Новости

Проблема девіантної поведінки в молодшому шкільному віці

Работа добавлена:






Проблема девіантної поведінки в молодшому шкільному віці на http://mirrorref.ru

КУРСОВА РОБОТА

з психології

на тему: «Проблема девіантної поведінки в молодшому шкільному віці»

ЗМІСТ

ВСТУП……..……………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ…..6

1.1. Психологічні особливості молодших школярів……………………..6

1.2. Поняття девіантної поведінки в психології………………………...12

1.3. Ранні ознаки девіантної поведінки………………………………….17

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ……………………………………………………………………..21

2.1. Інструменти та процедура дослідження…………………………….21

2.2. Аналіз результатів емпіричного дослідження……………………...23

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ КОРРЕКЦІЇ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУЗАСОБАМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТРЕНІНГУ…………………………………………...30

3.1. Опис корекційно-розвивальної програми розвитку уваги дітей молодшого шкільного віку……………………………………………………...30

3.2.Аналіз результатів формувального експерименту з розвитку уваги дітей молодшого шкільного віку32

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………..46

ДОДАТКИ……………………………………………………………..….48

ВСТУП

Актуальність даної тематики зумовлена тим, що девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, психологів, медиків, працівників правоохоронних органів. На сучасному етапі збільшується кількість неповнолітніх з девіантною поведінкою, що в більшості наслідком зміни в умовах розвитку країни, що зумовлено цілим рядом причин. Серед них - зростання числа безпритульних і бездоглядних дітей, радикальна зміна соціально -економічного життя, зниження життєвого рівня значної частини населення, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність ціннісних орієнтацій, байдужість до себе і оточуючих, зміни в укладі і способі життя людей. Це пов'язано з кризою суспільства, глибокими соціально-економічними, політичними змінами, переходом до ринкових відносин, що різко загострило соціальні проблеми.

Соціально-педагогічна бездоглядність дітей, розвивається на тлі байдужого, уважного ставлення до них оточуючих, в результаті зароджує у дитини почуття самотності, занедбаності, своєї непотрібності, незахищеності. Виникають почуття протесту, відчуження, неприязні по відношенню до дорослих, прагнення до об'єднання, кооперації, самоорганізації на основі одностайності, спільності долі, інтересів і схильностей.

Незважаючи на досить широке коло досліджень з проблеми девіантної поведінки молодших школярів, аспекти організації психолого-педагогічної діяльності щодо попередження девіантної поведінки молодших школярів в школі недостатньо розроблені.

Як ми бачимо, в нашому суспільстві існує ряд причин для розвитку особистості з девіантною поведінкою. І одна з основних задач психолога і педагога - визначення основних напрямків відновлення нормального процесу соціалізації молодших школярів.

Вивчення відхилень у поведінці має свою багатовікову історію: з погляду фізіології та психології (Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Леонтьев, Д. Ламброзо, О. Петровський, В. Шелдон), соціології (Г. Беккер, Е. Дюркгейм, Р. Лінтон, Р. Мертон, Міллер), педагогіки (П. Блонський, Г. Гордон, Я. Корчак, А. Макаренко, И. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинський, К. Ушинський, С. Шацький).

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обралисаме цю тему курсовогодослідження.

Об,єкт дослідження: поведінка в молодшому шкільному віці

Предмет дослідження:психологічні особлтвості девіантної поведінки молодших школярів.

Метою даного дослідження є вивчення психологічних особливостей девіантної поведінки у молодшому шкільному віці, обґрунтуванні шляхів і засобів розвитку зазначеного феномену.

В основу дослідження покладеноприпущення, що чим вище схильність до відхиляючої поведінки, тим більше труднощів у молодших школярів в побудові і підтримуванні конструктивних взаємин у соціумі.

Досягнення мети передбачає розв’язання  наступнихзавдань:

1. Провести теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми девіантної поведінки молодших школярів.

2.Підібрати психодіагностичний інструментарій для дослідження психологічних особливостей девіантної поведінки молодших школярів.

3. Провести аналіз результатів емпіричного дослідження.

4. Провести аналіз ефективності розвивально - корекційної програми.

