Новости

Обґрунтуванні шляхів отримання освіти протягом життя менеджерів та інших працівників в умовах розвитку економіки

Работа добавлена:






Обґрунтуванні шляхів отримання освіти протягом життя менеджерів та інших працівників в умовах розвитку економіки на http://mirrorref.ru

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що кваліфікованість та освіченість персоналу є одним із найбільш важливих факторів інноваційного розвитку всіх сфер життєдіяльності, оскільки без достатньої кількості кваліфікованих фахівців неможливо забезпечити надійність і стабільність економічної системи, а також відповідну її результативність.

Питання формування освіченого конкурентоспроможного менеджера та працівника є актуальним, оскільки зростання сучасних вимог до людських ресурсів пов’язано з поглибленням ринкових відносин, структурними змінами і циклічними коливаннями в розвитку економіки. Міжнародний досвід свідчить про потребу формувати нові засади функціонування вищої школи, спрямовані на якісний рівень підготовки спеціалістів, та покращення надання освіти протягом життя працівникам, оскільки нині за кількістю населення з вищою освітою Україна посідає восьме місце з 142 країн світу, а за якістю вищої освіти знаходиться на 83 місці.

Мета даної роботи полягає у науковому обґрунтуванні шляхів отримання освіти протягом життя менеджерів та інших працівників в умовах розвитку економіки.

Завданням наукової роботи є аналіз рівня розвитку безперервної освіти в Україні та обгрунтування вдосконалення безперервної професійної освіти на досвіді Європейських країн.

Об’єктом дослідження виступають працівники та керівники організацій, їх рівень освіти та конкурентоздатність.Адже успіх підприємства насамперед залежить відкваліфікованості його персоналу.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ

У справі об’єднання людства на основі певних ціннісних підстав і цільових орієнтирів, безумовно, одним із пріоритетних чинників стає безперервна освіта. Безперервність виступає у сучасному культурно-освітньому контексті як ідея, принцип навчання, якість освітнього процесу, умова становлення людини.

За останні десятиліття кардинально змінилася система генерації й передачі знань, а їх обсяг багаторазово зріс. Сьогодні не можна за один раз, навіть за 5 або 6 років, підготувати людину до професійної діяльності на все життя. Нині щорічно обновляється близько 5 % теоретичних і 20 % професійних знань. І тому кожен менеджер-адміністратор повинен сприяти своїм працівникам навчанню.

Одиниця виміру старіння знань фахівця, прийнята у США – період „напіврозпаду” компетентності, тобто зниження її на 50 % унаслідок появи нової інформації, показує, що за багатьма професіями цей період настає менш ніж через 5 років, тобто стосовно до нашої системи вищої освіти часто раніше, ніж закінчується навчання. Вирішення проблеми полягає в переході до освіти протягом життя, де базова освіта періодично повинна доповнюватися програмами додаткової освіти й організується не як кінцева, завершена, а лише як основа, фундамент, що доповнюється іншими програмами. Це вимагає, що випускник вузу крім отриманих знань у вузькій професії повинен на студентській лаві розвинути свої здатності до навчання протягом усього професійного життя, розвинути навички комунікації, адаптивності, самовдосконалення, організаційної й групової ефективності та низку інших якостей.

Для визначення поняття безперервної освіти використовується низка термінів. У сучасній літературі можна зустріти такі стійкі сполучення: „освіта дорослих” (adult education); „продовжена освіта” (continuing education); „подальша освіта” (further education); „відновлювана освіта” (recurrent education) як освіта протягом всього життя шляхом чергування навчання з іншими видами діяльності, головним чином з роботою; „перманентна освіта” (permanent education); „освіта протягом життя” (lifelong education); „навчання протягом життя” (lifelong learning). У кожному з цих термінів зроблено акцент на певній стороні явища, але загальною є ідея довічної незавершеності освіти для дорослої людини.

Проблематику безперервної освіти можна умовно розділити на дві основні сфери. Перша пов’язана з побудовою системи безперервної освіти як частини соціальної практики (соціально-освітній аспект безперервної освіти), друга – із процесом засвоєння людиною нового життєвого, соціального, професійного досвіду. Саме тому в другій половині 90-их років XX століття у сфері освіти дорослих було проголошено сполучення принципу безперервності освіти із принципом навчання протягом життя і формуванням суспільства знань. Тим самим зроблена спроба закріпити у суспільній свідомості розуміння взаємної відповідальності суспільства, держави й особистості за розвиток освітніх процесів.

Серед функцій безперервної освіти виділяють [2, с. 122-123]:

  • розвиваючу (задоволення духовних запитів особистості, потреб творчого зростання);
  • компенсуючу (заповнення пробілів у базовій освіті);
  • адаптивну (оперативна підготовка й перепідготовка в умовах мінливої виробничої й соціальної ситуації);
  • інтегруючу в незнайомий культурний контекст;
  • ресоціалізації (повторної соціалізації).

У змісті безперервної освіти прийнято виділяти три основні значимі компоненти, пов’язані з навчанням дорослого населення: навчання грамотності в широкому сенсі, включаючи комп’ютерну, функціональну, соціальну та ін.; професійне навчання, що включає професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації (job qualification); загальнокультурну додаткову освіту, не пов’язану із трудовою діяльністю (life qualification).

