Новости

Обґрунтуванні шляхів отримання освіти протягом життя менеджерів та інших працівників в умовах розвитку економіки

Работа добавлена:






Обґрунтуванні шляхів отримання освіти протягом життя менеджерів та інших працівників в умовах розвитку економіки на http://mirrorref.ru

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що кваліфікованість та освіченість персоналу є одним із найбільш важливих факторів інноваційного розвитку всіх сфер життєдіяльності, оскільки без достатньої кількості кваліфікованих фахівців неможливо забезпечити надійність і стабільність економічної системи, а також відповідну її результативність.

Питання формування освіченого конкурентоспроможного менеджера та працівника є актуальним, оскільки зростання сучасних вимог до людських ресурсів пов’язано з поглибленням ринкових відносин, структурними змінами і циклічними коливаннями в розвитку економіки. Міжнародний досвід свідчить про потребу формувати нові засади функціонування вищої школи, спрямовані на якісний рівень підготовки спеціалістів, та покращення надання освіти протягом життя працівникам, оскільки нині за кількістю населення з вищою освітою Україна посідає восьме місце з 142 країн світу, а за якістю вищої освіти знаходиться на 83 місці.

Мета даної роботи полягає у науковому обґрунтуванні шляхів отримання освіти протягом життя менеджерів та інших працівників в умовах розвитку економіки.

Завданням наукової роботи є аналіз рівня розвитку безперервної освіти в Україні та обгрунтування вдосконалення безперервної професійної освіти на досвіді Європейських країн.

Об’єктом дослідження виступають працівники та керівники організацій, їх рівень освіти та конкурентоздатність.Адже успіх підприємства насамперед залежить відкваліфікованості його персоналу.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ

У справі об’єднання людства на основі певних ціннісних підстав і цільових орієнтирів, безумовно, одним із пріоритетних чинників стає безперервна освіта. Безперервність виступає у сучасному культурно-освітньому контексті як ідея, принцип навчання, якість освітнього процесу, умова становлення людини.

За останні десятиліття кардинально змінилася система генерації й передачі знань, а їх обсяг багаторазово зріс. Сьогодні не можна за один раз, навіть за 5 або 6 років, підготувати людину до професійної діяльності на все життя. Нині щорічно обновляється близько 5 % теоретичних і 20 % професійних знань. І тому кожен менеджер-адміністратор повинен сприяти своїм працівникам навчанню.

Одиниця виміру старіння знань фахівця, прийнята у США – період „напіврозпаду” компетентності, тобто зниження її на 50 % унаслідок появи нової інформації, показує, що за багатьма професіями цей період настає менш ніж через 5 років, тобто стосовно до нашої системи вищої освіти часто раніше, ніж закінчується навчання. Вирішення проблеми полягає в переході до освіти протягом життя, де базова освіта періодично повинна доповнюватися програмами додаткової освіти й організується не як кінцева, завершена, а лише як основа, фундамент, що доповнюється іншими програмами. Це вимагає, що випускник вузу крім отриманих знань у вузькій професії повинен на студентській лаві розвинути свої здатності до навчання протягом усього професійного життя, розвинути навички комунікації, адаптивності, самовдосконалення, організаційної й групової ефективності та низку інших якостей.

Для визначення поняття безперервної освіти використовується низка термінів. У сучасній літературі можна зустріти такі стійкі сполучення: „освіта дорослих” (adult education); „продовжена освіта” (continuing education); „подальша освіта” (further education); „відновлювана освіта” (recurrent education) як освіта протягом всього життя шляхом чергування навчання з іншими видами діяльності, головним чином з роботою; „перманентна освіта” (permanent education); „освіта протягом життя” (lifelong education); „навчання протягом життя” (lifelong learning). У кожному з цих термінів зроблено акцент на певній стороні явища, але загальною є ідея довічної незавершеності освіти для дорослої людини.

