Новости

Художня обробка соломки

Работа добавлена:






Художня обробка соломки на http://mirrorref.ru

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

Курсовий проект

на тему «Художня обробка соломки»

КПТН 0000. 00. 00. 00. ПЗ

2008ЗМІСТ

  1. Соломка, як вид декоративно-прикладного мистецтва.
    1. Виникнення та розвиток соломки.
    2. Техніки виконання соломки та її регіональні особливості.
    3. Стан розвитку соломки на Поділлі.

2.    Роль і місце соломки у встановлені особистості учнів.

2.1. Аналіз шкільних програм і підручників в контексті ознайомлення учнів з соломкою.

2.2. Розробка проекту авторського виробу.

2.3. Розробка альбому зразків

Висновки.

Література

Додатки.

Вступ

Декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня праця. Це широка галузь мистецтва, що художньо формує матеріальне середовище, створене людиною. З давніх-давен воно гідно виконує не лише матеріальну, практичну, але й духовно-естетичну функції, виступає змістовно-емоційним самовираженням народу, відображає його мораль, національний ідеал краси земного життя, добра, людських сподівань. Незважаючи на свою нелегку долю – постійні війни, пограбування, виселення, голодомори, – наш народ зумів зберегти віковий мистецький талант і генокод. Через твори декоративно-прикладного мистецтва, в яких увічнені історія, досвід, думки, бажання та звернення до нащадків, ми відчуваємо безпосередній магнетичний зв’язок із минулим.

Українське соломо плетіння набуло широкого визнання у нашій країні та за її межами. У його зручних утилітарних формах і динамічних образах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

Соломо плетіння живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як художня праця. Це широка галузь мистецтва, що художньо формує матеріальне середовище, створене людиною. З давніх-давен воно гідно виконує не лише матеріальну, практичну, але й духовно-естетичну функції, виступає змістовно-емоційним самовираженням народу, відображає його мораль, національний ідеал краси земного життя, добра, людських сподівань. Незважаючи на свою нелегку долю – постійні війни, пограбування, виселення, голодомори, – наш народ зумів зберегти віковий мистецький талант і генокод.

Курсовий проект  полягає увіднесені виду римисла такого, як соломо плетіння до широкої верстви населення щодо історії виникнення та становлення  виду та техніки соломо плетіння.Завданямполягає у виявленні в студентів знань, умінь і навичок науково-дослідницької та пошукової роботи щодо історії виникнення та становлення різних видів та технік декоративно-прикладного мистецтва, а також в підготовці під час дослідження соломо плетіння та її впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів.

1. Ремесло, як вид декоративно-прикладного мистецтва.

Захоплююче враження справляють неозорі моря хлібів – ці гігантські золоті простори, по яких теплий літній вітер жене пружні хвилі. Стрункі і пружні стебла несуть важкі тугі колоски чи пухнасті мітелки з налитими зернами хліба.

Хліб – одна з найважливіших основ нашого благополуччя. Можна собі уявити, наскільки важливим був хліб у минулому. Від урожаю залежало саме життя землероба і його сім’ї. Звичайно, що і солома завжди максимально використовувалась у господарстві землеробських народів.

Снопами обмолоченої соломи покривали дахи будинків. Солома йшла на

корм і підстилку худобі, а в неврожайні роки її підмішували в хліб. Вона взувала і одягала селянина, утеплювала його дім була йому постіллю. З неї людина навчилася виготовляти капелюхи, кошики та інше господарське начиння.

Разом з тим солома була для селянина не тільки матеріальною цінністю. Всі землеробські народи наділяли стебла хлібних рослин особливою духовною сутністю, вірили, що в них закладений дух божества хліба, хлібного поля, сила його родючості, вважалось, що і колоски і солома, скошені при дотриманні особливих ритуалів, здатні впливати на благополуччя селянського життя.

Солома завжди була незамінний пластичним матеріалом для створення різних обрядових атрибутів і прикрас, в яких яскраво проявились фантазія і майстерність селян.