В основі функціонування безперервної освіти лежать такі принципи, що визначають його специфіку: гуманізму, демократизму, мобільності, випередження, відкритості, безперервності [3, с. 171]. 

Принцип гуманізму свідчить про спрямованості освіти до людини, про свободу вибору особистістю форм, термінів, видів навчання, підвищення кваліфікації, самоосвіти.Цей принцип реалізується через створення сприятливих можливостей для розвитку творчої індивідуальності кожної людини. Людина розглядається як мета суспільного прогресу.

Принцип демократизму передбачає доступність освіти в будь-якому віці завдяки різноманіттю форм навчання, у відповідності з інтересами, можливостями і потребами. Він забезпечує свободу переходу з одного навчального закладу до іншого, прискорене завершення навчання та підвищення кваліфікації; означає рівні права всіх громадян, незалежно від станово-класової приналежності, національних особливостей, стану здоров'я, на освіту і розвиток. Даний принцип передбачає демократизацію всіх сторін життєдіяльності освітніх установ, рівноправні відносини суб'єктів педагогічного процесу. 

Принцип мобільності виражається в різноманітті засобів, способів, організаційних форм системи безперервної освіти, їх гнучкості та готовності до швидкої перебудови відповідно до потреб виробництва, суспільства, людини. Він орієнтує на використання різних продуктивних методичних систем і технологій. 

Принцип випередження, спираючись на наукове прогнозування, вимагає більш швидкого і гнучкого розвитку, перебудови навчальних закладів та установ системи безперервної освіти по відношенню до потреб суспільної практики, мобільного оновлення їх діяльності. Цей принцип орієнтує на широке і активне використання нових форм, методів, засобів навчання та перепідготовки фахівців, на включення новаторських підходів до цього процесу.

Принцип відкритості системи безперервної освіти вимагає від навчальних закладів розширення діяльності шляхом залучення до навчання і підвищення кваліфікації нетрадиційної аудиторії, вільних слухачів. При цьому виникає необхідність працювати з різними віковими верствами і групами населення, які відрізняються рівнем освіти і професійної підготовки, ставленням до освіти, життєвими устремліннями, що вимагає створення додаткових факультетів, інститутів, відділень, курсів з підвищення освіти і кваліфікації, проведення семінарів, клубних занять вихідного дня не тільки в навчальному закладі, а й за його межами, а також організації телевізійних і відеопрограм. Відкритість навчальних закладів та освітніх систем забезпечується наявністю різноманітних за рівнем, змістом, спрямованістю освітньо-виховних програм. 

Принцип безперервності освіти є систематизуючим. Навчальні заклади, працівники освіти та підвищення кваліфікації, науки і виробництва повинні переглянути погляд на роль і місце освіти в житті людини і суспільства. Необхідно подолати орієнтацію на поверхневу «енциклопедичність» змісту, перевантаження інформаційним і фактологічним матеріалом. У змісті освіти повинні знайти відображення проблеми розвитку суспільства, виробництва, науки, культури. Освіта Запропонована система принципів безперервної освіти не є вичерпною, з часом вона буде доповнена з урахуванням потреб, нових поворотів у розвитку освіти.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Ідея навчання протягом усього життя посідає ключове місце в ряді прогресивних ідей сучасності. Суспільна значущість цієї концепції полягає в забезпеченні кожної людини здатністю до постійного розвитку, самовдоско- налення, всебічної реалізації впродовж усього життя, що, у свою чергу, сприяє забезпеченню процвітання всього суспільства. Тому для кожної держави безперервна освіта стає ключовою сферою соціальної політики, засобом піднесення культурного та економічного потенціалу. Україна як прогресивна держава має створювати умови для підвищення рівня освіченості людей, ефективності їх професійної діяльності.Рівень безперервної освіти в Україні можна розрахувати за допомогою індексу людського розвитку[5].

В основі концепції людського розвитку лежить принцип, згідно з яким економіка існує для розвитку людей, а не люди – для розвитку економіки. Дана концепція розглядає розвиток людини як мету і критерій суспільного прогресу.

Ні за яких темпів економічного зростання суспільний прогрес не можливий, якщо не реалізовані важливі для людини можливості, зокрема:

  • прожити довге й здорове життя;
  • набути, розширювати й оновлювати знання;
  • мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя.

Людський розвиток визначається як процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, повагою до особистості. Матеріальне благополуччя розглядається як одна з базових можливостей вибору, але воно не є всепоглинаючою метою.

 Визначальною тезою концепції людського розвитку є положення про те, що люди не потребують безкінечно високого доходу для забезпечення гідного рівня життя. Вищий дохід в цілому сприяє розширенню вибору людини, але цей вплив зменшується у міру збільшення доходу відповідно до теорії зменшення корисності доходу.

