Новости

Працездатність у психофізіологічному контексті

Работа добавлена:






Працездатність у психофізіологічному контексті на http://mirrorref.ru

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 – 4

РОЗДІЛ І. СУТЬ, ФАКТОРИ І ДИНАМІКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

1.1. Працездатність як психофізіологічна і економічна проблема. Сутність і фактори працездатності людини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 – 7

1.2. Показники і методи дослідження працездатності. . . . . . . . . . . . . 7 – 11

1.3. Закономірності динаміки працездатності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 – 16

1.4. Типи динаміки працездатності і причини, що їх зумовлюють. . 16 – 19

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ

2.1. Визначення інтегрального показника працездатності в динаміці робочої зміни за окремими функціями. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 – 25

2.2. Визначення інтегрального показника працездатності в динаміці робочої зміни методом непараметричної статистики. . . . . . . . . . . . . . . . 25 – 28

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОЕКТ ЗАХОДІВ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ

3.1. Основні напрямки підтримання стійкого стану працівників на виробництві. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29 – 34

3.2. Розробка проекту заходів щодо забезпечення високої працездатності працівників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 – 40

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 – 42

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43 – 44

ВСТУП

Актуальність теми. Успішність виконання трудових задач і задоволеність цим процесом багато в чому залежить від рівня працездатності суб'єкта праці, яка формується в результаті виконання людиною конкретної діяльності, виявляється і оцінюється в ході її реалізації.

Працездатність – це соціально-біологічна властивість людини, що відображає її можливість виконувати конкретну роботу протягом заданого часу з необхідним рівнем ефективності і якості. Працездатність визначається набором професійних, психологічних і фізіологічних якостей суб'єкта праці.

Рівень, ступінь стійкості, динаміка працездатності залежить від інженерно-психологічних, гігієнічних і інших характеристик, засобів (знарядь), змісту, умов і організації конкретної діяльності, а також від системи психолого-фізіологічного прогнозування і формування професійної придатності, тобто системи відбору і підготовки фахівців.

Теоретичною основою розробки раціонального режиму праці є сучасні уявлення про фізіологію трудових процесів. Трудова діяльність людини здійснюється в порядку спільного функціонування різних систем організму, що направляється створеними в центральній нервовій системі організму за час його попередньої діяльності динамічним стереотипом і домінантами. Наявність динамічного стереотипу і домінант встановлює певний рівень працездатності організму, час підтримання якої в більшій мірі залежить від складності і напруженості трудової діяльності, а також від існуючих умов праці, від змінності роботи.

Раціональна, фізіологічно обумовлена організація режиму праці, а звідси і підтримання стійкого стану працівника протягом робочого дня може бути забезпечена, якщо враховувати добову періодику фізіологічних функцій.

Таким чином, актуальність роботи обумовлена необхідністю дослідити специфіку добового протікання фізіологічних функцій організму працівника для встановлення максимально продуктивних умов праці. Актуальною і важливою задачею є також розробка заходів щодо підтримання стану стійкої працездатності протягом робочого періоду.

Отже,метою роботи є розгляд та аналіз поняття працездатності людини, а також розробка основних заходів щодо підтримання стійкого стану працівників на виробництві.

Об’єктом роботи є працездатність у психофізіологічному контексті,предметом дослідження – працездатність як стан, що визначає якість діяльності на виробництві.

Основнізавдання роботи:

  1. розглянути працездатність як психофізіологічну і економічну проблему;
  2. охарактеризувати показники і методи дослідження працездатності, закономірності та типи динаміки працездатності;
  3. визначити інтегральний показник працездатності в динаміці робочої зміни за окремими функціями та методом непараметричної статистики;
  4. розглянути основні напрямки підтримання стійкого стану працівників на виробництві;
  5. розробити проект заходів щодо забезпечення високої працездатності працівників.

Теоретичне значення роботи полягає у вивченні проблеми забезпечення високої працездатності робітників для досягнення стратегічних цілей організації.

