Новости

Регіональна економіка відповіді до екзамену

Работа добавлена:






Регіональна економіка відповіді до екзамену на http://mirrorref.ru

1.Предмет, об’єкт вивчення науки РПС і регіональної економіки.

Розміщення продуктивних сил (РПС) і регіональна економіка – це галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти прояву економічних законів. Головний об’єкт її вивчення – територіальний стан і розвиток продуктивних сил країни і регіонів.

Продуктивні сили це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. Трудові ресурси це суб'єктивні (людина), а засоби виробництва об'єктивні (речові) елементи продуктивних сил, що виражають активне ставлення людини до природного середовища. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людини, відбувається соціальний розвиток.

До засобів виробництва належать предмети й засоби праці.Предмети праці включають природні ресурси вугілля, руду й сировинні матеріали (метали, пластмаси,  зерно тощо), –матеріали, піддані якійсь обробці. Дозасобів виробництва відносяться машини й устаткування, будівлі й споруди, засоби транспорту й зв'язку, а також земля (цей природний ресурс має свої особливості). Головним складником  продуктивних сил є праця. Робочу силу характеризує кількість (чисельність працівників) і якість (статево-віковий склад, рівень кваліфікації, рівень освіти, навички).

Взаємодія у процесі праці людей і засобів виробництва (предметів і засобів праці) – об'єктивна передумова розвитку матеріального виробництва суспільства. Просторове розосередження трудових ресурсів і предметів праці, як правило, не збігається, а тому процес їх територіального поєднання дістав назвурозміщення продуктивних сил.

У прикладному значенні розміщення продуктивних сил це динамічний процес обгрунтування, прийняття та впровадження в життя рішень щодо просторового розподілу окремих їх елементів.

Виходячи зі змісту поняття “розміщення продуктивних сил” ця наука вивчає три великих блоки: розміщення населення і трудових ресурсів, розміщення природних ресурсів, розміщення виробництва й невиробничої сфери. Останній блок містить усі об'єкти й галузі народного господарства, які поділяються на: розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери обслуговування тощо.

Предметом науки є просторова організація продуктивних сил на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому.

Наука про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва, яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління. Територіальна організація виробництва означає здійснення певної структурної політики, комплексу економічних заходів, скерованих на перебудову РПС.

Таким чиномоб'єкт вивчення науки РПС і регіональної економіки – загальні закономірності розміщення продуктивних сил, їх конкретний прояв у галузевому й територіальному аспектах на регіональному й міжрегіональному рівнях. Вона вивчає економічну результативність територіальної організації виробництва для обгрунтування ефективної регіональної політики.

Об'єктами вивчення цієї науки є також такі елементи просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природно-ресурсний, людський і трудовий потенціали, галузеві та міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.

2.Кольорова металургія України, розміщення основних виробництв.2/ 2/Сучасний стан, проблеми й перспективи розвитку галузі.

Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну переробку кольорових руд, дорогоцінних і рідкісних металів, у тому числі виробництво сплавів, прокату кольорових металів, переробку вторсировини і видобуток кольорових каменів. Через нестачу покладів різних руд кольорових металів кольорова металургія України розвинена слабше, ніж чорна, і представлена окремими галузями.Провідними галузями кольорової металургії є: алюмінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікелева.

На розміщення підприємств кольорової металургії впливають сировинний та енергетичний фактори. Доджерел сировини тяжіють підприємства з виплавлення ртуті, нікелю, рідкісних металів, аджерел дешевої електроенергії –  алюмінієве, титаномагнієве й цинкове виробництво.

У структурі виробництва кольорових металів провідне місце посідаєалюмінієва промисловість, яка охоплює виробництво глинозему та алюмінію (20% кольорових металів). Крім того вона випускає кремній, алюмінієво-кремнієві сплави (силуміни), соду, мінеральні добрива, цемент, оксид ванадію, галій. Основна алюмінієва руда – боксити, запаси яких в Україні невеликі. Промислове значення мають Високопільське і Смілянське родовища

В Україні діють великийглиноземний завод у Миколаєві, який працює на бокситах Гвінеї, Запорізький алюмінієвий завод та завод алюмінієвих сплавів у Свердловську (Луганської області). Потужності з виробництва алюмінію розраховані на 300 тис. т за рік.

