Новости

Особливості зовнішньоекономічної політики України по відношенню до економічних угруповань

Работа добавлена:






Особливості зовнішньоекономічної політики України по відношенню до економічних угруповань на http://mirrorref.ru

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ І МАРКЕТИНГУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка. Частина 1»

на тему:«Особливості зовнішньоекономічної політики України по відношенню до економічних угруповань»

РЕФЕРАТ

Курсова робота:

56 с., 2 рис., 1 табл., 20 джерел.

Об'єкт дослідження: процес розвитку економічної інтеграції

Предмет дослідження: зовнішньоекономічна політика України щодо інтеграційних угруповань

Мета роботи: поглибити теоретичні уявлення щодо економічних угруповань та розвинути напрями інтеграційного процесу України до ЄС та інших економічних угруповань.

Методи дослідження: абстрактно- логічний, аналіз, індукція, дедукція, порівняння.

Зміст

  • Зміст
  • Вступ
  • РОЗДІЛ 1. РЕГІОНАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
  • 1.1. Сутність та типи основних економічних угруповань
  • 1.2. Класифікація міжнародних економічних організацій як прояву інтеграційних процесів
  • 1.3. Економіко- політичні аспекти функціонування СНД та ЄС
  • РОЗДІЛ 2
  • УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ІНТЕГРАЦІЙНИХ УГРУПОВАННЯХ
  • 2.1. Місце України в світовій інтеграції
  • 2.2. Дослідження відносин України з СНД
  • 2.3. Проблеми і перспективи співробітництва ЄС з Україною
  • РОЗДІЛ 3. ОБҐРУНТУВАННЯ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З ЕКОНОМІЧНИМИ УГРУПОВАННЯМИ
  • Використані джерела:

Вступ

Актуальність теми. Економічна інтеграція об’єднує елементи національних економік і є найвищим ступенем інтернаціоналізації господарського життя, при цьому відбувається міждержавний розвиток, що діє відповідно до спеціальних угод і має свою організаційну структуру, представлену різними керуючими організаціями, наднаціональними незалежними утвореннями. Зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від оптимальної участі в інтеграційних процесах передбачає визначення економічних пріоритетів і найважливіших національних інтересів, усвідомлення ролі та місця України в глобальному геополітичному просторі.

Розвиток інтеграції обумовлює співробітництво між національними господарствами різних країн, що супроводжується частковою або повною уніфікацією законодавчої бази, ліквідацією бар'єрів у торгівлі між країнами, зближенням ринків країн з метою створення єдиного ринку. Стратегічний напрям інтеграції України передбачає проголошення курсу на багатовекторність, розвиток відносин як із країнами СНД, і особливо з Росією, так і розширення економічних відносин із країнами Європейського Союзу; участь у регіональних організаціях.

Дослідженню проблематики інтеграції і розвитку участі національної економіки у світовому господарстві присвячені роботи В. Андрійчука, М. Гонака, Ю. Макогона, С. Писаренко, А. Етозоні, Р. Кохана, Ст. Д. Краснера, П. Баклі, Г. Климка, А. Кредісова, Г. Кремера, О. Журавського, Д. Лук'яненка, Ю. Шишкова та інших.

Важливою умовою розвитку і поліпшення соціально- економічного стану України вчені- економісти і практики визнають залучення іноземного капіталу, відзначаючи, що дієвим важелем здійснення цього процесу є створення та функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Істотний внесок у дослідженні цих питань належить вченим- економістам О. Гаврілюку, В. Геєцю, Б. Губському, М. Дудченко, Б. Луціву, Ю. Макогону, В. Новицькому, І. Школі, О. Шниркову та іншим.

Сучасна багатовекторна тенденція інтеграції України потребує розвитку нових методів управління економікою. Процес інтеграції України у світову спільноту обумовлює розширення роботи торговельних місій, реформування виробничих комплексів, посилення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників.

РОЗДІЛ 1. РЕГІОНАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

1.1. Сутність та типи основних економічних угруповань

Однією з найважливіших рис сучасного економічного розвитку є інтернаціоналізація господарського життя, яка полягає у формуванні стійких всебічних взаємовідносин у міжнародній сфері на ґрунті міжнародного поділу праць (МПП). МПП – це пряме продовження суспільного поділу праці всередині країни, це процес спеціалізації окремих країн, об’єднань, підприємств на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції.

МПП розвивається по двох напрямах: виробничому і територіальному. В свою чергу виробничий напрям ділиться на вертикальний (різні виробники утворюють лінійний технологічний ланцюжок і виконують ряд послідовних технологічних операцій) і горизонтальний (виготовлення окремими виробниками компонентів, з яких потім збирається технічно чи технологічно складений виріб). В територіальному аспекті МПП передбачає спеціально окремих країн на виробництві окремих продуктів чи їх частин для світового ринку. Історично МПП виник як система, основною структурною одиницею якої були національні економіки і світогосподарські зв’язки зводились до міжнародної торгівлі.

Дальший розвиток МПП приводить до переростання світового ринку у світове господарство. Формується двоїста структура світового господарства: з одного боку – це система взаємопов’язаних національних економік, а з іншого – транснаціональних корпорацій (ТНК). ТНК зараз стали головною ланкою у системі світогосподарських зв’язків. ТНК – це багатонаціональні корпорації, які зосередили в своїх руках виробництво і збут продукції на світовому ринку.

Інтеграція (від лат.IntegerЕкономічна інтеграція-  (integration, від лат.IntegratioПо- перше,По- друге,По- третє,Основними типами торгово- економічних союзів є:

Таблиця 1.

 

Тип інтеграції

Ознаки

1

Зона вільної торгівлі

Форма угоди, коли учасники домовляються про зняття митних тарифів і квот у відношенні один до одного. При цьому до третіх країн -  у кожного своя політика. Приклади: НАФТА, АНЗСЕРТА, раніше ЄЕС.

2

Митний союз

Єдина митна політика по відношенню до третіх країн. Проте виникають і більш серйозні внутрішні протиріччя.

Прикладом може служити ЄЕС.

3

Загальний ринок

Повне усунення перешкод для переміщень усіх чинників виробництва між країнами- учасницями. У процесі рішення знаходяться такі питання, як: повне узгодження економічної політики і т.д.

Продовження таблиці 1.

4

Економічний союз

Виникає на етапі високого економічного розвитку. Проводиться узгоджена (або навіть єдина) економічна політика і на цій основі йде зняття всіх перешкод. Створюються міждержавні (наддержавні) органи. Йдуть великі економічні перетворення у всіх країнах- учасницях.

5

Валютний союз

Форма економічної спілки й одночасно велика складова економічного союзу. Характерними рисами валютного союзу є:

1. узгоджене (спільне) плавання національних валют;

2. встановлення за згодою фіксованих валютних курсів, що цілеспрямовано підтримуються Центробанками країн- учасниць;

3. створення єдиної регіональної валюти;

4. формування єдиного регіонального банку, що є емісійним центром цієї міжнародної валютної одиниці.

