Новости

Дослідження і оцінка радіоактивного забруднення об’єктів у навколишньому середовищі. Техногенні небезпеки та їх наслідки

Работа добавлена:






Дослідження і оцінка радіоактивного забруднення об’єктів у навколишньому середовищі. Техногенні небезпеки та їх наслідки на http://mirrorref.ru

Лабораторно-практичне заняття №4

Дослідження і оцінка радіоактивного забруднення об’єктів у навколишньому середовищі

Тема:Техногенні небезпеки та їх наслідки.

Мета: вивчити теоретичний матеріал теми, засвоїти методики вимірювання радіоактивного забруднення, дати відповіді на питання для контролю та самоконтролю.

Теоретичні відомості

Радіоактивне забруднення в атмосфері – це наявність радіоактивних речовин в кількостях, які перевищують рівень природного вмісту на поверхні і в об’ємах, в тілі людини, в побуті і на виробництві, в навколишньому середовищі.

З курсів хімії і фізики відомо, що на початку таблиці Менделєєва знаходяться особливо “міцні” і найбільш поширені у Всесвіті елементи, в ядрах яких число протонів дорівнює числу нейтронів (це водень, гелій, вуглець). У кінці таблиці ядра сильно збагачені нейтронами: число нейтронів в важких ядрах перевищує число протонів більш ніж в 1,5 рази. Наприклад, в ядрі урану23892U на 92 протони приходиться 238 – 92 = 146 нейтронів. Такі ядра (нукліди) нестабільні і самочинно розпадаються з виділенням енергії. При цьому їх атомний номер і масове число змінюються. Такий процес називається радіоактивністю, а самі елементи – радіоактивними. До них відносяться уран, торій, радій, калій та інші.

Так, з атома урану-238, в ядрі якого протони і нейтрони ледве утримуються разом силами зчеплень, час від часу виривається компактна група 3 4-х частин – двох протонів і двох нейтронів (α-частинка). Уран перетворюється в торій −234, з торію-234 один з нейтронів перетворюється в протон і вилітає неспарений електрон з атома (β-випромінювання) і утворюється протантиній-234 і т. п.

При кожному такому акті розпаду (самочинних перетворень)  вивільняється енергія, яка і передається далі у вигляді випромінювання ядром частинки, яка складається з 2-х протонів і 2-х нейтронів, − це α-випромінювання; відрив електрона, як у випадку розпаду торію-234, − це β-випромінювання. Часто нестабільний нуклід виявляється настільки збудженим, що випромінювання не призводить до повного зняття збудження, тоді він викидає порцію чистої енергії (фотон світла), яка називається γ-випромінювання (γ-квантом).

Відомо, що альфа-випромінювання () представляє собою потік позитивно заряджених частинок (тобто двічі іонізованих ядер гелію – іонів Не++), які рухаються із швидкістю 20 000 км/с. Вони мають дуже велику іонізуючу і малу проникну здатність. Пробіг-частинок в повітрі не перевищує 11 см, а в м’яких тканинах він вимірюється мікронами. Наприклад, листок паперу вже затримує-промені.

-випромінювання не представляє небезпеки до того часу, поки радіоактивні елементи, які випромінюють-частинки, не проникнуть всередину організму через відкриту рану, з їжею або з повітрям.

Бета-випромінювання () –  це потік від’ємно заряджених частинок (електронів). Їх швидкість наближається до швидкості світла, тобто дорівнює 3108 м/с. Іонізуюча здатність їх менша ніж-частинок, а проникна здатність висока (проникають через шар алюмінію товщиною до 0,5 мм; в повітрі їх пробіг становить до декількох  метрів, в тканини організму проникає на глибину 1-2 см). Вплив на організм людини цього випромінювання, і відповідно захист, залежить від енергії – частинки, що випромінюється. Для різних радіонуклідів вона є різною.

