Новости

Загальна характеристика інституту представництва в цивільному процесі України

Работа добавлена:






Загальна характеристика інституту представництва в цивільному процесі України на http://mirrorref.ru

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...

3-5

Розділ 1. Загальнотеоретичні аспекти судового представництва в цивільному процесі…………………………………………………………..

5-15

1.1. Поняття і значення судового представництва………………………….

5-8

1.2. Суб’єкти представництва…………………………….…………………..

8-10

1.3. Підстави виникнення представництва…………………….……………

10-11

1.4. Види судового представництва………………………………………….

11-14

Розділ 2. Загальна характеристика представників в суді, їх сутність та правове закріплення…………………………………………..…………

15-20

2.1. Процесуальні прав і обов’язки представників у цивільному процесі…………………………………………………………………………

15-16

2.2. Повноваження судових представників, обсяг відповідальності……………………………………………………………….

16-19

Розділ 3. Відмінність представництва від подібних до нього правовідносин………………………………………………………………..

20-22

3.1. Порівняння загально-цивільного представництва від представництва в цивільному процесі………………………………………………………….

20-22

Висновки………………………………………………………………………

23-24

Список використаної літератури………………………………………….

25-26

ВСТУП

Представництво - врегульована законом діяльність однієї особи від імені і в інтересах іншої особи в цивільному судочинстві. Правове регулювання представництва в цивільному процесі країн СНД, в яких прийняті нові ЦПК, характеризується спільними положеннями, властивими для ЦПК України, за окремими винятками. Конституція України закріплює право громадян і юридичних осіб на отримання правової допомоги при реалізації Конституційного права на судовий захист.

У цивільному судочинстві правова допомога при здійсненні захисту прав і інтересів громадян, що охороняються законом і юридичних осіб реалізовується, зокрема, в формі судового представництва. Таким чином, інститут представництва в цивільному процесуальному праві є одним з передбачених законом способів реалізації права на судовий захист.

Отже, актуальність теми дослідження насамперед полягає в тому, що необхідність вивчення цивільного законодавства є особливо важливою в наш час, коли в країні проходить становлення правової системи, створюється нова законодавча база і особливого значення набуває необхідність відповідних знань.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є законодавство України, зокрема та його частина, яка регламентує цивільно-процесуальні правові відносини.

Предметом дослідження курсової роботи є загальна характеристика інституту представництва в цивільному процесі України.

Мета дослідження полягає у теоретичному вивченні інституту представництва в цивільному процесі України.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- визначення поняття та значення процесуального представництва; - вивчення видів процесуального представництва; - визначення повноважень процесуального представника.

Згідно з нормами ЦПК громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичних осіб ведуть в суді їх органи, діючі в межах повноважень, наданих їм законом, статутом або положенням, або їх представники.

Методи дослідження. Методологічною основою даної роботи є низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлений особливостями його об’єкту, предмету, мети і завдань. За допомогою діалектичного методу розглянуто поставлені проблеми правового регулювання в цивільному представництві. Застосування історико-правового методу дозволило проаналізувати еволюцію інституту цивільного процесу та засобів його забезпечення, його законодавче закріплення і обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї проблеми. Формально-логічний та системний методи відіграли значну роль у дослідженні змісту даного питання. Порівняльно-правовий метод дозволив зіставити схожі об’єкти пізнання при аналізі актів національного законодавства, проекту Кодексу, міжнародних актів і актів регіональних організацій та законодавства зарубіжних країн.

Науково-теоретичною основою дослідження стали праці сучасних вітчизняних і російських вчених-цивілістів: Н.Б. Болотіної, М.І. Іншина,     Л.І. Лазор, В.В. Лазор, К.Ю. Мельника, та ін.

Структура курсової роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Основний зміст роботи відповідає структурі.

Основні положення та висновки курсової роботи базуються також на аналізі міжнародних актів, актів чинного законодавства України та законодавства зарубіжних країн, практики їх застосування, досягнень загальної теорії права, цивільного права, цивільного процесу та інших галузей системи права України, матеріалів судової практики.

Висновки і пропозиції, сформульовані в даній роботі, можуть бути використані у науково-дослідницькій діяльності для подальшої розробки теоретичних проблем інституту цивільного процесу, а також у практиці застосування чинного законодавства з точки зору правильного розуміння змісту правових норм, їхнього тлумачення, вирішення питань, не врегульованих нормами права.

