Новости

Захист честі, гідності, ділової репутації за законодавством України

Работа добавлена:






Захист честі, гідності, ділової репутації за законодавством України на http://mirrorref.ru

ДИПЛОМНА   РОБОТА

на тему:

“Захист честі, гідності, ділової репутації

за законодавством України”ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА РЕПУТАЦІЇ,  ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЇХ ЗАХИСТУ

1.1. Честь, гідність, ділова репутація як правові категорії

1.2.Поняття особистих немайнових відносин не зв’язаних з майновими

1.3. Конституційний та інший правовий захист честі і гідності громадян і організацій

1.4.  Процедури захисту честі, гідності та ділової репутації

1.4.1. Поновлення порушеного права

1.4.2. Спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту

1.4.3. Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права

1.5. Право на відшкодування моральної шкоди

2. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ, НЕЗАКОНЕННЕ УТРИМАННЯ ТА ВИКРАДАННЯ

2.1. Кримінально-правова характеристика незаконного позбавлення волі (викрадення людини) та незаконного поміщення в психіатричний заклад

2.2. Кримінальна відповідальність  за захоплення заручників

2.3. Проблема торгівлі людьми в Україні

2.4. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми  або іншу незаконну угоду щодо передачі людини

2.5. Кримінальна відповідальність за підміну дитини

та експлуатацію дітей

3. ПРО СУДОВУ ПРАКТИКУ В СПРАВАХ  ПРО ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ (НЕМАЙНОВОЇ) ШКОДИ

4. ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВА, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ БІЖЕНЦІВ І ОСІБ, ЯКІ ШУКАЮТЬ ПРИТУЛОК В УКРАЇНІ

5. ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ВІД ДИФАМАЦІЇ  (ГАНЬБЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЄЮ)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дипломної роботи зумовлена тим, що в сучасних умовах захист прав людини являється однією із домінант суспільного прогресу,  основою  якого  являється загальнолюдський інтерес, пріоритет загальнолюдських цінностей. Сучасний прогрес є неможливим без якісного забезпечення прав і свобод людини, в тому числі права на честь, гідність, ділову репутацію.

Ні одна держава не в стані не помічати при прийнятті тих або інших рішень проблеми захисту прав людини. Без цього неможливо закласти моральну і політичну основу нашого майбутнього. У суспільства нема майбутнього. У суспільства нема майбутнього, якщо воно не поважає права свободи особистості.

Право на честь, гідність і ділову репутацію являє собою найважливішу соціально-правову цінність і проявляється в потребі для будь-якої держави і суспільства.

Дуже важливо створити правову державу, тому що правова держава і права людини невіддільні один від одного: правова держава - гарантія реальності прав людини в плані їх захисту від порушень, а права людини - гуманістичний, людський вимір правової державності.

Перший офіційний документ, присвячений гарантіям прав людини, з’явився в СРСР 5 вересня 1991 р. Таким документом стала Декларація прав і свобод людини.

Закріплення прав і свобод людини в Основному Законі країни і інших основоположних джерел прав людини визначає орієнтацію на їх забезпечення всіх державних органів, а суспільства - на здійснення контролю за тим, як ті права і свободи забезпечуються владою в повсякденному практичному житті.

В даній роботі плануємо розглянути такі питання як:  поняття честі, гідності та репутації, конституційні та інші форми їх правового захисту, основні процедури захисту честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, кримінальна відповідальність за порушення честі, гідності та ділової репутації тощо.

Важливе місце під час висвітлення теми було приділено ознайомленню нормативно-правових актів та праць вже проведених досліджень  по даній проблемі. Для досягнення мети використовувалася нормативно-правова база: Конституція України, Кримінальний кодекс, Закони України та інші підзаконні нормативно-правові акти, а також наукова література. Зокрема, серед джерел, звернення до яких робилося найчастіше, можна відзначити праці таких авторів: Мельника М.І., Хавронюка М.І. “Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року”, Горбунової О. “Торгівля жінками – порушення прав людини”,  Примаченко О. “Ми будемо жити тепер по-новому”, Косовської Л. “Таємний притулок для тих, хто втік з рабства”, Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. “Кримінальне право України: Особлива частина”, та ряд інших.

