Новости

ВІДТВОРЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ У ПЕРЕКЛАДІ

Работа добавлена:






ВІДТВОРЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ У ПЕРЕКЛАДІ на http://mirrorref.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ҐУДМАНЯН Артур Ґрантович

УДК801.1:801.313:801.316.3

802.0:803.0:808.3

ВІДТВОРЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ

У ПЕРЕКЛАДІ

Спеціальність 10.02.16перекладознавство

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі словацької філології

Ужгородського державного університету МОН України.

Науковий консультант:доктор філологічних наук, професор

ЧУЧКАПавло Павлович,

завідувач кафедри словацької філології

Ужгородського держуніверситету

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

НОВІКОВА Марина Олексіївна,

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського,

професор кафедри російської та зарубіжної літератури

доктор філологічних наук, професор

ГОРОДЕНСЬКА Катерина Григорівна,

Інститут української мови НАН України,

заступник директора

доктор філологічних наук, професор

ГРИЩЕНКОАрнольд Панасович,

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри української мови

Провідна установа:      

Львівський національний університет ім. Івана Франка,

кафедра іноземних мов, МОН України, м. Львів

Захист відбудеться  “28вересня 2000 року о10 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (01017, м. Київ, Бульвар Шевченка, 14, к. 55).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано “21серпня  2000 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук          Бєлова А. Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми

Комплексне вивчення формальної структури чужомовних онімів у динаміці їх освоєння є необхідною умовою адекватних теоретичних і практичних рекомендацій щодо вимови та написання іномовних лексем.

У дотеперішніх фонетичних та орфографічних дослідженнях української мови чужомовні лексичні одиниці або взагалі не розглядаються, або описуються фрагментарно: лише стосовно запозичень якоїсь однієї мови або недиференційовано з точки зору фонографічної структури українських та чужомовних лексем. Тому пропонована праця допоможе заповнити цю прогалину. Залучення до дослідження 1910 літературних джерел є передумовою повного і системного вивчення формальних характеристик чужомовних власних назв, яке в подібному ракурсі в українській лінгвістиці ще не проводилось.

Оскільки реалізація англійських та німецьких власних назв в українській мові відбувається з великими коливаннями, виникає нагальна потреба в упорядкуванні правил відтворення чужомовних власних назв графічними засобами української мови та в їх кодифікації. Для прикладу наведемо13варіантів сучасної української письмової передачі англійської назви Cornwall [`ko:nw¶l] - назва півострова і графства у Великій Британії та прізвище:Корнуолл, Корнуол, Корнуелл, Корнуел, Корнуель, Корнволл, Корнвол, Корнвелль, Корнвел, Корнваль, Корнуваль, Карнваль, Корн-Уельс.

Актуальність дослідження визначається:1)потребою в критичному узагальненні результатів розрізнених і суперечливих поглядів на питання фонографічної адаптації запозичених власних назв українською мовою;2)недостатнім вивченням фонетичної та орфографічної варіантності передачі запозичень;3) неповнотою правил правопису слів іншомовного походження в чинному “Українському правописі” (§§ 86 – 100);4) необхідністю дослідити сучасний стан орфографії англійських та німецьких запозичень в українській мові;5) потребою системного вивчення явищ, характерних для фонографічного освоєння англійських і німецьких запозичених онімів, що включає опис проблеми орфографування чужомовних назв, їх способів передачі, специфіки процедури введення ономастичних германізмів в український текст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація є одним із напрямів наукових досліджень кафедри словацької філології та кафедри іноземних мов Ужгородського державного університету. Дослідження пов'язане з державною програмою НАН України та діяльністю Орфографічної комісії України в галузі створення національного орфографічного кодексу. Пропонована праця безпосередньо стосується планів Національної ради з географічних назв, Укргеодезкартографії при Кабінеті міністрів України, одним із напрямків наукової діяльності якої є укладання Національного банку географічних назв зарубіжних територій, що потребує розробки "загальних принципів відтворення українською мовою чужомовних географічних назв".

Мета й завдання дослідження

Мета дисертації:1) розкрити специфіку правопису запозичених власних назв у порівнянні з правописом одвічно своїх лексичних одиниць, зумовлену взаємодією двох мовних систем – системи мови-сприймача і системи мови-джерела;2) на підставі встановлених закономірностей орфографії чужомовних назв намітити шляхи раціональної її уніфікації;3) визначити коло норм, які підлягають додатковій кодифікації. Поставлена мета вимагає дослідження фонографії в двох аспектах – синхронному та діахронному. З огляду на це докладно аналізуються всі явища, пов'язані з процесом становлення та освоєння фонографічної оболонки англійських і німецьких власних назв у межах діахронного зрізу, рамки якого визначаються 1870 — 1995 роками.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення такихзавдань:1.Визначити місце і роль формального аспекту чужомовних слів у межах загальної теорії перекладу, а при ширшій постановці питання – міжмовних контактів.2. Описати з синхронно-нормативної точки зору фонографічну структуру англійських і німецьких власних назв та охарактеризувати її основні компоненти, беручи до уваги етимологічну специфіку, потенційні можливості системи приймаючої мови та дію чинних нормативних факторів.3. Установити особливості взаємозв'язку  всіх сторін формального аспекту чужомовних власних назв, покласифікувати увесь експериментальний корпус чужомовних лексичних одиниць за їх співвідношенням.4.Систематизувати динамічні процеси в освоєнні фонографічної структури чужомовних власних назв та охарактеризувати основні види їхніх змін у рамках обмеженого синхронного зрізу.

Наукова новизна одержаних результатів

У дисертації вперше здійснено повний системний аналіз фонетичної і графічної структури чужомовних  власних назв (англійських і німецьких особових імен, прізвищ та географічних назв), а також їхньої адаптації українською мовою в межах загальної теорії перекладу. Запропоновано комплексний підхід до відтворення чужомовної лексики (фонографічний принцип), що відкриває новий напрямок як у теорії перекладознавства, так й у галузі теорії мови. Доведено, що для з'ясування проблеми фонографічної передачі англійських та німецьких онімів графічними засобами української мови теоретично значущим є окремий розгляд процесів фонографічної адаптації запозичень із кожної мови-джерела. Встановлено, що способи фонографування, позначення чужих фонем і графем, визначення та регулювання фонографічної норми, яка складається з варіантів, – усе це універсальні принципи  комплексної адаптації запозичених слів в українському тексті. Дослідження цих принципів сприятиме розробці універсальних правил оформлення інновацій, що працюватимуть при запозиченні з будь-якої мови.

Теоретичне значення дисертації

У роботі вперше обґрунтовується доцільність комплексного підходу для вивчення формальних характеристик чужомовних власних назв. Одержані висновки застосовуватимуться як до кодифікації принципів передачі чужомовних онімів у різних мовах світу, так і для впорядкування правопису інших груп лексики (загальних назв, термінів тощо). Запропонована концепція стане підґрунтям для подальшої розробки як загальних, так і окремих проблем міжмовних контактів, пов'язаною з описом реального мовленнєвого узусу носіїв мови та використанням чужомовної лексики в дистрибутивних та стилістично неоднорідних умовах. Перспективним є й зіставлення кодифікаційних принципів уживання в українських текстах та реального вживання їх носіями української  мови.

У роботі виявлено принципи, притаманні фонографіці запозичених слів; визначено критерії орфографічної норми для нових запозичень; визначено невідкладні для кодифікації випадки варіантності запозичень; проаналізовано способи передачі англійських і німецьких запозичених назв графічними засобами української мови; переглянуто існуючі та можливі позначення чужомовних фонем і графем у назвах, які запозичено українською мовою в різні періоди її функціонування; представлено власні пропозиції щодо вирішення проблеми правопису чужомовних онімів; вивчено запозичену онімну лексику, виявлено основні закономірності її освоєння; визначено своєрідність освоєння українською мовою англійських та німецьких власних назв у порівнянні з засвоєними онімами з інших європейських мов, що користуються латиницею; розкрито раціональні напрями і способи вивчення міжмовних контактів у галузі онімічної лексики.

Результати проведеного аналізу теоретично узагальнюють закономірності фонографічного оформлення запозичень у приймаючій мові. Робота є внеском у розвиток теорії і практики перекладу, а також теоретичної фонетики, орфографії та загального мовознавства.

Практична цінність одержаних результатів

Результати проведеного дослідження вже застосовуються в роботі Українською національною комісією з питань правопису при Кабінеті Міністрів України над підготовкою та виданні “Українського правопису в новій редакції”. На підставі дослідження виділено коло фонографічних особливостей чужомовних лексем в українській мові, розроблено спеціальні навички їхнього сприйняття та відтворення, на які бажано звернути увагу в практиці викладання англійської, німецької та української мов для студентів перекладацьких відділень. Результати проведеного дослідження можуть знайти безпосереднє застосування при розробці актуальних проблем перекладознавства в аспекті порівняльно-зіставного вивчення германських і слов'янських мов. Окрім того, одержані результати дають можливість використати їх при розробці рекомендацій із кодифікації орфографічного оформлення запозичених англійських і німецьких власних назв з позицій перекладацької, журналістської, картографічної, бібліографічної діяльності. Результати контрастивного аналізу та застосовані методики можуть бути екстрапольовані на подібні дослідження інших мов.

Джерела матеріалу

Аналізом служили видані протягом 100 років в Україні і за рубежем оригінали творів англомовних та німецькомовних письменників і їх переклади українською мовою. Окрім того, обстежувались науково-популярні книги і статті в суспільно-політичних та літературних журналах найрізноманітного змісту, що відображають різні сторони життя, культури, політики англомовних країн. Як додаткові джерела залучено тлумачні, академічні, орфографічні, двомовні, а також деякі спеціальні словники.

Експериментальний корпус містить 15220 власних назв занглійської (12022) інімецької (3198) мов та 40622 варіанти передачіанглійських (34799) інімецьких (16528) лексем. Основні компоненти їх фонетичної і графічної будови розглянуто за допомогоюметодів синхронно-нормативного опису та контрастивного аналізу. Як додатковий застосовано метод кількісних характеристик на рівні симптоматичної статистики. Загалом до уваги береться близько 30 різних характеристик чужомовної назви. Результати проведених статистичних досліджень систематизовано у вигляді 400 таблиць. Отримані кількісні показники не мають значення абсолютних, проте вони широко залучаються при якісному аналізі лексичних одиниць та їх класифікації.

Така джерельна база, що формувалася подекуди стихійно та інтуїтивно, конче потрібна, бо без аналізу діючих тенденцій у транскрипційній роботі, окремих випадків відхилень від традиційних норм, помилок через роботу з мовами-посередниками вельми важко представити і обґрунтувати власну теорію передачі чужомовних власних назв. Наші висновки проектуються на практику передачі як певні настанови нормативного змісту, що мають вигляд не жорстких та усталених правил на всі випадки, а є тільки рекомендаціями, які носять відносний характер і можуть підлягати певним модифікаціям. Якщо в документації, картографії, бібліографії чи інших нелітературних сферах застосування певних правил бажано унормувати, то в художньому перекладі передача чужомовних онімів підпорядковується художнім завданням літературного твору і в багатьох випадках залежить від творчого підходу та інтуїції перекладача. Отже, в питаннях передачі чужомовних власних назв роль практики особливо вагома і як імпульс для створення теоретичних засад, і як етап перевірки коректності та чіткості теоретичних постулатів.

