Новости

Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування лекції

Работа добавлена:






Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування лекції на http://mirrorref.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

О.М. Дудка

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

за модулем 4

«ТИПОЛОГІЯ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД»

З КУРСУ

„ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ

АРХІТЕКТУРНОГО ПРОЕКТУВАННЯ”

(для студентів 3 курсу професійного

напрямку 6.060102 – «Архітектура»)

ХАРКІВ - ХНАМГ – 2007

Конспект лекцій з курсу „Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування” модуля 4 - «Типологія будівель і споруд» (для студентів 3 курсу професійного напрямку 6.060102 – «Архітектура»). Авт. Дудка О.М. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 72с.

Автор: О.М. Дудка

Рецензент: О.Ю. Усачова (ст. викладач кафедри АіЛП ХНАМГ)

Рекомендовано кафедрою АіЛП, протокол № 6 від 8 грудня 2006р.

Конспект лекцій 4 модуля „Типологія будівель і споруд” є складовою частиною дисципліни „Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування”, який складається з трьох змістових модулів:

ЗМ 4.1.Основи проектування житлових будинків;

ЗМ 4.2.Основи проектування громадських будівель і споруд;

ЗМ 4.3.Основні принципи і прийоми планування й забудови промислових підприємств.

У відповідності із завданнями та враховуючи обсяг лекційного матеріалу, частину матеріалу (за вказівкою лектора) студенти проробляють самостійно по літературним джерелам, а також виконують три альбоми графічних завдань за тематикою трьох змістовних модулів. Ці альбоми, доповнюючи конспекти лекцій, повинні сприяти якісному виконанню підсумкових тестів за тематикою цього модуля.

Автор висловлює велику подяку ветерану кафедри АіЛП, к. арх., доценту кафедри Лаврук В.О. за надані матеріали.

ЗМІСТ

Всуп………………………………………………………………………………….5

Змістовий модуль 4.1

„Основи проектування житлових будинків”

Тема 1.„Цілі і завдання дисципліни. Житлові будинки”…………………...7

1.1. Житлове середовище як об'єкт проектування………………………..7

1.2. Основні фактори, що впливають на проектування житла…………..8

1.3. Класифікація житла. Основні типи житлових будинків…………….9

1.4. Квартира і її елементи………………………………………………….9

Тема 2.„Безліфтові квартирні будинки”……………………………………...12

2.1. Індивідуальні житлові будинки……………………………………….12

2.2. Блоковані житлові будинки……………………………………………14

2.3. Безліфтові секційні житлові будинки…………………………………15

2.4.Безліфтові галерейні,коридорні житлові будинки……………………15

2.5. Змішані структури безліфтових будинків…………………………….16

Тема 3.„Багатоповерхові житлові будинки”…………………………………17

3.1. Спеціальні вимоги до багатоповерхових житлових будинків……….17

3.2. Секційні житлові багатоповерхові будинки.…………………………18

3.3. Коридорні та галерейні будинки……………………………………….19

3.4. Житлові будинки на рельєфі…………………………………………...20

3.5. Шумозахисні житлові будинки………………………………………...21

3.6. Багатофункціональні житлові будинки………………………………..21

3.7. Багатофункціональні житлові комплекси…………………………….21

3.8. Тимчасові житла………………………………………………………..22

Змістовий модуль 4.2

„Основи проектування громадських будівель і споруд”

Тема 4.„Основи проектування громадських будівельі споруд”………..…23

4.1. Містобудівні та архітектурно-художні особливості проектування….23

4.2. Класифікація громадських будівель…………………………………..24

4.3. Функціональні основи проектування громадських будівель та споруд.

4.4. Основні планувальні елементи громадських будинків……………...27

Тема 5. „Комунікаційні зв’язки громадських будівель та комплексів”…..29

5.1. Горизонтальні комунікації……………………………………………..29

5.2. Вертикальні комунікації………………………………………………..30

5.3. Пожежна безпека та евакуація людей з будинків.……………………31

Тема 6.„Будинки системи освіти, виховання та підготовки кадрів”……..33

6.1. Будинки дитячих дошкільних закладів……………………………….33

6.2. Будинки навчальних закладів………………………………………….34

6.3. Вищі навчальні заклади………………………………………………..36

Тема 7.„Будинки видовищних та культурно-освітніх установ”…………..37

7.1. Кінотеатри………………………………………………………………37

7.2. Театрально-концертні будівлі і споруди………………………………38

7.3. Клуби……………………………………………………………………40

7.4. Цирки……………………………………………………………………41

7.5. Музеї…………………………………………………………………….41

7.6. Виставки………………………………………………………………..43

Тема 8.„Будинки і споруди фізкультурно-оздоровчі і спортивні”………..44

8.1. Стадіони…………………………………………………………………44

8.2. Криті спортивні споруди і будівлі…………………………………….45

8.3. Плавальні басейни.…………………………………………………….45

Тема 9.„Культові споруди і будівлі”…………………………………………..46

9.1. Християнські храми (православні й католицькі)…………………….46

9.2. Мусульманські мечеті…………………………………………………48

9.3. Синагоги………………………………………………………………..49

Тема 10.„Будинки і комплекси торгово-побутового обслуговування

та громадського харчування”…………………………………………50

10.1. Будівлі підприємств роздрібної торгівлі……………………………..50

10.2. Універсами (супермаркети)…………………………………………...51

10.3. Універмаги……………………………………………………………..51

10.4. Криті ринки…………………………………………………………….52

10.5. Торгівельні центри…………………………………………………….52

10.6. Будівлі підприємств громадського харчування……………………..54

10.7. Будинки підприємств побутового обслуговування…………………55

Тема 11. „Будівлі НДІ, проектних і громадських організацій та керування”

11.1. Будівлі науково-дослідних інститутів……………………………….56

11.2. Будівлі органів керування, кредитування й громадських організацій.

Тема12. „Транспортні будівлі і споруди”……………………………………..58

12.1.Вокзали всіх видів транспорту……………………………………….58

12.2. Спорудження для суспільного транспорту………………………….61

Тема 13. „Будівлі комунального господарства”………………………………62

Змістовий модуль 4.3

„Основні принципи і прийоми планування і забудови промислових підприємств”

Тема 14. „Основні принципи плануванняі забудови промислових

підприємств”……………………………………………………………65

14.1. Основні принципи планування територій промислових підприємств.

14.2. Об’ємно-планувальні особливості промислових будівель

різних типів.……….………………………………………………………..66

Тема 15. „Типи промислових будівель і споруд.……………………………67

15.1. Одноповерхові виробничі будівлі……………………………………67

15.2. Двоповерхові виробничі будівлі……………………………………..68

15.3. Багатоповерхові виробничі будівлі………………………………….68

15.4. Допоміжні будівлі промислових підприємств………………………69

15.5. Будівлі й споруди сільськогосподарських підприємств……………71

Список літератури…………………………………………………………………72

Вступ

Ціль дисципліни 4 модуля “Типологія будівель та споруд” – це формування у студентів загальних знань про класифікацію і номенклатуру типів і видів будівель, вивчення основних тенденцій їх розвитку, оволодіння студентами знаннями, необхідними для практичної роботи.

Основні завдання дисципліни:

- ознайомлення студентів з актуальними проблемами при проектуванні житлових, громадських і промислових будинків та споруд;

- розгляд містобудівних вимог до об'єктів проектування відповідно до їх призначення, розміщення й оточення;

- формування у студентів необхідних знань з нормативно-технічних вимог до різних типів будівель для використання їх в архітектурному проектуванні;

- подання композиційних можливостей рішень як екстер'єру, так і інтер'єру при проектуванні житлових, громадських та промислових об'єктів.

Конспект лекцій зкурсу„Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування”модуль 4 - «Типологія будівель і споруд» для студентів 3 курсу, розрахований на вивчення в 6 семестрі. Курс закінчується іспитом.

Курс лекцій 4 модуля„Типологія будівель і споруд” є складовою частиною дисципліни„Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування”.Цей модуль складається з трьох змістових модулів:

ЗМ 4.1.Основи проектування житлових будинків;

ЗМ 4.2.Основи проектування громадських будівель і споруд;

ЗМ 4.3.Основні принципи і прийоми планування й забудови промислових підприємств.

Відповіднодо завдань, поставлених перед дисципліною,і враховуючи обсяг лекційного матеріалу, частину матеріалу (за вказівкою лектора) студенти проробляють самостійноза літературними джерелами, а також виконують три альбоми графічних завдань за тематикою трьох змістовних модулів. Ці альбоми, доповнюючи конспекти лекцій, повинні стати допоміжним матеріалом для курсового та дипломного архітектурного проектування, а також сприяти якісному виконанню підсумкових тестів за тематикою цього модуля.

У процесі освоєння курсу студенти мають отримати знання:

- про класифікацію і номенклатуру типів і видів будівель;

- про містобудівне значення тих чи інших типів будівель;

- про характерні морфологічні особливості різних типів житлових, громадських та промислових будівель і споруд;

- про вплив вимог санітарної гігієни та безпеки на архітектуру будівель та споруд;

- про кількісні та якісні параметри будівель і споруд, що відповідають сучасному рівню розвитку, матеріальним і культурним потребам та можливостям суспільства.

Структура модуля 4 „Типологія будівель і споруд”(2кредити/72години)

Тема

Лекції

Практичні

заняття

Індивідуальна

робота

Самостійна

робота

Змістовий модуль 4.1.

„Основи проектування житлових будинків”

Тема 1. „Цілі і завдання дисципліни. Житлові будинки”

2

__

1

2

Тема 2. „Безліфтові житлові будинки”

2

__

1

2

Тема 3. „Багатоповерхові житлові будинки”

4

__

1

2

Всього Змістовий модуль 4.1.

8

3

6

Змістовий модуль 4.2. „Основи проектування громадських будівель і споруд”

Тема 4. „Основи проектування громадських будівель і споруд”

2

__

1

1

Тема 5. „Комунікаційні зв’язки громадських будівель та комплексів”

2

__

1

1

Тема 6. „Будинки системи освіти, виховання та підготовки кадрів”

2

__

1

2

Тема 7. „Будинки видовищних та культурно-освітніх установ”

4

__

1

2

Тема 8. „Будинки і споруди фізкультурно-оздоровчі і спортивні”

2

__

1

2

Тема 9. „ Культові споруди і будівлі”

2

__

1

1

Тема 10. „Будинки і комплекси торгово-побутового обслуговування та громадського харчування”

2

__

1

2

Тема 11. „Будівлі НДІ, проектних і громадських організацій та керування”

2

__

1

2

Тема12.„Транспортні будівлі і споруди

2

__

1

1

Тема 13. „Будівлі комунального господарства”

2

__

1

1

Всього Змістовий модуль 4.2.

22

10

15

Змістовий модуль 4.3.„Основні принципи і прийоми планування і забудови промислових підприємств”

Тема 14. „Основні принципи планування й забудови промислових підприємств”

1

__

1

2

Тема 15. „Типи промислових будівель і споруджень”

1

__

1

2

Всього Змістовий модуль 4.3.

2

2

4

Всього

32

40

Всього годин

72

Змістовий модуль 4.1.

„ Основи проектування житлових будинків”

Лекція №1. „Цілі і завдання дисципліни. Житлові будинки”

Типологія(від грецького typos - відбиток, форма, зразок і ...логія) - науковий метод, що застосовується з метою порівняльного вивчення істотних ознак, зв'язків, функцій, відносин і рівнів організації об'єктів. Основні логічні форми, що використовуються в типології, - тип (зразок), класифікація (засіб установлення зв'язків між класами об'єктів) і таксономія (ієрархічна підпорядкованість).

Архітектурна типологія будівель і споруд, що представляє один з найважливіших розділів архітектурної науки, систематизує й розробляє основні принципи формування типів будинків та споруд за обліком їх кращих рис і характеристик. Вона розкриває соціальні, ідеологічні, функціональні, конструктивно-технічні, економічні, містобудівні й архітектурно-художні вимоги, визначає класифікацію й номенклатуру типів і видів будівель, а також визначає основні параметри норм проектування, складу, розмірів, характеру технологічних зв'язків приміщень та їх устаткування.

Типологія вивчає вплив кліматології, архітектурної світлотехніки й акустики, вимог санітарної гігієни й безпеки на архітектуру будівель та споруд; визначає кількісні й якісні параметри будівель та споруд, що відповідають сучасному рівню розвитку, матеріальним і культурним потребам та можливостям суспільства.

Нові містобудівні ідеї й тенденції, створення групових систем розселення, агломерацій і т.д. також впливають на принципи організації будівництва та систему культурно-побутового обслуговування різних типів будівель і споруд.

Тема 1. „Житлові будинки”

1.1. Житлове середовище як об'єкт проектування

У масштабі населеного місця, житлового району або комплексу житлове середовище являє собою сукупність природного ландшафту, житлових будинків, об'єктів культурно-побутового обслуговування, транспортних і пішохідних шляхів, елементів озеленення й благоустрою. Сполучення цих елементів утворить цілісну систему - житлове середовище.

У межах одного будинку житлове середовище формується квартирами, елементами інженерно-комунікаційного забезпечення, а іноді й приміщеннями громадського призначення.

Якість житлового середовища визначається її функціонально-планувальними, гігієнічними, технічними й естетичними характеристиками, які рівнозначно важливі і для квартири для селитебних зон. Наявність цих характеристик забезпечує комфорт проживання, що є головною метою в проектуванні житла.

Дуже важливим є питання про створення сприятливого житлового cередовища, а саме повернення житловій забудові індивідуальних рис і архітектурної своєрідності, комплексність повсякденного культурно-побутового обслуговування і зв'язок з природою. Рішення екологічних завдань вимагає всебічного обліку природно-кліматичних даних (напрямок пануючих вітрів, характер рельєфу), а також дбайливого відношення до всіх природних ресурсів. Ефективним засобом створення нормальної екологічної обстановки в житловому середовищі є правильно обрані планувальні прийоми житлової забудови й типи житлових будинків.

Найбільшими можливостями для створення сприятливого житлового середовища є використання таких засобів: як озеленення, обводнювання, архітектура землі, використання дизайну, скульптури й синтезу мистецтв. Озеленення й обводнювання, крім художньо-естетичних функцій, також сприяють поліпшенню мікроклімату житла і навколишньої території.

1.2. Основні фактори, що впливають на проектування житла

Основні фактори, що впливають на проектування житла:

- соціальні;- демографічні;

- природно-кліматичні;

- містобудівні;

- конструктивні;

- економічні.

Проблема житла - одна з найгостріших проблем людства. Вона породжена соціальними причинами й має соціальний зміст. “Проблема будинку - проблема епохи. Від неї сьогодні залежить рівновага суспільства” - сказав Ле Корбюзье.

Система житла досить повно відбиває ієрархічну структуру суспільства:

1. Індивідуум - індивідуальний простір у квартирі;

2. Внутрісімейний осередок - приміщення для внутрісімейної групи;

3. Родина - житловий осередок (квартира);

4. Сусідське  співтовариство - житловий будинок, житловий комплекс;

5. Міське співтовариство - житловий район, селище, місто.

Соціальна модель житла - це система вимог, пропонованих родиною до його функціональної програми й просторової структури.

Всім видам житла властиві деякі загальні соціальні функції:

- збереження здоров'я проживаючих у ньому людей (досягається за рахунок створення необхідних санітарно-гігієнічних умов);

- зміцнення родини й створення в ній здорового психологічного клімату (внутрісімейне спілкування);

- подальший розвиток родини (від житлових умов часто залежить кількість дітей в родині);

- виховання дітей;

- організація вільного часу (реалізується як у квартирі, так і поза нею);

- підвищення професійної кваліфікації (наукова праця та інші види надомної діяльності);

- створення умов для відпочинку (індивідуального й сімейного);

- виконання ролі психологічного притулку (можливість ізолюватися від зовнішнього оточення).

Всі ці функції зводяться до підвищення комфорту проживання людей і кожна з них повинна мати матеріально-просторове втілення.

1.3. Класифікація житла. Основні типи житлових будинків

Основні критерії для класифікації житла:

- призначення за часом і характером проживання;

- поверховість;

- об'ємно-планувальна структура;

- конструктивне рішення;

- матеріал обгороджувальних конструкцій.

За часом і характером проживання житло підрозділяється  напостійне(житлові будинки квартирного типу й будинки з громадським обслуговуванням) ітимчасове (гуртожитки).

За поверховістю розрізняють 2 групи житлових будинків:безліфтові (малоповерхові: 1-3 поверхів і середньої поверховості: 4-5 поверхів) іліфтові (багатоповерхові: 6-9 поверхів, підвищеної поверховості: 10-16 й висотні: вище 16 поверхів).

За об'ємно-планувальною структурою житлові будинки бувають:одноквартирні(садибні),блоковані (двох- і більше квартирні),секційні,коридорні,галерейні й змішаної структури.

За конструктивним рішенням житлові будинки підрозділяються на:панельні, каркасні, каркасно-панельні, великоблочні, об'ємно-блокові, монолітні й зі штучних матеріалів (цегла й вироби з місцевих матеріалів).

За матеріалом обгороджувальних конструкцій житлові будинки бувають:із дерева, цегли, бетону, залізобетону, силікатних матеріалів та місцевихматеріалів (природного каменю та ін.).

1.4. Квартира і її елементи

Квартира - це приміщення, у якій людині в різні періоди його життя доводиться проводити більшу частину свого часу. Якщо раніше квартира була в основному місцем задоволення фізіологічних потреб родини (сон, харчування, внутрісімейне спілкування й виховання дітей, особиста гігієна), то в цей час вона здобуває ще й функцію духовного розвитку особистості (самоосвіта, професійна й аматорська діяльність).

Квартири різняться за кількістю житлових кімнат: 1, 2, 3, 4, 5 й більше. У всіх типах будинків квартири можуть розміщатися в одному або в різних рівнях. За цією ознакою всі види квартир діляться на два основних типи:

-квартири з розташуванням всіх приміщень в одному рівні;

-квартири, розташовувані у двох і більше рівнях.

Перший принцип проектування квартири -функціональнезонування, тобто надання кожному процесу життєдіяльності частини простору, що забезпечує умови для його здійснення. За цим принципом в кожній квартирі виділяються такі зони:

-житлова, підсобні й допоміжніприміщення (господарські у сільському житлі);

-колективна (спільна кімната, вітальня, їдальня, дитяча-ігрова й обслуговуюча їх підзона - кухня, убиральня, комори) ііндивідуальна (особисті житлові кімнати, спальня подружжя й обслуговуюча їх підзона - ванни, гардеробні, коридори);

-денної активності й індивідуального користування.

Другий принцип проектування квартири - забезпечення автономності кожної із зон при їх раціональному взаємозв'язку: кухні з передньою й спільною кімнатою, кухні із приквартирною ділянкою (у малоповерхових садибних і блокованих будинках), спільної кімнати з передньою, спалень із санвузлами й т.д. У значній мірі комфортність квартири досягається місцем розміщення окремих її структурних елементів: кухні й спільної кімнати ближче до входу (виходу), спалень - у глибині квартири.

Приміщення-основний елемент просторової організації квартири, що включає одну або кілька зон побутових процесів життєдіяльності. За характером використання всі приміщення квартири можна розділити на 2 групи:житлові приміщення іпідсобні приміщення.

Передня абоприхожа- свого роду вестибюль квартири. Вона служить місцем зберігання верхнього одягу, взуття, господарських і спортивних приналежностей. Передня - це завжди гардероб, тут одягаються перед виходом і роздягаються, увійшовши у квартиру. Тут зустрічають гостей і відвідувачів. Крім того, передня - центр комунікацій у квартирі. У передній обов'язково є 2 зони: вхідна, де знімають верхній одяг і звільняються від поклажі йдруга зона, що організується як хол, де може бути дзеркало, столик, крісло. Відокремити вхідну зону можна за допомогою вбудованих шаф. Ширина передньої повинна бути не менше 1,4 м.

Головним елементом композиції квартири й самим більшим і парадним приміщенням єспільна кімната. Спільна кімната для внутрісімейного спілкування й прийому гостей має дві основні зони:зону відпочинку й зону їдальні,ав однокімнатних квартирах ще робочою й спальною зонами.Найбільш зручними вважаються спільні кімнати зі співвідношенням сторін від 1:1 до 1:1,5. Більш просторові й дуже зручні в експлуатації спільні кімнати, що мають у плані складні обриси. Спільна кімната може бути прохідною (із числом кімнат не менше 3-х).

Житлові особисті приміщення призначені для розміщення в них зон індивідуального користування. Вони проектуються, як правило, трьох типів:

-спальня для подружньої пари;

-житлова кімната (спальня) для однієї людини;

-житлова кімната (спальня) для двох чоловік.

Всі особисті кімнати повинні бути непрохідними. Площа спальні на одну людину приймається не менше 8м2, при мінімальній ширині - 2,25м; спальні для двох чоловік - не менше 12м2 при мінімальній ширині - 2,5м; подружні спальні - не менше 12м2 при мінімальній ширині 3м.

Іноді група особистих приміщень доповнюєтьсякабінетом, у якому переважне значення маютьзона розумової праці(робочий стіл) й зона відпочинку(диван).

Найкращим для розміщення особистих речей є вбудовані шафи й шафи-купе. Влаштовуються вони або у вигляді шафової перегородки, або в торці приміщення. Іноді зона розміщення одягу й білизни з особистих приміщень виноситься в спеціально обладнані приміщення -гардеробні, які дуже зручні в експлуатації.

Укухнях здійснюються процеси господарського обслуговування родини (готування й прийом їжі, прасування, шиття й т.п.). Залежно від величини кухні проектують у вигляді:кухні-ніші, робочої кухні, кухні з епізодичним прийомом їжі й кухні-їдальні. Останнім часом одержує поширення одне приміщення достатньої площі для розміщенняробочої зони, зони прийому їжі йзони спілкуванняз установкою телевізора, розрахованих на повний склад родини.

Санітарно-гігієнічніприміщення бувають в основному 4 типів: ванна, душова, убиральня й сполучений санвузол. Основними приладами, що становлять їхнє встаткування є ванна або джакузі, душовий піддон, умивальник, унітаз, рукомийник і в окремих випадках - біде. Розміри приміщень призначаються залежно від складу встаткування. Ширина вбиралень повинна бути не менше 0,8 м, а глибина - не менше 1,2 м. Всі приміщення санітарних вузлів повинні бути обладнані витяжною вентиляцією.

Відкриті або літні приміщення квартири - це додаткове місце для відпочинку, прийому їжі й господарських робіт. Площі літніх приміщень повинні становити не більше 15% загальної площі квартири. У групу літніх приміщень квартири входять:різнівиди балконів (від французького з мінімальним виносом плити 0,3 м до балкона з виносом 1,05 м); балкони-лоджії (з виносом плити до 1,5 м);лоджії; тераси й засклені веранди.

Класифікуючи квартири з позицій умов інсоляції й провітрювання, їх ділять на:квартири однобічної орієнтації(світловий фронт квартири виходить на одну сторону будинку) без наскрізного провітрювання йквартири двосторонньої орієнтації (світловий фронт квартири розташований під кутом або із протилежних сторін будинку), які мають наскрізне або кутове провітрювання, тобто оптимальними гігієнічними якостями. При цьому необхідна інсоляція в одно-, двох- і трикімнатних квартирах повинна бути забезпечена не менш, ніж в одній кімнаті; у чотирьох-, п'яти- і шестикімнатних квартирах - не менш ніж у двох кімнатах.