Найбільш багата різноманітними прикладами народної творчості жнивна обрядовість. Повсюди існували звичаї прикрашати перший “зажинковий” і останній “обжинковий” сніп, зібраний з поля, сплітати з хлібних колосків вінки, залишати на ниві заплетеними останні колоски. Колись цим діям надавали магічного змісту. З часом обрядові атрибути жнив набули символічного значення, стали прикрасами, які виконували за традицією.

Вінками з колосків прикрашали голови дівчат-жниць, їх дарували господарю поля в знак побажання благополуччя.

“Дідух”, майстерно виготовлений з обжинкових колосків, є невід’ємним атрибутом різдвяних свят нашого народу. Він займає почесне місце на столі на Святвечір в більшості населених пунктів України.

Щорічно оновлюючи традиції жнивних обрядів, їх святковий характер, а також наявність природного матеріалу, який не потребував спеціальної підготовки, сприяли розвитку колективної народної творчості соломоплетіня.Саме в цей період народжувались нові форми виробів із соломки, які вже не обов’язково були пов’язані з символікою родючості, народжувались нові способи плетіння

  1. Виникнення та розвиток ремесла.

Історія розвитку декоративної скульптури та іграшок з соломки сягає в сиву давнину. У виготовленні скульптури із соломки у майстрів різних регіонів склалися своєрідні прийоми. Поряд з цим у них закладено багато спільного, що визначається можливостями самого матеріалу.

Солома, вирощена руками людини в праці, в турботі про хліб не могла не тішити людину красою, не зігрівати своїм теплом. Краса її золотистого відтінку, світлоносність і блиск – подібні сонячному світлу і кольору дорогоцінних металів. Солома це справжнє селянське золото, яким природа щедро обдарувала землероба. Без високої естетичної оцінки соломи як декоративного матеріалу неможливе було б народження мистецтва соломоплетіння. Саме ці художні якості цього матеріалу любовно і вміло виявлені в кращих творах народних умільців.Традиції цього виду мистецтва виявились надзвичайно життєздатними. Майже до наших часів вони підтримувались в селянському середовищі трудовими навиками в обходженні з цим матеріалом, його незамінністю в господарстві. Свої різноманітні прояви народні традиції соломоплетіння знайшли в повсякденних предметах селянського побуту.

Плетення – одне з найдавніших ремесел. Воно виникло, як і кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу, які потребували відповідних знарядь виробництва. Його сліди  знайдені археологами ще в неоліті.

Солом’яні посудини великих розмірів, кошики були не замінимі в селянському господарстві. В них зберігали зерно, муку. Овальні кошики використовували під час сівби вручну. Щільно сплетені з джутів соломи, вони не поступались за міцністю дерев’яним бочкам, а інколи були так майстерно зроблені, що не пропускали налиту в них воду. Міцні солом’яні стінки не прогризали миші. Такий посуд забезпечував необхідну для зберігання зерна і муки вентиляцію. Навіть при постійному використанні такі предмети служили селянину навіть більше як півстоліття.

В побутових предметах, сплетених із джгутів соломи, органічно поєднались утилітарні і художні якості. Розглядаючи в музеях ці предмети, ми не можемо не оцінити смаки, почуття ритму і гармонії, якими володіли майстри, які їх створили.

Селянські діти і молодь плели із соломки прикраси. Пальці прикрашали солом’яними колечками, “де вміла рука будувала у вузлі досить красиву пов’язь”. Дівчата одягали на шию нанизані на нитку легкі солом’яні намистинки. І хоч такі прикраси часто не доживали і до кінця дня, в народі не забували прийоми плетіння, передавали їх з покоління в покоління.

Підвісні конструкції з соломи є найдивовижнішим винаходом народної декоративної творчості. Вони прикрашали селянський дім на Різдво. В буденній простоті селянської хати цей незвичайний декоративний предмет створював особливий настрій. Виготовлення різдвяних підвісок найчастіше було розвагою селянської молоді. Безліч рук плели окремі деталі, іноді доволі великі за розміром і складної за конструкцією солом’яної підвіски. Ця колективна творчість завжди спиралася на традиції, прийняті в тій чи іншій місцевості відносно форм і прикрас підвісних конструкцій, але загальна фантазія, винахідливість і вигадка завжди вносили в них щось нове і несподіване.