Особистий внесок здобувача

Усі результати дослідження є наслідком самостійної праці дисертанта. Наукових робіт, виконаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дисертації

Результати дослідження оприлюднено на різних наукових (всеукраїнських та міжнародних) конференціях, семінарах, нарадах, а саме:

?“Актуальные проблемы научно-технического перевода” [Воронеж, 1993]; ?“Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами” [Київ, 1993]; ?“English Language Teaching in Ukraine” [Львів, 1995]; ?“Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії” [Київ, 1995]; ?“Реконструктивні можливості ономастики” [Київ, 1995]; ?“Створення національного інформаційного банку географічних назв” [Київ, 1995]; ?“Язык и культура” [Воронеж, 1996]; ?“Лексикографічні та методичні концепції викладання іноземних мов у ВНЗ” [Львів, 1996]; ?“Методические концепции обучения иностранным языкам в вузе” [Донецьк, 1996]; ?“Суб'єкт пізнання: онтологічні та методичні аспекти проблеми” [Тернопіль, 1996]; ?“Проблеми ономастичного словотвору” [Київ, 1997]; ?“Питання сучасної ономастики” [Дніпропетровськ, 1997]; ?“Методологічні аспекти психології мисленнєвої та мовної діяльності” [Тернопіль, 1997]; ?“Актуальные проблемы изучения и преподавания филологических дисциплин в техническом вузе” [Київ, 1997]; ?“Слов'янська ономастика” [Київ, 1998]; ?“Комп'ютерна лінгвістика та викладання чужоземних мов у вищих навчальних закладах” [Львів 1998]; ?“Українська ономастика” [Київ, 1998]; ?“Проблеми української термінології” [Львів, 1998]; ?“Нагальні проблеми вивчення авіаційної термінології” [Київ, 1998]; ?“Традиційні та нетрадиційні методи викладання мов” [Житомир, 1999]; ?“Проблеми слов'янської ономастики” [Ужгород, 1999]; ?“Українська мова в освіті” [Івано-Франківськ, 1999]; ?“Сучасні проблеми термінології та термінографії” [Київ, 2000]; ?“Державність української мови і мовний досвід світу” [Київ, 2000]. ?Деякі положення дисертації викладено в наукових доповідях на конференціях професорсько-викладацького складу УжДУ [1993 – 2000].

Публікації

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в індивідуальній монографії “Чужомовна пропріальна лексика у фонографічній системі української мови”, що складається з трьох книг (97 друк. арк.), а також 25 статтях у наукових фахових журналах і збірниках наукових праць,     18 тезах конференцій  (7,8 друк. арк.). Загальна кількість публікацій – 46.

На захист виносяться такі положення:

1. Фонографічна структура чужомовної назви являє собою сукупність усіх компонентів і співвідношень субструктур, які її складають, а саме - фонетичної, фонологічної, графічної та орфографічної: кожна з них має у процесі асиміляції усієї лексичної одиниці свою специфіку і тому може бути проаналізована окремо.

2. Фонографічна структура чужомовних онімів та її освоєння українською мовою при синхронно-норматичному вивченні може бути охарактеризованою з точки зору системи приймаючої мови. При цьому динамічні тенденції фонографічної асиміляції чужомовних лексичних одиниць визначаються органічною взаємодією лінгвальних, позалінгвальних та соціолінгвальних факторів, які, в свою чергу, зумовлюють результативність комплексного підходу до проблеми чужомовних впливів на будь-якому рівні її розгляду.

3. Головною причиною змін у фонографічній структурі чужомовних власних назв при їх засвоєнні іншою мовою є фактори внутрісистемного порядку. Вони визначають як загальні, так і специфічні риси фонографічної адаптації лексичних одиниць різного походження українською мовою.

4. Фонографічну організацію чужомовної назви можна розглядати на основі базових та периферійних ланок системи української мови. З точки зору дистрибуції виділяємо особливості українських графем при оцінці їх валентності, розподілу, можливих позицій у чужомовній назві. Ці факти безпосередньо пов'язані з розширенням потенційних можливостей системи приймаючої мови та активізацією її відрубних ланок. Найзагальнішою рисою при цьому виступає периферійний статус і маргінальний характер усіх виділених ознак чужомовності та елементів фонографічної структури чужомовних лексем.

5. Активізація окремих ланок фонографічної системи української мови стає реальною при підтримці ряду позалінгвальних та соціальних факторів: піднесення загального культурного й освітнього рівня молоді та представників середньої генерації, престижності іноземної мови, розширення соціальної бази міжмовних контактів. У деяких випадках збереження ознак чужомовності при вимові власних назв можуть нести стилістичне навантаження, зокрема при манірній, книжно-претензійній реалізації навмисне чужомовного кшталту.

6. Фонографічні явища, які пов'язані з наявністю в українській мові онімів чужомовного походження і виступають маркерами чужорідності лексичної одиниці, мають, як правило, поодинокий характер і не викликають суттєвих змін у самій системі. Основним змістом цих модифікацій виступає динаміка співвідношення базових та маргінальних ланок української мови, які пов'язані з активізацією її маргінальних сфер. Це призводить до розширення дистрибутивних можливостей українських фонем, активізації нетипової для української акцентологічної моделі з наголосом на першому складі.

7. Вплив зовнішніх по відношенню до літературної мови причин (мови-джерела, часу входження, поширеності та деяких інших) результативний у тому випадку, якщо він збігається із внутрішніми закономірностями приймаючої системи та відповідає об'єктивним потребам мови на конкретному етапі її розвитку.

8. Динаміка становлення окремих компонентів фонографічної структури чужомовної назви як цілісного утворення кваліфікується з точки зору принципу поміркованої  українізації, з яким пов'язані процеси репродукції, субституції та власне фонографічного освоєння специфічних рис орфографічної структури чужомовної лексичної одиниці. У результаті проведеного дослідження встановлюються взаємозв'язки та взаємозумовленість усіх компонентів фонографічної структури слова в динаміці становлення його специфічних рис. З урахуванням цих моментів аналізується розмаїття варіантних реалізацій чужомовних слів у системному та нормативному аспектах.

9. Динамічні тенденції у фонографічній асиміляції чужомовних власних назв демонструють результати творчої взаємодії української мови з іншими мовними системами. Вплив мови-джерела як зразка вимови співвідноситься з дією “фонологічного сита” приймаючої мови, потенційними можливостями останнього, що служить основою усталеності окремих периферійних елементів. Основний напрямок цих модифікацій визначає дію принципу поміркованої українізації чужомовних онімів, у межах якої співіснують дві суперечливі тенденції: до повної уніфікації асимілювання фонографічної структури та збереження її специфічних рис. Результативність обох тенденцій у певних межах підтримується нормативними факторами.

10. Динаміка процесу асиміляції фонографічної структури чужомовних онімів визначається характером внутрісистемної взаємодії фонетичного освоєння з іншими сторонами формального плану – графічним виглядом та орфографічною характеристикою, а також виражається у співвідношенні загальних і відмінних рис кожного її компонента з його конкретною специфікою.

Обсяг і структура роботи

Відповідно до мети і завдань дисертація складається ізвступу,чотирьох розділівз висновками по кожному з них,загальних висновків,списку використаної літератури, який налічує 1241 найменувань (том1) тадодатків(том2). Обсяг дисертаційного дослідження без списку використаної літератури – 392 стор.; повний обсяг роботи (зі списком використаних джерел) – 446 стор.Додатки  до роботи складаються з 4 частин, обсяг яких становить 303 стор.

Увступі обґрунтовується вибір теми, актуальність, наукова новизна, теоретична значущість і практична цінність, положення, що виносяться на захист. Упершомурозділі розглянуто теоретичні питання формального аспекту чужомовних слів у їх відношенні до загальної проблематики перекладознавчої теорії, а також викладено деякі теоретичні засади, що слугують базою для даної роботи.Другий розділ присвячено теоретичним проблемам ономастичних запозичень, які охоплюють фонетичне освоєння і вимову чужомовних власних назв, їх переклад, орфографічну передачу та практичну транскрипцію.Третій розділ містить результати контрастивного дослідження на рівні системи англо-українських фонографічних відповідників. Учетвертому розділі розглянуто передачу німецьких власних назв на основі контрастивної репрезентації системи німецько-українських графемних відповідників.У висновкахпредставлено конкретні результати проведеного дослідження.Список використаної літератури містить праці вітчизняних та зарубіжних авторів і складається з 1036 найменувань переважно російською, українською, англійською та німецькою мовами, а також містить 205 позицій довідкової літератури: словники чужомовних слів; загальні, двомовні та ономастичні словники; інструкції до передачі чужомовних власних назв російською мовою, правописні довідники та посібники, інформаційні бюлетені тощо.

Додатки  містять:

А. Опис методики дослідження фонографічної адаптації чужомовних власних назв українською мовою. Розглянуто також питання комплектування робочої картотеки і технічні прийоми дослідження фактичного матеріалу.

Б. Список джерел фактичного матеріалу, який складається з художньо-белетристичної літератури англійською (496 поз.) та німецькою (158 поз.) мовами, їхніми перекладами українською мовою (англ. - 768 поз.,   нім. - 196 поз.); науково-публіцистичної літератури українською мовою (223 поз), а також спеціальної довідникової літератури англійською та німецькою мовами (69 поз.). Загальна кількість обстежених джерел – 1910.

В."Проєкт правил передачі англомовних і німецькомовних власних назв  графічними засобами української мови", що містить пропоновану передачу всіх фонем англійської мови (80 правил і 56 таблиць) та графем німецької мови  (30 правил і 30 таблиць).

Г. 400 таблиць: результати аналізу вживань англомовних і німецькомовних власних назв та варіантів їхньої української передачі; англійських фонемовживань і графічних відповідників, а також варіантів їх української передачі. Таблиці представлено в загальному, докладному та фактологічному вигляді.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Адекватна оцінка позамовних причин та соціолінгвістичних факторів, що визначають динаміку освоєння чужомовної лексики, допомагає розкрити не тільки явища, які сприяють її асиміляції, але й гальмують цей процес. Докладна розробка цих аспектів так само, як і багаточисленні етимологічні дослідження, є необхідними етапами теоретичного осмислення проблематики мовного запозичення.

Принципово важливо підкреслити, що таке протиставлення на початковому етапі стосувалось лише формальних ознак чужомовного походження у мові-сприймачі. У межах загальної теорії перекладу вивчення формального плану чужомовних слів визначається тим, що спостереження над фонетичною та морфологічною структурами чужомовних лексичних одиниць та їх графіко-орфографічним виглядом (у зіставленні з одиницями одвічно свого словника) як найбільш виразними та очевидними показниками чужорідності були першим досвідом саме лінгвістичного вивчення чужих слів у приймаючій мові.

Дослідження форми чужомовних слів пов'язане також із пуристичними тенденціями, які діяли в певні періоди функціонування мови. Пуризм, як відомо, піддає критиці, передусім, фонетичну та граматичну сторони чужомовних слів, їх графіко-орфографічний вигляд, ігноруючи при цьому звукову та змістову єдність лексичних одиниць.

Накопичений концептуальний матеріал і спостереження за функціонуванням чужоземних слів у мові-сприймачі з часом дозволили лінгвістам перейти до більш системної інвентаризації та ідентифікації чужомовних одиниць у різних мовах, у тому числі й в українській. Зазначені дослідження спрямовані в загальну теорію перекладознавства на розробку принципів вивчення різних сторін життя чужомовних слів з урахуванням лінгвістичного аспекту та позамовних факторів.

Вагомим напрямом новітніх лінгвістичних праць з проблеми чужомовних впливів в українській мові є нормалізація та кодифікація літературної української мови. Серйозну увагу приділяють українські та зарубіжні лінгвісти питанням правопису чужомовних слів в українській мові.

Нормативний аспект формальної структури чужомовних слів української мови привертає посилену увагу лінгвістів останнього десятиріччя, хоча він спостерігався і раніше, зокрема в міжвоєнні роки. З'явилася велика кількість словників чужомовних слів (див. бібліографію до дисертації). Багато питань, пов'язаних із освоєнням чужомовних слів, є предметом жвавих дискусій на сторінках журналу “Мовознавство” (1993 – 1995) та збірника праць “Український правопис: так і ні” (1997). У статтях українських лінгвістів висвітлено найсуттєвіші питання, що стосуються функціонування в українській мові чужомовних слів, які, попри свою актуальність, не мають однозначної інтерпретації.

Увага до цих питань є своєрідним мірилом значущості розглядуваної проблеми, адже їх нерозв'язаність заважає людському взаєморозумінню. Розробка проблем чужомовних впливів у рамках теоретичних основ культури мовлення пов'язана як із комунікативними завданнями суспільно-мовної практики, так і з формуванням теоретичної платформи нормалізації та кодифікації чужомовних слів із їх вимовою у приймаючій мові.

Вплив нормативних факторів на засвоєння чужомовних слів у сучасній українській мові, їх фонетичну структуру досліджують також зарубіжні лінгвісти (А. Горняткевич, Ю. Шевельов, Яр Славутич, Ст. Демчук та ін.). Результати їх праці представлено у відомих наукових виданнях, словниках та довідковій літературі. Вагомий внесок розв'язання порушених питань мають виступи провідних українських учених (О. Тараненка, А. Бурячка, М. Вихованця, М.Жулинського, О. Карпенка, В. Німчука та ін.) у теоретичних дискусіях навколо нової редакції “Українського правопису”.