Титаномагнієва металургія включаєвидобуток і збагачення титаномагнієвої сировини, виробництво титану і магнію. Сировина – потужні родовища калійно-магнієвих солей Прикарпаття (Калуш і Стебник), мілководні водойми Приазов'я та Причорномор'я (Сиваш), що містять у розчиненому вигляді багато сполук магнію та інших солей. УКалуші побудовано магнієвий завод, вЗапоріжжі– завод із виробництва магнію й титану.

Запорізький титано-магнієвий комбінат виробляє титан, напівпровідниковий германій, магній, калійні добрива, пігментний оксид титану, фасонне титанове литво.

На місцевих покладах кіновару працює Микитівський ртутний комбінат(Донецька область). Тут із місцевих руди виробляютьсурму.Працює Закарпатський ртутний комбінат.

Артемівськийзавод (Донецька область) випускає мідний і латунний прокат (прути, труби, дріт, листи, стрічки, штаби). УСвітловодську (Кіровоградська область) працює Дніпровський завод чистих металів, а вДонецьку – завод кольорових сплавів.

3.Роль  РПС і регіональної економіки у вирішенні найважливіших соціальних та економічних проблем в Україні.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Перевага таких місць може зумовлюватись особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями розвитку.

Територіальна концентрація виявляється у формуванні промислових центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон тощо. На кожному етапі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, досконалістю інфраструктури та ін. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію, призводять до зниження ефективності суспільного виробництва. Так, надмірна концентрація металургійного виробництва й коксохімії перетворила Придніпров'я на зону екологічного лиха, що спричинило чималі соціальні й матеріальні втрати.

З територіальною концентрацією пов'язана територіальна диференціація продуктивних сил. Кожен регіон диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати підприємства хімічного комплексу, на інших – підприємства АПК тощо. При цьому регіональна цілісність зберігається, якщо підприємства різних галузей взаємопов'язані (виробничою технологією, або опосередковано – через використання трудових ресурсів, спільної інфраструктури тощо).

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності сприяє обмеженню надмірної концентрації промислових підприємств і населення у великих містах. Також, забезпечує вирівнювання виробництва національного доходу на душу населення, його реальних доходів по регіонах України. Практично реалізує цю закономірність держава за допомогоюекономічного регулювання, надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Ця закономірність втілюється в життя через вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізацію міжрайонних економічних зв'язків.

4.Агропромисловий комплекс України, його структура. Роль і значення АПК у народному господарстві.

Агропромисловий комплекс (АПК) – один із найбільших і найважливіших секторів економіки України. Перед ним стоять відповідальні завдання: впровадження в життя аграрної політики, розв’язання продовольчої проблеми, забезпечення населення продовольством. Це можливе на основі  підвищення ефективності роботи усіх ланок АПК, посилення впливу НТП на розвиток сільського господарства і повязаних з ним галузей, перебудови виробничих відносин у сільському господарстві.

АПК України дає 95% продовольчих ресурсів, за рахунок його продукції формується понад 2/3 фонду споживання. Продукція АПК в експортному потенціалі країни становить 26,5%, в тому числі сільського господарства – 14%, харчової й переробної промисловості – 12,5%. На сільське господарство припадає 23% загального обсягу валового продукту країни.

Частка України в загальноєвропейському поділі праці досить висока. Займаючи 19,4% площі сільськогосподарських угідь, у тому числі 27,3% ріллі, вона виробляє понад 13% зерна, 22% цукрових буряків, 24% соняшнику, 7% м'яса, 12% молока.

Усвіті Україна виділяється виробництвом цукрових буряків, соняшнику, картоплі.

Розв'язання продовольчої проблеми є пріоритетом аграрної політики держави.

