Новости

Регіональна економіка шпаргалка

Работа добавлена:






Регіональна економіка шпаргалка на http://mirrorref.ru

1.Визначити предмет, об’єкт вивчення науки регіональної економіки. Довести необхідність знань про регіональну економіку.Розміщення продуктивних сил (РПС) і регіональна економіка – це галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти прояву економічних законів. Головний об’єкт її вивчення – територіальний стан і розвиток продуктивних сил країни і регіонів. Ефективне функціонування господарства на певній території закладається ще на етапах районного планування і просторової локалізації підприємств. Відомо, що оптимальне розміщення підприємств щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції дає змогу максимально знизити виробничі витрати, затрати суспільної праці, собівартість продукції. Тому, раціональне розміщення продуктивних сил є одним із найвагоміших факторів економічного зростання регіонів, країни.Предметом науки є просторова організація продуктивних сил на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому. Наука про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва, яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління. Територіальна організація виробництва означає здійснення певної структурної політики, комплексу економічних заходів, скерованих на перебудову РПС. Таким чиномоб'єкт вивчення науки РПС і регіональної економіки – загальні закономірності розміщення продуктивних сил, їх конкретний прояв у галузевому й територіальному аспектах на регіональному й міжрегіональному рівнях. Вона вивчає економічну результативність територіальної організації виробництва для обгрунтування ефективної регіональної політики.

Об'єктами вивчення цієї науки є також такі елементи просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природно-ресурсний, людський і трудовий потенціали, галузеві та міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.

2. Роль  регіональної економіки у вирішенні найважливіших соціальних та економічних проблем в Україні. Розміщення продуктивних сил (РПС) і регіональна економіка – це галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти прояву економічних законів. Головний об’єкт її вивчення – територіальний стан і розвиток продуктивних сил країни і регіонів. РПС та регіональна економіка відіграє важливу роль в економіці України.РПС дає обґрунтування оптимального розміщення всієї промисловості та сільського господарства. Головне питання

Як саме? Під оптимальністю розуміють одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект – це прибуток, на рівні країни – національний доход. “Оптимальність” не означає, що байдуже, яким чином забезпечується найбільший ефект. Необхідно співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто – розрахувати ефективність витрат, враховувати соціальний та демографічний фактори. Наприклад, посередницьке підприємство може одержати прибуток, вивозячи гостродефіцитну сировину за кордон, але при цьому буде завдано збитків державі. Можна завдати шкоди через надмірну експлуатацію природних ресурсів, особливо важковідновних або невідновних. Висока концентрація виробництва у регіоні може дати виграш за рахунок інфраструктури, зручних технологічних зв'язків, але завдати значної екологічної шкоди. З іншого боку, уряд, прагнучи одержати найбільший прибуток від заохочення окремих галузей господарства, може зруйнувати або надмірно утискувати чимало інших підприємств або галузей. Таким чином, оптимальне розміщення продуктивних сил не завжди має на меті одержання найбільшого прибутку. Проте раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та сприяють посиленню економічного потенціалу країни. Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, яке передбачає розроблення схем розвитку й розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів. За галузевими і територіальними схемами складають генеральну схему РПС країни. Розробляють цільові комплексні програми, у тому числі територіальні.

Проекти будівництва підприємств, схеми та проекти районних планів розробляють на проектній стадії обгрунтування розміщення виробництва і його територіального розвитку.

3.Зв'язок науки про регіональну економіку з іншими економічними науками. Її роль у подальшому розвитку економіки регіонів.

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка належить до економічних наук і спирається на результати досліджень природничих, географічних і технічних наук. Водночас її  розвиток базується на економічних законах і категоріях, які вивчає й визначає економічна теорія. Ця наука використовує результати наукових досліджень галузевих економік, фінансів, економіки праці, економіки природокористування, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії та ін. і забезпечують її інформацією, методами досліджень, показниками, що характеризують параметри економічного процесу. РПС і регіональна економіка, у свою чергу, збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні економічні характеристики. Теорія й практика РПС мають першочергове значення для територіального планування, формування цільових галузевих і територіальних комплексних програм.Роль: оптимальне розміщення підприємств щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції дає змогу максимально знизити виробничі витрати, затрати суспільної праці, собівартість продукції. Тому, раціональне розміщення продуктивних сил є одним із найвагоміших факторів економічного зростання регіонів, країни. Основним законом, який визначає характер РПС, єзакон економії суспільної праці: досягти максимального економічного й соціального ефекту при мінімальних витратах. Згідно з законом найвища продуктивністьпраці забезпечується завдяки зниженню її затрат на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, що дає змогу набагато збільшити відстань перевезення готової продукції від виробника до споживача.

4.Основні завдання регіональної економіки. Її роль у досягненні економічної незалежності України. Головним завданням науки РПС є обгрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Під оптимальністю розуміють одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект – це прибуток, на рівні країни – національний доход. “Оптимальність” не означає, що байдуже, яким чином забезпечується найбільший ефект. Необхідно співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто – розрахувати ефективність витрат, враховувати соціальний та демографічний фактори. Наприклад, посередницьке підприємство може одержати прибуток, вивозячи гостродефіцитну сировину за кордон, але при цьому буде завдано збитків державі. Можна завдати шкоди через надмірну експлуатацію природних ресурсів, особливо важковідновних або невідновних. Висока концентрація виробництва у регіоні може дати виграш за рахунок інфраструктури, зручних технологічних зв'язків, але завдати значної екологічної шкоди. З іншого боку, уряд, прагнучи одержати найбільший прибуток від заохочення окремих галузей господарства, може зруйнувати або надмірно утискувати чимало інших підприємств або галузей.Таким чином, оптимальне розміщення продуктивних сил не завжди має на меті одержання найбільшого прибутку. Проте раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та сприяють посиленню економічного потенціалу країни.

Оптимальне розміщення об'єктів народного господарства.Нарівні підприємстваоптимальне розміщення продуктивних сил передбачає:1.спеціалізація повинна враховувати співвідношення попиту й пропозиції; 2.місцеположення має бути зручним по відношенню до постачальників сировини й матеріалів та споживачів продукції; 3.підприємство повинно бути забезпечено робочою силою; 4.місцеположення підприємства не повинно створювати екологічне, в тому числі й соціально-екологічне, напруження на території;

5.розміщення підприємства має сприяти кооперативним зв'язкам. Нарівні регіону оптимальне розміщення продуктивних сил передбачає: 1.врахування передумов і факторів спеціалізації народного господарства; 2.комплексне розміщення господарства; 3.можливість гнучкої перебудови галузевої структури під впливом науково-технічного прогресу та ринкової кон'юнктури; 4. задоволення соціально-економічних потреб населення регіону;

5.екологічну безпеку регіону; 6.ефективні міжрегіональні економічні зв'язки. Розміщення продуктивних сил повинно здійснюватися за законами, керуючись якими, можна досягти максимального економічного й соціального ефекту при мінімальних витратах.

5. Доведіть необхідність теоретичного обгрунтування розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів.

Теорія«концентричних кілець» Тюнена. Німецький поміщик Тюнен, вивчаючи питання утворення ренти, вирішив виявити вплив міста-ринку на сільськогосподарську спеціалізацію прилеглої території, яка характеризується однаковою родючістю для всього простору. Місто розташоване у центрі території, а простір являє собою коло. Чим далі від центра, тим більші транспортні витрати для ферм, які перебувають у центрі кола. Це впливає на загальні витрати фермерів, але щодо кожної культури неоднаково.

Теорія«штандортів» А. Вебера. Якщо розглядати розташування джерел сировини й споживачів продукції у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні. Таку точку А. Вебер вважав оптимальним місцем для розміщення виробництва. За наявності двох пунктів сировини та одного пункту споживання він будував трикутник, усередині котрого визначав вихідну точку.У пунктахА йС знаходяться джерела сировини, у пунктіВ – споживач готової продукції. Транспортні витрати залежать лише від маси вантажу й відстані. У таких випадках маси вантажів можна уподібнити до сил«Система шестикутників»Кристалера–Леша. Обидва німецьких вчених розробили своє вчення у тридцяті роки XX ст. В. Кристалер висунув теорію «центральних місць». Центральне місце – це місто, яке забезпечує навколишній простір товарами й послугами. А. Леш розвинув цю ідею й створив загальну теорію просторової економіки.Вихідною точкою в міркуваннях Кристалера й Леша є шестикутник як ідеальна комірка організації виробництва. На ідеальній рівнині з рівномірним поділом сировинних ресурсів і населення формою ринку, що тяжіє до одиничного центру, буде коло (відстань від центра до найвіддаленіших точок за цих умов однакова). Інший центр утворює коло, третій – ще один тощо. Проте для заповнення економічного простору кола не є ідеальною формою, бо, прилягаючи одне до одного, вони залишають незаповнений простір. Набагато ж краще «пакуються» вписані у коло шестикутники.

Кристалер побудував систему шестикутників за принципом визначення рангів центральних міст, – залежно від їхніх розмірів і функціонального призначення. У центрі системи – найбільше багатофункціональне місто; потім виділяються центри першого, другого, третього тощо порядків. Кристалер виходив з припущення, що обслуговувана точка повинна знаходитися на відстані до 1 години ходи (4 км); за цим він визначав розміри шестикутників.

6.Поясніть, у чому полягають цілі і завдання державної регіональної політики України в економічній та соціальній сфері.

Державна регіональна економічна політика це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері розвитку регіонів відповідно до поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на:

1.ефективний розвиток і розміщення продуктивних сил окремих регіонів; 2.раціональне використання природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалів;

3.створення здорових умов для життя і діяльності населення; 4.забезпечення економічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства. Державна регіональна економічна політика є складовою державної регіональної політики, яка охоплює економічний, соціальний, демографічний, екологічний, поселенський і науково-технічний аспекти. Цілі державної регіональної економічної політики: 1)збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалів регіонів, співпраці між ними;2)вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення

ефективності територіального поділу праці, раціоналізація системи розселення, врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях; 3)підтримка збалансованості економічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографічного та суспільно-політичного процесів. Завдання державної регіональної економічної політики в економічній сфері: 1.досягнення економічно та соціальне виправданого рівня комплексності й раціональності структури господарства; 2.створення сприятливих умов для розвитку підприємництва й ринкової інфраструктури та інших ринкових перетворень; 3.формування та розвиток вільних економічних зон, налагодження зв'язків між прикордонними регіонами; 4.удосконалення економічного районування та визначення мережі економічних районів країни.