Розробка питань вимовної культури в галузі чужомовної лексики української мови є складовою частиною загальної позитивної програми мовного виховання, яка сприяє теоретичному осмисленню особливостей процесу асиміляції фонетико-орфографічної структури чужомовних слів при їх синхронному вивченні. На рівні норми розгляд фонетичної структури чужомовних лексичних одиниць визначається її функціональним планом, стилем вимови, фоностилістичним рівнем, а також комунікативною доцільністю, під якою розуміємо структурно-мовну перевагу способу вираження.

Отже, у відповідності із сучасними уявленнями, фонетико-орфографічна структура чужомовних слів з точки зору її становлення в синхронно-нормативному розгляді обумовлена усім перебігом комплексного процесу освоєння чужомовної лексики в мові, яка приймає, а також сучасним станом відповідних структурних галузей цієї мови.

Лінгвістичний аналіз відображення фонографічної структури чужомовних слів (англійських і німецьких) свідчить, що в українській мові тенденція до збереження ознак чужомовності може мати системне обґрунтування в літературній нормі, наприклад, реалізація приголосних у словах германської етимології та ін. При цьому очевидним є й вплив різних позамовних чинників – зростання освіченості громадян, активізація засобів масової комунікації тощо. У рамках тенденції, що протистоїть поглинанню ознак формальної активності слова, стають результативними антисистемні мовні явища. Найновіші лексичні надходження значно розширюють обсяг дистрибутивних потреб приголосних української мови, що не властиве незапозиченим словам. Деякі лінгвісти слушно відзначають, що в єдності системних та антисистемних явищ містяться потенційні творчі можливості мови, які ведуть її до постійного вдосконалення.

На відміну від орфографії питомих слів, для написання чужомовних власних назв використовуються літери відповідної національної абетки. Це уможливлює відхід від загальних орфографічних правил там, де потрібно зберегти  і показати системність чужомовного матеріалу. При цьому дуже важливо визначити, до якої міри необхідно дотримуватись правил мови-сприймача і до яких меж можна рахуватися з особливостями мови-джерела.

Питання передачі чужомовних антропонімів засобами української мови приводять дослідника до глибшого вивчення проблем адаптації власних назв. Ця проблема, породжена, передусім, практикою, все ж таки вимагає розроблення теоретичних засад. Функціонування української літературної мови в умовах тісних контактів з російською в умовах Російської імперії, з польською, німецькою, угорською мовами в складі Австро-Угорської монархії, Польщі спричинило певні відмінності в оформленні західноєвропейських запозичень, що стало однією з рис, які відрізняли східноукраїнську і західноукраїнську орфографічну практику протягом досліджуваного періоду. Крім природного процесу вростання запозичених слів у систему української мови, мало місце і штучне насаджування окремих фонетичних та морфологічних варіантів чужомовних слів, відмінних від відповідних варіантів у російській мові, але не властивих носіям української мови на території Східної України, що особливо активно відбувалося на початку ХХ ст. Зазначені факти не сприяли стабілізації форм чужомовних лексем в українській мові протягом досліджуваного періоду, хоч у цілому певний прогрес у цьому напрямку, безперечно, відбувався.

Основним матеріалом для висновків про фонографічну адаптацію запозичених власних назв є графічна передача звуків мови-джерела в українських текстах. Оскільки український правопис розвивався в напрямку до його фонетизації, то є підстави говорити про певну відповідність між окремими графемами і вимовою звуків, що ними позначаються, у словах чужомовного походження. Проте довгий ряд варіантних написань створює труднощі у визначенні звукових еквівалентів.

Систематизована структура фонетичних та орфографічних відповідників, правописні правила, якими необхідно керуватися у практиці відтворення чужомовних власних назв в українському правописі, нині відсутні. Пропозиції українських учених та наші міркування є спробою системного розгляду питання.

Досліджуючи поставлену проблему, вчені стикаються з невпорядкованістю відтворення чужомовних назв, стихійністю підходу до різних явищ відтворення. Основну причину такої непослідовності вони вбачають у недостатньому теоретичному обгрунтуванні питань, що розглядаються.

Аналіз фактичного матеріалу показує, що процес передачі українських власних назв в англомовних текстах також характеризується  подібними розходженнями та непослідовністю. Зрозуміло, що перекладачі не повинні вносити жодних змін та доповнень в англійську систему письма для слов'янської передачі назв. Але, на жаль, ані в українській, ані в більшості слов'янських мов ще не розроблено чіткої системи транслітерації, яка дозволила б однаково передавати будь-яке слов'янське слово англійськими, німецькими (латинськими) літерами, враховуючи наступну реконструкцію вихідного написання. Яскрава ілюстрація цього – лінгвістичний бік оформлення закордонних паспортів громадянам України.

Розкриття причин фонетико-орфографічної варіантності чужомовних власних назв вимагає:1) урахування усіх елементів, які беруть участь у письмовому оформленні запозиченого слова;2) урахування усіх дій (процедур), які відбуваються із запозиченим словом при уведенні його в мову, яка  приймає;3)співвіднесеності письмової форми запозичення з існуючим орфографічним правилом;4) виділення авторських особливостей при оформленні чужого слова.

Так, англо-українські графічні відповідникі характеризуються як стабільністю, так і тенденцією до варіантності. Графічні відповідникі протягом усієї історії запозичення власних назв українською мовою складалися у мікросистему, тенденції якої діють і в наші дні. У рамках цієї системи англійські графемиB, D, М, F, R, P, T, Sдістали позначення:Б, Д, М, Н, Ф, Р, П, Т, С,і їх присутність у назві не викликає вагань. Наприклад,Бемберг_Bemberg,Демпстер_Dampster,Фенчер_Fancher,Морленд _Morland,Помфрет_Pomfret,Рональдсон_Ronaldson,Смарт _Smart,Томкінс _Tomkins.

Проте існує багато графем без стабільних відповідників, з варіантним позначенням. Часте варіювання зумовлене можливістю представити у запозиченій назві як власне графему, так і співвідносну з нею фонему. Наприклад, у словахДжілет,Жілет_Gillette,Джеральд_Gerald графемаG (фонема [d3]) не фіксується. У цих варіантах назв буквосполученнямДЖпозначено фонему. Але ми зафіксували декілька варіантів із позначенням саме графемиG:Ґералд_Gerald,Бергер _ Berger. Привертає увагу й українізований варіантЛанжевен_ Langevin, у якому немає буквосполученняДЖ, оскільки відбулось спрощення групи приголосних, боДЖтрансформувалось уЖ.

Особливо багато варіантів у запозиченнях, коли система графічних відповідників “не бере участі” в оформленні української форми, а на перший план виступає інша мікросистема фонемних відповідників з набором фонемних субституцій. Наприклад, широкою варіативністю характеризується англійська фонема [ж], яка входить до складу багатьох власних назв, що функціонують у фонетико-орфографічних варіантах:Кларенс — Клеренс — Кляренс _ Clarence [`klжr?ns],Блекберн — Блакберн — Блякбурн _ Blackburn [`blжkb?:n],Галіфакс — Голіфакс _ Halifax [`hжlifжks] ?ощо. Як бачимо, для відтворення англійської фонеми [ж] різні часи пропонували кілька українських графем:А, Е, Є, О.

Фонетичні особливості мови-джерела та мови-сприймача також відображаються  у варіантних формах запозичень. При цьому найчастіше йдеться про передачу звучання англійських фонем [и], [р], [h], [w], які по-різному позначаються в українській мові:Ментіт – Ментіс – Ментіз_ Menteth[`menti:и],Керазерс – Карутерс – Карузерс_ Carruthers [kж`rЩр?z],Гелен –Хелін – Елен_Helen [`helin],Вілфред –Уїлфред –Уілфред_Wilfred [`wilfrid].

Орфографічні особливості мови-джерела проявляються при позначенні англійських літер, які не читаються, наприклад, літериR. Так, у запозичених власних назвахОлівер _ Oliver,Сільвестер_ Silvester,Міллер _  Miller,Ванкувер _ Vancouver,Честер _ Chester кінцева літераRзавжди фіксується в українській формі англомовних назв.

Відсутність системно організованого розділу правил написання чужомовних назв, розходження деяких правил щодо факультативної передачі апелятивів і власних назв зумовлюють нестабільність орфографічного вигляду запозичень. Звичайно, поява орфографічних варіантів, нестабільних написань, які в принципі не повинні б з'являтись, у багатьох випадках неминучі.

Отже, фонографічні варіанти чужомовних запозичень зумовлені об'єктивними мовними явищами, які співвідносяться зі специфікою систем мови-джерела та мови-сприймача, з особливостями звукових та письмових трансформацій лексичних запозичень, з усталеністю та надійністю орфографічних правил для запозичень за умови неадекватності письма та вимови апріорі, тобто такими явищами, які й складають процес фонографічної адаптації чужих слів у приймаючій мові. Регулярність прояву мінливого характеру письмових фіксацій чужомовних назв зумовлена лінгвістично й дозволяє вважати фонографічну варіантність закономірністю процесу фонографічного освоєння.

А це означає, що часові межі фонографічної варіантності неможливо спрогнозувати. З одного боку, фонографічна варіантність є незмінною в часі, а з другого – фонографічні варіанти існують у мові століттями. Унормованість фонографічної варіантності з метою зменшення написань, які коливаються, реальна за умови визначення норми-ненорми для фонографічних варіантів запозичень, що вже існують у писемній практиці.

Виправдане невдоволення серед лінгвістів України та діаспори викликає передача власних назв, що містять звук [g]. Усі вони одностайно пропонують графічне відтворення цього звука засобами української абетки черезҐ:Ґете,Ґенц,Вінніпеґ, Гааґа (Гаґа) Гамбурґ,Авгсбурґ, Гемінґвей(Геміґвей),Гюґо, Даґлес,Калґарі,Ґоя,Ґеттінґен, Вінніпеґ,Ґлазґо, Геґель, Гамбурґ.

Інша проблема, якої не можна було уникнути в дискусії, – це передача сполукIA таIU. Сучасні українські лінгвісти та вчені західної діаспори пропонують написаннягеніяльний, радіяція,артеріяльний, діялектика, Віярдо, Оссіян, тріюмф, радіюс, Фіюме,колоніялізм, фіялка, Біярріц тощо.

Не вщухають дискусії навколо графічного відтворення чужомовних   І тa Y.  Відповідно до п'ятого видання “Українського правопису” при передачі чужомовних слів слід зважати на так зване правило “дев'ятки”:Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Единбург та ін. Але правила мають бути послідовними і вмотивованими. Незрозуміло, наприклад, чому літериИ таІ по-різному використовуються в таких чужомовних географічних назвах, якКрит, Мадрид, але Рішельє, Фрідріх. Деякі вчені пропонують застосувати єдине правило “дев'ятки” до всіх власних назв:Ґримм, Дидро, Ляйпциґ, Абашидзе, Джиґарханян, Цюрих, Адис-Абеба, Рим, Америка,Кембридж, Флорида, Диккенс, Ричард та ін.

Ще відомий педагог С. Томашівський вважав, що звук [і] в словах чужомовного походження повинен передаватися лише літероюИ, бо, мовляв, так "каже дух української мови". Переглядаючи українські науково-публіцистичні тексти, бачимо, що власні назви англомовного походження здебільшого передаються в ній з урахуванням позиції приголоснихД, Т, З, С, Ц, Ж (ДЖ), Ч, Ш, Р перед наступним приголосним (окрімІ та в кінці слова):Америкес, Остин, Балтимора, Бристоль, Кембридж тощо [ця умова, зокрема, спостерігається в публікаціях української діаспори].

Запровадження правила "дев'ятки" у сферу власних назв, як слушно зазначає В. Німчук, спростило б наш правопис, але віддалило б вимову голосного від його вимови (і написання) в мові-джерелі запозичення. Щоправда вимова твердого приголосного передИ наблизила б нашу вимову до більшості тих мов, звідки взято онім. Як бачимо, питання розробки межі дії правила "дев'ятки" все ще є актуальним для Української національної комісії з питань правопису при кабінеті Міністрів України.