Розділ 1. Загальнотеоретичні аспекти судового представництва в цивільному процесі

1.1 Поняття і значення судового представництва

Громадяни мають право вести свої справи в суді особисто або через представників. Особиста участь у справі громадянина не позбавляє його права мати по цій справі представника.  —Цивільний процес: Підручник / за ред. М.К. Треушнікова. - М.: ТОВ «Городець - издат», 2007.-С.123 

Справи недієздатних або громадян які не володіють повною дієздатністю, ведуть їх законні представники, справи організацій - їх органи діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншими правовими актами або установчими документами, або представники.

Судові представники - фізичні особи, які на підставі повноважень виступають в суді від імені довірителя з метою досягнути для нього найбільш сприятливого рішення, а також для надання йому допомоги у здійсненні своїх прав, запобігання їх порушення в процесі і надання суду сприяння у здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Під судовим представництвом розуміється діяльність представника в цивільному процесі, що здійснюється ним у зазначених вище цілях. Необхідність в судовому представництві зумовлена різними причинами. Особи можуть не мати громадянської процесуальної дієздатністі (неповнолітні, особи, визнані судом недієздатними). Оскільки недієздатні громадяни не можуть вести свої справи в суді, тому їх права реалізують законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники). Необхідність у представництві нерідко викликанабажанням зацікавленої особи отримати кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді їх цивільних справ у суді. Участь несудового представника в процесі сприяє більш повному з'ясуванню всіх обставин у справі, прояву ініціативи і активності учасниківпроцесу.

Представництво в цивільному процесі має велике значення і служить важливою гарантією у справі забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів громадян і організацій. —Цивільний процес: Підручник / за ред. М.К. Треушнікова. - М.: ТОВ «Городець - издат», 2007.-С.158  У зв'язку з цим законодавством встановлено широке коло осіб, які можуть брати участь як представник у суді. Представником в суді можуть бути дієздатні особи, які мають належним чином оформлені повноваження на ведення справи, за винятком суддів, слідчих, прокурорів: однак вони можуть брати участь у процесі як представників відповідних органів або законних представників. Певні заборони наздійснення судового представництва встановлені законом стосовно адвокатів. Так, адвокат не має права приймати від особи, яка звернулася до нього за наданням юридичної допомоги, доручення у випадках, якщо він: 

- має самостійний інтерес по предмету угоди з довірителем, відмінний від інтересу даної особи; - брав участь у справі в якості судді, прокурора, експерта, спеціаліста, перекладача, свідка, а також якщо він є посадовою особою, в компетенції якого знаходилося прийняття рішення в інтересах цієї особи; - перебуває в родинних або сімейних стосунках з посадовою особою, яке брало участь або бере участь у розгляді справи; - надає юридичну допомогу довірителю, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи. 

Вести справу через представництво в суді можуть не всі учасники процесу, а тільки сторони, заявники та інші зацікавлені особи, зокрема, у справах окремого провадження, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.Судове представництво можливо по всіх категоріях цивільних справ у суді першої інстанції, в апеляційній інстанції і касаційній, в наглядовій інстанції, при перегляді вступили в законну силу рішення за нововиявленими обставинами і при виконанні судових рішень. Справи організації в суді ведуть їх органи або представники. —Цивільний процес: Підручник. / Під ред В. Яркова М, 2004. -С. 28Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе обов'язки через свої органи, що діють у відповідальності до закону, іншими правовими актами та установчими документами. В установчих документах передбачається орган юридичної особи, уповноважений захищати його інтереси в суді. —Цивільний процес: Підручник. / Під ред В. Яркова М, 2004. - С. 36  Повноваження органів, що ведуть справи організацій, підтверджуються документами, що засвідчують службове становище їх представників, а при необхідності установчими документами. Повноваження представника повинні бути виражені в довіреності, виданої за підписом керівника (заступника керівника) відповідного органу виконавчої влади та оформленої відповідно до законодавства. Від імені ліквідованої організації в суді виступає уповноважений представник ліквідаційної комісії. —Цивільний процес: Підручник. / Під ред В. Яркова М, 2004. -С. 45  Для виконання поставлених завдань представник вступає в правовідносини з судом. Ці відносини регулюються нормами цивільного процесуального права і мають процесуальний характер. Відносини ж представника і представленого регулюються нормами матеріального права (цивільного, сімейного, трудового і т.д.) і є за своїм характером матеріально правовими відносинами, наприклад, відносини, що випливають з договору доручення (ст. 182-189 ЦК України), відносини між батьками і дітьми. —Вікут М.А., Зайцев І.М. Цивільний процес: Курс лекцій. -Саратов, 2007 .- С. 107  Участь у процесі судового представника не усуває зі справи репрезентована особа (позивача, відповідача, заявника і т.п.), воно може брати участь у справі поряд зі своїм представником. Закон не обмежує представництво по колу цивільних справ, однак, враховуючи необхідність отримання судом у ряді випадків особистих пояснень сторін, суд вправі викликати сторону для особистих пояснень та за наявності представника (наприклад, за позовами про розірвання шлюбу; у справах про встановлення батьківства; про стягнення аліментів; про поновлення на роботі та ін.) Судове представництво - самостійний інститут і його необхідно відрізняти від інших правових інститутів. Інститут судового представництва істотно відрізняється від представництва в цивільному праві. Їх розрізняють за рядом ознак: за цілями і характером відносин між представником і представленим, за суб'єктним складом, за підставами виникнення, за правовими наслідками, які тягне видача доручення на вчинення юридичних дій. 