У різних народів солом’яні підвіски носять різні назви. Але найчастіше, особливо в Білорусії, Україні (Полісся), Польщі, різдвяні підвісні прикраси з соломи називають “павук”. Ажур солом’яної конструкції справді нагадує справжню павутину, зіткану павуком. Ця назва має глибоке за своїм змістом значення. У фольклорі багатьох народів павутина виступає в ролі дороговказної рятувальної нитки, яка з’єднує небо і землю.

Шедеври народного соломоплетіння бережно зберігають вітрини музею білоруського народного мистецтва, розташованого під шпилями старого костелу у мальовничому містечку Раубичи під Мінськом. Такими шедеврами є солом’яні Іконостасні ворота, сплетені білоруськими майстрами кінцяXVIII – початкуXIX ст. за красою, художньою досконалістю і майстерністю виконання ці твори, мабуть, перевершують все, що створювалось в рамках обрядового і побутового творіння з соломки.

Коли дивишся на солом’яне мереживо воріт, то здається, що сам час зупинив свій рух перед цією тендітною рукотворною красою, щоб нащадки тих, хто перетворив просту солому в скарб, могли захоплюватися цим високим мистецтвом.

Історія зберегла ім’я майстра воріт, які походять з села Вавуличі, що на Пінщині, - місцевого селянина з білоруським прізвищем Климович. Проте, коли розглядаєш солом’яне мереживо царських воріт, здається, що над їх створенням працював не один майстер. Сотні плетених квадратів і ромбів, багато метрів витого джгута різної товщини...

Солом’яні царські ворота – вершина соломоплетіння минулого, свідчення високого рівня розвитку цього виду народного мистецтва вXVIIIXIX ст. Ми не можемо не захоплюватися досконалою технікою і високим художнім смаком майстрів минулого, коли розглядаємо ще один унікальний зразок соломоплетіння – плетену шкатулкупочаткуXIX ст., яка зберігається в Державному Історичному музеї в Москві. Походження цієї невеликої шкатулки, ім’я майстра, який її створив, невідомі, але дивує її майже повна схожість з білоруськими плетеними солом’яними воротами.

Сплетена шкатулка з надзвичайною майстерністю. Легка і ажурна, вона, не маючи всередині додаткової основи, дуже міцна.

Плетений солом’яний капелюх легкий, добре захищений від сонця, не намокає під час дощу. При всій своїй простоті солом’яний капелюх завжди був красивою деталлю селянського костюма. Золотисті, з глянцевим відливом, рельєфною фактурою і узорчастим малюнком переплетенням, солом’яні капелюхи гарно поєднувались з плетеними кольоровими поясами, вишитими сорочками, служили прикрасою традиційного чоловічого костюма.

Перша письмова згадка про солом’яний капелюх належить до 946 року. В той час великі солом’яні капелюхи були частиною екіпіровки саксонських воїнів. ВXVXVIІ ст. солом’яний капелюх був уже широко популярний в Європі. Цей головний убір носили як прості люди, так і знать. Спочатку такі капелюхи носили чоловіки, пізніше – також і жінки. ВXVIІ –XVIІІ ст. солом’яний капелюх стає одним з найпопулярніших головних уборів в Європі. Поряд з солом’яним начинням одним з найбільш поширених в селянському середовищі рукотворних предметів із соломки були солом’яні капелюхи. До початкуXX століття солом’яний капелюх складав невід’ємну частину костюма селян півдня Росії, Білорусії і України. Витіснені головними уборами фабричного виробництва з святкового костюма, вони довго залишались незамінними в будні, на польових роботах. В білоруських і українських селах не рідкість і в ніш час побачити пастуха, селянина, працюючого в полі, в широкополих солом’яних капелюхах, які називають “капель”, “бриль”.

