Новости

МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЗАХИСТ ІІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Работа добавлена:






МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЗАХИСТ ІІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ на http://mirrorref.ru

Східноєвропейський національний університет

імені Лесі Українки

Інститут економіки і менеджменту

Кафедра економіки та безпеки підприємства

Алла Лялюк

МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЗАХИСТ ІІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Конспект лекцій

Луцьк2015

УД К339.138 (075.8)

ББК 65 –32 я73

Л- 25

Рекомендовано до друку науково-методичною радою Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (протокол №    від                        ).

Рецензенти:Черчик Л. М.,доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджментуСхідноєвропейського національного університету імені Лесі Українки;

  Кривов’язюк І. В., кандидат економічних наук, професор кафедри економіки і підприємництваЛуцького національного технічного університету

Лялюк А. М.

Л–25Методологія наукових досліджень та захист інтелектуальноївласності:конспект лекцій/ Алла   Миколаївна Лялюк– Луцьк : Вид-во Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, 2015. –76 с.

Анотація : Метою цього методичного видання є допомога у відпрацюваннітеоретичних знаньз дисципліни «Методологія наукових досліджень та захист інтелектуальної власності».

Рекомендовано студентам магістерської програми  спеціальностей 8.03050401 Економіка підприємства, 8.18010012 Управління інноваційною діяльністю, 8.03050901 «Обік і аудит», 8.03050801 «Фінанси і кредит», 8.03050403 «Оподаткування», 8.18010014 «Управління фінансово-економічною безпекою», 8.18010017 «Економіка довкілля і природних ресурсів», 8.03060104 «Менеджмент зовнішньо-економічної діяльності».

УД К339.138 (075.8)

                                                                                          ББК 65 –32 я73

Лялюк А. М.©, 2015

© Східноєвропейський національний

університету імені Лесі Українки, 2015

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................................4

Змістовий модуль 1.Правове регулювання та економічні  відносини  в сфері інтелектуальної власності...........................................................................5

Тема 1. Інтелектуальна власність та її особливості.................................................5

Тема2. Форми і засоби правової охорони інтелектуальної власності................ 11

Тема 3. Міжнародне співробітництво в галузі інтелектуальної власності..........24

Тема 4. Інтелектуальна власність і ринок.............................................................. 27

Тема 5. Професійний секрет. Договори у сфері інтелектуальної власності.......40

Змістовий модуль2.Теоретико - методичні та організаційні засади наукових досліджень.............................................................................................. 48

Тема 6. Поняття та види наукового дослідження................................................  48

Тема 7. Теоретичні методи наукового дослідження..............................................55

Тема 8. Емпіричні методи наукового дослідження................................................55

Тема 9. Ефективність результатів наукового дослідження.................................. 66

Тема  10Основні питання методики науково-дослідної роботи студентів, які навчаються за магістерською програмою...............................................................67

Список літератури

Основна література.................................................................................................74

Додаткова література.............................................................................................75

ВСТУП

Метою викладання навчальної  дисципліни «Методологія наукових досліджень та захист інтелектуальної власності» є формування у студентів наукового світогляду і глибоких знань з теорії інтелектуальної власності, набуття вмінь і навичок конкретної діяльності підприємства у сфері захисту і комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності.

Основними завданнями вивчення дисципліни«Методологія наукових досліджень та захист інтелектуальної власності» є :опанування комплексом знань з інтелектуальної власності.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

знати:

- сутністьінтелектуальної власності як основи інновацій,  економіки інтелектуальної власності;

-форми і засоби правової охорони інтелектуальної власності, професійний секрет;

- особливості оформлення прав інтелектуальної власності на об’єкти інтелектуальної власності;

- порядок складання договорів у сфері інтелектуальної власності;міжнародне співробітництво в галузі інтелектуальної власності;

- питання, пов’язані зінтелектуальною власністю і ринком;  зміст  інноваційної  політики і структури інтелектуального капіталу.

Змістовий модуль 1.Правове регулювання та економічні  відносини  в сфері інтелектуальної власності

Тема 1.Інтелектуальна власністьта її особливості.

1. Генезис поняття «інтелектуальна власність»

2.Інтелектуальна власність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства

3.Види інтелектуальної власності

Термін «інтелект» походить від латинського слова іпїеііесгиз - розуміння, відчуття, сприйняття. Означає розум, здатність до мислення, раціонального пізнання і фактично є калькою давньогрецького філософського поняття, що означає розум, думку, дух.

Найчастіше творчість призначають як інтелектуальну діяльність, але дуже часто це поняття наводять як розумову діяльність, тобто здатність до розумного осмислення виконання операцій, щодо створення нових об'єктів.

Загальна сутність поняття інтелектуальна власність фактично встановлює інше змістовне навантаження загального поняття власність відносно інновацій, оскільки вони мають низку особливих властивостей. Насамперед вони є об'єктами нематеріального (не відчутними на дотик), хоча і можуть бути відтвореними у вигляді певного матеріального об'єкта або зафіксованими на відповідному матеріальному носії.

Зміст поняття інтелектуальна власність не на багато змінився протягом 19-20 століття. Походження цього поняття пов'язується з розвитком французького патентного права кінця 18 ст. і опиралося у своїй основі на теорію природного права людини творити і розпоряджатись результати творчості, що найпослідовніше відображено в працях Вольтера, Дідро, Руссо та інших французьких філософів-просвітителів.

У вступній частині французького патентного закону від 7 січня 1791 року зазначалось, що усяка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеження прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця.

На сучасному етапі ідею захистити патентом неможливо, але можна захистити її технологічне втілення, якщо звісно, ця ідея варта уваги є технологічно здійснена.

Наприкінці 19-поч.20 ст. у приватному праві найбільшої ваги набула регламентація відносин у сфері творчої діяльності, а починаючи з другої половини 20 ст. , в провідному принципі політики в сфері інтелектуальної власності були сформовані і до тепер стабільно застосовуються три такі поняття:

абсолютне право на результати літературної і мистецької творчості;

ексклюзивне (виняткове) право промислової власності та загальне право інтелектуальної власності.

Якщо глибоко вникнути в суть визначеного поняття, то воно фактично встановлює природне право першості творчого індивіда, як автора інтелектуального здобутку. Абсолютне право якого - розпоряджатися

(управляти) результатом власної творчості. Фактично це і закріплено статтею 41в Конституції України.

Згідно з Конвенцією про заснування всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), суб'єктами права інтелектуальної власності можуть виступати не тільки юридичні і фізичні особи, але й держава в цілому.

Крім того, об'єктами інтелектуальної власності можуть бути визначені не тільки об'єкти ексклюзивних прав (зокрема заходи, спрямовані на запобігання проявам не добросовісної конкуренції), більше того, правами інтелектуальної власності (зокрема правами на Ноу-хау) можуть визначатися не лише виняткові (ексклюзивні) права.

Американський письменник Марк Твен персонажа свого твору „Янки при дворі Короля Артура” перемістив у часи зародження цивілізованих суспільно-правових виробних відносин і вклав у його потаємні думки ідею створити патентне правове поле у рамках суспільного укладу, в якому він опинився. Талант письменника проявився у тому, що він зміг логічно осмислити, що надійність влади залежить, з одного боку від того, у чиїх руках знаходиться преса, а з іншому - від сильного патентного закону. Він розумів, що на перший план розвитку суспільства висуваються не розвиток банківсько-фінансових структур, не гроші, матеріальні блага, а саме розумова праця творчих індивідів, які створюють новації відповідно до суспільних потреб, і тому потрібно забезпечити їх ефективну правову охорону, бо вони є інтелектуальним капіталом, який буде безцінним і для наступних поколінь.

Французький громадський діяч Пьєр де Кубертен, засновник сучасного олімпійського руху, свого часу запевнив, що рівень цивілізації суспільства визначається ставленням до людей похилого віку ( хранителів накопичених суспільством теоретичних і практичних знань - інтелектуальної спадщини), дітей (майбутнього інтелектуального потенціалу нації) та творчих особистостей (сучасного загону осіб розумової праці), тобто тих верств суспільства, що спроможні передавати, освоювати та створювати інновацій, які насамперед базуються на нових знаннях.

ІІ. Тенденції розвитку науки ,культури, техніки і виробництва , особливо в другій половині 20-21 століття , свідчать про те ,що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто , саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно , що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу.

Там, де поважають науку, культуру і мистецтво люди живуть краще , адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва ,культури, освіти . Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літератури ,мистецтва формують моральні засади суспільства , його світогляд, ставлення до навколишнього середовища. Від характеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями науково-технічного прогресу. Якби у дискусії 50-х р.20 століття фізиками і ліриками перемогли лірики, то у нас не було б Чорнобильської трагедії.

Поняття інтелектуальної діяльності і НТП не збігаються. Поняття НТП стосується лише розвитку науки, техніки і на цій основі виробництва . Поза межами цього поняття залишалися література ,мистецтво. Схематично це можна подати так

Інтелектуальна діяльність

Науково-технічний прогресЛітература, культура ,мистецтво

(розвиток науки і техніки +

виробництво)

Поняття " Інтелектуальна діяльність " і " творчість " мають певні відмінності. Досить часто ці поняття вживають як однозначні, про те це не завжди так . Творча діяльність - діяльність, внаслідок якої народжуються щось якісно нове , що вирізняється неповторністю чи оригінальністю. Це поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність . Інтелектуальна діяльність і творча діяльність - розумова діяльність .У цьому аспекті вони збігаються. Однак не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може працювати розумово, але творчого результати не досягти. Сьогодні розумовою працею займаються щораз більш людей -вчителі, лікарі, вчені, інженери та ін.. Але творчість - це розумова діяльність, внаслідок чого з'являється щось нове.

Інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони.

Діяльність людини

РозумоваФізична

-нетворча

-творча

-та, яка не є об'єктом правової охорони

-інтелектуальна діяльність(та, яка є об'єктом правової охорони)

Прикладом, коли творча діяльність не є об'єктом правової охорони. Створено цінний винахід. Проте його автори якимось чином розголосили таємницю про його сутність ще задовго до подання заявки на патентування(більше 1 року) .

У такому разі цей об'єкт вже чи підлягає патентуванню, а отже і не буде об'єктом інтелектуальної власності цих авторів.

ІІІ. Відповідно до міжнародних конвенцій результати інтелектуальної діяльності поділяється на три основні групи:

Ігр. Твори літератури і мистецтва або літературно-художня власність.

2гр.Технічні творчі витвори або промислова власність

Згр. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Літературна діяльність має такі специфічні особливості:

1.Об'єктом правової охорони визнається твір, що має творчий характер і виражений у такій об активній формі, яка дозволяє його відтворювати. Тобто у творі захищається його форма, а не зміст. Наприклад відомо, вірші на тему «Я   пам'ятник   собі..»   були   написані   кількома   авторами   задовго   до О.С.Пушкіна , але він ту саму тему висловив у новій витонченій формі. Якщо наукова стаття одного автора публікується іншою особою, але в новій формі, то така «творчість» не повинна була б мати правову охорону. Проте за чинним законодавством це не визнається порушенням авторського права.

2.Результат літературної творчості стає об'єктом  правової  охорони незалежно від художньо-естетичного чи науково-теоретичного рівня самого твору. Оцінка твору буде дана суспільством.

На відміну від літературної діяльності, об'єктом промислової власності визнається лише той результат науково-технічної діяльності, що відповідає умовам охороноздатності, які встановлює закон. Тобто для визначення їх об'єктами інтелектуальної власності творчі результати мають пройти обов'язкову, встановлену законом, перевірку, експертизу, атестацію, для того щоб встановити чи відповідає заявлена пропозиція необхідному науково-технічному рівню. Якщо за результатами перевірки виявиться ,що заявлена пропозиція відповідає умовам охороноздатності, то лише тоді вона підлягає обов'язковій державній реєстрації. Сьогодні в Україні об'єкти промислової власності охороняється двома документами - патентом або свідоцтвом.

З група. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг посідає проміжне місце між двома попередніми групами. Зазначена творчість не відрізняється високим технічним рівнем. Від неї не вимагається створення результату на рівні світової новизни. Новизна засобів обмежується територією держави , де вони зареєстровані. Усі ці засоби, а саме торгівельна марка, географічне зазначення походження товарів, комерційне найменування підприємства ,підлягають обов'язковій експертизі і державній реєстрації, захищаються чи патентами, а свідоцтвом.

Якщо на початок 20 століття лише 10 % валового внутрішнього продукту в розвинутих країнах забезпечувалось за рахунок н.т. д-ті, то в кінці 20 століття - вже 80 %.

Це ще раз підтверджує пріоритетність інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку України. Адже в 21 столітті весь внутрішній валовий продукт   у високо розвинутих країнах буде практично

одержуватися за рахунок раціонального використання результатів інтелектуальної діяльності.

При цьому слід мати на увазі, що зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку України має іти не лише за рахунок природно-технічних наук. Зростає значення гуманітарних наук і не лише у їх впливі на формування морального обличчя суспільства в цілому. Зростає шоу-бізнес,а це не лише спосіб чи форма задоволення естетичних потреб населення, це передусім робочі місця, зайнятість, одержання економічної винагороди.

Одним із способів перетворення наукових досягнень у безпосередню продуктивну силу є винахідництво. Це основна сила НТП. Його значення в Україні не зменшилося. Значні досягнення мають дніпропетровський завод «Пьівденьмаш», харківський «Турбоатом», миколаївський ВО «Зоря» та інші. Відомі сьогодні у світі імена українських вчених : генетика Юрія Глеба ( сьогодні працює в СІЛА ), Валентина Ставинського ( нова революційна система зрошування угідь).

Однак хоча в державі є багато органів, які мають ніби-то займатися проблемами НТП. Проте, нажаль, організація використання творчих здобутків в Україні пущена на самовплив.

Тема 2Форми і засоби правової охорони інтелектуальної власності

1.Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність

2.3агальні положення законодавства України про інтелектуальну власність

3.Об’єкти права інтелектуальної власності

3.1. Об’єкти авторського права

3.2. Об’єкти суміжних прав

3.3. Об’єкти промислової власності

3.4. Об’єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг

4.Виникнення права на інтелектуальну власність на твори науки, літератури і мистецтва та об’єкти суміжних прав.

5.Оформлення прав інтелектуальної власності на об’єкти промислової власності.

6.Заявка на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг.

І. На території України у різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких вона входила. Авторське право з'явилося в Росії на початку 19 століття у такому законі,який називався Статут Цензурний, в якому за автором визнавалося виключне право на відтворення своїх творів шляхом друку. (1828р.) Проте вже в 1830р. право автора на створений ним твір визнається як право власності, яким можна торгувати, автору довічно надавалося виключне право видання і продажу. Зазначені права переходили до спадкоємців строком до 25 р., пізніше цей строк було продовжено до 50 р. Проте в 1911р. приймається закон про авторське право, який досить детально регулює авторські відносини.

У 1925р. були прийняті « Основи авторського права» як загальносоюзний закон.

Першим актом, що встановлював загальні правила про видачу привілеїв на винаходи в царській Росії, був маніфест 17 червня 1812р. « Про привілеї на різні винаходи і відкриття в художніх промислах ».