Дана дипломна робота складається зі вступу, 5 основних розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Під час написання роботи були використані основні наукові методи дослідження: літературний метод, аналіз і синтез, метод порівняння та узагальнення.

1. ПОНЯТТЯ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА РЕПУТАЦІЇ,

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЇХ ЗАХИСТУ

1.1. Честь, гідність, ділова репутація як правові категорії

Честь і гідність - важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особистості. Вони визначають добре ім'я людини та позитивну репутацію організації. Право на честь і гідність громадян є конституційним.

Конституцією України встановлено, що кожен має право на повагу до його честі, гідності.

Поняття "честь", "гідність" та "ділова репутація" визначають близькі між собою моральні категорії. Різниця між ними лише в суб'єктивному або об'єктивному підході при оцінці цих якостей.

Законодавство не роз'яснює термінів " честь" і "гідність". Тому за їх тлумаченням необхідно звертатись до цивільно-правової доктрини. Честь у науці цивільного права визначається як певна соціальна оцінка особистості, що формується у процесі суспільного життя, діяльності і спілкування людей та організацій, з таких об'єктивних показників, як вчинки, погляди та інші явища суспільного життя.

Отже, відповідно до цивільно-правової доктрини честь - об'єктивна оцінка особистості, яка визначає відношення суспільства до громадянина або юридичної особи, це соціальна оцінка моральних та інших якостей особистості.

Гідність - внутрішня самооцінка особистості, усвідомлення нею своїх особистих якостей, можливостей, світогляду, виконаного довгу і свого суспільного значення. Самооцінка повинна базуватися на соціально-значимих критеріях оцінки моральних і інших якостей особистості. Гідність визначає суб'єктивну оцінку особистості.

Категорія честі і гідності визначає відношення до людини як вищої суспільної діяльності.

Ще в Стародавній Греції і древньому Римі поняття честі і гідності співвідносились з мораллю і правом, з повагою до особистості. Честь відігравала помітну роль в етиці багатьох великих мислителів, політиків, філософів різних епох і народів, характеризуючи їх суспільні погляди і напрями діяльності.

Поняття честі і гідності мають і визначену моральність. Їх об'єктом являється передусім людина або група людей, або колектив, або в більш широкому плані говорять про честь нації.

Почуття честі і гідності не тільки переживаються, але і усвідомлюються, тому при тлумаченні поняття честі розмежовують почуття честі від усвідомлення власної гідності. У людини свідомість і почуття честі і гідності якби органічно злиті воєдино, але їх не можна ототожнювати.

При визначенні поняття честі розрізняють два аспекти - об'єктивний і суб'єктивний, особистий. Честь - це і суспільна оцінка суспільного визнання і прагнення підтримати свою репутацію. Її зміст являється соціальним, тобто який не залежить від індивідуальної людини, а належить до моральних принципів. Честь передусім виступає як оціночна категорія, спрямована від суспільства до особистості.

Що стосується суб'єктивної, особистої сторони честі, то вона полягає в можливості людини оцінювати свої поступки, подавляти в себе егоїстичні, безморальні спрямування і наміри, здійснення контролю в даному суспільстві, розцінювалося би як безчестя, і в його здібності діяти у відповідності з прийнятими в цьому суспільстві моральними нормами, правилами.

Особиста сторона честі завжди нерозривна з соціальною, підпорядковується і обумовлюється останньою, так як людина не може "відхилитися" від суджень оточуючих її людей, які оцінюють її поступки, від суспільної думки.

Роль суспільної думки дуже велика, в силу тої або іншої суспільної думки приходять і уходять політичні партії і рухи, політичні і державні діячі самих різних рівнів. Під її впливом можуть проходити зміни в будь-якій життєво важливій сфері суспільної життєдіяльності.

Кожній людині, таким чином, приходиться волею-неволею миритися з тим, що інші люди судять про їхні поступки по-своєму. Позитивна оцінка діяльності і поведінки особи з боку суспільства піднімає його в очах оточуючих, добре впливають на почуття особистої гідності, придають йому сили для подальшого морального удосконалення. Різні наслідки для тої чи іншої особи може викликати її негативна оцінка. В одних випадках вона заставляє людину прагнути до виправлення своїх недоліків, в інших - посилює їх. Тому суспільна оцінка повинна бути об'єктивною.

