Новости

Регіональна політика в умовах сталого розвитку

Работа добавлена:






Регіональна політика в умовах сталого розвитку на http://mirrorref.ru

Регіональна політика в умовах сталого розвитку

О.П.ЧЕЛАК

Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського,

Одеса,Україна

Авторське резюме

Здійснено аналіз основних постулатів концепції сталого розвитку як основної філософії подальшого розвитку людства,що має загальносвітове визнання та є обов’язковою для імплементації урядами країн-членів ООН.Визначено,що сталий розвиток-це світоглядна концепція,яка динамічно розвивається,має різноманітні аспекти та тлумачення,що відображають ідею гармонізації природи та суспільства,за якої процес розвитку дає можливість забезпечити потреби сучасного покоління,не завдаючи шкоди інтересам майбутніх поколінь.Дана концепція структурно складається з трьох компонентів-економічного,соціального та екологічного сталого розвитку.

Автором доводиться,що на початку свого існування та впровадження в практику країн світу концепція сталого розвитку передбачала здебільшого урядові заходи,а також міжнародну співпрацю та взаємодопомогу.Зараз акценти зміщуються в бік актуалізації регіонального рівня влади,де саме й відбувається ствердження сталого розвитку території.Це вимагає зміцнення регіональної складової в державній політиці всіх країн світу та України зокрема.

Стратегія сталого розвитку «Україна-2020» спрямована на реалізацію ідей сталого розвитку в політичну практику саме в межах політики регіонального розвитку українських територій із урахуванням всіх їх локальних особливостей.

Ключові слова:концепція сталого розвитку;державна політика;розвиток територій;регіон;регіональний розвиток

Regional policy in the context of sustainable development

O.CHELAK

South-Ukrainian National pedagogical university named after K.D.Ushynsky,

Odessa,Ukraine

Abstract

Regional policy of any modern state is carried out in strict accordance with the legislation defined strategic priorities of development,developed in accordance with the global concept of sustainable development.The latest1992recognized the dominant philosophy of development for all territories and societies,which have agreed to abide by all UN Member States.

The sustainable development is an ideological concept,which is developing dynamically and has many interpretations and explanations,that reflect the idea ofharmonization of nature and society,in which the development process makes it possible to meet the needs of society without harming the interests of future generations.This structural concept consists of three components-economic,social and environmental sustainable development.

One of the greatest achievements of the international community towards sustainable development is the increased activity of governments and international organizations in this field.Moreover,in the beginning of its existence the practical implementation of sustainable development concept envisaged primarily governmental activities,as well as international co-operation and mutual assistance.Now the emphasis shifted towards the actualization of the regional level of government,which actually carried out the sustainable development of territories.Thanks to the efforts of local government,that exercising appropriate local programs and other programs of sustainable development,the concept of sustainable development is provided at local level.This entails strengthening the regional component of the state policy in all countries of the world and in Ukraine in particular.

The strategic priority of sustainable development is regions.It is the most important key to improvingregional proportions factor in achieving natural balance economic,efficient and full use of intra conditions and resources,the implementation of regulatory policy,restructuring of regional economic complexes in view of the environmental features of each region of the state.

Strategy for Sustainable Development «Ukraine-2020» is aimed at the realization of the ideas of sustainable development in the political practice is within the policy of regional development of Ukrainian territories,enabling them to take into account all local features.

Keywords:concept of sustainable development;public policy;development of territories;region;the regional development

Региональная политика в условиях устойчивого развития

А.П.ЧЕЛАК

Южноукраинский национальный педагогический университет имени К.Д.Ушинского,

Одесса,Украина,

Авторское резюме

Осуществлен анализ основных постулатов концепции устойчивого развития как основной философии последующего развития человечества,имеющей общемировое признание и являющейся обязательной для имплементации правительствами стран-членов ООН.Определено,что устойчивое развитие-это мировоззренческая концепция,которая динамично развивается,имеет множество интерпретаций и пояснений,которые отражают идею гармонизации природы и общества,при которой процесс развития дает возможность обеспечить потребности общества,не нанося ущерба интересам последующих поколений.Даная концепция структурно состоит из трех компонентов-экономического,социального и экологического устойчивого развития.