Строк привілею встановлювався за бажанням заявника, але не більш як на 10 років.

Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії був закон від 30 березня 1870р., що використав досвід Західної Свропи.

Перший радянський декрет про винаходи був прийнятим ЗО червня 1919р. Цим декретом уперше запроваджувалося авторське свідоцтво замість патента, а сам винахід оголошувався надбанням держави . У період НЕПу (1934) радянська держава повернулась до патентів, але встановила примусове відчуження патенту на свою користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося досягти угоди. Патент видавався на 15 років.

У 1931р. Закон 1924р. замінено Законом, яким затверджувалося Положення «про винаходи і технічне удосконалення». Це положення діяло до 5 березня 1941р. коли постановою Раднаркому СРСР було затверджене нове положення про винаходи і технічне удосконалення. Воно діяло о 1959р. за   яким   технічні   удосконалення   були   замінені   раціоналізаторськими

пропозиціями. 31 травня 1991р. було прийнято Закон СРСР «Про винаходи в СРСР». Закон набрав чинності з 1 липня 1991р., але через фактичний розпад СРСР він майже не діяв.

Указом Президента України в 1992р. було затверджене тимчасове положення «про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні». Водночас уряд України оголосив Заяву , за якою Україна визнала чинною для себе Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків та Договір про патентну кооперацію.

В 1991р. прийнятий Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності». У 1993р. було прийнято пакет законів серед яких Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», « Про охорону прав на промислові зразки», « Про охорону рав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на сорти рослин».

У 1994р. були прийняті закони України «Про державну таємницю», « Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про наукову і науково-технічну експертизу».

16 січня 2003р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний Кодекс України. Однією із складових частин цього Кодексу є Книга Четверта «Право інтелектуальної власності», який умовно можна поділити на чотири блоки: 1-ший блок «Загальні положення про право інтелектуальної власності» 2-гий блок «Авторське право і суміжні права» З-тій блок «Право промислової власності»

4-ий блок «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг», який зокрема включає три глави :

глава 43 « Право інтелектуальної власності на комерційне найменування» глава 44 «Право інтелектуальної власності на торгівельну марку» глава 45 «Право інтелектуальної власності на географічне зазначення»

II. Згідно з ЦК України до об'єктів інтелектуальної власності належать: 1)літературні та художні твори; 2)комп'ютерні програми; 3)компіляції даних(бази даних) 4)виконання;

5)фонограми, відеограми, передачі(програми) організацій мовлення; 6)наукові відкриття;

7)винаходи корисні моделі, промислові зразки; 8)компонування інтегральних мікросхем; 9)раціоналізаторські пропозиції;

10)сорти рослин, породи тварин;

П)комерційні(фірмові) найменування, торгівельні марки(знаки для товарів і

послуг), географічні зазначення;

12)комерційні таємниці.

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність наділяє суб'єктів права виключними правами на об'єкти інтелектуальної власності. Як виняток є те, що зазначення місця походження твору не може бути власністю окремої особи, і отже, на нього не може бути виключного права на використання.

Використання іншими особами об'єктів інтелектуальної власності , щодо яких їх правоволодільцеві належить виключне право, допускається лише з дозволу суб'єкта цього права. Суб'єкт виключного права на об'єкт інтелектуальної власності має право передати це право іншій особі повністю або частково за договором, дозволити іншій особі використати цей об'єкт чи розпорядитися ним іншим чином, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Закон України містить способи захисту інтелектуальної власності, передбачає цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав.

У Законі «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (розділ 7 ЦК) визначено, що будь-яке посилання на права власника патенту, вважається порушенням права власності власника патенту. Усі спори, пов'язані із застосуванням цього Закону розв'язуються судом.

Закон України «Про охорону прав на промислові знаки» розділ 7 ст.26-27 передбачає, що спори пов'язанні із застосуванням цього Закону, розв'язуються судом, господарським або тритейським судом.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва може вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень, знака чи позначення.

До спеціальних правових засобів захисту права інтелектуальної власності ЦК України (ст..432) відносить:

1 Застосування   негайних   заходів   щодо   запобігання   порушення   права інтелектуальної власності;

2) зупинення  процесу  через  митний  кордон  України  товарів,  імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності.; 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з  цивільного обороту матеріалів  та  знарядь, що

використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права

інтелектуальної власності;

5 Застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків

за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності  .

Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини

особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6)опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення

права інтелектуальної власності, що не суперечить чинному законодавству.

     3.

3.1 Відповідно до ЦК України (ст..433), Закону України «Про авторське право і суміжні права» об’єктами авторського права є:

а) літературні та художні твори, зокрема:

- романи, поеми, статті та інші письмові твори;

- лекції , промови, проповіді та інші усні твори;

- драматичні, музично драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори;

- твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

- фотографічні твори;

- ілюстрації, карти , плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

- переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів (похідні твори);

- збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної власності;

б) комп’ютерні програми;

в) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

г)інші твори.

     3.2 Відповідно до ЦК України ( ст.. 449), Закону України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 35) об’єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об’єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їхнього вираження є :

  • виконання;
  • фонограми;
  • відеограми;
  • програми організації мовлення.

Виконання – це представлення творів, фонограм, відеограм, виконань шляхом гри, декламації, співу, танцю в живому виконанні або за допомогою техніки засобів (телерадіомовлення, кабельного телебачення або інших технічних засобів), а також показ кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності (із супроводом або без супроводу звуку).

Фонограма – це будь-який виключно звуковий запис виконань або інших звуків.

Відеограми – це відеозапис на відповідному матеріальному носії виконання або будь яких рухомих зображень, крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору.

      Програма (передача) організації мовлення, програма створена самою організацією мовлення, а також на її замовлення і за рахунок її коштів іншою організацією.

Виробники фонограм , відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р у колі , імені ( назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначеним року першої публікації фонограми (відеограми ).

3.3 Основними об’єктами промислової власності є результати винахідництва і промислові зразки.

       Винахідницька діяльність регулюється Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000р. зі змінами і доповненнями від 21 грудня 2000р. та ЦК України.

Винахід – це технологічне (технічне) вирішення у будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, що відповідає вимогам патентноздатності, тобто є новим, має винахідницькій рівень і придатне до використання.

      Винахід є новим, якщо його сутність невідома з рівня техніки. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим її використання.

Не може бути визначена винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній літературі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її межами.

      Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент.

Новизна пропозиції втрачається, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третім особам. Тому автор пропозиції, що може бути визнана винаходом, а також інші особи, які мають відношення до пропозиції повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції до її заявки.

В ст..6 п.2 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі визначені такі об’єкти винаходу :

  • продукт (пристрій, речовина, культура клітин рослин і тварин тощо);
  • спосіб
  • застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням

Корисна модель визначається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки містить усі відомості, що стали загальнодоступними у світі до подання заявки. На новизну корисної моделі  не впливає розкриття інформації про неї потягом 12 місяців до подання заявки до Установи.

      Відмінність між винаходом і корисною моделлю полягає в об’єкті. Якщо до винаходів належать продукти, способи і використання відомих рішень за новим призначенням, то до корисних моделей – конструктивне використання пристрою.

Відповідно до «Правил складання і подання заявки на корисну модель» до пристроїв як об’єктів винаходів належать машини, механізми, прилади. (Журнал «Інтелектуальна власність». – 2001.- №3 с.39-64,2002 -№11-с.721)

Промисловий зразок– це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.

Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання промислового зразка, регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993р., із змінами та доповненнями , внесеними Законом України, від 21 грудня 2000р.

      Промисловий зразок відповідає умовам патентоздатності , якщо він новий і промислово придатний. Він визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до Установи, або якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. На визнання промислового зразка не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 6 місяців до подання заявки.

      Промисловий зразок визначається промислово придатним, якщо його можна використати у промисловості або в будь-якій іншій сфері доцільної суспільно-корисної діяльності.

      Відповідно до Закону  об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання. Відповідно  до «Правил складання та подання заявки на промисловий зразок» від 18.02.2002р. промислові зразки мають бути об’ємними, площинними (малюнки) або комбінованими.

3.4. До об’єктів засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг належать:

  1. комерційне (фірмове) найменування ;
  2. торговельна марка;
  3. об’єкти географічних зазначень походження товарів

Об’єктом комерційного найменування є назва, або ім’я, під яким підприємець виступає в цивільному обороті (ст..489 ЦК України).

Назва підприємства має відповідати таким вимогам, в основі яких лежать принцип істинності фірми. Тобто, найменування фірми повинно містити вказівку, яка відповідатиме дійсності на організаційно-правову форму підприємства , тип підприємства, а також профіль його діяльності.

Друга вимога – принцип виключності. Тобто, назва підприємства має бути новою і чітко відрізнятися від подібних.

Третя вимога – комерційне найменування має бути стабільним.

      Структура комерційного найменування включає: основну частину (корпус) і додаток. Корпус є обов’язковою частиною фірми і містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, його тип і предмет діяльності.

      Допоміжна частина включає обов’язкові і факультативні елементи. Обов’язкова частина є спеціальною назвою підприємства. До факультативних додатків вкл. слова типу «універсальний», «спеціальний», а також скорочене найменування фірми або абревіатури.

Згідно Закону України «Про охорону на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993р. зі змінами встановлені вимоги до торгівельних марок.

Позначення, заявлене як торгівельна марка має бути корисним, придатним для маркування товарів і відповідати вимогам промислової етики ергономіки.

      Згідно Закону торгівельні марки – це зареєстровані в установленому порядку позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших.

Об’єктами знака Закон визнає:

  • словесні
  • зображувальні
  • об’ємні
  • та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднання кольорів.

Словесні – найбільш ефективні, тому що легко сприймаються зором та слухом.

Серед словесних назв є імена великих людей, міфічних героїв, персонажі відомих творів, назви тварин, дорогоцінних каменів, географічні назви, астрономічні явища.

Зображувальними знаками можуть бути художні, графічні та інші подібні позначення. В історії торгівельних марок вони найдавніші.

Об’ємні товарні знаки – найбільш поширеними є оригінальні упаковки (наприклад, флакони для парфумів, пляшки для спиртних напоїв).

Комбіновані знаки є поєднання є поєднання словесного і зображувального позначень, які бувають трьох видів :

  1. позначення, в яких переважає словесна частина ;
  2. в яких мають місце суміщення словесного і зображувального позначення з метою сумісного впливу;
  3. в яких переважає зображувальна частина.

Знаки обслуговування відрізняються тим, що коли торгівельні марки присвоюються товаром, то ці – послугам .

Колективні товарні знаки надаються спілкам, асоціаціям та ін.. добровільним об’єднанням підприємствам не фізичним особам.

Об’єктами прав на географічне зазначення походження товарів є позначення, що вказують на походження товарів. В Україні воно охороняється Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999р.

4.Право інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва виникає із факту створення твору. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Проте за бажанням автор для засвідчення свого авторства або будь якої виключної правомочності може зареєструвати ці права в офіційному державному реєстрі.

Об’єкти суміжних прав (виконання творів, фонограми…) стають об’єктом правової охорони, якщо вони вперше оприлюднені на території України або оприлюднені на території України протягом 30 днів від дня їх оприлюднення в іншій державі.

Авторське право має чинність на території України незалежно від громадянства і постійного проживання авторів, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але перебувають в об’єктній формі на території України.

5.Науково-технічні досягнення можуть бути визнані об’єктами промислової власності лише після їх кваліфікації як таких відповідним державним органам, державної реєстрації і видачі охоронного документа.

Державна реєстрація здійснюється Державним підприємством «Український інститут промислової власності», що входить до складу Державного департаменту інтелектуальної власності, на підставі проведення спеціальних експертиз – формальної і кваліфікаційної (експертизи по суті).

Зазначені експертизи здійснюються відповідно до Закону Украйни «Про охорону прав та винагороди і корисні моделі» та «Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель», «Правил проведення експертизи заявки на винахід та корисну модель».

Проведенню експертиз передує подання заявки на те чи на інше науково-технічне досягнення.Заявка– це сукупність документів, необхідних для видачі патенту (свідоцтва) на об’єкт промислової власності. Заявка складається українською мовою. У заяві заявник зазначає який патент він бажає одержати – з проведенням кваліфікаційної експертизи чи без проведення такої (деклараційний патент). До складу заявки входить опис об’єкта промислової власності, формула винаходу чи корисної моделі, креслення, якщо на нього є посилання в описі, реферат.

Якщо заявка відповідає вимогам закону, то Установа приймає рішення про встановлення дати подання заявки.

Заявник особисто чи через свого представника(патентного повіреного) за власною ініціативою або на запрошення Українського інституту промислової власності може брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи.

Формальна експертиза проводиться з метою виявити чи належить заявлена пропозиція до об’єктів промислової власності і чи подані заявлені матеріали відповідають вимогам закону. Проводиться протягом 6 місяців від встановленої дати подання заявки. Якщо за результатами формальної експертизи буде встановлено невідповідність до вищесказаних вимог, то заявника повідомляють у відмові видачі патенту. Якщо формальна експертиза буде позитивною, то наступним етапом є проведення кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) заявки.

Після позитивної кваліфікаційної експертизи здійснюється публікація в офіційному бюлетні Установи (Український інститут промислової власності). Відомості публікуються після 18 місяців від дати подання заявки на об’єкт промислової власності. На прохання заявника його ім’я може не згадуватись у його публікації.

Від дати подання заявки і до публікації відомостей про заявку або про видачу патенту матеріали заявки вважаються конфіденційною інформацією.

Наступний етап – реєстрація патенту, яка здійснюється на підставі Положень про державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи, корисні моделі і промислові зразки.

В офіційному бюлетні Українського інституту промислової власності публікує відомості про видачу патентів. Після публікації відомості про видачу патенту будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.

  1. Право інтелектуальної власності на торгівельні марки та географічне зазначення  походження товарів засвідчуються не патентами, а свідоцтвами. Із об’єктів промислової власності свідоцтвами охороняються лише компонування інтегральних мікросхем.

Згідно Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» заявка повинна містити такі документи:

  1. Заяву про реєстрацію знака;
  2. Зображення позначення, що заявляється;
  3. Перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків.

Об’єктом правової охорони знака може бути колір чи поєднання кольорів. Тоді заявник зобов’язаний:

  1. Заявити про це і вказати в заяві колір чи поєднання кольорів, охорону яких він просить;
  2. Подати в заяві кольорові зображення позначення, що заявляються, у кількості, що визначаються Українським інститутом промислової власності.

Експертиза заявки на видачу свідоцтва України на торгівельну марку за формальними ознаками проводиться за тією самою процедурою, що і на об’єкти промислової власності.

Експертиза по суті має на меті перевірити чи знак суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови у наданні правової охорони.

Позначення, які не можуть бути визнані Законом як торгівельні марки, можна умовно об’єднати на 4 групи:

1-ша група – символи, позначення, символи, що мають уже офіційно визнане значення для держави чи суспільства: герби, прапори, офіційні назви держав, скорочені або повні найменування міжнародних і міжурядових організацій.

