Новости

Експансія Китаю на світові ринки в контексті співпраці з Україною

Работа добавлена:






Експансія Китаю на світові ринки в контексті співпраці з Україною на http://mirrorref.ru

ВСТУП

Враховуючи зростання впливу Китаю на міжнародній арені, а також його істотний вплив на розвиток світової економіки, можна стверджувати про актуальність теми роботи. Посилення ролі країн Азії, а особливо, Китаю у світовому господарстві не може залишитись поза увагою. Китайська економіка стає потенційним лідером на світовій арені та має доволі значний вплив як на окремі країни, так і на світове господарство в цілому. Тому, зважаючи на недостатнє дослідження даної теми, необхідно говорити про її актуальність в сучасних умовах зростання китайської економіки та поширення її впливу на інші країни світу.

На сьогодні, не достатньо чітко визначені причини “економічного дива” цієї країни, а також не досліджено вплив Китаю на економіку світу. Все ще недостатньо опрацьованим залишається питання українсько-китайських міждержавних взаємин, хоча його актуальність є очевидною.

У зв’язку із зростанням китайської економіки зацікавленість української сторони у пожвавленні співпраці з Китаєм зростає. Внаслідок  збільшення ролі та частки Китаю на світовому ринку, розвиток співробітництва України з цією країною є важливим напрямком зовнішньоекономічної стратегії нашої країни.

Подальші перспективи економічного розвитку Китаю та можливості його глобального економічного лідерства привертають увагу багатьох експертів, як вітчизняних так і зарубіжних. Важливу роль у теоретичному дослідженні проблематики сутності світового господарства в цілому відіграють праці таких вчених-економістів: Антонюка Л.Л., Авдокушина Е.Ф., Філіпенко А.С., Кіреєва А.П., Ніколаєвої І.П., а також інших дослідників – Кривенко К.Т., Савчука В.С., Бєляєва О.О., Ілларіонова А., Міхеєва В. Значний вклад у розкриття зазначеної проблематики зробив іноземний спеціаліст з питань дослідження ретроспективи китайської економіки – Ангус Медісон.

Метою магістерської роботи є наукове дослідження сучасних тенденцій та динаміки розвитку економіки Китаю, в умовах глобального лідерства країни та тлі поточних світових економічних процесів, визначення впливу економічного піднесення Китаю на світові ринки, а також моніторинг стану двосторонніх економічних відносин та їх перспектив між Україною та Китаєм.

Залежно від поставленої мети магістерської роботи необхідно вирішити ряд наступних завдань:

  • визначити теоретичні основи функціонування світового господарства;
  • розкрити методологічні підходи до систематизації країн світу;
  • відстежити історичний процес формування економічного розвитку Китаю;
  • здійснити аналітичну оцінку впливу зовнішньоекономічної експансії Китаю на світові ринки;
  • дослідити суть феномену конкурентоспроможності китайської економіки в умовах доступності ведення бізнесу;
  • здійснити моніторинг основних напрямів та аспектів здійснення зовнішньоекономічної діяльності між Китаєм та Україною;
  • окреслити перспективи розвитку економіки Китаю, як однієї з лідируючих економік світу;
  • спрогнозувати масштаби експансії КНР на світові ринки;
  • визначити основні інтереси та потенційні можливості зовнішньоекономічних зв’язків України у відносинах з Китаєм

Об’єктом дослідження магістерської роботи виступає експансія Китаю на світові ринки в контексті співпраці з Україною.

Предметом дослідження даної роботи є концептуально-методологічні засади та практичні підходи до визначення особливостей зовнішньоекономічної експансії Китаю на світові ринки.

Методологічною базою для написання магістерської роботи виступає комплекс загальнонаукових методів, які стали основою  дослідження експансії Китаю на світові ринки. Методологічний апарат дослідження складають: економіко-математичний підхід, історично-логічний, спеціальні економічні методи  (структурного, дисперсійного, факторного аналізу), порівняльний та системно-структурний метод, а також метод аналізу та синтезу, кількісного та якісного аналізу, наукової індукції та дедукції. Крім того, статистичний та аналітичний методи використовувались для аналізу стану і динаміки розвитку економіки Китаю, а також для визначення її подальших перспектив.

Інформаційна база дослідження магістерської роботи включає в себе теоретичні погляди та напрацювання світової економічної спільноти, монографічна та наукова література, концептуальні положення сучасної економічної теорії, роботи відомих вітчизняних і зарубіжних вчених з питань зростаючої ролі китайської економіки та її вплив на країни світу.

Наукова новизна одержаних результатів. У магістерській роботі комплексно досліджено та проаналізовано ключові аспекти особливостей зовнішньоекономічної експансії Китаю на світові ринки, розкрито феноменальність китайської конкурентоспроможності, а також сформульовано перспективні напрями розвитку економіки Китаю, як однієї з лідируючих країн світу, в контексті співпраці з Україною.

Структура роботи. Магістерська робота складається із вступу, основної частини (три розділи) та висновків. У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, предмет, об’єкт, завдання, методи дослідження та наукову новизну роботи. Основна частина присвячена розкриттю поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ та міжнародних економічних відносин у світі

  1. Світове господарство та його сутність

Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку, в умовах глобалізації, характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв’язки. Це пов’язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація не лише виробництва а й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

На думку Антонюка Л.Л., світове господарство – це динамічна система взаємозв’язаних національних економік та відносин між належними до них суб’єктами економічного життя, яка діє на принципах міжнародного поділу праці та охоплює усі стадії циклу економічного відтворення[1]. Як вважає Авдокушин Е.Ф., світове (всесвітнє) господарство – це сукупність національних господарств, взаємозв’язаних міжнародним поділом праці та міжнародними економічними відносинами[32, с 7].

Проте, А.С. Філіпенко визначає світове господарство як сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва[12, с. 33].Кіреєв А.П. також вважає, що сучасне світове господарство є сукупністю національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки[33, с. 6].

На думку І.П. Ніколаєвої, світове господарство – це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління[35, с 15].

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів. Для світового ринку характерне переважно міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує всі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва[11].

Авдокушин Е.Ф. виділяє такі характерні риси сучасного світового господарства, як:

- розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення – вивезення капіталу, робочої сили і технології;

- зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

- економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

- виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Світове господарство регулюється заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво[32, с.33].

Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн[4].

Такі вчені-дослідники як К.Т. Кривенко, В.С. Савчук та О.О. Бєляєв зазначають, що основними віхами у розвитку світового господарства є:

- виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу. Результатом став економічний розподіл світу;

- територіальний поділ світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій. Сформувався колоніальний поділ праці, визначальною особливістю якого стало нав’язування залежним народам такої виробничої спеціалізації, яка відповідає потребам капіталу метрополій;

- виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем[6].

У розвитку світового господарства Ніколенко Ю. В. виділяє декілька етапів за функціональною ознакою:

1. Етап світової торгівлі – абсолютна перевага зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв’язках; відсутність стійких зв’язків та нееквівалентність обміну.

2. Етап іноземних інвестицій – активний розвиток іноземного інвестування; виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв’язків (купівля-продаж інформації, інтелектуальної власності; розвиток промислової кооперації).

3. Етап економічної інтеграції – активний розвиток виробничої діяльності за кордоном; створення міжнародних економічних організацій.

Щодо організаційної ознаки, то вчений Ніколенко Ю. В. виділяє такі етапи:

- друга половина ХІХ-го ст. – початок ХХ-го ст. – етап формування сучасного світового господарства: експорт капіталу як наслідок монополізації виробництва; наявність колоніальної системи; гострі протиріччя між державами призводили до локальних і світових війн, породжували нестійкість;

- 20-30-ті рр. ХХ сторіччя – до 80-х років – світове господарство поділено на дві системи: світове капіталістичне й світове соціалістичне господарство; протиборство й змагання цих двох світових систем. В 60-і роки відбулося входження у світову економіку великої групи країн, що розвиваються, внаслідок ліквідації колоніальної системи. В 50-60-і роки починають розвиватися інтеграційні процеси в різних регіонах світу[7].

Після другої світової війни почався процес якісної зміни системи світового господарства. Він в основному завершився у 1960-х рр., коли пішла в минуле колоніальна система і на світовій арені з’явився численний ряд молодих незалежних держав[6].

- 80-90-і роки ХХ сторіччя – дотепер – набуття світовим господарством ознак єдиного цілісного утворення, яке базується на ринкових відносинах; глобалізація світового виробництва, яка проявляється у посиленні взаємозалежності національних господарств, в інтенсифікації господарських зв’язків, у формуванні міжнародного виробництва, в активізації діяльності та посиленні позицій транснаціональних корпорацій, в підвищенні ролі міжнародних економічних організацій[7].

Багато вчених погоджуються з думкою, що період 1980-90 рр. характеризується насамперед тим, що для найбільш розвинутих країн він став часом переходу в еру пост-індустріалізації, для багатьох слаборозвинутих країн – ерою активного подолання свого відставання (Китай і нові індустріальні країни), для колишніх соціалістичних країн – повернення до моделі ринкової економіки, а для всіх країн у цілому – лібералізації внутрішнього і зовнішнього життя та його глобалізації.

Три останніх десятиріччя ХХ ст. вважаються початком нового періоду у розвитку сучасного світового господарства. Воно все більше набуває ознак цілісності, що обумовлено дією певних факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити в умовах нарощування ядерної зброї і загрози можливої ядерної війни, що спонукає держави проводити політику мирного співіснування. По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля в цій сфері. По-третє, поглибленням та поширенням інтернаціоналізації виробництва й обігу, всього економічного і духовного життя. По-четверте, необхідністю об’єднання зусиль країн для вирішення глобальних проблем (екологічних, сировинних, продовольчих, освоєння багатств світового океану і космосу та ін.), потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо)[6].

У 80-90-і роки ХХ ст. склався принципово новий міжнародний розподіл праці, що грунтується не лише на звичній спеціалізації за сферами та галузями виробництва, або ж предметної спеціалізації, але й на випуску та поставці на світовий ринок компонентів, вузлів, деталей. Стало можливим спеціалізуватись на окремих стадіях технологічних процесів. У ці ж роки стрімко удосконалювались засоби зв’язку та інформаційні мережі, на базі яких фінансова сфера отримала можливості перейти до нової ланки глобалізації та відомої самодостатності, що призвело до нових можливостей в галузі інвестування та кредитування, а також можливості небачених за масштабами спекуляцій[17].

Загалом світове господарство наприкінці XX – на початку XXI ст., зберігаючи розмаїття, велику кількість суперечностей і різнопланових тенденцій, все ж є більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині XX ст., і набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові економічні зв’язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи. Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють[10].

Одним з ключових процесів розвитку світового господарства на межі ХХ–ХХІ століть є прогресуюча глобалізація, яка являє собою якісно новий етап розвитку інтернаціоналізації господарського життя.

Процеси інтернаціоналізації економічного життя помітно посилилися в останній третині минулого століття та породили процеси, названі глобалізацією (від фр. global – планетарний, всеосяжний).

Розвитку процесу глобалізації сприяли дві тенденції:

- лібералізація ринків (як товарів та послуг, так і ресурсів), зняття обмежень на пересування через кордони людей, товарів та інформації;

- розвиток інформаційних  технологій: виникнення радіо, телебачення, нарешті, Інтернету, що дозволяє встановлювати контакти між різними куточками землі практично миттєво[8].

З економічної точки зору, під глобалізацією розуміють зростаючу інтеграцію національних економік в єдиний світовий ринок. Її характерними рисами є розширення міжнародної торгівлі товарами і послугами, збільшення міжнародних потоків капіталу, широке застосування новітніх інформаційних технологій (ІТ) та телекомунікаційних мереж[17].

Важливою формою прояву процесів глобалізації є виникнення міжнародної системи регулювання світового господарства. В умовах створення глобальних механізмів відтворення формується єдиний економічний і правовий простір, уніфікується промислова, митна, валютна, соціальна та екологічна політика розвинених країн, відбувається стандартизація способу життя, системи потреб у масштабах всієї планети. Такі результати глобалізації, як розвиток нових форм міжнародного поділу праці, зростання руху капіталів, лібералізація світової торгівлі, посилення конкуренції прискорюють економічний розвиток країн, сприяють зростанню добробуту їх народів. Це привело до зростання реального валового світового продукту за останню чверть ХХ ст. більше як у два рази[18].

Більшість зарубіжних та вітчизняних дослідників ближньої ретроспективи сучасної економічної глобалізації відзначають, що глобалізація економіки – це найновіший процес, який інтенсивними темпами почав розвиватися з початку 1970 років на підгрунті структурної кризи розвитку світового господарства, а всі процеси, що мали місце раніше, необхідно трактувати як процес інтернаціоналізації[34].

За визначенням спеціалістів Міжнародного валютного фонду, глобалізація являє собою процес, за допомогою якого відбувається збільшення вільного потоку ідей, людей, товарів, послуг і капіталу, що веде до інтеграції економік і суспільств. Основними факторами в поширенні глобалізації було збільшення лібералізації торгівлі та досягнень в галузі комунікаційних технологій[59].

Сьогодні значення національних кордонів помітно зменшилось. Колишні зовнішні фактори економічного розвитку стали внутрішніми не лише для транснаціонального бізнесу, але й для національного підприємництва.

Глобалізація зажадала від країн передати частину своїх функцій управління міжнародним організаціям, у першу чергу Світовій організації торгівлі (СОТ), яка істотно розширила свої функції останнім часом та акцентує свою діяльність у напрямку уніфікації норм та правил міжнародної торгівлі товарами та послугами. При цьому глобалізація призводить до того, що в лідери вибиваються декілька міжнародних центрів (США, Євросоюз, Японія, країни БРІК), що стають локомотивами міжнародної економіки та використовують СОТ для лобіювання власнихінтересів [17].

Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все “своє виробництво”. Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку.

Дослідження закономірностей формування міждержавних зв’язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об’єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв’язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн[4].

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що за сучасних умов економічна замкнутість країн не лише нераціональна, а практично й неможлива. Тенденція до все більшої взаємозалежності національних економік, щодо підвищення ролі зовнішніх факторів у економічному розвитку окремих країн стала загальною. Тому, світове господарство не можна вважати сукупністю окремих національних економік, а лише їх синтезом та взаємодією, співпрацею та тісними взаємозв’язками в процесі глобалізації світового господарства. Його суть визначається тим універсальним зв’язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперацій, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних зв’язків, тобто міжнародними економічними відносинами.

  1. Методологічні підходи до систематизації країн світу

Сьогодні у світі налічується більше 200 країн, які відрізняються між собою як за рівнем економічного, соціального так і політичного розвитку. Зважаючи на це, для зручності досліджень, аналізу та співставлення різних країн за їх досягненнями та перспективами подальшого розвитку, вивчення та обміну досвідом економічного реформування, зручно використовувати їх певну класифікацію. Включаючи ряд певних особливостей розвитку національних економік та світового господарства загалом, розрізняють різні класифікації країн. Світове господарство, як цілісна система має свою структуру, яка має різні аспекти, з огляду на аналіз певних її складових частин. Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх групування  необхідне для того, щоб систематизувати країни відповідно до особливостей та рівня їх розвитку, виявити їх характерні риси, визначити місце у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин а також визначити та передбачити імовірні перспективи їх розвитку. Найчастіше виокремлюють галузеву, типологічну й регіональну структури.

Типологічна структура світової економіки виявляється як єдина система різних за рівнем соціально-економічного розвитку країн. У цій системі виділяються блоки споріднених, схожих за основними соціально-економічними параметрами країн, що формують специфічні типи. Типологічна структура не є раз і назавжди сформованою, вона перебуває в постійній динаміці, оскільки темпи економічного, соціального, технологічного розвитку країн світу неоднакові; час від часу відбувається перехід країн з одного типового блоку до іншого. Проте протягом певного періоду, який може вимірюватися десятиліттями, типологічна структура світової економіки характеризується достатньою усталеністю, що дає можливість вивчити особливості розвитку окремих груп країн, виявити спільне, що поєднує країни всередині типу, й таке, що відрізняє кожний тип від інших. З цією метою здійснюється типологічна класифікація країн світу.

Досконала класифікаційна схема країн світу має наукове, навчально-методичне й практичне значення. Аналізуючи економіку країни, економічну політику її уряду, соціально-економічні відносини всередині країни, необхідно, насамперед, виявити її економічний тип, місце у світовій економіці. Практичне значення визначення типу країни полягає, зокрема, у ставленні до тієї чи іншої країни з боку міжнародних економічних інституцій. Так, найменш розвинуті країни користуються чималими пільгами у міжнародній торгівлі, отриманні кредиту, розв’язанні проблем державного боргу. З іншого боку, високорозвинуті країни є своєрідними “донорами” для менш розвинутих країн у деяких міжнародних організаціях (наприклад, у Міжнародній асоціації розвитку).

Незважаючи на актуальність формування впорядкованої типологічної схеми держав, слід визнати, що однозначного підходу до цієї проблеми немає. Існують різні схеми, які складаються за різними критеріями[5].

За методикою Організації Об’єднаних Націй країни класифікуються чотирма способами: за рівнем розвитку людського потенціалу, за доходами, за основними глобальними групами і за регіонами. Включення країн в ту чи іншу категорію аж ніяк не обов’язково означає оцінку рівня розвитку відповідної країни чи регіону[46].

Індекс розвитку людського потенціалу (Human Development Index) – інтегральний показник, який створили для дослідження розвитку людського потенціалу країн. Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) використовується з 1993 р. міжнародною організацією ООН в щорічному звіті про розвиток людського потенціалу. Цей індекс є стандартним показником завдяки якому порівнюють рівень життя громадян різних країн та регіонів. При підрахунку ІРЛП враховують три види показників: середня тривалість життя при народженні, індекс освіти та рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення при паритеті купівельної спроможності (ПКС) в доларах США (рис.1.1). Альтернативним індексом є індекс бідності (також розроблений ООН для оцінки якості життя населення в будь-якій країні).

Дані показники дають змогу оцінити, по-перше, ймовірність прожити довге й здорове життя в країні (показник тривалості життя), по-друге – можливість отримати нові знання та реалізувати себе (показник рівня освіченості), а по-третє – можливість забезпечувати власні потреби (показник ВВП на душу населення). Для якісного аналізу автори індексу використовують додаткові показники: бідності населення країн, що розвиваються, показник гендерної нерівності, показник розширення можливостей жінок та інші.

Рис.1.1. Індекс розвитку людського потенціалу

Значення кожного показника оцінюють від 0 до 1 бала. Більше число свідчить про кращу позицію країни, а середнє значення трьох показників є числовим значенням індексу[61].

Всі країни, за якими розраховується (ІРЛП), поділяються за рівнем розвитку людського потенціалу на три групи: країни з високим рівнем розвитку людського потенціалу (ІРЛП складає 0,800 і вище), країни з середнім рівнем розвитку людського потенціалу (0,500-0,799) та країни з низьким рівнем розвитку людського потенціалу (менше 0,500). Трьома глобальними групами є: країни, що розвиваються, країни Центральної та Східної Європи та СНД (Співдружність Незалежних Держав), і ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку).

Країни, що розвиваються поділяються на наступні регіональні групи: арабські держави, країни Східної Азії та Тихоокеанського регіону, країни Латинської Америки і Карибського басейну (включаючи Мексику), країни Південної Азії, країни Південної Європи та країни Африки на південь від Сахари. Класифікація країн по таким регіональним групам відповідає структурі регіональних бюро ПРООН. В окрему, додаткову групу виділяються найменш розвинуті країни, перелік яких визначається Організацією Об’єднаних Націй[46].

Класифікація країн за методикою МВФ ділить світ на дві основні групи: країни з розвинутою економікою і країни, що розвиваються. Мета такого поділу полягає в тому, щоб полегшити проведення аналізу, надавши користувачам досить змістовний  метод організації даних.

За класифікацією МВФ виділяють 34 країни з розвиненою економікою. Сім найбільших з точки зору об’єму ВВП країн – США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Сполучене Королівство і Канада, які складають підгрупу основних країн з розвиненою економікою, так звана Група семи (G7). В якості підгруп виділяються також країни-члени зони євро і нові індустріальні країни Азії.

Група країн з ринком, що формується і країн, що розвиваються (151 країна) включає всі країни, які не відносяться до категорії країн з розвиненою економікою та за регіональною ознакою поділяються на: Центральну і Східну Європу (ЦСЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД), азійські країни, що розвиваються, Латинська Америка та Карибський басейн (ЛАК), Близький Схід і Північна Африка і Африка на південь від Сахари.

Країни, що розвиваються класифікуються також і за аналітичними критеріями. Аналітичні критерії відображають структуру експортних доходів країн та інших зовнішніх доходів; відмінність між країнами – чистими кредиторами й чистими дебіторами, а також, стосовно країн – чистим дебіторам, фінансові критерії, засновані на джерелах зовнішнього фінансування і стану обслуговування боргу.

У класифікації МВФ за фінансовими критеріями виділяють країни – чисті кредитори, країни – чисті дебітори і бідні країни з високим рівнем заборгованості. Країни відносяться до чистих дебіторів, коли загальна сума їх сальдо рахунку зовнішніх поточних операцій з 1972 р. (або самого раннього року, за який є дані) по 2010 р. негативна. Країни – чисті дебітори поділяються на основі двох додаткових фінансових критеріях: “офіційне зовнішнє фінансування” і “стан обслуговування боргу”. Країни відносяться до категорії офіційного зовнішнього фінансування, коли 66% або більше їх сукупної заборгованості, в середньому з 2006 по 2010 р., фінансувалось офіційними кредиторами[45].

Для оперативних і аналітичних цілей, основним критерієм Світового банку для класифікації країн є валовий національний дохід (ВНД) на душу населення (валовий національний продукт, або ВНП). На підставі ВНД на душу населення, кожна країна відноситься до країн з низьким доходом, середнім (поділяється на нижче середнього і вище середнього), або високим рівнем доходу. Інші аналітичні групи в залежності від географічних регіонів також використовуються.

Світовий банк класифікує всі країни, що є його членами (188 країн), а також всі інші країни з населенням, що перевищує 30 тисяч чоловік (у цілому – 214 країн). Таким чином, Світовий банк поділяє національні економіки за рівнем доходів на дані групи відповідно до рівня ВНД на душу населення. Щороку, 1 липня, Світовий банк переглядає класифікацію світових економік на основі оцінки ВНД на душу населення за попередній рік. Так, станом на 1 липня 2012 р., класифікація Світового банку ВНД на душу населення є наступною: країни з низьким рівнем доходів (1025 дол. або менше); країни з рівнем доходів нижче середнього (1026 – 4035 дол.); країни з рівнем доходів вище за середній (4036 – 12475 дол.); країни з високим рівнем доходів (12 476 дол. і вище).

Стандартна класифікація Світового банку за рівнем зовнішнього боргу поділяє країни на: держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості, держави із середньою величиною зовнішнього боргу та держави з найменшою зовнішньою заборгованістю.

Високий рівень зовнішнього боргу означає, що в країни перевищені наступні критичні показники: відношення поточної вартості обслуговування зовнішнього боргу до ВВП більше 80%; відношення поточної вартості обслуговування боргу до обсягу експорту перевищує 220%. Середній рівень зовнішньої заборгованості властивий країнам, у яких один або обидва показники перевищують 60%, але не досягають критичних величин.

Для країн, що не надають Системі звітності боржників Світового банку деталізованих статистичних даних про розмір зовнішнього боргу,  методика розрахунків на основі поточної вартості неможлива. У такому випадку використовується наступний спосіб класифікації. У країн з високим рівнем зовнішнього боргу три з чотирьох наступних основних показників перевищують критичний рівень:

-відношення боргу до ВНП більше 50%;

-відношення боргу до експорту більше 275%;

-відношення величини обслуговування зовнішнього боргу до експорту перевищує 30%;

-відношення відсотків, виплачуваних по зовнішніх боргах, перевищує 20% обсягу експорту.