Честь являє собою історичну категорію, тому що вона виникла з появою людського суспільства, тому ні це суспільство, ні особистість не в стані відмінити цю моральну категорію. Як наслідок, поки існує людський колектив, його окремі члени будуть підлягати певній оцінці з боку оточуючих осіб.

В основі уявлення про честь лежить визначений критерій моральності. В силу цього проявляється об'єктивний характер категорії честі. Але не можна заперечувати можливості формування неправильної суспільної оцінки по відношенню до кого-небудь. Таким чином, честь являється категорією, яка відображає гідність індивіда в пізнанні інших людей, його суспільна оцінка, позитивна репутація людини.

Разом з честю, яка розуміється в суспільстві як визначена соціальна оцінка, знаходиться категорія гідності. Гідність - це самооцінка особистості, заснована на її оцінці суспільством. В силу цієї суспільної оцінки у свідомості людини складається уявлення про себе як члена визначеного колективу, суспільства, про своє місце і значення для колективу і суспільства в цілому.

Гідність тої чи іншої людини полягає в духовних і фізичних якостях, цінних з точки зору потреб суспільства. Ці особисті якості і складають те, що прийнято називати особистою гідністю.

Гідність, як і честь має в собі і соціальну, і індивідуальну сторони. Її соціальний характер проявляється в тому, що як моральна цінність  і  суспільно-значима  якість  особистості  гідність визначається існуючими суспільними відношеннями і нерідко не залежить від людини. Але дана категорія виступає ще і як свідомість і почуття особистої гідності. Ці суб'єктивні сторони гідності представляють собою переживання людиною своєї моральної цінності і суспільної значимості, вони обумовлюються суспільними відношеннями і залежать від них.

Визнана суспільством гідності особистості означає визначену оцінку всіх моральних якостей, якими вона наділена. Все, що є аморальним в людині, засуджується суспільством.

Честь і гідність між собою мають безперервний зв'язок в силу того, що в їх основі лежить єдиний критерій моральності. Між тим, не дивлячись на безперервний зв'язок, який існує між суспільною оцінкою особи і її самооцінкою, між честю і гідністю існують і відмінності. Вони полягають в тому, що честь - об'єктивна суспільна властивість, а в гідності на першому плані - суб'єктивний момент, самооцінка. Звідси можна зробити висновок, що гідність людини знаходиться  у визначеній залежності від його виховання, від внутрішнього духовного світу, особливостей його психічного складу.

В загальному вигляді гідність представляє собою сукупність позитивних якостей індивіда, його моральну цінність. Вона може розглядатись як соціальна значимість тої чи іншої особи, визначена його суспільно корисними властивостями. Категорії честь і гідність втікають одна з одної. Вони єдині, але не тотожні.

Нерозривно з честю і гідністю стоїть і таке поняття як репутація. Репутація людини залежить від неї самої, так як формується на основі її поведінки. Але наскільки людина дорожить своєю репутацією судять по її поступкам. Репутація може бути позитивною або негативною і мати рухомий характер в залежності від того, на якій інформації вона базується. Репутація завойовується справами, звідси, напевно, було введено таке поняття як ділова репутація.

На мій погляд потрібно виявити відмінності понять честь і гідність від поняття ділова репутація. Можна виділити три відмінності:

  1. це суб'єктивний склад правовідносин. Носієм ділової репутації може бути тільки суб'єкт - виробник матеріальних благ (товарів, робіт, послуг). Носієм честі і гідності може бути будь-яка особа.
  2. ділова репутація не являється особистим, але лише пов'язаним з особою благом. Честь - це оцінка особистості суспільством, гідність - внутрішня самооцінка особистості. Вони з'являються з виникненням суб'єкта, який автоматично їх набуває.
  3. що це за порушення і куди направлене. Порушення ділової репутації повинно будуватися на елементах нематеріального складу господарських суб'єктів, які являються предметом його репутації в конкретній області і в конкретний момент діяльності.

Ділова репутація представляє собою приватний випадок репутації взагалі і являє собою думку, яка склалася, про якості (достоїнствах і недоліках) колективу, організації, підприємства, конкретної фізичної особи в сфері ділового підприємництва. Носієм ділової репутації може бути будь-який індивідуально-визначений суб'єкт:

  • громадянин-підприємець;
  • громадянин, який працює по договору.

