Новости

Економіка і організація інноваційної діяльності конспект лекцій

Работа добавлена:






Економіка і організація інноваційної діяльності конспект лекцій на http://mirrorref.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ

Рег. № ____________________

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни“Економіка і організація інноваційної діяльності”

для студентів4 курсу

для спеціальності: 6.050107 “Економіка підприємства”

            напряму0501 «Економіка та підприємництво»

           факультетуекономіки

Херсон 2009

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка і організація інноваційної діяльності» для студентів спеціальності 050107 «Економіка підприємства»

Укладач: ст. викладач Глинська А. Є., асистент Трухачова К. В.

кількість сторінок _______.

Рецензент  к.е.н., доцент Зайцева О. І.

Затверджено

на засіданні кафедрименеджменту та маркетингу

протокол №___ від“___”  ___________ 2009р.

Відповідальний за випуск

д.е.н., проф.                                                                   Савіна Г.Г.

Лекція 1.Інновації: становлення та сучасні тенденції розвитку.

Основні визначення. Тенденції розвитку інновацій. Класифікація інновацій. Характеристика інноваційної діяльності. Поняття й зміст інноваційної діяльності. Задачі і функції інноваційної діяльності.

Інноваціїновоствореніабовдосконаленіконкурентоздатні  технології,продукціяабопослуги,атакожорганізаційно-технічнірішеннявиробничого,адміністративного,комерційногоабоіншогохарактеру,щоістотнополіпшуютьструктуру та якість виробництва або соціальної сфери

товарів і послуг.

Й. Шумпетер інновацію визначає як «непостійне проведення нових комбінацій» у таких випадках:

• запровадження нового товару, тобто товару, з яким споживачі ще не знайомі, або нової різновидності якогось товару;

• запровадження нового методу виробництва, тобто методу, ще не випробуваного практично у даній галузі виробництва;

• відкриття нового ринку, тобто ринку, на якому дана галузь промисловості даної країни раніше не була присутня, незалежно від того, чи існував цей ринок раніше, чи ні;

• оволодіння новим джерелом сировини або напівфабрикатів, незалежно від того, чи існувало це джерело раніше, чи ні, чи було воно тільки-но створено;

• проведення нової організації, наприклад, завоювання позиції монополіста або її втрата.

Класифікація інновацій:

  1. За рівнем новизни: радикальні, часткові, модифікаційні.
  2. В залежності від технологічних параметрів: продуктові, процесні.
  3. За типом новизни на ринку: міжнародні, державні, галузеві, нові для підприємства.
  4. У залежності від взаємозв’язку із системою: на вході у систему, в структурі системи, на виході із системи.
  5. В залежності від технологічного призначення: економічні, технологічні, технічні, організаційні, комерційні, управлінські, соціальні.

Основними причинами виникнення та поширення інновацій є наступні:

  • конкурентна боротьба: бажання одержати на ринку конкурентні переваги та максимізувати прибуток;
  • зростаючий попит споживача;
  • зростання технічного потенціалу;
  • пошук вирішення проблем, які виникають у підприємницькій діяльності фірми;
  • потреба не відставати в економічному розвитку, не втрачати ринку, наслідувати інші організації, які впроваджують нову технологію;
  • бажання поліпшити свої результати у конкретній діяльності підприємства;
  • підтримка та забезпечення престижу підприємства;
  • наукові відкриття, інтернаціоналізація науки;
  • винахідництво.

Конкретні стратегічні напрямки технічного, економічного і соціального розвитку підприємства можуть бути пов’язані з вирішенням наступних проблем:

  • підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринку;
  • розробки й широкого впровадження ресурсоощадних технологій;
  • максимального скорочення затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;
  • всебічного дотримання екологічних вимог, охорони навколишнього середовища.

Лекція 2. Сутнісна характеристика інноваційних процесів.

Загальна характеристика інноваційного процесу. Структура інноваційного процесу. Мета і задачі стратегічного управління інноваціями. Вплив інноваційних процесів на розвиток виробництва.

Інноваційний процес пов’язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Інноваційний процес – це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб.

На розвиток інноваційного процесу впливають:

• стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

• стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки із зовнішнім середовищем та ін.);

• специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, наскільки вона задовольняє потреби ринку.