Практичне значення роботи полягає у розгляді основних напрямів підтримання стійкого стану працездатності працівників на виробництві, а також у розробці проекту заходів забезпечення високої працездатності робітників.

РОЗДІЛ І. СУТЬ, ФАКТОРИ І ДИНАМІКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

1.1. Працездатність як психофізіологічна і економічна проблема. Сутність і фактори працездатності людини

Успішність виконання трудових задач і задоволеність цим процесом багато в чому залежить від рівня працездатності суб'єкта праці, яка формується в результаті виконання людиною конкретної діяльності, виявляється і оцінюється в ході її реалізації.

Працездатність — це соціально-біологічна властивість людини, що відображає її можливість виконувати конкретну роботу протягом заданого часу з необхідним рівнем ефективності і якості. Працездатність визначається комплексом професійних, психологічних і фізіологічних якостей суб'єкта праці.

Рівень, ступінь стійкості, динаміка працездатності залежить від інженерно-психологічних, гігієнічних і інших характеристик, засобів (знарядь), змісту, умов і організації конкретної діяльності, а також від системи психолого-фізіологічного прогнозування і формування професійної придатності, тобто системи відбору і підготовки фахівців.

Рівень працездатності відображає, по-перше, потенційні можливості суб'єкта виконувати конкретну роботу, його особисті професіонально орієнтовані ресурси і функціональні резерви і, по-друге, мобілізаційні можливості особи активізувати ці ресурси і резерви в необхідний робочий період. Ступінь стійкості працездатності обумовлюється опірністю організму і особи до дії несприятливих чинників діяльності, а також запасом міцності, натренованістю, розвитком професійно значущих якостей суб'єкта праці.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру (статі, віку, стану здоров'я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо).

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

  • фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов'язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;
  • нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров'я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: незначне, середнє, підвищене;
  • робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва). Розрізняють робоче положення обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;
  • монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути незначна, середня, підвищена;
  • температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см2 за хвилину). Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі;
  • забруднення повітря (вміст домішок в 1м3 або літрі повітря і їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;
  • виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;
  • вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;
  • освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути нормальна, недостатня або осліплююча.

На працездатність людини також впливають особистісні фактори: її настрій, ставлення до праці, стан здоров'я та ін.

Фактори виробничого середовища мають психологічні і фізіологічні межі.

Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дискомфорту.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокремлено, і його вплив ураховується окремо під час атестації і паспортизації робочого місця.

На підприємствах і в організаціях (незалежно від форм власності і господарювання), де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, проводиться атестація робочих місць. Основна мета атестації полягає в урегулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками щодо реалізації їхніх прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

1.2. Показники і методи дослідження працездатності

Для оцінки рівня працездатності використовується ряд показників. Прямі (професійні) показники характеризують ефективність і надійність виконання трудових задач (окремих дій, операцій) в реальній діяльності або при розв’язанні «робочих тестів» — стандартизованих за об'ємом, часу і умовам виконання завдань, що моделюють елементи трудової діяльності. На практиці оцінка працездатності часто проводиться на основі використовування саме її прямих показників.

Непрямі (функціональні) показники відображають поточний функціональний стан організму, його резервні можливості і рівень активації професійно значущих психічних функцій. Їх оцінка проводиться шляхом об'єктивних вимірювань з використанням фізіологічних методів і тестів, а також на основі збору і аналізу даних суб'єктивного стану психічних і соматичних (тілесних) функцій.

Розробка науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку здійснюється на основі аналізу закономірностей динаміки працездатності людини як за допомогою виробничих хронометражних, так і психофізіологічних методів. Найкращий результат забезпечується при комплексному дослідженні, коли ці методи органічно доповнюють один одного. Необхідність подібного об'єднання витікає з того положення, що працездатність визначається по її зовнішніх проявах в показниках ефективності трудового процесу, по підтримку певної ефективності трудового процесу може супроводжуватися різним рівнем напруги фізіологічних функцій.

