Новости

Український геостратегічний плацдарм у «блискавичній війні» Німеччини проти Радянського Союзу

Работа добавлена:






Український геостратегічний плацдарм у «блискавичній війні» Німеччини проти Радянського Союзу на http://mirrorref.ru

28,29. Український геостратегічний плацдарм у «блискавичній війні» Німеччини проти Радянського Союзу.

Для сучасної України, що переживає непростий час на початку ХХІ століття, архіважливим є визначення свого місця в світовому геополітичному просторі. Гео-політичний аспект для України відчутно актуалізується зараз в зв'язку з тим, що внаслідок розпаду потужного комуніс-тично-тоталітарного утворення - колиш-нього Радянського Союзу в 1991 році - вона набула нового геополітичного ста-тусу незалежної держави. Держава, розта-шована в географічному центрі Європи і є геополітичним перехрестям, де зустрі-чаються, а іноді і конфліктують антаго-ністичні інтереси багатьох європейських і світових держав. Таким чином розбудову суверенної країни можна вважати про-цесом здебільшого геополітичного харак-теру. Ті політичні та соціально-економічні проблеми, що має сучасна Україна виті-кають з геополітичної невизначеності не лише частини політичної еліти України, а здебільшого з геополітичної невизначе-ності пересічного громадянина України. Геополітична самоідентифікація україн-ців тотожна самоідентифікації громадян України, як політичної нації. Вирішення цього завдання є дуже важливим, бо перетворює Україну з об`єкта, чи "фак-тора" геополітики в повноцінного суб'єкта геополітики та міжнародного співтова-риства. Але цей процес ускладнюється певною психологічною та геополітичною інерцією свідомості більшості населення України, яка ще не усвідомила себе грома-дянами суверенної європейської держави. Саме європейської держави, а не євроазійської радянської імперії в якій Україна була південно-західною "окраїною". Багато українців на підсвідомому рівні сприймають Захід та Європу упереджено, бо багато поколінь наших попередників, будучи підданими Російської, а пізніше "радянської" імперій відчували військову загрозу здебільшого з боку західних сусідів.

Після переможної військової кампанії на Заході та капітуляції Франції, Гітлер дав наказ до підготовки нападу на Радянський Союз. За директивою Гітлера № 21 від 18 грудня 1940 року, план одержав кодову назву "Барбаросса". На думку Гітлера, суттю війни на Сході повинне бути тотальне знищення всякого супротиву, а окупаційна влада повинна бути жорстокою в ставленні до місцевого населення. Райони майбутньої окупації потрібно було перетворити "у держави з власними урядами. Поділ повинен був відбуватися "за національним принци-пом". На початку війни, існуватиме три райони, які відповідатимуть трьом групам армій: "Північ (Балтія), "Центр" (Біло-русь) і "Південь"(Україна). "У цих райо-нах політична влада буде в руках райхс-комісарів, які одержуватимуть інструкції від фюрера".

Головним завданням німецької влади було експлуатувати ресурси цих районів на потреби німецької промисловості і для постачання продовольством німецьких військ. "Підготовка" цих територій до політичного (тобто цивільного) управ-ління була доручена Генріху Гіммлеру, райхсфюреру СС, який не підлягав жод-ному органу влади. Таємним наказом штабу військ (ОКВ) від 26 березня 1941 року поліція безпеки (Сіпо або СП) і служба безпеки (СД) отримали доручення щодо "виконання спеціальних завдань безпеки". Зондеркоманди Сіпо і СД повинні були виконувати ці завдання на власну відповідальність. Одне з таких завдань полягало у знищенні саботаж-ників, терористів, опозиціонерів, елемен-тів, ворожих Райху та ін.