Гамма-випромінювання () – це потік фотонів із дуже малою довжиною хвилі і, отже, з дуже великою енергією. Іонізуюча здатність низька, а проникна – перевищує проникну здатність-,-променів і навіть рентгенівських (проникають через товщу свинцю в декілька сантиметрів).  У повітрі проникає на сотні метрів, біологічні тканини проходить наскрізь. Отже, створюється так зване іонізуюче випромінювання, яке має здатність проникати через матеріали різної товщини, а також іонізувати повітря і живі клітини організмів.

Іонізація – це процес утворення іонів, тобто акт розділення електрично нейтрального атому на дві протилежно заряджені частини – позитивний іон  і від’ємний електрон.

Процес утворення позитивного іона полягає у вириванні електрона з електронної оболонки нейтрального атома, для чого необхідно затратити деяку енергію. Електрон, вирваний із ядра в результаті іонізації, "прилипає" до нейтрального атома чи нейтральної молекули, утворюючи негативний іон. Іони, що виникли, зникають в результаті рекомбінації – процесу з’єднання негативних та позитивних іонів, в якому утворюються нейтральні атоми або молекули.

Отже, іонізуючим називається випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення іонів різних знаків.

Джерелом іонізуючого випромінювання (ІВ) є природні та штучні радіоактивні речовини та елементи (уран, радій, цезій, стронцій та ін.). Джерела ІВ широко використовуються в атомній енергетиці, медицині (для діагностики та лікування).та в різних галузях промисловості (для дефектоскопії металів, контролю якості зварних з’єднань, боротьби з розрядами статичної електрики, пошуку корисних копалин та ін.).

Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань та їх дози

Радіоактивне випромінювання є одним із видів ІВ.Радіоактивні елементи, радіонукліди утворюють випромінювання в момент перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом напіврозпаду (П. П.) – часом, за який розпадається половина ядер даного нукліда (від секунд до млн. років). Це означає, що за два періоди залишиться чверть радіоактивних ядер, за три – одна восьма і т. д.

Іонізуюча здатність радіоактивних елементів (радіонуклідів) характеризується їх активністю (числом радіоактивних розпадів за одиницю часу). За одиницю активності радіонукліду в системі СІ прийнято одне ядерне перетворення за секунду (розп/с). Ця одиниця називаєтьсябеккерелем (бк) – 1 Бк = 1 розп/с. Позасистемною одиницею вимірювання активності являється Кюрі (Кі).

Кюрі – це одиниця радіоактивності, яка визначається як  кількість будь-яких радіоактивних ядер, в яких проходить 3,71010 (37 млрд.) розпадів за секунду.

Міра дії ІВ в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою ІВ. Доза ІВ визначається для повітря, речовини і біологічної тканини. Відповідно розрізняють дозу поглинання (поглинуту і еквівалентну) та експозиційну дозу.

І. Доза поглинання Dn  визначається:

                                         Dn  = dE ∕ dm,                                                 (7.1)

де dE – середня енергія, яка передана випромінюванням речовині в деякому елементарному об’ємі, Дж;

dm – маса речовини в цьому об’ємі, кг.

Поглинута доза характеризує енергію ІВ, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини.

За одиницю поглинутої дози випромінювання в системі СІ прийнято джоуль на кілограм (Дж/кг) – це грей.Грей – це така поглинута доза випромінювання, при якій 1 кг речовини поглинає енергію в 1 Дж (1 Гр = 1 Дж/ кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1 рад = 0,01 Гр= 0,01 Дж ∕ кг).

Проте поглинута доза ІВ не враховує того, що вплив на біологічний об’єкт однієї і тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Так, при однаковій дозі поглинання α-випромінювання значно небезпечніше ніж β- або γ- випромінювання. Щоб врахувати цей ефект, введено поняття еквівалентної дози. За одиницю вимірювання еквівалентної дози в системі СІ прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж ∕ кг. Позасистемною одиницею являється бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв. Потужність еквівалентної дози в системі СІ вимірюється в Зв ∕ с, в позасистемній одиниці в бер ∕ с.

