Новости

Регіональна економіка шпаргалка

Работа добавлена:






Регіональна економіка шпаргалка на http://mirrorref.ru

1.Визначити предмет, об’єкт вивчення науки регіональної економіки. Довести необхідність знань про регіональну економіку.Розміщення продуктивних сил (РПС) і регіональна економіка – це галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти прояву економічних законів. Головний об’єкт її вивчення – територіальний стан і розвиток продуктивних сил країни і регіонів. Ефективне функціонування господарства на певній території закладається ще на етапах районного планування і просторової локалізації підприємств. Відомо, що оптимальне розміщення підприємств щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції дає змогу максимально знизити виробничі витрати, затрати суспільної праці, собівартість продукції. Тому, раціональне розміщення продуктивних сил є одним із найвагоміших факторів економічного зростання регіонів, країни.Предметом науки є просторова організація продуктивних сил на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому. Наука про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва, яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління. Територіальна організація виробництва означає здійснення певної структурної політики, комплексу економічних заходів, скерованих на перебудову РПС. Таким чиномоб'єкт вивчення науки РПС і регіональної економіки – загальні закономірності розміщення продуктивних сил, їх конкретний прояв у галузевому й територіальному аспектах на регіональному й міжрегіональному рівнях. Вона вивчає економічну результативність територіальної організації виробництва для обгрунтування ефективної регіональної політики.

Об'єктами вивчення цієї науки є також такі елементи просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природно-ресурсний, людський і трудовий потенціали, галузеві та міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.

2. Роль  регіональної економіки у вирішенні найважливіших соціальних та економічних проблем в Україні. Розміщення продуктивних сил (РПС) і регіональна економіка – це галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти прояву економічних законів. Головний об’єкт її вивчення – територіальний стан і розвиток продуктивних сил країни і регіонів. РПС та регіональна економіка відіграє важливу роль в економіці України.РПС дає обґрунтування оптимального розміщення всієї промисловості та сільського господарства. Головне питання

Як саме? Під оптимальністю розуміють одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект – це прибуток, на рівні країни – національний доход. “Оптимальність” не означає, що байдуже, яким чином забезпечується найбільший ефект. Необхідно співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто – розрахувати ефективність витрат, враховувати соціальний та демографічний фактори. Наприклад, посередницьке підприємство може одержати прибуток, вивозячи гостродефіцитну сировину за кордон, але при цьому буде завдано збитків державі. Можна завдати шкоди через надмірну експлуатацію природних ресурсів, особливо важковідновних або невідновних. Висока концентрація виробництва у регіоні може дати виграш за рахунок інфраструктури, зручних технологічних зв'язків, але завдати значної екологічної шкоди. З іншого боку, уряд, прагнучи одержати найбільший прибуток від заохочення окремих галузей господарства, може зруйнувати або надмірно утискувати чимало інших підприємств або галузей. Таким чином, оптимальне розміщення продуктивних сил не завжди має на меті одержання найбільшого прибутку. Проте раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та сприяють посиленню економічного потенціалу країни. Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, яке передбачає розроблення схем розвитку й розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів. За галузевими і територіальними схемами складають генеральну схему РПС країни. Розробляють цільові комплексні програми, у тому числі територіальні.

Проекти будівництва підприємств, схеми та проекти районних планів розробляють на проектній стадії обгрунтування розміщення виробництва і його територіального розвитку.

3.Зв'язок науки про регіональну економіку з іншими економічними науками. Її роль у подальшому розвитку економіки регіонів.

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка належить до економічних наук і спирається на результати досліджень природничих, географічних і технічних наук. Водночас її  розвиток базується на економічних законах і категоріях, які вивчає й визначає економічна теорія. Ця наука використовує результати наукових досліджень галузевих економік, фінансів, економіки праці, економіки природокористування, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії та ін. і забезпечують її інформацією, методами досліджень, показниками, що характеризують параметри економічного процесу. РПС і регіональна економіка, у свою чергу, збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні економічні характеристики. Теорія й практика РПС мають першочергове значення для територіального планування, формування цільових галузевих і територіальних комплексних програм.Роль: оптимальне розміщення підприємств щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції дає змогу максимально знизити виробничі витрати, затрати суспільної праці, собівартість продукції. Тому, раціональне розміщення продуктивних сил є одним із найвагоміших факторів економічного зростання регіонів, країни. Основним законом, який визначає характер РПС, єзакон економії суспільної праці: досягти максимального економічного й соціального ефекту при мінімальних витратах. Згідно з законом найвища продуктивністьпраці забезпечується завдяки зниженню її затрат на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, що дає змогу набагато збільшити відстань перевезення готової продукції від виробника до споживача.

