Новости

Держава як інститут політичної системи

Работа добавлена:






Держава як інститут політичної системи на http://mirrorref.ru

1.Вступ

Держава є основним інститутом політичної системи суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його політичної та соціальної структури на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату).

  Чому саме держава є основним інститутом політичної системи суспільства, а не церква, політичні партії чи громадські організації? Це пояснюється рядом причин. Суспільство делегує державі (в особі її органів) основні владні функції і повноваження. У руках держави зосереджені головні важелі впливу на суспільство (економічні, політичні, військові та ін.) Воно володіє всією повнотою влади на певній території. Державі належить виключне право видання законів та інших нормативних актів, обов'язкових для виконання всіма громадянами та іншими суб'єктами на його території, чого не може собі дозволити жоден інший політичний інститут суспільства. Тільки державі дається право на легальне застосування сили, у тому числі право фізичного примусу.

2.Теорії походження держави.

Держа́ва — це особлива форма організації суспільства з визначеною територією, економікою, політичною владою. Виникає вона на певному етапі суспільного розвитку і являє собою центральний інститут влади в політичній системі конкретного суспільства.

  Питання про походження держави протягом багатьох сторічь було предметом довгих дискусій і є обговорюваним понині, так як етнографічна та історична науки дають усе нові знання про причини її походження. Різні теорії висловлюють різні причини походження держави:

  • Теологічна теорія(ідеологи релігій Стародавнього Сходу, християнської церкви, ісламу) походження держави пояснює Божою волею.
  • Патріархальна теорія(Аристотель) доводить, що держава походить від сім’ї. Абсолютна влада монарха є продовженням влади батька в сім’ї .
  • Договірна теорія(Гоббс, Руссо) обґрунтовує положення, що держава виникла внаслідок угоди (договору) між людьми. Ця теорія виводить державу не з економічних відносин, а безпосередньо з волі людей.
  • Психологічна теорія(Петражицький, Фрейзер, Тард) пояснює державу особливими властивостями психіки, зокрема психологічною потребою у підпорядкуванні. На думку прихильників цієї теорії, держава – це організація, яка створюється для керівництва суспільством з боку визначених осіб.
  • Теорія насильства(Гумплович, Дюрінг) обстоює виникнення держави актом насильства, завоюванням землеробів кочівниками.
  • Марксистська теорія пояснює виникнення держави поділом суспільства на класи, соціальні групи. Організація, яка виникла із родоплемінних форм, стає державою, коли її зміст і функція зводяться до захисту економічних, політичних та ідеологічних інтересів групи, що володіє основними засобами виробництва. У результаті держава, як надбудова над економічним базисом суспільства, визначається характером виробничих відносин, передусім відносинами власності на засоби виробництва.
  • Органічна теорія- біологічні фактори, і т.д.

  Проте, як показали багаточисельні дослідження, держави виникали і розвивалися під впливом цілого ряду чинників і причин. Виникнувши на певному етапі зрілості людського суспільства унаслідок економічних, соціальних, етичних, психологічних і інших чинників, держава стає його основною системою, що управляє.

   Формування держави – довготривалий процес, у різних народах світу він йшов різними шляхами.  На сході ( Єгипет, Вавилон, Китай, Індія і т.п.) стійкими виявилися соціально- економічні структури родового ладу - земельна громада, колективна власність та ін. Перші держави, які виникли на Стародавньому Сході, були докласовими, вони одночасно і експлуатували сільські громади, і управляли ними, тобто виступали організаторами виробництва.

   В Афінах та Римі рабовласницьке держава виникла в результаті появи приватної власності і розколу суспільства на класи.

  У Римі утворення держави було прискорено боротьбою безправних плебеїв проти римської родової аристократії (патриціїв). Формування давньогерманської держави в значній мірі пов'язано з завоюванням великих чужих територій, для панування над якими родова організація не була пристосована. Існує думка, що Німеччина, Росія та деякі інші держави виникли не як феодальні (закріплення селянства і велика приватна власність на землю), а як прафеодальні ( знать ще не мала великої приватної власності на землю, а селяни зберігали як свободу, так і власність на землю).

3.Основні ознаки та функції держави.