Добре відоме положення про неекономність фізичної роботи в стомленому стані, коли працівник забезпечує колишній високий рівень продуктивності за рахунок підвищеної напруги ряду фізіологічних функцій.

В той же час працівники (при вільному ритмі роботи) можуть при перших ознаках стомлення понизити інтенсивність своєї праці, і в цьому випадку зниження виробничих показників може не супроводжуватися належною зміною показників фізіологічних функцій.

В практиці вивчення динаміки працездатності в процесі праці накопичений достатній досвід використовування ряду виробничих даних як непрямі показники, що характеризують працездатність людини. Узяті в комплексі з показниками медико-фізіологічними, психологічними і гігієнічними, вони дають можливість об'єктивно оцінювати вплив умов праці на працездатність людини.

Для характеристики працездатності використовуються дані про тривалість основних елементів робочих операцій показники вироблення, використовування устаткування і якості продукції, що випускається, час виконання операцій і його варіабельність, простій устаткування, виробничі паузи, узяті в динаміці робочого дня.

Використовування виробничих даних для характеристики динаміки працездатності можливе тільки за умови нормального протікання технологічного процесу, відсутності втрат робочого часу і простоїв устаткування з технічних і організаційних причин. Тому збору первинних цих даних, що використовуються для характеристики працездатності людини, повинна передувати відповідна організаційна робота, направлена на забезпечення безперебійного і ритмічного протікання трудового процесу.

Вимірювання почасового вироблення з реєстрацією якості продукції є порівняно нетрудомістким і доступним методом вивчення працездатності. У фазі входження в роботу ці показники, як правило, нижче, ніж в період стійкого стану працездатності. До кінця першої і другої половини робочого дня у міру розвитку стомлення виробітку поступово знижується, а кількість браку збільшується. Якнайкращі показники вироблення і зниження браку мають місце в періоди стійкої працездатності як в першу, так і в другу половини робочої зміни.

Вказані показники можуть використовуватися в тих випадках, коли продукція, що випускається, однорідна і піддається обліку і вимірюванню за кожну годину роботи в зіставних одиницях. Зокрема, працездатність по кількості продукції, що випускається, може визначатися на таких роботах, як виїмка і ручна відкатка гірської маси в добувних галузях промисловості, металообробка в масовому і багатосерійному виробництвах (обробка металу вручну, штампувальні роботи та ін.), ручне завантаження і вивантаження деталей, будматеріалів, харчових продуктів, контрольні роботи.

В тих випадках, коли показники вироблення і якості продукції з яких-небудь причин не можуть характеризувати працездатність, використовуються дані про тривалість виконання основних елементів операції і їх варіабельності. Ці показники можна використані на конвеєрних роботах, на основних роботах текстильної промисловості.

За умови багатократного повторення операції час, затрачуваний на її виконання, характеризує робочий рух, який є достатньо відпрацьованим в результаті тривалої діяльності. В цих випадках час па операцію або її елемент, узяте в динаміці робочого дня, використовується як показник стійкості регуляції рухів.

Зниження працездатності може виражатися як в збільшенні тривалості операції, так і в збільшенні варіабельності цієї величини. Тому стан працездатності в динаміці зміни можуть характеризувати як середня тривалість операції, так і показник її варіабельності.

Аналіз витрат часу на операцію показує, що протягом робочого дня цей показник схильний певним змінам, В перші години роботи наголошується поступове скорочення часу на операцію, зменшення його варіабельності. Ці зміни наочно характеризують період впрацювання. В період високої працездатності, досягнувши мінімуму, витрати часу на операцію стабілізуються на певний час. На стадії появи стомлення, що має місце до кінця першої і другої половини робочого дня, поступово збільшується як час на операцію, так і його варіабельність.

Про працездатність людини можна судити по показниках простоїв устаткування, особливо при багатоверстатному обслуговуванні. В цих випадках силу стомлення, що розвивається, до кінця робочого дня і в період впрацювання на початку робочого дня мають місце більші простої, ніж в годинник стійкої працездатності людини. Крива часу простоїв йде паралельно із зміною показників вироблення і браку і відображає зворотну залежність з показниками витрат часу на операцію.

