Новости

ПРАВОВА ПОВЕДІНКА В СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Работа добавлена:






ПРАВОВА ПОВЕДІНКА В СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ на http://mirrorref.ru

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ………..……..5

1.1. Поняття правової поведінки……………………………………………..……..5

1.2. Ознаки правової поведінки…………………………………………….……….7

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ………………10

2.1. Структура правової поведінки ( характеристика елементів правового вчинку)………………………………………………………………………..…….10

2.2. Види правової поведінки…………………………………………………..…18

РОЗДІЛ 3

ПРАВОВА ПОВЕДІНКА В СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ….22

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….....24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………26

ВСТУП

Актуальність теми.На даний час тема мого дослідження є актуальною у нашому суспільстві. Правопорушення і протиправна поведінка – ці два протилежних аспекти присутні в нашому житті. Правопорушення несе певну деградацію суспільства. Щоб усунути цей негатив, потрібно перш за все дослідити його закономірності, види і характерні ознаки, а вже потім проаналізувати і виробляти нові інноваційні ідеї для подальшого його подолання у нашому суспільстві.

Будь-якому правопорушенню протистоїть правомірна поведінка, яка, на мою думку, повинна бути присутня у більшості членів нашого суспільства і тому, актуальність мого дослідження полягає в тому, щоб достеменно дослідити правопорушення і правомірну поведінку, щоб в подальшому можна було б виробляти нові методи та ідеї для обмеження правопорушень і для протвердження в нашому суспільстві правомірної поведінки, як основоположного чинника справжньої демократичної держави.

Дослідники. Проблеми правової поведінки та її видів (правомірної поведінки та правопорушення) досліджені в наукових працях окремих провідних вчених: Скакун О. Ф., М. Абдулаєв, С. Комаров, А. Малько, Оборотов Ю. М., Крестовська Н. М., Крижанівський А. Ф., Матвєєва Л. Г., Р. А. Каможний, В. В. Копєйчиков, Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. та інші.

Метакурсової роботи полягає в тому, щоб зрозуміти і осягнути усю сутність правопорушення, визначити його ознаки та види; довести, що правомірна поведінка – це, як правило, суспільно корисна, суспільно необхідна, бажана, допустима поведінка осіб, яка має відповідати правовим нормам держави і гарантуватися саме цією державою.

Для досягнення мети дослідження потрібно вирішити такі завдання: розкрити поняття «правопорушення» та «правомірна поведінка», охарактеризувати правомірну поведінку.

Об'єкт дослідження: суспільні відносини,правопорушення і правомірна поведінка.

Предметом є правомірна поведінка, як певна вольова поведінка суб’єкта права, яка відповідає приписам правових норм, які, як правило, не суперечать основним принципам права і відповідно гарантуються державою; основні риси і види правомірної поведінки; правопорушення, його основні ознаки і склад.

Методологію складає система загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечують об’єктивний аналіз предмету.

Практичне значення полягає у можливості глибшого розуміння правомірної і протиправної поведінки; у можливості використання даного матеріалу у підготовці до практичних занять, лекцій, наукових конференцій, тощо.

Курсова робота складається: з вступу, трьох розділів, підрозділів, висновку, списку використаних джерел. Обсяг курсової роботи – 27сторінки, список використаних джерел –15 найменувань.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Поняття правової поведінки

Багатозначність поняття "поведінка" в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Між іншим, правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками.

Основними рисами правової поведінки є:

а) соціальна значущість;

б) вираженість зовні у формі діяння (дії чи бездіяльності);

в) свідомо-вольовий характер;

г) регламентованість правовими нормами;

д) властивість зумовлювати юридичні наслідки.

Соціальна значущість є однією з основних ознак правової поведінки. Вона має дві форми — соціальну корисність і соціальну шкідливість Сутність соціальної значущості правової поведінки пов'язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв'язки між суб'єктами, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб'єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньої вираженості, якщо вона сприймається іншими суб'єктами, обумовлює певні зміни в соціальному середовищі. Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб'єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб'єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю, скеровувати свої вчинки.

З формально-юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою у випадку, коли вона регламентується нормами права. Умови і ознаки правових вчинків можуть бути прямо описані в текстах правових документів, або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки.

Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, але й особовим сенсом — реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.

Правова поведінка є одним із видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому випадку правова поведінка розглядається як підвалини зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних дій, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права. Правовий вчинок є елементом правової поведінки.

