Новости

Загальна характеристика ринку факторів виробництва

Работа добавлена:






Загальна характеристика ринку факторів виробництва на http://mirrorref.ru

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут заочного і дистанційного навчання

Кафедра економічної теорії

Контрольна робота

з дисципліни «Основи економічних теорій»

студенткиIV  курсу  групи401

Савчук Роксолани Володимирівни

№ залікової книжки

13.1827

Варіант №7

Київ – 2014

Завдання:

Теоретичні питання

1. Загальна характеристика ринку факторів виробництва.

Попит на фактори виробництва і пропозиція факторів виробництва, їх особливості.

3.   Сутність і структура державного бюджету.

4.   Кредитно-грошова політика в Україні.

Розкрити зміст категорій і понять

Національна економіка; валовий внутрішній продукт (ВВП); валовий національний продукт (ВНП); чистий національний продукт (ЧНП); національний доход (НД), економічне благо; гранична корисність; крива байдужості; бюджетне обмеження; ефект доходу.

Тести

1. З наведених видів витрат виберіть постійні та змінні:

а) на утримання управлінського апарату заводу;

б) на страхування підприємства;

в) на заробітну плату виробничому персоналу;

г) на сировину;

д) на електроенергію;

е) на напівфабрикати;

є) на охорону підприємства;

ж) амортизаційні відрахування.

2. Визначте, які з економічних витрат підприємства є зовнішними, а які внутрішніми:

а) грошові витрати постачальникам сировини;

б) грошові витрати постачальникам палива;

в) оплата транспортних послуг;

г) витрати на напівфабрикати власного виробництва;

д) видатки на електроенергію, надану електростанцією;

е) видатки на електроенергію від власного двигуна.

3. На чому грунтується закон спадної віддачі витрат:

а) на застосуванні якісно однорідних змінних ресурсів;

б) розгляді витрат щодо певного виду ресурсу за незмінності інших ресурсів;

в) залученні нових ресурсів.

4. Чистий прибуток – це:

а) загальна сума прибутку від усіх видів діяльності;

б) різниця між бухгалтерським та нормальним прибутком;

в) кошти, що залишаються у розпорядженні після сплати податків та відрахувань;

г) винагорода за підприємницьку діяльність, складова частина витрат виробництва.

5. Виділіть види собівартості за економічним характером витрат:

а) планова;

б) бригадна, цехова;

в) виробнича;

г) повна (збутова);

д) фактична.

6. Що не простежується у фазі спаду?

а) домогосподарства купують менше споживчих товарів;

б) спадає попит на робочу силу;

в) зменшуються запаси товарів на складах;

г) скорочуються інвестиційні видатки фірм на машини та устаткування.

7.Закон Оуена виражає кількісну залежність між:

а) зміною обсягу національного виробництва та зміною рівня безробіття порівняно з природнім;

б) рівнем безробіття і темпами інфляції;

в) зміною обсягу національного виробництва та процентною ставкою;

г) фактичним і природним обсягами національного виробництва.

8. Яке з наведених тверджень неправильне:

а) у короткостроковому періоді зменшення сукупного попиту веде до спаду виробництва;

б) зріст сукупного попиту не спричиняє інфляційного зростання цін;

в) збурення в сукупному пропонуванні можуть спричиняти економічні коливання;

г) макроекономіка може запропонувати дієві заходи щодо нейтралізації негативних наслідків стагфляції.

9. Якщо рівень безробіття росте, а виробництво падає, то це викликано:

а) зсувом кривої сукупного попиту праворуч;

б) зсувом кривої сукупного попиту ліворуч;

в) зсувом кривої сукупного пропонування праворуч;

г) зсувом кривої сукупного пропонування ліворуч.

10. „Відкрита” інфляція виявляється у вигляді зростання:

а) товарного дефіциту;

б) товарного профіциту;

в) грошових цін;

г) величини заощаджень.