2-га група – призначення, що не відповідають вимогам законодавства. Вони або не мають розрізняльної здатності, або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарі і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару або надання послуг. А також  позначення, що здатні ввести в оману споживача щодо товару, послуги або особи, що виробляє товар чи надає послуги.

3-тя група – призначення, що є тотожними  або подібними, що їх можна сплутати  з раніше зареєстрованими знаками.

4-та група – назви відомих в України творів науки, літератури  і мистецтва абр цитати і персонажі з них без згоди власників  авторського права або їх правонаступників , а також прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них портрети  відомих Україні осіб без їх згоди.

Після завершення експертизи з позитивним результатом в офіційному бюлетні публікується відомість про видачу свідоцтва.

Патент – техніко-юридичний документ, що засвідчує визнання заявленої пропозиції об’єктом інтелектуальної власності, авторство на цей об’єкт, пріоритет і право власності на зазначений об’єкт.

Є такі різновиди патентів:

Патент на винахід – видається за результатами кваліфікаційної експертизи терміном на 20 років. Строк може бути продовжений в установленому законом порядку.

Деклараційний патент – видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну (видається терміном на 6 років).

Деклараційний патент на корисну модель – видається за результатами формальної експертизи терміном на 10 років.

Патент на секретний винахід – різновид патенту, що видається на винахід, віднесений в установленому порядку до державної таємниці.

Свідоцтво на торгову марку видається строком на 10 років. Законом надається право продовжити чинність свідоцтва на кожні наступні 10 років після закінчення попередніх 10 років.

Свідоцтво на компонування інтегральної мікросхеми видається на 10 років. Строк чинності свідоцтва на географічне зазначення походження товару обчислюється від дати подання заявки до Установи і діє без обмеження строку.

Тема 3.Міжнародне співробітництво в галузі інтелектуальної власності

  1. Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності.
  2. Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав.
  3. Міжнародна правова охорони промислової власності.
  4. Міжнародна правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. – самостійно.
  5. Паризька конвенція по охороні промислової власності.

  1. У Стокгольмі 14 липня 1696 року була підписана конвенція, що заснувала всесвітню організацію інтелектуальної власності. Основи для створення були закладені Паризькою конвенцією про охорону промислової власності та Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів. Членами ВОІВ станом на 1 листопада 1999 р. були 161 держави світу, в тому числі і Україна.

ВОІВ через свої органи здійснює реєстраційну діяльність у галузі промислової власності. Вона надає необхідні послуги заявникам і власникам прав на промислову власність, одержує та обробляє  міжнародні заявки відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ), веде міжнародну реєстрацію знаків і промислових зв’язків.

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея, що складається з держав – членів ВОІВ, які також є членами Бернського або Паризького союзів. Керівними органами  ВОІВ є Конференція, Координаційний комітет і міжнародне бюро ВОІВ ( або секретаріат).

31 січня 1995 року набула чинності угода ТРІПС (угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності ), яка є складовою частиною Угоди СОТ (світової організації торгівлі).

Основними принципами Угоди є принцип національного режиму, за яким громадяни однієї країни-члена користуються в іній країні-члені таким самим правовим режимом, як громадяни щодо охорони права інтелектуальної власності.

Угода ТРІПС визначає конкретні параметри щодо об’єктів інтелектуальної власності:

  1. авторського права і суміжних прав;
  2. товарних знаків;
  3. географічних позначень;
  4. промислових зразків;
  5. патентів;
  6. топології  інтелектуальних мікросхем;
  7. охорони закритої інформації;
  8. контролю за анти конкурентною практикою через договірні ліцензії.

Угодою ТРІПС передбачається, що охорона авторського права і суміжних прав має здійснюватися протягом не менше як 50 років від дати першої публікації, здійсненої за угодою автора.

Щодо суміжних прав Угода приписує своїм членами надавати право виконавцям забороняти будь-який запис, якщо виконання не призначене для фонограми.

Строк охорони суміжних прав повинен бути не менше 50 років від кінця календарного року, в якому було зроблено запис або здійснено виконання, і для організацій мовлення – не менш як 20 років, рахуючи від кінця календарного року, в якому відбулася передача.

З метою створення ефективного запобіжного засобу проти порушення прав інтелектуальної власності, судові органи повинні бути наділені правом:

  • без будь-якої компенсації виводити з комерційних каналів товари, щодо яких були допущені порушення;
  • виносити рішення про знищення товарів, вироблених з порушенням прав інтелектуальної власності;
  • виведення з комерційних каналів без будь-якої компенсації матеріалів та обладнання, які були значною мірою використані для виготовлення контрафактних товарів, що порушують право інтелектуальної власності.

  1. Міжнародними конвенціями про охорону авторського права і суміжних прав є:
    1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886р, яка була переглянута останній раз у Парижі 2 жовтня 1979р.
    2. Всесвітня конвенція про авторське право ( Женева 6 вересня 1952р., переглянута в Парижі 24 липня 1971р.)
    3. Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення («Римська конвенція»).
    4. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29 жовтня 1971р.
    5. Договір ВОІВ з виконання і фонограм;
    6. Договір ВОІВ про авторське право;
    7. Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (1974р.)
    8. Угода про співробітництво у сфері авторського права і суміжних прав підписана 24 вересня 1993р. , ратифікована Верховною Радою України 27 січня 1995р.

  1. Першим міжнародно-правовим документом стала Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883р. конвенція переглядалася багато разів, останній раз у Женеві в 1984р. І на сьогодні вона є основним міжнародно-правовим документом з охорони промислової власності.

Крім цього існують і інші міжнародні нормативно-правові акти, які регулюють охорону промислової власності, це зокрема:

  1. Договір про патентну кооперацію (ТРС) підписаний у Вашингтоні 19 червня 1970р., переглянутий 3  лютого 1984р.
  2. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (1974р. Угода про МПК) – відповідно до якої галузь техніки була поділена на вісім основних розділів, що складається з арабських цифр і літер латинського алфавіту. Відповідним символом позначається будь-який патентний документ. Так як з розвитком науки і техніки кількість рубрик ПМК зростає, то через кожні 5 років ПМК переглядається. Перегляд здійснює Комітет експертів, заснований угодою.
  3. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків.

Останнім часом споживачів все більше цікавлять не тільки якісні характеристики виробу, але й його художнє оформлення, зовнішній естетичний вигляд. Тому виникла необхідність у його правовій охороні. Мета заснування міжнародної реєстрації промислових зразків була досягнута в 1925р. підписанням даної угоди.

Відповідно до цієї угоди заявник позбавлений необхідності патентувати промисловий зразок у кількох країнах одночасно з метою одержання там правової охорони – достатньо заявити промисловий зразок.

  1. Локарнська угода про заснування міжнародної класифікації промислових зразків (1968р.), згідно з якою є 31 клас і 211 підкласів. Це набагато полегшує їх реєстрацію.
  2. Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень (1961р., переглянута в 1978р.)
  3. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури.
  4. Угода між урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво у сфері охорони промислової власності.

Тема 4. Інтелектуальна власність і ринок

  1. Корпоративна інноваційна політика.
  2. Структура інтелектуального капіталу.
  3. Управління інтелектуальною власністю як бізнес.
  4. Інтелектуальна власність як складова інтелектуального капіталу за економічним змістом.
  5. Оцінка вартості інтелектуальної власності.
  6. Інтелектуальна власність у господарській діяльності.

8.Механізм комерціалізації інтелектуальної власності.

9.Оподаткування операцій з нематеріальними активами

  1. Інновації – це нові продукти (послуги), процеси, стратегії та бізнес-моделі, які були задумані та реалізовані з метою надання клієнтам, співробітникам та власникам будь-яких переваг (фінансових, споживчих, соціальних тощо) для успішної діяльності суб’єктів інновацій.

Корпоративна інноваційна політика – форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу. Інноваційна політика є частиною загальної політики компанії, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Вона втілена у відповідних планах і програмах: стратегічних, тактичних та поточних.

Інноваційна політика має бути спрямована на досягнення визначених цілей, тобто створення умов для:

  1. інноваційного прогнозування;
  2. виявлення передумов інноваційної діяльності;
  3. планування інновацій;
  4. мінімізації економічного ризику.

Інноваційна політика складається із таких напрямів:

  1. маркетингова політика;
  2. політика в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;
  3. політика структурних змін;
  4. технічна політика;
  5. інвестиційна політика;
  6. політика в галузі управління інтелектуальною власністю.

ІІ. Поява поняття «інтелектуальний капітал» стало відображенням принципово нового підходу до аналізу ринкових відносин, конкурентних переваг та лідерства підприємств, заснованих на ефективному використані унікальних за своєю природою нематеріальних чинників, здатних привести в дію механізм інноваційного розвитку.

ЛюдськийОрганізаційний Споживчий

капіталкапіталкапітал

Людський капітал – це частина інтелектуального капіталу, яка має безпосереднє відношення до людини (знання, практичні навики, творчі та розумові здібності людей, їхні моральні цінності, культура праці). Людський капітал важливий при запроваджені інновацій чи будь-якого оновлення.

Організаційний капітал – це частина інтелектуального капіталу, яка стосується організації в цілому (процедури, технології, системи управління, технічне і програмне забезпечення, оргструктура, патенти, торгівельні марки, культура організації, відносини з клієнтами).

Організаційний капітал – це організаційні можливості компанії реагувати на вимоги ринку. Він відповідає за те, як людський капітал використовується в організаційних системах, перетворюючи інформацію. Організаційний капітал значною мірою є власністю компанії і може бути відносно самостійним об’єктом купівлі-продажу.

Споживчий, або клієнтський капітал, складається із зв’язків і стійких відносин з клієнтами і споживачами. Одна з головних цілей формування споживчого капіталу створення такої структури, яка дозволяє споживачеві продуктивно спілкуватися з персоналом компанії.

Складові інтелектуального капіталу неоднорідні. Одні з них є породженням людського інтелекту, інші створюють специфічні умови його застосування з метою підвищення конкурентоспроможності компанії. Разом з тим варто зазначити, що інтелектуальний капітал не існує поза стратегією розвитку компанії, оскільки найважливішою конкурентною перевагою бізнесу є здатність до інновацій та уміння пристосовуватися до умов, що швидко змінюються.

Поведінка компанії – виробники наукоємної продукції дуже схоже на розповідь Білої Королеви про свою країну у відомій книзі Льюїса Керолла «Аліса в Задзеркаллі». «Треба дуже швидко бігти, щоб залишатися на одному місці, а вже для того щоб рухатися вперед, треба бігти як мінімум удвічі швидше».

ІІІ.Все частіше високі результати діяльності організації обумовлені вдалими рішеннями у сфері управління інтелектуальним капіталом. Це управління спрямоване зокрема на те, щоб ідеї, котрі виникають у одних працівників, розділилися іншими співробітниками компанії, щоб постійно генерувалися нові рішення задач даної організації.

Вартість компанії складається з двох джерел: інновацій, які створюються працівниками та перетворюються у власність компанії після отримання правової охорони на них як на інтелектуальну власність, а також додаткових комерційних нематеріальних активів. Ці активи комерціалізуються на ринку під час продажу товарів і послуг.

Загальна схема управління інтелектуальною власністю (за матеріалами ВОУВ) охоплює чотири основні напрямки:

  1. розробку інтелектуальної власності, зокрема:
    • планування і наступну її реалізацію в конкретних товарах або послугах;
    • створення сприятливого середовища і мотивації персоналу для цього.
      1. захист інтелектуальної власності:
        • юридичний захист;
        • захист виробничих секретів виробництва;
        • забезпечення дисциплінарних заходів щодо захисту інтелектуальної власності в середині підприємства.
          1. спостереження за ринком, який містить:
            • пошук сприятливих можливостей;
            • відстеження конкурентів та ідентифікація порушників.
              1. обмін інтелектуальною власністю, а саме:
                • передання або одержання прав на неї;
                • одержання дозволу на використання за ліцензійниями договорами і в результаті проведення спільних НДКДКР із різними дослідними організаціями.

Основні завдання управління інтелектуальною власністю:

  1. планування, організація, контроль та регулювання процесів створення та розробки об’єктів інтелектуальної власності;
  2. створення таких об’єктів ІВ, які найбільше відповідали б інтересам усіх суб’єктів, котрі зацікавлені в створенні, в провадженні в цивільний обіг та отримання прибутку або іншої користі від конкретного об’єкта ІВ;
  3. створення атмосфери інноваційного сприйняття, забезпечення розвитку та мотивування до накопичення та примноження інтелектуальних активів.

Виділяють три різні варіанти управління ІВ:

  1. управління результатами творчої діяльності;
  2. Управління людьми, котрі створюють або використовують об’єкти ІВ;
  3. Управління організаціями, що розробляють або використовують об’єкти

Самостійна робота.

Усі проблеми, пов’язані з регулюванням відносин у сфері управління ІВ можна умовно об’єднати в п’ять основних груп:

  1. Проблеми, пов’язані з регулюванням відносин між суб’єктами, які виникають при створенні ОПІВ на підприємстві:
    • підприємство – замовник розроблюваної технології;
    • підприємство – виконавець замовлення підприємства;
    • підприємство – автори (творці) ОПІВ, працівники підприємства;
    • підприємство – сторонні автори (творці) ОПІВ.
      1. Проблеми придбання й оплати майнових прав та використання ОПІВ, створених поза підприємством:
        • шляхом передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
        • шляхом передання прав за ліцензійними договорами;
        • у результаті спільних розробок і діяльності;
        • у результаті службових розробок і розробок, виконаних на замовлення інших підприємств.
          1. Проблеми забезпечення правової охорони та захисту прав ІВ:
            • шляхом здійснення процедури на буття прав (одержання офіційних охоронних документів);
            • шляхом збереження та використання результатів інтелектуальної діяльності як комерційної таємниці.
              1. Проблеми, пов’язані з комерційним використанням ІВ в якості нематеріальних активів підприємства:
                • у статутному капіталі підприємства;
                • у майні (активах) підприємства, які отримано внаслідок власної розробки підприємств;
                • у вигляді прав, що здобуваються в інших осіб, для використання ІВ у господарській діяльності підприємства.
                  1. Фінансово-економічні проблеми використання інтелектуальної власності та організації її бухгалтерського обліку:
                    • інвентаризація об’єктів права ІВ;
                    • оцінка ОПІВ;
                    • бухгалтерський облік і аудит ОПІВ;
                    • податковий облік ОПІВ.

  1. Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості.

Інтелектуальний капітал – це знання, що можуть бути перетворені в прибуток або оцінені.