У зв'язку з тим, що в нашій праці формально-структурні ознаки назв аналізуються у синхронно-нормативному й діахронічному аспектах, найвірогіднішими та найбільш надійними джерелами інформації для їх вивчення є художньо-белетристична література (оригінальна і перекладна), науково-публіцистична (для географічних назв), а також лексикографічні матеріали (антропонімічні і топонімічні словники, енциклопедії та мапи).

Хронологічні межі необхідного синхронного зрізу конкретизуються відповідно до двох суттєвих для цього дослідження обставин. По-перше, ці межі диктуються необхідністю враховувати правописну ситуацію, що склалась на території України до- та повоєнного періоду. По-друге, спираючись на матеріали художньої літератури, а також на нормативні канони "Українського правопису", слід критично оцінити сучасний стан опису реального узусу в українській лексикографії, яка за останні роки набула якісно нових рис. Характерними у цьому відношенні є, з одного боку, удосконалення науково-технічної бази діяльності лексикографів, а з іншого, диференціація розвитку основних напрямків у кодифікаційній та нормалізаторській практиці українських учених та лінгвістів української діаспори щодо правопису слів чужомовного походження.

Остання обумовлена не лише об'єктивною картиною сучасної української мови, але пов'язана з різними традиціями і теоретичними концепціями, які покладено в основу кодифікаційної норми сучасної української мови.

У зв'язку з цими обставинами вважаємо за доцільне хронологічно не обмежувати наше дослідження періодом останніх десятиліть, а простежити шляхи передачі англійських власних назв за останніх сто років. У такий спосіб забезпечується можливість дотримуватися принципу історизму при вивченні різних сторін функціонування чужомовних лексичних одиниць у приймаючій мові. Урахування історичної перспективи в дослідженні динаміки форми чужомовних власних назв диктується почасти неоднозначністю результатів взаємодії різних мов із системою української мови, оскільки вони в певних межах виявляються залежними від характеру генетичного зв'язку контактуючих систем.

При формуванні корпусу чужомовних назв безпосередніми джерелами для нашого дослідження послужили, передусім, оригінальні художні твори англомовних і німецькомовних письменників та їх переклади українською мовою, а також монографії, підручники, посібники, енциклопедії тощо на географічну та історичну тематику (усього 1841  позиція: див. ДодатокБ).

Усі залучені до роботи джерела піддавалися суцільному розписуванню. Англомовні і німецькомовні антропоніми виписувалися з оригінальних джерел відповідними мовами, потім у перекладах українською мовою відшукувалися еквіваленти виписаних імен та прізвищ та фіксувалися окремо. Після цього для кожної позиції створювався словник антропонімів.

Англомовні географічні назви добирались, як правило, з науково-публіцистичної літератури українською мовою. Для їх оригінальної ідентифікації залучались американські та британські мапи. Тут також для кожної позиції створювався окремий словник топонімів.

У такий спосіб кожну з відібраних лексичних одиниць зафіксовано окремо на картці з відповідною позначкою про представленість у фактичних джерелах. Для остаточної та повної характеристики слова (сучасна вимова, вживаність, поширеність, варіативність тощо) було залучено антропонімічні і топонімічні словники, енциклопедії та мапи англійською і німецькою мовами  (69 поз.: див. ДодатокБ).

Як допоміжний прийом залучаємо зіставлення кількісних характеристик  аналізованих мовних фактів. Застосування методу кількісного аналізу орієнтуємо на вірогідно-статистичний рівень, а не на симптоматичний. Методика і техніка статистичного аналізу лексичних одиниць враховує рекомендації Р.М. Фрумкіної, Б.М. Головіна  та Т.О. Бровченко.

Матеріали здійснених нами десятків тисяч кількісних підрахунків можна вважати досить переконливими та інформативними, оскільки вони відображають багато параметрів досліджуваних власних назв: численні частотні характеристики вживань англійських і німецьких власних назв, варіантів їх української передачі; докладні характеристики англійських фонем та фонемосполучень, графічних відповідників; аналіз німецьких графем, їх вживання, сполучення, варіантів української передачі тощо.

Ще В. Самійленко зазначав, що треба найпильнішу увагу "віддавати фонетиці, а не орфографії слова. Якби ми писали ім'яШекспір тими літерами, які пишуться в англійськім слові, тобтоШакеспеаре, і прочитали це ім'я англійцеві, то він ні в вік не догадався б, що це ім'я його великого письменника". Автор слушно зауважує, що найбільші труднощі пов'язані з англійськими звуками. Не знаючи добре розмовної англійської мови, неможливо зробити транскрипцію майже жодного англійського слова, оскільки в англійській мові правопис відрізняється від вимови. Тому письменник уважає, що потрібно укладати словники, бо "у нас буде як у російській літературі: сотню літ люди перекладали іДікенса, іШекспіра, іВальтераскота, дали цілу літературу англійську в перекладах, і все писалиСмитъ, Веверлей, мистриссъ, та тільки в кінці ХІХ віку додивилися, чи дослухалися, що треба писатиСмисъ, Уоверли, миссисъ".

Виходячи з теоретичних міркувань, більшість фахівців наполягає на послідовному застосуванні фонетичного підходу. Щодо англійської мови з її складною орфографією, то сама ця складність служить додатковим аргументом на користь фонетичного принципу. Водночас учені слушно обговорюють випадки, в яких пропонують графічний принцип відтворення (подвоєння приголосних, німа літераR та буквосполученнняNG). Із наведених прикладів видно, що чимало суто графічних елементів укоренилося в нашій традиції надто глибоко, аби викликати заперечення проти їхнього написання (і відповідно звучання в англійській мові).

Для аналізу фонографічних відповідників, які реалізуються в українських формах англомовних власних назв, першочергове значення має склад фонем англійської мови та їх опис з метою встановлення подібних рис одиниць різних мов. Притаманні системам контактуючих мов фонологічні опозиції та кореляції виявляються в різних комбінаціях: одні запозичення якоюсь мірою зберігають фонологічні особливості мови-джерела (наприклад, англійська кореляція: дзвінкість-глухість), в інших такі особливості втрачено (наприклад, опозиція за ознакою тривалості: довгота-короткість). Тоді на перший план виходять елементи, які є фонологічно значущими в мові-сприймачеві. Поєднання одних комбінацій (мови-джерела) з іншими (мови-сприймача) і створює картину широкої варіантності запозичених англомовних назв у процесі фонографічного освоєння.

Досліджуючи англо-українські фонографічні відповідники, ми не обминаємо артикуляційно-акустичний бік фонетичних явищ, притаманних контактуючим мовам. Базування на описі фонетичних (поряд із фонемними) субституцій, зафіксованих письмово, дозволяє виявити межі варіантних написань запозичень у рамках таких способів передачі, як транскрипція та напівтранскрипція. Тому за основу системи фонографічних відповідників беремо фонологічний контрастивний аналіз, фонетичний опис голосних та приголосних одиниць з метою визначення співвідношення звуків (фонем) та їх літерної передачі в мові-сприймачеві.

Для одержання результатів нами обстежено всі 44 фонеми, представлених у англомовних особових іменах, прізвищах та географічних назвах, за такими трьома основними параметрами: 1) вживання; 2) графічні зображення (або відповідникі); 3) варіанти їх української передачі.

У результаті одержано такі кількісні показники:

1)англійськихфонемовживань: в іменах – 70991, у прізвищах – 68706, у географічних назвах – 24868. Докладна частотна характеристика фонемовживань представлена в таблицях;2)графічні відповідникі англійських фонем: в іменах – 396, у прізвищах – 490, у географічних назвах – 335. Докладна частотна характеристика графічних відповідників представлена в таблицях;3)варіанти української передачі англійських фонем: в іменах – 1070, у  прізвищах – 1170, у географічних назвах – 774. Докладна частотна характеристика варіантів української передачі представлена в таблицях. Порівняльна частотна (відносна) характеристика імен, прізвищ та географічних назв, за вищевказаними параметрами, також представлена в таблицях.

Для об'єктивного визначення кількості фонографічних написань в англомовних власних назвах виявилося доцільним використатифонографемограму, яка дозволяє точно встановити реально вживані в англійській мові фонографічні написання власних назв. Метод укладання фонографемограми засновано на такому принципі: будь-яка фонема, що міститься в англомовних власних назвах, обов'язково має графічні зображення, кількість яких залежить від характеристики самої фонеми (наприклад, довгота – короткість, глухість – дзвінкість тощо).

Спочатку в дужках подаємо число, яке позначає загальну кількість графічних відповідників (тут і далі: гр/вк) цієї фонеми. Певну кількість гр/вк відділяємо подвійною лінією (¦), що означаєосновну (абоосновні) гр/вс; одинарна лінія  (¦) вказує надодаткові гр/вк; непідкреслені гр/вк дужерідко використовуються в графіці англомовних власних назв. Для кожної фонеми подаємо три фонографемограми  - окремо для імен, прізвищ та географічних назв.

У цілому фонетичні та фонологічні особливості англійської мови виявляються при передачі англомовних власних назв мовою-сприймачем, переплітаються з особливостями цієї мови, перетворюючись у закономірності чи тенденції. Вони, в свою чергу, виявляються при позначенні українськими моно-, ди-, три- та поліграфами кожної англійської фонеми, утворюючи систему англо-українських фонографічних відповідників, яка реалізується за умов використання транскрипції.

Представимо декілька прикладів аналізу англійських фонем, що містяться в картотеці англомовних власних назв.

Фонема[і:]

Фонографемограма:

Імена (12): E¦ I  EE  EA  IA  EI¦ AE  OE  Y  EIGH  IA

Прізвища (11): EA  EE  E  IE¦ EI  EY¦ AE  EIGH  EO  Y

Географічні назви (8): EE¦ IE  E  EA¦ I  EI  OE  EIGН

Частотна (абсолютна) характеристика фонеми: кількістьфонемовживань – 1164 / 744 / 280,графічних відповідників – 12 / 11 / 8,варіантів української передачі – 39 / 28 / 17 (табл. 65; 121, 122, 123).

Фонема[і:]відрізняється графічною своєрідністю своїх відповідників, причому деякі додаткові, наприклад,I, EE, EA, IE, E, представленo досить значною кількістю прикладів, тому обрати найадекватніші способи передачі фонеми[і:]засобами української графіки досить важко.

Гр/в Е (11):ІІміл (Emil),Ів (Eve); Cтівенсон (Stevenson), Пітерс (Peters); Клівленд (Cleveland), Пітерхед (Peterhead);ЕЕміль (Emil), Леві (Levi); Джекіл (Jekyl), Петерс (Peters); Петерман (Peterman), Альвена (Alvena);ЄЄва (Eve), Лєві (Levi); ? – Андрокл? (Androcles), Діоген? (Diogenes);ЕЙЕйміл (Emil), Грейта (Greta);А– Єфросина (Euphrosyne), Наємія (Nehemiah);О– Андрокулос (Androcles);Ї– Роїна (Rowena); Клївлєнд (Cleveland);И– Никодим (Nicodemus); Стивенсон (Stevenson);ІЯ– Єфросінія (Euphrosyne);Я– Зоя (Zoe).

Гр/вЕ є основною для англійського зображення фонеми [і:]. Якщо для відтворення цієї фонеми запропонуємо враховувати графіку, то спотворюватиметься вимова англійських слів, тому українську літеруІ доцільно використати для передачі. Наприклад,Стівенсон [Stevenson] (Р. Олдінгтон “Смерть героя” /Пер. Ю. Лісняк [1988] – R. Aldington 'Death of a Hero') абоПітерс[Peters] (А.Кронін “Могила Хрестоносця” /Пер. В. Іонкін, В. Бакулін [1960] – A. Cronin 'Crusader's Tomb').

Варіанти передачі з українською літероюЕ відтворюють графічний вигляд оригінальних слів:Петерс [Peters] (Тр. Капоте “Лугова арфа…” /Пер. В.Митрофанов [1977] – Tr. Capote 'The Grass Harp…'),Джекіл [Jekyll] (Ст. Кінг “Мертва зона” /Пер. В. Митрофанов [1988] – St. King 'The Dead Zone'). Проте, гадаємо, не слід відмовлятися від літериЕ лише на початку дво- та багатоскладових cлів з метою зберегти графічний образ назви:Еміл (Emil),Едіт (Edith),Едом (Edom) тощо. Такий спосіб передачі використовувала, наприклад, Г. Касяненко, пропонуючи варіантЕміль [Emil] (Дж. Лондон “Сила дужого” [1929] –  J. London 'The Strength of the Strong').