                                                Відповіді:

          Теоретичні питання

1. Загальна характеристика ринку факторів виробництва.

Попит на фактори виробництва і пропозиція факторів виробництва, їх особливості.

В економічній літературі природні, матеріальні, трудові та інші ресурси називають факторами виробництва. До факторів виробництва зараховують працю, землю, капітал, підприємницькі здібності, інформацію. Фактори виробництва певного типу формують відповідні ринки: ринок землі, ринок праці, ринок капіталу тощо.

Фактор виробництва — це ресурс, що безпосередньо бере участь у виробництві. Фактор виробництва можна сприймати в різних аспектах: простір, місце для організації певного виду діяльності, засіб виробництва, ділянка землі, корисні копалини, джерела енергії тощо.

Ринок факторів виробництва — це сфера їх товарного обороту. Функціонування цих ринків визначають як об'єктивні економічні закони ринкового механізму (закон попиту, закон пропозиції), так і політика уряду країни щодо суб'єктів (власників факторів), об'єктів (виду конкретного фактора) та ціноутворюючих процесів, що відбуваються на цьому ринку. За станом конкурентного середовища пофакторні ринки можуть бути конкурентними, монопольними, монопсонічними, монополістичної конкуренції, олігополістичними.

Пропозиція факторів виробництва.

Пропозиція факторів виробництва — це така їх кількість, яка може бути представлена на ринок за існуючою на цей момент ціною. На ринках факторів виробництва попит на них породжує пропозицію, а пропозицію стимулює попит. Дія закону попиту та пропозиції на цих ринках має аналогічний з товарними ринками характер. І навіть ще більше залежить від них. Підвищення попиту на якийсь товар зумовлює збільшення попиту на фактори виробництва, за допомогою яких ці товари виробляються. У розглядуваному випадку спостерігається так званий похідний попит.

Похідний попит — це попит залежний, спровокований зниженням або підвищенням попиту на інші товари.

Проте пропозиція факторів виробництва має свої особливості, які в цілому зумовлені рідкісністю та обмеженістю практично усіх їх видів. В будь-якій державі в кожний конкретний момент сумарна пропозиція того чи іншого фактора має конкретну величину. На пропозицію факторів виробництва суттєво впливають різні чинники і насамперед їхня мобільність та здатність до відтворювання. Ресурс вважається мобільним, якщо під впливом якихось мотивів або причин він може переміщуватися з однієї галузі в іншу. Мобільними, наприклад, є трудові ресурси. Якщо ж ресурс малорухливий навіть під дією вагомих причин, він належить до немобільних. Прикладом таких ресурсів є нафта, газ, земля, деякою мірою капітал. У світовій економіці були випадки, коли внаслідок різкого підвищення цін на нафту у виробників з'являлися додаткові стимули для буріння нових нафтових свердловин. Однак обмеженість цього фактора і місць його залягання, як правило, свідчить про те, що навіть значне підвищення цін на нього не викликає суттєвої зміни його пропозиції.

Попит на фактори виробництва.

В ринковій економіці попит на фактори виробництва зумовлений такими чинниками:

•    Виробничою технологією. Вона визначає варіанти комбінації факторів для виробництва продукції.

•    Попитом на товари, що виробляються із залученням цих факторів виробництва.

Підприємство купує ресурси не для власного споживання, а для використання їх у процесі виробництва товарів та послуг з метою продажу. Попит на ресурси, таким чином, розглядається, як зазначалося, як похідний від попиту на товари та послуги, вироблені із застосуванням цього ресурсу. Чим вищий попит на готову продукцію, тим вищий попит і на фактор, необхідний для її випуску. Ринковий попит на ресурси, так само як і ринковий попит на товари, складається з суми попиту на ресурси окремих фірм.

Криві попиту на фактори виробництва мають такий самий нахил, як і криві попиту на товари (результат виробничого процесу).

