Новости

Працездатність у психофізіологічному контексті

Работа добавлена:






Працездатність у психофізіологічному контексті на http://mirrorref.ru

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 – 4

РОЗДІЛ І. СУТЬ, ФАКТОРИ І ДИНАМІКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

1.1. Працездатність як психофізіологічна і економічна проблема. Сутність і фактори працездатності людини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 – 7

1.2. Показники і методи дослідження працездатності. . . . . . . . . . . . . 7 – 11

1.3. Закономірності динаміки працездатності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 – 16

1.4. Типи динаміки працездатності і причини, що їх зумовлюють. . 16 – 19

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ

2.1. Визначення інтегрального показника працездатності в динаміці робочої зміни за окремими функціями. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 – 25

2.2. Визначення інтегрального показника працездатності в динаміці робочої зміни методом непараметричної статистики. . . . . . . . . . . . . . . . 25 – 28

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОЕКТ ЗАХОДІВ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ

3.1. Основні напрямки підтримання стійкого стану працівників на виробництві. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29 – 34

3.2. Розробка проекту заходів щодо забезпечення високої працездатності працівників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 – 40

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 – 42

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43 – 44

ВСТУП

Актуальність теми. Успішність виконання трудових задач і задоволеність цим процесом багато в чому залежить від рівня працездатності суб'єкта праці, яка формується в результаті виконання людиною конкретної діяльності, виявляється і оцінюється в ході її реалізації.

Працездатність – це соціально-біологічна властивість людини, що відображає її можливість виконувати конкретну роботу протягом заданого часу з необхідним рівнем ефективності і якості. Працездатність визначається набором професійних, психологічних і фізіологічних якостей суб'єкта праці.

Рівень, ступінь стійкості, динаміка працездатності залежить від інженерно-психологічних, гігієнічних і інших характеристик, засобів (знарядь), змісту, умов і організації конкретної діяльності, а також від системи психолого-фізіологічного прогнозування і формування професійної придатності, тобто системи відбору і підготовки фахівців.

Теоретичною основою розробки раціонального режиму праці є сучасні уявлення про фізіологію трудових процесів. Трудова діяльність людини здійснюється в порядку спільного функціонування різних систем організму, що направляється створеними в центральній нервовій системі організму за час його попередньої діяльності динамічним стереотипом і домінантами. Наявність динамічного стереотипу і домінант встановлює певний рівень працездатності організму, час підтримання якої в більшій мірі залежить від складності і напруженості трудової діяльності, а також від існуючих умов праці, від змінності роботи.

Раціональна, фізіологічно обумовлена організація режиму праці, а звідси і підтримання стійкого стану працівника протягом робочого дня може бути забезпечена, якщо враховувати добову періодику фізіологічних функцій.

Таким чином, актуальність роботи обумовлена необхідністю дослідити специфіку добового протікання фізіологічних функцій організму працівника для встановлення максимально продуктивних умов праці. Актуальною і важливою задачею є також розробка заходів щодо підтримання стану стійкої працездатності протягом робочого періоду.

Отже,метою роботи є розгляд та аналіз поняття працездатності людини, а також розробка основних заходів щодо підтримання стійкого стану працівників на виробництві.

Об’єктом роботи є працездатність у психофізіологічному контексті,предметом дослідження – працездатність як стан, що визначає якість діяльності на виробництві.

Основнізавдання роботи:

  1. розглянути працездатність як психофізіологічну і економічну проблему;
  2. охарактеризувати показники і методи дослідження працездатності, закономірності та типи динаміки працездатності;
  3. визначити інтегральний показник працездатності в динаміці робочої зміни за окремими функціями та методом непараметричної статистики;
  4. розглянути основні напрямки підтримання стійкого стану працівників на виробництві;
  5. розробити проект заходів щодо забезпечення високої працездатності працівників.

Теоретичне значення роботи полягає у вивченні проблеми забезпечення високої працездатності робітників для досягнення стратегічних цілей організації.

Практичне значення роботи полягає у розгляді основних напрямів підтримання стійкого стану працездатності працівників на виробництві, а також у розробці проекту заходів забезпечення високої працездатності робітників.

РОЗДІЛ І. СУТЬ, ФАКТОРИ І ДИНАМІКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

1.1. Працездатність як психофізіологічна і економічна проблема. Сутність і фактори працездатності людини

Успішність виконання трудових задач і задоволеність цим процесом багато в чому залежить від рівня працездатності суб'єкта праці, яка формується в результаті виконання людиною конкретної діяльності, виявляється і оцінюється в ході її реалізації.

Працездатність — це соціально-біологічна властивість людини, що відображає її можливість виконувати конкретну роботу протягом заданого часу з необхідним рівнем ефективності і якості. Працездатність визначається комплексом професійних, психологічних і фізіологічних якостей суб'єкта праці.

Рівень, ступінь стійкості, динаміка працездатності залежить від інженерно-психологічних, гігієнічних і інших характеристик, засобів (знарядь), змісту, умов і організації конкретної діяльності, а також від системи психолого-фізіологічного прогнозування і формування професійної придатності, тобто системи відбору і підготовки фахівців.

Рівень працездатності відображає, по-перше, потенційні можливості суб'єкта виконувати конкретну роботу, його особисті професіонально орієнтовані ресурси і функціональні резерви і, по-друге, мобілізаційні можливості особи активізувати ці ресурси і резерви в необхідний робочий період. Ступінь стійкості працездатності обумовлюється опірністю організму і особи до дії несприятливих чинників діяльності, а також запасом міцності, натренованістю, розвитком професійно значущих якостей суб'єкта праці.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру (статі, віку, стану здоров'я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо).

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

  • фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов'язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;
  • нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров'я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: незначне, середнє, підвищене;
  • робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва). Розрізняють робоче положення обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;
  • монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути незначна, середня, підвищена;
  • температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см2 за хвилину). Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі;
  • забруднення повітря (вміст домішок в 1м3 або літрі повітря і їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;
  • виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;
  • вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;
  • освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути нормальна, недостатня або осліплююча.

На працездатність людини також впливають особистісні фактори: її настрій, ставлення до праці, стан здоров'я та ін.

Фактори виробничого середовища мають психологічні і фізіологічні межі.

Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дискомфорту.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокремлено, і його вплив ураховується окремо під час атестації і паспортизації робочого місця.

На підприємствах і в організаціях (незалежно від форм власності і господарювання), де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, проводиться атестація робочих місць. Основна мета атестації полягає в урегулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками щодо реалізації їхніх прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

1.2. Показники і методи дослідження працездатності

Для оцінки рівня працездатності використовується ряд показників. Прямі (професійні) показники характеризують ефективність і надійність виконання трудових задач (окремих дій, операцій) в реальній діяльності або при розв’язанні «робочих тестів» — стандартизованих за об'ємом, часу і умовам виконання завдань, що моделюють елементи трудової діяльності. На практиці оцінка працездатності часто проводиться на основі використовування саме її прямих показників.

Непрямі (функціональні) показники відображають поточний функціональний стан організму, його резервні можливості і рівень активації професійно значущих психічних функцій. Їх оцінка проводиться шляхом об'єктивних вимірювань з використанням фізіологічних методів і тестів, а також на основі збору і аналізу даних суб'єктивного стану психічних і соматичних (тілесних) функцій.

Розробка науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку здійснюється на основі аналізу закономірностей динаміки працездатності людини як за допомогою виробничих хронометражних, так і психофізіологічних методів. Найкращий результат забезпечується при комплексному дослідженні, коли ці методи органічно доповнюють один одного. Необхідність подібного об'єднання витікає з того положення, що працездатність визначається по її зовнішніх проявах в показниках ефективності трудового процесу, по підтримку певної ефективності трудового процесу може супроводжуватися різним рівнем напруги фізіологічних функцій.

Добре відоме положення про неекономність фізичної роботи в стомленому стані, коли працівник забезпечує колишній високий рівень продуктивності за рахунок підвищеної напруги ряду фізіологічних функцій.

В той же час працівники (при вільному ритмі роботи) можуть при перших ознаках стомлення понизити інтенсивність своєї праці, і в цьому випадку зниження виробничих показників може не супроводжуватися належною зміною показників фізіологічних функцій.