Завдання державної регіональної економічної політики в соціальній сфері: 1)гарантування соціальних прав громадян, встановлених Конституцією України; 2)підвищення рівня життя та соціального захисту населення в усіх регіонах, забезпечення зайнятості населення; 3)гарантування продовольчої забезпеченості регіонів, створення високопродуктивних галузей в аграрному виробництві, вихід на світові продовольчі ринки; 4)здійснення економічних і соціальних заходів щодо запобігання погіршенню демографічної ситуації; 5)формування раціональної системи розселення населення.

7.Визначити основні закономірності розміщення продуктивних сил. Доведіть їх роль у підвищенні ефективності роботи існуючого і перспективного виробництва регіонів в сучасних умовах.

Закономірності розміщення продуктивних сил це ті ж самі економічні закони розвитку суспільства, які модифіковані своєрідністю розміщення виробництва на території країни, його територіальною диференціацією в розрізі економічних районів. Це пояснюється складними взаємозв'язками розміщення продуктивних сил із географічним середовищем і залежністю розміщення окремих виробництв від локальних природних умов та ресурсів; регіональними відмінностями заселення територій і рівнів розвитку продуктивних сил у районах; різним поєднанням галузей промислового та сільськогосподарського виробництва в регіонах; техніко-економічними відмінностями розміщення галузей і виробництв.Таким чином, акономірності РПС це закони територіальної організації господарства.Вони випливають із загального економічного закону економії праці, яким регулюються затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва й споживання продукції. В Україні спостерігається значна територіальна диференціація в розміщенні природних ресурсів і населення, а тому у сучасному виробництві значні затрати праці на транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Ці витрати істотно впливають на рівень продуктивності праці.Раціональне РПС реалізується через принцип розміщення галузей промисловості при наближенні їх до джерел сировини, палива, робочої сили й споживача.Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Перевага таких місць може зумовлюватись особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями розвитку.Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності сприяє обмеженню надмірної концентрації промислових підприємств і населення у великих містах. Також, забезпечує вирівнювання виробництва національного доходу на душу населення, його реальних доходів по регіонах України. Практично реалізує цю закономірність держава за допомогоюекономічного регулювання, надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Ця закономірність втілюється в життя через вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізацію міжрайонних економічних зв'язків.

Закономірність територіального поділу праці є визначальною у процесі формування економічних районів, її дія виявляється у спеціалізації господарства регіонів відповідно до наявних природних і трудових ресурсів, традицій, навичок населення, економіко-географічного положення.Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил виявляється у формуванні економічних районів та спеціалізації їх господарств. Комплексний розвиток і раціональна спеціалізація сприяють досягненню найбільших результатів при найменших витратах. Правильне поєднання і взаємопов'язаний розвиток галузей на певній території дає господарську економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції. Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів пов'язана з процесами територіального поділу праці й регіональною інтеграцією. Це об'єктивна закономірність, яку треба враховувати в економічній політиці. Найточнішим показником рівня розвитку регіону є розмір національного доходу на душу населення. Регіони мають різні економічні параметри (розмір території, чисельність населення тощо), а тому обсяг виробництва чи економічний потенціал не визначають рівень розвитку регіону. Таким чином, закономірності розміщення продуктивних сил – це свідома економічна політика, спрямована на здійснення пізнаних закономірностей.

8. Визначити основні принципи розміщення продуктивних сил. Доведіть їх роль у підвищенні ефективності роботи підприємств  регіонів в сучасних умовах.

Принципи це дії суспільства, свідомо спрямовані на найбільш повний прояв об'єктивних закономірностей РПС з урахуванням відповідних факторів.Принцип раціонального розміщення виробництва він випливає з закономірності “ефективне розміщення продуктивних сил”. Зміст його полягає у такому розміщенні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності реалізується через комплекс заходів: 1.відповідне наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей до джерел палива, енергії й води. Ми заощаджуємо не тільки на транспортних витратах, але й комплексно використовуємо сировину, економно витрачаємо паливо, енергію й воду; 2.наближення трудомісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів. Це дозволяє ефективно використовувати трудові ресурси за віком, статтю, кваліфікацією; 3.наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання (наприклад, хлібопечення, теплоенергетика на ТЕЦ тощо);4. запобігання зустрічних перевезень однотипної продукції, сировини й палива з одного регіону до іншого. Це трапляється у випадку “відомчого” стилю керівництва господарством. Всі ці заходи спираються на врахування факторів розміщення.

У більш ширшому розумінні поняття “раціональність” охоплює й ряд інших принципів, які забезпечують ефективне розміщення господарства. Принцип оптимальності розміщення виробництва тісно пов'язаний з принципом раціональності. Оптимальність означає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих. У масштабі регіону, суспільства в цілому таке розміщення не буде ефективним. З часом доведеться поступитися ефективністю на локальному чи галузевому рівні, щоб забезпечити її на рівні країни. Саме такий підхід буде оптимальним. Принцип збалансованості й пропорційності – це таке розміщення виробництва, за якого витримується рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва – з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіону – з іншого. Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. На практиці він реалізується: 1)у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами. Наприклад, гірництво чи лісопиляння з видобуванням усіх корисних компонентів;

2) у раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у регіоні такої структури господарства, за якої надається праця усім контингентам робочої сили;  3)у створенні єдиної інфраструктури; 4)у налагодженні ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону. Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва. До таких форм належать концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування. Сутність принципу– спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток раціональних форм його організації.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці. За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку. Розвиток подібних галузей має заохочуватися. Одночасно дозволяється імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умови або через завеликі витрати. Принцип збереження екологічної рівноваги. Цей принцип є одним з головних. Господарство регіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принципу екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що з'являється за різних варіантів РПС. Тому його ще називають принципом екологічного імперативу.

Принцип обмеженого централізму його сутність полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона повинна створювати за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, котра сприяла б загальнодержавним і регіональним інтересам, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення.

9. Визначити основні фактори розміщення продуктивних сил. Доведіть їх вплив на раціональність розміщення підприємств і галузей. Фактори розміщення це реалізація закономірностей і принципів при врахуванні конкретних умов, що впливають на вибір місць розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів.Кожна територія (регіон) характеризується своїм набором факторів, що визначають її придатність для розміщення конкретного виробництва. Тільки сукупність кількох (іноді навіть десятків) факторів визначає ефективність розміщення.Сировинний фактор. Цей фактор називають фактором матеріаломісткості, хоча сировина й матеріали – не одне й те саме. Це сталося тому, що на практиці витрати на сировину й матеріали об'єднують; у такому випадку кажуть про матеріаломісткість виробництва. Матеріаломісткість визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Обидві величини виражають як у грошових, так і в натуральних показниках. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує одиницю, то виробництво не матеріаломістке; якщо ж кратність становить два й більше, то матеріаломісткість вважається високою.Паливно-енергетичний фактор. Цей фактор, за характером впливу на розміщення виробництва, близький до сировинного, бо паливо, теж мінеральний ресурс. Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора, називаютьсяенергомісткими. Вони поділяються наелектромісткій паливомісткі.

Водний фактор. Вплив цього фактора, також основується на використанні природних ресурсів (прісна вода, що споживається у процесі виробництва).Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві. Водоспоживання значно залежить від розвитку зрошуваного землеробства у регіоні.

Факторробочої сили (трудовий). Дія цього фактору пов'язана з демографічним потенціалом країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури. З розвитком НТП, який супроводжується зростанням наукомісткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора зростає. Споживчий фактор. Дія цього фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Подібне тяжіння виникає у випадках: а) коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через його споживчі властивості (хлібо-булочні вироби, борошно, такі кондитерські вироби, як торти, тістечка, молочні продукти, сірчана кислота, а також енергія ТЕЦ); б) коли продукція порівняно дешева і перевезення на великі відстані може істотно (у кілька разів) збільшити її вартість (будівельні матеріали й конструкції);

в) коли масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина транспортується легко (швацьке й взуттєве виробництво, вироби з пластмас, меблі, сталь з металобрухту – “мала металургія”, соняшникова олія, м'ясо, сірники, нафтопродукти). Транспортний фактор. Цей фактор є одним з найважливіших, бо він посилює дію попередніх факторів: його складова у структурі витрат часто дуже висока. Залежно від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача. Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить від його вартості й способу транспортування. Фактор науково-технічного прогресу. Зміни у технології та організації виробництва, якщо вони мають кардинальний характер, можуть істотно вплинути на розміщення продуктивних сил. Сучасному етапу науково-технічної революції притаманна тенденція до зниження матеріаломісткості виробництва. Наслідком цього є не лише послаблення дії фактора матеріаломісткості, але й зміни у розміщенні виробництва. Фактор економіко-географічного положення (ЕГП). Розташування об'єктів народного господарства у просторі зумовлене також впливом ЕГП об'єкта, тобто сукупністю його відношень до інших економіко-географічних об'єктів, що лежать поза ним. Фактор ринкової кон'юнктури. Фактори кон'юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості населення. Кон'юнктура ринку – конкретні умови реалізації суспільного продукту. Вона здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою у них. Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва.

10. Розкрити основні принципи сучасного економічного районування України. Районний господарський комплекс, його галузева структура (три групи галузей).