Один з основних принципів проектування житла - індивідуалізація підходу до рішення всіх питань, тобто облік того, що кожна людина - це особистість зі своїми запитами, потребами й інтересами. Цей принцип визначає необхідність гнучкого планування житла.Гнучке планування житла - це така організація квартири, що дозволяє видозмінювати квартиру залежно від тимчасових змін у родині. Гнучке планування сприяє також рішенню проблеми реконструкції й навіть ремонту.

Сума площ житлових кімнат становитьжитлову площу квартири, а сума площ всіх приміщень квартири -загальну площуквартири.

Лекція №2.

Тема 2. „Безліфтові квартирні будинки”

Класифікація будинків і область їх застосування.

В основі типологічного ряду житлових будинків, що не мають ліфтів є дві групи, що відрізняються, головним чином, характером зв'язку з навколишнім середовищем.

До першої групи відносяться житлові будинки із прямим зв'язком квартир із приквартирними земельними ділянками при кожній квартирі. До цієї групи відносятьсяодноквартирні (індивідуальні) садибні будинки йбагатоквартирніблоковані будинки, що складаються із блок-квартир, кожна з яких має свій вихід назовні. Це, як правило, 3-х поверхові будинки.

До іншої групи безліфтових будинків відносяться багатоквартирні житлові будинки, що не мають приквартирних ділянок, з виходами назовні через сходи, галереї й коридори. Житлові будинки цієї групи діляться надома секційного, коридорного й галерейного типів. Як правило, вони мають середню поверховість 3-5 поверхів.

Безліфтові квартирні будинки - найпоширеніший вид масового житлового будівництва, особливо в малих населених пунктах, хоча в цей час здобуває поширення й у містах (котеджі й блоковані будинки підвищеної комфортності).

2.1 Індивідуальні житлові будинки

Об'ємно-планувальні рішення будинків.

У цей час індивідуальні або садибні житлові будинки діляться на два типи:сільські садибні будинки із земельною ділянкою 10-15 соток іміські котеджі із земельною ділянкою 6-12 соток. У деяких випадках земельна ділянка сільського садибного будинку може бути збільшеною до значних розмірів, а садиба трансформуватися у фермерське господарство будь-якої спеціалізації.

Планування сільського садибного будинку повинно передбачати чіткий функціональний розподіл квартири на дві зони:житлову йгосподарську.У першу входять житлові кімнати, їдальня, передня й тамбур, у другу - кухня, робоча кухня (заготівля кормів, овочів), комори. Підвальну частину будинку використовують для зберігання запасів овочів, складу інвентаря, майстерні.

Для сільського садибного будинку велике значення має ізоляція приміщень, пов'язаних з господарством від житлової частини квартири. Тому звичайно влаштовують два входи в будинок: основного - з боку вулиці й додаткового - з боку двору, з робочої кухні або коридору. У міських котеджах також найчастіше буває два входи: з боку вулиці й з боку озелененої ділянки для відпочинку.

Існуєтри основних типи садиб:

- садиби з окремо збудованими будівлями - житловим будинком і надвірними господарськими будівлями;

- садиби з вбудованими або прибудованими до будинку господарськими будівлями;

- садиби у вигляді комплексу житлових і господарських приміщень, організованих навколо внутрішнього житлового двору.

За об'ємно-планувальною характеристикою садибні житлові будинки діляться надома з квартирами в одному рівні й будинки з квартирами у двох і більше рівнях.

Дома з квартирами у двох рівнях доцільно проектувати при загальній площі квартири більше 90м2 і при кількості кімнат більше трьох. Такі будинки називаються котеджами. Існує кілька типів будинків із квартирами у двох рівнях:

-мансардний будинок;

-будинок з неповним другим поверхом;

-будинок з однаковими по площі двома поверхами;

-будинок зі зміщенням рівнів підлоги, одна із частин якого одноповерхова.

У мансардному будинку приміщення верхнього поверху розташовуються в межах горищного простору. При цьому ухил скатного даху повинен бути не менше 450. Для більш повного використання горищного простору стелі приміщень мансарди роблять зі скошеними кутами.

У будинку з неповним другим поверхом спільна кімната або вітальня часто мають підвищену висоту.

Звичайний двоповерховий будинок має рівні за площею поверхи і для нього характерні багатокімнатні квартири (5 і більше кімнат).

Будинок зі зміщенням рівнів підлоги доцільно застосовувати на крутому рельєфі.

Внутрішній зв'язок приміщень здійснюється за допомогою внутрішньоквартирних сходів, які можуть розташовуватися в передній або в спільній кімнаті. Сходи ці мають більший ухил, чим звичайні будинкові сходи, виконуються полегшеними, як правило, дерев'яними. Мінімальна ширина таких сходів 0,9м. Вони можуть бути відкритими або обмежені стінами. Відкриті сходи стають активним елементом інтер'єру.

Прийоми забудови садибними житловими будинками.

Архітектурно-художні якості садибної забудови залежать не тільки від виразності житлових будинків, але в значній мірі й від планувального рішення забудовуваної території.

При забудові вулиць застосовують різні архітектурно-просторові рішення. Вулиці можуть мати прямолінійний або криволінійний обрис. Дома можуть бути розташовані вздовж вулиці в одну лінію або з відступами від неї.

Але найцікавіші об'ємно-просторові рішення дають розташування житлових садибних будинків у вигляді різноманітних груп. Групова забудова сприяє також зменшенню довжини вулиць, а також скороченню на 15-20% довжини інженерних мереж. Крім того, групова забудова створює сприятливі умови для відпочинку й ігор дітей. Це групи, утворені навколо внутрішнього простору - саду, дитячого майданчика або навколо невеликого торговельного будинку. Вони можуть бути замкнутими або розкритими в одну сторону. Інший прийом - утворення груп будинків уздовж тупикових проїздів, які звичайно закінчуються площадкою для стоянки й розвороту автомобілів, або площадкою із садом. Петельна забудова також являє собою прийом утворення групи будинків, об'єднаних навколо петельного проїзду.

2.2. Блоковані житлові будинки

Об'ємно-планувальні рішення. Типи блок-квартир.

Багатоквартирний блокований житловий будинок складається з ряду блок-квартир, що примикають друг до друга й мають самостійні входи і приквартирні земельні ділянки.

Житлові будинки утворюються з'єднанням однакових або різних за типами квартир і етажності блоків. Основний тип блоку -рядовий, бічні стіни якого є загальними для сусідніх блоків. Входи в них звичайно робляться із двох сторін. По краях будинку розташовуютьсяторцеві блоки. У будинках складної конфігурації використовують ще йповоротні блоки. Вони можуть бути розгорнуті як під тупим, так і під прямим кутом. Застосовують також блоковані будинки ізхрестоподібних блоків, коли необхідна більша щільність забудови. Хрестоподібні блоки звичайно складаються із чотирьох одноповерхових або двоповерхових квартир, що мають двосторонню орієнтацію й наскрізне або кутове провітрювання.

Застосовують також блоковані будинки з Г-образних, П-образних і Т-образнихблоків, які також дають більшу щільність забудови. Такі будинки мають замкнуті або напівзамкнуті внутрішні дворики.

Блоковані будинки з успіхом застосовують при забудові на крутому рельєфі. Будівництво таких будинків ведеться на схилах з ухилом 150 і більше.

У блокованих будинках, як правило, застосовують 3 основних типи квартир:

-одноповерхові в одноповерхових блоках;

-одноповерховіу двоповерхових блоках;

-двоповерхові квартири.

Зустрічаються й інші типи квартир: двоповерхові з неповним другим поверхом, квартири з мансардним поверхом, триповерхові квартири. Але найпоширенішим типом блокованого будинку є будинок із квартирами у двох рівнях.

Прийоми блокування й забудови.

Кількість блок-квартир в одному будинку буває від 3 до 12. Незалежно від типу блоків прийоми блокування можна звести до 5 основних схем:

1.Лінійна, коли блоки примикають до однієї лінії забудови.

2. Блокуваннязі зміщенням блоків.

3. Блокуванняза допомогою господарських споруд.

4.Просторовеблокування (“килимова забудова”).

5. Блокуванняна рельєфі.

Найпоширеніше лінійне блокування. З композиційних міркувань і для поліпшення інсоляції квартир застосовують блокування зі зміщенням. Блоки зміщують в одну або на обидва боки перпендикулярно до вулиці або під кутом до неї. Блокування на рельєфі здійснюються по горизонталі й по вертикалі.

При забудові блокованими будинками застосовують різні планувальні прийоми. Найпростіший з них - однорядна забудова уздовж вулиць або з периметру кварталу. Забудова може бути прямолінійна, криволінійна, суцільна “змійкою”, “килимова” великої щільності. У великих житлових комплексах іноді застосовують кілька прийомів відразу.

2.3. Безліфтові секційні житлові будинки

Такі будинки висотою від 2-х до 5-ти поверхів застосовують у будь-якому кліматичному районі в міському й сільському будівництві. Секційні будинки складаються з однієї або декількох однакових, або різних секцій і відрізняються поверховістю, довжиною й конфігурацією плану.

Секції бувають двох-, трьох- і чотириквартирними. Відповідно до числа й типу квартир прийнята умовна позначка типу секцій: 3-4, 1-2-3, 2-2-2-2, де число цифр відповідає числу квартир у секції, а значення цифр - кількості кімнат у кожній квартирі.

За орієнтацією секції бувають:широтної й меридіональної,необмеженої, частково обмеженої й обмеженої орієнтації.

Залежно від розташування в плані будинку розрізняють три основних типи секцій:рядові, торцеві й поворотні, причому кожна з них може мати різні варіанти форми плану. Рядові секції мають дві зовнішні стіни, торцеві - три. Найбільш просте рішення торцевої секції складається в повторенні рядової секції тільки зі зміною конструкції торцевої стіни. Поворотні секції можуть мати різні кути повороту. В масовому будівництві часто зустрічаються секції з поворотом на 900 (так звані кутові) і 1350. Іноді застосовують секції складної форми: хрестоподібні, у вигляді трилисника або секції вільної форми.

Прийоми блокування секцій.

Прийоми блокування секцій у секційних будинках багато в чому схожі з блокуванням квартир у блокованих будинках. Це ті ж побудови в лінію, зі зміщенням в одну сторону або із чергуванням виступів і відступів. На рельєфі можливий криволінійний або ламаний план будинку, що відповідає напрямку горизонталей. Секції блокують так, щоб всі сходи розташовувалися з однієї сторони будинку й переважно з боку двору. У тих випадках, коли за умовами орієнтації це неможливо, на перших поверхах роблять наскрізні проходи.

В умовах крутого рельєфу застосовується зміщення секцій по вертикалі з утворенням так званих “каскадних” будинків. В умовах теплого клімату внаслідок зсуву верхніх поверхів над нижніми в кожній квартирі верхнього  поверху створюються відкриті тераси подібно тому, як це робиться в блокованих будинках.

Прийоми забудови секційними будинками.

Основний планувальний і первинний елемент забудови секційними будинками -житлова група. Вона може приймати різні просторові форми - поєднуватися в квартали й житлові утворення. Групи можуть розташовуватися уздовж вулиць, навколо тупикових або кільцевих проїздів, можуть бути розташовані вільно або регулярно, можуть бути замкнутими або відкритими. Секційні будинки можуть бути об'єднані в житловий комплекс.

2.4.Безліфтові галерейні й коридорні житлові будинки

Галерейні й коридорні житлові будинки в основі своєї планувальної структури мають розвинену горизонтальну комунікацію - галерею або коридор, за допомогою якої квартири з'єднуються зі сходами. Вони мають мінімальне число сходів і відрізняються простотою конструктивних схем.

Галерейний тип будинку призначений тільки для теплого клімату. Основне його достоїнство полягає в тому, що всі квартири в ньому мають двосторонню орієнтацію, що створює гарні умови для інсоляції й наскрізного провітрювання. У галерейних і коридорних будинках можуть розміщатися як невеликі квартири, так і квартири з більшим числом кімнат.

Планувальні схеми галерейних безліфтових будинків можна звести до трьох основних груп:лінійні, зчленовані йпросторові. Конфігурація лінійних будинків може бути:прямокутною, зі зміщенням квартир і криволінійнюї. Довжина будинків з одними сходами звичайно не перевищує 40м, однак зустрічаються будинки довжиною 50м.

Іншим різновидом галерейних будинків єгалерейні будинки терасової структури. У галерейних будинках тераси звичайно бувають з одного боку, а галереї розташовуються із протилежною.

Просторові схеми галерейних будинків застосовуються в основному при створенні житлових комплексів і мають найрізноманітніші форми в плані, замкнуті й напівзамкнуті з внутрішніми дворами.

У будинках коридорного типу коридори для створення необхідних санітарно-гігієнічних умов повинні мати відповідну ширину, освітленість і провітрювання. Ширина коридору повинна бути не менше 1,4м при його довжині не більше 40м і 1,6м - при довжині понад 40м. Коридори повинні мати природне висвітлення, для чого в їх торцях роблять вікна, а при великій довжині коридору - додатково світлові кишені. При одному освітленому торці довжина коридору не повинна перевищувати 24м, а при двох - 48м. Відстань між двома світловими кишенями повинне бути не більше 30м.

Коридорні будинки середньої поверховості в основному прямокутні або прямокутні зі зміщенням у плані будинку. Але зустрічаються й більш складні форми плану.

До недоліків коридорних будинків можна віднести недостатню ізоляцію квартир від коридору, як джерела шуму, обмежену орієнтацію й відсутність наскрізного провітрювання.

2.5. Змішані структури безліфтових будинків

Найбільш характерні комбінації змішаного типу безліфтових будинків - це сполучення зблокованих квартир, пов'язаних із землею, зі звичайною побудовою галерейного або коридорного будинку. Сполучення різнохарактерного житла по горизонталі може відбуватися шляхом звичайного блокування різних типів будинків (наприклад, у середній частині можуть розташовуватися секції, а по краях блок-квартири).

Малоповерхові житлові будинки підвищеної щільності для міської забудови.

Найважливішою перевагою великоплотної одно-чотириповерхової міської забудови є її архітектурно-планувальні якості. Малоповерхова забудова із включенням будинків середньої поверховості, як правило, відрізняється різноманіттям об'ємно-просторових побудов, виразним силуетом, розмаїтістю типів будинків, максимальним злиттям архітектури із природою, масштабністю всіх елементів забудови з людиною.

Ця забудова також дає економію дорожніх покриттів до 20-25%.

Практика закордонного будівництва дає безліч прикладів великоплотної забудови, які можна звести до чотирьох основних типів:

1. Традиційна малоповерхова забудова з підвищеною щільністю розміщення будинків відносно один одного із включенням будинків середньої поверховості.

2. Традиційна терасова забудова на рельєфі з одне-, двоповерховими, а іноді й каскадними будинками.

3. Забудова із застосуванням терасних будинків на рівнинній місцевості.

4. Щільна, іноді суцільна забудова з квартирами в одному або двох рівнях, як правило, на рівному місці. Підвищена щільність створюється максимальним зближенням будинків.

Лекція №3

Тема 3.„Багатоповерхові житлові будинки”

3.1. Спеціальні вимоги до багатоповерхових житлових будинків

Багатоповерхові житлові будинки - найбільш масовий вид будівництва у великих і найбільших містах. Вони повинні відповідати функціональним, конструктивним і художнім вимогам. Найбільш важливі умови проектування й будівництва житлових багатоповерхових будинків - цемістобудівні; екологічні; кліматичні;демографічні; технічні; економічні.

Містобудівні умови - найбільш важливі при виборі поверховості й просторового рішення житлового будинку. Поверховість будинку обумовлена двома важливими умовами:композиційними (необхідність силуетного рішення) іекономічними, які потребують велику щільність житлового фонду. В умовах реконструкції часто виникає вимога необхідності зниження поверховості в історично й художньо-силуетній забудові. Містобудівні умови накладають певні вимоги й при виборі планувальної структури житлового будинку, а також при рішенні перших поверхів. Склад обслуговуючих установ і їхнє місце в структурі житлового будинку залежить від того, що сусідить з ним: вулиця, площа, чи перебуває він усередині житлового комплексу, в центрі або на периферії міста або в районі реконструкції.

Специфіка житлових багатоповерхових будинків, їх більша висота й довжина, а також більша щільність забудови й близькість житлових будинків до міського транспорту вимагають особливих прийомів для створення нормальних санітарно-гігієнічних умов проживання.

Житлові будинки великої висоти й довжини створюють значні зони затінення території, які ніколи не опромінюються сонцем, тому інсоляція територій при забудові багатоповерховими будинками так само важлива, як і інсоляція приміщень. При меридіональному або діагональному розташуванні житлових будинків затінення території з обох сторін будинків рівноцінно й не порушує норм інсоляції. Затінена територія мінімальна при сітчастій і змішаній  поверховості забудови й максимальна при рядковій.

Високі й протяжні житлові будинки служать значною перешкодою для вітру, внаслідок чого порушується провітрювання території, необхідне в одних випадках і шкідливе - для інших. У районах помірного клімату будинки варто розташовувати так, щоб двори були захищені від холодних північних вітрів, але були б відкриті з півдня.

Протипожежні заходи в житлових багатоповерхових будинках.

У житлових багатоповерхових будинках функціонально важлива система вертикальних і горизонтальних зв'язків і аварійної евакуації жителів представляє собою сходово-ліфтовий вузол. Він включає: сходи, ліфти, на першому поверсі - вестибюль і сміттєзбиральник, а на типових поверхах - ліфтові холи, відділені дверима, з яких можна потрапити в коридори, що ведуть до входів у квартири й на незадимляємі сходи, а також до сміттєпроводу.

Планування сходово-ліфтового вузла секційних будинках до 9 поверхів не вимагають застосування особливих протипожежних заходів. У цьому випадку квартири повинні мати вихід на одні звичайні сходи й переходи по балконах із секції в секцію при наявності зовнішніх сходів у торцевих секціях.

У будинках вище 9 поверхів пожежні норми передбачають три типинезадимляємих сходів,з них у житлових будинках два типи.Перший тип повинен мати вхід на сходи через зовнішнє повітряне середовище - по балконах, лоджіях, відкритих переходах, галереях.Другий тип сходової клітки має у своєму обсязі пристрій, що забезпечує підпір повітря в ній при пожежі. Вважається, що повсякденно жителі цих будинків для вертикальних пересувань користуються тільки ліфтом, а сходи призначені тільки для аварійного використання.

Незадимляємі сходові клітки  буваютьопалювальні, які перебувають в обсязі житлового будинку, інеопалювані (для південних районів), прибудовані до довгої або торцевої стіни будинку з незаскленими трьома або двома стінами.

Необхідна кількість ліфтів, їх вантажопідйомність і швидкість приймаються залежно від поверховості житлового будинку й навантаження на ліфт.

Типи житлових багатоповерхових будинків.

Житлові багатоповерхові будинки залежно від основних параметрів, що визначають їх планувальну структуру, діляться на три групи:секційні, коридорні й галерейні та змішаноїструктури. У будинках першої групи (секційних) планувальною основою служить секція, в якій квартири групуються навколо сходно-ліфтового вузла, холу й невеликих відрізків коридору. Другу групу становлять коридорні й галерейні будинки, в яких квартири розташовані уздовж коридору або галереї. Третя група містить житлові будинки зі змішаною планувальною структурою, в якій рівною мірою беруть участь коридорна (галерейна) і секційна планувальні схеми, що чергуються по поверхах.

3.2. Секційні житлові багатоповерхові будинки

У практиці житлового будівництва найпоширеніші житлові багатоповерхові будинки. Планувальною відмінністю секцій житлових будинків 6-9, 10-16 і більше поверхів є пристрій сходно-ліфтового вузла й число ліфтів. Так само як і в будинках середньої поверховості секції за орієнтацією бувають:необмеженої (широтної),частково обмеженої (широтної) іобмеженої орієнтації (меридіональної), а за  розташуванням в плані будинки можуть бутирядовими, торцевими, поворотними й кутовими. Поворотні секції можуть мати різний обрис: Т-образне, хрестоподібне, Z-образне й більш складні обриси.

Планування житлових односекційних будинків має переваги перед багатосекційними будинками. Їх світлова поверхня значно більше, ніж у рядовій секції багатосекційного будинку, що дозволяє компонувати більше число квартир навколо сходно-ліфтового вузла, використовуючи весь світловий периметр. Для житлових односекційних будинків характерне застосування різноманітних планів: у формі трилисника, квадрата, хреста, трикутника, кола й більш складних форм.

Односекційні житлові будинки використовуються при формуванні архітектури великих магістралей і вузлів міста. Можливість використання односекційних будинків як містобудівних акцентів, утворюючих силует міста, є однією з причин збільшення їх поверховості від 16 до 30 поверхів. Крім цього, їх доцільно розміщувати на крутому рельєфі, тому що завдяки малій площі підстави такий будинок не руйнує схил і не заважає озелененню.

3.3. Коридорні та галерейні будинки

Основою планування коридорного будинку служать коридори. Існує кілька варіантів розташування коридорів щодо їх числа й місця в розрізі будинку: по центру або зі зсувом з осі розрізу будинку, через 1, 2 або 3 поверхи. Розташування коридору в розрізі визначає просторову організацію квартири: в 2 або 3 рівні, з перепадом рівнів усередині квартири на один поверх або половину.

Кожний прийом рішення коридорного житлового будинку має свої переваги й недоліки. Наявність коридорів створює сприятливі умови для включення в житловий будинок приміщень суспільного обслуговування на проміжних поверхах. Коридорні житлові будинки при наявності всіх квартир у різних рівнях мають необмежену орієнтацію.

У плануванні житлового будинку коридорно-секційного типу сполучені прийоми планування секційних і коридорних житлових будинків, завдяки чому можна уникнути основних недоліків коридорного будинку при збереженні майже рівних умов економічності. Основними комунікаціями коридорно-секційного житлового будинку є сходно-ліфтові вузли й коридори через два-чотири поверхи. Об'ємно-планувальні рішення коридорних житлових будинків досить різноманітні: у вигляді хреста, з розташуванням корпусів за трьома напрямками або їх комбінації у вигляді більш складних просторових груп.

Галерейні житлові будинки.

Галерейний тип будинку за об'ємно-планувальною побудовою повторює коридорний тип будинку, але при цьому сходно-ліфтові вузли залишаються відкритими, тому такі будинки застосовуються в районах з теплим і жарким кліматом.

Просторова структура галерейного житлового будинку характеризується тими ж ознаками, що й коридорного: розташуванням галерей і просторовим рішенням квартир у різних рівнях.

Терасові житлові будинки.

Терасові житлові будинки будують в тих випадках, коли вони перебувають усередині житлової зони, вдалині від джерел шуму й забруднення повітряного середовища. Для повноцінного використання терас важливі близькість озеленення і відкритий вид на навколишній ландшафт.

Терасову форму житлового будинку можна здійснити, використовуючи конструкцію східчастих поперечних стін так, щоб відступи поверхів утворювали відкриті тераси, а простір квартири зміщався в глибину будинку. Терасовий житловий будинок може бути здійснений як із секційною, так і з коридорною (галерейною) структурою комунікацій. Тераси (від двох до п'яти) можуть бути з однієї або обох сторін будинку, причому часто використовують дворівневі квартири з виходом з нижньої в невеликий садок.

