Новости

ШЛЯХТА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ В ЦЕРКОВНИХ ПОКАРАННЯХ (ЄПИТИМІЯХ) ХІХ СТОЛІТТЯ

Работа добавлена:






ШЛЯХТА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ В ЦЕРКОВНИХ ПОКАРАННЯХ (ЄПИТИМІЯХ) ХІХ СТОЛІТТЯ на http://mirrorref.ru

В.С.Перерва

ПОКАРАННЯХ (ЄПИТИМІЯХ)ХІХ СТОЛІТТЯ

У статті подано огляд церковних покарань (єпитимій),котрі накладалися на представників православної шляхти Правобережної України ХІХ століття.Автор акцентує увагу на відмінностях єпитимій шляхтичів та церковних покарань інших верств населення.

Ключові слова:єпитимія,шляхта,дворянство,парафія,монастир,Православна Церква,Священний Синод,архієрей.

Проблематика історії Церкви все частіше стає сюжетом наукових праць вітчизняних дослідників.Її актуальність є цілком закономірною як внаслідок маловивченості питань духовної історії,так і з огляду на те,що дослідження історії Церкви в умовах її невіддільності від державного механізму дає можливість глибше збагнути всю сукупність суспільно-державних відносин в тогочасних українських губерніях Російської імперії.

Сучасна історіографія все частіше звертає увагу не лише на традиційні для неї дослідження зовнішнього боку релігійної історії,але й на власне внутрішні аспекти церковного життя.Зокрема,в Україні з’являються праці з історії здійснення церковних таїнств,що вже частково межує з суто богословськими проблемами1.При цьому нерідко опускаються різноманітні аспекти історичного розвитку наслідків здійснення цих таїнств,котрі деколи мали помітно більше відношення до громадського життя.Саме до таких належать церковні покарання (єпитимії),котрі століттями практикувалися в церковному житті України.Праці з церковного права,відповідаючи своєму призначенню,подають лише юридичні засади накладання єпитимій і зазвичай не вдаються до історичної конкретики2.Історично-церковні дослідження ігнорують це питання,оскільки єпитимії мали суто індивідуальний характер і тому мінімально відобразилися на розвитку подій загальноцерковного значення3.Поодинокі ж спроби розглянути єпитимії в історичному ракурсі хибують практичною відсутністю історичної конкретики та відповідної джерельної бази4.Тобто,побутування єпитимій в церковному житті України ХІХст.ще не було предметом детального історичного наукового розгляду.Оскільки ж церковні стягнення у ХІХ ст.накладалися згідно станової приналежності,то розглядати даний аспект церковного життя найдоцільніше саме у стосунку певних верств населення.

Відповідно,метою даної статті є з’ясування причин накладення церковних покарань на представників шляхетського прошарку Правобережної України (на прикладі Київської митрополії)та різноманітних способів здійснення єпитимій.

Загалом церковне право визначає чіткий перелік причин церковних покарань.Найглибша розробка цих критеріїв належить авторитетному патристу IV ст.Василію Великому.Згідно його правил,навмисне вбивство тягнуло за собою покарання у вигляді відлучення від причастя на20років,ненавмисне вбивство або ж знищення плоду в утробі-на10літ,подружня зрада-на15років,блуд-на7років тощо5.Втім,подальша практика далеконе завжди дотримувалася даних правил.Так,згідно указних настанов імператора Петра І були заборонені довготривалі церковні покарання.Крім того,при визначенні покарань ще з часів Київської Русі враховувалось соціальне становище винного та постраждалого,що явно не практикувалося у перші століття існування християнства.

Ці нові парадигми діяли і в ХІХ ст.Дворянство,захищене привілеями,нерідко каралося м’якше,або ж не каралося зовсім.Крім того,привілейованим особам значно рідше призначали публічну єпитимію.Хоча історичні документи знають і винятки з цього правила.Так,у1846році київська духовна консисторія призначила«частныйобразпокаяния» міщанинум.Василькова П.Кулиничу за подружнюзрадузмісцевою дворянкою Конферовською,котра нібито прижила з ним двох дітей.Самій же дворянці призначили семилітню єпитимію.Поблажливість до міщанина пояснювалася тим,що його вину довести було важко і тому П.Кулинича просто залишено «під підозрою»6.Тобто,в даному випадку дворянські привілеї не стали визначальним фактором.