Щодо класифікації країн за ступенем відкритості світовому ринку, то такий ступінь відкритості світовому ринкові звичайно виміряється часткою експорту у ВНП. Світовий банк виділяє 5 груп країн, володіючи відповідною інформацією лише по 163 державам. Умовно виділяються:

-країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%. У цю групу входять 10 країн: Латинська Америка – Бразилія, Аргентина, Перу, Суринам; Африка – Судан, Уганда, Руанда; Азія – Бірма, Японія, Гаїті;

-країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП більше 35% (близько 70 країн). Наприклад, такі країни, як Панама, Коста-Ріка, Гондурас – Центральна Америка; Гайана – Південна Америка;  Мавританія, Туніс, Сенегал, Габон, Конго, Ангола, Намібія, Ботсвана, Кенія – Африка; Саудівська Аравія, Йорданія, Ізраїль, ОАЕ, Бутан, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Папуа-Нова Гвінея, Монголія – Азія; Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Австрія, Чехія, Словенія, Болгарія – Європа; Прибалтійські республіки, Білорусь, Закавказькі республіки і т.д. –  країни колишнього СРСР;

- 10 – 19% (27 країн). У тому числі США, Мексика, Колумбія, Болівія, Австралія, Індія, Пакистан, Іспанія, Нігер, Чад, Ефіопія, Сомалі;

- 20 – 24% (24 країни). У тому числі Україна, Франція, Італія, Греція, Німеччина, Туреччина, Сирія, В’єтнам, Лаос, Нікарагуа, Африканські країни – ПАР, Мозамбік, Нігерія, Малі, Алжир, Єгипет, Мадагаскар і ін.;

- 25 – 34% (32 країни). У тому числі Росія, Середньоазіатські республіки колишнього СРСР, Молдавія, Румунія, Угорщина, Великобританія, Португалія, Китай, Іран, Канада, Скандинавські країни (Швеція, Фінляндія), Венесуела, Чилі, Парагвай, Еквадор, Африка – Заїр, Танзанія й ін. [78].

Всесвітній економічний форум (ВЕФ) групує країни відповідно до стадії розвитку їх економіки на: країни з факторно (ресурсно)-орієнтованою економікою (38 країн), з економікою орієнтованою на ефективність (33 країни, в тому числі і Китай) та інноваційно-орієнтовані країни (35 країн). Щодо України, то в такому рейтингу вона знаходиться на другій стадії розвитку економіки, тобто належить до ряду країн з економікою орієнтованою на ефективність.

Такий рейтинг ВЕФ базується на Індексі глобальної конкурентоспроможності (ІГК), який був розроблений для Всесвітнього економічного форуму та запроваджений у 2004 році. ІГК включає 110 показників, розділених на 12 категорій: інститути, інфраструктура, макроекономічне середовище, охорона здоров’я та початкова освіта, вища освіта та професійна підготовка, ефективність товарного ринку, ефективність ринку праці, розвинутість фінансового ринку, технологічна готовність, розмір ринку, розвиток інновацій (рис. 1.2)[66].

Рис. 1.2. Індекс глобальної конкурентоспроможності

(Складено автором на однові публікації Всесвітнього економічного форуму “The Global Competitiveness Report 2012-2013”)

Будь-які країни, що потрапляють у дві з трьох стадій розвитку економіки вважаються країнами “перехідного періоду”. Для цих країн, терези плавно зміщуються, відображаючи плавний перехід від однієї стадії розвитку до іншої. Це дозволяє зосередити більше уваги на тих областях, які стають важливішими для конкурентоспроможності країни в міру її розвитку, а також дає змогу забезпечити те, що ІГК може поступово “карати” ті країни, які не готові до наступного етапу [66].

Отже, на сьогодні відсутня єдина оптимальна класифікаційна схема країн світу. Проте, кожна схема виявляє певні типологічні особливості країни, а також не завжди в повній мірі відображає стовідсоткову належність окремої країни до тієї чи іншої класифікаційної ознаки. Так, наприклад, класифікація Світового банку позитивно відрізняється від класифікації ООН тим, що вона встановлює чіткі межі, які можна вимірювати та визначати тип держави. Але й вона не позбавлена певних хиб. Справ в тому, що в одну групу часто попадають країни, які дуже відрізняються одна від одної за структурою економіки, продуктивністю праці та за іншими параметрами. Основний недолік схеми Світового банку полягає в тому, що тут не враховується галузева структура, а також немає оцінки економічного потенціалу в цілому.

Таким чином, жодна з перелічених типологічних класифікацій країн світ не позбавлена суттєвих вад. Виявляється, що один критерій сам по собі не може сформувати цілісну систему типологічної класифікації. До того ж, оскільки світова економіка знаходиться у безперервній динаміці, співвідношення між економічними показниками країн постійно змінюються.

  1. Історичний процес формування економічного розвитку Китаю

Характерною  особливістю  початку  нового  тисячоліття  стало подальше  прискорення  глобалізації  та  міжнародної  інтеграції.  Як наслідок – помітні зрушення у відносинах між країнами чи групами країн, започаткування нових геоекономічних та геополітичних союзів та утворень, послідовне перенесення центрів економічного впливу у нові регіони, до нових країн.

Останніми роками прискорилася значимість країн, які почали активно розвиватись у світовій економічній  системі.  Так,  якщо  на  початку  1990х рр.  частка таких країн (включаючи Китай) у світовому виробництві складала трохи більше 20%, то у 2010 р. така частка сягнула 35%, переважно за рахунок розвинутих країн (без врахування США, які практично зберегли свою значимість у світовій економіці, де формується більше 23% світового ВВП). Звичайно, такому  економічному  перерозподілу  сприяла  висока  економічна динаміка  Китаю,  яка  стала  можлива  завдяки  успішній реалізації країною  експортної  експансії,  насамперед,  на  високо  поглинаючі ринки США[22].

Посилення ролі Китаю на світовій економічній та політичній арені є наслідком комплексу внутрішніх і зовнішніх процесів, що відбуваються як безпосередньо в Китаї, так і в світовому економічному просторі. Динамічне і інтенсивне зростання китайської економіки, на тлі періодичного уповільнення і зниження темпів економічного розвитку провідних світових економік, зумовлює геополітичні та геоекономічні зміни, які відбуваються у світовому співтоваристві протягом останнього десятиліття.

Поштовхом посилення зазначених тенденцій стала світова фінансово-промислова криза 2007-2008 рр., коли практично всі країни з розвиненою економікою зіткнулися з гострою необхідністю оздоровлення банківської системи і державних фінансів. У той же час Китай, завдяки колосальним державним інвестиціям та значним масштабам внутрішнього ринку, відносно швидко подолав наслідки кризи і продовжив нарощувати економічну і фінансову міць [24].

Протягом століть Китай існує як провідна цивілізація, випереджаючи решту світу в мистецтві і науці, але і в ХІХ і початку ХХ століть, країна потерпає від цивільних заворушень, голоду, військових поразок, й іноземної окупації. Після Другої світової війни, комуністи під керівництвом Мао Цзедуна встановили самодержавну соціалістичну систему, що, в той час була як забезпечення суверенітету Китаю. Проте з початку 1990-х років Китай збільшив своє глобальне охоплення та участь у міжнародних організаціях.

З кінця 1970-х років Китай перейшов від закритої, централізованої планової системи до більш ринково-орієнтованої, яка відіграє важливу глобальну роль. Реформи почалися з поступової відмови від колективізованого сільського господарства, а також відбувалась лібералізація цін, фінансова децентралізація, підвищення автономії для державних підприємств, створення диверсифікованої банківської системи, розвиток фондового ринку, швидке зростання приватного сектора та відкриття для зовнішньої торгівлі та інвестицій.

В останні роки Китай відновив свою підтримку державних підприємств у секторах, які є важливими для економічної безпеки. Після збереження своєї валюти, жорстко прив’язаної до долара США протягом багатьох років, в липні 2005 р. Китай здійснив переоцінку своєї валюти на 2,1% проти долара США і перейшов на систему обмінних курсів, яка базується на кошику валют. З середини 2005 р. до кінця 2008 р. відбувалось підвищення курсу юаня по відношенню до долара США більш ніж на 20%, а обмінний курс залишався практично прив’язаним до долара з початку глобальної фінансової кризи до червня 2010 р. В результаті структурної перебудови економіки та підвищення ефективності, відбулось більш ніж десятикратне збільшення ВВП, починаючи з 1978 року[83].

Сьогодні китайська економіка змішаного типу – це своєрідна сукупність соціалізму із китайською специфікою або “соціалістична ринкова економіка”, за якого переважна частина ВВП (70%) виробляється у приватному секторі під прямим контролем з боку держави. Проте, урядом країни визначено новий шлях подальшого розвитку країни – формування інноваційної системи [15].

Сьогодні Китай займає лідируючі позиції в електроніці, комп’ютерах, офісній техніці та телекомунікаційному устаткуванні. Менш охопленими є фармацевтична, медичного приладобудування й авіакосмічна галузі. Неухильно зростає частка продукції високих технологій у китайському експорті. Китай експортує останні покоління телевізорів, аудіо- і відеотехніку, електронні засоби зв’язку, мобільні телефони, автомобілі. Імпортує понад 70% устаткування для виробництва автомобілів, прецизійних верстатів із автоматичним управлінням, текстилю, понад 95% складного медичного обладнання, 100% устаткування для виробництва оптичного волокна, телевізорів і мобільних телефонів [43].

Китай довгий час відставав від розвинутих країн у витратах на фундаментальні дослідження. Збагнувши, що запозичені технології не забезпечують стабільне зростання конкурентоспроможності держави, урядом прийнято рішення про розроблення власних інновацій [15].

Співробітники Інституту економічного аналізу виділяють 5 гіпотез, що намагаються розкрити та пояснити секрети “китайського чуда” [40]:

  • гіпотеза 1 – відсталість. Стверджується, що зростання китайської економіки відбувається так швидко у зв’язку з тим, що раніше рівень розвитку там був низький, а темпи розвитку слаборозвинутих країн вищі, ніж розвинутих. Однак більш детальне вивчення дало змогу ствердити, що такої закономірності не існує. Адже при одних і тих же середньодушових показників ВВП можливі стрімке зростання і глибоке падіння.  Жодна інша з слаборозвинутих країн не досягла темпів, хоча б в якісь мірі наближених до китайських. Слід зазначити, що темпи зростання економіки Китаю виявилися унікальними для всієї світової спільноти.

- гіпотеза 2 – особливості структури виробництва.  Стверджується, що вирішальний внесок у прискорення економічного зростання внесла структура китайської економіки – низька частка промисловості та висока частка сільського господарства [47]. У дійсності, на противагу широко поширеній омані, частка промисловості у ВВП Китаю (48,4% – 1995 р.) вища, ніж, наприклад, у Росії (35,8% – 1997 р.). Однак, значна частка промисловості в Росії не сприяла підвищенню економічного зростання, а навпаки – значно вищий показник Китаю не спричиняв зниженню темпів зростання порівнюючи з російським.

- гіпотеза 3 – особливості структури зайнятості. Стверджується, що вищі темпи зростання в Китаї пояснюються високою часткою сільського населення під час започаткування реформ. Хоча поглиблене аналітичне дослідження свідчить про те, що це не залежить від структури зайнятості, тому що при частці зайнятих у сільському господарстві на рівні 70,5% (Китай, 1978 р.) значення середньорічних темпів економічного зростання в різних країнах коливалося від -6,0%  до +8,2%. Отже, як бачимо, структура зайнятості не сприяла високим темпам економічного зростання в Китаї.

- гіпотеза 4 – національна специфіка. Аргументується, що феноменальні результати економічного розвитку Китаю обумовлені унікальністю рис китайського національного характеру, зокрема такими, як працелюбність, самовідданість, невибагливість. Проте, якщо б це було так, тоді б Китай відрізнявся високими темпами економічного зростання протягом усієї своєї історії. Однак протягом перших трьох чвертей ХХ ст. китайська економіка мала дуже низькі темпи зростання,  які періодично набували негативного значення.  Донедавна Китай належав до найбільш бідних країн світу, і реальна загроза голодування була ліквідована не так давно.  До початку реформ (1976 р.)  показник ВВП за середньою купівельною спроможністю на душу населення становив лише 13,2% (619 дол. США) від світового показника (4586 дол. США). І тільки на початку 80-х рр. відбулися зрушення в тенденціях розвитку і Китай з шаленою швидкістю став скорочувати своє відставання від багатьох країн світу. Відбулося те,  що привело в рух гігантський потенціал розвитку, про існування якого мало хто й міг передбачити.

- гіпотеза 5 – характер економічної політики. Стає цілком очевидним, що успіхи китайської економіки обумовлені застосованою моделлю економічного реформування. На відміну від інших країн, у тому числі й України, де здійснювалися ліберальні реформи, в Китаї реформи мали поступовий градуалістичний характер [73].

На думку Ілларіонова А., серед основних факторів, що зумовили настільки масштабні позитивні результати, можна відзначити такі:

- Китай зосередив зусилля на створенні нового, а не руйнуванні й критиці минулого;

- реформи із самого початку були зорієнтовані в соціальному напрямі;

- головним методом реформування було визнано еволюційне, поетапне, з експериментальними перевірками просування до ринку, а не обвальна лібералізація економіки;

- практика вже перших років реформ показала, що природний шлях до ринку – розвиток господарств різноманітних форм власності: колективних, одноособових, приватних, спільних (з іноземною участю). Просуваючись по-такому шляху, можна не тільки забезпечити швидкий ріст суб’єктів ринку, але, міняючи структуру національного господарства за формами власності;

- суб’єкти ринку формувалися не через руйнування існуючих державних структур, а в основному заповненням ніш, що пустують, новими комерційними структурами, тобто з перших кроків реформи були спрямовані на зменшення дефіцитності економіки;

- стимулюючи господарську ініціативу на мікрорівні, керівництво країни не випускало з рук макроконтроль над економікою й у періоди небезпечного наростання її незбалансованості відразу ухвалювало контрзаходи;

- вивчивши власний і закордонний досвід, уряд дійшов висновку про необхідність здійснювати реформи не за чужими рецептами, а виходячи з особливостей країни й рішуче взялося до “будівництва соціалізму з китайським обличчям”. Це першочергово передбачало врахування такого основного фактора, як величезна чисельність населення в умовах обмеженості ресурсів [39].

Інший науковець, Міхеєв В., зазначає, що однією з головних причин, що зумовила прискорений розвиток Китаю, – характер економічної політики. На противагу Україні, де держава “відійшла” з економіки, у Китаї держава зберегла значний контроль за економікою, і її роль в економічному розвитку помітно зростала. Результатом утілення на практиці ліберальної економічної моделі стало безпрецедентне скорочення масштабів державного навантаження в усіх напрямах, що забезпечило економіці КНР рекордні темпи росту.

Ліберальна економічна політика в Китаї забезпечила не тільки феноменальні результати, але й сприяла істотному поліпшенню всіх показників людського розвитку. Водночас у реформуванні китайської економіки стратегія “сфокусованого” розвитку відіграла важливу роль, маючи подвійні корені:

- природне геоекономічне положення регіонів країни. Портові міста й прилеглі до них акваторії великих рік на сході Китаю виявилися в найкращому становищі для розвитку економічних зв’язків зі світовою економікою;

- у КНР було застосовано стратегію “точкового” залучення іноземного капіталу. Китай за допомогою створення 60 спеціальних економічних зон у найбільш розвинутих приморських районах стимулював надходження закордонних капіталовкладень у країну. Прямі іноземні інвестиції, проте, відіграли роль каталізатора експортного виробництва, половина якого продукувалася спільними чи іноземними підприємствами;

- створення територіальних “точок зростання” мало в Китаї і політичний підтекст. За 20 років, починаючи з кінця 1970-х рр., поруч із Гонконгом і Макао було створено низку найбільш процвітаючих нині китайських “спеціальних зон” – Шеньчжень (біржова торгівля, фінансовий і електронний центри – подібні до Гонконгу) і Чжухай (туристичний і високотехнологічний бізнес – подібний до Макао). Політичний задум цих “точок зростання” полягав у тому, щоб продемонструвати громадянам Гонконгу й Макао, що після їхнього приєднання до КНР вони виявляться у звичному для них ринковому середовищі. Далі у 2000-х рр. територіальна стратегія Китаю змінюється з концепції “сфокусованого” розвитку на концепцію “створення рівних умов конкуренції” в усіх регіонах КНР.

Включення в стратегічне планування розвитку економіки просторового аспекту спонукає китайський уряд постійно шукати баланс між заходами для формування “точок зростання” і “вирівнювання” умов господарювання та рівнів розвитку [40].

Відносини ЄС з Китаєм були встановлені в 1975 р. і регулюються з 1985 р. Угодою  про торгівлю і співпрацю Китай-ЄС. Європейський Союз є найбільшим торговим партнером Китаю, а Китай є найбільшим джерелом ЄС щодо імпорту та другим за величиною двостороннім торговим партнером [30].

Протягом 15 років Китай намагався вступити у Світову організацію торгівлі шляхом тривалих переговорів. У листопаді 1995 р. Китай офіційно запрошено приєднатися до СОТ та, 11 грудня 2001 р., Китай офіційно став 143м членом організації.

З моменту вступу у СОТ, Китай домігся помітних успіхів в економічному і соціальному секторах, в тому числі, став другою країною світу за величиною ВВП, найбільшим експортером та імпортером світу, 4 та 3 місце у світі за експортом та імпортом комерційних послуг, перше місце серед країн, що розвиваються за ввезенням прямих іноземних інвестицій.

Китай бере активну участь у всіх видах діяльності СОТ, включаючи регулярну участь у Раді Комітету та переговорах. Китай також робить все можливе, щоб допомогти іншим країнам, що розвиваються.

З часу вступу в організацію, Китай обмежив методи в управлінні економікою, забезпечив нижчий рівень тарифів, що є досить низьким, навіть порівняно з розвинутими країнами, здійснює реструктуризацію китайської економіки, проте залишається надмірна залежність Китаю від торгівлі та він все ще залишається країною, що розвивається.

За даними СОТ серед перших найбільших торгових партнерів Китаю є: Австралія, Чилі, Японія, Південна Корея, Малайзія, Росія, Бразилія, ПАР, Саудівська Аравія. Другими за величиною торговими партнерами є: Аргентина, Канада, Євросоюз, Індія, Індонезія, Мексика, Нова Зеландія, Сінгапур, Сполучені Штати. Третіми за величиною торговими партнерами є: Туреччина, Німеччина та Італія [53].

Природно, враховуючи значні фінансові ресурси, а також історичні особливості розвитку, Китай почав проводити більш агресивну зовнішньоекономічну політику, спрямовану на посилення своїх позицій у міжнародному співтоваристві. Зберігаючи статус найбільшого зовнішнього кредитора США, Китайська народна республіка планує зміцнити свою кредитну присутність в Європі, яка впродовж останніх років є найбільшим торговим партнером Китаю.

Крім геополітичних мотивів, важливими факторами, що спонукають Китай ініціювати свою участь у вирішенні боргових проблем європейських країн (Греції, Португалії, Іспанії), є наміри підтримати платоспроможний попит і створити передумови для збереження і примноження китайських активів у Європі. Крім цього, не варто також забувати про доцільність валютної диверсифікації кредитного портфеля Китаю, в якому переважають зобов’язання, номіновані в доларах США [22].

З початку 1500-х рр. до початку 1800-х рр. китайська економіка була найбільшою у світі. До 1820 р. країна складала третину світового валового внутрішнього продукту. Але наступні два століття були бурхливими для Китаю. У країні відбулось катастрофічне скорочення в період з 1820 р. по 1950 р., а потім, починаючи з 1978 р. – стрімкий зліт (рис. 1.3) [54].

Рис. 1.3. Частка Китаю у світовому ВВП з 1820-2012 рр., %

*Складено автором на основі даних Міжнародного Валютного Фонду

За даними дослідження економіста Ангуса Медісона, Китай був найбільшою економікою у світі в 1820 р., частка якого у світовому ВВП за оцінками експертів становила 32,9%. Тим не менш, іноземні та громадянські війни, внутрішні чвари, слабкий і неефективний уряд та стихійні лиха спотворили таку економічну політику в країні, що, в свою чергу, викликало значне зниження частки Китаю в глобальному ВВП на основі ПКС. До 1952 р. частка Китаю у світовому ВВП впала до 5,2%, а до 1978 р. знизилась до 4,9%. Проведення економічних реформ в Китаї в кінці 1970-х рр. призвели до збільшення темпів економічного зростання в країні, чим допомогли відновити Китай в якості основної глобальної економічної сили [68].

Підсумовуючи вище сказане, можна робити висновок, що Китай пройшов досить тривалий, важкий та гнучкий шлях реструктуризації та модернізації своєї економіки. Ставши однією з перших країн світу, китайська економіка перейшла від “соціалізму із китайською специфікою” або “соціалістичної ринкової економіки” до ряду країн, які спрямовують свою економіку на формування інноваційної системи. Китайська економіка стає потенційним лідером на світовій арені та має доволі значний вплив як на окремі країни, так і на світове господарство в цілому.

Висновки до розділу 1

Світове господарство, за сучасних умов розвивається настільки динамічно, що економічна замкнутість країн вже є не лише нераціональною, а й практично неможливою. Все більше зростає тенденція до взаємозалежності національних економік. Тому, на сьогодні, світове господарство не можна розглядати лише як сукупність окремих національних економік, а як і їх синтез та взаємодія в процесі глобалізації. Загалом, світове господарство являє собою сукупність національних економік, пов’язаних між собою різними формами господарських відносин, що виражаються через міжнародне переміщення факторів виробництва, розширення співпраці в межах спільних підприємств та ТНК а також виникнення економіки відкритого типу.

Для простішого відображення структури світового господарства, міжнародні організації використовують різні підходи до систематизації країн світу. Кожна класифікація виявляє певні типологічні особливості країни.  Основною проблемою при групуванні країн за ознаками є те, що не завжди в повній мірі відображається стовідсоткова належність окремої країни до тієї чи іншої класифікаційної ознаки.

Впродовж останніх десятиліть відбуваються структурні зрушення у світовій економіці, що призвели до появи нового світового економічного осередку – країн Азії, зокрема Китаю. Як відзначають науковці, одним з головних причин швидкого розвитку Китаю став характер економічної політики, тобто держава зберегла за собою право на значний контроль за економікою країни. Результатом утілення на практиці ліберальної економічної моделі стало безпрецедентне скорочення масштабів державного навантаження в усіх напрямах, що забезпечило економіці КНР рекордні темпи росту. Ліберальна економічна політика в Китаї забезпечила не тільки феноменальні результати, але й сприяла істотному поліпшенню всіх показників людського розвитку.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТА ТЕНДЕНЦІЙ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ЕКПАНСІЇ КИТАЮ НА СВІТОВІ РИНКИ

2.1. Аналітична оцінка впливу зовнішньоекономічної експансії КНР на світові ринки

Грандіозні досягнення Китайської Народної Республіки (КНР) протягом останніх 30 років шляхом здійснення економічних реформ, перетворення її за сукупним ВВП у другу світову державу після США випередивши Японію, яка за даними МВФ знаходилася на другому місці з 1968 р., і вихід на лідируючі позиції за обсягами зовнішньої торгівлі, золотовалютними запасами, за обсягами виробництва зробили Китай центром уваги всього світу. На сьогодні економіка Китаю розвивається надзвичайно швидкими темпами, що має безпосередній вплив на світову економіку зважаючи на зростаючі обсяги експорту. Загалом зростає і роль Азії у світових політичних та економічних процесах. Особливо помітним є економічний прогрес азіатських держав, в тому числі і Китаю.