Слід зазначити, що в нормах права, як правило, моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи — правові вчинки. Правовий вчинок — це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.

Суб’єктом правового вчинку може бути фізична чи юридична особа, орган держави, громадське об'єднання тощо, котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов'язки, нести юридичну відповідальність. Суб'єкти правового вчинку — це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи[11, с. 197].

Суб’єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона є тією частиною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.

Об’єкт правового вчинку — це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності[1, с. 484].

Об’єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком.

Відтак, правова поведінка — це сукупність соціальне значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки.Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами.

1.2  Ознаки правової поведінки

Будь-яка правова поведінка (правомірна чи протиправна) характеризується такими основними рисами та ознаками, що не співпадають за своїм змістом:

а) соціальною значущістю (поведінка з точки зору інтересів суспільства, особи, держави може оцінюватися як соціально корисна, індиферентна чи соціально шкідлива). Соціально корисний характер правової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб’єктів, у здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства. Соціально шкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки;

б) психологічною характеристикою, яка полягає в тому, що правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі особи. Ця ознака обумовлена самою природою права. Поведінка піддається регулюванню правовими засобами. Закон може стимулювати корисні для суспільства та особи вчинки або перешкоджати суспільно шкідливим тільки в тому разі, коли вони контролюються волею і свідомістю;

в) юридичною ознакою, суть якої полягає в наявності певних юридичних засобів регламентації правової поведінки, її зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) властивостях, передбачених нормами права. Межі поведінки, що зазначені в нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами;

г) здатністю викликати юридичні наслідки. Будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, у яких здійснюються права й обов’язки, реалізуються заходи відповідальності;

д) динамічною ознакою, яка полягає в тому, що тільки конкретний свідомо-вольовий вчинок (дія або бездіяльність) суб’єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відносин може оцінюватися з точки зору права як правомірний чи неправомірний і викликати юридичні наслідки на підставі правових норм. Намір, бажання вчинити юридичне діяння самі по собі наслідків не викликають: вони залишаються поза межами правового впливу юридичними засобами;

е) підконтрольністю правової поведінки і її гарантованістю державою. Ця ознака полягає в тому, що саме держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб’єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку.Правомірна поведінка забезпечена гарантіями інституційними (державний апарат) і юридичними.

Таким чином, сама правова сфера життя суспільства робить вчинки різних суб’єктів правовими й, отже, такими, що мають низку загальних рис, ознак, які дозволяють відмежовувати правові вчинки від неправових. За цими ознаками і проводиться відмінність між правомірною і протиправною поведінкою[2 с. 348-350].

 

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ

2.1 Структура правової поведінки

Юридичний склад правомірного діяння - це юридична конструкція (структура), що представляє собою сукупність необхідних ознак правомірної поведінки. Вона представляє собою єдність чотирьох елементів, суб'єкта (правої дієздатної особи), об'єкта (суспільно корисного результату), суб'єктивної сторони (позитивних цілей, мотивів, установок) і об'єктивної сторони (дії або бездіяльності, що не суперечитьправу). 

Суб'єкт - той, хто поступає правомірно, це - фізичні (приватні) або юридичні особи, визнані такими у встановленому державою порядку. Відзначимо, що в залежності від широти поняття спочатку йде «суб'єкт права», потім «суб'єкт правовідносин» і, нарешті «суб'єктправомірної поведінки ».   Об'єкт - те, на що спрямовано правомірна поведінка (предмети матеріального світу).

Об'єктивна сторона - відповідність поведінкиномам права і спрямованість на соціально-значимий (корисний) результат. Включає в себе всі елементи, що характеризують правомірна поведінка як акт зовнішньої дії, тому що про помислах і почуттях реальних особистостей можна обіцяти лише за однією ознакою - дій. Правомірні вчинки суб'єктів відрізняються один від одного, а також від протиправних і юридично нейтральних саме своєю зовнішньою стороною. 

Суб'єктивна сторона - характер усвідомлення суб'єктом свого правомірної поведінки. Відображає його внутрішню сторону. Її характеризують, перш за все, мотиви, з яких виходять правомірно діючі учасники суспільних відносин, а також цілі, на які спрямовані їх дії чи бездіяльність.