Вважається, що остаточна дата напа-ду - 22 червня 1941 року - була встанов-лена 30 квітня того ж року. Однак у дипломатичних колах Москви говорили про неминучість німецько-радянської війни, починаючи з березня місяця. На вимогу Черчілля британський посол у Москві С. Кріппс, передав 19 квітня Вишинському послання, в якому засте-рігав Сталіна про можливість німецького вторгнення. Посол Туреччини в Москві був переконаний, що для реалізації своїх амбіцій Німеччині потрібна Україна і що Німеччина піде на її завоювання; він поділився своїми думками з відповідаль-ним працівником радянського міністер-ства закордонних справ. Російський роз-відник Ріхард Зорге 5 березня 1941 року надіслав з Японії фотокопії секретних телеграм Ріббентропа до посла Райху в Японії, в яких було сказано, що агресія проти Радянського Союзу почнеться у другій половині червня 1941 року. 19 травня Зорге передав до Москви "майже точні дані" про концентрацію 150 німецьких дивізій на кордоні з СРСР. 15 червня Москва отримала від Зорге таке повідомлення: "Війна почнеться 22 черв-ня".

Гітлер вирішив напасти на Радянський Союз не тільки тому, що йому потрібні були багатства України, але й тому, що він вважав необхідним знищити російську могутність. Він був переконаний, що Англія, ворог, якого слід знищити, буде потребувати Росії і Сполучених Штатів. Коли Росія зазнає поразки, Англія опи-ниться в ізоляції, і навіть Сполучені Штати відмовляться вступати у війну.

Справді, націонал-соціалістська Німеччина не мала наміру звільнити народи й дозволити існування незалежних дер-жав. Зруйнування російської радянської могутності мало дати Німеччині змогу скоріше встановити свою гегемонію в Європі і світі. Для реалізації своїх амбіцій націонал-соціалістській Німеччині пот-рібні були не незалежні держави, які становили б перешкоду для її політики, а промислові ресурси всієї Європи й особливо ресурси України і Кавказу.

Справжні наміри Німеччини випливають із досьє Розенберга "Росія", скла-деного напередодні кампанії, а особливо з подальших заяв Гітлера.

Саме Альфред Розенберг, мабуть, найкраще розумів проблеми Східної Європи. У 1927 році, до приходу до влади націонал-соціалістської партії, він вважав можливим виникнення незалежної Української держави у близькому май-бутньому, і в цьому разі, як він писав, "Німеччина повинна залишати відкритою можливість союзу з Києвом". Але при-йшовши до влади, Розенберг ухилився від трактування цього питання у тому ж тоні. Він у всьому йшов за політикою Гітлера.

У досьє Розенберга були записи та документи, які дозволяють простежити еволюцію німецьких політичних планів щодо європейського Сходу. У непідпи-саній пам'ятці-меморандумі № 1 за 2 квітня 1941 року визначено цілі війни. Війна "призведе до надзвичайно швидкої окупації важливих частин Радянського Союзу" і закінчиться швидким крахом цієї держави. Окупація території СРСР викличе труднощі економічного й адмі-ністративного порядку. Головна мета Райху - одержувати поставки, необхідні Німеччині для продовження війни. Всі інші міркування повинні бути узгоджені з цією головною метою. Оскільки Росія - це конгломерат націй, її треба розділити на сім "національних або географічних утворень", а саме: Велика Росія. Білорусь, балтійські країни, Україна, райони Дону, район Кавказу, Середня Азія.

Політична мета кампанії, за меморандумом Розенберга, полягала у тривалому ослабленні Росії через "тимчасову окупа-цію території" і особливо "через повне знищення єврейсько-більшовицької вла-ди", "через широку економічну експлуата-цію" і через "передачу важливих росій-ських районів для нових адміністратив-них утворень, зокрема для Білорусії, України і Донського району". Сама Росія повинна бути використана "як район для масового заслання небажаних елементів".

Що ж до України, то пам'ятка передбачала існування "власного національ-ного життя аж до можливого створення політичної формації, яка б мала на меті сама чи в поєднанні з районами Дону й Кавказу у формі Чорноморської конфеде-рації постійно протистояти Москві й оберігати німецький життєвий простір на Сході".