Якщо говорити про такий показник розвитку економіки КНР як ВВП та ВВП на душу населення, то за даними Національного бюро статистики Китаю найвищий ріст ВВП – 14,2% та 10,4% відбувся у 2007 р. та 2010 р. відповідно (табл. 2.1). Ріст ВВП на душу населення протягом 2007-2012 рр. був найвищим у 2007 р. (13,6%) [76].

Таблиця 2.1

Динаміка ВВП та ВВП на душу населення Китаю у 2007-2012 рр.

 

 

ВВП (в млн. )

ВВП на душу населення

кит. юань

дол. США

Ріст, %

кит. юань

дол. США

Ріст, %

2007

26 581,031

3 495,664

14,2

20,169

2,652

13,6

2008

31 404,543

4 521,827

9,6

23,708

3,414

9,1

2009

34 090,281

4 990,526

9,2

25,605

3,748

8,6

2010

40 151.280

5 931,206

10,4

30,015

4,434

9,9

2011

47 310,400

7 324,952

9,3

35,198

5,450

8,8

2012

51 932,210

8 226,885

7,8

38,449

6,091

7,2

Починаючи з 2008 р., у зв’язку із світовою фінансовою кризою, ріст ВВП трохи уповільнився, проте, якщо порівняти ВВП у 2012 р. з 2007 р., то можна зазначити, що валовий внутрішній продукт Китаю у валютному вираженні зріс за цей період у 2,4 рази. Найменший ріст ВВП спостерігається у 2012 р. – лише 7,8% (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Ріст ВВП Китаю за 2007-2012 рр., %

(Складено автором на основі даних Національного бюро статистики Китаю)

Світовий Банк та Центральне Розвідувальне Управління США виділили топ-10 провідних економік світу за рівнем ВВП у 2011 р. та 2012 р. (табл. 2.2). Серед десятки розвинених країн світу у 2011-2012 рр. за ВВП, що розраховується на основі паритету купівельної спроможності (ПКС), Китай входить у трійку лідируючих економік. Так, якщо порівняти ріст ВВП Китаю із деякими розвиненими країнами  такими як США та країни ЄС, то можна зазначити, що у 2011 р.  за даними Світового Банку ВВП країнЄС займало найбільшу частку світового ВВП із сумою у 16,442 млрд. дол. США (20,3%), на другому місці знаходились США (18,5% від світового ВВП із сумою 14,991 млрд. дол. США) та Китай зі своїм ВВП у сумі 11,291 млрд. дол. США та відсотковою часткою світового ВВП – 13,9% посів третє місце у світі.

Таблиця 2.2

Рейтинг країн світу за ВВП (базуючись на ПКС)

(млрд. дол. США)

2011 р.

2012 р.

 Світовий ВВП

81,014

Світовий ВВП

83,12

1

ЄС

16,442

1

США

15,66

2

США

14,991

2

ЄС

15,63

3

Китай

11,291

3

Китай

12,38

4

Індія

4,532

4

Індія

4,784

5

Японія

4,303

5

Японія

4,525

6

Німеччина

3,227

6

Німеччина

3,123

7

Росія

3,134

7

Росія

2,504

8

Франція

2,306

8

Бразилія

2,362

9

Бразилія

2,289

9

Великобританія

2,323

10

Великобританія

2,234

10

Франція

2,253

*Складено автором на основі даних Світового Банку та Центрального Розвідувального Управління США

Порівнюючи дані Центрального Розвідувального Управління США за 2012 р., варто сказати, що КНР серед десятки перших країн за рівнем ВВП знову зайняв третю сходинку із сумою ВВП – 12,38 млрд. дол. США, що становить 15% від світового ВВП. США та країни ЄС зайняли відповідно перше та друге місце в світі із частками ВВП – 18,84% та 18,80% відповідно.

Агентство Bloomberg, яке провело порівняльний аналіз даних Міністерства торгівлі США і Головного митного управління КНР, зробило висновок, що у 2012 р. Китай вперше в історії став лідером світової торгівлі, обігнавши США, у яких фактично не було за цим показником конкурентів з кінця Другої світової війни. Так, американський експорт та імпорт товарів 2012 р. становив 3,82 трлн. дол. США, тоді як обсяги китайської торгівлі – 3,87 трлн. дол. США. Водночас з урахуванням послуг обсяг торгівлі США у 2011 р. становив 4,93 трлн. дол. США (з яких на частку послуг припав профіцит у розмірі 195,3 млрд. дол. США), у КНР частка послуг у зовнішній торгівлі значно менша, а ось профіцит торгівлі товарами сягає 231,1 млрд. дол. США [26].

За даними спеціалістів Світової організації торгівлі за 2012 р. Китай став найбільшим експортером світу після країн ЄС із сумою експорту 2048814,0 млн. дол. США, обігнавши США, чий експорт у 2012 р. становив – 1547283,0 млн. дол. США (табл. 2.3). За обсягом імпорту на суму 1818069,0 млн. дол. США Китай випереджає Німеччину, Японію, Нідерланди та інші країни світу пропустивши на перші сходинки 27 країн ЄС з їх сукупним імпортом 5926565,0 млн. дол. США та США із сумою імпорту – 2335374,5 млн. дол. США [79]. Розподіл країн світу за зовнішньою торгівлею можна побачити уДодатку А.

Таблиця 2.3

Перелік країн – найбільших експортерів та імпортерів світу, 20102012 рр.

(млн. дол. США)

Експорт

Імпорт

Експорт

Імпорт

Експорт

Імпорт

Країна

2010 р.

2011 р.

2012 р.

ЄС (27 країн)

5166815

5397695

6074305

6300815

5792230

5926565

Китай

1577754

1396247

1898381

1743484

2048814

1818069

США

1278263,2

1969183,9

1480431,9

2265894

1547283

2335374,5

Німеччина

1258923,8

1054814,2

1473985

1254869,8

1407098,2

1167423

Японія

769839,4

694059,2

823183,8

855380,5

798567,2

885845,3

Нідерланди

574251,2

516408,8

667101,2

599034,7

655840,9

590688,7

Франція

523460,5

609650,5

596472,7

720028,7

569065,3

673708,5

Республіка Корея

466383,8

487048,8

555213,7

524413,1

547869,8

519584,5

Росія

400630

248634

522011

323831

529255

335446

Італія

447301

487048,8

523258,1

558787,5

500239,2

485890

Інші країни

15289000

15504000

18291000

18487000

18323000

18567000

*Складено автором на основі даних Світової організації торгівлі

Як видно з табл. 2.3, протягом 2010-2012 рр. Китай залишається найбільшим експортером світу, не враховуючи країни ЄС. Так, у 2010 р. частка Китаю у світовому експорті становила – 10,32% (рис. 2.2), тоді як частка китайського імпорту становила 9% від всього імпорту світу. Вже у 2012 р. китайський експорт зріс, та зайняв 11,18% від світового експорту, в той час як частка імпорту склала 9,8% від світового.

Рис. 2.2. Зміна частки Китаю у загальній структурі світового експорту, %

(Розраховано автором на основі даних Світової організації торгівлі)

Прослідкувавши динаміку обсягів китайського експорту та імпорту за останні роки (рис. 2.3) можна зауважити, що 2008-2009 рр. стали переломними у зв’язку із світовою фінансовою кризою, що звичайно ж вплинула на всі країни світу, в тому числі і на китайську економіку. Проте, багато дослідників вважають, що Китай є однією з перших країн, які швидко реабілітувались після кризи та вже у 2010 р. у порівнянні з попереднім 2009 р. експорт Китаю зріс до 1577754 млн. дол. США на 31,3%, а імпорт збільшився до 1396247 млн. дол. США, що на 38,8% більше попереднього року.

Рис. 2.3. Обсяг експорту та імпорту Китаю, млн. дол. США, [79]

Починаючи з 2009 р. обсяги китайського експорту та імпорту почали стрімко зростати, що і привело країну до статусу однієї з лідируючих економік світу. Так, у 2012 р. китайський експорт зріс до 2048814 млн. дол. США, тобто збільшився на 70,5% у порівнянні з 2009 р. Щодо китайського імпорту, то він у 2012 р. сягнув 1818069 млн. дол. США, що на 80,7% більше ніж у 2009 р.

Аналізуючи дані, що відображені на рис. 2.4, про частку експорту та імпорту Китаю у сукупному ВПП країни, тобто експортну та імпортну квоти, від 2005 р. можна спостерігати, що найменша частка була у 2009 р. (експорт – 26,7%, імпорт – 22,3% від ВВП). Досить значна частка зовнішньої торгівлі спостерігалась у 2006 р. (експорт – 39,1%, імпорт – 31,4% від ВВП), проте з 2006 р. така часка почала зменшуватись.

Якщо у 2011 р. експортна квота Китаю, що відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП, становила 31,37%, а імпортна квота, тобто відношення обсягу імпорту до ВВП була 27,30%. Питома вага експорту та імпорту у ВВП є кількісним індикатором відкритості економіки. Вважається нормальним, якщо експортна квота рівна 10%. Досить висока експортна квота – показник високої насиченості національної економіки високоякісною продукцією, конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Тим паче, якщо це стосується готових виробів та високотехнологічної продукції.

Рис. 2.4. Динаміка експортної, імпортної та ЗТО квоти за 2005-2011 рр., %

(Розраховано автором на основі даних СОТ)

У розвинених країнах експортна квота з продукції високотехнологічних галузей сягає 25-40%. І навпаки, висока квота в сировинних галузях частіше характеризує низьку конкурентну спроможність у наукоємних галузях. Часто такий експорт вимушений [9].

Комплекснішим показником відкритості національної економіки, що зображений на рис. 2.4 вважають зовнішньоторговельну квоту. Вона виражається відношенням обсягу зовнішньоторговельного обороту до ВВП. Так, ЗТО квота у 2011 р. становила 58,68%. З 2005 р. по 2009 р. спостерігається зниження як експортної так і імпортної та ЗТО квоти. З 2009 р. відбувається позитивна тенденція росту експортної, імпортної та ЗТО квот. Це свідчить про зростаючий показник відкритості китайської економіки світовому господарству.

Для коректнішого порівняння стану балансу Китаю слід використовувати показник покриття експортом імпорту (індекс стану балансу) (табл. 2.4). Зважаючи на такий показник, слід зауважити, що протягом 2005-2011 рр. у Китаї спостерігається позитивне сальдо торгівельного балансу, що означає, що китайський експорт в повній мірі покриває його імпорт.

Таблиця 2.4

Показник покриття експортом імпорту та індекс “чистої торгівлі”

Показник

2005

2008

2009

2010

2011

Показник покриття експортом імпорту, %

117,53

128,30

119,77

114,67

114,90

Індекс “чистої торгівлі”

0,08

0,12

0,09

0,07

0,07

*Розраховано автором на основі даних СОТ

Інший показник – індекс “чистої торгівлі” показує по кожному з товарів (або товарній групі) рівень перевищення експорту над імпортом (при позитивному значенні індексу) або рівень перевищення імпорту над експортом (при від’ємному значенні індексу). Значення “-1” та “+1” відповідно є екстремальними. Інші від’ємні значення демонструватимуть ступінь перевищення імпорту над експортом, а інші позитивні – відповідно ступінь перевищення експорту над імпортом [13]. В даному випадку, протягом 2005-2011 рр. в Китаї спостерігається позитивне значення цього показника, що означає перевищення експорту країни над імпортом.

Основними торговими партнерами Китаю як за експортом так і за імпортом, впродовж 2010-2012 рр. залишаються країни ЄС, США та Гонконг, країни АСЕАН, Японія, Республіка Корея, Індія, Росія та Тайвань (Додаток Б).Протягом 2010-2012 рр. частка країн ЄС та США в сукупному експорті Китаю зменшилась. Так, якщо у 2010 р. експорт з Китаю в ЄС займав 19,72% від всього експорту країни, то у 2012 р. така частка зменшилась до 16,3%. Якщо говорити про США, то частка експорту у США з Китаю зменшилась з 17,95% у 2010 р. до 17,17% у 2012 р. (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Питома вага країн світу в сукупному експорті Китаю

(Розраховано автором на основі даних Національного бюро статистики Китаю)

Натомість, як видно з рис. 2.5 питома вага експорту в Гонконг, країни АСЕАН та Росію зросли. Якщо у 2010 р. експорт в Гонконг становив 13,83% від всього експорту з Китаю, то у 2012 р. він зріс до 15,79%, в країни АСЕАН зросла частка експорту з 8,76% до 9,97%, а в Росію – з 1,88% до 2,15%.

Якщо говорити про основних імпортерів Китаю впродовж 20102012 рр., то, знову ж таки, домінують у цьому списку країни ЄС, США, країни АСЕАН та Японія (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Питома вага країн світу в сукупному імпорті Китаю

(Розраховано автором на основі даних Національного бюро статистики Китаю)

Зважаючи на такий розподіл імпорту в КНР, слід зазначити, що країна значно скоротила обсяги поставок з країн ЄС (з 12,08% у 2010 р. до 11,67% у 2012 р.), з Японії (з 11,08% у 2010 р. до 10,77% у 2012 р.), а також із США Республіки Кореї та Тайваню. Натомість, спостерігається тенденція до нарощення імпорту, хоча і несуттєво, з таких регіонів як Гонконгу та Росії.

Велика кількість дешевої робочої сили Китаю зробила його конкурентоспроможним на міжнародному рівні у багатьох недорогих та трудомістких галузях. В результаті цього промислові товари становлять значну частку торгівлі Китаю (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Товарна структура експорту Китаю, 2012 р.

млрд. дол. США

% від загального

зміна у порівнянні з 2011

Сума експорту з Китаю у світ

2050,1

100

7,9

Електричні машини

487,5

23,8

9,4

Машини

376

18,3

6,3

В’язаний одяг

87,1

4,4

8,6

меблі та постіль

77,9

3,8

31,2

Оптичні, фотографічні, кінематографічні, медичні інструменти та пристрої та ін.

72,8

3,6

19,9

Тканий одяг

61,2

3

-2,9

Металургійна продукція

56,2

2,7

9,7

Пластикові вироби

55,2

2,7

21,5

Засоби наземного транспорту, крім залізничного (в основному автозапчастини, мотоцикли,вантажівки та велосипеди)

55,2

2,7

11,2

Взуття

46,8

2,3

12,2

Інші товари

-

32,7

-

*Складено автором на основі даних Національного бюро статистики Китаю

На рис. 2.7 проілюстровано топ-10 провідних товарів експорту з Китаю в 2012 р. Основні статті експорту включають електричні машини, включаючи комп’ютери, в’язаний одяг а також меблі та постіль.

Рис. 2.7. Структура експорту товарів з Китаю у 2012 р.

(Складено автором на основі даних Національного бюро статистики Китаю)

Як видно з рис. 2.7, 24% всього експорту товарів з Китаю належить електричним машинам, 18% експорту належить машинам, в тому числі комп’ютерам. Менша частка експорту припадає на одяг, меблі, пластикові вироби, взуття та різні інструменти – від 2% до 4%.

До основних статей імпорту включені електричні машини, мінеральне паливо, машини і руди (табл. 2.6). Значну частину імпорту Китаю складають частини і компоненти, які збираються в країні в готові продукти, такі як споживчі електронні продукти та комп’ютери, що згодом експортуються. Часто кінцева вартість експортованої продукції є порівняно більшою, аніж їхня первісна додана вартість.

Таблиця 2.6

Товарна структура імпорту в Китай, 2012 р.

млрд. дол. США

% від загального

зміна у порівнянні з 2011

Сума імпорту в Китай з країн світу

1817,3

100

4,4

Електричні машини

381,6

21

8,7

Енергетичні матеріали, нафта і т.д.

311,6

17,2

14

Машини

181,9

10

-8,8

Руди, шлаки і зола

133,6

7,5

-11,3

Оптичні, фотографічні, кінематографічні, медичні інструменти та пристрої та ін.

106,4

5,9

7,4

Засоби наземного транспорту, окрім залізничного (в основному автомобілі та частини)

70,6

3,9

8,1

Пластикові вироби

69,5

3,8

-1

Спеціальна класифікація

68,7

3,8

38,9

Органічна хімія

60,9

3,4

-36,1

Мідь і вироби з неї

54,6

3

0,6

Інші товари

-

20,5

-

*Складено автором на основі даних Національного бюро статистики Китаю

У 2012 р. найзначнішу динаміку продемонструвала така стаття імпорту як спеціальна класифікація, що зросла на 38,9% у порівнянні з 2011 р. Проте, значно знизився імпорт органічної хімії – на 36,1% щодо попереднього року.

Так, до основної групи імпорту товарів у Китай відносяться знову ж таки електричні машини – 21%, енергетичні матеріали та нафта складають 17% всього китайського імпорту. Трохи меншу частку в сукупному імпорті країни займають машини (10%), руди, шлаки і зола (7,5%) та оптичні, фотографічні, кінематографічні, медичні інструменти та пристрої (5,9%) (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Структура імпорту товарів з Китаю у 2012 р.

(Складено автором на основі даних Національного бюро статистики Китаю)

За даними статистичної організації Європейської Комісії у 2011 р. головними торговими партнерами Китаю стали 27 країн-членів ЄС із сумою обороту у 407,734 млн. євро та 8% від всієї суми торгівельного обороту країни, а також США (6,2%), Японія (4,8%), Гонконг (3,9%), Корея (3,4%), Австралія (1,6%), Малайзія (1,3%) та країни БРІК (Бразилія – 1,2%, Росія – 1,1%, Індія – 1,0%). Торгівля Китаю з усіма країнами світу у 2011 р. склала 5 121 323 млн. євро.

Найбільшим експортером та імпортером Китаю залишаються країни ЄС. Так, серед усіх імпортерів Китаю 6,3% належить країнам ЄС (рис. 2.9), 5,8% – імпорт з Японії, 4,8% – Корея та США – 3,6%. Головним напрямком  експорту Китаю знову ж таки є країни ЄС із своєю часткою 9,5% (255,951 млн. євро) від всього експорту Китаю. Частка США у експорті становить 8,6% (233,564 млн. євро), Гонконгу – 7,1% (192,419 млн. євро) та Японії – 3,9% (105,960 млн. євро).

Рис. 2.9. Торгівля товарами ЄС з Китаєм за 2010-2012 рр.,  млрд. євро

(Розраховано автором на основі джерела [80])

Протягом 2010-2012 рр. у торгівлі товарами країн ЄС з Китаєм спостерігається перевищення імпорту над експортом, тобто негативний торгівельний баланс. Проте, якщо порівняти торгівельний баланс 2010 р. з 2012 р. то слід відмітити, що частка експорту країн ЄС в Китай зросла на 27%, а імпорту – лише на 2,6%. Тобто, варто говорити про позитивну тенденцію до зменшення негативного сальдо торгівельного балансу у торгівлі країн ЄС з Китаєм.

Основними товарними групами імпорту з Китаю в країни ЄС у 2011 р. стали машини та транспортне обладнання, що склали 50,2% від всіх імпортованих товарів з КНР. Близько 30% імпортованих товарів належать групі промислових товарів (рис. 2.10).

Рис. 2.10. Групи імпортованих товарів країнами ЄС з Китаю за 2011 р., [49]

Переважаючою групою експорту товарів з країн ЄС у Китай за 2011 р. стали також машини та транспортне обладнання, що склали 58,5% від всього експорту ЄС у КНР (рис. 2.11). Меншу частку від сукупного експорту займає продукція хімічної промисловості – 11,7%. Група промислових товарів складає 9,6% всього експорту, непродовольча сировина (окрім палива) складає 6,8% та лише 2% займає експорт харчових продуктів та живих тварин. Мінеральне паливо, мастильні та супутні матеріали складають 1,3% експорту з ЄС у Китай.

Рис. 2.11. Групи товарів, що експортуються країнами ЄС до Китаю за 2011 р., [49]

Зазначаючи на міжнародні аспекти економічного піднесення Китаю та посилення його позицій як глобального лідера, потрібно звернути увагу на таку компоненту його розвитку, як міжнародне інвестування. Іноземні інвестиції в Китаї є одним із основних чинників економічного зростання, про що свідчать темпи економічного розвитку КНР, яка сьогодні є світовим лідером зі залучення іноземного капіталу.

В 2012 р., китайські інвестори здійснили прямих інвестицій за кордоном в 4425 підприємств у 141 країну і регіони. Прямі інвестиції за кордон склали 77220 млн. дол. США, збільшившись на 28,6% порівняно з попереднім роком. З них, інвестиції в акціонерний капітал та інші інвестиції були 62820 млн. дол. США, на які припадає 81,4%, а реінвестовані доходи становили 14,4 млрд. дол. США, що становить 18,6% [75].

В 2010 р. в Китаї було зареєстровано 445244 підприємств з іноземними інвестиціями, в яких зайнято 55,2 млн. працівників або 15,9% міської робочої сили [51]. На підприємства з іноземними інвестиціями припадає значна частка промислового виробництва в Китаї. Цей рівень зріс з 2,3% в 1990 р. до рівня в 35,9% в 2003 р., але впав на 27,1% до 2010 р. Крім того, підприємства з іноземними інвестиціями є відповідальними за значний рівень зовнішньої торгівлі Китаю. У 2011 р. підприємства з іноземними інвестиціями в Китаї забезпечили 52,4% китайського експорту і 49,6% імпорту, хоча цей рівень був нижчим у порівнянні з його піком у 2006 р., коли частка підприємств з іноземними інвестиціями в китайському експорті та імпорті склала 58,2% і 59,7%, відповідно. У експорті підприємств з іноземними інвестиціями з Китаю домінують високі технології. З 2002 р. по 2010 р. частка високотехнологічного експорту Китаю з таких підприємств зросла з 79% до 82%. Протягом того ж періоду частка високотехнологічного експорту Китаю із стовідсоткових іноземних фірм (що виключає іноземні спільні підприємства з китайськими фірмами) виросла з 55% до 67%.

За даними китайського уряду, щорічний приплив прямих іноземних інвестицій в Китаї виріс з 2 млрд. дол. США у 1985 р.  до 108 млрд. дол. США у 2008 р. У зв’язку з наслідками глобальної економічної кризи, приплив прямих іноземних інвестицій в Китай скоротився на 12,2% до 90 млрд. дол. США в 2009 р. Потім вони зросли до 106 млрд. дол. США в 2010 р. і 116 млрд. дол. США в 2011 р. Проте, приплив прямих іноземних інвестицій в Китай скоротився до 112 млрд. дол. США в 2012 р., в основному через повільне зростання світової економіки.

Гонконг був домінуючим джерелом потоків прямих іноземних інвестицій до Китаю в 2012 р. (63,8% від загального числа), далі йдуть Японія, Сінгапур, Тайвань і Сполучені Штати Америки (табл. 2.7). Конференція Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку говорить про те, що в 2011 р. Китай став другою країною у світі за величиною потоків прямих іноземних інвестицій (після США) та є найбільшим у світі одержувачем глобальних прямих іноземних інвестицій в першому півріччі 2012 р. 59100 млн. дол. США (порівняно з 57400 млн. у  США).

Таблиця 2.7

Основні джерела прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Китаї: 1979-2012 рр.

(млн. дол. США)

Країна

Кумулятивна оцінка використаних ПІІ: 1979-2012

Використані ПІІ в 2012 році

Сума

% від всього

Сума

% від всього

Всього

1 335,7

100

111,7

100

Гонконг

604,5

45,3

71,3

63,8

Британські Віргінські острови

111,8

9,1

-

-

Японія

87,3

6,5

7,4

6,6

США

71,2

5,3

3,1

2,8

Тайвань

64,9

4,9

6,1

5,5

Сінгапур

59,9

4,5

6,5

5,8

Південна Корея

53

4

3,1

2,8

Інші країни

-

20,4

-

12,7

*Складено автором на основі джерела [68]

Сукупний рівень прямих іноземних інвестицій в Китаї в кінці 2012 р. оцінюється в 1,3 трлн. дол. США, що робить його одним з найбільших місць у світі за прямими іноземними інвестиціями. Найбільшими джерелами корисних ПІІ в Китай за 1979-2012 були: Гонконг (45,4%), Британські Віргінські острови (9,1%), Японія (6,5%), Сполучені Штати Америки (5,3%) і Тайвань (4,9%).