Методи дослідження.Для виконання поставлених завдань використовувався такий комплекс методів дослідження:

1) теоретичніметоди дослідження: аналіз, систематизацію психолого-педагогічної літератури та узагальнення отриманої інформації;

2) емпіричні методи і методики дослідження: спостереження, бесіда, анкетування, вивчення документів та спеціальні психодіагностичні методики: «Малюнокнеіснуючої тварини» (М. 3. Друкаревича), «Коректурна проба» (Б.Бурдона),«Школа» (И.В.Крук),«Знайди квадрат»,«Мюнстерберга» (Х. Мюнстерберг).

Практичне значення отриманих результатів.Виявлені нами особливості схильності до проявів девіантної поведінки серед молодших школярів, які приймали участь у нашому експерименті можуть бути корисними в роботі шкільного психолога та класного керівника.

Структура роботи.Курсова робота має вступ,три розділи(які у свою чергу мають підрозділи), висновки, список використаних джерел (23 найменуваннь),6додатків.Основний зміст роботи викладений на44 сторінках (загальний обсяг роботи70 сторінок), містить12 діаграм.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ  ПРОБЛЕМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

  1. Психологічні особливості молодших школярів

Проблема вивчення вікових особливостейшколярів на сьогоднішній час залишається актуальною не тільки для батьків, але і для шкільних педагогів, яким необхідно бути такожпсихологом, щоб ефективно здійснювати своюпедагогічну діяльність.

Сьогодні, на початку XXI ст. спостерігаєтьсяпроцес діцелерації (уповільнення темпів розвитку). Сучасні діти по всій сукупностіморфологічних характеристик значно поступаються своїм батькам в їх дитинстві, і цей процес, виходячи з припущень антропологів, по всій ймовірності буде продовжуватися.Разом з тим у зв'язку зі стрімкими темпами науково-технічного прогресусучасні діти більш інформовані і ерудовані.[4, с. 74].

Основи багатьох психічних якостей особистості закладаються і культивуються саме в молодшому шкільному віці. Тому особлива увага вчених спрямова на виявлення резервів розвитку молодших школярів. Використання цих резерві дозволить більш успішніше готувати дітей до подальшої учбової і трудової діяльності. найбільш характерна риса періоду від 6 до 10 років полягає у тому, що в цьому віці дошкільник стає школярем. Це перехідний період, коли дитина поєднує у собі риси дошкільного дитинства і школяра.

Як тільки дитина переступила поріг класу, вона стала школярем. З цього часу гра поступово втрачає провідну роль у її житті, хоча і продовжує займати у ньому важливе місце. Змінюється зміст життя дитини. У дитячому садочку увесь день був заповнений цікавою і захоплюючою діяльністю (більше малювали, ліпили, гралися, прогулювались, вільно вибирали гру і товаришів). Зміст шкільного життя на перших порах є дуже одноманітним [5, с. 66].

Для першого етапу шкільного життя характерно те, що дитина підкоряється новим вимогам вчителя, який регулює її поведінку у класі та вдома, а також починає цікавитися змістом самих навчальних предметів. Безболісне проходження дитиною цього етапу свідчить про хорошу готовність до шкільних занять. Але далеко не всі діти виявляють таку готовність. Великий відсоток з них переживає ті чи інші труднощі і не одразу включаються у шкільне життя [6, с. 243].

Початок шкільного життя – це початок особливої учбової діяльності, яка вимагає від дитини значного розумового напруження, і великої фізичної витривалості. Як показують дослідження, складність учбової діяльності і незвичність переживань часто викликають нові, неочікувані властивості, наприклад, гальмівну реакцію у рухливих і збудливих дітей і, навпаки, роблять збудливими спокійних і врівноважених.

До6 років дитина досягає такого рівня розвитку, який визначає його готовність до навчання у школі. Фізичний розвиток, запас уявлень і понять, рівень розвитку мислення й мови, бажання йти до школи - все це створює передумови того, щоб систематично вчитися.

Зі вступом до школи змінюється весь лад життя дитини, змінюються його режим, відносини з оточуючими людьми. Основним видом діяльності стає навчання.Учні молодших класів, за дуже рідкісним винятком, люблять займатися в школі.Їм подобається нове положення учня, приваблює і сам процес навчання. Це визначає сумлінне, відповідальне ставлення молодших школярів до навчання і школі. Не випадково вони на перших порах сприймають оцінку як оцінку своїх старань, старанності, а не якості виконаної роботи. Діти вважають, що якщо вони «намагаються», значить, добре вчаться. Схвалення вчителя спонукає їх ще більше «старатися».