4.Основні завдання регіональної економіки. Її роль у досягненні економічної незалежності України. Головним завданням науки РПС є обгрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Під оптимальністю розуміють одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект – це прибуток, на рівні країни – національний доход. “Оптимальність” не означає, що байдуже, яким чином забезпечується найбільший ефект. Необхідно співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто – розрахувати ефективність витрат, враховувати соціальний та демографічний фактори. Наприклад, посередницьке підприємство може одержати прибуток, вивозячи гостродефіцитну сировину за кордон, але при цьому буде завдано збитків державі. Можна завдати шкоди через надмірну експлуатацію природних ресурсів, особливо важковідновних або невідновних. Висока концентрація виробництва у регіоні може дати виграш за рахунок інфраструктури, зручних технологічних зв'язків, але завдати значної екологічної шкоди. З іншого боку, уряд, прагнучи одержати найбільший прибуток від заохочення окремих галузей господарства, може зруйнувати або надмірно утискувати чимало інших підприємств або галузей.Таким чином, оптимальне розміщення продуктивних сил не завжди має на меті одержання найбільшого прибутку. Проте раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та сприяють посиленню економічного потенціалу країни.

Оптимальне розміщення об'єктів народного господарства.Нарівні підприємстваоптимальне розміщення продуктивних сил передбачає:1.спеціалізація повинна враховувати співвідношення попиту й пропозиції; 2.місцеположення має бути зручним по відношенню до постачальників сировини й матеріалів та споживачів продукції; 3.підприємство повинно бути забезпечено робочою силою; 4.місцеположення підприємства не повинно створювати екологічне, в тому числі й соціально-екологічне, напруження на території;

5.розміщення підприємства має сприяти кооперативним зв'язкам. Нарівні регіону оптимальне розміщення продуктивних сил передбачає: 1.врахування передумов і факторів спеціалізації народного господарства; 2.комплексне розміщення господарства; 3.можливість гнучкої перебудови галузевої структури під впливом науково-технічного прогресу та ринкової кон'юнктури; 4. задоволення соціально-економічних потреб населення регіону;

5.екологічну безпеку регіону; 6.ефективні міжрегіональні економічні зв'язки. Розміщення продуктивних сил повинно здійснюватися за законами, керуючись якими, можна досягти максимального економічного й соціального ефекту при мінімальних витратах.

5. Доведіть необхідність теоретичного обгрунтування розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів.

Теорія«концентричних кілець» Тюнена. Німецький поміщик Тюнен, вивчаючи питання утворення ренти, вирішив виявити вплив міста-ринку на сільськогосподарську спеціалізацію прилеглої території, яка характеризується однаковою родючістю для всього простору. Місто розташоване у центрі території, а простір являє собою коло. Чим далі від центра, тим більші транспортні витрати для ферм, які перебувають у центрі кола. Це впливає на загальні витрати фермерів, але щодо кожної культури неоднаково.

Теорія«штандортів» А. Вебера. Якщо розглядати розташування джерел сировини й споживачів продукції у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні. Таку точку А. Вебер вважав оптимальним місцем для розміщення виробництва. За наявності двох пунктів сировини та одного пункту споживання він будував трикутник, усередині котрого визначав вихідну точку.У пунктахА йС знаходяться джерела сировини, у пунктіВ – споживач готової продукції. Транспортні витрати залежать лише від маси вантажу й відстані. У таких випадках маси вантажів можна уподібнити до сил«Система шестикутників»Кристалера–Леша. Обидва німецьких вчених розробили своє вчення у тридцяті роки XX ст. В. Кристалер висунув теорію «центральних місць». Центральне місце – це місто, яке забезпечує навколишній простір товарами й послугами. А. Леш розвинув цю ідею й створив загальну теорію просторової економіки.Вихідною точкою в міркуваннях Кристалера й Леша є шестикутник як ідеальна комірка організації виробництва. На ідеальній рівнині з рівномірним поділом сировинних ресурсів і населення формою ринку, що тяжіє до одиничного центру, буде коло (відстань від центра до найвіддаленіших точок за цих умов однакова). Інший центр утворює коло, третій – ще один тощо. Проте для заповнення економічного простору кола не є ідеальною формою, бо, прилягаючи одне до одного, вони залишають незаповнений простір. Набагато ж краще «пакуються» вписані у коло шестикутники.

