Новости

Конкурентоспроможність економіки України

Работа добавлена:






Конкурентоспроможність економіки України на http://mirrorref.ru

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.За останні роки проблема конкурентоспроможності продукції в Україні стала однією з найбільш важливих. Від випуску конкурентоздатної продукції залежить ефективний та стабільний розвиток економіки. Сьогодні конкурентоспроможність української продукції залишається на дуже низькому рівні, не зважаючи на величезний експортний потенціал багатьох галузей української економіки. Тому тема дослідження, присвячена питанню конкурентоспроможності економіки України: її фактори, стан та перспективи, є актуальною і своєчасною.

Економіка будь-якої країни на сучасному етапі не може обійтися без виходу на світові ринки. Розширення рамок такого виходу за допомогою збільшення обсягів і асортименту продукції національних товаровиробників забезпечує нарощування потужності держави і сприяє зміцненню її конкурентоспроможності на світових ринках.

Держави, що знаходяться на шляху до ринкових реформ, мають витрачати значні зусилля, концентруючи їх на окремих напрямах, найбільш доступних з огляду на існуючі умови господарювання. У цих умовах і виникає питання про конкурентоспроможність національної економіки як можливості реалізації конкурентних переваг країни на зовнішніх ринках.

Значний внесок у її дослідження здійснили такі західні вчені, як П. Кругман, С. Ліндер, М. Портер, Д. Сакс, Л. Саммерс. Останнім часом ці проблеми розробляються також українські та російські учені (Я. Базилюк, О. Білоус, Б., Д. Лук’яненко, І. Спиридонов, С. Соколенко та інші).

У працях вітчизняних науковців В. Гейця, В. Семиноженкка, Б. Кваснюка, А. Даниленка, , Л. Шинкарук та інших всебічно обґрунтовано, що саме в межах розв’язання проблеми національної конкурентоспроможності вирішується питання формування стратегії і політики довгострокового соціально-економічного розвитку України.

Загострення глобальної конкуренції та фінансово-економічної кризи, наростання стратегічних викликів суспільству та економіці України вимагають необхідність подальшого дослідження національної конкурентоспроможності, розгляду її як процесу, який здійснюється під впливом цілої сукупності факторів, що постійно розвиваються і змінюються.

Метою курсової роботи є: визначення та прогнозування конкурентоспроможності національної економіки за допомогою системи показників її розвитку.

Об'єктом дослідження є:конкурентоспроможність економіки України.

Предметом дослідження є: економічні відносини, які виникають в процесі формування  конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Для досягнення цієї мети поставлені і вирішені наступні завдання:

  • з’ясувати поняття конкурентоспроможності як соціально-економічного поняття і категорії;
  • дослідити фактори конкурентоспроможності та світового досвіду;
  • порівняти Україну з іншими країнами у глобальних рейтингах економіки;
  • дослідити проблеми низької конкурентоспроможності вітчизняної економіки;
  • визначити роль держави у формуванні конкурентного середовища як передумови структурних перетворень економіки;
  • з’ясувати основні шляхи підвищення конкурентоздатності України на міжнародному ринку.

Інформаційною базою курсової роботи є: фундаментальні положення економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних учених з відповідної проблематики, нормативно-правові акти України, статистичні та звітні дані Державної служби статистики України, матеріали міжнародних економічних організацій, ресурси мережіInternet.

Розділ1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ

  1. Конкурентоспроможність як соціально-економічне поняття і категорія

Поглиблення процесу глобалізації та загострення конкурентної боротьби в останні десятиріччя спровокувало підвищення уваги до конкурентоспроможності національної економіки і визначення необхідних умов для її забезпечення.

Серед наукових праць, в яких досліджуються  основи конкуренції, зміни конкурентного середовища,  теорії конкурентних переваг, проблеми забезпечення конкурентоспроможності на рівні підприємства, галузі, національної економіки, необхідно виділити дослідження таких зарубіжних вчених, як І. Ансофф, Е. Вогель, М. Енрайт (концепція регіональних кластерів, Дж. Майер (регулювання конкуренції в глобальній економіці),   Р. Нельсон,  М. Енрайт, Ф. Перу, М. Портер, , та інших. Проблеми конкурентоспроможності національної економіки в центрі економічних інтересів українських та російських вчених  економістів. Серед них: Алімов А., Антонюк Л., Базилюк Я., Белінська Я. та інші. Разом з тим, незважаючи на наявність наукового доробку, проблеми підвищення рівня національної конкурентоспроможності не можна вважати повністю вирішеними.

В процесі функціонування ринку конкурентоспроможність продукції має декілька проявів, тому багато вчених трактують дане поняття  по-різному. Узагальнена класифікація яких наведена у  Додатку А.

У самому загальному розумінні конкурентоспроможність визначається як володіння властивостями, що створюють переваги для суб’єкта економічного змагання; як здатність конкурувати на ринках  товарів  та послуг як спроможність досягати успіху у економічному суперництві. Диференційований підхід до розуміння сутності конкурентоспроможності відображено в її трактуваннях  різними авторами. Узагальнення змістовних характеристик конкурентоспроможності в сучасних дослідженнях  дозволяє виокремити декілька фундаментальних рис, що допомагають зрозуміти сутність даного феномену [11].

По-перше, конкурентоспроможність трактується як іманентна властивість суб’єкта конкуренції, як абсолютний  показник його  ефективного функціонування. Прихильники даної концепції конкурентоспроможності пов’язують її  з ефективністю  функціонування суб’єкта, здатність до розвитку якого забезпечується наявними конкурентними перевагами (ключовими компетенціями). Згідно іншого підходу конкурентоспроможність розглядається як відносний показник, що виявляється в процесі співставлення однорівневих суб’єктів (об’єктів), що конкурують і узагальнено представляє позицію суб’єкта (об’єкта) на ринку в рамках існуючої стратифікації. Конкурентоспроможність не є іманентним явищем, притаманним будь-якому предмету, що витікає з його внутрішньої природи, її може бути виявлено та оцінено тільки в рамках їх певної групи (фірм, галузей, країн).  Це відносна оцінка спроможності країни виживати і розвиватись у «агресивному середовищі»[23]. Це здатність підприємства витримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними об’єктами інших виробників конкретного ринку. Це властивість товару, послуги, суб’єкта ринкових відносин виступати на ринку нарівні з іншими товарами, послугами чи конкуруючими суб’єктами ринкових відносин.

В наступних трактуваннях конкурентоспроможність розглядається з позицій можливості утримання конкурентних переваг впродовж певного періоду часу, а іманентною властивістю конкурентоспроможного суб’єкта є його здатність до змін. Це  тимчасовий  іманентний  привілейований стан  об’єкта: компанії, галузі, країни, що забезпечується здатністю до кращого використання ключових компетенцій в порівнянні з конкурентами і вмінням підтримувати цей стан впродовж певного часу;  механізм розвитку; здатність країни підтримувати високі показники зростання та зайнятості протягом тривалого проміжку часу; властивість виробничо-економічних систем змінювати траєкторію руху або режим функціонування в процесі адаптації до зовнішнього середовища з метою збереження, розвитку існуючих та формування нових конкурентних переваг.

Найпростішим для розуміння є термін «конкурентоспроможність підприємства», який визначається як  спроможність продавати свої товари та утримувати за собою частки  ринків, достатні для розширення і вдосконалення виробництва продукції. Узагальнена оцінка конкурентоспроможності підприємства  представлена як результат потенційної конкурентоспроможності (техніко-економічних параметрів підприємства, його фінансових можливостей, стратегія виробництва і збуту),   конкурентоспроможності результату (конкурентоспроможність товару), а також зовнішніх чинників, незалежних від виробника[26].

Конкурентоспроможність підприємства є високодинамічною характеристикою залежить не лише від стану даного підприємства, а й від відповідних параметрів інших підприємств–конкурентів:

  • пов’язана зі змінами у зовнішньому та внутрішньому середовищі функціонування підприємства;
  • формується в рамках існуючої розстановки сил на ринку і змінюється в результаті появи нового підприємства на ринку.

Не можна говорити про абсолютну конкурентоспроможність підприємства воно може бути конкурентоспроможним в своїй галузі на внутрішньому ринку й бути неконкурентоспроможним на міжнародних ринках. Матеріальною субстанцією конкурентоспроможності є товар як найбільш чутливий індикатор економічної сили виробника (чи то окремого підприємства, чи країни в цілому).