Економічне районування відображує територіальний поділ праці, а тому районоутворення є важливою умовою регіонального управління господарством. Раціональна територіальна організація продуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва. Економічний район – це територіальне цілісна частина народного господарства країни.Економічне районування це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Разом із тим спеціалізація економічних районів, як і спеціалізація у виробництві (предметна, подетальна, технологічна), сприяє економії суспільної праці. Завдання економічного районування полягає у  виявленні на території країни науково обгрунтованих господарських комплексів. Сьогодні існуюча мережа економічних районів використовується для прогнозу розвитку й нового розміщення продуктивних сил, особливо, господарських комплексів районів. Серед існуючих методів районування більш ефективним є програмно-цільовий. Економічний ефект від його застосування полягає в досягненні високого рівня комплексності господарства, раціоналізації системи внутрішньо- та міжрайонних зв'язків, у повнішому використанні природних, матеріальних і трудових ресурсів. Територіальна структура господарства це сукупність територіальних відносин між виробничими об'єктами, одна із складових загальної структури суспільного виробництва країни, регіону. Найважливіші з них: відносини взаєморозташування і доступності, територіальна спільність підприємств, територіальна концентрація, місце розміщення. Виділяють такі елементи територіальної структури:ареальні виробничий центр, вузол, агломерація;дискретні район, зона;регіональні мікрорайон, мезорайон, макрорайон, зона. Територіальна структура господарства України потребує вдосконалення тому, що її вдосконалення сприяє підвищенню ефективності виробництва, раціональному використанню природних і трудових ресурсів, основних виробничих фондів, транспортних засобів, розв'язанню інших економічних та соціальних проблем.

11. Економічний район. Типи економічних районів. Сучасне економічне районування України. Доведіть необхідність його вдосконалення. Економічний район – це територіальне цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки: 1.спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізаціярайону на певних виробництвах і послугах певною мірою відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами);

2.комплексність – як взаємопов'язаність

найважливіших складників економічної й територіальної структур району; 3.керованість – наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

Економічне районування це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Разом із тим спеціалізація економічних районів, як і спеціалізація у виробництві (предметна, подетальна, технологічна), сприяє економії суспільної праці.

12.Сучасний стан розвитку машинобудівного комплексу. Провідні центри машинобудування. Проблеми і перспективи розвитку галузі.

Сільськогосподарське машинобудування. У розвитку цієї важливої для України галузі склалася складна ситуація, зумовлена насамперед руйнуванням колишніх економічних зв'язків. Основними виробниками сільськогосподарських машин в Україні є Кіровоград (сівалки), Херсон (кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (грунтообробні машини), Дніпропетровськ і Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Коломия, Бердянськ (запчастини для зернозбиральних комбайнів), Новоград-Волинський, Вінниця (тракторні агрегати).Калиновський завод (Вінницька область) випускає сівалки. ВХерсоні виробляються комбайни «Славутич», які можуть збирати круп'яні, зернобобові культури, кукурудзу, соняшник, сорго, уРівному – комбайни.Львівський завод виробляє машини для внесення пестицидів та рідких добрив (20 видів). Продукція експортується в Росію, Словаччину, Угорщину, Фінляндію, Казахстан.

Тракторне машинобудування.Його розміщення, зорієнтоване переважно на споживача. Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де виробляють не тільки різні модифікації колісних і гусеничних тракторів, а й двигуни для них.Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці,комплектуючі для тракторів – на спеціалізованих підприємствах Сімферополя, Кременчука, Чугуєва, Луганська, Білої Церкви, Одеси. У перспективі розвитку машинобудівного комплексу передбачено розширювати асортимент продукції сільськогосподарського машинобудування, інтенсифікувати оновлення машинобудівної продукції і технічного переоснащення галузей промисловості; створювати високоефективні машини та їх системи для галузі і сфери сільського господарства; розвивати нові машинобудівні галузі та виробництва; створювати нові види машин, устаткування, роботів тощо.Важке машинобудування – це виробництво гірничо-шахтного, підйомно-транспортного, металургійного та енергетичного устаткування. Його характеризує низька трудомісткість і транспортабельність продукції, висока металомісткість. Більшість підприємств галузі випускають продукцію невеликими серіями, а також індивідуального призначення. Найбільшим підприємствомважкого машинобудування є Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні стани, великі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Основними виробникамиметалургійного устаткування на Донбасі є Дебальцевський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування, заводи у містах Лутугіно, Стаханові, а також Маріуполі. Виробляються верстати для підземного видобутку, бурильні головки, кар'єрні електровози, рудникові вагони, видобувні комбайни (для видобутку руди), бурильні верстати тощо. Головні підприємства галузі: «Донецькгірмаш», Луганський завод гірничого машинобудування, Дніпропетровський завод гірничо-шахтного обладнання, Барвінківський та Ясинуватський машинобудівні заводи, «КриворіжНДІрудмаш». Підйомно-транспортне машинобудування виробляють підприємства міст Одеси, Львова, Харкова, Нікополя, Прилук і Дніпропетровська. Найбільшим спеціалізованим підприємством є Львівський завод «Автонавантажувач».

Енергетичне машинобудувиння добре розвинене і має експортне значення. Нині потреба в продукції цієї галузі зростає у зв'язку з реконструкцією енергетичного комплексу країни. Реконструкції потребують багато ГЕС та ТЕС. Головним розробником енергетичного машинобудування є Харківський «Турбоатом», який належить до відомих фірм світу. Він випускає всі види енергетичного обладнання дляТЕС, АЕС та ГЕС і експортує свою продукцію в 40 країн світу. На існуючих потужностях можна випускати парові, газові, гідравлічні турбіни, котельне обладнання, електрогенератори, трансформатори, електрофільтри та ін.

Миколаївське ВО «Зоря», яке спеціалізується на випуску суднових двигунів, випускає парогазові установки, «ТЕК» у м. Монастирище Черкаської області –парові котли. У виробництві задіяні також Харківські підприємства «Електроважмаш» та «Моноліт», заводи Сум, Краматорська.Трансформатори випускають Запорізький та Миколаївський заводи,трансформаторні підстанції – Хмельницький,високовольтну апаратуруРівненський та Коломийський заводи. У перспективі розвитку машинобудівного комплексу передбачено розширювати асортимент продукції важкого машинобудування, інтенсифікувати оновлення машинобудівної продукції і технічного переоснащення галузей промисловості; створювати високоефективні машини та їх системи для всіх галузей і сфер господарства; розвивати нові машинобудівні галузі та виробництва; створювати нові види машин, устаткування, роботів тощо.

13. Основні форми і особливості розвитку зовнішньоекономічних зв`язків України в сучасних умовах. Зовнішньоекономічна політика – це система заходів уряду, скерована на зміцнення позицій країни у світовій економіці, у міжнародних економічних стосунках. Вона означає встановлення вигідних економічних зв'язків, одержання пільг у двосторонній торгівлі (принцип «найбільшого сприяння»), досягнення активного сальдо платіжного балансу. Зовнішньоекономічна політика має бути направлена на розширення ринків збуту своєї продукції, на доступ до ринків продукції. Інструментами зовнішньоекономічної політики є: врегулювання політичних стосунків з зарубіжними країнами; підтримка національної валюти та валютне регулювання; митна політика (встановлення протекціоністського або ліберального мита на експорт та імпорт окремих товарів) тощо.Актуальними напрямками зовнішньоекономічної політики України є:

1.зміцнення позицій на ринках Східної Європи;

2.зміцнення співпраці з економічно розвинутими країнами Західної Європи, США, Канадою, Японією, Австралією, ПАР;3.розширення торговельної співпраці з країнами Середземномор'я, Близького та Середнього Сходу, Південної та Південно-Східної Азії;4.проведення валютного та митного регулювання, лібералізація умов іноземних капіталовкладень для залучення іноземної валюти та повернення приналежних Україні коштів, що знаходяться у банках інших держав.

Зовнішньоекономічні стосунки випливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни структури промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку. Основними експортними товарами є: залізна та марганцева руди, прокат чорних металів, чавун, кам'яне вугілля, кокс, кальцинована сода, азотні добрива, прокатне та ковальсько-пресове обладнання, обладнання для хімічної промисловості, тепловози, екскаватори, літаки, енергетичне обладнання, цемент, віконне скло. В імпорті переважають нафта, газ, руди кольорових металів, деревина, бавовна, одяг, взуття, калійні добрива, верстати та обладнання для легкої й харчової промисловості, свердловинні установки, засоби обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлоза, риба, а також чимало кондитерських та плодоовочевих виробів, алкогольних напоїв. Українські товари добре відомі на ринках економічно розвинутих країн і країн, що розвиваються. Особливе місце у зовнішній торгівлі України займають країни Східної Європи. Останнім часом оборот з деякими з них (наприклад, з Польщею) помітно виріс. Прискореними темпами розвиваються торговельні стосунки з країнами Західної Європи.Чимала частина зовнішньоторговельного обороту припадає на країни СНД. Потужний торговельний партнер України – Росія, звідки ми одержуємо нафту, газ, руди кольорових металів, деревину, тканини, обладнання, вантажівки, електроніку. Україна експортує до Росії прокатне, гірничо-шахтове та енергетичне обладнання, тепловози, телевізори, залізну та марганцеву руду, кокс, прокат чорних металів, вугілля, а також цукор, соняшникову олію, м'ясо, плодоовочеві консерви.Наступним за обсягом торгівлі партнером є Білорусь. Вона постачає верстати, вантажівки, трактори, калійні добрива, продукцію легкої промисловості. Наш експорт складається переважно з прокату чорних металів, верстатів та обладнання, цукру, олії. Значне позитивне сальдо торговельного балансу Україна має з країнами Середньої Азії (окрім Туркменістану), Казахстаном та країнами Закавказзя. Наш експорт до цих регіонів: прокат чорних металів, обладнання, металорізальні верстати, промислові товари широкого вжитку, цукор, борошно. Імпорт: газ, руди кольорових металів, бавовна, тканини. Значно активізували торгівельні зв'язки з нами США, Канада, Японія та інші неєвропейські економічно розвинуті країни. У групі країн, що розвиваються, найбільше значення для України має Індія. Українські підприємства брали участь у поставках у цю країну комплектного обладнання для будівництва металургійних, енергетичних та машинобудівних об'єктів. Окрім того, здійснювались поставки сучасного озброєння. Україна одержує з Індії бавовняні тканини, одяг, чай, каву, фрукти, соки. В останні роки активізувалась торгівля з Туреччиною та Республікою Корея.