За китайськими даними, щорічний приплив прямих іноземних інвестицій із США в Китай досягла максимуму в 5,4 млрд. дол. США в 2002 р. (10,2% від загального обсягу ПІІ в Китаї). У 2012 р. вони склали 3,1 млрд. дол. США, або 2,8% від загального обсягу ПІІ в Китаї.

Одним із важливих чинників оцінки впливу Китаю на світову економіку слід виокремити те, що країна володіє значною кількістю рідкоземельних металів. На частку Китаю припадає 97% видобутку цих металів. Скорочення поставок цієї сировини серйозно вдарить по виробниках Hi-Fi продукції. Рідкоземельні метали є важливою складовою оборонної промисловості і технологічного сектора.

Жорсткість експорту цієї сировини змушує виробників переміщати свої заводи на територію Китаю. У Китаї вже вводилися обмеження на експорт рідкоземельних металів шляхом підвищення квот і податків, за що США, ЄС і Японія у 2010 р. були змушені подати скаргу до СОТ [30].

Китайська квота на експорт рідкоземельних металів різко скоротилася між 2006 і 2011 рр. У 2006 р. квота дорівнювала 61,56 тис. тонн, але до 2011 р. квота скоротилася до 30,25 тис. тонн. Інші доповіді свідчать про те, що квота на 2012 р. зросла до 31,44 тис. тонн [29].

За оцінками експертів, до 2015 р. попит на рідкоземельні метали зросте на третину – до 200 тис. тонн на рік, що становить більше 20 млрд. дол. в ціновому вираженні. Відзначається, що майже весь прибуток з цієї ситуації отримає Китай, який проводить політику “розумного егоїзму”.

При цьому всередині країни вартість рідкоземельних металів у середньому в два рази нижче, ніж в Японії і США. Цим ціновим перекосом Пекін прагне залучити світову галузь електроніки розміщувати своє виробництво в Китаї. В результаті, відзначають аналітики, виробники гаджетів запускають конвеєри в КНР, і сьогодні Китай споживає 70% рідкоземельних металів, що видобуваються в країні [25].

Станом на 2011 р. Китай є найбільшою країною-позичальником серед країн, що розвиваються (табл. 2.8.). Так, у 2011 р. зовнішній борг Китаю становив 685,4 млн. дол. США, що становить 14% від загального боргу всіх країн, що розвиваються. Другим найбільшим позичальником в цьому списку виявилась Російська Федерація із часткою 11% від сукупної заборгованості. Загалом, співвідношення зовнішнього боргу Китаю до ВВП складає 8,96%. Зовнішній борг Китаю за станом на кінець 2012 року збільшився на 6%, або 42000,0 млн. дол. США, і склав 736990 млн. дол. США.

У вказану цифру не входить зовнішня заборгованість спеціальних адміністративних центрів Китаю Гонконгу і Макао, а також Тайваню. Основними утримувачами боргу є іноземні кредитори.Що стосується структури боргу по валютах, то 77,83% суми боргу доводиться на доларові запозичення, 6,58% — запозичення в євро, 7,37% — запозичення в національній валюті [28].

До основних країн-боржників 2011 р. також відносяться: Бразилія, Туреччина, Індія, Мехіко, Індонезія, Румунія та Казахстан. Україна в цьому рейтингу посіла восьме місце із боргом на суму 134,5 млн. дол. США у 2011 р. Частка українського боргу в загальній сумі боргу країн, що розвиваються становить 2,8%.

Таблиця 2.8

Топ-10 позичальниківсеред країн, що розвиваються, 2011 р., чистий приплив

(млн. дол. США)

Зовнішній борг, 2011 р

Чистий приплив 2010 р.

Чистий приплив 2011 р.

% зміни чистого припливу

% від загального чистого потоку

Країна

Кількість

% від загального числа

Кількість

Кількість

Китай

685400

14,1

115200

127100

10,3

27,4

Російська Федерація

543000

11,1

31100

32800

5,50

7,1

Бразилія

404300

8,3

70800

51900

-26,7

11,2

Туреччина

307000

6,3

21900

7100

-67,3

1,5

Індія

334300

6,9

34100

44000

28,9

9,5

Мехіко

287000

5,9

43900

43200

-1,5

9,3

Індонезія

213500

4,4

15800

18400

16,4

4

Україна

134500

2,8

16700

18500

10,2

4

Румунія

129800

2,7

4300

5500

28,1

1,2

Казахстан

124400

2,6

7200

5200

-26,8

1,1

Всьго 10 найбільших позичальників

3163400

64,9

360900

353700

-2

76,2

Інші країни, що розвиваються

1712700

35,1

128700

110200

-14,4

23,8

Всі країни, що розвиваються

4876000

100

489600

463800

-5,3

100

*Складено автором на основі джерела [68]

Говорячи про абсолютну оцінку впливу Китаю на світові ринки, то можна припустити, що важливу роль при цьому відіграє географічний фактор. Так, гіпотетично, такий вплив буде значно більшим на країни-сусіди Китаю, аніж на інші країни світу. Причому чим дальше країни знаходяться – тим менший вплив.

Якщо припустити, що імпорт з Китаю та експорт в Китай кожної з перелічених країн становить по 100%, то відповідно, 100% рівні 5 балам. Якщо перевести частку присутності Китаю на ринку кожної з країн в оцінку, то можна побачити на скільки значним є вплив Китаю на національні ринки та на скільки ці країни є залежними від нього (табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Місце Китаю та оцінка його впливу на економіку країн

(бали від 1-5)

Місце Китаю в сукупному імпорті країни

Країна

Оцінка імпорту з Китаю

Місце Китаю в сукупному експорті країни

Країна

Оцінка експорту країни в Китай

Країни-сусіди

Монголія

1,105

Монголія

1,92

2

Росія

0,35

2

Росія

0,16

1

Індія

0,3

4

Індія

0,16

2

Казахстан

0,695

2

Казахстан

0,58

1

Киргизстан

2,01

4

Киргизстан

0,14

1

Таджикистан

2,295

5

Таджикистан

0,35

9

Афганістан

0,12

11

Афганістан

0,04

Непал

1,275

Непал

0,08

1

М’янма

1,18

2

М’янма

0,44

1

В’єтнам

0,615

3

В’єтнам

0,3

2

Лаос

0,565

2

Лаос

1,18

Інші країни

3

Україна

0,19

5

Україна

0,08

1

США

0,465

4

США

0,18

*Розраховано автором на основі даних щорічної публікації Євростату

Серед перелічених в табл. 2.9 країн, найвищу залежність від імпорту з Китаю демонструє Таджикистан з оцінкою у 2,295 бали. На другому місці знаходиться Киргизстан (2,01 бал), третє місце в переліку належить Непалу – 1,275 бала, четверте – М’янма (1,18) та п’яте – Монголія (1,105). Найменша оцінка залежності від китайського імпорту належить Афганістану – лише 0,12 бала. Щодо інших країн в переліку, то їхня залежність коливається в межах від 0,3 бала (Індія) до 0,695 (Казахстан).

Якщо говорити про Україну, то оцінка залежності країни від імпорту з КНР не є, порівняно, суттєвою – лише 0,19 бали. Проте, КНР поки що залишається третьою країною за величиною імпорту в Україну. Зважаючи на зовнішню політику України щодо Китаю, слід очікувати зростання співпраці та збільшення зовнішньої торгівлі між країнами, що призведе до збільшення присутності китайських товарів на українському ринку і, як наслідок, призведе до більшої залежності України від Китаю.

Рис. 2.12. Частка експорту та імпорту Китаю в загальному обсязі країн-сусідів КНР, 2011 р.

(Розраховано автором на основі даних щорічної публікації Євростату)

Як видно з рис. 2.12, майже всі країни-сусіди Китаю залежні від його імпорту. Винятком залишається Монголія (тут експорт в Китай перевищує імпорт на 16,3%) та Лаос (експорт перевищує імпорт на 12,3%). Щодо інших країн, то китайський імпорт в значній мірі перевищує експорт. Так, наприклад, імпорт з Китаю в Таджикистан у 6,5 разів перевищує його експорт.

Таким чином, варто говорити про те, що протягом останніх років Китай збільшує та зміцнює свою позицію у світовому господарстві. Ставши у 2012 р. найбільшим експортером світу, в наступні роки спостерігається тенденція до нарощення китайського експорту. Китай також є однією із перших країн за рівнем розвитку ВВП, проте показник ВВП на душу населення залишається на низькому рівні. Китай є найсприятливішою країною світу за припливом прямих іноземних інвестицій, що звичайно ж позитивно впливає на розвиток китайської економіки та, водночас, робить її залежною від зовнішніх джерел залучення інвестицій.

2.2. Феномен конкурентоспроможності китайської економіки в умовах доступності ведення бізнесу

Посилення ролі Китаю на світовій економічній та політичній арені є наслідком комплексу внутрішніх і зовнішніх процесів, що відбуваються як безпосередньо в Китаї, так і в світовому економічному просторі. Динамічне і інтенсивне зростання китайської економіки, на тлі періодичного уповільнення і зниження темпів економічного розвитку провідних світових економік, зумовлює геополітичні та геоекономічні зміни, які відбуваються у світовому співтоваристві протягом останнього десятиліття [24].

Сьогодні Китай є найбільшою промисловою економікою в світі і вважається однією з найбільш конкурентоспроможних країн у світі. Використовуючи спочатку ряд своїх переваг, таких як дешеву робочу силу і сировину, Китай швидко рухався через ряд інших конкурентних чинників – в тому числі інфраструктура, сприятлива політика, велика споживча база і розвинена мережа постачальників. За останні 10-15 років виробничі можливості Китаю розвинулись від дешевих товарів до більш передових продуктів [48].

Китай обігнав Японію та став другою за величиною торговою державою в світі і в даний час є другим за величиною виробником в світі після США. Такі чинники забезпечили міжнародний статус Китаю як фабрики світу. Тим не менш, переваги Китаю в низькій вартості робочої сили ослабли у порівнянні з 10 роками тому, і, як наслідок, велика кількість виробників переміщуються в Південно-Східну Азію.

Конкурентні переваги Китаю у низькій вартості робочої сили ослабли також і в порівнянні з сусідніми країнами. За даними Economist Intelligence Unit (EIU), вартість праці в Китаї збільшилася майже в 4 рази за 10 років. Витрати на оплату праці на годину збільшилася з 0,6 дол. США у 2000 р. до 2,9 дол. США у 2011, що перевищує у 1,5 рази витрати на робочу силу за годину у Таїланді, у 2,5 рази більше Філіппін, і в 3,5 рази такі витрати перевищують показники Індонезії. Крім того, збільшення ціни на землю в Китаї призвело до зростання витрат на ресурси та виробництво.

Світова індустрія виробництва в даний час стикається з двома тенденціями: або повернення виробництва назад в їх власні країни, або перехід на більш низькі витрати на виробництво на Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). В якості прикладу можна взяти компанію “Nike”. У 2000 р. компанія продала 40% взуття в усьому світі, які були зроблені в Китаї, а лише 13% було зроблено у В’єтнамі. Тим не менш, в 2009 р. Китай і В’єтнам виготовили однаковий відсоток взуття – по 36%. Вже в 2010 р., В’єтнам обігнав Китай в якості найбільшого в світі виробника для “Nike” [52].

У щорічному рейтингу глобальної конкурентоспроможності, складеному на основі даних зі 144 країн, верхні рядки зайняли Швейцарія, Сінгапур і Фінляндія, у той час як на останньому місці опинилася держава Бурунді. Більшість місць у десятці найбільш конкурентоспроможних держав займають західні країни. Азія представлена в десятці Сінгапуром, Гонконгом і Японією.

Укладачі доповіді вважають, що Азійсько-Тихоокеанський регіон розвивається найбільш динамічно. Особливо хороші показники у Сінгапуру, Гонконгу, Японії, Тайваню, Китаю і Південної Кореї. Хоча Китай опустився в рейтингу на три сходинки (рис. 2.13) – до 29 місця, в доповіді наголошується, що він все ще обганяє інші країни БРІК – Бразилію, Росію та Індію. З цих чотирьох країн тільки Бразилії вдалося підвищити свої позиції в рейтингу [31].

Рис. 2.13. Рейтинг країн за індексом глобальної конкурентоспроможності, 2012 р., [66]

Якщо говорити про Україну в рейтингу країн за індексом глобальної конкурентоспроможності, то слід сказати, що у 2012 р. країна посіла 73 місце зі 144 країн з індексом – 4,14 з 7. Попередні місця в рейтингу належать Шрі Ланці (68-е місце – 4,19), Колумбії (69-е – 4,18), Марокко (70-е – 4,15), Словаччині (71-е – 4,14), Чорногорія (72-е – 4,14). Росія в цьому рейтингу посіла 67 сходинку з індексом – 4,2.

Як вважають укладачі доповіді, Китай втратив свою частку у глобальній конкурентоспроможності у 2012 р. Після п’яти років стійкого прогресу, Китай зараз повертається до свого рівня у 2009 р. Країна продовжує лідирувати серед інших країн БРІКС із великим відривом, друге місце серед економік БРІКС належить Бразилії (48-е місце в рейтингу). Хоча зниження рейтингу Китаю є незначним – його загальний бал майже не змінюється – але він впливає на всі рейтингові показники індексу глобальної конкурентоспроможності, окрім обсягу ринку (рис. 2.14).

Найкращий стан своєї конкурентоспроможності показав такий субіндекс як розмір ринку з індексом 6,82 з 7. Високий показник конкурентоспроможності – 6,22 – належить макроекономічному середовищу Китаю. На досить високому рівні знаходиться і стан здоров’я в країні та середня освіта – 6,11.

Рис. 2.13. Карта конкурентоспроможності Китаю на основі субіндексів, 2012 р.,  [66]

Погіршення більш виражені у тих областях, які набувають вирішального значення для конкурентоспроможності Китаю: розвиток фінансового ринку (54е, рейтинг країни знизився на 6 позицій, індекс – 4,31 з 7), технологічна готовність Китаю посіла 88-е, що знизилось на 11 місць з індексом 3,5 та ринкової ефективності – 4,31 (59-е, що впало на 14 місць в рейтингу). Останній показник викликає особливу заклопотаність своєю недостатньою внутрішньою і зовнішньою конкуренцією, тому що існують різні бар’єри для виходу до ринкової ефективності, що стає більш важливим, ніж у попередні роки.

Найбільш проблемними факторами ведення бізнесу в Китаї за 2012 р. виявились: доступ до фінансування (13,1%), інфляція (10,2%), політична нестабільність (9,9%), неефективна державна бюрократія (9,7%), корупція (9,2%) та інші чинники (рис. 2.15). Найменше спостерігається в Китаї злочинностей та крадіжок, лише 1%. Ще однією проблемою в країні залишається охорона здоров’я (1,5%), а також недостатньо освічена робоча сила (5,2%).

Рис. 2.15. Проблематичні фактори ведення бізнесу в Китаї

за 2012 р., % [66]

Макроекономічна ситуація Китаю залишається дуже сприятливою – одинадцяте місце в рейтингу, незважаючи на тривалий період високої інфляції. В Китаї помірний дефіцит бюджету, а також країна може похвалитися низьким, хоча і зростаючим відношенням державного боргу до ВВП – 26%; його загальний рівень заощаджень залишається вище 50% від ВВП. Рейтинг боргу країни значно кращий, ніж у інших країнах БРІКС та й багатьох розвинених економіках. Крім того, Китай отримав відносно високі оцінки в галузі охорони здоров’я та початкової освіти (35-е місце в рейтингу).

Показники конкурентоспроможності Китаю помітно ослабли після заходів щодо забезпечення екологічної стійкості. Хоча деякі політичні дії стосовно поліпшення стану навколишнього середовища (таких, як заліснення) були прийняті, проте країна продовжує страждати від високого рівня викидів (високі рівні викидів CO2 і твердих частинок) і сільськогосподарського сектора ставить великий тиск на навколишнє середовище (інтенсивність використання води в Китаї є дуже високою). Соціальна стійкість лише частково відображає стан Китаю, так як країна не повідомляє дані, пов’язані з безробіттям серед молоді. Проте, за наявними даними можна спостерігати негативну картину, яка включає зростання нерівності та загального доступу до основних послуг, таких як санітарні умови, які ще залишаються низькими [66].

За даними публікації Deloitte Touche Tohmatsu Limited’s (DTTL) Global Manufacturing Industry та Ради з конкурентоспроможності США у 2013 р. як найбільш конкурентоспроможний виробник в світі за індексом глобальної конкурентоспроможності виробництва знову зайняв Китай (рис. 2.16). Німеччина і США завершують трійку конкурентоспроможних країн-виробників, але, за даними опитування, обидві країни втрачатимуть свої позиції вже через п’ять років.

П’ять із розвинених країн були ранжовані у 2012 р. за індексом глобальної конкурентоспроможності виробництва в топ-10: друге місце посіла Німеччина, США – третє, Південна Корея – п’яте, Канада – сьоме і Японії – десяте, в той час як інші п’ять країн, що розвиваються також входять до топ-10 за найбільшою конкурентоспроможністю виробництва – це Китай, який зайняв першу сходинку в рейтингу, Індія – четверте місце, Тайвань – шосте, Бразилія – восьме і Сінгапур – дев’яте.

Рис. 2.16. Рейтинг країн за індексом глобальної конкурентоспроможності виробництва, 2012 р.,[58]

Зважаючи на такий розподіл, слід говорити про те, що країни, які розвиваються, особливо країни Азії, поступово виходять на лідируючі позиції в світі за розвитком та конкурентоспроможністю свого виробництва.

У доповіді Deloitte наголошується, що доступ до талановитих працівників є головним показником конкурентоспроможності країни, що також включає і торгівлю країни, фінансову та податкову системи, а потім витрати на оплату праці і матеріали. Підвищення і зростання ефективної бази талановитих робітників залишається основою конкурентоспроможності серед традиційних лідерів виробництва.

Згідно досліджень укладачів доповіді Deloitte Touche Tohmatsu Limited’s, табл. 2.10 наочно демонструє конкурентні переваги Німеччини, США та Японії, які тримають свої позиції за рахунок інновацій, орієнтованих на талант, а також по відношенню до більшості інших чинників, за винятком витрат на оплату праці та матеріали. Не дивно, що дослідження показало, що країни які розвиваються отримують перевагу у зв’язку з низькою вартістю робочої сили і матеріалів, однак, в порівнянні з розвиненими націями, вони у великій мірі відстають по відношенню до їх систем охорони здоров’я та їх нормативно-правового середовища.

Таблиця 2.10

Оцінка рівня ключових факторів конкурентоспроможності країн,2012 р.

Чинники конкурентоспроможності

Країна

Німеччина

США

Японія

Китай

Бразилія

Індія

Інновації, орієнтовані на талант

9,47

8,94

8,14

5,89

4,28

5,82

Торговельно-економічна, фінансова і податкова система

7,12

6,83

6,19

5,87

4,84

4,01

Вартість робочої сили і матеріалів

3,29

3,97

2,59

10

6,7

9,41

Мережі постачальників

8,96

8,64

8,03

8,25

4,95

4,82

Нормативно-правова система

9,06

8,46

7,93

3,09

3,8

2,75

Фізична інфраструктура

9,82

9,15

9,07

6,47

4,23

1,78

Вартість енергії і політика

4,81

6,03

4,21

7,16

5,88

5,31

Привабливість місцевого ринку

7,26

7,6

5,72

8,16

6,28

5,9

Система охорони здоров’я

9,28

7,07

8,56

2,18

3,33

1

Державні інвестиції у виробництво та інновації

7,57

6,34

6,8

8,42

4,93

5,09

*Джерело: Deloitte Touche Tohmatsu Limited’s

Як видно з табл. 2.10, Китай має абсолютну конкурентну перевагу у вартості робочої сили та матеріалів з максимальною оцінкою – 10 балів, в той час як бали розвинених країн коливаються від 2,59 (Японія) до 3,97 (США). Конкурентоспроможність  по відношенню до місцевої вартості робочої сили та наявності ресурсів в Китаї становить 90%, в той час як у розвинених країнах: у США – 39%, в Німеччині – 32% та Японії – 29%. В інших двох країнах БРІК – Індії та Бразилії таке відношення рівне 87% та 70% відповідно.

Перетворення, які проводить Китай через чинники конкурентоспроможності, чітко відокремлюють країну від Індії та Бразилії. Крім того, дослідники припускають, що Китай стає все більш і більш розвиненою країною, ніж його конкуренти. Так, Китай, Індія і Бразилія продовжують зміцнювати свої передові досягнення, знання та можливості виробництва та намагаються підвищити свої конкурентоспроможні позиції протягом наступних п’яти років [58].

В рамках всесвітньо відомої церемонії нагородження переможців “Глобальна конкурентоспроможність брендів 2012 – топ-10 Китаю”, яка пройшла в США 7 грудня 2012 р., як елітних представників стійкості і конкурентоспроможності на світовому ринку з Китаю було обрано десять компаній, включаючи Haier, Huawei, Lenovo, TCL, Tencent, Промисловий і комерційний банк Китаю (ICBC), Китайський будівельний банк (CCB), China Life, China Petroleum Group (Sinopec), а також China Mobile отримав трофей від організатора International Data Group (IDG). TCL, BOE і відповідно Sinopec виграли спеціальні нагороди як найбільш екологічно конкурентоспроможні бренди, із найбільш стійкою конкурентоспроможністю та як соціально відповідальний бренд.

В глобальному контексті економічної турбулентності, переможці “Глобальна конкурентоспроможність брендів 2012 – топ-10 Китаю” успішно провели перетворення, адаптуючись до змін в економіці та виробничому середовищі у своїй галузі, заклавши міцний фундамент для майбутнього розвитку та отримання нових рушійних сил для свого бренду. Гідні звання, вони, в значній мірі, представляють собою спроможність брендингу китайських підприємств [56].

Табл. 2.11 вказує на конкурентні переваги та недоліки впливу державної політики на конкурентоспроможність Китаю, країн Європи, а також США. У відсотках відображено відповідно конкурентні переваги чи недоліки кожної з груп країн у тій чи іншій державній політиці.

Таблиця 2.11

Вплив державної політики на конкурентоспроможність країн

Конкурентні недоліки

Конкурентні переваги

Китай

Антимонопольна політика, закони і правила

  • 38%

Політика в галузі науки, технологій та інновацій

  • 84%

Інвестиційна політика

  • 41%

Розвиток інфраструктури

  • 77%

Імміграційна політика

  • 44%

Безпека та гігієни праці

  • 73%

Корпоративна податкова політика

  • 50%

Стійкість політики

  • 71%

Європа

Фінансові інтервенції уряду/володіння компаніями

  • 28%

Закони про захист інтелектуальної власності

  • 90%

Імміграційна політика

  • 30%

-

-

Політика у сфері праці

  • 48%

-

-

Сполучені Штати Америки

Екологічна політика

  • 57%

Закони про захист інтелектуальної власності

  • 79%

Енергетична політика

  • 65%

Політика передачі технологій, впровадження та інтеграції

  • 77%

Корпоративна податкова політика

  • 68%

-

-

Політика охорони здоров’я

  • 73%

-

-

– якщо значення рівне >= 80

– якщо < 80 і >= 60

– якщо < 60 і >= 40

– якщо < 40 і >= 20

– якщо < 20

*Складено автором на основі даних Deloitte Touche Tohmatsu Limited and U.S. Council on Competitiveness, 2013 Global Manufacturing Competitiveness Index

Зважаючи на дані табл. 2.11. варто говорити про те, що Китай має досить високі конкурентні переваги у політиці в галузі науки, технологій та інновацій, у розвитку інфраструктури, у безпеці та гігієні праці, а також у стійкості політики. Проте, на фоні конкурентних переваг слід відмітити і ряд недоліків таких, як: недосконала антимонопольна політика, закони і правила, інвестиційна політика, імміграційна та податкова політика.