Конкурентоспроможність товару – це його здатність бути купленим на ринку як наслідок надання переваги його  якісним і ціновим характеристикам, що забезпечують задоволення конкретної потреби споживача в умовах широкої пропозиції інших конкуруючих товарів– аналогів. Конкурентоспроможність товару – це інтегрований показник, що містить у собі результат багатьох складових: ефективності процесу виробництва,  збуту, зовнішньоекономічної стратегії. Використовується два підходи до оцінки конкурентоспроможності товару з позицій споживача і с позицій виробника.

 С позицій споживача конкурентоспроможність продукції  – це сукупність властивостей, які представляють інтерес для споживача і забезпечують задоволення його потреб.

Конкурентоспроможність для виробника розглядається як відносна прибутковість проекту, що характеризує фінансові можливості виробника у здійсненні конкурентної боротьби. Конкурентоспроможність товару обумовлюється його перевагами  над товарами-конкурентами за сукупністю параметрів: ціна, витрати на виробництво, прибутковість, споживчі властивості, технічні характеристики (потужність, довговічність, експлуатаційні витрати) тощо. Таким чином, конкурентоспроможність товару визначається як наслідок співпадання інтересів виробника щодо отримання прибутку і виявляється в забезпеченні встановленого рівня рентабельності, та  інтересів споживача щодо отримання максимального, з поміж можливих варіантів, корисного ефекту на одиницю витрат.

Наступним рівнем аналізу є регіон, який представляє собою територіальну зосередженість підприємств і розглядається як однорідна сукупність.

Проблематика конкуренції на регіональному рівні є відносно новою сферою дослідження недостатньо вивченою.

Предметом дослідження регіональної конкурентоспроможності є просторова організація економіки, яка передбачає вивчення питань територіального поділу праці, розміщення продуктивних сил, політики зайнятості, демографічної політики,  місцем регіону у міжнародному поділі праці.  Конкурентоспроможність регіону – це обумовлене економічними, соціальними, політичними та іншими факторами становище регіону та його окремих товаровиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках, що відображається через показники (індикатори), що адекватно характеризують його становище та динаміку  розвитку.

Конкурентоспроможним вважається регіон,  суб’єкти якого здатні проводити  активну інноваційну діяльність і тим самим впливати на зростання економіки території та підвищувати конкурентоспроможність країни вцілому.  Посилення глобалізаційних процесів і пов’язана з цим відкритість економіки спровокували перенесення акцентів в питаннях конкурентоспроможності з мікро– на макрорівень [12]. Це поняття є відносно новим, а тому до кінця не сформульованим. Вперше конкурентоспроможність країни як основа економічної політики була проголошена США в 1985 році.  Комісією  з питань конкурентоспроможності при Президентові США конкурентоспроможність країни визначена як здатність країни в рамках вільних і справедливих ринкових умов виробляти товари і послуги, що відповідають вимогам міжнародного ринку.

Радою конкурентоспроможності України конкурентоспроможність країни розглядається як здатність країни створити внутрішні й зовнішні умови, які дають бізнесу змогу виробляти товари й послуги, що витримують випробування міжнародних ринків, а її населенню – стабільно підвищувати доходи і якість життя. Тобто, конкурентоспроможність країни – це її здатність забезпечити стале економічне зростання.

Прихильники маркетингового підходу вважають, що конкурентоспроможність товару формується на ринку визначається смаками і вподобаннями споживачів, здатністю товару задовольняти цілий комплекс сформованих в уяві споживача вимог. На цьому рівні основна увага в забезпеченні конкурентоспроможності акцентована на завоюванні симпатій споживачів [13].

Конкурентоспроможність характеризує здатність товару бути купленим серед перших на ринку. А покупцю конкурентоспроможність товару розкриває рівень його привабливості і ступінь його конкурентних переваг. Проблема полягає у суб’єктивній оцінці конкурентоспроможності товару. У кожного покупці є власний критерій оцінки задоволення своїх потреб. Відповідно, один і той товар, з позицій різних споживачів, може бути одночасно конкурентоспроможним і неконкурентоспроможним.

Конкурентоспроможність підприємства, як більш складної організаційної системи, визначається параметрами, що формують конкурентоспроможність нижчої організаційної системи  (товару) та додатковими параметрами, що визначають здатність підприємства  до конкуренції: ефективність бізнеспроцесів, що дозволяють краще використовувати ключові компетенції, в порівнянні з конкурентами, і таким чином формувати конкурентні переваги.  Конкурентоспроможність  країни, регіону  або галузі залежить від здатності підприємств випускати конкурентоспроможну продукцію. Проте випуск конкурентоспроможної продукції не єдиний аргумент на користь конкурентоспроможності країни.

Конкурентоспроможною є країна, яка здатна виконувати низку функцій. Серед них: вирішення питань загальнонаціональної безпеки, політичної і економічної стабільності, підвищення добробуту громадян, забезпечення  позицій її суб’єктів на міжнародних ринках.  В умовах активізації глобалізаційних процесів акценти конкуренції переносяться на мегарівень.  При аналізі різноманітних підходів до розуміння сутності конкурентоспроможності найбільш характерними є наступні методологічні погрішності.

На думку бельгійського економіста Ф. Праде, конкурентоспроможність – це здатність країни постійно збільшувати свою долю на світовому ринку.  Дане трактування видається нам методологічно невірним, оскільки мова йде про наслідки конкурентоспроможності, а не про її суть. Ряд науковців звертають увагу, що позиціонування на зовнішніх ринках  є наслідком конкурентоспроможності, її зовнішнім проявом і не відображає внутрішніх умов підтримання конкурентоспроможності, серед яких відносні витрати на виробництво і реалізацію продукції та доходи від її експорту. Можна підтримувати свою частку на ринку ціною таких витрат, які в довгостроковому періоді розорять країну.[18]

Так, утримання лідируючих позицій на світових ринках за рахунок продажу дешевої сировини чи продукції з низьким рівнем технологічної переробки призводить до виснаження природних ресурсів, зниження життєвого рівня населення і є безперспективним. А значна доля експорту  такої продукції в загальній структурі робить економіку вразливою до коливань світогосподарської кон’юнктури.

Отже, як ми переконалися, в сучасних дослідженнях проблематики конкурентоспроможності  превалює мікроекономічний підхід – на рівні підприємства чи окремого товару, а формування конкурентоспроможності пов’язується із стратегією і тактикою конкурентної боротьби.

  1. Фактори конкурентоспроможності національної економіки

Конкурентоспроможність є головним показником стану економіки країни і перспектив її розвитку. Її вивченням займаються багато аналітичних центрів світу. Серед них найбільш представницькими є дослідження, що проводяться швейцарськими інститутами — Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum) і Міжнародним інститутом розвитку менеджменту (International Institute for Management Development), які щорічно публікують доповіді про конкурентоспроможність країн і відповідні рейтинги. В умовах глобалізації національна економіка будь-якої держави не може розвиватися незалежно від світового господарства.

Залучення України у світову економіку робить проблему пошуку шляхів і стратегій підвищення конкурентоспроможності національної економіки, питання про можливості та способи її формування при відкритості внутрішнього ринку досить актуальними.

Ряд економістів: І. Ансофф, Е. Вогель, М. Енрайт, Дж. Майер,  Р. Нельсон,  М. Енрайт, Ф. Перу, М. Портер під конкурентоспроможністю національної економіки розуміють становище країни на зовнішніх ринках, яке визначається за допомогою економічних, соціальних і політичних показників. Інша група авторів розглядає конкурентоспроможність національної економіки як макроекономічне явище, залежне від техніко-економічного розвитку країни.Існує також точка зору, що національна конкурентоспроможність — результат більш низьких витрат виробництва.

Також конкурентоспроможність національної економіки визначають як здатність країни як геополітичного суб’єкта забезпечувати самостійний розвиток і утримувати стійкі позиції в економічному суперництві з іншими країнами. Національна конкурентоспроможність — це здатність країни досягати і підтримувати високі темпи економічного зростання, що виражаються в постійному прирості рівня ВВП на душу населення. У кінцевому підсумку висока конкурентоспроможність призводить до високого рівня і якості життя населення. «Національна конкурентоспроможність належить до здатності держави виробляти, розподіляти товари і послуги в міжнародній економіці в конкурентній боротьбі з товарами і послугами, виробленими іншими країнами, і робити це таким чином, щоб підвищувався рівень життя населення».