Інноваційний процес – це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці від одержання нового теоретичного, знання, до використання створеного на його основі товару споживачем.

На відміну від виробничого процесу, інноваційний процес характеризується:

- високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

- неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

- необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

- залежністю від соціально-економічного середовища, в якому він функціонує і розвивається.

Розрізняють три види інноваційного процесу:

• простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

• простий міжорганізаційний (товарна форма);

• розширений.

Інноваційний процес складається з наступних етапів:ФД – фундаментальні (теоретичні)дослідження;ПД – прикладнідослідження;Р – розробка;Пр – проектування; Ббудівництво;ОС – освоєнння;Пв – промисловевиробництво;М – маркетинг; Збзбут.

Лекція 3. Особливості процесу створення та формування попиту на інновації.

Сутність попиту і способи його відображення. Аналіз попиту на інновації. Фактори попиту. Види попиту на інноваційну продукцію. Методи аналізу попиту.

Сучасна ринкова економіка характеризується динамічністю й нестабільністю процесів, які відбуваються на ринку. Економіка перехідного типу, характерна для України, як і для інших країн, що вступили на шлях ринкових перетворень, характеризується підвищеним рівнем нестабільності. Підприємства, аби вижити й розвиватися, змушені адаптуватися до цих змін. Засобом адаптації є інновації.

Основою конкурентного успіху підприємства-інноватора є його спроможність виявити реально існуючі чи потенційні потреби й попит споживачів щодо інновацій (або ж сформувати їх) і задовольнити їх ефективнішим, ніж конкуренти, способом. Специфіка полягає у тому, що розробка інновацій у багатьох випадках пов'язана зі створенням товарів, аналогів яких раніше просто не існувало з таких причин:

• потреби й попит споживачів, для задоволення яких призначені нові товари, раніше задовольнялися зовсім іншим способом;

• потреб, для задоволення яких призначено нові товари, раніше просто не існувало.

Для аналізу попиту на інновації використовують такі специфічні методи, як:

- прогнозування майбутніх потреб і попиту споживачів, змін мотивації їхньої поведінки;

- ситуаційне й імітаційне моделювання поведінки споживачів у сьогоденні й майбутньому;

- аналіз тенденцій розвитку науково-технічного прогресу, тенденцій зміни технологічної, економічної, соціальної, політичної, культурної, правової, екологічної й інших складових середовища господарювання.

Основні проблеми, що виникають у взаєминах суб'єктів інноваційного процесу: інвесторів, розробників інновацій, виробників, постачальників, працівників збуту, споживачів, суспільства в цілому.

Інвестори.Джерелом проблем є те, що інвесторів передусім цікавить високий доход при мінімальному ризикові. І якщо в інноваційному проекті йдеться про принципово нові вироби, то це може стати перешкодою до здійснення інвестицій.

Розробники інновацій.Розробка інновації виконується заради одержання прибутку за рахунок кращого, ніж традиційні товари, задоволення потреб і попиту споживачів, виявлених у результаті маркетингових досліджень. Нові якісні й технічно досконалі продукти можуть не відповідати вимогам ринку, і спроби їх реалізації можуть закінчитися провалом.

Виробники.Зміни базового продукту, а тим паче нові розробки можуть істотно збільшити витрати виробництва, що на етапі розробки інновацій дуже важко спрогнозувати (до розробки технології їхнього виробництва). Точні багатоваріантні прогнози найчастіше дуже трудомісткі й дорого коштують. Тому опір виробничників упровадженню нововведень пояснюється не їхньою відсталістю, а саме відсутністю точних вартісних оцінок, які характеризують нововведення.

Постачальники.Основною проблемою є те, що існуючі сировина, матеріали і комплектуючі можуть бути непридатними для виробництва нових продуктів. Для зміни їхніх характеристик постачальники, яких цікавлять лише обсяги замовлень і їхня регулярність, мусять мати дуже вагомі причини, їх слід належним чином стимулювати, переконуючи в корисності змін.

Працівники збуту.Нова продукція зазвичай вимагає перебудови існуючої системи збуту, а для принципово нових товарів — навіть її формування. Такого роду зміни можуть зустрічати опір працівників збуту. З одного боку, безпосередньо відчуваючи реакцію споживачів, вони самі можуть підштовхувати виробників до модифікації продукції. З іншого, найчастіше, вони не можуть оцінити кардинальні нововведення, оскільки реакція споживачів ще не відома. Саме тому вони можуть чинити інноваціям опір.