 Концепція людського розвитку пропонує наступні способи оптимізації зв’язку між економічним зростанням та людським розвитком:

насамперед, цезбільшення інвестицій в освіту, охорону здоров’я, професійну підготовку, що сприятиме реалізації здібностей людини та її участі у виробництві та розподілі благ;

справедливий розподіл доходів і національного багатства, що забезпечуватиме матеріальну базу розвитку широких верств населення і протидіятиме концентрації ресурсів у нечисленних груп;

збалансованість соціальних витрат і зміцнення економічної бази соціальної сфери, диверсифікація джерел її фінансування;

розширення можливостей людей здійснювати свій вибір у політичній, соціальній та економічній сферах, передусім тих груп населення, які з різних причин мали обмежені можливості (жінки, мігранти, етнічні меншини).

 Вибір орієнтованого на людський розвиток типу економічного зростання потребує зміни в поглядах на співвідношення економічного та соціального аспектів розвитку. За традиційного трактування соціальний аспект вважався похідним від економічного, людський розвиток – доповненням до економічного. За нової економічної моделі побудови суспільства економічна могутність  створюється і примножується за рахунок творчої інноваційної праці: управління інформаційними потоками, створення високих технологій тощо. Це передбачає обов’язковою умовою високу трудову мотивацію та безперервний розвиток людей.

У розвинутих країнах визнання продуктивної природи вкладень у людський розвиток має своїм наслідком збалансоване співвідношення економічної та соціальної складових суспільного розвитку, високі темпи розвитку “з людським обличчям”. Динамічний приріст ВВП сам по собі вже не відображає високої якості розвитку, і саме тому міжнародні організації (ООН, Міжнародний банк реконструкції та розвитку) рекомендують використовувати індекс людського розвитку, у якому поєднуються соціальні та економічні параметри.

В Україні усвідомлення значення концепції людського розвитку і, зокрема, доцільності використання його індикаторів для оцінки ефективності суспільного прогресу, почало формуватись в 1992-1993 рр. Ця ідея знайшла втілення і в наукових працях, і у політичних деклараціях, зокрема в документах стратегічної спрямованості.

Таблиця 2.1.

Значення основних індикаторів людського розвитку

в Україні у 1998-2014 рр. 

Роки/показники

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

Середня

очікувана

тривалість

життя, років

69,1

68,4

67,7

66,9

67,1

67,1

67,4

68,1

68,1

69,2

69,5

69,3

69,1

68,8

69,0

69,1

69,3

Частка

грамотного

дорослого

населення, %

98,5

98,5

98,6

98,6

98,7

98,7

98,7

98,7

99,6

99,6

99,6

99,5

99,6

99,7

99,5

99,4

99,7

Сукупна

частка учнів

серед населення відповідного віку, %

73,7

72,5

72,4

72,7

73,4

74,1

74,9

76,9

77,3

81

84

84,1

84,0

84,6

85,1

85,0

86

ВВП на душу населення

(за паритетом купівельної спроможності, дол. США)

5921

5192

4097

3734

3406

3295

3194

3458

3816

4350

4870

4770

4365

4288

3685

4001

3678

Система числових показників вимірювання рівня людського розвитку, яка використовується ПРООН для більшості країн світу, далека від досконалості, у зв’язку з чим вона не лише постійно вдосконалюється, але й постійно підлягає критиці. Однак вона теоретично обґрунтована й обумовлена наявністю статистичних даних, зіставних практично для всіх країн світу.

Разом з тим для розрахунку показників людського розвитку у конкретній країні можна і доцільно застосовувати ширшу національну статистичну базу, з використанням якої розробити виваженіші та інформативніші показники.

 З метою адаптації основних ідей вимірювання людського розвитку до конкретних умов України науковцями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України та фахівцями Державного Комітету статистики України розроблено методику побудови регіональних індексів людського розвитку.

 Методика базується на розрахунку 94 первинних показників людського розвитку, які інтегруються у 9 блоків[5]:

демографічний розвиток;

розвиток ринку праці;

матеріальне становище населення;

умови проживання;

рівень освіти;

стан здоров’я;

соціальне середовище;

екологічна ситуація;

фінансування людського розвитку.

Оцінювання рівня соціально-економічного розвитку регіонів забезпечує об'єктивність міжрегіональних співставлень соціального та економічного розвитку, природно-ресурсного, демографічного і трудового потенціалів регіонів, а також дозволяє визначити конкретне місце кожного регіону на єдиній національній шкалі.

Інтегральний індекс соціально-економічного розвитку регіонів є показником, що поєднує у собі основні аспекти економічного і соціального розвитку. Розрахунок інтегрального індексу соціально-економічного розвитку виконується за формулою:

(2.1)

деІЛР – індекс людського розвитку;

ІЕР – індекс економічного розвитку.

Для розрахунку інтегрального індексу людського розвитку використовуються узагальнюючі показники за дев'ятьома аспектами, які наведені вище.

Для оцінки економічного розвитку регіонів використовується 28 спеціалізованих первинних показників, об'єднаних у 5 блоків, що характеризують такі аспекти:

  • макроекономічна ефективність;
  • фінансова сфера;
  • інноваційна діяльність та розвиток науки;
  • ринкові перетворення і розвиток підприємництва;
  • інвестиційна привабливість.

