Новости

Драма «Шевці» Станіслава Віткевича в контексті польського модернізму

Работа добавлена:






Драма «Шевці» Станіслава Віткевича в контексті польського модернізму на http://mirrorref.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Інститут філології та журналістики

Кафедра слов’янської філології

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

Драма «Шевці» Станіслава Віткевича в контексті польського модернізму

Виконала студентка3 курсу

                                                                            Спеціальності «Мова та

                                                                           література (польська)»

                                                                  Денисовець Ірина

                                                                    Науковий керівник

                                                                 Вишневська О.А.

Луцьк-2016

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. МОДЕРНІЗМ ЯК ЕСТЕТИЧНЕ ЯВИЩЕ…………….6

1.1. Поняття модернізму в польському та українському літературознавстві: основні напрями модернізму ………………………………………………6

1.2. Модернізм у польській літературі……………………………………..9

РОЗДІЛ 2. ДРАМА «ШЕВЦІ» В КОНТЕКСТІ ПОЛЬСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ…………………………………………………………16

2.1. Історія написання твору……………………………………………... 16

2.2. «Шевці» Станіслава Віткевича та «Весілля» Станіслава Виспянського: компаративний аналіз ……………………………………………………. 18

ВИСНОВКИ……………………………………………………………28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………31

ВСТУП

Непересічним явищем у польському науковому житті та літературному процесі є творчість відомого філософа, художника, автора теорії Чистої Форми, письменника Станіслава Ігнаци Віткевича(1885-1939). Його можна по-праву назвати феноменом польського театру, драматургії і загалом культури періоду міжвоєнного двадцятиліття. Разом із Бруно Шульцом, Вітольдом Ґомбровичем у прозі, Константи Ільдефонсом Ґалчинським у поезії він здійснив “гротескову революцію” у тогочасному реалістично-модерністському письменстві, ставши в один ряд із майстрами світового авангарду і водночас духовно залишаючись польським автором [1]. С.Віткевич був не тільки письменником (прозаїком і драматургом), публіцистом, художником, культурологом і філософом, а й реформатором і теоретиком сценічного мистецтва, ставши ідеологом формізму, створивши концепцію Чистої Форми. Не випадково за універсальну обдарованість і всебічно талановиту особистість Віткаци Артур Гутнікевич назвав його “постаттю мало не ренесансовою з виразними рисами геніальності” [2, 16].

За теорією Чистої Форми, започаткованої С.Віткевичем, він протиставив реалістично-натуралістичному, “нормальному” театру театр форм і речей, які втратили своє першопочаткове значення і “пов’язуються між собою поза логічною та суто формальною” [2, 20] грою уяви, кольорів, асоціацій, а їх поєднання несе несподівано вражаючий і найголовніше метафізичний ефект.

У драмах Віткевича присутній трагічний погляд на навколишній сучасний світ, жорстокий та нищівний, у якому, крім лозунгу “місто, маса і машина”, немає місця для духовності, для культурних пріоритетів та краси і витонченості.

Його твори відрізняє не тільки дивина й витонченість, а й прагнення відобразити нові реалії, нові підходи науки і техніки, їх вплив на образ людини.

Однією із найяскравіших драм С.Віткевича вважаються його “Шевці” [13,181], які називають театром “великої політичної метафори”.

Єжи Евгуніуш Пломенський, Тадеуш Котарбінський, Ян Блонський, Контстанти Пузина[20]та інші польські літературознавці й лінгвісти у своїх наукових роботах вивчали життєвий і творчий шлях митця, намагалися пізнати його творчу особистість, збагнути особливості перцепції Всесвіту. Проте, незважаючи на різноманітність досліджень, місце його драми в літературі модернізму залишається нез’ясованим. Відсутні порівняння з іншими  творами літератури модернізму таких як «Весілля» Станіслава Виспянського. Саме цим визначається новизнаактуальність нашої курсової роботи.

Мета роботиполягає у з’ясуванні місця драми «Шевці» Станіслава Віткевича в контексті польського модернізму.

Мета передбачає виконання такихзавдань:

  • Прослідкувати розвиток модернізму в українському та польському літературознавстві; визначити основні напрями жанру.
  • Провести порівняльний аналіз творів «Шевці» С.Віткевича, «Весілля» С.Виспянського за чіткою схемою.
  • На основі проведеного порівняльного аналізу виявити спільні і відмінні риси між зразками різних драм цього жанру.

Для розв’язування поставлених завдань використано такіметоди наукового дослідження:теоретичний аналіз узагальнень, аналізу і синтезу, порівняння.

Джерельною базоюкурсової роботи стала драма «Шевці» Станіслава Ігнаци Віткевича, драма «Мораль пані Дульської» Г.Запольської та «Весілля» С.Виспянського.

Об’єкт дослідження — драма «Шевці» Станіслава Ігнаци Віткевича».

Предмет дослідження—ознаки та риси модернізму у творі «Шевці» С.Віткевича.

Структура роботи.Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, які узагальнюють основні результати проведеного дослідження, списку використаних джерел (21 позицію). Обсяг роботи–32сторінок машинописного тексту.

РОЗДІЛ 1. МОДЕРНІЗМ ЯК ЕСТЕТИЧНЕ ЯВИЩЕ

1.1. Поняття модернізму в польському та українському літературознавстві.

Модернізм - (від французького "moderne" - новітній, сучасний).

У славістиці за останні 15 – 20 років зріс інтерес до літературного модернізму як типологічного явища. Проблематику сучасного слов’янського літературознавства становлять дослідження, в яких визначається рівень наближення національних варіантів модернізму до європейського модерністського зразка. При цьому відзначається приналежність до європейського руху, але підкреслюється специфічність і самобутність слов’янського художнього досвіду. Не претендуючи на вичерпність, зазначимо, що польський модернізм за цей період досліджувався у польському літературознавстві Я.Прокопом, К.Вікою, А.Гутникевичем, М.Подраза-Квятковською, Я.Кольбушевським, у польському мовознавстві – Р.Ничем[6, 28].

Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний) — сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Саме похідне слово «модерн» пов'язане з ідеєю чогось нового та нетрадиційного. І новизна разом з антитрадиціоналізмом (хоча й модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком) є визначальними рисами модернізму[6, 25].

Не існує одностайної думки щодо виникнення модернізму. Тривалий час вважалося, що зародився він у Франції в 70-х роках XIX століття, а найпершими проявами модернізму були імпресіонізм і символізм. Останнім часом поширюється точка зору, відповідно до якої генезис модернізму пов'язується з XX століттям, точніше, з першим його десятиріччям. Окремі дослідники взагалі поняття «модернізм» вважають недоречним. Говорити, мовляв, слід лише про окремі напрями в сучасній літературі та мистецтві, а не об'єднувати їх під назвою, яку, до того ж, не можна визнати задовільною. Дійсно, кожна модерністська школа має своє неповторне обличчя, конкретно-часові визначники, художні настанови. Модерністські напрями нерідко ведуть між собою літературні війни, наприклад, експресіонізм з імпресіонізмом, а імажинізм з футуризмом [3,43].