В практиці вивчення динаміки працездатності в процесі праці накопичений достатній досвід використовування ряду виробничих даних як непрямі показники, що характеризують працездатність людини. Узяті в комплексі з показниками медико-фізіологічними, психологічними і гігієнічними, вони дають можливість об'єктивно оцінювати вплив умов праці на працездатність людини.

Для характеристики працездатності використовуються дані про тривалість основних елементів робочих операцій показники вироблення, використовування устаткування і якості продукції, що випускається, час виконання операцій і його варіабельність, простій устаткування, виробничі паузи, узяті в динаміці робочого дня.

Використовування виробничих даних для характеристики динаміки працездатності можливе тільки за умови нормального протікання технологічного процесу, відсутності втрат робочого часу і простоїв устаткування з технічних і організаційних причин. Тому збору первинних цих даних, що використовуються для характеристики працездатності людини, повинна передувати відповідна організаційна робота, направлена на забезпечення безперебійного і ритмічного протікання трудового процесу.

Вимірювання почасового вироблення з реєстрацією якості продукції є порівняно нетрудомістким і доступним методом вивчення працездатності. У фазі входження в роботу ці показники, як правило, нижче, ніж в період стійкого стану працездатності. До кінця першої і другої половини робочого дня у міру розвитку стомлення виробітку поступово знижується, а кількість браку збільшується. Якнайкращі показники вироблення і зниження браку мають місце в періоди стійкої працездатності як в першу, так і в другу половини робочої зміни.

Вказані показники можуть використовуватися в тих випадках, коли продукція, що випускається, однорідна і піддається обліку і вимірюванню за кожну годину роботи в зіставних одиницях. Зокрема, працездатність по кількості продукції, що випускається, може визначатися на таких роботах, як виїмка і ручна відкатка гірської маси в добувних галузях промисловості, металообробка в масовому і багатосерійному виробництвах (обробка металу вручну, штампувальні роботи та ін.), ручне завантаження і вивантаження деталей, будматеріалів, харчових продуктів, контрольні роботи.

В тих випадках, коли показники вироблення і якості продукції з яких-небудь причин не можуть характеризувати працездатність, використовуються дані про тривалість виконання основних елементів операції і їх варіабельності. Ці показники можна використані на конвеєрних роботах, на основних роботах текстильної промисловості.

За умови багатократного повторення операції час, затрачуваний на її виконання, характеризує робочий рух, який є достатньо відпрацьованим в результаті тривалої діяльності. В цих випадках час па операцію або її елемент, узяте в динаміці робочого дня, використовується як показник стійкості регуляції рухів.

Зниження працездатності може виражатися як в збільшенні тривалості операції, так і в збільшенні варіабельності цієї величини. Тому стан працездатності в динаміці зміни можуть характеризувати як середня тривалість операції, так і показник її варіабельності.

Аналіз витрат часу на операцію показує, що протягом робочого дня цей показник схильний певним змінам, В перші години роботи наголошується поступове скорочення часу на операцію, зменшення його варіабельності. Ці зміни наочно характеризують період впрацювання. В період високої працездатності, досягнувши мінімуму, витрати часу на операцію стабілізуються на певний час. На стадії появи стомлення, що має місце до кінця першої і другої половини робочого дня, поступово збільшується як час на операцію, так і його варіабельність.

Про працездатність людини можна судити по показниках простоїв устаткування, особливо при багатоверстатному обслуговуванні. В цих випадках силу стомлення, що розвивається, до кінця робочого дня і в період впрацювання на початку робочого дня мають місце більші простої, ніж в годинник стійкої працездатності людини. Крива часу простоїв йде паралельно із зміною показників вироблення і браку і відображає зворотну залежність з показниками витрат часу на операцію.

На окремих видах робіт, особливо на конвеєрних лініях, в одиничному і дрібносерійному виробництвах, де операції циклічно не повторюються і неможливо врахувати почасове вироблення, для вивчення працездатності слід використовувати дані зміни тривалості пауз в роботі. Для цього враховуються довільні паузи, встановлювані тільки самими працюючими, які вимушені вдаватися до них з метою зняття стомлення, що розвивається. Аналізуючи час виникнення цих пауз і їх число, можна орієнтовно судити про час настання спаду працездатності.

Після відповідної обробки дані, отримані для характеристики працездатності, систематизують в зведену таблицю. Далі приступають до побудови кривих працездатності.

Вивчення працездатності людини тільки по виробничих показниках недостатнє, оскільки ці показники не у всіх випадках повною мірою можуть об'єктивно відображати зміни працездатності. Про це наочно свідчить так званий кінцевий порив, що має місце в окремих випадках, коли підвищення продуктивності праці або скорочення витрат часу на операції в кінці робочого дня, як результат певного позитивного емоційного збудження, відбувається на фоні наростання стомлення. Про це красномовно свідчать дані стани фізіологічних функцій і динаміки продуктивності праці.

1.3. Закономірності динаміки працездатності

В процесі праці працездатність, тобто здатність людини до трудової діяльності певного роду, а відповідно, і функціональний стан організму піддаються змінам. Підтримка працездатності на оптимальному рівні – основна мета раціонального режиму праці і відпочинку.

Режим праці і відпочинку – це встановлений для кожного виду робіт порядок чергування періодів роботи і відпочинку і їх тривалість.

Раціональний режим – таке співвідношення і зміст періодів роботи і відпочинку, при яких висока продуктивність праці поєднується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірного стомлення протягом довгого часу. Таке чергування періодів праці і відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи підприємства.

Одне з основних питань встановлення раціональних режимів праці і відпочинку – це виявлення принципів їх розробки. Таких принципів три:

  • задоволення потреби виробництва;
  • забезпечення найбільшої працездатності людини;
  • поєднання суспільних і особистих інтересів.

Перший принцип полягає в тому, що при виборі оптимального режиму праці і відпочинку вимагається визначити такі параметри, які сприяють кращому використовуванню виробничих фундацій і забезпечують найбільшу ефективність виробництва.

Режими праці і відпочинку будуються стосовно найраціональнішого виробничого режиму, з тим, щоб забезпечити нормальний перебіг технологічного процесу, виконання заданих об'ємів виробництва, якісне і своєчасне проведення планово-профілактичного ремонту і огляду обладнання при скороченні його простоїв в робочий час.

Другий принцип свідчить, що не можна будувати режими праці і відпочинку без урахування працездатності людини і об'єктивної потреби організму у відпочинку в окремі періоди його трудової діяльності. В цілях обліку фізіологічних можливостей людини (в рамках встановлених законом розпоряджень по охороні праці і тривалості робочого часу) слід розробляти такий порядок чергування часу праці і відпочинку, визначати таку їх тривалість, які забезпечували б найбільшу працездатність і продуктивність праці.

Третій принцип передбачає, що режим праці і відпочинку повинен бувальщина орієнтований на облік і забезпечення певною мірою задоволення особистих інтересів трудящих і окремі категорій працівників (жінок, молоді, що вчаться і т.д.).

У зв'язку з цим слід зазначити, що науково обґрунтованим режимом праці і відпочинку на підприємствах є такий режим, який найкращим чином забезпечує одночасне поєднання підвищення працездатності і продуктивності праці, збереження здоров'я трудящих, створення сприятливих умов для усестороннього розвитку людини.

Протягом робочої зміни, доби, тижні і за більш тривалі періоди часу відбуваються зміни рівня працездатності, що пов'язане з активацією і виснаженням ресурсів організму, коливанням активності психічних процесів, розвитком несприятливих функціональних станів.

Динаміка працездатності має декілька стадій:

Стадія впрацювання (наростаючої працездатності) – наголошується деяке збільшення продуктивності праці, посилення обмінних процесів, діяльності нервової і серцево-судинної систем, зростання активності психічних процесів; можлива гіперреакція організму, нестійкість робочих дій, погіршення швидкості і точність сприйняття.

Стадія стійкої працездатності – виявляється в найвищій стабільній продуктивності і надійності праці, адекватності функціональних реакцій величині робочого навантаження, стійкості психічних процесів, оптимальності вольових зусиль, відчутті задоволеності процесом і результатами праці.