Споживачі.Проблема полягає в тому, що споживачі, у більшості випадків, виявляють певну осторогу щодо нових виробів, особливо якщо ступінь наслідування стосовно традиційних виробів невисокий. Тому чим радикальнішими є зміни, тим більшу увагу доводиться приділяти ринковим дослідженням з оцінки перспектив визнання нової продукції споживачами, створенню попиту, стимулюванню споживання.

Суспільство.Нині інновації впливають практично на всі аспекти життєдіяльності суспільства. У свою чергу суспільство та його окремі інституції можуть впливати і впливають на інноваційні процеси за допомогою механізмів економічного, політичного, правового, соціального регулювання.

Для стимулювання попиту на нові товари застосовують рекламу, пропаганду (пабліситі, паблік рілейшн), стимулювання збуту, особистий продаж, традиційні заходи маркетингового стимулювання.

Для стимулювання попиту, окрім заходів комплексу маркетингового стимулювання, застосовуються також цінові методи, зокрема такі цінові стратегії.

Стратегія низьких цін (проникнення на ринок)передбачає продаж товарів за цінами значно нижчими за ціни аналогів. Мета – стимулювати попит для завоювання значної частки ринку.

Стратегія договірних цінпередбачає надання певних знижок чи пільг за дотримання певних умов купівлі товару: зниження цін за купівлі певної кількості товару чи у певні терміни, надання певної кількості товару безоплатно.

Стратегія встановлення низької ціни на один із взаємодоповнюючих товарів (якщо товари окремо не використовуються)задля стимулювання попиту при продажу другого за звичайними чи завищеними цінами.

Лекція 4. Інноваційна політика фірми.

Характеристика і місце інноваційної політики в загальній стратегії підприємства. Чинники впливу на формування інноваційної політики. Прогнозування та планування інноваційної діяльності підприємства.

Інноваційна політика – наука і система практичного регулювання (управління) нововведеннями у суспільстві, в умовах конкретного підприємства, галузі, країни.

Предметом дослідження інноваційної політики підприємства є підприємницька діяльність, виробництво, але не виробництво взагалі, а впровадження нововведень у виробничі процеси.

Усю сукупність процесів, що відбуваються у підприємницькій діяльності, можна поділити на дві групи — традиційні та інноваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне, що склалося в результаті розвитку минулого періоду, функціонування народного господарства, окремого підприємства, а інноваційні — розвиток на якісно новому рівні, за рахунок нововведень.

Інноваційна політика є складовою загальної стратегії підприємства і одночасно сприяє впровадженню в практику основних вимог цієї стратегії.

На рівні держави розробляється державна інноваційна політика,яка відображає ставлення держави до інноваційної діяльності, визначає мету, напрями, форми діяльності органів державної влади в галузі науки, техніки й реалізації їхніх досягнень. Державна інноваційна політика визначає і стимулює пріоритетні напрями розвитку науки і техніки. Інноваційна політика підприємства визначає орієнтири розвитку підприємства. Зміни в ринковому середовищі, нові потреби, нові можливості чи загрози для діяльності підприємства, сила конкурентів, тощо.

Складовими елементами інноваційної політики є:

- забезпечення вивчення ринку збуту продукції свого підприємства, галузі, народного господарства;

- вивчення напрямків і сутності нововведень на інших вітчизняних і зарубіжних суб'єктах господарювання;

- наявність фінансових ресурсів для проведення фундаментальних досліджень, розробки і впровадження в практику інновацій;

- проведення дослідно-конструкторських розробок, освоєння і експлуатація нововведень;

- контроль на всіх етапах інноваційного процесу від задумів, розробки ідеї і якості використання;

-  підготовлені кадри для втілення в життя інноваційної політики.

Розробка інноваційної політики підприємства передбачає визначення мети і стратегій його розвитку на найближчу й подальшу перспективи, виходячи з оцінки потенційних можливостей підприємства й забезпеченості його відповідними ресурсами.