Молодшішколяріз готовністю іцікавістю опановують новими знаннями, вміннями та навичками.Їм хочеться навчитися читати, правильно і красиво писати, рахувати. Правда, їх більше захоплює сам процес навчання, і молодшийшколяр виявляє в цьому відношенні велику активність і старанність.Про інтерес до школи і процесу навчання свідчать іігри молодших школярів, в яких велике місце відводиться школі інавчанню [11, с. 126].

З перших днів навчання в школі у дитини з'являються нові потреби: опановувати новими знаннями, точно виконувати вимоги вчителя, приходити до школи вчасно і з виконаними завданнями, потреба в схваленні з боку дорослих (особливо вчителі), потреба виконувати певну суспільну роль (бути старостою, санітаром, командиром «зірочки» і т. д.).

Зазвичай потреби молодших школярів, особливо тих, хто не виховувався в дитячому саду, носять спочатку особисту спрямованість.Першокласник, наприклад, часто скаржиться вчителю на своїх сусідів, нібито заважають йому слухати або писати, що свідчить про його заклопотаність особистим успіхом у навчанні. Поступово в результаті систематичної роботи вчителя з виховання в учнів почуття товариства іколективізму їх потреби набувають суспільну спрямованість. Діти хочуть, щоб клас був кращим, щоб всі були гарними учнями. Вони починають з власної ініціативи надавати одна одній допомогу. Про розвиток та зміцнення колективізму у молодших школярів говорить зростаюча потреба завоювати повагу товаришів, наростаюча роль громадської думки [11, с. 135].

Основними новоутвореннями цього періоду є:

• довільність психічних функцій (увага, запам’ятовування), вміння свідомо ставити мету, шукати засоби її досягнення, долати труднощі.

• розвиток внутрішнього плану дій (у процесі навчання формується здатність до виконання дій про себе, дитина планує, намічає перспективи);розвиток рефлексії: вміння ніби збоку розглядати себе, оцінювати результати дій. Рефлексія лежить в основі самооцінки.

• самоконтроль;

• О.М.Леонтьєв виокремлює зміну мотивів діяльності (не заради оцінки, а тому, що цікаво. Оцінка поступається місцем інтересу [5, 98 с.].

Але не зважаючи на це в нихпродовжує проявлятися притаманна дітям дошкільного віку потреба в активній ігровій діяльності, у рухах.Вони готові годинами грати в рухливі ігри. Характерна для молодших школярів  потреба у зовнішніх враженнях; першокласника, як і дошкільника, в першу чергу привертає зовнішня сторона предметів чи явищ, виконуваної діяльності (наприклад, атрибути класного санітара - санітарна сумка, пов'язка з червоним хрестом і т. п.).

Для пізнавальної діяльності молодшого школяра характерна передусім емоційність сприйняття.Книжка з картинками, наочне приладдя, жарт вчителя - все викликає у них негайну реакцію. Молодші школярі перебувають у владі яскравого факту; образи, що виникають на основі опису під час розповіді вчителя або читання книжки, дуже яскраві.

Образність проявляється і в розумовій діяльності дітей. Вони схильні розуміти буквально переносне значення слів, наповнюючи їх конкретними образами. Ту чи іншу розумову задачу учні вирішують легше, якщо спираються на конкретні предмети, уявлення або дії. Запам'ятовують молодші школярі спочатку не те, що є найбільш суттєвим з точки зору навчальних завдань, а те, що справило на них найбільше враження: те, що цікаво, емоційно забарвлене, несподівано або ново [11, с. 83].

Якість сприйняття інформації характеризується наявністю афективно-інтуїтивного бар'єру, відкидає всю навчальну інформацію, яка викладається вчителем, що не викликає у дитини довіри («злий вчитель») [2, с. 24].

Для першого етапу шкільного життя характерно те, що дитина підкоряється новим вимогам вчителя, який регулює її поведінку у класі та вдома, а також починає цікавитися змістом самих навчальних предметів. Безболісне проходження дитиною цього етапу свідчить про хорошу готовність до шкільних занять. Але далеко не всі діти виявляють таку готовність. Великий відсоток з них переживає ті чи інші труднощі і не одразу включаються у шкільне життя [11, с. 138].