1.2. В нашій країні росте значна кількість культурних і дикоростучих злаків: жито, пшениця, овес, рис, ячмінь, м’ят лик, тимофіївка та ін. Для плетіння художніх виробів найбільш придатна житня соломка. У неї рівне стебло з довгим міжвузлям (верхнє коліно – до 50 см.), з невеликою збіжністю (зменшенням товщини стебла по всій його довжині). Вона відзначається міцністю при відносно тонких стінках при розмочуванні стає пластичною, а після висихання добре зберігає надану їй форму. Золотисте забарвлення має велику гаму відтінків – від сріблясто-зеленого до густо-жовтого і червонуватого. Житня соломка добре фарбується аніліновими барвниками. Застосовується у всіх видах плетіння, а також в інкрустації.

Пшенична соломка відзначається м’якістю і меншою міцністю, використовується для більш тонких робіт, для виготовлення дрібних візерункових плетінок (шириною до 5 мм).

Серед вітчизняних злаків найм’якіша соломка у вівса. Його стебло коротке, з сильною збіжністю, товстими стінками. Поверхня – з блиском, інтенсивно-теплого кольору.

Рисова соломка відома своєю міцністю, має довгі мало збіжності стебла, вона пластична після замочування. Використовується для плетіння плоских плетінок шириною 5-6мм, а також для виготовлення декоративної скульптури.

Соломка дикоростучих злаків (м’ят лик, тимофіївка, віник, низькорослі різновиди тростини). Верхні коліна досягають значної довжини (50-70см), міцні, товстостінні, але не достатньо гнучкі після замочування. Можуть використовуватися в окремих видах плетіння (спіральному, плоских плетінках).

Соломка в залежності від умов росту рослини, часу її збору і особливостей зберігання набуває того чи іншого кольору. Якщо рослина в затінку, то її соломка червонувото-фіолетового кольору. Соломка, яка перезимувала в стозі, стає коричневою. М’які і пружні житні стебла, зрізані в період молочно-воскової стиглості зерна; мають приємний зелений колір. Саме тому кольорова гама соломки достатньо велика, в ній нараховують близько 90 відтінків.

Заготовку соломки (вручну серпом) проводять перед масовою косовицею хліба в липні-серпні. Скошений хліб зв’язують в снопи. Після 1-3-денного просушування снопи акуратно оббивають для відділення зерна. Зберігають зв’язану соломку в затіненому, неопалюваному приміщенні.

Техніки виконання ремесла та їх регіональні особливості.

Для заготівлі соломки застосовується серп.

При виготовленні художніх виробів використовують:

  • гострі ножиці для нарізання соломки і відсікання твердих частин стебел, вузликів, а також для порівнювання кінців в готових виробах;
  • дерев’яний молоток типу киянки для ущільнення сирих косичок;
  • праска для вирівнювання готових плоских виробів;
  • голки і наперсток для зашивання плетінок;
  • пласкогунці для протягування голки через щільні ділянки плетива;
  • для інкрустації – різак і чекани;
  • обробляють сировину і виготовляють речі на звичайних робочих столах;
  • для відбілювання, фарбування, промивання соломки застосовують емальовані або алюмінієві посудини;
  • для замочування соломки використовують емальовані або пластмасові лотки.

Цим простим предметам характерні досконалість форм, плавність округлих контурів. Фактуру їх поверхні декоративно збагачує графічний ритм горизонтальних джутів соломи і діагоналей дрібних стібків їх перетяжок, які виразно читаються на ясному фоні соломки.

Підготовка соломки. З стебел зрізують колоски і листки. З соломки, яка йде на виготовлення плетінок і на інкрустацію відрізують вузлики, потовщення між колінцями. Потім сортують соломку за довжиною, товщиною і кольором. Для роботи придатні два верхні коліна. Розсортовану соломку зберігають в снопиках товщиною 10-15 см, довжиною 50 см в сухому затемненому місці.

