Новости

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Работа добавлена:






РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА на http://mirrorref.ru

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

для самостійного вивчення дисципліни

студентами

2012

Зміст

Регіональна економіка

1.

Предмет, метод, завдання дисципліни ……………………….

4

2.

Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів ……...

8

3.

Економічне районування та територіальна організація господарства ……………………………………………………

19

4.

Регіон у системі територіального поділу праці ……………...

30

5.

Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики

37

6.

Механізм реалізації регіональної економічної політики ……

42

7.

Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах ……………………………

47

8

Природний та трудоресурсний потенціал України ………….

57

9.

Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення ……………………….

68

10.

Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем ……………………………………………

73

11.

Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку...

80

12.

Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в європейські та інші світові структури ………………………..

99

13.

Фактори сталого розвитку продуктивних сил ……………….

109

Екологія

14.

Наукові засади раціонального природокористування ………

114

15.

Екологічний моніторинг і система екологічної інформації…

122

16.

Екологічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища …………………………………..

135

Перелік питань до іспиту………………………………………

145

Література……………………………………………………….

150

Тема 1. Предмет, метод, завдання дисципліни

1.1. Етап формування "економіки нового типу"та регіональної економіки як науки

1.2. Сутність регіональної економіки

1.3. Завдання та дослідження регіональної економіки

1.1. Етап формування "економіки нового типу" та регіональної економіки як науки

Становлення методичних основ регіональної економіки як науки відбувалося тривалий час. Питанням просторової закономірності в розміщенні промисловості присвятив свої наукові труди А. Вебер, який розкрив суть «теорії штандартів», де промислові підприємства розміщуються з урахуванням мінімізації витрат на транспорт, оплату праці, агломерування. А. Леш стояв на протилежних позиціях, критикуючи теорію найменших витрат А. Вебера. Він вважав остаточною і єдиною умовою, що визначає вибір місця для створення підприємства можливість витягання максимального прибутку.

Й. Тюнен у книзі «Ізольована держава в її відношення до сільського господарства і національної економії» виклав концепцію побудови моделей розміщення сільського господарства концентричними колами навколо ринку збуту продукції. Таким ринком виступало місто або велике переробне підприємство. Завдяки вдалому розміщенню можна було отримати найвищий прибуток. Ця ідея була втілена в Україні при організації овоче-молочних зон біля великих міст, обласних і промислових центрів.

В. Крісталлер обґрунтував теорію центральних місць, згідно якої міста, як центри суспільного життя і виробництва, розміщуються в просторі в певній закономірності, зокрема, міста рівної ієрархічної значущості – на однакових відстанях один від одного у вигляді кристалічної решітки, що нагадує малюнок бджолиних сотів (тобто шестикутників). Як ключові можна виділити теоретичні концепції французьких економіста-географа Ф. Перру, економістів Р. Кантильона, Ж.Б. Сєя, американських географа Р. Хортшторна, економіста Й. Шумпетера, теоретичні праці засновника чікагської економічної школи Ф.М. Найта, роботи нобелевського лауреата К. Ерроу.

На початку XXΙ ст. розпочався принципово новий етап розвитку, ознакою якого є формування економіки нового типу, розробки концепції "нового капіталізму", "інноваційної економіки", "управлінської, інформаційної революції", але найбільш широко всі ці процеси подані в термінології переходу від "індустріального" до "постіндустріального" і "інформаційного" товариства. Поняття регіону в останні роки стало одним з тих, що найбільш широко застосовуються у контексті понять "регіональні події", "регіональні процеси", "регіональні проблеми", тобто "регіональна термінологія".

Як відмічають О. Димченко, моментом формування регіональної економіки як галузі навчання можна вважати грудень 1954 р. У цей час була заснована Асоціація регіональних наук. Поштовхом для створення Асоціації майже півсторіччя тому стало розуміння того факту, що місцеві особливості суттєво впливають як на розвиток конкретної території, так і країни в цілому. Таким чином, спочатку ця Асоціація об'єднувала спеціалістів у різних галузях, які, однак, мали спільне розуміння того, що багатогранні характеристики території треба розглядати не відокремлено одна від одної, а як цілий функціональний комплекс.

Характерною рисою цієї науки і до цього часу залишається її "інтердисциплінарність", тобто, застосовуючи підходи, засоби й методи інших наук (географія, планування, соціологія, політика, економіка, статистика та ін., а останнім часом і високі технології), вона є окремою "наукою про регіон", що взяла на озброєння розумово-діяльний апарат багатьох галузей знання.

Наприклад, з погляду відомого вченого-економіста М. Некрасова, "регіональна економіка вивчає соціально-економічні процеси на рівні адміністративно-територіального утворення". При цьому ототожнюються поняття "району" і "регіону", спираючись на етимологічні корені латинського regia - "країна", "край".