В даному випадку немає значення те, наскільки систематична така праця і яку роль грають для громадянина доходи від такої діяльності(останні можуть бути мінімальними).

  • громадянин, який працює по контракту;
  • юридична особа.

Нематеріальні блага (права) громадяни і юридичні особи набувають в силу народження або в силу закону. Так, життя, здоров'я, гідність особистості, честь і добре ім'я - це ті блага, які людина набуває при народженні. А ось правами на недоторканість житла, свободу пересування і вибору місця проживання і інше громадянин набуває в силу закону. До юридичних осіб, в силу їх створення виникають такі нематеріальні блага, як ділова репутація, а в силу закону - право на фірму, товарний знак.

Для того, щоб розкрити поняття і склад права на честь, гідність і ділову репутацію, необхідно виясниш, які дію може здійснювати суб'єкт цього права, якою повинна бути його поведінка.

Цивільне право до моменту порушення честі і гідності, або ділової репутації особистості або іншого об'єкту охороняє її особисті немайнові відносини шляхом загального обов'язку утримуватись від їх порушення. Тільки з моменту їх порушення норми цивільного права можуть регулювати ці відносини.

Право на честь і гідність слід розглядати як особливе суб'єктивне право, тому що його сутність полягає в праві кожного громадянина на недоторканість його честі і гідності, а також в можливості вимаганні від всіх інших фізичних і юридичних осіб утримуватись від порушення цього права.

Честь і гідність - особисті права людини, які існують постійно, незалежно від того, чи будуть вони порушені. В момент порушення виникає лише необхідність захисту цього права, а не само право.

Між тим, право на честь, гідність і ділову репутацію являється абсолютним суб'єктивним правом зважаючи  на те,  що суб'єктивному праву правомочної особи кореспондує обов'язок невизначеного кола осіб. Суть цього обов'язку полягає в утриманні від посягання на честь, гідність та ділову репутацію індивіда, трудового колективу або організації.

Україна охороняє честь, гідність і ділову репутацію громадян і організацій встановленням всезагального обов'язку утримуватись від посягань на ці особисті блага і наданням судового захисту у випадках їх порушення. Право України виходить з того, що для кожного суб'єкта важливим є його добре ім'я, престиж, повага оточуючих.

Норми закону, які встановлюють правила поведінки власника суб'єктивного права на честь, гідність і ділову репутацію, які діють на інших осіб. Ці норми виконують не тільки регулюючу і охоронну функцію, але і мають велике виховне значення. Ці норми виконуються громадянами добровільно, в силу перевиконання і усвідомлення обов’язків перед суспільством.

Виникнення конфліктних правовідносин, пов’язаних з правом на честь, гідність і ділову репутацію, виникає лише у випадках порушення норм, які встановлені цим правом.

Наділяючи ту або іншу фізичну або юридичну особу певними правами, держава забезпечує необхідну систему гарантій здійснення прав і їх захисту. У відповідності з цими гарантіями кожен громадянин має право на поновлення порушених прав.

Закон передбачає, що громадянин або організація мають право вимагати від суду спростування відомостей, які порочать їх честь, гідність і ділову репутацію від осіб, що їх поширили, тим самим законом визначаються учасники цього відношення. У даному випадку право однієї особи кореспондує обов’язок інших осіб.

Особисті потреби громадян можуть бути досить ефективно задоволені не тільки самостійно, але і безпосередньо різними групами, об’єднаннями, колективами. Таким чином можна виділити певну групу прав, які носять колективний характер. При одних обставинах основною для виникнення колективних прав являється життєва необхідність, при інших - колективні права і свободи являються наслідком того чи іншого державного або суспільного об’єднання.

Правомочність по володінню характеризується можливістю володіти честю, гідністю, діловою репутацією незалежно від третіх осіб і вимагати від будь-якої фізичної або юридичної особи не порушувати ці блага.

Норма про право на честь, гідність і ділову репутацію, крім заборони зобов'язаним особам посягати на конкретну фізичну або юридичну особу, дозволяє тій або іншій особі користуватися всією сукупністю суб'єктивних прав, які складають її честь, гідність, ділову репутацію. Суб'єкти права отримали впевненість в тому, що їх поведінка і діяльність будуть належним чином правильно оцінені, що вони не будуть зачеплені розповсюдженням у відношенні до них брехливих відомостей, вони мають можливість вимагати, щоб суспільна оцінка їх поведінки і діяльності відповідала тому, як вони дійсно виконують вимоги закону, моралі, правил поведінки в суспільстві.