За загальною інструкцією Німеччина повинна була напасти на Росію, щоб звільнити німецький Райх від постійного тиску Російської держави. Ця мета від-повідала не лише німецьким інтересам, а й також "історичній справедливості", щоб на місці зруйнованої відновити нову Російську імперію. Райони, що відпові-дали історичним і національним облас-тям, будуть перетворені в райхскоміса-ріати. У комісаріат Остлянд мали увійти балтійські держави і Білорусь, цей про-текторат передбачалося германізувати. Райхскомісаріат Україна пізніше мав стати незалежною державою, союзною Німеччині. Кавказ мав стати федера-тивною державою під німецьким ман-датом. Росія сама влаштовуватиме своє майбутнє. Упродовж століть німці Росії багато зробили для цих районів. Отже, після німецької окупації їхнє майно стане власністю німецького народу. Всі німці, що зазнали грабунку, одержать компен-сацію. Заяви з цього приводу будуть зроблені в потрібний момент райхс-міністром окупованих територій Сходу.

З травня 1941 року служба Розенберга встановила адміністративний поділ чоти-рьох райхскомісаріатів: Остлянд, Україна, Росія і Кавказ. Передбачалося, що в райхскомісаріат Остлянд увійдуть балтій-ські держави і Білорусь. Райхскомісаріат Україна складатиметься з восьми гене-ральних комісаріатів: Київ, Львів, Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Ростов, Сара-тов, Крим.

Гітлер передбачав для європейського Сходу терористичний окупаційний ре-жим. Його штаб з питань промисловості під керівництвом Германа Герінга роз-робляв плани тотальної експлуатації ресурсів на потреби вермахту і для підтримки війни. Політичні міркування не повинні були переважати над еконо-мічними цілями. Державний секретар Баке склав 1 червня 1941 року (за 21 день до нападу) розпорядження для німецьких керівників, зайнятих промисловістю на Сході. Він закликав їх бути безжальними, оскільки їхнє завдання - назавжди здобути нові території для Німеччини і для Європи. "Будьте свідомі того, що ви назавжди є представниками Великої Німеччини і прапороносцями націонал-соціалістської революції та нової Європи. Ось тому ви повинні гідно вживати всіх заходів, яких вимагають інтереси держа-ви, навіть найсуворіших і найжорсто-кіших". Отже, ніякої слабодухості, ні сентименталізму - вимагав Баке.

16 червня 1941 року, за шість днів до нападу, штаби армій обговорювали різні інструкції, що були видані у зв'язку з майбутньою кампанією. Одна з них стосу-валася пропаганди. Вона закінчувалася таким висновком: "Боротьба ведеться не проти російського народу, а проти єврейсько-більшовицьких керівників: а отже - за звільнення росіян від людей, що при владі. Небажано говорити про неза-лежність України".

20 червня 1941 року, за два дні до нападу на СРСР, Розенберг зробив доповідь для вузького кола офіцерів, що займалися питаннями Східної Європи (адмірал Канаріс, генерал Томас, адмірал Фріке) та державних і партійних керів-ників (Ламмерс, Фрік, Лай, державний секретар Кундт, Гайдріх та ін.). Розенберг почав з огляду німецько-радянських від-носин і підкреслив, що треба назавжди звільнити німецький Райх від тиску зі Сходу, Для цього необхідно роздробити Російську імперію і сформувати замість неї декілька політичних утворень. Він розглядав чотири великі частини: Велика Фінляндія, балтійські країни, Україна, Кавказ. Що стосується України, то мета Німеччини повинна узгоджуватися з прагненням українського народу до свободи, але було б передчасно казати, коли і як буде створена Українська держава та й взагалі "говорити про це тепер немає сенсу".

Розенберг вважав, що ставлення до українців повинно бути прихильним з економічних причин: було б краще домогтися співпраці з 40 мільйонами українців, ніж приставити до кожного українського селянина по солдатові. Отож необхідно створити чотири великі дер-жави (райхскомісаріати): Балтенланд (протекторат), Україна (національна держава), Кавказ (федеративна держава) і Росія. Україна буде поділена на вісім генеральних комісаріатів і займатиме площу 1,1 мільйони кв. км з населенням 59,5 мільйона мешканців. Чотирма полі-тичними утвореннями керуватимуть райхскомісари, які будуть представ-никами верховної влади Райху в цих країнах. Німці мають перед собою дві великі мети: забезпечення постачання Німеччини продовольством і німецької військової промисловості всіма видами сировини, які їй потрібні, та остаточне звільнення Німеччини від будь-якого політичного тиску зі Сходу.