Так, як Китай намагається залучити все більше закордонних інвесторів та виробників у свою країну, то постає таке важливе питання: чи вигідними є інвестиції саме в Китай. Для відповіді на це запитання варто проаналізувати рейтинг країн світу за певними критеріями, які визначають ступінь легкості та доступності ведення бізнесу в різних країнах (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Рейтинг обраних країн за певними показниками, 2012 р.

Рейтинг легкості ведення бізнесу

Реєстрація підприємств

Кредитува-ння

Захист інвестор-рів

Оподат-кування

Міжнарод-на торгівля

Сінгапур

1

4

12

2

5

1

Гонконг, Китай

2

6

4

3

4

2

Нова Зеландія

3

1

4

1

21

25

Сполучені Штати Америки

4

13

4

6

69

22

Данія

5

33

23

32

13

4

Норвегія

6

43

70

25

19

21

Сполучене Королівство Великобри-танії та Північної Ірландії

7

19

1

10

16

14

Республіка Корея

8

24

12

49

30

3

Грузія

9

7

4

19

33

38

Австралія

10

2

4

70

48

44

Тайвань, Китай

16

16

70

32

54

23

Китай

91

151

70

100

122

68

Україна

137

50

23

117

165

145

* Складено автором на основі джерела [42]

У спільній публікації Світового Банку та Міжнародної фінансової корпорації ведеться рейтинг та оцінка 185 країн за нормами регулювання підприємницької діяльності, що можуть мати як позитивний так і негативний вплив на ведення бізнесу в кожній країні.

Рейтинг економік ранжують за сприянням ведення бізнесу з 1 до 185 місця, перше місце – найбільш високе. Висока позиція в індексі легкості ведення бізнесу означає, що регуляторний клімат сприяє веденню бізнесу. Індекс є середнім показником країни по 10 індикаторах, кожен індикатор має рівну вагу.

Згідно табл. 2.12, найдоступнішою країною для ведення бізнесу є Сінгапур, яка займає першу сходинку в рейтингу легкості ведення бізнесу. Хоча Китай займає 91 місце в рейтингу, проте Гонконг (особливий адміністративний район Китайської Народної Республіки) посідає в цьому рейтингу 2-ге місце. За реєстрацією підприємств Гонконг займає 6-те місце, за кредитуванням – 4-те, за ступенем захисту інвесторів – 3-тє, за рівнем оподаткування – 4-те та за міжнародною торгівлею – 2-ге місце в рейтингу. Якщо говорити про Китай, то слід відмітити, що в країні існує значний рівень оподаткування (122-ге місце в рейтингу), а також, порівняно важко здійснити реєстрацію підприємств (151-те місце).

Підсумовуючи вище сказане, слід зауважити, що однією з гострих проблем сучасної конкурентоспроможності Китаю на світовому ринку можна розглядати те, що заробітна плата китайців постійно зростає, причому китайський уряд планує збільшити до 2015 р. витрати на заробітну плату більш ніж на 80%.Це призведе до зниження конкурентоспроможності Китаю в трудомістких галузях. У зв’язку з такою тенденцією та перспективою іноземним інвесторам стає вигідніше вкладати свої кошти в ті країни, де витрати на виробництво є відносно меншими.

2.3. Аналіз основних напрямів та аспектів здійснення зовнішньоекономічної діяльності між Китаєм та Україною

Східна Азія є ядром Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) – одного з центрів світового і політичного та економічного розвитку. В АТР відбуваються інтеграційні процеси, розвиваються новітні технології, регіону належить 56% світового ВНП, 51% промислового виробництва, 46% зарубіжних інвестицій [20, ст. 20]. За останні 10 років лідерство в регіоні закріпилось за Китаєм, і збільшується з кожним роком. Зростання китайської економіки обумовило збільшення попиту на товари і послуги з боку КНР. Частка Китаю у світовому товарному імпорті та експорті в останні роки систематично збільшувалась, в той же час як частка США, Німеччини, Канади та групи провідних країн світу зменшувалась [37, ст. 64].

Азія – один із найважливіших для України регіонів із точки зору перспектив розвитку бізнесу, а Китай – центральний партнер Києва в ньому. У зв’язку із зростанням ролі Китаю на міжнародній арені питання пов’язані із зовнішньоторговельним співробітництвом між Україною та Китайською Народною Республікою в даних умовах набувають актуальності.

Розвиток співробітництва України з країнами Азії, в першу чергу з Китаєм є важливим напрямком вітчизняної зовнішньоекономічної стратегії. Хоча тривалий час взаємозв’язки України з Китаєм не набували великої значущості, проте, на сьогодні співпраця між країнами є важливим вектором розвитку. Для ефективнішого порівняння рівня розвитку України та Китаю варто проаналізувати стан ВВП та ВВП на душу населення країн (табл. 2.13).

Таблиця 2.13

Стан ВВП та ВВП на душу населення в Китаї та Україні

ВВП (млрд. дол. США)

ВВП на душу населення (поточних дол. США)

Китай

Україна

Китай

Україна

2008

4521,8

179,9

3413,589

3891,038

2009

4991,3

117,2

3749,272

2545,480

2010

5931,0

136,4

4433,361

2973,982

2011

7318,5

165,3

5444,785

3615,382

*Складено автором на основі даних Світового Банку

У 2011 р. ВВП Китаю перевищило ВВП України у 44 рази, тоді як ВВП на душу населення – лише у 1,5 рази. Хоча Китай та Україна відрізняються між собою рівнем розвитку економіки, слід зауважити, що до 2008 р. ВВП на душу населення в Україні перевищувало цей показник у Китаї (рис. 2.17).

Рис. 2.17. Динаміка ВВП на душу населення Китаю та України, в поточних дол. США

(Складено автором на основі даних Світового Банку)

У 2008 р. ВВП на душу населення України перевищило цей показник у Китаї на 14%. Проте, після 2008 р. під час світової фінансової кризи, ВВП на душу населення в Китаї продовжило своє зростання, і вже у 2009 р. перевищило ВВП на душу населення Україні в 1,47 рази (на 47%). Вже у 2011 р. ВВП на душу населення в Китаї став на 50,6% більшим ніж ВВП на душу населення в Україні.

Українсько-китайські торговельно-економічні відносини відзначаються сталістю нарощування двостороннього товарообігу. Так, згідно табл. 2.14 зовнішня торгівля України з країнами Азії у 2012 р. показала позитивне сальдо торговельного балансу, що склало 544162,0 тис. дол. США. Таким чином імпорт з Азії зріс у 2012 р. порівняно з 2011 р. на 29%. Серед основних торговельних партнерів України залишаються країни СНД, країни Європи та Америка.

Таблиця 2.14

Географічна структура експорту та імпорту України у 2012 р.

Експорт

Імпорт

Сальдо

тис. дол. США

у % до    2011р.

тис. дол. США

у % до 2011р.

Всього

68809811

100,6

84658060

102,5

- 15848249,3

Азія

17676848

99,7

17132686

129

544162,0

Китай

1777178

81,5

7899640

126

- 6122462,0

Японія

320517,7

210,1

1197792

118,1

- 877274,1

Європа

17423972

94,5

27556005

101,8

- 10132032,6

Країни СНД

25302631

96,7

34452565

92,6

- 9149933,6

Америка

2607330

102,2

4453204

113,8

- 1845873,5

*Складено автором на основі даних джерела [70]

У 2012 р., в порівнянні з 2011 р., Україна проводила активну співпрацю з країнами Азії, Японією та країнами Америки. Особливо з у співпраці з Японією спостерігається ріст експорту на 210,1%. Щодо Китаю, то імпорт з КНР в Україну зріс на 26%, а експорт в Китай зменшився на 18,5%. В торгівлі з Китаєм у 2012 р. спостерігається від’ємне сальдо торговельного балансу – -6122462,0 тис. дол. США [72].

За 2012 р. сукупний експорт товарів України склав 68809,8 млн. дол. США, імпорт – 84658,1 млн. дол. США. Порівняно з 2011 р. експорт збільшився на 0,6%, в той час як імпорт – на 2,5%. Відємне сальдо становило – 15848,3 млн. дол. США (за 2011 р. також сальдо було відємним – 14214 млн. дол. США).

Коефіцієнт покриття експортом імпорту України склав 0,81 (за 2011 р. – 0,83). Зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 215 країн світу. При цьому, обсяги експорту товарів до країн СНД становили 36,8% від загального обсягу експорту, Азії – 25,7%, Європи – 25,3%, у т.ч. до країн Європейського Союзу – 24,8%, Африки – 8,2%, Америки – 3,8%, Австралії і Океанії – 0,1%.

За 2012 р. відбулись зміни у структурі та обсягах експорту товарів у порівнянні з 2011 р. Таким чином, відбулось збільшення частки зернових культур з 5,3% до 10,2%, жирів та олій тваринного або рослинного походження – з 5% до 6,1%, залізничних локомотивів – з 5,6% до 6%, механічних машин – з 5,2% до 5,5%. Зменшилась натомість частка чорних металів з 27% до 22,3%, палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки – з 8,3% до 5,3%, руд, шлаку і золи – з 5,7% до 4,8%.

Російська Федерація склала найбільшу частку у загальному обсязі імпорту України – 32,4% (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, механічні машини, чорні метали). Друге місце зайняли поставки з Китаю – 9,3% (електричні та механічні машини, взуття), Німеччини – 8%, Білорусі – 6%, Польщі – 4,2%, США – 3,4% та Італії – 2,6%. У 2012 р. збільшились імпортні поставки в Україну з Китаю – на 26%, Білорусі на 20,3%, США та Польщі – на 12,1%, Італії – на 11,4%. Поставки з Російської Федерації зменшились на 5,9%.

В Україну за 2012 р. надійшло іноземної давальницької сировини на 3406,1 млн. дол. (зменшення на 27,6% порівняно з 2011р.). Найбільші поставки здійснювались з Російської Федерації, Німеччини та Китаю. Експорт готової продукції з імпортної давальницької сировини становив 5081 млн. дол. США (менше на 19,5%).

Експорт давальницької сировини становив 118,2 млн. дол. США (на 11,8% більше, ніж у 2011 р.). У той же час до України імпортовано готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, на 161,6 млн. дол. (зростання на 92,5%). Найбільші поставки здійснювались з Швейцарії, Швеції та Німеччини[71].

Вже у 2012 р. Китайська Народна Республіка посіла перше місце серед торговельних партнерів України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. У 2012 р. загальний обіг товарів і послуг склав 9783 млн. дол. США та збільшився у порівнянні з 2011 р. на 14,6%, при цьому експорт товарів і послуг з України до КНР склав 1858 млн. дол. США та зменшився на 17,6%, імпорт китайських товарів і послуг в Україну склав 7924 млн. дол. США та збільшився на 26,1%. Негативне сальдо для України за цей період склало 666 млн. дол. США проти 427 млн. дол. США у 2011 р.

У 2012 р. зовнішня торгівля товарами між Україною та КНР склала 9669 млн. дол. США та збільшилася в порівнянні з 2011 р. на 14,36% (рис.2.18). При цьому, експорт товарів з України до Китайської Народної Республіки склав 1777 млн. дол. США та зменшився на 18,48%, в той час, як імпорт китайських товарів в Україну становив 7892 млн. дол. США та збільшився на 25,77%. Негативне сальдо для України за цей період склало 6114 млн. дол. США проти 4950 млн. дол. США у 2011 р.

Рис. 2.18. Динаміка зовнішньої торгівлі товарами України з Китаєм, млн. дол. США

(Складено автором на основі даних Державного комітету статистики України)

У 2012 р. у структурі українського експорту до Китайської Народної Республіки домінують наступні групи товарів: руди, шлаки і зола – 80,5%, жири і масла тваринного або рослинного походження – 4,03%, реактори ядерні, котли, машини – 3,5%, органічні хімічні сполуки – 2,5%, деревина та вироби з неї – 2% (рис. 2.19). Детальніше товарну структуру зовнішньої торгівлі між країнами відображено уДодатку В.

Рис. 2.19. Структура українського експорту до КНР, 2012 р.

(Складено автором на основі даних Державного комітету статистики України)

У 2012 р. експорт товарів з України до Китаю зменшився на 18,48% по відношенню до 2011 р. Це сталося головним чином за рахунок скорочення поставок мінеральних продуктів, а саме руди, шлаків та попелу на 13,66%, або на 227,90 млн. дол. США. Зменшились майже в 4 рази поставки до КНР продукції хімічної промисловості, а саме органічних хімічних сполук на 119,75 млн. дол. США порівняно з 2011 р. Також, у порівнянні з 2011 р. у 2 рази (на 23,20 млн. дол. США) скоротилися поставки неблагородних металів, на 24% (на 22,91 млн. дол. США) зменшились поставки жирів і масел тваринного або рослинного походження.

У 2012 р. у структурі імпорту з КНР до України переважають наступні групи товарів: машини, устаткування та механізми – 36,3%, текстиль та текстильні вироби – 11,0%, неблагородні метали та вироби – 8,5%, взуття, головні убори, парасольки – 8,1%, пластмаси і каучук – 7,1% (рис. 2.20).

Рис. 2.20. Групи товарів імпорту з КНР в Україну, 2012 р.

(Складено автором на основі даних Державного комітету статистики України)

Імпорт товарів з КНР до України у 2012 р. збільшився на 25,8% (на 1 617,06 млн. дол. США), а саме за рахунок: поставок взуття, головних уборів, парасольок майже у 3 рази (на 400,14 млн. дол. США); машин, устаткувань та механізмів на 15,4% (на 381,09 млн. дол. США); засобів наземного, повітряного та водного транспорту у 2 рази (на 190,70 млн. дол. США); різних промислових товарів на 37,5% (на 144,94 млн. дол. США). Водночас, збільшились поставки: приладів і апаратів на 18,3%; неблагородних металів та виробів на 12,3%; сировини з шкіри та хутра у 1,6 рази більше порівняно з 2011 роком; пластмас і каучуку на 3,1%; продукція хімічної промисловості на 15,6%; тварин та продукції тваринництва на 28,6%.

Аналіз двосторонньої торгівлі за останні роки демонструє, що Китай залишається стабільним партнером для України у поставках своєї продукції машино- та приладобудівної галузей, хімічної промисловості, товарів народного вжитку. Основними групами товарів, що експортуються з України до КНР є чорні метали, руди та шлаки, машини та устаткування, сільськогосподарська продукція, зокрема зернові, тощо.

Водночас існує значний потенціал для збільшення обсягів торгівлі. Зокрема, збільшення експорту української продукції можливо за рахунок постачання української сільськогосподарської продукції, зокрема кукурудзи, сої, ріпаку, ячменю і пшениці. У свою чергу, українська сторона зацікавлена у нарощуванні поставок в Україну засобів захисту рослин, насіннєвого матеріалу, сільськогосподарської техніки, обладнання з переробки сільськогосподарської продукції.

Протягом 2005-2012 рр. Китай поступово покращує свої позиції в структурі української зовнішньої торгівлі (рис. 2.21). Присутність китайської продукції на українському ринку зростає, в той час як український експорт в Китай протягом 2009-2012 рр. суттєво не зріс.

Рис. 2.21. Питома вага Китаю у зовнішній торгівлі України, %

(Розраховано автором на основі даних Державного комітету статистики України)

Щодо двосторонньої торгівлі послугами, то у 2012 р. вона склала 106,0 млн. дол. США та збільшилась у порівнянні з 2011 р. на 16,5%, при цьому експорт послуг з України до КНР склав 80,9 млн. дол. США та збільшився на 6,2%, імпорт китайських послуг в Україну склав 25,1 млн. дол. США та збільшився на 75,2%. Позитивне сальдо для України за цей період склало 55,8 млн. дол. США.

Аналізуючи дані Світового Банку про частку експорту та імпорту від ВВП України та Китаю, то варто сказати, що протягом 2005-2011 рр. частка як імпорту так і експорту у ВВП Китаю була значно меншою у порівнянні з часткою імпорту та експорту у ВВП України (рис. 2.22). Якщо у 2011 р. часка експорту у ВВП Китаю становила 31,3%, то в Україні вона була на рівні 53,7%. Протягом 2005-2011 рр. у Китаї спостерігається зменшення частки експорту у ВВП, в той час як в Україні така частка зростає. Це говорить про високу залежність України від зовнішніх ринків збуту[78].

а) експорт, % від ВВП;

б) імпорт, % від ВВП.

Рис. 2.22. Частка експорту та імпорту Китаю та України, у % від ВВП

(Складено автором на основі даних Світового Банку)

Якщо розглядати частку у ВВП імпорту країн, то тут прослідковується така ж сама тенденція, тобто імпортна залежність Китаю зменшується, тоді як українська залежність від імпортованих товарів та послуг зростає. Так, наприклад, у 2008 р. відсоток імпорту у ВВП України становив 54,91%, а у ВВП Китаю – лише 27,26%. У 2011 р. частка імпорту у ВВП Китаю становила 27,30%, тоді як частка імпорту у ВВП Україна була 59,1%.

Аналізуючи стан прямих іноземних інвестицій як в Китаї так і в Україні прослідковується більший приплив іноземних інвестицій в країнах, аніж навпаки (табл. 2.15). Найбільші надходження прямих іноземних інвестицій в Україну протягом 2005-2011 рр. були у 2005 р., коли їхня часка у ВВП країни становила 9%. Найменша частка у ВВП ПІІ в Україну була у 2009 р. – 4%. У 2011 р. чистий приплив інвестицій становив 4,36% від ВВП, в той час, як надходження ПІІ з України займали всього 0,116% від ВВП.

Таблиця 2.15

Прямі іноземні інвестиції: чистий приплив та відплив

(% від ВВП)

Країна

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Прямі іноземні інвестиції,  чистий приплив (% від ВВП)

Україна (чистий приплив)

9,0641

5,2008

7,142

5,9447

4,0681

4,7288

4,3614

Китай (чистий приплив)

4,6129

4,5737

4,4719

3,7935

2,6257

4,1093

3,008

Прямі іноземні інвестиції, чистий відплив (% від ВВП)

Україна (чистий відплив)

0,3192

-0,123

0,6832

0,4428

0,0981

0,5073

0,1162

Китай (чистий відплив)

0,923

1,2209

0,8671

1,5924

1,6009

1,471

1,383

*Складено автором на основі даних Світового Банку

Щодо чистого припливу інвестицій в Китай, то у 2011 р. їхня частка у ВВП країни була на рівні 3%. Чистий відплив інвестицій з Китаю у 2011 р. становив 1,383% від ВВП.

Станом на початок 2013 р. в економіку України залучено 18,79 млн. дол. США китайських інвестицій. За 2012 р. відбувся приріст китайських інвестицій в українську економіку в обсязі 3,569 млн. дол. США (рис. 2.16). Загалом, обсяги китайських інвестицій в загальному обсязі прямих іноземних інвестицій в економіку України займають незначну частку.

Рис. 2.16. Динаміка прямих іноземних інвестицій України, млн. дол. США

(Складено автором на основі даних Державного комітету статистики України)

Найбільший обсяг інвестицій з Китаю надійшов до української промисловості та становив 7,97 млн. дол. США (42,4 % від загального обсягу китайських інвестицій). За 2012 р. відбувся приріст китайських інвестицій до української промисловості обсягом 496,9 тис. дол. США.

Китайські інвестиції у сферу “операції з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та надання послуг підприємцям” становили 4058,6 тис. дол. США (21,6%). Інвестиції у сферу “торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку” становлять 2,9 млн. дол. США, що складає 15,4% від загального обсягу китайських інвестицій.

Інвестиції до сфери діяльності готелів та ресторанів становлять 226,7 тис. дол. США, що складає 1,2% від обсягу китайських інвестицій. У сферу “діяльність транспорту та зв’язку” надійшло інвестицій в обсязі 655,8 тис. дол. США (3,5%). До сфери “сільське господарство, мисливство, лісове господарство” залучено 1 млн. 390 тис. дол. США (7,4%). Інформація щодо китайських інвестиції до сфери “надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту” є конфіденційною згідно із Законом України “Про державну статистику”.

Щодо прямих інвестиції з України в Китайську Народну Республіку, то станом на 01.01.2013 обсяг інвестицій з України в Китай становить 886,0 тис. дол. США. За 2012 р. українські інвестиції в китайську економіку не надходили. У зв’язку з тим, що, за даними Держкомстату, прямі інвестиції з України в Китай за 2012 р. надійшли не більше, ніж від 2 суб’єктів підприємництва, інформація щодо їх обсягу за видами економічної діяльності є конфіденційною згідно із Законом України “Про державну статистику” [82].

Отже, в останні роки зростання китайської економіки призвело до пожвавлення співпраці України з Китаєм. У зв’язку із зростанням ролі та частки Китаю на світовому ринку, розвиток співробітництва України з цією країною є важливим напрямком зовнішньоекономічної стратегії нашої країни.

Впродовж декількох останніх років Китай залишається стабільним партнером для України у поставках своєї продукції машино- та приладобудівної галузей, хімічної промисловості, товарів народного вжитку. Хоча, частка експорту товарів з України в Китай є незначною, проте основними групами товарів, що експортуються є чорні метали, руди та шлаки, машини та устаткування, сільськогосподарська продукція, зокрема зернові, тощо. Загалом, варто відмітити, що у зв’язках України з КНР існує значний потенціал до збільшення обсягів торгівлі.

Висновки до розділу 2

Здійснивши аналіз зовнішньоекономічної діяльності Китаю протягом останніх років, слід зробити висновок, що країна збільшує та зміцнює свою позицію у світовому господарстві. У 2012 р. Китай став найбільшим експортером світу, випередивши такі розвинені країни, як США, Японію, Німеччину. Китай також є однією із перших країн за рівнем розвитку ВВП, проте показник ВВП на душу населення залишається на низькому рівні. Варто відзначити, що Китай вважається, на сьогодні, найсприятливішою країною світу за припливом прямих іноземних інвестицій.

Значний експорт Китаю та великі обсяги іноземних інвестицій хоч і допомагають в розвитку економіки країни, та, водночас, роблять її залежною від таких чинників. Ще однією з гострих проблем сучасної економіки Китаю є його недостатня конкурентоспроможність на світовому ринку. Низька якість товарів, що виробляється в Китаї, компенсується низькою вартістю витрат на людські ресурси. Хоча в останні роки така тенденція змінюється на користь інших азійських країн, проте Китай все-ще залишається лідером у світових поставках товарів.

Китай протягом багатьох років залишається країну із низькими витратами на такий фактор виробництва, як трудові ресурси. Такий чинник робить китайську економіку привабливою для інвесторів та робить країну досить конкурентоспроможною у зв’язку із цією перевагою. Проте, як вважають спеціалісти Всесвітнього економічного форуму, Китай втратив свою частку у глобальній конкурентоспроможності у 2012 р. Після п’яти років стійкого прогресу, Китай зараз повертається до свого рівня у 2009 р. Незважаючи на це, країна продовжує лідирувати серед інших країн БРІКС із великим відривом.

Найкращий стан своєї конкурентоспроможності показав такий субіндекс як розмір ринку з індексом 6,82 з 7. Високий показник конкурентоспроможності – 6,22 – належить макроекономічному середовищу Китаю. На досить високому рівні знаходиться і стан здоров’я в країні та середня освіта – 6,11.

У 2013 р., за даними публікації Deloitte Touche Tohmatsu Limited’s (DTTL) Global Manufacturing Industry та Ради з конкурентоспроможності США, як найбільш конкурентоспроможний виробник в світі за індексом глобальної конкурентоспроможності виробництва знову зайняв Китай. Німеччина і США завершують трійку конкурентоспроможних країн-виробників, але, за даними опитування, обидві країни втрачатимуть свої позиції вже через п’ять років. Натомість на лідируючі позиції виходитимуть країни, що розвиваються.