Інші варіанти передачі через літериА, О, Ї, И, ІЯ, Я надають, як правило, українізованого вигляду здебільшого англомовним іменам.

Гр/в ЕА (9):І– Біті (Beatty);Істмен (Eastman), Дікон (Deacon);Іст Форчен (East Fortune), Лонгріч (Longreach);А– Жан (Jean);Е– Беті (Beattie), Легі (Leahy); Декон (Deacon), Стрек (Streak);ІЯ– Джіян (Jean);ЕА– Беаті (Beatty);ЕЙ– Джейн (Jean); Макнейл (McNeal);ІЙ– Мак-Нійл (McNeal), О'Шійн (O'Shean);ІЄІєтс (Eats);И– Уест-Палм-Бич (West Palm Beach).

Довгота англійської фонеми[і:]при передачі українською мовою нічим не позначається, хоча теоретично існує можливість відтворити цю різницю. У даному випадку можна використати сполучення українських літерІЙ. Передача фонеми[і:]в англомовних власних назвах створює в українській вимові відому акустичну близькість з англійською вимовою. Ми зафіксували лише декілька випадків такої передачі:О'Нійл / O'Neal (Т.М. Рід “Вершник без голови” /Пер. В. Митрофанов [1983] – Th. M. Reid. 'The Headless Horseman: A Strange Tale of Texas'),О'Шійн /O'Shean (Р.П. Уоррен “Все королівське військо” /Пер. В. Митрофанов [1986] –  R.P. Warren 'All the King's Men'),Макнейл / McNeal (Дж. Дос Пасос “Менгеттен” /Пер.       М. Лисиченко [1933] – J. Dos Passos 'Manhattan Transfer').

Як бачимо, М. Лисиченко 1933 року започаткувала таку передачу, а 60 років після неї В. Митрофанов також спробував запровадити цей спосіб. СполученняІЙне порушує морфологічної будови англійського слова, бо українське[й]не є складотворчим, тому англійські прізвища в українській передачі не читатимуться як два склади. Використання сполученняІЙ уможливлює розрізнення англійських назв, що містять фонеми[і:]та [і], як у вимові, такі на письмі, хоча цей спосіб є неперспективним. Незвичність такої передачі не дозволить їй уживатися на практиці. Тому доцільно узаконити єдино правильний, на наш погляд, спосіб передачі диграфаЕА через українську літеруІ.

Гр/в EIGH (3):І– Лі (Leigh);ЕЙ– Лей (Leigh);ІЙ– Лій (Leigh).

Тут цікаво відзначити, що всі три варіанти передачі стосуються різних класів власних назв:І – імен (Англо-український словник /Упор. М.І. Балла [1996]),ЕЙ – прізвищ (К. С. Прічард “Буремні дев'яності…” /Пер. Л. Солонько [1985] – K.S. Prichard 'The Roaring Nineties…'),ІЙ – географічних назв      [назва британського міста] (“Альманах об'єднання бувших вояків українців у Великій Британії” [Лондон, 1980]). На наш погляд, варіант передачіЛіг якнайкраще відображає графічний склад слова в оригіналі, а фарингальний характер української фонеми [г] не спотворюватиме англійської вимови прізвища, зважаючи на фіналь сполученняGH.

Таким чином, фонему[і:]передаємо: EA _І;E _І;Е(на початку дво- та багатоскладових слів);Ї (в інтервокальній позиції); EIGH _ІГ

(у кінцевій позиції); I _І;Ї(у позиції після голосних).

Фонема[g]

Фонографемограма:

Імена (5): G¦GG¦GH  GU  GUE

Прізвища (7): G¦GG¦CG  CGU  GH  GU  GUE

Географічні назви (6): G¦GH¦GE  GG  GGE  GU

Частотна (абсолютна) характеристика фонеми: кількістьфонемовживань – 865 / 1441 / 362,графічних відповідників – 5 / 7 / 6,варіантів української передачі – 14 / 24 / 13 (табл. 97; 216, 218, 220).

Основна графічний відповідник фонеми [g] у всіх трьох позиціях в слові – монографG. Фонема [g] може зображатись монографомG у будь-якій гр/в та перед приголосними [l] і [r].

Особливість англомовних прізвищ, які містять графемиCG iCGU, полягає у тому, що літераС у формантіМс є “німою”. Якщо відтворювати фонетичну оболонку слів, то графічна передача неможлива, тим більше, що для позначення фонеми [?] немає відповідних графем. Наприклад,

M?CGREGOR

[m][?][g][r][e][g][?]

МАК-ГРЕГОР

МАК-ҐРЕҐОР

М?КҐРЕҐОР

Як бачимо, передача прізвищ, що містять формантМс (Мас), становить певні труднощі. Звичайно, для передачі англійської літериG слід використати українськуҐ:Мак-Ґреґор  (В. Скотт “Роб Рой” /Пер. Л. Скрипник і М. Гаєвський [1930] – W. Scott 'Rob Roy') абоМак-Ґаррі (О. Генрі. Вибрані оповідання” /Пер. М. Рябова [1930] – O. Henry '41 Stories'). Хоча така передача трохи порушує графічний вигляд слів, але є фонологічно коректною: при стягненому читанні українською мовою двох літер –К іҐ – вимовлятиметься лише один звук – [ґ]. Отже, як показує контрастивний аналіз прізвища McGregor, для збереження фонографіки оригінальних слів диграфCGслід передавати через українське сполученняКҐМкҐреґор,Мꥳлл,Мꥳллікадді  тощо.

Українські перекладачі здебільшого коректно відтворюють першу літеру диграфуCG:С, наприклад,Мак-Гін [McGinn] (К.С. Прічард “Буремні дев'яності.” /Пер. Л. Солонько [1985] – K.S. Prichard 'The Roaring Nineties…');МакДжіллікеді [McGillicuddy] (Дж. Дос Пассос “Менгеттен” /Пер. М. Лисиченко [1933] – J. Dos Passos 'Manhattan');Мак-Ґаррі [McGarry] (О'Генрі “Оповідання” /Пер. Марія Рябова [1930] – O. Henry '41 Stories') тощо. Дуже рідкими є випадки асиміляції:CG _КК, наприклад, MacGaul у відтворенні Г. Касяненко пропонує формуМак-Кауль (Дж. Лондон “Сила дужого” [1929], [1957] – J. London 'The Strength of the Strong').

Гр/в G (10):ГГаспар (Gaspar),Гілфорд (Gilford);Глендауер (Glendower),Грейфілд (Greyfield);Глазго (Glasgo), Орегон (Oregon);ҐҐаспар (Gaspar),Ґертруда (Gertrude); Монтеґю (Montague),Ґлендауер (Glendower);Ґлесґо (Glasgo), Оріґон (Oregon);ДЖДжертруда (Gertrude), Ейджер (Hagar);  Арджіл (Argyll), Меджі (Magee); Мейджор (Magor);ККаспер (Gaspar), Зікмунт (Siegmund);Колламей (Gallamay),Крейгі (Graigie);Глясков (Glasgo);ГА– Гедвіга (Hedwig);КК– Монтеккі (Montague);ГГ– Хеггерті (Haggarty), Скрогг (Scrog);Ж– Ожілві (Ogilvy), Каржілл (Cargill);ДШ– Ардшіль (Argyll);ҐЪ– Вініпеґъ (Winnipeg).

Англійський монографG, який позначає фонему [g], слід, без будь-яких застережень, передавати українською літероюҐ; такий спосіб використовували українські перекладачі до середини 30-х років, наприклад,Ґертруда [Gertrude] (У. Шекспір “Гамлет…” /Пер. П. Куліш [1899]),Ґлесґо [Glasgo] (О. Калитовский “Ґеоґрафія…” [1912]), Монтеґю [Montague] (О. Генрі “Коса на камінь” /Б.п. [1928]),Ґаспар [Gaspar] (Ч. Діккенс “Повість про двоє міст” /Пер. М. Сагарда [1930]),Оріґон [Oregon] (С. Сєвін “Американські СШ” [1931]). Від літериҐ ніколи не відмовялися в україномовній літературі західної діспори:Ґлясков (Інформатор про Англію /Пер. І. Бурко [Лондон,Б.р.]),Ґлендауер [Glendower] (В. Шекспір “Трагедія Макбета…” /Пер. Т. Осмачка [Мюнхен,1961]),Джілонґ [Geelong] (Українці в Австралії [Мельборн,1966]).

Нині створено сприятливі умови для відродження графемиҐ, яка має посісти відповідне місце в українській абетці та бути використаною для відтворення чужих слів, особливо власних назв, що містять фонему [g].

Гр/в GG (5):ГГ– Меггі (Maggie), Пеггі (Peggy); Хаггард (Haggard), Бріггс (Briggs); Доггер-Банк (Dogger Bank);ҐҐ– Меґґі (Maggie), Пеґґі (Peggy); Хаґґард (Haggard), Дуґґан (Duggan);Г– Егер (Agger), Спігот (Spiggot); Брігс (Briggs), Дуган (Duggan); Грігс Роод (Griggz Road);Ґ– Еґей (Aggie), Меґі (Maggie); Хаґард (Haggard), Дуґан (Duggan);ДЖ– Ейджі (Aggie).

Гр/в GGE (1):ГГ– Легг-Пік (Legge Peak).

При передачі диграфаGG i триграфаGGE слід також використати українську літеруҐ, але з подвоєнням  -ҐҐ. Розглянемо для прикладу регресивну еволюцію передачі прізвища Haggard. 1927 року М. Іванов, перекладаючи роман Дж. Лондона “Серця трьох” (J. London 'Hearts of Three'), використовує одну літеруҐ:Гаґард. Два роки по тому [1929] М. Лисиченко прізвище англійського письменника передає через дві букв襥:Хаґґард (“Соломонові копальні” – H.R. Haggard 'King Solomon's Mines'), а наш сучасник, Т. Олександренко, вже застосовує традиційний спосіб:Хаггард (“Копальні царя Соломона…” [1992]), хоч чотири роки перед тим це прізвище в перекладі В. Митрофанова мало виглядГаггард (К.Вілсон “Паразити свідомості” [1988] – C.Wilson 'The Mind Parasites').

У лінгвістичній літературі, як уже зазначалось, представлені суперечливі погляди щодо застосування подвоєння приголосних, коли в українському варіанті вживаються три приголосні графеми поспіль. Наприклад, англійське прізвище Briggs. Чи варто тут використовувати дві літер襥?  Гадаємо, що так, бо інакше порушується графічний вигляд слова в оригіналі, а український варіант з двома буквам襥 (ГГ)  не одержує необхідного приголосного навантаження. Пор. варіантиБрігс (Ч. Діккенс “Домбі і син” /Пер. М.Іванов [1930] – Ch. Dickens '…Dombey and Son…') іБріггс, якому надає перевагу І. Гарник (Р. Шеклі “Безіменна гора” [1991] – R. Sheckley 'Citizen in Space').

Поодинокими є випадки, за яких на сторінках одного і того ж перекладного твору вживаються два варіанти назви того ж персонажу, наприклад, у книзі Дж. Ол. Кервуда “Кінець річки” /Пер. П. Сумовський [1929] наявні написання прізвищаДуган іДуґґан, хоча в оригіналі використовується лише Duggan (J.O. Curwood 'The Valley of Silent Men').

Офіційна назва австралійської гори Legge Peak в українському тексті відтворювалась коректно на той час:Легг-Пік (Австралійський Союз //Commonwealth of Australia [УРЕС, 1968]); сьогодні цей топонім набуватиме варіантЛеґґПік.

Гр/в GH (4):Г– Коглі (Coughlie), Маргарита (Margherita); Бергсон (Burghson), Ліндберг (Lindbergh); Піттсбург (Puttsburgh), Хейг (Haigh);Ф– Кофлін (Coughlin);

Ґ– Піттсбурґ (Pittsburgh), Нюбурґ (Newburgh);ҐЪ– Пітсбургъ (Pittsburgh).

ДиграфGH в українських текстах передають, як правило, через літеруГ. Наприклад, назва американського містаПіттсбург [Pittsburgh]

(Г. Іванов, О. Добров “Географія частин світу  й найважливіших зарубіжних країн” [1955]). Правильний спосіб передачі за допомогою літериҐ,  представлений, як правило, в літературі української діаспори:Піттсбурґ (Улас Самчук “Слідами піонерів…” [Нью-Йорк, Б.р.]).