Вплив α-, β-, γ-променів на біологічні об’єкти характеризується відносною біологічною ефективністю (ВБЕ) коефіцієнтом якості опромінення – К;  для α-променів Кα= 20; β-, γ-променів Кβ,γ = 1.

Коефіцієнт якості К враховує те, що при однаковій поглинутій дозі α-випромінювання значно небезпечніше (приблизно в 20 разів) ніж β- чи γ-випромінювання. Отже, еквівалентна доза Некв.визначається як добуток поглинутої дози Dnта коефіцієнта якості даного випромінювання Кя:

Некв.= Dn∙ Кя                              (7.2)

У зв’язку з тим, що різні частини тіла людини (органи, тканини) мають різну чутливість до опромінення, дози опромінення  слід враховувати з різними коефіцієнтами. Якщо помножити еквівалентні дози на відповідні коефіцієнти і підсумувати їх по всіх органах, матимемо ефективну еквівалентну дозу. Вона показує сумарний ефект впливу радіоактивних випромінювань для організму і вимірюється в зівертах.

                                        Не.еф.= ∑ Некв∙ Кчутл.,(7.3)

де Не.еф.– ефективна еквівалентна доза;

Некв.– еквівалентна доза;

Кчутл. − коефіцієнт, який враховує, чутливість різних тканин до опромінювання. Ці три поняття описують тільки індивідуально одержані дози.

II. Доза опромінювання.

Для характеристики дози по ефекту іонізації, який є в повітрі, використовується так звана експозиційна доза (х) рентгенівського і-випромінювання.  Доза опромінювання – це кількість заряду, який виникає в результаті іонізації маси повітря. Доза опромінювання  Do визначається:

Do= dQ ∕ dm,

де dQ – повний заряд іонів одного знаку, що виникають у малому об’ємі повітря; dm – маса повітря в цьому об’ємі, кг.

За одиницю експозиційної дози в системі СІ прийнято кулон на кілограм (Кл ∕ кг) – це експозиційна доза  фотонового випромінювання, при якій корпускулярна емісія в сухому атмосферному повітрі масою 1 кг виробляє іони, які несуть заряд кожного знаку, рівний 1 Кл. Позасистемною  одиницею являється рентген (Р).

Рентген – це доза рентгенівського або-випромінювання, під дією якого в 1 см3 сухого повітря при нормальних умовах (t = 00С, Р = 760 мм.рт.ст.) утворюються іони, які несуть 1 електростатичну одиницю кількості електрики кожного знаку (дозі в  1 Р відповідає утворення 2,08109 пар іонів в 1 см3 повітря). Потужність експозиційної дози в системі СІ вимірюється в кулонах на кілограм за годину; в позасистемній одиниці – в рентгенах за годину (Р/г). 1Р = = 2,58∙10-4Кл ∕ кг.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань (ІВ)

Під впливом ІВ атоми і молекули живих клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої діяльності людини.

За даними одних досліджень, іонізація атомів і молекул, що виникає під дією випромінювання, веде до розриву зв’язків у білкових молекулах, що призводить до загибелі клітин і ураження організму.

Згідно з іншими даними, у формуванні біологічних наслідків ІВ відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо становить 70-75% маси організму людини. При іонізації води утворюються атом водню (Н+) і гідроксильна група (ОН-) за схемою Н2ОН++ ОН-. Так як в організмі є кисень, то в присутності кисню утворюються пероксидні сполуки НО2і Н2О2,які в свою чергу являються сильними окислювачами. Останні вступають у хімічну взаємодію з молекулами білків, ферментів, руйнуючи їх, що призводить до зміни біохімпроцесів, у результаті чого порушуються обмінні процеси, пригнічується активність ферментних систем, сповільнюється і припиняється ріст тканин, порушуються функції кровотворних органів, змінюється склад крові, виникають нові хімічні речовини – токсини. А це призводить до порушення життєдіяльності окремих органів і організму в цілому.