Стадія зниження працездатності (стомлення, що розвивається) – на початку характеризується виникненням відчуття втоми, зниженням інтересу до поточної роботи, потім наростає напруженість  психічних і фізіологічних функцій, збільшуються вольові зусилля для збереження необхідної продуктивності і якості діяльності. І, нарешті, при продовженні роботи порушуються професійні параметри діяльності, знижується продуктивність праці, з'являються помилкові дії, падає мотивація до праці, погіршується загальне самопочуття, настрій.

Іноді в цій стадії може виникнути або фаза зриву – повна дискоординація функцій організму і відмова від роботи, або фаза кінцевого пориву – свідома мобілізація психічних, фізіологічних резервів, що залишилися, з тимчасовим, різким підвищенням ефективності праці.

Стадія відновлення працездатності – характеризується розвитком відновних процесів в організмі, зниженням психічної напруги і накопиченням функціональних резервів. Розрізняють:

  • поточне відновлення – в процесі роботи після завершення її найбільш напружених етапів;
  • термінове відновлення безпосередньо після закінчення всієї роботи;
  • відставлене відновлення – протягом багатьох годин після завершення роботи;
  • медико–психологічна реабілітація відновлення після гострих і хронічних робочих перенапружень із застосуванням активних засобів дії на психічні, фізіологічні і фізичні функції і якості особи.

Виділяють загальну (максимально можливу) і фактичну працездатність людини. Остання завжди нижче за максимально можливу працездатність і залежить від поточного рівня здоров'я і самопочуття, а також від типологічних властивостей нервової системи, індивідуальних властивостей психіки і оцінки значущості людиною своєї діяльності.

Отже, в процесі виконання роботи людина проходить фазу мобілізації, впрацювання і оптимальної працездатності. Остання характеризується економним режимом роботи і добрими, стабільними її результатами протягом заданого часу.

Якщо не створені умови для відновлення ресурсів організму, що витрачаються, наступає фаза нестійкої компенсації, оскільки необхідний рівень роботи починає підтримуватися за рахунок ослаблення менш важливих функцій, включаються додаткові і менш енергетично вигідні фізіологічні процеси.

Після фази нестійкої компенсації наступає фаза декомпенсації з прогресуючим зниженням працездатності, появою помилок, вегетативними порушеннями (серцебиття, задишка і інші). У фазі зриву наступає фактична неможливість продовження роботи, непритомність або виражена неадекватність реакцій організму. Після припинення роботи наступає фаза відновлення фізіологічних і психологічних ресурсів організму.

Починаючи з фази субкомпенсації, виникає специфічний стан, який називають стомленням. Стомлення — тимчасове зниження працездатності в результаті тривалої дії навантаження. Воно є нормальною і до певної міри корисною реакцією. Корисне воно тому, що без стомлення у людини не розвивається витривалість.

Стомлення починає позначатися негативно, якщо воно впливає на дієздатність людини, тобто можливості безпомилкового виконання конкретної діяльності. Розрізняють загальне і місцеве стомлення, хоча цей розподіл вельми умовний. Стомлення часто також підрозділяють на фізичне, розумове і емоційне.

Дієздатність — поняття психологічне, працездатність — біологічне, вивчається фізіологією, а працездатність — соціальне, оцінюване по сукупності даних про людину. Стомлення часто змішують з утомленістю, розглядаючи утомленість як початковий ступінь стомлення.

Утомленість — психічне явище (психічний стан), що викликається стомленням. Воно близьке по своїй природі до голоду, спраги, болю. Утомленість характеризується відчуттями слабкості, млявості, безсилля, відчуттями фізіологічного дискомфорту, усвідомленням порушень в протіканні психічних процесів, втратою інтересу до роботи, негативними емоційними реакціями. Важливо відзначити, що ступінь втоми може не співпадати із ступенем стомлення.

Накопичення (кумуляція) стомлення в результаті невідповідності між стомленням і відпочинком приводить до якісно нового стану організму — перевтомі. Вольове зусилля, емоційне збудження, інтерес до виконуваної роботи можуть як компенсувати, так і маскувати ознаки стомлення, що наступило, об'єктивно підтвердженого фізіологічними і біохімічними показниками.

До основних чинників стомлення відноситься все те, що об'єднується поняттям «трудова діяльність». Під додатковими чинниками стомлення розуміються чинники, які не пов'язані безпосередньо з трудовою діяльністю: посилене додаткове фізичне або розумове навантаження, сильні або часті особисті переживання.

Сприяючі чинники стомлення самі по собі не можуть його викликати, але ослабляють організм і полегшують його виникнення. До цих чинників відносяться недоліки в якості і режимі живлення, несприятливі температурні дії, природжена або набута слабкість нервової системи, слабка фізична підготовка, хронічне соматичне захворювання, зловживання алкоголем.

Перевтома умовно підрозділяється по ступенях. Облік ступеня перевтоми допомагає намітити і здійснювати необхідні психогігієнічні заходи.

В стані хронічної перевтоми знижується розумова працездатність: людині важко зосередитися, наступає забудькуватість, сповільнюються розумові операції. Все це підвищує небезпеку нещасних випадків.

Вірогідність нещасного випадку на виробництві підвищується і в умовах монотонної роботи, що також приводить до заторможеності, «відключенню», «засипанню з розплющеними очима». Дослідженнями показано, що більш стійкі до ситуацій монотонії люди із слабким типом нервової системи. Вони більш тривало зберігають належний рівень працездатності і пильності, ніж особи з сильною нервовою системою.

1.4. Типи динаміки працездатності і причини, що їх зумовлюють

Динаміка працездатності людини – це наукова основа розробки раціонального режиму праці і відпочинку. Фізіологами встановлено, що працездатність – величина змінна і пов'язано це із змінами характеру протікання фізіологічних і психологічних функцій в організмі. Висока працездатність при будь-якому виді діяльності забезпечується тільки у тому випадку, коли трудовий ритм співпадає з природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму.

У зв'язку із сталою добовою періодикою життєдіяльності в різні відрізки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження, його працездатність і продуктивність праці протягом доби схильні певним коливанням. Відповідно до добового циклу найвищий рівень працездатності присутній в уранішній і денний години – з 8 до 20 годин. Мінімальна працездатність – вночі. Особливо несприятливий проміжок від 1 до 3 – 4 годин ночі.

Працездатність людини протягом робочої зміни характеризується фазним розвитком. Основними фазами є:

Фаза впрацювання, або наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається перебудова фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до виробничої. Залежно від характеру праці і індивідуальних особливостей ця фаза триває від декількох хвилин до 1,5 години.

Фаза стійкої високої працездатності. Для неї характерно, що в організмі людини встановлюється відносна стабільність або навіть деяке зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан поєднується з високими трудовими показниками (збільшення вироблення, зменшення браку, зниження витрат робочого часу на виконання операцій, скорочення простоїв обладнання, помилкових дій). Залежно від ступеня тяжкості праці фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом 2 – 2,5 і більше годин.

Фаза розвитку стомлення і пов'язаного з цим падіння працездатності триває від декількох хвилин до 1 – 1,5 години і характеризується погіршенням функціонального стану організму і техніко-економічних показників його трудової діяльності.

Динаміка працездатності людини за зміну, графічно є кривою, наростаючою в перші години, що проходить потім на досягнутому високому рівні і убуває до обідньої перерви. Описані фази працездатності повторюються і після обіду. При цьому фаза впрацювання протікає швидше, а фаза стійкої працездатності нижче по рівню і менш тривала, ніж до обіду. В другій половині зміни зниження працездатності наступає раніше і розвивається сильніше у зв'язку з більш глибоким стомленням.

Для динаміки працездатності людини протягом доби характерна та ж закономірність, що і для працездатності протягом зміни. В різний час доби організм людини по різному реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження. Відповідно до добового циклу працездатності, найвищий її рівень припадає на уранішні і денні години: з 8 до 12 годин першої половини дня, і з 14 до 17 годин другої. У вечірні години працездатність знижується досягаючи свого мінімуму вночі.

В денний час найменша працездатність, як правило, припадає на період між 12 і 14 годинами, а в нічний час – з 3 до 4 годин.

При побудові тижневих режимів праці і відпочинку слід виходити з того, що працездатність людини не є стабільною величиною протягом тижня, а схильна до певних змін. В перші дні тижня працездатність поступово збільшується у зв'язку з поступовим входженням в роботу.

Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко падаючи до останнього дня робочого тижня. Залежно від характеру і ступеня тяжкості праці, коливання тижневої працездатності бувають великими або меншими.

Ґрунтуючись на знанні змін тижневої кривої працездатності, можна вирішувати ряд практичних питань. Характер кривої тижневої працездатності служить обґрунтовуванням доцільності встановлення робочого періоду тривалістю не більше шести днів.

При п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями в суботу і неділя характер змін працездатності зберігається. Проте у зв'язку з дводенною перервою в роботі може відбуватися деяке порушення динамічного стереотипу, і період впрацювання на початку тижня може бути більш значним.

В річному циклі, як правило, найвища працездатність спостерігається в середині зими, а в жарку пору року вона знижується.

Річні режими праці і відпочинку передбачають раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку. Такий відпочинок необхідний, тому що щоденний і щотижневий відпочинок не відвергає накопиченого стомлення повністю.

Щорічна відпустка встановлюється в законодавчому порядку. Тривалість його залежить від тяжкості праці, але не може бути менше 15 календарних днів. Відпустка тривалістю до 24-х днів доцільно використовувати одноразово, а при більшій тривалості – в два етапи.

Відповідно до природного добового ритму природних процесів, може здійснюватися і порядок чергування змін: уранішня, вечірня, нічна. Проте, при цьому потрібно враховувати, що за нічною зміною обов'язково повинен слідувати вихідний. Інакше таке чергування змін може призводити до того, що працівник, відпрацювавши нічну зміну, повинен зразу ж виходити в уранішню, тобто повинен безперервно працювати дві зміни, що природно не допустимо.

Розробляти нові режими праці і відпочинку і удосконалювати існуючі, слід виходячи з особливостей зміни працездатності. Якщо час роботи співпадатиме з періодами найвищої працездатності, то працівник зможе виконати максимум роботи при мінімальному витрачанні енергії і мінімальному стомленні.

РОЗДІЛ ІI. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ

2.1. Визначення інтегрального показника працездатності в динаміці робочої зміни за окремими функціями

На основі наведених у таблиці 1 даних, що характеризують динаміку показників окремих функцій працівників, необхідно:

  • зробити стандартизацію показників;
  • визначити середнє стандартизоване значення кожної функції;
  • трансформувати показники функцій, які збільшуються зі зменшенням працездатності, в обернені величини;
  • визначити інтегральний показник працездатності за кожний момент спостереження;
  • побудувати криву працездатності і зробити її аналіз.

Таблиця 1. Абсолютні показники досліджених функцій (фрезерувальники)

№ п/п

Показники

Од. вим.

Години зміни

До роботи

1

2

4

5

7

8

1.

Проста сенсомоторна реакція *

с

0,307

0,283

0,247

0,285

0,371

0,342

0,392

2.

Сенсомоторна реакція вибору *

с

0,375

0,343

0,321

0,382

0,381

0,401

0,41

3.

КЧЗМ

Гц

42,9

43,8

46,2

43,1

41,0

40,2

38,8

4.

Увага *

с

40,4

41,2

39,6

40,1

41,1

42,6

44,3

5.

М’язова сила

кг/см2

1,0

1,21

1,28

1,0

1,0

1,0

1,0

6.

М’язова витривалість

с

55,5

60,2

65,4

60,1

52,8

51,9

48,3

7.

Темп-тест

к-сть

54,4

58,6

59,4

54,9

57,3

55,2

52,6

* – показники, що потребують трансформації в обернені величини

  1. здійснимо стандартизацію показників

Стандартизація показників проводиться у такий спосіб. За кожним показником на основі отриманого динамічного ряду обчислюється його середньозмінне значення за формулою:

де n — кількість вимірювань. Отримаємо:

  1. Проста сенсомоторна реакція сер = (0,307 + 0,283 + 0,247 + 0,285 + 0,371 + 0,342 + 0,392) / 7 = 0,318
  2. Сенсомоторна реакція виборусер = (0,375 + 0,343 + 0,321 + 0,382 + 0,381 + 0,401 + 0,41) / 7 = 0,373
  3. КЧЗМсер = (42,9 + 43,8 + 46,2 + 43,1 + 41,0 + 40,2 + 38,8) / 7 = 42,286
  4. Увагасер = (40,4 + 41,2 + 39,6 + 40,1 + 41,1 + 42,6 + 44,3) / 7 = 41,329
  5. М’язова силасер = (1,0 + 1,21 + 1,28 + 1,0 + 1,0 + 1,0 + 1,0) / 7 = 1,07
  6. М’язова витривалістьсер = (55,5 + 60,2 + 65,4 + 60,1 + 52,8 + 51,9 + 48,3) / 7 = 56,314
  7. Темп-тестсер = (54,4 + 58,6 + 59,4 + 54,9 + 57,3 + 55,2 + 52,6) / 7 = 56,057

Після цього натуральні значення показників виражаються в стандартизованих показниках (х). Для цього кожне значення динамічного ряду необхідно поділити на середньозмінне значення і помножити на 100:

Отримаємо:

  1. Проста сенсомоторна реакція:
    • До роботистанд = 0,307 / 0,318 * 100% = 96,54
    • 1-ша год.станд = 0,283 / 0,318 * 100% = 88,99
    • 2-га год.станд = 0,247 / 0,318 * 100% = 77,67
    • 4-та год.станд = 0,285 / 0,318 * 100% = 89,62
    • 5-та год.станд = 0,371 / 0,318 * 100% = 116,67
    • 7-ма год.станд = 0,342 / 0,318 * 100% = 107,55
    • 8-ма год.станд = 0,392 / 0,318 * 100% = 123,27

Аналогічним чином обчислюємо стандартизовані показники для кожного значення динамічного ряду.

Отже, отримуємо стандартизований ряд для даного показника:

№ п/п

Показники

Середньо-змінне значення для кожного показника ряду

Години зміни

До роботи

1

2

4

5

7

8

Стандартизовані показники

1.

Проста сенсомоторна реакція *

0,318

96,54

88,99

77,67

89,62

116,67

107,55

123,27

2.

Сенсомоторна реакція вибору *

0,373

100,54

91,96

86,06

102,41

102,15

107,51

109,92

3.

КЧЗМ

42,286

101,45

103,58

109,26

101,93

96,96

95,07

91,76

4.

Увага *

41,329

97,75

99,69

95,82

97,03

99,45

103,08

107,19

5.

М’язова сила

1,07

93,46

113,08

119,63

93,46

93,46

93,46

93,46

6.

М’язова витривалість

56,314

98,56

106,9

116,14

106,72

93,76

92,16

85,77

7.

Темп-тест

56,057

97,04

104,54

105,96

97,94

102,22

98,47

93,83

  1. трансформуємо показники функцій, які збільшуються зі зменшенням працездатності, в обернені величини

Трансформації в обернені величини потребують показники функцій, які зростають при зменшенні працездатності. Нам необхідно трансформувати показники простої сенсомоторної реакції, сенсомоторної реакції вибору та уваги.

Для трансформації показників від кожного показника необхідно відняти 100, потім поміняти знак на протилежний і знову додати 100.

Отримаємо:

  1. Проста сенсомоторна реакціятрансформ:
    • До роботитрансформ = 96,54 – 100 = – 3,46

3,46 + 100 = 103,46

  • 1-ша год.трансформ = 88,99 – 100 = – 11,01

11,01 + 100 = 111,01

  • 2-га год.трансформ = 77,67 – 100 = – 22,33

22,33 + 100 = 122,33

  • 4-та год.трансформ = 89,62 – 100 = – 10,38

10,38 + 100 = 110,38

  • 5-та год.трансформ = 116,67 – 100 = 16,67

– 16,67 + 100 = 83,33

  • 7-ма год.трансформ = 107,55 – 100 = 7,55

– 7,55 + 100 = 92,45

  • 8-ма год.трансформ = 123,27 – 100 = 23,27

– 23,27 + 100 = 76,73

Аналогічним чином трансформуємо показники для кожного значення динамічного ряду.

№ п/п

Показники

Од. вим.

Години зміни

До роботи

1

2

4

5

7

8

Трансформовані показники

1.

Проста сенсомоторна реакція

с

103,5

111,01

122,33

110,38

83,33

92,45

76,73

2.