14 Територіальний поділ праці як основа формування економіки регіонів

Територіальний поділ праці (ТПП) – це процес виробничої спеціалізації регіону (території), зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних регіонів та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці.Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил.

Власне, в основі територіального поділу праці лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між населенням, що там мешкає, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій – більших. Тому доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який нижчі, відмовившись від виробництва деяких інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.

Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку територіального поділу праці.

Виділяють шість різновидів територіального поділу праці.

1. Генеральний

2. Внутрішньорайонний.

3. Довкола економічного центру

4. Постадійний

5. Фазовий

6. Епізодичний

Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону в територіальному поділі праці. Територіальний поділ праці – це одна з форм суспільного поділу праці, нерозривно пов'язана з галузевою її формою. Саме поділ праці диференціює процес виробництва, зумовлює глибину його спеціалізації, формує галузеву структуру, забезпечуючи тим самим високу ефективність індустріального розвитку. При цьому галузі розташовують свої підприємства на території, найбільш сприятливій для їхнього розвитку.

Виробниче спеціалізованими є галузі, що мають коефіцієнт локалізації та виробництва продукції на душу населення понад одиницю та продукція яких великою мірою задовольняє потреби інших регіонів країни.

15. Особливості структури господ. комплексу Донецького (та всіх інших) екон. району.Промислова спеціалізація регіону.

Донецьк. р-н найбільш ек. розвинений. ПЕРЕВАЖАЮТЬ ТАКІ ГАЛУЗІ ЯК електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна пром., важке машинобудування та промисловють буд1вельних MaTepiaлів. У с/г домінуе приміський тип господарювання. т'вариншщтво переважае рослинництво. Воно забезпечуе міських жител1в молоком i м'ясом. Рослинництво, KpiM північної частини Луганської обл спеціал1зусться на вирощуванні oboчів, ягід i фруктів.

Район мае вихід до Азовського моря i розгалужену транспортну мережу. Нею Донецьк i Макіївка фактично злилися в одну агломерацію. В цих двох містах разом з оточуючими М1стами i селищами живе близько 2 млн. чоовік.

16.Роль паливно-енергетичного комплексу в економіці України, його стуктура. Основні райони видобутку вугілля. Сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку галузі.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) складається з галузей і підгалузей промислового виробництва, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці й споживанні твердого мінерального, рідкого й газового палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії й тепла. Він є базовим в економіці України і впливає на рівень її розвитку. Від стану енергетики, основою якої є паливна промисловість, залежить науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація суспільного виробництва.Паливна промисловість складається із кам’яно- та буровугільної, нафто- та газовидобувної, торф’яної та нафтопереробної галузей.Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива посідає перше місце серед інших галузей. В 2005 р. видобуток кам’яного і бурого вугілля становив понад 60 млн. т., а необхідно не менш як 100 млн. т.Донецький басейн є основним районом видобутку кам'яного вугілля. Вугілля видобувають в шахтах.Коксівне вугілля видобувають у центральній частині Донецької області (Єнакієво, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівка та ін.), Краснодонському й Кадіївському районах Луганської області.Енергетичне вугілля – в Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області. Освоюється Західний Донбас. УЛьвівсько-Волинському кам'яновугільному басейні видобувають понад 5 млн т. вугілля, запаси його невеликі. Основні споживачі – Бурштинська та Добротвірська ТЕС.Дніпровський буровугільний басейн об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Вугілля низькоякісне, використовується переважно для місцевих потреб.Нафтова промисловістьмаєнизькі показниками. Перше місце за видобутком нафти посідаєлівобережна Україна, де розробляються Гнідинцівське та Прилуцьке нафтогазові родовища у Чернігівській області, у Сумській – Охтирське і Качанівське, у Полтавській – Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища. Тут видобувають більшість нафти України. На другому місціПрикарпаття, де розробляються Бориславське й Долинське нафтогазові родовища. Видобуток нафти тут невеликий через вичерпаність запасів. Собівартість нафти досить висока.Нафтопереробна промисловість. В Україні діють Лисичанський, Кременчуцький, Одеський, Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський і Надвірнянський нафтопереробні заводи. Власними ресурсами потребу в нафті Україна забезпечує частково (потрібно до 45 млн. т нафти на рік). Потужності нафтопереробної промисловості сягають 60 млн. т річної первинної переробки. Використовуються вони частково.Газова промисловістьсформувалася в Україні у післявоєнні роки на базі розвіданих родовищ природного газу. Нині видобуток природного газу становить понад 18 млрд. м3 (у 1975 р. – 68 млрд. м3 ) на рік, а потрібно до 70 млрд. м3.

Передкарпатська нафтогазоносна область. Газ видобувають переважно з незначних глибин. Дашавське, Більче-Волицьке, Космацьке родовища.

Дніпровсько-Донецька газоносна область – найбільша в Україні (93,8% загального видобутку газу). Основні родовища природного газу в Харківській області (Шебелинське(80% усіх запосів Укр.), Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське й Західнохрестищенське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській (Перешепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях.У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ. Найбільші з них Голіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське.Торфова промисловість.Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів торф використовують як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит.Електроенергетика.Теплові електричні станціїДРЕС: Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська. Слов'янська, Криворізька-2, Придніпровська, Бурштинська, Запорізька, Ладижинська, Трипільська та ін.ТЕЦ:  Київська ТЕЦ-5, Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Калуська, Краматорська та ін.Атомні електростанції :Південноукраїнська, Запорізька, Рівненська, Хмельницька.Гідроелектростанції(ГЕС). Основні гідроелектростанції, побудовані на Дніпрі – Дніпрогес, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Каховська, Канівська і Київська; на Дністрі – Дністровська ГЕС-ГАЕС; у Закарпатській області – Теребле-Ріцька. Збудовано каскади невеликих ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг. У 2006 році введена в дію Ташлицька ГАЕС, добудовується Дністровська.Проблеми й перспективи розвитку ПЕК.Відповідно до «Національної енергетичної програми» пов'язані із збільшенням масштабів геологічних досліджень традиційних видів палива – нафти, газу в Причорноморській низовині, Прикарпатті й Закарпатті, Дніпровсько-Донецькій западині. У Донецькому басейні збільшувати видобуток вугілля, технічно переоснастити й реконструювати застарілий шахтний фонд.Будувати нові блоки АЕС під землею з багаторазовим рівнем захисту. Збільшувати виробництво електроенергії з нетрадиційних джерел. Використовувати енергію термальних вод, малих річок, вітру, сонця, морських хвиль, сірководню.

17.Поняття регіону та регіональної економіки. Засади функціонування регіональної економіки.

З поняттям “регіон” пов'язаний термін регіональна економіка – науковий напрямок, що вивчає закономірність розміщення продуктивних сил та районів. Поняття “регіональна економіка” та “розміщення продуктивних сил” близькі за змістом; усе таки регіональна економіка більше “прив'язана” до поняття “регіон”, у той час як наука про розміщення продуктивних сил займається й загальними регіональними проблемами.

Одна з функцій регіональної економіки – створення різних сервісних виробництв та організацій, а також виробництв, що випускають продукцію міжгалузевого призначення. Регіональні органи управління можуть виконувати засновницьку функцію, тобто стати фундаторами нових типів сервісних та виробничих організацій, які згодом можуть функціонувати самостійно. У галузі науково-технічного прогресу функцією регіональної економіки є забезпечення адаптації досягнень науково-технічного прогресу до місцевих умов. На регіональному рівні можлива координація діяльності різних наукових установ та мобілізація їхніх зусиль на розв'язання завдань регіонального характеру.

Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування:

  • комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку;
  • єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища;
  • територіальна спільність виробництва;
  • відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню виробництва;
  • цілісність системи соціальної інфраструктури;
  • поєднання територіального та галузевого управління об'єктами.

18. Сутність регіональної економічної політики. Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики.

Державна регіональна економічна політика це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері розвитку регіонів відповідно до поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на:

  • ефективний розвиток і розміщення продуктивних сил окремих регіонів;
  • раціональне використання природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалів;
  • створення здорових умов для життя і діяльності населення;
  • забезпечення економічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.

Державна регіональна економічна політика є складовою державної регіональної політики, яка охоплює економічний, соціальний, демографічний, екологічний, поселенський і науково-технічний аспекти. Необхідність розроблення та реалізації державної регіональної політики зумовлена наявністю значних відмінностей і суперечностей між окремими регіонами, що особливо чітко виявляються в умовах переходу до ринкових відносин. У нашій країні існують значні відмінності в рівнях концентрації промисловості по регіонах, що впливає на рівень життя людей, умови їхньої життєдіяльності, екологічну ситуацію. В економічному відношенні високий рівень концентрації промисловості в окремих регіонах сьогодні не супроводжується аналогічним рівнем ефективності функціонування господарства цих регіонів. Особливої уваги заслуговує економічна ситуація в старопромислових регіонах, яка значною мірою склалася історично й зумовлена переважно їх моноспеціалізаціею. Загострення економічних, екологічних і соціальних проблем у цих регіонах вимагає регулювання їх розвитку через установлення відповідних пріоритетів, тобто надання переваг окремим галузям господарства або видам діяльності. Особливо актуальною як в окремих регіонах, так і в державі в цілому є проблема забезпечення населення робочими місцями, тобто розвиток галузей і видів діяльності, які б могли запобігти масовому вивільненню робочої сили і водночас сприяти створенню нових робочих місць. Забезпечення оптимальної зайнятості населення – важлива умова економічної стабільності в державі та сталого економічного розвитку.

Суб'єктидержавної регіональної економічної політики – центральні й місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання соціально-економічного розвитку регіонів.Об'єкти – територіальні утворення, у межах яких здійснюються державне управління та місцеве самоврядування. Склад останніх визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Державна регіональна економічна політика передбачає поєднання широких повноважень місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування з координуючою роллю держави для забезпечення збалансованого розвитку господарства та стабілізації соціально-економічної ситуації в кожному регіоні. Вона спрямовується на забезпечення однакових умов функціонування регіональних господарських комплексів та збереження територіальної цілісності України.

19.Механізм реалізації регіональної економічної політики в Україні. Необхідність його вдосконалення в сучасних умовах.