У країнах, що розвиваються під валютним союзом розуміють клірингові угоди.

5

Повна економічна інтеграція

Єдина економічна політика і, як наслідок, уніфікація законодавчої бази.

Умови:

· Загальна податкова система;

· Наявність єдиних стандартів;

· Єдине трудове законодавство;

і т.д.

Для досягнення повної економічної інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:

и) відмова в рішеннях, що приймаються відповідними урядовими структурами, від протекціонізму і будь- яких форм преференцій щодо національних суб’єктів господарювання.

1.2. Класифікація міжнародних економічних організацій як прояву інтеграційних процесів

Зона вільної торгівлі,загальноприйняте тлумачення цього поняття (і змісту явища) полягає в тому, що це за своєю сутністю преференційна зона, в рамках якої встановлюється вільний від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами та послугами. У міжурядових угодах, на базі яких створюються ЗВТ, передбачаються відповідні пільги (скасування мит на певний період часу; податкові знижки відносно фірм, що діють на базі зазначених угод; відміна інших нетарифних обмежень і т.д.).Такий підхід був характерний для діяльності ЄЕС на перших етапах розвитку спільноти; він притаманний НАФТА і Південному спільного ринку (МЕРКОСУР). Угоди про створення ЗВТ засновані, як правило, на принципі взаємного мораторію на підвищення мит. Відповідно, партнери не можуть в односторонньому порядку підвищувати мита або ставити нові торгові бар'єри.

До такого типу інтеграції можна віднести створену в Центральній Європі організацію, до якої увійшли чотири країни -  Угорщина, Польща, Словаччина і Чехія. У грудні 1992 р ці країни підписали Центральноєвропейський угоду про вільну торгівлю (СЕФТА); в 1996 р до угоди приєдналася Словенія. У період підготовчого процесу до вступу в ЄС ця організація як би розчинилася у заходах до вступу в ЄС.

Митний союз-це наступний щабель у міжнародній економічній інтеграції. Він означає угода двох і (або) більш країн про скасування мит у торгівлі; це свого роду форма колективного протекціонізму. Основна відмінність між ЗВТ і ТЗ полягає в тому, що перша ставить основний цілі поступове зниження мит, усунення нетарифних бар'єрів і т.п., тобто регулює процес інтеграції, об'єднання певних сфер; другий стверджує існування безмитної торгівлі, забезпечує її. При цьому в документах ГАТТ -  СОТ не міститься конкретних відмінностей у цих поняттях і договірні сторони (держави) самі встановлюють відповідні "правила гри". Останній приклад цього роду: Митний союз Росії, Казахстану і Білорусії, що почав своє життя з січня 2010 р

Єдиний (загальний) ринок -це більш висока ступінь інтеграційного утворення; він практично повністю реалізований в Європейському союзі до початку 1990- х рр. (до Маастрихтських угод у грудні 1991 р). Створення єдиного ринку передбачає не тільки реалізацію завдань ЗВТ і ТЗ, але й рішення більш складних і об'ємних завдань: розробку і проведення єдиної торговельної політики стосовно іншим країнам; розробку і проведення єдиної економічної і галузевої політики (у тому числі в галузі сільського господарства і транспорту); забезпечення умов для вільного руху капіталу, робочої сили та інформації; створення спільних інститутів, що регулюють інтеграційний процес (парламент, суд і т.д.). За цим сценарієм відбувався розвиток ЄС, що буде показано більш докладно нижче.

Економічний союз -розвиток держави по шляху створення єдиного ринку неминуче призводить до утворення ЕС. Такий досвід дуже обмежений і повністю вичерпується однією групою західноєвропейських країн, які завершили етап створення ЕС до початку 1993 р

Економічний і валютний союз -Прикладом такого союзу також служить ЄС; відповідно до Маастрихтських угодами етап створення ЕВС повинен був бути завершений до початку 1999 р В цілому це завдання було виконане -  за короткий період часу були здійснені найбільші заходи, які фактично привели до створення валютного союзу, дополнившего раніше створений економічний союз.

Європейська асоціація вільної торгівлі-Ця міжнародна торгово- економічна організація була створена в 1960 р у відповідності зі Стокгольмською конвенцією наступними країнами: Великобританією, Австрією, Данією, Норвегією, Португалією, Швецією та Швейцарією (за ініціативою Великобританії). Згодом до неї увійшов ще низка країн, і нині в ній 12 країн- учасниць.

Первісними цілями асоціації були забезпечення вільної торгівлі промисловими товарами серед країн- учасниць і укладення всеосяжного торгової угоди з ЄЕС. У практичній політиці ЄАВТ відчайдушно боролася з ЄЕС за домінування в Європі і програла цю боротьбу. ЄАВТ не витримала темпи інтеграції, запропоновані ЄЕС, і стала розвалюватися. Данія і Великобританія покинули асоціацію в 1973 р при вступі до ЄЕС. У 1973 р було укладено угоди про вільну торгівлю між окремими членами Асоціації та ЄС, що призвело в кінцевому рахунку до утворення повного митного союзу щодо промислових товарів між ЄАВТ і ЄЕС в 1977 р

Світовий валютний ринок — це особливий, організаційно оформлений механізм, що обслуговує та регулює відносини щодо переходу права власності на валютні цінності на основі закону попиту і пропозиції.

Основні функції світового валютного ринку: комерційна, ціннісна, інформаційна, регулююча, спекулятивна. Комерційна функція — це забезпечення дільниць ринку іноземної і національної валютою. Ціннісна функція — встановлення такого рівня валютного курсу, при якому світовий валютний ринок і економічна система в цілому будуть знаходитися в рівновазі. Інформаційна функція — забезпечення учасників валютного ринку інформацією про його функціонуванні. Регулююча функція — організація світового валютного ринку у відповідності з національними і міжнародними законами.

Розглянемо прояв інтеграційних процесів на прикладі європи.

     Починають проявляти інтерес до інтеграційних процесів і крани Східної Європи. З 1 березня 1993 року вступила в силу Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю, яка об'єднує країни Вишеградської четвірки -  Угорщину, Польщу, Чехію і Словаччину.

Б     Підвищення добробуту в країні відбувається в тому випадку, коли виробництво в цій країні -  члені митного союзу заміщується дешевим імпортом іншої країни -  учасниці цього союзу.

1.3. Економіко- політичні аспекти функціонування СНД та ЄС

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

СНД не є державою і не має наднаціональних повноважень. Всі органи СНД мають виключно консультативні та координаційні функції. Членство в СНД є добровільним, і, згідно зі ст.10 Угоди про Співдружність Незалежних Держав, кожен з учасників має право призупинити чи припинити своє членство, повідомивши про це її учасників за рік.

Головною метою СНД задекларовано співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав- членів. Таке співробітництво має перетворитися в майбутньому на Економічний союз.

Принципи СНД: держави- члени суверенні й рівні, держави- члени є самостійними й рівноправними суб’єктами міжнародного права.