ОСНОВНІ НАПРЯМИ МОДЕРНІЗМУ

Найбільшого поширення модернізм набув у образотворчому мистецтві. Батьківщиною модернізму стала Франція. У Парижі, французькій столиці, на початку XX ст. жило і працювало багато молодих талановитих художників, вихідців з різних країн, які шукали нові шляхи у мистецтві: П. Пікассо, А. Матісс, Ж. Брак, А. Модільяні, М. Шагал, О. Архипенко та ін. Молоді художники влаштовували виставки своїх творів, дискутували з приводу різноманітних художніх течій [10,315].

Один з найвідоміших напрямків модернізму — кубізм — з´явився у 1908 р. Основоположниками цього напрямку вважаються П. Пікассо, Ж. Брак, Ф. Леже. Це була перша течія в живописі, яка повністю відмовилася від естетичного принципу наслідування дійсності класичного мистецтва. Кубісти вважали, що живописний твір повинен передавати якісь узагальнені філософські ідеї, а не об´єктивні реалії життя[3,45].

Виникнення розвиненого, вже "поза-декадентського" модернізму більшість дослідників пов’язує з експресіонізмом.Батьківщиною експресіонізму була Німеччина, де виникли перші спілки молодих художників, занепокоєних долею культури напередодні першої світової війни. Художникам-експресіоністам світ вбачався абсурдним, негармонійним і хаотичним, ворожим щодо "природної" людини[3,47].

Естетичні принципи абстракціонізму виклав основоположник цього напряму російський художник В. Кандинський (1866—1944) у книзі «Про духовне в мистецтві» (1911). Абстракціоністи (лат. abstractus — відокремлений) цілковито відокремилися від реалістичного зображення предметів і явищ навколишнього світу, намагаючись передати якісь ідеї, боролися проти сюжетності в живописі.

Початок абстракціонізму (від лат. "далекий від дійсності") припадає на 10-ті рр. нашого століття, а друга хвиля його розквіту почалася вже після Другої світової війни (супрематизм, неопластицизм тощо). Абстракціонізм - це безпредметне мистецтво, яке повністю відмовляється від зображення реальної дійсності і людини[3,48].

Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — авангардистська течія в літературі й мистецтві 10—30-х років XX століття. Батьківщиною футуризму була Італія. У 1909 році італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті друкує в паризькій газеті «Фігаро» перший маніфест футуризму. Через рік з'являються футуристичні маніфести італійських художників (У. Боччоні, Л. Руссоло, Дж. Северіні) і музикантів (Б. Прателла та ін.)[3,51].

У 1916 р. у Швейцарії виникдадаїзм (фр. dadaisme, від dada — дитячий коник, переносно — дитячий лепет) — модерністська течія в мистецтві, характерними рисами якої були зумисний примітивізм, антиестетизм (Т. Тзара, М. Дюшан, Г. Грос)[3,53].

Отже, Модернізм—художньо-естетична система, що склалася, починаючи від 20-х років ХХ сторіччя, як характерне відображення кризи буржуазного суспільства, протиріч буржуазної масової та індивідуалістичної свідомості.Модернізм виявився в усіх галузях художньої творчості. Основні естетичні принципи модернізму в літературі — потік свідомості, в образотворчому мистецтві — заперечення зображальності, у музиці — заперечення звукової організованості (мелодії, гармонії, поліфонії; електронна музика), в театрі — відсутність логіки розгортання драматичної дії. Часто формалістичне новаторство для митців ставало самоціллю. З´являються нові жанри: колаж, інсталяція, хепенінг, перформанс тощо. Для модернізму характерні елітарність, відстороненість від масової культури.

1.2. Модернізм у польській літературі.

Ключовою  проблемою пояснення модернізму в Польщі є реконструкція визначників сучасності як парадигми, яка охоплює не тільки різноманітні і відмінні явища, але ті, які суперечать один одному. До терміну "сучасності" від самого початку двадцятого століття, належали як питання однакові в літературі по всій Європі, а також ті, які були абсолютно різні в різних країнах. Історія у ХХ столітті була іншою в Англії, Скандинавії, Франції, Швейцарії, у Німеччині у Польщі, Росії, на Балканах, а також у США або в Південній Америці. Так що проблеми "сучасності" були - в різних країнах різні - питання художні і нехудожні, літературні, і ті, які не мають нічого спільного з літературою. Справа в тому, що модернізм був не тільки рухом літературним (художнім), хоча література (і мистецтво) були його найбільш важливими цінностями і способами їх вираження. У двох словах: модернізм був великою ревізією дев’ятнадцяти столітньої моделі світу—як його спроба радикально змінити, так і зберегти його досягнення. Як розгляд модернізму в його буквальному сенсі—уживаючи цитату С.Бжозовського «бунт квітів проти свого коріння». Як захист культури перед новими загрозами, модернізм був великою герменевтикою перед її сучасними досягненнями. Крім того, в центрі модернізму були не тільки художні питання (тут: літературні), але перш за все соціальні, філософські, антропологічні, релігійні, етичні, моральні і т. п., які література модернізму по-своєму фільтрувала, висловлювала, діагностувала або просто відкривала, а потім переходила до спеціалізованих галузей знань. Найвидатніші польські письменникиXXст. є також одночасно модерністами і мислителями (Іжиковський, Гомбрович, Віткевич, Мілош, Я.Мацкевич, Стемповський, Ват,  Лем, Я.Я. Щепанський та ін.) В їх творчості, звичайно, розкриваються  проблеми сучасної поетичної літератури, але питання, які повинна мати та література, підпорядкована не тільки аналізу художньої мови, а питанням про філософію людини, концепцію сучасності, про місце культури в ній і сенсі історичних досягненьXXст. для відомостей про те, ким є людина[7,318].

Якщо в конденсований спосіб назвати питання, які—крім художнього—були в літературі минулого століття показниками сучасності, то назвати треба, наприклад, такі: наукова революція і її наслідки, що складаються з одномірної, безперервної, об’єктивної, по суті, стабільної картини світу)Дедекінд, Больцман, Ейнштейн, Гедель, Гейзенберг, Бор, Планк); психоаналіз і нова психологія; місце еротизму і сексуальності в житті людини; соціальний статус жінок(емансипація) і різних питань фемінізму; мультикультуралізм; форма і зміст тоталітаризму)нацистського і комуністичного); протистояння між лібералізмом і тоталітаризмом; націоналізм і універсалізм(космополітизм); пам’ять в суспільній свідомості; проблема у етнології, історії, релігії, ідеології, філософська антропологія; нове розуміння мови і космічних систем словесної культури; стереотипи масової культури; стереотипи в моделюванні образу світу за допомогою засобів масової інформації або пропаганди; цензура як джерело табу в суспільній дискусії на теми і т. д[4,20]. Справді, модернізм був в довгій перспективі внаслідок процесу індустріалізації, проте в самому мистецтві був багатогранною теорією культури і її аспектів, дослідженням цих аспектів і наслідків сучасності—особливо для розуміння людини.