Найчастіше зустрічають три види труднощів.

Перший пов’язаний з особливостями нового шкільного режиму (потрібно вранці вставати, неможна пропускати занять, на уроках потрібно сидіти спокійно, потрібно виконувати домашні завдання, виконувати шкільні правила, слідкувати за чистотою зошитів і книжок, наявністю шкільних приналежностей). Без виробленої звички у дитини виявляється надмірна втома, зриви у навчальній роботі, пропуск режимних моментів. Тому вчителю і батькам потрібно зрозуміло і чітко виражати нові вимоги до життя дитини, потрібно контролювати їх виконання, використовувати заохочення і враховувати індивідуальні особливості дитини.

Другий тип труднощів випливає із характеру взаємовідносин із вчителем, із товаришами з класу, у сім’ї. Для дитини, яка відвідувала дитячий садок, вихователька була найближчою після мами людиною, її заступником впродовж цілого дня. Звичайно, взаємовідносини з нею відрізнялися більшою розкутістю, сердечністю, у порівнянні з вчителем. Попри усю можливу привітність, доброту вчитель виступає як авторитетний і строгий наставник, який висуває певні правила поведінки і не дозволяє відхилятися від них. Досвідчений вчитель висуває однакові вимоги до усіх дітей, при цьому уважно спостерігає за індивідуальними особливостями виконання цих вимог різними дітьми. Тоді він зможе слабших заохочувати за працьовитість, сильних присадити за надмірну самовпевненість.

Третій тип труднощів багато першокласників починають відчувати в середині навчального року. Спочатку вони із радістю бігали в школу задовго до початку занять, гордились оцінками. З мірою звикання до зовнішніх атрибутів школи згасає і початкова тяга до навчання, в результаті наступає апатія, байдужість[18, с. 84].

В емоційній життя дітей цього віку змінюється насамперед змістовна сторона переживань. Якщо дошкільника радує те, що з ним грають, діляться іграшками і т. п., то молодшого школяра хвилює головним чином те, що пов'язано з наукою, школою, вчителем. Його тішить, що вчитель і батьки хвалять за успіхи в навчанні, і якщо вчитель піклується про те, щоб почуття радості від навчальної праці виникало в учня як можна частіше, то це закріплює позитивне ставлення учня до навчання.

Поряд з емоцією радості важливе значення в розвитку особистості молодшого школяра мають емоції страху. Нерідко через острахпокарання малюк каже неправду. Якщо це повторюється, то формується боягузтво і брехливість. Взагалі, переживання молодшого школяра виявляються часом дуже бурхлив [11, с. 51].

На період молодшого шкільного віку припадає криза 7 років, яка пов’язана з усвідомленням дитиною свого місця в світі суспільних відносин. Вона відкриває для себе значення нової соціальної позиції – позиції школяра, пов’язаної з виконанням високо оцінюваної дорослими учбової роботи.Як вважає Л.І.Божович, криза 7 років – це період народження соціального «Я» дитини. Зміна самосвідомості приводить до переоцінки цінностей. Старі інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, на зміну їм приходять нові. Все, що має відношення до учбової діяльності (зокрема, оцінки), виявляється цінним, те, що має відношення до гри – менш важливим.

Молодший школяр дуже довірливий. Як правило, він безмежно вірить вчителю, який є для нього незаперечним авторитетом. Тому дуже важливо, щоб учитель у всіх відношеннях був прикладом для дітей.

Таким чином, можна сказати, що характерними особливостями дітей молодшого шкільного віку є:

  • Довірлива зверненість до зовнішнього світу.
  • Міфологічність світогляду (переплетення реального та вигаданого на основі необмеженої фантазії та емоційного сприйняття).
  • Вільний розвиток почуттів та уяви.
  • Наївний суб'єктивізм і егоцентризм.
  • Несвідоме і пізніше - регульоване почуттям чи задумом наслідування.
  • Внесуб'ектівний характер уваги і почуттів.
  • Побудова моральних ідеалів - зразків.
  • Фабульний, ігровий, дослідницький характер пізнання.
  • Свідоме перенесення «установки на гру» у свої ділові і серйозні відносини з людьми (грайливість, невинне лукавство).
  • Крихкість емоційних переживань, внутрішній індивідуалізм, розсуваються суб'єктивний і об'єктивний світ у свідомості дитини.
    • Конформізм (в естетичних і етичних оцінках і діях: моральні поняття добра і зла обумовлені оцінкою дорослих).