Інтелектуальний капітал класифікується за такими ознаками:

  1. За формою власності:
    • Приватний;
    • Колективний;
    • Державний.
      1. За організаційно-правовою формою:
        • Акціонерний;
        • Пайовий.
          1. За резидентністю:
            • Національний;
            • Іноземний.
              1. За формою залучення:
                • Інтелектуальний капітал у формі права на об’єкти промислової власності;
                • Інтелектуальний капітал у формі авторського та суміжним з ним прав;
                  1. За терміном знаходження у розпорядженні суб’єкта господарювання:
                    • Власний інтелектуальний капітал суб’єкта господарювання;
                    • Строковий.
                      1. За способом формування:
                        • Створений самим суб’єктом господарювання;
                        • Придбаний в інших суб’єктів господарювання.
                          1. За можливістю визначення розміру вартості інтелектуального капіталу:
                            • І інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається прямим (витратним) методом;
                            • Інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається експертним методом.
                              1. 12 липня 2001 р. Був прийнятий Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Згідно цього закону майном, що може оцінюватися  крімо бєктів у матеріальній фрмі (будівлі, земельні ділянки, машини тощо) є нематеріальні активи у тому числі об’єкти права інтелектуальної власності.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається його вартість. Законом передбачено, що професійно-оціночна діяльність – це діяльність оцінювачів (які мають професійне свідоцтво оцінювача) та суб’єктів оціночної діяльності (які мають сертифікат субєкта оціночної діяльності).

Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб’єктами оціночної діяльності (тобто суб’єктами господарювання ) та замовником оцінки згідно ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

При здійсненні розрахунків вартості об’єктів інтелектуальної власності можна застосовувати один із натупних підходів:

  1. Доходний підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання об’єкта нематеріального характеру, якщо такий самий дохід можна отримати будь-яким іншим способом. Головною передумовою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкретного об’єкта в даний момент зумовлена очікуванням дотримання в майбутньому доходів від його використання.

Основними методами, що реалізують цей методологічний напрям, є методи дисконтуваня та капіталізації.

В основуметоду дисконтування покладено один з головних фінансоаих законів, який формулюється так: сьогоднішні гроші коштують дорожче, ніж завтрашні. Тому спвввідношення між поточною та майбутньою вартістю об’єкта інтелектуальної власності описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за мотодом складного відсотка внаслідок чого оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і рохраховується сумарна поточна вартість майбутніх грошових потоків.

Підкапіталізацієюрозуміють процесс переведення доходів від якого-небудь майна у його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

Метод прямої капіталізації використовують в основному для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об’єкта і включає: виявлення джерел і розміоів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об’єкта як частки від ділення щорічного доходу,отриманого від комерційного використання об’єкта оцінки на коефіцієнт капіталізації.

  1. Витратний підхідзаснований на припущенні що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет купівлі , не заплатить за нього більше, ніж інший об’єкт у складі нематеріальних активів тієї самої корисності. Основними методами, що реалізують витратний підхід є такі:

А)метод визначення початкових витрат, який базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітність підприємства за кілька років.

Б)метод вартостізаміщення передбачає, що максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити при купівлі об’єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість.

Оцінка вартості інтелектуальної власності

Доходний підхід                          Витратний підхід                         Ринковий підхід

   Метод                 Метод                Метод                 Метод

дисконтування  капіталізації       визначення      вартості

                                                     початкових      заміщення

                                                         витрат

                                                Метод відновлюваної вартості

В)Метод відновлюваної вартостіпередбачає, що відновлювана вартість інтелектуальної власності визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії оцінюваного об’єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії тощо.

3) Ринковий підхід– суть цього методу полягає у прямому порівнянні оцінюваного об’єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, що були продані в порівняний час на аналогічному ринку.

Умовами застосування цього методу є:

  • Наявність відомостей про факти продажу інтелектуальної власності подібного призначення і корисності;
  • Уміння оцінити вплив відмітних особливостей таких об’єктів та їх вартість;
  • Доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод за об’єктами-аналогами.

6.Підприємство, маючи  у своєму активі (тобто на балансі підприємства) продукт інтелектуальної власності може розпоряджатися ним на свій розсуд, а саме:

  • Продати;
  • Передати у заставу для отримання кредиту;
  • Розширити (збільшити) свій власний капітал за рахунок внесення до статутного фонду іншого господарського товариства та ін.

З позицій бухгалтерського обліку інтелектуальна власність, що прийнята на баланс, набуває статусу нематеріальних активів.

Нематеріальні активи як об’єкт бухгалтерського обліку та фінансової звітності мають відповідати таким ознакам:

  1. Об’єкт не повинен мати грошової форми з всіма її еквівалентами;
  2. Об’єкт не повинен мати матеріальної форми;
  3. Об’єкт не повинен бути дебіторською заборгованістю;
  4. Об’єкт повинен мати термін використання більше одного року;
  5. Об’єкт може бути відокремлений від підприємства (крім гудвілу, який не може бути відокремлений від підприємства);
  6. Має існувати ймовірне одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з використанням об’єкта.

Перші п’ять наведених ознак визначення об’єкта бухгалтерського обліку та фінансової звітності є обов’язковими. Наведені вимоги до решти ознак є розрахунковими при розробці бізнес-планів, у яких використовуються нематеріальні активи.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів здійснюється на підставі:

  1. Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
  2. Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО), затверджених наказами Міністерства фінансів України.
  3. Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств.

Придбання (створення) нематеріальних активів зараховується на баланс підприємства (тобто приймається на облік) за первісною вартістю.

Первісна вартість складається з ціни (вартості) придбання, мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з його придбанням  та доведенням до стану, в якому він придатний для використання. Ціна (вартість) придбання нематеріального активу має враховувати:

  1. Принципи комплексного обліку трьох груп чинників (витрати, цінність для покупця, вплив конкуренції).
  2. Застосування адекватних методів виділення частки інтелектуальної власності в загальній вартості або прибутку від використання комплексного об’єкта.

Переоцінена первісна вартість  визначається як добуток відповідно первісної вартості або зносу та індексу переоцінки.

Справедлива вартість нематеріального активу – це сума за якою актив може бути обмінений чи отриманий в операції між незалежними, обізнаними за зацікавленими сторонами.

Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду в якому вони були здійснені:

  • Витрати на дослідження;
  • Витрати на підготовку та перепідготовку кадрів;
  • Витрати на рекламу та просування продукції на ринку;
  • Витрати на створення, організацію та переміщення підприємства або його частини;
  • Витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видання.

7.Комерціалізація інтелектуальної власності – це  використання інтелектуальної власності в господарській діяльності.

      У цьому процесі є чотири основні учасники:

1.Автор розробок (винаходу корисної моделі,тощо)

2.Стратегічний партнер

3.Менеджер

4.Інвестор.

        Механізм комерціалізації – це відтворення руху інтелектуального капіталу з метою отримання прибутку. Для того, щоб приватні інтереси власника або інвестора реалізувалися у своїй сукупності (в інноваційному проекті) потрібно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей. Отже, інтелектуальний капітал набуває авансової вартості у процесі господарської діяльності, тобто коли він створюється і використовується даним підприємством.

     Кругообіг інтелектуального капіталу можна схематично відобразити так:

Підприємство

(капітал у грош.формі)

Фактори виробництва пост. і змінний. капітал

Інтелект.продукт

і додаткова

вартість

Додаткова вартість у товарній формі

Додаткова вартість у грошовій формі

      Отже,інтелектуальний капітал у чистому вигляді – це створений або придбаний інтелектуальний продукт, що має вартісну оцінку,об’єктивний та ідентифікований (відокремлений від підприємства),утримується підприємством з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вартості).

       Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при використанні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укладання договорів:

1.між співавторами патенту;

2.між власниками патенту й авторами у зв’язку з виплатою винагороди за використання об’єкта промислової власності;

3.між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту.

     Згідно з чинним законодавством України,комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладання ліцензійного договору.

     При наданні виключних прав застосовується тріада правочинностей:

1.володіння

2.користування

3.розпорядження

     Щодо промислової власності до право чинностей власника виключних прав можна віднести:

1.Правочинності володіння:

- визначення власника патенту;

- порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним почергово);

- хто з власників вирішує питання про підтримку чинності патенту.

2.Правочинності користування:

- право користування винаходу за патентом у власному виробництві;

- право використання на інших підприємствах;

- право рекламно-комерційної розробки винаходу;

- право використання винаходу за патентом при створенні підприємств будь-якої організаційно-правової форми,а також спільних підприємств.

- правочинності виплати винагороди авторам і особам,які сприяють створенню правовій охороні і використанню об’єктів промислової власності.

3.Правочинності розпорядження:

- право надання дозволу на використання іншим особам,що містить:

- право укладати договори про передачу права власності на патент;

- право продажу патенту;

- право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переданих прав;

- право передачі в статутні фонди інших підприємств,під заставу,в кредит і т. п.

8. Відповідно до ЗУ»Про оподаткування прибутку»,об’єктом оподаткування є не нематеріальний актив,а отриманий прибуток,що визначається шляхом зменшення суми валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

   Відповідно до ЗУ»Про податок на додану вартість»,об’єктом оподаткування операцій з нематеріальними активами є операції платників податку з продажу товарів (робіт,послуг) на митній території України. До продажу товарів віднесені будь-які операції,що здійснюються відповідно до договорів купівлі-продажу,ціни,поставки та інших цивільно-правових договорів,що передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання,а також операції з безоплатного надання товарів.

    Не належать до продажу операції з передачі у межах договорів комісії(консигнації),поруки,доручення,схову (відповідального зберігання,довірчою управління оренди-лізингу,тобто ті операції,що не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.

    ПДВ становить 20% від бази оподаткування. Продаж нематеріальних активів здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Платник податку зобов’язаний надати покупцеві податкову накладну встановленого зразка. Вона є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

     Операції нематеріальних активів здійснюється на умовах договору їх купівлі за ціною сторін угоди. Нематеріальні активи можуть надходити:

1).На безоплатній основі – це нематеріальні активи,що надаються платником податку згідно з договором дарування,іншими договорами,які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості. Вартість таких нематеріальних активів не включається до складу валових витрат і не є об’єктом оподаткування.

2).На умовах внесення засновниками господарського товариства як внеска до статутного фонду– це господарська операція,що передбачає придбання нематеріальних активів в обмін на кошти або майно. Це розглядається як прямі інвестиції і відповідно Закону не включаються до складу валового доходу,але є об’єктом оподаткування.

3).На умовах придбання за рахунок коштів підприємства – операції з придбання здійснюються на підставі договорів купівлі-продажу. Під час придбання нематеріальних активів у цьому випадку слід врахувати затрати на приведення їх до стану,в якому вони придатні для користування (наприклад:витрати на проведення додаткової експертизи,навчання персоналу і т. п.). Такі операції є об’єктом оподаткування на додану вартість.

4).Як придбання на умовах обміну – це бартер (товарний обмін). Такі операції оподатковуються.

5).На умовах здійснення сумісної діяльності – отриманий прибуток від спільної діяльності спрямовується на нарахування та утримання податку на прибуток у розмірі 25% нарахованої суми прибутку.

6).Як створені на підприємстві своїми силами – передбачають їх розробку самим підприємством за рахунок складу валових витрат. Такі операції з надходження нематеріальних активів не є об’єктом оподаткування на додану вартість.

7).Як створене на підприємстві з залученням сторонніх виконавців на договірній основі – такі операції оподатковуються податком на додану вартість при укладанні договорів на розробку нематеріальних активів,окрім договорів з фізичними особами,які не зареєстровані як платники податку.

8).На умовах їх подальшої реалізації іншими особами. Базою оподаткування таких операцій є договірна вартість придбання нематеріальних активів,при цьому платник податку зобов’язаний надати покупцеві податкову накладну в установленому порядку.

9).На умовах що не передбачають права власності на таке майно,до якого віднесені нематеріальні активи. (Наприклад:зберігання,такі операції не належать до продажу товарів,а отже і не оподатковуються).

     Продаж товарів. Такі операції збільшують валовий дохід підприємства,а отже підлягають оподаткуванню.

     Гудвіл – це нематеріальний актив,вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю,як цілісного майнового комплексу,що виникає в наслідок використання кращих управлінських якостей,домінуючої позиції на ринку товарів (робіт,послуг).

      Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується у визначенні валових витрат платника податку. Нематеріальні активи з ознаками гудвілу не оподатковуються. Поряд з цим гудвіл не враховують при визначенні валових витрат платника податку,оскільки його розмір перекриває валовий дохід,що призводить до зменшення оподаткованого прибутку підприємства.

       Роялті – це платежі,одержані як винагороду за користування або за надання права на користування авторським правом; за придбання патенту,зареєстрованого знака та товари і послуги чи торгові марки, на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

      Згідно Закону роялті – це дохід з джерелом його походження з України, тобто дохід, отриманий резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їхньої діяльності на території України.

      Підприємства-отримувачі роялті зараховують роялті до валових доходів.

      Підприємство – яке сплачує роялті включає його до складу валових витрат.

       Роялті не є об’єктом оподаткування, податком на додану вартість.

Тема 5Професійний секрет Договори у сфері інтелектуальної власності

  1. Історичні передумови виникнення терміну «секрет»
  2. Інформаційна безпека
  3. «Ноу-хау» як вид конфіденційної інформації

4. Авторські договори

5.Договори на використання об’єктів промислової вартості

І. Історичні факти свідчать про те, що ще за часів Стародавнього Риму було прийнято навіть спеціальний імператорський указ, яким передбачалося покарання у вигляді сплати певної суми за протиправне ознайомлення з чужим секретом. Саме тоді і виникла ідея позначати документи, що містили економічно цінну інформацію, особистою печаткою рабовласника, яка латинською називаласяsecretum, наносилася на сургуч, що фактично робив документ закритим для доступу. Звідси і бере початок поняття «секрет», «секретна інформація».

Однією з основних умов забезпечення режиму конфіденційності інформації є нанесення на матеріальні носії, на яких таку інформацію зафіксовано, спеціальних позначок («конфіденційно!», «конфіденційна інформація» тощо), зберігалися носії з такими позначками у пристосованих до цього столах та приміщеннях, що дозволяло зберегти їх від доступу сторонніх осіб.

Уперше це поняття одержало юридичне значення у 1948р. під час розгляду справи «Салтман Інжиніринг проти Кемпбел і Ко». Наведене лордом Гріном поняття здобуло широкого застосування і полягає у тому, що «конфіденційна інформація - це дещо, що не є суспільним надбанням та загальновідомим». Віднесення документованих відомостей до категорії конфіденційної інформації не вимагає забезпечення їх «абсолютної секретності». Достатньо забезпечити їх «відносну» секретність, тобто така інформація може бути відомою більше, ніж одній особі, в межах інфраструктури суб’єкта господарювання до неї можуть одержати доступ багато його працівників.

У період античних часів виникла ідея запровадити ведення торгових (амбарних) книг, сторінки яких нумерувалися, зшивалися і скріплювалися сургучною або мастичною печаткою. До таких книг заносилися усі відомості щодо цивільного обороту товарів, що становили діловий та професійний секрет їх власника.

Лише під час розвитку промислового виробництва виникла необхідність обмежувати діяльність щодо виготовлення та продажу продукції без одержання дозволу від особи, яка є творцем нових особливих властивостей та відмінних ознак цієї продукції, технологічних (професійних) секретів її виготовлення, що дозволяло набувати переваг у конкретній боротьбі за споживача своєї продукції.

Перший з відомих привілеїв у сфері виробництва був виданий монархом Франції арабському реміснику на спосіб фарбування сукна наприкінці ХІІ століття за сплату останнім чималих коштів.