Кристалер побудував систему шестикутників за принципом визначення рангів центральних міст, – залежно від їхніх розмірів і функціонального призначення. У центрі системи – найбільше багатофункціональне місто; потім виділяються центри першого, другого, третього тощо порядків. Кристалер виходив з припущення, що обслуговувана точка повинна знаходитися на відстані до 1 години ходи (4 км); за цим він визначав розміри шестикутників.

6.Поясніть, у чому полягають цілі і завдання державної регіональної політики України в економічній та соціальній сфері.

Державна регіональна економічна політика це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері розвитку регіонів відповідно до поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на:

1.ефективний розвиток і розміщення продуктивних сил окремих регіонів; 2.раціональне використання природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалів;

3.створення здорових умов для життя і діяльності населення; 4.забезпечення економічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства. Державна регіональна економічна політика є складовою державної регіональної політики, яка охоплює економічний, соціальний, демографічний, екологічний, поселенський і науково-технічний аспекти. Цілі державної регіональної економічної політики: 1)збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалів регіонів, співпраці між ними;2)вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення

ефективності територіального поділу праці, раціоналізація системи розселення, врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях; 3)підтримка збалансованості економічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографічного та суспільно-політичного процесів. Завдання державної регіональної економічної політики в економічній сфері: 1.досягнення економічно та соціальне виправданого рівня комплексності й раціональності структури господарства; 2.створення сприятливих умов для розвитку підприємництва й ринкової інфраструктури та інших ринкових перетворень; 3.формування та розвиток вільних економічних зон, налагодження зв'язків між прикордонними регіонами; 4.удосконалення економічного районування та визначення мережі економічних районів країни.

Завдання державної регіональної економічної політики в соціальній сфері: 1)гарантування соціальних прав громадян, встановлених Конституцією України; 2)підвищення рівня життя та соціального захисту населення в усіх регіонах, забезпечення зайнятості населення; 3)гарантування продовольчої забезпеченості регіонів, створення високопродуктивних галузей в аграрному виробництві, вихід на світові продовольчі ринки; 4)здійснення економічних і соціальних заходів щодо запобігання погіршенню демографічної ситуації; 5)формування раціональної системи розселення населення.

7.Визначити основні закономірності розміщення продуктивних сил. Доведіть їх роль у підвищенні ефективності роботи існуючого і перспективного виробництва регіонів в сучасних умовах.

Закономірності розміщення продуктивних сил це ті ж самі економічні закони розвитку суспільства, які модифіковані своєрідністю розміщення виробництва на території країни, його територіальною диференціацією в розрізі економічних районів. Це пояснюється складними взаємозв'язками розміщення продуктивних сил із географічним середовищем і залежністю розміщення окремих виробництв від локальних природних умов та ресурсів; регіональними відмінностями заселення територій і рівнів розвитку продуктивних сил у районах; різним поєднанням галузей промислового та сільськогосподарського виробництва в регіонах; техніко-економічними відмінностями розміщення галузей і виробництв.Таким чином, акономірності РПС це закони територіальної організації господарства.Вони випливають із загального економічного закону економії праці, яким регулюються затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва й споживання продукції. В Україні спостерігається значна територіальна диференціація в розміщенні природних ресурсів і населення, а тому у сучасному виробництві значні затрати праці на транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Ці витрати істотно впливають на рівень продуктивності праці.Раціональне РПС реалізується через принцип розміщення галузей промисловості при наближенні їх до джерел сировини, палива, робочої сили й споживача.Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Перевага таких місць може зумовлюватись особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями розвитку.Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності сприяє обмеженню надмірної концентрації промислових підприємств і населення у великих містах. Також, забезпечує вирівнювання виробництва національного доходу на душу населення, його реальних доходів по регіонах України. Практично реалізує цю закономірність держава за допомогоюекономічного регулювання, надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Ця закономірність втілюється в життя через вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізацію міжрайонних економічних зв'язків.

Закономірність територіального поділу праці є визначальною у процесі формування економічних районів, її дія виявляється у спеціалізації господарства регіонів відповідно до наявних природних і трудових ресурсів, традицій, навичок населення, економіко-географічного положення.Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил виявляється у формуванні економічних районів та спеціалізації їх господарств. Комплексний розвиток і раціональна спеціалізація сприяють досягненню найбільших результатів при найменших витратах. Правильне поєднання і взаємопов'язаний розвиток галузей на певній території дає господарську економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції. Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів пов'язана з процесами територіального поділу праці й регіональною інтеграцією. Це об'єктивна закономірність, яку треба враховувати в економічній політиці. Найточнішим показником рівня розвитку регіону є розмір національного доходу на душу населення. Регіони мають різні економічні параметри (розмір території, чисельність населення тощо), а тому обсяг виробництва чи економічний потенціал не визначають рівень розвитку регіону. Таким чином, закономірності розміщення продуктивних сил – це свідома економічна політика, спрямована на здійснення пізнаних закономірностей.