1.2 Суб'єкти представництва 

У відносинах представництва прийнято розрізняти трьох суб'єктів – особа яку представляють (довіритель), представника і третю особу, з яким у довірителя виникає правовий зв'язок завдяки діям представника. 

Довіритель є суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин та має особистий юридичний інтерес у результаті розгляду справи, права та законні інтереси якої представляє інша особа в межах наданих нею повноважень. Довірителем може бути будь-яка особа, якій держава гарантує право на звернення до суду з будь-яких питань та правовідносин, що виникають у державі (позивачі, заявники, стягувачі), а також право на захист власних інтересів у цивільному процесі (відповідачі, треті особи, заінтересовані особи).

Представник - це особа, яка діє в межах наданих їй і належним чином оформлених повноважень від імені та в інтересах іншої особи, з метою захисту її прав та охоронюваних законом інтересів.

Щодо кола осіб, які мають право здійснювати представницькі функції, то слід керуватись положеннями ст. 40 ЦПК. Так, представником може бути:

1) адвокат, правовий статус якого передбачено Законом України «Про адвокатуру»;

2) особа, яка досягла вісімнадцятирічного віку, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва у суді, за винятком осіб, визначених у ст. 41 ЦПК України (особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок; судді, слідчі, прокурори, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники).

Сучасне цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сутність якого полягає в обов'язку сторони довести всі фактичні обставини справи у суді, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Тому вважаємо досить логічним та прогресивним те, що законодавець вказує на адвоката як на першу особу, яка може здійснювати представницькі функції у суді. Так, адвокат має надавати більш кваліфіковану правову допомогу особі, права та законні інтереси якої він представляє, оскільки для належного користування процесуальними правами потрібно не лише їх добре знати, але і вміти їх реалізовувати на практиці. —Рясенцев В.А. Поняття та юридична природа повноваження представника в цивільному праві / / Методичні матеріали ВЮЗІ.Вип. II. -М., 1999. - С. 7 

Представником може бути й інша особа, оскільки правову допомогу можуть надавати також юристи та навіть студенти і така практика вже має місце в судах. Її важко однозначно сприймати, оскільки для належного представництва інтересів особи потребується комплекс знань з усіх галузей права. Юридичні клініки, які створюються у вищих навчальних закладах, до останнього часу заповнюють прогалини у наданні безкоштовної правової допомоги, оскільки відповідний Закон «Про надання безкоштовної правової допомоги» поки що не прийнято. Але таку правову допомогу варто сприймати як виняток із загального правила, що повинен застосовуватися у нескладних справах, наприклад про розірвання шлюбу, стягнення аліментів.

У передбачених законом випадках (ст. 35 ЦК) особа може набути повну цивільну дієздатність ще до настання вісімнадцятирічного віку, що дає їй можливість здійснювати представницькі функції у суді.У цьому випадку положення ст. 40 ЦПК не узгоджуються зі ст. 35 ЦК, де передбачено можливість набуття повної цивільної дієздатності, інакше слід говорити про спеціальну процесуальну дієздатність представників. —Цивільний процес: Підручник. / Під ред В. Яркова М, 2004. -С.129  

1.3.Підстави виникнення представництва

Підставами виникнення представництва можуть бути договір, закон, акт органу юридичної особи. Виходячи з цього, розрізняють такі види представництва: представництво, що виникає на підставі договору, закону або акта органу юридичної особи . Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені й інші підстави виникнення представництва (частина 3 стаття 237 Цивільного Кодексу ). Обсяг і характер повноважень представника обумовлюються підставою його виникнення.