Сенсомоторна реакція вибору

с

99,46

108,04

113,94

97,59

97,85

92,49

90,08

4.

Увага

с

102,25

100,31

104,18

102,97

100,55

96,92

92,81

Таким чином, маємо загальну таблицю показників функцій:

№ п/п

Показники

Од. вим.

Години зміни

До роботи

1

2

4

5

7

8

1.

Проста сенсомоторна реакція *

с

103,5

111,01

122,33

110,38

83,33

92,45

76,73

2.

Сенсомоторна реакція вибору *

с

99,46

108,04

113,94

97,59

97,85

92,49

90,08

3.

КЧЗМ

Гц

101,45

103,58

109,26

101,93

96,96

95,07

91,76

4.

Увага *

с

102,25

100,31

104,18

102,97

100,55

96,92

92,81

5.

М’язова сила

кг/см2

93,46

113,08

119,63

93,46

93,46

93,46

93,46

6.

М’язова витривалість

с

98,56

106,9

116,14

106,72

93,76

92,16

85,77

7.

Темп-тест

к-сть

97,04

104,54

105,96

97,94

102,22

98,47

93,83

* – показники, трансформовані в обернені величини

Отримані динамічні ряди стандартизованих показників характеризують динаміку окремих функцій працівника протягом робочої зміни.

  1. визначимо інтегральний показник працездатності за кожний момент спостереження

Для оцінки інтегрального показника працездатності за кожний момент спостереження необхідно знайти середнє арифметичне стандартизованих показників всіх функцій на цей момент за формулою

Де — інтегральний показник працездатності в момент спостереження i; — стандартизовані показники функцій z, y, ..., n у момент спостереження і; n — кількість досліджених функцій.

Години зміни

До роботи

1

2

4

5

7

8

99,39

106,78

113,06

101,71

95,45

94,43

89,21

  1. побудуємо криву працездатності та зробимо її аналіз

Для побудови кривої працездатності протягом робочої зміни використовуються розраховані інтегральні показники працездатності за кожний момент спостереження.

За отриманою кривою можемо прослідкувати всі основні фази працездатності:

1. доробочий стан (фаза мобілізації) – точка «до роботи»;

2. стан зростання працездатності (фаза впрацювання) – період «до роботи – 2»;

3. стійкий стан (фаза стійкої працездатності) – точка «2»;

4. стадія розвитку втоми – період «2 (4) – 8».

Можемо зробити висновок про те, що максимальна працездатність фрезерувальників досягається через 2 години після початку роботи, потім відбувається досить різке зниження показника працездатності, який і надалі поступово знижується аж до кінця робочої зміни.

2.2. Визначення інтегрального показника працездатності в динаміці робочої зміни методом непараметричної статистики

Для оцінки інтегрального показника працездатності, крім методу дослідження зміни за окремими функціями, використовується також метод непараметричної статистики, який дозволяє об’єднувати показники, отримані різними методами (наприклад, показник КЧЗМ, статичну м’язову витривалість, силу кисті рук, час сенсомоторної реакції тощо). Для цього фіксується кількість випадків, при яких не було зрушень порівняно з вихідними показниками α, кількість випадків поліпшення показників β і кількість випадків погіршення показників γ.

На токарно-фрезерувальній дільниці механічного цеху зайнято 63 робітники. Праця пов’язана з фізичними зусиллями і характеризується середнім ступенем монотонності. Обідня перерва 30 хв.

За методом непараметричної статистики на основі наведених у таблиці 2 даних розрахуємо інтегральні показники працездатності в кожний момент спостереження для групи робітників за наступних змін окремих фізіологічних функцій порівняно з до робочим періодом (випадків), побудуємо криву працездатності та дамо відповідні пояснення.

Таблиця 2. Динаміка зрушень окремих фізіологічних функцій порівняно з доробочим періодом (випадків)

Момент спостереження

Час сенсомоторної реакції

КЧЗМ

М’язова сила

М’язова витривалість

Не змінився

Покращився

Погіршився

Не змінився

Покращився

Погіршився

Не змінився

Покращився

Погіршився

Не змінився

Покращився

Погіршився

Через 2 год після початку роботи

33

30

36

27

28

35

31

32

Перед обідньою перервою

16

12

12

14

10

9

10

10

За 1,5 год до кінця роботи

9

39

6

44

3

51

2

55

Після роботи

21

2

40

12

3

48

10

1

52

6

1

56

Інтегральний показник працездатності в кожний момент спостереження обчислюється за формулою:

Визначаючи працездатність групи працівників за наведеною формулою, обчислюємо показник зміни за кожною функцією в кожний момент спостереження kі. Інтегральний показник зміни функціонального стану працівників у момент кожного спостереження обчислюється за формулою:

де n — кількість досліджених функцій, за якими обчислювалися окремі коефіцієнти.

Момент спостереження

Час сенсомоторної реакції

КЧЗМ

М’язова сила

М’язова витривалість

Інтегральний показник зміни функціонального стану працівників в кожний момент спостереження

Інтегральний показник працездатності в кожний момент спостереження

Через 2 год після початку роботи

0,48

0,43

0,56

0,51

0,5

Перед обідньою перервою

0,14

– 0,08

0,05

0

0,03

За 1,5 год до кінця роботи

– 0,625

– 0,76

– 0,89

– 0,93

– 0,8

Після роботи

– 0,6

– 0,71

– 0,91

– 0,87

– 0,75

Значення коефіцієнтівkі та Kінт змінюються від +1 до –1. Знак «мінус» свідчить про погіршення функціонального стану організму працівника.

За отриманими данимипобудуємо криву працездатності:

Як видно з отриманої кривої, показник працездатності неухильно спадає після другої години роботи. Ймовірно, що саме позначка «Через 2 год після початку роботи» позначала фазу стійкої працездатності. Після обідньої перерви показники працездатності досить різко знизились, що говорить про настання та прогресування стадії розвитку втоми, і незначним чином підвищились після закінчення робочої зміни. Незначне підвищення показника працездатності в період «За 1,5 год до кінця роботи – після роботи» наявне, скоріше за все, внаслідок чисто емоційних факторів. Ця фаза в динаміці процесу працездатності має назву «емоційного (кінцевого) прориву».

Дещо вищий показник працездатності в точці «Після роботи» порівняно з показником в точці «За 1,5 год до кінця роботи» можна також пояснити початком періоду відновлення показників фізіологічних функцій організму і працездатності. Також має місце той факт, що припинення трудової діяльності певний період часу супроводжується незначним посиленням фізіологічних функцій, що і проявилось у незначному зростання (на 0,05 од.) інтегрального показника працездатності.

РОЗДІЛ IІІ. ПРОЕКТ ЗАХОДІВ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ

3.1. Основні напрямки підтримання стійкого стану працівників на виробництві

Ефективність трудової діяльності людини в значній мірі залежить від предмету і знарядь праці, працездатності організму, організації робочого місця, гігієнічних чинників виробничого середовища.

Одним з найважливіших елементів підвищення ефективності трудової діяльності людини є вдосконалення умінь і навиків в результаті трудового навчання.

З психофізіологічної точки зору виробниче навчання є процесом пристосування і відповідної зміни фізіологічних функцій організму людини для найефективнішого виконання конкретної роботи. В результаті тренування (навчання) зростає м'язова сила і витривалість, підвищується точність і швидкість робочих рухів, швидше відновлюються фізіологічні функції після закінчення роботи.

Правильне розташовує і компоновка робочого місця, забезпечення зручної пози і свободи трудових рухів, використовування устаткування, що відповідає вимогам ергономіки і інженерної психології, забезпечують найефективніший трудовий процес, зменшують стомлюваність і запобігають небезпеці виникнення професійних захворювань.

Оптимальна поза людини в процесі трудової діяльності забезпечує високу працездатність і продуктивність праці. Неправильне положення тіла на робочому місці приводить до швидкого виникнення статичної утомленості, зниження якості і швидкості виконуваної роботи, а також зниження реакції на небезпеці. Нормальною робочою позою слід рахувати таку, при якій працівнику не вимагається нахилятися вперед більш ніж на 10 – 15°; нахили назад і в сторони небажані; основна вимога до робочої пози – пряма постава.