Соломку, зібрану після обмолоту зерна, застосовують рідко, тому, що вона погнуті після обробки стає ламкою і крихкою. Разом з тим вона має по-своєму гарний, неповторно-золотистий колір, який дає додаткові можливості художнику. Звичайно для одержання рівномірного золотистого кольору соломку розкладають на сонці і витримують від кількох годин до 2-3 днів

Відбілювання соломки.Щоб одержати соломку сріблясто-білого кольору, її відбілюють будь-яким підбілювачем. Найбільш безпечні в роботі слабкі розчини перекису водню (10%) і питтєвої соди (5%). Розв’язаний сніпок опускають в плоску ванночку і притискають великі гнітом чи дерев’яними брусочками для того, щоб соломка була повністю покрита розчином. Соломку відбілюють на протязі 2-6 годин, в залежності від концентрації розчину і потрібного ступеня відбілювання. Існує кілька способів відбілювання. Можна рекомендувати два, з них вибирають той, який найбільше відповідає умовам роботи.

За першим способом соломку занурюють в суміш 10-процентного розчину перекису водню і 2-процентного силікату натрію, нагріту до 60;витримують в ній протягом 2 годин при температурі 100. відділену соломку промивають гарячою (50-60) протічною водою протягом 10 хвилин, а потім, викладену рівним шаром на листках паперу чи газетах, просушують протягом двох годин при температурі 18-23.

За другим способом, який займає більшу кількість часу, соломку, попередньо розпарену в гарячій воді, закладають в посудину, а потім вже заливають 10-процентним розчином перекису водню і витримують протягом 4-6 годин. Після відбілювання соломку ретельно промивають протічною водою чи в кількох змінах води. Для того, щоб відбілена соломка стала більш пластичною і м’якою, її треба змочити на 1,5-2хв в 2 процентному розчині аміаку. Нашатирний спирт (аміачна вода) 25-процентної концентрації розводять у воді з дотриманням необхідних застережень(одна масова частка на 12 масових часток води). Після замочування соломку промивають протічною водою. Підготовлені розчини перекису водню і аміаку можна використовувати в роботі не більше 2 разів.

Фарбування соломки.Якщо хочутьодержати кольорову соломку, то її фарбують аніліновими барвниками, основними чи активними.

Розчини основних барвників готуються з розрахунку 1г барвника на 1л води, з додаванням 2г оцтової кислоти і 1г кухонної солі. Розчин нагрівають до кипіння і занурюють в нього від білену соломку. Прокип’ятивши розчин протягом 5 хвилин, соломку промивають в протічній воді і сушать протягом 24 години при температурі 18-23. Застосовують такі марки основних барвників: аурамін-паста, фіолетовий К, синій К, бірюзовий, жовтий, родамін Ж, родамін С.

2-процентні розчини активних барвників готують у воді (70) з додаванням 0,5-процентної солі чи соди. Фарбування здійснюють протягом одної години при температурі 100. Потім соломку промивають в протічній воді і сушать протягом 24 годин при кімнатній температурі. Соломка набуває рівномірного забарвлення яскравих насичених кольорів.

Застосовуються такі марки активних барвників: золотисто-жовтий КХ, яскраво-жовтий 5ЗХ, яскраво-червоний 5СХ, фіолетовий 4К, яскраво-голубий КХ.

Висушену пофарбовану соломку зберігають в окремих сніпках – по кольорах.

.

Для виготовлення солом’яної скульптури використовують верхню, більш тонку і довгу частину стебла житньої соломки. У тих випадках, коли роблять великі скульптурні зображення, використовують стебло повністю. При виготовленні фігурок крім ножа потрібні ножиці (для обрізання зв’язаних пучків), голка. Підручні матеріали для даного виду роботи використовують такі: пакля для виготовлення зачіски ляльок, нитки яскравих кольорів із шерсті, льону, бавовни, а для виготовлення костюмів – клаптики кольорових тканин.

Щоб соломка добре згиналася, її замочують у воді. Плести треба щільно, окремі пучки необхідно міцно зв’язувати, оскільки при висиханні соломка осідає, плетіння слабне.

Існує кілька способів виготовлення солом’яних ляльок. Найпростіший бере початок від перекрученого пучка соломи, солом’яного джгута, якими раніше зв’язували снопи хліба. Для цього беруть пучок з 30-50 соломин, сильно натягують і звивають в тугий джгут, який перегинають пополам. Зведені разом кінці отриманого пучка затискають колінами, а у верхній його частині, відступивши від краю на 3-6 см., перетягують ниткою шию. Від неї в боки відводять два пучки по 10-14 соломин, з яких будуть зроблені руки фігурки. Соломинки, що залишилися перев’язують у талії і рівно підстригають основу пучка. Пучки для рук обрізають до потрібного розміру, обвивають кольоровою або лляною ниткою.