Проблематику безперервної освіти можна умовно розділити на дві основні сфери. Перша пов’язана з побудовою системи безперервної освіти як частини соціальної практики (соціально-освітній аспект безперервної освіти), друга – із процесом засвоєння людиною нового життєвого, соціального, професійного досвіду. Саме тому в другій половині 90-их років XX століття у сфері освіти дорослих було проголошено сполучення принципу безперервності освіти із принципом навчання протягом життя і формуванням суспільства знань. Тим самим зроблена спроба закріпити у суспільній свідомості розуміння взаємної відповідальності суспільства, держави й особистості за розвиток освітніх процесів.

Серед функцій безперервної освіти виділяють [2, с. 122-123]:

  • розвиваючу (задоволення духовних запитів особистості, потреб творчого зростання);
  • компенсуючу (заповнення пробілів у базовій освіті);
  • адаптивну (оперативна підготовка й перепідготовка в умовах мінливої виробничої й соціальної ситуації);
  • інтегруючу в незнайомий культурний контекст;
  • ресоціалізації (повторної соціалізації).

У змісті безперервної освіти прийнято виділяти три основні значимі компоненти, пов’язані з навчанням дорослого населення: навчання грамотності в широкому сенсі, включаючи комп’ютерну, функціональну, соціальну та ін.; професійне навчання, що включає професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації (job qualification); загальнокультурну додаткову освіту, не пов’язану із трудовою діяльністю (life qualification).

В основі функціонування безперервної освіти лежать такі принципи, що визначають його специфіку: гуманізму, демократизму, мобільності, випередження, відкритості, безперервності [3, с. 171]. 

Принцип гуманізму свідчить про спрямованості освіти до людини, про свободу вибору особистістю форм, термінів, видів навчання, підвищення кваліфікації, самоосвіти.Цей принцип реалізується через створення сприятливих можливостей для розвитку творчої індивідуальності кожної людини. Людина розглядається як мета суспільного прогресу.

Принцип демократизму передбачає доступність освіти в будь-якому віці завдяки різноманіттю форм навчання, у відповідності з інтересами, можливостями і потребами. Він забезпечує свободу переходу з одного навчального закладу до іншого, прискорене завершення навчання та підвищення кваліфікації; означає рівні права всіх громадян, незалежно від станово-класової приналежності, національних особливостей, стану здоров'я, на освіту і розвиток. Даний принцип передбачає демократизацію всіх сторін життєдіяльності освітніх установ, рівноправні відносини суб'єктів педагогічного процесу. 

Принцип мобільності виражається в різноманітті засобів, способів, організаційних форм системи безперервної освіти, їх гнучкості та готовності до швидкої перебудови відповідно до потреб виробництва, суспільства, людини. Він орієнтує на використання різних продуктивних методичних систем і технологій. 

Принцип випередження, спираючись на наукове прогнозування, вимагає більш швидкого і гнучкого розвитку, перебудови навчальних закладів та установ системи безперервної освіти по відношенню до потреб суспільної практики, мобільного оновлення їх діяльності. Цей принцип орієнтує на широке і активне використання нових форм, методів, засобів навчання та перепідготовки фахівців, на включення новаторських підходів до цього процесу.

Принцип відкритості системи безперервної освіти вимагає від навчальних закладів розширення діяльності шляхом залучення до навчання і підвищення кваліфікації нетрадиційної аудиторії, вільних слухачів. При цьому виникає необхідність працювати з різними віковими верствами і групами населення, які відрізняються рівнем освіти і професійної підготовки, ставленням до освіти, життєвими устремліннями, що вимагає створення додаткових факультетів, інститутів, відділень, курсів з підвищення освіти і кваліфікації, проведення семінарів, клубних занять вихідного дня не тільки в навчальному закладі, а й за його межами, а також організації телевізійних і відеопрограм. Відкритість навчальних закладів та освітніх систем забезпечується наявністю різноманітних за рівнем, змістом, спрямованістю освітньо-виховних програм. 