Державна регіональна економічна політика це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері розвитку регіонів відповідно до поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на:

  • ефективний розвиток і розміщення продуктивних сил окремих регіонів;
  • раціональне використання природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалів;
  • створення здорових умов для життя і діяльності населення;
  • забезпечення економічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.

Державна регіональна політика спрямовується нарозмежування повноважень між центром і регіонами. Економічні реформи, які проводяться в Україні, передбачають децентралізацію управління, підвищення самостійності регіонів. Зростання ролі регіонів у різних сферах і насамперед в управлінні державним майном, регулюванні використання природних ресурсів, сприятиме забезпеченню належних умов праці й охорони здоров'я населення.

Важливою сферою розмежування повноважень центральних органів влади та органів місцевого самоврядування є управління економікою, підвищення якості прогнозування, посилення управління економічними процесами. Таке розміщення регламентується Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими державними законодавчими та нормативними актами.

Влада усіх рівнів управління економікою здійснюється за трьома основними принципами:

  • визначення і розмежування повноважень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;
  • підпорядкування в системі органів виконавчої влади та у сфері реалізації делегованих повноважень виконавчої влади;
  • взаємодія і партнерство різних рівнів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя.

Адміністративна реформа в Україні зумовила багато проблем стосовно управління економікою на рівні районів, міст, областей і країни в цілому. Центральні органи влади, маючи повноваження щодо управління окремими сферами економіки, повинні нести особливу відповідальність за результати своєї діяльності.

Зміцнення місцевих фінансів і розширення прав місцевих органіввиконавчої влади у бюджетній політиці України досягається шляхом:

  • збільшення частки закріплених у бюджетах доходів на всіх рівнях бюджетної системи;
  • розширення ролі місцевих податків і зборів;
  • розроблення науково обгрунтованих критеріїв встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів;
  • визначення засад надання місцевим бюджетам дотацій, субсидій і субвенцій.

Складовою державної регіональної економічної політики є ймеханізм бюджетного регулювання на основі створення загальнодержавних, регіональних та місцевих цільових фондів для вирівнювання доходів територій, у тому числі і шляхом надання відповідних субсидій та субвенцій.

За роки незалежності в нашій державі істотно змінилася економічна ситуація, що особливо простежується на рівні регіонів. Після значного спаду промислового й сільськогосподарського виробництва, загрозливих масштабів безробіття, проблем енергозабезпеченості, особливо в аграрному секторі економіки, зараз спостерігається підйом виробництва, зменшення безробіття. Екологічна ситуація в окремих регіонах є складною, що вимагає великих фінансових ресурсів для її поліпшення. В таких умовахрегіональні аспекти державної концепції розвитку і розміщення продуктивних сил передбачають виконання таких завдань:

  • реструктуризації економіки насамперед промислових регіонів та центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої промисловості та складною економічною ситуацією.
  • розвитку експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови;
  • нарощування масштабів виробництва товарів народного споживання, сільськогосподарського і транспортного машинобудування;
  • інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в регіонах з метою максимального забезпечення продовольством та нарощування експортного потенціалу на основі реформування виробничих і земельних відносин;
  • стримування вивільнення робочої сили із сфери виробництва, створення нових робочих місць у галузях, що розвиваються, у споживчих галузях та організаціях ринкової інфраструктури;
  • поліпшення екологічної ситуації в Донецькому і Придніпровському економічних районах і на територіях, що зазнали впливу катастрофи на Чорнобильській АЕС;
  • прискореного розвитку регіональної і міжрегіональної інфраструктури, що сприятиме підвищенню ефективності територіального поділу праці.

20. Проаналізувати мінерально-сировинну базу України, показати регіональні особливості розміщення найважливіших видів мінеральних ресурсів.

Мінерально-сировинні ресурси.Мінеральні ресурси головне джерело матеріального виробництва суспільства становлять дуже велику групу природних речовин мінерального походження, що використовуються для добування енергії, різних матеріалів через їх вилучення та перероблення в різних галузях господарства (табл. 6.1.).

Залежно від особливостей складу й характеру використання в господарстві корисні копалини поділяються натригрупи:

  1. паливно-енергетичні (горючі) вугілля, нафта, природний газ, торф;
  2. рудні, або металеві руди чорних, кольорових, рідкісних, благородних і радіоактивних металів;
  3. нерудні, або неметалеві (будівельні матеріали: будівельне каміння іглини, цементна сировина);промислова мінеральна сировина (вогнетривкі глини, графіт,вапняки,скляні піски); хімічна мінеральна сировина (солі, сірка); сировина для виробництва мінеральних добрив (калійні солі, фосфорити); коштовне й напівкоштовне каміння.

Паливно-енергетичні ресурси.Серед паливно-енергетичних ресурсів провідне місце належитькамяномута бурому вугіллю. Основні запаси камяного вугілля, розташовані в Донбасі (98%) та Львівсько-Волинському басейні (2%).Дніпровський буровугільний басейн - основні запаси бурого вугілля зосереджені у Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Найбільші родовища Звенигородське, Верхньодніпровське, Олександрійське, Новоолександрівське. Основні запаси та видобутокнафти іприродного газу зосереджено у Передкарпатському, Дніпровсько-Донецькому та Причорноморсько-Кримському регіонах. Розвідано 278 родовищ нафти і 336 природного газу, з них експлуатується відповідно 178 і 208. Покладигорючих сланців виявлено в Черкаській, Кіровоградській і Хмельницькій областях та Карпатах. Сланці це паливо для ТЕС і сировина для хімічної промисловості.У північній частині Україні є понад 2500 родовищторфу. За покладами виділяються Волинська, Рівненська, Чернігівська, Київська та Львівська області.

Рудні корисні копалини.Україна, багата наруди чорних металів(залізні, марганцеві, хромові).Більшість залізних руд зосереджена у 48 родовищах Криворізько-Кременчуцького, Білозерсько-Конкського, Керченського басейнів і Приазовському залізорудному районі.Руди хрому є в Побужжі (2,6 млн. т) і зосереджені в Капітанівському родовищі.

Руди кольорових металів. Рівень розвитку кольорової металургії в Україні зумовлений низьким забезпеченням її рудами кольорових металів.Нікелеві руди Побузькій (6 родовищ, експлуатується Деренюське) та Дніпропетровській (Нове, Тернівське, Девладівське).Алюмінієва сировина залягає у виглядібокситів (Високопільське родовище),алунітів (Берегівське, Беганьське, Лопошнянське) інефелінів(Приазов'я), але експлуатується тільки Високопільське.Ртутні руди розробляються на Микитівському родовищі, тут є й запасисурми.Титанові руди виявлено в Житомирській (Іршанське) і Дніпропетровській (Самотканське) областях.Поліметалічні руди у Берегівському й Беганському родовищах на Закарпатті, у Вінницькій та Луганській областях.Вольфрам на Кіровоградщині,олово у Приазов'ї,ванадій у Житомирській області.Відкриті родовищазолота, які зосереджені в Кіровоградській, Дніпропетровській, Житомирській, Луганській, Донецькій та Закарпатській (Мужіївське родовище) областях.

Нерудні корисні копалини.Україна має великі поклади високоякісної гірничо-хімічної сировини калійних та магнієвих солей, кухонної солі, самородної сірки, природних цеолітів та ін.

Калійні солі знаходяться у Передкарпатті( Стебниківське, Доброгостіївське, Бориславське, Калусько-Голинське, Тростянецьке).

Магнієві солі, зосереджені у двох регіонах: Передкарпатському(Калусько-Голинське, Стебняківське) та Північно-Кримському(озера Криму: Сиваш, Сасик і Старе).

Камяні солі. Найбільші запаси високоякісної кухонної солі зосереджені на Донбасі (Артемівськ, Словянськ), Передкарпаття (Дрогобич, Калуш, Долин, Болехів), Закарпаття (Солотвином) на Харківщині (Єфремівське) та у Присивашші (Генічеське, Східносиваське, Сасик-Сиваське).

Самородну сірку видобувають у Львівській області (Роздольське та Новояворівське родовища.

Фосфорити, видобуваються в Ізюмському (Харківська область), Кролевецькому (Сумська), Незвиському (Придністров'я) родовищах.

Графіт, який є в Петровському і Водянському (Запорізька область), Старокримському (Донецька) родовищах, розробляється Завалівське (Кіровоградська).

МармуруКарпатах (Лугівське, Теребля), Криму (Мраморне, Севастополь).Вапняки утворюють ареали Придністровський, Кримський, Донбаський, акрейда імергель Волино-Подільський, Сумський та Східний (Луганська, Харківська, Донецька області) ареали. Промислові запасискляних пісків 120 тис. т., найбільші родовища Авдіївське, Новоселівеьке, Глібівське.

21. Особливості структури господарського комплексу Північно-Східного економічного району. Роль машинобудування району в територіальному поділу праці.

Північно-Східний економічний район. Район розташований у північно-східній і, частково, центральній частині країни. Його площа становить 84 тис. км2 (13,9% території України). Він охоплює Харківську, Полтавську та Сумську області. На північному сході межує із Курською і Білгородською областями Російської Федерації, на сході – з Донецьким економічним районом, на півдні – з Придніпровським, на південному заході і заході – з Центральним і Столичним економічними районами України.

Північно-Східний район має потужний АПК. Основу його становить сільське господарство. За вартісними показниками валового випуску продукції сільського господарства Північно-Східний район, серед районів України, посідає третє місце. Посівні площі сягають 50,5% усієї площі району. Сільськогосподарські підприємства в основномуспеціалізуються на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Поблизу великих міст, особливо Харкова, розташовані овоче-молочні господарства приміського типу.Майже половина посівної площі (49,6%) припадає назернові культури, з-поміж яких найбільше озимої пшениці, ячменю, жита, кукурудзи, гречки. У районі вирощується великачастка технічних культур – 16,4% посівних площ. Цукрові буряки висівають майже на всій території району, а соняшник – здебільшого на півдні та південному сході. Картоплю й овочі вирощують майже в усіх господарствах, але найбільше навколо великих міст і в південній та західній частині. Вони займають 7,7% усієї посівної площі. Розвинені також садівництво та ягідництво.