Підставою виникнення представництва є юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення правовідносин представника з особою, яку він представляє.

ЦК закріпив широке коло юридичних фактів, які визнаються підставами виникнення представництва. Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, юридичними фактами, з якими закон пов'язує виникнення правовідносин представництва, можуть бути обставини, безпосередньо передбачені законом (наприклад, батьки зобов'язані представляти інтереси своїх неповнолітніх дітей).

Виникнення у представника необхідного повноваження закон пов'язує перш за все з волевиявленням довірителя (особи, яку представляють), а також з іншими юридичними фактами, спеціально вказаними в законі.

Залежно від підстав, на яких ґрунтується представництво, повноваження представника виступає правом або зобов'язанням. Представника не зобов'язує представництво, яке ґрунтується на довіреності, але зобов'язує законне й договірне представництво, від здійснення якого він може відмовитися в установленому порядку, якщо інше не передбачено законом (ст. 250, ч. 2 ст. 1008 ЦК).

1.4. Види судового представництва

Системність та багатогранність представництва у цивільному процесі зумовлені багатоманітністю його видів, серед яких важлива роль відводиться законному та договірному представництву. При цьому законодавством України встановлено спеціальну процедуру передання особою прав на здійснення представницьких функцій іншій особі. У разі порушення такої процедури особа позбавляється судом права брати участь у цивільному процесі як представник.

Слід зазначити, що у юридичній літературі простежується наявність множинної кількості підходів до класифікації процесуального представництва, які зумовлені соціально-економічними, родинними, правовими та іншими зв'язками між довірителем та представником.

Перш ніж перейти до виділення окремих видів процесуального представництва, зазначимо класифікуючі ознаки, відповідно до яких можна виділити основні види процесуального представництва:

1) специфічність підстав виникнення процесуального представництва;

2) особливість процесуального статусу довірителя;

3) особливість статусу особи, яка здійснює представницькі функції.

А) Залежно від підстав виникнення представництво поділяється на види:

1) законне представництво, що виникає на підставі юридичних фактів і норм закону, адміністративного акта чи рішення суду. Таке представництво має місце у випадках, коли існують певні обставини, за яких особа не може самостійно брати участь у цивільному процесі, що передбачено положеннями ст. 39 ЦПК. Законними представниками можуть бути батьки, усиновлювачі, піклувальники та інші особи, визначені законом.

Згідно зі ст. 43 ЦПК може бути призначено або замінено законного представника судом у таких випадках:

- у разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності;

- якщо малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника;

- у разі якщо законний представник цих осіб не має права вести справу у суді з підстав, встановлених законом.

Проблема для даного виду представництва полягає в тому, що слід розмежовувати випадки, коли інтереси представника не збігаються з інтересами особи, яку він представляє. Зокрема, у ч. 2 ст. 1179 ЦК встановлено, що у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. У цьому конкретному випадку встановлюється, що інтереси неповнолітньої особи не збігаються з інтересами батьків та інших осіб, оскільки тут постає питання про особисту відповідальність законних представників за дії неповнолітньої особи. Тому вони мають притягатися до участі в справі не як представники, а як відповідачі. —Піскарьов І.К. Зразки судових документів. М.2005. - 198

У статті 238 ЦК встановлено: представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Отже, в справах, де інтереси дітей відрізняються від інтересів батьків, останні не повинні представляти інтереси дитини. Тому якщо такі випадки матимуть місце та суд при розгляді справи встановить це, він повинен зупинити провадження у справі і запропонувати органу опіки та піклування чи іншому органу, визначеному законом, замінити законного представника. Це положення поширюється на випадки, коли у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, немає представника.

Разом з тим, треба погодитись з позицією С.Я.Фурси, що суд лише формально призначає опікуна чи піклувальника, а пропозицію робить орган опіки та піклування. Отже, діяльність суду зводиться до призначення конкретної кандидатури опікуном або піклувальником;

2)договірне представництво, що ґрунтується на правочині між довірителем та представником.

Даний вид представництва є найбільш розповсюдженим, оскільки як самі особи, так і їх законні представники мають право доручати ведення справи у суді іншим особам. Необхідною умовою для здійснення представництва є взаємне волевиявлення довірителя та представника, а також представлення суду належним чином оформлених повноважень. До договірного представництва можна віднести й представництво юридичних осіб, в змісті якого, як правило, лежить трудовий договір, і представництво на підставі довіреностей. У теорії іноді виділяють статутне представництво, але повноваження одного із засновників товариства обумовлюються договором між всіма засновниками. Так само можна трансформувати і призначення на посаду, оскільки особі пропонується відповідна посада, а остання погоджується її зайняти і виконувати встановлені для неї обов'язки. Тому в основі і цього виду представництва є договір.

Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам, така процесуальна конструкція у цивільному процесі іменується «субпредставництвом», останній на відміну від законного представника здійснює добровільне (договірне) представництво. Слід зазначити, що договірне представництво також допускає передоручення (ст. 240 ЦК).

Б) Залежно від процесуального статусу довірителя можна виділити такі види процесуального представництва:

1)представництво прав та охоронюваних законом інтересів сторін.

Йдеться про представництво порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів позивача, відповідача; заявника та заінтересованих осіб у справах окремого провадження (крім справ про усиновлення);

2)представництво третіх осіб. Йдеться про здійснення представницьких функцій від імені та в інтересах третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Слід нагадати, що стороною чи третьою особою у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Отож можна виділити представництво прав та законних інтересів фізичних осіб; представництво юридичних осіб, що здійснюють їх органи у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням; представництво інтересів держави, що здійснюється відповідними органами державної влади в межах їх компетенції через свого представника.

В) Залежно від статусу особияка здійснює представницькі функції, виділяють два основні види представництва:

1) представництво, що здійснюється адвокатом;

2) представництво, що здійснюється особою, яка досягла 18-річного віку, має цивільну процесуальну дієздатність та належним чином оформлені повноваження.

Розділ 2. Загальна характеристика представників в суді, їх сутність та правове закріплення

2.1. Процесуальні права і обов’язки представника в цивільному процесі

Представниками сторін і третіх осіб у суді можуть бути:

1) члени органів управління, працівники державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій - в справах цих підприємств, установ і організацій;

2) уповноважені професійних спілок - у справах осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійними спілками;

3) уповноважені організацій, яким їх статутом чи положенням надано право представляти інтереси членів цих організацій, - у справах членів цих організацій;

4) адвокати;

5) один із співучасників за дорученням інших співучасників (стаття 104 цього Кодексу);

6) інші особи, допущені судом, який розглядає справу, до представництва в даній справі.

Повноваження представників сторін і третіх осіб на ведення справи в суді повинні бути стверджені такими документами:

1) членів колегіальних органів управління колгоспами, іншими кооперативними організаціями, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями - витягом з протоколу засідання належного органу управління, що уповноважив вести справу в суді;

2) працівників підприємств, установ, організацій - довіреністю від імені підприємства, установи, організації;

3) уповноважених профспілок - довіреністю відповідного профспілкового органу;

4) адвокатів - ордером, виданим юридичною консультацією;

5) інших осіб - довіреністю чи усною заявою довірителя з занесенням її до протоколу судового засідання.

Оригінали документів, зазначені у цій статті, або копії з них приєднуються судом до справи.

Повноваження на ведення справи в судi дає представниковi право на вчинення вiд iменi особи, яку вiн представляє, всiх процесуальних дiй, крiм передачi справи в товариський чи третейський суд, повної або часткової вiдмови вiд позовних вимог, визнання позову, змiни предмета позову, укладення мирової угоди, передачi повноважень iншiй особi (передоручення), оскарження рiшення суду, подачi виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. —Решетняк В.І., Черних І.І. Заочне виробництво і судовий наказ у цивільному процесі.М.2007. -480 С

Повноваження представника на вчинення кожної iз зазначених в цiй статтi дiй повиннi бути спецiально обумовленi у виданiй йому довiреностi.

Представники сторiн та третiх осiб, що є службовими особами, а також члени колегiї адвокатiв за несумлiнне ведення справи вiдповiдають у дисциплiнарному порядку або в порядку громадського впливу.

2.2. Повноваження судових представників, обсяг відповідальності

Процесуальний представник має право вчиняти всі процесуальні дії, що і особа, інтереси якої він представляє. Тобто фактично у ч. 1 ст. 44 ЦПК йдеться не лише про передбачені ст. 27 ЦПК загальні права і обов’язки осіб, які беруть участь у справі, а й про спеціальні права і обов’язки сторін, передбачені статтями 31, 175 ЦПК України. Єдиною умовою у даному випадку є наявність повноважень на ведення справи у суді.

При цьому доцільно враховувати, що довіритель вправі обмежити повноваження представника у суді вчиненням лише певного обсягу процесуальних дій, наприклад, здійснити представництво лише у суді першої інстанції без права укладати мирову угоду, відмовлятися від позову або визнавати його повністю чи частково тощо. Такі застереження можуть бути висловлені у довіреності або договорі.

