Новости

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЛАСТИВОСТЕЙ ДОКАЗІВ ТА ЇХ РОЗМЕЖУВАННЯ МІЖ СОБОЮ

Работа добавлена:






ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЛАСТИВОСТЕЙ ДОКАЗІВ ТА ЇХ РОЗМЕЖУВАННЯ МІЖ СОБОЮ на http://mirrorref.ru

В.В.ВАПНЯРЧУК

ТА ЇХ РОЗМЕЖУВАННЯ МІЖ СОБОЮ

Досліджується проблема властивостей доказів у кримінальному провадженні.Проаналізовані властивості,які традиційно виділяються в науковій літературі (належність,допустимість,достовірність та достатність),а також така властивість,як значимість (сила)доказів,яка,на думку автора статті,також повинна визначатися,оскільки є відмінною від названих.

Ключові слова:властивості доказів,належність,допустимість,достовірність,значимість,достатність.

Вапнярчук В.В.Общаяхарактеристикасвойств доказательств и их разграничение между собой

Исследуется проблема свойств доказательств в уголовном производстве.Проанализированы свойства,которые традиционно выделяются в научной литературе (принадлежность,допустимость,достоверность и достаточность),а также такое свойство,как значимость (сила)доказательств,которая,по мнению автора статьи,также должна определяться,поскольку является отличительной от названых.

Ключевые слова:свойства доказательств,относимость,допустимость,достоверность,значимость,достаточность.

Vapnyarchuk Viacheslav.General description of the properties and their evidence distinguishing between them

The article devoted to the problem the properties of evidence in criminal proceedings.Have been analyzed properties that are traditionally distinguished in the scientific literature (affiliation,admissibility,reliability and sufficiency),and the property of the significance (strength)of evidence which,according to the authors,also be determined,as is different from that,that were named.

Key words:properties of proofs,affiliation,admissibility,reliability,relevance,adequacy.

В юридичній літературі при характеристиці властивостей доказів традиційно виділяють дві нерозривно зв’язані між собою їх сторони-зміст (під ним розуміють відомості про факти)та форму (джерела доказів).Однак,тут відразу потрібно зробити обмовку,що таке визначення сторін є досить умовним.Адже зміст і форма не роздільні:не існує інформації поза якимось матеріальним носієм,як не може існувати останнього без певного змісту.Тим не менш,це є необхідним саме для характеристики властивостей доказів.Оскільки,якбуде показано нижче,одна властивість доказів стосується його змісту (наприклад,належність),інша ж його форми (наприклад,допустимість).

Належність-це необхідна властивість будь-якого доказу.Якщо відомості не мають відношення до кримінального провадження,вони не можуть в ньому бути доказами.

Відповідно до ст.85КПК належними є докази,які прямо чинепрямо підтверджують існування чи відсутність обставин,що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні,та інших обставин,які мають значення для кримінального провадження,а також достовірність чи недостовірність,можливість чи неможливість використання інших доказів.Більш спрощено під належністю слід розуміти здатність доказів своїм змістом бути засобом встановлення обставин,які мають значення для кримінального провадження.

Як випливає із змісту процитованої вище статті зміст доказуповинен підтверджувати хоча б одну з трьох видів обставин:1)обставини,які входять в предмет доказування (ст.91КПК);2)обставини,які мають значення доказових фактів (тобто використовуються в якості аргументів,логічних посилок для встановлення перших);3)обставини,які мають значення допоміжних фактів (зокрема,які стосуються достовірності чи недостовірності,допустимості чи недопустимості отримання інших доказів (наприклад,неналежність понятих,які знаходилися під час проведення слідчої (розшукової)дії)).

В процесуальній літературі дискутується питання чи залишаються належними докази,які стосуються версії,що не знайшла підтвердження.На думку одних авторів,належність доказів,за звичай,визначається ймовірно,і якщо в подальшому їх зв’язок з діянням,яке розслідується,не підтвердиться,то вони втрачають цю властивість й перестають бути доказами1.Інші вважають,що докази,які призвели до відкидання певної версії (наприклад,алібі),залишаються такими й не втрачають властивості належності2.

На наш погляд,правильною є остання точка зору,оскільки:

по-перше,докази будуть належними незалежно від того,чи свідчать вони про якусь із названих вище обставин в позитивній чи негативній формі (зокрема,встановлюють вони винуватість особи чи його невинуватість,непричетність до діяння,що розслідується),-головне,щоб вони мали значення для кримінального провадження.В противному випадку з числа доказів потрібно буде виключати майже всі виправдувальні докази,адже вони як правило відкидають певну версію сторони обвинувачення;по-друге,такого роду докази можуть мати значення і для непрямого підтвердження версії,яка залишилася,тобто встановлювати якісь доказові факти (другу групу визначених нами обставин).Наприклад,при розслідуванні злочину про ненавмисне вбивство на полюванні слідчий передав для проведення експертизи рушниці трьох мисливців,які на його думку,могли бути причетні до скоєного.Відносно двох рушниць експерт дав категоричний висновок про неможливість з їх використанням вчинення злочину,відносно ж третьої-він не виключив такої можливості.В подальшому вина володільця саме останньої рушниці була доведена сукупністю зібраних доказів.Очевидно,що й негативні висновки експерта відносно рушниць інших мисливців теж мали певне доказове значення в цій сукупності (цей досить вдалий,на наш погляд,приклад наводиться Ю.К.Орловим)3;по-третє,версії,які відпали,є такими лише для даної стадії процесу;вони завжди можуть бути знову перевірені і оцінені вищестоящими інстанціями4.

Допустимість-це властивість доказів,яка характеризує їх з точки зору належної процесуальної форми отримання (або більш спрощено придатність доказів за формою).Відповідно до ст.86КПК, «доказ визнається допустимим,якщо він отриманий у порядку,встановленому КПК.Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень,на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення».

Досить часто допустимість доказів змішують з іншими їх властивостями.Показовим з цього приводу є положення викладене в класичній праці радянського часу,присвяченій теорії доказів: «наприклад,характеристики,зміст яких вичерпується невмотивова-ними твердженнями на кшталт: «часто затівав скандали і бійки», «недобросовісно відносився до трудових обов’язків», «систематично пиятикував»тощо,самі по собі не мають доказового значення,недопустимі в цій якості»5.Якщо такі характеристики отримані законним шляхом,то,думається,що мова тут може йти про будь-яку іншу властивість доказів (належність,значимість,достовірність),але тільки не про допустимість.

Ще одним прикладом змішування властивостей є теза про те,що «допустимими є належні до певного провадження докази» (таким чином,належність є однією з умов допустимості)6.На наш погляд,належність і допустимість це властивості,які визначаються за різними критеріями і між собою жодним чином не зв’язані.Адже,не належні докази,якщо вони отримані в порядку передбаченому законом,є цілком допустимими (наприклад,довідка про факт,який не цікавить слідство),і навпаки належний доказ може виявитися недопустимим (знаряддя злочину,вил