8. Визначити основні принципи розміщення продуктивних сил. Доведіть їх роль у підвищенні ефективності роботи підприємств  регіонів в сучасних умовах.

Принципи це дії суспільства, свідомо спрямовані на найбільш повний прояв об'єктивних закономірностей РПС з урахуванням відповідних факторів.Принцип раціонального розміщення виробництва він випливає з закономірності “ефективне розміщення продуктивних сил”. Зміст його полягає у такому розміщенні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності реалізується через комплекс заходів: 1.відповідне наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей до джерел палива, енергії й води. Ми заощаджуємо не тільки на транспортних витратах, але й комплексно використовуємо сировину, економно витрачаємо паливо, енергію й воду; 2.наближення трудомісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів. Це дозволяє ефективно використовувати трудові ресурси за віком, статтю, кваліфікацією; 3.наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання (наприклад, хлібопечення, теплоенергетика на ТЕЦ тощо);4. запобігання зустрічних перевезень однотипної продукції, сировини й палива з одного регіону до іншого. Це трапляється у випадку “відомчого” стилю керівництва господарством. Всі ці заходи спираються на врахування факторів розміщення.

У більш ширшому розумінні поняття “раціональність” охоплює й ряд інших принципів, які забезпечують ефективне розміщення господарства. Принцип оптимальності розміщення виробництва тісно пов'язаний з принципом раціональності. Оптимальність означає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих. У масштабі регіону, суспільства в цілому таке розміщення не буде ефективним. З часом доведеться поступитися ефективністю на локальному чи галузевому рівні, щоб забезпечити її на рівні країни. Саме такий підхід буде оптимальним. Принцип збалансованості й пропорційності – це таке розміщення виробництва, за якого витримується рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва – з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіону – з іншого. Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. На практиці він реалізується: 1)у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами. Наприклад, гірництво чи лісопиляння з видобуванням усіх корисних компонентів;

2) у раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у регіоні такої структури господарства, за якої надається праця усім контингентам робочої сили;  3)у створенні єдиної інфраструктури; 4)у налагодженні ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону. Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва. До таких форм належать концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування. Сутність принципу– спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток раціональних форм його організації.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці. За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку. Розвиток подібних галузей має заохочуватися. Одночасно дозволяється імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умови або через завеликі витрати. Принцип збереження екологічної рівноваги. Цей принцип є одним з головних. Господарство регіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принципу екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що з'являється за різних варіантів РПС. Тому його ще називають принципом екологічного імперативу.

Принцип обмеженого централізму його сутність полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона повинна створювати за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, котра сприяла б загальнодержавним і регіональним інтересам, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення.

9. Визначити основні фактори розміщення продуктивних сил. Доведіть їх вплив на раціональність розміщення підприємств і галузей. Фактори розміщення це реалізація закономірностей і принципів при врахуванні конкретних умов, що впливають на вибір місць розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів.Кожна територія (регіон) характеризується своїм набором факторів, що визначають її придатність для розміщення конкретного виробництва. Тільки сукупність кількох (іноді навіть десятків) факторів визначає ефективність розміщення.Сировинний фактор. Цей фактор називають фактором матеріаломісткості, хоча сировина й матеріали – не одне й те саме. Це сталося тому, що на практиці витрати на сировину й матеріали об'єднують; у такому випадку кажуть про матеріаломісткість виробництва. Матеріаломісткість визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Обидві величини виражають як у грошових, так і в натуральних показниках. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує одиницю, то виробництво не матеріаломістке; якщо ж кратність становить два й більше, то матеріаломісткість вважається високою.Паливно-енергетичний фактор. Цей фактор, за характером впливу на розміщення виробництва, близький до сировинного, бо паливо, теж мінеральний ресурс. Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора, називаютьсяенергомісткими. Вони поділяються наелектромісткій паливомісткі.

Водний фактор. Вплив цього фактора, також основується на використанні природних ресурсів (прісна вода, що споживається у процесі виробництва).Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві. Водоспоживання значно залежить від розвитку зрошуваного землеробства у регіоні.