Тваринництво у структурі сільськогосподарського виробництва переважає рослинництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, птицю. Південь має м'ясо-молочний напрям. У південно-східній частині району значного розвитку набуло вівчарство. Переважають тонкорунні вівці. Свинарство має м'ясний напрям. Північ району, а загалом і весь район, зберігає молочно-м'ясний напрям тваринництва. У районі розвинені також рибальство, бджільництво і шовківництво.

Маючи потужну сировинну базу,харчова промисловість району за обсягом виробництва поступається тільки машинобудуванню. Найбільше значення має цукрова промисловість. Основними галузямимашинобудування є енергетичне, тракторне, сільськогосподарське, електротехнічне, транспортне, верстато- і приладобудування. Енергетичне та електротехнічне машинобудування зосереджене в Харкові (випускають парові турбіни для теплових і атомних електростанцій, потужні турбогенератори, електродвигуни тощо), Полтаві (заводи електротехнічних виробів, газорозрядних ламп тощо), Глухові (електронні й агрегатні вузли), Сумах (важке компресоробудування, електропомпи).Транспортне машинобудування репрезентоване у Кременчуці (вантажні автомобілі, різні види вагонів), Харкові (велосипеди, мотоцикли, тракторні двигуни тощо). У Харкові виробляють пасажирські і транспортні літаки.Верстатобудування розвивається у Харкові, де випускають верстати загального та спеціального призначення, автоматичні лінії, верстати із програмним управлінням. Інший центр – Лубни, де виробляють круглошліфувальні та спеціальні колові верстати високої точності. Виробництвосільськогосподарських машин розміщене в Харкові й Охтирці. Харків є найбільшим у країні осередком тракторобудування.

22. Значення хімічної промисловості у народному господарстві України. Структура галузі та провідні виробництва.

Сировинна базахімічної промисловості надзвичайно різноманітна – це й корисні копалини, сільськогосподарська сировина, відходи промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря та вода.

Україна має потужну сировинну базу – це родовища самородної сірки в Прикарпатті (Роздол, Яворів), калійних солей (Калуш, Стебник), практично необмежені поклади кам'яної солі в Донбасі (Артемівськ, Слов'янськ), Закарпатті (Солотвино) і Прикарпатті (Болехов, Дрогобич), запаси самоосадної солі в озерах і лиманах Причорномор'я та Криму. Особливо багатий на хлоридні солі натрію, магнію й брому Сиваш. Великі запаси каоліну, вогнетривких глин, вапняків, доломітів, графіту та інших нерудних копалин сприяють розвитку багатьох хімічних виробництв. Сировиною є також вугілля, продукти коксового виробництва, нафта й горючі гази. Розгалужена система трубопроводів наближає підприємства органічної хімії до районів споживання виробленої продукції.

Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті.

Гірничо-хімічнапромисловість здійснює видобуток сировини для неорганічної хімії. Основна продукція – калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам'яна сіль Артемівська й Слов'янська, вапняки Донецької області та АР Крим. Галузь, сконцентрована переважно в Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Основна хімічна промисловість виробляє соду, сірчану кислоту й мінеральні добрива. Виробництвокальцинованої соди зосереджене в районах залягання солей та вапняків у Слов'янську й Лисичанську,каустичної соди, – у Слов'янську, Лисичанську і Красноперекопську. Виробництвосірчаної кислоти, розміщене в районах її споживання (низька транспортабельність). Підприємства тяжіють до виробництва фосфорних і азотних добрив у Костянтинівці, Сумах, Вінниці, Одесі, Горлівці, Дніпродзержинську й Лисичанську.

Виробництво мінеральних добрив (азотних, калійних, фосфорних і комбінованих) є провідною галуззю хімічної промисловості України.

Фосфорні добрива виробляють із привізних апатитів Кольського півострова на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах, Сумському та Одеському суперфосфатних заводах. Використовують й фосфорити Кролевецького, Ізюмського та Придністровських родовищ України.

Виробництвокалійних добрив зосереджене у Стебнику (100 тис. т сульфатів калію), Калуші (80 тис. т), Роздолі (100 тис. т хлориду калію), Вінниці, Костянтинівці (10 тис т). Передбачається реконструкція галузі, впровадження нових технологій, збільшення видобутку сировини до 2,8 млн т, що дасть змогу отримати понад 150 тис. т оксидів калію за рік (Калушське та Стебниківське родовища).

23. Сучасна галузева структура народного господарства та тенденції її розвитку. Міжгалузеві комплекси.

Суч. галузева структура нар. гос-ва та тенденції її розвитку.Міжгалузеві комплекси.

На галузеву структуру економ1ки Укр впливаютьpi3нi ек та природн1 чинники, в тому числ1 наявний р1вень розвитку продуктивних сил, темпи зростання  виробництва, р1вень за-безпечення сировинними та паливно-енергетичнимн ресурсами,інтенсивність реал1зації досягнень науки й техн1ки, м1жнародний поділnpaцi, економічна 1нтеграц1я.

У проце-ci розвитку докоршно зм1нилася п структура. Провідну роль пачалавідіграватн важка промисловкть. Це змінило сідввідношения м1ж виробництвом засоб1в виробництваi предмет!в споживання. 3 1990 р. структура господарства Укр значно змінилася. Так, зменшилися промислове виробництво - на 50%,. Буд1вельний комплекс не зазнав змін, а частка послуг у ВВП зросла Тіньова економ1ка, за оцінками

спец1ал1стів, становить біля 60%..У галузев1й структур! промисловост1 Укр в 1998 р. на перше місце вийшла чорна металургія,за нею ене-ргетика, машинобудуванняi металообробка, харчова,

паливна промислов1сть. Структура галузей. що виробляють засоби внробництва, включаєвидобувн1 та обробні галузі До видобувиихналежать: видобуток мінера-льного палива, виробннцтво електроенергії на ГЕС. Спеціал1зуються галуз1 за ознакамп однор1дност1, спільністю використовуваної

сировини  або за характером технології. Вони групуються у так 3Baнiкомплексні галузі.Тому галуз1 можна групуватп в паливно-енерге-тичний, металург1йний, машннобудівний, х1м1ко-л1совий комплекси.

24. Особливості галузевої структури господарського комплексу Придніпровського економічного району України. Його роль в економіці країни.

Придніпровський економічний район. Район розташований у центральній і південно-східній частинах країни, у басейні Дніпра. Площа його становить – 59,1 тис. км2 (9,8% території України). Район охоплює Дніпропетровську та Запорізьку області. Межує на півночі з Північно-Східним, на сході – з Донецьким, на півдні – з Причорноморським, на заході – з Центральним економічним районами. Південь Запорізької області омивається водами Азовського моря.

Велику роль у розвитку господарства Придніпров'я відіграє АПК. За валовою продукцією сільського господарства район посідає шосте місце серед економічних районів країни.Головною галуззю сільськогосподарського виробництва є рослинництво. Під зерновими культурами зайнято більше 53% посівних площ. Більша частина посівів зернових припадає на озиму пшеницю. Значні площі відведено під посіви кукурудзи на зерно. Землі під пшеницею і кукурудзою розміщені доволі рівномірно по всій території Придніпров'я. Третє місце серед зернових посідає ярий ячмінь. Вирощують також просо та гречку. Різко зменшилися площі під вівсом, житом, яке висівають тільки на півночі регіону і ярою пшеницею.

Зросли посівитехнічних культур (до 25%), з яких основне значення має соняшник (Дніпропетровська, Запорізька обл.) та цукрові буряки (Дніпропетровська обл.). Поширені посіви коноплі, льону-кудряшу, рицини (понад 50% посівної площі в Україні). Певного розвитку набуло вирощування овочевих культур і картоплі. Посіви баштанних культур найпоширеніші на півдні Дніпропетровської і Запорізької областей. Тут же добре розвинені садівництво і виноградарство. Значна частина площі відводиться під кормові культури (17,0%).

Потреби населення індустріальних центрів визначають спеціалізацію тваринництва. Провідну роль відіграє молочно-м'ясне скотарство. Розвинуті також свинарство, птахівництво, вівчарство. У водосховищах Дніпра і в Азовському морі виловлюють рибу. Крім того, певна роль належить кролівництву, шовківництву.

Економічні зв’язки. З Придніпровського району у Донбас постачають залізну і марганцеву руди, алюміній, титан, гірниче і металургійне устаткування. В усі економічні райони країни звідси надходять легкові автомобілі, шини, лаки і фарби, бурякозбиральні комбайни тощо, продукція АПК (олія, черешні тощо). Водночас Придніпров'я є одним із найважливіших експортерів промислової продукції до країн Європи, Азії та Африки, куди вивозять залізну і марганцеву руди, прокат, металургійне устаткування тощо. З інших районів країни Придніпров'я отримує вугілля і кокс, гірниче і металургійне устаткування, різноманітні машини та обладнання, продукцію легкої промисловості та АПК.