Лекція №4

Тема 3.„Багатоповерхові житлові будинки”

3.4. Житлові будинки на рельєфі

На територіях із складним рельєфом будують будинки великої поверховості. Забудова схилів будь-якої орієнтації й крутості може здійснюватися багатоповерховими житловими будинками майже всіх видів: багатосекційними, односекційними, коридорними, галерейними і їх різновидами. У містобудівній практиці встановлені наступні характеристики житлових будинків і планувальних прийомів їх розміщення залежно від крутості схилів:

1. На територіях з ухилами 15-20% (кут нахилу земної поверхні 80-110) використовуються рівнинні типи житлових будинків з перекомпонуванням перших поверхів. Вони можуть розташовуватися як уздовж, так і поперек горизонталей, а пішохідні й транспортні шляхи - переважно уздовж горизонталей. Дома, розташовані паралельно горизонталям, називаються паралельно-цокольними.

2. На територіях з ухилами 20-30% (110-170) застосовують спеціальні види житлових будинків з переважним розташуванням перпендикулярно горизонталям. При цих ухилах можливо використовувати ліфти й ескалатори для підйому жителів, які живуть не тільки в цих будинках, але й для переміщення пішоходів з низьких територій на більш високі.

3. На територіях з ухилом 30-60% (170-350) забудова компонується з житлових будинків, що утворюють групи з населенням 1,5-2 тис. жителів. До них повинні бути включені установи громадського обслуговування, розташовані на середніх відмітках, з мінімальним радіусом обслуговування. На цих територіях економічними й зручними для жителів є будинки, розташовані перпендикулярно горизонталям.

Зорове сприйняття забудови на схилах відрізняється від рівнинного. Одночасно видно його повну панораму, і чим крутіше схил, тим вона гарніша. Розташування будинків поперек горизонталей більш сприятливе, тому що вони залишають відкритою природу схилу, а з вікон добре видний навколишній ландшафт.

3.5. Шумозахисні житлові будинки

Житлові будинки, у яких акустичний комфорт досягається планувальними прийомами, називаютьсяшумозахищеними абошумозахисними будинками.

На цей час вироблено ряд прийомів планування шумозахисного житлового будинку, секції і квартири якого досить комфортні. Розрізняють ці види будинків для магістралей південної й північної орієнтації. Найбільш поширеними є шумозахисні житлові будинки, розташовані на південних сторонах магістралей, коли дворовий фасад звернен до тихої зони і повністю опромінюється сонцем. Найбільші обмеження мають будинки, розташовані на північних сторонах магістралей. У цьому випадку доцільне застосування коридорного типу житлового будинку з розташуванням коридору з боку магістралі. Перші поверхи шумозахисних і шумозахисних будинків найчастіше роблять нежитловими.

3.6. Багатофункціональні житлові будинки

Для приміщень нежитлового призначення можуть бути використані житлові будинки будь-якого типу, але для кожного з них є свої вимоги до функціональної організації й до конструктивних особливостей рішення самого житлового будинку. Якщо для обслуговуючих приміщень, призначених тільки для жителів цього будинку, потрібен гарний зв'язок з усіма квартирами, то при використанні цих приміщень для міського обслуговування необхідна їх максимальна ізоляція від житлової частини будинку.

Якщо обслуговуючі приміщення займають повністю перший, проміжний або останній поверх, то зберігається гарний зв'язок між ними й квартирами з використанням тільки ліфтів і сходів.

У зонах громадських центрів, де переважають установи загальноміського значення, вони, як правило, розташовуються в перших поверхах житлових будинків. Тут може бути використаний прийом створення захисної або буферної зони із приміщень адміністративного або ділового призначення, які займають половину житлового будинку по вертикалі, а друга, паралельна їй половина будинку, зайнята квартирами. Інший прийом полягає у використанні сильно виступаючих перед фасадом житлового будинку перших поверхів, зайнятих великими установами міського обслуговування. Дахи цих установ використовуються як пішохідні простори, що ведуть до входів у житловий будинок. Квартири розміщують, починаючи з висоти 5-7 поверху. Об'єднання в житловому будинку приміщень різного призначення вимагає розподілу людських потоків, які направляються до житла і суспільних установ. Сходно-ліфтові вузли, вестибюлі, коридори й інші комунікації, що обслуговують різні частини будинку, повинні бути ізольовані друг від друга.

3. 7. Багатофункціональні житлові комплекси

Цегрупа споруд різних по функціональному призначенню (житло, суспільні й адміністративні установи),  об'єднаних одним композиційно-планувальним задумом. Основні категорії житлових комплексів діляться на дві групи: комплекси з відкритою системою обслуговування та комплекси із закритою й напівзакритою системою обслуговування.

До першої групи ставляться житлові багатофункціональні комплекси різних типів, що формуються в реконструйованих зонах міста і характерні для районів нового будівництва. В умовах реконструкції комплекси можуть бутиторгово-житловими, рекреаційно-житловими,адміністративно-житловими абозмішаними багатофункціональними із включенням різних суспільних установ. Залежно від розмірів комплексів і їх розміщення в структурі забудови, вони можуть являти собою невеликі групи, що займають частину кварталу (локальні), цілий квартал (квартальні), кілька кварталів (районні),розвиватися уздовж фронту вулиць(лінійні) або займати значні території із прилягаючими кварталами (розвинені магістральні).

До другої групи ставляться спеціалізовані житлові комплекси із закритою й напівзакритою системою обслуговування. Цежитлові молодіжні комплекси (МЖК), дома-комплекси для інвалідів й дитячі дома-інтернати. Молодіжний житловий комплекс - особливий тип житла, що складається з житлових квартирних будинків та об'єктів обслуговування. Величина МЖК 1,5-7 тис. чоловік. Обслуговуючі установи МЖК бувають відкритої форми, що працюють як на комплекс, так і на район, і закриті форми обслуговування, необхідні для колективних форм гуртожитку й самоврядування. Об'ємно-просторова організація МЖК буває різноманітною. В останні роки МЖК - це розвинені комплекси з дитячими дошкільними установами, загальноосвітніми школами, торгово-побутовими й громадськими культурно-суспільними центрами.

3.8. Тимчасові житла

Гуртожитки підрозділяються на:

-гуртожитки для самотніх студентів, робочих і молодих фахівців;

-гуртожитку для сімейної молоді;

-змішані типи гуртожитків.

Звичайна місткість гуртожитків коливається від 200 до 1000 місць. При місткості більше 1000 місць організується комплекс або студмістечко із загальними блоками культурно-побутового й медичного обслуговування. Висота гуртожитків звичайно не перевищує 16 п-в, але найпоширеніші 9-п-ві.

За плануванням гуртожитки буваютькоридорного й квартирного типу. Сучасні гуртожитки - це гуртожитки квартирного типу, в т.ч. й для одинаків.

Житлове середовище для одинаків містить дві-чотири кімнати для проживання в кожній з них двох-трьох чоловік (12 і 18м2), що мають загальну прихожу й компактний, часто сполучений санвузол з душовим піддоном, умивальником і унітазом. Кожне житлове середовище або їх група звичайно включає кухню із двома-трьома плитами. Житлове середовище для сімейної молоді являє собою малометражну квартиру з кухнею або кухнею-нішею.

Планувальна структура житлового поверху гуртожитку - коридорна, багато- і односекційна.

Мінімальна норма житлової площі в гуртожитках - 6м2 на людину, що зв'язано, по-перше, з тимчасовим характером проживання, і, по-друге, з винесенням ряду функціональних процесів у приміщення культурно-побутового обслуговування (буфет, кімната для занять, бібліотека із читальним залом у гуртожитках для учнів і т.п.).

Змістовий модуль 4.2

„Основи проектування громадських будівель і споруд”

Лекція №5

Тема4.„Основи проектування громадських будівель та споруд”

Містобудівна організація суспільного обслуговування будується за принципом “східчастої” системи. Залежно від частоти користування всі установи й підприємства обслуговування діляться на 3 основні групи: установи й підприємстваепізодичного,періодичного й повсякденного користування.Установи й підприємства епізодичного користування обслуговують населення всього міста, планувальних районів і являють собою громадське обслуговування міського значення. Установи й підприємства періодичного й повсякденного користування становлять громадське обслуговування місцевого значення (в основному в житловій забудові).

Режим функціонування громадських будинків визначає їх взаємозв'язок з різними структурними елементами міста. Так, навчально-виховні будинки (дитсадки, школи) перебувають у тісному зв'язку з житловою забудовою, спортивні споруди і пристрої розміщуються поблизу садів, парків і водоймів і входять у систему озеленення міста. На розміщення підприємств торгівлі й громадського  харчування впливає система міського транспорту. Будучи пунктами притягання значних мас людей, громадські будинки, як правило, розміщуються або на жвавих магістралях і площах міста, або в безпосередній близькості від них.

Громадські будинки є структурними основними елементами забудови загальноміських центрів і центрів планувальних районів. Вони разом із транспортними магістралями й мережею вуличних і пішохідних трас створюють планувальну структуру міста, в якій відіграють роль архітектурних домінант. Образність архітектури громадських будинків і комплексів залежить від їх соціального призначення й визначає художній вигляд міських ансамблів.

4.1. Містобудівні та архітектурно-художні особливості проектування громадських будівель і споруд

Громадські будинки служать орієнтирами в перспективі вулиць і проспектів. Блискучим прикладом цьому є будинок Адміралтейства в Санкт-Петербурзі, золотий шпиль якого служить орієнтиром для 3 магістралей. Перспективу Московського проспекту й вулиці Сумської в Харкові замикає купол Успенського собору.

Громадські будинки - основні споруди, що визначають силует міста. У минулому силует міста визначали в основному культові будинки: стовп Івана Великого в Москві, купол Ісаакієвського собору в Санкт-Петербурзі, храм св. Софії в Константинополі, дзвіниця Києво-Печерської лаври, дзвіниця Успенського собору в Харкові. Сьогодні силует міста визначається його громадськими будинками (Московський університет на Воробйових горах, ансамбль будинків на площі Свободи в Харкові). Розміщення таких будинків у центрі міста дозволяє одночасно з їх доцільним об'ємно-просторовим рішенням використовувати і висотність для створення виразного силуету.

4. 2. Класифікація громадських будинків

Різні типи громадських будинків і споруд розвивалися в часі як кількісно, так і якісно. Одні з них мають древні прототипи, інші виникли в більш пізні часи, треті з'явилися в наш час. Можна чекати й надалі народження нових видів і типів громадських будинків. Багато будинків, зберігаючи своє призначення, безупинно перетворювались якісно, а іноді ставали несхожими або мало схожими на своїх попередників. Велика різниця між сучасним супермаркетом і будинком середньовічного торговця із крамницею на першому поверсі, житлом на другому й складом на третьому, але те й інше - торговельні будинки. У той же час сучасний театр і цирк зберегли багато загального зі своїми античними й середньовічними прототипами.

Кількісна зміна - поява нових, небувалих раніше будинків, таких, як кінотеатри із самими різними способами проекції, вокзали, аеропорти, концертні зали зі складною звуко- і світлоапаратурою.

Всього налічується близько 400 видів і різновидів громадських будинків і споруд. У свою чергу види підрозділяються на типи, кожному з яких властиві свої об'ємно-просторові схеми. У класифікацію включені найбільш масові типи громадських будинків, які діляться за розповсюдженим традиційним принципом їх поділу - за призначенням (функцією). Відповідно до Державних будівельних норм України (ДБН Б.2.2-9-99. Громадські будинки й споруди. Основні положення) громадські будинки й споруди діляться на:

1.Будинки дитячих дошкільних установ:

-дитячі дошкільні установи загального, спеціального й оздоровчого типу;

- дома дитини й дошкільні дитячі будинки;

- дошкільні установи, об'єднані з початковою або основною школою.

2. Будинки навчальних закладів:

- загальноосвітні й спеціалізовані школи;

- загальноосвітні спеціальні й санаторні школи-інтернати;

- міжшкільні учбово-виробничі комбінати;

- позашкільні установи;

- професійно-технічні навчальні заклади;

- вищі навчальні заклади;

- інститути підвищення кваліфікації фахівців.

3. Будинки й споруди для охорони здоров'я й відпочинку.

- лікувально-профілактичні установи;

- санітарно-профілактичні установи;

- установи судово-медичної експертизи;

- аптечні установи;

- санаторії й санаторії-профілакторії;

- установи відпочинку й туризму.

4. Будинки й споруди фізкультурно-оздоровчі й спортивні:

- відкриті фізкультурно-спортивні споруди;

- будинки й криті споруди;

- фізкультурно-спортивні й фізкультурно-оздоровчі комплекси.

5. Будинки культурно-видовищних і культових установ:

- видовищні будинки (театри, концертні зали, кінотеатри, цирки);

- досугові будинки (клуби, центри культури й дозвілля та ін.);

- музеї й виставки;

- бібліотеки;

- культові будинки, споруди й комплекси.

6. Будинки підприємств торгівлі й громадського харчування:

- будинки  підприємств роздрібної торгівлі;

- будинки  підприємств громадського харчування.

7. Будинки підприємств побутового обслуговування:

- комплексні підприємства побутового обслуговування;

- лазні, лазньо-оздоровчі комплекси;

- хімчистки й пральні.

8. Будинки установ соціального захисту населення:

- територіальні центри соціального обслуговування;

- дома-інтернати загального й спеціального типу.

9. Будинки науково-дослідних установ, проектних і громадських організацій і керування:

-будинки науково-дослідних інститутів;

- будинки проектних і конструкторських організацій;

- будинки інформаційних центрів;

- будинки органів керування;

- будинки для громадських організацій;

- будинки кредитування, страхування й комерційного призначення. Банки й банківські сховища;

- будинки архівів.

10. Транспортні будинки й споруди, призначені для обслуговування пасажирів:

- вокзали всіх видів транспорту;

- контори обслуговування пасажирів і транспортних агентств, касові павільйони.

11. Будинки для комунального господарства (крім виробничих, складських і транспортних будинків і споруд):

- будинки готельних підприємств, мотелів і кемпінгів;

- будинки для цивільних обрядів, похоронні бюро, крематорії;

- будинки житлово-експлуатаційних установ;

- громадські туалети.

12. Багатофункціональні будинки й комплекси, що включають приміщення різного призначення.

4.3. Функціональні основи проектування громадських будинків

Громадські будинки й комплекси – це об’єктне середовище, де протікають один й більше взаємно зв'язаних процесів суспільної діяльності людей. Головним фактором і основою об'ємно-планувального рішення таких будинків і споруд є функціональне призначення, тобто та громадська діяльність людини, заради якої будується будинок.

Для кожного виду громадських будинків характерні свої функціонально-технологічні процеси. Ці процеси розділяються назагальні й специфічні. До загальних процесів відносять різну суспільну або трудову діяльність людей, різноманітні види громадського обслуговування. Ці процеси вимагають забезпечення необхідного для них простору, організації руху людських потоків, зорового сприйняття і видимості, створення світлового й інсоляційного режимів, сприятливого повітряного середовища. Специфічні процеси властиві тільки одному певному роду діяльності людей, наприклад, лікувально-оздоровчої, навчально-виховної й т.п.

У кожному громадському будинку єголовний функціонально-технологічний ідругорядніпроцеси. Наприклад, у школах головний процес - навчальні заняття, а другорядні - громадське харчування й адміністративно-господарська діяльність. У деяких будинках можуть сполучатися кілька головних процесів. Наприклад, у їдалень, кафе, ресторанах протікають два головних процеси: процес готування їжі й процес харчування людей. Перший з них має виробничий характер, другий пов'язаний з обслуговуванням відвідувачів.

Один із принципів функціональної організації внутрішнього простору громадського будинку полягає у виявленні взаємозв'язків між окремими приміщеннями (або їх групами) при збереженні їх чіткого розмежування. Такий принцип  здійснюється за допомогою так званого угруповання приміщень.

Угруповання внутрішніх просторів впливає на композиційне рішення громадського будинку. Коли ядро композиції розташовується по осі симетрії, а другорядні приміщення групуються довкола нього, формуєтьсясиметрична схема. Коли ядро композиції розташовується не по осі симетрії, а супідрядні елементи вільно групуються стосовно нього, створюєтьсяасиметрична схема композиції.

Будь-який функціональний процес може мати кілька раціональних схем організації внутрішнього простору або об'ємно-планувальних схем. Можливі сполучення просторів можна звести до 7 схем:осередкової, коридорної,анфіладної, зальної, центричної, павільйонної й змішаної або комбінованої.

Осередкова схема складається із частин, в яких функціональні процеси проходять у невеликих рівнозначних просторових осередках (шкільні, лікувальні будинки), які можуть мати загальну комунікацію, що зв'язує їх із зовнішнім середовищем.

Коридорна схема складається з порівняно невеликих осередків, зв'язаних загальною горизонтальною комунікацією - коридором. Осередки при цьому розташовуються з 1 або 2 сторін коридору (адміністративні будинки, лікарні).

Анфіладна схема являє собою ряд приміщень, розташованих один за одним і об'єднаних між собою наскрізним проходом (музеї, виставки).

Зальна схема заснована на створенні єдиного простору для функцій, що вимагають великих нерозчленованих площ і вміщують більші маси людей (криті ринки, спортивні будинки, виставкові павільйони).

Центрична схема складається з великого зального приміщення, навколо якого групуються дрібні приміщення (видовищні будинки).

Павільйонна схема побудована на розподілі приміщень або їх груп в окремих обсягах-павільйонах, зв'язаних між собою єдиним композиційним рішенням (генеральним планом), наприклад, павільйонний ринок.

Змішані або комбіновані схеми створюються шляхом сполучення й спільного використання існуючих схем (клуби, Будинки культури й ін.).

Названі вище схеми угруповання просторів усередині будинків є основою при формуванні різних композиційних схем громадських будинків:компактної, протяжної або розчленованої. Компактна композиційна схема включає зальну, центричну й комбіновану схеми угруповань приміщень. Протяжна (лінійна) схема композиції заснована на коридорному й анфіладному угрупованні приміщень. Розчленована композиційна схема формується за принципом павільйонної системи.

Функціональне зонування громадських будинків.

При проектуванні великих громадських будинків доцільно проводитифункціональне зонування, тобто розбивку на зони однорідних груп приміщень, виходячи зі спільності їх функціонального призначення й внутрішніх взаємозв'язків. Функціональне зонування вносить в архітектурно-планувальне рішення певну чіткість.

Розрізняють два види функціонального зонування:горизонтальне й вертикальне.У першому випадку всі внутрішні простори розташовуються, як правило, у горизонтальній площині й поєднуються в основному горизонтальними комунікаціями: коридорами або галереями. У другому - внутрішні простори розташовуються за рівнями і зв'язуються між собою, як правило, вертикальними комунікаціями: сходами, ліфтами, ескалаторами.

4.4. Основні планувальні елементи громадських будинків

Організація громадського будинку визначається розташуванням і взаємозв'язком його ядра (головного за функцією й розмірами приміщення) зі структурними вузлами або групами приміщень по горизонталі (у площині поверху) і вертикалі (між поверхами).

До структурних вузлів громадських будинків відносять:

-вхідні групи (тамбури, вестибюлі, гардероби);

-групи основних приміщень (різні зали, класи, аудиторії, кабінети);

-групи підсобних і допоміжних приміщень (санвузли, комори, вентиляційні);

-горизонтальні комунікації (коридори, галереї, холи, фойє);

-вертикальні комунікації (сходи, ліфти, ескалатори).

Входи буваютьголовні,службові й допоміжні. Головні входи включають комплекс приміщень: вестибюль із тамбурами, гардеробні, а також ряд допоміжних приміщень (довідкове бюро, різні кіоски й т.п.), які розміщуються в безпосередньому зв'язку з вертикальними комунікаціями. Як правило, у будинках влаштовується один головний вхід, але в будинках великої місткості влаштовується кілька головних входів і вестибюлів. Так, у критих стадіонах є кілька головних входів і вестибюлів для кожного сектора глядачів і для спортсменів. У більшості будинків входи виконують і евакуаційні функції.

Увестибюлі відбувається формування людських потоків і розподіл їх по коридорах, сходах, пандусах, ліфтових вузлах або ескалаторах. Архітектурно-просторове рішення вестибюля залежить від призначення будинку, його місткості й загальної планувальної структури.

Тамбури - невеликі шлюзові пристрої, які захищаютьвестибюлі від влучення холодного повітря в зимовий час. Основною вимогою до тамбура є вибір необхідних розмірів шлюзу по глибині. За евакуаційними вимогами всі двері тамбура повинні відкриватися назовні.

Гардеробні проектують для верхнього одягу з розрахунку площі на 1 місце 0,08м2 - 0,1м2. Глибина гардеробних не повинна бути більше 6м. Виключення становлять гардеробні шкіл і спортивних споруд. Бар'єр для видачі одягу повинен мати ширину 0,6-0,7м. Перед фронтом бар'єра передбачається вільний простір шириною не менше 3м для розміщення гардеробних, де здають і одержують одяг. Гардеробні можуть бути однобічні, двосторонні й острівні.

Групи основних приміщень діляться на три підгрупи:

-перша підгрупа приміщень осередкового характеру щодо невеликої площі (50-100м2) і висоти (3,3-3,6м) з бічним природним висвітленням, із застосуванням в основному сітки колон 6х6м і 6х3м (шкільні класи, лікарняні палати та т.п.);

-друга підгрупа приміщень великої площі (більше 200м2) і щодо невеликої висоти (3,3; 3,6; 4,2м), функціональний процес якої допускає розміщення колон із застосуванням уніфікованої й укрупненої сітки колон (6х6, 6х9, 9х9 і 12х12м м) із природним або змішаним висвітленням (торговельні зали, проектні зали);

-третя підгрупа зальних приміщень, де за функціональними вимогами не допускається розміщення колон. Такі зали мають великі площі (більше 1000м2) і висоту (6-12м і більше) з великопролітними конструкціями покриття, із застосуванням бічного й природного верхнього або штучного висвітлення (спортивні, виставочні зали, торгові центри, ринки, зали кінотеатрів і театрів).

Група підсобних і допоміжних приміщень ділиться на дві підгрупи:

-невеликі приміщення осередкового типу (лаборантські, комори, санвузли);

-приміщення великої площі (складські приміщення магазинів і т.п.).

Санітарні вузли включають убиральні, умивальні, а в деяких випадках душові, ванни, сушарки для одягу й т.п. Вони розміщуються в характерних місцях плану будинку: біля сходових кліток, вестибюлів, у внутрішніх кутах будинку, на основних шляхах руху людей у коридорах. У таких будинках, як лікарні, дитячі дошкільні установи, санітарні вузли розташовують при палатах і групових.

Кількість санітарно-технічних приладів установлюють залежно від призначення будинку, відповідно до існуючих норм. Звичайний санітарний вузол складається із двох приміщень - шлюзу, де розміщуються  умивальники, і вбиральні, де розташовуються окремі кабіни з унітазами, а в чоловічих убиральнях - кабіни й пісуари. Двері кабін повинні відкриватися назовні, розміри кабін у чистоті приймаються 1,2х0,85м. Висота перегородок кабін повинна бути не менше 1,8м.