Вплив радіоактивного випромінювання можна уявити таким чином. Відомо, що їжа, яка надходить в організм людини, розкладається на більш прості сполуки, які потім надходять через мембрану в середину кожної клітини і будуть використані як будівельний матеріал для відтворення собі подібних. Під час потрапляння випромінювання на мембрану відразу ж порушуються молекулярні зв’язки, атоми перетворюються в іони. Крізь зруйновану мембрану в клітину починають надходити токсичні речовини, робота її порушується. Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів, тобто повернення їх на своє місце. Молекулярні зв’язки відновлюються, і клітина продовжує виконувати свої функції. Якщо ж доза опромінення висока, або багато разів повторюється, то електрони не встигають рекомбінувати; молекулярні зв’язки не відновлюються; виходить із ладу велика кількість клітин; робота органів розладнується; нормальна життєдіяльність організму стає неможливою.

Специфічна дія ІВ полягає в тому, що швидкість протікання хімічних реакцій, які зумовлені вільним  радикалами, висока; в цих реакціях беруть участь сотні і тисячі молекул, які не опромінені.

Таким чином, ефект дії ІВ зумовлений не кількістю поглинутої енергії об’єктом, що опромінюється, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії, (електрична, теплова та ін.) що поглинається біологічним ефектом у тій самій кількості, не призводить до таких змін , які спричиняє ІВ.

Необхідно визначити деякі особливості дії ІВ на організм людини:

  • висока ефективність поглинутої енергії. Навіть невелика кількість поглинутої енергії ІВ може викликати суттєві біологічні зміни в організмі людини;
  • наявність прихованого періоду проявлення впливу ІВ;
  • малі дози ІВ можуть накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект);
  • органи чуття не реагують на випромінювання;
  • різні органи мають різну чутливість до ІВ;
  • ІВ впливає не лише безпосередньо на саму людину, але і на його майбутнє потомство (генетичний ефект);
  • ступінь впливу ІВ залежить від індивідуальних властивостей організму. Зміни в організмі можуть бути незворотного та невиліковного характеру.

Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.

Червоний кістковий мозок та інші складники кровотворної системи дорослої людини найбільше страждають при опромінюванні і втрачають здатність нормально функціонувати вже при дозах 0,5-1 Гр. Якщо доза не дуже велика, щоб викликати пошкодження всіх клітин, кровотворна система може повністю відновити свої функції.

Необхідно відмітити, що, попадаючи в живі організми, радіонукліди викликають мутагенні, канцерогенні та інші зміни. Найбільш небезпечними являються ті, які мають період піврозпаду (Т = 1/2) від декількох діб до десятків років. Наприклад, для131J – п.п. = 8,06 діб;137Cs – п.п. = 50,5 діб;89Sr – п.п. = 50 діб. Особливо небезпеними є90Sr і144Cs, які легко засвоюються рослинами, тваринами і людиною. 90Sr  за своїми хімічними властивостями подібний до кальцію і при недостатку останнього в організмі він може відкладатися в тканинах костей і в зубах.

Радіонукліди йоду (131J,133J,135J) можуть відкладатися у щитовидній залозі; цезію – у шлунково-кишковому тракті; у м’язах – калій, рубідій, цезій у печінці, нирках, селезінці – полоній, рутеній; тритій, вуглець, залізо, полоній – розподіляються рівномірно в організмі людини.

Нормування радіаційної безпеки

Радіаційна безпека регламентується нормами радіаційної безпеки України – НРБУ-97.У НРБУ-97 наведено три категорії людей, які ризикують зазнати опромінення:

  • категорія А – персонал, що професійно працює з радіоактивними речовинами;
  • категорія Б – особи, що безпосередньо не працюють  із радіоактивними речовинами, але за умовами проживання або розміщення їх робочих місць можуть потрапити під дію опромінення;
  • категорія Б – інше населення країни.