У зв’язку із зростанням китайської економіки зацікавленість української сторони у пожвавленні співпраці з Китаєм зростає. Внаслідок  збільшення ролі та частки Китаю на світовому ринку, розвиток співробітництва України з цією країною є важливим напрямком зовнішньоекономічної стратегії нашої країни. Протягом 2005-2012 рр. Китай поступово покращує свої позиції в структурі української зовнішньої торгівлі. Присутність китайської продукції на українському ринку зростає, в той час як український експорт в Китай протягом 2009-2012 рр. суттєво не зріс. Загалом, варто відмітити, що в останні роки у зв’язках України з КНР існує значний потенціал до збільшення обсягів торгівлі, інвестицій, створення нових спільних підприємств та проектів.

Зважаючи на проведений аналіз китайської економіки, його конкурентоспроможність, вплив на світову економіку, в тому числі і на Україну, варто сказати, що Китай не лише завойовує значну частину світового ринку, а й поступово витісняє, за своїм рівнем розвитку провідні країни світу такі, як США, країни Європи та Японію. Враховуючи активну зовнішньоторговельну політику китайського уряду, варто очікувати в майбутньому, ще більшого нарощення та поширення експансії цієї країни на світові ринки.

РОЗДІЛ 3. перспективИ розвитку економіки китаю В КОНТЕКСТІ СПІВПРАЦІ З УКРАЇНОЮ

3.1. Пріоритетні напрями розвитку економіки Китаю та прогноз масштабів експансії країни на світові ринки

Китай стоїть на позиції підтримання поліцентричної концепції світоустрою. В якості головної мети встановлення такої моделі порядку Китай вбачає оптимізацію свого місця в багатополюсному світі, надійне гарантування безпеки країни, мінімізацію зовнішнього втручання та здобуття лідерських позицій у Східній Азії. Усвідомлюючи, що подальше зростання китайської економіки вимагає мирної інтеграції у світову економічну систему, Китай у відносинах із провідними країнами Заходу і США продовжує слідувати моделі партнерства із “центрами сили”, а не протидіяти їм. Співробітництво з провідними країнами, або принаймні суперництво, яке б не виходило за межі торговельних спорів, є основним завданням сучасного зовнішньополітичного курсу КНР.

Однак у здійсненні своєї зовнішньополітичної стратегії офіційний Пекін, природно, стикається з протидією визнаних світових гравців, в основі якої лежать їх побоювання щодо КНР як конкурента. Відбиттям таких побоювань стала поява різноманітних теорій антикитайської спрямованості. Зокрема “китайської загрози” та “Пекінського консенсусу”. Перша вбачає в посиленні китайської могутності й зміцненні міжнародних позицій Китаю загрозу ринковим демократіям з боку “недемократичного Китаю”, а також зростаючим “гігантським споживанням світових енергетичних і сировинних ресурсів та, як наслідок, руйнування глобального довкілля. Друга – за аналогією з неоліберальною концепцією “Вашингтонського консенсусу” зводиться до того, що офіційний Пекін пропонує світові власний варіант ринкового розвитку – без демократичних свобод (у західному трактуванні) і що надалі КНР впроваджуватиме цей варіант в якості “рецепту для “третього світу”.

Відповіддю Китаю на дані концепції в ідеологічному плані й стала теорія “мирного піднесення Китаю” (згодом переформульована в теорію “гармонійного миру”), спрямована на доведення того, що розвиток КНР і її міжнародна активність не несуть загрози світовому розвиткові. При цьому визначальну роль мають два фактори: активне відкриття Китаю зовнішньому світові й послідовні його зусилля для захисту автономії на міжнародній арені.

В цілому “велика стратегія” Китаю робить акцент на мирному зростанні держави, спрямованому проти політики сили, гегемонізму і залякування китайською загрозою, на підтримку багатополярності, а також відповідальності КНР перед світовою спільнотою. Крім того, концепція “зростання” КНР передбачає економізацію зовнішньої політики, що позитивно відбивається на постійному зростанні торговельно-економічного співробітництва країни з державами світу [23].

На шляху Китаю до оновлення своєї економіки до нової версії “фабрики світу” китайський уряд повинен здійснити ряд перетворень. Створення нових конкурентних переваг повинно дати Китаю нові можливості. Уряду слід забезпечити умови, які допомагатимуть розвитку людського капіталу. Наприклад, уряд може збільшити рівень освіта та професійної підготовки, а також знизити витрати населення на освіту. Уряд повинен  встановлювати правила на ринку праці, щоб правильно передбачити майбутні вимоги для трудових навичок.

Згідно з низкою прогнозів, у найближче десятиліття в результаті прискореного економічного розвитку найбільших азіатських держав спостерігатиметься зміна структури глобальної економіки. За окремими прогнозами, частка ВВП КНР у світовій економіці до 2020 р. зросте до 20%, що зробить КНР найбільшою економікою світу [16].

Провідна аудиторська і консалтингова фірма Deloitte на основі своїх досліджень, проведених у 2012 р., зробила наступні висновки: найбільш конкурентоспроможними країнами за виробництвом у світі у 2017 р. стануть Китай, Індія та Бразилія (табл.3.1). Протягом 2012-2017 рр. такі лідери за конкурентоспроможністю виробництва, як США, Німеччина і Японія будуть втрачати свої конкурентні переваги у порівнянні з країнами, що розвиваються, такими як Китай, Індія і Бразилія.

Таблиця 3.1

Рейтинг країн за глобальним індексом конкурентоспроможності виробництва, 2017 р.

Рейтинг у 2012р.

Країни

Індекс, 1-10

Рейтинг у 2017р.

Країни

Індекс, 1-10

1

Китай

10,00

1

Китай

10,00

2

Німеччина

7,98

2

Індія

8,49

3

США

7,84

3

Бразилія

7,89

4

Індія

7,65

4

Німеччина

7,82

5

Південна Корея

7,59

5

США

7,69

6

Тайвань

7,57

6

Південна Корея

7,63

7

Канада

7,24

7

Тайвань

7,18

8

Бразилія

7,13

8

Канада

6,99

9

Сінгапур

6,64

9

Сінгапур

6,64

10

Японія

6,60

10

Вєтнам

6,50

11

Таїланд

6,21

11

Індонезія

6,49

12

Мехіко

6,17

12

Японія

6,46

13

Малайзія

5,94

13

Мехіко

6,38

14

Польща

5,87

14

Малайзія

6,31

15

Великобританія

5,81

15

Таїланд

6,24

16

Австралія

5,75

16

Туреччина

5,99

17

Індонезія

5,75

17

Австралія

5,73

18

Вєтнам

5,73

18

Польща

5,69

19

Чеська Республіка

5,71

19

Великобританія

5,59

20

Туреччина

5,61

20

Швейцарія

5,42

*Складено автором на основі доповіді аудиторської і консалтингової фірми Deloitte

Автори доповіді висловили стурбованість погіршенням інфраструктури США, дорогою енергетичною політикою, а також нестабільною ситуацією в сфері оподаткування, що спричинить, в майбутній перспективі, погіршення конкурентоспроможної ситуації країни у порівнянні з Китаєм. На рахунок китайської конкурентоспроможності, то аналітики акцентують свою увагу на подальшій перевазі країни у талановитих працівниках [58].

На рис. 3.1 наочно відображено рейтинг країн світу за глобальним індексом конкурентоспроможності виробництва який прогнозує компанія Deloitte на 2017 р. Прогнозується, що Китай все-таки залишиться абсолютним лідером в цьому списку.

Рис. 3.1. Індекс глобальної конкурентоспроможності виробництва країн світу на 2017 р., індекс від 1-10

(Складено автором на основі доповіді аудиторської і консалтингової фірми Deloitte)

Підприємства повинні просувати інноваційні технології та дослідження, щоб оновлювати свої продукти та будувати сильні та конкурентоспроможні бренди. Крім того, розвиток електронного бізнесу може також заощадити на трансакційних витратах. Нарешті, компанії повинні будувати міжнародні канали розподілу і виходити на зарубіжні ринки шляхом угод злиття і поглинання [63].

За прогнозами дослідників The Conference Board Global Economic Outlook за 2013 р. очікується, що у 2025 р. розподіл світового виробництва виглядатиме наступним чином: 47,8% всього виробництва припадатиме на високо розвинені країни, а 52,2% – на розвинені країни та країни, що розвиваються (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Ріст ВВП Китаю у % (2010-2012 рр. – поточний ріст, 2013-2025 – очікування)

Поточний ріст

Середній ріст

Оптимістичний прогноз

Песимістичний прогноз

2010

2011

2012

2013-2018

2019-2025

2013-2018

2019-2025

2013-2018

2019-2025

Китай

10,4

9,2

7,8

5,8

3,7

8,0

4,9

3,7

2,5

Японія

4,7

-0,6

0,6

0,9

0,9

1,3

1,2

0,5

0,7

Індія

8,4

6,5

5,5

4,7

3,8

5,7

4,5

3,6

3,2

Німеччина

4,2

3,0

0,7

1,6

1,3

2,3

1,9

1,0

0,6

Росія

4,3

4,3

3,7

2,1

1,3

3,3

2,1

0,8

0,6

Великобританія

1,8

0,8

-0,3

0,8

0,8

1,0

1,0

0,6

0,6

США

2,4

1,8

2,2

2,3

2,0

2,5

2,4

2,1

1,6

Джерело: [57].

При цьому, частка виробництва Китаю, за прогнозами, буде найбільшою в світі та становитиме 22,7% від всього світового виробництва. Далі – США (18,3%) та Європа (17,4%), причому на єврозону припадатиме 12,0% всього виробництва. Тому, зважаючи на думку аналітиків, слід очікувати подальшого піднесення економіки Китаю та глобальне поширення впливу країни на світ [57].

Багато аналітиків погоджуються, що дванадцятий п’ятирічний план Китаю і його націленість на сім стратегічно важливих галузей промисловості (наприклад, енергозбереження та охорона навколишнього середовища, нові покоління ІТ-технології, біотехнології, високоякісне обладнання для виробництва, нова енергія, нові матеріали, нові енергетичні транспортні засоби), а також багато з поточної політики Китаю, рухається в правильному напрямку і має важливе значення для заходів з пожвавлення економіки. На сьогодні в Китаї гостро стоїть питання енергетичних та екологічних проблем, починаючи від вартості енергії до здатності країни до забезпечення чистих і стійких джерел енергії [54].

Спеціалісти Всесвітнього економічного форуму вважають, що наступний набір рекомендацій дозволить розширити можливості та потенціал виробництва для Китаю. Так, першим кроком, який пропонують спеціалісти, є розробка основи диференціації переходу виробництва з низькою вартістю до високої якості виробництва. Майже всі аналітики рекомендують Китаю перейти від недорогого, трудомісткого виробництва до технологічно передового виробництва з високим кінцевим рівнем. Вони погодилися, що Китай не може відмовитися від своєї основної компетенції в низькій вартості виробництва, але порадили політикам країни знайти інші альтернативи, наприклад, технології та інновації.

Другим кроком повинна стати розробка енергоефективного та стійкого виробничого середовища. Дослідники ВЕФ передбачають, що екологічно чисте та енергоефективне виробництво стане основною вимогою для всіх країн у майбутньому. Оскільки сьогодні поточні умови виробництва в Китаї вважаються шкідливими для навколишнього середовища, то китайська політика повинна бути спрямована на те, щоб залишатися привабливим виробничим майданчиком в майбутньому. Так, інвестиції в енергетичну галузь можуть допомогти зменшити забруднення навколишнього середовища в даний час, що матиме позитивний вплив на майбутню ситуацію в Китаї.

Ще одним пріоритетним напрямом розвитку Китаю, на думку укладачів доповіді ВЕФ, є поліпшення політики захисту інтелектуальної власності для вітчизняних і зарубіжних виробників задля покращення умов ведення бізнесу в Китаї, а також продовження зусиль з навчання високо талановитих працівників, створення політики та програм з поліпшення інноваційного потенціалу та операційної досконалості, розробка стимулів для залучення і підвищення ефективності застосування дослідження і розвитку інвестицій в Китаї, забезпечення більш сприятливої податкової політики, покращення фінансової політики для стимулювання розвитку китайської промисловості [48].

Фахівці Групи Світового банку, для підтримки мети гармонійного суспільства Китаю, зосереджуються подальшу співпрацю з країною на трьох основних напрямках взаємодії:

- підтримка “зеленого” зростання Китаю, допомагаючи у переході до більш стійкої моделі розвитку енергетики, розширення міських екологічних послуг, заохочення низьковуглецевого міського транспорту; сприяння екологічним методам ведення сільського господарства; заохочення ефективного використання природних підходів до управління ресурсами; запобігання забрудненню навколишнього середовища;

- забезпечення більш сприятливого розвитку суспільства, шляхом розширення доступу до якісного медичного обслуговування та соціального захисту, зміцнення програм підвищення кваліфікації, в тому числі для робітників-мігрантів, розширення можливостей у сільських районах і малих містах, а також поліпшення транспортного зв’язку для більш збалансованого регіонального розвитку;

- просування взаємовигідних відносин зі світом, шляхом підтримки ролі Китаю в якості партнера світового масштабу [54].

Внаслідок напруженої ситуації в Європі у 2012 р. китайські фірми почали втілювати в життя план з придбання стратегічних активів по всій території Європі, скориставшись своїми заощадженнями, а також і нагальною потребою європейців в грошах.

Таким чином Китай прагне диверсифікувати свої міжнародні інвестиції, позбутися перешкод у доступі на європейський ринок і отримати технології, яких йому так не вистачає. Однією з найгучніших операцій, зокрема, було вторгнення китайських державних корпорацій у дві перлини португальського електроенергетичного сектора - в Energías de Portugal і Redes Energéticas Nacionales, в яких вони тепер володіють 21,3% і 25% акцій відповідно. Або, наприклад, оренда китайською державною компанією Cosco грецького порту Пірей строком на 35 років за 3,4 млрд. євро.

Серед усього іншого, азіатського гіганта цікавлять і інші грецькі порти, і він також увійшов у виноробний сектор в Бордо і вступив в запеклу сутичку з Німеччиною, купляючи компанії, чиї технології дозволять йому кинути виклик її світової гегемонії в секторах з високою доданою вартістю. Прикладом цього є придбання китайською компанією Sany свого суперника Putzmeister, що дозволило китайському концерну стати світовим лідером в області виробництва обладнання для перекачування і укладання бетону. 

За інформацією фондуСпадщина, сумарні інвестиції Китаю в Європі зросли з 36,7 млрд. дол. США у 2010 р. до 52,1 млрд. дол. США в 2011 р., і ці цифри швидко зростуть більш ніж на 30 млрд. дол. США, вкладених Пекіном в суверенний фонд Китайської інвестиційної корпорації (CIC), яка присвячує свою діяльність виключно здійснення закупівель в Старому Світі.

Звичайно, незважаючи на те, що за багатьма китайськими вкладеннями стоять приватні компанії, які не мають, принаймні в теорії, прямих зв'язків з китайським урядом, саме державні підприємства як і раніше є реальним тараном китайської міжнародної експансії. Дані корпорації, які отримують різного роду субсидії у прихованій і відкритій формі, а також пільгові кредити з боку держави, і вступлять в майбутньому в конкуренцію – хоч і несправедливу – з європейськими фірмами. Варто особливо відзначити існування перешкод, з якими стикаються іноземні компанії в Китаї: у той час як європейці наштовхуються на непереборні бар’єри при проникненні на китайський ринок, КНР користується повною свободою дій у розгортанні своєї експансії на європейському ринку [41].

На нашу думку, протягом 2013-2018 рр. Китай нарощуватиме обсяги експорту, хоча і повільнішими темпами, аніж протягом 2002-2008 рр., що пов’язано із напруженою ситуацією в Європі та США та зменшенням попиту на китайські товари (рис. 3.2). Таким чином, варто очікувати, що по відношенню до ВВП експорт зростатиме від 32% до 35% у 2018 р.

Рис. 3.2. Прогноз росту частки експорту та імпорту у ВВП Китаю, у % до попереднього року

(Розраховано автором на основі даних Світового Банку)

Згідно лінії тренду, що відображено на рис. 3.2, прогнозується, що відношення імпорту до ВВП також зростатиме близько на 28-30%. Проте, зважаючи на політику Китаю щодо зменшення імпорту, варто очікувати подальше зменшення відношення імпорту до ВВП на рівні 26-27%.

За сумарним показником частка трьох найбільших азіатських економік (китайської, індійської та японської) станом на 2020 р. складатиме 32% світового ВВП [67], а загальна частка Азії зросте до понад 40% світового ВВП [64].

Китай стане найбільшою економікою у світі, випередивши США в 2016 р., свідчить дослідження Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) “Погляд на 2060 рік: глобальне бачення довгострокового зростання”. Звіт заснований на паритеті купівельної спроможності країн за станом на 2005 р.

Згідно з даними дослідження, Китай обжене єврозону вже через рік або трохи пізніше. Індія випередить Японію через рік-два, а єврозону – через 20 років, говориться в доповіді. Прогнозовані показники росту китайської економіки продемонстровані у табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Китай: прогнозовані показники зростання за умови стійких реформи та несуттєвих змін в економіці

Індикатори

1995-2010

2011–2015

2016–2020

2021–2025

2026–2030

Ріст ВВП (у % до попереднього року)

9,9

8,6

7,0

5,9

5,0

Ріст праці

0,9

0,3

-0,2

-0,2

-0,4

Ріст продуктивності праці

8,9

8,3

7,1

6,2

5,5

Частка зайнятих у сільському господарстві

36,7

30,0

23,7

18,2

12,5

Частка зайнятих у сфері послуг

34,6

42,0

47,6

52,9

59,0

*Складено автором на основі джерела: [62]

Говорячи про довгострокову перспективу, дослідники ОЕСР, вважають, що до 2026-2030 рр. продуктивність праці в Китаї знизиться з 8,3% у 2011 р. до 5,5% у 2030 р. Частка зайнятих у сільському господарстві знизиться від 30% (у 2011 р.) до 2,5% (на 2030 р.). Проте, очікується, що частка зайнятих у сфері послуг зросте із 42% (станом на 2011 р.) до 59% (до 2030 р.).

Експерти ОЕСР чекають, що до 2015 р. сукупний ВВП Китаю і Індії перевищить сумарний об’єм економік країн G7 (Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія, США і Канада), а до 2060 р. китайська та індійська економіки будуть більші за економіки “великої сімки” в 1,5 рази. Для порівняння, в 2010 р. ВВП Китаю і Індії складали тільки половину ВВП “великої сімки”. До 2060 р. сумарний ВВП цих двох країн перевищить сукупний об’єм економік ОЕСР, тоді як зараз ВВП Китаю і Індії складає тільки третину від ВВП ОЕСР, в яку входять 34 держави.

Глобальна економічна і фінансова криза, що вибухнула в 2007 р. віддзеркалилась на китайському експорті, але вжиття термінових стратегічних заходів та пом’якшення впливу на економіку призвело до того, що середній ріст залишився вище 9% в 2008-2010 рр. (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Прогнозні показники розвитку китайської економіки на 2013-2014 рр.

Показник

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013*

2014*

Зміна у % до попереднього року

Реальний ВВП

14,20

9,60

9,20

10,40

9,30

7,80

8,50

8,90

Споживання (домогосподарства та уряд)

10,80

8,40

9,20

9,00

10,50

8,20

8,50

8,70

Інвестиції

14,30

10,60

18,90

11,80

9,60

8,30

8,50

8,90

Сукупний внутрішній попит

12,30

9,40

13,60

10,30

10,10

8,20

9,00

9,80

Експорт

19,80

8,50

-10,20

27,60

8,10

5,10

9,40

10,90

Імпорт

13,70

4,00

4,50

20,60

8,80

6,30

10,40

11,50

*- прогноз росту спеціалістів Організації економічного співробітництва і розвитку

Згідно табл. 3.4 внутрішнє споживання, після 2012 р., за прогнозами зростатиме на 8,5% і 8,7% у 2013-2014 рр. відповідно. Імпорт зросте до 11,5% до 2014 р., а експорт – 10,9%.

Після відновлення китайської економіки після кризи у 2011 р. відбулось зростання реального ВВП на 7,8% в 2012 р. і встановлений імпульс на майбутнє його зростання у 2013-2014 рр. Так, ріст реального ВВП Китаю на 2013-2014 рр. спеціалісти ОЕСР прогнозують на рівні 8,5% у 2013 р. та 8,9% – у 2014 р. (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Динаміка реального ВВП Китаю та прогнозований ріст у 20132014 рр., зміна до попереднього року у %

(Складено автором на основі даних Організації економічного співробітництва і розвитку)

Аналітики відмічають, що, незважаючи на зміну структури світового ВВП, істотні відмінності в життєвих стандартах між розвиненими економіками, що розвиваються, збережуться. За їх даними, протягом найближчих 50 років ВВП на душу населення в країнах, що не входять в ОЕСР, ростиме на 3% щорічно, тоді як в країнах ОЕСР – тільки на 1,7%. В результаті ВВП на душу населення в бідних економіках за цей час виросте в чотири рази, а в розвинених країнах – в два рази, говориться в дослідженні ОЕСР. В Китаї й Індії до 2060 р. станеться семикратне збільшення показників, виходячи з матеріалів ОЕСР, Китай обжене США по ВВП на душу населення на 25%, вважають аналітики ОЕСР [28].

Як відображено на рис. 3.4, до 2017 р. валовий внутрішній продукт Китаю, що розраховується на основі паритету купівельної спроможності (ПКС), займе найбільшу частку, як вважають спеціалісти МВФ, – 18,82% від світового ВВП, перегнавши при цьому США, які займатимуть у 2017 р. 18,4% від світового ВВП. Варто відмітити, що у 2012 р. Китай був другою країною світу за величиною ВВП із часткою 16,82%, в той час як США, із часткою 21,35%, займали лідируючу позицію за участю у світовому ВВП.

Рис. 3.4. Прогнозована зміна частки країн світу у сукупному світовому ВВП, 2017* р.

*- прогноз дослідників МВФ, [74]

В доповіді МВФ “World Economic Outlook 2013”, аналітики прогнозують, що зростання Китаю у 2013 р. прискориться до 8%, що свідчить про подальший стійкий внутрішній попит як споживання, так і інвестицій і знову ж таки зовнішній попит. Інфляція, на думку дослідників, буде незначною, в середньому до 3% у 2013 р. [69].

Проте, на початку 2013 р. Міжнародний валютний фонд знизив прогноз по зростанню економіки Китаю в 2013 р. з 8% до 7,75% (рис. 3.5). Причиною для зниження прогнозу стала нестійка ситуація в світовій економіці і зниження попиту на товари китайського експорту.

Рис. 3.5. Прогноз динаміки реального ВВП в окремих країнах Азії, щорічна зміна у %

*- прогноз дослідників МВФ, [74]

У тому випадку, якщо уповільнення економіки КНР виявиться сильнішим, ніж прогнозують у МВФ, експерти фонду радять Пекіну простимулювати зростання ВВП зниженням податків. Однією з основних проблем, яку відзначили експерти, стане проблема зростання регіонального боргу, який вже досяг 50% від ВВП. Крім цього, в доповіді МВФ наголошується, що зростання економіки Китаю залежить не тільки від темпів зростання інвестицій, а й від їх якості.

Найбільші інвестиційні банки також знизили свої прогнози росту китайської економіки: Bank of America-Merrill Lynch до 7,6% з 8%, Standard Chartered до 7,7% з 8,3%, ING до 7,7% з 9%. Офіційний прогноз китайської влади щодо зростання економіки в 2013 р. становить 7,5%, проте аналітики зазначають, що урядові економісти схильні занижувати оцінки зростання економіки Китаю [38].

Щодо зростаючого світового впливу Китаю у зовнішній торгівлі, то у західних аналітиків, наприклад, агентства Goldman Sachs Group, воно викликає побоювання, оскільки “може зірвати регіональні торговельні блоки”. Вони вважають, що дуже багато країн останнім часом стають залежними від торгівлі з Китаєм [26].