Реалізація мети максимізації прибутку стимулює підприємця до ефективного використання кожної залученої у виробництво одиниці ресурсу. За аналогією з товарними ринками аналіз ефективності функціонування факторних ринків будується на граничних величинах.

В науковий вжиток запроваджуються поняття: граничний продукт у грошовому виразі (MRP); граничні витрати на ресурси (MRC).

MRP — це величина, що характеризує граничний дохід, отриманий від застосування додаткової одиниці ресурсу, і обчислюється так: MRP = MP • MR, де MP — граничний продукт фактора виробництва;

MR — граничний дохід (зміни в сумарному доході, викликані реалізацією додаткової одиниці продукції).

Ця важлива рівність виконується для будь-якого конкурентного ринку незалежно від того, є ринок готової продукції конкурентним чи ні. MRC— граничні витрати на ресурс, або витрати, пов'язані з придбанням додаткової одиниці будь-якого ресурсу (фактора). Граничні витрати на ресурс (MRC) збільшують витрати підприємств (фірм). MRC обчислюється шляхом ділення величини зміни загальних витрат на цей ресурс на величину змін у кількості ресурсу, що витрачається (застосовується).

Купуючи ресурси, фірма буде прагнути мінімізувати свої витрати. Логіка поведінки фірми спрямована на досягнення такого їх співвідношення, за якого загальні витрати на ресурси будуть мінімальними. Дешеві ресурси витіснять з ринку дорожчі (звичайно, в разі можливості їх заміщення).

2. Сутність і структура державного бюджету.

Бюджет держави є складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розглядають з трьох сторін:

— за економічним змістом;

— за формою прояву;

— за матеріальним змістом.

За економічним змістом бюджет являє собою сукупність грошових відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Права держави в його розподілі ґрунтуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за виконання державою її функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб’єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежать від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП визначають той чи інший вид моделі.

Між бюджетом і ВВП існує складна система взаємозв’язку. Важливим чинником збільшення доходів бюджету є зростання ВВП. При цьому за умови стабільних пропорцій його розподілу, зростають доходи всіх суб’єктів розподільних відносин, у тому числі і держави. Однак стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави, оскільки її потреби на фінансове забезпечення виконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичних і фізичних осіб, а відповідно до збільшення частки ВВП на споживання й виробничі потреби.

Специфічними ознаками бюджетних відносин є їх перерозподільний, всеохоплюючий та законодавчо регламентований характер.

Перерозподільний характер полягає у перерозподілі через бюджет доходів юридичних і фізичних осіб. Такий перерозподіл, з одного боку, є необхідним, оскільки завжди є особи, які в певний час потребують певний обсяг фінансової допомоги і підтримки. Однак, з іншого боку, такий перерозподіл має бути досить обмеженим, щоб не підривати стимулів до продуктивної діяльності у тих суб’єктів, у кого вилучаються доходи, і не створювати утриманських тенденцій у тих, хто отримує асигнування, субсидії і дотації з бюджету. Бюджетний перерозподіл здійснюється між галузями економіки і соціальної сфери, між окремими регіонами та між соціальними верствами населення. При цьому саме бюджет завдяки розгалуженій бюджетній системі, що охоплює усі регіональні формування та населені пункти, є основним інструментом перерозподілу і реалізації на цій основі економічної, фінансової та соціальної політики.

Всеохоплюючий характер бюджетних відносин виявляється у тому, що вони охоплюють абсолютно всіх — кожного громадянина, кожне підприємство, кожну державну структуру. При цьому, як правило, бюджетні відносини мають двосторонній характер — платежі до бюджету та асигнування з нього. Оскільки на цій основі здійснюється перерозподіл доходів, то взаємовідносини з бюджетом є ключовими інструментами фінансового регулювання діяльності суспільства у цілому і кожної юридичної та фізичної особи зокрема. Саме тому процеси складання, розгляду і затвердження та виконання бюджету перебувають у центрі уваги громадськості та політичних партій.