25. Місце і роль промисловості в сучасній економіці України. Провідні галузі. Форми територіальної організації промисловості.Місце і роль промисловості в сучю економіці Укр..Провідна галузь.Форми територіальної організації промисловості.ВУкраїні розвинуті майже вci відом1 галуз1 промисловості За часткою продукції середycix галузей виділяеться машинобудування . Дал1 йдехарчоваi легка промислов1сть, чорна металургія ,паливнатаxiMiчнаi нафтох1м1чна галуз1 Деякі галуз1 промисловост1, наприклад паливнаi електроенергетична, чорнаi кольорова металурпя та деякіiнші, формують міжгалузеві промислові комплекси.Це системи економічно зв'язаних М1Ж собою виробництв, діяльністьi розміщення яких технологічноi територ1ально зумовлен1.Найважлившшми М1жгалузевими промисловими комплексами е: паливно-енергетичний, металургійний, машинобуд1вний, л1совиробничий.Деяк1галуз1 взаемод!ють з 1ншими, утворюючи складні народногосподарськ! комплекси. Наприклад, харчоваi легка промислов1сть використовують про-дукщю с/г виробництва, забезпечуючи населения продуктами харчування та товарами народного споживання.Структура промислового виробництва, тобто співвідношення галузей, українівесь час змінюеться. Так, протягом останнього десятиліття поступово зростає частка машинобудування, деревообробноїi целюлозно-паперовоїпромисловост!i зменшуеться — чорної металургії, харчової таxiMiчHoїi нафтох!м1чно1 промисловост1. Досить стабільна частка елекгроенергетики, промисловост! буд1вельнихMaTepiaлів.Нин1 в укр.e державні та недержавн1 підприемства. Багато з них входять до складу виробничих об'еднань (ВО), що згруповують п1дприсмства з однаковою продукц1ею або ті, що маютьtichj виробнич1 зв'язки.Форми територіальної орг.анізації промисловості. Територ1а-льна орган1зац1я промисловості зумовленаформуваннямвиробничо-mepumopiальних об'єднаньдвох тип1в: промислових угруповань та про-мислових комплекс1в;Промислов1 угруповання -це сукупність кількох п1дприемств, об'еднаних не виробничо-технологічними зв'язками, а транспортно-гео-граф1чним положеням, сп1льн1стю використання об'ект1в 1нфраструктуриiBciei системи обслуговування. Дляпромыслового комплексу,KpiM зазна-чених ознак, характерн1Ticнi виробничо-технологічні зв'язки наochobіпосл1довноїi комплексної переробки сировини, в1дход1в виробництва та спільного випуску готової продукції.Виробничо-територ1альним угрупованням р1зних тип1В відповіда-ютьpi3ni  територ1альн1 одиниці Якщо, наприклад, у населеному пункт! розм1щене одне п1дприемство, то таку тер. нази-ваютьпромисловим пунктом,а якщо трупа підприемств, слабо пов'язаних міжсобою виробничими зв'язками, - топромисловим центромЗа визначенням економ1ст1в,npoмисловіi вузли -це локальн! ком-плексн1 виробничо-територ1альн1 угруповання підприемств, які розм1щен1 близько один в1д одногоi пов'язан1 м1ж собою тісними виробничими й виробничо-технолог1чними зв'язками, едністю транспортно-географ1чно-го положения, сп!льн1ми системамиінфраструктури й населених м1сць з метою найефективнішого використання природних, матер!альнихi тру-довихpecypciB.Промисловийрайон— складніше й ширше за територ1ею формуван-ня.Biн виникае наocноBi комплексів, угруповань або внаслідок взаемодіїцих формувань.Поняття«промислова зона» означае сукупність промислових районів або досить великих просторових ареал1в з високою концентрацією у них про-мисловості.Категор1я«промислова агломераціястворюе агломераційний ефект, який полягае в тому, що компактно розміщені об'екти завжди ефективніші,ніж 1зольовані, розпорошені. Комплексне розм1щення підприемств мае велике економ1чне значения, оскільки створюе додатковій економ1чний ефект.HaBiTb при розм1щенн1 к1лькох підприемств на пор1вняно обмеженій території вони можуть спільно використовувати загальну транспортну мережу, сирови-пу, палнвно-енергетичнуi буд1вельну бази, обслуговуюч1 виробництва тощо, а це сприяе економії матер1алыних, грошовихi трудовихpecypciB.

26. Рослинництво України та його структура. Основні зернові й технічні культури, їх розміщення.Рослинництво. Частка рослинницьких галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становить 56,5%.Найсприятливіші умови дляйогорозвиткуу степовій і лісостеповій зонах. Посівні площі становлять 28,8 млн га, в тому числі під зерновими – 13,7, технічними – 3,7, картоплею і овоче-баштанними – 2,1, кормовими культурами – 9,2 млн га. Площа чистих парів становила 3,0 млн га.

Зернові культури займають понад 45% посівних площ. Основне виробництво зерна зосереджено у Степу і Лісостепу, де виробляють відповідно 45 і 40% його загального обсягу. Менше зерна виробляється у Поліссі та Карпатах. Основні зернові культури в Україні – озима пшениця й жито; круп'яні – просо, гречка та рис; зернофуражні – ячмінь, кукурудза й овес, зернобобові – горох. Спостерігається значна відмінність у показних врожайності зернових культур. Так на Поліссі та в Карпатах врожайність пшениці у 1,5-2 раза нижча, ніж у центральних та південних областях.

Озима пшениця– основна продовольча зернова культура. Найвища концентрація посівів у степовій (50%) і лісостеповій (30%) зонах, значно менше у Поліссі, Карпатах. Ярова пшениця культивується у лісостепу.

Яровий ячмінь– друга після пшениці зернова культура за площею посівів і валовими зборами зерна. Посіви його поширені у північному Степу, Лісостепу, а також у передгірних районах Карпат.

Озиме жито вирізняється холодо- та посухостійкістю. Невибагливе воно й до піщаних грунтів, осушених земель. Основні посіви його зосереджені на Поліссі (понад 60%), у Карпатах і деяких лісостепових районах.

Кукурудза– цінна продовольча і фуражна культура, належить до пізніх ярових культур. Вона вимоглива до родючості грунтів, боїться приморозків, і тому основні посіви цієї культури  зосереджені в Степу та в південній частині Лісостепу. Більше за все кукурудзи виробляють  Полтавська, Дніпропетровска, Донецька області, північні райони Запорізької та Луганської областей, південь Вінницької та Одеська область. Висока врожайність кукурудзи понад 30 ц/га у лісостеповій зоні та окремих районах Степу, Закарпаття.

Овес – допоміжна фуражна культура. Найбільше посівних площ зосереджено у Поліссі і в районах Карпат.

Просо, гречка, рис– цінні круп'яні культури.Просо як посухостійку культуру вирощують переважно в Степу, найбільші врожаї отримують у Лісостепу (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській обл.).Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, менше – у степових.Рис вирощують на поливних землях (22 тис. га) у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та АР Крим.

Зернопромисловий підкомплекс АПК здатний не тільки забезпечити внутрішні потреби країни, але й експортувати значну кількість продукції.

Проблеми інтенсифікації виробництва. Через надмірне забруднення природного середовища актуальною нині є проблема виробництва екологічно чистої харчової продукції. Екологізація розвитку продуктивних сил і насамперед сільського господарства є важливим напрямом державної політики і господарської діяльності населення.

27. Роль АПК Подільського економічного району  в територіальному поділі праці країни.Агропромисловий комплекс. Основою господарського комплексу району є потужний АПК, який базується на інтенсивному, багатогалузевому сільському господарстві і спеціалізується на землеробстві зерново-буряківничого і тваринництві молочно-м’ясного напрямів. Рівень освоєння земель дуже високий. Сільськогосподарську сировину використовує більшість промислових підприємств Поділля. В АПК зайнята основна частина населення.

Провідна галузь сільського господарства району –рослинництво. Близько 50% усіх посівних площ зайнято під зерновими культурами, серед яких, насамперед, виділяється озима пшениця, а також ячмінь, кукурудза та зернобобові. Вирощують також овес, просо, гречку. Серед кормових культур поширені конюшина, люцерна, однорічні та багаторічні трави. Розвинуте картоплярство та овочівництво. Значні площі зайняті під садами і ягідниками, а у Придністров'ї – під виноградниками.Основна технічна культура району – цукрові буряки. За їхніми валовими зборами Поділля посідає перше місце в країні (до 30%). З інших технічних культур тут вирощують соняшник і тютюн.

Тваринництво тісно пов'язане з рослинництвом і переробною ланкою АПК. Так, кормові культури займають понад 28% усієї посівної площі. Відходи цукрової та інших галузей харчової промисловості використовуються для відгодівлі худоби. Домінує молочно-м'ясне скотарство, розвиваються свинарство, птахівництво, вівчарство, рибництво і бджільництво.

Харчова промисловість. Найрозвинутішими галузями харчової промисловості є цукрова, спиртова, м'ясна, молочна, маслоробна, сироварна, борошномельно-круп'яна, олійно-жирова, плодоовочева, хлібопекарська. Перше місце посідає цукрова промисловість. У цій галузі працюють 64 заводи, які виробляють третину цукру в країні. Найбільшими заводами є Гайсинський, Кирнасівський-2, Бернадський, Погребищенський (Вінницька обл.), Теофіпольський, Кам'янець-Подільський, Волочиський (Хмельницька), Кременецький, Чортківський (Тернопільська).

28. Паливно-енергетичний комплекс України, його структура. Особливості сучасного паливно-енергетичного балансу. Проблеми розвитку комплексу.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) складається з галузей і підгалузей промислового виробництва, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці й споживанні твердого мінерального, рідкого й газового палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії й тепла. Він є базовим в економіці України і впливає на рівень її розвитку. Від стану енергетики, основою якої є паливна промисловість, залежить науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація суспільного виробництва.

Паливна промисловість складається із кам’яно- та буровугільної, нафто- та газовидобувної, торф’яної та нафтопереробної галузей.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива посідає перше місце серед інших галузей. В 2005 р. видобуток кам’яного і бурого вугілля становив понад 60 млн. т., а необхідно не менш як 100 млн. т.

Донецький басейн є основним районом видобутку кам'яного вугілля. Вугілля видобувають в шахтах.Коксівне вугілля видобувають у центральній частині Донецької області (Єнакієво, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівка та ін.), Краснодонському й Кадіївському районах Луганської області.Енергетичне вугілля – в Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області. Освоюється Західний Донбас.

УЛьвівсько-Волинському кам'яновугільному басейні видобувають понад 5 млн т. вугілля, запаси його невеликі. Основні споживачі – Бурштинська та Добротвірська ТЕС.

Дніпровський буровугільний басейн об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Вугілля низькоякісне, використовується переважно для місцевих потреб.

Нафтова промисловістьмаєнизькі показниками. Перше місце за видобутком нафти посідаєлівобережна Україна, де розробляються Гнідинцівське та Прилуцьке нафтогазові родовища у Чернігівській області, у Сумській – Охтирське і Качанівське, у Полтавській – Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища. Тут видобувають більшість нафти України. На другому місціПрикарпаття, де розробляються Бориславське й Долинське нафтогазові родовища. Видобуток нафти тут невеликий через вичерпаність запасів. Собівартість нафти досить висока.