На окремих видах робіт, особливо на конвеєрних лініях, в одиничному і дрібносерійному виробництвах, де операції циклічно не повторюються і неможливо врахувати почасове вироблення, для вивчення працездатності слід використовувати дані зміни тривалості пауз в роботі. Для цього враховуються довільні паузи, встановлювані тільки самими працюючими, які вимушені вдаватися до них з метою зняття стомлення, що розвивається. Аналізуючи час виникнення цих пауз і їх число, можна орієнтовно судити про час настання спаду працездатності.

Після відповідної обробки дані, отримані для характеристики працездатності, систематизують в зведену таблицю. Далі приступають до побудови кривих працездатності.

Вивчення працездатності людини тільки по виробничих показниках недостатнє, оскільки ці показники не у всіх випадках повною мірою можуть об'єктивно відображати зміни працездатності. Про це наочно свідчить так званий кінцевий порив, що має місце в окремих випадках, коли підвищення продуктивності праці або скорочення витрат часу на операції в кінці робочого дня, як результат певного позитивного емоційного збудження, відбувається на фоні наростання стомлення. Про це красномовно свідчать дані стани фізіологічних функцій і динаміки продуктивності праці.

1.3. Закономірності динаміки працездатності

В процесі праці працездатність, тобто здатність людини до трудової діяльності певного роду, а відповідно, і функціональний стан організму піддаються змінам. Підтримка працездатності на оптимальному рівні – основна мета раціонального режиму праці і відпочинку.

Режим праці і відпочинку – це встановлений для кожного виду робіт порядок чергування періодів роботи і відпочинку і їх тривалість.

Раціональний режим – таке співвідношення і зміст періодів роботи і відпочинку, при яких висока продуктивність праці поєднується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірного стомлення протягом довгого часу. Таке чергування періодів праці і відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи підприємства.

Одне з основних питань встановлення раціональних режимів праці і відпочинку – це виявлення принципів їх розробки. Таких принципів три:

  • задоволення потреби виробництва;
  • забезпечення найбільшої працездатності людини;
  • поєднання суспільних і особистих інтересів.

Перший принцип полягає в тому, що при виборі оптимального режиму праці і відпочинку вимагається визначити такі параметри, які сприяють кращому використовуванню виробничих фундацій і забезпечують найбільшу ефективність виробництва.

Режими праці і відпочинку будуються стосовно найраціональнішого виробничого режиму, з тим, щоб забезпечити нормальний перебіг технологічного процесу, виконання заданих об'ємів виробництва, якісне і своєчасне проведення планово-профілактичного ремонту і огляду обладнання при скороченні його простоїв в робочий час.

Другий принцип свідчить, що не можна будувати режими праці і відпочинку без урахування працездатності людини і об'єктивної потреби організму у відпочинку в окремі періоди його трудової діяльності. В цілях обліку фізіологічних можливостей людини (в рамках встановлених законом розпоряджень по охороні праці і тривалості робочого часу) слід розробляти такий порядок чергування часу праці і відпочинку, визначати таку їх тривалість, які забезпечували б найбільшу працездатність і продуктивність праці.

Третій принцип передбачає, що режим праці і відпочинку повинен бувальщина орієнтований на облік і забезпечення певною мірою задоволення особистих інтересів трудящих і окремі категорій працівників (жінок, молоді, що вчаться і т.д.).

У зв'язку з цим слід зазначити, що науково обґрунтованим режимом праці і відпочинку на підприємствах є такий режим, який найкращим чином забезпечує одночасне поєднання підвищення працездатності і продуктивності праці, збереження здоров'я трудящих, створення сприятливих умов для усестороннього розвитку людини.

Протягом робочої зміни, доби, тижні і за більш тривалі періоди часу відбуваються зміни рівня працездатності, що пов'язане з активацією і виснаженням ресурсів організму, коливанням активності психічних процесів, розвитком несприятливих функціональних станів.