Агропромисловий комплекс включає такі ланки:

  • галузі, що виробляють засоби виробництва для сільського господарства і АПК;
  • власне сільське господарство (рослинництво, тваринництво);
  • галузі промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію (первинна переробка сировини, харчова, м’ясна і молочна, плодоовочева, рибна промисловість);
  • виробнича й соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація сільськогосподарської продукції, підготовка кадрів тощо).

Форми організації агропромислового виробництва – державні сільськогосподарські підприємства, кооперативно-орендні (на основі приватної власності), товариства з обмеженою відповідальністю, що широко використовують оренду земельних і майнових паїв членів колишніх КСП, селянські (фермерські) господарства, приватні підприємства (ПСП).

У 2003 р. кількість селянських (фермерських) господарств становила понад 40 тис. юридичних осіб. В їх користуванні близько 1500 тис. га сільськогосподарських угідь, із них 1280 тис. га ріллі. Майже 40% господарств мають площу від 20 до 50 га.

Природно-кліматичні й економічні умови в регіонах України неоднакові, тому створюються асоціації кооперативів для виробництва м'яса і м'ясопродуктів, молока й молокопродуктів, цукрових буряків і цукру, соняшнику та олії.

За масштабами території АПК поділяються на аграрно-промислові підприємства і аграрно-промислові територіальні комплекси.

5. Особливості галузевої структури господарського комплексу Придніпровського економічного району України. Його роль в е Територіально-галузева структура економіки.Придніпров'я поєднує важку індустрію і харчову промисловість. Провідними галузями важкої промисловості, які визначають спеціалізацію Придніпровського району у міжрайонному поділі праці, є залізорудна, марганцеворудна, чорна металургія, машинобудівна, хімічна. Міжрайонне значення має також харчова і легка промисловість, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів.

Промисловість.Основою промислового комплексу району єенергетика, яка базується на використанні місцевих гідроенергетичних ресурсів, привізного донецького вугілля, шебелинського газу і місцевого бурого вугілля. Електростанції Придніпров'я належать до Південної енергосистеми. Найбільшими гідроелектростанціями є Дніпрогес Кременчуцька, Дніпродзержинська, а найбільшими тепловими електростанціями – Дніпродзержинська,  Придніпровська і Криворізька ДРЕС, Запорізька АЕС.

Чорна металургія є провідною галуззю промисловості Придніпров'я. За виробництвом чорних металів район посідає перше місце в країні. Тут виник цикл виробництв, що складається з добування коксівного вугілля, залізної та марганцевої руд.

Металургія повного циклу представлена у Дніпропетровську, Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. У районі працюють і переробні металургійні заводи у Дніпропетровську (завод із виробництва труб і коліс для залізничних вагонів та трубопрокатний завод).

У комплексі із чорною металургією розвиваєтьсякоксохімія. Основними її центрами є Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя. Центром кольорової металургії є Запоріжжя, де виплавляють  алюміній

Машинобудування і металообробка поступається тільки чорній металургії. Провідну роль відіграє важке металомістке машинобудування. Металургійне і гірничошахтне устаткування та металоконструкції виробляють у Дніпропетровську, Кривому Розі. Транспортне машинобудування зосереджено в Дніпропетровську, , верстатобудування – у Дніпропетровську, Мелітополі, виробництво сільськогосподарських машин – у Дніпропетровську, Запоріжжі.

Хімічна промисловість представлена виробництвом шин для автомобілів у Дніпропетровську мінеральних добрив – у Дніпродзержинську, лаків і фарб – у Кривому Розі і Дніпропетровську, пластмас – у Дніпропетровську.

Легка промисловість розвинена менше. З її виробництв у районі наявні швейна галузь, шкіряно-взуттєва.

Агропромисловий комплекс. Велику роль у розвитку господарства Придніпров'я відіграє АПК. За валовою продукцією сільського господарства район посідає шосте місце серед економічних районів країни.Головною галуззю сільськогосподарського виробництва є рослинництво. Під зерновими культурами зайнято більше 53% посівних площ. Більша частина посівів зернових припадає на озиму пшеницю. Третє місце серед зернових посідає ярий ячмінь. Вирощують також просо та гречку.