Вибір робочої пози залежить від м'язових зусиль під час роботи, точності і швидкості рухів, а також від характеру виконуваної роботи. При зусиллях не більше 50 Н можна виконувати роботу сидячи, 50 – 100 Н з однаковим фізіологічним ефектом як стоячи, так і сидячи, більше 100 Н бажано працювати стоячи.

Працювати стоячи доцільніше при необхідності постійних пересувань, пов'язаних з настройкою і наладкою устаткування. Вона створює максимальні можливості для огляду і вільних рухів. Однак при роботі стоячи підвищується навантаження на м'язи нижніх кінцівок, підвищується напруга м'язів у зв'язку з високим тим, що розташовує центру тяжкості і збільшуються енерговитрати на 6 – 10 % в порівнянні з позою сидячи.

Робота в позі сидячи більш раціональна і менш утомлива, оскільки зменшується висота центру тяжкості над площею опори, підвищується стійкість тіла, знижується напруга м'язів, зменшується навантаження на серцево-судинну систему. В положенні сидячи забезпечується можливість виконувати роботу, що вимагає точність руху. Однак і в цьому випадку можуть виникати застійні явища в органах тазу, утруднення роботи органів кровообігу і дихання.

Зміна пози приводить до перерозподілу навантаження на групи м'язів, поліпшенню умов кровообігу, обмежує монотонність. Тому, де це сумісно з технологією і умовами виробництва, необхідно передбачати виконання роботи як стоячи, так і сидячи з тим, щоб робітники на свій розсуд могли змінювати положення тіла.

При організації виробничого процесу слід враховувати антропометричні і психофізіологічні особливості людини, його можливості відносно величини зусиль, темпу і ритму виконуваних операцій, а також анатомо-фізіологічні відмінності між чоловіками і жінками.

Розмірні співвідношення на робочому місці при роботі стоячи будуються з урахуванням того, що зростання чоловіків і жінок в середньому відрізняється на 11,1 см, довжина витягнутої убік руки – на 6,2 см, довжина витягнутої вперед руки – на 5,7 см, довжина ноги на 6,6 см, висота очей над рівнем підлоги – на 10,1 см.

На робочому місці в позі сидячи відмінності в розмірних співвідношеннях у чоловіків і жінок виражаються в тому, що в середньому довжина тіла чоловіків на 9,8 см і висота очей над сидінням – на 4,4 см. На формування робочої пози в положенні сидячи впливає висота робочої поверхні, визначувана відстанню від підлоги до горизонтальної поверхні, на якій здійснюються трудові рухи.

Висоту робочої поверхні встановлюють залежно від характеру, тяжкості і точності робіт. Оптимальна робоча поза при роботі сидячи забезпечується також конструкцією стільця: розмірами, формою, площею і нахилом сидіння, регулюванням по висоті.

Періодичне чергування роботи і відпочинку сприяє збереженню високої стійкості працездатності. Розрізняють дві форми чергування періодів праці і відпочинку на виробництві: введення обідньої перерви в середині робочого дня і короткочасних регламентованих перерв.

Оптимальну тривалість обідньої перерви встановлюють з урахуванням віддаленості від робочих місць санітарно-побутових приміщень, столових, організації роздачі їжі. Тривалість і число короткочасних перерв визначають на основі наглядів за динамікою працездатності, обліку тяжкості і напруженості праці.

При виконанні роботи, що вимагає значних зусиль і участі крупних м'язів, рекомендуються більш рідкісні, але тривалі 10 – 12-хвилинні перерви. При виконанні особливо важких робіт (металурги, ковалі і ін.) слід поєднувати роботу протягом 15 – 20 хв. з відпочинком такої тривалості. При роботах, що вимагають великої нервової напруги і уваги, швидких і точних рухів рук, доцільні більш часті, але короткі 5 – 10-хвилинні перерви.

Окрім регламентованих перерв існують мікропаузи – перерви в роботі, що виникають мимовільно між операціями і діями. мікропаузи забезпечують підтримку оптимального темпу роботи і високого рівня працездатності. Залежно від характеру і тяжкості роботи мікропаузи складають 9 – 10 % робочого часу.

Висока працездатність і життєдіяльність організму підтримується раціональним чергуванням періодів роботи, відпочинку і сну людини. Протягом доби організм по-різному реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження. Відповідно до добового циклу організму найвища працездатність припадає в уранішні (з 8 до 12 год.) і денні (з 14 до 17 год.) години. В денний час найменша працездатність, як правило, наголошується в період між 12 і 14 год., а в нічний час – з 3 до 4 год., досягаючи свого мінімуму. З урахуванням цих закономірностей визначають змінність роботи підприємств, початок і закінчення роботи в змінах, перерви на відпочинок і сон.

Чергування періодів праці і відпочинку протягом тижня повинне регулюватися з урахуванням динаміки працездатності. Найвища працездатність доводиться на 2, 3 і 4-й день роботи, в наступні дні тижні вона знижується, падаючи до мінімуму в останній день роботи. В понеділок працездатність відносно знижена у зв'язку з впрацьовуваністю.

Елементами раціонального режиму праці і відпочинку є виробнича гімнастика і комплекс заходів по психофізіологічному розвантаженню, у тому числі функціональна музика.

В основі виробничої гімнастики лежить феномен активного відпочинку (І.М. Сєченов) – стомлені м'язи швидше відновлюють свою працездатність не при повному спокої, а при роботі інших м'язових груп. В результаті виробничої гімнастики збільшується життєва місткість легенів, поліпшується діяльність серцево-судинної системи, підвищується функціональна можливість систем аналізаторів, збільшується м'язова сила і витривалість.

В основі сприятливої дії музики лежить позитивний емоційний настрій, необхідний для будь-якого виду робіт, що викликається нею. Виробнича музика сприяє зниженню стомлюваності, поліпшенню настрою і здоров'я працюючих, підвищує працездатність і продуктивність праці.

Однак функціональну музику не рекомендується застосовувати при виконанні робіт, що вимагають значної концентрації уваги (більше 70 % робочого часу), при розумовій роботі (більше 70 % робочого часу), при великій напруженості виконуваних робіт, непостійних робочих місцях і в несприятливих санітарно-гігієнічних умовах зовнішнього середовища.

Для зняття нервово-психологічної напруги, боротьби із стомленням, відновлення працездатності останнім часом успішно використовують кабінети релаксації або кімнати психологічного навантаження. Вони є спеціально обладнаними приміщеннями, в яких у відведений для цього час протягом зміни проводять сеанси для зняття утомленості і нервово-психічної напруги.

Ефект психоемоційного розвантаження досягається шляхом естетичного оформлення інтер'єру, використовування зручних меблів, що дозволяють знаходитися в зручній розслабленій позі, трансляції спеціально підібраних музичних творів, насичення повітря благотворно діючими негативними іонами, прийому тонізуючих напоїв, імітації в приміщенні природно-природного оточення і відтворення звуків лісу, морського прибою і ін.

Одним з елементів психологічного розвантаження є аутогенне тренування, засноване на комплексі взаємозв'язаних прийомів психічної саморегуляції і нескладних фізичних вправ із словесним самонавіянням. Цей метод дозволяє нормалізувати психічну діяльність, емоційну сферу і вегетативні функції. Як показує досвід, перебування робітників в кімнатах психологічного розвантаження сприяє зниженню стомлюваності, появі бадьорості, гарного настрою і поліпшення самопочуття.

Ефективність заходів, спрямованих на підвищення працездатності працівників, можна оцінити приростом продуктивності праці, який досягається за рахунок збільшення фази стійкого стану в загальній тривалості робочої зміни:

де Р, Р1 — питома вага (у відсотках) тривалості фази стійкого стану в загальному фонді робочого часу відповідно до і після впровадження заходів, частки одиниці.

Обґрунтуємо систему заходів щодо підвищення працездатності робітників токарно-фрезерувальної діяльності з метою збільшення питомої ваги фази стійкого стану в загальній тривалості робочої зміни з 58% до 73% і розрахуємо приріст продуктивності праці за рахунок цього фактора:

П = (0,73 – 0,58)/1,58*100=1,9 %

Таким чином, приріст продуктивності праці за рахунок збільшення питомої ваги фази стійкого стану в загальній тривалості робочої зміни з 58% до 73% становить 1,9 %.