Динаміка працездатності має декілька стадій:

Стадія впрацювання (наростаючої працездатності) – наголошується деяке збільшення продуктивності праці, посилення обмінних процесів, діяльності нервової і серцево-судинної систем, зростання активності психічних процесів; можлива гіперреакція організму, нестійкість робочих дій, погіршення швидкості і точність сприйняття.

Стадія стійкої працездатності – виявляється в найвищій стабільній продуктивності і надійності праці, адекватності функціональних реакцій величині робочого навантаження, стійкості психічних процесів, оптимальності вольових зусиль, відчутті задоволеності процесом і результатами праці.

Стадія зниження працездатності (стомлення, що розвивається) – на початку характеризується виникненням відчуття втоми, зниженням інтересу до поточної роботи, потім наростає напруженість  психічних і фізіологічних функцій, збільшуються вольові зусилля для збереження необхідної продуктивності і якості діяльності. І, нарешті, при продовженні роботи порушуються професійні параметри діяльності, знижується продуктивність праці, з'являються помилкові дії, падає мотивація до праці, погіршується загальне самопочуття, настрій.

Іноді в цій стадії може виникнути або фаза зриву – повна дискоординація функцій організму і відмова від роботи, або фаза кінцевого пориву – свідома мобілізація психічних, фізіологічних резервів, що залишилися, з тимчасовим, різким підвищенням ефективності праці.

Стадія відновлення працездатності – характеризується розвитком відновних процесів в організмі, зниженням психічної напруги і накопиченням функціональних резервів. Розрізняють:

  • поточне відновлення – в процесі роботи після завершення її найбільш напружених етапів;
  • термінове відновлення безпосередньо після закінчення всієї роботи;
  • відставлене відновлення – протягом багатьох годин після завершення роботи;
  • медико–психологічна реабілітація відновлення після гострих і хронічних робочих перенапружень із застосуванням активних засобів дії на психічні, фізіологічні і фізичні функції і якості особи.

Виділяють загальну (максимально можливу) і фактичну працездатність людини. Остання завжди нижче за максимально можливу працездатність і залежить від поточного рівня здоров'я і самопочуття, а також від типологічних властивостей нервової системи, індивідуальних властивостей психіки і оцінки значущості людиною своєї діяльності.

Отже, в процесі виконання роботи людина проходить фазу мобілізації, впрацювання і оптимальної працездатності. Остання характеризується економним режимом роботи і добрими, стабільними її результатами протягом заданого часу.

Якщо не створені умови для відновлення ресурсів організму, що витрачаються, наступає фаза нестійкої компенсації, оскільки необхідний рівень роботи починає підтримуватися за рахунок ослаблення менш важливих функцій, включаються додаткові і менш енергетично вигідні фізіологічні процеси.

Після фази нестійкої компенсації наступає фаза декомпенсації з прогресуючим зниженням працездатності, появою помилок, вегетативними порушеннями (серцебиття, задишка і інші). У фазі зриву наступає фактична неможливість продовження роботи, непритомність або виражена неадекватність реакцій організму. Після припинення роботи наступає фаза відновлення фізіологічних і психологічних ресурсів організму.

Починаючи з фази субкомпенсації, виникає специфічний стан, який називають стомленням. Стомлення — тимчасове зниження працездатності в результаті тривалої дії навантаження. Воно є нормальною і до певної міри корисною реакцією. Корисне воно тому, що без стомлення у людини не розвивається витривалість.

Стомлення починає позначатися негативно, якщо воно впливає на дієздатність людини, тобто можливості безпомилкового виконання конкретної діяльності. Розрізняють загальне і місцеве стомлення, хоча цей розподіл вельми умовний. Стомлення часто також підрозділяють на фізичне, розумове і емоційне.

Дієздатність — поняття психологічне, працездатність — біологічне, вивчається фізіологією, а працездатність — соціальне, оцінюване по сукупності даних про людину. Стомлення часто змішують з утомленістю, розглядаючи утомленість як початковий ступінь стомлення.