Другий спосіб більш універсальний. З його допомогою можна зробити різноманітні зображення. Спочатку роблять заготовку. Для цього зв’язаний з одного боку пучок соломки вивертають навиворіт і знову зав’язують. Нижче отримані таким чином голови пучок розділяють на половину і всувають в утворений отвір другий пучок на 12-30 соломин – майбутні туки. Кінці цього пучка повинні бути стягнуті ниткою, бажано кольоровою. З такої заготовки за бажанням можна зробити зображення дівчинки або хлопчика. Спочатку закріплюють руки, перев’язуючи тулуб навхрест ниткою або обвивають його пучком тонкої зволоженої соломи. Якщо до такої заготовки з кусочка тканини зробити фартушок, хусточку, з пак лі пришити і розчесати волосся, на голові позначити кількома стібками очі, рот, брови – одержимо ляльку-дівчинку.

Якщо ж нижню частину заготовки розділити на половину, стягнувши кольоровою ниткою кожний пучок, зробити ступні, загнувши соломини під прямим кутом, одягнути на фігурку шапочку – вийде лялька хлопчик.

Щоб надати фігуркам більшого руху, всередині пучків (рук, ніг) розміщують м’який дріт і згинають у відповідності з задумом.

Не менш цікавим є процес виготовлення фігурок птахів і тварин. Щоб виготовити фігурку птаха, потрібно 3-4 пучки соломи і кілька тонких плоских плетінок. Для фігурки півня треба спочатку зробити заготовки для ніг. Нижню частину зв’язаного всередині пучка з 16-20 соломин розділяють надвоє, в свою чергу кожний отриманий пучок перев’язують, розділяють на 3 і відводять їх в боки під прямим кутом до основного. Кінці отриманих пальців обв’язують ниткою на одній відстані від пучка, а зовнішні кінці соломинок підрізають.

Під перев’язь великого пучка між ногами вставляють другий пучок, з якого формують тулуб птаха. Шию і пір’я роблять з третього пучка; його перев’язують з одного кінця, а інший розпушений одягають на пучок-тулуб, закріпивши ниткою. Який прикріплюють до шиї.

В голову вкладають зігнуті петельками соломинки – дві для борідки, 5-6 – для гребінця. Щоб одержати хвіст, верхню частину основного пучка розпускають віялом, послідовно обмотуючи ниткою кожну соломинку.

Для фігурки чотириногої тварини треба взяти пучок з 50-70 соломин. Всередині його, відступивши один від одного на 12-18 см, роблять дві перев’язі, а потім від кожної відводять вниз по парі пучків по10-14 соломин кожний. Кожен з пучків-ніг перев’язують ниткою в трьох місцях – перший раз трохи нижче тулуба, другий – вкінці пучка (основа копита), третій – приблизно посередині між попередніми. Хвіст виплітають у вигляді косички з 9 соломин. Вільні хвостові соломини перегинають на живіт і закріплюють їх біля передніх і задніх ніг. Соломини, які стирчать з головного кінця, відгинають догори і перев’язують на відстані 4-5 см. Від найближчої перев’язки. Якщо це потрібно, частину соломин згинають вниз і перев’язують – виходить борода. Відігнувши більшу частину соломин вниз, менш круто ніж бороду, перетягують їх ниткою або соломиною так, щоб вийшла морда тварини. З соломки, що залишилася, плетуть роги – на кожний необхідно по 6 соломин. Коли сплетена половина рогу, частину соломин вистригають, після чого виплітають решту частину рогу.

Обробляючи скульптуру, підстригають виступаючі в бороді соломини, в тулубі, морді тварини: відсікають залишки на ногах, щоб вийшли рівні копитця.

Таким самим способом, але з невеликими варіаціями роблять зображення будь-якої тварини – лихого коня, круторогого бичка та ін.