У Російській імперії під промисловим секретом розумілися індивідуальні особливості виробництва продукції та організованого купецтвом підприємства, що містили документовані відомості, які становили промисловий, фабричний або торговельні секрети.

Виробничим секретом вважали запровадження чогось нового у процес створення матеріальних благ.

Під фабричним секретом розумівся не лише предмет патенту, який посвідчував право здійснювати процес виробництва, інститут якого вперше був запроваджений в Англії, а потім у Франції та Німеччині, але й будь-яка особливість виробництва, що фактично представляла секрет ремесла, який надавав переваг у конкурентній боротьбі за споживача.

В Новому тлумачному словнику української мови дається таке тлумачення термінів «секрет» і «таємниця».

Секрет є тим, що не підлягає розголошенню, невідомий комусь іншому або незнайдений прийом, спосіб одержання, виготовлення чого-небудь. Тобто таке визначення поняття «секрет» відповідає загальновизнаним принципам режиму охорони  конфіденційної інформації, що стосується технологічних інновацій, винаходів, промислових зразків тощо, забезпечення режиму їхне абсолютної секретності. Саме тому це поняття доцільно застосовувати у законодавчих актах України для визначення інформаційних ресурсів, що є професійним секретом.

Таємниця є похідним від поняття «таємний» і визначає те, що навмисно приховується від інших, відоме небагатьом або тільки одному, є невиразним, не цілком усвідомленим, недоступним пізнанню, незрозумілим та таким, що перебуває за межами людського розуміння.

З наведеного випливає, що такий об’єкт, як «таємниця», що відрізняється значною нечіткістю ознак, не може становити об’єкт правового регулювання.

Аналізуючи норми вітчизняного цивільного законодавства слід відмітити, що статтею 505 глави 46 Цивільного кодексу України «комерційну таємницю» віднесено до об’єктів права інтелектуальної власності без визначення її ознак та критеріїв охороно спроможності. Крім того, цією статтею встановлено , що така «таємниця» є певним видом інформації. Але, аналізуючи норми міжнародного законодавства, слід звернути увагу на те, що такого об’єкта правової охорони, як «комерційна таємниця» не визначено.

З цього випливає, що норми і назва глави 46 ЦК України не узгоджується з нормами міжнародного права у сфері інтелектуальної власності. З огляду на зазначене, слід установити на законодавчому рівні той факт, що об’єктом правового регулювання та правової охорони повинна бути не інформація у формі «комерційної таємниці», а інтереси «насамперед економічні) володільця інформації, які охороняються ним у режимі конфіденційності (або у режимі секрету виробництва).

ІІ.Інформаційна безпека – це аспекти діяльності зазначеного володільця, пов’язані із забезпеченням активної охорони інформаційних ресурсів, а саме їх:

1) визначенням, досягненням і підтриманням конфіденційності (секретності) та цілісності інформаційних ресурсів, що становлять його професійний (виробничий) секрет;

2) встановлення можливих шляхів доступу до таких інформаційних ресурсів для осіб, які непричетні до їх використання у процесі виробництва і реалізації продукції, та вжиттям заходів для унеможливлення такого доступу;

3) застосування засобів, які забезпечують аналітико-синтезоване опрацювання зазначених інформаційних ресурсів та режимом їх охорони від доступу конкурентів;

4) вжиттям заходів для запобігання витоку зазначених інформаційних ресурсів, несанкціонованого та ненавмисного впливу на них.

Інформаційні ресурси, котрі суб’єктом господарювання можуть бути віднесені до секретів виробництва, мають відповідати таким вимогам:

  1. не містити державної таємниці;
  2. не завдавати шкоди інтересам суспільства;
  3. відноситись саме до його виробничої діяльності;
  4. мати дієву або потенційну економічну (комерційну) цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі за споживача;
  5. мати виважені обмеження в доступі до них.

Статті 231, 232 Кримінального кодексу України передбачають досить жорстку кримінальну відповідальність за розголошення інформації, що становить «комерційну таємницю», але поки що, на жаль, без чіткого пояснення за порушення чого саме така відповідальність настає.

ІІІ. Уперше поняття «Know-how» було застосоване 1916р. в судовій практиці США і поширилося в інших мовах як транслітерація англійського словосполучення «Know-howtodoit», то можна дійти висновку (виходячи з дослівного перекладу цієї словесної конструкції – «знати, як це зробити», зокрема як налагодити виробництво продукції), що змістовне навантаження цього словосполучення фактично співпадає зі змістом поняття «професійний секрет». Тобто поняття «Know-how» за своїм змістом практично є однотипним із поняттям «tradeseсret» (у перекладі «секрет ремесла» або «професійний секрет»)

Схематично це можна відобразити так:

Але загальна частка договорів стосовно передання результатів творчої діяльності була незначною, порівняно з угодами, що стосувались продажу товарів і послуг. Революційний вихід знань як предмета договірних відносин, на ринок інноваційних товарів і послуг вивів трансфер технологій на провідні позиції, що вимагало оформлення цивільно-правових відносин щодо них. За висновками експертів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) у практиці правових договірних відносин на міжнародному рівні відбулась заміна формули взаємодії науки і виробництва«обладнання + послуги + науково-технічні знання щодо винаходів», котра існувала у період індустріального типу розвитку суспільства, на«технологічні фахові знання і досвід + сервісні послуги + технологічні обладнання і процеси» на сучасному етапі передання у використання майнових прав на технологічні новації.

Нова технологія є безпосередньо процесом застосування накопичених знань та досвіду для найефективнішого поєднання сучасних досягнень науки з існуючими потребами виробництва, зі складовими частинами застосовуваних технологій для забезпечення виготовлення конкурентоспроможних товарів і надання послуг, що максимально задовольнятимуть потреби економіки та попит інтелектуально розвиненого суспільства.

4. Договір – це угода про виникнення, зміну чи припинення їхніх прав і обов’язків. У договорі виражається воля його двох сторін, що має збігатися.

 Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є те, що об’єктом зазначених договорів, спрямованих на використання об’єктів інтелектуальної власності, можуть бути тільки ті результати інтелектуальної діяльності, що стали об’єктом правової охорони. Тобто, коли зазначені результати визнані об’єктами інтелектуальної власності в установленому порядку. Сюди належать також і об’єкти авторського права, які спеціального визнання не потребують, але мають відповідати обов’язковим вимогам Закону.

  Авторські договори можна поділити на:

  1. Договори на створення творів науки, літератури чи мистецтва;
  2. Договори на використання цих творів.

В ЗУ»Про авторське право і суміжні права» вказано, що передача прав на використання твору іншими особами може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

        Основними обов’язками автора є насамперед, створення і передача твору. Твір має відповідати умовам і вимогам, визначеним сторонам і має бути переданий користувачеві в точно визначений строк. Зміна виконавця-автора не допускається ні за яких обставин. У разі смерті автора договір припиняє свою чинність з відповідними наслідками.

         Обов’язки автора вважаються виконаними, коли користувач-замовник прийняв твір без будь-яких застережень. Якщо користувач робить зауваження до твору, то автор повинен усунути недоліки.

        Автор має право і зобов’язаний брати участь у підготовці твору до використання.

        Основним обов’язком замовника-користувача є його обов’язок прийняти і належним чином розглянути твір. У договорі можуть бути визначені чіткі строки розгляду твору і його схвалення чи відхилення. Згідно Закону передбачається використати твір в установлений договором строк.

    КМУ прийнято постанову «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав». Згідно цієї постанови сторони у договорі не можуть визначити розмір винагороди менший від установлених цією постановою.

    Припинення А. Д. настає із закінченням строку його чинності. Дострокове припинення А. Д. може бути припинене за взаємною згодою сторін, або з неможливістю його виконання через обставини, що не залежали від автора (наприклад: стихійне лихо, війна, тощо), або коли створений автором твір випадково загине без вини автора.

     Авторські договори класифікуються за такими ознаками:

  1. За видом художньої творчості (література, музика);
  2. За способом використання:
    • видавничі договори
    • договори не депонування рукопису (зберігання)
    • постановочні (твори, призначені для виконання на сцені)
    • сценарні договори (договір про створення сценарію для здійснення будь-якого задуманого масового видовища, кінофільму)
    • договори художнього замовлення (живопис, графіка, фотографії)
    • договори на використання у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва
    • договори на створення і використання об’єктів суміжних прав.

5.  Найпоширенішими договорами на використання об’єктів інтелектуальної власності єліцензійні договори.

Стаття 1108 ЦК України зазначає: «Особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, що надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері.

ЦК України передбачені такі види ліцензій:

  1. виключна ліцензія – видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежено цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.
  2. одинична ліцензія - видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері.
  3. невиключна ліцензія - не виключає можливості використання об’єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.

У ліцензійному договорі зазначається:

  1. вид ліцензії;
  2. сфера використання об’єктами права інтелектуальної власності (тобто конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територія та строк, на які надаються права);
  3. розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта права інтелектуальної власності;
  4. інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

У міжнародно-правовій практиці розроблено ще один вид ліцензій, яка називаєтьсяповна ліцензія. Якщо ліцензійний договір - це продаж дозволу на використання об’єкта інтелектуальної власності, то повна ліцензія – це дозвіл на використання запатентованого об’єкта на весь строк чинності патенту і на використання в повному обсязі.

Законодавство України визначає ще такий вид ліцензії яквідкрита ліцензія, за якою власник патенту на об’єкт промислової власності (крім патентів на секретні об’єкти промислової власності) має право подати до установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об’єкта промислової власності.

Примусова ліцензіявидається на той об’єкт промислової власності, який не використовувався без поважних причин протягом трьох років,  починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або віддати, коли використання об’єкта промислової власності було припинено.

Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об’єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов:

  1. із власником охоронного документа не вдалося досягти згоди про укладення ліцензійної угоди;
  2. власник охоронного документа не зміг довести, що факт невикористання об’єкта зумовлений поважними причинами;
  3. примусова ліцензія надається на умовах невиключної ліцензії.

Змістовий модуль 2.Теоретико - методичні та організаційні засади наукових досліджень

Тема 6. Поняття та види наукового дослідження

1.Наука яксистема знань.2. Термінологія наукових досліджень.

3. Класифікація наукових досліджень.4. Форми організації та управління наукою в Україні.

1. Предметом науки є самі знання, їх генезис, способи отримання і практичного застосування. Функції науки змінювалися й розвивалися протягом історії людства, як і сама людина. Вихідною основою розуміння науки є сама наукова діяльність, наукова творчість, а також вивчення загальних та специфічних законів природи і суспільства.

Поняття «наука» формується на основі єдиного гносеологічного і соціологічного підходу до розкриття її природи. Наука – це сфера дослідницької діяльності, що спрямована на виробництво нових знань про природу, суспільство і процеси мислення.

Наука характеризується своєю багатогранністю, тому визначення і тлумачення поняття «наука» розглядатися з різних аспектів:

1) наука є соціально значущою сферою людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично систематизованих об’єктивних знань про дійсність;

2) наука виступає системою знань, тому що вона являє собою струнку систему понять і категорій, пов’язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів;

3) наука також виступає і як форма суспільної свідомості – як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього світу, людської думки та дії, не лише закони та принципи вивчення об’єктів, а й певні форми та способи усвідомлення їх;

4) нарешті, наука виступає складовою частиною духовної культури людства, оскільки вона бере участь у формуванні та вихованні особистості.

Функція науки – виробництво і використання, систематизованих, об’єктивних знань про дійсність. Тобто пізнання об’єктивного світу, щоб його вивчати з метою можливого вдосконалення.

У розвиненому суспільстві важливою функцією науки є розвиток системи знань, які сприяють найраціональнішій організації виробничих відносин та 5використанню виробничих сил в інтересах усіх членів суспільства. Вона включає в себе ряд конкретних функцій: • пізнавальну – задоволення потреб людей у пізнанні законів природи і суспільства; • культурно-виховну – розвиток культури, гуманізація виховання та формування нової людини; • практичну – удосконалення виробництва і системи суспільних відносин, тобто безпосередньої виробничої сили матеріального виробництва.

Об’єктом науки є пов’язані між собою форми руху матерії та особливості їх відображення у свідомості людей. На його основі визначають існування багатьох галузей знань, які об’єднуються у три великі блоки наук: логіко-математичні;  природничі (фізика, хімія, біологія та ін.); суспільно-гуманітарні (економічні, історичні, філологічні та ін.).

Важливою рисою науки є її активний пошуковий характер. Вона повинна постійно змінюватися і розвиватися, знаходити нові рішення, результати. Це досягається завдяки науковій діяльності.

Наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, яка спрямована на одержання і використання нових знань через соціальні інститути. Її формами є: • фундаментальна (теоретична) наука; • прикладна наука; • наукознавство.

Поділ наук на фундаментальні та прикладні є досить умовним. Це пояснюється тим, що фундаментальні науки є більш віддаленими від застосування їх результатів на практиці, оскільки вони займаються пошуком і відкриттям нових закономірностей, законів (наприклад, економічна теорія). Прикладні науки більше пов’язані з практикою, особливо виробництвом, оскільки їх метою є розробка способів впровадження висновків фундаментальної науки (наприклад, облік, аналіз і аудит)

2. Наукове дослідження є формою існування і розвитку науки, тобто означає вивчення явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії і взаємозв’язків між явищами з метою отримання доведених і корисних для науки і практики рішень з максимальним ефектом.

Мета наукового дослідження - визначення конкретного об'єкта й всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик, зв'язків на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також одержання корисних для діяльності людини результатів, впровадження у виробництво з подальшим ефектом.

Підметодом розуміють спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення будь-якого явища або процесу.Метод - це інструмент для вирішення головного завдання науки - відкриття об'єктивних законів дійсності.Метод визначає необхідність і місце застосування індукції й дедукції, аналізу й синтезу, порівняння теоретичних і експериментальних досліджень.

Основою розроблення кожного наукового дослідження єметодологія, тобто сукупність методів, способів, прийомів і їх певна послідовність, прийнята при розробленні наукового дослідження. У кінцевому підсумкуметодологія - це схема, план рішення поставленого науково-дослідного завдання.

Методологія– це вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. У широкому філософському трактуванні цей термін означає сукупність прийомів дослідження, що використовується в даній області знань. У більш вузькому значенні це вчення про методи пізнання і перетворення дійсності.Гіпотеза– це наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок.Концепція – це сукупність теоретичних поглядів, що об’єднані певною науковою ідеєю.Парадигма– переважаюча на певному етапі теоретична концепція.

3. За цільовим призначенням наукові дослідження поділяють на такі:

- фундаментальнідослідження, що спрямовані на створення нових принципів. Такі розробки використовують в основному для подальшого розвитку нових теоретичних досліджень;

Рис. 1.1 Класифікація наукових досліджень

- прикладні дослідження спрямовані на створення нових методів, на основі яких розробляють нове обладнання, нові машини й матеріали, способи виробництва й організація робіт та ін. Вони повинні задовольняти потреби суспільства в розвитку конкретної галузі виробництва. Прикладні розробки можуть бути довгостроковими й короткостроковими, бюджетними або госпрозрахунковими.