Утомленість — психічне явище (психічний стан), що викликається стомленням. Воно близьке по своїй природі до голоду, спраги, болю. Утомленість характеризується відчуттями слабкості, млявості, безсилля, відчуттями фізіологічного дискомфорту, усвідомленням порушень в протіканні психічних процесів, втратою інтересу до роботи, негативними емоційними реакціями. Важливо відзначити, що ступінь втоми може не співпадати із ступенем стомлення.

Накопичення (кумуляція) стомлення в результаті невідповідності між стомленням і відпочинком приводить до якісно нового стану організму — перевтомі. Вольове зусилля, емоційне збудження, інтерес до виконуваної роботи можуть як компенсувати, так і маскувати ознаки стомлення, що наступило, об'єктивно підтвердженого фізіологічними і біохімічними показниками.

До основних чинників стомлення відноситься все те, що об'єднується поняттям «трудова діяльність». Під додатковими чинниками стомлення розуміються чинники, які не пов'язані безпосередньо з трудовою діяльністю: посилене додаткове фізичне або розумове навантаження, сильні або часті особисті переживання.

Сприяючі чинники стомлення самі по собі не можуть його викликати, але ослабляють організм і полегшують його виникнення. До цих чинників відносяться недоліки в якості і режимі живлення, несприятливі температурні дії, природжена або набута слабкість нервової системи, слабка фізична підготовка, хронічне соматичне захворювання, зловживання алкоголем.

Перевтома умовно підрозділяється по ступенях. Облік ступеня перевтоми допомагає намітити і здійснювати необхідні психогігієнічні заходи.

В стані хронічної перевтоми знижується розумова працездатність: людині важко зосередитися, наступає забудькуватість, сповільнюються розумові операції. Все це підвищує небезпеку нещасних випадків.

Вірогідність нещасного випадку на виробництві підвищується і в умовах монотонної роботи, що також приводить до заторможеності, «відключенню», «засипанню з розплющеними очима». Дослідженнями показано, що більш стійкі до ситуацій монотонії люди із слабким типом нервової системи. Вони більш тривало зберігають належний рівень працездатності і пильності, ніж особи з сильною нервовою системою.

1.4. Типи динаміки працездатності і причини, що їх зумовлюють

Динаміка працездатності людини – це наукова основа розробки раціонального режиму праці і відпочинку. Фізіологами встановлено, що працездатність – величина змінна і пов'язано це із змінами характеру протікання фізіологічних і психологічних функцій в організмі. Висока працездатність при будь-якому виді діяльності забезпечується тільки у тому випадку, коли трудовий ритм співпадає з природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму.

У зв'язку із сталою добовою періодикою життєдіяльності в різні відрізки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження, його працездатність і продуктивність праці протягом доби схильні певним коливанням. Відповідно до добового циклу найвищий рівень працездатності присутній в уранішній і денний години – з 8 до 20 годин. Мінімальна працездатність – вночі. Особливо несприятливий проміжок від 1 до 3 – 4 годин ночі.

Працездатність людини протягом робочої зміни характеризується фазним розвитком. Основними фазами є:

Фаза впрацювання, або наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається перебудова фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до виробничої. Залежно від характеру праці і індивідуальних особливостей ця фаза триває від декількох хвилин до 1,5 години.

Фаза стійкої високої працездатності. Для неї характерно, що в організмі людини встановлюється відносна стабільність або навіть деяке зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан поєднується з високими трудовими показниками (збільшення вироблення, зменшення браку, зниження витрат робочого часу на виконання операцій, скорочення простоїв обладнання, помилкових дій). Залежно від ступеня тяжкості праці фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом 2 – 2,5 і більше годин.

Фаза розвитку стомлення і пов'язаного з цим падіння працездатності триває від декількох хвилин до 1 – 1,5 години і характеризується погіршенням функціонального стану організму і техніко-економічних показників його трудової діяльності.