Автор доказывает,что в начале своего существования и на первых порах своей практической реализации концепция устойчивого развитияпредусматривала,прежде всего,правительственные мероприятия,а также международное сотрудничество и взаимопомощь.Сейчас акценты смещены в сторону актуализации регионального уровня власти,где собственно и осуществляется устойчивое развитие территорий.Это влечет за собой усиление региональной составляющей в государственной политике всех стран мира и в Украине,в частности.

Стратегия устойчивого развития «Украина-2020» направлена на реализацию идей устойчивого развития в политической практике именно в рамках политики регионального развития украинских территорий,позволяющей учитывать все их локальные особенности.

Ключевые слова:концепция устойчивого развития;государственная политика;развитие территорий;регион;региональное развитие

Постановка проблеми.Регіональна політика будь-якої сучасної держави здійснюється у чіткій відповідності із визначеними на законодавчому рівні стратегічними пріоритетами її розвитку,які розробляються державою у відповідності до домінуючих потреб суспільного розвитку даного регіону,держави та світу загалом.Іншими словами,регіональна політика держави має бути узгоджена із загальнонаціональними уявленнями про подальший розвиток держави,а вона в свою чергу вибудовується із урахуванням загальносвітових тенденцій суспільного розвитку.

Наразі домінуючою концепцією загальносвітового суспільного розвитку визнається концепція сталого розвитку(sustainabledevelopment).Отже,виникає питання,яким чином регіональна політика сучасних держав та України зокрема узгоджується з основними постулатами концепції сталого розвитку.

Аналіз досліджень і публікацій.Серед зарубіжних авторів,які досліджують концепцію сталого розвитку,варто згадати Л.Брауна,Г.Гарднера,Н.Картера,Ш.Лиле,Д.Медоуза,а також українських авторів Т.Іващенко

,В.Малиновського [2],Л.Масловську [3],Г.Музиченко [4-7],Т.Татаренко [9],Г.Шам-боровського та ін.Однак питання місця та ролі регіональної складової в контексті реалізації концепції сталого розвитку в умовах сучасних держав залишається недостатньо вивченим.

Метою дослідження є визначення місця та ролі регіональної політики сучасних держав та України зокрема в контексті основних постулатів концепції сталого розвитку.Для досягнення поставленої мети необхідно провести аналізсучасного виміру концепції сталого розвитку та визначити місце і роль регіональної складової в політиці досягнення сталого розвитку сучасних держав.

Виклад основного матеріалу.Сталий розвиток-це світоглядна концепція,яка динамічно розвивається,має різноманітні аспекти та тлумачення,що відображають ідею гармонізації природи та суспільства,за якої процес розвитку дає можливість забезпечити потреби сучасного покоління,не завдаючи шкоди інтересам майбутніх поколінь.Узагальнення цієї концепції були зроблені всесвітніми самітами ООН у1992та2002роках,за участі понад180країн світу,багатьох міжнародних організацій та провідних учених.

У наукових розвідках,присвяченихпроблемам сталого розвитку,даються різні тлумачення поняття «сталий розвиток»,які містять не зовсім точний переклад терміну і не відображають таких його відтінків,як підтримуваність,самовідтворюваність тощо.Традиційно сталий розвиток передбачає наявність трьох складових:

Сталий соціальний розвиток.Притакому розвитку використання ресурсів повинно бути спрямоване на забезпечення рівноправності людей і соціальної справедливості.Його завданням є встановлення пріоритету якісного удосконалювання порівняно з кількісним зростанням,така цінова політика,що передбачає повне покриття витрат на виробництво продукції,включаючи соціальні.Досягнення сталого соціального розвитку можливе тільки за умов соціального партнерства.Найважливішими формами соціального капіталу повинні вважа-

тися соціальне благополуччя,розвиток культури,дисципліна,чесність тощо.Цей соціальний капітал має відновлюватися і служитикультурною спадщиною.