За методом дослідженнянаукові дослідження поділяють на такі:

- теоретичні дослідження не пов’язані з безпосереднім впливом на об’єкт дослідження. В основу покладені математичні та логічні методи і засоби пізнання. Результатом є встановлення нових залежностей, закономірностей, властивостей тощо;

- теоретико - експериментальні дослідження – це дослідження теоретичного характеру, що пов’язані з одночасною перевіркою виявлених залежностей і властивостей, наприклад, шляхом моделювання;

-експериментальні дослідження проводять на натурних зразках об’єкта або його моделях з метою виявлення нових залежностей і властивостей або перевірки висунутих раніше положень.

За видами зв’язку із суспільним виробництвом наукові дослідження поділяють на такі:

- наукові дослідження,спрямовані на створення нових процесів, машин, конструкцій і т.д., повністю використовуваних для підвищення ефективності виробництва;

- наукові дослідження,спрямовані на поліпшення виробничих відносин, підвищення рівня організації виробництва без створення нових засобів праці;

- науковідослідження в області суспільних, гуманітарних та інших наук, які використовуються для вдосконалення суспільних відносин, підвищення рівня духовного життя людей та ін.

За ступенем важливості для народного господарстванаукові дослідження поділяють на такі:

- виконувані за завданням міністерств і відомств;

- виконувані за планом (з ініціативи) науково-дослідних організацій.

Залежно від джерел фінансуваннянаукові дослідження поділяють на такі:

- держбюджетні, фінансовані з коштів державного бюджету;

- госпрозрахункові, фінансовані відповідно до укладених договорів між організаціями-замовниками, які використовують наукові дослідження в даній галузі, і організаціями, які виконують дослідження.

За тривалістю розроблення наукові дослідження поділяють на такі:

- довгострокові, розроблювані протягом декількох років;

- короткострокові, виконувані звичайно за один рік.

За складом досліджуваних властивостей об’єкта наукові дослідження поділяють на такі:

-комплекснідослідження спрямовані на вивчення різнорідних груп властивостей об’єкта;

-диференційовані, спрямовані на дослідження однієї з властивостей або групи однорідних властивостей об’єкта.

За стадією дослідження наукові дослідження поділяються на такі:

-пошукові дослідження спрямовані на пошук оптимальних напрямів вирішення проблеми;

-науково-дослідні розробки мають більш конкретний характер і направлена на створення певного виду виробів і технологічних процесів, що є результатом наукових досліджень;

-дослідно-промислові розробки передбачають доведення результатів до промислового освоєння, а також видання проектної та робочої документації.

За місцем проведення наукові дослідження поділяють на такі:

- лабораторні дослідження проводяться у штучних умовах;

- виробничі дослідження проводяться у природних умовах.

4.Наука має складну ієрархічну систему структурних підрозділів, що забезпечують виконання її внутрішніх і соціальних функцій. У рамках зазначених організаційних форм науки здійснюються такі функції, які пов'язані з керуванням науковою діяльністю. Організація наукової діяльності в Україні складається з наступних установ:

1) Міністерство освіти і науки України – займається організацією, координацією та фінансуванням науки в Україні. Разом з науковими установами визначає напрям розвитку наукових досліджень та використання їх у народному господарстві.

2) Національна академія наук України – вища наукова організація України, яка організує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук, а також координує здійснення фундаментальних досліджень в наукових установах та організаціях незалежно від форм власності. НАН складається із відділень відповідних галузей науки, які об’єднуються у науково-дослідні інститути (НДІ). Зокрема відділення суспільних наук включає економічні науки (НДІ економіки). Крім галузевих виділяють територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне, Київське та ін.) і територіальні філіали. НАН разом з галузевими академіями виконує замовлення органів державної влади стосовно розроблення засад державної наукової і науково-технічної політики, проведення наукової експертизи проектів державних рішень і програм.

3) Державні галузеві академії наук – державні спеціалізовані наукові установи, що координують, організують і проводять дослідження у відповідних галузях науки і техніки. До них належать Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України. Аналогічно до НАН вони складаються з НДІ різного профілю відповідно до галузі науки.

4) Громадські спеціалізовані академії – наукові установи, що об’єднують учених на громадських засадах за профілем їх наукової діяльності. До них, зокрема, належать Українська міжнародна академія оригінальних ідей, Академія інженерних наук, Українська технологічна академія.

5) Відомчі галузеві академії – галузеві НДІ, підпорядковані міністерствам і відомствам. Наприклад, Міністерству економіки та європейської інтеграції підвідомчий НДІ економіки, Міністерству фінансів України – НДІ фінансів, Держкомстату України – НДІ статистики.

6) Наукові товариства – громадські спеціалізовані організації.

7) Вищі навчальні заклади – університети, академії, інститути, що мають спеціальні підрозділи, які займаються науково-дослідною роботою за рахунок бюджетних та госпрозрахункових коштів. Дослідження виконуються науковими та науково-педагогічними працівниками, докторантами, аспірантами, студентами із залученням учених. Тематика досліджень формується з профілем вузу, його факультетів та кафедр.

Тема 7. Теоретичні методи наукового дослідження

1. Творчість та удосконалення як основа теоретичного дослідження.

2. Методи теоретичного дослідження:

а) дедукція, індукція;

б) аналіз, синтез;

в) абстрагування, формалізація;

б) спостереження, моделювання.

3. Етап теоретичних розроблень наукового дослідження.

Тема 8. Емпіричні методи наукового дослідження

1. Значення емпіричних досліджень.

2. Методи емпіричного пізнання.

3. Методологія експерименту

1. Емпіричні методи пізнання відіграють більшу роль у науковому дослідженні. Вони не тільки є основою для підкріплення теоретичних передумов, але часто становлять предмет нового відкриття, наукового дослідження. Теоретичні завдання спрямовані на вивчення й виявлення причин, зв'язків, залежностей, що дозволяють установити поводження об'єкта, визначити й вивчити його структуру, характеристику на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання. У результаті набутих знань формулюють закони, розробляють теорію, перевіряють факти й ін.

Теоретичні пізнавальні завдання формулюють таким чином, щоб їх можна було перевірити емпірично. Завдання емпіричного характеру спрямовані на виявлення, точний опис і ретельне вивчення різних факторів, явищ і процесів.

2. У наукових дослідженнях використовуються наступні методи пізнання: спостереження, анкетування, тестування, інтерв’ювання, опитування, мозкового штурму, експерименту тощо.

Спостереження - це метод пізнання, при якому об'єкт вивчають без втручання в нього; фіксують, вимірюють лише властивості об'єкта, характер його зміни.

Експеримент - це найбільш загальний емпіричний метод пізнання, при якому провадять не тільки спостереження й виміри, але й здійснюють переміщення, зміни об'єкта дослідження й т.д. При застосуванні цього методу можна виявити вплив одного фактора на інший. Цей метод являє собою науково поставлений досвід або спостереження явища в умовах, що враховуються точно, що дозволяють стежити за його ходом, управляти ним, відтворювати його щораз при повторенні цих умов. Від звичайного, повсякденного, пасивного спостереження експеримент відрізняється активним впливом дослідника на досліджуване явище.

Основною метою експерименту є перевірка теоретичних положень (підтвердження робочої гіпотези), а також більше широке й глибоке вивчення теми наукового дослідження.

Експеримент повинен бути проведений по можливості в найкоротший строк з мінімальними витратами при найвищій якості отриманих результатів.

Розрізняють експерименти природні й штучні:

-природні експерименти характерні при вивченні соціальних явищ (соціальний експеримент) в умовах, наприклад, виробництва, побуту й т.п;

-штучні експериментишироко застосовуються в багатьох природничих дослідженнях. У цьому випадку вивчають явища, ізольовані до необхідного ступеня, щоб оцінити їх у кількісному і якісному відношеннях.

Експериментальні дослідження бувають лабораторні й виробничі:

-лабораторні дослідження проводять із застосуванням типових приладів, спеціальних моделюючих установок, стендів, устаткування й т.д. Ці дослідження дозволяють найбільше повно, з необхідною повторюваністю, вивчити вплив одних характеристик при варіюванні інших. Лабораторні дослідження у випадку досить повного наукового обґрунтування експерименту (математичне планування) дозволяють одержати наукову інформацію з мінімальними витратами. Однак такі експерименти не завжди повністю моделюють реальний хід досліджуваного процесу, тому виникає потреба в проведенні виробничого експерименту.

-виробничі експериментальні дослідження мають на меті вивчити процес у реальних умовах з урахуванням впливу різних випадкових факторів виробничого середовища.

Одним із різновидів виробничих експериментів є збирання матеріалів в організаціях, які накопичують за стандартними формами ті або інші дані. Цінність цих матеріалів полягає в тім, що вони систематизовані за багато років за єдиною методикою. Такі дані добре піддаються обробці методами статистики й теорії ймовірностей.

У ряді випадків виробничий експеримент ефективно проводити методоманкетування. Для досліджуваного процесу становлять ретельно продуману методику. Основні дані збирають методом опитування виробничих організацій за попередньо складеною анкетою. Цей метод дозволяє зібрати дуже велику кількість даних спостережень або вимірів з досліджуваного питання. Однак до результатів анкетних даних необхідно ставитися з особливою обережністю, оскільки вони не завжди містять досить достовірні відомості.

На експеримент витрачається велика кількість коштів. Науковець провадить величезну кількість спостережень і вимірів, одержує безліч діаграм, графіків, виконує невиправдано велику кількість випробувань.

На обробку й аналіз такого експерименту затрачається багато часу. Іноді виявляється, що виконано багато зайвого, непотрібного. Все це можливо, коли експериментатор чітко не обґрунтував мету й завдання експерименту. В інших випадках результати тривалого, великого експерименту не повністю підтверджують робочу гіпотезу наукового дослідження. Як правило, це також властиво для експерименту, чітко не обґрунтованого метою й завданнями. Тому перш ніж розпочати експериментальні дослідження, необхідно розробити методологію експерименту.

3. Методологія експерименту - це загальна структура (проект) експерименту, тобто постановка й послідовність виконання експериментальних досліджень. Методологія експерименту містить такі основні етапи:

1 Розробку плану-програми експерименту

План-програма включає найменування теми дослідження, робочу гіпотезу, методику експерименту, перелік необхідних матеріалів, приладів, установок, список виконавців експерименту, календарний план робіт і кошторис на виконання експерименту. У ряді випадків включають роботи з конструювання й виготовлення приладів, апаратів, пристосувань, їх методичне обстеження, а також програми дослідних робіт на підприємствах.

2 Оцінка засобів оброблення інформації і вибір для проведення експерименту

Обґрунтування засобів оброблення інформації - це вибір необхідних для спостережень і вимірювання приладів, устаткування, машин, апаратів та ін. Засоби оброблення інформації можуть бути обрані стандартно або у випадку відсутності таких - виготовлені самостійно.

Дуже відповідальною частиною є встановлення точності обчислення і похибок. Методи оброблення інформації повинні базуватися на законах спеціальної науки - метрології.

У методиці докладно проектують процес проведення експерименту. Спочатку встановлюють послідовність (черговість) проведення операцій вимірів і спостережень. Потім ретельно описують кожну операцію окремо з урахуванням обраних коштів для проведення експерименту. Особливу увагу приділяють методам контролю якості операцій, які забезпечують при мінімальній (раніше встановленій) кількості вимірів високу надійність і задану точність. Розробляють форми журналів для запису результатів спостережень і вимірів.

Важливим розділом методики є вибір методів обробки й аналізу експериментальних даних. Обробка даних зводиться до систематизації всіх цифр, класифікації, аналізу. Результати експериментів повинні бути зведені в зручні форми запису - таблиці, графіки, формули, номограми, які дозволяють швидко й доброякісно зіставляти отримані результати.

Особлива увага в методиці повинна бути приділена математичним методам обробки й аналізу експериментальних даних - установленню емпіричних залежностей, апроксимації зв'язків між характеристиками, що варіюють, установленню критеріїв і довірчих інтервалів та ін.

Після встановлення методики знаходять обсяг і трудомісткість експериментальних досліджень, які залежать від глибини теоретичних розробок, ступеня точності прийнятих засобів вимірювання.

На обсяг і трудомісткість істотно впливає вид експерименту. Польові експерименти, як правило, мають більшу трудомісткість. Після встановлення обсягу експериментальних робіт визначають перелік необхідних засобів вимірювання, обсяг матеріалів, список виконавців, календарний план і кошторис видатків. План-програму розглядає науковий керівник, обговорюють у науковому колективі й затверджують у встановленому порядку.

3 Проведення експерименту

Проведення експерименту є найважливішим і найбільш трудомістким етапом. Експериментальні дослідження необхідно проводити відповідно до затверджених планом-програмою й особливо методикою експерименту. Починаючи експеримент, остаточно уточнюють методику його проведення, послідовність випробувань.

Обов'язковою вимогою проведення експерименту є ведення журналу. Форма журналу може бути довільною, але повинна щонайкраще відповідати досліджуваному процесу з максимальною фіксацією всіх факторів. У журналі відзначають тему НДР і тему експерименту, прізвище виконавця, час і місце проведення експерименту, характеристику навколишнього середовища, дані про об'єкт експерименту й засоби вимірювання, результати спостережень, а також інші дані для оцінки одержуваних результатів.

4 Оброблення й аналіз експериментальних даних

Особливе місце відведене аналізу експерименту - завершальній частині, на основі якої роблять висновок про підтвердження гіпотези наукового дослідження. Аналіз експерименту - це творча частина дослідження. Іноді за цифрами важко чітко уявити фізичну сутність процесу. Тому потрібно особливо ретельне зіставлення фактів, причин, що обумовлюють хід того або іншого процесу й установлення адекватності гіпотези й експерименту.

При обробці результатів вимірів і спостережень широко використовують методи графічного зображення. Графічне зображення дає найбільш наочне подання результатів експериментів, дозволяє краще зрозуміти фізичну сутність досліджуваного процесу, виявити загальний характер функціональної залежності досліджуваних змінних величин, установити наявність максимуму або мінімуму функції.

Для графічного зображення результатів вимірів (спостережень), як правило, застосовують систему прямокутних координат.

У процесі проведення експерименту виникає потреба перевірити відповідність експериментальних даних теоретичним передумовам, тобто перевірити гіпотезу дослідження. Перевірка експериментальних даних на адекватність необхідна також у всіх випадках на стадії аналізу теоретико-експериментальних досліджень. Методи оцінки адекватності базуються на використанні довірчих інтервалів, що дозволяють із заданою довірчою ймовірністю визначати значення оцінюваного параметра. Суть такої перевірки полягає у зіставленні отриманої або передбачуваної теоретичної функції у = f (х) з результатами вимірів.

Наведена кількість етапів справедлива для традиційного експерименту. Останнім часом широко застосовують математичну теорію експерименту, що дозволяє різко підвищити точність і зменшити обсяг експериментальних досліджень.

У цьому випадку методологія експерименту включає такі етапи:

1) розроблення плану-програми експерименту;

2) оцінку виміру й вибір коштів для проведення експерименту;

3) математичне планування експерименту з одночасним проведенням експериментального дослідження, обробкою й аналізом отриманих даних.