У цій моделі модернізму у польській літературі існує місце для вкрай різних ідей «сучасності» як, наприклад, у творчості Мілоша, Герберта, Рожевича і Шимборської, Одоєвського та багато інших письменників. Але мова не про імена, а про так зване стабілізоване розуміння «модернізму» в історії польської літературиXX ст., які не будуть задіяне тільки в одне, доволі прийняте розуміння сучасності. Сьогодні це є нашою теоретичною конструкцією, сучасною інтерпретацією ідей, проблем чи окремих елементів поетики. Реконструкція сучасності в літературі не може покладатись лише на описі тієї чи іншої стратегії вираження, яка, буде завжди виокремлена на основі довільних критерії, прийнятих перекладачем. Література модернізму ще не знала для всіх ідентичного показника сучасності, а історія літератури вже неодноразово жартувала з тих «Наполеонів», які носять його в рюкзаку…[15,590].

Історик літератури, який пише про модернізм у Польщі мусить ввести різні концепції сучасності в літературі, тому що  все разом—як його радикальне заперечення і доповнення—створюють явище, яке можна назвати «модернізмом». Тепер ніхто не може знати, які з дев’ятнадцятивічних визначень модернізму будуть надихати письменників наступного покоління. Варто пам’ятати, що історія літературиXXст., а також польської літератури, це історія про швидку девальвацію наступної концепції «сучасності» ц мистецтві, а навіть їх відторгнення наступними поколіннями[15,590].

Найбільшим недоліком поділу літератури на періоди не те, як часто підкреслюється «нарізання» історії літератури, але їх непридатність до опису польської літературиXX ст. в цілому. Найзручнішим терміном, який більш-менш узгоджено уможливлює опис а не розвиток літературних явищ у всьому їх різноманітті—просто «модернізм». Як же тоді може виглядати ціла схема історично-літературного модернізму?

Польська література XX ст з’являється з так званого перелому анти позитивізму кінцяXIXст. Перше покоління польських письменників і модерністських артистів присвоїли польському мистецтву головні артистичні і філософські ідеї Заходу і Сходу, ідеї автономії та мистецтва, її зв’язку різних галузей, зв’язку літератури зі знаннями про людину( філософією, психологією, етнологією), ідею наднаціонального і культурного для транс культурного характеру мотивів і артистичних ресурсів, а перш за все ідею багатозначності твору[17,476]. Заслугою перших модерністів було звернення уваги на умовний характер художньої творчості, на соціальний, а не індивідуальний характер її форм. Вже в період Молодої Польщі викристалізувалася думка, що сучасним мистецтвом є аналіз, викриття, відставка готових форм представлення реальності (Іжиковський, Берент, Яворський, Віткевич); що завданням «нового мистецтва» є прагнення синтезувати елементи спрощення, витягнути їх сутність або викинути них як повністю штучні і умовні. Модерністи на переломі століття покинули натуралістичну ідею мистецтва як «шматок життя» і «етнографічного документу». «Нове мистецтво» не повинне було починатися, як донині, від додавання форми до предмета, а навпаки. Її ініціальним елементом ставала форма, під час формування якої лише виникав предмет. Почавши від Ван Гога для всіх модерністів очевидно, що мистецтво це не копіювання реальності, а його конструювання. Правила цього конструювання могли бути радикально різними( так як натуралістично-символічна ідея «темпераменту артиста», гібридні твори—«мішки», монтажі різних записів і т. д.) однак та ідея триває незміною протягомXX ст. у всіх домінантах модернізму, втілюючись в різноманітні ресурси, естетики чи цінності. ЇЇ ефектом було санкціонування плюралізму літературних «медіа» ( видів, стилів, тем), тобто імпульс перманентного переступання границь літератури. Після 1918 року та ідея не являє вже ні для кого ані відкриття, ані виклику, є просто азбукою сучасного мистецтва завдяки якого утворюється література.[17,476-478].

Перший період творчості письменників-модерністів припав на час не існування польської держави, тому лише виникнення Другої Республіки радикально змінило характер модернізму в Польщі, надаючи йому більш інституційні форми. Незважаючи на радикальну опозицію по відношенню до першого утворення модерністів, в двадцятих роках продовжилась зацікавленість головними ідеями європейського «сучасного(нового) мистецтва». У загальному сприйнятті зникло розуміння мистецтва як метафізичного абсолюту (типове для Молодої Польщі), а головними девізами стали в літературі показники модернізму(повсякдення, загальність) і сучасності(експеримент, забава, деформація, пародія, форма). Однак ті ідеї походили фактично з ранньомодерністських натхнень переломуXIXі XX ст. [10, 316].(кубізм, футуризм, дадаїзм), хоч після 1918 р. що вважається показником радикального зриву з літературою попередньої декади. Адже також модерністи другої і третьої декадиXXст. ідентично як художники раннього модернізму, не були задоволені з того, що бачать і які ефекти цього побаченого в літературі. Тому, однаково для авангардистів, футуристів, кубістів чи сюрреалістів, подібно як раніше в символістів, експресіоністів чи класицистів, ідея представлення світу позначала конструювання справи як автономного буття—незалежно від того, чи був ним ранньомодерністський пейзаж душі, авангардний текст як монтаж чи одноразовий, ситуативний ґатунок висловлювання. Автономний по відношенню до реальності модерністський текст ставав однак одночасно залежним від постаті автора і модальності його мови як джерела створення реальності. Модерністи авангарду досягнули також ключового винаходу культури раннього модернізму—по візуалізації тексту(радикально, ясна річ, змінюючи її сенс). Орнамент сецесії замінили в «тексти-картини», вимагаючи читання з декількох точок зору, а малюнки і нотні записи залучили до вербального запису.

Зв’язок між цими двома періодами польського модернізму мав також персональний характер. Після 1918 року надалі творили письменник які сформувалися в першому періоді модернізму: напр. Іжиковський, Берент, Віткевич, Рубанок, Жеромський. Інші, дотепер дебютанти такі як Ват—залишалися під безпосереднім впливом раннього модернізму. Значення їх творчості стало виразнішим в тридцятих роках, коли зникла зацікавленість сучасністю авангарду, а відродилась зацікавленість результатами наук про людину—психоаналізу, суспільної психології, теорії уяви, сприйняття, нових концепцій історії і т. д. Коли в двадцятих роках домінував модерністський культ урбанізації, а також необмежених художніх і цивілізаційних можливостей, то в тридцятих роках наростає зацікавленість провінцією, психологічними, ідейними і суспільними заплутуваннями особистості і суспільства, а також відчуття катастрофи, що наближається.