Передбачалося, що СНД стане потужним економічним об’єднанням на кшталт Європейського співтовариства. Для цього, здавалося, були об’єктивні підстави. Промисловий потенціал держав СНД становить 10% від світового, запаси основних видів природних ресурсів – 25, експортний потенціал – 4,5%, простір СНД має досить розвинуту транспортну інфраструктуру

В 1992 році в Алма- Аті було засновано Міжпарламентську Асамблею СНД як консультативний орган для підготовки проектів законодавчих документів, що являють взаємний інтерес держав- учасниць. В 1995 році глави держав СНД підписали Конвенцію про Міжпарламентську Асамблею, відповідно до якої МПА одержала офіційний статус міждержавного органу.

Штаб- квартира Міжпарламентської Асамблеї держав – Таврійський палац у Санкт- Перебурзі.

У своїй діяльності МПА найбільше значення надає питанням, пов’язаним з гармонізацією та зближенням законодавств держав Співдружності. Ця робота втілюється в прийнятих МПА модельних законодавчих актах і рекомендаціях, при створенні яких враховується досвід парламентів країн Співдружності і міжнародних парламентських організацій.

При Виконавчому комітеті СНД функціонує Консультативна Рада з питань праці, міграції та соціального захисту населення держав- учасників СНД. Вона створена відповідно до Міжурядової угоди (Москва, 1992 рік). Україна не є учасником Угоди, але бере активну участь практично у всіх засіданнях Консультативної Ради як спостерігач. Цілями Консультативної Ради є:

  • вироблення узгодженої політики шляхом консультацій та обміну думками з проблем, що представляють взаємний інтерес;
  • гармонізація законодавства держав – учасників Співдружності і врегулювання питань, пов’язаних із трудовими відносинами, міграцією, зайнятістю, соціальним захистом та ОП;
  • розробка позицій і парафування проектів міждержавних угод із цих питань.

Основними завданнями Консультативної Ради є: сприяння формуванню узгодженої політики та заходів по її здійсненню в сфері трудових відносин і соціального партнерства, ОП, взаємодії в рішенні проблем міграції й зайнятості, соціального захисту населення та охорони здоров’я громадян, які піддалися впливу радіації.

Основними напрямами діяльності Ради є:

  • формування спільного ринку праці і регулювання міграції робочої сили;
  • визначення правового статусу трудящих- мігрантів і членів їхніх родин;
  • створення і удосконалення нормативної бази з питань праці для країн СНД;
  • пенсійне забезпечення громадян- учасників СНД;
  • регулювання соціально- трудових відносин у транснаціональних корпораціях;
  • проведення скоординованої політики в галузі умов і ОП з урахуванням загальноприйнятих міжнародних правил;
  • рішення проблем інвалідності й інвалідів;
  • соціальний захист ветеранів, громадян, що постраждали в результаті радіаційних катастроф і аварій.

Радою підготовлені та прийняті такі міжурядові угоди:

  • Про співробітництво в галузі трудової міграції і соціального захисту трудящих- мігрантів (1994 рік);
  • Про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків (1994 рік);
  • Про співробітництво в галузі охорони праці (1994 рік);
  • Про порядок розслідування нещасних випадків на виробництві, що відбулися із працівниками при знаходженні їх поза державою проживання (1994 рік);
  • Про співробітництво в рішенні проблем інвалідності й інвалідів (1996 рік)
  • Про порядок розробки й дотримання погоджених норм і вимог з ОП до продукції, яка взаємно поставляється (1996 рік);
  • Про регулювання соціально- трудових відносин у транснаціональних корпораціях, що діють на території держав- учасників СНД (1997 рік);
  • Про співробітництво по застосуванню Єдиного тарифно- кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників і Кваліфікаційного довідника посад службовців (1999рік).

В рамках Угоди про співробітництво в галузі ОП фахівці України разом із фахівцями інших держав СНД проводять спільну роботу щодо удосконалення Системи стандартів безпеки праці , узгодження та розробки нормативної бази в сфері ОП для країн СНД.

Кожна зі Сторін цієї Угоди також визнає (без легалізації) дипломи, посвідчення та інші документи з питань ОП, видані державними та іншими уповноваженими на те органами про освіту працівників, їх кваліфікацію і допуск до виконання робіт підвищеної небезпеки.В рамках СНД розвиваються також двосторонні контакти в галузі ОП, зокрема, між Україною та іншими державами – членами СНД.На сьогодні Україна уклала угоди про взаємне працевлаштування громадян з Литвою, Росією, Молдовою, Білоруссю, Латвією, Вірменією. Укладені також двосторонні угоди у сфері соціального забезпечення з Латвією, Литвою, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Естонією, Молдовою, Росією.

В Європі було започатковано утворення регіональних об’єднань як форми інтеграційної взаємодії держав. Яскравим прикладом послідовної економічної інтеграції на регіональному рівні є Європейський Союз.

Принципи функціонування ЄС.

1.Принцип лояльної співпраці (ст. 10 ДЄСп; ст. 11/2 та 23/1 ДЄС) означає, що держави- члени зобов'язані зробити все для ефективності європейського права, зокрема мусять вживати усіх заходів для забезпечення здійснення своїх обов'язків, що випливають з ДЄСп чи секундарного права (позитивне зобов'язання) та утриматися від будь- якої дії, що може загрожувати досягненню цілей ДЄСп (негативне зобов'язання).

2. Солідарність між державами- членами (ст. 2 ДЄСп) проявляється, зокрема в різниці поміж розмірами внесків до європейського бюджету та користання з нього (так звані «чисті контрибутори» та «чисті реципієнти»). Найкраще цей принцип сформульовано в статті 10 [5] Римського Договору: „Країни- члени вживатимуть усіх заходів загального чи приватного характеру, щоб забезпечити виконання зобов'язань, що випливають з цього Договору чи з дій, виконаних інституціями Спільноти.Ці країни будуть сприяти виконанню завдань Спільноти. Принцип солідарності з одного боку означає, що країни- члени не можуть не виконувати права Спільнот, думаючи про свої національні інтереси, а з іншого -  мусять робити все можливе, щоб постанови права Спільнот реалізувати якнайкраще.

3. Заборона дискримінації з підстав державної приналежності — походження: означає, що в відносно рівні ситуації не можуть бути оцінювані по- різному, а відносно різні — однаково, хіба якщо це має об'єктивне обгрунтування Тобто діє міжнародно- правовий принцип рівного ставлення. Значення, одначе, цього принципу є для ЄС вкрай важливим; наприклад область вільного руху товарів чи осіб.

4. Принцип Субсидіарності .Принцип субсидіарності окреслює поділ повноважень між країнами- членами та Спільнотою, що є сформульовано в ст. 5 [3b], доданій до Римського Договору Маастрихтським Договором: Спільнота діє в рамках своїх повноважень, визначених цим договором, та поставленими тут перед нею цілями.Принцип субсидіарності означає, що справи, до яких Спільнота не має виключної компетенції, не можуть реалізовуватися , поки країна- член може самостійно досягти дану ціль, принаймні так само добре, як би це могла зробити Спільнота.

