Новости

Дослідження сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні

Работа добавлена:






Дослідження сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні на http://mirrorref.ru

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти туроператорської та турагенської діяльності………………………………………………………………………………..5

  1. Поняття та види туроператорської та турагенської діяльності………………5
  2. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні…………………....10
  3. Сучасні напрямки туристичної діяльності в Україні………………………...12

Висновок до першого розділу……………………………………………………….16

Розділ 2. Дослідження сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні…………………………………………………….17

2.1. Матеріали дослідження…………………………………………………………..17

2.2. Методи дослідження……………………………………………………………..18

2.3. Організація дослідження…………………………………………………………19

2.4. Результати дослідження………………………………………………………….22

Висновок до другого розділу…………………………………………………………23

Розділ 3. Напрямки вдосконалення сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні……………………………………..24

3.1. Міжнародний досвід регулювання туристичної діяльності…………………...24

3.2. Підвищення ефективності регулювання туристичної діяльності в Україні….30

Висновок до третього розділу………………………………………………………..34

Висновки……………………………………………………………………………….35

Список використаних джерел………………………………………………………...38

ВСТУП

Актуальність теми.Загальновідомий той факт, що в останні роки одне з головних місць в економіці більшості країн стала займати індустрія туризму. Туристський продукт (турпродукт), вироблений нею, включає в себе великий і різноманітний комплекс послуг і товарів, які можуть споживатися людьми при подорожах, а також під час відпочинку, розваг, лікування, підвищення освітнього і професійного рівня, здійснюваних у рамках туризму.

У зв'язку з реформуванням економіки України, активною зовнішньоекономічною діяльністю, виходом на міжнародні ринки, в тому числі і на ринки туристичних послуг, виникає необхідність підвищувати експортний потенціал туристичної галузі та її конкурентоспроможність, що, в свою чергу, неможливо без забезпечення належного правового регулювання діяльності в сфері туризму.

Різні аспекти досліджуваної проблеми знайшли відображення в працях таких авторів, як О.М. Большаков, М.Б. Біржаков, Г.А. Бондаренко, Н.І. Волошин, З.М. Горбильова, Н.І. Кабушкин, Д.В. Каленик, Р. Клімович, С.В. Максименко, Т.М. Сергєєва, Ю.А. Чеченов і ін.

Тематика курсової роботи. Обрана тема «Удосконалення сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні (туроператорська та турагенська діяльність)» характеризується власною метою та завданням дослідження, об’єктом дослідження та предметом, із використанням методологічної основи.

Виходячи із цих положень,мета даної курсової роботи полягає у характеристицісучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні.

Завдання дослідження:

1. Обґрунтувати суть поняттята види туроператорської та турагенської діяльності.

2. Дослідити правове регулювання туристичної діяльності в Україні.

3.Визначитисучасні напрямки туристичної діяльності в Україні.

4. Дослідитисучасну нормативно-правову базу регулювання туристичної діяльності в Україні.

5. Охарактеризуватиматеріали і методи дослідження.

6. Проаналізуватирезультати дослідження.

7. Обґрунтувати міжнародний досвід регулювання туристичної діяльності.

8. Надати пропозиції з підвищення ефективності регулювання туристичної діяльності в Україні.

Об’єктом дослідження єтуристична діяльність в Україні.

Предметом дослідження є особливості сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні (туроператорська та турагенська діяльність).

Методи дослідження. В основі дослідження закладено загально філософські методи, додатково використовувалися порівняльно-правовий, діалектичний та спостереження і аналіз, методи моделювання.

Структура курсової. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів,  які охоплюють обрану тематику, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТУРОПЕРАТОРСЬКОЇ ТА ТУРАГЕНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  1. Поняття та види туроператорської та турагенської діяльності

В Україні після прийняття 15 вересня 1995 року Закону України «Про туризм» [2],  а також відомчих нормативних актів в аналізованому напрямі склалася сфера туристичної діяльності, відповідна соціально-економічній та правовій ситуації в країні.