В результаті Другої Світової війни(двох окупацій—німецької і радянської) був знищений доробок модернізації попередніх поколінь—установи і суспільна структураII Речі Посполитої. Під час війни загинули або померли більшість польських модерністів першого періоду( Іжиковський, Берент, Віткевич), померли або були вбиті молодші письменники(Щульз, Чехович, Трембінський, Гінчанка), інші були змушені емігрувати( Гомбрович, Страшевич, Топорська, Гемар, Лейпціг). Література, яку створювали як під час війни в Польщі, такі і за її межами, була продовженням модернізму Другої Речі Посполитої. Безперервність модернізму у польській літературіXX ст. врятувала еміграційна література. У свою чергу польські письменники, поступово звільняючись з комуністичних цензурних і інтелектуальних обмежень, відкрили нові простори суспільного, індивідуального та художнього досвіду. Ці відмінності між еміграційною та національною літературою належать до характерних рис польського модернізму після 1945 р. Ключовою традицією для модернізму в еміграційній літературі були тридцяті роки. Якщо в еміграційній літературі домінувала «класична» концепція мови, то в національній літературі великими досягненням були різноманітні пост авангардові варіанти лінгвізму. То завдяки ним специфічною ознакою польського модернізму сталася програмова недовіра по відношенню до мови як системи і її суспільного використання. Після 1956 року, а фактично після 1976 наступає в Польщі повільний осмос обох літератур, апогей яких припадає на дев’яності роки, коли модерністські твори еміграційної літератури від кількадесяти років стають партнерами найновішої національної літератури і головною областю зацікавлень критики. У дев’яностих роках поділ на еміграційну та національну літератури перестає існувати, в результаті чого з’єднуються з собою два різні варіанти польського модернізму. Опис цих двох модерністських традицій чекає на свого дослідника.[15, 586-590].

Незважаючи на політичні зміни в останніх декадах 20 ст. є натхнення, яке ввело до польської літератури повоєнні модерністські покоління. У цьому періоді відродилися характерні домінанти для літератури Другої Речі Посполитої, однак вже в інших конфігураціях. Місце символізму зайняли: віталізм, конвенціоналізм, релаціонізм. В останніх декадах модерністські традиції надалі присутні в творчості письменників, які дебютували як впродовж останніх десятирічь ( напр. Івашкевич, Малевська, Герберт, Шимборська, Білошевський), так і в останні роки( Токарчук, Стасюк). Ці традиції оживила також польська рецепція найважливіших досягнень західного модернізму, напр. Ніцше, Маліновського та інших. Як це не парадоксально, відродження ідеї сучасності супроводжується спробами вийти за рамки модерністської традиції, чому служать пост модернізовані найоригінальніші твори польського модернізму, а перш за все, адаптація гасел постмодернізму в різноманітних його версіях, напр. як деконструкція естетичних та ідейних канонів, канонізація масової культури, ідея концепції програмового творення текстів з літературних стереотипів, анти літератури, а також інкорпорація ринку до поетики текстів. Важко однак сьогодні сказати, чи ці явища є перевищенням границь модернізму, чи всього лише наступним його варіантом. Історично літературний аналіз неможливий з огляду на занадто малий часовий проміжок.[17,474].

РОЗДІЛ 2. ДРАМА «ШЕВЦІ» В КОНТЕКСТІ ПОЛЬСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ

Література модернізму є рішучим протестом і запереченням художніх принципів реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю, деміфологізмом, аметафізичністю. Той же К. Фідлер зауважує: «Мистецтво аж ніяк не покликане проникати в низьку дійсність, що є дійсністю всіх людей...» Але в той же час модернізм не приймає романтичної втечі від дійсності. Мистецтво, за виразом Фідлера, не має «сумнівного покликання врятувати людей від дійсності, виходячи з казкового королівства». Якщо донині, зазначає теоретик, точилися суперечки «за право виражати сутність художньої діяльності» — «наслідування чи перетворення дійсності» (тобто, як бачимо, суперечка реалістів з романтиками), то модернізм на місце цих традиційних двох принципів висуває свій, третій, — «створення нової дійсності»[7,318].

2.1. Історія написання твору.

Працю над «Шевцями», своєю останньою збереженою драмою С.І.Віткевич розпочав імовірно вже під кінець червня 1927 року, незабаром по опублікуванні «Прощання осені».  Тоді почав писати другий зрілий роман «Ненаситність», який закінчив у грудні. Працею над «Шевцями» Віткевич займався, головним чином, в 1931-1934 роках, пишучи паралельно першу частину роману «Єдиний вихід». Свою останню збережену драму закінчив 6 березня 1934 року, але твір не був надрукований за життя автора. «Шевці» відрізняються від більш ранніх драм Віткевича у багатьох відношеннях, бо виникли в періоді розчарування театральним досвідом автора Нового Визволення і по припиненню спроб як художньої, так і драматургічної творчості в Чистій Формі. Спантеличений  нерозумінням своїх естетичних концепцій і негативним прийняттям постановки своїх мистецтв, Віткевич звернувся до роману, якого не враховував за справжній витвір мистецтва, оскільки досягнення Чистої форми в тому випадку було згідно нього неможливе. Прозаїчні твори стали для автора «Ненаситності» способом презентації власних сучасних і філософічних поглядів, які знаходилися на той час в центрі його зацікавлень.

Початок тридцятих років це також період інтенсивної праці Віткевича над власною філософічною системою, яка була викладена в праці «Поняття і твердження, що містяться в собі через поняття Існування». Виданню цієї справи передували численні пресові статті, Віткевич брав участь теж у філософських конференціях і проводив кореспонденції з різними філософами.

Започаткований вже в половині двадцятих років відхід від творчості в Чистій Формі, теоретичним засновником якої залишився однак  Віткевич —також повернення до роману і філософії знайшли своє безпосереднє слово у «Шевцях». Подібно як у випадку «Прощання осені» чи «Зажерливість» Віткевич ставив собі за мету не створення витвору мистецтва, яке реалізує  заснування Чистої Форми, а представлення власної, катастрофічної концепції сучасного розвитку, а також оцінка тодішньої політичної ситуації в Польщі і Європі.

В останній збереженій драмі автора «Нового визволення»  знайшли своє відображення не тільки філософські і сучасні зацікавлення, але також її публіцистична пристрасть. Дія «Шевців» відбувається в майбутньому, проте Віткевич виявляє її однак через призму двадцятиліття, вміщуючи часто в драмі  натяки до тодішнього характеру публічного життя, головним чином, письменників і філософів, але теж і політиків, які мають вплив на форму тодішньої реальності.

У драмі з'являються численні звернення до філософських концепцій, з якими полемізував Віткевич, як до його власних поглядів. Багато місця займають в Шевцях суспільні і політичні проблеми, які порушував Віткевич також у своїх статтях, а особливо в фрагментах Немитих душах, публікованих в 1936 році, чутках, присвяченому концепціям Фрейда і Кречмера,а  також національний характер поляків[9,221].

Історичний контекст виникнення твору знайшов своє відображення в способі трактування його проблематики — зміни,що сталися в тодішній Європі підтвердили Віткевича в переконанні, що його катастрофічні бачення починають здійснюватися. Тридцяті роки то період розширення двох тоталітарних ідеологій — фашистської і комуністичної.