Факторробочої сили (трудовий). Дія цього фактору пов'язана з демографічним потенціалом країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури. З розвитком НТП, який супроводжується зростанням наукомісткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора зростає. Споживчий фактор. Дія цього фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Подібне тяжіння виникає у випадках: а) коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через його споживчі властивості (хлібо-булочні вироби, борошно, такі кондитерські вироби, як торти, тістечка, молочні продукти, сірчана кислота, а також енергія ТЕЦ); б) коли продукція порівняно дешева і перевезення на великі відстані може істотно (у кілька разів) збільшити її вартість (будівельні матеріали й конструкції);

в) коли масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина транспортується легко (швацьке й взуттєве виробництво, вироби з пластмас, меблі, сталь з металобрухту – “мала металургія”, соняшникова олія, м'ясо, сірники, нафтопродукти). Транспортний фактор. Цей фактор є одним з найважливіших, бо він посилює дію попередніх факторів: його складова у структурі витрат часто дуже висока. Залежно від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача. Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить від його вартості й способу транспортування. Фактор науково-технічного прогресу. Зміни у технології та організації виробництва, якщо вони мають кардинальний характер, можуть істотно вплинути на розміщення продуктивних сил. Сучасному етапу науково-технічної революції притаманна тенденція до зниження матеріаломісткості виробництва. Наслідком цього є не лише послаблення дії фактора матеріаломісткості, але й зміни у розміщенні виробництва. Фактор економіко-географічного положення (ЕГП). Розташування об'єктів народного господарства у просторі зумовлене також впливом ЕГП об'єкта, тобто сукупністю його відношень до інших економіко-географічних об'єктів, що лежать поза ним. Фактор ринкової кон'юнктури. Фактори кон'юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості населення. Кон'юнктура ринку – конкретні умови реалізації суспільного продукту. Вона здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою у них. Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва.

10. Розкрити основні принципи сучасного економічного районування України. Районний господарський комплекс, його галузева структура (три групи галузей).

Економічне районування відображує територіальний поділ праці, а тому районоутворення є важливою умовою регіонального управління господарством. Раціональна територіальна організація продуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва. Економічний район – це територіальне цілісна частина народного господарства країни.Економічне районування це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Разом із тим спеціалізація економічних районів, як і спеціалізація у виробництві (предметна, подетальна, технологічна), сприяє економії суспільної праці. Завдання економічного районування полягає у  виявленні на території країни науково обгрунтованих господарських комплексів. Сьогодні існуюча мережа економічних районів використовується для прогнозу розвитку й нового розміщення продуктивних сил, особливо, господарських комплексів районів. Серед існуючих методів районування більш ефективним є програмно-цільовий. Економічний ефект від його застосування полягає в досягненні високого рівня комплексності господарства, раціоналізації системи внутрішньо- та міжрайонних зв'язків, у повнішому використанні природних, матеріальних і трудових ресурсів. Територіальна структура господарства це сукупність територіальних відносин між виробничими об'єктами, одна із складових загальної структури суспільного виробництва країни, регіону. Найважливіші з них: відносини взаєморозташування і доступності, територіальна спільність підприємств, територіальна концентрація, місце розміщення. Виділяють такі елементи територіальної структури:ареальні виробничий центр, вузол, агломерація;дискретні район, зона;регіональні мікрорайон, мезорайон, макрорайон, зона. Територіальна структура господарства України потребує вдосконалення тому, що її вдосконалення сприяє підвищенню ефективності виробництва, раціональному використанню природних і трудових ресурсів, основних виробничих фондів, транспортних засобів, розв'язанню інших економічних та соціальних проблем.

11. Економічний район. Типи економічних районів. Сучасне економічне районування України. Доведіть необхідність його вдосконалення. Економічний район – це територіальне цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки: 1.спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізаціярайону на певних виробництвах і послугах певною мірою відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами);

2.комплексність – як взаємопов'язаність

найважливіших складників економічної й територіальної структур району; 3.керованість – наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

Економічне районування це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Разом із тим спеціалізація економічних районів, як і спеціалізація у виробництві (предметна, подетальна, технологічна), сприяє економії суспільної праці.

12.Сучасний стан розвитку машинобудівного комплексу. Провідні центри машинобудування. Проблеми і перспективи розвитку галузі.