М.Портер визначає конкурентоспроможність країни місцем, яке вона займає в системі світового господарства, а також багато в чому пов’язує її з успіхом або неуспіхом конкретних галузей і підприємств.[17]

Конкурентоспроможність на макрорівні — це здатність національної економіки виробляти і споживати товари і послуги, взаємодіючи з іншими національними економіками як у зовнішніх, так і у внутрішніх ринкових середовищах з найбільшими економічними ефектами. Таким чином, конкурентоспроможність — це здатність конкурувати завдяки конкурентним перевагам. Конкурентні переваги виникають у результаті поєднання чинників конкурентоспроможності, тобто вибудовується такий логічний ланцюжок:

Рисунок 1.1Чинники конкурентоспроможності[1]

Фактори конкурентоспроможності — це обставини та умови, що причиняють конкурентоспроможність(Додаток Б). Спочатку в індустріальній економіці факторами переважно визначальними багатство країни ґрунтувалися на ресурсах і географічному положенні країни. Вони забезпечували здебільшого екстенсивне економічне зростання. У міру розвитку індустріальної економіки набирає силу новаторство і зростання продуктивності факторів виробництва. Фактори конкурентоспроможності глобальної постіндустріальної економіки побудовані на технологічному прогресі і значному поширенні мереж. Особливого значення набувають інформаційно-комунікаційні технології, під впливом яких формується і розвивається єдиний інформаційний простір [1].

Серед важливих факторів, що впливають на конкурентоспроможність, у першу чергу слід виділити продуктивність праці. Продуктивність праці завжди відігравала вирішальну роль як у конкуренції між підприємствами, так і в конкуренції між країнами. Продуктивність явно визначає здатність країни підтримувати високий рівень доходу, вона також багато в чому визначаєсукупність інвестицій, що, у свою чергу, є одним із ключових факторів, які пояснюють потенціал зростання економіки. Важливе місце серед чинників національної конкурентоспроможності займають показники стану макроекономічного середовища. Економіка не буде розвиватися стійко до тих пір, поки не буде забезпечене стабільне макроекономічне середовище.

Постійний дефіцит бюджету обмежує здатність уряду реагувати на економічні цикли. Фірми не можуть працювати ефективно в умовах, коли зростання інфляції виходить з-під контролю і т. д. Ефективне функціонування економіки неможливе без розгалуженої й ефективної інфраструктури. Цей важливий фактор визначає зростання конкурентоспроможності національної економіки. Високорозвинена інфраструктура знижує ефект віддаленості регіонів: об’єднує національний ринок і пов’язує його з ринками інших країн і регіонів, знижуючи при цьому вартість таких переміщень. Крім того, розгалуженість і якість інфраструктури стимулюють економічне зростання.

Серед факторів, що забезпечують конкурентоспроможність країни, також називається і відносна незалежність від коливань світових ринків, від політики інших держав та ін.

Фахівці серед факторів, що формують конкурентоспроможність країни, називають також девальвацію національної валюти — при падінні курсу національної валюти продукція даної країни може бути запропонована за нижчими цінами або при збереженні колишніх цін, що дозволяє отримати приріст прибутку в національній валюті [20]. Переваги на міжнародному ринку забезпечують: конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила або інфраструктура), умови попиту, наявність або відсутність у країні суміжних галузей, конкурентоспроможних на міжнародному ринку, умови конкуренції на внутрішньому ринку, що визначають процес виробництва й управління фірм.

До факторів конкурентоспроможності можна також віднести відмінності в економіці, культурі окремих країн і багато іншого. У класичній інтерпретації факторами, що формують конкурентоспроможність країни, є наявність у неї ресурсів, насамперед природних, і дешевої робочої сили. Однак на сучасному етапі у формуванні конкурентних переваг, особливо довгострокових, їх роль поступово знижується.

У кінцевому підсумку така стратегія не здатна забезпечити високий соціальний рівень життя населення. У сучасних умовах усе більшого значення набувають фактори конкурентоспроможності інноваційно-інформаційно-технологічного типу.

М. Малкіна об’єднує макроекономічніфактори конкурентоспроможності в такі 4 групи:

1. Природні ресурси, накопичений виробничий, технологічний і людський потенціал. Мова йде як про обсяги цих ресурсів, так і про їх якість.

2. Динаміка реального валютного курсу національної грошової одиниці. Підвищення реального курсу національної валюти негативно позначається на цільовій конкурентоспроможності окремих галузей.

3. Зовнішньоторговельні обмеження (мита та квоти). Оскільки імпортні мита, як і валютний курс, є факторами впливу на внутрішні ціни іноземних товарів, їх введення також доцільно в галузях, де можливе імпортозаміщення, тобто висока перехресна еластичність попиту на вітчизняні товари за ціною імпорту.

4. Фінансування R&D відбувається із державних, недержавних та зовнішніх джерел[14].

Вони утворюють систему і створюють конкурентні переваги, а також забезпечують їх взаємозв’язок.

Нові фактори конкурентоспроможності за принципом ефекту мультиплікатора ведуть до виникнення додаткових конкурентних переваг. Наприклад, робота в мережі підвищує гнучкість і адаптивність до зовнішніх умов і внутрішніх проблем, сприяє прийняттю раціональних рішень і зниженню витрат виробництва.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ  ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1 Україна в світових рейтингах глобальної економіки

Позиціювання України у глобальному просторі полягає у тому, щоб сфокусувати увагу на змісті основних проблем конкурентоспроможності нашої держави, зафіксувати точку обліку стану її індикаторів серед інших країн.

В Індексі глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) Україна цього року посіла 76 місце зі 144 країн, піднявшись на 8 позицій.Рік тому країна втратила 11 позицій, опустившися на 84 місце серед 148 країн.

На думку авторів рейтингу, такий підйом може бути пов'язаний з очікуваннями після зміни влади, передає «Інтерфакс-Україна»[19].

При цьому анексія Криму і конфлікт на Донбасі мало вплинули на результати, оскільки до того часу дані вже були зібрані. Однак обидві ці події неодмінно вплинуть на конкурентоспроможність країни в майбутньому, відзначають експерти.

У звіті зазначено, що прогрес був досягнутий за рахунок більш позитивного сприйняття інститутів та ефективності ринків, а також кращих результатів в освіті.

Серед основних проблем автори рейтингу називають перебудову інституціональної структури (130 місце), скорочення домінування великих компаній на внутрішніх ринках (129 місце) та підвищення конкурентності ринків (125 місце) і, отже, їх ефективності (112 місце).

Серед найближчих сусідів України Польща зайняла 43 місце (мінус 1 позиція), Росія — 53 місце (+11), Румунія — 59, (+17), Угорщина — 60, (+3), Словаччина — 75 (+3), Молдова — 82 (+7). Білорусь у рейтингу відсутня.

Шостий рік поспіль у рейтингу Global Competitiveness Index (GCI) лідирує Швейцарія. Сінгапур залишається на другій позиції, США витіснили Фінляндію з третього на четверте, а Німеччина, як і рік тому, замикає п'ятірку лідерів. Швеція опустилася з 6 на 10 місце, а Японія піднялася з 9 на 6. Між ними розташувалися Гонконг, Нідерланди і Велика Британія.

Таблиця 2.1

Індекс глобальної конкурентоспроможності, 2013-2014[5]

ІГК 2013-2014

ІГК 2012-2013

Країна/Економіка

Рейтинг

Бал

Рейтинг

Зміни

Польша

22

4,46

41

-1

Турція

44

4,45

43

-1

Чехія

46

4,43

39

-7

Південна Африка

53

4,37

52

-1

Болгарія

57

4,31

62

5

Венеція

63

4,25

60

-3

Росія

64

4,25

67

3

Румунія

76

4,13

78

2

Україна

84

4,05

73

-11

Молдова

89

3,94

87

-2

Аргентина

104

3,76

94

-10

Египет

118

3,63

107

-11

В Індексі глобальної конкурентоспроможності (GlobalCompetitivenessIndex 2014-2015,GCI) Україна за рік опустилася на 11 позицій, посівши 79 місце зі 148 країн.Серед негативних факторів впливу на позицію України у рейтингу можна назвати: доступ до фінансування(16,7%), корупція(15,5%) та податкове адміністрування(11%).(див. Додаток В)

Україна посіла 99-те місцу в рейтингу кращих країн світуTheGoodCountryUndex.

Таблиця 2.1

Рейтинг кращих країн світу[7]

Позиція

Країна

Наука і технології

Культура

Світовий порядок

Клімат

Процвітання

Здоров’я

95

Росія

41

68

106

88

112

42

96

Конго

83

123

115

47

40

92

97

Того

84

89

110

112

58

93

98

Мадагаскар

80

71

113

49

116

106

99

Україна

13

48

57

120

96

105

Між іншим, за одним із показників наша країна потрапила в лідируючу групу – вона стала 13-ю із розвитку «науки і технологій». На першому місці в цій категорії знаходиться Великобританія, а США на 26-му. Росія, яка в загальному рейтингу займає 95-ту позицію , по технологіям виявилася лише на 41-му місці із 125 країн.

Сусідами України в інноваційній категорії стали Німеччина і Франція (11-те і 12-те місце, відповідно), а також Данія і Бельгія (14-те і 15-те місця). Білорусь виявилась на 36-му місці, Казахстан – на 109-му.

При підрахунках результатів аналітики враховували внесок країн в розвиток людства за сімома категоріями, серед яких наука, культура і охорона здоров’я. В категорії «наука і технології» оцінювались наступні параметри: кількість студентів-міжнародників, кількість патентів і технологій на експорт,  міжнародні наукові публікації і нобелівські лауреати.

Між іншим, в 2015 році Україна опустилася на 5 позицій в черговому рейтингу 50 самих інноваційних країн світу за версією Bloomberg і виявилася в самому кінці списку. Якщо ще рік тому наша країна займала 36-ге місце, то в цьому році перемістилась на 41-те. – тільки Іран, Росія, яка зайняла в минулому році 14-те місце, в цьому році опустилася на 18-те.

Південна Корея, Швеція і США є самими інноваційними країнами світу за версією Bloomberg, який представив сьогодні рейтинг Global Innovation Index.

До десятки нинішнього рейтингу також потрапили Японія, Німеччина, Данія, Сінгапур, Швейцарія, Фінляндія і Тайвань. Роком раніше лідером рейтингу були США, а друге і третє місця посідали Південна Корея і Німеччина.

Україна в нинішньому рейтингу посіла 41 місце серед 50 країн (між Аргентиною та Іраном), хоча роком раніше була 36-ю[7].

Під час формування Global Innovation Index в Bloomberg враховують сім критеріїв: концентрація високих технологій, відвідуваність ВНЗ та відсоток дипломованих фахівців, кількість патентів на мільйон жителів, відсоток коштів ВВП, що спрямовуються державою на наукові дослідження, продуктивність, кількість вчених на мільйон жителів і додана вартість виробництва у відсотках від ВВП.( див.ДодатокГ)

Ці результати базуються на великому розмірі ринку України (38-е місце в рейтингу за цим показником  поміж країн) і в  освітній системі, яка забезпечує легкий доступ по всим рівням освіти (Україна на 43-у місці за вищій освіті і 57-у – за початковим навчанням).

Для вирішення важливих проблем у майбутньому Україні необхідно вийти на більш стабільний економічний ріст.

Можна стверджувати, що найважливішою проблемою країни є необхідність капітального ремонту інституціональної структури, яка страждає бюрократизмом, відсутності прозорості і фаворитизму.

Україна на 87-у місці в рейтингу найщасливіших країн світу.

Проведений аналіз на основі індексів глобальної конкурентоспроможності свідчить про згубний вплив управлінської сфери на розвиток бізнесу та залучення інвестицій, регресуючи процеси у якості надання освітніх послуг та рівня розвитку науки, незначне використання передових інноваційних розробок у виробництві, незахищеність майнових та інтелектуальних прав власності, відтік висококваліфікованих кадрів. Обсяги ринку, висока якість людського потенціалу, відсутність тероризму, стихійних лих та епідемій являються єдиними перевагами над іншими країнами, що за умови структурних якісних змін в управлінській сфері здатні підвищити конкурентоздатність України.

Отже, в останні роки спостерігається низький рівень конкурентоспроможності країни в загальному значенні та конкурентоспроможності її продукції на світових ринках. Водночас на світових ринках існує  сприятлива кон'юнктура та постійне зростання цін. Що зумовлено значною вартістю товарів даного виду виробництв та не завжди відповідності очікуваній якості. Розвиток виробництва товарів з високою доданою вартістю є головним пріоритетом у створенні бази для підвищення конкурентоспроможності продукції.

2.2 Основні проблеми конкурентоспроможності вітчизняної економіки

Україна з кожним роком все більше залучається до світових господарських процесів, стає повноправним членом світового економічного співтовариства. Однак, навіть отримуючи доступ до закордонних ринків, вітчизняні підприємства виявляються неконкурентоспроможними через відсутність досвіду, неврегульованість законодавства, несталість господарських зв’язків. Ситуація ускладнюється й тим, що український бізнес втрачає свої позиції ще і на національних ринках, через прихід туди іноземних компаній, які мають відповідний досвід, фінансові ресурси та інші можливості.

Ключовою проблемою є  неефективна економічна стратегія. Це в тій чи іншій мірі визначають не тільки відносно незалежні вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти, а й офіційні особи та їхні економічні консультанти. Підтвердженням є, зокрема, постійна «корекція» реформаторських програм, яка відбувалась майже щорічно із зміною чергового уряду. Водночас західні експерти відзначали усталений характер стагнації ринкових перетворень у контексті динаміки загальноприйнятих параметрів успіху чи неуспіху переходу від централізовано планової системи до ринку.

На наш погляд, украй важливим є не тільки вибір тієї чи іншої моделі ринкових перетворень як такої, а й її відповідність тенденціям світогосподарського розвитку, адже перехід України до ринку збігся зі зміною орієнтирів розвитку світової економіки, її якісними соціально-економічними, правовими та інституціональними перетвореннями [10].

Доводиться констатувати, що Україна пасивно додержувалася тих виробничих схем, які дісталися їй у спадщину від Радянського Союзу і які технологічно значно поступаються передовим світовим зразкам. Через дефіцит інвестиційних ресурсів просте відтворення, навіть за допомогою міжнародного співробітництва, вже вважалося успіхом. Головна проблема розвитку українського товарного експорту — низький потенціал конкурентоспроможності на зовнішніх ринках продукції з високим рівнем доданої вартості, низькі технологічність і наукомісткість товарів. За Україною дедалі більше закріплюється місце постачальника напівфабрикатів, які виготовляються галузями з підвищеними рівнями трудомісткості (головним чином праці середньої кваліфікації), енерго-матеріаломісткості та з низьким рівнем екологічності. Така парадигма розвитку експортної структури суперечить національним структурним пріоритетам і перспективам розвитку структури світового господарства загалом. Більше того, в умовах обмеженості внутрішнього попиту експортне зростання стає каталізатором тенденцій до структурного спрощення економіки, її деіндустріалізації..

Водночас вітчизняна промисловість характеризується значною енергоємністю виробництва, обумовленою високою питомою вагою застарілих енергозатратних технологій. Питомі витрати енергоносіїв на виробництво основних видів продукції в Україні в 1,5—3,5 раза вищі, ніж у розвинених країнах світу і продовжують збільшуватися, а енергетична ефективність економіки України (сукупні енергетичні витрати на виробництво одиниці реального ВВП) значно нижча у порівнянні навіть із перехідними економіками.

Суттєвою проблемою конкурентоспроможності української економіки зарубіжні експерти вважають значний рівень корумпованості. Загалом, дослідження проблем корупції у світі значно активізувались останніми роками багато в чому у зв’язку з подіями в постсоціалістичних державах. За так званим «індексом корупції» міжнародної організації «Transparency International», що розраховується на репрезентативних аналітичних матеріалах 12 профільних дослідницьких структур, що охоплює 85 країн світу, Україна у 1998 р. мала 28 балів (0 балів — максимальний рівень корупції, 100 балів — цілковита її відсутність). Частка підприємств, керівники котрих у численних опитуваннях експертами міжнародних організацій відзначають негативний вплив лобіювання із парламентських, президентських і банківських кіл, сягає 30—40 процентів. У 2014р. індекс корумпованості в Україні становив 21 бал.

За рік Україні вдалося заробити лише один додатковий бал за результатами світового Індексу сприйняття корупції CPI 2015 року. На сьогоднішній день індекс CPI країни складає 27 балів зі 100 можливих, що лише на 1 бал більше, ніж минулого року. У всесвітньому рейтингу Україна посідає 130 місце зі 168 позицій. У минулому році країна була на 142-му місці зі 175 позицій. Здійснити невеличке зростання індексу Україні вдалося завдяки збільшенню суспільного осуду корупціонерів, створенню антикорупційних органів та появі руху викривачів корупції. А от зволікання із реальним покаранням хабарників, а також збільшення корупційної складової у стосунках бізнесу та влади не дають Україні зробити рішучій крок уперед за показниками СРІ[15]. 

Здобути підвищення рейтингу цього року Україні вдалося завдяки більш критичному ставленню суспільства до корупціонерів. Про це свідчать дані дослідження Bertelsmann Foundation Transformation Index, які враховуються при визначенні CPI. Збільшилася кількість викривачів корупції, зростає число гострих матеріалів про корупціонерів у ЗМІ на які влада змушена реагувати. Представники законодавчої та виконавчої гілки влади дедалі менше використовують свої службові повноваження для незаконного збагачення, побоюючись зіпсувати свій імідж в очах суспільства. Утім, питання невідворотності покарання корупціонерів залишає бажати кращого. На сьогоднішній день високопосадовці рідко притягуються до відповідальності та отримують належне покарання за свої злочини.

Для України істотною проблемою є забезпечення, насамперед, традиційної факторної конкурентоспроможності національної економіки. Одночасно необхідно розробити чітку державну стратегію досягнення конкурентоспроможності національної економіки, яка відповідала б не тільки її ресурсному, а й науково-технологічному рівню.

Ключовою ознакою цієї стратегії має бути можливість трансформування факторних початкових порівняльних переваг у переваги інвестиційні та науково-технологічні.

Неприпустимим є те, що в Україні до цього часу не створено умов ані для належного фінансування вітчизняної науки, ані для стимулювання інвестицій в технологічні інновації, тому що, коли на сьогодні праця і наука є головними факторами, які створюють добробут для усіх громадян держави і забезпечують конкурентоспроможність національного розвитку,.

Достатньо зазначити, що нині вартість наукомістких технологій, комп’ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо у національному багатстві нашої країни становить лише 0,1%. Серед найбільших компаній України чільні місця посідають, як і раніше, представники винятково традиційних галузей[22].

Сучасна національна політика щодо забезпечення належного рівня національної конкурентоспроможності має включати систему взаємопов’язаних заходів не лише на макро-, а й на мікроекономічному рівні, адже як теорія, так і світогосподарська практика довели: конкурентоспроможність країни безпосередньо пов’язана з міжнародною результативністю національних фірм.

Загалом, беззаперечним є те, що більшість розвинених країн цілеспрямовано зосереджує свої науково-технологічні і виробничі ресурси виключно або переважно у нових наукомістких галузях. У результаті ці галузі стають все більш висококонкурентними. Разом з тим для інших країн з’являються реальні можливості заповнити на міжнародних ринках ніші, що звільнилися, включаючи і національні ринки найбільш розвинених країн.

Отже, наявні експортні можливості у системі наявних  геоекономічних зв’язків України не створюють передумов для цілеспрямованого розвитку спеціалізованого експортного виробництва, яке в цілому занепадало, зокрема через фізичне та моральне старіння основних виробничих фондів.Україна практично не здобула «своїх» (поза межами СНД) містких ніш на міжнародних ринках.

Існує ряд проблем, які потребують негайного ров’язання. Насамперед, потрібно змінити економічну стратегію. Потрібно відійти від виробничих схем часів Радянського Союзу. Головною проблемою конкурентоспроможності української економіки, на думку світових експертів, є великий рівень корумпованості. Головні проблеми конкурентоспроможності економіки України наведені на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 Головні проблеми конкурентоспроможності економіки України [8]

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ

3.1.  Роль держави у формуванні конкурентного середовища.

Недооцінка місця та ролі держави в процесі трансформаційної діяльності спричинилася до того, що політика уряду щодо регулювання економічних перетворень проводилася безсистемно, хаотично, без урахування реального стану та історичних особливостей розвитку країни.Заходи, яких вживали урядові структури в ході реформування економіки, часто були непослідовними, суперечливими, економічно необґрунтованими, тому не мали позитивного впливу на перебіг економічних процесів. Більше того — інколи навіть призводили до негативних наслідків. Так, заходи уряду в 1992—1993 pp. щодо підтримки вітчизняного виробника значними емісійними кредитами, спрямованими у неперспективні галузі та виробництва, а також неефективно працюючі підприємства стали додатковим чинником глибинних гіперінфляційних процесів. 

Жорстка монетарна політика з метою подолання гіперінфляції, започаткована наприкінці 1993 року, та різке зменшення обсягів кредитування, бюджетних видатків і капітальних вкладень у реальний сектор економіки при одночасному посиленні податкового тиску на суб'єктів господарювання стали однією з основних причин призупинення інвестиційних процесів, істотного сповільнення темпів оновлення виробничого апарату і складу капіталу.

За часів незалежності країна пройшла три періоди розвитку економіки:

  • 1992—1997 рр. - період економічної кризи, падіння обсягу реальних інвестицій і капіталу.
    • 1998—2003pp. - повернення реальних інвестицій в економіку, чому сприяло послаблення інфляції, прискорення приватизаційних процесів, активізація інвестиційного кредитування.
    • після 2004 р. -приріст інвестицій забезпечив позитивне збільшення капіталу (за прогнозними припущеннями, темп його приросту матиме прискорену динаміку зростання(з 2.7% до 5.9% у 2018 році).

Становлення та дієве функціонування ринкової економічної системи зумовлює та зумовлюється наявністю конкурентного середовища, за якого всі суб’єкти господарювання мають рівні законодавчо визначені можливості для здійснення господарської діяльності. В національній економіці існують певні обтяжливі обставини, мають місце різноманітні бар’єри, що ускладнюють, обмежують, а подекуди навіть унеможливлюють конкуренцію.

Вихідною основою для економічної системи України визначено у Конституції України: Закони України  ,,Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001р., редакція від 18.05.2016р., ", "Про захист прав споживачів", "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р.,редакція від 03.03.2016 [28],  "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р.,  редакція від 01.01.2016 [3].

Нормативною базою для заохочення конкуренції є анти-монопольне законодавство, тобто сукупність юридичних актів різної правової сили, спрямованих на розвиток конкурентного підприємництва, обмеження діяльності підприємств-монополістів, створення передумов для демонополізації економіки, запобігання недобросовісній конкуренції.Вихідною основою для українського антимонопольного законодавства стали З одного боку, межі споживчого вибору (а отже -і інноваційний простір) істотно розширюються правом споживача на вичерпну інформацію про придбані продукцію і послугу[21]. З іншого боку, вагомі санкції за недотримання рівня якості скорочують можливості щодо неінноваційного маневру для господарюючих суб'єктів .

Економіка України реформується за складних умов. Вагомою є диспропорція у процесах капіталотворення та концентрації, не зменшується глибина неузгодженості між розвитком капіталу в торговельній та грошовій формах і розвитком капіталу у виробничій формі; між концентрацією капіталу та концентрацією виробництва; між темпами техніко-економічних зрушень і швидкістю соціально-економічних змін. Масштаби та вагомість цих проблем для розвитку економіки висувають дослідження питання про конкурентне середовище у ряд першочергових.

Будь-яку сучасну економіку можна умовно поділити на два сектори: сектор, побудований на конкурентних засадах, і монопольний сектор. Основна відмінність між ними полягає в наявності чи відсутності ринкової (монопольної) влади у суб’єктів ринку, що працюють у цих секторах.

Ринкову владу можна визначити як здатність фірми збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг реалізації товарів і підвищуючи ціну продукту. Причому про використання ринкової влади і загрозу монополізації ринку може йтися лише за випадків, коли фірма в довгостроковому періоді має можливість збільшувати прибутки у спосіб, який описано вище, і не нести збитків (приміром, через вступ нових конкурентів чи скорочення попиту на товари внаслідок переходу частини покупців на використання товарів-субститутів). Отже, на таких ринках працює єдиний продавець-монополіст, який не має жодного конкурента або наявні істотні бар’єри для вступу на нього інших суб’єктів господарювання, або є інші обставини, що суттєво обмежують конкуренцію.

На монополізованому ринку продавець певного товару, завдяки наявності в нього ринкової влади, може забезпечувати зростання своїх прибутків шляхом зниження обсягів пропозиції та підвищення ціни продукції. Особливість полягає в тому, що він, захищений системою екзогенних і ендогенних бар’єрів, може діяти так протягом чималого часу.

З огляду на сукупність означених факторів, функціонуючі ринки можна визначити як високо-, помірно-, низькоконцентровані та монополізовані. Найбільшу увагу державні органи влади мають приділяти висококонцентрованим і монополізованим ринкам, оскільки саме вони спричиняють нераціональний розподіл ресурсів, поглиблюють диспропорції у процесі відтворення, отже, обмежують або деформують конкурентне середовище.

Серед основних напрямів впливу глобалізації на конкурентне середовище України можна визначити такі:

-вплив на обсяги міжнародної торгівлі національної економіки (особливо експорт) через тиск з боку урядів іноземних країн, угруповань країн чи міжнародних організацій, що відповідним чином позначається на становищі національних товаровиробників на зовнішніх ринках;

-вплив на внутрішній ринок іноземних конкурентів, зокрема ТНК;

-отримання конкурентних переваг країною в ході глобалізації завдяки інтеграції в світовий технологічний процес і володінню найсучаснішими технологіями.

Міра втручання держави істотно залежить від загальних механізмів економічного регулювання. Державні пріоритети у галузі нововведень детермінуються напрямами державної економічної політики в цілому. Інституціональна економічна політика визначає соціально-економічне поле інноваційних процесів, тобто сукупність господарюючих суб'єктів та їх взаємо-відносин. У свою чергу, регулювання та стимулювання інновацій самі стають одними з найважливіших аспектів державної економічної політики.

Заходи щодо державної інноваційної політики можна поділити на такі, що утворюють сприятливе для інновацій соціально-економічне середовище; такі, що ініціюють безпосередньо інноваційні процеси, і такі, що регулюють їх.Проте у даний час механізми вироблення і реалізації державної інноваційної політики в Україні перебувають ще у стадії становлення.

Стимулювання конкуренції та обмеження монополій є найважливішими загальноекономічними умовами поширення інновацій.

Конкурентоспроможність залежить від здатності держави створювати економіко-правове середовище. Оцінка конкурентоспроможності країни передбачає не тільки міжнародний успіх вітчизняних фірм, а й характер інвестиційних процесів, розвиток науково-технічного потенціалу країни. Проблема підвищення конкурентних можливостей підприємства складна і багатопланова. Вона вимагає систематичного підходу і здійснення значного комплексу організаційно-економічних, управлінських і технологічних заходів:

  • вибір конкурентних стратегій розвитку;
  • досягнення управлінської злагодженості;
  • система управління трудовою мотивацією;
  • комплексний підхід до підвищення якості і конкурентоспроможності послуг, що надаються;
  • систематичний підхід до диверсифікації та планування виробництва;
  • системний економічний аналіз діяльності підприємства;

Інформаційне забезпечення системи управління – найважливіші передумови досягнення високих показників конкурентоспроможності як на національному ринку, так і на міжнародних ринках.

Держава повинна відігравати активну роль у формуванні сприятливої фінансово-кредитної політики. Вплив держави на фінансово-кредитну політику може проявлятися через політичну та економічну ситуацію, а також через законодавчу базу. Для цього необхідно:

  • продовжити розбудову комплексної системи моніторингу валютних ризиків, оцінки потенційної вразливості національної економіки та її окремих секторів до курсових коливань, взаємозв'язку між курсовими змінами та рівнями цін і процентних ставок;
  • удосконалювати механізм контролю та попередження операцій, які заважають підвищенню стійкості валютного ринку, з одночасним розвитком як антимонопольного регулювання, так і наглядового потенціалу центрального банку, вживати заходів з посилення ефективності контролю за добросовісністю здійснення валютних операцій;
  • сприяти забезпеченню економічних умов для підвищення частки довгострокового кредитування інвестиційної спрямованості в активах банків;
  • стимулювати банки до покращення якості управління активами та пасивами, удосконалення кредитних процедур (у т.ч. в частині адекватної оцінки ризиків надання позик в іноземній валюті суб'єктам економіки, що не мають постійних джерел валютних доходів) та зменшення на цій основі ризиків виникнення нестабільності в діяльності системи банків.

Для забезпечення окреслених завдань Національний банк повинен використовувати наявні інституційні механізми та операційні важелі, дотримуючись при цьому середньострокових орієнтирів, забезпечуючи послідовність і прозорість політики, органічно поєднуючи незалежність у виконанні головної конституційної функції з узгодженістю своїх дій з макроекономічними та фінансовими заходами інших органів влади.

Отже, державна політика повинна бути орієнтована на вирішення основних проблем щодо пошук у конкурентоспроможних галузей (підприємств), організації процесу раціонального використання коштів державного бюджету на поетапне перетворення цих галузей у галузі, які мають реальні конкурентні переваги, вкрай актуальними є реформування державних інститутів, підвищення їх ефективності, розробка нових технологій державного регулювання (включаючи не тільки економічні та правові, але й політичні інститути). Отже, як бачимо, рівні "присутності" держави в інноваційній діяльності досить широкі.

3.2. Основні шляхи підвищення конкурентоздатності України на міжнародному ринку

На сьогоднішній день Україна займає досить низькі позиції щодо конкурентоспроможності національної економіки. Дане відставання пов’язане з великою кількістю негативних економічних, політичних та соціальних чинників. Проте існують перспективи розвитку української економіки як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках.

Сучасна діяльність українських підприємств на міжнародному ринку має велику обмеженість експортної номенклатури українських товарів: наша продукція більшою мірою представлена ринках із переважно ціновою конкуренцією, тобто ринках сировинної продукції і стандартизованих масових готових виробів. В Україні на сьогоднішній день дуже повільно відбувається переорієнтація з торгівлі сировиною і напівфабрикатами на торгівлю товарами з високою доданою вартістю, іншими словами – високотехнологічними виробами. Тоді як сучасні тенденції світового ринку свідчать про перехід від цінової конкуренції до нецінової, тобто конкуренції технічного та якісного рівня продукції. У конкурентній боротьбі за ринки збуту перемагає не той, хто пропонує нижчі ціни, а той, хто пропонує вищу якість, оскільки продукція з кращою якістю значно ефективніша у використанні. Недостатня дослідженість сутності і значення якості продукції продовжує бути однією з основних причин низької ефективності виробництва української продукції та її низької конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Окрім цього, в умовах майже повної залежності України від зовнішніх енергетичних ресурсів, та найвищої в Європі енергоємності найбільш експортованих товарів, неможливо говорити про конкурентоспроможність української продукції.

По суті, основним шляхом підвищення конкурентоздатності української продукції на міжнародному ринку є: поліпшення стандартизації, як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості на підприємствах. В рамках цього – впровадження сучасного комплексу систем управління якістю (організація механізму покращення якості продукції тощо). Висока якість вітчизняної продукції сприятиме створенню високого іміджу України на міжнародних ринках, покращення взаємозв’язків з іншими країнами.

Слід зазначити, що в Україні спостерігається і обмеженість (вичерпаність) окремих традиційних природних ресурсів, зокрема енергетичних. Так, за рахунок власних джерел потреби в паливно-енергетичних ресурсах задовольняються менше ніж на 50 відсотків. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України не в змозі забезпечувати поточні потреби економіки і населення в електричній енергії і паливі, про що свідчать постійні порушення частотних стандартів електропостачання, масові відключення населених пунктів і цілих регіонів, регулярно виникаючі інші кризові ситуації.

Основним шляхом вирішення цієї проблеми є :

  • Пошук потенційних партнерів щодо постачання енергоресурсів, оскільки станом на 2014 рік спостерігається значна імпортозалежність України за енергоресурсами (газ,нафта);
  • Удосконалення державного управління енергетичним сектором економіки шляхом регулювання а не прямого втручання в розвиток даного сектору, забезпечення прозорості діяльності на ринках енергоресурсів,
  •  Державна підтримка науково-дослідних робіт, що пов’язані із зменшенням енерговитратності, розробленням відновлюваних видів енергії та освоєнням енергозберігаючих технологій,
  • Розроблення механізмів щодо залучення приватних інвестицій в енергетичний сектор України,
  • Використання енергії фотосинтезу (приклад:Бразилія та США), а потенційні можливості України в даній сфері є дуже високими,
  • Використання географічного становища та інфраструктури енергетики з метою розширення обсягів транспортування енергоресурсів (нафти, газу, електроенергії тощо),

 Виконання вказаних заходів щодо вдосконалення енергозабезпечення сприятиме створенню умов сталого розвитку економіки України, забезпечить підвищення ефективності використання енергоресурсів,стимулює  вищий рівень економічної безпеки України та сприятиме усуненню дисбалансу паливно-енергетичного комплексу України. 

Для підвищення рівня українського виробництва надзвичайно важливо співпрацювати із іноземними та міжнародними підприємствами та установами.

Насамперед, слід стимулювати приплив іноземних інвестицій до різних високонаукоємних виробництв, залучення іноземного венчурного капіталу. Використання іноземних інноваційних технологій, управлінського досвіду та фінансових коштів дозволить суттєво підвищити конкурентоздатність національного виробництва.

Крім того, найближчими роками держава має створити умови для залучення до України іноземних наукових лабораторій та наукоємних промислових фірм, що здійснюють НДДКР, формування спільних технологічних альянсів, науково-технологічних консорціумів, науково-виробничих кластерів, технологічних інкубаторів, організації вільних зон торгівлі наукоємними товарами та послугами тощо. Важливими заходами є сприяння формуванню великих корпоративних структур (в основному фінансово-промислових груп – ФПГ) у галузях високих технологій , а також вітчизняних транснаціональних корпорацій. Ці форми міжнародної співпраці дозволяють виробникам наукоємної продукції виходити на зовнішні ринки, підвищувати свою конкурентоздатність завдяки отриманню від закордонних партнерів нових технологій, освоєння сучасних методів управління.

Звісно, є об’єктивні труднощі на шляху ефективної реалізації спільних проектів із іноземними партнерами. Це стосується насамперед забезпечення рівних умов співпраці, для чого в українських підприємств часто немає достатніх коштів. Надання ж інтелектуальної власності як внеску також вимагає значних витрат на патентування та підтримку патентних прав за кордоном. Тому сьогодні зазначені напрямки діяльності потребують державної підтримки.

Проблема розвитку в Україні експорту послуг — в їхньому низькому рівні й фактично монокультурному характері, коли експлуатується транзитне положення країни і практично не здійснюється експорт послуг таких сфер як науково-технічна, інжинірингова, фінансова, управлінська, маркетингова, інформаційна, які відзначаються високим динамізмом розвитку в сучасній світовій економіці. Імпортна структура є нераціональною через значні обсяги ввезення виробів, які виготовляються або, у принципі, могли б успішно виготовлятися національними виробниками, і малі обсяги — машин та обладнання для модернізації високотехнологічних виробництв.

Україна має істотні перекоси в географічній структурі своїх експортних та імпортних зв’язків: надто високий рівень односторонньої імпортної залежності за окремими статтями критичного імпорту, особливо щодо енергоносіїв з Росії; незначна присутність на ринках багатьох країн, що розвиваються, які могли б бути важливими споживачами продукції та послуг українських підприємств і фірм.

Наявність невідповідності між імпортними потребами країни та її експортним потенціалом постійно продукує проблему торговельного дисбалансу як загалом, так і з окремими стратегічно важливими партнерами. Це, в свою чергу, репродукує проблему зростаючої зовнішньої заборгованості.

Принципово важливою є проблема зовнішньої заборгованості. Справа не лише в обсягах зовнішнього боргу, адже він не досяг критичних величин з огляду на економічну безпеку держави. Не меншу загрозу приховують у собі й такі обставини: по-перше, обмежені можливості та низький потенціал обслуговування зовнішнього боргу призводять до необхідності його постійної реструктуризації, що дуже нагадує славнозвісні «боргові піраміди»; по-друге, загальна тенденція нарощування обсягів обслуговування зовнішнього боргу супроводжується виникненням «піків», коли у короткий час необхідно мобілізувати на такі цілі значні ресурси; по-третє, формується нераціональна структура зовнішнього боргу, з превалюванням короткострокових приватних кредитів. Це негативно впливає на суверенний кредитний рейтинг та національну конкурентоспроможність.

На жаль, проблеми існують не тільки на рівні приватних підприємств, а й у державному секторі. Незбалансована економічна політика держави, неефективна податкова система та відсутність будь-яких програм заохочення зводять бажання підприємців розвивати виробництво нанівець. В наслідок цього економіка України страждає від застою, бо розвиток економіки може відбувається тільки завдяки великим виробництвам і державним підприємствам.

При правильному використанні економічної політики Україна буде в змозі забезпечити собі не тільки прекрасне сьогодення, а й стабільне майбуття для наступних поколінь. Зростання конкурентоспроможності держави буде мати позитивний вплив як на внутрішнє становище (чим це зростання і буде, власне, забезпечуватися), так і на місце України у світовому господарстві.

Щодо перспектив подальших наукових розвідок у даному напрямі, то необхідним вважаю поглибити вивчення шляхів досягнення потрібного рівня конкурентноздатності України через механізми економічної, політичної, правової підтримки. Більш детальної уваги потребують завдання з реформи як владної, так і громадянської культури за допомогою використання досвіду

Наша країна перебуває на новому етапі розвитку, в основному виправлені помилки перехідного періоду, накопичені можливості для подальшого розвитку економіки. За рахунок експортних ресурсів, перетворень в економіці і сприятливої кон’юнктури держава може реалізовувати намічений курс. Адекватна політика експортно-імпортного регулювання з метою підвищення конкурентоспроможності здійснюється з врахуванням сучасних процесів глобалізації економіки. Україна спрямовує підходи пріоритетності стратегії переважно на нарощування конкурентоспроможності у відкритому конкурентному середовищі, що зумовить перебудову всієї економічної системи України і забезпечить їй зв’язок з іншими високорозвиненими державами.

Отже, існуючі позиції України на зовнішньому ринку свідчать про дуже низьку конкурентоздатність українських підприємств у світі, що обумовлено рядом проблем, насамперед – сировинною структурою українського експорту.Для підвищення конкурентоздатності української продукції, необхідно брати приклад з розвинутих країн, де конкурентоспроможність постійно перебуває в центрі уваги державних діячів та ділових кіл. Можна сказати, що українські підприємства мають великий потенціал для виходу на міжнародний ринок. Але тільки за умови комплексних дій держави можна вивести вітчизняну продукцію на конкурентоспроможний рівень.

ВИСНОВКИ

В ході дослідження курсової роботи на тему: «Конкурентоспроможність вітчизняної продукції» були виконані поставлені завдання та можна дійти наступних висновків:

  1. З’ясовано поняття конкурентоспроможності. Ми переконалися, що в сучасних дослідженнях проблематики конкурентоспроможності перевалює мікроекономічний підхід – на рівні підприємства чи окремого товару, а формування конкурентоспроможності пов’язується із стратегією і тактикою конкурентної боротьби.
  2. Дослідили, що  фактори конкурентоспроможності - цеобставини та умови, що причиняють конкурентоспроможність.
  3. З’ясовано, що в останні роки спостерігається низький рівень конкурентоспроможності України в загальному значенні та конкурентоспроможності її продукції на світових ринках.
  4. Досліджено, що існує ряд проблем, які потребують негайного ров’язання. Насамперед, потрібно змінити економічну стратегію. Потрібно відійти від виробничих схем часів Радянського Союзу. Головною проблемою конкурентоспроможності української економіки, на думку світових експертів, є великий рівень корумпованості.
  5. Виявлено провідну роль держави в підвищенні конкурентоспроможності вітчизняної продукції, яка залежить від здатності держави створювати економічне та правове середовище. На сьогодні нагальною потребою є розробка і використання різноманітних форм і методів дієвого соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування і забезпечення виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції.
  6. Запропоновано шляхи поліпшення стану вітчизняної конкурентоспроможності продукції.  Зокрема: вибір конкурентних стратегій розвитку; досягнення управлінської злагодженості; система управління трудовою мотивацією; комплексний підхід до підвищення якості і конкурентоспроможності послуг, що надаються; систематичний підхід до диверсифікації та планування виробництва;  системний економічний аналіз діяльності підприємства; інформаційне забезпечення системи.

Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки – комплексний багаторівневий процес, який залучає на свою «орбіту» практично увесь комплекс інструментів державної економічної політики. Відтак, цілком очевидною є об’єктивна неможливість одночасної реалізації усього комплексу завдань стратегії забезпечення  конкурентоспроможності. Це спонукає до необхідності пошуку логічної послідовності заходів, яка б могла забезпечити поетапну реалізацію відповідних завдань економічної політики.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Бєлєйченко О.Г. Чинники впливу на конкурентоспроможність економіки / О.Г. Бєлєйченко // Економіка та держава. – 2009. – №8. –С. 33-35
  2. Більовська  О. О. Державне регулювання економіки України в контексті забезпечення її конкурентоспроможності в умовах глобалізації : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.03
  3. Господарський кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/436-15
  4. Гук О. В. Взаємозв'язок показників і факторів конкурентоспроможності національної економіки / О. В. Гук // Формування ринкових відносин в Україні.  2015. - № 11.   С. 69-75.
  5. Економічний дискусійний клуб[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://edclub.com.ua/analityka/pozyciya-ukrayiny-v-reytyngu
  6. Інформаційний простір «Info-Light»[Електроний ресурс]. – Режим доступу http://infolight.org.ua/indeksu-konkurentospromozhnosti-ukrayini
  7. Інформаційно-аналітичний портал[Електронний ресурс].- Режим доступу:http://gtmarket.ru/news/2014/06/25/6834
  8. Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності //Економіка України.  2007.  № 3.C. 14-21
  9. Клуб читателів «Гордон»[Електроний ресурс].– Режим доступу:http://ain.ua/2016/01/20/627606
  10. Конкурентоспроможність України після кризи: десять сходинок униз[електронний ресурс] / Н. Ізосімова // Дзеркало тижня – 2010. – №25(805)– Режим доступу:http://www.dt.ua/2000/2020/69942/
  11. Крищенко Д.В. Визначення рівня конкурентоспроможності української економіки//Економіка України -2010.-С. 21-30
  12. Лазор О.Д. Територіальна організація влади в Україні / О.Д. Лазор, О.Я. Лазор, А.О. Чемерис. – К.: Дакор, 2007. – 576С.
  13. Лесечко М.Д. Основи системного підходу: теорія, методологія, практика / М.Д. Лесечко. – ЛРЩУ УАДУ, 2002. – 30С.
  14. Малкін М. Конкурентоспосбность как показатель, отражающий состояние экономики страны / - 2014. - № 6. -  С. 91-93.
  15. Міжнародні економічні відносини / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун та ін.. – К.: Либідь, 1 В.М. Геєць 992. – С.72
  16. Основы внешнеэкономических знаний: [учеб. для экономического образования] ; под ред. И.Н. Фаминского. – М.: Международные отношения, 1990. – С.406
  17. ПортерМ. Стратегии повышения уровня развития экономик: опыт новых индустриальных стран Азии /М. Портер // - 2015.С. -112.
  18. Праде Ф.Повышения уровня развития национальных экономик // Вісник Національного банку України. - 2015. - № 4.
  19. Рейтинги... Рейтинги... Рейтинги // Маркетинговые исследования в Украине. - 2014. - № 4. -  С. 50-55.
  20. РозгонІ.В. Сучасні чинники впливу на конкурентоспроможність економіки / І.В. Розгон // Економіка та держава. – 2009. – №10. – с. 30-31
  21. Савченко, Алла Миколаївна. Державне регулювання корпоративного сектору України в умовах ринкових трансформацій  : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.03 2016. – 20.
  22. Сіренко, Крістіна Юріївна. Державне регулювання інноваційного розвитку легкої промисловості України :автореф. дис. ...канд. екон. наук : 08.00.03 / Сіренко Крістіна Юріївна.
  23. Слав'юк, Наталія Ростиславівна. Зовнішні державні запозичення в забезпеченні конкурентоспроможності економіки України : автореф. дис.. канд. екон. наук : 08.00.08, 2013. - 20С.
  24. Ткачук П. Адміністративно-територіальний устрій України: досвід і уроки / П. Ткачук // Місцеве самоврядування. – 1998. – № 5-7. –
  25. Фонд «Ефективне управління» [Електроний ресурс]. – Режим доступу:http://www.feg.org.ua/.
  26. Хорев Б.С. Повышения уровня развития нацеональной еконимики / Б.С. Хорев. – М.: Мысль, 1981. – 320
  27. "Я знаю все» офіційний веб-портал[Електроний ресурс] -  Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/
  28. 2014Концепція державної енергетичної політики України на період до 2020 року //Національна безпека і оборона. - 2014. - № 2. - C. 2-54
  29. 2015 Index of Economic Freedom [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.heritage.org/index/Country/Ukraine
  30. 2015Добірка статей про паливно-енергетичний комплекс //Вісник Національної Академії наук України. – 2015. - № 9. - C. 3-34

ДОДАТКИ

Таблиця А1

Визначення поняття конкурентоспроможності продукції[2]

Автор

Визначення

Гончарової Н. П.

Конкурентоспроможністю продукції  - це сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції.

Должанський І. З. та Загорна Т. О.

Конкурентоспроможність продукції — це здатність продукції бути привабливішою для покупця в порівнянні з іншими виробами аналогічного виду й призначення, завдяки кращій відповідності її якісних і вартісних характеристик вимогам ринку й споживчим оцінкам.

Брикаліна С.В.

Конкурентоспроможність продукції – це її переваги на ринку, що забезпечуються привабливими для споживача властивостями, низькою порівняно ціною та експлуатаційними витратами, оптимальним поєднанням параметрів ціна-якість, відповідністю умовам даного ринку, часу продаж і перевагам споживача, а також відмінністю в кращу сторону її основних характеристик від аналогічних на ринку.

Долинська М. Г. та Соловйов І. А.

Конкурентоспроможність  продукції – це характеристика продукції, яка відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем відповідності певній суспільній потребі, так і за витратами на її задоволення.

Сіваченко І. Ю.

Конкурентоспроможність продукції  - це сукупність якісних і вартісних характеристик товару, які забезпечують задоволення конкретної потреби споживача.

Кушлик В. І.

Конкурентоспроможність  продукції − це якісна характеристика, що визначає рівень складної властивості та містить, у свою чергу, дві інші складні властивості, що відображають у певному співвідношенні якість і економічність  даної продукції .

Астахова І.О., А Маренич А. К.

Конкурентоспроможність продукції –це  відносне поняття, чітко прив'язане до конкретного сегмента ринку й часу продажу.

Зав'ялов П. М.

Конкурентоспроможність продукції – це сукупність якісних і цінових характеристик, що забезпечує задоволення конкретних потреб покупця.

ДОДАТОК Б

Рисунок Б1 Фактори конкурентоспроможності продукції[4]

ДОДАТОК В

Рисунок В1 Індекс глобальної конкурентоспроможності 2014-2015рр.[6]

Конкурентоспроможність економіки України на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат ТЕХНОЛОГІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2. Реферат МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯУ ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3. Реферат ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВВ АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

4. Реферат Життєвий цикл та конкурентоспроможність товару

5. Реферат КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ У РЕГІОНІ

6. Реферат Клімат України. Прогноз погоди. Синоптична карта. Метеорологічні станції, бюро погоди, гідрометеорологічна служба України

7. Реферат Лекції з економіки

8. Реферат Державне регулювання економіки

9. Реферат Державне регулювання економіки як функція

10. Реферат Теорії державного регулювання економіки