При цьому, особливої уваги заслуговує саме дефініція поняття туристичної діяльності (туроператорської та турагенської діяльності). На даному питанні потрібно зупинитися більш детально.

У роботах А. Н. Большакова, М.Б. Біржакова, Ю.А. Чеченова туристична діяльність представлена ​​як надання відповідних послуг громадянам-споживачам на договірній основі [10, с. 34].

Г.А. Бондаренко, А.П. Дурович, Т.М. Сергєєва представляють туристичну діяльність як діяльність, пов'язану з організацією всіх форм виїзду людей з місця постійного проживання в оздоровчих цілях, для задоволення пізнавальних інтересів або в професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю в місцях тимчасового перебування [23, с. 17].

На думку Н. І. Волошина, котрий використовує у своїй дефініції термін «туристична діяльність» – це сфера туризму. А саме: діяльність по формуванню, просуванню і реалізації туристичного продукту (туроператорська діяльність), а також інша діяльність з організації подорожей (ліцензування, стандартизація цієї діяльності, сертифікація туристських послуг, послуг готелів і ін.). Більш того, він відзначає, що туризм, будучи сферою економіки, в повній мірі сприймає регулюючий вплив норм різних галузей права: адміністративного, екологічного, страхового, митного, захисту прав споживачів та інших, які відносяться до невизначеного кола юридичних і фізичних осіб [12, с. 5-6].

Туристична діяльність, вважає С. В. Максименко, полягає в забезпеченні ефективного використання наявної та створення нової матеріально-технічної бази туризму, збільшення валютних надходжень до бюджету держави, кооперування коштів суб'єктів туристичної діяльності, зайнятості населення, задоволенні його різноманітних потреб. З цього судження випливають такі основні завдання суб'єктів туристичної діяльності: створення туристичного продукту; формування ринку туристичних послуг; вдосконалення інфраструктури туризму; надання туристичних послуг; розвиток внутрішнього та іноземного туризму [22, с. 147]. При цьому, кажучи про туризм, доцільно скористатися теоретичним підходом, запропонованим З. М. Горбильовим, Н. І. Кабушкин, Д. В. Каленик. Відповідно до даного підходу, туризм розглядається як вид економічної діяльності, що складається з ряду багатоаспектних процесів виробництва туристичного продукту (послуги), спрямованого на задоволення інтересів споживача [19, с. 208].

У соціально-правовому аспекті визначення туристичної діяльності викладено в деклараціях міжнародних організацій. Зокрема, Всесвітня туристична організація дане поняття трактує як діяльність, що має велике значення в житті народів з безпосереднього впливу на соціальні, культурні, освітні та економічні сфери життя держав і їх міжнародних відносин [13].

У наведених визначеннях, по-перше, не зазнали руйнувань теоретичні аспекти, пов'язані з співвідносними термінів «туристична діяльність» і «туризм». Саме відсутність теоретичних підходів в уже згадуваному напрямку ускладнює визначення місця туристичної діяльності в системі туризму. По-друге, туристичну діяльність складно назвати виключно підприємницькою, так як даний вид діяльності не завжди пов'язаний з систематичним отриманням прибутку, що, в свою чергу, є однією з основних ознак підприємницької діяльності. Як доказ сказаного може служити соціальний туризм, тобто організація поїздок за кордон на оздоровлення для дітей, що живуть в зонах радіоактивного забруднення. По-третє, що крім систематичного отримання прибутку туристична діяльність може бути організована з метою відвідування друзів або родичів, задоволення релігійних потреб і досягнення інших особистісно-мотиваційних цілей.