Для трьох категорій осіб встановлені норми на день, тиждень і рік, які приведені в табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Норми для трьох категорій осіб

Категорія

День

Тиждень

Рік

А

17 мбер

100

0,5 бер

Б

17 мбер

10

0,5 бер

В

не вище, ніж для категорії Б

Для категорії В опромінення в основному відбувається за рахунок природного фону та ренгено-діагностики, дози, яких незначні і не можуть викликати в організмі відчутних несприятливих змін.

  1. Вплив радіації на здоров ’я людини

Відомо, що проникаюча радіація спричиняє іонізацію атомів і молекул організму. Це призводить до порушення життєвих функцій окремих органів, ураження кісткового мозку, розвитку променевої хвороби.

Розрізняють чотири ступені променевої хвороби: І – легкий (при опроміненні 100-200 бер); II – середньої важкості (200-300 бер); Ш – тяжкий (300-500 бер); IV – дуже тяжкий (більше 500 бер).

При опроміненні організму розрізняють гостре й пролонговане (тривале) одноразове й багаторазове опромінення. Під гострим розуміють короткочасне опромінення при високій потужності дози, а під пролонгованим – тривале при невеликій потужності дози.

Обидва види опромінення можуть бути одноразовими й фракціонованими (роздрібненими). За одноразове опромінення приймають опромінення, одержане протягом 1–4 діб (незалежно від кількості отриманих доз). Крім того, відомим є хронічне опромінення, яке може розглядатися як різновид фракціонованого опромінення, що проходить тривалий час при малих дозах.

Гостра променева хвороба виникає при тотальному одноразовому зовнішньому рівномірному опроміненні в 1–10 Гр. При цьому уражаються кістковий мозок, основною функцією якого є продукування клітин крові, зокрема еритроцитів, лімфоцитів і тромбоцитів. Відсутність або недостатня кількість цих клітин обумовлює основні патологічні прояви гострої променевої хвороби – інфекційний та геморагічний синдром (виникнення інфекційно-запалювальних процесів, кровотечі і крововиливи різної локалізації).

У всіх випадках опромінення при дозах, що перевищують 1 Гр, розвивається первинна реакція організму на радіацію: нудота, блювота, зникнення апетиту. Іноді відчуваються сухість і гіркота у роті. У постраждалих з’являється відчуття важкості у голові, головний біль, загальна слабість, сонливість тощо. На ділянках тіла, що потрапили під опромінення потужністю 6-10 Гр, виникає перехідна гіперемія (почервоніння), болючий свербіж. У осіб, які постраждали найбільше, первинна реакція виникала через 0,5-3 години і тривала протягом кількох днів. Несприятливими ознаками, які обумовлюють тяжке протікання хвороби, є розвиток шокоподібного стану зі зникненням артеріального тиску, короткочасна втрата свідомості тощо.

Через 2-4 дні симптоми первинної реакції зникають. Хвороба входить у другу стадію, яку називають прихованою, її тривалість залежить від отриманої дози опромінення. Через 2-4 тижні самопочуття хворих різко погіршується, настає критична стадія хвороби з характерними для неї інфекційними й геморагічними синдромами. У хворих, які лікувалися, вона триває від одного до трьох тижнів. Потім настає четверта стадія хвороби – відновлення, її тривалість – 2-2,5 місяці.

За прийнятою Міжнародним Комітетом радіаційного захисту безпороговою концепцією, не існує абсолютно безпечних доз і будь-яке опромінення пов’язане з ризиком виникнення негативних ефектів. Вміст навіть невеликої кількості радіонуклідів у живих тканинах і організмах часто приводить до виникнення серйозних захворювань, мутацій, онкоутворень, зменшення імунітету та ін. Дуже чутливі до підвищеної радіації ембріони і діти. Вона викликає клітинні деформації, спричиняє народження мутантів, аномалії розвитку і росту. Найнебезпечнішими для людей є мутації зародкових статевих клітин.