  Держави різних історичних епох і народів мало схожі між собою. І все ж вони мають деякі риси, які більшою чи меншою мірою властиві кожному з них, хоча в сучасних держав, схильних інтеграційним процесам, вони часом досить розмиті. Спільними для держави є наступні ознаки:

1. Наявність системи суверенної політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової). Суверенітет держави означає, що держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб’єктами в межах своїх кордонів, а інші держави повинні визначати це.

2. Територія. Держава нерозривно пов’язана з певною територією на яку поширюється її влада, а закони мають обов’язкову силу. Територія включає землю, надра, повітряний та водний простори. Як свідчить історія, саме територіальні претензії одних держав до інших спричинили численні конфлікти, які переросли у військові зіткнення.

3. Монополія на легальне застосування сили. Для цього держава створює спеціалізовані органи примусу, які використовує у ситуаціях, передбачених законом. Діапазон державного примусу простягається від обмеження закону свободи до фізичної ліквідації людини.

4. Наявність державної мови, якою визначається мова нації, котра складає більшість населення держави.

5. Апарат держави, тобто наявність системи органів, які здійснюють функції державної влади і управління, регулювання, контроль. Апарат, як правило, складається з представницьких органів (парламент, органи місцевого самоуправління та самоврядування), виконавчо-розподільчих органів (президент, уряд та його регіональні органи), судові органи, прокуратура, органи державного контролю.

6. Наявність національної правової системи. Кожна держава функціонує в межах визначеної правової системи.Правова система держави закріплює санкціоновані державою нормативні регулятори суспільного життя, яким повинні підпорядкуватися усі суб’єкти і об’єкти політики.

7. Населення. Держава охоплює своїм впливом усіх людей, які перебувають у межах держави. Жодна особа не може існувати за межами держави і не підкорятися їй, бо приналежність до держави є суспільною необхідністю і регулюється правом. Тут проблема полягає в тому, що держави можуть складатися з однієї національності (це трапляється рідко) або бути багатонаціональними.

Головне призначення держави полягає в тому, що вона надає організованості суспільству, управляє його справами, забезпечує цілісність, узгоджує багатоманітні соціальні інтереси.

 Суть держави виявляється у її функціях. Функції держави – основні напрямки внутрішньої та зовнішньої діяльності держави, в яких проявляється її сутність та соціальне призначення. Існує декілька класифікацій функцій держави:

- залежно від поділу влади – законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові, контрольно-наглядові;

- залежно від строків виконання – постійні, тимчасові;

- залежно від сфери суспільного життя – економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні;

- залежно від сфери впливу і здійснення - внутрішні та зовнішні.

                 До внутрішніх функцій держави відносять:

 -  економічно-господарську, яка полягає в координації господарської діяльності та економічних процесів (вона реалізується через визначення державою стратегії економічного розвитку, його планування чи програмування;

 -  культурно-виховну - регулювання і розвиток системи освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту (реалізується через державне фінансування культурно-освітніх закладів, законодавче встановлення вимог до освітньої підготовки, підтримку мистецтва тощо);

 -  правотворчу - творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство);

 -  правоохоронну - контроль і нагляд за виконанням правових норм (забезпечується спеціальною системою державних правоохоронних органів, до якої входять суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, податкова поліція, митного контролю, юстиції, безпеки тощо);

  - соціальну - регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення;

 -  екологічну - захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури.

            Зовнішні функції держави виокремлюють такі як:

-оборонна - захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність держави, розвиток військового потенціалу;

-  дипломатична - спрямована на створення сприятливих зовнішніх умов для розвитку держави;

 -  співробітництва - реалізується через здійснення зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами, участь у міжнародних економічних об’єднаннях тощо;

 -  інтеграція у світове товариство - поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основах.

Зміст і співвіднесеність функцій держави залежать від історичної епохи і цілого ряду інших чинників (динаміка політичного, економічного життя, співвідношення різних інтересів, міжнародне становище тощо). Під впливом цих факторів змінюється ієрархія функцій, їх пріоритетність, характер взаємодії, питома вага у забезпеченні внутрішнього і зовнішнього розвитку суспільства.