Оскільки бюджетні відносини мають перерозподільний і всеохоплюючий характер і відображаються на формуванні доходів юридичних і фізичних осіб та держави, вони регламентуються у законодавчій формі. Регламентування здійснюється на трьох рівнях:

по-перше, відповідними законами про побудову бюджету і бюджетної системи, в яких визначається склад доходів і видатків бюджету, склад бюджетної системи і принципи її побудови, розмежування доходів та видатків між бюджетами, загальні засади бюджетного процесу, тобто порядку складання і виконання бюджету;

по-друге, законами, що регламентують формування доходів і фінансування видатків (податкове законодавство, законодавство про окремі напрями діяльності держави, наприклад про освіту, і засади їх бюджетного фінансування);

по-третє, на основі прийняття щорічних законів (чи відповідних рішень місцевої влади) про бюджет на поточний рік, в якому затверджується обсяг доходів і видатків бюджету поточного року, джерела їх формування і напрями фінансування, стан бюджету.

За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів влади й управління. Як фінансовий план бюджет являє собою баланс доходів і видатків. Водночас це не просто розпис доходів і видатків держави — це віддзеркалення її економічної і соціальної, міжнародної та оборонної, а головне фінансової (в усіх її напрямах) політики. Це форма прояву розглянутої вище сукупності перерозподільних відносин у суспільстві.

Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою.

За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету — це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і здійснюється фінансування видатків. У зв’язку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом з метою забезпечення своєчасного і повного надходження доходів та раціонального й ефективного використання його коштів.

Склад видатків бюджету визначається функціями держави та характером її фінансової діяльності:

функції                                                           видатки

1) управлінська                                                  — державне управління;

— судова влада і прокуратура;

— правоохоронні органи і служба безпеки;

 — фінансові і митні органи;

— міжнародні відносини;

2) оборонна                                                   — національна оборона;

3) соціальна                                                              — соціальний захист;

— соціальне забезпечення;

— соціальна сфера;

4) економічна                                   — економічна діяльність держави;

— фундаментальні дослідження;

5) фінансова                                   — обслуговування державного боргу.

У зазначеному співвідношенні видатків бюджету і функцій держави треба враховувати певну умовність віднесення видатків на фундаментальні дослідження до економічної функції, адже ці дослідження здійснюються і в оборонній, і в соціальній сферах.

У системі видатків бюджету це окрема група. Але основним напрямом фундаментальних досліджень є забезпечення розвитку економіки, і тому вони відображають насамперед економічну функцію держави.

З позицій використання централізованих у бюджеті коштів його видатки можна умовно поділити на дві групи — державне споживання і бюджетне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Державне споживання являє собою видатки на утримання державного апарату — управлінського, правоохоронного, судового тощо та армії. Формування доходів бюджету в цій частині є платою з боку суспільства державі за послуги, що надаються нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздатності й правопорядку. Бюджетне фінансування відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо видатки бюджету в частині державного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг з боку держави, то бюджетне фінансування є, по суті, або поверненням суспільству, або суспільним споживанням, частини централізованого у бюджеті ВВП.

Бюджетне фінансування видатків, відбиваючи перерозподіл отриманих державою доходів, відображається у формуванні вторинних, а в окремих випадках, і первинних доходів юридичних і фізичних осіб. Воно може мати прямий і непрямий (опосередкований) характер. Прямий характер має формування доходів конкретних отримувачів бюджетних асигнувань — розпорядників бюджетних коштів, опосередкований характер — споживачів суспільних благ, які забезпечуються за рахунок бюджету.

Бюджетне фінансування може здійснюватися в таких формах:

— бюджетні інвестиції;

— державні трансферти;

— бюджетні кредити;

— кошторисне фінансування.

Бюджетні інвестиції можуть здійснюватися у різних формах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може здійснюватись окремим підприємствам, міністерствам і відомствам під певні об’єкти, а може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватися також на придбання певної частки акцій акціонерних товариств.