Тема 9. Ефективність результатів наукового дослідження

План

1. Визначення результатів наукових досліджень.

2. Впровадження наукових досліджень.

3. Економічна ефективність наукових досліджень.

4. Оцінка ефективності досліджень.

1. Основою спільного аналізу теоретичних і експериментальних досліджень є зіставлення висунутої робочої гіпотези з дослідними даними спостережень.

Теоретичні й експериментальні дані порівнюють методом зіставлення відповідних графіків. Критеріями зіставлення можуть бути мінімальні, середні й максимальні відхилення експериментальних результатів від даних, установлених розрахунком на основі теоретичних залежностей. Можливі також обчислення середньоквадратичного відхилення й дисперсії. Однак найбільш достовірними необхідно вважати критерії адекватності (відповідності) теоретичних залежностей експериментальним.

У результаті теоретико - експериментального аналізу можуть виникнути три випадки:

1) установлений повний або достатній збіг робочої гіпотези, теоретичних передумов із результатами досвіду. При цьому додатково групують отриманий матеріал досліджень таким чином, щоб з нього випливали основні положення розробленої раніше робочої гіпотези, у результаті чого остання перетворюється в доведене теоретичне положення, у теорію;

2) експериментальні дані лише частково підтверджують положення робочої гіпотези тією чи іншою мірою або суперечать їй. У цьому випадку робочу гіпотезу змінюють і переробляють так, щоб вона найбільше повно відповідала результатам експерименту. Найчастіше роблять додаткові коректувальні експерименти з метою підтвердити зміни робочої гіпотези, після чого вона також перетворюється в теорію;

3) робоча гіпотеза не підтверджується експериментом. Тоді її критично аналізують і повністю переглядають. Потім проводять нові експериментальні дослідження з урахуванням нової робочої гіпотези. Негативні результати наукової праці, як правило, не є непридатними, вони у багатьох випадках допомагають виробити правильні уявлення про об'єкти, явища й процеси.

Після виконаного аналізу приймають остаточне рішення, що формулюють як висновок або пропозиції. Ця частина роботи вимагає високої кваліфікації, оскільки необхідно коротко, чітко, науково виділити те нове та істотне, що є результатом дослідження, дати йому вичерпну оцінку й визначити шляхи подальших досліджень. Звичайно за однією темою не рекомендується робити багато висновків (не більше 5-10). Якщо ж крім основних висновків, які відповідають поставленій меті дослідження, можна зробити ще й інші, то їх формулюють окремо, щоб не притінити конкретної відповіді на основне завдання теми.

Всі висновки доцільно розділити на дві групи: наукові й виробничі. При виконанні НДР піклуються про захист державного пріоритету на винаходи й відкриття.

Зразкова схема аналізу теоретико - експериментальних досліджень має такий вигляд: загальний аналіз теоретичних і експериментальних досліджень, зіставлення експериментів з теорією, аналіз розбіжностей, уточнення теоретичних моделей, досліджень і висновків, додаткові експерименти (якщо буде потреба), перетворення гіпотези в теорію, формулювання висновків, складання науково-технічного звіту, рецензування, складання доповіді, виправлення рукопису.

2.Впровадження завершених наукових досліджень у виробництво - завершальний етап НДР.

Впровадження - це передача виробництву наукової продукції (звіти, інструкції, тимчасові вказівки, технічні умови, технічний проект і т.д.) у зручній для реалізації формі, що забезпечує техніко-економічний ефект. НДР перетворюється в продукт лише з моменту її споживання виробництвом.

Замовниками на виконання НДР можуть бути технічні управління міністерств, трести, управління, підприємства, НДІ і т.д.

Підрядник – науково-дослідна організація, що виконує НДР, зобов'язана сформулювати пропозицію для впровадження. Останнє, залежно від умов договору, повинне містити технічні умови, технічне завдання, проектну документацію, тимчасову інструкцію, вказівку й т.д.

Процес впровадження складається із двох етапів: дослідно-виробничого впровадження й серійного впровадження (впровадження досягнень науки, нової техніки, нової технології).

Як би ретельно не проводилися НДР у науково-дослідних організаціях, все-таки вони не можуть всебічно врахувати різні випадкові фактори, що діють в умовах виробництва. Тому наукова розробка на першому етапі впровадження вимагає досвідченої перевірки у виробничих умовах.

Пропозицію про закінчення НДР розглядають на науково-технічних радах, а у випадках особливо коштовних пропозицій - на колегіях міністерства, і направляють на виробництво для практичного застосування.

Після дослідно-виробничого випробування нові матеріали, конструкції, технології, рекомендації, методики впроваджують у серійне виробництво як елементи нової техніки. На другому етапі науково-дослідні організації не беруть участі у впровадженні. Вони можуть на прохання організацій, що впроваджують, давати консультації або надавати незначну науково-технічну допомогу.

Після впровадження досягнень науки у виробництво складають пояснювальну записку, до якої додають акти впровадження й експлуатаційних випробувань, розрахунок економічної ефективності, довідки про річний обсяг впровадження, протокол участі на паях організацій у розробці й впровадженні, розрахунок фонду заробітної плати та інші документи.

Впровадження досягнень науки й техніки фінансують організації, які його здійснюють.

3. Під економічною ефективністю наукових досліджень у цілому розуміють зниження витрат суспільної й живої праці на виробництво продукції в тій галузі, де впроваджують закінчені науково-дослідні роботи й дослідно-конструкторські розробки (НДР і ДКР). Основні види ефективності наукових досліджень:

1) економічна ефективність - зростання національного доходу, підвищення продуктивності праці, якості продукції, зниження витрат на наукові дослідження;

2) зміцнення обороноздатності країни;

3) соціально-економічна ефективність - ліквідація важкої праці, поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці, охорона навколишнього середовища й т. д;

4) престиж вітчизняної науки.

Наука є найбільш ефективною сферою капіталовкладень. У світовій практиці прийнято вважати, що прибуток від капіталовкладень у неї становить100-200% і набагато вище. За даними зарубіжних економістів, на один долар витрат на науку прибуток у рік становить 4-7 доларів і більше. У нашій країні ефективність науки також висока. На 1 грн, витрачену на НДР і ДКР, прибуток становить 3-8 грн.

З кожним роком наука обходиться суспільству усе дорожче. На неї витрачають величезні суми. Тому в економіці науки виникає й друга проблема - систематичне зниження народногосподарських витрат на дослідження при зростаючому ефекті від їх впровадження. У зв'язку із цим під ефективністю наукових досліджень розуміють також по можливості більш ощадливе проведення НДР.

Добре відомо, якого великого значення нині надається питанням прискореного розвитку науки й НТП. Це робиться через глибокі стратегічні причини, які зводяться до того об'єктивного факту, що наука й система її додатків стала реальною продуктивною силою, найбільш потужним фактором ефективного розвитку суспільного виробництва.

Є два кардинально різних шляхи ведення справ в економіці: екстенсивний шлях розвитку й інтенсивний. Шлях екстенсивного розвитку - це розширення заводських площ, збільшення кількості верстатів і т.д. Інтенсивний шлях припускає, щоб кожний завод з кожного працюючого верстата, сільськогосподарське підприємство з кожного гектара посівних площ одержували усе більше й більше продукції. Це забезпечується використанням нових науково-технічних можливостей: нових засобів праці, нових технологій, нових знань. До інтенсивних факторів відносяться і зростання кваліфікації людей, і всю сукупність організаційних і науково-технічних рішень, якими озброюється сучасне виробництво.

Сьогодні приблизно кожна гривня, вкладена в науку, у НТП і освоєння нововведень (нової техніки, нових технологій) у виробництві, дає в чотири рази більший ефект, ніж сама ж гривня, вкладена в екстенсивні фактори.

Це дуже суттєва обставина. З цього випливає, що й надалі наша господарська політика буде спрямована на те, щоб у всіх сферах суспільного виробництва вирішувати проблеми подальшого розвитку переважно за рахунок інтенсивних факторів. При цьому особлива роль приділяється науці, а на саму науку поширюється ті самі вимоги. За останні 40-50 років кількість нових знань збільшилася приблизно у два-три рази, у той самий час обсяг інформації (публікацій, документації) збільшився у вісім-десять разів, а обсяг засобів, що припадає на науку, - більше ніж у 100 разів. Отже, наукову політику треба змінювати, необхідно рішуче підвищити ефективність роботи наукових установ.

Відомо, що час між вкладенням у науку й віддачею від науки в економіку виміряється в нашій країні дев'ятьома роками. Це досить великий строк. Щороку скорочення цього строку означає виграш у 5 млрд. грн. Тільки на рік швидше - і одержуємо 5 млрд. грн без додаткових витрат. Надалі цей виграш буде ще значнішим.

Одним зі шляхів підвищення ефективності наукових досліджень є використання так званих супутніх або проміжних результатів, які найчастіше зовсім не використовуються або використовуються пізно й недостатньо повно.

Наприклад, космічні програми. Чим вони виправдовуються економічно? Звичайно, у результаті їх розроблення був поліпшений радіозв'язок, з'явилася можливість далеких передач телевізійних програм, підвищена точність завбачення погоди, отримані більші наукові фундаментальні результати в пізнанні світу й т.д. Все це має або буде мати економічне значення.

На ефективність дослідницької праці прямо впливає оперативність наукових видань, насамперед періодичних. Аналіз строків знаходження статей у редакціях вітчизняних журналів показав, що вони затримуються вдвічі довше, ніж в аналогічних зарубіжних виданнях. Для скорочення цих строків, очевидно, доцільно в декількох журналах експериментально перевірити новий порядок публікацій: друкувати тільки реферати статей обсягом до 4-5 сторінок, а повні тексти видавати методом безнабірного друку у вигляді відбитків і висилати за запитами зацікавлених осіб і організацій.

Відомо, що темпи зростання інструментальної озброєності сучасної науки повинні приблизно в 2,5-3 рази перевищувати темпи зростання кількості працюючих у цій сфері. У цілому по країні цей показник ще недостатньо високий, а в деяких наукових організаціях він помітно менше одиниці, що призводить до фактичного зниження ККД інтелектуальних ресурсів науки.

Сучасні наукові прилади морально зношуються настільки швидко, що за 4-5 років, як правило, безнадійно застарівають.

Раціонально здобувати приладів менше, а через 2-3 роки інтенсивної експлуатації заміняти новими, більш сучасними.

Тема 10.  ОСНОВНІ ПИТАННЯ МЕТОДИКИ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

1 Вибір теми наукового дослідження студентом вузу

2 Планування науково-дослідної роботи

3 Робота з науковою літературою

 

1. Професор П. Т. Приходько не без підстав підкреслює, що уміння правильно поставити перед собою наукову задачу, визначити актуальну тему — справа непроста, яка потребує високої компетенції дослідника. Уміло поставити задачу — це вже наполовину мати її рішення. Для цього мало однієї допитливості, а потрібно знати історію розвитку теми, витратити певний час на її осмислення, роздуми щодо суті поставленої задачі. У цьому питанні особливу роль відіграє керівник наукових досліджень, який може реально допомогти молодому досліднику, у тому числі студенту, правильно зорієнтуватися у виборі теми дослідження.

Досвід показує, що більш ефективно проводяться наукові дослідження, коли вони виконуються групою дослідників. У даному випадку кожен із членів групи має якісь надбання, яких у інших немає, а в сумі це прискорює наукову роботу. Для студентів вузу такий варіант організації досліджень може мати місце, наприклад, у студентських наукових гуртках при кафедрах. Але при проведенні наукових досліджень за тематикою магістерських робіт, кандидатських дисертацій найчастіше дослідження виконується індивідуально.

Вибору теми наукового дослідження для дослідників — початківців допомагають наступні прийоми та способи: а) консультації з ученими та досвідченими виробничниками; б) використання принципу досліджень у суміжних областях наук, наприклад, фунтознавстві, фізіології рослин і ін.; в) застосування наукового пошуку; г) використання принципу перегляду наукових фактів на новому, більш якісному, рівні, у новому аспекті; д) вибір принципу більш ефективного методичного розв'язання наукової задачі; є) застосування інших прийомів на основі вивчення каталогів дисертацій, які захищені, і т.п.

Таким чином, вибір теми наукового дослідження — справа серйозна. Тема повинна відрізнятися актуальністю та новизною, мати чітко окреслені межі досліджень. При цьому потрібно враховувати вже досягнуте у тому чи іншому напрямку, виявляти "вузькі" місця у лісогосподарському виробництві. Окрім консультацій з науковим керівником, провідними спеціалістами в даній галузі науки, виробничниками, потрібно самому здійснити пошук наукових публікацій з напрямку досліджень, який цікавить дослідника. Просити тему для майбутніх досліджень у досвідченого керівника не можна вважати нетактовним. Навпаки, виклавши коло своїх зацікавленостей, наукових інтересів і прохання підсказати тему досліджень, можна полегшити рекомендацію з боку досвідченого науковця.

Теми наукових досліджень, які будуть виконуватися при підготовці магістерських випускних робіт (дисертацій), повинні врахувати обмежений термін часу для їх виконання. Тому вони мають передбачити лише якусь частину більш масштабних досліджень, наприклад, досліджень у масштабі підготовки кандидатських дисертацій. Тобто, майбутні магістри не можуть ставити для розв'язання великомасштабні задачі, але тематика досліджень повинна формулюватися так, щоб у процесі роботи студент мав змогу виконувати певний обсяг робіт по усіх розділах наукових досліджень, які передбачаються типовою схемою їх виконання. Початківець у наукових дослідженнях повинен знати, що вони передбачають підготовчі роботи, накопичення наукової інформації, оволодіння методикою досліджень, проведення спостережень, дослідів, розрахунків, набуття досвіду роботи з науковою літературою, раціональними способами використання літератури, написанням наукової праці.

2. Робота над магістерською або кандидатською дисертацією повинна бути спланована за наведеною вище схемою. Перш за все автор повинен чітко уявляти задачу і мету наукових досліджень, щоб сформулювати суть і актуальність наукової теми, практичну цінність можливих результатів наукових досліджень. У такому разі спланувати роботу раціонально буде легше. Автор повинен уяснити логічну послідовність у виконанні запланованих робіт, навчитися бачити головне, вирішальне, на чому потрібно зосередити увагу та зусилля на даному етапі роботи. Спланувавши роботу, потрібно дотримуватися плану, відвести дні та години для виконання певної роботи, не відволікатися на інші справи. Іноді в ході досліджень потрібно попередні плани уточнювати. Але їх також бажано дотримуватися. Все це призводить до упорядкування роботи і економії часу.

Підготовчі роботи. У науці відомі приклади, коли недостатнє знання публікацій з теми досліджень призводило до повторення вже проведених досліджень. Саме тому дослідник — початківець повинен особливо ретельно вивчити ті надбання науки, які стосуються його теми.

Необхідну літературу знаходять за допомогою каталогів у бібліотеках, які бувають алфавітні, де література розміщена в алфавітному порядку, та систематичні, в яких література розміщена відповідно до універсального десятинного класифікатора — УДК. Саме в останньому і ведуть пошук літератури за темою досліджень.