Відмітимо, що макроекономічна ситуація в регіоні характеризується показниками ВВПу розрахунку на 1 особу середньорічного наявного населення відповідного регіону, індексу споживчих цін і рівня безробіття. Два останніх показника використовуються при вимірюванні регіональних рівнів людського розвитку, тобто беруть участь і в розрахунку інтегрального індексу соціально-економічного розвитку регіонів.

Результати розрахунків індексів соціально-економічного розвитку регіонів України у 2014 р. та місця регіонів у відповідних рейтингах наведені у табл. 2.2.

За індексом соціально-економічного розвитку за 2014 рік в Українінайкраще значення мав м. Київ.

Таблиця 2.2.

Індекси соціально-економічного розвитку регіонів України

№ п/п

Область

Іер

Ілр

1.

Вінницька

0,171

0,551

2.

Волинська

0,174

0,494

3.

Дніпропетровська

0,286

0,478

Продовження таблиці 2.2.

4.

Донецька

0,305

0,427

5.

Житомирська

0,168

0,485

6.

Закарпатська

0,176

0,527

7.

Запорізька

0,313

0,509

8.

Ів.-Франківська

0,182

0,481

9.

Київська

0,282

0,538

10.

Кіровоградська

0,150

0,481

11.

Луганська

0,191

0,406

12.

Львівська

0,212

0,526

13.

Миколаївська

0,237

0,477

14.

Одеська

0,237

0,481

15.

Полтавська

0,277

0,561

16.

Рівненська

0,170

0,517

17.

Сумська

0,214

0,464

18.

Тернопільська

0,134

0,525

19.

Харківська

0,287

0,544

20.

Херсонська

0,161

0,477

21.

Хмельницька

0,145

0,527

22.

Черкаська

0,170

0,538

23.

Чернівецька

0,120

0,514

24.

Чернігівська

0,193

0,514

25.

м. Київ

0,865

0,694

Необхіднообчислити потенціалрозвитку людини в Україні.

Потенціал розвитку людини обчислюють за формулою:

(2.2)

деІЛР – зведений індекс людського розвитку;

ІТЖ – індекс, що враховує середню тривалість населення країни;

ІГО – індекс грамотності та досягнутого рівня освіти населення;

ІВВП – індекс ВВП на одного мешканця країни, тис.дол.

Ілр=1/3 (0,66+0,86+0,63)=0,717

Використовуючи дані таблиці 2.2 за формулою 2.1. можна обчислити інтегральний індекс соціально-економічного розвитку України.

ІСЕР=0,357*0,717+0,643*1,233=0,+0,793=0,263+0,150=0,413.

За останні 10 років серед країн світу індекси розвитку людського потенціалу в переважній більшості держав поліпшилися. Найкращу динаміку розвитку в минулому році продемонструвала Лівія, піднявшись на 23 сходинки у рейтингу з 87 на 64 місце, таким чином ставши першою країною африканського континенту яка випередила Україну, всього за 1 рік вийшовши з кризи 2011 року, та підвищивши свій індекс з 0.725 до 0.769.

Щодо нашої країни, то незважаючи на відносний ріст індексів у 2011-2013 роках, динаміка рейтингу навпаки погіршилася. У 2010 році Україні належала 69-та позиція, у 2011 – 76-та з показником 0.737, а в минулому році 83-тя з показником 0.717.

На момент набуття Україною незалежності, індекс людського розвитку був вищий, а ніж європейський та центральноазійський, а на даний час він нижчий, і становить 0,717, що є негативним явищем для нашої держави. Як держава, організація або підприємство, так і головні керівники та менеджери-адміністратори повинні забезпечувати людей та працівників освітою протягом всього життя, і це значно вплине на показник розвитку людини і держави в цілому. Покращиться як соціальний так і економічний рівень життя населення.

УДОСКОНАЛЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА ОСНОВІ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

Розвиток  світової  економіки  наприкінці  ХХ –  на початку  ХХІ  століть  пов'язаний  із  процесами  глобалізації  та  міжнародної конкурентоспроможності,  що  формують  принципово  нові  правила  соціально-економічного  розвитку,  поширення  інформаційно-комунікаційних  технологій, упровадження  нових  принципів  функціонування  економічної  системи.  Тому підвищення  рівня  конкурентоспроможності  кожної  країни  в  міжнародному масштабі  пов’язане з формуванням інноваційної економіки, економіки знань. Особливо  необхідною  є  побудова  економіки  знань  в  Україні.  Про  це свідчать  економічні  розрахунки:  якщо  стимулювати  розвиток  інтелектуального капіталу  в  нашій  державі,  то  Україна,  маючи 5%  наукового  потенціалу  світу, могла  б  розраховувати  на  отримання 100  мільярдів  доларів  щорічно,  що  в десятки  разів  перевищує  вартість  сировинного  експорту  нашої  країни.На світовому  ринку  Японія  продає 34%  від  загальної  кількості  технологій,  США– близько 33%,  Росія –  0,1%,  а  Україна –  нічого [6].  За  даними  рейтингу Всесвітнього  економічного  форуму (ВЕФ)  одним  із  чинників,  який характеризує  підвищення  ефективності  економіки  країни,  є  показник  вищої освіти  та  фахової  підготовки.  У«Звіті  про  глобальну  конкурентоспроможність країни»  ВЕФ  позиції  України  за  індексом  глобальної  конкурентоспроможності та  рівнем  вищої  освіти  у 2013  році  погіршилися, Україна посідала49 місце з 133 країн[7, с.64] (табл. 1). Відтак,  першочерговим  стратегічним  завданням  для  України  є  розвиток людського  капіталу.  Безперервна  освіта  відіграє  ключову  роль  у  розвитку людського  капіталу  та  економічному  зростанні  країни  через  її  здатність формувати  інтелектуальну  складову  в  системі  елементів  економіки  знань,  покращувати  здобутки  людей,  нації  та  суспільства  щоденно  в  міру  набуття  та впровадження в життя нових знань.