У моменті закінчення Шевців, в Німеччині вже правив Гітлер, а Радянський Зв'язок і Італія за багато років були підпорядковані авторитарній владі диктаторів — Сталінаі Муссоліна. Остання збережена драма Віткевича є його чітким виразом глибокого песимізму щодо майбутньої історії світу, осудженого на неминучу загибель.

2.2. «Шевці» Станіслава Віткевича та «Весілля» Станіслава Виспянського: компаративний аналіз.

Яскравими представниками літератури модернізму можна вважати Станіслава Виспянського та Станіслава Віткевича, чиї твори увійшли до скарбниці світової літератури.

Для більшості польський письменник Станіслав Виспянський—автор драми «Весілля», поставленої багатьма польськими режисерами і яка виставляється до нині, а Віткевич—автор драми «Шевці».

Характерними рисами модернізму та модерністської драми були, які присутні у творах є:

  • бунт проти «здорового глузду» й нормативності;
  • поєднання фантастики з реальністю;
  • особлива увага до внутрішнього світу особистості;
  • надання переваги творчій інтуїції; [4,20].

У творах є як спільні так і відмінні риси. С. Виспянський написав і назвав свій твір вже після побування на весіллі поета Луціана Риделя, і на  основі того написав вже цю драму. Віткевич описував життя шевців, звідки пішла і назва драми.

Варто звернути увагу на історію написання романів. В основу першого твору було взяти епізод з життя краківського поета Луціана Риделя. У листопаді 1900 року краківський поет Луціан Ридель одружився із простою дівчиною із Броновіц, Ядвігою Міколайчикувною. На весіллі був присутній і Станіслав Виспянський, який за кілька тижнів після весілля приступив до написання драми, заснованої на автентичних подіях цієї урочистості. Таким чином, «Весілля» стало спробою критичної оцінки сучасності, національних міфів і викриттям своєрідної безнадійності життя польського народу тих часів. Дія «Шевців» відбувається в майбутньому, проте Віткевич виявляє її однак через призму двадцятиліття, вміщуючи часто в драмі  натяки до тодішнього характеру публічного життя, головним чином, письменників і філософів, але теж і політиків, які мають вплив на форму тодішньої реальності. Драму написав після тривалої перерви в творчості, одні і ті ж символи присутні у його творах, імена героїв це найбільші питання спільноти. Йдеться про долю особистості і суспільства. Праця відображає інтерес Віткевича до філософських і соціальних тем.

Також варто проаналізувати проблематику романів. Проблематика «Весілля»:

  • відсутність рішучості для боротьби за незалежність
  • відсутність об'єднання різних верств суспільства
  • відсутність лідера для боротьби
  • своєрідний летаргічний сон народу
  • лицемірство та пустослів'я інтелігенції
  • хаотичність сил селянства
  • історична проблематика — відображення дій історії на сучасності держави
  • далека і нечітка перспектива відновлення польської держави

А тепер розглянемо проблематику драми «Шевці»:

  • невіра у власні сили;
  • спрага до влади;
  • соціальне невдоволення;
  • помста для супротивників;
  • нерішучість в боротьбі;
  • рабська праця;

Отже, можемо побачити як спільні так і відмінні риси у проблематиці двох творів. Спільними рисами є відсутність рішучості для боротьби за незалежність, далека і нечітка перспектива відновлення польської держави, а відмінними спрага до влади та ін.

У драмі «Шевці» присутня ще й метатекстуальність (за Ж. Женеттом), що постає як критичне відсилання до свого претексту, яким є «Весілля» Виспянського. Чому обирається саме цей претекст? Мабуть, через скептичну настанову щодо будь-яких змін: «Раса поетів- пророків вимерла, а вам її не воскресити й не відродити заново, хоч би ви навіть одружили ся на цій знаменитій босоногій дівці Виспянського...» [13, 187]. Віткаци вводить у свою драму і персонажів із «Весілля»: є Хохол, що з'являється разом із селянами і «босоногою дівкою», які намагаються заявити про себе як «аванґард» нації, «глибоко переконані у своїй місії», але виявляються неспроможними через обмеженість інтелектуальну — старий селянин приспівує: «Хто б нам у пусту макітру Розуму б уклав палату!» [13, 189].

Охарактеризувавши характеристику героїв можна знайти як спільні так і відмінні риси.

Характеристика головних героїв драми «Весілля» С. Виспянського:

Господар Володимир Тетмаєр—художник, одружився на дівчині селянці. Автор акцентує увагу на його простоті, за своїм походженням не відрізняється від інших селян, він нерішучий і в ньому відсутнє послідовність дій. Завдяки зближенню до народу, розуміє велич і гідність польського селянина. Саме він забезпечує захоплення цього соціального шару: “A bo chłop i ma coś z Piasta, / coś z tych królów Piastów - wiele!”..[18].

Господиня Анна Тетмаєр—сестра нареченої. Зразкова домогосподарка, для якої найголовніше це сімейне щастя. В першу чергу, думає про чоловіка та сім’ю, доглядає за чоловіком, а в кінці сміливо суперечить його доблесним тенденціям: “Niech broni Bóg!!! / Cóz wy chcecie, co wy chcecie!? / Cózeście sie kosówjeni”[18].

Молодий—Люціан Рудель, поет, наречений, захоплюється своєю дружиною: “jak lalką dobytą z pudełek / w Sukiennicach”, живе поезією, мріями, бачить країну через призму своїх власних ідей, які далеко відхиляються від реальності. Не розумію прав і звичаїв, які панують в країні. Вже наречена звинувачує його: “Cięgiem ino rad byś godać, / jakie to kochanie bedzie”. Він впадає в штучне піднесення, його дружина задумується над тим, чи щирий чоловік у своєму захопленні країною.[18].

Наречена—Ядвіга, молода, красива, гідна і граціозно одягнена як наречена, “kolorowa bajecznie”. Рішуча  і в курсі всього, що відбувається навколо. Збирається бути господинею в повному сенсі цього слова, як її сестра, Ганна. Вже під час весілля вона керує чоловіком, лає його, швидко розвіває його мрійливі, поетичні монологи, короткими досадними висловлюваннями: “Mos wesele! - Pódź do tońca!”. Іноді здається нетерплячою і втомленою від неприроднього захоплення нареченого: “Twoja, jak trza, juści twoja, / bo cóż cie to znów tak dumi?”[18].

Поет—Казімеж Тетмаєр, брат господаря, молодий польський письменник, у його віршах переважає декаданс-песимістичність настрою, пов’язані з кінцем століття, відчуття безглуздості існування, передчуттям лиха та катастрофи. Під час весілля фліртує з Мариною, але більш зацікавлений в Рахілі—уособлення поезії, загадкової жінки. Проте поет завойовує кохання Рейчел, але трактує це як чергову здобич. Рейчел це чує, тому, незважаючи на те, що них пов’язує поезія, порозуміння між ними неможливе. Основним недоліком поета є його штучність і пасивність. Занурений в горі, намагаючись пережити трагедію, поет втратив щирість почуттів, справжності. Він, який мав би бути пророком, провідником, показати міць народу, описувати його дух, став “skrzydlatym ptakiem, / nędzarzem”, марним художником, поезія якого є мертвою і позбавленою справжнього сенсу.