З плетеної соломки можна виготовити багато гарних і необхідних речей, які відзначаються завидною довговічністю: шкатулки і підставки для гарячого, коробки для блюда, декоративні панно, милі дрібнички-сувеніри.

Якщо в найпростіших техніках плетіння такій, наприклад, як спіральна, плетіння і виготовлення самої речі нерозривно пов’язані, то при виготовленні виробів з прошивної соломки робота поділяється на два етапи – підготовка плетінок і плетених деталей і власне виготовлення чи монтування речі.

В спіральній техніці плетіння необхідно використовувати тонкі, рівні і найбільш довгі соломини. Для переплетення пучків соломин потрібна стрічка з лози, лику або берести шириною 3-7мм. Найнеобхідніші інструменти: куточок, який застосовується для утворення отворів в попередньому ряді плетіння, куди вставляється і протягується обплітаючи стрічка, ножиці, а також гільза зі зрізаним дном від трьохлінійної гвинтівки ( для формування пучка одної товщини протягом свого процесу плетіння).

Починають плетіння любої посудини з середини дна. Для цього в гільзу вкладають пучок сирих соломин. Кінці, які виступають з вузької частини гільзи, обвивають стрічкою і скручують спіраллю. Коли другий ряд спіралі починає накладатися на перший, то стрічкою обвивають і другий ряд, а потім протягують її в зроблений католиком отвір нижче лежачого витка першого ряду. Завдяки цьому зовнішня спіраль тісно прикріплюється до внутрішньої. Надалі пучок треба обвивати таким чином, щоб проміжки між витками стрічки були приблизно рівні з її шириною. Пучок для ущільнення треба під час плетіння трохи закручувати навколо осі у напрямку середини тулуба посудини. Коточком, який тримають в правій руці, роблять отвори, трохи відтягуючи стрічки попереднього ряду. Стрічкою обвивають пучок, потім пропускають її через найближчий виток стрічки в попередньому ряду.

Щоб сплести ручку, пучок на про тяженні 4-7см обвивають стрічкою виток до витка. Потім вільний кінцю прикріплюють до попереднього ряду так, щоб утворилася невеличка дуга. Повторивши цей елемент по всьому периметру виробу, отримують ряд ажурного плетіння. Наступний ряд прикріплюють до виступаючих частин дужок. Останній виток спіралі – бортик виробу, обплітають стрічкою двічі; спочатку як звичайно, а потім заповнюючи проміжки, що залишилися між витками. В результаті отримують суцільно обплетений стрічкою пучок соломки, міцний і щільний.

Щоб надати гнучкості соломці в процесі виготовлення плетінок і деталей, її зволожують, опускаючи в лоток з водою. Щоб сніпок не випливав, до нього прив’язують вантаж, або притискають його гнітом. Житню соломку нового врожаю змочують протягом 5-30хв у воді кімнатної температури, соломку минулорічну 3-10 годин, соломку дикоростучих злаків – 10-20хв при температурі 45-60. Варто замочувати не більше денної норми плетіння, оскільки сира соломка загниває а висушена і повторно замочена втрачає еластичність, під час роботи змочену соломку треба тримати у зволожені й тканині.

При плетінні простих плетінок використовується переважно однотонна соломка – світла, природного кольору чи пофарбована. Завдяки цьому отримують гладко пофарбовані плетінки. Можна при плетінні в таку плетінку вставляти соломини іншого кольору. Виходять рябі плетінки, які дають додаткові декоративні ефекти, особливо виграшні у таких великих речах як сумки і капелюхи.

При виготовленні любих плетінок необхідно дотримуватися загальних вимог:

плетінку треба виплітала щільно, оскільки при висиханні її плетіння послаблюється;

для одержання плетінки однієї ширини потрібно при плетіння використовувати соломини однакові за товщиною;

щоб при плетінні соломини не закінчувались одночасно, на самому початку вони повинні бути різної довжини.

Нарощування можна проводити двома способами – в зріз соломини, яка закінчується вставляється тонкий кінчик нової або на стару соломину на 1,5-2см накладається нова. Наступне нарощування відбувається після того як соломина зробить в плетінці три оберти.