4.Форми державного правління та державного устрою.

 Форма правління — це спосіб організації державної влади, порядок утворення та діяльності державних органів, компетенція і взаємозв'язок між собою, а також взаємовідносини з населенням країни (ступінь участі населення в їхньому формуванні).

Відомі дві форми правління: монархія і республіка.  

Залежно від того, ким здійснюється державна влада (однією особою чи колегіальним виборним органом), визначається форма державного правління. Відповідно — держави поділяються на монархії і республіки.

Монархія(гр. monarchia — єдиновладдя) — це форма державного правління, за якої державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — монарха, передається у спадок по кровній лінії.

Для монархії характерні такі ознаки:

— монарх персоніфікує владу, виступає при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики як глава держави;

— монарх здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;

— монарх, як правило, є головнокомандуючим збройних сил;

— влада монарха оголошується священною і має у більшості випадків релігійний характер;

— владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспільного життя;

— наявність персональної власності, що забезпечує сім'ю монарха та передається у спадок;

— влада монарха є спадковою, безстроковою, формально незалежною, але обмеженою територією держави;

— монарх не несе юридичної відповідальності перед підданими за прийняті рішення.

Залежно від наявності вищих державних органів влади та розподілу повноважень між ними монархії поділяються на абсолютні і обмежені.

Абсолютна монархія— це форма державного правління, при якій влада монарха є необмеженою, монарх очолює всі гілки державної влади, має виключні повноваження щодо її здійснення. Наприклад, абсолютними монархіями є Бруней, Катар, Оман, Саудівська Аравія, Ватикан. (Дві останні є теократичними: в руках духівництва одночасно зосереджена духовна і світська влада).

Абсолютні монархії поділяють на деспотичні ітеократичні.

Обмежена монархія— це форма державного правління, при якій влада монарха є обмеженою парламентом або конституцією. Сформувалась в результаті еволюції абсолютної монархії, коли влада монарха була обмежена і визначалась конституцією, де, крім того, закріплювався порядок престолонаслідування. Наприклад, обмеженими монархіями є: Бельгія, Великобританія, Іспанія.

Обмежені монархії поділяються на дуалістичні(представницькі) іпарламентарні, конституційні.

Республіка(лат. respublica— суспільна справа) — це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням на певний термін.

Для республіки характерні наступні ознаки:

— народ — єдине джерело влади, яка здійснюється ним безпосередньо або за дорученням представницькими органами державної влади — вищими виборними органами влади: парламентом і президентом, котрі обираються населенням на певний термін;

— здійснення влади на підставі принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;

— наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх повноважень;

— одноособове або колегіальне прийняття рішень;

— наявність у всіх вищих державних органів державно-владних повноважень;

— юридична відповідальність представників державної влади за свої дії (прийняті рішення), шляхом застосування до них спеціальної процедури: відклику народного депутата, відставки уряду, імпічменту президента;

— можливість дострокового припинення повноважень представників державної влади.

Сьогодні у світі республіка є домінуючою формою державного правління.

Залежно від обсягу державно-владних повноважень президента і парламенту республіки поділяються на президентські, парламентські та змішані.

Парламентська республіка— форма державного правління, при якій державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту.

Прикладом парламентської республіки є Італія, Австрія, Словаччина тощо.

Президентська республіка— форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень.

Прикладом президентської республіки є США, Росія, Бразилія, Мексика.

Змішана республіка(напівпарламентська, напівпрезидентська) - форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме:

  • як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців, повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес, як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти);
  • свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках); президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту; президент, як правило, є головнокомандуючим збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом державної влади; уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку. У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом.

У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія тощо.

Згідно зі статтями 5, 6 Конституції України, прийнятої у 1996 p., Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в України є народ, який здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Повноваження відповідних органів державної влади визначаються Конституцією та іншими законодавчими актами України, зміст яких дозволяє визначити Україну як змішану, президентсько-парламентську республіку. 

Історія знає чимало форм державного устрою. Уже в стародавній Греції відрізняли монархію від республіки, автократію від демократії, хоча й основувались вони на рабстві.