Лекція №6

Тема 5.„Комунікаційні зв’язки  громадських будівель та споруд”

5.1. Горизонтальні комунікації

Для здійснення зв'язку між різними групами приміщень у межах одного поверху будинку використовують горизонтальні комунікації: коридори, галереї, переходи, пасажі, проходи. У ряді суспільних будинків вони виконують також функції відпочинку, прогулянки, очікування. До цієї групи можна віднести також рекреації, коридори-чекальні, кулуари, фойє.

Основними горизонтальними комунікаціями є коридори. Вони діляться на наступні види: з однобічним розташуванням приміщень, із двостороннім і змішаним розташуванням приміщень, спарені коридори із приміщеннями з зовнішніх сторін і між ними.

Коридори можуть бути прямолінійними, криволінійними, з уступами, прямокутної, хресто- і В-образної форми, а також залежно від висвітлення,наскрізними (при двостороннім висвітленні з торців),тупиковими йзі світловими кишенями (при висвітленні з однієї сторони).Головними вважаються коридори, що ведуть до вертикальних комунікацій. Інші вважаютьсядругорядними.

Мінімальна ширина головних коридорів (у чистоті) допускається 1,5м, другорядних - 1,25м при довжині не більше 10м, а в будинках учбово-просвітницьких і лікувально-профілактичних установ головні й другорядні коридори приймаються з мінімальною шириною відповідно 2,2м і 1,8м.

Довжина коридорів з однобічним розташуванням приміщень не нормується. При двостороннім розташуванні приміщень у тупиковому коридорі й висвітленні з одного торця максимальна довжина коридору допускається 24 м. Довжина наскрізних коридорів при висвітленні їх із двох торців не повинна перевищувати 48м. При більшій довжині коридору потрібно влаштовувати світлові кишені з максимальною відстанню між ними 24м, а між вікном у торці коридору й світловою кишенею - не більше 30м. Габарити світлових кишень без обліку коридору не повинні перевищувати двох квадратів щодо глибини.

Рекреаційні приміщенняявляють собою широкі коридори, призначені для відпочинку  в навчальних закладах  під час перерви між заняттями. У поліклініках основні коридори використовують також як приміщення для очікування. У цьому випадку при однобічному розташуванні кабінетів мінімальна ширина коридорів повинна бути 2,8м, а при двосторонньому - не менше 3м.

Кулуари і фойє включаються в ті будинки, які мають зали для глядачів. Кулуари безпосередньо примикають до залів для глядачів і є, з одного боку, місцем, звідки завантажується зал, з іншого боку - місцем для прогулянок і відпочинку під час антрактів. Фойє є основним приміщенням при залі для глядачів і призначено для очікування, відпочинку та прогулянок публіки, для устрою різних виставок і організації культурно-масових заходів.

Для горизонтальних комунікаційних зв'язків у великих громадських будинках і в суспільних центрах використовують також механічні пристрої – тротуари, що рухаються, і карвейери. Конструктивне устаткування й принцип дії тротуарів, що рухаються, практично не відрізняється від ескалаторів. Карвейер - невпинна транспортна система, обладнана кабінами з сидіннями місткістю 2-10 чоловік. Уздовж траси карвейеру через кожні 200-250м влаштовуються посадкові площадки, біля яких карвейер сповільнює рух.

5. 2. Вертикальні комунікації

Вертикальні комунікації діляться назвичайні конструктивні (сходи й пандуси) імеханічні (періодичної й безперервної дії). Найважливішими елементами вертикальних комунікацій є сходи, які діляться навхідні, головні, службові, додаткові, аварійні й пожежні.

Вхідні виконуються у вигляді піднятої перед входом платформи із щаблями. Головні сходи служать для повсякденної експлуатації й розраховані на пересування основної маси людей. Вони розміщуються у вестибюлях і виконуються, як правило, відкритими. У будинках, де зали для глядачів або інших основних приміщень розміщуються на другому поверсі, головні сходи виконуються як парадні. Службові сходи розташовують при службових входах і призначаються для обслуговуючого персоналу. Додаткові сходи служать для організації додаткових зв'язків між поверхами й забезпечення підсобних функціональних процесів. Для евакуації людей з будинків при аварійних ситуаціях, крім головних і додаткових, необхідно мати ще й зовнішніаварійні сходи. Для переміщення пожежних установлюють вертикальніпожежні сходи.

Сходи всіх типів діляться наодномаршові, двухмаршові,трьохмаршові й багатомаршові. Форма сходів у плані залежить від взаємного розташування маршів і буваєпрямолінійною, прямолінійною зповоротом, прямолінійною розгалуженою, криволінійною, овальною,гвинтовою. Найбільш поширені в практиці проектування й будівництва - двохмаршові сходи як найбільш прості в конструктивному відношенні, економічні й раціональні в експлуатації.

Число сходів і розташування їх у плані будинку залежать від архітектурно-планувального рішення, ступеня вогнестійкості будинку, поверховості  й інтенсивності людських потоків. Мінімальна ширина основних сходів повинна бути не менше 1,2м, а максимальна - не більше 2,4м. На всіх сходах ширина маршів повинна бути однаковою, а ширина площадок - рівною ширині маршу  або більше її. Для забезпечення рівномірності руху по сходах і щоб уникнути нещасних випадків марші проектують однієї довжини. Кількість щаблів в одному марші основних сходів повинне бути не менше 3 і не більше 18.

Для зв'язку між поверхами поряд зі сходами використовуютьсяпандуси – плоскі похилі конструкції без щаблів. Однак їх застосування обмежене, тому що внаслідок малого ухилу вони займають в 2-3 рази більшу площу, чим сходи, і тому неекономічні. Разом з тим пандуси відрізняються високою пропускною здатністю й служать гарними комунікаційними шляхами в будинках з інтенсивним масовим рухом людей.

У громадських будинках застосовуються також механічні пристрої –ліфти періодичної йбезперервної дії (патерностери) і ескалатори.

За призначенням ліфти підрозділяються напасажирські, вантажні,маловантажні, лікарняні й спеціальні. Пасажирські ліфти мають більшу місткість (12-20 чоловік) і вантажопідйомність (1000-1600кг). Залежно від швидкості руху вони діляться назвичайні (0,71-1,4 м/сек),швидкісні (2-4 м/сек) ілікарняні ( 0,5 м/сек).

Ліфтові шахти влаштовуються в глухих цегельних або бетонних стінах, а також можуть бути каркасними й опиратися на власний фундамент. Машинне приміщення найчастіше розміщується над шахтою, рідше - під шахтою. Ліфтові шахти можуть розміщуватись як усередині будинку, так і зовні.

У будинках висотою до 9 поверхів допускається розташовувати не більше двох ліфтів безпосередньо в сходовій клітці. Для розміщення груп ліфтів на кожному поверсі передбачаються ліфтові холи, де ліфти можуть розташовуватися рядами (але не більше чотирьох у ряді) або по периметру холу. Ширина приміщення холу перед фронтом ліфтів не повинна бути менше 2,5м, а між рядами ліфтів, звернених друг до друга, не менше 3,3м. Відстань від ліфтів до дверей віддаленого приміщення не повинна перевищувати 60м.

Ліфт безперервної дії (патерностер)являє собою багатокабінний підйомник, що безупинно рухається, з кабінами на 1 - 2 чоловіків. З інтервалом, рівним висоті поверху, кабіни підвішуються на сталевих канатах у ліфтовій шахті, що має відкриті позаповерхові прорізи для входів і виходів пасажирів.

До механічних піднімальних пристроїв безперервної дії ставляться такожескалатори – похилі сходи, що рухаються. Вони, як правило, застосовуються в будинках і спорудах з інтенсивними постійними пасажиропотоками: на станціях метрополітену, у будинках залізничних вокзалів і аеропортів, у великих торгових центрах, у ряді інших видовищних і адміністративних будинках.

При великій висоті підйому ескалатори обладнаються машинним приміщенням висотою 2,5м і технічним проходом висотою 1,4м зі сходами під кожною смугою. Кут нахилу ескалатора приймається звичайно не більше 300 (глибина щабля-візка дорівнює 40см, висота – 20см). Ширина ескалаторного полотна розрахована на розміщення 1-2 чоловіків на одному щаблі без вантажу або на одну людину з вантажем і приймається 50, 60, 75, 100, 120см.

5. 3. Пожежна безпека й евакуація людей з будинків

Одним з найважливіших вимог при проектуванні громадських будинків є дотримання протипожежних вимог, що зменшують імовірність виникнення пожеж і забезпечують безпечну евакуацію людей.

Протипожежні заходи для будинків і споруд установлюються залежно від їхступеня вогнестійкості, які підрозділяються на 5 ступенів. Вихідними даними, що визначають ступінь вогнестійкості будинку, єступінь займистості й межівогнестійкості будівельних конструкцій і матеріалів.

Залежно від ступеня займистості матеріали й конструкції діляться на:

-легко займисті;

- важко займисті;

- спаленні.

Межа вогнестійкості характеризується часом опору конструкції дії вогню   в годинах до втрати міцності або стійкості конструкції.

Залежно від ступеня вогнестійкості й поверховості будинки розбиваються на відсіки, відокремлені друг від друга протипожежними стінами.

Для підвищення пожежної безпеки приміщення громадських будинків з легко займистими матеріалами відділяються від інших приміщень капітальними вогнестійкими конструкціями. Так, у театрах проріз порталу сценічної коробки повинен бути оснащений протипожежною завісою з вогнестійкого матеріалу, а в покритті сценічної коробки повинен бути димовий люк, що відкривається, розмір якого повинен становити не менше 12% площі планшета сцени.

Поряд з конструктивними протипожежними заходами особливо важливими є заходи щодо забезпечення надійної евакуації людей з будинку. У зв'язку з цим, протипожежними вимогами регламентується розміщення аудиторій, глядацьких і конференц-залів по поверхах залежно від їх місткості. На кожному поверсі будинку передбачається не менше двох евакуаційних виходів.

Сходи, як найбільш відповідальні шляхи евакуації, розташовуються в сходових клітках з огородженнями підвищеного ступеня вогнестійкості. З кожної сходової клітки передбачається вихід безпосередньо назовні або через вестибюль, відділений від інших приміщень перегородками із дверима.

У будинках 1-го і 2-го ступенів вогнестійкості головні сходи можуть бути відкритими, якщо інші запроектовані в закритих сходових клітках.

Аварійні зовнішні сходи, призначені для евакуації людей, повинні сполучатися із приміщеннями через балкони, відкриті галереї або плоскі покрівлі.

У громадських будинках висотою більше 10 поверхів 50% сходових кліток повинні бути незадимленими.

Незадимленість сходів забезпечується позаповерховими входами через повітряне середовище по балконах або лоджіях, або підпором повітря в сходовій клітці. Такі сходові клітки допускається проектувати без природного висвітлення, але з обов'язковим пристроєм штучного висвітлення, що включається автоматично-аварійно.

Такі сходові клітки в межах першого поверху обладнаються виходом безпосередньо назовні або через шлюз із дверима, що самозакриваються.

У висотних будинках ліфтові шахти повинні забезпечувати незадимленість поверхів шляхом створення в них підпору повітря. У цих випадках повинен влаштовуватися ліфт для перевезення пожежних підрозділів.

Для видалення диму з коридорів і холів передбачаються вентиляційні шахти із примусовою витяжкою й клапанами на кожному поверсі.

Для забезпечення пожежної безпеки ескалатори повинні дублюватися звичайними сходами, розташованими у вогнестійких сходових клітках. При цьому евакуаційна пропускна здатність сходів не повинна бути нижче максимальної пропускної здатності всіх встановлених ескалаторів.

Лекція №7

Тема 6.„Будинки системи освіти, виховання та підготовки кадрів”

6.1. Будинки дитячих дошкільних установ

Дитячі дошкільні установи підрозділяються на:

-установи загального типу;

-установи спеціального призначення (для сліпих, глухих і розумово відсталих);

-санаторно-оздоровчого типу (для дітей з хронічними захворюваннями);

-дома дитини  й дошкільні дитячі будинки;

-дошкільні установи, об'єднані з початковою або основноюшколою..

Основним і найпоширенішим типом дитячої дошкільної установи є установа загального типу, що обслуговує дітей з нормальним фізичним і розумовим розвитком.

За віком дітей, дитячі дошкільні установи підрозділяються на:

-дитячі ясла для дітей у віці до3 років;

-дитячі садки для дітей від 3 до 7 років;

-дитячі ясла-сади для дітей від декількох місяців до 7 років.

За характером або часом експлуатації дитячі дошкільні установи діляться на:

-денні; -цілодобові, де діти перебувають 6 днів (24 години на добу);-змішані, де в одних групах діти перебувають тільки вдень, а в інших – цілодобово.

За місткістю дитячі дошкільні установи підрозділяються на установи:

-малої місткості при числі дитячих груп до 4 включно;

-середньої місткості при числі груп від 5 до 8;

-великої місткості при числі груп від 9 до 14;

-дитячі комплекси при числі груп більше 14.

Найбільше масові дитячі дошкільні установи загального типу з денними групами розміщуються в житлових кварталах з радіусом обслуговування не більше 300м (у сільській місцевості - не більше 500м). Цілодобові або тижневі ясла-сади  можуть не мати такого безпосереднього зв'язку з місцем проживання дітей, як денні. Радіус обслуговування таких установ не нормується. Дитячі ясла-сади спеціального призначення й санаторно-оздоровчі, розташовуються в приміській зоні в сприятливому природному середовищі.

Число місць у дитячих дошкільних установах встановлюється залежно від демографічної структури даного населеного місця, приймаючи розрахунковий рівень забезпеченості дітей дошкільними установами в межах 85%, у т.ч. загального типу -70%, спеціальних - 3%, санаторно-оздоровчих - 12%.

Всі приміщення кожної групи повинні бути скомпоновані в самостійний комплекс із окремим входом. Допускається один загальний вхід в 2 ясельні групи при розташуванні їх на другому поверсі. Дитячі  приміщення обов'язково повинні бути світлими (відношення площі вікон до площі підлоги 1:4 - 1:5).

За композицією будинки дитячих дошкільних установ можуть бути:

-централізованого типу із внутрішнім зв'язком між приміщеннями;

-блокованого типу зі зв'язком через опалювальний перехід;

-павільйонного типу зі зв'язком через ділянку через неопалюваний перехід (тільки для південних районів).

Поверховість ясел-садів не повинна перевищувати, як правило, двох поверхів (ясельні групи бажано розташовувати на першому поверсі). У випадку триповерхового будинку на третьому поверсі розташовують тільки приміщення старших груп, зали для фізкультури й музичних занять, а також службово-побутові приміщення й прогулянкові веранди.

Кожна дитяча дошкільна установа повинна мати відособлену ділянку, розмір якої залежить від місткості цієї установи (ДБН 360-92, табл.6.1.). На цій ділянці виділяються наступні функціональні зони:

-зона дитячих ігрових площадок і споруд (окремих для кожної групи);

-зона зелених насаджень ( город-ягідник й сад);

-зона господарських площадок і споруд.

Групові площадки розташовують поблизу виходів з відповідних груп, при цьому вони не повинні бути прохідними. Їх розділяють чагарником, обладнають тіньовими навісами й пристроями для ігор і занять. Для дітей старшого віку крім групових передбачається загальна площадка для занять фізкультурою, город-ягідник і невеликий сад, іноді площадка для тварин і птахів, плавальний басейн. З господарського двору повинен бути окремий виїзд, незалежно від входів на ділянку. По периметру ділянка повинна бути обсаджена смугою зелених насаджень.

6. 2. Будинки навчальних закладів

До будинків навчальних закладів відносяться:

-загальноосвітні й спеціалізовані школи;

-загальноосвітні спеціальні й санаторні школи-інтернати;

-міжшкільні  учбово-виробничі комбінати;

-позашкільні установи;

-професійно-технічні навчальні заклади;

-вищі навчальні заклади;

- інститути підвищення кваліфікації фахівців.

Загальноосвітні й спеціалізовані школи.

Загальноосвітні школи є навчальними й виховними установами для дітей і підлітків у віці від 7 до 18 років. Шкільна мережа в місті організується за принципом рівномірного розташування шкіл у межах житлового кварталу. Радіус обслуговування населення цими школами нормується в межах 750 м (ДБН 360, додат.6.3., табл.1).

Головною ознакою класифікації загальноосвітніх шкіл єїх призначення. За цією ознакою вони підрозділяються на 3 типи:

1-й рівень –початкова школа (1-5 класи);

2-й рівень –основна школа (1-9 класи);

3-й рівень –середня повна школа(1-11 класи).

Основним типом загальноосвітніх шкіл є повні середні школи. Однієї з різновидів середньої повної школи єспеціалізовані школи, що мають певний ухил: математичний, іноземної мови, фізики, біології, мистецтва й ін.

Іншою важливою ознакою класифікації шкільних будинків єїх місткість, що залежить від кількості класів:

1-й рівень: у сільській місцевості-4 класи; у міських поселеннях -12, 16 класів;

2-й рівень:у сільській місцевості-9 класів; у міських поселеннях -18, 27, 36 кл.;

3-й рівень:у сільській місцевості -11, 22 класи; у міських поселеннях – 22, 33 кл.

Тип шкільного будинку вибирають, виходячи з розмірів населеного місця або житлового комплексу. При цьому варто застосовувати великі будинки, що мають більш повноцінний склад приміщень та економічні в будівництві.

Будинки загальноосвітніх шкіл складаються з наступних груп приміщень:

-навчальні (класи, кабінети, лабораторії);

-приміщення для трудового навчанняй проф. орієнтації (різні майстерні);

-учбово-спортивні (спортзали 9х18, 12х24 і 18х30м);

-культурно-масового призначення(актовий зал з радіовузлом, гурткові);

-обслуговуючі приміщення (вестибюль, гардероб, їдальня, медпункт і адміністративно-господарські приміщення: кабінет директора, учительська, кабінет завуча, канцелярія, кімната техперсоналу й хозкомори).

Класи поєднуються внавчальні секції для кожної вікової групи (4-6 класів), що включають рекреацію й туалети. Найпоширенішою є навчальна секція з однобічним розташуванням класів і зальною рекреацією. Для старшого віку більш прийнята навчальна секція з однобічним або двостороннім розташуванням класів, об'єднаних коридорною рекреацією. Їдальні розміщують на 1 поверсі й розраховують на обслуговування всіх учнів у чотири посадки. Медпункт складається з медичної кімнати й кабінету зубного лікаря.

Аналогічними принципами керуються при  проектуванні й експлуатації будинків професійно-технічних училищ.

За композиційними прийомами шкільні будинки ділять на 3 типи:

-централізовані;-блоковані (поширені); -павільйонні (для південних районів).

Шкільні будинки розміщуються на ділянках з відступом від червоної лінії забудови, як правило, не менш 15м. Вони передбачаютьнаступні зони:

-спортивна,яка складається з легкоатлетичної площадки, площадок для спортивних ігор (футбол, волейбол, баскетбол), площадок для гімнастики й смуги перешкод;

-учбово-дослідницька, що включає ділянки овочевих і польових культур, плодовий сад і ягідник, теплицю, метеорологічну і географічну площадки;

-зона відпочинку,що включає площадки рухливих ігор для учнів 1-4 класів і тихого відпочинку для учнів 4-8 класів.

-господарська, що представляє господарський двір, який розташовується з бокового входу й має зелену захисну смугу за периметром двору шириною не менше 1,5м, а з боку вулиці – не менше 6м.

Крім звичайних загальноосвітніх шкіл, існують також загальноосвітні спеціальні(для сліпих, глухих і розумово відсталих дітей) і санаторні школи-інтернати (для дітей із хронічними захворюваннями), в яких діти вчаться й живуть. Такі школи розташовуються в приміській зоні або в зелених зонах міст. У будинках шкіл-інтернатів передбачаються спальні приміщення, які поєднуються в спеціальні секції. Медпункт у школах-інтернатах складається з кабінету лікаря, кабінету зубного лікаря, процедурної й ізолятора.

6.3. Вищі навчальні заклади

За призначенням ВНЗ підрозділяються на:

- університети; - технічні вузи; - медичні вузи; - сільськогосподарські; - педагогічні; - економічні;- вузи культури й мистецтва;- фізкультурні вузи.

За кількістю студентів денного відділення всі вузи діляться на:

-великі і найбільші (5-10 тис.ст.); -середні (2-5 тис.ст.); -малі (500-2 тис.ст.).

Основні напрямки розвитку вузів:

- укрупнення вузів і створення великих вузівських комплексів (спеціалізованих і кооперованих); - наближення вузів до місця праці (до виробництва й НДІ);

-розвиток наукових досліджень і створення єдиних комплексів (ВНЗ-НДІ, медичні науково-навчальні центри);

- технізація й індивідуалізація навчання, збільшення технічного оснащення вузів (комп'ютеризація й телецентри);

- комплексність навчальних, наукових, виробничих, спортивних, культурно-видовищних і обслуговуючих вузівських будинків і споруджень,

ВНЗ різного профілю планують з відповідними підприємствами й установами: університети - з НДІ; технічні ВНЗ - з галузевими констр-ми бюро, НДІ - з досвідченим виробництвом; медичні - із клініками; ВНЗ культури й мистецтва - з концертними й виставочними залами і театрами; фізкультурні - зі спортивними базами; сільськогосподарські - з підсобними господарствами.

Ділянка ВНЗ повинна забезпечувати розміщення повного комплексу будинків і споруд з урахуванням перспективного розвитку й мати гарний транспортний зв'язок з міськими центрами.

Територія внз включає наступні зони:

-учбово-наукову;-житлову (студентські гуртожитки);-спортивну;-зону житлових будинків професорьско-викладацького складу;-господарську.

При зонуванні території внз враховують наступні вимоги:

- територія повинна забезпечувати розміщення всіх зон і перспективний розвиток; - територія повинна бути відокремлена від транспортних магістралей і міський транспорт не повинен її перетинати;- компактне рішення забудови комплексу внз;- поетапний розвиток комплексу внз.

За функціональним призначенням приміщення навчальних корпусів  діляться на:

-учбово-виробничі (навчальні, учбово-допоміжні, бібліотека, адміністративні, технічний центр, науково-виробничі приміщення);

-допоміжні (рекреаційні, обслуговуючі, господарські);

-підсобні(комунікаційні й технічні).

За архітектурно-планувальною ознакою всі приміщення навчальних корпусів можуть бути розділені на 2 групи:

- приміщенняглибиною 6-7,5м (кафедри, кабінети, малі аудиторії), що не вимагають особливих конструктивно-планувальних рішень і розташовані у звичайних корпусах;

-група приміщень глибиною 9м і більше (актові й спортивні зали, великі аудиторії, читальні зали тощо), розташовувані у спеціалізованих блоках.

Лекція №8

Тема 7.„Будинки видовищних та культурно-освітніх установ”

До установ культури відносять: кінотеатри, театри, концертні будинки, різні клуби й центри культури, музеї, виставки, бібліотеки й культові будинки, споруди й комплекси.

7.1. К і н о т е а т р и

Кінотеатри належать до установ періодичного користування й розміщаються в центрах житлових або планувальних районів, а також у загальноміських центрах. Літні кінотеатри розміщаються в місцях відпочинку: в міських парках і приміській зоні.

За експлуатацією кінотеатри підрозділяють накінотеатри круглорічної й сезонної дії (літні закриті й літні відкриті).

За репертуаром кінотеатри бувають:художнього фільму,хронікально-документальні, повторного фільму, мультфільму, прем'єрного фільму та ін.