Таблиця 3.1.

Динаміка індексу глобальної конкурентоспроможності та рівня вищої освіти та фахової підготовки України

Роки

2007-2008

2009-2010

2011-2012

2013-2014

Індекс  глобальної

конкурентоспроможності

69 місце

73 місце

72 місце

82 місце

Рівень  вищої  освіти  та  фахової підготовки

48 місце

47 місце

43 місце

49 місце

Узагальнення  теоретичних  та  прикладних підходів  до  визначення  сутності  безперервної  освіти  дає  змогу  констатувати відсутність  комплексності  та  єдності  в  розумінні  цього  поняття  як  науковцями, управлінцями,  так  і  експертами-практиками.  Найбільш  поширеними  є сприйняття  її  змісту  як  послідовного  багатоелементного  процесу  отримання знань;  фактору  особистісного  розвитку;  засобу  підвищення  професійної кваліфікації;  системи  державних  та  інших  освітніх  закладів;  сфери  соціальної політики.  Відсутність  одностайності  в  теоретичному  та  прикладному визначенні  змісту  безперервної освіти, а  також  ускладнення  її функцій  та поява нових  ознак  в  умовах  переходу  до  економіки  знань,  посилення  інтеграційних зв’язків  між  ринком  праці,  освітніми  закладами,  державними  органами управління  зумовлюють  необхідність  подальшого  розвитку  підходів  до розуміння соціально-економічної сутності безперервної освіти.

Проведені  дослідження  дають  змогу  визначити  безперервну  освіту  як відкриту,  комплексну,  багаторівневу  та  чітко  налагоджену  систему  взаємодії державних  органів  влади,  освітніх  закладів,  працедавців  такерівників, зокрема, менеджерів-адміністраторів, щодо  реалізації  ідеї  навчання  впродовж  всього  життя,  яка  потребує  належного нормативно-правового,  фінансового,  науково-методичного  та  інформаційного забезпечення,  включає  методи  формального  та  неформального  навчання, вирізняється  особистісним  й  професійним  спрямуванням  та  забезпечує розвиток людського капіталу нації в процесі становлення економіки знань.

Дослідження  практики  реалізації  системи  безперервної  освіти  в  Україні засвідчило необхідність вирішення таких питань:

− відсутність  єдиної  нормативно-правової  конкретизації  безперервної освіти,  чіткої  регламентації  механізмів  її  реалізації,  що  продовжує  гальмувати справжнє входження української освіти в європейський освітній простір;

− гальмування  здійснення  докорінних  змін  в  освіті  та  економіці  на  засадах інтеграції  та  інновацій,  зокрема  суттєва  деградація  інтелектуально  містких секторів  національної  економіки,  відсутність  чітких  стратегій  діяльності освітніх  закладів  у  єдиному  європейському  освітньому  просторі,  виникнення ризиків стихійної їхньої комерціалізації;

− посилення  незбалансованості  між  професійно-кваліфікаційною структурою випускників освітніх закладів та сучасними потребами ринку праці;

− низька участь працедавців у системі безперервної освіти;

− зменшення  реальних  обсягів  бюджетного  фінансування  освіти,  нестача навичок  й  професійних  знань  викладачів,  спричинена  браком  фінансових ресурсів  для  підвищення  їхньої  кваліфікації,  оновлення  спеціальних вітчизняних та зарубіжних фахових видань у бібліотеках освітніх закладів;

− зниження  стимулів  у  студентів  та  працючого  населення  до  набуття нових  знань,  а  також  посилення  тенденцій  нерівного  доступу  до  належного рівня  якості  освіти,  в  першу  чергу  через  фінансові  чинники  та неврегульованість  поширення  практики  оплати  за  освітні  послуги  адресними механізмами фінансової допомоги;

− відсутність  координації  й  технологічної  взаємодії  між  підприємствами,  органами  освіти,  плановими  органами  та  аналітичними  відділами  центрів зайнятості  різних  рівнів  з  чітко  виділеними  функціями  та  налагодженими каналами  зв’язку,  відсутність  повної  та  достовірної  інформації  про  обсяги випуску молодих фахівців, їх подальше працевлаштування.

З  метою  розроблення  рекомендацій  для  вирішення  поставлених  питань розглянемо  особливості  зарубіжного  досвіду  реалізації  системи  безперервної освіти.