Ціннісні пріоритети школярів визначаються в такій ієрархічній послідовності [20, с. 28].

Молодші школярі (1-4 класи):

1) сім'я, 2) Бог, 3) дружба (любов), 4) книги (Гаррі Поттер, Астрід Ліндгрен «Пеппі Довга панчоха», Дж.Толкін, Вінні Пух), 5)мистецтвомузика, 6) матеріальні блага, 7 ) театр, кіно (комп'ютер).

Таким чином, з приходом до школи у дитини відбувається суттєва психологічна перебудова. Як будь-який перехідний період, цей вік багатий прихованими можливостями розвитку, які вчитель початкових класів має вміти вчасно підмітити, вловити і підтримати. Тому важливе завдання курсу вікової і педагогічної психології – навчити цьому сьогоднішніх студентів.

  1. Поняття девіантної поведінки в психології

Під девіантною поведінкою слід розуміти систему вчинків, які відхиляються від прийнятих у суспільстві правових і моральних норм, які проявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації, в ухиленні від морального контролю за власноюповедінкою [7, 97 с.].

Узагальнення наявних у науковій літературі трактувань (Бобнєва М.І., Братусь Б.С., Крейдун Н.П., Клейберг Ю.А., Кудрявцев В.М. та ін) дозволило запропонувати наступне визначення: девіантна поведінка – система вчинків особистості, що виходять за загально прийняте уявлення про нормальну (нормативну) поведінку у певній сфері суспільних відносин і носить деструктивний характер; вона є наслідком викривленого процесу соціалізації і перебудови ієрархії мотивів у напрямі її спрощення та, з часом, домінування одного з них, внаслідок чого останній набуває для особи надзвичайного значення. На думку Е. Дюркгейма, ймовірність девіантної поведінки істотно зростає при ослабленні нормативного контролю відповідності з теорією аномії Р. Мертона, девіантна поведінка виникає передусім тоді, коли цінності, які приймаються і задаються суспільством не можуть бути досягнуті деякою частиною цього суспільства [21, с. 217]. У контексті теорії соціалізації, до девіантної поведінки схильні люди, соціалізація яких проходила в умовах заохочення або ігнорування окремих елементів девіантної поведінки (насильство, аморальність) [9, с. 61].

Сучасні вчені стосовно неповнолітнього з різного роду відхиленнями в розвитку, що накладають своєрідний відбиток на поведінку, використовують терміни: «важкі діти» (К.Лебединська, М.Райська, М.Раттер, Л.Славіна); «аномальні діти», що мають відхилення від того, що є типовим або нормальним, але не включає патологічний стан (Л. Пожар); «дезадаптивні діти» (С. Бєлічева); «діти, що живуть під спеціальною турботою» (Л.Кошч); діти «групи ризику» (І. Невський); «діти з порушеннями в афективній сфері» (К. Лебединська, М. Райська, Г. Грибанова, Л. Славіна). Однак названі терміни часто несуть однобічну інформацію: побутову, клінічну, юридичну. Оскільки єдиної практики вживання цих понять немає, часом не ясно, до якої категорії віднести дитину, що має ті або інші відхилення в поведінці (асоціальна, ненормативна, протиправна, злочинна поведінка) (Е.Іванов, Л.Шіпиціна, Г.Сафіна). Більш правомірним є використання узагальнюючого терміна – «поведінка, що відхиляється від норми», у будь-якому разі до тих пір, доки дитині не встановлено медичного діагнозу або не винесено юридичного вироку [14, с. 269].На сьогоднішній день, немає єдиної точки зору на визначення поняття девіантної поведінки і наскільки воно є патологічним. Оцінка будь-якої поведінки передбачає порівняння її з певною нормою.При цьому за норму можна брати статистичну норму, соціальну норму, норми психічного здоров’я, психологічну норму особистісного розвитку тощо. За результатами порівняння з нормою визначають нормальну і аномальну девіантну поведінку особистості[23, с. 142].

Існують різні підходи до визначення девіантної поведінки, які виходять з різного розуміння норми: соціологічний, біологічний і психологічний.