Державні трансферти являють собою цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конкретним суб’єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій. Субсидії можуть виділятись юридичним і фізичним особам і мають форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів. Наприклад, в Україні надаються житлові субсидії малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг. У країнах з розвиненою ринковою економікою поширеними є субсидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшкодування втрат доходів у зв’язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування. Субвенції і дотації надаються юридичним особам. Субвенції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету у фінансуванні певних витрат. Державні дотації видаються на покриття збитків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалежними від підприємств причинами.

Бюджетні кредити — це надання коштів з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що загалом не властиве бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчими процентними ставками.

Кошторисне фінансування означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документа — кошторису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З погляду бюджетних установ воно є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансування. Працівники даних установ отримують на цій основі свої первинні доходи.

З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері, це так звані безплатні послуги, що характеризують вторинні доходи користувачів даними послугами. Формування доходів бюджету здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел на основі використання різноманітних методів. Внутрішніми джерелами є вироблений у країні ВВП та національне багатство. Зовнішні джерела — це надходження доходів до бюджету на основі міжнародного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів.

3.Кредитно-грошова політика в Україні.

Проведена в 1996 році грошова реформа завершила перший етап побудови української фінансової системи. Цим заходом не лише введено національну грошову одиницю — гривню, а й створено умови для стабілізації грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного розвитку.

Запровадження національної валюти проводилося в кілька етапів. У січні 1992 року у готівковий обіг запроваджено тимчасову національну валюту — український карбованець (купон багаторазового використання). Водночас обслуговування безготівкового обігу, на який припадала основна маса розрахунків між підприємствами й установами, здійснювалося рублем — грошовою одиницею колишнього СРСР. У листопаді 1992 року функціонування рубля у грошовому обігу на території України повністю припинено, єдиним законним засобом платежу в готівковому і безготівковому обігу став український карбованець.

Із введенням карбованця Національний банк відразу розпочав створення валютного ринку, запровадив національну платіжну систему, механізм міждержавних розрахунків. Розроблена спеціалістами Національного банку у цей період платіжна система в національній валюті дозволила прискорити розрахунки між суб'єктами господарювання від 5—10 днів до 1—2 годин та забезпечила оперативний контроль реалізації розрахунків. Поступово український карбованець, незважаючи на тимчасовий статус, набув всіх ознак звичайної грошової одиниці, але разом з тим він увібрав і негативний потенціал економічних проблем перехідного періоду: зростання дефіциту бюджету, гіперінфляцію та знецінення національної валюти.

З метою подолання гіперінфляції, яка досягла своєї вершини у 1993 році, і високих темпів знецінення гривні уряд та НБУ з жовтня 1994 року запровадив програму антиінфляційних стабілізаційних заходів, що позитивно відбилося на стійкості національної валюти.

Грошова реформа в Україні проводилася з 2 по 16 вересня 1996 року. Важливим позитивним результатом було те, що вдалося утримати відносну стабільність на грошовому, споживчому і валютному ринках. Таким чином, через введення повноцінної національної валюти — гривні — грошова реформа створила умови для подальшого реформування економіки.

Відкритий, безконфіскаційний характер реформи показав, що Україна пішла шляхом цивілізованого регулювання відносин між державою і народом. Тим самим створені умови для прискорення широкого спектра позитивних соціально-економічних змін. Сьогодні можна сказати, що грошова реформа в Україні завершена.

Необхідною умовою макроекономічної стабілізації є фінансова стабілізація — основна мета діяльності центрального банку держави. Грошово-кредитна політика Національного банку України післяреформеного періоду спрямована на подальше закріплення національної грошової одиниці — гривні, підтримку і прискорення ринкових перетворень в економіці, підвищення ефективності функціонування банківської системи та вдосконалення управління грошово-кредитним і валютним ринками.