3.2. Розробка проекту заходів щодо забезпечення високої працездатності працівників

Науково обґрунтовані режими праці і відпочинку покликані не тільки забезпечувати високу ефективність виробництва, правильне використовування і розвиток фізичних і розумових здібностей робочих, але і сприяти перетворенню праці в першу життєву потребу.

Необхідність чергування роботи і відпочинку є однією з фізіологічних особливостей трудової діяльності людини. Режими праці і відпочинку будуються на науковій основі з урахуванням фізіологічних закономірностей пристосування організму людини до умов трудової діяльності, а також особливостей конкретного виробничого процесу. Ці закономірності виявляються в змінах працездатності. Зміни працездатності протягом робочої зміни, доби, тижні і т.д., що відображають взаємозв'язок організму людини з умовами і характером трудової діяльності, є початковою базою для побудови раціональних режимів праці і відпочинку в ці проміжки часу.

Режим праці і відпочинку протягом зміни потрібно будувати так, щоб забезпечити раціональне чергування часу роботи з мікропаузами, регламентованими перервами на відпочинок і обід. Розподіл, тривалість і зміст цих елементів внутрішньозмінного режиму здійснюються з урахуванням динаміки працездатності людини протягом зміни. Істотна особливість працездатності протягом робочої зміни характеризується стомленням, що розвивається. Задача раціоналізації внутрішньозмінного режиму праці і відпочинку полягає в тому, щоб знайти кошт підвищення працездатності в періоди її зниження. Проте засоби при цьому повинні бути різними. Існують спеціальні засоби прискорення впрацювання — ввідна гімнастика, стрічна музика і музичні передачі на початку роботи.

Під час періодів стомлення, що розвивається, вводять регламентовані перерви в роботі, сприяючі відновленню фізіологічних функцій організму. Зниження працездатності, обумовлене розвитком стомлення в середині робочого дня, можна запобігти введенням перерви на обід достатньої тривалості, який повинен бути призначений не тільки для їди, але і для відпочинку. Найбільш доцільно надавати обід в середині робочого дня і не пізніше ніж через 4 години (при 8-годинному робочому дні) з відхиленнями в межах 30 хвилин.

Тривалість обідньої перерви визначається її призначенням: з одного боку, він вводиться для того, щоб забезпечити умови для нормальної їди, а з іншою — призначений також для відпочинку. Зняття стомлення і відновлення фізіологічних функцій до нормального рівня, що відбувається під час обідньої перерви, забезпечують більш ефективну працездатність людини в другій половині зміни. Відповідно до цього оптимальна тривалість обідньої перерви повинна бути 40—60 хвилин. Встановлюється вона залежно від ступеня тяжкості праці і організаційних можливостей підприємства по забезпеченню умов для прийому їжі і відпочинку робітників.

Потрібно мати у вигляді, що обідню перерву нерідко використовують для ухвалення 40-50% добового харчового раціону, тобто основної маси їжі. В цьому випадку тривалість обідньої перерви повинна бути не менше години. Річ у тому, що під час травлення зовнішня діяльність повинна бути загальмована. Тому трудова активність людини негативно впливає на травний процес. Науково обґрунтовано, що 20–30-хвилинні перерви на обід допустимі тільки для легкого сніданку або закуски.

Згідно науковим даним, для нормальної їди під час обіду потрібні як мінімум 18 хвилин. Крім того, необхідні ще 10-15 хвилин на санітарно-гігієнічні процедури, подолання відстані від робочого місця до їдальні і назад, а також на отримання обіду. Тому тривалість обідньої перерви повинна встановлюватися з урахуванням віддаленості від робочих місць санітарно-побутових приміщень, столових, кількості в них посадочних місць, пропускної спроможності і ступеня тяжкості виконуваної роботи, що обумовлює необхідний відпочинок для зняття утомленості.

Слід зазначити, що недотримання нормальної тривалості обідніх перерв може привести до зменшення їх дієвості. Як показують дослідження, короткочасні перерви на обід (20 хвилин) приводять до внутрішньозмінних втрат 3–5% робочого часу. Основна причина втрат робочого часу — спізнення з обіду або більш ранній відхід на обідню перерву.

В нічні зміни тривалість обідньої перерви може бути 30-40 хвилин. При цьому необхідно забезпечувати не тільки роботу буфетів з холодними закусками, але і створювати умови для прийому гарячої їжі.

Перерви на відпочинок проектуються на основі аналізу кривої працездатності. Вони встановлюються в моменти, передуючі зниженню працездатності, з тим щоб запобігти подальшому розвитку стомлення. Крива працездатності звичайно дозволяє встановити необхідну кількість регламентованих перерв. Ця кількість повинна визначатися, з одного боку, кількістю періодів зниження працездатності, а з іншою — глибиною її зниження. Перерви, як правило, встановлюються перед кожним моментом зниження  працездатності.

Тривалість регламентованої перерви повинна бути такою, щоб відновилася працездатність працівника. В більшості випадків достатні 5-10 хвилин. Перерва на відпочинок такої тривалості не порушує робочу обстановку, не збиває робочий ритм. Виходячи з цього при розробці режиму раціональної праці і відпочинку слід прагнути заміни тривалих перерв більш короткими, але частими.

Там, де пред'являються високі вимоги до уваги і точної координації рухів, переважні короткі (5 хвилин), але часті регламентовані перерви. Якщо робота пов'язана з великими м'язовими зусиллями, то регламентовані перерви повинні бути більш тривалими (10 хвилин) і відповідно менш частими.

В другій половині робочого дня (у зв'язку з більш вираженим стомленням) час на відпочинок і кількість регламентованих перерв слід збільшувати в порівнянні з першою половиною робочого дня.

Є дані, що на багатьох підприємствах і в організаціях після введення в режим робочого дня фізкультурних пауз продуктивність праці підвищилася на 3—14%.

Ефективність режиму праці і відпочинку багато в чому залежить від того, наскільки повно враховується життєвий цикл людини — добові функціональні зміни, що відбуваються в організмі. Функції людини протягом доби міняються цілком закономірно. Більшість з них (температура тіла, функції нервової системи, м'язова активність, лабільність зорового аналізатора, робота серця і ін.) в денний час доби знаходиться на більш високому рівні, ніж вночі.

Коли трудова діяльність співпадає з періодами найвищої працездатності, людина виконує максимум роботи при мінімальному стомленні. З урахуванням добових змін працездатності людини слід встановлювати змінність роботи підприємства: почало і закінчення роботи в змінах, перерви на обід, відпочинок і сон. За інших рівних умов уранішня і денна зміни є більш переважними, оскільки починаються після повноцінного нічного відпочинку і співпадають з часом доби, коли фізіологічні функції і працездатність людини знаходяться на високому рівні. Тому робота на підприємствах з переривчастими і безперервними технологічними процесами повинна будуватися переважно в одну або дві зміни.

Робота вночі порушує біологічний ритм і суперечить фізіологічним закономірностям. При роботі в нічні зміни стомлення наступає швидше, оскільки ритм, що історично склався, знижує вночі збудливість і лабільність нервових процесів і примушує людину спати. Рефлекси, що становлять основу трудового навику, особливо рухові, втрачають стійкість; знижується точність і подовжується час трудових операцій, а годинне вироблення і якісні показники за інших рівних умов, як правило, знижуються.

При роботі вночі фізіологічні функції відновлюються повільніше. Тому після роботи потрібний більш тривалий відпочинок. З фізіологічної точки зору цілком виправдано скорочення нічної роботи в порівнянні з денною на одну годину і збільшення часу відпочинку. Багато підприємств створюють сприятливі умови для сну і відпочинку після нічних змін в спеціальних профілакторіях.

При частій щотижневій перебудові робочого динамічного стереотипу створюється додаткова напруга для організму людини. В зв'язку з цим переклад робітників з однієї зміни в іншу зміну слідує проводити не раніше ніж через місяць.

Працездатність людини не є стабільною величиною протягом тижня, вона піддається певним змінам. Нагадаємо, що в перші дні тижня працездатність поступово збільшується. Досягнувши щонайвищого рівня в третій день, вона починає поступово знижуватися. Мінімальна працездатність доводиться на кінець тижня.