Сільськогосподарське машинобудування. У розвитку цієї важливої для України галузі склалася складна ситуація, зумовлена насамперед руйнуванням колишніх економічних зв'язків. Основними виробниками сільськогосподарських машин в Україні є Кіровоград (сівалки), Херсон (кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (грунтообробні машини), Дніпропетровськ і Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Коломия, Бердянськ (запчастини для зернозбиральних комбайнів), Новоград-Волинський, Вінниця (тракторні агрегати).Калиновський завод (Вінницька область) випускає сівалки. ВХерсоні виробляються комбайни «Славутич», які можуть збирати круп'яні, зернобобові культури, кукурудзу, соняшник, сорго, уРівному – комбайни.Львівський завод виробляє машини для внесення пестицидів та рідких добрив (20 видів). Продукція експортується в Росію, Словаччину, Угорщину, Фінляндію, Казахстан.

Тракторне машинобудування.Його розміщення, зорієнтоване переважно на споживача. Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де виробляють не тільки різні модифікації колісних і гусеничних тракторів, а й двигуни для них.Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці,комплектуючі для тракторів – на спеціалізованих підприємствах Сімферополя, Кременчука, Чугуєва, Луганська, Білої Церкви, Одеси. У перспективі розвитку машинобудівного комплексу передбачено розширювати асортимент продукції сільськогосподарського машинобудування, інтенсифікувати оновлення машинобудівної продукції і технічного переоснащення галузей промисловості; створювати високоефективні машини та їх системи для галузі і сфери сільського господарства; розвивати нові машинобудівні галузі та виробництва; створювати нові види машин, устаткування, роботів тощо.Важке машинобудування – це виробництво гірничо-шахтного, підйомно-транспортного, металургійного та енергетичного устаткування. Його характеризує низька трудомісткість і транспортабельність продукції, висока металомісткість. Більшість підприємств галузі випускають продукцію невеликими серіями, а також індивідуального призначення. Найбільшим підприємствомважкого машинобудування є Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні стани, великі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Основними виробникамиметалургійного устаткування на Донбасі є Дебальцевський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування, заводи у містах Лутугіно, Стаханові, а також Маріуполі. Виробляються верстати для підземного видобутку, бурильні головки, кар'єрні електровози, рудникові вагони, видобувні комбайни (для видобутку руди), бурильні верстати тощо. Головні підприємства галузі: «Донецькгірмаш», Луганський завод гірничого машинобудування, Дніпропетровський завод гірничо-шахтного обладнання, Барвінківський та Ясинуватський машинобудівні заводи, «КриворіжНДІрудмаш». Підйомно-транспортне машинобудування виробляють підприємства міст Одеси, Львова, Харкова, Нікополя, Прилук і Дніпропетровська. Найбільшим спеціалізованим підприємством є Львівський завод «Автонавантажувач».

Енергетичне машинобудувиння добре розвинене і має експортне значення. Нині потреба в продукції цієї галузі зростає у зв'язку з реконструкцією енергетичного комплексу країни. Реконструкції потребують багато ГЕС та ТЕС. Головним розробником енергетичного машинобудування є Харківський «Турбоатом», який належить до відомих фірм світу. Він випускає всі види енергетичного обладнання дляТЕС, АЕС та ГЕС і експортує свою продукцію в 40 країн світу. На існуючих потужностях можна випускати парові, газові, гідравлічні турбіни, котельне обладнання, електрогенератори, трансформатори, електрофільтри та ін.

Миколаївське ВО «Зоря», яке спеціалізується на випуску суднових двигунів, випускає парогазові установки, «ТЕК» у м. Монастирище Черкаської області –парові котли. У виробництві задіяні також Харківські підприємства «Електроважмаш» та «Моноліт», заводи Сум, Краматорська.Трансформатори випускають Запорізький та Миколаївський заводи,трансформаторні підстанції – Хмельницький,високовольтну апаратуруРівненський та Коломийський заводи. У перспективі розвитку машинобудівного комплексу передбачено розширювати асортимент продукції важкого машинобудування, інтенсифікувати оновлення машинобудівної продукції і технічного переоснащення галузей промисловості; створювати високоефективні машини та їх системи для всіх галузей і сфер господарства; розвивати нові машинобудівні галузі та виробництва; створювати нові види машин, устаткування, роботів тощо.

13. Основні форми і особливості розвитку зовнішньоекономічних зв`язків України в сучасних умовах. Зовнішньоекономічна політика – це система заходів уряду, скерована на зміцнення позицій країни у світовій економіці, у міжнародних економічних стосунках. Вона означає встановлення вигідних економічних зв'язків, одержання пільг у двосторонній торг