Принцип безперервності освіти є систематизуючим. Навчальні заклади, працівники освіти та підвищення кваліфікації, науки і виробництва повинні переглянути погляд на роль і місце освіти в житті людини і суспільства. Необхідно подолати орієнтацію на поверхневу «енциклопедичність» змісту, перевантаження інформаційним і фактологічним матеріалом. У змісті освіти повинні знайти відображення проблеми розвитку суспільства, виробництва, науки, культури. Освіта Запропонована система принципів безперервної освіти не є вичерпною, з часом вона буде доповнена з урахуванням потреб, нових поворотів у розвитку освіти.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Ідея навчання протягом усього життя посідає ключове місце в ряді прогресивних ідей сучасності. Суспільна значущість цієї концепції полягає в забезпеченні кожної людини здатністю до постійного розвитку, самовдоско- налення, всебічної реалізації впродовж усього життя, що, у свою чергу, сприяє забезпеченню процвітання всього суспільства. Тому для кожної держави безперервна освіта стає ключовою сферою соціальної політики, засобом піднесення культурного та економічного потенціалу. Україна як прогресивна держава має створювати умови для підвищення рівня освіченості людей, ефективності їх професійної діяльності.Рівень безперервної освіти в Україні можна розрахувати за допомогою індексу людського розвитку[5].

В основі концепції людського розвитку лежить принцип, згідно з яким економіка існує для розвитку людей, а не люди – для розвитку економіки. Дана концепція розглядає розвиток людини як мету і критерій суспільного прогресу.

Ні за яких темпів економічного зростання суспільний прогрес не можливий, якщо не реалізовані важливі для людини можливості, зокрема:

  • прожити довге й здорове життя;
  • набути, розширювати й оновлювати знання;
  • мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя.

Людський розвиток визначається як процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, повагою до особистості. Матеріальне благополуччя розглядається як одна з базових можливостей вибору, але воно не є всепоглинаючою метою.

 Визначальною тезою концепції людського розвитку є положення про те, що люди не потребують безкінечно високого доходу для забезпечення гідного рівня життя. Вищий дохід в цілому сприяє розширенню вибору людини, але цей вплив зменшується у міру збільшення доходу відповідно до теорії зменшення корисності доходу.

 Концепція людського розвитку пропонує наступні способи оптимізації зв’язку між економічним зростанням та людським розвитком:

насамперед, цезбільшення інвестицій в освіту, охорону здоров’я, професійну підготовку, що сприятиме реалізації здібностей людини та її участі у виробництві та розподілі благ;

справедливий розподіл доходів і національного багатства, що забезпечуватиме матеріальну базу розвитку широких верств населення і протидіятиме концентрації ресурсів у нечисленних груп;

збалансованість соціальних витрат і зміцнення економічної бази соціальної сфери, диверсифікація джерел її фінансування;

розширення можливостей людей здійснювати свій вибір у політичній, соціальній та економічній сферах, передусім тих груп населення, які з різних причин мали обмежені можливості (жінки, мігранти, етнічні меншини).

 Вибір орієнтованого на людський розвиток типу економічного зростання потребує зміни в поглядах на співвідношення економічного та соціального аспектів розвитку. За традиційного трактування соціальний аспект вважався похідним від економічного, людський розвиток – доповненням до економічного. За нової економічної моделі побудови суспільства економічна могутність  створюється і примножується за рахунок творчої інноваційної праці: управління інформаційними потоками, створення високих технологій тощо. Це передбачає обов’язковою умовою високу трудову мотивацію та безперервний розвиток людей.

У розвинутих країнах визнання продуктивної природи вкладень у людський розвиток має своїм наслідком збалансоване співвідношення економічної та соціальної складових суспільного розвитку, високі темпи розвитку “з людським обличчям”. Динамічний приріст ВВП сам по собі вже не відображає високої якості розвитку, і саме тому міжнародні організації (ООН, Міжнародний банк реконструкції та розвитку) рекомендують використовувати індекс людського розвитку, у якому поєднуються соціальні та економічні параметри.

В Україні усвідомлення значення концепції людського розвитку і, зокрема, доцільності використання його індикаторів для оцінки ефективності суспільного прогресу, почало формуватись в 1992-1993 рр. Ця ідея знайшла втілення і в наукових працях, і у політичних деклараціях, зокрема в документах стратегічної спрямованості.