Представництво можливе лише за умови прийняття судом повноважень представника на ведення справи у суді, які належним чином підтверджені. Зокрема, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, то застосовуватиметься п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК і вона буде залишена без розгляду.

Повноваження процесуального представника можуть бути посвідчені декількома способами:

- відповідними документами, оригінали або копії з яких мають бути подані до суду та приєднані до матеріалів справи;

- усною заявою довірителя, яка заноситься до журналу судового засідання.

Перш ніж перейти до переліку відповідних документів нагадаємо, що основним документом, що посвідчує особу, є паспорт, тому слід пам’ятати, що наявність паспорта — обов’язкова умова для участі в процесі для будь-якої особи, а для адвоката і прокурора — відповідне посвідчення. За паспортом і посвідченням встановлюється особа самого представника.

Перелік документів, що посвідчують повноваження представника у цивільному процесі, визначено ст. 42 ЦПК:

1)довіреність фізичної особи— це письмовий документ, який має бути посвідчений нотаріально або з урахуванням положень ст. 40 Закону України «Про нотаріат», який надає право представнику на вчинення процесуальних дій від імені та в інтересах довірителя. Згідно з нормами ЦПК довіреність на представництво у суді може бути посвідчена особою за місцем роботи, навчання або проживання;

2)довіреність юридичної особи або документ, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника. Така довіреність видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням з прикладенням печатки юридичної особи. Як правило, іншими документами можуть бути наказ про призначення керівника або витяг з рішення загальних зборів засновників тощо. Разом з тим при оформленні повноважень представника, який діє від імені та в інтересах юридичної особи, особливо слід звертати увагу на організаційно-правову форму відповідної юридичної особи та враховувати положення норм ЦК. У ЦК встановлені певні особливості використання довіреностей для підтвердження повноважень представників юридичних осіб. Зокрема, за ст. 122 ЦК, якщо ведення справ повного товариства доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства. Статтею 136 ЦК встановлено, що вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю;

3)свідоцтво про народження дитини або рішення про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Оскільки патронатний вихователь прирівнюється до опікунів та піклувальників, то для представництва ним у цивільному процесі останній повинен подати рішення органу опіки та піклування про призначення його патронатним вихователем (ст. 255 СК). Якщо інтереси безвісно відсутньої особи у процесі представляє опікун, призначений для опіки над його майном, то подається рішення про призначення його опікуном. А ось щодо особи, яка є охоронцем спадкового майна, то таку особу призначає нотаріус, який для ствердження його повноважень за аналогією з виконавцем заповіту (ч. 4 ст. 39 ЦПК) видає цим особам свідоцтва, які й повинні подаватися суду для посвідчення їхніх повноважень як представників;

4)ордер, виданий відповідним адвокатським об’єднанням або договором. З урахуванням положень Закону України «Про адвокатуру», поняття «ордер, виданий відповідним адвокатським об’єднанням» є лише застарілою нормою, яка не повинна мати місце у нормах чинного ЦПК. Отож зазначимо, що правовідносини між адвокатом і довірителем виникають з моменту посвідчення договору доручення, який укладається з адвокатом або адвокатським об’єднанням, фірмою тощо. Даний договір доручення та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю слід подавати до суду у разі здійснення представницьких функцій адвокатом.

Щодо надання фізичною особою повноважень представникові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання, то такі випадки мають місце, коли і довіритель, і представник з’являться в судове засідання. Формально така заява висловлюється як клопотання довірителя про допуск до участі у справі конкретної особи як її представника. У переважній більшості випадків суди допускають до участі у справі представників, не з’ясовуючи межі їх повноважень, тому у подальшому представник може діяти самостійно в процесі як представник довірителя навіть без його участі з комплексом прав та обов’язків, яким закон наділив довірителя відповідно до його статусу.

Слід зазначити, що наявність представника у справі не звільняє особу від обов’язку надати особисті пояснення у справі, якщо суд визнає це за необхідне (п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК). Дане положення пов’язане з тим, що сторони і треті особи, як правило, є безпосередніми учасниками спірних правовідносин, а представники — лише їх процесуальними представниками, тому вони не повинні висловлювати відомості про обставини справи від власного імені, якщо не були безпосередніми учасниками відповідних подій. Зокрема, поширеними є випадки, коли представництво прав декількох позивачів на підставі довіреності надається одному із співпозивачів, тоді він є одночасно і стороною, і представником інших осіб.