Під державним устроєм розуміють спосіб поділу території держави на певні складові і розподіл влади між державою та її складовими.  Є такі типи державного устрою:

а)унітарна держава - це політичне утворення, політично однорідна держава, адміністративно-територіальні одиниці якої не мають власної державної влади. У ній діє єдина конституція і єдине громадянство. Всі органи та гілки влади утворюють одну систему і керуються єдиними правовими нормами (Білорусія, Данія, Швеція та ін.). Деякі унітарні держави (Іспанія, Україна та ін.) включають ще й автономні утворення;

Основні ознаки унітарної держави :

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2)  єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3)  єдине громадянство і єдина державна символіка;

4)  єдина система законодавства і єдина судова система;

5)  адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6)  в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини, унітарної держави мають різні назви: в Україні -області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, в Італії -провінції.

б)федеративна держава - це політичне утворення, у якому відносно самостійні структури, що здійснюють самоврядування в межах розподілених між ними і союзними (федеральними) органами влади повноважень. Члени федерації мають власні законодавчі й судові органи влади, конституцію, в межах якої можуть приймати свої закони (Мексика, США та ін.).

Основні ознаки федерації

1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

2), наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

5)  наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6)  можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;

8) суб,'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

в) конфедерація - політичне утворення, у якому незалежні, суверенні держави об´єднуються для вирішення певних проблем (економічних, соціально-політичних та ін.).

г) імперія  - примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади. 

   Важливе значення має і політичний режим як спосіб здійснення державної влади певними методами. Його основними видами є:

-демократичний, при якому держава базується на принципах підпорядкування меншості більшості. Державна влада здійснюється з додержанням основних прав людини; забезпечуються легальні можливості вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми); вільно діють різні громадські об´єднання, які представляють ці інтереси й впливають на вироблення та здійснення політики держави. Демократичний режим має такі різновиди, як демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний;

- тоталітарний, при якому державна влада зосереджується в руках правлячої верхівки або однієї особи - по суті, диктатура. При цьому вважається, що верхівка монопольно виражає інтереси всього народу. Будь-яка опозиція, плюралізм політичних позицій виключаються. Всім нав´язуються єдині загальнообов´язкові погляди - як політичні, так і ідеологічні, світоглядні. Основні права й свободи обмежуються, прояви соціальної активності вводять в жорсткі рамки (авторитарні).

Класова диктатура в рамках одного й того ж типу держави здійснювалась по-різному. Уже в рабовласницькому ладі функціонували як монархія (одноособова влада), так і республіка як виборна влада, чи демократія як влада більшості. В феодальному суспільстві найбільш розповсюдженою була монархія, хоча були й республіки (самоврядні міста - Новгород та ін.), які звільнились із під влади феодалів й управлялись виборними органами (Магдебурзьке право тощо). Проте різні типи експлуататорської держави мали подібні форми правління.

5.Основні форми державного правління сучасності: парламентська монархія, парламентська та президентська республіки, парламентсько-президентська республіка, їх сутність.