Для вирівнювання і ущільнення плетінку вибивають, рівномірно постукуючи по ній дерев’яним молотком.

Плетінки з окремих соломин плетуть від себе, тримаючи виплетену частину на колінах. Соломинки, які переплітають, нагинають догори на поверхню плетінки, приминаючи їх сильним рухом великих пальців.

Товсті плетінки, які роблять з пучків соломи, плетуть до себе, попередньо прикріпивши до чого-небудь початок плетінки.

Плетінка в три кінці або косичка – найпростіша у виготовленні. Починати плетіння можна з трьох зв’язаних в пучок соломин, бо з двох, одна з яких складена надвоє. При плетінні треба дотримуватися прямого кута між розсунутими в боки соломинами. Поворот косички під прямим кутом виходить при послідовному згинанні всіх трьох соломин, які переплітають в одну: вправо – правосторонній поворот, вліво – лівосторонній.

Гриву коня можна зробити за допомогою досить простого і загальновідомого прийому. Його знає кожен, хто коли-небудь плів віники. Спочатку соломинкою обвивають весь пучок, потім огинають її власний кінець, який стирчить назовні, а потім вкладають вздовж пучка. Наступну соломинку вкладають так само, але трохи відступивши від попередньої. В результаті виходить свого роду парканець з соломинок, які стирчать, підрізаючи який отримують рівну щіточку гриви.

Для виконання інкрустації на будь-якому виробі треба перш за все продумати рисунок і попередньо зробити його в натуральну величину на папері. В інкрустації неакуратність приводить до збитості малюнка, неспівпадання частин узору, які знаходяться поряд, до проміжків між елементами орнаменту.

В інкрустації використовується соломка, розпластана у вигляді смужок, і соломка, наклеєна на листки. Останні необхідні для виконання складних панно і орнаментальних композицій. Для цього розпластані стебла соломки сортують за кольором, обрізають і щільно наклеюють на листки паперу. Окремі елементи орнаменту і деталі зображень вирізають з цих солом’яних плоскостей.

Інкрустація соломкою – робота не тільки клопітка, але й досить тонка. Складання малюнка з дрібних частин потребує великої уваги і значної напруги зору.

У відповідності із задуманим малюнком з соломки вирізають ножем смуги потрібної довжини і вибивають чеканами круги і пелюстки.

Перш ніж викладати малюнок, треба підготувати поверхню. Для цього попередньо ошкірений і зачищений фон виробу покривають морилкою-бейцом. Потім по кальці накреслюють олівцем або затупленим кінчиком шильця основні контури малюнка, відмічають місця, де будуть розташовуватися окремі рослинні елементи. Швидкими і точними рухами кисті промазують місце, на яке буде укладена соломка. Майже одночасно відповідний елемент узору наколюють гострим кінчиком ножа і переносять на визначене для нього місце. Тоді прогладжують пензликом краї соломки, щоб приклеїти рівно без зади рів.

В процесі набору малюнка, звичайно дотримується наступна послідовність: спочатку наклеюють смужки і рамки, які обмежують композицію, а потім центральне поле.

Після того, як буде викладений весь малюнок, річ треба відлакувати. Це робиться нітролаком або масляним лаком. Після цього виріб витримують на стелажах протягом доби для стабілізації лакового покриття.

В останні роки інкрустація соломкою набуває все більшого поширення завдяки доступності і простоті обробки, а також її великим декоративним якостям. Відбувається підпорядкування техніки художнім завданням. І як наслідок, з’являються нові способи її використання.

Своєрідна мозаїка.в якій використовують природний доступний матеріал – соломку жита або пшениці. Поширилася в оздобленні скриньок. Декоративного панно з дерева тощо.

Технологія аплікації соломкою.

Робоче місце не вимога є якогось спеціального обладнання. Потрібен звичайний стіл, де повинен лежати фанерний планшет.

Інструменти.

Потрібно мати ніж або різак із скісним лезом або прямим (як у столярній стамесці). Можна користуватися медичним скальпелем. У різака або ножа повинна бути широка овальна ручка. Із розм