Журналіст—Рудольф Стажевський, редактор консервативного краківського журналу «Час». Він поблажливо ставиться до селян, На слова Чепця, що представляють інтерес в селянській політиці і національних справах, журналіст заявляє: “A po co - ?”, aby za chwilę dosadnie stwierdzić: “Ja myślę, że na waszej parafii / świat dla was aż dosyć szeroki”.[19]. Глузливо ставиться до жінок, як проявляється в розмові з Зосею. Говорить про неї як про неосвічену, дурну дитину, яку можна приборкати декількома гарними словами. Як журналіст, одягає маску, яка не дозволяє йому розкривати своє справжнє ставлення до реальності. Уважається мучеником, скаржиться Станчикові, який показує йому на безнадійність ситуації. Журналіст добровільно відмовляється від ролі сумлінного, об’єктивного свідка подій, не може адекватно оцінити. Він пасивний, а його почуття відчаю, печалі, патріотизму є штучними, неправдивими. Станчик каже: “Acan się zalewa łzami, (...) ale znać z Acana mowy, / że jest - tak - przeciętnie zdrowy”.  Королівський блазень намагається пробудити в журналіста сором, назвав його “puszczykiem”, який проповідує катастрофу замість того, щоб шукати порятунку. Журналіст повинен бути серйозним, втой час є звичайним клоуном, який “oślep gna we własne próchno”—має тенденцію до саморуйнування.

Рейчел—співачка, уособлення поезії, поет розповідає про неї, як “Pani poezją przesiąkła”. Вона була єдина з героїв, яка бачить весілля як предмет поезії та літературної теми. Не тільки вбирає настрій задоволення, але й відчуває незвичайні, несподівані події, які незабаром матимуть місце. Вона вразлива, гостро сприймає реальність—звуки, кольори, запахи, форми. Рейчел є художником, яка не створює поезію, а відчуває її “w powietrzu, którą wicher miata / która co dnia świeża wzlata / z wszystkiego fosforyzuje”[18].Вона є індивідуальністю, унікальною, виділяється серед інших хоча б через те, що прийшла сама, без запрошення, сподіваючись на гостинність. Рейчел є втіленням жіночності в стилі Молодої Польщі: красива, одягнена, причесена згідно моди модернізму: “włosy nosi w półkole, (...) A là Botticelli”, уособлює собою типову постать жінки—художниці, вільної, незалежної, унікальної.

Єврей—Герш, шинкар. Приходить на весілля, хоча знає, що не всі там будуть йому раді. Є справжнім, конкретним, завжди відстоює власні інтереси. Кохає Рейчел і розуміє її унікальність та індивідуальність. Єврей не має ніяких ілюзій щодо зближення інтелігенції і селян, знає, що зустріч на весіллі носить випадковий характер[14].

Священник—є партнером Єврея в бізнесі, єврей платить орендну плату за оренду готелю. Саме тому, священник використовує свою владу, щоб змусити Чепця віддати гроші. Головним чином, зацікавлений в грошах, про що говорить голос Чепця: “To któż moich groszy złodzij, / Cy Żyd jucha, cy dobrodzij!?”[18].

Чепець—володіє всіма якостями ідеального селянина: цікавиться політикою і подіями, які розгортаються навколо, хоробрий, але імпульсивний, свавільний, впертий, спочатку робить потім думає, в будь якому моменті готовий почати бойові дії.

Ми охарактеризували героїв драми «Весілля», тепер порівняємо них з характеристиками героїв драми «Шевці».

Саетан Темпе—чоловік, близько 60 років, злегка сивуватий блондин з тонкою бородою. Він працює в майстер-швець, тому носить відповідний одяг для виконання своїх обов’язків. Темпе любить працювати, робить це з повною віддачою і бачить свої позитивні ефекти. Одночасно не може змиритись з тим, що робить взуття для людей, які зневажають його. Щоб змінити це, він планує державний переворот. Прагне зробити це без кровопролиття. Герой імпонує своїм знанням та ерудицією. Дуже часто порушує філософські теми, звертається до обговорення його досягнень в науці. По отриманні влади Саетан не знаходить радості. Є швидше розчарований, бачить навіть подібність робочих до старих майстрів. Його міркування не оцінюють товариші. Саєтан є формою примусу читача і може викликати його симпатію. У хаотичному світі він тримає себе у рівновазі.

Підмайстер Юзек—підлеглий Саєтана, молодий хлопчик, сильний і справний. Добре виконує свої обов’язки, але з самого початку його турбує поведінка Саєтана. Саме він в третьому акті бере на себе ініціативу вбивства бригадира і зробив жертву—символом. Юзек є добре начитаним і обізнаним хлопцем. Найважливішим значенням в його ієрархії здається задоволення—так відмінно виявляє себе в новому порядку.

Підмайстер Єдрек—постать подібна до Юзека. Багато часу присвячується роздумам про задоволення. Охоче погоджується на  пропозицію вбити Саєтана.

Роберт Цинга—людина з широким обличчям і ясно вираженими щелепами. Він носить пальто, казанок і тростину. Цинга є прокурором, тому цей показник має велике значення. Своїм положенням користується, в першу чергу, в приватних цілях, прагнучи отримати абсолютну владу. Жорстокий і нещадний, який знаходить задоволення в стражданнях людей. В подібний спосіб проходить з шевцями, яких змушують до бездіяльності, що було для них найбільшим покаранням. Людина не має довготривалої цінності, за владу і задоволення власних бажань готовий зробити все. Прокурор вмер через проблеми з серцем.

Княгиня Ірена Всеволодівна—герцогиня, молода шатенка характеризується надзвичайною вродою і прекрасним характером. При цьому дуже розумна і начитана, але безжальна і жорстока:Stul pysk, chamie, bo się wyrzygam z niesmaku. Lechoń byłby niezadowolony, że tak mówię, bo on zna tylko księżne z faifów w Em-es-zecie! A ja jestem taka i będę, chełbia wasza wlań święcąca[20,49]. Це символ, який використовує свій еротизм для досягнення власних цілей, як наслідок введення правил жінок. В своїх діях поступає безжально, не керуючись почуттями або уподобаннями. Не можна не звернути уваги на вишуканість і талант маніпулювати іншими. Вона може або прикидатися невинною і безпорадною, і вести себе зухвало. Вона знайшла велике задоволення у фізичному насильстві, яке охоче заохочувало інших героїв.

Гіпер-майстровий—постать є поєднанням людини і машини. Коли він з’являється на сцені, завжди одягнений в куфайку та кепку. Набагато сильніший і міцніший від Челадніків, без роздумів приймає владу. Працює на чиєсь замовлення. Так його описують:„to żywy zmwchanizowany trup! Nadczłowiek Nietzchego nie narodził się wśród junkrów pruskich, tylko wśród proletariatu, który niektórzy uczeni całkiem niesłusznie uważają zs kloakę ludzkości [20,52].