З законодавчої точки зору нормативне визначення туристичної діяльності базується на вимогах Закону України «Про туризм» , згідно з яким туристична діяльність – це туроператорська та турагентська діяльність [2]. Наведене визначення потребує вдосконалення в силу наявності в ньому термінів, які потребують подальшої деталізації. Зокрема, турагентська діяльність – підприємницька діяльність юридичних осіб або індивідуальних підприємців (турагентів) по реалізації турів, сформованих туроператорами, а також з надання консультаційно-інформаційних послуг, пов'язаних з організацією подорожі. В  свою чергу, туристичний агент – це фізична особа-підприємець або юридична особа, яка на основі ліцензії здійснює діяльність із реалізації і просування туристичного продукту (сформованого туристичним оператором туру)[14, с. 24].

В залежності від спеціалізації, туристичні агенти можуть бути багатопрофільними, тобто за запитами клієнтів здійснювати комплексне обслуговування, і спеціалізованими, що виконують певні види обслуговування (організація спортивних, ділових та інших поїздок).

Водночас, туристичні агенти відповідно до форми організації можуть бути:

а) підприємствами самостійними, які на основі взаємних угод співпрацюють з декількома або однією фірмою-туроператором;

б) частина збутової сітки великої фірми-туроператора;

в) туристичним бюро-турагентом, яке переважно забезпечує взаємодію з туристичними операторами і туристичними агентами інших видів і здійснює екскурсійне обслуговування[21, с. 116].

Загальні вимоги до послуг турагентів підрозділяють на наступні види:

- Просування рекреаційного продукту;

- Бронювання рекреаційного продукту;

- Реалізація рекреаційного продукту;

- Бронювання окремих туристських послуг, у тому числі екскурсійних;

- Реалізація окремих рекреаційного послуг, у тому числі екскурсійних;

- Доставка туристських документів, квитків на транспорт різних видів, квитків на розважальні, спортивно-видовищні та дозвіллєві заходи;

- Надання туристам / екскурсантам необхідної та достовірної інформації про особливості рекреаційного продукту або окремих туристських послуг, умов подорожі, країни (місця) тимчасового перебування;

- Інші послуги [24, с. 25-27].

Туроператорська діяльність –  підприємницька діяльність юридичних осіб (туроператорів) по формуванню і реалізації турів, в тому числі сформованих іншими туроператорами, а також з надання консультаційно-інформаційних послуг, пов'язаних з організацією подорожі.

Туристичний оператор – це фізична особа-підприємець або юридична особа, яка на основі ліцензії здійснює діяльність по просуванню, формуванню та реалізації туристичного продукту, в тому числі й рекреаційних послуг[23, с. 42].

У свою чергу, туристичні оператори поділяються на наступні категорії:

- туристичні підприємства (організації), які пропонують своїм клієнтам комплекс послуг і мають орендовані або власні засоби туристичного обслуговування;

- оптові посередники між туристичними агентами і підприємствами туристичної індустрії, в число яких входять зайняті обслуговуванням туристів , організації і фірми, які до напряму туризму не відносяться, проте є представниками інших галузей економіки. Зокрема, підприємства громадського харчування, транспортні компанії, страхові фірми, культурні, спортивні заклади та ін.[28, с. 109].

В широкому розумінні туристичні оператори, в залежності від туроперейтингу можна поділити на рецептивних та ініціативних. Для останніх характерно те, що вони за домовленістю безпосередньо з туристичними підприємствами або з приймаючими операторами відправляють туристів в інші регіони або за кордон.

У свою чергу, рецептивними є туристичні оператори на прийомі, тобто ті, які в місцях прийому і обслуговування туристів комплектують програми і тури обслуговування, використовуючи з постачальниками послуг прямі угоди.

Профіль туроператорської діяльності – це домінуючі в асортименті туроператора види та географічні напрямки рекреаційного продукту:

- Частка яких в обсязі продажів туроператора максимальна;

- Продаж яких забезпечує основну частку прибутку туроператора;

- У реалізації яких туроператор досяг найвищої майстерності і професіоналізму;

- З якими споживач ідентифікує оператора на ринку[22, с. 318].