За місткістю кінотеатри можуть бути:однозальними йбагатозальними.

За системою кінопроекції:звичайні,широкоекранні, широкоформатні, стереоскопічні й панорамні.

Класифікація кінотеатрів за композиційними прийомами заснована на взаємному розташуванні фойє і залів для глядачів. Найчастіше фойє і зал для глядачів проектують на рівні першого поверху (горизонтальна схема), або зали розташовують над фойє та іншими допоміжними приміщеннями (вертикальна схема). Всі приміщення кінотеатру підрозділяються на наступні групи:

-глядацький комплекс;-кіноапаратний комплекс;-службово-господарські зони.

Глядацький комплекс включає: зал для глядачів, касовий вестибюль із приміщеннями кас, розподільні кулуари й фойє, буфет, курильну й санітарні вузли. Основним приміщенням кінотеатру й композиційним ядром єзал для глядачів. Планування залу для глядачів повинно створювати умови для гарної видимості з усіх місць, нормальної акустики, зручного розподілу глядачів на місцях і швидку їх евакуацію. Цими основними завданнями і визначаються співвідношення основних параметрів залу, його форма й обсяг, розміри та розташування екрана, розміщення місць і проходів між ними. Зал може бути без балкона або з балконом, що збільшує місткість залу й наближає глядача до екрана. Параметри залів по ширині й довжині залежать від місткості залів і виду застосовуваного в них екрана (звичайний, широкий, широкоформатний, широкоекранний). Всі зали кінотеатрів місткістю менше 800 місць обладнаються широким екраном, а при місткості більше 800 місць - широкоформатним. Довжина будь-якого залу не повинна перевищувати 45м - для кінотеатрів щорічної дії й 60м - для кінотеатрів сезонної дії. При розташуванні всіх місць у партері входи в зал для глядачів найчастіше влаштовуються в задній стіні, а виходи - у бічних стінах залу поблизу екрана.

За вимогами безпеки евакуацію із залів треба проводити протягом 2-х хвилин. Цей час забезпечується при ширині 0,6м проходів і дверей на кожні 100 глядачів, що евакуюються через даний прохід або двері. При цьому не враховуються вхідні двері, тобто евакуація через фойє не дозволяється.

Вестибюль із касами у великих кінотеатрах (на 600 місць і більше), як правило, ділиться на два приміщення: касовий і вхідний вестибюлі. Касовий вестибюль має самостійний вхід і повинен бути зв'язаний через двері з вхідним вестибюлем. З касовим вестибюлем і касами повинна бути безпосередньо зв'язана кімната адміністратора. У малих кінотеатрах каси звичайно розташовуються у вхідному вестибюлі.

Кіноапаратний комплекс включає наступні приміщення: кінопроекційну, перемотувальну, кімнату кіномеханіка, радіовузол, агрегатну й санвузол. Найкращі умови для проектування фільму створюються в тому випадку, коли вісь проекції середнього проектора збігається з перпендикуляром до екрана, відновленим у його центрі. Кількість кінопроекторів у проекційній приймають: у кінотеатрах круглорічної дії місткістю до 300 місць і в кінотеатрах сезонної дії - 2, у кінотеатрах щорічної дії місткістю 300 місць і більше - 3, у широкоформатних кінотеатрах - 4.

Службово-господарські приміщення включають: кабінет директора, кімнату адміністрації, контору, кімнату персоналу, плакатну, столярну майстерню, госпкладову, акумуляторну, кислотну й підсобні приміщення буфета.

Ділянка кінотеатру приймається від 0,3 до 0,7га відповідно для малих і великих кінотеатрів і повинна бути озелененою, а також повинні бути передбачені стоянки для легкових автомобілів.

За кордоном одержали поширення «автомобільні» кінотеатри на 500-1500 автомобілів. Відстань глядачів від екрана шириною 20-40м досягає 200м. Звуковий супровід фільмів здійснюється через портативні гучномовці, що вводяться в салон автомобіля.

7.2. Театрально-концертні будівлі і споруди

Театрально-концертні будівлі, як правило, розташовуються в загальноміських центрах. У великих містах такі будівлі іноді групуються у видовищні або культурні центри.

Головними входами є входи для глядачів. Окремий вхід передбачається для творчого й робочого персоналу. До будівлі повинен бути забезпечений під'їзд і підвіз декорацій. За вимогами протипожежних норм з усіх боків до театрально-концертної будівлі повинен бути забезпечений під'їзд пожежних машин. Поблизу (краще в підземному просторі) повинна бути передбачена стоянка для легкових автомобілів і автобусів.

Сучасна типологія театральних будівель включає:

-музичнітеатри (опера, балет, оперета);

-драматичні (драма, комедія);

-лялькові;

-музично-драматичні (універсальне використання).

Приміщення театральних будівель діляться на два взаємозалежних складних комплекси:демонстраційний абосценічний та глядацький, які разом становлять основнийсценографічний вузол. Сценічна частина в театрах досить складна й становить 60-70% загальної площі будівлі й приблизно таку ж долю його вартості.

У демонстраційний комплекс театру входять:

-сцена;

-приміщення для  театрального персоналу;

-групи адміністративних приміщень;

-службовий вестибюль зі своїм окремим входом;

-приміщення буфету;

-санвузли;

-група репетиційних залів і приміщень;

-група технічних приміщень;

-група майстерень (художніх, столярних, костюмерних);

-склади об'ємних декорацій, бутафорії, для костюмів та ін.

У театрах найбільше поширення одержалапортальна абоглибинна сцена, обладнана колосниками й підйомниками – пристроями для швидкої зміни декорацій. Портальна сцена розташовується в сценічній коробці, що має значно більшу висоту, ніж зал для глядачів. Ширина сцени в драматичних театрах приймається 8-14м при глибині сцени 5-10м, у музичних театрах за участю балету ширина сцени приймається 12м при глибині 12м.

Глибинна або портальна сцена включає ігрову площадку, бічні кишені, трюм, передню (просценіум або авансцену) і задню (ар'єрсцену) частини сцени. Під просценіумом перебуває оркестрова яма, підлога якої розташована на 2-2,5м нижче планшета сцени. Часто в драмтеатрах у планшеті сцени влаштовується поворотне коло, механізм якого розташовується в трюмі.

Глядацька частина включає: -зал для глядачів;

      -касовий і вхідний вестибюлі;

      -гардероб;

      -фойє й кулуари;

      -буфети;

      -курильні;

      -туалети.

Театральний зал для глядачів повинен створювати максимальний комфорт всім глядачам. Форма залу для глядачів може бути: прямокутною, секторальною, напівкруглою, підковообразною та ін.

Різноманіття видів концертних жанрів (класична музика, камерний, естрадна, джаз, хоровий спів, естрадні виступи, ансамблі пісні й танцю і т.д.) обумовило, з одного боку, - спеціалізацію залів (великі й малі зали філармонії зали, хореографічні, естрадні, лекційні, зали для всіх видів концертів), з іншого боку - їх універсальність.

Багатоцільові зали - це зали, в яких проводяться не тільки концерти, але й демонстрація кінофільмів, театралізовані дії, збори й спортивні змагання.

Концертні зали відрізняються від театральних відсутністю порталу й сценічної коробки. Місткість концертних будівель від 600 до 2500 місць.

7. 3 Клуби

Клуби підрозділяються на 6 типів:

-сільський клуб (місткістю 150-400 місць);

-сільський Будинок культури (місткістю 300-700 місць);

-районний Будинок культури (місткістю 500-800 місць);

-міський клуб (місткістю 300-700 місць);

-міський Будинок культури (місткістю 500-1000 місць);

-клуби спеціального призначення (Будинок школяра, Будинок архітектора, Будинок учених, Будинок учителя, молодіжні клуби, клуби за інтересами – філателістів, шахістів, аматорів природи, пенсіонерів і ін.). Будівлі цих клубів проектують за спеціальними проектами.

Найпоширенішим типом клубної будівлі в цей час є клуб із двома різними видами діяльності: масової, розважальної (видовищна частина) і камерної, гурткової (клубна частина). Ці дві частини клубної будівлі можуть мати різне архітектурне рішення, при цьому блок видовищної частини є домінантою.

Приміщення всіх типів клубів, крім клубів спеціального призначення, за своїм функціональним призначенням діляться на три основні групи:

-приміщення видовищної частини;

-приміщення клубної частини;

-приміщення обслуговуючого й адміністративно-господарськогопризначення.

Іноді в будівлю клубу включається й спортивна частина зі спортзалом і обслуговуючими його приміщеннями.

Ядром видовищної частини єзал для глядачів.У клубах використання залу для глядачів носить універсальний характер (проведення зборів, конференцій, кіносеансів, концертів, спектаклів).

Серед специфічних особливостей клубного залу можна назвати пристрій природного висвітлення в залах малої місткості, де можливе проведення лекцій і зборів і де легко здійснюється затемнення залу.

Сцени й естради повинні мати просценіум (простір перед завісою) шириною не менше 1м. Сцени також повинні мати оркестрову яму, а іноді ще й трюм під сценою.

У групу обслуговуючих приміщень ігрових площадок усіх видів входять артистичні вбиральні, гримувальні, костюмерні, склад об'ємних декорацій, кімната художника, столярна й механічна майстерні, санвузли, душові, світлопроекційна, звукоапаратна, кіноапаратна, склад електроапаратури.

Приміщення клубної частини діляться на 4 основні групи:

-гурткову;

-лекційний зал-аудиторію;

-бібліотечну групу;

- групу відпочинку(вітальні, кафе, танцзал та ін.).

Гурткові кімнати групують за характером занять: для тихих занять і для шумних. Бібліотечна група повинна мати окремий вхід з вестибюлю й бути добре ізольована від шуму. Спортивна група приміщень клубу може мати один або кілька спортивних залів, басейн і ряд обслуговуючих приміщень.

Лекція №9

Тема 7.„Будинки видовищних та культурно-освітніх установ”

7.4. Ц и р к и

Прообразом сучасного цирку в типологічному плані є театри пантоміми, у яких засоби показу дії чергуються з клоунадою й гімнастикою. У зв'язку з впровадженням у репертуар цирку повітряної гімнастики й акробатики виник тип центричної купольної будівлі.

Зал для глядачів цирку складається з манежу (арени), амфітеатру, куполу, естради, приміщення для оркестру, освітлювальної ложі й містка. Манеж діаметром 13м став стандартним і задовольняє умовам всіх представлених у цирку жанрів. Підлога манежу покривається шаром утрамбованого чорнозему на ґрунтовій основі. У сучасних цирках підлогу манежу роблять такою, щоб вона опускалась для проведення водних пантомім.

Амфітеатр з рядами місць для глядачів оточує манеж суцільним килимом. Ухил амфітеатру визначається умовами видимості всього манежу з кожного місця і є одним з найбільш крутих серед видовищних споруджень.

Купол залу звичайно конічний або сферичний. У центрі купола над манежем на висоті не менше 18-20м влаштовується кільце діаметром, рівним діаметру манежу, в яке вмонтовані колосникові пристрої для підвіски й кріплення до неї гімнастичної апаратури.

Естрада звичайно розташовується над головним артистичним проходом і використовується для парадних виходів артистів. Освітлювальна ложа розташовується обов'язково над оркестром. Кільцевий освітлювальний місток служить для розміщення на ньому прожекторів, що забезпечують висвітлення манежу й підкупольного простору з усіх боків. Він розташовується уздовж капітальної стіни залу для глядачів, над останнім рядом амфітеатру, або у вигляді містка, підвішеного до конструкції купола на відповідній відстані.

Всі робочі приміщення звичайно групуються із задньої сторони будівлі, а всі приміщення для тварин проектують із природним висвітленням. Вони повинні бути максимально ізольовані від глядачів і мати безпосередній вихід.

Вестибюль і фойє мають у цирку свої характерні риси, обумовлені загальною композиційною структурою будівлі. Вестибюль у цирку звичайно сполучається з касовим вестибюлем. Гардероб розміщається під амфітеатром і має зв'язок з фойє першого поверху. Фойє являє собою кільцевий кулуар, що на першому поверсі одночасно служить проходом артистів під час дії в зал.

Сходи розташовують так, щоб забезпечити рівномірне завантаження залу для глядачів та їх евакуацію.

7.5. М у з е ї

Музеї (від грецького museion) - спочатку сховища скарбів, предметів «чудесних й дивних», потім святилища, храми муз на честь мистецтв і наук. У цей час музеї – освітні й просвітні центри, масове загальнодоступне джерело інформації про духовну й матеріальну культуру і постійно зростаючий науково-дослідний центр.

Типологія сучасних музеїв різноманітна. За класифікацією музеї бувають:

-художні; -історичні;-етнографічні;-меморіальні; -науково-технічні;

-природи;-музеїархітектурні пам'ятники;-ботанічні й зоологічні сади;

-великі національні парки.

За обсягом музеї підрозділяються на:

-великі (80-300 тис.м3); -середні (30-80 тис.м3); -малі (10-30 тис.м3).

Музеям властиві типологічні ознаки й принципи побудови, які враховуються при проектуванні музейних будівель. Їх архітектурно-просторова побудова повинна сприяти розкриттю тематико-експозиційного задуму, а технічне оснащення - забезпечувати комфортний, світловий і акустичний режим.

Місце для розміщення музею вибирається з урахуванням фактора доступності й високої відвідуваності. Характерними прийомами розміщення музеїв у природному або містобудівному середовищі є:

-вільне острівне розташування музею на відкритій природній ділянці, що допускає круговий огляд будівлі з різних точок зору;

-розміщення музею в зоні центральної вулиці або площі міста.

-розміщення музею в складі культурного центра міста, що підвищує його відвідуваність.

Сучасний музей - багатофункціональний об'єкт, у якому існує ряд функцій: виставочна, зберігання експонатів, освітня, виховна, масово-просвітня, клубна, науково-дослідна і методична, що впливають на його внутрішню структуру й склад груп приміщень.

Сучасні будівлі музеїв включають кілька груп обов'язкових приміщень:

-обслуговування відвідувачів (вестибюль із гардеробом, інформаційно-довідковий центр, курильні, туалети, приміщення відпочинку, кімнати екскурсоводів, дитяча ігрова кімната й ін.);

-культурно-пропагандистського призначення (бібліотека, лекційний зал, зали періодичних виставок);

-постійної експозиції (експозиційні зали);

-адміністративно-господарські (кабінети адміністрації, науковців, малий конференц-зал, лабораторії, реставраційні майстерні, запасники, приміщення технічного устаткування й ін.).

Маршрут руху в музеї органічно пов'язаний з його планувальною структурою. Розповсюдженими типами руху єанфіладний і кільцевий, алепри організації руху необхідно виключити петлі й зустрічні потоки.

Своєрідну планувальну структуру маютьмузеї-панорами.Центральним ядром тут є панорама, що вимагає спеціального круглого залу. Приміщення панорами повинно мати спеціальне висвітлення, а у центрі залу розміщуватись кільцева площадка для кругового огляду панорами.

Будівлі музеїв можуть бути одноповерховими, двоповерховими із цоколем, з перепадом експозиційних площ у півповерху або багатоповерховими.

Велике значення в сучасних музеях надається відкритій експозиції, розміщенню на території садово-паркової скульптури й творів монументально-декоративного мистецтва.

7.6. Виставки

Виставочні будівлі й комплекси мають 3 основні функції:

-показ досягнень;

-обмін інформацією;

-обмін досвідом.

Виставки й виставочні комплекси можуть розташовуватися: у міському центрі, на периферії з урахуванням розвитку міста або за його межами.

За складом учасників виставки бувають:

-всесвітні;-міжнародні;-окремих країн;- республіканські;

- обласні; - міські;- місцеві.

Розвиток архітектури всесвітніх виставок перебуває в прямому взаємозв'язку з науково-технічним прогресом. До створення таких виставок залучаються видатні архітектори миру. Завдяки цьому всесвітні й міжнародні виставки стають експериментальною перевіркою урбаністичних рішень, сучасних прийомів формоутворення в архітектурі, нових конструктивних рішень, використання прогресивних ідей, застосування нових матеріалів.

Виставки можуть бутитематичними й універсальними, постійними й тимчасовими, стаціонарними й пересувними.

Виставочні комплекси являють собою багатофункціональні архітектурно організовані простори. На відміну від музеїв демонстрація експозиції (особливо великих міжнародних виставок) супроводжується організацією відпочинку відвідувачів, для яких влаштовуються різні атракціони, ярмарки, розваги, а також передбачаються ресторани, кафетерії, кіноконцертні зали та ін.

Генплан виставочної території проектується на основі тематичного змісту виставки й з урахуванням містобудівної ситуації. Композиція генерального плану виставки відповідає планувальним прийомам:

регулярній, радіально-кільцевій, концентричній, вільній та змішаній.

За композицією виставочні будівлі підрозділяються на:

-централізовані;-децентралізовані.

Централізовані композиції відрізняються компактністю плану й функціонально вільним універсальним простором, що сприяє сприйняттю відвідувачами експозиції в цілому. До децентралізованих композицій ставляться блокові прийоми виставочних будівель.

Розрізняють прийоми компактного розміщення блоків і вільне їхнє розміщення. Вільне ізольоване або зв'язане переходами розміщення блоків забезпечує необхідне розмежування розділів експозиції й зв'язок з оточенням. Відкриті простори й переходи включаються в композицію і маршрут руху.

У виставочних експозиціях застосовують динамічні засоби показу: телеекрани, поліекрани, діафільми з дикторським текстом, звуковим супроводом і кінофільмами, що сприяє більш повному розкриттю експозиції.

Велике значення надається відкритій експозиції великогабаритних експонатів. Звичайно для цього служать внутрішній дворик або відкрита площадка біля павільйону приблизно такої ж площі. Тут же передбачаються водойми, фонтани, озеленення.

Лекція №10

Тема 8.„Будинки й споруди фізкультурно-оздоровчі і спортивні”

Спортивні будинки й споруди підрозділяються на:основні, допоміжні й приміщення для глядачів. Основні є головною частиною спортивних споруд і можуть бути:

-учбово-тренувальними (для навчання й тренувань);

-демонстраційними (для проведення змагань у присутності глядачів);

-для загально-фізичної підготовки й активного відпочинку.

Основні спортивні будинки й споруди також підрозділяються на:

-криті (спортивні зали, криті басейни, манежі, криті тенісні корти, криті стадіони, Палаци спорту й ін.), у яких заняття проводяться в закритих приміщеннях;

-відкриті ( площадки, поля, бігові легкоатлетичні й ковзанярські доріжки для учбово-тренувальних занять і змагань), у яких основні заняття проводяться на відкритому повітрі.

Допоміжні спортивні приміщення й споруди призначаються для обслуговування й забезпечення експлуатації спортивних споруд.

Спортивні будинки класифікуються за функціональним призначенням відповідно до видів спорту, для яких вони призначені.

За містобудівними ознаками спортивні споруди підрозділяються на мікрорайонні, районні, міжрайонні й загальноміські. Мікрорайонні спортивні споруди будуються тільки площинними. Спортивні районні споруди проектують з об'єднаними у фізкультурно-спортивний центр житлового району, до складу якого, крім значного числа ігрових майданчиків, входять спортивне ядро, спортзал і відкритий плавальний басейн. До міжрайонних споруд, крім ігрових майданчиків, входять спортивне ядро, футбольне поле, спортивні зали, відкриті й криті плавальні басейни. районним або міжрайонним центром.

8.1.Cтадіони

Стадіон - основний елемент мережі фізкультурно-спортивних споруд, призначених для навчальної, тренувальної й демонстраційної роботи з різних видів спорту. Він являє собою комплекс будинків і споруд, до складу якого входять: спортивне ядро або спортивна арена з місцями для глядачів, площадки для спортивних ігор, а також інші відкриті й криті спортивні споруди для різних видів спорту з підсобними територіями й приміщеннями.

Структурним найважливішим елементом стадіону є арена. Існує 3 типи спортивних арен:для масових виступів,для легкої атлетики й футболу.

Площа арени диктується розмірами футбольного поля (105х70м). Найбільш поширені арени для легкої атлетики й футболу з довжиною бігових доріжок 400м.

Стадіони, як правило, розташовують на добре озеленених ділянках, бажано поблизу парку. Територія стадіону має 3 основні зони:

учбово-тренувальну, демонстраційну й зону обслуговування.

Учбово-тренувальна зона складається зі спортивних площадок і споруд для повсякденних занять із виділенням території для занять із дітьми. Демонстраційна зона, крім арен і трибун, включає частину території для відпочинку відвідувачів, буфетів, кіосків і т.п. Розміри демонстраційної зони перебувають у прямої залежності від місткості трибун. Зона обслуговування поєднує господарські й експлуатаційні служби стадіону, майстерні, склади, оранжереї й т.п. Однією з основних умов проектування трибун, що визначають їх композицію, є забезпечення глядачам нормальної видимості арени й дії, що відбувається на ній. У практиці проектування й будівництва визначилися 4 основні форми плану трибун:однобічні,двосторонні,тристоронні йзамкнуті.

За конструктивним рішенням трибуни можуть бути:на ґрунтовійоснові, на опорних конструкціях і на змішаних конструкціях.

8.2. Криті спортивні споруди та будівлі

Криті спортивні споруди підрозділяються на:спортивні зали й корпуси;

криті тенісні корти;манежі;криті басейни;криті ковзанки;Палаци спорту;криті стадіони.

Всі ці типи споруд можна розділити на 3 групи:

- з габаритами, які визначаються розмірами баскетбольної площадки;

- з розмірами поля для гри в хокей (30х61 м);

- з розмірами й формою для проведення занять легкою атлетикою.

Спортивні зали призначені в основному для учбово-тренувальних занять і не мають постійних місць для глядачів. Зали буваютьспеціалізованимийбагатоцільовими.

Спортивними корпусами називаються окремі будівлі з одним або декількома спортивними залами й необхідними допоміжними приміщеннями. Спортивні корпуси найчастіше бувають 3- і 4-зальними, іноді з плавальним басейном. Криті тенісні корти виділені в особливу категорію критих спортивних споруд за певною специфікою гри в теніс. Через маленькі розміри м'яча вони повинні мати підвищену освітленість. Критий стадіон - це універсальна будівля, що має великий спортивний зал зі спортивною ареною й постійними трибунами великої місткості (до 150 тис. глядачів). Основна відмінність критих стадіонів - яскраво виражений демонстраційний характер. Найбільш універсальні криті стадіони з великою ігровою ареною розміром 79х151м (при біговій доріжці 400м).

Манежі - це будинки, призначені для учбово-тренувальних занять і змагань з легкої атлетики, кінного спорту, футболу (в зимовий час або в міжсезоння). Постійних трибун і місць для глядачів може й не бути, а якщо вони влаштовуються, то на балконах другого поверху.

8.3. Плавальні басейни

За своїм призначенням басейни бувають:купальні, навчальні, спортивні йзмішані. Басейни бувають такожштучні й природні. Штучні басейни підрозділяються на:відкриті, криті, комплексні та щотрансформуються.

Критий басейн - споруда з ваннами, розташованими в закритому опалювальному приміщенні. Комплексний басейн - споруда, що включає в собі стаціонарні відкриті (з підігрівом або без) і криті ванни.

Лекція №11

Тема 9.„Культові будівлі й споруди”

Розміщення культових споруд у структурі населених місць залежить від планувальної структури поселень, організації мережі об'єктів обслуговування, а також від типологічного й архітектурно-планувального рішення.