 У наші часи найбільш розповсюдженими є саме ці форми державного правління. Так,парламентарна монархія існує звичайно у високорозвинутих державах, де перехід від аграрного ладу до індустріального супроводився переважно не докорінним знищенням колишніх інститутів влади, а поступовим їх перетворенням і пристосуванням до нових умов. Це ВеликобританіяЯпоніяНідерланди,ШвеціяДанія, Бельгія, ІспаніяКанадаАвстралія та ін Тут ми спостерігаємо розвинуте розділення влади при дотриманні принципу верховенства парламенту над виконавчою владою, демократичний або, принаймні, ліберальний політичний режим. Монарх при даній формі правління  «царює, але не править». Правом вето відносно законів, прийнятих парламентом навіть коли воно йому належить, він або на практиці не користується, або здійснює це право по вказівці уряду. Головна ознака парламентарної монархії - політична відповідальність уряду перед парламентом за свою діяльність. Якщо парламент висловить уряду недовіру чи відмовить в довірі, уряд повинен піти у відставку або повинен бути звільнений у відставку монархом. За умови, що в парламенті жодна політична партія не має абсолютної більшості і не може сформувати однопартійний уряд, діє державний режим, іменований парламентарних, або парламентаризм. Така ситуаціятрадиційно має місце, наприклад, в Данії, Нідерландах, а в 1993 р. склалася і в Японії. Чим ширша партійна коаліція, яка сформувала уряд, тим цей уряд менш стійко, тим важче досягати згоди між партнерами по коаліції відносно різних політичних питань. Часом стоїть якої-небудь партії відкликати своїх представників з уряду, як він втрачає необхідну більшість в парламенті і часто вимушений піти у відставку. Навпаки, в країнах, де існує двопартійна система (Великобританія, Канада, Австралія та ін) або багатопартійна система з однією домінуючою партією (Японія в 1955-1993 рр..) Та уряду в принципі однопартійні, парламентарна модель відносин між парламентом і урядом практично перетворюється у свою протилежність. Юридично парламент здійснюєконтроль над урядом, однак на ділі уряд, який складається з лідерів партії, яка має у парламенті (відповідно в його нижній палаті) більшістю, через цю партійну фракцію повністю контролює роботу парламенту. Такий державний режим отримав назву системи кабінету, або міністеріалізму. Отже, при одній і тій же формі правління - парламентській монархії можливі два державні режими: парламентаризм і міністеріалізму. Це залежить від існуючої в країні партійної системи. З країн, що розвиваються до числа парламентарних монархій можна віднести Малайзію, ТаїландНепал       

Парламентська республікаУ такій республіці уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, які належать до тих партіям, які володіють більшістю голосів у парламенті. Уряд несе колективну відповідальність перед парламентом про свою діяльність. Воно залишається доти у влади, поки в парламенті вони володіють більшістю. У разі втрати довіри більшість членів парламенту уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів. Як правило, глава держави в подібних республіках обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою. Процедура обрання глави держави в сучасних парламентарних республіках неоднакова. В Італії, наприклад, президент республіки обирається членами обох палат на їх спільному засіданні, але при цьому у виборах беруть участь по три депутати з кожної області, обраних обласною радою. У федеративних державах участь парламенту в обранні глави держави, також розділяється з представниками членів федерації. Так у Німеччині президент обирається федеральними зборами, що складаються з членів бундестагу, і такого ж числа осіб, вибраних ландтагами земель на засадах пропорційного представництва. Вибори глави держави в парламентарній республіці можуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно для Австрії, де президент обирається терміном на шість років. Глава держави в парламентарній республіці має повноваження: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами і т.д. Великі повноваження, якими часом конституція, наділяє президента парламентарної республіки, здійснюються, як правило, урядом. Показово, що Конституції Республіки Індія 1949 р. прямо встановила обов'язок Президента слідувати порадам уряду Глава уряду (прем'єр-міністр, голова ради міністрів, канцлер) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний ним уряд, що здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що будь-який уряд лише тоді правомочний здійснювати управління державою, коли воно користується довірою парламенту. Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, яка реально забезпечує демократизм громадського життя, свободу особистості, створює справедливі умови людського гуртожитку, засноване на засадах правової законності. Перевагою парламентської республіки є єдність органів верховної державної влади, оскільки виконавча влада (уряд) призначається і контролюється законодавчою владою і залежить від її підтримки. У разі такої підтримки уряд має можливість проводити глибокі реформи. Також є й недоліки. Так, парламентські республіки з великою кількістю партій украй не стійкі: оскільки жодна партія не володіє більшістю в парламенті, сформувати ефективний уряд практично неможливо. Наприклад, в Італії часто повторювані урядові кризи (приблизно двічі на рік змінюються уряди) відбуваються через те, що дев'ять партій у парламенті не можуть домовитися про єдину програму дій. До парламентарних республік можна віднести Німеччину, Італію, Швейцарію, Індію, ІзраїльЛіван, Туреччину, Угорщину, Чехію, Словаччину, Естонію і деякі інші. 