Варіант передачі диграфуGH через українську літеруФ:Кофлін, який представили Н. Калачевська і В. Митрофанов (М. Твен, Ч.Д. Уорнер “Позолочений вік…” [1963]), здійснено через те, що основа прізвищаCoughlin має вимову [kо:f], але в оригіналі слово вимовляється як — [`k?glin], тому в українському написанні доцільно використати варіантКоґлін.

Гр/в GU (4):Г– Мігел (Miguel);Гест (Guest),Гілберт (Guilbert);Гілфорд (Guilford), Сагеней (Saguenay);ГУ– Мігуел (Miguel);ҐҐест (Guest);ЖЖільбер (Guilbert).

ДиграфGU рекомендуємо передавати українською літероюҐ, наприклад,Ґест [Guest] (Р. Стівензон “Дивний винахід д-ра Єкілла” /Б.п. [1927] – R.L. Stevenson 'The Strange Case of Dr. Jekyll and Mr. Hyde'). Інші варіанти спотворюватимуть англійську вимову. Наприклад, прізвищеЖільбер в українському варіанті має французький вигляд (Дж. Фаулз “Вежа з чорного дерева…” /Пер. В. Ружицький, Дм. Стельмах [1986]), хоча в оригіналіGuilbert [`gilb?t] (J. Fowles 'The Ebony Tower…').

АУС-96 представляє два способи української передачі імені Miguel: коректний –Мігел і португальсько-іспанський варіант –Мігуел, який вважається традиційним. Сьогодні це ім'я передаємо якМіґел.

Гр/в GUE (2):Г– Клаг (Clague); Спрег (Sprague), Хейг (Hague);Ґ– Спреґ (Sprague).

ТриграфGUE  містить дві “німі” літериUE i основну літеру –G, передавати яку бажано через українськеҐ. Однак ми виявили тільки один випадок такої передачі: у перекладі роману Джека Лондона “Смок Беллю” є персонаж на прізвищеСпреґ[Sprague] (Пер. М. Лисиченко [1927] –              J. London 'Smoke Bellew'). Те саме прізвище, але в традиційній передачі, використовує Ю. Корецький:Спрег [Sprague] (М. Твен “Пригоди Тома Сойєра” [1935] M.Twain 'The Adventures of Tom Sawyer').

Таким чином, фонему[g]передаємо:CG, CGU _КҐ (у формантах Мк, Мак); G, GE, GH, GU _Ґ; GG, GGE _ҐҐ.

На відміну від англомовних власних назв, питання передачі німецьких онімів засобами кирилиці практично не розв'язане. Декілька праць, на які ми натрапили, оглядаючи теоретичний матеріал, дають нам підстави говорити, що зазначена проблема ще перебуває у стані зародку. Щодо наукового з'ясування проблеми передачі німецьких власних назв, то внесок, зроблений українськими лінгвістами, заслуговує лише на схвалення та наслідування іншими філологічними колами східноєвропейських країн. У більшості випадків українські вчені пропонують керуватися загальними правилами, знанням німецької орфографії та літературного звукового оформлення цієї системи голосних, приголосних і їх сполук.

Наші спостереження за німецькими власними назвами (особовими іменами та прізвищами) показують, що графічна система сучасної німецької мови характеризується такими специфічними рисами:

1) відсутність сталих відповідників між буквами абетки та фонемами, тобто одна й та ж фонема може бути зображена в ній різними графічними засобами (літерами та їх сполуками);2) досить велика кількість літерних сполук – передусім, диграфів, що доповнюють німецьку абетку як основні або другорядні засоби зображення німецьких фонем. Звідси, графіка німецьких власних назв нараховує 70 буквосполучень, включаючи й рідкісні, що представлені низькочастотними прикладами;3) практична однозначність літер абетки та літерних сполук;4) невелика кількість складних графем (сполучень трьох- і більше літер) за винятком 10-ти триграфів та 2-х поліграфів;5) наявність діакритичних позначень та літерної діакритики, тобто використання літер німецької абетки для розкриття звукового значення певної фонеми. У цілому графічна система німецьких власних назв складається із 100 графем – 30 монографів, 58 диграфів, 10 триграфів та 2 поліграфів.

З метою отримання надійних результатів для передачі німецьких власних назв засобами української графіки нами обстежено13395 німецьких графемовживань в особових іменах  та19001 – у прізвищах. Серед них виявлено 80 сполучень графем в особових іменах та 93 – у прізвищах. Відповідно зафіксовано 168 варіантів української передачі німецьких графем в особових іменах та 194 варіанти у прізвищах.

При передачі німецьких власних назв за основу беремо літературну “сценічну” німецьку вимову (Buhnenaussprache). Так само це робиться при транскрибуванні українською мовою німецьких географічних назв. Тому від діалектних особливостей німецької вимови тут відмовляємося.

Поширена думка про “нескладність” німецької вимови є хибною, тому що і багатством фонем, і трудністю їх засвоєння для іноземця німецька мова не поступається англійській. Проте у відтворенні довгота голосних та інші особливості німецької вимови не можуть бути враховані. Та все ж установити правильну українську передачу немецьких лексем однозначно легше, ніж правильну передачу власних назв англійських. Відзначимо, що цю однозначність можна досягнути лише за умов прийняття “Правил передачі німецьких власних назв” та їх суворого дотримання, а також завдяки компромісному застосуванню традиційно усталених правил передачі.

У німецькій мові застосовується звуколітерний принцип письма, однак звук і літера не завжди покриваються, звідси й історичні, тобто традиційні написання. Один і той же знак у різних позиціях відповідає різним звукам. Передаючи українськими графемами німецькі назви, особливу увагу слід звертати на літерні сполучення (диграфи, триграфи та поліграфи), які можуть позначати один звук або один склад; якщо літери належать до різних складів, то слід шукати орфографічні способи передачі.

Як основні джерела для встановлення правильного написання німецьких власних назв використано ономастичні та орфоепічні словники (див. список використаної літератури).

Графема Е

Частотна (абсолютна) характеристика графеми: кількістьграфемовживань – 1586 / 3198,графемосполучень – 6 / 6,варіантів української передачі – 21 / 24 (табл. 311; 344, 345).

Монограф Е (11) :Е – Емануель (Emanuel), Ельзе (Else); Ельснер (Elsner), Ердмендер (Erdmender);А – Ельза (Else), Леонора (Leonore); Барнат (Barneth);Є – Вєра (Vera), Габрієла (Gabriele); Губмаєр (Hubmaier), Штадлєр (Stadler); ??– Пауль? (Paule), Серж? (Serge); Гуглім? (Huglieme), Прекль?  (Prцckle);Ї– Емануїл (Emanuel), Самуїл (Samuel); Гайсмаїр (Geismaier);Ю– Бюлов (Below);Я – Оттілія (Ottilie), Емілія (Emilie);И – Йосиф (Joseph), Маргарита (Margarete);ІІфраїм (Ephraim), Віра (Vera);ІЯ – Патриція (Patrice);У – Урсула (Ursel).

Відсутність відповідної української графеми, тобто нульовий варіант, для монографаЕ можна пояснюється наявністю літериL (Paule, Prцcle) і французьким походженням імені Serge, хоча, за правилами читання, цей онім вимовляється як [`s?r3e]. Тому правильною була б передача їхПаулє, Серже, Проклє.

Варіанти з українськими літерамиА,Ї,Я,И,ІЯ,У  є традиційними в українській передачі, а ім'яМаргарита набуло українізованого вигляду. Звичайно, переносити їх в українські тексти бажано було б якЕльзе, Лєоноре, Емануель, Самуель, Ґайсмайєр, Белов, Оттіліє, Еміліє, Йозеф, Марґарете,Ефрайм, Вера, Патрісе, Урзель.

Диграф ЕЕ (4):ЕЕ– Бееретц (Beeretz), Меес (Mees);Е–  Бетц (Beetz), Прен (Preen);ЕЄ– Меєрбах (Meerbach), Веєрт (Weerth);І– Стівен (Steeven).

Використання українських літерЕЄ:Меєрбах (В. Бредель “Внуки” /Пер. П. Факторович [1957]),Веєрт (В. Баумерт “Юність Фрідріха Енгельса /Пер. В.Василюк, Ю. Михайлюк [1986] – W. Baumert “Schau auf die Erde…”), можливо, забезпечує милозвучність мови, але може призвести і до плутанини при зворотному відтворенні: наявність дифтонгів в оригіналі (Meierbach – Meyerbach). Мабуть, ліпше будеМеербах,Веерт.

Англійський варіант передачі імені Steeven, гадаємо, обраний невдало, бо в англійській мові є лише дві назви з вимовою [`sti:v?n]: Steven i Stephen. Імовірно, кращим відповідником був би  записШтеевен.

Недоцільним також уважаємо передачу диграфаЕЕ лише однією українською літероюЕ:Бетц, Прен. У такий спосіб порушується графічний вигляд слів, а зворотне відтворення дається надто важко. Є й інші прізвища, що містять монограф: Betz, Pren(n), Bцtz, Prдhn тощо.

Диграф ЕН (2):Е – Нерліх (Nehrlich); Фелінг (Fehling), Леман (Lehmann);ЕЙ – Польтерцей (Polterzeh).

ЛітераН служить, як правило, для показу довготи попередньої голосної, у цьому випадку –Е: [е:]. Тому, можливо, перекладач Ю. Авдєєв обрав варіантЕЙ у романі Г. Гартунга “Ми – вундеркінди” [1978]

(H. Hartung “Wir Wunderkinder”).

Гадаємо, що українську літеруГ також можна використати для передачі диграфаЕН, якщо фонема [h] в оригіналі передує лише одній приголосній або  вжита в кінці слова:Феглінґ, Лєгманн, Польтерцег.

Диграф ЕІ (7):АЙ – Гайнріх (Heinrich), Гайнц (Heinz); Гнайзенек (Gneiseneck), Хайдеггер (Heidegger);ЕЙ – Гейнц (Heinz), Рейнгольд (Reingold); Гнейзенау (Gneisenau), Гейдеггер (Heidegger); Шейла (Sheila);ЯЙ – Боммесляйн (Bommeslein); Басколяйт (Baskoleit), Фляйшер (Fleischer);Е – Генріх (Heinrich); Гнезенау (Gneisenau);Я – Канкелят (Kankeleit);І – Гінріх (Heinrich);А – Шлаєрмахер (Schleiermacher).

Як бачимо, диграфЕІ – один із найсуперечливіших у передачі його засобами української графіки: Генріх – Гайнріх – Гінріх, Гнайзенек – Гнайзенау – Гнезенау  тощо.

Ім'я та прізвище видатного німецького письменника Heinrich Heine вже давно українською мовою передається хибно -Генріх Гейне; так само, як ім'я і іншого майстра словаГенріхаБелля – Heinrich Bцll. ?оодинокі випадки прийнятного відтворення імені Heinrich якГайнріх (Фр. Дюрренматт “Правосуддя” /Пер. О. Логвиненко [1987] – Fr. Durrenmatt “Justiz”) ще не є усталеними в практиці українських перекладачів. Варіант передачі диграфаЕІ за допомогою української літериЕ суттєво спотворює як вимову, так і графіку німецьких слів. Наприклад, прізвище Gneisenau уживається в українському перекладі В. Баумерта “Юність Фрідріха Енгельса” /Пер. В. Василюк та Ю.Михайлюк [1986] якГнезенау. Те саме прізвище В. Лазня відтворює черезЕЙ:Гнейзенау (Г. Гардель “Женні” [1976]). Лише в перекладі С. Кобленца основу Gneise- передано правильно: Гнайзенек (Фр. Унгер “Заборонена кімната” [1971]), бо оригінальне написання - Gneiseneck (Fr. Unger “Das verbotene Zimmer”).

Подібне співвідношення, але між українськими літерамиЯЙЯ наявне в передачі прізвищ Baskoleit i Kankeleit. Формант-leit втрачає дифтонгічний характер при передачі українською літероюЯ:Канкелят

(Й. Бобровський “Левінів млин…” /Пер. Л. Федоришин [1971] –

J. Bobrowski “Levins Muhle…”), але зберігає його при використанні сполучення літерЯЙ:Басколяйт (Г. Бель “Біла ворона…” /Пер. Є. Горев [1969] – H. Boll. “Erzдhlungen”).