Нафтопереробна промисловість. В Україні діють Лисичанський, Кременчуцький, Одеський, Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський і Надвірнянський нафтопереробні заводи. Власними ресурсами потребу в нафті Україна забезпечує частково (потрібно до 45 млн. т нафти на рік). Потужності нафтопереробної промисловості сягають 60 млн. т річної первинної переробки. Використовуються вони частково.

Газова промисловістьсформувалася в Україні у післявоєнні роки на базі розвіданих родовищ природного газу. Нині видобуток природного газу становить понад 18 млрд. м3 (у 1975 р. – 68 млрд. м3 ) на рік, а потрібно до 70 млрд. м3.

Передкарпатська нафтогазоносна область. Газ видобувають переважно з незначних глибин. Дашавське, Більче-Волицьке, Космацьке родовища.

Дніпровсько-Донецька газоносна область – найбільша в Україні (93,8% загального видобутку газу). Основні родовища природного газу в Харківській області (Шебелинське(80% усіх запосів Укр.), Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське й Західнохрестищенське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській (Перешепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях.

У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами газу 14,3 млрд. м3. Найбільші з них Голіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське.

Торфова промисловість.Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів торф використовують як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит.

Електроенергетика.Теплові електричні станціїДРЕС: Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська. Слов'янська, Криворізька-2, Придніпровська, Бурштинська, Запорізька, Ладижинська, Трипільська та ін.ТЕЦ:  Київська ТЕЦ-5, Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Калуська, Краматорська та ін.Атомні електростанції :Південноукраїнська, Запорізька, Рівненська, Хмельницька.Гідроелектростанції(ГЕС). Основні гідроелектростанції, побудовані на Дніпрі – Дніпрогес, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Каховська, Канівська і Київська; на Дністрі – Дністровська ГЕС-ГАЕС; у Закарпатській області – Теребле-Ріцька. Збудовано каскади невеликих ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг. У 2006 році введена в дію Ташлицька ГАЕС, добудовується Дністровська.

Проблеми й перспективи розвитку ПЕК.Відповідно до «Національної енергетичної програми» пов'язані із збільшенням масштабів геологічних досліджень традиційних видів палива – нафти, газу в Причорноморській низовині, Прикарпатті й Закарпатті, Дніпровсько-Донецькій западині. У Донецькому басейні збільшувати видобуток вугілля, технічно переоснастити й реконструювати застарілий шахтний фонд.Будувати нові блоки АЕС під землею з багаторазовим рівнем захисту.

Збільшувати виробництво електроенергії з нетрадиційних джерел. Використовувати енергію термальних вод, малих річок, вітру, сонця, морських хвиль, сірководню.

29. Типи економічних районів. Сучасне економічне районування України та необхідність його вдосконалення.Економічне районування відображує територіальний поділ праці, а тому районоутворення є важливою умовою регіонального управління господарством. Раціональна територіальна організація продуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва.Економічний район – це територіальне цілісна частина народного господарства країни.Економічне районування це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Разом із тим спеціалізація економічних районів, як і спеціалізація у виробництві (предметна, подетальна, технологічна), сприяє економії суспільної праці.

     Завдання економічного районування полягає у  виявленні на території країни науково обгрунтованих господарських комплексів. Сьогодні існуюча мережа економічних районів використовується для прогнозу розвитку й нового розміщення продуктивних сил, особливо, господарських комплексів районів. Серед існуючих методів районування більш ефективним є програмно-цільовий. Економічний ефект від його застосування полягає в досягненні високого рівня комплексності господарства, раціоналізації системи внутрішньо- та міжрайонних зв'язків, у повнішому використанні природних, матеріальних і трудових ресурсів.Райони:Донецький(Луганськ, Донецьк),Придніпровський(Дніпропетровськ, Запоріжжя),

Північно-Східний(Харків,Суми,Полтава),Столичний(Житомир,Київ,Чернігів),Центральний(Кіровоград,Черкаси),Волинський(Волинська,Рівненська),Подільський(Вінниця,Тернопіль,Хмельницьк), Карпатський(Закарпатська, Львівська, Чернівецька, І-Фр.),Причорноморський(Миколаїв, Одеса, Херсон, АРК).

30.Лісопромисловий комплекс України, його структура.Особливості розміщення целюлозно-паперової та деревообробної промисловості.Лісогосподарський підкомплекс. Він складається з двох підгалузей: лісового господарства та лісозаготівельної промисловості.Лісове господарство займається лісовідтворенням, у тому числі розширенням площ лісів, поліпшенням їх видового складу, підвищенням продуктивності лісів та їх охороною. Заліснення України становить 14,3%.Підприємствадеревообробного підкомплексу розміщені у районах як лісозаготівлі, так і споживання деревини. Однією з найважливіших єлісопильна галузь, 80% підприємств якої зосереджені в Карпатському економічному районі. Найбільші підприємства в Закарпатській та Чернівецькій областях. Щороку вони переробляють 2,3 млн м3 деревини. Головна проблема галузі – відсутність сучасного обладнання. Потужності підприємств не завантажені повністю. Підприємства випускають пиломатеріали, паркет, тару тощо.Найбільшіцентри лісопиляння: Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірна в Івано-Франківській, Чернівці, Сколе, Стрий і Турка у Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль і Сарни у Рівненській, Ковель та Камінь-Каширський у Волинській, Малин, Овруч і Коростень у Житомирській областях (350 підприємств).Целюлозно-паперова промисловість в Україні розвинена недостатньо, а тому й дефіцит паперу й картону. Виробництво їх зосереджене на Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті (Львівська область), Рахівській картонній фабриці (Закарпатська область), Херсонському целюлозному заводі, паперовій фабриці в Понінці (Хмельницька область) і Малині (Житомирська область), Ізмаїльському целюлозному комбінаті.Ще є:Фанерна промисловість, меблева промисловість, виробництво будівельних матеріалів із дерева Лісохімічний підкомплекс.Перспективи розвитку лісового комплексупов'язані із зменшенням використання ділової деревини в окремих галузях господарства, поглибленням комплексної переробки деревини, розширенням використання її замінників. Збільшення виробництва паперу, картону, деревно-стружкових плит, меблів.

  1. Визначити предмет, об’єкт вивчення науки регіональної економіки. Довести необхідність знань про регіональну економіку.
  2. Роль  регіональної економіки у вирішенні найважливіших соціальних та економічних проблем в Україні.
  3. Зв'язок науки про регіональну економіку з іншими економічними науками. Її роль у подальшому розвитку економіки регіонів.
  4. Основні завдання регіональної економіки. Її роль у досягненні економічної незалежності України.
  5. Доведіть необхідність теоретичного обгрунтування розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів.
  6. Поясніть, у чому полягають цілі і завдання державної регіональної політики України в економічній та соціальній сфері.
  7. Визначити основні закономірності розміщення продуктивних сил. Доведіть їх роль у підвищенні ефективності роботи існуючого і перспективного виробництва регіонів в сучасних умовах.
  8. Визначити основні принципи розміщення продуктивних сил. Доведіть їх роль у підвищенні ефективності роботи підприємств  регіонів в сучасних умовах.
  9. Визначити основні фактори розміщення продуктивних сил. Доведіть їх вплив на раціональність розміщення підприємств і галузей.
  10. Розкрити основні принципи сучасного економічного районування України. Районний господарський комплекс, його галузева структура (три групи галузей).
  11. Економічний район. Типи економічних районів. Сучасне економічне районування України. Доведіть необхідність його вдосконалення.
  12. Сучасний стан розвитку машинобудівного комплексу. Провідні центри машинобудування. Проблеми і перспективи розвитку галузі.
  13. Основні форми і особливості розвитку зовнішньоекономічних зв`язків України в сучасних умовах.
  14. Територіальний поділ праці, як основа формування економічних регіонів.
  15. Особливості структури господарського комплексу Донецького (та всіх інших) економічного району. Промислова спеціалізація регіону.
  16. Роль паливно-енергетичного комплексу в економіці України, його стуктура. Основні райони видобутку вугілля. Сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку галузі.
  17. Поняття регіону та регіональної економіки. Засади функціонування регіональної економіки.
  18. Сутність регіональної економічної політики. Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики.
  19. Механізм реалізації регіональної економічної політики в Україні. Необхідність його вдосконалення в сучасних умовах.
  20. Проаналізувати мінерально-сировинну базу України, показати регіональні особливості розміщення найважливіших видів мінеральних ресурсів.
  21. Особливості структури господарського комплексу Північно-Східного економічного району. Роль машинобудування району в територіальному поділу праці.
  22. Значення хімічної промисловості у народному господарстві України. Структура галузі та провідні виробництва.
  23. Сучасна галузева структура народного господарства та тенденції її розвитку. Міжгалузеві комплекси.
  24. Особливості галузевої структури господарського комплексу Придніпровського економічного району України. Його роль в економіці країни.
  25. Місце і роль промисловості в сучасній економіці України. Провідні галузі. Форми територіальної організації промисловості.
  26. Рослинництво України та його структура. Основні зернові й технічні культури, їх розміщення.
  27. Роль АПК Подільського економічного району  в територіальному поділі праці країни.
  28. Паливно-енергетичний комплекс України, його структура. Особливості сучасного паливно-енергетичного балансу. Проблеми розвитку комплексу.
  29. Типи економічних районів. Сучасне економічне районування України та необхідність його вдосконалення.
  30. Лісопромисловий комплекс України, його структура. Особливості розміщення целюлозно-паперової та деревообробної промисловості.

Регіональна економіка шпаргалка на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

2. Реферат Регіональна економіка відповіді до екзамену

3. Реферат Економіка підприємства шпаргалка

4. Реферат Економіка страхування шпаргалка

5. Реферат Регіональна політика в умовах сталого розвитку

6. Реферат Регіональна економічна політика: сутність і механізм її реалізації

7. Реферат НАЦІОНАЛЬНА (РЕГІОНАЛЬНА) СВОЄРІДНІСТЬ ОБ’ЄМНО-ПРОСТОРОВОГО ФОРМУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ЖИТЛА ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ (ХІХ-ХХ СТ.)

8. Реферат Економіка підприємства

9. Реферат Ринкова економіка

10. Реферат Економіка Китаю