Соціологічний підхід визначає девіантну поведінку, як поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів.

Біологічний підхід припускає існування несприятливих фізіологічних чи анатомічних особливостей організму дитини, що утруднюють його соціальну адаптацію:

• генетичні;

• психофізіологічні;

• фізіологічні.

Психологічний підхід розглядає девіантну поведінку, як поведінку, що відхиляється від загальноприйнятих норм — етичних, а іноді й правових, включає антидисциплінарні, антисоціальні, делінквентні й аутоагресивні вчинки.Останні можуть бути як патологічними, так і непатологічними. Психологічна норма особистісного розвитку визначається по-різному залежно від напряму психологічної науки. Так, зокрема, в рамках ортодоксального психоаналізу нормальна особистість повинна мати сильне Его, яке б підтримувало в рівновазі прагнення Ід і Супер-Его. Представники гуманістичної психології (А.Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл) вважають, що особистість має бути зорієнтована на самоактуалізацію, тобто реалізацію свого духовного, творчого потенціалу, свободу і відповідальність[8, с. 162].

Причиною виникнення девіацій в поведінці та розвитку дитини може бути недостатня сформованість певних функціональних систем мозку, що забезпечують розвиток вищих психічних функцій (мінімальні мозкові дисфункції, синдром дефіциту уваги, синдром гіперактивності [11, с. 64].

Під девіантною поведінкою слід розуміти:  вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);  соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам) [16, с. 217].

До основних умов і причин виникнення девіантної поведінки молодших школярів, як правило, є:

1. Індивідуально-психологічні особливості, що сприяють формуванню девіацій поведінки: порушення в емоційно-вольовій сфері.

2. Акцентуації характеру, як крайній варіант норми, при якій окремі риси характеру надмірно посилені, при цьому існує виборча вразливість щодо певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших.

3. Бурхливо протікає кризи 7 років.

4. Негативний вплив стихійно-групового спілкування у формуванні особистості молодшого школяра.

5. Соціально-педагогічні причини, серед яких виділяються сім'я (батьківська) і школа.

Можна розрізнити декілька етапів розвитку девіантної поведінки.

На першому рівні, ситуативному, виявляються лише окремі симптоми девіантної поведінки, зокрема, неслухняність, невиконання окремих соціальних вимог з боку сім’ї та інших соціальних спільнот. Ці симптоми можуть свідчити про необхідність зміни виховних впливів, типу взаємодії та форм соціального контролю з боку оточуючих. Якщо це не вдається, особистість або сама справляється з власними проблемами, або ж девіантна поведінка закріплюється.

Другий етап- стійких порушень- можна охарактеризувати через стійке порушення соціальних та моральних норм, вимог та першими проявами делінквентної поведінки, що поступово наближається до межі правопорушень. Тут уже є можливим входження до малих груп з вираженою асоціальною спрямованістю. На цьому етапі особистість може і не схвалювати власну поведінку, вважати, що вона не відповідає її власним цінностям і настановленням.

На третьому етапі девіантна поведінка характеризується накопиченням соціального досвіду в здійсненні делінквентних дій і наближається до кримінальної (крадіжки, насилля, проституція та ін.). «Криза ідентифікації» (тобто незбіг уявлень особистості про себе і думки оточуючих), що виникає при цьому, може спричинити гострий внутрішньоособистісний конфлікт. Наслідком такого конфлікту, зазвичай, є ідентифікація з уявленнями оточуючих щодо образу даної особистості. У результаті особистість уже може сприймати свою поведінку як нормальну, таку, що відповідає її власним нормам і цінностям.

Четвертий, кримінальний етап девіантної поведінки особистості пов’язаний з багаторазовими проявами стійкої, соціально небезпечної поведінки, входженням до груп з яскраво вираженим характером асоціальної і антисоціальної спрямованості.

На п’ятому, деструктивному етапі, йдеться про стійку, особливо небезпечну девіантну поведінку, тяжкі соціальні відхилення, стабільне відчуження особистості від суспільства, його норм і цінностей [10, с. 113].

1.3. Ранні ознаки девіантної поведінки

Поняття «ранні ознаки девіантної поведінки» у молодшого школяра має на увазі наявність у дитини таких характеристик, які є «введенням в хворобу», «станом передхвороби». Мо