Віддалені наслідки опромінення — скорочення тривалості життя; розвиток з’єднувальної тканини (фіброзів) у шкірі, легенях, нирках та інших органах, що призводить до порушення їхніх функцій. Віддаленими наслідками є також порушення ендокринної рівноваги, катаракта, зниження імунітету. До найтяжчих наслідків опромінення слід віднести виникнення злоякісних новоутворень і виникнення у нащадків спадкових захворювань.

Орієнтовні норми радіаційної безпеки людини:

  • 450 бер – тяжкий ступінь променевої хвороби;
  • 100 бер – нижній рівень розвитку променевої хвороби;
  • 75 бер – короткочасна незначна зміна складу крові;
  • 25 бер – допустиме аварійне опромінення персоналу (разове);
  • 10 бер – допустиме аварійне опромінення населення (разове);
  • бер – допустиме опромінення персоналу за рік;
  • бери – опромінення під час рентгеноскопії зубів (місцеве);
    • 500 мбер – допустиме опромінення населення за рік;
    • 100 мбер – фонове опромінення на рік;
    • 30 бер – місцеве опромінення при рентгеноскопії шлунка;
    • 1 мкбер – перегляд одного хокейного матчу по телевізору;
    • 35 бер межа для населення за 70 років (середня тривалість життя).

Допустимі рівні забруднення:

  • внутрішнє приміщення дитячих закладів – 0,02 мР/год;
  • верхній одяг дітей – 0,05 мР/год;
  • територія дошкільних закладів – 0,04 мР/год;
  • верхній одяг, взуття, засоби індивідуального захисту – 0,045 мР/год;
  • автотракторна техніка – 0,055 мР/год.
    1. Шляхи потрапляння в організм людини радіоактивних речовин.

Радіоактивні речовини можуть потрапляти в організм такими способами: інгаляційним (разом із повітрям, що вдихається); через шлунково-кишковий тракт (разом із їжею та водою); через шкіру.

Джерела радіоактивності є компонентами харчових ланцюгів атмосфера – вітер дощ – ґрунт – рослини – тварини – людина. Найбільшу небезпеку серед них становлять: ізотопи йоду, стронцію, барію, ітрію, лантаноїдів, цирконію, ніобію, молібдену, телуру, рутенію. Вони проникають не лише через травний тракт, систему дихання, поверхні ран та опіків, але й при сильному радіоактивному забрудненні неушкоджених ділянок шкіри.

Шляхи потрапляння радіонуклідів в організм можна пояснити таким чином: радіоактивний пил осідає на листі рослин, на плодах, на ґрунті й у водоймах; із ґрунту через коріння радіонукліди потрапляють всередину рослин. Навіть, якщо ці рослини не вживає людина, їх можуть їсти тварини, чиє м’ясо потім використовують для харчування люди. Потрапивши в організм людини, радіонукліди опромінюють органи й тканини із середини.

Йод-131 єγ- і β-випромінювачем, поглинається щитовидною залозою; цезій-137 – γ- й β-випромінювач, накопичується у лімфовузлах і печінці; стронцій – 90 — γ- і р-випромінювач, накопичується у кістковій тканині; плутоній-239 накопичується в легенях і репродуктивних органах.

Через деякий час після радіоактивного забруднення місцевості рівень радіації зменшується.

Період напіврозпаду – час, за який розпадається половина всіх атомів радіоактивного елемента.Критичний орган – життєво важливий орган або система, які перші уражаються в діапазоні доз випромінювання. За швидкістю виведення нуклідів органи розміщуються таким чином: легені, щитовидна залоза, печінка, нирки, селезінка, шкіра, м’язи, кістяк і т, д.

Органи дихання мають природний захист, який полягає в здатності епітелію бронхів самоочищатися й повертати велику кількість нуклідів назад у носоглотку. Але значна їхня частина потім потрапляє у кишково-шлунковий тракт людини.