Динаміка працездатності людини за зміну, графічно є кривою, наростаючою в перші години, що проходить потім на досягнутому високому рівні і убуває до обідньої перерви. Описані фази працездатності повторюються і після обіду. При цьому фаза впрацювання протікає швидше, а фаза стійкої працездатності нижче по рівню і менш тривала, ніж до обіду. В другій половині зміни зниження працездатності наступає раніше і розвивається сильніше у зв'язку з більш глибоким стомленням.

Для динаміки працездатності людини протягом доби характерна та ж закономірність, що і для працездатності протягом зміни. В різний час доби організм людини по різному реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження. Відповідно до добового циклу працездатності, найвищий її рівень припадає на уранішні і денні години: з 8 до 12 годин першої половини дня, і з 14 до 17 годин другої. У вечірні години працездатність знижується досягаючи свого мінімуму вночі.

В денний час найменша працездатність, як правило, припадає на період між 12 і 14 годинами, а в нічний час – з 3 до 4 годин.

При побудові тижневих режимів праці і відпочинку слід виходити з того, що працездатність людини не є стабільною величиною протягом тижня, а схильна до певних змін. В перші дні тижня працездатність поступово збільшується у зв'язку з поступовим входженням в роботу.

Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко падаючи до останнього дня робочого тижня. Залежно від характеру і ступеня тяжкості праці, коливання тижневої працездатності бувають великими або меншими.

Ґрунтуючись на знанні змін тижневої кривої працездатності, можна вирішувати ряд практичних питань. Характер кривої тижневої працездатності служить обґрунтовуванням доцільності встановлення робочого періоду тривалістю не більше шести днів.

При п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями в суботу і неділя характер змін працездатності зберігається. Проте у зв'язку з дводенною перервою в роботі може відбуватися деяке порушення динамічного стереотипу, і період впрацювання на початку тижня може бути більш значним.

В річному циклі, як правило, найвища працездатність спостерігається в середині зими, а в жарку пору року вона знижується.

Річні режими праці і відпочинку передбачають раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку. Такий відпочинок необхідний, тому що щоденний і щотижневий відпочинок не відвергає накопиченого стомлення повністю.

Щорічна відпустка встановлюється в законодавчому порядку. Тривалість його залежить від тяжкості праці, але не може бути менше 15 календарних днів. Відпустка тривалістю до 24-х днів доцільно використовувати одноразово, а при більшій тривалості – в два етапи.

Відповідно до природного добового ритму природних процесів, може здійснюватися і порядок чергування змін: уранішня, вечірня, нічна. Проте, при цьому потрібно враховувати, що за нічною зміною обов'язково повинен слідувати вихідний. Інакше таке чергування змін може призводити до того, що працівник, відпрацювавши нічну зміну, повинен зразу ж виходити в уранішню, тобто повинен безперервно працювати дві зміни, що природно не допустимо.

Розробляти нові режими праці і відпочинку і удосконалювати існуючі, слід виходячи з особливостей зміни працездатності. Якщо час роботи співпадатиме з періодами найвищої працездатності, то працівник зможе виконати максимум роботи при мінімальному витрачанні енергії і мінімальному стомленні.

РОЗДІЛ ІI. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ

2.1. Визначення інтегрального показника працездатності в динаміці робочої зміни за окремими функціями

На основі наведених у таблиці 1 даних, що характеризують динаміку показників окремих функцій працівників, необхідно:

  • зробити стандартизацію показників;
  • визначити середнє стандартизоване значення кожної функції;
  • трансформувати показники функцій, які збільшуються зі зменшенням працездатності, в обернені величини;
  • визначити інтегральний показник працездатності за кожний момент спостереження;
  • побудувати криву працездатності і зробити її аналіз.

Таблиця 1. Абсолютні показники досліджених функцій (фрезерувальники)

№ п/п

Показники

Од. вим.

Години зміни

До роботи

1

2

4

5

7

8