Право на честь, гідність, ділову репутацію являються невідчужуваним правом будь-якої фізичної особи, трудового колективу або організації. Його порушення причиняє досить велику моральну шкоду, шкоду в свободі дій і в суспільному становищі, негативно впливаючи на оточуючих. Тому держава повинна захищати це особисте немайнове право.

1.2.Поняття особистих немайнових відносин

не зв’язаних з майновими

Цивільне законодавство відповідно до ст. 1 цивільного кодексу України (далі ЦК України) регулює майнові і зв’язані з ними особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини у випадках спеціально передбачених законодавством. Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом лише у винятковому випадку. Сьогодні духовні якості індивідів набувають вирішального значення, підвищується цінність духовної основи.

Особистим немайновим відносинам, незалежно  від їхнього зв’язку з майновими, притаманні такі ознаки:

а) утворення у духовній сфері життя суспільства і не мають майнового економічного змісту. У них відсутній безпосередній зв’язок з майновими відносинами, тобто вони не мають фактичного чи правового зв’язку;

б)  мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об’єктів немайнових благ (честі, гідності, імені, ділової репутації, особистої недоторканості та інше), які неможливо відокремити від конкретної особи;

в) мають абсолютний характер.

Відповідно до ознак цих відносин їх можна визначити як безпосередньо не зв’язані з майновими відносинами, що виникають з приводу невіддільних від конкретної особи немайнових благ, з яких здійснюється індивідуалізація особистості.

Особисті немайнові відносини регулюються різними підрозділами цивільного права. Відносини зв’язані з майновими регулюються авторським, патентним та іншими правовими інститутами.

У процесі цивільно-правового регулювання особистості немайнові відносини набувають правової форми. Правові зв’язки складаються між суб’єктами з приводу духовних благ, що належать особистості.

Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб’єктивні особисті права на ім’я, честь, гідність, ділову репутацію, таємницю особистого життя, інші особисті права. Цим правом зумовлена обов’язкова відповідальність інших осіб поважати (не порушувати) ці  права.

Особисте немайнове право - це суб’єктивне право, яке надає правомочній особі юридично забезпечену можливість вимагати від оточуючих утримуватися від будь-яких дій, що заважають вірно оцінювати її індивідуальні особливості.

Чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими. В ньому ще немає єдиної системи особистих немайнових прав, хоч у доктрині цивільного права є багато підходів до їхньої класифікації.

Невіддільність особистих благ від їх носія, створення положення, при якому розпорядчі угоди з приводу особистих прав неможливі. До того часу, поки особисті права не порушені правовий характер відносин, пов"язаних з їх здійсненням, не виявляється. Цим і пояснюється, що говорять про охорону особистих немайнових прав, правове регулювання особистих немайнових відносин. Захист особистих прав повинен полягати у наданні потерпілому права вимагати: визнання за ним особистого права, якщо останнє порушене; припинення дій, що порушують закон; вчинення дій, спрямованих на усуснення наслідків порушення, що забезпечує поновлення порушеного права.

1.3. Конституційний та інший правовий захист честі і гідності громадян і організацій

Неповне регулювання особистих немайнових, не зв’язаних з майновими, відносин стоїть на заваді охорони особистих інтересів і прав громадян. У цих питаннях цивільне законодавство відстає від конституційного, яке проголошує такі особисті немайнові права, як право на недоторканість особи; право на таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; право на недоторканість особистого життя; право на охорону життя  та здоров’я; право на повагу до гідності і т. п.

Право людини на повагу до її гідності (ст.28 Конституції України) має універсальний характер у тому розумінні, що воно діє ще до народження дитини, а також після смерті людини. Повага до гідності людини є обов’язок держави. Справи, що виникають із цього приводу, вирішуються у судовому порядку. Суд повинен зобов’язати порушників спростувати відомості, що принижують гідність людини, компенсувати їй не тільки упущену вигоду, а й моральну шкоду. Надійне гарантування правового захисту поваги до гідності як одного з нематеріальних благ є важливою ознакою справді демократичного правового характеру держави, високої моральності суспільства.