Кількість членів та масштаби діяльності Союзу незмірно збільшилися завдяки змінам політичних та економічних обставин у Європі та світі. Започаткували Європейський Союз шість країн, а зараз у його складі 27 країн- членів. Часом розширення діяльності відбувалось через просте збільшення повноважень; в інших випадках держави- члени домовлялися про зміни в договорах, щоб відродити європейську інтеграцію або поширити повноваження ЄС на нові сфери політики. Щоразу розширюючи повноваження ЄС, держави- члени також змінювали його інституційні засади, прагнучи поліпшити їхню ефективність, з одного боку, і підсилити демократичну легітимність – з іншого.

Європейська спільнота здійснює свою діяльність відповідно таким ці- лям: досягнення високого рівня економічного розвитку й зайнятості, утворення єдиного простору без внутрішніх кордонів, здійснення спільної зовнішньої політики, створення економічного й валютного союзу.

Як і в будь- якій організації, в Союзі створена своя система органів влади (інституцій), а саме: Європейська Рада, що встановлює цілі спільних політик; Європейська Комісія, яка вносить пропозиції щодо рішень, які слід ухвалити; Економічно- соціальний комітет та Комітет регіонів, котрі дають свої висновки щодо зазначених рішень; Європейський Парламент та Рада міністрів, що затверджують рішення; Суд та Рахункова палата, які контролюють законність цих рішень. Отже своїм інституціям Європейський Союз делегував деякі зі своїх повноважень, в тому числі й здійснення податкової, бюджетної та валютної політик.

Єдиний бюджет ЄС є фінансовою базою інтеграційних заходів, через який здійснюється як перерозподіл фінансових ресурсів між країнами- членами ЄС, так і реалізується єдина соціальна й регіональна політика.

За допомогою видатків та доходів бюджету здійснюється забезпечення високих темпів економічного зростання, вирівнювання рівня розвитку різних регіонів, підтримка валютної стабільності та стимулювання розробки та впровадження нових технологій. Отже бюджет Європейського Союзу виступає важливим засобом інтеграційних процесів.

Економічна інтеграція є дуже складним процесом, тому необхідні пе- реконливі докази, які б продемонстрували роль нових країн -  кандидатів (у тому числі України) у відповідному процесі, а також міру їх набли- женості та адаптованості до основних вимірів сталого розвитку країн ЄС. Україна також виявила бажання приєднатися до Європейської Спільноти. Така інтеграція допоможе прискорити економічний розвиток і гарантувати політичну безпеку та стабільність, сприяти розвитку демократії.

Але на шляху України до євроінтеграції існують певні проблеми, національна економіка потребує подальшого вдосконалення. Необхідно узагальнювати досвід інших країн та використовувати його з урахуванням специфічних особливостей становлення вітчизняної економіки, а також здійснювати свій подальший розвиток у відповідності до європейських стандартів.

Отже економічна інтеграція налагоджується і Європейський Союз вже сьогодні є найбільшим торгівельним блоком у світі. Але головною метою ЄС насамперед залишається політичний союз — вільне об'єднання націй заради збереження миру та процвітання, бажання зробити все можливе, аби не спровокувати загрозу внутрішнього розколу і відродження суперництва між державами.

РОЗДІЛ 2

УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ІНТЕГРАЦІЙНИХ УГРУПОВАННЯХ

2.1. Місце України в світовій інтеграції

Інтеграція України в західну економіку вкрай проблематична, оскільки яскраво простежується відносна відокремленість країн з розвинутою ринковою економікою від інших.Розвинуті країни дедалі більше "замикаються" одна на одну. Низка чинників стимулює їх внутрішньогрупове співробітництво, ввійти в яке непросто. Західні країни вже поділили або встановили сфери впливу на світових ринках, створили досить стійкі структури міжнародного поділу праці й технологічної взаємодії. Крім того, через низьку якість і застарілість основної маси промислового потенціалу України не завжди можливо застосовувати у виробництві сучасні західні технології, досягати високих якісних характеристик виробів. Вони відрізняються від західних стандартів якості продукції, системи метричнихстандартів.На рисунку 1 зображено допустиі шляхи входження України до різноманітних угруповань

Характер розвитку інтеграційних процесів у рамках СНД теж не може задовольнити Україну. Сукупний товарообіг між країнами СНД відчутно скорочується. І справа тут не стільки у відцентрових тенденціях, скільки в техніко- економічній непідготовленості більшості країн СНД до реінтегрування на новій, ринковій основі. Виявилася нежиттєздатною значна частина колишньої системи науково- виробничої спеціалізації і кооперування. Відбувається переоцінка ставлення до СНД як до інтеграційної структури, переглядаються колишні економічні зв'язки з погляду доцільності, вигоди і зиску і на мікрорівні -  підприємствами. Інтеграційний процес на макрорівні обумовлюється узгодженням на міждержавному рівні структурної, науково- технічної, соціальної та зовнішньоекономічної політики, чого досі не спостерігається в рамках СНД.

Члени Співдружності підписали понад 800 міждержавних документів -  угод, конвенцій, меморандумів тощо, тобто основа договірно- правової бази розвитку співробітництва вже створена. Проте й досі ця інтеграційна якість не отримала практичного відображення в організаційній структурі та механізмах роботи Співдружності. Свідчення цьому -  зниження зовнішньоторговельного обороту країн СНД

Внутрішніми загрозами у сфері техніко- економічних відносин є низька частка торгівлі Україною машинами, устаткуванням, готовими виробами (а загалом -  інформаційно та інтелектуально насиченою продукцією), ліцензіями, інжінірінговими та управлінськими послугами, втрата традиційних ринків збуту продукції машинобудування внаслідок її неконкурентоспроможності, майже повна відсутність участі у міжнародному поділі праці з країнами далекого зарубіжжя та незначна з країнами близького зарубіжжя, значна втрата внутрішнього ринку внаслідок ввезення в країну іноземних товарів нерідко сумнівної якості і придушення внаслідок цього вітчизняного товаровиробника тощо.

Спрямовуючи свої погляди в Європу, треба пам'ятати, що інтеграція країни у світову економіку -  це послідовне вирішення завдань, що забезпечують в першу чергу загальнонаціональні інтереси країни в цілому.Ця проблема не може вирішуватися без врахування зовнішньополітичних інтересів та внутрішньоекономічних орієнтирів. І тільки після того, як будуть досить чітко визначені основні елементи національної зовнішньої та внутрішньої економічної політики, можна буде визначити масштаби інтеграції у світове господарство.

Ґрунтуючись на єдності економічних та політичних інтересів України, вже зроблених нею реальних кроків, можна говорити про цілком визначену тенденцію розширення і розвитку її інтеграції до європейських структур.

Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур двома паралельними курсами -  безпосередньо та через членство в центральноєвропейських інституціях.

За цих умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин з такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як Європейський Союз (ЄС), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Рада Європи (РЄ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Економічна комісія ООН для Європи, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ).

Можливість вступу України до міжнародних організацій і структур їх члени пов'язують з багатьма чинниками. Одним із вирішальних серед них є визначеність нашої держави щодо таких аспектів її внутрішньої і зовнішньої політики, як національні інтереси, реальні і потенційні загрози, основні напрями і сформованість системи національної безпеки в цілому, зокрема економічної безпеки.

Входження України до європейського співтовариства не означає, що інтереси України повністю вписуються в економічні інтереси Європейського Союзу та інших економічних структур, а також європейських країн. Але цього не треба лякатися. В незбігу національних інтересів різних країн немає нічого протиприродного. Вочевидь, вони і не можуть бути повністю ідентичними. Головне, що на цьому шляху немає суперечностей, а отже проблему може бути вирішено. Успішне вирішення цієї проблеми приведе до зміцнення безпеки України, розбудови стабільної, мирної та неподільної Європи.

Геополітичні орієнтації України багато в чому залежатимуть від реальних акцій на підтримку України як у процесі внутрішніх трансформацій, так і в процесі її інтеграції до європейських структур.

2.2. Дослідження відносин України з СНД

Україна є учасницею, членом "нового Радянського Союзу", тобто Співдружності незалежних держав (СНД), яка була створена в грудні 1991 року. Уряд нашої держави розглядає СНД як міжнародний механізм, що доповнює і координує процес створення якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами, які утворилися на території колишнього СРСР, і має на меті сприяння більш успішному вирішенню проблем, що виникли внаслідок розпаду Союзу СРС. Україна стоїть на позиції насамперед економічної доцільності існування СНД, розвитку торговельно- економічних відносин між державами- учасницями Співдружності. Співробітництво в рамках СНД в усіх сферах співробітництва Україна розглядає крізь призму власних національних інтересів, при цьому усвідомлюючи своє право як незалежної держави самостійного формування позиції щодо активної та гнучкої політики в межах Співдружності, реалізації національних інтересів. Україна виступає проти перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами влади і управління, надання їй статусу суб'єкту міжнародного права. Тому Україна уникатиме і в подальшому участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва, здатній перетворити СНД у наддержавну структуру. У разі набуття подібною тенденцією домінуючого характеру вона залишає за собою право переглянути своє ставлення до участі в співдружності.

Україна, не підписавши СтатутСНД від 22.01.1993 р., де- юре не є державою – членом Співдружності, а має статус держави – засновниці та держави – учасниці СНД.

У рамках цього регіонального утворення Україна надавала пріоритет економічній складовій співробітництва, насамперед, формуванню повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень. Серед інших важливих сфер – науково- технічне та інноваційне співробітництво, взаємодія в енергетичній сфері, у тому числі у сфері використання атомної енергії, співпраця в АПК.Україна виступає проти перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами влади і управління, надання їй статусу суб'єкту міжнародного права. Тому Україна уникатиме і в подальшому участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва, здатній перетворити СНД у наддержавну структуру. У разі набуття подібною тенденцією домінуючого характеру вона залишає за собою право переглянути своє ставлення до участі в співдружності.

У сфері економіки Україна обрала і відстоює лінію створення власної відкритої економічної системи, участі в міжрегіональних ринках, серед яких чільне місце має займати спільний ринок Співдружності, незалежних держав, як рівноправне економічне інтеграційне об'єднання. Україна стоїть на позиції, яка передбачає збалансовану господарську діяльність всіх без винятку держав- учасниць СНД, що вимагає перегляду старих і переходу до нових форм інтеграції.

У військово- політичній сфері Україна стоїть на позиції неучасті в угодах військово- політичного характеру на геополітичному просторі колишнього СРСР. Такі угоди суперечили б проголошеному Верховною Радою прагненню набути в майбутньому нейтрального статусу.

Україна не має ніяких територіальних претензій до всіх сусідніх держав, у тому числі держав- учасниць СНД. Водночас свої державні кордони, що склалися на період розпаду СРСР, вона вважає непорушними.

Послідовно дотримуючись виробленого щодо СНД курсу, Україна не підписала Угоди про Сили спільного призначення на перехідний період (14 лютого 1992 року, Мінськ), Договір про колективну безпеку (15 травня 1992 р., Ташкент), Статут Співдружності незалежних держав (22 січня 1993 р., Мінськ) та цілий ряд інших документів, які передбачали утворення наднаціональних органів. При розгляді питання про економічний союз, підписані декларації і рішення про його утворення (14 травня 1993 р., Москва) Президент України, у відповідності до позиції Верховної Ради, зробив застереження, що Україна не підтримує термін "союз". "Ми підтримуємо інтеграцію, інтеграційні процеси, -  уточнив Президент. Ми за те, щоб СНД існувала, ми за те, щоб Співдружність розвивалась у рамках економічних відносин, але ми не можемо підтримувати політичну, воєнно- політичну інтеграцію і всі інститути, які будуть утворюватись, тому що це загрожує суверенітету" – Слова Президента УкраїниПётра Алексійовича Порошенко

Таким чином, Україна, очолюючи "групу неприєднання" серед країн СНД (до складу якої входять також Молдова та Азербайджан), що протидіє утворенню будь- яких наднаціональних органів чи військово- політичних механізмів, наша держава дедалі більше визначає, чи залишиться СНД вільною економічною асоціацією, чи перетвориться на тісну військово- політичну конфедерацію. Без України новий Радянський Союз неможливий.З огляду на те, що Білорусія зливається з Росією, позиція України набуває ще більшого значення. Уникаючи інституціоналізації СНД як механізму безпеки, Україна водночас має розвивати економічну співпрацю з Росією та іншими державами колишнього СРСР.

Участь України в Співдружності за соціальним та гуманітарним напрямками багатосторонньої співпраці дозволяла вирішувати окремі питання правового та соціального захисту трудящих- мігрантів, надання правової допомоги, пенсійного та соціального забезпечення різних категорій населення, охорони здоров’я, повернення в Україну депортованих осіб, національних меншин, та низку інших питань, що не врегульовані на двосторонньому рівні.

Крім того,  Україна до 2014 року брала участь у співробітництві в рамках СНД у Антитерористичному центрі СНД (АТЦ СНД), Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю (БКБОЗ), середньо та довготермінових програмах, спрямованих на боротьбу з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму, організованою злочинністю, наркотрафіком.

При цьому традиційно Україна не брала участі у військово- політичних угодах, спрямованих на створення оборонного союзу в межах СНД, а відтак – не є стороною Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Україна також не брала участі й у Колективних силах Співдружності для підтримання миру поза егідою ООН чи ОБСЄ.

У цілому Україна утримувалася від будь- яких дій в рамках СНД, що не відповідають курсу нашої держави на інтеграцію до європейського політичного, економічного та правового простору.