Показовим  для  українського  досвіду  є  те,  що  в  сфері  безперервної  освіти Фінляндії  функціонує  більше 1000  організацій,  більша  частина  яких фінансується  за  рахунок  громадських  коштів, що  реалізують  програми  професійної  вищої  освіти,  більше 50 центрів  професійної  освіти  для  дорослих,  більше 50  спеціальних  інститутів професійної  освіти,  що  належать  бізнес-корпораціям,  більше 50  шкіл постсередньої  освіти  для  дорослих  і  вечірніх  шкіл,  більше 300  професійних інститутів[6].  Їх  фінансування  на53%  забезпечується  з  державного  бюджету, на 28%  –  з  обласного (місцевого)  й  тільки 15%  складають  кошти,  які сплачуються  студентами.  Ці  центри  об’єднані  в  Асоціацію,  яка  є  громадською організацією  і  співпрацює  з  різними  органами  управління  для  покращання освіти  дорослих.  Якщо  порівнювати  показник  розподілу  країн-членів  ЄС  за кількістю  років  навчання  осіб  після 15-річного  віку,  може  побачити  істотне залучення  громадян  Фінляндії  до  системи  безперервної  освіти –  на  рівні 10 років.

Свідченням інтеграції та цілісності системи безперервної освіти Португалії є подвійне підпорядкування цього навчального закладу – Департаменту освіти та  Департаменту  праці  й  солідарності  Португалії [7, с.65].  Обґрунтування реалізації  методів  безперервної  освіти  в  Іспанії  здійснюється  на  рівні  Ради Університетів  Іспанії,  яка  здійснює  координацію  та  акредитацію  навчальних програм [6].  Більшість  університетів  Іспанії  реалізують  програми  освіти  для дорослих  у  формі  спеціалізованих  курсів,  навчальних  семінарів.  Так,  діяльність Університету  Барселони  в  сфері  організації  безперервної  освіти  щороку приносить  понад21  млн.  доларів  США  прибутку,  що  свідчить  про  посилення значимості  цього  джерела  у  фінансуванні  системи  освіти  цієї  країни  загалом.

Дослідження  показують,  що  університети  Іспанії  пропонують  більш 2,5  тисяч таких  курсів,  тривалістю  від 20  до 500  аудиторних  годин.  Більш  тривалими  є курси  під  назвами «майстер»  (39%),  «спеціаліст»  (35%)  або «експерт»  (26%).  Короткотривалі  навчальні  програми  включають  курси  підвищення  кваліфікації, літні курси, курси вивчення іспанської мови для іноземців тощо.

Особливістю  досвіду  фінансування  системи  безперервної  освіти  у  Франції є  те,  що  навчання  працівників  компанії  має  фінансуватися  за  схемою –  спершу в  обсязі 0,8%  від  суми  фонду  оплати  праці  на  підприємстві  й  поступового нарощення  її  до1,5%.  Компаніям,  які  формують  підтверджуючі  документи  про використання  таких  коштів  на  освіту  працівників  надаються  податкові  пільги [7, с. 63]. Переваги такої практики полягають у створенні можливостей для залучення додаткових фінансових ресурсів для освітніх закладів  через організацію заходів безперервної  освіти.  Активно  залученими  до  реалізації  безперервної  освіти  є  й університети  Франції,  на  базі  яких  діють  спеціальні  факультети  безперервної освіти.

Вивчення  досвіду  Польщі  щодо  організації  безперервної  освіти  засвідчило тісний  контакт  університетів  та  приватних  корпоративних  структур.  Так, Варшавська  школа  економіки,  що  фінансується  державою,  отримує 20%  свого річного  доходу  за  рахунок  організації  програм  безперервної  освіти  в  сфері бізнесу  та  управління.  У  більшості  випадків  великі  фірми  оплачують  навчання своїх  працівників  за  цими  програмами,  а  викладачі  університету  мають  змогу ознайомитися з новітніми тенденціями приватного бізнесу. У  Швеції особлива увага приділяється дистанційному навчанню, зокрема у 1995  році  створено  Комітет  з  дистанційної  освіти  Швеції(Distance Edication Committee, DUCOM).  Програмами  дистанційної  освіти  за  період1996-2000  рр. скористалися понад9% від загальної кількості зареєстрованих студентів Швеції.Аналітичні  дані  свідчать,  що  кожен  другий  дорослий  громадянин  цієї країни  проходить  навчання.  Цей  показник  значно  вищий,  ніж  в  інших  країнах світу,  де  тільки  один  з  трьох  дорослих  є  включений  у  систему  безперервної освіти(табл.3.2.).  Освіта  для  дорослих  у  Швеції  представлена  муніципальними структурами  та  ініціативами –  The  Adult  Educational  Initiative,  AEI,  які підтримуються  урядом  як  комерційні  тренінги  компаній,  що  проводяться  на їхній  базі  та  за  їхній  рахунок,  як  народні  вищі  школи,  що  організовують навчання під егідою приватних структур. Безперервна  професійна  освіта  в  Німеччині  характеризується  поділом повноважень  щодо  її  регулювання  між  землями  та  Федеральним  урядом,  які представлені  різноманітними  структурами,  агентствами,  асоціаціями,  що реалізують  власні  ділові  й  соціальні  проекти.  Найбільшими  організаторами  й інвесторами безперервної освіти в Німеччині є працедавці.