Деколи не були особливо жорстокими і єпитимії простолюдинів за злочини проти представників шляхти.Це стосувалося навіть вбивства.Так,у1825році селянин с.Шандри Богуславського повіту Київської губернії,ГерасимО.,перебуваючи у нетверезому стані,єдиним ударом кулака вбив місцевого шляхтича Федора Ловецького7.Проте,оскільки між злочинцем та жертвою ніколи не було ворожнечі й вбивство Герасимом О.було скоєно у несвідомому стані,то вбивцю покарали порівняно м’яко.Винний мав передати родині вбитого своє майно,зазнати30-ти ударів нагайкою і відбути дворічну єпитимію (півроку у монастирі,а решту у рідній парафії).Порівняно з каторгою,яку часом призначали за свідоме вбивство це дійсно було порівняно м’яким покаранням.Герасим маврегулярно ходити до храму;щодня,крім неділі та великих свят,класти в церкві30земних поклонів,але причащатися в єпитимійні роки він міг лише у випадку смертельної небезпеки8.Священнослужителі мали спонукати вбивцю до розкаяння у вчиненому.

Досить м’яко за необережні вбивства карали й жінок-шляхтянок.У1823р.у с.Макіївці Васильківського повіту Київської губернії тяжко хворий на туберкульоз селянин Ф.Гайдаєнко (його ж документи іменують Гайдаєвським,що дає підстави «підозрювати» фігуранта в шляхетському походженні)посварився з сусідкою-шляхтянкою Явдохою Обідовською,почавши її«ругать разными неблагопристойнымисловами»9.Остання не залишилася в боргу,шпурнувши у невихованого сусіда коромислом і влучивши прямо в носа.Селянин ще10днів прожив,скаржачись на біль,і помер.Діагноз лікаря був більш ніж нейтральним:«чахотка»,проте Явдохою таки зайнявся кримінальний суд.Він не зміг довести,що Федір помер від удару коромислом,вирішивши«таковуюсмертьего предать воле Божьей» і водночас попередити селянку,«дабы впредьнаподобныепоступкипокушатьсянеосмеливалась»10.Про всяк випадок Явдоху Обідовську витримали у міській в’язниці м.Василькова за її ж власний рахунок.Після цього вона мала повернутися до с.Макієвки,висповідати священику свійгріх і духівник,по мірі щирості її покаяння,мав самостійно призначити єпитимію11.

Каралися єпитимією і невдалі спроби самогубства,яке церква також розглядала як тяжкий гріх.Так,у1833році у с.Храпачах Васильківського повіту Київської губернії70-літнього шляхтича Болсуновського було несправедливо звинувачено у крадіжці коней,які він необачно придбав у циган.Шляхтичеві загрожував суд і в’язниця,а тому представник аристократії вирішив урятувати свою честь,перерізавши собі горлоножем.Місцевий економ доносив до повітового суду,що самогубець-невдаха «еще жив,но ничего не чувствует,а только харчит без всякойнадеждыостатьсяживым»12.Це під присягою підтвердили і місцеві мешканці13.Життя Болсуновському врятував тупий ніж та майстерність лікаря.І незважаючи на те,що ще три місяці тому шляхтич був уніатом,його відправили на єпитимію до православного священика.

Втім,вбивство чи самогубство були порівняно рідкісними причинами для призначення церковних покарань правобережній шляхті.Значно популярнішою причиною виступали різноманітні блудні гріхи.Саме таким єпитиміям присвячена більшість єпитимійних справ у консисторських архівах.При цьому вони також характеризуються значною різноманітністю.

Якщо світським правом карався лише власне блуд,то канонічне законодавство призначало покарання навіть за його намір.У1826році шляхтянка з с.Житніх Гір Васильківського повіту Євдокія Б-ська була звинувачена у намірі блуду з місцевим шинкарем-євреєм Шапшою.При цьому вона вже встигла отримати гроші за своїсуто жіночі «послуги»14.Її чоловік через це підозрював,що гріховний намір уже було реалізовано,а тому зчинив у шинку бійку,під час якої вигукував різні антисемітські гасла.Але,оскільки сам факт блуду не було встановлено,то шинкар взагалі залишився без покарання,а шляхтянку лише відправили на покаяння.

Встановлені ж факти блуду осіб шляхетного стану моглибутипричиною для покарання обох сторін.Так,лакей могутніх магнатів графів Браницьких Яків Лащевський з м.Ставищ Таращанського повіту Київськоїгубернії в1870р.«завел любовные связибез всякихнасилий иподобровольному согласию» з місцевою молодою жінкою Гликерією Б.15

Як водиться,