Соціально-ідеологічне значення культової будівлі вимагає створення умов для його домінування в навколишнім середовищі, а також ключової ролі в композиційній організації забудови. Відносно до особливостей забудови,  культова споруда може займати центральне положення, або замикати основні напрямки сприйняття, що проходять вздовж головних композиційних зв'язків.

Монастирі можуть розташовуватися на селитебній території або за  межами міських і сільських поселень. Скити можуть розміщуватися на території монастиря або на окремих ділянках. Монастирські подвір'я можуть розташовуватися в міських і сільських поселеннях.

На ділянках культових будівель і їх комплексів передбачаються під'їзні дороги до головного входу храму, а також до основних евакуаційних виходів із всіх споруд, що входять до храмового комплексу. Головний вхід на територію культових споруд розміщують з боку підходів і зупинок  міського транспорту. На територіях храмових комплексів повинні бути передбачені стоянки автомобілів з розрахунку 2 на кожні 50 місць місткості храму. Стоянки легкових автомобілів і автобусів, а також зупинки суспільного транспорту розміщають на відстані не більше 50м від будівлі храмів. Територія храмового комплексу повинна бути озелененою на 15% площі ділянки. Площадки й обходи навколо культових будівель виконують із твердого покриття.

9. 1. Християнські храми (православні й католицькі)

Орієнтація християнського храму (православного або католицького) чітко позначена. Вівтар повинен бути орієнтований чітко на схід, а будівля орієнтована по лінії схід-захід. Тому головний вхід у храм завжди орієнтований на захід. Розміри земельних ділянок храмів та їх комплексів, що включають основні будівлі і споруди богослужбового й допоміжного призначення, приймають 7м2 площі ділянки на одиницю місткості храму. В умовах існуючої забудови цей показник може бути зменшений, але не більше ніж на 20-25%.

Територія храмового комплексу ділиться на такі функціональні зони:вхідну, храмову, допоміжного призначення й господарську.

Увхідній зоні розміщаються кіоски й крамниці для продажу церковних речей і місця для парафіян. Вхідна зона повинна мати функціональний зв'язок із храмовою зоною. Ухрамовій зоні, призначеної для проведення релігійних обрядів,  розміщуються: храми, дзвіниці, каплиці, площадки для проведення культових заходів і відпочинку парафіян. Навколо храму організовується круговий обхід для проходження Хресного ходу під час церковних свят, шириною 3-5м із площадками шириною 6м перед бічними входами в храм і проти вівтаря. Перед головним входом у храм передбачається площа з розрахунку 0,2м2 на одне місце в храмі. У храмовій зоні допускається розміщення поховань.Допоміжна зона призначається для організації парафіяльної, навчальної, благодійної та іншої діяльності. У цій зоні рекомендується розміщувати недільну школу, богадільню або інші споруди. Господарська зона храмового комплексу передбачає розміщення господарських споруд, у тому числі складів, майстерень, гаражу для автомобілів, площадки для сміттєзбиральника. Тут влаштовують зручні під'їзди з боку транспортних магістралей і стоянки для вантажного, легкового автотранспорту, що належить храму. Ділянка храмового комплексу обгороджується по периметру декоративною металевою огорожею висотою 1,5-2м.

Типологія культових будівель і споруд визначається не тільки архітектурно-планувальною організацією, а також режимом літургійного процесу. Існують такі основні типи православних храмів:кафедральний собор;соборна церква;монастирський храм;парафіяльна церква;каплиця;цвинтарна церква;меморіальна церква.

Кафедральний собор (1500, 1000, 500 парафіян) розташовується, як правило, у центрі міста або в комплексі з будівлями архієрейської резиденції, або монастирського комплексу. Це особливий тип соборного храму, розрахований на богослужіння за участю архієрея - представника єпархії або патріархії (тоді він називається патріаршим кафедральним храмом). Масовість відвідувань у моменти богослужінь визначають його великий обсяг.

Соборна церква (місткість 500 і 300 парафіян) розташовується в складі міського центру або житлового району. Це будівля, розрахована на проведення соборних богослужінь групою священиків на чолі з архієреєм. Одночасно собор виконує функції парафіяльної церкви й відрізняється від неї частотою богослужінь. Сакральне ядро будівлі, як правило, має один або кілька прибудов. Апсида центрального престолу обладнується місцем із троном для архієрея. Необхідно враховувати пристрій спеціального приміщення хрестильні, пов'язаного з притвором.

Монастирський комплекс складається з богослужбових будівель і споруд: храм (100-1500 чол.), трапезний храм, лікарня, домова церква, каплиця, дзвіниця; і будівель допоміжного призначення: келійний корпус, будинок намісника, господарські служби, церковна крамниця, недільна школа, готель, виробничі майстерні.

Монастирський храм (300, 200 і 100 чол.) можна віднести до типу соборного храму, де проводять щоденні богослужіння одночасно групою ієреїв. Розміщується такий храм на території монастиря у взаємозв'язку з комплексом допоміжних монастирських споруд.

Парафіяльна церква (500, 300, 200, 100 і 50 парафіян) розташовується в складі центру житлового району, у кварталі, мікрорайоні, у центрі селища або села. До функціонально-планувальної структури вона включає всі частини храму: сакральне ядро, обрядовий простір, притвор, дзвіницю. Залежно від розмірів парафіяльної церкви вівтарна частина може бути скорочена до одного приміщення ( у храмах малої місткості). У парафіяльних храмах середньої й великої місткості доцільно передбачати спеціальні приміщення (крестильні, співочі хори), а також допоміжні приміщення.

Каплиці – специфічний тип культових будівель малої місткості (50, 30 парафіян), у яких немає вівтаря. Каплиця являє собою будівлю, що має сакральне ядро з невеликим молитвеним простором. Каплиці можуть стояти окремо, бути прибудованими до храму, входити до складу храмового комплексу, будівлі або комплексу суспільного призначення, розташовуватися самостійно в природному оточенні. Каплиці діляться на:водосвятні, похоронні, меморіальні й богослужбові.

Цвинтарна церква (200, 100, 50 і 30 чол.) близька до каплиці. Вона розташовується на території цвинтаря або в структурі ритуально-похоронних комплексів (крематоріїв і т.п.).Меморіальна церква  (100, 50 і 30 чол.) розташовується в парковій зоні, на території меморіального комплексу, у місцях, які мають історико-меморіальне значення. Важливою ознакою таких храмів є художня виразність, що повинна відповідати тематиці всього меморіального історико-архітектурного ансамблю в цілому.

За кількістю поверхів (ярусів) храми можуть бути одноповерховими, одноповерховими із цокольним поверхом і двоповерховими. По кількості глав храми бувають одноглавими й багатоглавими (3, 5 і більше глав). Загальна площа храму приймається 0,5-1,0м2 на одного парафіянина. Форми основних елементів храму, його функціональні й декоративні елементи визначаються православною традицією й символікою.

9. 2. Мусульманські мечеті

Основними типами культових мусульманських храмів єсоборні мечеті, квартальні мечеті, мечеть-дюбре й медресе.

Соборна мечеть (1000, 500, 300, 200 чол.) – це храм, у якому богослужіння проводяться по п'ятницях і у святкові дні. Вона, як правило, розташовується у центрі міста, селища або села  й відрізняється великими розмірами.Квартальна мечеть (250, 150, 100 чол.) – храм для молитви у будень, призначається для віруючих житлового району або значного житлового кварталу.Мечеть-Дюбре (50 і 25 чол.) – храм, з'єднанний із гробницею (мавзолеєм) і, як правило, розташовується на цвинтарі.Мечеть-Медресе (100 і 50 чол.) – храм, з'єднаний з ісламським навчальним закладом медресе й розташовуваний у житловій зоні.

Всі типи мечетей орієнтуютьсямихрабом на Каабу – головної святині мусульманської релігії в м. Мекка. Будівля мечеті розташовується, як правило, з відступом від червоної лінії забудови. Глибина відступу залежить від конкретних умов проектування: необхідністю перед мечеттю автостоянки, смуг зелених насаджень, а також, коли мечеть без огорожі (квартальна мечеть). Між магістральним проїздом і мечеттю необхідно передбачити відкриту площу, де розташовують фонтан або невеликий басейн, який для віруючих має ритуальне значення.

Традиційний тип мечеті - прямокутник в плані й складається з великого молитовного залу, розділеного стовпами, і двору, оточеного галереями з аркадами, посередині якого перебуває колодязь або басейн для обмивання. У квартальних мечетях двір може бути й не передбачений.

Площа частини мечеті, де розміщаються віруючі для молитов, приймається не менше 0,7м2 на одну людину, а загальна площа храму 1,1-1,3м2 на одиницю місткості храму.У південно-східній частині молитовного залу розміщують кафедру для читання Корана й проповідей, а біля неї (у стіні, що спрямована на Мекку) - молитовну нішу –михраб. Михраб являє собою напівкруглу в плані нішу з напівсферичним завершенням, а габарити можуть змінюватись в межах 2-метрові висоти.За традицією із правої сторони михраба влаштовуєтьсяминбар – підвищена на 3-7 сходів площадка для проведення проповідей.

У соборних і квартальних мечетях місткістю до 250 чоловік передбачається спеціальне приміщення –молитовний зал для жінок, що має самостійний вхід. У дворі мечеті, як правило, передбачають ритуальний басейн відкритого або критого (павільйонного) типу із проточною водою.

До молитовного залу мечеті, як правило, примикаємінарет. Мінарет - це кругла, квадратна або багатогранна споруда при мечеті, з балкона якого муедзин (глашатай) призиває мусульман до молитви.

9.3. Синагоги

Синагога - іудейська молитовня, у якій також проходять релігійні дискусії. Синагоги діляться на 4 основних типи:центральну (хоральну)синагогу з розвиненим складом приміщень,меморіальну синагогу, синагогуймолитовню.

Центральна (хоральна) синагога розміщається в центральній частині міста й має місткість 500, 300 і 150 чоловік.Меморіальна синагога розміщається в меморіальних центрах і зонах і має місткість 300, 200 і 100 чоловік.Синагога розташовується в житловому районі, мікрорайоні або кварталі й має місткість 200, 100 і 75 чоловік.Молитовня розташовується в житловому районі, мікрорайоні або кварталі й має місткість 75 і 50 чоловік.

При плануванні синагоги враховуються такі особливості:

- головний вхід у синагогу, як правило, розташовується із заходу;

- до входу в синагогу примикає двір - місце зустрічі й спілкування членів іудейської громади, а також проведення святкових ритуалів;

- ділянка, призначена для стоянок автотранспорту.

Традиційно синагога являє собою прямокутник в плані з центральним молитовним залом, з амвоном (бімою) і вівтарем –Ковчегом завіту (Арон Кадеш), орієнтованими до Єрусалиму. Молитовний зал часто ділиться на 2, 3 або 5 нефів.

Основою архітектурно-планувальною організацією молитовного залу є його центричність, що підкреслюється віссю « схід-захід». По центру західної стіни влаштовується притвор, напроти нього на східній стіні - ніша для розміщення Ковчега завіту. На осі «схід-захід» у центральній частині молитовного залу розміщається Біма - місце для виконання культових обрядів, читання Тори, а також для проповідей.Ковчег завіту (Арон Кадеш) в іудаїзмі - вівтарна шафа для збереження священних сувоїв біля східної стіни. Це головний змістовний і композиційний елемент молитовного залу.

Площа частини синагоги, де розташовуються віруючі, приймається з розрахунку не менше 0,7м2 на одну людину. Загальна площа синагоги приймається з розрахунку 0,6-1,2м2 на одиницю місткості.

Лекція №12

Тема 10„Будинки і комплекси торгово-побутового обслуговування

та громадського харчування”

10.1. Будівлі підприємств роздрібної торгівлі

Основним видом підприємств роздрібної торгівлі ємагазини. Вони розміщаються на вулицях, магістралях і площах, поблизу зупинок суспільного транспорту й на основних пішохідних шляхах населення.

Ділянка забудови магазина ділиться, як правило, на дві зони:

- зону для покупців (вхідна площадка, площадки для відпочинку, сезонної торгівлі, для реклами);

- господарську (під'їзди для вантажного автотранспорту, розвантажувальні площадки й платформи).

Магазини складаються з наступних основних груп приміщень:

-торговельні й інші приміщення для обслуговування покупців (торговельні зали, зали прийому й видачі замовлень, кафетерій і т.п.);

-приміщення для прийому й зберігання товарів і приміщення для підготовкитоварів до продажу (приймальні, розвантажувальні, комори, фасувальні й т.п.);

-підсобні приміщення (приміщення для тари, інвентарю, майстерні, т.п.);

-адміністративні й побутові приміщення (конторські, кімнати громадських організацій, медпункт, їдальня й буфет для персоналу, гардеробні й душові);

-технічні приміщення (венткамери, холодильні установки, тепловий вузол, радіовузол, машинні відділення ліфтів і т.п.).

Залежно від взаємного розташування основних груп приміщень у магазинах застосовуються наступні об'ємно-планувальні схеми:

-фронтальна з розташуванням приміщень для покупців уздовж осі, паралельно головному фасаду;

-глибинна з розташуванням уздовж перпендикулярної головному фасаду осі послідовно торговельної й підсобно-складської груп приміщень;

-кутова (два варіанти). Перший варіант: до торговельної групи із двох сторін примикають підсобно-складські приміщення; другий варіант: торговельні приміщення охоплюють із двох сторін підсобно-складські приміщення;

-змішана з орієнтацією основних груп приміщень на головний фасад.

Для великих будівель застосовуються рішення з вертикальним зонуванням, при якому підсобно-складська група займає підвальні або верхні поверхи.

Устаткування в торговельних залах розташовується за такими планувальними схемами:

-лінійної (дволінійної – при встаткуванні торговельних місць прилавками й шафами, однолінійної – при встаткуванні тільки прилавками);

-острівними (прилавки розташовуються навколо вільно вартого встаткування);

-боксами (прилавки розміщаються із трьох сторін навколо шаф, що примикають до стіни);

-салонної (торговельне встаткування розосереджене в залі, товари відкрито експонуються у вітринах).

Площа для експозиції товарів становить приблизно 60% площі торговельного залу, а для покупців – приблизно 40%. Місткість магазинів визначається площею торговельного залу (для продовольчих магазинів торговельні площі приймаються 90-900м2, для непродовольчих – 90-5400м2).

10.2. Універсами (супермаркети)

Універсами - великі комплексні магазини самообслуговування з універсальними асортиментами продовольчих товарів, а також непродовольчих товарів найбільш масового попиту, з відділом замовлень і кафетерієм.

Архітектурно-планувальні рішення торговельних залів засновані на розміщенні встаткування з великим викладенням товарів, на швидкому проходженні потоку покупців, з найменшою витратою часу на доставку товарів у торговельний зал. Планування підсобних приміщень тут вирішується прямолінійно від завантажувальної до комор і далі в торговельний зал при єдиному рівні підлоги.

Метод самообслуговування визначає планувальне рішення торговельного залу з доступними для огляду рядами і ярусами товарів, розставлених прямолінійно із широкими проходами (2,5м) у напрямку касових апаратів.

Потужність універсамів – 400-2000м2 торговельної площі. Універсами з торговельною площею понад 1000м2 проектують частіше у два торговельних яруси із завантаженням в одному або у двох рівнях, що забезпечують на рівні кожного торговельного ярусу розвантаження.

Закордонні супермаркети, як правило, одноповерхові без підвалів. У них улаштовуються антресолі для розміщення адміністративних приміщень за рахунок зниження висоти підсобно-складських приміщень першого поверху.

10.3. Універмаги

Універмаги – великі торговельні підприємства з універсальними асортиментами непродовольчих і продовольчих товарів. Для будівництва в містах застосовуються універмаги з торговельною площею 3500-2000м2 і більше. Універмаги будуються багатоповерховими, що є композиційними акцентами у формуванні центрів міст і торговельних комплексів.

Існує в основному 8 схем об'ємно-планувальних рішень універмагів:

1)неторгові приміщення розміщають над торговельними;

2)неторгові й торговельні приміщення розташовують поверхово;

3)неторгові приміщення розташовують за периметром торговельних залів;

4)неторгові й торговельні приміщення розташовують, чергуючи одне за іншим;

5)неторгові приміщення зосереджені в центральній частині торговельних залів;

6)схема «східчаста спіраль» заснована на поверховому розташуванні торговельних і складських приміщень із можливістю повної механізації подачі товарів з підсобних приміщень у торговельний зал;

7)схема «подовжений тротуар» (Швейцарія) заснована на ідеї підйому відвідувачів з рівня тротуару до торговельного пандусу (на пандусі уздовж основного проходу, що йде на верхні поверхи, улаштовано викладення товару);. 8)схема «вільний зал», при якому за габарити торговельних залів виносяться всі вертикальні комунікації й частина неторгових приміщень.

Найбільше поширення одержали перші 3 схеми. Четверта схема використовується при проектуванні високомеханізованих універмагів. Висота торговельного залу універмагу або супермаркету 4 - 6м. Для вертикальних зв'язків, крім сходів у торговельних залах використовуються ліфти й ескалатори.

10.4. Криті ринки

Криті ринки в містах ставляться до числа найбільш відвідуваних масових суспільних будівель повсякденного користування і їх функціонування пов'язане з великими вантажними потоками.

Критий ринок як значна за обсягом великопролітна споруда повинна розміщуватись в місті так, щоб разом з іншими будівлями міг створити цікавий архітектурний ансамбль. Існує в основному два прийоми розміщення критих ринків у місті:острівний (будівля ринку займає квартал, обмежений вулицями, або центральне положення на площі);у кварталах міської забудови.

За потужністю криті ринки підрозділяють на 3 групи:

-малі на 100 торговельних місць;

-середні на 400-600 торговельних місць;

-великі – понад 1000 торговельних місць.

Об'ємно-планувальні рішення критих ринків розділяють на 3 основні типи:

-децентралізований або павільйонний;

-комбінований;

- централізований.

Криті ринки комбінованого типу являють собою композицію з павільйонів, об'єднаних торговельними критими переходами. Найбільш компактні криті ринки централізованого типу.

Територія критого ринку, як правило, включає:

- ринкова площа для підходів покупців і стоянок автомобілів;

- ділянка, безпосередньо зайнята будівлею ринку й площадкою для літньо-осінньої сезонної торгівлі;

- господарський двір зі зручними під'їздами до місць розвантаження.

У торговельному залі критого ринку розташовуютьразові йстаціонарні торговельні місця, розділені проходами для покупців. Звичайно разові місця являють собою відкриті ряди, розташовані в центральній частині торговельного залу. Стаціонарні місця - невеликі намети або кіоски, розташовані вздовж зовнішніх стін. Для кращої організації внутрішніх вантажних потоків і шляхів руху покупців необхідне їх розчленовування й ізоляція. Існує кілька прийомів розміщення складів і холодильників у критих ринках: в окремих будівлях; на першому поверсі; на другому поверсі; у підвалі.

10.5. Торгові центри

Торгові центри, що поєднують різні підприємства торгівлі, громадського харчування й побутового обслуговування міста, надають населенню широкий вибір товарів та послуг. Вони також відкривають великі можливості для рішення містобудівних і архітектурно-художніх завдань, будучи архітектурними акцентами в міській забудові.

Торгові центри діляться на 2 основні групи:місцеві торгові центри йторгові центри міського значення.

Місцеві торгові центри є найбільш масовими й обслуговують населення житлових комплексів і житлових районів. Торгові центри міського значення за містобудівною ознакою діляться на наступні типи:

-торговий центр планувального району;

-спеціалізований торговий центр;

-загальноміський торговий центр.

Торгові центрипланувальних районів обслуговують житлові масиви з населенням 50-250 тис. жителів.Спеціалізовані центри розміщаються автономно в місцях найбільшого притягування відвідувачів і, як правило, кооперовано із транспортними вузлами.Загальноміський торговий центр розміщується, як правило, у центральній частині міста й одночасно є торговельним комплексом центрального планувального району.

Останнім часом в архітектурно-будівельній практиці одержав поширення прийом розміщення загальноміських торгових центрів над магістралями і їх перетинаннями. Зупинки суспільного транспорту в цьому випадку включаються в структуру центрів, а транзитний транспорт пропускається під платформою.

Територія центра, як правило, складається із 3 основних планувальних зон:

-пішохідної, щовключає пішохідні площі й вулиці, площадки посадочних платформ для пасажирів суспільного й індивідуального транспорту, траси для транзитних пішоходів, ділянки зелених насаджень і майданчики відпочинку відвідувачів центра, площадки для сезонної торгівлі;

-транспортно-господарської, що включає площадки для під'їзду суспільного транспорту, площадки для автостоянок легкового й вантажного транспорту, площадки для вантажних під'їздів і траси для транзитних проїздів;

-зони забудови, що включає площадку під будівлю й резервні площі для розвитку центра.

Існують в основному два прийоми функціонального зонування й угруповання об'єктів торгового центра:горизонтальне (площинне) івертикальне (багатоярусне). Прийом вертикального зонування дозволяє скоротити загальну площу ділянки в 2-3 рази. Найпоширенішою є 2-ох, 3-ох ярусна побудова планувальних зон.

Основний пішохідний рівень поєднує універмаги, універсами, спеціалізовані магазини й салони, експрес-закусочні й інші об'єкти, що формують основний потік відвідувачів центра. Ресторани, кафе й інші рідше відвідувані об'єкти розташовуються осторонь від основного потоку відвідувачів, вище або нижче головного пішохідного рівня й повідомляються між собою вертикальними комунікаціями (сходами, пандусами, ліфтами, ескалаторами).

В умовах високої щільності сучасної міської забудови особливого значення набуває архітектурне рішення значних за площею покрівель будівель суспільно-торговельних центрів як додаткових площадок для літньої торгівлі, відпочинку й видових площадок.

10.6. Будівлі підприємств громадського харчування

Будівлі підприємств громадського харчування розміщуються в місцях додатку праці й навчання, у житлових масивах і в зонах відпочинку.

Підприємства харчування відкритої мережі проектують у складі суспільно-торговельних центрів, окремими будівлями та вбудованими або прибудованими до будівель іншого призначення.

Ділянка підприємства громадського харчування ділиться на 2 зони:

-для відпочинку відвідувачів і розміщення додаткових місць у літню пору;

-господарськуз під'їзними шляхами й розвантажувальними площадками.

Наймасові підприємства громадського харчування – їдальні, що бувають 3 видів:відкриті для всіх громадян;для працівників даного підприємства;

їдальні зі змішаним режимом роботи, що в будь-який час працюють для відвідування як співробітниками цього підприємства, так і всіма громадянами. Їдальні, як правило, працюють за принципом самообслуговування.

Особливий вид підприємств громадського харчування –закусочні, розраховані на швидке обслуговування масового контингенту відвідувачів з вузькими асортиментами блюд, в основному холодних й нескладними в приготуванні (сосискові, пельменні тощо), і працюють за принципом самообслуговування. Підприємства громадського харчування швидкого обслуговування розповсюджені за рубежем, а в нашій країні одержали в останній час поширенняпідприємства «стандартного харчування» (Макдональдси й т.п.). Відмітною рисою таких підприємств є можливість швидко поїсти. Спеціалізовані асортименти й швидкість готування їжі становлять сутність цих підприємств.