Таблиця 3.2.

Показник частки населення віком від16 до 65 років, що залучені в сферу безперервної освіти

Країна

Частка, %

Швеція

52,5

Швейцарія

44,7

Великобританія

43,9

Нідерланди

37,4

Ірландія

24,3

Бельгія

21,2

Польща

13,9

У  Великобританії  отримала  належний  розвиток  така  форма  організації навчання,  як  франчайзинг (субпідряд  на  навчання),  до  якої  через  механізми навчання  на  робочому  місці  залучені  працедавці.  Державне  фінансування безперервної освіти для приватних осіб здійснюється такими методами[7]:

−  надання «кредитів  на  розвиток  кар’єри»  (банківський  кредит  з відстрочкою  повернення,  що  використовується  на  покриття80% видатків на навчання і оплати повної вартості навчально-методичних матеріалів);

−  надання «кредитів  на  професійну  освіту» (покриття  видатків  на  навчання з  обсягу  податків  приватних  осіб,  якщо  навчання  передбачає  отримання державної  професійної  кваліфікації,  вартість  курсу  вираховується  з базової  ставки  оподаткування,  що  складає  близько 23%,  а  при  більшій ставці  оподаткування,  наприклад 40%  різниця  покривається  із  суми податку, що підлягає сплаті;

−  уведення «індивідуальних  рахунків  на  навчання»,  за  якими  держава переводить  на  розрахунковий  рахунок  особи  визначену  суму  коштів  на навчання,  до  яких  приватна  особа  додає20%  власних  коштів  для  оплати цільового професійного курсу;

−  створення «Університету  промисловості»,  який  є  новою  ініціативою надання  інформаційних  та  маркетингових  послуг  у  сфері  професійного навчання  з  використанням  сучасних  інформаційних  технологій,  що початково  фінансується  державою,  а  надалі –  особистими  коштами громадян чи працедавців.

Прикладом  реалізації  принципів  безперервної  освіти  в  цій  країні  слугує Факультет  безперервної освіти  Оксфордського  Університету.  Щороку  більше 15 000  осіб  проходять  навчання  за  програмами  більш  як  сотні  професійних курсів  різного  тематичного  спрямування.  Відділення  безперервної  освіти дорослих  ефективно  функціонує  в  Університеті  Бата,  який  створений  для координації  навчальних  курсів  і  програм  по  бізнес-плануванню.  Отже,  у Великобританії  забезпечується  ефективна  взаємодія  держави,  приватних  осіб, освітніх закладів  та підприємств-працедавців у реалізації безперервної освіти.

В  Італії  в  систему  безперервної  освіти  залучені  всі  органи  державного управління  та  приватні  структури,  тому «інституційна  відповідальність  за розробку,  управління  та  впровадження  принципів  безперервної  освіти  носить комплексний  характер» .  У  Нідерландах  питання  безперервної  освіти входять  до  компетенції  Міністерства  економіки  та  Міністерства  соціального розвитку  та  зайнятості.  А  в  Люксембурзі  розвиток  безперервної  освіти,  її фінансування  та  реалізацію  регулює  Міністерство  освіти  і  професійного навчання Люксембургу.

Дослідження  аналітичних  показників  участі  дорослого  населення  в системі  безперервної  освіти  зарубіжних  країн  показують  значний  розрив  у кількості  громадян  різного  соціального  статусу,  залучених  до  освітнього процесу.  Так,  у  Великобританії  понад 74%  дорослого  населення  з  первинною університетською  освітою  беруть  участь  у  навчальних  курсах,  програмах,  тренінгах.  Водночас  цей  показник  у  тих  осіб,  що  мають  диплом  про  закінчення початкових рівнів освіти складає близько23%.

Майже 42% населення Європейського союзу у віці від25 до64  років  у  тій  чи  іншій  формі  залучені  до  системи  безперервної  освіти.  При  цьому у  світі  немає  істотної  різниці  між  поділом  частки  учасників  за  гендерним принципом.  Частка  чоловіків  та  жінок-учасників  системи  безперервної  освіти становить 41% та 43% відповідно. Отже,  фахівці  провідних  університетів  Європи  дійшли  висновку,  що принципи  реалізації  безперервної  освіти  мають  стосуватися  освітніх  ринків,  на які  вони  зорієнтовані;  посилення  зовнішніх  зв’язків  між  університетами, працедавцями  та  населенням;  індивідуалізацію  формату  навчальних  курсів; політику  розвитку  персоналу;  організацію  механізмів  надання  освітніх  послуг безперервної  освіти.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Підсумовуючи  дослідження  практики  реалізації  безперервної освіти  провідних  країн  світу та України,  зробимо  ряд  висновків  та  рекомендацій  для покращення практики реалізації системи безперервної освіти в Україні.

Рівень безперервної освіти в Україні можна розрахувати за допомогою індексу людського розвитку. На момент набуття Україною незалежності, індекс людського розвитку був вищий, а ніж європейський та центральноазійський, а на даний час він нижчий, і становить 0,717, що є негативним явищем для нашої держави.