Товариш Х і Абрамовський—символи таємничі, холодні, далекі—як ніби прибули з іншої галактики. Обидва чоловіки одягнені в англійські костюми. Коли вониз’являються на сцені, мова йде про новий порядок і принципи його впровадження.

Гнебон—півзахисник Роберта Скурвого, який після захоплення влади перейшов на сторону переможців. Не показує каяття або жалість, робить те, що може забезпечити його спокій і добре життя. Є цинічним:Ja jestem na ich służbie—ja zupełnie się zmieniłem... Mocą transformacji wewnętrznej postanowiłem jeść pulardy, langusty, wermuje i papawerdy zakrapiane oblikatoryjnymi faframi do końca życia. Jestem cynikiem, aż do brudu między palcami u nóg—przestałem się myć zupełnie i śmierdzę jak zgniła flądra. Chram na wszystko[20,57]

Проаналізувавши характеристики героїв, можемо побачити, що між ними є як спільні, так і відмінні риси.

На думку С. Шумана, у найвідомішій п’єсі С. І. Віткевича «Шевці» виступають дійові особи опозиційних типів: ситі/голодні, віруючі/невіруючі, задоволені/незадоволені, амбітні/неамбітні. Проектуючи таку класифікацію на всю драматургію С. І. Віткевича, дисертант вказує, що поведінка персонажів амбівалентна, позначена нестабільністю поведінки та неадекватністю реакцій на ту чи іншу подію, що створює гротескний ефект.

У драмі «Шевці» присутня ще й метатекстуальність (за Ж. Женеттом), що постає як критичне відсилання до свого претексту, яким є «Весілля» Виспянського. Чому обирається саме цей претекст? Мабуть, через скептичну настанову щодо будь-яких змін: «Раса поетів- пророків вимерла, а вам її не воскресити й не відродити заново, хоч би ви навіть одружили ся на цій знаменитій босоногій дівці Виспянського...» [13, 138]. Віткаци вводить у свою драму і персонажів із «Весілля»: є Хохол, що з'являється разом із селянами і «босоногою дівкою», які намагаються заявити про себе як «аванґард» нації, «глибоко переконані у своїй місії», але виявляються неспроможними через обмеженість інтелектуальну — старий селянин приспівує: «Хто б нам у пусту макітру Розуму б уклав палату!» [13, 170].

Шевці - прості, схематично-зображені робітники, які спочатку неохоче працюють за своїм верста том, відчуваючи беззмістовність, одноманітність своєї роботи і загалом життя, деградацію себе як людей. Вони прагнуть не бути суспіль ними аутсайдерами, знайти себе, змінити владу, але здобувши її (прагнення працювати шевцями сприймається як символ), відчувають не радість, а спустошення, адже “закінчились розкіш ні часи ідей” [20], коли можна було роздумувати. Один із головних виразників цих поглядів Саетан Темпе навіть ностальгічно згадує період свого простого життя звичайного майстра. Встановлення абсолюту праці веде до знеособлення (“очобітнення”), а чобіт оголошується “річчю в собі”, що означає непотрібність самопізнання.

Крім цього, незважаючи на різні перевороти та революції, людина у даній драмі не має на них впливу, не бере участі як такої, адже у тому світі нема місця для індивідуалістів, бо всі герої п’єси остаточно ліквідовані з точки зору містерійності.Для драми “Шевці” характерна ідея про людей, що, скинувши тирана і здобувши владу, згодом самі стали диктаторами. Після вбивства Саетана підмайстрами виникає питання, чи буде існувати легенда, міф про нього як провідника революції? За С.Віткевичем і виразом “революція поїдає своїх дітей”, цей процес по глинув Темпе, бо масі однаково подобається зняти з престолу і розчавити свого недавно обраного ними ж ідеала і перетворити вождя у міф, “забальзамовану мумію”. На зміну шевцям приходить Гіперробітник, що втілює у собі силу і бездушно-щасливе, досконале манекенне суспільство “над людей”, проте нецікавих і нудних (ідея “туги”, “нудьги” свідчить про неможливість щось змінити в абсурдному світі). Поява чиновників Ікс і Абрамовського вказує на надходження нового світу людей-автоматів, роботів, позбавлених почуттів, що символізують тоталітаризм. Тому головні думки драми “Шевці” перегукуються із передбаченнями в п’єсі “Ян Мацєй Кароль Вшекліца”. Адже в обох творах заслуга С.Віткевича полягає в тому, що “він із безлічі процесів (політичних, суспільних, історичних, психологічних тощо) 20-х років XX століття зумів виокремити як головні ті, що вже у 30-х роках стали страхітливою загрозою всього людства - ідейний фанатизм [...], ілюзорність мрії [...], небезпеку розчинення індивідууму в сакральному “я” або колективістському “ми”, а відтак і незворотність вражаючих катаклізмів” [13,199]. Саме ці катастрофічно-пророчі ідеї драм і двох прозових творів Віткаци “Прощання” та “Ненаситність” інтелектуальний читач значно пізніше буде бачити на сторінках всесвітньовідомих анти утопічних романів, які, правда, діаметрально різняться у поглядах на тоталітарну систему, - “Прекрасний новий світ” Олдоса Гакслі та “ 1984” Джорджа Оруела. Інтертекстуальність та метатекстуальність п’єси “Шевці” постає у критичному відсиланні до претексту - драми “Весілля” Стані слава Виспянського. У ній Хохол і селяни, що переконані у своїй місії, ще раз скептично засвідчують неможливість будь-яких змін, бо “раса поетів-пророків вимерла” [19], тому втілення міфу про ідейне поєднання і союз нереальне.

ВИСНОВКИ

Отже, при написанні курсової роботи ми прослідкували розвиток літератури модернізму; виявили основні риси жанру. Провели компаративний аналіз твору «Весілля» С.Виспянського та драму «Шевці» С. Віткевича. На основі проведеного аналізу виявили спільні і відмінні риси між зразками цих творів.

Підсумовуючи, можемо сказати, щоМодернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний) — сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Саме похідне слово «модерн» пов'язане з ідеєю чогось нового та нетрадиційного. І новизна разом з антитрадиціоналізмом (хоча й модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком) є визначальними рисами модернізму.

Один з найвідоміших напрямків модернізму — кубізм — з´явився у 1908 р.Виникнення розвиненого, вже "поза-декадентського" модернізму більшість дослідників пов’язує з експресіонізмом.Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — авангардистська течія в літературі й мистецтві 10—30-х років XX століття. Дадаїзм— модерністська течія в мистецтві, характерними рисами якої були зумисний примітивізм, антиестетизм (Т. Тзара, М. Дюшан, Г. Грос).

Модернізм виявився в усіх галузях художньої творчості. Основні естетичні принципи модернізму в літературі — потік свідомості, в образотворчому мистецтві — заперечення зображальності, у музиці — заперечення звукової організованості (мелодії, гармонії, поліфонії; електронна музика), в театрі — відсутність логіки розгортання драматичної дії. Часто формалістичне новаторство для митців ставало самоціллю. З´являються нові жанри: колаж, інсталяція, хепенінг, перформанс тощо. Для модернізму характерні елітарність, відстороненість від масової культури.