Розділ 3. Відмінність представництва від подібних до нього правовідносин 

3.1. Порівняння загально-цивільного представництва від представництва в цивільному процесі

Слід зазначити про те, що існує два окремих види представництва - представництво в цивільному праві і процесуальне представництво, які суттєво відрізняються одне від одного і мають різну мету. Правове становище представника в цивільному праві цілком залежить від сторони у договорі доручення і визначається ст. 386 Цивільного кодексу України, тобто відносини між повіреним і довірителем, як правило, матеріального характеру.

Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. 

Цивільний договір застосовується у випадках, коли громадяни, що беруть участь у цивільних правовідносинах, не мають можливості діяти самостійно або ці дії бажано було б довірити іншим особам, які мають кращі можливості. Так, громадяни доручають один одному здійснення купівлі, продажу, отримання чи передачу грошей або речей, отримання заробітної платні тощо. У підприємництві за допомогою такого виду договору оформлюються відносини за участю брокерських організацій чи інших посередницьких структур. —Цивільний процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України вiд 08.10.2004 - 2004 р. -  № 40, / 40-42 /, Ст. 1530, Ст. 492

З юридичної точки зору договір доручення можна вважати договором про представництво, оскільки повірений зобов’язаний діяти від імені довірителя. В цьому сенсі можна виділити окремі відносини, які випливають із договору, що притаманні як цивільному представництву, так і цивільному процесуальному (судовому) представництву. Наприклад, норма про сумлінне виконання представником своїх обов’язків. Разом з тим і процесуальному представнику можуть надаватися довірителем деякі повноваження на вчинення процесуальних дій щодо розпорядження об’єктом матеріального спору. Так, процесуальний представник може користуватися правом на одержання присудженого майна або грошей за наявності у нього повноважень, які чітко вказані в його довіреності згідно зі ст. 115 Цивільного процесуального кодексу України. Правове ж становище процесуального представника як самостійного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві визначається нормами статей 98, 112, 113, 117 Цивільного процесуального кодексу України. Ці функції також визначені статтями 1, 6 Закону України "Про адвокатуру". Мета процесуального представника допомогти особі, яку представляють у здійсненні її процесуальних прав, попередити їх порушення у цивільному процесі, домогтися для неї найбільш сприятливого рішення і надати суду допомогу у здійсненні правосуддя у цивільних справах. Засоби досягнення цієї мети також різні. Процесуальний представник для досягнення своєї мети може користуватися лише засобами, вказаними у законі (наприклад позов, зустрічний позов, заперечення, клопотання та ін.). В цивільному ж праві ці засоби визначає особа, яку представляють, або, за розсудом представника, у певних випадках і він сам. Необхідно звернути увагу і на те, що норми інституту представництва у цивільному праві не встановлюють, хто конкретно може бути представником, а хто ні. В цивільному процесі до рішення цього питання інший підхід. Тут чітко і повно встановлено, хто може виступати в суді представником (ст.112, 113 ЦПК України), а також, кому і за яких обставин це заборонено (ст.116 ЦПКУ) —Цивільний процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України вiд 08.10.2004 - 2004 р. -  № 40, / 40-42 /, Ст. 1530. Доречно також звернути увагу на те, що підготовка документації, вся технічна робота забирають у юриста певну кількість зусиль та часу, що відволікає його від основної діяльності - роботи над законодавством, яке, до речі, в Україні дуже швидко змінюється. Останнім часом непоодинокі випадки участі у справі двох, трьох і більше представників. Але це можуть собі дозволити або достатньо заможні громадяни, або потужні фірми чи організації. Говорячи про види цивільного процесуального представництва, варто зупинитися на

класифікації за підставами залежно від юридичної значущості волевиявлення особи, яку представляють. Для виникнення цивільно-процесуального представництва слід розрізняти:

а) представництво добровільне;

б) представництво обов’язкове.

Добровільне представництво може бути, по-перше, договірним і, по-друге, представництвом, що ґрунтується на членстві в громадських організаціях, яке ще має назву "суспільне представництво". Договірне представництво підставою свого виникнення має або цивільний договір доручення, або трудовий договір, з яких випливають повноваження представника з ведення справи в суді. Договірними представниками в суді є адвокати, юрисконсульти та інші працівники підприємств, організацій та установ - у справах цих юридичних осіб; особи, допущені судом до представництва у справі. Серед договірних представників найбільш розповсюджена участь адвокатів, юрисконсультів, співробітників юридичних фірм. Представництво обов’язкове, в свою чергу, поділяється на законне, в якому коло повноважень представника визначається законом, та статутне, за яким ці повноваження визначаються статутами та положеннями, які мають статус юридичної особи, яку представляють.