Президентська республіка- Найбільш послідовно проведений принцип поділу владиЗаконодавча, і виконавча влада в президентській республіці отримують свій мандат безпосередньо від народу. Главою виконавчої влади є обраний народом президент, який поєднує ці функції з функціями глави держави. Судді, як вищі посадові особи виконавчої влади, призначаються президентом за згодою верхньої палати парламенту, яка при цьому виходить не з політичного обличчя кандидатів, а з їх компетентності та моральних якостей. Міністрів та інших призначених ним посадових осіб виконавчої влади президент може зміщувати самостійно: не можна змушувати його працювати з тими, з ким він працювати не може і не бажає. Головна ознака даної форми правління - відсутність відповідальності виконавчої влади перед парламентом за проведену політику.Парламент не може зміщувати її посадових осіб, якщо вони не порушили закону. Для своєї діяльності вони не потребують політичній довірі парламенту. Тому у президентських республіках ми нерідко спостерігаємо ситуацію, що характеризується тим, що президент належить до жодної партії, а більшість у парламенті має інша. Тим не менш, вони змушені співпрацювати, бо жодна з гілок влади не може конституційним шляхом усунути іншу (зміщення парламентом посадових осіб виконавчої та судової влади шляхом імпічменту може мати місце лише, якщо з боку цих осіб допущені серйозні правопорушення). Заборони і противаги проявляються, зокрема, в тому, що президент може гальмувати законодавчу діяльність парламенту, накладаючи на прийняті ним закони відкладальне вето, для подолання якого потрібно кваліфіковане більшість голосів в обох палатах парламенту. У свою чергу, як ми бачили, верхня палата парламенту може перешкодити призначенням президентом посадових осіб, а, крім того, ратифікує (і може відмовити в цьому) укладені президентом міжнародні договориСудова владаКласичною президентською республікою є Сполучені Штати АмерикиВідповідно до конституції США, в основі якої лежить принцип поділу влади, чітко визначено, що законодавча влада належить парламенту, виконавча - президенту, судова - Верховному суду. Президент США обирається населенням країни шляхом непрямого голосування (виборів) - через колегію вибірників. Кількість вибірників повинна відповідатиПрезидентські республіки поширені в Латинській Америці. Ця форма правління зустрічається також в деяких країнах Азії і Африки. Правда, часом в цих країнах влада глави держави на ділі виходить за конституційні рамки, і, зокрема, латиноамериканські президентські республіки характеризувалися дослідниками як суперпрезидентские. У них майже вся реальна влада зосереджується у президента, який виходить з-під контролю парламенту та судових органів і фактично володіє полудіктаторскімі повноваженнями, а, наприклад, в Заїрі, Малавії навіть оголошується довічним главою держави. В останні 10-15 років, однак, ситуація в багатьох з цих країн стала змінюватися і наближатися до конституційного еталону. 

Змішана республіка або ще її називають президентсько - парламентська відрізняється подвійною відповідальністю уряду - перед президентом і парламентом. Схожі риси правління можна знайти і в сучасній Росії, хоча роль парламенту істотно обмежена в порівнянні з французьким парламентом. Змішана республіка поєднує в собі найбільш сильні сторони парламентської і президентської систем правління. Вона поєднує в собі сильну президентську владу (гідність президентської республіки) і ефективний контроль за урядом з боку парламенту (сильна сторона парламентської республіки). З одного боку, президент наділений широким колом повноважень: він є главою держави, верховним головнокомандуючим, має відкладальною вето на рішення парламенту, призначає главу уряду (прем'єр-міністра), має право розпустити парламент і призначити нові вибори, одноосібно ввести надзвичайний стан і т. д. З іншого боку, парламент має можливість контролювати діяльність прем'єра і уряду за допомогою затвердження бюджету країни, винесення вотуму недовіри ім. Наприклад, за Конституцією Французької Республіки 1958 р. Президент обирається громадянами і керує урядом, що характерно для президентської республіки. У той же час, призначений ним уряд має користуватися довірою нижньої палати Парламенту - Національних зборів, що характерно для парламентської республіки. Разом з тим Президент може розпускати Національні збори на свій розсуд, що не характерно ні для тієї, ні для іншого різновиду республіканської форми правління. Спостерігається саме різне з'єднання елементів парламентарної і президентської республік, а іноді поява таких рис, яких не було в жодної з цих форм. В останньому випадку відбувається не просто змішання різних сторін окремих різновидів республіканської форми правління, а народжується нова якість, виникає св