Зросли посівитехнічних культур (до 25%), з яких основне значення має соняшник  та цукрові буряки . Поширені посіви коноплі, льону-кудряшу, рицини. Певного розвитку набуло вирощування овочевих культур і картоплі. Посіви баштанних культур найпоширеніші на півдні Дніпропетровської і Запорізької областей.

Провідну роль відіграє молочно-м'ясне скотарство. Розвинуті також свинарство, птахівництво, вівчарство. У водосховищах Дніпра і в Азовському морі виловлюють рибу.

Харчова промисловість за вартістю виробленої продукції посідає третє місце після машинобудування і металургії. Провідними галузями є борошномельно-круп'яна і олійна. Достатньо розвинені цукрова, маслоробна, м'ясна, кондитерська. Основні підприємства харчової промисловості розміщені у Запоріжжі, Мелітополі,  Дніпропетровську.

6.Зв'язок науки про РПС і регіональну економіку з іншими науками. Роль науки РПС у розвитку економіки регіонів

Теорія розміщення продуктивних сил базується на загальних економічних законах. Тому розміщення продуктивних сил повинно здійснюватися за законами, керуючись якими, можна досягти максимального економічного й соціального ефекту при мінімальних витратах. Основним законом, який визначає характер РПС, єзакон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню її затрат на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, що дає змогу набагато збільшити відстань перевезення готової продукції від виробника до споживача.

Сучасне РПС лише певною мірою є результатом територіального поділу праці. В України існує територіальна диференціація просторового розподілу населення й засобів виробництва, а тому суспільство витрачає великі кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції. Для того щоб удосконалити розміщення виробництва, необхідно зменшити транспортні витрати.

Сучасна теорія РПС поповнилисясоціальними йекологічнимифакторами,Це можна простежити на прикладі розміщення АЕС і хімічних комбінатів, коли прагнення до економічного ефекту спричинює негативні соціальні та екологічні наслідки..

Економічна наука почала активно досліджувати розміщення продуктивних сил наприкінці XIX ст. Проблеми РПС були і є в центрі уваги української науки.

Нині в країнах ринкової економіки діють різні теорії розміщення продуктивних сил.  Найпоширенішою з них єгеографічний детермінізм”,який надає вирішального значення в розвитку й розміщенні промисловості різних країн і районів географічному середовищу. Завдяки новій техніці та масовому впровадженню ресурсозберігаючих технологій певною мірою знижується значення фактора природних ресурсів у розміщенні окремих галузей промисловості. Недооцінка грунтово-кліматичних умов при розміщенні сільськогосподарського виробництва може зумовити значні втрати не тільки соціально-економічні, а й природні.

Проблема РПС невід'ємна від їх раціональної територіальної організації, основу якої становить економічне районування. Останнє базується на територіальному поділі праці, котрий, у свою чергу, пов'язаний з виробничою спеціалізацію економічних районів і потребує суворої пропорційності їх розвитку.

Раціоналізація територіального поділу праці дає змогу досягти максимальної економії суспільної праці, що є головним критерієм раціонального РПС у цілому і кожного підприємства зокрема.

Наука про РПС зародилася в надрах економічної і соціальної географії, яка вивчає розміщення виробництва в цілому та його окремих галузей, суспільний і територіальний поділ праці й територіальну організацію господарства.

Наука розміщення продуктивних сил належить до економічних наук і водночас спирається на результати досліджень природничих, географічних і технічних наук. Разом із тим розвиток науки про РПС базується на економічних законах і категоріях, які вивчає й визначає економічна теорія.

Наука про РПС широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік, фінансів, економіки праці, економічної історії, економіки природокористування, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії, картографії та ін. Ці дисципліни забезпечують науку про РПС насамперед інформацією, методами досліджень, показниками, що характеризують параметри економічного процесу.

7.Основні завдання науки РПС і регіональної економіки. Її роль у досягненні економічної незалежності України.

Головним завданням наукиРПС є обгрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Під оптимальністю розуміють одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект – це прибуток, на рівні країни – національний доход. “Оптимальність” не означає, що байдуже, яким чином забезпечується найбільший ефект. Необхідно співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто – розрахувати ефективність витрат, враховувати соціальний та демографічний фактори.