Отже, представництво в суді, тобто процесуальне представництво, є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидом загально цивільного, як іноді доводять в судовій практиці та в юридичній літературі.

Висновки

Підсумовуючи курсову роботу ми можемо зробити такі висновки.

Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.

Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов'язків є представництво.

Представництво - це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.

Представництво характеризується наступними ознаками:

- цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;

- представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);

- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;

- правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захищати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою кваліфікованих юристів.

Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортними засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на допомогу приходить представник.

Представництво за законом має місце тоді, коли особа-представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними актами. До призначення представника той, кого представляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприклад, від представництва судового або процесуального.

На мій погляд, представництво в цивільному процесі має важливе значення. У житті можуть скластися різні ситуації, коли неможливо самому представляти свої інтереси, в силу якихось обставин (наприклад, через хворобу або від'їзду або просто недостатніх знань), і тоді має сенс вдатися до допомоги представника. Мета представництва - здійснення представником юридичних дій, які встановлюють, змінюють або припиняють права і обов'язки у яку представляють. Серед даних дій найбільше значення мають двосторонні й односторонні угоди. Важливу роль відіграють і інші юридичні дії: приймання продукції, складання актів про недоліки товарів, пред'явлення претензій та позовів і т.д.

Інститут представництва найбільш повно врегульоване в нашому законодавстві і має важливе значення в житті суспільства. 

Список використаної літератури

1). Нормативний матеріал

  1. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  2. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003.
  3. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004.
  4. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. № 2453-VІ // Відомості Верховної Ради  України. – 2010. – № 41-42, 43.
  5. Курс цивільного права.: підручник / В.В.Комаров, В.А.Бігун, В.В.Баранкова та ін.; за ред. В.В.Комарова. – Х.: Право, 2011. – 1352 с.
  6. Сімейний кодекс України //Відомості Верховної Ради України вiд 31.05.2002 – 2002. -  № 21. – Ст.135.
  7. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 17.12.1971 - 1971 р.
  8. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI [Електронний ресурс] Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5076-17. - Назва з екрану.
  9. Постанова Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-09. - Назва з екрану.

2). Спеціальна література

1. Атамась Т. Представництво в суді // Право України. – 1997, № 6.

2. Бобренко Л, Скловский К. Вопросы гражданского представительства в судебной практике // Сов. юстиция, 1982, № 9. – С.14.

3. Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії: Практичний посібник.

4. Курс цивільного процесуального права: підручник /В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранковата ін.; за ред. В.В. Комарова. – Х.: Право, 2011.

5. Цивільне право України: підручник /за заг. Ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004.

6. Шерстюк В.М. Судебное представительство. – М., 1988.

7. Шерстюк В.М. Отличие судебного представительства от других правовых институтов. //Вопросы развития теории гражданского процесуального права. М., 1981. – с. 41.

8. Штефан М.И., Дрижчаная О.Г., Представительство граждан в суде.

3). Матеріали практики

1. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2010 р. (за даними судової статистики) [Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2011. - № 5 (129).

2. Де Сальвиа, М. Прецеденти Европейского суда по правам человека. Ру- ководящие принципи судебной практики, относящейся к Европейской конвенции о защите прав человека и основних свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. [Текст] / М. де Сальвиа. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004.

Комаров, В. В. Цивільне процесуальне право України: практика застосування [Текст] : навч. посіб. для юрид. вищ. навч. закл. і фак. / В. В.. - Х. : Основа, 1993.

3. Комаров, В. В. Питання цивільного процесу у практиці Верховного Суду України [Текст] / В. В. Комаров. - Х. : Право, 2011.

Загальна характеристика інституту представництва в цивільному процесі України на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Загальна характеристика цивільного права України

2. Реферат Загальна характеристика податкової системи України

3. Реферат Загальна характеристика Конституції України як основного закону нашої держави

4. Реферат ПРЕДМЕТ КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

5. Реферат ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

6. Реферат Загальна періодизація історії України

7. Реферат ПОЛІВАРІАТИВНІСТЬ ЯК ОЗНАКА ПІДГОТОВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

8. Реферат МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯУ ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

9. Реферат Торгівля, її загальна характеристика

10. Реферат Загальна характеристика видів мистецтва