У загальному вигляді ідея регіону полягає в тому, що це є обкреслений простір, в якому співорганізуються процеси відтворення і розвитку. Регіон – це відтворювальна структура на світових шляхах розвитку.

Що ж таке "регіональна економіка"? Уже в середині 20 ст. сформувався чіткий розподіл на аналіз "макроекономіки" (macroeconomy) -  дослідження економічних процесів, чинників і закономірностей розвитку народного господарства в цілому і "мікроекономіки" (microeconomy) - аналіз проблем функціонування, розвитку окремих підприємств різноманітних типів, груп.  При цьому "місцева економіка" (local economy), або міська і регіональна економіка (city and regional economy) виділилися в особливий напрямок, що досліджує проблему функціонування муніципального і регіонального суспільного господарського й економічного розвитку. Цей напрямок часто ідентифікується з "public economy", тобто місцевим суспільним сектором, аналізом проблем і процесів виробництва, розподілу і споживання послуг, створених муніципальним господарством.

Зміст регіональної економіки, її процесів, структур будується на взаємодії і перетині чотирьох базових груп принципів (макро-, мікро-, суспільна економіка (державне регулювання), ринкова економіка). На основі вищесказаного можна зафіксувати "регіон" з економічної точки зору як простір існування, результат унікальної конфігурації головних для сучасного етапу розвитку чинників та інструментів господарсько-економічної діяльності.

Програма регіонального економічного розвитку як цілий комплекс різних регіональних, міжнародних, управлінських заходів стала домінуючою формою впливу на господарство і головні стратегії економічного розвитку.

Для вивчення регіональної економіки треба опанувати методами аналізу територіальної організації господарства, оцінки земельних ресурсів, визначитися з поняттями сутність, склад і функції місцевих фінансів, розглянути особливості керування інвестиційним процесом на регіональному рівні та ін.

1.2. Сутність регіональної економіки

Регіональна економіка (РЕ) – це система суспільних відносин, що історично склались у межах області (регіону) держави, і являє собою сукупність взаємопов’язаних економічних, соціальних, екологічних, демографічних і поселенських ланок та зв’язків, що забезпечують її стійкість і цілісність як на макро-, так і на макрорівні.

У вузькому значенні РЕ – комплекс галузей з виробництва товарів народного споживання і надання послуг, система методів організації виробництва і невиробничої сфери, а також комплексного управління регіонами.

Предметом науки регіональна економіка є вивчення закономірностей і принципів територіальної організації виробництва у розрізі регіонів країни, ефективності галузей народного господарства на різних рівнях.

Об’єктом регіональної економіки є процес формування та використання виробничого, природно-ресурсного, людського та матеріально-технічного потенціалів, соціальної інфраструктури та господарського комплексу.

Під регіоном, як частиною території країни, розуміють значну цілісну територію, де проживають люди і де здійснюються певні види діяльності.

Регіон відрізняється від інших регіонів сукупністю природничих, історично сформованих, відносно стійких економічних, соціальних, національних особливостей. Характерною ознакою регіону є його цілісність, де поєднуються природні ресурси, матеріальні багатства та соціальні умови для життя людей.

Метою регіональної економіки є формування знань щодо теоретичних в практичних засад територіальної організації продуктивних сил України, сучасного стану регіонального розвитку економіки та про територіальну і галузеву структуру господарського комплексу.

Суб'єктами РЕ є різніюридичні особи (організації, підприємства), а такожфізичні особи, окремо взяталюдина.

1.3. Завдання та дослідження регіональної економіки

Завданнями РЕє:

  1. ефективне з економічної та екологічної точок зору використання компонентів природно-ресурсного  потенціалу регіону (країни);
  2. збереження й примноження інтегрального людського (демографічного, інтелектуального та трудового) потенціалу країни;
  3. мінімізація протиріч між існуючою індустріальною територіально-галузевою структурою господарського комплексу та необхідністю створення високо-конкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва через ефективну структурну трансформація господарських комплексів;
  4. докорінне підвищення ефективності використання виробничо-економічного потенціалу регіонів;
  5. пристосування до умов глобалізації, відновлення традиційних господарських зв'язків й інтеграція у світовий економічний простір;
  6. пріоритетний розвиток усіх видів інфраструктури;
  7. істотне підвищення ефективності регіональної економіки з одночасним забезпеченням пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.

Регіональна економіка -це комплексна економічна дисципліна, яка досліджує сукупність економічних і соціальних факторів і явищ, що обумовлюють формування й розвиток продуктивних сил і соціальних процесів у межах конкретних регіонів.

У дослідженнях РЕ використовується цілийкомплекс науковихметодів, найголовнішими з яких є:

Балансовий метод -Ґрунтується на складанні галузевих і регіональних балансів, що дозволяє вибрати правильне співвідношення між галузями ринкової спеціалізації, галузями, які доповнюють територіальний комплекс і забезпечують потреби провідних галузей, населення, і галузями сфери послуг.