Згідно з емпіричним аналізом, проведеним Вівеком Аророю та Атанасіосом Вамвакідісом, щодо впливу економічного зростання Китаю на решту світу, було отримано емпіричні результати, за якими економічне зростання Китаю відіграє значну роль у поясненні коливань обсягу виробництва в інших країнах, і, що вона значно збільшилася в останні десятиріччя. До цих результатів відносять ефекти за період від одного до п’яти років, що асоціюють з економічним циклом, а також за триваліший термін.

Отож, результати Арора та Вамвакідіса показують, що в коротко- і середньотерміновій перспективі шок для темпів зростання ВВП Китаю в 1-відсотковий пункт викликає сукупну відповідну реакцію з боку темпів зростання інших країн у розмірі 0,2-відсоткового пункту через три роки і 0,4-відсоткового пункту через п’ять років (табл. 3.5) [36, с. 11-13].

За припущенням, спочатку цей вплив майже повністю здійснювався через канали зовнішньої торгівлі. Однак з часом зростає вплив і через неторговельні канали. Вважається, що за повний п’ятирічний період приблизно 60 відсотків впливу зростання Китаю передається через канали зовнішньої торгівлі, а 40% – через інші канали, а саме: рух капіталу, туризм, ділові поїздки, споживчу та підприємницьку впевненість.

Таблиця 3.5

Оцінка впливу Китаю на світ протягом 5 років, відсоткові пункти

Роки

2 роки

3 роки

4 роки

5 років

Вплив на решту світу

0,03

0,15

0,29

0,35

Вплив на решту світу без урахування впливу на торгівлю

0,01

0,04

0,11

0,15

*Складено автором за даними [19]

Таким чином, результати робочого документа МВФ 10/165, які базуються на даних за останні два десятиріччя, свідчать про те, що зміна темпу зростання Китаю на 1-відсотковий пункт, що триває протягом п’яти років, пов’язано зі зміною темпу зростання в іншому світі на 0,4-відсоткового пункту. Крім того, аналіз за триваліший період часу (1963–2007 роки) показує, що вторинні ефекти економічного зростання Китаю з часом зросли. Географічна віддаленість, мабуть, теж впливає на силу цих вторинних ефектів: чим ближче країна до Китаю, тим сильнішим є вплив. Але оцінки свідчать про те, що роль відстані з часом зменшується [36].

Отож, в результаті прогнозів різних міжнародних організацій, а також і самого китайського уряду, на найближчу перспективу відбуватиметься посилення ролі Китаю на світовій арені. Хоча, у 2012 р. Китай став лідером за експортом у світі, прогнозується нарощення експортних поставок, а також подальше залучення інвесторів в економіку країни. Із нарощенням могутності китайської економіки, присутня все більша залежність країн світу від країни. За деякими прогнозами, до 2020 р. Китай стане найбільшою економіко світу, а, разом із іншими країнами Азії наздожене країни Європи. Так, за офіційними прогнозами уряду, китайська економіка зросте лише на 7,5%. Загалом, для Китаю вважається мінімальним щорічний ріст економіки на рівні 7-8%, тому не варто очікувати на майбутню перспективу стрімкого обвалу китайської економіки.

3.2. Інтереси та потенційні можливості зовнішньоекономічних зв’язків України у відносинах з Китаєм

Пріоритетним вектором українських зовнішньоекономічних зв’язків в останні роки стає азійський напрямок. Країни Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) набуваю важливого стратегічного значення для української сторони, адже вони, а особливо Китай, демонструючи швидкі темпи економічного зростання, нині відіграють важливу роль у світовому господарстві.

Країни АТР з огляду на розвиток основних галузей вітчизняної промисловості, наукової співпраці та експорту новітніх технологій становлять значний інтерес для України. Адже у цьому регіоні проживає більш ніж половина людства, виробляється понад 50% товарної продукції світу, концентрується 40% обсягу світової торгівлі [14].

Економічна вага Китаю у світовій економіці не може залишитись непоміченою. Враховуючи такий факт, слід відмітити, що китайський ринок є перспективним для України, в той час як і вітчизняний ринок є цікавим для КНР. Важливим є і те, що правильно налагоджена співпраця Києва з Пекіном може суттєво посилити позиції України на міжнародній арені. Також, не може залишитись без уваги той факт, що для України є важливим досвід Китаю з реформування економічної системи та створення привабливого інвестиційного клімату.

Відновлення діалогу на вищому рівні з Китаєм під час візиту Президента України до КНР у вересні 2010 р. засвідчило взаємну зацікавленість сторін у комплексному розвитку двосторонніх відносин, максимальному використанні існуючого потенціалу співробітництва, поглибленні стратегічного партнерства. Підвищення рівня відносин між двома країнами актуалізується з огляду на широкі перспективи розширення співробітництва в торговельно-економічній, інвестиційній, транспортно- інфраструктурній, агропромисловій та інших сферах.

Стратегічний характер партнерства України з КНР має, насамперед, економічне підгрунтя. Стратегічно важливим питанням для КНР є оптимізація міжнародних транспортних потоків та розвиток транскордонної транспортної інфраструктури, зокрема реалізації проекту відродження “шовкового шляху”. Розвиток української транспортної мережі в контексті трансконтинентальних перевезень цілком відповідає китайським інтересам щодо розширення торгівлі з Європою.

Існує зацікавленість КНР щодо розвитку співробітництва з Україною у технологічних сферах – машинобудуванні, космічній галузі, авіа-, судно- та двигунобудуванні, атомній та альтернативній енергетиці. Тільки через спільне виробництво високотехнологічної продукції з Китаєм, іншими новими центрами зростання, Україна зможе забезпечити собі гідне місце на світових ринках [21].

Як Китай, так і Україна зацікавлені у розвитку співпраці між своїми державами. В першу чергу це проявляється у збільшенні зовнішньої торгівлі між країнами, починаючи з 2009 р. (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Прогноз росту зовнішньої торгівлі між Україною та Китаєм, млн. дол. США

(Розраховано автором на основі даних Державного комітету статистики України)

Стратегічні наміри щодо розвитку виробничої кооперації та залучення китайських інвестицій перетворює Китай на важливе джерело модернізаційного розвитку України. Створення індустріальних парків, зон технологічного розвитку не тільки забезпечить Україну новими робочими місцями, але й сприятиме технічному та технологічному прогресу нашої економіки. В свою чергу, Китай при реалізації стратегії просування своєї сучасної продукції на європейські ринки враховує можливості використанням транзитного потенціалу України [21].

Згідно рис.3.7, який показує питому вагу Китаю у зовнішній торгівлі України, можна спостерігати нарощення співпраці України з Китаєм. Тобто, лінія тренду, в даному випадку показує зростаючу тенденцію як для імпорту товарів та послуг з КНР, так і для експорту української продукції в Китай.

Рис. 3.7. Питома вага Китаю у зовнішній торгівлі України, %

(Розраховано автором на основі даних Державного комітету статистики України)

Зважаючи на таку тенденцію, можна припустити, що протягом найближчої перспективи, тобто 2013-2017 рр. щорічно експорт з України в Китай зростатиме на 3-3,5%, в той час як імпорт з КНР збільшуватиметься на 9,5-10% щорічно.

Реалізація досягнутих на найвищому рівні українсько-китайських домовленостей, наповнення відносин стратегічного партнерства між обома країнами практичним економічним змістом, вимагають від України напрацювання комплексної і послідовної політики, яка б враховувала політичну, економічну й фінансову вагу Китаю у сучасному світі.

Необхідно скористатися нинішнім сприятливим моментом для регулювання структури двосторонньої торгівлі між Китаєм та Україною та зміни моделі її зростання, докласти зусиль для збільшення обсягів торгівлі машино-технічною та високотехнологічною продукцією, упорядкувати торгівлю, побудувати сучасні логістичні та торговельні майданчики, активізувати обмін та співпрацю у сфері захисту прав інтелектуальної власності, прискорити реалізацію масштабних двосторонніх проектів з метою створення умов для здорового і стабільного розвитку українсько-китайського торговельно-економічного співробітництва.

Серед пріоритетних галузей українсько-китайського співробітництва, що обговорюються на найвищому рівні, слід зазначити нафтогазову сферу та ядерну енергетику, будівництво енергетичних об’єктів, науково-технічну та інноваційну сфери, спільні дослідження в базових та високотехнологічних галузях, стимулювання промислового освоєння результатів наукових досліджень.

Окремо слід зазначити інвестиційний потенціал українсько-китайського співробітництва. Китай має найбільший у світі золотовалютний резерв (понад 2 трлн. дол. США, з яких третина номінована в цінних паперах США). Станом на 2012 р., прямі іноземні інвестиції з України в Китай становили 0,9 млн. дол. США, в той час як інвестиції з Китаю в Україну надійшли на суму 15,3 млн. дол. США (рис. 3.8).

Зважаючи на позитивну динаміку росту прямих іноземних інвестицій протягом минулих 2006-2012 рр., варто сказати, що це свідчить про майбутнє нарощення прямих іноземних інвестицій як з України в Китай, так і з Китаю в Україну. Так, до 2017 р., на нашу думку, прогнозується ріст прямих іноземних інвестицій з Китаю в Україну до 25,73 млн. дол. США, проте інвестиції з України в Китай досягнуть рівня – 1,47 млн. дол. США.

Рис. 3.8. Прогнозований ріст прямих іноземних інвестиції з України в Китай та з Китаю в Україну, млн. дол. США

*- прогнозоване зростання інвестицій, у млн. дол. США до попереднього року

(Розраховано автором на основі даних Державного комітету статистики України)

Останніми роками Китай вкладає значні фінансові ресурси у потенційно цікаві для китайської економіки зарубіжні проекти. Саме з огляду на довгострокову перспективу слід розглядати участь китайських корпорацій у розвідці та розробці корисних копалин українського чорноморського шельфу.

Не менш важливим для Китаю є створення іноземних продовольчих баз, особливо на тлі загострення світової продовольчої кризи та співвідношення частки родючих земель й відсотка населення. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва у Китаї дуже висока, що дозволяє йому не тільки вирішувати продовольчу проблему всередині країни, але й експортувати велику кількість продовольчих товарів. Втім, у довгостроковій перспективі можливості китайського сільського господарства все ж значно обмежені природними чинниками, що привертає увагу китайського бізнесу до українського чорнозему.

Роль найбільшого експортера у світі вимагає від КНР уваги до оптимізації міжнародних транспортних потоків та розвитку світової транспортної інфраструктури. Відродження “шовкового шляху”, до якого уряд КНР активно залучає всі зацікавлені країни та міжнародні організації, має у першу чергу економічне підґрунтя. Таким чином, розвиток української транспортної мережі в контексті трансконтинентальних перевезень цілком відповідає стратегічним інтересам китайського експорту до Європи і, відповідно, має інвестиційну привабливість для китайського бізнесу.

Серед поточних чинників, що сприяють залученню китайських можливостей до розв’язання нагальних українських проблем слід зазначити певну “перегрітість” китайського внутрішнього будівельного ринку. Уряд КНР всіляко заохочує будівельні корпорації Китаю до міжнародної співпраці та використання китайських потужностей для зведення зарубіжних об’єктів, що має велике значення для України [16].

Український президент Віктор Янукович і його китайський колега Ху Цзіньтао уклали угоду про стратегічне партнерство в Києві 20 червня 2011 р. Китай пообіцяв великих кредитів Україні, так як країна стикається із зростанням тиску з боку Росії на імпортні витрати газу.

Уряд України 10 грудня 2012 р. оголосив, що її національна газова компанія “Нафтогаз” отримала кредитну лінію в сумі 3,65 млрд. дол. США від китайського державного Банку, щоб допомогти замінити газ вугіллям. Кредит на 15 років виплачуватиметься, починаючи з 2016 р. Китай може допомогти Україні зменшити свою залежність від російського газу навіть більше, ніж припускають деякі аналітики.

Едвард Чоу, старший науковий співробітник відділу енергетичної та національної безпеки Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні, заявив, що Китай повинен знати, що подібний кредит можна розглядати як втручання у відношення Росії і України в плані ціноутворення на російський газ і цінову політику. Розрахунки з боку Китаю можуть бути і строго фінансовими, незважаючи на ризик дратувати Росію, яка також намагається укласти угоду для експорту газу до Китаю з 2006 р.

Китай в даний час шукає економічного співробітництва з Україною. У вересні 2013 р. Україна планує розпочати поставки 3 млн. тонн зерна на рік в Китай за умовами 3-мільярдної кредитної угоди з експортно-імпортним банком країни. Україна зі свого боку покладає великі надії на угоду з Китаєм на перетворення своєї вугільної технології, які заплановані для впровадження кількох регіональних ТЕЦ (теплоелектроцентраль) [44].

До недавнього часу експансія Китаю була в основному спрямована на Центральну Азію і процес виявився досить ефективним. Тепер, мабуть, прийшла черга Білорусії, Молдови та Україні. У випадку України, обсяг співпраці набагато більший та торкається не лише фінансової сфери. Це, безумовно, стосується і військово-технічного співробітництва між країнами.

Китай прваоявляє великий інтерес до значного потенціалу українських суднобудівних і судноремонтних компаній, насамперед у плані оснащення китайського авіаносця Shi Lang (колишній український Варяг). Україна може розраховувати на контракти з обслуговування потужності судна завод та інші технічні роботи. Спільні проекти будівництва бойових літаків тривають вже протягом декількох років [50].

В 2012 р. Україна зобов’язалася закупити китайські товари за китайський кредит. Наприкінці жовтня 2012 р. Державна продовольчо-зернова корпорація України і Китайська національна корпорація машинної промисловості (ССЕС) підписали договір, який передбачає поставку українського зерна на китайський ринок. Як повідомляє Forbes.ua, він передбачає щорічний експорт 4-6 млн. тонн кукурудзи та інших зернових протягом 15 років. Очікуваний загальний обсяг складе 80 млн. тонн. Щорічна сума закупівель – від 1,2 млрд. дол. США до 1,8 млрд. дол. США.

В якості оплати Китайська національна корпорація машинної промисловості відкриє в Ексімбанку Китаю безвідкличні акредитиви (грошові зобов’язання) на відповідну суму. Зернові повинні бути українськими, відповідати стандартам якості міжнародної зернової асоціації GAFTA і не містити ГМО. ССЕС матиме право реекспорту зернових в треті країни. У свою чергу Україна зобов’язалася закупити у ССЕС китайських товарів (засобів захисту рослин, добрив, сільгосптехніки, насіння та ін.) на 1,5 млрд. дол. США протягом п’ятьох років. Куплятись вони повинні за рахунок кредиту Ексімбанку Китаю. Загальна сума договору між Україною і Китаєм становить 24,2-28,05 млрд. дол. США [27].

Підсумовуючи вище сказане, необхідно відмітити позитивні потенційні можливості та прогнози, які стосуються зовнішньоекономічних зв’язків України з Китаєм на майбутню перспективу. Виходячи з проведеного аналізу, можна сказати, що в наступні роки прогнозується зростання як зовнішньої торгівлі між країнами, так і взаємного нарощення інвестицій, а також і співпраця в інших пріоритетних галузях обох країн.

3.3. Міжнародне співробітництво в сфері охорони праці

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори та угоди, до яких приєдналась Україна у встановленому порядку. Статтею 3 Закону “Про охорону праці” передбачається, якщо міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору [3, с.145]. Переважна більшість міжнародних договорів та угод, в яких бере участь Україна і які більшою або меншою мірою стосуються охорони праці, можна обєднати в чотири групи:

1. Конвенції, Рекомендації та інші документи Міжнародної Організації Праці;

2. Директиви Європейського Союзу;

3. договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалежних Держав;

4. двосторонні договори та угоди.

Крім вищезазначених організацій у справу охорони праці вносять свій внесок також Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна організація по стандартизації (ІСО), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та ряд інших [2, с. 189]. Значне мicцe серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної Організації Праці у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування. До МОП зараз входить 173 країни. Структурно МОП складається з Міжнародної Конференції праці, Адміністративної Ради та Міжнародного Бюро праці [3, с. 147]. Міжнародна Конференція праці – вищий орган МОП і тому вона зветься також Всесвітнім Парламентом праці – проводиться щороку у червні за участю представників всіх країн-членів.

Всі механізми прийняття рішень в МОП пов’язані з її унікальною структурою, яка базується на принципі трипартизму, тобто рівного представництва трьох сторін – уряду, роботодавців і робітників. Так приймаються рішення кожної країни-члена, так приймаються рішення по суті роботи комітетів Конференції по Міжнародним Конвенціям, Рекомендаціям тощо [3, с. 152]. Технічне сприяння МОП у сфері охорони праці носить різні форми. Деякі проекти допомогли країнам-членам при розробці нових законодавств з охорони праці і при зміцненні інспекційних служб. В інших країнах здійснювалась підтримка при створенні інститутів з виробничої безпеки та гігієни праці для сприяння науковим дослідженням і розробці навчальних програм. Основними формами діяльності МОП є розробка стандартів, дослідження, збір та розповсюдження інформації, технічне сприяння. При активному співробітництві з країнами-членами ці заходи роблять більш успішною боротьбу за досягнення соціальної справедливості та миру у всьому світі. За свою діяльність МОП отримала у 1969 р. Нобелівську Премію Миру [2, с. 191].З часу свого заснування МОП ухвалила понад 179 Конвенцій, 74 з яких повязані з умовами праці. Вагома частина цих конвенцій стосується питань охорони пpaцi. Особливе місце серед Конвенцій МОП займає Конвенція № 155 “Про безпеку і гігієну праці та виробничу санітарію”, яка закладає міжнародно-правову основу національної політики щодо створення всебічної і послідовної системи профілактики нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань [3, с. 155]. У МОП діє система контролю за застосуванням в країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава зобов’язана подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформації про стан законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях.

Директиви, що приймаються в рамках Європейського Союзу і є законом для всіх його країн, відповідають конвенціям МОП. З іншого боку, при розробці нових конвенцій, рекомендацій та інших документів МОП враховується передовий досвід країн-членів ЄС. Все зростаюча важливість директив ЄС обумовлена багатьма причинами, серед яких найсуттєвішими є наступні чотири [2, с. 197]: - спільні стандарти здоров’я і безпеки сприяють економічній інтеграції, оскільки продукти не можуть вільно циркулювати всередині Союзу, якщо ціни на аналогічні вироби різняться в різних країнах-членах через різні витрати, які накладає безпека та гігієна праці на бізнес; - скорочення людських, соціальних та економічних витрат, пов’язаних з нещасними випадками та професійними захворюваннями, приведе до великої фінансової економії і викличе суттєве зростання якості життя у всьому Співтоваристві; - запровадження найбільш ефективних методів роботи повинно принести з собою ріст продуктивності, зменшення експлуатаційних (поточних) витрат і покращення трудових стосунків; - регулювання певних ризиків (таких, як ризики, що виникають при великих вибухах) повинно узгоджуватися на наднаціональному рівні в зв’язку з масштабом ресурсних затрат і з тим, що будь-яка невідповідність в суті і використанні таких положень приводить до “викривлень” у конкуренції і впливає на ціни товарів. Україна не являється членом ЄС, але неодноразово на найвищих рівнях заявляла про своє прагнення до вступу до цієї організації. Однією з умов прийняття нових країн до ЄС є відповідність їхнього законодавства законодавству ЄС, тому в нашій країні ведеться активна робота по узгодженню вимог законів та нормативно-правових актів директивам ЄС. В останні роки успішно розвивається співробітництво і взаємодію сил цивільної оборони країн-членів НАТО і особливо країн-членів Європейського економічного співтовариства.

Комісією європейських співтовариств прийнята спільна програма країн-учасниць щодо взаємодії у сфері цивільного захисту. Відповідно до досягнутої низкою європейських країн “Відкритим частковим угодою щодо запобігання стихійним і технологічних лих, захисту від них і надання допомоги постраждалим” в Греції створено Європейський центр запобігання лих і прогнозування землетрусів (ЕЦПП). Міжнародною організацією постійно проводиться всебічна і цілеспрямована підготовка керівного складу організацій, сил цивільної оборони та населення до ведення рятувальних робіт [3, с. 158]. Активна робота щодо розвитку та удосконалення правової бази охорони праці проводиться в країнах-членах СНД. Важливу роль в цій роботі відіграють модельні закони, прийняті на міждержавному рівні. Мета цих законів сприяти зближенню національного законодавства в галузі охорони праці на міждержавному рівні, створення єдиної правової бази, спрямованої на максимальне забезпечення соціальної захищеності працівників.

Висновки до розділу 3

Роль Азії у світових політичних та економічних процесах поступово зростає протягом тривалого часу. В останнє десятиліття цей процес набув особливої динаміки, що дозволяє говорити про невідворотнє майбутнє перетворення Азії на головний центр тяжіння інтересів всіх без винятку крупних держав світу. Особливо помітним є економічний прогрес китайської економіки.

Згідно з прогнозами аналітиків, у найближче десятиліття в результаті прискореного економічного розвитку найбільших азіатських держав спостерігатиметься зміна структури глобальної економіки. За деякими прогнозами, частка ВВП Китаю у світовій економіці терміном до 2020 р. зросте до 20%, що зробить КНР найбільшою економікою світу

До 2017 р., на думку спеціалістів аудиторської фірми Deloitte, за конкурентоспроможністю виробництва Китай, Індія і Бразилія переженуть такі розвинені країни як США, Німеччину і Японія, які втрачатимуть свої конкурентні переваги у порівнянні з країнами, що розвиваються.

За часткою виробництва, Китай, за прогнозами, буде найбільшим в світі виробником та становитиме 22,7% від всього світового виробництва. Далі – США (18,3%) та Європа (17,4%), причому на єврозону припадатиме лише 12,0% всього виробництва.

Китайський ринок є перспективним для України, в той час як і вітчизняний ринок є цікавим для КНР. Важливим є і те, що правильно налагоджена співпраця Києва з Пекіном може суттєво посилити позиції України на міжнародній арені. В наступні роки прогнозується збільшення співпраці між країнами. На цьому шляху вже встановлені певні зв’язки між країнами, які матимуть позитивний вплив на економіку нашої країни.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Протягом останніх десятиліть у глобальній світовій економіці відбуваються певні структурні зрушення, що призвели до появи нового світового економічного осередку – Китаю. Китай поступово перетворюється на одного із глобальних гравців у світових економічних процесах поряд із розвиненими країнами ЄС, США та Японією. Хоча роль Китаю у світовій економіці підвищилася, вона залишається незначною у порівнянні з роллю економіки США. Проте Китай продовжує бути важливим торговельним партнером для багатьох країн, і його швидкий економічний підйом може різними шляхами впливати на зростання в інших країнах.

Отож, економічне зростання провідних країн Азійсько-Тихоокеанського регіону робить його одним із основних світових економічних центрів, який безперечно в значній мірі впливає на глобальну економіку. У свою чергу, Китай поступово зміщає Японію з позицій економічного лідера Азійсько-Тихоокеанського регіону, направляючи розвиток і торгівлю в ньому. Центр промислової мережі поступово перемістився з Японії в Китай.

За результатами проведеного дослідження в коротко-, середньо- та довготерміновій перспективі економічний підйом Китаю впливає на зростання в інших країнах. Найголовніше, що цей вплив носить як позитивні так і негативні риси.

Масштабні досягнення Китайської Народної Республіки (КНР) протягом останніх років шляхом здійснення економічних реформ, перетворення її за сукупним ВВП у другу світову державу після США випередивши Японію, та вихід на лідируючі позиції за обсягами зовнішньої торгівлі, золотовалютними запасами, за обсягами виробництва зробили Китай центром уваги всього світу.

За даними спеціалістів Світової організації торгівлі за 2012 р. Китай став найбільшим експортером світу після країн ЄС із сумою експорту 2048814,0 млн. дол. США, обігнавши США, чий експорт у 2012 р. становив – 1547283,0 млн. дол. США.