Як передбачалося Рішенням Ради глав держав СНД від 25 жовтня 2013 року, Україна була визначена головуючою в СНД у 2014 році.

Серед пріоритетів головування України в СНД у 2014 році, в основу якого було покладено принцип рівноправності, партнерської взаємодії та зміцнення добросусідських відносин між державами – учасницями СНД, було визначено зовнішньополітичну, економічну, гуманітарну, науково- технічну та інноваційну сфери діяльності Співдружності, транспорт, енергетику, боротьбу з новими викликами та загрозами.

Однак, починаючи з 27 лютого 2014 р., після того, як з боку Російської Федерації виникла загроза, пов’язана з порушенням територіальної цілісності України, використання на території АРК військового контингенту Збройних Сил РФ, оголошення нелегітимного референдуму щодо незалежності Криму та інших протиправних дій Росії, Україною як головуючою в СНД державою було ініційовано невідкладне скликання 7 березня ц.р. у Києві позачергового засідання Ради міністрів закордонних справ СНД, метою якого передбачалося прийняття відповідної Заяви РМЗС про ситуацію в окремих регіонах України, включаючи Автономну Республіку Крим.

Проте, Співдружність Незалежних Держав, на відміну від інших міжнародних організацій (ООН, ЄС, РЄ, ОБСЄ), усунулася від прийняття відповідальних політичних рішень щодо базових принципів існування Співдружності.

З урахуванням цього, Українська сторона нотою МЗС України від 19.03.2014 р. заявила про припинення головування в СНД у 2014 р. Відповідно, починаючи з квітня 2014 року, співробітництво України в рамках СНД зведено до мінімуму. Україна вийшла з низки багатосторонніх угод в рамках СНД та припинила членство у багатьох органах галузевого співробітництва.

2.3. Проблеми і перспективи співробітництва ЄС з Україною

Фактично від початків унезалежнення Україна будувала свою зовнішню політику і -  в ширшому розумінні -  свою незалежність на "поверненні до Європи". Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (16 червня 1994 р.), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. У 1994- 1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України (28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996 р.), які висловлювали підтримку незалежності, територіальної цілісності, демократичних політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки, 1 березня 1998 року Угода про партнерство і співробітництво набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу", розраховану на період до 2007 року. Набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі було проголошено стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена ЄС -  головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньотерміновому вимірі.

У 1998- 1999 роках було сформовано інституційну базу співпраці згідно з Угодою про партнерство і співробітництво (УПС) і проведено перші засідання Ради (8- 9 червня 1998 р.) і Комітету (5 листопада1998 р.) з питань співробітництва між Україною та ЄС, відповідних підкомітетів, а також перше робоче засідання Комітету парламентського співробітництва (ЗО листопада -  1 грудня1998 р.). Регулярні консультації між Україною і "Трійкою" ЄС та саміти Україна - ЄС стали нормою двосторонніх взаємин, все це відображено у рисунку 2.3.

Рисунок  2.3.Розвиток стосунків Україна – ЄС :

На відмінувід інших центрально- східноєвропейськихкраїн, які мають з Європейським Союзом угодипроасоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередніпереговори про вступ до нього,в УПС прямо нейдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в ЄвропейськомуСоюзі ів Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року.Разомз тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" іпривітав її "проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересам Європейського Союзу, було,зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво е передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи тадопоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.

Таким чином, незважаючи на те, що Спільнастратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питанняпромайбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувалановісфери і можливостідля поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриютьУкраїні дверідо Європейського Союзу.

Очевидно,що сучасні слабкієвроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ-  Роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування "декларативної" і брак "імплементаційно'і" культури в органах виконавчоївлади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетностіполітики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейськоїї інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угодипро партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсуватибрак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , "неконструктивною опозиційністю" Верховної Ради.

На відмінувід інших центрально- східноєвропейських країн, які мають з Європейським Союзом угодипроасоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередніпереговори про вступ до нього,вУгоді про партнерство і співробітництвопрямо нейдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в ЄвропейськомуСоюзі ів Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року.Разомз тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" іпривітав її “проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересамЄвропейського Союзу, було,зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи тадопоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.

Таким чином, незважаючи на те, що Спільнастратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питанняпро майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувалановісфери і можливостідля поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриютьУкраїні дверідо Європейського Союзу.

Очевидно,що сучасні слабкієвроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ -  роки тупцювання на місці залишили Україну позадутих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування "декларативної" і брак "імплементаційної" культури в органах виконавчоївлади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетностіполітики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угодипро партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції,слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянськогосуспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативнетло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну- аутсайдера.

Подібні загрози і непевності є і в сфері економіки. Наявне правове поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.

Відсутність помітних зрушень у товарній структурі.

Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь- яких істотних зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для нарощування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а ноу- хау радянських часів. З- поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внутрішнього ринку та ринків колишнього СРСР на решту світу .

Головні носії експортного буму України до ЄС -  це металургія (чорні та кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами. Структурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування;

натомість імпорт машин та устаткування — певна річ, через поглиблення загальної економічної кризи -  відчутно скорочувався.

Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості -  харчовій та легкій -  останнім часом можна спостерігати ознаки пожвавлення виробництва, зокрема через використання на підприємствахімпортованих інвестиційних товарів.

Решта ж галузей досі на змогла опанувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисловість України пов'язаний з добре відомими хронічними валами підприємницького клімату в країні - неусталеністю законодавства, поширенням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього несприятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енергоємних виробництв тільки закріпилися.

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту.

Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подальше нарощування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експортний потенціал до межі вичерпання. Одним з головних структурних викривлень є в цьому плані так званийімпортний компонент в експорті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак, Україна неспроможна експортувати свої традиційні товари без збільшення (або принаймні збереження незмінним) імпорту енергоносіїв. Високий ступінь концентрації експорту (коли обмежена кількість товарних груп або товарів мають високу питому вагу у загальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт. Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки вже 1999 року : скорочення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це, серед іншого, спричинило істотне падіння обсягів експорту металів.

Погляд на чинники, що уможливили такий несприятливий дляУкраїни перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв'язок з глибинними структурними викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні. Недотримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну заборгованість, використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та "заощадженню" коштів шляхом невиплати заробітної плати працівникам. Якщо українські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме завдяки цим особливостям, то так звана абсолютна конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною. За таких умов, крім того, неможливо з'ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть і самі ціни не піддаються відстеженню. Ясно одне: за існування системи неплатежів та бартеру прозорості, а відтак справжнього використання конкурентних переваг України у торгівлі з ЄС бути не може. Що довше в Україні існуватимуть означені викривлення, то важче буде країні аргументовано спростовувати закиди в демпінгу через порушення міжнародних стандартів обліку.