Сталий економічний розвиток-підтримка створеного людиною капіталу (матеріального),людського капіталу (у тому числі інформаційного і культурного)і природного капіталу.При цьому необхідний відхід від екстерналіза-ції витрат на охорону навколишнього середовища (як нав’язаних ззовні),їх інтерналізація,тобто формування витрат,внутрішньо властивих економічній системі.Сталий екологічний розвиток-розвиток,при якому благополуччя людей забезпечується збереженням джерел сировини і захисту навколишнього середовища від стоку забруднень.Рівень викидів не повинен перевищувати асиміляційну здатність природи,а швидкість використання непоновлюваних ресурсів повинна відповідати їх відшкодуванню за рахунок заміни поновлюваними компонентами [Див.:6,с.209].

Сталий розвиток-це такий розвиток,що задовольняє потреби сьогодення,але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.Отже,завдання економічного і соціального розвитку повинні бути визначені з урахуванням його сталості в усіх країнах-в економічно розвинутих або країнах,що розвиваються,в країнах із ринковою або плановою економікою.Конкретні підходидо його реалізації будуть,безумовно,різнитися,але вони повинні мати деякі загальні принципові характеристики і виходити з консенсусу щодо основної концепції сталого розвитку і вписуватися в широку стратегію для його здійснення.

Як зазначає Г.В.Музиченко,більшість учених поділяють вищезгаданий триєдиний системний підхід до сталого розвитку.Розглядаючи сталий розвиток в такий спосіб,варто наголосити,що підвалини розкриття його концепції лежать у площині розуміння загальних процесів техносферизаціїлюдського мислення,а отже,і господарської поведінки.Саме поступове усвідомлення помилковості обраного шляху сприяє постійному пошуку підходів до подолання соціальних,а з ними виниклих екологічних та економічних проблем [7,с.120].

Проблема розвитку була і залишається світовою.Отже,і сталий розвиток не може не фігурувати в порядку денному практично всіх країн-розвинених і тих,що розвиваються.Можна сказати,що сталий розвиток-це інтернаціональна,загальносвітова ідея.Вона має справді міжнародний,національний,регіональний і локальний аспекти.Крім того,вона передбачає участь в її реалізації різних учасників-урядів,бізнесу та громадянського суспільства.Сталий розвиток-це не просто ідея,не демонстрування намірів.Це реальна,практична і керована справа-з конкретними ініціаторами і програмами,включаючи національні плани,стратегії,програми дій.

Звичайно,сталий розвиток не є «зафіксованим станом гармонії».Як зазначає Т.М.Іващенко, «тут немає ні зафіксованості,ні гармонії.Є постійний процес еволюції.Людина відіграє тут вирішальну роль.Саме вона є тим чинником,який здійснює певні акції,що ведуть не просто до будь-якого розвитку,а до того,який би задовольняв нинішні потреби,не зашкоджуючи при цьому здатності прийдешніх поколінь задовольняти свої потреби.А це означає,що розвиток,який цього не робить,який зашкоджує майбутньому,не може вважатися сталим і прийнятним» [1].

Одним з найбільших досягнень світового співтовариства на шляху до сталого розвитку є підвищення активності урядів країн світу та міжнародних організацій в цій сфері.Сто п’ятдесят країн,відповідно до зобов’язань,прийнятих на Конференції в Ріо-де-Жанейро в1992році,створили національні комісії або координаційні механізми для подальшої розробкиполітики і стратегій сталого розвитку в рамках побудови комплексного підходу.

Основні групи країн продемонстрували,