З ґрунту сільськогосподарські культури засвоюють лише ті радіонукліди, які розчиняються у воді. За ступенем накопичення нуклідів рослини можна розмістити у такий спадний ряд: капуста – буряк – картопля – пшениця – природні трав’яні покриви. Перехід нуклідів у рослини залежить також від характеру ґрунту: найменший – там, де переважають чорноземні масиви, найбільший –  у торф’яно-болотистих і піщаних районах.

Радіонукліди розносяться по всьому організму та інкорпоруються (відкладаються, накопичуються) у різних органах. За ступенем концентрації радіонуклідів органи можна розмістити у такій послідовності: щитовидна залоза – печінка – нирки – м’язи. Найбільш небезпечними для людини є такі ізотопи: йод-131 – для щитовидної залози, стронцій-89 і стронцій-90 – для кісток, цезій-137 – для м’язів.

Після інкорпорації радіоактивні речовини починають виділятися з організму різними шляхами: радіоактивні гази – через органи дихання, решта – із калом, сечею, потом, слиною, грудним молоком. Основним шляхом виведення нуклідів з організму є кишково-шлунковий тракт і нирки. При одноразовому потраплянні радіоізотопи видаляються з організму людини порівняно швидко. Наприклад, через 5 днів після надходження їхній загальний вміст в організмі зменшується приблизно у 10 разів, а через 45 днів – у 300 разів. Найшвидше вони виводяться з м’яких тканин і дещо повільніше – із кісток.

Три основних типи розподілу радіонуклідів в організмі: скелетний (Са, Sr, Ва, Rа); дифузний, тобто рівномірний (К, Na, Н, N, Ро) і вибірковий, який характерний для йоду і деяких інших елементів. Більше половини радіойоду, який потрапляє в організм, накопичується у щитовидній залозі.

  1. Способи захисту від радіації
    1. Концепція радіозахисного харчування. Сучаснаконцепція радіозахисного харчування базується на трьох основних принципах:
    • обмеження надходження радіонуклідів із їжею;
    • гальмування всмоктування, накопичення й прискорення їхнього виведення;
    • підвищення захисних сил організму.

Реалізація зазначених принципів здійснюється різноманітними способами, які можна розділити на дві групи:специфічні й неспецифічні. Доспецифічних способів належать фізико-технічні (захист часом, відстанню, засобами екранування), біологічні (радіозахисне харчування, йодна профілактика) та хімічні (радіопротектори); донеспецифічних належать: фізична загартованість, психологічна рівновага, гігієна тіла й житла.

Радіозахисні речовини – це радіоблокатори, радіопротектори, радіокорпоранти.

Радіоблокатори блокують шкідливий вплив радіоактивних речовин. До них належать вітаміни А, С, Е, мікроелементи (селен, цинк, мідь).

Радіопротектори– це хімічні речовини, що підвищують стійкість організму до опромінення і послаблюють перебіг променевої хвороби. Наукою створені ефективні радіопротектори, такі, як ціанід натрію, азот, сульфамідні групи речовин тощо.

Розроблені також хімічні засоби для очищення шкіри від радіоактивного забруднення і препарати, які здатні зв’язувати плутоній.

Радіокорпоранти зменшують всмоктування радіоактивних речовин в організмі. Антиоксиданти – це антиокислювачі: вітаміни та мікроелементи.

За допомогою радіопротекторів відбувається штучне виведення з організму резорбованих радіонуклідів, а також тих, які не всмокталися. Цьому сприяють чисті продукти харчування та їжа, котра штучно збагачена компонентами радіопротекторної дії.

  1. Рекомендації щодо використання в їжу продуктів харчування, забруднених радіонуклідами. Для створення безпеки населення в умовах радіоактивного забруднення місцевості при постійному вживанні в їжу місцевих продуктів харчування необхідно дотримуватися певних правил, котрі сприятимуть зведенню до мінімуму накопичення радіонуклідів в організмі людини.

При радіоактивному забрудненні особливістю підготовки продуктів харчування рослинного походження до вживання в їжу є застосування таких заходів первинної дезактивації і