Для того щоб покращити ситуацію в країні державна  політика  розвитку  безперервної  освіти  має  бути  спрямована  на інтеграцію  України  до  європейського  освітнього  простору,  розширення спектру  форм  і  методів  безперервної  освіти  за  участі працедавців  та  освітніх закладів.

Цінним  для  України  в  сфері  підвищення  мотивації  приватних осіб  до  підвищення  свого  професійного  рівня  є  досвід  Франції  та Великобританії  щодо  впровадження  механізмів  фінансування  освіти дорослих,  зокрема  через  податкові  пільги  та  кредитування.

В  Україні  доцільно  також  посилити  участь  у  системі  безперервної освіти недержавних  організацій –  асоціацій,  народних  шкіл,  громадських організацій,  що  працюють  у  сфері  освіти  дорослих,  а  також  розвивати партнерські  відносини  з  місцевоюгромадою.  З  європейського  досвіду доцільно  також  запозичити  практику  створення  спеціалізованих  професійно орієнтаційних  центрів  для  учнів  та  дорослих.

Працедавцям  слід  переглянути  ставлення  до  безперервної  освіти  та забезпечити  належну  власну  участь  у  цій  системі  через  спільні  схеми фінансування  освіти  дорослих  та  розробку  навчальних  професійних  курсів на  базі  університетів  чи  власній  базі.З  досвіду  Великобританії  доречним  є запровадження  для  працедавців  франчайзингу  на  освітні  послуги  через методи  проведення  навчання  на  робочому  місці  та  видачу  свідоцтва  про освіту.

Важливим  є  розширення  форм  і  методів  безперервної  освіти  шляхом розвитку  дистанційних  програм  навчання,  короткострокових сертифікованих  спеціалізованих  курсів,  тренінгів  та  семінарів  на  базі підприємств-працедавців,  університетських  довгострокових  професійних курсів  з  метою  посилення  інноваційної  складової  освіти  дорослих  та забезпечення  їхньої  відповідності  запитам  не  тільки  вітчизняного  ринку праці, але й європейського. Удосконалення  системи  безперервної  освіти  України  з  використанням перспектив  упровадження  зарубіжного  досвіду  її  організації  значноюмірою сприятиме  вирішенню  проблем,  що  пов’язані  з  соціально-економічним розвитком  країни,  наближенню  системи  безперервної  освіти  до  потреб постіндустріальної  економіки  й  супутнім  їй  явищам  інтернаціоналізації  та глобалізації освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Андрушкевич  Ф.  Головні  аспекти  впливу  глобалізації  на  розвиток  освітніх процесів/  Ф.  Андрушкевич//  Вища  освіта  України. – 2010. –  №3. –  С. 64-69.

2. Балакірєва  О.М.  Вимір  людського  капіталу  через  показник  залучення  до навчання  впродовж  життя /  О.М.  Балакірєва,  Р.Я.  Левін //  Економіка  і прогнозування. – 2010. – №3. – С. 120-139.

.3. Давидов П. Г. Безперервна освіта – вимоги часу чи нова філософія освітньої діяльності // Вісник Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган- Барановського : Науковий журнал. – Серія: Гуманітарні науки. – 2010. – № 2. – С. 170–175.

4.Євтушенко Г.І. Формування менеджера, як фахівця: проблеми та перспективи / Євтушенко Г.І., Куценко В.І. // Науковий вісник НУДПС України. – 2012. – №1. – С. 12-21.

5. Індекс розвитку людського життя[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://infolight.org.ua/content/indeks-rozvitku-lyudskogo-potencialu-2013-reyting-ukrayini.

6. Міжнародні програми навчання за кордоном[Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.ksada.org/html/int3u.html.

7. Хамініч  С.Ю.  Якість  сучасної  освіти  в  умовах  європейської  інтеграції / С.Ю.  Хамініч,  Н.Ю.  Білоусова//  Актуальні  проблеми  економіки. – 2010. – №11 (113). – С. 62-68.

8.Шеремет І.І. Соціальні виклики безперервної освіти / Ірина Шеремет // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. − Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2009. − Випуск 15. − С. 587-592.

Обґрунтуванні шляхів отримання освіти протягом життя менеджерів та інших працівників в умовах розвитку економіки на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Перспективи розвитку української економіки в умовах євроатлантичної інтеграції

2. Реферат Стратегія та сучасні тенденції розвитку університетської освіти України в контексті Європейського простору вищої освіти

3. Реферат ФОРМУВАННЯ РИНКІВ КАПІТАЛУ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

4. Реферат ТЕХНОЛОГІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

5. Реферат Розвиток освіти та науки в умовах державної незалежності України

6. Реферат Розвиток національної освіти і наукових знань в умовах нац-культ. піднесення ( 2 пол.XVI-1 пол.XVII ст.)

7. Реферат Проблеми формування стратегій розвитку країн транзитивної економіки

8. Реферат Аналіз діяльності транснаціональних корпорацій в Україні та визначення їхнього впливу на розвиток вітчизняної економіки в сучасних умовах

9. Реферат МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯУ ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

10. Реферат ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВВ АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