Право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29 Конституції України) є однією з реальних гарантій свободи людини це право як загальний принцип встановлює межу, яку ті чи інші посадові особи можуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом (затримання особи, яка вчинила злочин, здійснення примусового лікування за визначених законом обставин). Цим зумовлюється, що лише суд своїм умотивованим рішенням і тільки на підставі чинного законодавства може дати дозвіл на арешт людини і її утримання під вартою.

Конституція України проголошуючи права людини і громадянина, виходить із системи прав і свобод, що визначаються теорією конституційного права. Особисті права і свободи людини безпосередньо пов’язані із самою сутністю людини як фізичної особи, виходячи з того, кожну конкретну людину, хоча вона може мати багато істотних недоліків, необхідно розглядати як особистість, правда, повністю чи неповністю сформовану.

Конституція України дозволяє кожному громадянину будь-якими, не забороненими законом, засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Тобто йдеться про активні захисні дії кожного, чиї права незаконно порушуються (ст. 55 Конституції).

Стаття 56 Конституції України передбачає право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди у випадках, коли шкода завдається посадовими особами органів державної влади чи місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Вона може бути матеріальною та моральною і завдаватися прийняттям незаконних рішень, здійсненням незаконних дій, або бездіяльністю зазначених осіб. Загальне врегулювання за таких ситуацій здійснюється цивільним законодавством. Крім того відповідні положення щодо окремих випадків відшкодування матеріальної та моральної шкоди є в адміністративному законодавстві. Іноді матеріальне відшкодування здійснюють відповідні державні органи, наприклад, при незаконному арешті.

У разі виникнення спору щодо відшкодування, справу вирішує за позовом потерпілого суд.

Захист честі, гідності і ділової репутації громадян і організацій може бути визначено не лише цивільним і конституційним правом, а й кримінальним правопорушенням, тобто злочином. Якщо такі дії мають ознаки злочинів, передбачені ст. 125 1 ст. 126 КК України, то потерпілий має право звернутися до суду із заявою про притягнення винного до кримінальної відповідальності або вчинити позов про захист честі й гідності у порядку цивільного судочинства.

Притягнення громадян до кримінальної відповідальності, винесення що до нього вироку та відмова у порушенні кримінальної справи або винесення виправданого вироку не включає можливості вчинення потерпілим позову до суду на підставі ст. 7 ЦК України, оскільки вимоги про спростування відомостей що ганьблять його честь і гідність, підлягають до задоволення і в разі їх помилковості.

Разом з тим виправдання підсудного за відсутністю події злочину або поширення відомостей у порядку цивільного судочинства в зв’язку з тим, що у вироку дано оцінку зазначеним обставинам.

Кримінальна відповідальність за образу та наклеп наступає за навмисні дії винного. У цивільному праві захист честі і гідності не залежить від вини особи, яка поширила відомості, що порочать честь і гідність.

Під наклепом, передбаченим ст. 125 КК України, слід розуміти повідомлення винним невизначеній кількості осіб або хоча б одній людині завідомо неправдивих вигадок про начебто вчинений потерпілим протиправний чи аморальний вчинок або інших відомостей, що ганьблять потерпілого. Завідомою неправдивістю визначається очевидний для винного факт невідповідності відомостей дійсності —Кримінальний Кодекс України. - Ст. 125..

Не є наклепом поширення дійсних відомостей, хоча вони і ганьблять потерпілого, а також самопоширення відомостей внаслідок сумлінної помилки особи в їх достовірності (наприклад, при одержанні з офіційних джерел). Не визначається наклепом і повідомлення неправдивих відомостей тільки потерпілому. В такому разі винний може нести відповідальність за образу при наявності ознак цього злочину.

На відміну від наклепу при образі винний принижує честь і гідність потерпілого шляхом висловлювання нецензурних чи брутальних слів, вчинення непристойних або насильницьких дій, або дає непристойну оцінку особистим якостям чи поведінці потерпілого в формі яка різко суперечить прийнятому стикуванні між людьми.

Одночасне поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять потерпілого та принижують його людську гідність непристойними висловами чи діями утворюють сукупність злочинів і має кваліфікацію за ст. 125 і 126 КК України.