Картографічний метод- карта в РЕ - джерело збагачення інформацією з РПС і економіки регіонів, що дозволяє наочно відтворити особливості територіальної організації господарства регіону.

Системний метод-дозволяє розглядати регіон як надзвичайно складну соціально-економічну систему. Саме через системний підхід створюється можливість всебічно оцінити стан регіону, його ресурсний та інтелектуальний потенціал, можливості для становлення та розвитку.

Діалектичний метод -передбачає використання діалектичної теорії та методу вивчення явищ у суспільстві в їх розвитку, базується на загальних законах розвитку. Дозволяє дослідити динаміку соціально-економічних процесів, оцінити їх перспективу.

Нормативний метод - оснований на використанні в управлінні регіональними економічними та соціальними процесами прогресивних норм і нормативів.

Програмно-цільовий метод -передбачає розробку цільових комплексних програм регіонального економічного та соціального розвитку, передбачає обґрунтування та вирішення крупних народногосподарських проблем, визначає шляхи розвитку усіх галузей економіки, що мають загальнодержавне значення.

Метод комплексного соціально-економічного аналізу -Базується на використанні економічної, статистичної інформації за попередні періоди для вивчення стану зміни показників, виявлення закономірностей в процесах розвитку окремих явищ та процесів у суспільстві, для аналізу впливу окремих факторів на ці процеси.

Економіко-математичне моделюванняВикористовується для моделювання регіональних соціально-економічних процесів на основі використання економіко-математичних методів, є необхідною умовою для прийняття обґрунтованих рішень в управлінні. Базується на використанні методів статистичного, динамічного, ймовірного змісту.

Питання для самоконтролю

1. Надати визначення регіональній економіці, як дисципліні.

2. Що і на яких принципах вивчає регіональна економіка?

3. Що є предметом, об’єктом, метою та суб’єктами регіональної економіки?

4. Які завдання і якими методами вирішує регіональна економіка?

Питання для практичної роботи

1. У чому полягає зміст теорії найменших витрат А. Вебера?

2. Які погляди відстоювали А. Леш, Й. Тюнен, В. Крісталлер стосовно розміщення підприємств у територіальному просторі?

3. Відобразити на мапі України границі областей та їх територіальні центри. Навести основні дані статистики України: чисельність населення, площа країни, обсяг ВВП, природні ресурси.

Тема 2  Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

2.1. Закономірності розміщення продуктивних сил

2.2. Принципи і фактори розміщення продуктивних сил регіону

2.3. Основні фактори і критерії, що впливають на розміщення продуктивних сил

2.1. Закономірності розміщення продуктивних сил

Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням таких класичних, загальновизнаних закономірностей: відповідності розміщення виробництва характеру і рівню розвитку продуктивних сил; територіального поділу суспільної праці; економії затрат праці на подолання просторового розриву між елементами виробництва; територіальної концентрації і комплексності виробництва, формування агломерацій населених пунктів.

Закономірність територіального поділу суспільної праці об’єктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історичними особливостями, максимально повне врахування яких в господарській діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій. Завдяки цьому досягається істотне зростання продуктивності суспільної праці. Закономірність концентрації та комплексного розміщення продуктивних сил є результатом прояву територіального поділу праці. Спеціалізація виробництва спричиняє необхідність взаємопов’язаного розвитку галузей на окремій території, на основі чого досягається оптимальний режим використання усіх видів ресурсів. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил виступають: економічно обґрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимально повне залучення до суспільно корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої структури економіки регіону за природними, трудовими і виробничими параметрами; тісний взаємозв’язок (на основі комбінування, кооперації та спільного використання інфраструктури) між основними ланками господарства регіону.

Крім зазначених, до закономірностей розміщення продуктивних сил — в контексті нових методологічних основ їх формування — відносять: соціальну спрямованість та усталеність розвитку продуктивних сил, відповідність їх розміщення вимогам національної економічної безпеки, а також забезпечення планомірності, керованості процесів розміщення продуктивних сил, їх орієнтації на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності та конкурентоспроможності виготовленої продукції.

Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил логічно випливає з необхідності загальної соціалізації економічної системи, оскільки саме всебічний розвиток людини та задоволення її потреб є метою економічного прогресу. Вона реалізується через врахування інтересів населення щодо піднесення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та реалізацію права всіх громадян на вільний вибір місця і сфери прикладання праці. Отже, соціальна спрямованість передбачає насамперед таке розміщення продуктивних сил регіону, яке б давало змогу забезпечити повну продуктивну зайнятість трудоактивного населення регіону як першооснову його життєдіяльності і добробуту. При цьому важливо мінімізувати рівень регіонального безробіття (як зареєстрованого, так і прихованого) з тим, щоб він істотно не перевищував природної норми, що знаходиться в межах 4—6 % працездатного населення. Доцільність соціальної спрямованості розміщення і розвитку продуктивних сил регіону вимагає: інтенсивного розвитку соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості; збереження здоров’я населення через зниження екологічного навантаження на певні території; формування раціональної системи розселення; збільшення місткості регіонального ринку праці через створення додаткових робочих місць на діючих та нововведених підприємствах.

Сталий розвиток продуктивних сил як одна із закономірностей визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи. Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального природокористування; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використанні трудового та виробничого потенціалу.

Для розв’язання завдань сталого розвитку в Україні принципово важливими є нова структурна політика держави та інституційні перетворення, вихід з енергетичної кризи, оптимальне використання ресурсного потенціалу, раціональна система поселень, формування ефективної еколого-економічної політики держави.

Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації суспільних відносин. Екологічний фактор повинен враховуватися в процесі вибору та наукового обґрунтування економічно доцільного розміщення продуктивних сил регіону. Головна увага має зосереджуватися на об’єктах, що є потенційними чи фактичними забруднювачами навколишнього середовища. При цьому повинні опрацьовуватися програми безпечного проживання на територіях з підвищеною екологічною напруженістю чи програми адаптації та реабілітації населення до несприятливих екологічних умов.

Однією з принципових закономірностей є відповідність розміщення продуктивних сил вимогам національної економічної безпеки. Рівень економічної безпеки держави, що визначається саме фактором розміщення продуктивних сил, залежить від: рівня забезпеченості власних потреб у мінерально-сировинних та енергетичних ресурсах; галузевої і виробничої структури господарських комплексів; завершеності технологічних циклів виробництв; інтегрованості в світовий економічний простір.

Україна належить до країн світу, в яких склалася висока залежність розвитку матеріального виробництва від мінерально-сировинної бази. Тут виробляється близько 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. В цілому наявна мінерально-сировинна база спроможна забезпечити збалансований розвиток базових галузей промисловості та агропромислового комплексу, надходження валютних коштів. Разом з тим існує висока залежність України від імпорту енергоносіїв. Крім того, за рахунок власного виробництва лише наполовину задовольняються потреби в хімічному обладнанні, електротехнічних та кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості.

Вагомими перешкодами на шляху до зростання економічної безпеки України є диспропорції у розміщенні продуктивних сил регіонів. Недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів та незавершеність технологічних циклів тих виробництв, що визначають спеціалізацію певних територій, спричиняють необхідність радикальних структурних перетворень. Тільки через структурні зміни та підвищення конкурентоспроможності власного виробництва можна сприяти зміцненню економічної безпеки України та її входженню до системи світових господарських зв’язків як рівноправного партнера.

Важливою закономірністю є планомірність і керованість у розміщенні і розвитку продуктивних сил, що ґрунтується на теоретичних засадах «планування розвитку» як синтезу державного регулювання, індикативного планування та економічного прогнозування. Планування розвитку, в тому числі і продуктивних сил, набуло значного поширення в країнах з ринковою економікою.

В Україні в теперішній час щороку розробляється Державна програма економічного і соціального розвитку держави, самостійними розділами якої є аналогічні програми, що формуються в областях. В обласних програмах наводиться: загальна характеристика демографічних процесів, стан господарської системи області, зовнішньоекономічна діяльність, характеристика екологічної ситуації, залучення іноземних інвестицій тощо.

Одним з інструментів забезпечення планомірного розвитку продуктивних сил є Державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, які розробляються відповідно до постанов Кабінету міністрів України. Головна мета їх розробки — формування на території регіону ефективного господарського комплексу на основі раціонального використання наявного ресурсного потенціалу території. Ці програми дають змогу Кабінету міністрів України, відповідним міністерствам та відомствам приймати обґрунтовані рішення щодо регіональної економічної політики з урахуванням спеціалізації певних територій, їх природно-кліматичних умов, ресурсних можливостей та соціальних особливостей. Відповідно до прийнятих урядових постанов в Україні ведеться підготовка середньострокових до 2000 р. та довгострокових на 10— 15 років прогнозів економічного та соціального розвитку країни.

Керованість процесу розміщення і розвитку продуктивних сил України та її регіонів забезпечується шляхом проведення відповідної промислової, аграрної, структурної, інвестиційної, фінансово-кредитної та соціальної політики органами державного управління та місцевого самоврядування. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам сільських, селищних і міських рад надаються широкі повноваження у сфері економічного та соціального розвитку.

Важливою закономірністю, що об’єктивно зумовлена умовами ринкового господарювання, є орієнтація в процесі вирішення конкретних питань щодо розміщення продуктивних сил на забезпечення високої конкурентоздатності продукції, яка значною мірою залежить від прийнятого варіанта роз