Таким чином, оптимальне розміщення продуктивних сил не завжди має на меті одержання найбільшого прибутку. Проте раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та сприяють посиленню економічного потенціалу країни.

У багатьох відношеннях розміщення продуктивних сил в Україні не раціональне, а тому розміщенню продуктивних сил України притаманні ряд проблем і завдань які необхідно негайно розв’язати.

З одного боку, Україна – одна з найбільших держав світу за економічним потенціалом. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією й шосте за чисельністю населення. За обсягом промислового й сільськогосподарського виробництва усередині 80-х років її можна було порівнювати із Францією, Великобританією, Італією. За такими видами сировини й виробництва, як залізна й марганцева руди, чорні метали, вугілля, електроенергія, металургійне та енергетичне устаткування, цукор, соняшникова олія тощо Україна посідала одне з перших місць у Європі. У нас є висококваліфіковані наукові й виробничі кадри.

З іншого боку, продукування національного доходу на душу населення істотно відстає від багатьох розвинутих країн, падає природний приріст населення.

На сучасному етапі розвитку Україні притаманні проблеми, пов'язані з територіальною організацією господарства:

1. На території країни зосереджені матеріало- та енергомісткі види виробництва, при цьому відчувається нестача енергоносіїв, кольорових металів, деякої хімічної сировини.

2. Регіональне розміщення виробництва нераціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі й Придніпров’ї поєднується з недовикористанням ресурсів у Західному регіоні.

3. З нераціональним розташуванням виробництва пов’язані екологічні проблеми.

4. Розвиток ринкових відносин, вихід України у світовий економічний простір стимулює створення вільних економічних зон, особливо з специфікою господарської спеціалізації, напрямами економічних зв'язків.

8.Роль народногосподарського комплексу Карпатського економічного району України в територіальному поділі праці.

Промисловість – провідна галузь господарського комплексу району. Тут розвинуті машинобудування і металообробка, хімічна, паливна, лісова і деревообробна, легка, харчова галузі, будівельна індустрія.Машинобудування і металообробка має своєрідну спеціалізацію і територіальну організацію. Переважає неметаломістке трудомістке машинобудування, що орієнтується на кваліфіковані кадри. Провідними галузями є автомобільна промисловість, приладобудування, конвеєробудування, електротехнічна. У територіальній структурі машинобудування і металообробки виділяються Львів, Івано-Франківськ,

У районі добре розвинутахімічна промисловість, що орієнтується на поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, озокериту, нафти, природного газу, кам'яного вугілля. Основними галузями хімічної промисловості є гірнича хімія, основна хімія, хімія органічного синтез.

Паливна промисловість району представлена газовою, нафтовою, вугільною і торфовою галузями. Найбільшими електростанціями району є Бурштинська та Добротвірська ДРЕС.

Долісової та деревообробної промисловості району входить понад 70 підприємств. Вони сформували потужний Карпатський лісовиробничий комплекс, що включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі.

Розвинута у районі також промисловість будівельних матеріалів. Потужна місцева сировинна база, а також потреби містобудування зумовили виробництво цементу, гіпсу, покрівельних і стінових матеріалів, залізобетонних виробів тощо. Провідними підприємствами будівельної індустрії є Миколаївський, Львівський і Стрийський заводи скловиробів.

Агропромисловий комплекс. Різноманітні природні умови зумовлюють різну спеціалізацію сільськогосподарських і переробних підприємств. У лісостеповій зоні розвинуті зернове господарство, молочно-м'ясне скотарство, свинарство і птахівництво. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських районах переважають молочно-м'ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство і льонарство. Своєрідна сільськогосподарська спеціалізація склалася у Закарпатті, де провідним є виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'ясне скотарство, птахівництво і вівчарство. На базі цих галузей сільського господарства сформувалися м'ясна, цукрова, молочна, маслоробно-сироварна, борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, виноробна, кондитерська, плодоовочева та інші виробництва харчової промисловості. Так, цукрові буряки переробляються в лісостеповій зоні, льон – у Передкарпатті, овочі і плоди – у лісостеповій і перед гірській. М'ясокомбінати розповсюджені переважно в обласних центрах, У Закарпатті розвинені виноробна і коньячна.