Окрім захоплення необхідних ресурсів і продовження війни, Гітлер хотів також здобути для Німеччини життєвий простір на Сході. Ідея життєвого простору на Сході не була націонал-соціалістською. Вона виникла разом із пангерманським рухом у кінці XIX століття. В її основі - факт існування у Російській імперії сильної німецької меншини: потомки тевтонів у балтійських районах, городяни, що прибули в Московію в епоху Івана Грозного (XVI століття), колоністи, що оселились на Волзі і в Україні, починаючи з другої половини XVIII століття впро-довж XIX століття та ін.

На початку 90-х років XIX століття у Російській імперії було близько 1 800 тисяч німців, з яких близько 560 тисяч на Україні, 500 тисяч в районі Волги, 150 тисяч у балтійських провінціях. Пангер-манський рух вбачав у їх присутності фактор експансії Німеччини на Схід й виправдання германізації частини цих районів. Це і були ідеї "дранг нах Остен" (тиску на Схід). Вважаючи, що всі німці повинні бути об'єднані в Райху, пангер-маністи в 1893-1895 роках проголошу-вали своєю метою скору війну проти Росії і анексію Райхом величезних територій. Німецький кордон на сході повинен був доходити до Нарви і на північ до Пскова, потім проходити по Дніпру, далі звертати до Волги і звідти спускатися до Чорного моря. Всі території на захід від цієї лінії разом із Кримом повинні були належати Райху. Інші пангерманісти вважали, що слов'ян треба силою вигнати з територій, призначених для німецької колонізації. Ще інші наполягали на проведенні заліз-ничного сполучення з Багдадом і колоні-зації уздовж цього шляху.

У 1918 році, під час окупації України й частини Росії, німецька влада вивчала можливість приходу на допомогу німець-ким колоніям і їхнього перегрупування. Існував також план зробити з Криму німе-цьку колонію і переселити туди колоністів з Волги та інших районів. Але план розцінили як нездійсненний і відхилили.

Гітлер, узявши в руки керівництво в націонал-соціалістській партії у 1920 році, черпав знання про Східну Європу саме серед німців, вихідців із Росії чи з балтійських провінцій. У 1920-1923 роках його основним інформатором був еміг-рант Макс фон Шойбнер-Ріхтер, яких представив Гітлера Людендорфу. Шойб-нер-Ріхтер та інші німці-емігранти з Росії і балтійських провінцій передали націо-нал-соціалістичному рухові не лише образ жахливого "єврейсько-азіатського більшовизму", а й також і антисемітизм, яким були просякнуті деякі німецькі кола в Росії з 90-х років XIX століття.

Слов'янський характер та єврейське засилля можуть призвести до розвалу Росії. Єдина можливість дати поштовх до піднесення - це послати в Росію "мільйон (німецьких) солдатів, щоб вони зачали дітей". Історичне покликання Німеччини за Майтойфелем - просуватися на Схід. Вона повинна робити це й через внут-рішні причини, породжені перенаселен-ням. Росія - це та країна, де Німеччина знайде місце для 20 мільйонів робітників, яких вона має занадто багато.

Майже ті ж самі ідеї ми знаходимо і в "Майн Кампф", написаній Гітлером пізніше. Німці, за Гітлером, замість того, щоб продовжувати просування на південь і на захід, повинні здійснити рух на схід, що припинився шість століть тому. Від політики африканських колоній та тор-гівлі націонал-соціалісти повинні перейти до територіальної політики: "Якщо ми говоримо сьогодні в Європі про нові землі, ми думаємо передовсім про Росію та окраїнні держави, підкорені нею". Гітлер також був переконаний, що Російська держава - це продукт "ефектив-ності німецьких елементів серед нижчої раси". Упродовж століть російські прав-лячі класи підживлювались із герман-ського джерела, яке було знищене і "на його місці з'явились євреї" .