Кризові 2008-2009 рр. стали переломними в китайській економіці. Проте, як свідчить проведений аналіз, Китай є однією з перших країн, які швидко реабілітувались після кризи та вже у 2010 р. у порівнянні з попереднім, 2009 р., експорт Китаю зріс до 1577754 млн. дол. США, що  на 31,3% більше, а імпорт збільшився до 1396247 млн. дол. США, що на 38,8% більше попереднього року.

У 2010 р. частка Китаю у світовому експорті становила 10,32%, тоді як частка китайського імпорту становила 9% від всього імпорту світу. Вже у 2012 р. китайський експорт зріс, та зайняв 11,2% від світового експорту, в той час як частка імпорту склала близько 10%% від світового.

ЗТО квота, яка є комплексним показником відкритості національної економіки, у 2011 р. становила 58,68%. З 2005 р. по 2009 р. спостерігається зниження як експортної так і імпортної та ЗТО квоти. З 2009 р. відбувається позитивна тенденція росту експортної, імпортної та ЗТО квот. Це свідчить про зростаючий показник відкритості китайської економіки світовому господарству.

Основними торговими партнерами Китаю як за експортом так і за імпортом, впродовж 2010-2012 рр. залишаються країни ЄС, США та Гонконг, країни АСЕАН, Японія, Республіка Корея, Індія, Росія та Тайвань. Протягом 2010-2012 рр. частка країн ЄС та США в сукупному експорті Китаю зменшилась. Так, якщо у 2010 р. експорт з Китаю в ЄС займав 19,72% від всього експорту країни, то у 2012 р. така частка зменшилась до 16,3%. Якщо говорити про США, то частка експорту у США з Китаю зменшилась з 17,95% у 2010 р. до 17,17% у 2012 р.

Якщо говорити про основних імпортерів Китаю впродовж 20102012 рр., то, знову ж таки, домінують у цьому списку країни ЄС, США, країни АСЕАН та Японія.

Основними статтями експорту Китаю є електричні машини, включаючи комп’ютери, в’язаний одяг а також меблі та постіль. Електричним машинам належить 24% всього експорту товарів з Китаю, 18% експорту належить машинам, в тому числі комп’ютерам. Менша частка експорту припадає на одяг, меблі, пластикові вироби, взуття та різні інструменти – від 2% до 4%.

До основних статей імпорту включені електричні машини, мінеральне паливо, машини і руди. Значну частину імпорту Китаю складають частини і компоненти, які збираються в країні в готові продукти, такі як споживчі електронні продукти та комп’ютери, що згодом експортуються.

У 2011 р. головними торговими партнерами Китаю стали 27 країн-членів ЄС із сумою обороту у 407,734 млн. євро та 8% від всієї суми торгівельного обороту країни, а також США (6,2%), Японія (4,8%), Гонконг (3,9%), Корея (3,4%), Австралія (1,6%), Малайзія (1,3%) та країни БРІК (Бразилія – 1,2%, Росія – 1,1%, Індія – 1,0%). Торгівля Китаю з усіма країнами світу у 2011 р. склала 5 121 323 млн. євро.

Протягом 2010-2012 рр. у торгівлі товарами країн ЄС з Китаєм спостерігається перевищення імпорту над експортом, тобто негативний торгівельний баланс. Проте, якщо порівняти торгівельний баланс 2010 р. з 2012 р. то слід відмітити, що частка експорту країн ЄС в Китай зросла на 27%, а імпорту – лише на 2,6%.

Сукупний рівень прямих іноземних інвестицій в Китаї в кінці 2012 р. оцінюється в 1,3 трлн. дол. США, що робить його одним з найбільших місць у світі за прямими іноземними інвестиціями. Найбільшими джерелами корисних ПІІ в Китай за 1979-2012 були: Гонконг (45,4%), Британські Віргінські острови (9,1%), Японія (6,5%), Сполучені Штати Америки (5,3%) і Тайвань (4,9%).

Впродовж 2012 р. Китай втратив свою частку у глобальній конкурентоспроможності. Після п’яти років стійкого прогресу, Китай зараз повертається до свого рівня у 2009 р. Проте, найкращий стан своєї конкурентоспроможності показав такий субіндекс як розмір ринку з індексом 6,82 з 7. Високий показник конкурентоспроможності – 6,22 – належить макроекономічному середовищу Китаю. На досить високому рівні знаходиться і стан здоров’я в країні та середня освіта – 6,11.

Китай володіє абсолютною конкурентною перевагою у вартості робочої сили та матеріалів з максимальною оцінкою – 10 балів, в той час як бали розвинених країн коливаються від 2,59 (Японія) до 3,97 (США).

Якщо говорити про взаємовідносини України з країнами Азії, то у 2012 р. зовнішня торгівля України з країнами азійського регіону показала позитивне сальдо торговельного балансу, що склало 544162,0 тис. дол. США. Головним торговим партнером в цьому регіоні є Китай.

Щодо Китаю, то імпорт з КНР в Україну зріс на 26% у 2012 р., а експорт в Китай зменшився на 18,5%. В торгівлі з Китаєм у 2012 р. спостерігається від’ємне сальдо торговельного балансу – 6122462,0 тис. дол. США.

За даними Держмитслужби України, у 2012 р. питома вага імпорту з Китаю серед усієї суми імпорту України становила 9,48%. У 2011 р. така частка була на рівні 7,74%, що зменшилась у порівнянні з 2010 р. (у 2010 р. 8,14% від всього імпорту). Щодо питомої ваги експорту в Китай з України, то найбільша така частка спостерігалась у 2009 р. – 3,62% та у 2011 р. – 3,19%.

Найменша питома вага експорту в Китай була у 2008 р. та становила лише 0,76% від всього українського експорту. В 2012 р., у порівнянні з попередніми роками, частка експорту в Китай скоротилась та становила 2,59%.

Аналітики МВФ прогнозують, що зростання Китаю у 2013 р. прискориться до 8%, що свідчить про подальший стійкий внутрішній попит як споживання, так і інвестицій і знову ж таки зовнішній попит. Інфляція, на думку дослідників, буде незначною, в середньому до 3% у 2013 р. Проте, на початку 2013 р. Міжнародний валютний фонд знизив прогноз по зростанню економіки Китаю в 2013 р. з 8% до 7,75%. Причиною для зниження прогнозу стала нестійка ситуація в світовій економіці і зниження попиту на товари китайського експорту.

За прогнозами спеціалістів ОЕСР, внутрішнє споживання, після 2012 р. зростатиме на 8,5% і 8,7% у 2013-2014 рр. відповідно. Імпорт зросте до 11,5%, а експорт – до10,9% до 2014 р.

Після відновлення китайської економіки після кризи у 2011 р. відбулось зростання реального ВВП на 7,8% в 2012 р. і встановлений імпульс на майбутнє його зростання у 2013-2014 рр. Так, ріст реального ВВП Китаю на 2013-2014 рр. спеціалісти ОЕСР прогнозують на рівні 8,5% у 2013 р. та 8,9% – у 2014 р.

До 2017 р. валовий внутрішній продукт Китаю, що розраховується на основі паритету купівельної спроможності (ПКС), займатиме найбільшу частку, як вважають спеціалісти МВФ, – 18,82% від світового ВВП, перегнавши при цьому США, які займатимуть у 2017 р. 18,4% від світового ВВП. Варто відмітити, що у 2012 р. Китай був другою країною світу за величиною ВВП із часткою 16,82%, в той час як США, із часткою 21,35%, займали лідируючу позицію за участю у світовому ВВП.

Економічна вага Китаю у світовій економіці не може залишитись непоміченою. Враховуючи такий факт, слід відмітити, що китайський ринок є перспективним для України, в той час як і вітчизняний ринок є цікавим для КНР. Тому в найближчі роки підвищення рівня відносин між двома країнами актуалізується з огляду на широкі перспективи розширення співробітництва в торговельно-економічній, інвестиційній, транспортно- інфраструктурній, агропромисловій та інших сферах.

Зважаючи на позитивну динаміку росту прямих іноземних інвестицій протягом минулих 2006-2012 рр., варто сказати, що це свідчить про майбутнє нарощення прямих іноземних інвестицій як з України в Китай, так і з Китаю в Україну. Так, до 2017 р., на нашу думку, прогнозується ріст прямих іноземних інвестицій з Китаю в Україну до 25,73 млн. дол. США, проте інвестиції з України в Китай досягнуть рівня – 1,47 млн. дол. США.

Отож, проаналізувавши стан, динаміку та майбутні перспективи економіки Китаю можна зробити висновок, що країна з кожним роком набуває могутності та значного потенціалу до поширення свого впливу на світові ринки. Зважаючи на таку ситуацію, в самій країні існує ряд недоліків, які можна подолати внаслідок виконання певних рекомендаційних заходів.

Таким чином, Китаю необхідно здійснити перехід від виробництва з низькою вартістю та кінцевою якістю до високої якості виробництва. Хоча основною перевагою Китаю залишається низька вартість робочої сили, проте така ситуація може змінитись. Тому Китаю потрібно знайти інші альтернативи, наприклад, вдосконалення технологій та інновацій. Важливим напрямком покращення ситуації в Китаї є боротьба із забрудненням навколишнього середовища, стан якого відлякує потенційних інвесторів, а також значно погіршує стан здоров’я населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації [Текст] / Л. Л. Антонюк // Економіка України. – К.: КНЕУ, 2004. – 275 с.
  2. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці [Текст] / В.Ц. Жидецький, В.С. Джигирей, О.В. Мельников. – Львів: Афіша, 2009. – 350 с.
  3. Катренко Л.А. Охорона праці [Текст] / Л.А. Катренко, І.П. Пістун. – Суми:Університетська книга, 2009. – 339 с.
  4. Козак В.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб.: 3-тє вид., перероб. і доп. [Текст] / В.В. Козак, Л.А. Пайкова, Н.Б. Давнленко. – К.: Знання-Прес, 2002. – 325 с.
  5. Козак Ю. Г. Світова економіка: Навч. посіб. [Текст] / Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевський, Н. С. Логвінова, А. А. Наумчик, С. Н. Лебедєва. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 328 с.
  6. Кривенко К.Т. Політична економія: Навч. посібник[Текст] /К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін. – К.: КНЕУ, 2001.508 с.
  7. Ніколенко Ю. В. Політична економія: Підручник [Текст] / За ред. Ніколенко Ю. В. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 632 с.
  8. Палехова В.А. Політична економія: Підручник [Текст] / В.А. Палехова. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. – 332с.
  9. Передрій, О.С. Міжнародні економічні відносини : Навч. посіб.: 3-тє вид., перероб. і доп. [Текст] / О.С. Передрій. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 274 с.
  10. Рибалкін В. О. Основи економічної теорії: Посібник [Текст] / В.О. Рибалкін, М.О. Хмелевский, Т.І. Біленко, А.Г. Прохоренко. – К.: Академія, 2003. – 352 с.
  11. Солонінко К. С. Міжнародна економіка: Навч. посібник [Текст] / К. С. Солонінко. – К.: Кондор, 2008. – 380 с.
  12. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних економічних відносин: Підручник [Текст] / А.С. Філіпенко, B.C. Будкін, О.В. Бутенко та ін. – К.: Либідь, 1992. – 191 с.
  13. Циганкова Т. М. Міжнародна торгівля: Підручник [Текст] /  Т. М. Циганкова, Л.П. Петрашко, Т. В. Кальченко.  – К.: КНЕУ, 2001. – 488 с.
  14. Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика України (від давніх часів до наших днів): підруч. для студ. вищ. навч. закл. [Текст] / Л.Д.Чекаленко, С.Г.Федуняк // – К.: ДП Вид. дімПерсонал, 2010. – 464 с.
  15. Васильєва Н.В., Китай: формування інноваційної системи розвитку держави [Текст] / Н.В. Васильєва // Науковий вісник Академії муніципального управління: зб. наук. пр. – К.: АМУ, 2011. – 82-87 с.
  16. Гончарук А.З. Пріоритети політики України щодо країн Азії: Аналітична доповідь [Текст] / А.З. Гончарук, А.М. Кобзаренко, О.К. Микал; за заг. ред. О. В. Литвиненка. – К.: НІСД, 2011. – 64 с.
  17. Дербенцев В.Д. Синергетичні та еконофізичні методи дослідження динамічних та структурних характеристик економічних систем: Монографія [Текст] / В.Д. Дербенцев, О.А. Сердюк, В.М. Соловйов, О.Д. Шарапов. – Черкаси: Брама-Україна, 2010. – 287 с.
  18. Ігнатович Н.І. Глобалізація світового господарства і деякі проблеми зовнішньоекономічної стратегії України [Текст] / Н. І. Ігнатович // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. К.: “Київський університет”, 2005. – №73. – 19-20 с.
  19. Оніщенко А.В. Вплив економічних лідерів Азійсько-Тихоокеанського регіону на глобальну економіку (на прикладі Японії та Китаю) [Текст] / А.В. Оніщенко // Галицький економічний вісник. Т.: ТНЕУ, 2012. – №3(36). – 9-15 с.
  20. Погорєлова І.С. Політичні відносини України з державами Східної Азії [Текст] / І.С. Погорєлова //Персонал. Науковий журнал. 2009. – №4 – 20-25 с.
  21. Парахонський Б.О. Стратегічне партнерство України: Аналітична записка / Б.О. Парахонський, Г.М. Яворська // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.niss.gov.ua/articles/600/
  22. Юрчишин В. Пост-кризові перспективи висхідних гігантів / В. Юрчишин // Центр Разумкова – 2011, 49 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://uceps.org/upload/yurchyshyn_CHI-IND-Sep-2011.pdf.
  23. Актуальні засади формування стратегічного партнерства України і КНР: Аналітична доповідь // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. – Київ, 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://old.niss.gov.ua/Table/01092010/0901_ dopov.pdf
  24. Зростаюча роль Китаю у світовій економіці [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://minfin.com.ua/blogs/Serginvest/20933/
  25. Китай залишив квоту на експорт рідкоземельних металів без змін - на рівні 30 тис. тонн // РБК Україна. – 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.rbc.ua/ukr/news/economic/kitay-ostavil-kvotu-na-eksport-redkozemelnyh-metallov-06042012123100
  26. Китай став лідером світової торгівлі // Ракурс. – 11.02.2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://racurs.ua/news/6329-kytay-stav-liderom-svitovoyi-torgivli
  27. Китайсько-український контракт на 28 мільярдів. Основні положення [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://real-economy.com.ua/news/37169.html
  28. ОЕСР: Китай стане найбільшою економікою світу в 2016 році [Електронний ресурс] // Економіст. – Режим доступу:http://economist. lacruax.com/oesr-kitaj-stane-najbilshoyu-ekonomikoyu-svitu-v-2016-roci/
  29. Рідкоземельні метали [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://blog.i.ua/user/2659661/1056610/
  30. Топ-7 галузей світової економіки, в яких зростає вплив Китаю // РБК Україна. – 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.rbc.ua/ukr/top/economic/chem-opasny-uspehi-kitaya-dlya-mirovoy-ekonomiki-09072012141700
  31. Швейцарія, Сінгапур і Фінляндія очолили рейтинг глобальної конкурентоспроможності // Голос Америки. – 2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://ukrainian.voanews.com/content/global-competitiveness/1502317.html
  32. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: учеб. пособие [Текст] / Авдокушин Е.Ф. – М.: ИВЦМаркетинг, 1996. – 196 с.
  33. Киреев, А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч. I. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. Учебное пособие для вузов [Текст] / А.П.Киреев.– М.: Междунар. отношения, 1997. – 416 с.
  34. Косолапов Н.А. Глобализация: сущностные и международно-политические аспекты [Текст] / Н.А.  Косолапов // Мировая экономика и междунар. отношения. – 2001. – № 3. – с. 69–73.
  35. Николаева И.П. Мировая экономика: 2-е изд., перераб. и доп. [Текст] / Под ред. И.П. Николаевой. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 471 с.
  36. Арора, В. Оценка влияния Китая [Текст] / В. Арора, А. Вамвакидис // Финансы и Развитие (Ежеквартальный журнал Международного Валютного Фонда). – Декабрь 2010. – Выпуск 47 (№4). – 11–13 с.
  37. Соколов В. Китай в мировой экономике: современный этап [Текст] / В. Соколов // Деньги и кредит. – 2010. – №7– 61-67 с.
  38. БарсуковЮ. Экономика Китая уже холодеет / Ю. Барсуков// Коммерсант. – 2013. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.kommersant.ua/doc/2200311
  39. Илларионов А. Тайна китайского экономического чуда / Андрей Илларионов // Вопросы экономики. – 1998. – № 4. – 14-26 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.libertarium.ru/libertarium/ l_ptchina_china
  40. Михеев В. Китай: опыт стратегии “сфокусированного” развития/ В.  Михеев. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.rusrev.org/ content/review/default.asp?shmode=8&ida=861&ids=61
  41. Эриберто Араухо. Китай йде в атаку на Європу/Эриберто Араухо, Хуан Пабло Карденал. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://ipress.ua/mainmedia/kytay_yde_v_ataku_na_yevropu_3564.html
  42. Ведение бизнеса 2013.Рейтингекономик [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://russian.doingbusiness.org/rankings]
  43. Инновации Китая [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://21blog.ru/category/news/
  44. Китайский кредит поможет украинской экономике. // Укр-Китай коммуникейшн [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://ukr-china.com/news/Ukraina_Kitay/Kitayskiy_kredit_pomozhet_ukrainskoy_ekonomike.html]
  45. Преодоление высоких уровней долга и вялого роста // Перспективы развития мировой экономики. – октябрь 2012. [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.imf.org/external/russian/pubs/ft/weo /2012/02/pdf/textr.pdf
  46. Состояние развития человека: Доклад ООН//“Весь Мир” –2006. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://hdr.undp.org/en/media /HDR_2013_RU.pdf
  47. A China information base [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.chinatoday.com/
  48. CEO Policy Recommendations for Emerging Economy Nations China [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://reports.weforum.org/ manufacturing-growth/china/
  49. China EU bilateral trade and trade with the world //Eurostat. – 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://trade.ec.europa.eu/doclib/ docs/2006/september/tradoc_113366.pdf
  50. China’s expansion in CIS gains momentum [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.day.kiev.ua/en/article/day-after-day/chinas-expansion-cis-gains-momentum
  51. China Statistical Yearbook, 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://eng.dgbas.gov.tw/public/Data/211210295671.pdf
  52. China still has 10 year advantages in manufacturing [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.china.org.cn/opinion/2013-02/25/content_28049447.htm
  53. China in the WTO: Past, Present and Future, 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.wto.org/english/thewto _e/acc_e/s7lu_e.pdf
  54. China 2030. Building a Modern, Harmonious, and Creative Society.//The World Bank.2013 [Електроннийресурс]. –Режимдоступу:http://www.worldbank.org/content/dam/Worldbank/document/China-2030-complete.pdf
  55. Field listing - GDP (PPP exchange rate) //CIA World Factbook – 2012[Електронний ресурс]. – Режим доступу:https://www.cia.gov/library/publications /the-world-factbook/fields/2001.html
  56. Global Competitiveness Brands 2012 – Top 10 from China[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.marketwatch.com/ story/2012-global-competitiveness-brands-top-10-from-china-unveiled-2012-12-10
  57. Global Economic Outlook 2013 // The Conference Board. – 2013.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.conference-board.org/data/globaloutlook.cfm
  58. Global Manufacturing Competitiveness Index // Deloitte Touche Tohmatsu Limited (Deloitte) and The U.S. Council on Competitiveness (Council) – 2013[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.deloitte.com/view/ en_GX/global/industries/manufacturing/3e4898b27c50b310VgnVCM3000003456f70aRCRD.htm#.UbBDXtOHhYw
  59. Glossary of Selected Financial Terms IMF Terms and Definitions [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.imf.org/external/np/exr/ glossary/showTerm.asp#64.
  60. Gross domestic product 2011, PPP // World Bank, – 22 April 2013[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://databank.worldbank.org/ databank/download/GDP_PPP.pdf
  61. Human Development Report//The United Nations Development Programme (UNDP): New York. – 2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.undp.org/content/dam/undp/library/corporate/HDR/2013GlobalHDR/English/HDR2013%20Report%20English.pdf
  62. Looking to 2060: Long-term global growth prospects//OECD. –2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.oecd.org/eco/outlook/ 2060%20policy%20paper%20FINAL.pdf
  63. Pei Changhong. China still has 10 year advantages in manufacturing [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.china.org.cn/ opinion/2013-02/25/content_28049447.htm
  64. Role of Asian Giants In World Economic Growth //Economy Watch. –2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу:http://www.economywatch.com/economy-articles/asian-giants-in-world-economic-growth.html
  65. The European Union and the BRIC countries.//Eurostat. – 2012.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://ec.europa.eu/eurostat
  66. The Global Competitiveness Report 2012-2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport _2012-13.pdf
  67. Top 10 largest economies in 2020 // Euromonitor International. – 2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу:http://blog.euromonitor.com/ 2010/07/special-report-top-10-largest-economies-in-2020.html
  68. Wayne M. Morrison China’s Economic Rise: History, Trends, Challenges, and Implications for the United States / Wayne M. Morrison// – 2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.fas.org/sgp/crs/row/ RL33534.pdf
  69. World Economic Outlook 2013 // Міжнародний валютний фонд. – 2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.imf.org/external/ pubs/ft/weo/2013/01/pdf/text.pdf
  70. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
  71. Офіційний сайт Державної підтримки українського експорту. – Режим доступу:http://ukrexport.gov.ua
  72. Офіційний сайт Державної митної служби України. – Режим доступу:http://www.customs.gov.ua/
  73. Офіційний сайт Китайського інформаційного агентстваСіньхуа. – Режим доступу:http://www.chinaview.cn/
  74. Офіційний сайт Міжнародного валютного фонду. – Режим доступу:http://www.imf.org/external/index.htm
  75. Офіційний сайт Міністерства комерції Китайської Народної Республіки. – Режим доступу:http://english.mofcom.gov.cn/article/statistic/ foreigntradecooperation/201301/20130100011531.shtml
  76. Офіційний сайт Національного бюро статистики Китаю. – Режим доступу:http://www.stats.gov.cn/english/
  77. Офіційний сайт Організації економічного співробітництва та розвитку. – Режим доступу:http://www.oecd.org/
  78. Офіційний сайт Світового банку. – Режим доступу:http://www.worldbank.org/
  79. Офіційний сайт Світової організації торгівлі. – Режим доступу: http://www.wto.org/english/
  80. Офіційний сайт Європейської комісії. – Режим доступу:http://ec.europa.eu/
  81. Офіційний сайт Євростату. – Режим доступу:http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/eurostat/home/
  82. Посольство України в Китайській Народній Республіці та в Монголії (за сумісництвом). – Режим доступу:http://china.mfa.gov.ua/ua/ukraine-cn/trade
  83. Центральне розвідувальне управління. – Режим доступу:https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/ch.html

Експансія Китаю на світові ринки в контексті співпраці з Україною на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Світові інтеграційні угруповання

2. Реферат РИНКИ З ПРОДАЖУ СПОЖИВЧИХ ТОВАРІВ В УКРАЇНІ: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ, ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

3. Реферат Є.В.ГУТНОВА І П.Ф.ЛАПТІН: РОКИ ТВОРЧОЇ СПІВПРАЦІ

4. Реферат Аналіз Глави 17 «Сільське господарство та розвиток сільських територій» Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом

5. Реферат Економіка Китаю

6. Реферат Основні світові тенденції та концепції управління персоналом

7. Реферат Провідні напрями співпраці держав щодо забезпечення безпеки в АТР

8. Реферат Сучасні світові фінансові кризи та їх вплив на національні економіки

9. Реферат Банківська система Китаю

10. Реферат Шпаргалка з літератури Китаю