Розрізняють такі види інноваційних стратегій підприємства:

• традиційна – прагнення лише до підвищення якості виготовлюваних виробів, що в довгостроковій перспективі є гарантією відставання підприємства спершу в техніко-технологічному, а згодом — і в економічному аспектах;

• опортуністська – коли зусилля підприємства спрямовані на пошук такого виду продукції, який не потребує особливих витрат на дослідження й розробку, але дає змогу виробникові упродовж певного періоду бути присутнім на ринку одноособово. Пошук і використання таких ніш ґрунтуються на глибокому знанні ринкової ситуації, високому рівні техніко-технологічного розвитку та великих адаптаційних спроможностях підприємства, що, однак, не виключає високого ступеня ризику швидкої втрати монопольного становища;

• імітаційна – набуття нової технології через закупівлю ліцензій. Це дешевше й надійніше, ніж власні розробки та витрати на нові винаходи. Така стратегія досить успішна, проте для освоєння оригінального продукту розумової праці, що створює монопольну ситуацію, потрібні висока кваліфікація фахівців і постійна підтримка досягнутого рівня;

• оборонна – це досить витратна стратегія підвищення технічного рівня виробництва, впровадження досліджень і розробок якої не претендує на провідні позиції в певній галузі, а полягає в тому, щоб не відставати від інших у техніко-технологічному розвиткові;

• залежна – коли дрібні підприємства виконують замовлення найбільших на виробництво нового продукту або виробничого методу;

• наступальна – полягає в завоюванні першого місця на ринку. Вимагає наявності фахівців високої кваліфікації, проведення великої організаторської роботи, та має й ряд переваг.

Єдиної, успішної для всіх підприємств моделі інноваційної стратегії не існує. Вибір стратегії залежить від великої кількості факторів, в т. ч. від ринкової позиції підприємства, динаміки її зміни, виробничого й технічного потенціалу підприємства, продукту чи послуг, що виробляються, стану економіки, культурного середовища та інше.

Лекція 5Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукціі.

Техніко-технологічний стан підприємства. Оцінка техніко-технологічного стану підприємства. Сутність технологічних змін на підприємстві.

     Техніко-технологічна база підприємства – це система найактивніших елементів виробництва, яка характеризує технологію одержання продукції (виконання робіт, послуг) за допомогою машинної техніки, різноманітних транспортних, діагностичних та інформаційних засобів, що разом створюють технологічну систему виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Техніко-технологічна база підприємства включає не тільки основні виробничі фонди, а і технологічні процеси, операції з обробки, переміщення, складування, контролю; інформаційно-обчислювальну техніку, засоби зв'язку і енергетичну базу.

З розвитком науки і техніки всі технології безперервно оновлюються і розвиваються. І в даний період виділяються три основні напрямки розвитку сучасних виробничих технологій:

- перехід від дискретних (циклічних) технологій до безперервних (потокових) виробничих процесів як найефективніших;

- впровадження замкнутих (безвідходних) технологічних процесів у складі виробництва, як найбільш економічно нейтральних;

- підвищення наукомісткості високих і нових технологій, як найпріоритетніших у бізнесі. Все це приводить до зміни техніки, основних виробничих фондів.

В залежності від споживчих властивостей і можливості використання вирізняють три основні види продукту:

-    матеріальний;

-    енергетичний;

-    інтелектуальний.

Оціночні показники техніко-технологічного стану підприємства.Всі оціночні показники можна звести в наступні групи, що характеризують:

- ступінь технічної оснащеності праці (фондовіддача; фондоозброєність; частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості);

- рівень прогресивності технології (середній вік застосовуваних технологічних процесів; коефіцієнт використання сировини і матеріалів; рівень утилізації відходів виробництва; надійність, довговічність продукції; питома металомісткість);

-   технічний рівень обладнання (енергоозброєність праці; середній строк експлуатації; частка технологічно та економічно застарілого обладнання загальному парку; коефіцієнт фізичного зносу устаткування; коефіцієнт оновлення обладнання; коефіцієнт оновлення обладнання; коефіцієнт вибуття);

- рівень механізації та автоматизації праці (механоозброєність праці; трудомісткість продукції; продуктивність праці; частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції; частка екологічно чистої продукції; ступінь охоплення робітників механізованою працею; частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці);

- рівень організації підприємницької діяльності (коефіцієнт використання обладнання; коефіцієнт ритмічності; коефіцієнт змінності роботи устаткування; коефіцієнт використання робочого часу; коефіцієнт використання кваліфікації робітників);

-   рівень управління підприємством (питома вага працівників управління в загальній кількості промислово-виробничого персоналу; коефіцієнт ефективності управління).