Таким чином, вступ до Европи  покрашів би становище країни на карті світу, але є багато чинників які мають великий вплив на рішення Европи що до вступу України в ЕС .Україна для подальшого розвитку та інтеграції повинна змінити систему госодарювання, та вирішити внутрішні проблеми, зменшити імпорт та збільшити єкспорт без збільшення єнергоемкості процесу. Для цього потрібно збільшити єнергетичні ресурси країни, ала у нинішній ситуації це не можливо, бо найбільший постачальник вугілля в країні є Донбасс, який зараз знаходиться у стані ворожнечі з владою. Україна таким чинов втрачає свого найбільш вигідного постачальника єнергоресурсів, і тому повинна імпортувати вугілля з Африки або з Европи за більшу ціну. Як вже було сказано головні носії експортного буму України до ЄС -  це металургія, але більша частина  заводів та фабрик знаходяться на тому ж Донбасі, розбиті конфліктом  та безладдям, не спроможні випускати продукіцю, закриваються та розкрадаються. Тому експорт України ще довго буде нижчим за імпорт.

РОЗДІЛ 3. ОБҐРУНТУВАННЯ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З ЕКОНОМІЧНИМИ УГРУПОВАННЯМИ

Україна виступає на міжнародній арені з позицій великої європейської держави, яка має чималий потенціал саморозвитку. Держава домагається взаємовигідного, рівноправного партнерства в двосторонніх відносинах, активно виступаючи проти всяких спроб дискримінації і тиску.

Важливими напрямами зовнішньоекономічної політики України є:

- захист національних економічних інтересів;

- захист інтересів національного товаровиробника на зовнішніх ринках;

- вдосконалення структури зовнішньої торгівлі;

- національне державне регулювання, стимулювання експорту і контроль імпорту;

- протидія товарній експансії і агресії;

- протидія демпінгу з боку зарубіжних товаровиробників;

- раціональне використання транзитних можливостей країни;

- стимулювання розвитку виробництва, імпорт замінних товарів і технологій;

- посилення державного контролю і регулювання зовнішньоекономічних відносин регіонів і суб´єктів господарювання.

Становлення зовнішнього сектору економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, але й поділені між основними суб´єктами світової господарської діяльності. За цих умов країні непросто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. Визначаючи зовнішньоекономічну стратегію, Україна має виходити з двох найважливіших реалій;

-з потреб і тенденцій розвитку міжнародної економіки;

-з рівня розвитку й структури національної економіки.

Формування зовнішнього сектору економіки України відбувається в умовах реструктуризації міжнародної економіки, суть якої полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багатополярної системи суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності. Посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високо- інтегрованих економічних просторів, які об´єднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. Таких потужних інтеграційних груп у світі сьогодні три: Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) та угруповання країн Азіатсько- Тихоокеанського регіону. Україна повинна зважати на наявність цих інтеграційних угруповань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн- учасниць таких центрів. Формування багатофункціональної моделі зовнішньої економіки України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з цими інтеграційними угрупованнями. Важливим зовнішнім чинником становлення такої моделі є співробітництво з країнами СНД.

Вирішення питання про входження до міжнародної економіки потребує від України чіткого визначення стратегічних і тактичних цілей зовнішньоекономічної політики. З огляду на економічну і політичну ситуацію, що склалася у світі, стратегічні цілі формування зовнішнього сектору економіки України визначаються як орієнтація країни на подальше багатовекторне співробітництво з країнами СНД, а також на європейські інтеграційні структури, які розвиваються на основі ЄС.

Таким чином, до першочергових завдань належать:

- посилення співробітництва в рамках СНД;

- набуття Україною членства в СОТ;

- набуття Україною членства в ЄС;

- ефективніше використання потенціалу взаємозв´язків України з розвиненими країнами світу;

- реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що розвиваються;

- поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями;

- регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку.

Посилення співробітництва в рамках СНД дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого — нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких України відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві.

Україна зацікавлена в подальшій лібералізації зовнішньоекономічних зв´язків і з іншими країнами -  членами СНД. Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою.

Набуття Україною членства в СОТ розглядається як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій. Членство України в СОТ є чітким шансом для держави, для української економіки завоювати нові ринки і підвищити конкурентоспроможність через якість товарів, додаткового споживача, додаткові технології.За оцінками вітчизняних та іноземних експертів вступ України в СОТ:

- значно вплине на розвиток виробництва, збільшиться обсяг іноземних інвестицій в національну економіку. Офіційний вступ України до СОТ зможе приносити додаткові іноземні інвестиції і сприятиме зростанню добробуту українських громадян. Україна має можливість претендувати на інвестиції транснаціональних компаній, які зараз працюють в країнах Центральної і Східної Європи, які стали членами ЄС. Членство у СОТ є чинником привабливості для інвестицій цих компаній, оскільки членство в організації полегшить доступ продукції, виробленої в Україні, на ринки 151 країни світу;

- обсяг експорту та імпорту збільшиться в результаті зняття або ліквідації торговельних квот, зменшення мита та різного виду зборів. Одночасно будуть досягнуті більш вагомі результати завдяки посиленню конкуренції на внутрішньому ринку, створенню сприятливих умов для зростання обсягів виробництва та підвищення якості продукції. Зовнішній товарообіг України може значно вирости; реальний валовий внутрішній продукт за рахунок додаткового збільшення експорту української продукції; вступ України до СОТ сприятиме зниженню втрат від антидемпінгових розслідувань і ослабленню тарифних і нетарифних бар´єрів для експорту вітчизняної продукції на зовнішні ринки;

- у більш вигідному становищі будуть українські виробники сталі, враховуючи відміну обмежень на експорт продукції за кордон. В результаті цього обсяг виробництва сталі може значно збільшитися.

Одночасно у складному становищі опиняться:

- виробники сільськогосподарської продукції та сільське господарство в цілому. Не зважаючи на те, що деякі продукти харчування будуть мати попит на ринках європейських держав, зокрема пшениця, соняшник тощо, інші продукти не зможуть бути реалізованими. В першу чергу, це стосується цукру та молочних продуктів, кількість яких буде мати обмежене використання. Ситуація ускладниться зростанням цін на ці продукти, ліквідацією державного захисту виробників цих продуктів;

- малі сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, якщо вони не зможуть адаптуватися до більш високих стандартів стосовно якості продуктів та їх екологічного захисту.

Набуття Україною членства в ЄС відповідає довгостроковим інтересам України і передбачає:

- проведення переговорного процесу та підписання угоди про асоціацію України та ЄС, які визначатимуть новий формат відносин і наближатиме країну до кінцевої мети -  утворення передумов набуття повноправного членства в Євро- союзі;

- проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, який передбачатиме функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо;

- приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах;

- виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна зможе бути краще інформованою про внутрішні перетворення у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах стосовно питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримати полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС;

- проведення переговорного процесу та створення митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері;

- повне виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі.