Таблиця 2.1.

Значення основних індикаторів людського розвитку

в Україні у 1998-2014 рр. 

Роки/показники

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

Середня

очікувана

тривалість

життя, років

69,1

68,4

67,7

66,9

67,1

67,1

67,4

68,1

68,1

69,2

69,5

69,3

69,1

68,8

69,0

69,1

69,3

Частка

грамотного

дорослого

населення, %

98,5

98,5

98,6

98,6

98,7

98,7

98,7

98,7

99,6

99,6

99,6

99,5

99,6

99,7

99,5

99,4

99,7

Сукупна

частка учнів

серед населення відповідного віку, %

73,7

72,5

72,4

72,7

73,4

74,1

74,9

76,9

77,3

81

84

84,1

84,0

84,6

85,1

85,0

86

ВВП на душу населення

(за паритетом купівельної спроможності, дол. США)

5921

5192

4097

3734

3406

3295

3194

3458

3816

4350

4870

4770

4365

4288

3685

4001

3678

Система числових показників вимірювання рівня людського розвитку, яка використовується ПРООН для більшості країн світу, далека від досконалості, у зв’язку з чим вона не лише постійно вдосконалюється, але й постійно підлягає критиці. Однак вона теоретично обґрунтована й обумовлена наявністю статистичних даних, зіставних практично для всіх країн світу.

Разом з тим для розрахунку показників людського розвитку у конкретній країні можна і доцільно застосовувати ширшу національну статистичну базу, з використанням якої розробити виваженіші та інформативніші показники.

 З метою адаптації основних ідей вимірювання людського розвитку до конкретних умов України науковцями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України та фахівцями Державного Комітету статистики України розроблено методику побудови регіональних індексів людського розвитку.

 Методика базується на розрахунку 94 первинних показників людського розвитку, які інтегруються у 9 блоків[5]:

демографічний розвиток;

розвиток ринку праці;

матеріальне становище населення;

умови проживання;

рівень освіти;

стан здоров’я;

соціальне середовище;

екологічна ситуація;

фінансування людського розвитку.

Оцінювання рівня соціально-економічного розвитку регіонів забезпечує об'єктивність міжрегіональних співставлень соціального та економічного розвитку, природно-ресурсного, демографічного і трудового потенціалів регіонів, а також дозволяє визначити конкретне місце кожного регіону на єдиній національній шкалі.

Інтегральний індекс соціально-економічного розвитку регіонів є показником, що поєднує у собі основні аспекти економічного і соціального розвитку. Розрахунок інтегрального індексу соціально-економічного розвитку виконується за формулою:

(2.1)

деІЛР – індекс людського розвитку;

ІЕР – індекс економічного розвитку.

Для розрахунку інтегрального індексу людського розвитку використовуються узагальнюючі показники за дев'ятьома аспектами, які наведені вище.

Для оцінки економічного розвитку регіонів використовується 28 спеціалізованих первинних показників, об'єднаних у 5 блоків, що характеризують такі аспекти:

  • макроекономічна ефективність;
  • фінансова сфера;
  • інноваційна діяльність та розвиток науки;
  • ринкові перетворення і розвиток підприємництва;
  • інвестиційна привабливість.

Відмітимо, що макроекономічна ситуація в регіоні характеризується показниками ВВПу розрахунку на 1 особу середньорічного наявного населення відповідного регіону, індексу споживчих цін і рівня безробіття. Два останніх показника використовуються при вимірюванні регіональних рівнів людського розвитку, тобто беруть участь і в розрахунку інтегрального індексу соціально-економічного розвитку регіонів.

Результати розрахунків індексів соціально-економічного розвитку регіонів України у 2014 р. та місця регіонів у відповідних рейтингах наведені у табл. 2.2.

За індексом соціально-економічного розвитку за 2014 рік в Українінайкраще значення мав м. Київ.

Таблиця 2.2.

Індекси соціально-економічного розвитку регіонів України

№ п/п

Область

Іер<