Всі вони у взаємозв'язку характеризують ефективність підприємницької, в тому числі інноваційної діяльності підприємства.

Здатність підприємства до технологічних змін.

Оновлення техніко-технологічної бази відбувається в різних формах: нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переозброєння.

Основними складовими ефективного управління техніко-технологічним і інноваційним розвитком підприємства є:

  • орієнтація на найбільш повне і своєчасне задоволення вимог споживачів;
  • техніко-технологічний рівень підприємства має забезпечувати конкурентоздатність за показниками якості продукції, витрат і ефективності виробництва;
  • досягнення балансу між використанням традиційних технологій та впровадженням нових;
  • управління має бути ефективним у широкому спектрі радикальності інновацій і гнучко пристосовуватися до еволюційних і радикальних нововведень, які здійснюються періодично;
  • організація взаємодії внутрішніх і зовнішніх елементів системи розвитку. Головними факторами такої взаємодії є система інформації про ринки нововведень, відбір проектів із загальної кількості пропозицій, взаємна зацікавленість. Підприємствам слід налагодити взаємодію з організаціями – розробниками технологічних систем і продукції, а також із тими, що здійснюють експертизу й відбір проектів.

Оновлення техніко-технологічної бази відбувається: в системі формування стратегії й мети інноваційної діяльності; стратегічного, поточного й оперативного її планування; організації проведення відповідних робіт та контролю за їх виконанням.

Планування техніко-технічної бази і продукції підприємства виконує сім функцій:

  • цільову орієнтацію;
  • перспективну орієнтацію проблем розвитку;
  • координацію діяльності всіх учасників інноваційної діяльності;
  • підготовку управлінських рішень;
  • створення об’єктивної бази для ефективного контролю;
  • інформаційне забезпечення учасників інноваційного процесу;
  • мотивація учасників.

Оновлення продукції і створення нової продукції.

Оновлення продукції лежить в основі інноваційної діяльності підприємства. Створення нового продукту – це суто творча діяльність, і фінансові ресурси в ній не завжди відіграють вирішальну роль. Тут, крім достатніх ресурсів, потрібні засоби ефективного маркетингового забезпечення та підтримки інноваційної діяльності, що поєднує в собі мистецтво маркетингу з науковим пошуком.

Оновлення продукції і оцінювання ринкових і виробничих результатів базується на детальному вивченні найбільш стійкого елементу ринку  потреб. З'ясовується, хто готовий платити гроші для задоволення визначеної потреби, які головні чинники сегментування майбутнього ринку; по-друге, аналізуються перспективні потреби в даному товарі та альтернативи його задоволення; по-третє, вивчається наявність чи відсутність в ідеїмайбутнього товару соціально негативних чинників котрі можуть зашкодити його збуту, а також готовність ринку де сприйняття даного товару, створеного на засадах нової ідеї.

Необхідно відмітити, що ефективність відбору ідеї буде тим більшою, чим більше цей відбір спиратиметься на об'єктивні закони технічного розвитку.

Згідно з оцінкою всі ідеї нових товарів поділяють на безперспективні, віддаленої перспективи і перспективні. Перспективні включають в окрему групу, і вони є об'єктом додаткових досліджень.

Узгодження всіх чинників, що впливають на комерційні перспективи інноваційного продукту, досягається за допомогою ситуаційного маркетингового аналізу, що здійснюється за такими напрямками:

-    можлива прибутковість у перші три роки продажу;

-    наявні конкуренти;

-    можливі конкуренти;

-    місткість ринку;

-    рівень необхідних капіталовкладень у виробництво;

-    патентний захист;

-    ступінь ризику стосовно комерційної ефективності експорту. А також за окремими характеристиками: ринку і виробництва.

Виробнича характеристика:

-  можливість серійного випуску нового товару під час обґрунтування такого висновку;

- можливі труднощі, які можуть виникнути під час організації виробництва нового товару;

-  доступність придбання всіх матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва нового товару;

-   наявність інженерно-технічних працівників і робітників відповідної кваліфікації;

-можливість організувати виробництво конкурентоспроможної продукції за якістю і цінами;

-    зовнішній вигляд товару.

Лекція 6.Система управління інноваційними процесами.