Крім їдалень і закусочних у номенклатуру підприємств громадського харчування входять різнікафе, які можуть бути загального типу й спеціалізовані: кафе-морожене, дитячі, сімейні, або кафе по інтересах (кафе музичні, театральні, артистичні, шахові й т.п.). Обслуговування в кафе може бути за принципом самообслуговування або з офіціантами.

Сполучення видовищних розваг із громадським харчуванням оптимально здійснюється в кіно-кафе, кафе-виставках, кабаре, ресторанах-вар'єте і просто ресторанах, у яких відвідувачі обслуговуються офіціантами. До підприємств громадського харчування ставляться також кафе і ресторани, у яких елементом розваги є незвичайні асортименти блюд (кафе і ресторани з національними кухнями, коктейль-бари й т.п.).

У підприємствах громадського харчування є наступні групи приміщень:

-складські приміщення (різні комори, холодильні камери, завантажувальні);

-виробничі приміщення (гарячий цех, холодна заготовочна, м’ясо-рибний, овочевий цех, кондитерський цех, мийка їдальні й кухонного посуду, кімната шеф-кухаря);

-торговельні приміщення(вестибюль, гардероб, туалети для відвідувачів, обідні зали, буфет і т.п.);

-адміністративно-побутові приміщення (кабінет директора, конторські приміщення, кімната персоналу, гардеробні, душові, санвузли для персоналу).

При плануванні будівель громадського харчування, як правило, обідні зали повинні розташовуватися в одному рівні з гарячим і холодним цехом і мийним столовим посудом.

Зали ресторанів і кафе великої місткості можуть бути розділені панелями-екранами, або декоративними ґратами на окремі групи. Архітектурно-планувальну композицію залів, ресторанів і кафе багато в чому визначає естрадно-танцювальна зона. У залах великої місткості влаштовуються дві танцювальні площадки з однією естрадою. Танцювальне коло є центром композиції залу і його часто піднімають або опускають щодо рівня підлоги залу.

10.7. Будівлі підприємств побутового обслуговування

Всі підприємства побутового обслуговування діляться на 2 групи:

-підприємства безпосереднього стандартного обслуговування населення (комплексні приймальні пункти, перукарні, фотоательє, різноманітні майстерні, майстерні з ремонту побутової техніки й т.п.);

-великі централізовані підприємства промислового типу (великі механізовані цехи й фабрики).

Для побутового обслуговування характерна постійна зміна форм і видів послуг населенню. Якісь види й форми послуг зникають через непотрібність, якісь виникають знову.

Включення до складу підприємств побутового обслуговування не властивих раніше службі побуту елементів, а саме - торговельних приміщень із продажу супутніх товарів, підприємств громадського харчування для відвідувачів, відеотек тощо, виявляє нову тенденцію у формуванні сучасних будівель служби побуту, що сприяє підвищенню комплексності й комфортності обслуговування відвідувачів і, крім того, збагачує об'ємно-планувальне рішення будівель.

Основними підприємствами побутового обслуговування міського значення зі стандартним і індивідуальним видами обслуговування єбудинки побуту. Вони являють собою комплексні підприємства на 100-300 робочих місць із широким набором видів обслуговування (перукарня й косметичний салон, термінова хімчистка й прання білизни, майстерні середнього й дрібного ремонту різних речей і приладів, кафе-бар, демонстраційний зал мод, виставочний зал і т.д.).

Підприємства побутового обслуговування проектують як в окремих будівлях, так і в прибудованих або вбудованих приміщеннях будівель різного призначення.

Характер планування й об'ємно-просторова композиція будівель побутового обслуговування залежить від потужності підприємств. Для дрібних і середніх підприємств характерне компактне планування з розташуванням приміщень навколо залу прийому замовлень. Для великих характерна коридорна система із залом прийому замовлень із однієї сторони коридору або на всю ширину будівлі.

Лекція №13

Тема 11.„Будівлі НДІ, проектних і громадських організацій та керування”

11.1.Будівлі науково-дослідних інститутів

У цей час наука перетворилася у важливий містобудівний фактор. Сучасні наукові установи займають значні території й часто визначають архітектурний вигляд великих міських районів. У цей час в ряді великих міст визначилися райони переважного розміщення наукових установ. Часто навколо великого міста розміщуються спеціалізовані наукові комплекси, що включають поряд із НДІ комплекси конструкторських бюро, експериментальних виробництв і ВНЗ.

Залежно від області досліджень прийнято розподіляти НДІ на 2 групи:

-група НДІ природничих наук ( 1 секція – фізико-технічні й математичні науки, 2 секція – хіміко-технічні й біологічні науки, 3 секція – науки про Землю);

- група НДІ суспільних наук ( 4 секція).

До складу НДІ входять наступні основні види будівель і споруд:

-адміністративно-обслуговуючі будівлі (адміністрація, конференц-зали, їдальні й т.п.);

-лабораторні корпуси загальнонаукового типу (4-8 поверхів);

-теоретичні й проектно-конструкторські будівлі (необмеженої поверховості);

-спеціальні лабораторії, представлені значним числом різних типів будівель;

-експериментально-виробничі будівлі;

-будівлі й споруд матеріально-технічного постачання.

Найбільш характерним для генпланів НДІ є чітке функціональне зонування території. Будівлі НДІ групуються за функціональною ознакою й за санітарними вимогами. Як правило, безпосередньо на границі ділянки розташовуються адміністративно-суспільні будівлі, а у глибині - лабораторно-виробничі будівлі й споруд інженерно-технічного забезпечення. Це так званий принцип глибинного зонування.

11.2. Будівлі органів керування, кредитування й громадських організацій

Призначення будівель органів керування різноманітне: це будівлі урядових закладів, громадських організацій, адміністративно-господарських організацій, установ зв'язку тощо. Будівлі керувань класифікуються за видами установ, для яких вони призначені. У них може розміщуватися одна або кілька установ чи організацій. Широко поширені універсальні будівлі, планування яких повинно дозволяти кожній установі організовувати внутрішній простір відповідно до своїх вимог.

Залежно від об'ємно-просторової композиції й розташування в міській структурі управлінські будівлі й комплекси можуть бути домінантою на площі або вулиці; формувати забудову; організовувати замкнутий, протяжний або відкритий міський простір; служити орієнтиром важливого планувального вузла. За містобудівним значенням будівлі керувань підрозділяються намістоформуючі іобслуговуючі (призначені для установ керування населеного пункту, в якому вони розташовані).

Будівлі містоформуючої групи беруть участь, як правило, у формуванні міського центра. У столичних містах і регіональних центрах виділяються урядові комплекси. Вони створюють складну симетричну або вільну композицію різних просторів і споруд.

Великі будівлі й комплекси є потужними центрами трудового тяжіння. При їх розміщенні необхідно враховувати близькість до зупинок суспільного транспорту та величину потоків пішоходів і транспорту. Ділянки будівель керування повинні включати підходи й під'їзди, озеленення й автостоянки, а в малих населених пунктах також господарські двори з гаражами й навісами.

Основними приміщеннями в будівлях керувань, проектно-конструкторських організацій є кабінети, робочі кімнати й робочі зали. У міністерствах і великих адміністративно-господарських установах основні приміщення - робочі кімнати й зали. У будівлях невеликих міністерств і громадських організацій співробітники розміщуються в невеликих робочих кімнатах і кабінетах. У будівлях конструкторсько-проектних організацій виробничі відділи звичайно розміщуються в залах, адміністративно-управлінський персонал – у робочих кімнатах, а керівництво - у кабінетах. Велике значення в будівлях керування й громадських організацій мають зали для різних родів засідань і нарад (конференц-зали). Основний елемент такого залу - естрада, де встановлюють стіл для президії, кафедру для оратора й у глибині - екран. Розташування місць, проходів і виходів із залу повинні відповідати тим же вимогам, що й у клубах. При конференц-залі необхідні одна-дві кімнати для президії, кімната для інвентарю, а також кулуари, які нерідко використовуються як фойє або виставочний зал.

Специфічні касові й операційні зали банків, які розділяються бар'єром на дві зони: операційно-касову зону і зону для клієнтів. Чітко розділяються на дві зони й зали судових засідань у будівлях судів.

Композиція будівель керування, суспільних і проектно-конструкторських організацій найчастіше являє собою один або кілька багатоповерхових обсягів з повторюваними типовими поверхами, у яких розташовуються приміщення основного призначення. При плануванні типових поверхів застосовуютькоридорну систему планування ібескоридорну великозальну. Зустрічається також змішане планування, у якому робочі кімнати чередуються з великопросторовими залами. За ознакою варіабельності й способами членування розрізняютьтверду й гнучку схему планування будівель керування.

Приміщення громадського харчування в будівлях керування, кредитування і громадських організацій проектують за відповідними нормами. У будівлях місткістю 50-250 чоловік повинні бути буфети, а більше 250 чоловік - їдальні.

Для формування архітектурного вигляду будівель керування використовується гостра силуетна побудова, а саме контрастне зіставлення простого багатоповерхового або висотного обсягу будівлі пластично розробленому низькому обсягу конференц-залу. Широко розповсюджений прийом розвинених нижніх поверхів, що утворює так званий стилобат та  багатоповерхової частини, що примикає до нього.

Лекція №14

Тема 12.„Транспортні будівлі й споруди”

12.1. Вокзали всіх видів транспорту

Вокзали, як правило, є великими суспільними спорудами загальноміського значення й часто визначають собою перше враження від міста.

Вокзали класифікуються за рядом загальних для них ознак:

-за видами використовуваного транспорту й призначенням;

- за розташуванням на магістралі;

-за пропускною здатністю й відповідною їй місткістю;

- за категоріями пасажирів.

За видами транспорту й призначенням вокзали підрозділяються на:

-залізничні вокзали і павільйони;

- річні й морські вокзали та павільйони;

- автобусні вокзали і павільйони;

- аеровокзали в аеропортах, міські агентства і аеровокзали.

За розташуванням на магістралі розрізняють вокзали:

-кінцеві, де відбувається формування поїздів, судів, автобусів, літаків;

-вузлові,як правило, з великими потоками пасажирів, що пересаджуються;

-проміжні,розташовані між великими станціями або портами.

Відповідно до пропускної здатності (кількість пасажирів, що пройшли за одиницю часу) і  місткості вокзали підрозділяються на:

-малі, щоодночасно обслуговують від 25 до 300 пасажирів;

-середні - від 300 до 700 пасажирів;

-більші - від 700 до 1500 пасажирів;

-великі - 1500 і більше пасажирів.

Існує кілька основних категорій пасажирів:далекі,місцеві, транзитні, приміські, міжнародні,які різняться за принципами організації їхнього обслуговування.

Потоки приміських пасажирів відрізняються високою інтенсивністю й великою нерівномірністю за часом доби й року. Їх доцільно відокремлювати від пасажирів далекого прямування, а зупинки приміського транспорту наближати до зупинок міського транспорту.

Обслуговування міжнародних пасажирів передбачається тільки на прикордонних станціях і тих портах чи аеропортах, з яких транспорт відправляється безпосередньо за кордон. Особливістю таких вокзалів є повне відділення пасажирів внутрішніх ліній від пасажирів міжнародних ліній, пов'язане з проведенням прикордонних і митних формальностей.

Річні, морські і автобусні вокзали і центральні міські транспортні агентства доцільно розміщувати переважно в центральній частині міста або близько до неї, в зоні масового пішохідного руху. Вокзали зв'язуються із центром міста, як правило, магістральними вулицями загальноміського значення. У зв'язку з цим на підходах до великих вокзалів транспортні перетинання повинні бути в різних рівнях. Іноді під'їзди до великих вокзалів здійснюються за більш складними схемами. Так, в аеровокзалі у Вашингтоні (арх. Э. Сааринен) під'їзди з боку міста організовані в трьох рівнях. Верхній призначений для пасажирів, що вилітають, середній - для тих, що прибувають, нижній - для стоянок автомобілів, таксі й автобусів.

Вокзали різних видів транспорту відрізняються головним чином рішеннями перонів, які визначають пропускну здатність всього вокзального комплексу і його планувальну схему.

Залізничні вокзали залежно від рішення перону підрозділяються на:тупикові, острівні й берегові.Тупикові розташовуються у тупиках станційних колій і збереглися як виключення в окремих містах. Нечисленні й вокзали острівного типу, розташовані між залізничними коліями. Найбільш поширені вокзали берегового типу, розташовані паралельно шляхам і збоку від них. Вокзали берегового типу з'єднуються з перонами або тунелями, або перехідними містками.

На річних вокзалах при сезонно змінюючому рівні води використовують вертикальні причальні стінки, набережні з посадковими площадками, розташованими в різних рівнях, і плавучі причали-дебаркадери.

На морських вокзалах повинен бути повний розподіл потоків руху пасажирів і потоків перевезення вантажів, що доцільно здійснювати по вертикалі. Звичайно для вантажів приділяється нижній ярус, пов'язаний із залізничними платформами, а для пасажирів - верхній.

На автобусних вокзалах для чіткої організації потоків пішоходів і транспорту потрібні спеціальні перони, ізольовані від загальноміських проїздів. На цих перонах пасажирські платформи можуть бутибереговими,безпосередньо пов'язаними з вокзалом,напівострівними,оточеними з 2 сторін стоянками автобусів, або з окремимиострівнимиплатформами, відділеними від вокзалу проїздами. При проектуванні платформ відправлення на кожний автобусний пост потрібна ділянка 15-18м. Для скорочення довжини платформ відправлення використовують пилкоподібні, зубчасті й гребінчаті форми з розміщенням автобусівпід кутом 30, 45, 60 і 90о. Найбільш економічні й зручні для маневрів автобусів зубчасті форми платформ під кутом 450. Перони великих автобусних вокзалів можуть вирішуватися багатоярусними.

У малих аеровокзалах перон майже завжди вирішується одноярусним з розміщенням літаків в один або кілька рядів. В аеровокзалах середньої й великої пропускної здатності для безпечного виходу пасажирів на посадку використовують тунелі або перехідні галереї й містки.

Вокзали різного призначення, як правило, мають ті самі групи приміщень:

-основні пасажирські приміщення (операційні зали, зали очікування, кімнати матері й дитини, ресторани, кафе, буфети, торговельні кіоски, довідкові бюро);

-адміністративно-службові приміщення (диспетчерські, кімнати чергових  станції й вокзалу, кімнати лінійного персоналу, відділення зв'язку, тощо);

-підсобно-технічні приміщення (котельні, бойлерні, трансформаторні й вентиляційні камери, склади, пакгаузи й т.п.).

У вокзалах малої місткості каси й довідкові бюро розміщають у невеликому вестибюлі-холі, або в загальному залі. У вокзалах середньої й великої місткості влаштовують спеціальні операційні приміщення з послідовно розташованими за рухом пасажирів довідковими бюро, касами й кімнатами адміністрації. У вокзалах великих міст при розділенні потоків далеких і приміських пасажирів рекомендується влаштовувати окремі операційні зали, що полегшує орієнтацію пасажирів при підходах до вокзалу. Каси доцільно розташовувати або проти входу, або в торцях операційного залу. В операційних залах великих вокзалів розміщують поштові відділення з телеграфом, міжміськими й міськими телефонами, ощадну касу, а в окремих випадках агентства туристичних фірм і кіоски представників готелів.

Приміщення для прийому й видачі багажу, а також камери схову доцільно розташовувати поблизу основних шляхів руху пасажирів.

Велика група приміщень вокзалів призначена для очікування й відпочинку пасажирів: це зали чекання й кімнати тривалого перебування, кімнати матері й дитини, представницькі кімнати. Їх доцільно розташовувати у відносно тихій, непрохідній зоні із забезпеченням гарного огляду основних залів перону, що дозволяє пасажирам спостерігати за рухом транспорту. Безпосередньо в залі чекання розташовують підприємства громадського харчування (буфети, кафе, ресторани, закусочні), туалети, перукарні, а у залі прибуття - медпункт з кімнатою-боксом для захворілих пасажирів. У найбільш великих вокзалах, що обслуговують транзитних пасажирів, наприклад, в аеропортах, влаштовують зали перегляду телепередач і кінофільмів.

При проектуванні вокзалів застосовуютьцентралізовані, блоковані йпавільйонні композиційні схеми.Централізовані схеми характерні для «багатофункціональних» будівель вокзалів, а блоковані - для об'єднаних вокзалів. Павільйонні композиції вимагають великої площі забудови з протяжними пішохідними й інженерними комунікаціями і використовуються рідко. У цей час перспективними є так званіоб'єднані вокзали, призначені для послідовного обслуговування пасажирів двох або декількох видів транспорту. Відомі залізнично-автобусні, автобусно-річні, аэроавтобусні й інші вокзали. Сполучення різних видів транспорту можуть бути найрізноманітнішими. Найпоширеніші залізнично-автобусні вокзали, у яких залізничні й автобусні перони наближені друг до друга. У них пасажири можуть користуватися не тільки загальним перонним навісом, але й загальними приміщеннями. Більша частина великих морських вокзалів безпосередньо пов'язана із залізничними (Одеса, Рига, Владивосток і ін.). Для пересадження з морського судна на поїзд і навпаки досить спуститися  (піднятися) на ескалаторі або перейти платформу.

Сучасні аеропорти відокремлені від міст і пов'язані з ними в основному автобусним повідомленням. У зв'язку із цим одержує розвиток обслуговування авіапасажирів у міських аеровокзалах, які не пов'язані з літаками.

У цей час поширені як симетричні, так і асиметричні планувальні схеми вокзалів. Залежно від розташування основних обсягів будівлі вокзалу може бути додані цілісність або розчленованість, статичність або динамічність. При цьому можуть бути використані прийоми контрасту з різким протиставленням декількох обсягів.

12.2. Спорудження для суспільного транспорту

Для великих і найбільших міст найбільш перспективний переважно рейковий пасажирський транспорт - метрополітен, швидкісний трамвай, а також надшвидкісні лінії монорейкових доріг. Відповідні траси й спорудження можуть бути частково розташовані в рівні поверхні землі на естакадах або насипах, але головним чином - нижче рівня землі.

Залежно від їхньої глибини розрізняють підземні спорудженнядрібногозакладення (10-15 м від рівня поверхні землі) іглибокого закладення,розташовані нижче 15 м.

Метрополітен містить у собі великий комплекс споруджень, головними  з яких єстанції, які необхідні практично на всіх основних пунктах утворення масових потоків пасажирів у великих містах: на головних площах і перехрестях магістральних вулиць, у центрах житлових районів, поблизу найбільших підприємств, універмагів, стадіонів, вокзалів, на перетинаннях ліній метро із залізницями й між собою.

За призначенням розрізняють станціїкінцеві, пересадні іпроміжні.

Станції дрібного закладення споруджуються «відкритим» способом - з розкриттям поверхні землі. У таких станціях застосовуються конструктивні стояково-балкові системи з одним, двома або декількома рядами опор або склепінні конструкції.

Станції глибокого закладення часто являють собою сполучення двох, трьох або декількох тунелів. Тунелі складаються із замкнутих і з'єднаних між собою кілець, утворених чавунними або залізобетонними тюбінгами. Станції глибокого закладення діляться напилонні й колонні. Пілони (масивні опори) утворяться 2, 3, 4 або більшим числом тюбінгових кілець.

За об'ємно-планувальним рішенням станції метро буваютьодноплатформні з пасажирською платформою «острівного» типу, розташованої між шляхами;двохплатформні – із платформами «берегового» типу, розташованими з обох боків шляхів, або, що зустрічається рідше,багатоплатформні, які використовуються найчастіше тільки в пересадних вузлах або в підземних залізничних станціях.

Велике значення для населення має розташування не тільки станцій, але йвестибюлів метрополітену. Під цим терміном мається на увазі вся система входів у метро, включаючи касові зали, підхідні коридори й інші засоби вертикального транспорту пасажирів (сходи, ескалаторні або ліфтові тунелі). Як правило, ескалатори проектують не менш чим з 3 стрічками-сходами (для підйому, спуску й резерву). При висоті підйому від 5 до 10м допускається пристрій однострічкових ескалаторів, що працюють тільки на підйом.

У комплексі з входами в метро часто розміщуються невеликі магазини, кафе-закусочні й туалети. Окремі входи в метро іноді вбудовуються у великі суспільні будівлі. Нерідко переходи зв'язують спорудження метрополітену безпосередньо із залами універсальних магазинів, вестибюлями великих адміністративно-ділових комплексів і операційних залів вокзалів.

Лекція №15

Тема 13„Будівлі комунального господарства”

Будівлі готелів, мотелів і кемпінгів

Готельні будівлі призначаються для короткочасного проживання людей і їх культурно-побутового обслуговування.

Залежно від призначення й контингенту проживаючих готелі можуть бути:

-загального типу;

- курортні;

- туристичні;

- спортивні;

- для транзитних пасажирів;

- готелі великих підприємств і НДІ;

- готелі для автотуристів (кемпінги).

Готелі загального типу призначаються для всіх категорій громадян і можуть бути будь-якої категорії.

Курортні готелі, як правило, будуються в курортній місцевості, люди в них перебувають досить тривалий час, тому їх необхідно забезпечити максимумом комфорту.

Туристичні готелі призначаються для розміщення й обслуговування туристичних груп. У таких готелях повинні бути передбачені приміщення для збору туристичних груп і приміщення для співробітників туристичних фірм.

Готелі для спортсменів, як правило, розміщуються в районах спортивних комплексів і можуть мати середній рівень комфорту.

Готелі для транзитних пасажирів призначаються для короткочасної зупинки пасажирів, що очікують той або інший транспорт, і для відпочинку персоналу, що обслуговує транспорт. Вони звичайно розташовуються біля різних видів вокзалів, мають середній рівень комфортності, і також повинні мати підприємства громадського харчування цілодобового режиму роботи.

Готелі при великих підприємствах або НДІ призначаються переважно для відряджених, і повинні мати приміщення для проведення різного роду нарад і прес-конференцій.

За місткістю готелі розділяють на:

малі (до 100 місць),середні (до 500 місць) івеликі(понад 500 місць).

При необхідності зводяться готельні комплекси, які складаються із групи готелів, що мають деякі загальні підприємства культурно-побутового обслуговування.

За поверховістю готелі бувають:

малоповерховими(1-2 поверхи);

середньої поверховості (3-5 поверхів);

багатоповерховими (до 16 поверхів);

висотними (більше 16 поверхів).

Залежно від комфортабельності й технічної оснащеності, а також від обсягу надаваних послуг готелі діляться на 5 категорій (1*, 2*, 3*, 4* і 5*). Головним критерієм у визначенні категорії готелю є номер, якість якого у свою чергу залежить від рівня його комфорту (встаткування, площі, кількості місць, меблювання, тощо). Номери діляться наоднокімнатні йдвохкімнатні (апартаменти й люкси),одномісні йбагатомісні (до чотирьох). Санітарно-технічне встаткування номера може бутиповним (умивальник, унітаз, ванна, біде) абонеповним (умивальник, унітаз, ванна або душ).

Сучасний готель являє собою складний організм, який має декілька функціональних основних груп приміщень:

- приміщення прийому й обслуговування (вестибюльна група);

- приміщення житлової групи;

- приміщення громадського харчування і культурно-побутового обслуговування;

- група приміщень адміністрації;

- група службових, підсобних і господарських приміщень;

- група приміщень інженерного встаткування.