Головними галузямилегкої промисловості району є текстильна, трикотажна, швейна, панчішно-шкарпеткова, хутрова, взуттєва. Провідні центри текстильної промисловості зосереджені у Долині Львові, Чернівцях. Виробництво трикотажних виробів здійснюють трикотажні фабрики у Львові, Чернівцях. У Чернівцях та Івано-Франківську знаходяться виробництва шкіряної промисловості, а у Мукачевому, Хусті (Закарпатська обл.), Стрию, Бориславі, Львові продукують взуття. Відомим підприємством хутрової промисловості є виробниче об'єднання "Тисмениця" (Івано-Франківської обл.).

У Карпатському районі розвиваєтьсярекреаційний комплекс, до якого належить санаторно-курортне і туристське господарство та сфера відпочинку. Основним районом рекреації є територія Українських Карпат. Тут розміщені відомі оздоровниці Трускавця, Моршина, Любіня Великого, Немирова. Відомі центри туризму:  Львів, Галич, Чернівці, Ужгород, Мукачеве тощо.

9.Необхідність теоретичного обгрунтування розміщення продуктивних сил. Основні теорії просторової економіки, їх суть і значення.

Питання про засади розміщення продуктивних сил належить до найістотніших у науці про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку.

Серед багатьох наукових напрямків, що аналізують цю проблему, виділяються кілька найпоширеніших. Одним з них є«географічний детермінізм». Сутність якого полягає у тому, що визначальною силою у розвитку людства оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону.

До цього вчення близько стоїть«енвайронменталізм» – течія, що виникла у США. Енвайронменталісти твердять, що міжнародний поділ праці визначається відмінностями у природному середовищі. Серед них особливо популярна теорія «кліматичних оптимумів», за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

У XIX ст. починають розроблятися теорії розміщення виробництв. Ці теорії спирались на визначальну роль прибутку за умов ринкового господарства.

А. Гетнер обгрунтував так звану «хорологічну»  концепцію, що відбивала причинний взаємозв'язок між об'єктами та явищами, з одного боку, і територіями, з якими вони співвідносяться, – з іншого боку.

Марксистська теорія розвитку й розміщення продуктивних сил виходила з настанови про те, що вони передусім зумовлені способом виробництва і їхня територіальна організація істотно залежить від соціального ладу.

У соціалістичних країнах такий висновок призводив до жорсткого планування, що стосувалось і розташування виробництва. Ця практика мала позитивні й негативні наслідки. У 20–50-х рр. ХХ сторіччя, в більшості країн економічний потенціал прирощувався екстенсивне, коштом кількості споруджених об'єктів народного господарства, підпорядкування жорсткому централізованому плануванню, це давало змогу зосередити ресурси у найсприятливіших регіонах і центрах. У епоху НТР політика централізованого управління економікою, брак ринку почали негативно впливати на розвиток країн табору соціалізму. З’ясувалося, що з центру не завжди можна визначити кращий варіант розміщення продуктивних сил. Завеликого значення надавалося специфічним закономірностям

Нині переважає погляд, що економічні закони й закономірності мають загальний характер, тільки проявляються вони неоднаково в країнах з різною соціально-політичною побудовою. На розміщення продуктивних сил, їх територіальну організацію, структуру, динаміку впливає увесь комплекс закономірностей, передумов і факторів. Проте провідну роль відіграє процес територіального поділу праці, внаслідок чого й формується РПС, їхній поділ на регіони.

Територіальний поділ праці виявляється на різних рівнях: від низового адміністративного району – до країни й світової економіки в цілому. Відповідно, і в територіальній організації виробництва виокремлюється мікрорівень, мезорівень, макрорівень і глобальний рівень.

Як результат територіального поділу праці РПС набуває специфічних для даного регіону ознак під впливом конкретних умов, головні з яких – географічні, історичні та соціально-економічні.