Кожен туроператор – це фахівець в організації конкретного виду туристичного продукту, в тому числі й рекреаційного продукту або в роботі з тим чи іншим напрямом. Профіль діяльності оператора може бути як популяризована (тобто широко відома на споживчому ринку), так і мало відома споживачам.

В свою чергу, учасники туристичної діяльності – туристи, а також юридичні та фізичні особи, які мають намір замовити, замовляють або замовили туристичні послуги для цілей, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, а  суб'єкти туристичної діяльності – це туроператори та турагенти.

Таким чином, поняття «туристична діяльність», що складається з туроператорської та турагентської діяльностей, не враховує іншу діяльність з організації подорожей.

Крім того, нормативно-правові акти, на яких базується наведене визначення, створюють сприятливі умови не для всіх вимог Глобального етичного кодексу по туризму, наприклад: підприємці та інвестори, особливо що представляють малі і середні підприємства, повинні мати вільний доступ до туристичного сектору з мінімальними юридичними і адміністративними обмеженнями.

  1. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні

Регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється чинним законодавством України.

Нормативно-правові основи туристичної діяльності в Україні представлені:

  1. Конституцією України [1];
  2. міжнародно-правовими актами, ратифікованими парламентом;
  3. Господарським кодексом України;
  4. Законом України «Про туризм»[2];
  5. Законом України «Про курорти»[3];
  6. Законом України «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»[4];
  7. Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні»[5];
  8. Указом Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року»[6];
  9. Державною програмою розвитку туризму в Україні до 2010 року[7];
  10. рядом інших нормативно-правових актів.

Конституція України визначає основнізасадитуристичної діяльності в Україні [1].

Тим самим, Конституція України, як правовий акт найвищої юридичної сили, регулює основоположні ідеї туристичної діяльності в Україні, встановлюючи тим самим, конституційні приписи в сфері туристичної діяльності в Україні.

Ратифіковані Верховною Радою України, міжнародно-правові акти та договори у сфері туристичної діяльності, направлені на спрощення виїзду громадян України для відпочинку і лікування у інші держави.

Господарський кодекс України, як спеціалізований акт щодо суб’єктів господарювання, деталізує конституційні положення, регламентуючи в повній мірі порядок діяльності юридичних осіб, що надають послуги з туризму, виділяючи їх особливості та характерні риси, принципи і юридичні наслідки.

Законом України «Про туризм» закладено основутуристичної діяльності в Україні, визначено основні поняття та суб’єктів туристичної діяльності в Україні, принципи надання послуг[2].

Законом України «Про курорти» охарактеризовано курортні зони, зокрема з ціллю їх відвідування туристами з метою лікування та оздоровлення, задоволення естетичних потреб [3].

Законом України «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець» визначено особливий статус зони туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», із врахуванням географічного положення, рекреаційного та лікувального потенціалу даної території [4].

Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні» визначено перелік необхідних заходів з метою покращеннятуристичної діяльності в Україні, реалізації потенціалу туризму в Україні та підняття кого конкурентоспроможності [5].

В свою чергу, Указом Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» визначено цілі та напрямки розвитку туризму. Не зважаючи на те, що дані напрямки повинні були реалізуватися до 2010 року, вони і на сьогоднішній день не тратили своєї актуальності, про що свідчить чинність прийнятого указу [6].

Особливим правовим механізмом виступає Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року[7], на виконання якої й було прийнято Указ Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року».

Загалом, регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється як законами України, так і підзаконними нормативно-правовими актами, спрямованими на реалізацію положень Конституції України, як Основного Закону держави, так і законів України.

  1. Сучасні напрямки туристичної діяльності в Україні

В Україні найбільшого поширення отримав туризм із використанням природних ресурсів. Для реалізації туризму з використання природних ресурсів та одночасним збереженням останніх в Україні створено багато територій та об’єктів природно-заповідного фонду у т.ч.: об’єкти місцевого значення, об’єкти загальнодержавного значення.