Використання потенціалу взаємозв´язків України з розвиненими країнами світу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм та методів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозв´язків України з розвиненими країнами світу, особливо в трансформації технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу. Слід суттєво активізувати зовнішньоекономічні зв´язки з іншими країнами Центральної та Південно- Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема щодо транзитних перевезень, агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно- туристичної сфери тощо.

Реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економічного зростання та євро- інтеграційного курсу України.

Поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями. Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у відносинах з МВФ поступово має зміститися в площину безкредитних стосунків, координації у сфері валютної політики, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон´юнктури, з динамікою та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків.

Регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку. Для повноцінного входження України до світового господарства потрібний регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії -  забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики.

Інтеграція України у світові економічні структури потребує певного часу і відбуватиметься в міру формування внутрішніх і зовнішніх передумов. Основними з них є:

- розвиток власних галузей, що мають конкурентні переваги у світовій економіці;

- створення могутнього внутрішнього ринку — основи для завоювання міжнародних ринків і закріплення на них;

- забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;

- досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

- постійна гармонізація національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами СОТ.

Найбільш прийнятною для України є експортно- орієнтована модель економічного розвитку з реалізацією політики імпортозаміщення, яка повинна спиратися на комплексну і динамічну державну зовнішньоекономічну політику.

Отже, на на нашу думку,  головне завдання української держави сьогодні -  визначити нові напрями, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки, сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу. Ні одному єкономічному угрупувааню не потрібна слабка, економічно нестабільна держава, тому поки Україна не подолае шлях вирішення своїх проблем, її вступ до економічного угрупування залишиться під питанням.

Висновок :

Розвиток інтеграції обумовлює співробітництво між національними господарствами різних країн, що супроводжується частковою або повною уніфікацією законодавчої бази, ліквідацією бар'єрів у торгівлі між країнами, зближенням ринків країн з метою створення єдиного ринку. Стратегічний напрям інтеграції України передбачає проголошення курсу на багатовекторність, розвиток відносин як із країнами СНД, і особливо з Росією, так і розширення економічних відносин із країнами Європейського Союзу; участь у регіональних організаціях. Інтеграція -  взаємодія і взаімопріспособленіе національних господарств різних країн, що веде до їх поступового економічного злиття.

Розглянули особливості зовнішньоекономічної політики України по відношенню до економічних угруповань, зробили класифікацію угрупувань, таких як ЄС, спільний ринок, валютний ринок, митний союз та інші. Також співпоставили єкономічні угрупування та виділили їх роль у розвитку та житті України. Проаналіізували проблеми, що зупиняють інтеграцію, загальна проблема – це стан країни – затяжна криза, як економічна так і соціальна.Проведений аналіз довів, що Україна в умовах конфлікту не є бажаною у будь якому з економічних угруповань, бо економічний стан країни невблаганно рухаеться до дефолту, та у майбутнйому до розпаду країни. (Нагадуе ситуацію з ліво- і правобережною Україною)

Розглянули найвідоміщі єкономічні угрупування, їх переваги ті інше. Визначили, що для успішної інтеграції  украаїні потрібно зробити  низку великих змін, як єкономічних, так і соціально- політичних, а поки цього не відбулося інтеграція україни не ворухнеться з мертвої позначки. Хоча зараз відбуваеться активний вступ україни до ЄС, на повну інтеграцію, тобто на визнання україни членом ЄС, потрібно дуже багато зусиль та часу.

В процесі написання курсової роботи було вирішено наступні задачі:

  • Зовнішньоекономічна політика України щодо інтеграційних угруповань.Європейська інтеграція - ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо - та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до Європейського Союзу та створення необхідних передумов для вступу до ЄС у майбутньому. Органічною частиною євроінтеграційного курсу України було завершення процесу приєднання України до СОТ, яке відбулося 16 травня 2008 року. У 2006 р. було Україні запропоновано перейти по першої стадії інтеграції з ЄС - створення зони вільної торгівлі після вступу до СОТ.
  • Процес розвитку економічної інтеграції.Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Дослідження, проведені в даній роботі, можуть бути покладені в основу вирішення стосовно подальшого вирішення напрямів вступу до міжнародних економічних угруповань.

Використані джерела:

Бендерський Ю. Реалії світогосподарських процесів і місце в них України // Економіка України. – 2003. – №1. –с.70- 75.

Бойко О.В. Міжнародний імідж України: який він і кому

Сотніков В.Ф. Співдружність лідерів – 70 років : [історичний нарис] / В.Ф. Сотніков. – [за ред. В.І. Шамілова]. – Запоріжжя : Інтер- М, 2010. – 122 с. 

Електронні ресурси віддаленого доступу

http://5ka.at.ua/load/rozmishhennja_produktivnikh_sil/integracija_ukrajini_v_suchasnu_svitogospodarsku_sistemu_referat/53- 1- 0- 7341

http://bibliofond.ru/view.aspx?id=649871

http://bukvar.su/mezhdunarodnye- otnoshenija/page,2,121553- Evropeiyskiiy- soyuz- i- ego- vneshneekonomicheskie- problemy.html

http://cis.mfa.gov.ua/ua/ukraine- cis/cooperation

http://elib.lutsk- ntu.com.ua/book/fb/etme/2010/10- 137/topics/topic_01/theor_01/topic_8.html

http://megalib.com.ua/content/8335_14_Osnovni_napryami_rozvitky_zovnishnoekonomichnoi_diyalnosti.html

http://ukraine- eu.mfa.gov.ua/ua/ukraine- eu/relations

http://ref.co.ua/84897-Mezhdunarodnye_ekonomicheskie_gruppirovki.html

http://ua.textreferat.com/referat- 9358- 2.html

http://www.un.org/ru/index.html

http://www.studfiles.ru/preview/5535962/page:2/

http://studopedia.ru/3_4848_osnovnie-ekonomicheskie-gruppirovki-stran-sovremennogo-mira.html

http://www.studfiles.ru/preview/3347920/

http://www.studfiles.ru/preview/5483869/page:4/

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D1%8E%D0%B7

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%9D%D0%B5%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D1%8E%D0%B7

Особливості зовнішньоекономічної політики України по відношенню до економічних угруповань на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Правове регулювання митної політики України

2. Реферат ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ ТА ФОРМУВАННЯРОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

3. Реферат Особливості поєднання економічних реформ і політичної демократизації в країнах пострадянського простору

4. Реферат Аналіз і узагальнення політики Української Центральної Ради щодо національних меншин та особливості її здійснення

5. Реферат Економічна сутність та роль інструментів грошово-кредитної політики в забезпеченні стійкості банківської системи України

6. Реферат Загальна характеристика засад нової економічної політики та її законодавче оформлення. Характерні риси та особливості проведення НЕПу в Україні

7. Реферат МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

8. Реферат Інформаційний бізнес і його особливості в умовах України

9. Реферат Визначити особливості філософської думки Стародавньої Русі та України у ХІІІ – ХVIIIст. Києво-Могилянська академія як осередок філософії в Україні

10. Реферат Принципи здійснення та види зовнішньоекономічної діяльності