«Чистої» моделі РПС нема. У розвинутих капіталістичних країнах ринкові процеси регулює держава за допомогою різних програм,

У наукових дослідженнях розміщення продуктивних сил і регіональної економіки використовуються методи, що можуть прикладатися до характеристик категорій економічних відношень і простору.

10. Сільськогосподарські зони та райони України, їх галузева спеціалізація

На території України залежно від природних, економічних та історичних умов склалися такі зони і райони спеціалізації сільського господарства: Поліська, Лісостепова, Степова, передгірні та гірські райони Карпат і Криму.

Поліська сільськогосподарська зони охоплює Волинську, Рівненську, більшу частину Житомирської, північні райони Київської, Чернігівської і Сумської областей. Спеціалізація – молочно-м'ясне скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство і зернове господарство. Із зернових культур найбільш поширені озиме жито й гречка, а також овес, пшениця; із технічних – льон-довгунець, хміль, коноплі, картопля, овочі з трав  люпин і конюшина. Полісся виробляє молоко й м'ясо, льоноволокно, понад 1/3 картоплі і майже 1/10 частину зерна від загального їх виробництва в країні.

Лісостепова сільськогосподарська зона займає частину Львівської й Чернівецької областей, східну частину Івано-Франківської, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області, північну частину Кіровоградської області та Черкаську, Полтавську й Харківську області. Спеціалізація її цукрово-буряково-зернова з м'ясо-молочним скотарством і свинарством. Основна зернова культура – озима пшениця, вирощують також кукурудзу, ячмінь, гречку, просо. З технічних культур основною є цукрові буряки, вирощують також соняшник, коноплі, овочі й картоплю. Добре розвинене садівництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, птицю. Розвиваються шовківництво, бджільництво.

Степова сільськогосподарська зона охоплює всі південні області, або майже 40% території України. Тут зосереджене вирощування зернових і олійних культур, розвинені овочівництво, баштанництво, виноградарство, молочно-м'ясне скотарство, свинарство й вівчарство. Степова зона – головний виробник товарного зерна в країні. Основні зернові культури – озима пшениця й кукурудза, вирощують також ячмінь і просо. Головна технічна культура – соняшник, у північній частині вирощують цукрові буряки, а південній– коноплі.

Передгірні та гірські райони Українських Карпат охоплюють частину Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та Закарпатську область. У гірських районах розводять велику рогату худобу, займаються вівчарством, є невеликі посіви зернових (жита, вівса, ячменю) і технічних (льону-довгунця) культур, картоплі. У передгірних районах висівають жито, пшеницю, кукурудзу, картоплю, льон-довгунець, трави, а у тваринництві переважає розведення великої рогатої худоби. У Закарпатті розвивається багатогалузеве сільське господарство: висівають озиму пшеницю, кукурудзу, тютюн; поширене садівництво й виноградарство; розвивається продуктивне тваринництво.

Передгірні та гірські райони Криму займають південну частину півострова. Сільське господарство тут спеціалізується на розвитку тваринництва, особливо вівчарства. В долинах і передгір'ях займаються садівництвом, виноградарством, овочівництвом, тютюнництвом, вирощують ефіроолійні культури (троянду, шавлію, лаванду). На Південному узбережжі вирощують високоякісні сорти винограду, деякі субтропічні культури.

Навколо великих міст і промцентрів формуються приміські овочево-молочні зони.

11. Цілі і завдання державної регіональної економічної політики України в економічній та соціальній сфері.

Державна регіональна економічна політика це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері розвитку регіонів відповідно до поточних і стратегічних цілей.

Цілі державної регіональної економічної політики:

  • збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалів регіонів, співпраці між ними;
  • вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення ефективності територіального поділу праці, раціоналізація системи розселення, врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях;
  • підтримка збалансованості економічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографічного та суспільно-політичного процесів.

Завдання державної регіональної економічної політики в економічній сфері:

  • досягнення економічно та соціальне виправданого рівня комплексності й раціональності структури господарства;
  • створення сприятливих умов для розвитку підприємництва й ринкової інфраструктури та інших ринкових перетворень;
  • формування та розвиток вільних економічних зон, налагодження зв'язків між прикордонними регіонами;