Особливе місце серед цих об’єктів по рівню заповідності займають природний заповідник – Ґорґани, розташований в Західній частині України  територія якого становить 5344 га[27, с. 18].

А також національні природні парки. Зокрема:

- «Карпатський», площею - 50495,0 га, утворений для збереження лісових унікальних екосистем Центральної Європи (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Національний природний парк «Карпатський»

  • «Галицький», створений з метою відтворення, збереження та раціонального використання унікальних та типових лісостепових та лісових природних комплексів Прикарпаття, площею 14684,8 га (рис. 1.2.).

Рис. 1.2.Національний природний парк «Галицький»

  • «Гуцульщина», створений з метою відтворення, збереження та раціонального використання унікальних природних комплексів, генетичних ресурсів тваринного та рослинного світу та етнокультурного середовища Карпат, площею 32271 га (рис. 1.3.)[27, с. 21].

Рис. 1.3.Національний природний парк «Гуцульщина»

  • «Синьогора», створений з метою відтворення, збереження та раціонального використання унікальних і типових природних комплексів Прикарпаття, що мають важливе наукове, природоохоронне, естетичне, оздоровче та рекреаційне значення,  площею 10866 га (рис. 1.4.).

Рис. 1.4.Національний природний парк «Синьогора»

  • «Верховинський», створений з метою збереження біологічного різноманіття, забезпечення охорони природи і цілісності природних комплексів гір, площею 12022,9 га[27, с. 26] (рис. 1.5.).

Рис. 1.5.Національний природний парк «Верховинський»

Саме наявність таких заповідників стає вагомим фактором впливу на розвиток туризму, оскільки відповідні природні ресурси стають не лише цікавими для ознайомлення туристом, але й через власні оздоровчі якості – корисними.

Потрібно також зазначити, що на разі рекреаційні зони значно зменшуються, що негативно відображається на туризмі (Рис. 1.6). Зокрема:

Рис. 1.6.Порівняльна характеристика рекреаційних зон в Україні за 2009 і 2016 роки

За даними Міністерства інфраструктури України //електронний ресурс / режим доступу: http://mtu.gov.ua

Отже, сучасні напрямки туристичної діяльності в Україні більшою мірою обумовлені використанням наявних природних ресурсів, при цьому, меншою мірою розвинутий діловий туризм, культурно-пізнавальний та культурно-історичний туризм. Все це обумовлює меншу конкурентну спроможність вітчизняної туристичної індустрії.

Висновок до першого розділу

В Україні після прийняття 15 вересня 1995 року Закону України «Про туризм»,  а також відомчих нормативних актів склалася нормативна база сфери туристичної діяльності. Регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється як законами України, так і підзаконними нормативно-правовими актами, спрямованими на реалізацію положень Конституції України, як Основного Закону держави, так і законів України.

При цьому, саме поняття туристична діяльність викликало ряд дискусій. Зокрема, в роботах А. Н. Большакова, М.Б. Біржакова, Ю.А. Чеченова туристична діяльність представлена ​​як надання відповідних послуг громадянам-споживачам на договірній основі. Г.А. Бондаренко, А.П. Дурович, Т.М. Сергєєва представляють туристичну діяльність як діяльність, пов'язану з організацією всіх форм виїзду людей з місця постійного проживання в оздоровчих цілях, для задоволення пізнавальних інтересів або в професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю в місцях тимчасового перебування.

У соціально-правовому аспекті визначення туристичної діяльності викладено в деклараціях міжнародних організацій. Зокрема, Всесвітня туристична організація дане поняття трактує як діяльність, що має велике значення в житті народів з безпосереднього впливу на соціальні, культурні, освітні та економічні сфери життя держав і їх міжнародних відносин.