Слід відмежувати наклеп від завідомо неправдивого доносу —Кримінальний Кодекс України. - Ст. 177., при якому дії винного полягають у повідомленні судді, прокурору, слідчому або органу дізнання завідомо неправдивих відомостей про начебто вчинений або підготовлюваний злочин з метою незаконного притягнення громадянина до кримінальної відповідальності.

При розгляді справ даної категорії не повинно бути допущено безпідставної відмови в порушенні кримінальної справи за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки наклепу або образи в діях особи, на яку подано скаргу, а так само порушення справ при відсутності законних підстав.

За ознаками ч.2 чи ч.3 ст. 125 КК України суддя або суд мають право порушити кримінальну справу і без скарги потерпілого. Порушену справу за ч.1 цєї статті, а також щодо неповнолітнього за ст. 126 КК слід надіслати прокурору для проведення попереднього слідства.

При вирішенні питань про порушення чи відмову в порушенні справи за ст. 125 КК України не може бути наперед оцінені докази і відмовлено в порушенні кримінальної справи за мотивами, що поширені відомості відповідають дійсності або не ганьблять потерпілого, або є наслідком помилки особи в їх достовірності, оскільки таку оцінку може зробити суд тільки після дослідження доказів у судовому засіданні.

До порушення кримінальної справи суддя або суд згідно з ч.2 ст. 95 КПК України зобов’язані попередити скаржника про відповідальність за неправдивий донос та взяти з  нього відповідну підписку.

Згідно з законом суддя має право відмовити в порушенні кримінальної справи, а суд чи суддя одноособово - закрити провадження в справі та передати матеріали на розгляд товариського суду, якщо в діях особи є ознаки наклепу або образи, що не являє великої суспільної небезпеки, і ця особа може бути відправлена за допомогою заходів громадського впливу. Матеріали що до осіб, які неодноразово вчинили значні правопорушення, як правило, не повинні передаватися на розгляд товариського суду.

До прийняття такого рішення відповідно до ст. 71, 81 12 КПК України повинно бути з’ясовано, чи не заперечує проти передачі матеріалу до товариського суду особа, на яку подано скаргу, а також думку потерпілого з даного питання і в разі прийняття такого рішення повідомити про це потерпілого. Недодержання даних вимог є істотним порушенням прав вказаних осіб і підставою для скасування постанови судді про відмову в порушенні кримінальної справи або ухвали суду (постанову судді) про закриття справи.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання особі, визнаній винною у наклепі або образі необхідно дотримуватися вимог ст. 39 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №6 "Про практику призначення судами України мір кримінального покарання".

У справах про злочини, передбачені ч.1 ст. 125 та ст. 126 КК України, потерпілому належить право підтримувати обвинувачення та подавати необхідні докази. У скарзі на ім’я суду потерпілий повинен викласти прохання про порушення справи щодо конкретної особи, вказати час, місце і спосіб поширення завідомо неправдивих вигадок або нанесення образи, навести докази, що підтверджують вчинення злочину.

При підготовці цивільної чи кримінальної справи до судового розгляду необхідно ширше використовувати можливості сторін, потерпілого, підсудного у збиранні й поданні необхідних для розгляду справи доказів. При недостатності доказів суд може вимагати від цих осіб подати додаткові докази або витребувати їх за клопотанням останніх (ст.30 ЦПК України) або власною ініціативою (ст. 66 КПК України).

До вирішення питання про порушення кримінальної справи про наклеп або образу суддя у відповідності за ст. 27 КПК  України повинен роз’яснити потерпілому його право на помирення з особою, на яку подано скаргу. В разі коли примирення досягнуто, суддя має винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, а суд (чи суддя одноособово) - винести ухвалу (постанову) про закриття справи за п.6 ст. 6 КПК України. Проте, слід мати на увазі, що не може бути закрита за примиренням потерпілого з обвинуваченим справи про наклеп або образу, порушена прокурором, а також у випадках передбачених ч.4 1 ч. 5 ст. 27 КПК України.

Законодавством України про адміністративні правопорушення передбачено завдання охорони суспільного ладу, державного і громадського порядку, а також охорону особистих прав і свобод громадян, поваги до прав,  честі і гідності громадян і організацій та інші права п