7 жовтня 1939 року, тобто день після проголошення "нового порядку" на географічному просторі європейського Сходу, секретним декретом Гітлер довірив Гіммлеру пост "райхскомісара по зміцненню німецької національності".

12 жовтня, відмовившись відновити Польську державу, Гітлер наказав ство-рити на неанексованій частині Польщі Генеральне губернаторство, різновид німецької колонії. Передача 25 жовтня 1939 року цієї території цивільній адмі-ністрації означала початок політики гноб-лення, терору і винищення "нижчого" польського населення, яка мала на меті звільнити місце для німецької "вищої раси".

У разі повної окупації української землі "іноземними військами перемож-ця", тобто вермахтом та союзниками Німеччини, завдання ОУН полягатиме в тому, щоб завадити перетворенню України в об`єкт іноземного панування. Далі стверджувалося, що створення Української держави здійснюватиметься "нашими власними засобами і з нашою власною ініціативою". На визволеній (німецької армії) території ОУН, не чекаючи, проголосить відновлення Української держави і створить владу, яка візьметься за організацією та керівництво національним життям. Отже, ОУН Бан-дери вирішила проголосити самостійну Українську державу, без огляду на те, яку позицію займуть німці стосовно цього акту. 17 липня 1941 року Гітлер декретом створив міністерство Райху для окупо-ваних районів Сходу і поставив Альфреда Розенберга на чолі цього міністерства, компетенція якого поширювалась на всю територію СРСР, за винятком земель, приєднаних до Генерального губерна-торства чи безпосередньо до Райху, чи переданих іншим державам. Території, окуповані Німеччиною, були поділені на райхскомісаріати, а вони, своєю чергою - на генеральні округи, потім на округи. Декілька районів могли утворювати гене-ральний район. Кожна з цих адміністра-тивних одиниць буде керована комісаром: райхскомісаром, генералкомісаром, край -скомісаром, гебітскомісаром, гаупткомі-саром і т. д. Деякі дотепники серед німців звернули увагу на те, що націонал-соціалістичний режим, який бореться з більшовицькими комісарами, призначає в окупованих районах райхскомісарів.

Похідні групи ОУН Бандери продов-жували з'являтися зразу, як тільки про-йшов фронт. Німці усвідомлювали, що вся діяльність цієї організації відбуває-ться "за добре встановленим і добре продуманим планом". Після проголо-шення незалежності у Львові 30 червня 1941 року, демонстрації за незалежність були організовані також і в інших місце-востях. Похідні групи постійно створю-вали "незалежні адміністративні органи", тобто українську незалежну адміністра-цію, розповсюджували плакати, листівки, нелегальні газети. Починаючи від 10 вересня 1941 року, будь-яка особа, що хотіла їхати до Райхскомісаріату Україна чи залишити його, повинна була мати спеціальну перепустка. Таким чином споконвічне прагнення мільйонів українців до незалежної держави було грубо знехтувано окупаційним режимом нацистів.

Український геостратегічний плацдарм у «блискавичній війні» Німеччини проти Радянського Союзу на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Держава і право феодальної Німеччини

2. Реферат Український народний одяг

3. Реферат Український іконостас II половини 17-18 століття

4. Реферат Злочини проти безпеки виробництва

5. Реферат КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДІТЕЙ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

6. Реферат Фінансова система Європейського Союзу

7. Реферат КУРС ЛЕКЦІЙ ПО ПРАВУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

8. Реферат Історичні аспекти становлення та розвитку Європейського Союзу

9. Реферат Виготовлено експериментальні зразки інактивованої концентрованої вакцини проти інфекційного ринотрахеїту великої рогатої худоби

10. Реферат Інституційний вимір боротьби Європейського Союзу з транснаціональною злочинністю як однієї з основних загроз європейській безпеці