Україна як незалежна держава проголосила своє прагнення до забезпечення конвертованості національної валюти, що дозволило:

— розширити можливості фізичних осіб резидентів та нерезидентів у здійсненні соціальних платежів в іноземній валюті за межі країни;

— надати права нерезидентам через уповноважені банки, в яких відкрито рахунки ЛОРО у гривнях, купувати на валютному ринку України іноземну валюту за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою-нерезидентом унаслідок експортно-імпортних операцій;

— відкрити в установах банків рахунки як у національній, так і в іноземній валюті фізичним особам-нерезидентам на однакових умовах із резидентами.

Проведення грошової реформи та приєднання до умов статті VIII Статуту МВФ про скасування обмежень за поточними міжнародними операціями поліпшили умови роботи на валютному ринку України як для резидентів, так і для нерезидентів, стимулювали зростання надходжень іноземної валюти в Україну, сприяли створенню інвестиційного клімату, позитивно вплинули на стабільність курсу гривні.

Українська економіка дедалі більше набуває ознак сформованого національного економічного простору, в якому на перший план виходить створення умов для зростання добробуту в кожній родині.

Підсумки

1. Усе, що виконує функції міри вартості, засобу обміну, засобу нагромадження є грошима.

2. До основних компонентів пропозиції грошей належать: готівка (паперові і металеві гроші), чекові вклади, вклади на безчекових ощадних рахунках, дрібні та великі строкові вклади.

3. Сумарний попит на гроші складається з операційного попиту на гроші та попиту на гроші як на активи. Операційний попит прямо пропорційний номінальному ВВП; попит на гроші як на активи обернено пропорційний відсотковій ставці.

4. Експансіоністська грошова політика центрального банку, яка збільшує грошову масу, спрямована на зниження рівня відсотка. Навпаки, реструктивна грошова політика, яка зменшує грошову масу, спонукає відсоток підвищуватися.

5. Комерційний банк може надавати в позику лише суму, що дорівнює сумі його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому може надавати позику, що в декілька разів перевищує її надлишкові резерви.

6. Мультиплікатор пропозиції грошей — це відношення нових депозитів до нових банківських резервів. Його коефіцієнт визначається шляхом поділу одиниці на норму резервних вимог.

7. Кредитно-грошова (монетарна) політика має такі три основні інструменти: операції на відкритому ринку, офіційні резервні норми по депозитних вкладах та облікова ставка за позики банкам. Усі ці операції мають на меті поліпшити стан економіки і досягти таких кінцевих завдань, як найкраще поєднання низької інфляції, низького безробіття, швидкого зростання ВВП, а також підтримання торговельного балансу і впорядкування фінансових ринків.

Розкрити зміст категорій і понять

Національна економіка; валовий внутрішній продукт (ВВП); валовий національний продукт (ВНП); чистий національний продукт (ЧНП); національний доход (НД), економічне благо; гранична корисність; крива байдужості; бюджетне обмеження; ефект доходу.

Національна економіка — це структурно і організаційно єдина система взаємозв'язаних галузей і сфер діяльності людей, якій властива відповідна пропорційність, взаємозумовленість розміщення на території, обмеженій державними кордонами. Національна економіка є продуктом певних історичних процесів і періодів, оскільки становлення її здійснюється досить тривалий час.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання.

Валовий національний продукт (ВНП) — сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств. Цей показник стали використовувати в колишньому СРСР, у тому числі в Україні, з 1987 року. Він характеризує кінцеве споживання матеріальних благ і послуг, кінцеві результати економічної діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва; позбавлений повторного рахунку (на відміну від показника валового суспільного продукту, який до 1987 року використовувався в СРСР), а отже, дає змогу зіставити обсяг перенесеної та новоствореної вартості у складі річного продукту.

Чистий національний продукт (ЧНП) — це сумарний обсяг вартості всіх кінцевих товарів і послуг, які країна за певний проміжок часу зробила і спожила у всіх секторах свого національного господарства, за вирахуванням суми амортизації-вартості зношування основних фондів(обладнання, виробничих приміщень).