Вестибюльна група - група приміщень готелю, основними функціями якої є прийом, оформлення й розміщення приїжджаючих, зберігання й транспортування багажу. Всі категорії готелів повинні мати приміщення служби прийому з зоною відпочинку й очікування. У великих готельних комплексах приймально-адміністративна група іноді виділяється в окремий блок або навіть будівлю.

Приміщення житлової групи складаються з житлових номерів, приміщень господарського обслуговування, віталень-холів і приміщень поверхових чергових. Планувальна стрктура житлової частини готелів має різні схеми, в основі яких лежать коридори з різноманітним компонуванням номерів. Ширина основних коридорів повинна бути не менше 1,8м, а відстань між двома евакуаційними сходами не повинна перевищувати 80м.

Житлова частина 5*-вих готелів - 100% одномісних і двомісних номерів, обладнаних кольоровими телевізорами, холодильниками й телефонами міжнародного і міжміського зв'язків. При готелі повинен бути ресторан з декількома залами, окремими кабінетами й нічним клубом, кафе, спортивно-оздоровчий центр із тренажерами або спортивним залом, плавальний басейн із сауною, бізнес-центр, універсальний зал для різних заходів, перукарня із салоном, медичний кабінет. Номери мають повне сантехнічне встаткування.

Житлова частина 4*-вих готелів складається з 100% одномісних і двомісних номерів, обладнаних холодильниками, телевізорами й телефонами міжміського і міжнародного зв'язків. При готелі повинен бути універсальний зал для різних заходів, бізнес-центр, спортивно-оздоровчий комплекс із тренажерним залом, плавальний басейн або сауна, ресторан з декількома залами, кафе й перукарня. Номери мають повне сантехнічне встаткування.

Житлова частини 3*-вих готелів складається з 100% одномісних і двомісних номерів, що мають неповне сантехнічне встаткування. Всі номери обладнані кольоровими телевізорами, холодильниками й телефонами прямого зв'язку з міською мережею. При готелі повинен бути універсальний зал для різних заходів, бізнес-центр, ресторан або кафе й перукарня.

Житлова частина 2*-вих готелів має 80% одномісних і двомісних номерів. Не менше 50% всіх номерів повинні бути обладнані санвузлами з неповним сантехнічним устаткування й всі номери  - телефонами внутрішнього зв'язку. Номери без санвузлів повинні бути обладнані вмивальниками. При готелі повинен бути ресторан або кафе й приміщення для перегляду телепередач.

Житлова частина 1*-вих готелів має 60% одномісних і двомісних номерів. Не менше 25% номерів повинні бути обладнані санвузлами з неповним сантехнічним устаткуванням. Всі інші номери обладнуються вмивальниками. Всі номери мають внутрішній телефонний зв'язок. При готелі повинне бути кафе й приміщення для перегляду телепередач.

Площа одномісного номера залежно від категорії готелю коливається від 8 до 14 (20) м2, а двомісних – від 12 до 16(25) м2.

Розміщення підприємств харчування передбачається, як правило, у складі головної будівлі на першому поверсі або в окремому блоці, що примикає до основної будівлі.

Група приміщень адміністрації розміщується звичайно на першому або другому поверсі й має зручний зв'язок з житловими блоками, групою харчування й вестибюльною групою.

У загальній архітектурній композиції готельного комплексу його житлова й суспільна частини мають різні обсяги: житлова, як правило, багатоповерхова, суспільна - один-три поверхів. При цьому суспільна частина примикає до житлового корпусу або група суспільних приміщень частково входить в обсяг житлової частини і частково перебуває поза нею.

Мотелі або готелі для автотуристів, як правило, розташовуються на великих транспортних магістралях, на маршрутах до улюблених автотуристами місцевостей, або ж у місцях відпочинку.

Це, як правило, малоповерхові будівлі з ізольованими друг від друга номерами, у безпосередній близькості від яких розміщуються стоянки для автомобілів. Мотелі розраховані головним чином на нетривале перебування туристів. Житлові номери здебільшого проектують однокімнатними або двокімнатними, що складаються з житлової кімнати й сполученого санвузла з ванною або душем.

При проектуванні мотелів велике значення має зв'язок житлового номера зі стоянкою автомобіля. Існує ряд прийомів пристрою автомобільних стоянок у мотелях. Найпростішим є розміщення автомобілів перед  номерами, що доцільно при однорядному блокуванні житлових номерів. Зручний також варіант, коли автомобілі розміщуються між житловими номерами.

Зовсім іншим варіантом є пристрій двоповерхових мотелів, коли стоянка автомобіля перебуває під житловим приміщенням, що підвищує щільність забудови, поліпшує вид з вікон номерів і дає можливість використовувати рельєф місцевості. У цьому випадку житлові номери розташовують із двох сторін блоку. Входи в житлові номери в цьому випадку можуть здійснюватися із загальної галереї або по внутрішнім сходам кожного номера, що веде з гаража або передньої.

Всі обслуговуючі приміщення мотелю, крім бензозаправної станції, як правило, розташовуються в суспільному центрі мотелю.

Змістовий модуль 4.3

„Основні принципи і прийоми планування і забудови промислових підприємств”

Лекція №16

Тема 14. „Основні принципи планування й забудови промислових підприємств”

Промислові підприємства формують одну з основних функціональних зон міста. Місто в цілому являє собою раціональну комплексну архітектурно-планувальну організацію зон:промислової, селитебної і зони відпочинку. У малих і середніх містах  промислова зона може складатися з одного або двох, а в більших і великих містах - з декількох промислових районів.

За видами розміщення відносно селитьби, залежно від характеру виробництв і їх санітарної класифікації (ступеня виділення шкідливостей), їх транспортних зв'язків і вантажообігу всі промислові підприємства можна звести до 3 основних груп.

Першу групустановлять промислові підприємства, розташовані на значному видаленні від селитебної території. В них розміщуються всі види шкідливих виробництв, що мають вантажообіг на залізничному транспорті (металургійні й хімічні заводи, нафтопереробні комбінати й т.п.). Санітарні розриви до селитебної території становлять 10-15км.

Другу групу становлять промислові підприємства, розташовані біля границь селитебної території. В них розташовуються підприємства, для яких потрібні санітарні розриви 100-300м, а також підприємства, що не виділяють виробничих шкідливостей, але потребують залізничних відведень.

Третю групу становлять промислові підприємства, розташовані в межах селитебної території, що не виділяють шкідливостей, а також підприємства, які вимагають санітарних розривів 50м з пожаровибуховобезпечними виробництвами, які не використовують залізничний транспорт, з невеликим вантажообігом автотранспорту, які не створюють шуму й не виділяють шкідливостей, відносно нормативів до житлової забудови.

Але останнім часом виниклаще одна група промислових виробництв (електронної промисловості й т.п.), до мікроклімату у виробничих приміщеннях  яких пред'являються високі вимоги захисту від впливу цього виробництва до навколишнього мікроклімату селитебної зони.

14.1.Основні принципи планування й забудови територій промислових підприємств.

Зонування території промислового підприємства за виробничною ознакою передбачає розподіл всіх об'єктів на три основні групи:

-виробничі об'єкти (що виготовляють напівфабрикати й готову продукцію);

-підсобно-виробничі об'єкти, призначені для обслуговування виробництва (склади сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції, енергетичні об'єкти, компресорні, градирні, транспортні спорудження й т.п.);

-допоміжні об'єкти, призначені для обслуговування працюючіх й технічного керування виробництвом (заводоуправління, цехові контори, побутові приміщення, пункти харчування, медпункти).

При угрупованні за цією ознакою в загальному випадку промислову територію підрозділяють на чотири зони, розташовані паралельними смугами стосовно житлової забудови в наступній послідовності:

- зона заводських допоміжних будівель, приміщень і пристроїв;

-зона виробничих об'єктів;

-зона підсобно-виробничих об'єктів;

-зона складів і основних транспортних пристроїв.

Важним структурним елементом у плануванні території підприємства єквартал – частина території, укладена між поздовжними й поперечними проїздами. Забудову, розчленовану на квартали, називаютьквартальною. Для великих промислових комплексів характерна забудова у вигляді декількох паралельних рядів кварталів –панелей, укладених між поздовжніми проїздами. Така забудова називаєтьсяквартальнопанельною. Для сучасних підприємств характерне об'єднання декількох кварталів в укрупнений елемент планування –блок. Забудова така називаєтьсяквартальноблочною абоблокованою.

За характером заповнення кварталів будівельними об'єктами забудова території також має кілька видів:

Однокорпусна або суцільна забудова,коли забудова кварталу заповнюється 1-поверховими або 2-поверховими корпусами великої ширини й довжини, у яких під одним дахом розміщається кілька різних виробництв.

Павільйонна забудова, при якій основним типом будівлі є протяжна будівля невеликої ширини.

Периметральна забудова, характерна для підприємств у сформованій міській забудові.

Секційна забудова,характерна для підприємств, будівлі яких формують із типових будівельних секцій різної поверховості.

Гребінчата або секційно-гребінчата,коли секційна забудова здобуває вид гребінки з однобічним або двостороннім розташуванням будівель.

14.2.Об'ємно-планувальні особливості промислових будівель різних типів

Різноманіття сучасних виробництв, своєрідність режимів роботи й умов праці на них породжують велику кількість виробничих будівель. На відміну від цивільних будівель, де функція визначається тільки потребами людини, у виробничих будівлях визначальним є технологічний процес виробництва.

Залежно від особливостей технологічного процесу виробничі будівлі можна розділити на дві основні групи:

1)будівлі, об'ємно-планувальні й конструктивні рішення яких повністю обумовлені особливостями технології й мають різко виражений індивідуальний характер (електростанції, металургійні, нафтопереробні виробництва, тощо);

2)будівлі, об'ємно-планувальні й конструктивні рішення яких не мають залежності від технологічного процесу й допускають різні архітектурно-будівельні рішення (машинобудування, легка промисловість, точне приладобудування й т.п.).

Головними ознаками для класифікації виробничих будівель і споруджень служать:призначення, поверховість, капітальність і характерексплуатації.

За призначенням промислові будівлі підрозділяються на:

- виробничі;- допоміжні;- енергетичні;- транспортні;- складські.

За поверховістю виробничі будівлі бувають:одноповерхові, двоповерхові, багатоповерхові й змішаної поверховості.

За капітальністю виробничі будівлі підрозділяються на чотири класи, відповідно до якого приймається ступінь вогнестійкості будівлі й довговічність його конструкцій.

За характером експлуатації виробничі будівлі підрозділяються на:

-призначені для одного виробництва, - для декількох виробництв; - із гнучким, змінним характером  виробництва.

Тема 15. „Типи промислових будівель і споруд”

15.1.Одноповерхові виробничі будівлі

У вітчизняній і закордонній практиці будівництва одноповерхові виробничі будівлі одержали переважне поширення (близько 70%), як історично сформований тип спорудження. Достоїнствами цих будівель є: зручні зв'язки в одній площині між цехами, використання найбільш економічного горизонтального транспорту, незалежне рішення конструкцій будівлі від технологічного процесу. Недоліки: значна площа забудови, що обмежує застосування цього типу будівель у тісній міській забудові й в умовах складного рельєфу території.

За характером забудови одноповерхові виробничі будівлі підрозділяються на:будівлісуцільної й павільйонної забудови.

Будівлі суцільної забудови являють собою багатопрогонові корпуси великої ширини. Вони бувають або безфонарні, розраховані на штучне висвітлення й вентиляцію, або з різними системами верхнього світла. Такі будівлі мають багатоскатну або плоску покрівлю із внутрішнім водовідводом.

Будівлі павільйонної забудови мають порівняно невелике число прольотів, що забезпечують природне бічне висвітлення й природне провітрювання через прорізи в стінах і витяжку через аераційні ліхтарі в покрівлі. Достоїнством цих будівель є: менша пожежонебезпека підприємства в цілому, кращі санітарно-гігієнічні умови, а також можливість ізоляції цехів з виробничими шкідливостями. Будівлі павільйонної забудови можна поєднувати між собою.

Залежно від розташування внутрішніх опор одноповерхові виробничі будівлі підрозділяються на:

пролітний,  осередковий і зальний типи.

Найбільше поширення одержав пролітний тип будівлі. Об'ємно-планувальне рішення цього типу визначається взаємним розташуванням прольотів. У будівлях суцільної забудови, як правило, прольоти розташовуються паралельно. Іноді до ряду паралельних прольотів з однієї або двох сторін примикають поперечні прольоти. Габарити прольотів призначають відповідно до проектного технологічного процесу й транспортного встаткування. Для будівель без мостових кранів застосовують прольоти 6, 9, 12, 18, 24, 30, 36м, а для будівель, обладнаних кранами: 18, 24, 30, 36м. Висота одноповерхових каркасних будівель від рівня чистої підлоги до низу несучих конструкцій призначається кратно модулю: 6М при висоті до 7,2м і 12М - при висоті більше 7,2м.

15.2. Двоповерхові виробничі будівлі

В останні роки у вітчизняному й закордонному будівництві почали застосовувати двоповерхові виробничі будівлі, які будують у вигляді суцільної забудови. Ці будівлі мають ряд переваг перед одноповерховими й багатоповерховими будівлями: вони мають 50% виробничих площ у межах першого поверху, де можна розміщувати важке встаткування, а у межах другого поверху можна розташовувати цехи з легким навантаженням, високими вимогами до природного висвітлення. В них значно скорочується довжина комунікацій і на 30-40% скорочується площа забудови.

Залежно від розмірів сітки колон двоповерхові виробничі будівлі бувають:

- з однаковою сіткою колон в обох поверхах;

-з більш дрібною сіткою колон у першому поверсі й укрупненою в другому;

-з укрупненою сіткою колон у першому поверсі й полегшенимміжповерховим перекриттям, які мають значну будівельну висоту і дозволяє використовувати технічний поверх;

-з укрупненою сіткою колон у першому поверсі й полегшеномупокритті другого поверху.

15.3. Багатоповерхові виробничі будівлі

Багатоповерхові промислові будівлі будуються переважно для виробництв із вертикальним технологічним процесом (легка, харчова, електротехнічна промисловість, приладобудування й т.д.).

Достоїнствами цих будівель є: скорочення площі забудови, а значить і скорочення території підприємства; скорочення площі зовнішніх огороджень на одиниці об'єму будівлі, а значить і скорочення експлуатаційних витрат на ремонт, опалення й вентиляцію; більші можливості використання цих будівель в архітектурно-просторовій композиції великого міста.

Недоліки цих будівель: необхідність пристрою вертикального транспорту для переміщення вантажів і людей, більш дрібна сітка колон у порівнянні з одноповерховими будівлями й більш висока вартість.

За розмірами сітки колон багатоповерхові виробничі будівлі умовно класифікуються на:-будівлі осередкового типу із квадратної або близької до квадрату сіткою колон 6х6, 9х6, 9х9 і 12х12м;-будівлі пролітного типу із сіткою колон 12х6м і більше;-будівлі зального типу без внутрішніх опор шириною 18, 24 і 30 м.

Висоту поверхів багатоповерхових виробничих будівель призначають кратної модулю 3М при висоті поверху до 3,6м і модулю 6М - при висоті більше 3,6м.

15.4. Допоміжні будівлі й приміщення промислових підприємств

Номенклатура допоміжних будівель і приміщень промислових підприємств включає:

-об'єкти адміністративно-технічного керування й громадськихорганізацій(прохідні, цехові конторські приміщення, адміністративні корпуси, науково-технічні відділи, проектно-конструкторські бюро, відділи кадрів, обчислювальні центри й т.п.);

-об'єкти санітарно-побутового обслуговування(загальні – туалети, курильні, гардероби; і спеціальні - душові, респіраторні, ванни, приміщення для сушіння й обробки робочого одягу й т.п.);

- об'єкти громадського харчування (буфети, закусочні, їдальні);

-об'єкти охорони здоров'я (медпункти, поліклініки, санаторії-профілакторії);

-об'єкти культурного обслуговування, спорту й відпочинку  (спортмайданчика, спортзали, клуби, Будинки культури, спорткомплекси);

-об'єкти комунального й торговельного обслуговування (кіоски, магазини й т.п.);

-об'єкти професійно-технічного навчання (ПТУ, навчальні комбінати, технікуми).

Вся сума цих об'єктів ділиться на чотири підгрупи, кожна з яких має свою зону або радіус обслуговування:

Перша:внутріцехові приміщення й пристрої, тобто об'єкти первинного обслуговування, призначені для обслуговування працюючих у безпосередній близькості від робочих місць (туалети, курильні, питні пристрої, торговельні кіоски  й автомати, приміщення для відпочинку);

Друга: цехові будівлі й приміщення, тобто об'єкти повсякденного обслуговування, призначені для обслуговування працюючих цеху або декількох цехів  (гардеробні, душові, умивальні, буфети, їдальні, фельдшерські медпункти, приміщення громадських організацій);

Третя: заводські будівлі й приміщення, тобто об'єкти періодичного обслуговування, призначені для обслуговування працюючих одного або декількох невеликих сусідніх заводів (загальнозаводські медпункти, філії поліклінік, їдальні-заготовочні, заводські клуби й спортивні зали);

Четверта: будівлі районного значення, тобто об'єкти епізодичного обслуговування, призначені для обслуговування працюючих групи підприємств або одного, досить великого підприємства (комплекси громадського харчування, поліклініки, медико-санітарні частини, Будинки культури, готелі, спорткомплекси).

Крім поділу обслуговуючих об'єктів на рівні варто також враховувати їх розподілза часом використання, тобто розподіл на об'єкти, використовувані протягом робочого дня, і об'єкти, використовувані до або після робочого дня. Цей розподіл варто враховувати при розміщенні об'єктів обслуговування.

У практиці проектування й будівництва допоміжних будівель використовують такі прийоми їх розміщення щодо виробничих будівель:

в окремих будівлях; - у прибудовах до виробництва; - вбудованими у будівлю;

- комбіноване розміщення.

Розміщення в окремо вартих будівлях застосовується на виробництвах під землею, при відкритих промислових установках, при вибухонебезпечних виробництвах і т.п. Розміщення в прибудованих будівлях - основний прийом, застосовуваний на підприємствах машинобудування, приладобудування, текстильної й легкої промисловості. Прибудови можуть примикати до торця або поздовжньої сторони виробничої будівлі..Вбудоване розміщення найбільш прийнято для санітарно-побутових служб і внутрішніх цехових допоміжних приміщень. Комбіноване розміщення - це сполучення названих вище прийомів. Такий прийом застосовують, як правило, при значному обсязі допоміжних приміщень й пристроїв.

15.5.Будівлі й спорудження сільськогосподарських підприємств

У загальній класифікації будівель і споруд особливо виділяються будівлі й спорудження сільськогосподарських підприємств (для виробництва м'яса, молока, яєць, овочів у захищеному ґрунті, для обробки й зберігання сільськогосподарських продуктів, для виробництва й зберігання кормів, для складування мінеральних добрив).

Залежно від організації й технології виробництва підприємства діляться накомплекси, ферми йневеликі господарства по обробці, переробці й зберіганню сільськогосподарських продуктів і добрив.

До сільськогосподарських виробничих комплексів ставляться: тваринницькі комплекси для великої рогатої худоби молочного напрямку, для відгодівлі молодняку великої рогатої худоби, для корів м'ясного напрямку, свинарські ферми, птахофабрики, тепличні комбінати, заводи по обробці й зберіганню насінь зернових і інших культур, великі сховища й холодильники для плодів і овочів, продукції тваринництва й інших швидкопсувних продуктів, а також складські комплекси мінеральних добрив.

За функціональним призначенням будівлі й спорудження на комплексах і фермах діляться на:

основного виробничого й обслуговуючогопризначення.

Основні виробничі будівлі й спорудження буваютьвузькоспеціалізованими, спеціалізованими й широкої спеціалізації. У вузькоспеціалізованих будівлях виконують один цикл всього виробництва; у спеціалізованих будівлях - обмежене число циклів; у будівлях широкого призначення передбачене закінчене виробництво продукції комплексу.

Будівлі й спорудження обслуговуючого призначення - це будівлі підсобного виробництва, складські й допоміжні. Підсобні виробничі будівлі й спорудження призначені для обслуговування основного виробництва: для первинної обробки й підготовки сировини, прийому сировини й відправлення продукції. До них також ставляться спорудження водопостачання, каналізації, електро- і теплопостачання, проїзди із твердим покриттям, технічні площадки, пожежні спорудження. Складські будівлі й спорудження служать для зберігання сировини, підсобних матеріалів (підстилки або тари), господарського інвентарю й засобів механізації, а також відходів виробництва. Допоміжні будівлі призначені для працюючих на комплексі.

Список літератури

1.Вергунов А.П.Денисов М.Ф., Ожегов С.С.Архитектурное проектирование: Учеб. Пособие для вузов по спец. «Архитектура». _ М.: Высш. шк., 1991. – 240 с.

2. Гостев В.Ф. Юскевич Н.Н. Проектирование городов, садов и парков. М.: Стойиздат, 1991 –340 с

3. Справочник проектировщика. Градостроительство,  под редакцией проф.Белоусова В.Н., Москва.,Стройиздат, 1990. – 370с.

4. Кудрявцев К.В. Архитектурная графика. М.: Стройиздат, 1990.

5.Архитектурное проектирование жилых зданий М.: Стройиздат, 1990.

6. Архитектурное проектирование общественных зданий и сооружений. М.: Стройиздат, 1985.

7.Архитектурное проектирование промышленных предприятий. М.: Стройиздат, 1984.

8. С. Г. Змеул, Б. А. Маханько. Архитектурная типология зданий и сооружений. М.: Стройиздат, 1999.

9. В.Островский. Современное градостроительство.М.:Стройиздат, 1993.–359с.

Навчальне видання

    Конспект лекцій з курсу «Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування» модуля 4 «Типологія будівель і споруд» (для студентів 3 курсу професійного напрямку 6.060102-«Архітектура»).

Автор: Олена Миколаївна Дудка

Редактор: М.З.Аляб’єв

Коректор:З.І.Зайцева

План 2007, поз. 140 Л

____________________________________________________________________

Підп. до друку 17.10.2007Формат 60 х 84 1/16Папір офісний

Друк. на ризографіУмовн.-друк. арк. 4,0Обл.-вид. арк. 4,5

Тираж 100 прим.Зам. №___________

____________________________________________________________________

61002, Харків, ХНАМГ, вул. Революції, 12

____________________________________________________________________

Сектор оперативної поліграфії ІОЦ ХНАМГ

61002, м. Харків, вул. Революції, 12

Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування лекції на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат СИСТЕМИ АВТОМАТИЗОВАНОГО ПРОЕКТУВАННЯ (САПР) ВАГОНІВ І ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

2. Реферат Теоретичні та методичні питання аналізу собівартості продукції (робіт, послуг)

3. Реферат Теоретичні основи спадкового права

4. Реферат ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ У ЗАКЛАДАХ ПРОФТЕХОСВІТИ ХУДОЖНЬОГО ПРОФІЛЮ

5. Реферат ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

6. Реферат ТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ПОДАТКОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

7. Реферат Теоретичні та організаційні основи фінансового менеджменту

8. Реферат ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ В ОПОДАТКУВАННІ

9. Реферат Основи проектування систем штучного інтелекту

10. Реферат ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЗДАТНОСТІ ДО ТВОРЧОГО САМОВИРАЖЕННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