В оповіданнях З. Ленца є персонаж з іменем англійського походження Sheila, яке В. Коломієць відтворює традиційним варіантомШейла          (З. Ленц  “З глибоким сумом…” [1984] – S. Lenz “Gesammelte Erzahlungen”). У подібних випадках бажано зберегти чужу (англійську) вимову – [`?i:l?] і передавати це ім'я якШіла. Отже, варіант передачі диграфаЕІ через українське сполученняАЙ (ЯЙ) лишається єдиним правильним способом передачі цього диграфа.

Диграф EU (5):ОЙОйген (Eugen), Нойман (Neumann); Бойтер (Beuter), Дойблер (Deubler);ЕЙ– Фейхтвангер (Feuchtwanger), Шлейзінгер (Schleusinger), Бейрман (Beurmann);ЕУЕуген (Eugen); Мантеу (Manteu);ЄВЄвген (Eugen);

Ю– Крюгер (Kreuger).

Використання українського сполученняЕЙ пов'язане з графічним виглядом диграфаEU. Тому в українських текстах з'являються такі варіанти, якФейхтвангер (замістьФойхтванґер) абоШлейзінгер (замістьШльойзінґер) тощо.

Транслітерація диграфаEU полегшує зворотне відтворення, але вона суттєво спотворює оригінальну вимову, наприклад,Еуген (Г. Манн “Вірнопідданий” /Пер. М. Зісман [1969]). Використання варіантаЄвген (Бр. Апіц “Роберт Зіверт” [1978]) надає імені українізованого характеру, що також небажано при відтворенні власних назв, якщо це не передбачено якимсь перекладацьким завданням. Лише варіантОйген, який запропоновано М. Дятленком (А. Зегерс “З ким ти?” [1961] – A. Seghers “Diе Entscheiding”), коректно відтворює вимову оригіналу.

Варіант передачі з буквоюЮ також не можна вважати вдалим. Його краще застосовувати для передачі німецького умлатованогоЬ, як, наприклад, у високочастотному прізвищіКрюґер (Krьger).

Диграф EY (4):АЙ – Майєр (Meyer), Байсель (Beyssel);ЕЙ – Адрей (Audrey); Мейєр (Meyer), Бейєрсдорф (Beyersdorf);А – Ломаєр (Lohmeyer);Е – Меєр (Meyer).

Як бачимо, лексема Meyer  має аж 4 варіанти передачі. Перші два –АЙ /ЕЙ – зберігають вихідну графіку слова. Щодо українських буквА /Е, то деякі лінгвісти схиляються до потреби резервування їх (особливо буквиА) для передачі диграфівЕІ таEY, застосовуючи формулуАЙ+Є=АЄ, тобто уникання надмірного вживання буквиЙ. На наш погляд, такий прийом краще застосувати при передачі англійських власних назв. Наприклад,Браян (Brian),Праям (Priam) і т. ін., де фонемa [ai?] зображується лише диграфомІА. Але коли графіка вихідного слова містить триграф, наприклад,AIU [ai?], то в цьому випадку бажано його відтворювати:Кайюс (Caius),Ґайюс(Gaius) тощо.

Отже, графемуЕпередаємо:E ?E;EH?E;ЕГ (перед однією приголосною, а також у кінці слів);EE?EE;EI, EY ?АЙ;EU ?ОЙ.

Графема Н

Частотна (абсолютна) характеристика графеми: кількістьграфемовживань – 400 / 372,графемосполучень – 1 / 1,варіантів української передачі -3 / 2 (табл. 324; 369, 370).

Монограф Н (3):ГГанна (Hanna),Гільдегард (Hildegard);Гаген (Hagen),Горст (Horst),Габіхт (Habicht),Гамбергер (Hamberger);ХХанна (Hanna),Хільдегард (Hildegard);Хаген (Hagen),Хорст (Horst); ??– ?Єронім (Hieronymos).

Українську літеруХ доцільно резервувати для передачі німецьких назв, що містять фонему [х]. Тому для монографаН залишається тільки один варіант –Г:Гільдеґард[Hildegard],Гаґен [Hagen],Гієронимос[Hieronymos].

Результати нашого дослідження показують, що українські перекладачі у більшості випадків використовують літеруГ для передачі німецькогоН(Г vsХ = 681 vs 85), наприклад,Габіхт [Habicht] (Б. Келлерман “Танець смерті” /Пер. К. Головацька [1990] – B. Kellermann “Totentanz”),Гамбергер [Hamburger] (Л.Фейхтвангер “Успіх…” /Пер. О. Синиченко [1981] –            L. Feuctwanger “Erfolg…”).

Отже, графемуНпередаємо:Н ?Г.

Аналіз закономірностей і специфіки процесу фонографічного освоєння ономастичних запозичень дозволяє стверджувати, що фонографічна адаптація ономастичних германізмів відображає взаємодію фонетичних, графічних та орфографічних сфер систем контактуючих мов. При цьому фонетичний та графічний аспекти мови-сприймача здебільшого співвідносяться із системою мови-джерела, оскільки саме тут знаходиться основа іншої системи – системи графемних і фонемно-графемних відповідників, від якої залежить процедура передачі елементів неукраїнської назви. У свою чергу, ця передача відбувається двома усталеними в українській практиці способами – транскрипцією і транслітерацією, які в чистому вигляді в запозичених онімах застосовуються нечасто. Тому, можливо, слід говорити про неповну транскрипцію та неповну транслітерацію як про прийоми, що реально здійснюються в українських відповідниках запозичених онімів.

Шляхи формування фонографічної норми для запозичень визначаються чинною варіантністю форм. Їхнє становлення зумовлене притаманною системі української мови орфографічною варіантністю, “дозволом” факультативних написань як для незапозичених слів, так і для запозичень. В українській орфографічній системі закладена здатність до варіантності, що є ознакою розвитку системи, бо з варіантів і формується орфографічна норма. Дослідження  чинних (як і тих, що існували в діахронії) варіантів германських ономастичних запозичень дають усі підстави констатувати, що сьогодні в Україні відсутні:

а) чіткі принципи фонографування запозичень, тому пропонований нами для більшості (окрім давніх традиційних) запозичень фонографічний принцип (він відображає українізовану вимову та співіснує з перспективною кодифікацією, яка толерує варіанти) має стати провідним при написанні чужомовних власних назв;

б) науково обґрунтована система  графемних та фонемно-графемних англо-українських і німецько-українських відповідників, тому представлена в дисертації система може служити підґрунтям для загальної схеми відповідників при передачі графічними засобами української мови запозичень з мов, які використовують латинську графіку;

в) докладні правила щодо правопису слів іншомовного походження, тому пропоновані в дисертації “Проєкти правил передачі англомовних та німецьких власних назв графічними засобами української мови”, сподіваємося, будуть використані при створенні спеціальних правил написання запозичених слів, що є невідкладним завданням українського правопису.

При введенні запозичень у текст застосовуються, як правило, традиційні способи передачі – транскрипція і транслітерація, а також лінгвістично недоцільні авторські форми інновацій, тому розробка загальної схеми відповідників та використання фонографічного принципу відтворення сприятиме створенню компромісних способів і усуненню авторських варіантів.

Уніфікація варіантів ономастичних германізмів вимагає врахування способів позначення англійських фонем та німецьких графем і в апелятивах, приплив яких в українську мову є потужним, а формальний аспект їх функціонування в приймаючій мові поки що мало досліджено. Між практичними рекомендаціями щодо правопису англізмів, слів німецького походження та англо- і німецькомовних власних назв в українській мові не сміє бути багато розходжень. Фонографічне освоєння загальних та власних назв взаємопов'язане, тому в перспективі можлива лише незначна корекція англо-українських та німецько-українських фонемно-графемних систем, які застосовуватимуться як до германізмів-апелятивів, так і до ономастичних германізмів.

Пропоновані в дисертації проекти правил передачі англійських та німецьких власних назв графічними засобами української мови як нормативні написання розроблено на підставі контрастивного аналізу самої адаптації чужомовних власних назв, на базі формального варіювання слова відповідно до нашого розуміння фонографічної норми: нормою може бути не лише однозначне написання слів, але й варіантність. Аналіз матеріалу показує, що без кодифікування варіантів порушуватиметься певна культурна традиція і стилістична диференціація.

Правила передачі англійських і німецьких власних назв (авторський проєкт)” складаються з двох розділів. В англомовній частині представлено 80 правил передачі та 70 таблиць, які слугують наочними посібниками для відтворення англійських фонем з конкретними прикладами та характеристикою можливих винятків. У німецькій частині – 30 і 30 - відповідно до відтворення німецьких графем. Наведемо декілька прикладів коректної, на наш погляд, передачі фонем і графем, що згадуються в авторефераті:

_____________________________________________________________

*перед однією приголосною; **у кінці слів

Основні положення дисертації викладено

в таких публікаціях автора:

1.Чужомовна пропріальна лексика у фонографічній системі української мови. - Кн.1: Теоретичні аспекти. – Ужгород: Ліра, 1999. – 486 с.

2.Чужомовна пропріальна лексика у фонографічній системі української мови. - Кн.2: Орфографічні правила передачі. – Ужгород: Ліра, 1999. – 560 с.

3.  Чужомовна пропріальна лексика у фонографічній системі української мови.   - Кн.3: Словники української передачі англійських і німецьких власних назв. – Ужгород. – 504 с.

***

4.Адаптація антропонімічних англіцизмів та питання української практичної транскрипції //Компаративний аналіз: питання теорії і практики. – Київ: НМК ВО, 1992. – С. 30 – 42.

5.Передача иноязычных антропонимов в художественном тексте  //Науковий вісник УжДУ. Сер. романо-германської філології. – Ужгород, 1994. – Вип. 1. – С. 11 – 15.

6.Відтворення ономастичних запозичень //Науковий вісник УжДУ. Сер. романо-германської філології. – Ужгород, 1994. – Вип. 1. – С. 43 – 47.

7.Транскрипційна передача іншомовних власних назв як проблема реконструкції // Реконструктивні можливості ономастики. – К.: НАН України, 1995. – С. 16 – 17.

8.Варіанти української передачі англійських прізвищ, що містять білабіальні фонеми //Науковий вісник УжДУ. Сер. романо-германської філології. – Ужгород, 1995. – Вип. 2. – С. 17 – 27.

9.До питання стандартизованої передачі українських антропонімів англійською мовою //Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами. – К.: НАН України, 1995. – С. 99 – 104.

10.Передача англійських і німецьких топонімів українською мовою (на матеріалі географічних мап) //Науков. вісник УжДУ. Сер. романо-германської філології. – Ужгород, 1996. – Вип. 3. – С. 13 – 17.

11.Варіантність у передачі англійських власних назв в українських перекладах   1-ої пол. ХХ століття  //Ономастика східних слов'ян. – К.: НАН України, 1996. – С. 22 – 24.

12.Фонетичне опанування та вимова іномовних власних назв //Суб'єкт пізнання: онтологічні та методологічні аспекти проблеми, Studia Methodologica/ - Тернопіль, 1996. – Вип. 2. – С. 94 – 98.

13.Проблеми уніфікованого відтворення іномовних власних назв //Науковий вісник УжДУ. Сер. Філологія: Ономастичні студії. – Ужгород, 1996. - Вип. 2. – С. 4 - 8 .

14.Словотвір англійських антропонімів: передача в українських текстах //Проблеми ономастичного словотвору. – К.: НАН України, 1997. – С. 13 – 16.

15.Фонетична транскрипція та навчання вимові англомовних власних назв //Прагматичні аспекти мовного функціонування. – Ужгород, 1997. – Вип. 2. – С. 57 – 63.

16.Орфографічна варіантність запозичених географічних назв //Методологічні проблеми психології мисленнєвої та мовної діяльності. Studia Methodologica. – Тернопіль, 1997. – Вип. 3. – С. 165 – 166.

17.Про один із способів передачі запозичених власних назв //Слов'янська ономастика: Збірн. праць на честь 70-річчя проф. Чучки П.П. – Ужгород: РВВКІ, 1998. – С. 73 – 84.

18.Питання орфографічної норми для запозичених антропонімів //Українська ономастика. – К.: НАН України, 1998. – С. 49 – 54.