З законодавчої точки зору нормативне визначення туристичної діяльності базується на вимогах Закону України «Про туризм», згідно з яким туристична діяльність – це туроператорська та турагентська діяльність.

В Україні найбільшого поширення отримав туризм із використанням природних ресурсів. Для реалізації туризму з використання природних ресурсів та одночасним збереженням останніх в Україні створено багато територій та об’єктів природно-заповідного фонду у т.ч.: об’єкти місцевого значення, об’єкти загальнодержавного значення.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНИ

2.1. Матеріали дослідження

Актуальність. На сучасному етапі розвитку туристичної індустрії та ринку туристичних послуг нормативно-правове регулювання та нормативно-правова база туристичної діяльності досить важливі. Нормативно-правове регулювання має здійснюватися всесторонньо та повно, із врахуванням потреб сьогодення та  якісно нових суспільних відносин.

Багато питань контролю та втручання держави в регулювання туристичної індустрії та ринку туристичних послуг залишаються дискусійними, недостатньо розробленими і вимагають подальшого дослідження. Однією з проблем є визначення ефективності сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні.

Проблема дослідження визначається суперечливою ситуацією що склалася в теорії і практиці.

Мета – дослідження сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні.

Для дослідження були відібрані такі методики:

1. дослідження статистичних даних щодо діяльності туроператорів та турагенств.

2. порівняння.

3. спостереження.

Гіпотеза дослідження – дані про ефективність та дієвість сучасної нормативно-правової бази, відсутність прогалин є показником результативності державного регулювання туристичної діяльності в Україні.

2.2. Методи дослідження

Основними методами дослідження були: аналіз законодавчої бази, аналіз документальних джерел (протоколів, статистичних звітів та ін.), включене спостереження, методи порівняння, контент-аналіз матеріалів, методи теоретичний аналіз, методи математичної статистики.

Нами використовувалися такі методи дослідження:

1. Аналіз та узагальнення спеціальної літератури. Вивчення спеціальної літератури дозволило отримати уявлення про питання, що цікавлять нас, поставити мету дослідження.

2. Аналіз документальних джерел. До уваги бралися офіційні дані, що розміщенні на сайті Міністерства інфраструктури України, Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО).

3. Спостереження. Спостереження відрізняються від звичайного обстеження. Спостерігач має справу з конкретним об'єктом, він користується спеціально розробленими схемами, робить певні записи з урахуванням конкретно вирішуваних завдань.

Перш ніж проводити п спостереження, необхідно визначити завдання спостереження, визначити об'єкт спостереження, спосіб фіксації (схема, протокол, стенограма), метод обробки, додаткові факти, що дозволяють заглибитися в рішення даної задачі.

4. Модельний експеримент.

5. Перевірка дієвості.

6. Експеримент. Експеримент проводився з метою перевірки гіпотези дослідження.

7. Методи математичної статистики використовувалися для визначення середнього арифметичного значення, достовірності відмінностей.

8. Для наочності результатів нами були використані методи моделювання, з допомогою яких було розроблено таблиці та графіки, що стали підсумком експерименту.

2.3. Організація дослідження

Експеримент проводився з чинною нормативно-правовою базою, яка регулює здійснення туристичної діяльності.

Було використано методику діагностики.

Методика діагностики:

Потрібно прочитати уважно наступні тридцять тверджень і вибрати варіант відповіді, відповідної до чинної нормативно-правової бази, яка регулює здійснення туристичної діяльності («так» чи «ні»).

Тестовий матеріал (питання).

1. Основи туристичної діяльності закладені Конституцією України.

2. У сфері туристичної діяльності прийнято спеціальний законодавчий акт.

3. Наявне легальне визначення туристичної діяльності.

4. Наявне легальне визначення туризму.

5. Наявне легальне визначення туроператорської та турагенської діяльності.

6. Законодавством врегульовано особливості здійснення турагенської діяльності.

7. Законодавством врегульовано особливості здійснення туроператорської діяльності.