Алфавітним каталогом користуються в тому випадку, коли відомо прізвище автора публікації (якщо авторів не більше трьох) або точну назву книги. Пошук збірників статей, довідників і т.п. проводиться за першим словом у їх назві.

Якщо відома тема пошуку, а не конкретні публікації, то пошук проводять у систематичному каталозі за допомогою системи УДК. Ця система передбачає поділ усіх галузей знань на 10 класів, кожен клас — на 10 груп, а кожну групу — на 10 підгруп і т. п. Для зручності читання індекса після кожних трьох цифр ставиться крапка. Основні класи системи УДК наступні. О. Загальний розділ; 1. Філософія; 2. Релігія; 3. Суспільні науки. Право. Управління. 4. Вільний клас; 5. Математика. Природничі науки; 6. Прикладні знання. Медицина. Техніка. 7. Мистецтво. Прикладне мистецтво. Транспорт; 8. Філософія. Мовознавство. Художня література; 9. Краєзнавство. Географія. Біографія. Історія.

Групи також мають свою структуру. Для зручності користування систематичним каталогом застосовують спеціальні визначники, наприклад, (0,31) — енциклопедія; (0,75) — підручники тощо. Крім визначників характеру матеріалу, використовують також визначники аспекту вивчення питання. їх вказують після основного індексу через крапку і два нулі перед цифровим позначенням. Наприклад: 001 — теоретична точка зору, науково дослідна робота; 002 — технологія.

Дві крапки поєднують поняття, які пов'язані за суттю. Наприклад, 621.9 — різання шляхом зняття стружки +536.2 — теплопередача. Разом буде наступний індекс 621.9:536.2 — теплопередача при різанні зняттям стружки. 001 — науково-дослідна робота +167 методологія. Разом — 001:167 — методологія наукових досліджень.

Якщо розділ системи УДК, до якого належить тема дослідження, невідомий, то пошук у систематичному каталозі здійснюють за допомогою алфавітно-предметного каталогу, в якому відшукують ключове поняття, що визначає розділ УДК систематичного каталогу. Попередньо визначають, чи є у таблиці з переліком розділів УДК назва теми, яка досліджується.

При користуванні каталогом необхідно дотримуватися правила: ключове слово виражати максимальною кількістю синонімів. Якщо ключове слово у предметному покажчику відсутнє, то його потрібно замінити більш загальним поняттям. При користуванні сіткою Інтернету його особливо потрібно дотримуватися.

Багато років УДК застосовувалась як найбільш досконала класифікація. Але розвиток наукових знань, виникнення нових понять у науковій і практичній діяльності людей обумовили появу нової — бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), яка має більш розширену систему класифікації та індексування знань. Основні структурні одиниці ББК представлені 21 розділом, кожному з яких присвоєні індекс з прописних літер російського алфавіту. Класифікація включає в себе відділи, спеціальні таблиці. Типовим окремостям присвоєні індекси у вигляді строчних літер російського алфавіту, а більш дрібним — арабські цифри у десятинній системі.

Пошук патентних матеріалів по темі досліджень. Патентна документація являє собою найбільш повне зібрання про науково-технічні рішення за останні два століття. Вона підготовлена за відповідним стандартом і певним чином класифікована. У сучасний період у більшості розвинених країн застосовується система МКВ — Міжнародна класифікація винаходів. Вона має 8 розділів, 20 підрозділів, 115 класів, 607 підкласів, 600 груп і більше 45000 підгруп. Розділи МКВ наступні:

А — задоволення потреб людини;

В — різні технологічні процеси;

С — хімія і металургія;

D — текстиль і папір;

Е — будівництво;

Р — прикладна механіка, освітлення та опалення; двигуни і насоси; зброя і набої;

Є — технічна фізика;

Н — електрика.

Для кожного винаходу вказується: номер авторського свідоцтва або патентний номер заявки, дата пріоритету, індекс за системою УДК, прізвище та ініціали винахідника, найменування заявника, формула винаходу, яка відображає його новизну та корисність, а також необхідні для розуміння суті винаходу рисунки та схеми.

Патентна інформація обов'язково повинна передувати науковому дослідженню, забезпечуючи:

— прогнозування тенденції розвитку наукових напрямків, об'єктів техніки і технологічних процесів;

— оцінку технологічного рівня розробок шляхом співставлення їх з останніми запатентованими об'єктами;

— перевірку патентної чистоти розробок.

Патентний пошук потрібно робити за останні 5-8 років, підраховуючи кількість патентів і авторських свідоцтв за кожен рік. Це потрібно робити для наступних висновків.

Якщо кількість патентних публікацій з кожним роком зростає, то тема, яка досліджується, без сумніву актуальна.

Якщо кількість патентних публікацій із року в рік приблизно однакова, то для досліджень доцільно розробити паралельний (резервний) шлях, а тему досліджень розширити.

Якщо кількість патентних публікацій із року в рік зменшується, то дана тема не має достатньої новизни і потрібно вести пошук нових досліджень, які і дали більш надійні результати.

3.У підготовчий період наукових досліджень дуже важливо навчатися раціональним способам опрацювання наукової літератури, бо ця робота для дослідника є повсякденною. Читання наукової літератури відрізняється від читання художньої і, як правило, складається із наступних прийомів.

1.   Загальне знайомство з твором у цілому переглядом його змісту та швидким переглядом книги, статті, рукопису, архівних матеріалів тощо.

2.   Читання у порядку послідовного викладання матеріалу з акцентом уваги на найбільш важливі місця тексту.

3.   Вибіркове читання матеріалу.

4.   Складання конспекту або тез та систематизація зроблених виписок.

5.   Оформлення нової інформації на спеціальних картках.

6.   Повторне читання матеріалу та співставлення його з іншими джерелами інформації.

7.   Обдумування прочитаного матеріалу: його критична оцінка, записи своїх міркувань стосовно прочитаного.

Потрібно пам'ятати, що читання наукової літератури — робота трудомістка, вона потребує виняткової уваги, сконцентрованості. Студенти, молоді вчені — початківці намагаються читати наукову літературу швидко, щоб за мінімальний час отримати максимум інформації. Але цього досягти не вдається, бо спочатку потрібно навчитися читати з розбором, повільно, обмірковуючи суть нових знань та запам'ятовуючи нове. Яких-небудь стандартів з цього приводу немає, бо кожен науковець має свої, індивідуальні риси пам'яті, певний рівень орієнтації в науковому матеріалі.

Важливе значення при роботі з науковою літературою має звичка читати її зосереджено, активно, не відволікаючись. Тільки при такому порядку роботи з книгою можна відносно швидко, продуктивно ознайомитися з новою науковою інформацією, оцінити та засвоїти її.

Накопичення наукової інформації. Найбільш розповсюдженими серед наукових співробітників способами накопичення наукової інформації є записи. Форми цих записів бувають різні, але всі вони мають за мету зберегти на майбутнє якісь дані, відомості тощо. При цьому записи повинні бути зручними для їх використання. Найчастіше застосовуються наступні форми запису наукової інформації:

— записи у вигляді дослівного витягу із зазначенням джерела, автора цитати;

— записи у вільному викладенні з точним збереженням змісту та вказівкою на джерело і авторство;

— конспектування матеріалу з прочитаної книги, статті і т. п.;

— підкреслювання та помітки на полях власної книги, іноді різними кольорами;

— дослівні записи з власним коментарем;

— фотографування або ксерокопіювання тексту.

Записи можуть бути у звичайних зошитах, на листках паперу різного формату, але найчастіше — на бібліографічних картках або картках інших розмірів. Саме записи на картках найбільш зручні для користування та для складання бібліографічного списку.

Картки бібліографічні мають розміри 125x75 мм, виготовляються з тонкого, білого картону. На них записуються загальні дані: прізвище автора, назва публікації за правилами ведення бібліографії, короткі відомості, які цікавлять дослідника.

Картки для записів із паперу для комп'ютерів мають розмір 215х150 мм, на них записуються вихідні дані джерела інформації і більш детальний опис матеріалу, який цікавить науковця. Взагалі, картки можуть бути довільних розмірів, але з ними працювати зручніше, ніж з записами в зошитах.

Поняття "інформація" є загальнонауковим, багатоплановим і означає зміст повідомлень про які-небудь факти, явища і т.п. Розрізняють багато видів інформації: документальну, письмову, усну, графічну, наукову, політичну, технічну, патентну, історичну, бібліографічну та ін.

Накопичення та обробка наукової інформації — це не технічна, а копітка творча праця дослідника за раніше наміченим планом та добре продуманою методикою. Першочергова мета дослідника при цьому полягає у виясненні того, що зроблено в темі досліджень до нього іншими авторами. Тобто, наукова інформація дозволяє оцінити ступінь вивченості даної теми. При цьому потрібно звертати особливу увагу на першоджерела, в яких висвітлено початкову стадію досліджень, іноді в наступних публікаціях трапляються неточності, неузгодженості з матеріалами першоджерел, які потім з посиланнями на ці публікації повторюються в інших.

Певну картину щодо вивчення наукової теми можна скласти і за наведеними у публікаціях бібліографічними списками. Списки потрібно використовувати, опрацьовуючи наведені в них публікації, які з точки зору дослідника мають бути корисними для досліджень з наукової теми.

При наявності комп'ютерної техніки пошук і збереження наукової інформації здійснюється з використанням персональних комп'ютерів.

Основна література

  1. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність : [підручник]/ В.Д. Базилевич. К.: Знання, 2006. – 431 с.
  2. Кубах А.І. Право інтелектуальної власності:[навч. посіб.]/ А.І. Кубах. Харків:
  3. Право інтелектуальної власності: академ. курс :[підручник для студентів вищ. навч. закладів] /[О. А. Підопригора, О. Б. Бутнк-Сіверський, В. С. Дроб’язко та ін.]; за ред. О. А.Підопригори,[2-ге вид., переробл. та допов.]. К. : Концерн „Видавничий Дім «ІН Юре», 2004. – 672 с.
  4. Закон України  «Про авторське право і суміжні права» : закон України  від 23.12.93 // Відомості Верховної Ради України. – 1994.-  № 13. Ст.64.
  5. Закон України  Про охорону прав на промислові зразки:від 23.12.93N 3770-XII (3770-12 )// Відомості Верховної Ради України1994. – № 7. –Ст. 34.
  6. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»від 21.04.93 N 3117-XII (3117-12). [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http:zakon1.rada.gov.ua.
  7. Закон України «Про  захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96N237/96-ВР. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http : //zakon.rada.gov.ua
  8. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 20.11.2012N 5492-VI (5492-17). [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http : //zakon.rada.gov.ua
  9. Наказ МОН України «Про затвердження Правил складання та подання заявки на промисловий зразок»№ 110 від 18.02.2002 р. [Електронний ресурс] : наказ МОН України № 110 від 18.02.2002 р. – Режим доступу :http: // zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0226-02.
  10. Наказ МОН України «Про затвердження Правил складання та подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг» №  110 від 18.02.2002 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http: // zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0811-11.
  11. Черевко Г.В. Інтелектуальна власність : [навч. посіб.]/ Г.В Черевко. К. : Знання, 2008. – 412 с.
  12. Чухно А. А. Інституціонально-інформаційна економіка :[підручник]/ А. А.Чухно,П. І. Юхименко, П. М. Леоненко . – К. :Знання, 2010. –  687 с.
  13. Абрамов В. І. Методологія системного підходу та наукових досліджень: [навч.–метод. посіб. для самост. вивч. дисц.] / В. І.Абрамов, В. Х. Арутюнов. – К. : КНЕУ, 2009. – 178 с.
  14. Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: підруч. / М. Т. Білуха. – К. : АБУ, 2009. – 480с.
  15. Крушельницька О. В.Методологія і організація наукових досліджень: [наук. посіб.] / Крушельницька О. В.– К. : Кондор, 2009. – 192с.
  16. Кустовська О. В. Методологія системного підходу та наукових досліджень: курс лекцій /О. В.Кустовська. – Тернопіль: Економічна думка, 2009. – 124 с.
  17. Мочерний С. В. Методологія економічного дослідження / С. В. Мочерний. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: КНЕУ, 2007. – 390с.
  18. Основи наукових досліджень: навч. посібник для студентів економічних спеціальностей / За ред. В. С. Марцина. – Л. : Ромус-Поліграф, 2006 – 128 с.
  19. Рекомендації із добросовісної практики наукових публікацій // Морфологія. – 2010, Т. І. – №3. – 101-105.
  20. Стеченко Д. М.Методологія наукових досліджень: підруч. /Д. М.Стеченко, О. С. Чмир. –К. : Знання, 2009. – 309 с.
  21. Черній A. M. Дисертація як кваліфікаційна наукова праця: посіб. / A. M. Черній. – 2-ге видання. – К. : Арістей, 2005. – 232 с.
  22. Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: підруч. / В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання –Прес, 2007. –  296с.

Додаткова література

  1. Будко В. В. Философия науки : учеб. пособ. / В. В. Будко. – Харьков: Консум, 2009. – 268 с.
  2. Полохало В.І. Біла книга. Інтелектуальна власність в інноваційній економіці України. / В.І. Полохало. – К. : Парламентське видавництво, 2008. – 448 с.
  3. Рекомендації із добросовісної практики наукових публікацій // Морфологія. – 2010, Т. І. – №3. – 101-105.
  4. Річний звіт 2009департаменту інтелектуальної власності : офіційне видання департаменту інтелектуальної власності [Електронний ресурс].– Режим доступу :  http : // www.sdip.gov.ua
  5. Тарасевич В. М. Про філософію і методологію фундаментальної економічної науки / В. М. Тарасович // Вопросы экономики. – 2007. – № 5. – С.100-108.

Навчальне видання

Лялюк Алла Миколаївна

Методологія наукових досліджень та захист інтелектуальної власності

Конспект лекцій

Друкується в авторській редакції

МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЗАХИСТ ІІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Підстави набуття та припинення права власності. Захист права власності

2. Реферат ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

3. Реферат Система автоматизованого проектування вагонів і основи наукових досліджень

4. Реферат СИСТЕМИ АВТОМАТИЗОВАНОГО ПРОЕКТУВАННЯ (САПР) ВАГОНІВ І ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

5. Реферат Системи автоматизованого проектування (САПР) вагонів і основи наукових досліджень

6. Реферат Витоки біополітики як нового напрямку наукових досліджень у межах вітчизняної політичної науки

7. Реферат СИСТЕМИ АВТОМАТИЗОВАНОГО ПРОЕКТУВАННЯ (САПР) ВАГОНІВ І ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

8. Реферат Створення підприємства з виконання наукових досліджень та надання медичних послуг у сфері використання кліткових біотехнологій

9. Реферат НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЗА ДАВНІСТЮ ВОЛОДІННЯ ТА ЙОГО ВІДМІННІСТЬ ВІД НАБУТТЯ ВЛАСНОСТІ ВІД НЕПОВНОВАЖНОГО ВІДЧУЖУВАЧА

10. Реферат Майнові права інтелектуальної власності та особисті немайнові права інтелектуальної власності