19.Словник топонімів та проблема орфограми в написанні топонімічних анґлізмів //Вісник Держ. ун-ту “Львівська політехніка”. Проблеми української термінології. – 1998. - № 336. – С. 90 – 93.

20.Чи слід враховувати графіку англійських назв при передачі їх мовою-реципієнтом? (англ. мовою) //Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мови як іноземної. – Полтава, 1998. – С. 4 – 7 .

21.Трансплантація і трансфонування як допоміжні методи відтворення чужомовних власних назв //Проблеми слов'янської ономастики. – Ужгород, 1999. – С. 32 – 37.

22.Реалізація англійської фонеми [і:] графічними засобами української мови //Українська мова в освіті. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – С. 63 – 66.

23.Реалізація англійських фонем [e] i [?] графічними засобами української мови (на матеріалі власних назв) //Гуманітарний вісник. Серія – іноземна філологія: Проблеми суч. заруб. літ-ри, проблеми суч. лінгв-ки. – Черкаси: ЧІТІ, 2000. – С. 138 – 144.

24.Реалізація англійської фонеми [o:] графічними засобами української мови (на матеріалі власних назв) //Наукові записки. – Вип. 26. Сер.: Філол. науки (Мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. - С. 64 – 73.

25.Орфографічний словник чужомовних власних назв //Сучасні проблеми термінознавства: Збірн. наук. праць. – К.: КМУЦА, 2000. – С. 180 – 185.

26.Реалізація англійської фонеми [¶:] графічними засобами української мови (на матеріалі власних назв) //Збірник праць на честь 70-річчя проф. Петра Лизанця. – Ужгород: ВАТ "Патент", 2000. – С. 179 – 186.

27.Про передачу німецьких графем графічними засобами української мови (на матеріалі власних назв) //Науковий вісник УжДУ. Сер. Філологія. – Ужгород, 2000. - Вип. 4. – С. 12 – 15.

28.Реалізація англійських фонем [h] i [x] графічними засобами української мови (на матеріалі власних назв) //Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Збірн. наук. праць. –Ужгород, 2000. - Вип. 2. – С. 83 – 88.

***

29.Переводные эквиваленты заимствованных собственных имён //Труды Междунар. конфер. “Актуальные проблемы научно-технического перевода”. – Воронеж, 1993. – С. 29 – 30.

30.Українська трансформація англійських прізвищ //Матеріали 49-ої підсумкової конфер. проф.-викл. складу УжДУ. – Ужгород. 1995. – С. 6 - 7.

31.Про відтворення англійських власних назв, що містять лабіо-дентальні фонеми //Матеріали 49-ої підсумкової конфер. проф.-викл. складу УжДУ. – Ужгород, 1995. – С. 21 – 22 .

32.Вимова запозичених власних назв у процесі вивчення англійської мови (англ. мовою) //English Language Teaching in Ukraine ... – L'viv, 1995. – P. 62 – 63.

33.Практична транскрипція як основний спосіб передачі антропонімів-англіцизмів //Матеріали 1-ої Міжнар. конфер. пам'яті  Ю.О. Жлуктенка “Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії”. – К., 1995. – С. 31.

34.Англо-український словник топонімів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції з топоніміки “Створення національного інформаційного банку географічних назв”. – К., 1995. – С. 14.

35.Про відтворення німецьких прізвищ //Матеріали 50-ої  науков. конфер. проф.-викл. складу УжДУ. – Ужгород, 1996. – С. 17.

36.Англо-український словник прізвищ  (Проект) //Матеріали 3-ої Міжнар. науково-практ. конфер. “Лексикографічні та методичні концепції викладання іноземних мов у ВНЗ”. – Львів, 1996. – Ч. ІІ. – С. 23 – 24.

37.Про укладання англо-українського словника власних назв //Матеріали Міжнародної науково-методичної конфер. “Методические концепции обучения иностранным языкам в вузе”. – Донецк, 1996. – С. 92 – 93.

38.Питання орфографії англомовних власних назв //Матеріали Міжнар. науков. конфер. “Питання сучасної ономастики”. – Дніпропетровськ, 1997. – C. 38.

39.Запозичення онімів: орфографічний аспект //Методологічні проблеми психології мисленнєвої та мовної діяльності. Studia Methodologica. – Тернопіль, 1997. – Вип. 3. – С. 166 – 167.

40.Анґло-український частотний словник географічних назв //Матеріали 3-ої Міжнар. науков. конфер. “Компьютерна лінгвістика та викладання чужоземних мов у вищих навчальних закладах”. – Львів, 1998. – С. 68 – 69.

41.Англомовні запозичення в термінологічній системі української мови //Матеріали Міжнар. науков. конфер. “Актуальные проблемы изучения и преподавания филологических дисциплин в техническом вузе”. – Киев: МУГА, 1997. – С. 14 – 15.

42.Порівняльна характеристика монофтонгів англійської та української мов (на матеріалі власних назв) // Тези Міжнар. науков. конфер. “Нагальні проблеми вивчення авіаційної термінології”. – К., 1999. – С. 20 – 21.

43.Рекомендації курсантам щодо визначення фонемного складу чужомовної власної назви //Тези допов. 10-ої науково-метод. конфер. Житомир. військ. інст-ту радіоелекторніки. – Житомир, 1999. – Ч. ІІІ. Традиційні та нетрадиційні методи викл. мов. – С. 38 – 39.

44.Про укладання орфографічного словника чужомовних власних назв //Сучасні проблеми термінології та термінографії: Матер. міжнар. наук. конфер. - К.: КМУЦА, 2000. - С. 110 – 112.

45.Про переклад власних назв (англ. мовою) // Матер. конфер. “Лінгвістика і вербальна комунікація у 21 столітті… тенденції і перспективи”. – К., 2000. – С. 74 – 75.

46.Випадки гіперфонетизму при передачі власних назв //Проблеми суч. світової літератури та лінгвістики: Тези Всеукр. наук. філол. конфер. – Черкаси: ЧІТІ, 2000. – С. 40 – 41.

Анотація

Ґудманян А.Ґ. Відтворення власних назв у перекладі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.16 –перекладознавство. – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 2000.

На підставі аналізу оригінальної та перекладної художньо-белетристичної та науково-публіцистичної літератури в дисертації проведено повне системне дослідження фонографічної структури чужомовних  власних назв (англійських і німецьких особових імен, прізвищ та географічних назв), а також їхньої асиміляції українською мовою в рамках загальної теорії перекладу та лексичного запозичення.

Праця виявляє і докладно аналізує графічні відповідники фонемного складу англійських онімів, графемні сполучення німецьких назв, а також варіанти їх української передачі. Крім того, вона пропонує два авторські проекти передачі англійських і німецьких власних назв графічними засобами української мови, які передбачають правопис усіх аналізованих варіантів.

Ключові слова: формальне освоєння запозичень, відтворення, чужомовні власні назви (антропоніми, топоніми), орфографічна варіантність, фонографічна адаптація, практична транскрипція, трансплантація, трансфонування, мова-джерело, мова-сприймач, графічні засоби мови, графічні відповідники, фонемовживання.

Аннотация

ГудманянА.Г. Воспроизведение собственных имён в переводе. -  Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10.02.16 -переводоведение. – Киевский Национальный университет им. Тараса Шевченко, Киев, 2000.

На основании анализа оригинальной и переводной художественно-беллетристической и научно-публицистической литературы в диссертации осуществлено системное исследование фонографической структуры иноязычных собственных названий (английских и немецких личных имен, фамилий и географических названий), а также их ассимиляции украинским языком в рамках общей теории перевода и лексического заимствования.

Ввиду того, что реализация английских и немецких собственных именований в украинской передаче происходит с большими колебаниями (особенно английских онимов), возникает срочная потребность в создании правил передачи иноязычных собственных имён и названий графическими средствами украинского языка и их кодификации. В качестве примера приведём 13вариантов украинской передачи английского названия Cornwall ['ko:nw¶l], которое занесено в созданные нами Словари как топоним (название полуострова и графства в Великобритании) и  антропоним (фамилия):Корнуолл, Корнуол, Корнуелл, Корнуел, Корнуель, Корнволл, Корнвол, Корнвелль, Корнвел, Корнваль, Корнуваль, Карнваль, Корн-Уельс.

В диссертации исследование фонографии проводилось в двух аспектах - синхронном и диахроническом. Учитывая это, целесообразным считалось детально проанализировать все явления, связанные с процессом становления и освоения фонографической оболочки английских и немецких собственных названий  в пределах диахронического среза, рамки которого определяются 1870 - 1995 годами.

Для реализации поставленной цели решены такие задачи: 1) определены роль и место формального аспекта иноязычных слов в рамках общей теории перевода, а также в рамках межъязыковых контактов; 2)описана фонографическая структура английских и немецких собственных названий и охарактеризованы её основные компоненты, принимая во внимания этимологическую специфику, потенциальные возможности системы воспринимающего языка и влияние действующих нормативных факторов; 3) установлена особенность взаимосвязи  всех сторон формального аспекта иноязычных собственных названий, в зависимости от их соотношения классифицирован весь экспериментальный корпус иноязычных лексических единиц; 4) систематизированы динамичные процессы в освоении фонографической структуры иноязычных собственных именований и охарактеризованы основные виды их изменений в границах ограниченного синхронного среза.

В работе теоретически обобщены проблемы письменной фиксации английских и немецких онимных заимствований украинским языком; выявлены категории, присущие фонографии заимствованных слов; определены критерии орфографической нормы для новых заимствований; определены неотложные для кодификации случаи вариантности заимствования; проанализированы способы передачи английских и немецких заимствованных названий графическими средствами украинского языка; рассмотрены существующие и возможные обозначения иноязычных фонем и графем в названиях, которые заимствованы украинским языком в различные периоды его развития; представлены собственные предложения относительно разрешения проблемы правописания иноязычных ономастических заимствований.

В диссертации выявлены и подробно проанализированы графические  соответствия фонемного состава английских онимов, графемные сочетания  немецких названий, а также варианты их украинской передачи. Кроме того, предложены два авторских проекта передачи английских и немецких собственных названий графическими средствами украинского языка, которые предусматривают правописание всех исследованных вариантов.

Ключевые слова: формальное освоение заимствований, воспроизведение, иноязычные собственные имена (антропонимы, топонимы), орфографическая вариантность, фонографическая адаптация, практическая транскрипция, трансплантация, трансфонирование, язык-источник, язык-приёмник, графические средства языка, графические соответствия, фонемоупотребление.

Summary

Goodmanian Arthur Gr. Proper Names Reproduction in Translations. - Manuscript.

Doctoral Dissertation. Speciality 10.02.16 -Translation theory. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2000.

On the basis of the original and translated bйlles-lйttres as well as publicistic science literature a thorough investigation of foreign proper names phonographic structure is made. Different types of English and German first names, surnames as well as geographical names adaptation in the Ukrainian language within the translation theory framework are studied.

Phonemic structure of English proper names graphic correspondences, graphemic combinations of German proper names and Ukrainian transformation variants are analysed in detail. 'Rules of English and German proper names reproduction in Ukrainian' are suggested. The author's draft considers all the studied spelling variants.

Keywords: loan-words formal assimilation (adaptation), foreign proper names (first names, surnames, geographical names), orthographic variants, phonographic adaptation, practical transcription, transplantation, transfonation, source-language, target language, language graphic means, phonemes usage.

Підписано до друку 10.08.2000 р.

Формат  60х90/16. Умовн. вид. арк. 2.2

Наклад 100 прим.

______________________________________________

Віддруковано в поліграфцентрі “Ліра”

Адреса: вул. Л. Толстого, 12, к. 115, м. Ужгород, 88000, Україна

тел.: (03122) 15499

ВІДТВОРЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ У ПЕРЕКЛАДІ на http://mirrorref.ru


1. Реферат Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

2. Реферат КОНТЕКСТУАЛЬНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ КОМПАРАТИВНИХ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ У ПЕРЕКЛАДІ

3. Реферат Створення власних маніпуляторів

4. Реферат МОВНІ ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ МАНІПУЛЯТИВНОГО ВПЛИВУ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ (НА МАТЕРІАЛІ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ)

5. Реферат Створення власних класів у C #. Принцип інкапсуляції

6. Реферат Створення власних класів у C#. Принцип інкапсуляції

7. Реферат ДОСЛІДЖЕННЯ ВЛАСНИХ КОЛИВАНЬ СТРУНИ МЕТОДОМ РЕЗОНАНСУ