Національний дохід (НД) — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси — у своїй країні чи за межами своєї країни.

НД = ЧНД — Tn, де, ЧНД — чистий національний дохід, а Tn — непрямі податки.

Фонд нагромадження — частина національного доходу, що використовується на розширене відтворення, збільшення невиробничих фондів, створення державних резервів і запасів.

Фонд споживання — частина національного доходу, що використовується для задоволення невиробничих потреб (особистих і суспільних), а також на утримання організацій невиробничої сфери.

Економічні блага — це блага, що є об'єктом чи результатом економічної діяльності, а отже, що існують в обмеженій кількості порівняно з потребами, які вони задовольняють (наприклад автомобіль, хліб, одяг).

Гранична корисність (англ. Marginal utility) — додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.

Криві байдужості — криві, що з'єднують всі споживчі набори (комбінації кількості товарів), які перебувають у відношенні байдужості. Інакше кажучи, порівнюючи будь-які два набори, що знаходяться на тій самій кривій байдужості, споживач не надасть перевагу жодному з них. Криві байдужості є наглядним способом представлення відношення переваги у випадку двох товарів.

Бюджетне обмеження показує які набори товарів та послуг (споживчі набори) може придбати споживач, маючи певну суму (бюджет) при заданих цінах. Бюджетне обмеження є, поряд із відношенням переваги, базовим поняттям при формальній постановці задачі максималізації корисності (задачі про вибір споживача).

Ефект доходу - зростання рівня споживання, спричинене зростанням рівня доходу за умови, що ціни на товар не змінюються.

Тести:

1.Постійні:а),б),в),є),ж).

  Змінні:г),д),е).

2.Зовнішні:а),б),в),д).

  Внутрішні:г),е).

3.а).

4.в).

5.в) і г),а) і д).

6.в).

7.в).

8.б).

9.в).

10.в).

Список використаної літератури:

1.Економічна теорія. Навчальний посібник./ М. М. Баб’як, Л. А. Пешенкова, А. В. Рибчук. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – с.76-82.

2.Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М.Тарасевича.- Київ: Центр навчальної літератури, 2006. –  с.79 – 88.

3.Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. - К.: Знання -Прес, 2001.- с. 165 – 183.

4.Основи економічних теорій: Посібник для студ. вищих навч. закладів / В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський, Т.І.Біленко, А.Г.Прохоренко та ін.- К.: ВЦ „Академія", 2002.- с. 126 - 136.

5.Основи економічної теорії: Підручник  /  За ред. А.А.Чухна. - К.: Вища шк., 2001.- с. 145 – 175.

6.Основи економічної теорії: Підручник / За ред. С.В.Мочерного.- К.: Видав. центр «Академія»,  2001.- с. 166 -184.

7.Основи економічної теорії: Підручник / М. І. Крупка, П. І. Островерх, С. К. Реверчук – К.: Атака, 2001. – с.103 -121.

8.Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. - 2-ге  вид., перероб. і допов. - К.: Вища шк..-3нання, 1997.- с. 160 -181.

9.Основы экономики: Учеб. пособие. / Б.А. Райзберг. – М.: Инфра – М, 2000. – с. 247 -274.

10.Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів / За ред. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова.-К.: Академвидав, 2004.- с.356 – 376.

Загальна характеристика ринку факторів виробництва на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Класифікація шкідливих факторів виробництва

2. Реферат Характеристика факторів макросередовища маркетингу в Україні

3. Реферат Торгівля, її загальна характеристика

4. Реферат Загальна характеристика видів мистецтва

5. Реферат Характеристика туристичного ринку Ізраїлю

6. Реферат Вступта загальна характеристика систем теплопостачання

7. Реферат Загальна характеристика податкової системи України

8. Реферат Загальна характеристика літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст.

9. Реферат Загальна характеристика цивільного права України

10. Реферат Загальна характеристика імунної системи людини