В результаті проведеного компаративного аналізу можемо зробити висновки, що спільними рисами творів «Весілля» та «Шевці» є:

  • символічні назви;
  • твори були написані, опираючись на історію з життя;
  • перегукується проблематика творів: відсутність рішучості для боротьби за незалежність, пустослів’я інтелігенції; відображення дій історії того часу; далека і нечітка перспектива відновлення польської держави; невіра у власні сили;
  • твори мають на меті уславлення активності, працелюбності, розуму і високих моральних якостей людини, які допомагають їй опанувати світ;
  • твори пристосовані до Польщі;
  • композиція творів однакова, п’єси складаються з трьох актів; Перший акт має риси реалістичної драми, наприкінці акту відбувається перехід до символічно-фантастичного зображення дійсності. Така тенденція триває до кінця п'єси, тому «Весілля» є типовим прикладом модерністської драми.
  • Драма зображує кризу польського народу, висвітлює основні проблеми польського суспільства на шляху до здобуття незалежності.
  • У драмі «Шевці» присутня ще й метатекстуальність (за Ж. Женеттом), що постає як критичне відсилання до свого претексту, яким є «Весілля» Виспянського.

Відмінним є те, що:

  • Для драми «Шевці» характерна ідея про людей, що, скинувши тирана і здобувши владу, самі стали диктаторами. Драма «Весілля» пропагує ідею визволення країни, об’єднання двох соціальних класів—селян та інтелігенції, щоб отримати незалежності;
  • Герої драми «Шевці» реальні, а драма «Весілля» має і вигаданих героїв»
  • Герої мають і спільні риси такі, як простота, але незважаючи на це, Шевці - прості, схематично-зображені робітники, які спочатку неохоче працюють за своїм верста том, відчуваючи беззмістовність, одноманітність своєї роботи і загалом життя, деградацію себе як людей. Вони прагнуть не бути суспіль ними аутсайдерами, знайти себе, змінити владу, але здобувши її (прагнення працювати шевцями сприймається як символ), відчувають не радість, а спустошення, адже “закінчились розкіш ні часи ідей” [16], коли можна було роздумувати. Натомість у «Весіллі» герої нерішучі, в них відсутня послідовність дій, романтичні, живуть у мріях, пасивні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Базилевский А.Б. Творчество Станислава Игнация Виткевича и польская литература гротеска: дис. поhttp://cheloveknauka.com/tvorchestvo-stanislava-ignatsiya-vitkevicha-i-polskaya-literatura-groteska#ixzz41KCV7HaA.2.Захаров В.В.Теорія «чистої форми» в художньому дискурсі Станіслава Ігнація Віткевича : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.01.03 Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка.—Київ. 2011.—203. Ільницький М. Ранній український модернізм: польськарецепція//Львівський національний університет ім. І. Франка. Вісник Львівського університету. Серія філологічна /Львів. нац.ун-т ім. І. Франка;[редкол.: Т.Салига(голов.Ред.)таін.]4. Куницька І.В. Типологія модерністського роману: автореф.дис…канд. філол. наук:10.01.06.Київ.ун-тім. 5. Малютіна Н. Тип театрального бачення? Зближення та віддалення української та польської модерної драми //6.МашинІ.Р.Декількаслівпро7. Модернізм після постмодерну :[збірник]8. Полісемія міфологеми “Chochoł” у драмі “Весілля” Станіслава Виспянського // Семантика мови і тексту. Збірник статей VI Міжнародної конференції. – Івано-Франківськ:Плай,9. Рогалевич О. Катастрофізм С. І. Віткевича ( на прикладі драми„Szewcy”)[Електронний ресурс]// Классика и современность: сборник научных трудов молодых ученых-филологов /под общей ред. Т. В. Сенькевич.—С.221-223.—Режим доступу :http://www.brsu.by/sites/default/files/e_editions/classic.pdg10. Тищук П. І. Витоки модернізму як літературного напрямку ЄвропиXX ст.//Актуальні проблеми романо-германської філології: матеріалиII наук.-практ.семінару /М-во освіти і науки України, Сзідноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Ін-т іноземної фолологі;[уклад.: О. М. Бєлих, О. М. Тарнавська, Г.М. Цимбалюк].—Луцьк.—2013.—С.315-316.11.Хорев В. Станислав Игнацы Виткевич на русском языке[Електронный ресурс]//http://magazines.russ.ru/inostran/2007/10/ho13.html12. Gerould Daniel C. Stanislaw Ignacy Witkiewicz jako pisarz przel. I. Sieradzki.—Warszawa: Panst.Inst. Wydaw., 1981.—470 13.Hutnikiewicz A. Witkiewiczowska teoria “czystej formy” w teatrze // Hutnikiewicz A. Od czystej formy do literatury faktu. Głuwne teorie i programy literackia XX stulecia. – Warszawa: Wiedza Powszechna, 1997. – S. 180–199.14.Ja jestem Żyd z „Wesela” / napisał Roman Brandstaetter. – Poznań : Wydawnictwo Poznańskie,1981.– 41s. [8k.]tabl.15.Kleiner J. Zarys dziejüw Literatury polskej. – Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdañsk:Zakład Narodowyim. Ossolinskich, 1972. – 590s.16.K. Wyka, Legenda i prawda Wesela [w]: K. Wyka, Szkice literackie i artystyczne, Kraków 1956, s.125 –13017.Miłosz Cz. Historia literatury polskiej. – Kraküw: Znak, 1997. – S. 474–481.18.„Wesele” Stanisława Wyspiańskiego / Lesław Eustachiewicz. – Warszawa : Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne, 1975. – 142 s.19.Wesele / wstęp i oprac. Ireneusz Sikora. - Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich,198920.Witkiewicz. S.I. Szewcy/ S.I.Witkiewicz.—Warshawa,1992.—125 s.21.Źródło:http://wolnelektury.pl/katalog/lektura/wesele

Драма «Шевці» Станіслава Віткевича в контексті польського модернізму на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Литургическая драма

2. Реферат УКЛАДЕННЯ ПОЛЬСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ 1932р., ЙОГО ДЖЕРЕЛА,СТРУКТУРА, ЗМІСТ ТА ОСОБЛИВОСТІ

3. Реферат Интеллектуальная драма в творчестве Бернарда Шоу («Пигмалион», «Дом, где разбиваются сердца»)

4. Реферат Луч света в темном царстве. Гроза, драма в пяти действиях А.Н. Островского

5. Реферат Працездатність у психофізіологічному контексті

6. Реферат Мода у контексті сучасних соціологічних досліджень

7. Реферат ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ АПК

8. Реферат Особистісна активність людини в контексті історичної психології

9. Реферат Експансія Китаю на світові ринки в контексті співпраці з Україною

10. Реферат Поняття влади та способів її реалізації в контексті лідерської взаємодії