Особливості тижневої працездатності служать фізіологічним обґрунтовуванням переходу на п'ятиденний робочий тиждень. Висока працездатність у вівторок, середовище і четвер дозволяє рекомендувати ці дні тижня для максимального використовування на користь виробництва. Ці дні можуть забезпечити високу продуктивність праці при найменшому стомленні.

Висока працездатність людини і тривалість його трудової діяльності в багато чим залежать від тривалого відпочинку у вигляді щорічної відпустки. Фізіологічна необхідність надання такого відпочинку обумовлюється недостатністю щоденного і тижневого відпочинку для зняття стомлення, що нагромаджується.

Приріст продуктивності праці (у відсотках) за рахунок збільшення тривалості фази стійкого стану працівника можна обчислити за формулою:

Деt1тривалість фази стійкого стану до впровадження заходів, год;

t2— тривалість фази зниженої працездатності до впровадження заходів, год;

t`1— тривалість фази стійкого стану після впровадження заходів, год;

t`2— тривалість фази зниженої працездатності після впровадження заходів, год;

n1,n2 — середній годинний виробіток в період відповідно фази стійкого стану та зниженої працездатності, одиниць.

Ситуація для обґрунтування системи заходів, спрямованих на підвищення працездатності робітників. Бригада робітників зайнята укладкою шлакоблоків товщиною перемички 1,5 шлакоблока. В 1м2 37 шлакоблоків. Час виконання роботи – 20 хв. Робота важка; споживання кисню становить 1,5 л/хв., частота пульсу – 99–103 ударів на хвилину.

Обґрунтувати систему заходів щодо підвищення працездатності робітників і розрахувати приріст продуктивності праці за умов, вказаних в таблиці 3.

Таблиця 3.

Показники

До впровадження заходів

Після впровадження заходів

Тривалість фази стійкого стану, год.

4,1

5,2

Тривалість фази пониженої працездатності, год.

3,9

2,8

Середньогодинний виробіток одного робітника у період стійкого стану, шлакоблоків

1080

1165

Середньогодинний виробіток одного робітника у період пониженої працездатності, шлакоблоків

960

990

П = ((5,2*1165 + 2,8*990) – (4,1*1080 + 3,9*960))/ (4,1*1080 + 3,9*960)*100=8,05 %

Таким чином, після впровадження заходів відбулося збільшення показника працездатності на 8,05 %.

Основна рекомендація щодо покращення умов праці та продуктивності праці робітників, виходячи з вищеописаних комплексних заходів підтримання фази стійкої працездатності робітника в цілому та враховуючи той факт, що робота відноситься до категорії важких, полягає у збільшенні кількості нетривалих (10 – 15 хв.) перерв для відпочинку та відновлення фізичних сил. Поряд з цим, слід встановити тривалість обідньої перерви не менше 40 – 60 хв. та забезпечити роботу працівників бригади на певній дистанції один від одного (через високий рівень споживання кисню).

ВИСНОВКИ

Працездатність – це соціально-біологічна властивість людини, що відображає її можливість виконувати конкретну роботу протягом заданого часу з необхідним рівнем ефективності і якості.

Ми визначали інтегральний показник працездатності в динаміці робочої зміни за окремими функціями на основі наведених у таблиці 1 даних, а саме:

  • зробили стандартизацію показників;
  • визначили середнє стандартизоване значення кожної функції;
  • трансформували показники функцій, які збільшуються зі зменшенням працездатності, в обернені величини;
  • визначили інтегральний показник працездатності за кожний момент спостереження;
  • побудували криву працездатності і зробити її аналіз.

На основі отриманих даних ми зробили висновок про те, що максимальна працездатність фрезерувальників досягається через 2 години після початку роботи, потім відбувається досить різке зниження показника працездатності, який і надалі поступово знижується аж до кінця робочої зміни.

Для оцінки інтегрального показника працездатності, крім методу дослідження зміни за окремими функціями, використовується також метод непараметричної статистики, який дозволяє об’єднувати показники, отримані різними методами (наприклад, показник КЧЗМ, статичну м’язову витривалість, силу кисті рук, час сенсомоторної реакції тощо). Для цього фіксується кількість випадків, при яких не було зрушень порівняно з вихідними показниками α, кількість випадків поліпшення показників β і кількість випадків погіршення показників γ.

За методом непараметричної статистики на основі наведених у таблиці 2 даних ми розрахували інтегральні показники працездатності в кожний момент спостереження для групи робітників за певних визначених змін окремих фізіологічних функцій порівняно з доробочим періодом (випадків), побудували криву працездатності та дали відповідні пояснення.

Висновок, який ми зробили з отриманої кривої: показник працездатності неухильно спадає після другої години роботи. Ймовірно, що саме позначка «Через 2 год після початку роботи» позначала фазу стійкої працездатності. Після обідньої перерви показники працездатності досить різко знизились, що говорить про настання та прогресування стадії розвитку втоми, і незначним чином підвищились після закінчення робочої зміни. Незначне підвищення показника працездатності в період «За 1,5 год до кінця роботи – після роботи» наявне, скоріше за все, внаслідок чисто емоційних факторів. Ця фаза в динаміці процесу працездатності має назву «емоційного (кінцевого) прориву».

Дещо вищий показник працездатності в точці «Після роботи» порівняно з показником в точці «За 1,5 год до кінця роботи» можна також пояснити початком періоду відновлення показників фізіологічних функцій організму і працездатності. Також має місце той факт, що припинення трудової діяльності певний період часу супроводжується незначним посиленням фізіологічних функцій, що і проявилось у незначному зростання (на 0,05 од.) інтегрального показника працездатності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Агапова Е.Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. — 149 с.
  2. Анохин П.К. Биология и нейрофизиология условного рефлекса. – М., 1968. – 547 с.
  3. Асеев В.Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.: Экономика, 1974. — 191 с.
  4. Асташин В.А. Адаптация человека к воздействию антагонистических факторов среды // Физиология человека. — 1986. — Т. 12. — С. 330.
  5. Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под редакцией А.О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.
  6. Горшков С.И., Золина З.М., Мойкин Ю.В. Методики исследований в физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.
  7. Данилова Н.Н. Функциональные состояния: Механизмы и диагностика. – М., 1985. – 269 с.
  8. Зинченко В.П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика, 1980. — 343 с.
  9. Руководство по физиологии труда / Под ред. З.М. Золиной. – М.: Медицина, 1983. – 528 с.
  10. Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде (Метод. рекомендации) / Е.А. Деревянко, В.К. Хухлаев и др. — М.: Экономика, 1976. — 76 с.
  11. Климов Е.А. Введение в психологию труда. Учебник для ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.
  12. Косилов С.А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. — 302 с.
  13. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці. – К.: КНЕУ, 2003. – 367 с.
  14. Руководство по физиологии труда / Под ред. М.И. Виноградова. – М., 1969. – 408 с.
  15. Ткачук В.Г., Хапко В.Е.Психофизиология труда: Конспект лекций. – К.: МАУП, 1999. – 88 с.
  16. Трифонов Е. В. Оптимальное управление в физиологических системах // Физиология человека. — 1980. — Т. 6. — С. 153-160.
  17. Физиологические и психологические основы труда / Под ред. Н.П. Калининой, В.Г. Макушина, Е.Ф. Полежаева, С.Э. Славиной. – М., 1974. – 232 с.
  18. Физиология человека: В 4 т. / Дж. Дудул, И. Рюэгт, Р. Шмидт, В. Яниг. – М., 1985. – Т. 1. – 272 с.
  19. Шеррер Ж. Физиология труда. — М., 1973. — 496 с.

Працездатність у психофізіологічному контексті на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Дослідження і оцінка метеорологічних умов у навколишньому середовищі. Вплив деяких чинників природного середовища на здоров’я і працездатність людини

2. Реферат Мода у контексті сучасних соціологічних досліджень

3. Реферат ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ АПК

4. Реферат Особистісна активність людини в контексті історичної психології

5. Реферат Експансія Китаю на світові ринки в контексті співпраці з Україною

6. Реферат Драма «Шевці» Станіслава Віткевича в контексті польського модернізму

7. Реферат ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПОДОЛАННЯ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

8. Реферат Поняття влади та способів її реалізації в контексті лідерської взаємодії

9. Реферат ІСТОРИЧНА ПОДІЯ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

10. Реферат СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «МЕДИЧНА ДОПОМОГА» ТА «ПОСЛУГА» У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН