Новости

Конкурентоспроможність економіки України

Работа добавлена:






Конкурентоспроможність економіки України на http://mirrorref.ru

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.За останні роки проблема конкурентоспроможності продукції в Україні стала однією з найбільш важливих. Від випуску конкурентоздатної продукції залежить ефективний та стабільний розвиток економіки. Сьогодні конкурентоспроможність української продукції залишається на дуже низькому рівні, не зважаючи на величезний експортний потенціал багатьох галузей української економіки. Тому тема дослідження, присвячена питанню конкурентоспроможності економіки України: її фактори, стан та перспективи, є актуальною і своєчасною.

Економіка будь-якої країни на сучасному етапі не може обійтися без виходу на світові ринки. Розширення рамок такого виходу за допомогою збільшення обсягів і асортименту продукції національних товаровиробників забезпечує нарощування потужності держави і сприяє зміцненню її конкурентоспроможності на світових ринках.

Держави, що знаходяться на шляху до ринкових реформ, мають витрачати значні зусилля, концентруючи їх на окремих напрямах, найбільш доступних з огляду на існуючі умови господарювання. У цих умовах і виникає питання про конкурентоспроможність національної економіки як можливості реалізації конкурентних переваг країни на зовнішніх ринках.

Значний внесок у її дослідження здійснили такі західні вчені, як П. Кругман, С. Ліндер, М. Портер, Д. Сакс, Л. Саммерс. Останнім часом ці проблеми розробляються також українські та російські учені (Я. Базилюк, О. Білоус, Б., Д. Лук’яненко, І. Спиридонов, С. Соколенко та інші).

У працях вітчизняних науковців В. Гейця, В. Семиноженкка, Б. Кваснюка, А. Даниленка, , Л. Шинкарук та інших всебічно обґрунтовано, що саме в межах розв’язання проблеми національної конкурентоспроможності вирішується питання формування стратегії і політики довгострокового соціально-економічного розвитку України.

Загострення глобальної конкуренції та фінансово-економічної кризи, наростання стратегічних викликів суспільству та економіці України вимагають необхідність подальшого дослідження національної конкурентоспроможності, розгляду її як процесу, який здійснюється під впливом цілої сукупності факторів, що постійно розвиваються і змінюються.

Метою курсової роботи є: визначення та прогнозування конкурентоспроможності національної економіки за допомогою системи показників її розвитку.

Об'єктом дослідження є:конкурентоспроможність економіки України.

Предметом дослідження є: економічні відносини, які виникають в процесі формування  конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Для досягнення цієї мети поставлені і вирішені наступні завдання:

  • з’ясувати поняття конкурентоспроможності як соціально-економічного поняття і категорії;
  • дослідити фактори конкурентоспроможності та світового досвіду;
  • порівняти Україну з іншими країнами у глобальних рейтингах економіки;
  • дослідити проблеми низької конкурентоспроможності вітчизняної економіки;
  • визначити роль держави у формуванні конкурентного середовища як передумови структурних перетворень економіки;
  • з’ясувати основні шляхи підвищення конкурентоздатності України на міжнародному ринку.

Інформаційною базою курсової роботи є: фундаментальні положення економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних учених з відповідної проблематики, нормативно-правові акти України, статистичні та звітні дані Державної служби статистики України, матеріали міжнародних економічних організацій, ресурси мережіInternet.

Розділ1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ

  1. Конкурентоспроможність як соціально-економічне поняття і категорія

Поглиблення процесу глобалізації та загострення конкурентної боротьби в останні десятиріччя спровокувало підвищення уваги до конкурентоспроможності національної економіки і визначення необхідних умов для її забезпечення.

Серед наукових праць, в яких досліджуються  основи конкуренції, зміни конкурентного середовища,  теорії конкурентних переваг, проблеми забезпечення конкурентоспроможності на рівні підприємства, галузі, національної економіки, необхідно виділити дослідження таких зарубіжних вчених, як І. Ансофф, Е. Вогель, М. Енрайт (концепція регіональних кластерів, Дж. Майер (регулювання конкуренції в глобальній економіці),   Р. Нельсон,  М. Енрайт, Ф. Перу, М. Портер, , та інших. Проблеми конкурентоспроможності національної економіки в центрі економічних інтересів українських та російських вчених  економістів. Серед них: Алімов А., Антонюк Л., Базилюк Я., Белінська Я. та інші. Разом з тим, незважаючи на наявність наукового доробку, проблеми підвищення рівня національної конкурентоспроможності не можна вважати повністю вирішеними.

В процесі функціонування ринку конкурентоспроможність продукції має декілька проявів, тому багато вчених трактують дане поняття  по-різному. Узагальнена класифікація яких наведена у  Додатку А.

У самому загальному розумінні конкурентоспроможність визначається як володіння властивостями, що створюють переваги для суб’єкта економічного змагання; як здатність конкурувати на ринках  товарів  та послуг як спроможність досягати успіху у економічному суперництві. Диференційований підхід до розуміння сутності конкурентоспроможності відображено в її трактуваннях  різними авторами. Узагальнення змістовних характеристик конкурентоспроможності в сучасних дослідженнях  дозволяє виокремити декілька фундаментальних рис, що допомагають зрозуміти сутність даного феномену [11].

По-перше, конкурентоспроможність трактується як іманентна властивість суб’єкта конкуренції, як абсолютний  показник його  ефективного функціонування. Прихильники даної концепції конкурентоспроможності пов’язують її  з ефективністю  функціонування суб’єкта, здатність до розвитку якого забезпечується наявними конкурентними перевагами (ключовими компетенціями). Згідно іншого підходу конкурентоспроможність розглядається як відносний показник, що виявляється в процесі співставлення однорівневих суб’єктів (об’єктів), що конкурують і узагальнено представляє позицію суб’єкта (об’єкта) на ринку в рамках існуючої стратифікації. Конкурентоспроможність не є іманентним явищем, притаманним будь-якому предмету, що витікає з його внутрішньої природи, її може бути виявлено та оцінено тільки в рамках їх певної групи (фірм, галузей, країн).  Це відносна оцінка спроможності країни виживати і розвиватись у «агресивному середовищі»[23]. Це здатність підприємства витримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними об’єктами інших виробників конкретного ринку. Це властивість товару, послуги, суб’єкта ринкових відносин виступати на ринку нарівні з іншими товарами, послугами чи конкуруючими суб’єктами ринкових відносин.

В наступних трактуваннях конкурентоспроможність розглядається з позицій можливості утримання конкурентних переваг впродовж певного періоду часу, а іманентною властивістю конкурентоспроможного суб’єкта є його здатність до змін. Це  тимчасовий  іманентний  привілейований стан  об’єкта: компанії, галузі, країни, що забезпечується здатністю до кращого використання ключових компетенцій в порівнянні з конкурентами і вмінням підтримувати цей стан впродовж певного часу;  механізм розвитку; здатність країни підтримувати високі показники зростання та зайнятості протягом тривалого проміжку часу; властивість виробничо-економічних систем змінювати траєкторію руху або режим функціонування в процесі адаптації до зовнішнього середовища з метою збереження, розвитку існуючих та формування нових конкурентних переваг.

Найпростішим для розуміння є термін «конкурентоспроможність підприємства», який визначається як  спроможність продавати свої товари та утримувати за собою частки  ринків, достатні для розширення і вдосконалення виробництва продукції. Узагальнена оцінка конкурентоспроможності підприємства  представлена як результат потенційної конкурентоспроможності (техніко-економічних параметрів підприємства, його фінансових можливостей, стратегія виробництва і збуту),   конкурентоспроможності результату (конкурентоспроможність товару), а також зовнішніх чинників, незалежних від виробника[26].

Конкурентоспроможність підприємства є високодинамічною характеристикою залежить не лише від стану даного підприємства, а й від відповідних параметрів інших підприємств–конкурентів:

  • пов’язана зі змінами у зовнішньому та внутрішньому середовищі функціонування підприємства;
  • формується в рамках існуючої розстановки сил на ринку і змінюється в результаті появи нового підприємства на ринку.

Не можна говорити про абсолютну конкурентоспроможність підприємства воно може бути конкурентоспроможним в своїй галузі на внутрішньому ринку й бути неконкурентоспроможним на міжнародних ринках. Матеріальною субстанцією конкурентоспроможності є товар як найбільш чутливий індикатор економічної сили виробника (чи то окремого підприємства, чи країни в цілому).

Конкурентоспроможність товару – це його здатність бути купленим на ринку як наслідок надання переваги його  якісним і ціновим характеристикам, що забезпечують задоволення конкретної потреби споживача в умовах широкої пропозиції інших конкуруючих товарів– аналогів. Конкурентоспроможність товару – це інтегрований показник, що містить у собі результат багатьох складових: ефективності процесу виробництва,  збуту, зовнішньоекономічної стратегії. Використовується два підходи до оцінки конкурентоспроможності товару з позицій споживача і с позицій виробника.

 С позицій споживача конкурентоспроможність продукції  – це сукупність властивостей, які представляють інтерес для споживача і забезпечують задоволення його потреб.

Конкурентоспроможність для виробника розглядається як відносна прибутковість проекту, що характеризує фінансові можливості виробника у здійсненні конкурентної боротьби. Конкурентоспроможність товару обумовлюється його перевагами  над товарами-конкурентами за сукупністю параметрів: ціна, витрати на виробництво, прибутковість, споживчі властивості, технічні характеристики (потужність, довговічність, експлуатаційні витрати) тощо. Таким чином, конкурентоспроможність товару визначається як наслідок співпадання інтересів виробника щодо отримання прибутку і виявляється в забезпеченні встановленого рівня рентабельності, та  інтересів споживача щодо отримання максимального, з поміж можливих варіантів, корисного ефекту на одиницю витрат.

Наступним рівнем аналізу є регіон, який представляє собою територіальну зосередженість підприємств і розглядається як однорідна сукупність.

Проблематика конкуренції на регіональному рівні є відносно новою сферою дослідження недостатньо вивченою.

Предметом дослідження регіональної конкурентоспроможності є просторова організація економіки, яка передбачає вивчення питань територіального поділу праці, розміщення продуктивних сил, політики зайнятості, демографічної політики,  місцем регіону у міжнародному поділі праці.  Конкурентоспроможність регіону – це обумовлене економічними, соціальними, політичними та іншими факторами становище регіону та його окремих товаровиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках, що відображається через показники (індикатори), що адекватно характеризують його становище та динаміку  розвитку.

Конкурентоспроможним вважається регіон,  суб’єкти якого здатні проводити  активну інноваційну діяльність і тим самим впливати на зростання економіки території та підвищувати конкурентоспроможність країни вцілому.  Посилення глобалізаційних процесів і пов’язана з цим відкритість економіки спровокували перенесення акцентів в питаннях конкурентоспроможності з мікро– на макрорівень [12]. Це поняття є відносно новим, а тому до кінця не сформульованим. Вперше конкурентоспроможність країни як основа економічної політики була проголошена США в 1985 році.  Комісією  з питань конкурентоспроможності при Президентові США конкурентоспроможність країни визначена як здатність країни в рамках вільних і справедливих ринкових умов виробляти товари і послуги, що відповідають вимогам міжнародного ринку.

Радою конкурентоспроможності України конкурентоспроможність країни розглядається як здатність країни створити внутрішні й зовнішні умови, які дають бізнесу змогу виробляти товари й послуги, що витримують випробування міжнародних ринків, а її населенню – стабільно підвищувати доходи і якість життя. Тобто, конкурентоспроможність країни – це її здатність забезпечити стале економічне зростання.

Прихильники маркетингового підходу вважають, що конкурентоспроможність товару формується на ринку визначається смаками і вподобаннями споживачів, здатністю товару задовольняти цілий комплекс сформованих в уяві споживача вимог. На цьому рівні основна увага в забезпеченні конкурентоспроможності акцентована на завоюванні симпатій споживачів [13].

Конкурентоспроможність характеризує здатність товару бути купленим серед перших на ринку. А покупцю конкурентоспроможність товару розкриває рівень його привабливості і ступінь його конкурентних переваг. Проблема полягає у суб’єктивній оцінці конкурентоспроможності товару. У кожного покупці є власний критерій оцінки задоволення своїх потреб. Відповідно, один і той товар, з позицій різних споживачів, може бути одночасно конкурентоспроможним і неконкурентоспроможним.

Конкурентоспроможність підприємства, як більш складної організаційної системи, визначається параметрами, що формують конкурентоспроможність нижчої організаційної системи  (товару) та додатковими параметрами, що визначають здатність підприємства  до конкуренції: ефективність бізнеспроцесів, що дозволяють краще використовувати ключові компетенції, в порівнянні з конкурентами, і таким чином формувати конкурентні переваги.  Конкурентоспроможність  країни, регіону  або галузі залежить від здатності підприємств випускати конкурентоспроможну продукцію. Проте випуск конкурентоспроможної продукції не єдиний аргумент на користь конкурентоспроможності країни.

Конкурентоспроможною є країна, яка здатна виконувати низку функцій. Серед них: вирішення питань загальнонаціональної безпеки, політичної і економічної стабільності, підвищення добробуту громадян, забезпечення  позицій її суб’єктів на міжнародних ринках.  В умовах активізації глобалізаційних процесів акценти конкуренції переносяться на мегарівень.  При аналізі різноманітних підходів до розуміння сутності конкурентоспроможності найбільш характерними є наступні методологічні погрішності.

На думку бельгійського економіста Ф. Праде, конкурентоспроможність – це здатність країни постійно збільшувати свою долю на світовому ринку.  Дане трактування видається нам методологічно невірним, оскільки мова йде про наслідки конкурентоспроможності, а не про її суть. Ряд науковців звертають увагу, що позиціонування на зовнішніх ринках  є наслідком конкурентоспроможності, її зовнішнім проявом і не відображає внутрішніх умов підтримання конкурентоспроможності, серед яких відносні витрати на виробництво і реалізацію продукції та доходи від її експорту. Можна підтримувати свою частку на ринку ціною таких витрат, які в довгостроковому періоді розорять країну.[18]

Так, утримання лідируючих позицій на світових ринках за рахунок продажу дешевої сировини чи продукції з низьким рівнем технологічної переробки призводить до виснаження природних ресурсів, зниження життєвого рівня населення і є безперспективним. А значна доля експорту  такої продукції в загальній структурі робить економіку вразливою до коливань світогосподарської кон’юнктури.

Отже, як ми переконалися, в сучасних дослідженнях проблематики конкурентоспроможності  превалює мікроекономічний підхід – на рівні підприємства чи окремого товару, а формування конкурентоспроможності пов’язується із стратегією і тактикою конкурентної боротьби.

  1. Фактори конкурентоспроможності національної економіки

Конкурентоспроможність є головним показником стану економіки країни і перспектив її розвитку. Її вивченням займаються багато аналітичних центрів світу. Серед них найбільш представницькими є дослідження, що проводяться швейцарськими інститутами — Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum) і Міжнародним інститутом розвитку менеджменту (International Institute for Management Development), які щорічно публікують доповіді про конкурентоспроможність країн і відповідні рейтинги. В умовах глобалізації національна економіка будь-якої держави не може розвиватися незалежно від світового господарства.

Залучення України у світову економіку робить проблему пошуку шляхів і стратегій підвищення конкурентоспроможності національної економіки, питання про можливості та способи її формування при відкритості внутрішнього ринку досить актуальними.

Ряд економістів: І. Ансофф, Е. Вогель, М. Енрайт, Дж. Майер,  Р. Нельсон,  М. Енрайт, Ф. Перу, М. Портер під конкурентоспроможністю національної економіки розуміють становище країни на зовнішніх ринках, яке визначається за допомогою економічних, соціальних і політичних показників. Інша група авторів розглядає конкурентоспроможність національної економіки як макроекономічне явище, залежне від техніко-економічного розвитку країни.Існує також точка зору, що національна конкурентоспроможність — результат більш низьких витрат виробництва.

Також конкурентоспроможність національної економіки визначають як здатність країни як геополітичного суб’єкта забезпечувати самостійний розвиток і утримувати стійкі позиції в економічному суперництві з іншими країнами. Національна конкурентоспроможність — це здатність країни досягати і підтримувати високі темпи економічного зростання, що виражаються в постійному прирості рівня ВВП на душу населення. У кінцевому підсумку висока конкурентоспроможність призводить до високого рівня і якості життя населення. «Національна конкурентоспроможність належить до здатності держави виробляти, розподіляти товари і послуги в міжнародній економіці в конкурентній боротьбі з товарами і послугами, виробленими іншими країнами, і робити це таким чином, щоб підвищувався рівень життя населення».

М.Портер визначає конкурентоспроможність країни місцем, яке вона займає в системі світового господарства, а також багато в чому пов’язує її з успіхом або неуспіхом конкретних галузей і підприємств.[17]

Конкурентоспроможність на макрорівні — це здатність національної економіки виробляти і споживати товари і послуги, взаємодіючи з іншими національними економіками як у зовнішніх, так і у внутрішніх ринкових середовищах з найбільшими економічними ефектами. Таким чином, конкурентоспроможність — це здатність конкурувати завдяки конкурентним перевагам. Конкурентні переваги виникають у результаті поєднання чинників конкурентоспроможності, тобто вибудовується такий логічний ланцюжок:

Рисунок 1.1Чинники конкурентоспроможності[1]

Фактори конкурентоспроможності — це обставини та умови, що причиняють конкурентоспроможність(Додаток Б). Спочатку в індустріальній економіці факторами переважно визначальними багатство країни ґрунтувалися на ресурсах і географічному положенні країни. Вони забезпечували здебільшого екстенсивне економічне зростання. У міру розвитку індустріальної економіки набирає силу новаторство і зростання продуктивності факторів виробництва. Фактори конкурентоспроможності глобальної постіндустріальної економіки побудовані на технологічному прогресі і значному поширенні мереж. Особливого значення набувають інформаційно-комунікаційні технології, під впливом яких формується і розвивається єдиний інформаційний простір [1].

Серед важливих факторів, що впливають на конкурентоспроможність, у першу чергу слід виділити продуктивність праці. Продуктивність праці завжди відігравала вирішальну роль як у конкуренції між підприємствами, так і в конкуренції між країнами. Продуктивність явно визначає здатність країни підтримувати високий рівень доходу, вона також багато в чому визначаєсукупність інвестицій, що, у свою чергу, є одним із ключових факторів, які пояснюють потенціал зростання економіки. Важливе місце серед чинників національної конкурентоспроможності займають показники стану макроекономічного середовища. Економіка не буде розвиватися стійко до тих пір, поки не буде забезпечене стабільне макроекономічне середовище.

Постійний дефіцит бюджету обмежує здатність уряду реагувати на економічні цикли. Фірми не можуть працювати ефективно в умовах, коли зростання інфляції виходить з-під контролю і т. д. Ефективне функціонування економіки неможливе без розгалуженої й ефективної інфраструктури. Цей важливий фактор визначає зростання конкурентоспроможності національної економіки. Високорозвинена інфраструктура знижує ефект віддаленості регіонів: об’єднує національний ринок і пов’язує його з ринками інших країн і регіонів, знижуючи при цьому вартість таких переміщень. Крім того, розгалуженість і якість інфраструктури стимулюють економічне зростання.

Серед факторів, що забезпечують конкурентоспроможність країни, також називається і відносна незалежність від коливань світових ринків, від політики інших держав та ін.

Фахівці серед факторів, що формують конкурентоспроможність країни, називають також девальвацію національної валюти — при падінні курсу національної валюти продукція даної країни може бути запропонована за нижчими цінами або при збереженні колишніх цін, що дозволяє отримати приріст прибутку в національній валюті [20]. Переваги на міжнародному ринку забезпечують: конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила або інфраструктура), умови попиту, наявність або відсутність у країні суміжних галузей, конкурентоспроможних на міжнародному ринку, умови конкуренції на внутрішньому ринку, що визначають процес виробництва й управління фірм.

До факторів конкурентоспроможності можна також віднести відмінності в економіці, культурі окремих країн і багато іншого. У класичній інтерпретації факторами, що формують конкурентоспроможність країни, є наявність у неї ресурсів, насамперед природних, і дешевої робочої сили. Однак на сучасному етапі у формуванні конкурентних переваг, особливо довгострокових, їх роль поступово знижується.

У кінцевому підсумку така стратегія не здатна забезпечити високий соціальний рівень життя населення. У сучасних умовах усе більшого значення набувають фактори конкурентоспроможності інноваційно-інформаційно-технологічного типу.

М. Малкіна об’єднує макроекономічніфактори конкурентоспроможності в такі 4 групи:

1. Природні ресурси, накопичений виробничий, технологічний і людський потенціал. Мова йде як про обсяги цих ресурсів, так і про їх якість.

2. Динаміка реального валютного курсу національної грошової одиниці. Підвищення реального курсу національної валюти негативно позначається на цільовій конкурентоспроможності окремих галузей.

3. Зовнішньоторговельні обмеження (мита та квоти). Оскільки імпортні мита, як і валютний курс, є факторами впливу на внутрішні ціни іноземних товарів, їх введення також доцільно в галузях, де можливе імпортозаміщення, тобто висока перехресна еластичність попиту на вітчизняні товари за ціною імпорту.

4. Фінансування R&D відбувається із державних, недержавних та зовнішніх джерел[14].

Вони утворюють систему і створюють конкурентні переваги, а також забезпечують їх взаємозв’язок.

Нові фактори конкурентоспроможності за принципом ефекту мультиплікатора ведуть до виникнення додаткових конкурентних переваг. Наприклад, робота в мережі підвищує гнучкість і адаптивність до зовнішніх умов і внутрішніх проблем, сприяє прийняттю раціональних рішень і зниженню витрат виробництва.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ  ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1 Україна в світових рейтингах глобальної економіки

Позиціювання України у глобальному просторі полягає у тому, щоб сфокусувати увагу на змісті основних проблем конкурентоспроможності нашої держави, зафіксувати точку обліку стану її індикаторів серед інших країн.

В Індексі глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) Україна цього року посіла 76 місце зі 144 країн, піднявшись на 8 позицій.Рік тому країна втратила 11 позицій, опустившися на 84 місце серед 148 країн.

На думку авторів рейтингу, такий підйом може бути пов'язаний з очікуваннями після зміни влади, передає «Інтерфакс-Україна»[19].

При цьому анексія Криму і конфлікт на Донбасі мало вплинули на результати, оскільки до того часу дані вже були зібрані. Однак обидві ці події неодмінно вплинуть на конкурентоспроможність країни в майбутньому, відзначають експерти.

У звіті зазначено, що прогрес був досягнутий за рахунок більш позитивного сприйняття інститутів та ефективності ринків, а також кращих результатів в освіті.

Серед основних проблем автори рейтингу називають перебудову інституціональної структури (130 місце), скорочення домінування великих компаній на внутрішніх ринках (129 місце) та підвищення конкурентності ринків (125 місце) і, отже, їх ефективності (112 місце).

Серед найближчих сусідів України Польща зайняла 43 місце (мінус 1 позиція), Росія — 53 місце (+11), Румунія — 59, (+17), Угорщина — 60, (+3), Словаччина — 75 (+3), Молдова — 82 (+7). Білорусь у рейтингу відсутня.

Шостий рік поспіль у рейтингу Global Competitiveness Index (GCI) лідирує Швейцарія. Сінгапур залишається на другій позиції, США витіснили Фінляндію з третього на четверте, а Німеччина, як і рік тому, замикає п'ятірку лідерів. Швеція опустилася з 6 на 10 місце, а Японія піднялася з 9 на 6. Між ними розташувалися Гонконг, Нідерланди і Велика Британія.

Таблиця 2.1

Індекс глобальної конкурентоспроможності, 2013-2014[5]

ІГК 2013-2014

ІГК 2012-2013

Країна/Економіка

Рейтинг

Бал

Рейтинг

Зміни

Польша

22

4,46

41

-1

Турція

44

4,45

43

-1

Чехія

46

4,43

39

-7

Південна Африка

53

4,37

52

-1

Болгарія

57

4,31

62

5

Венеція

63

4,25

60

-3

Росія

64

4,25

67

3

Румунія

76

4,13

78

2

Україна

84

4,05