Норми права – це міра, що направлена на волю людей і визначає поведінку людей, що вимагаються державою. Ці норми не повинні бути порушені ні самою державою, ні її органами, ні приватними особами – підданими держави. Правопорушення – це поведінка особи, яка суперечить велінням права, являється невідповідним до встановлених правом приписів. Так як всі норми права, якщо вони навіть не встановлені державою, проте приниклі санкцією державної влади, то розвинуте суспільство бере на себе проблему про можливе запобігання правопорушень, так і про поновлення порушених прав

[3, с. 176-177].

На противагу соціальним законам в науковому розумінні, які вказують, як повинні вчиняти люди, - закони, що видаються державною владою чи норми права, вказують на те, як повинні діяти люди. хоча вони й можуть діяти інакше. Тому наукові закони не знають винятків, проте норми права в практичному житті часто порушуються. Норми права в практичному житті часто порушуються. Норми права являються тією реальною загрозою, яка стримує протиправну поведінку членів суспільства. За висловом Хропатюка: «Саме забезпечене правове спілкування було би те, в якому всякий примусовий апарат був би лишнім. Проте тут виникає парадокс: якщо би щезла думка про здійснення правопорушень, не було би правового спілкування».

Правопорушення виражається завжди і тільки в діях індивіда. Під поняттям дія ми розуміємо таке вираження волі, яке направлене на деякі зміни в зовнішньому світі. Момент волі є необхідним для поняття про дії. При відсутності волі не можна вважати дією те, що здійснює людина в стані гіпнозу, хоча з зовнішньої сторони здається, що це дія цієї людини.

З іншої сторони, стан волі, що не виражається в зовнішніх вимірах, також не підпадає під поняття дія. Так, не можна признати дією внутрішню боротьбу мотивів, що переживає людина, яка хоче будь-яких змін в оточуючому світі, наприклад, задумує злочин чи обдумує заповіт.

Правопорушення, як дії, бувають 2 видів: у вигляді здійснення правопорушення, чи в вигляді бездіяльності (навмисного не вчинення певних дій). В першому випадку індивід здійснює ті протиправні вчинки, яких він не повинен був вчиняти. наприклад: вбиває людину, розриває документ. В іншому випадку, тобто бездіяльність полягає в тому, що людина розуміє наслідки протиправних вчинків, проте свідомо їх допускає, наприклад, не являється до відбування військової служби, наслідком чого стає виникнення правопорушень у сфері проходження військової служби, не платить своїм кредиторам.

Беручи до уваги дане рішення співвідношення між об’єктивним і суб’єктивним правом, необхідно сказати, що порушення суб’єктивного права є так би мовити посиланням на порушення об’єктивного права, проте порушення об’єктивного права не завжди супроводжується порушенням суб’єктивного права. Коли особа краде чужу річ, вона діє одночасно проти суб’єктивного права власника і об’єктивного права держави [1,с.484-485].

Якщо правопорушення є дія протиправна, то правопорушення немає там, де дії людини не залишаються в кордонах дозволеного об’єктивним правом, хоча при цьому були порушені законні інтереси іншої людини, забезпечені наданим йому суб’єктивним правом. Немає правопорушення, за винятком протиправності, в випадках виконання службових обов’язків, реалізації свого права, необхідної оборони, стан крайньої необхідності. З точки зору того, чиї інтереси порушуються чи зачіпаються при цьому, здійснюється так, ніби порушення його права, тому що вмішуються в сферу його інтересів, які він привик вважати охоронюваним суб’єктивним правом. Проте з точки зору об’єктивного права, яке допускає таке порушення, правопорушення немає, а існує тільки порушення інтересів.

Отож, протиправна поведінка, як вид правової поведінки, являється антиподом правомірної поведінки. Як уже зазначалось, протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має анти правову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин [6, 199-200].

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Її шкідливість виявляється в тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовах існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти – правопорушення характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб’єктами.

Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність.В формально-юридичному аспекті протиправність – це порушення у нормативно-правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб’єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб’єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючи норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб’єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб’єкта [4,с.448].

Отже, правопорушення – це винна поведінка право дії індивіда, яка заперечує нормам права, спричиняє шкоду другим особам і тягне за собою юридичну відповідальність, визначеними ознаками. які відрізняють його від порушень не правових правил поведінки.

Дії, узгоджені з правом, допущені правом, не можуть розглядатися як правопорушення. Правопорушення поширюється на інтересах других осіб, які знаходяться під захистом закону. Однак, не всі інтереси людини охороняються законом, тому їх порушення не може бути завжди протиправним. Сутністю правопорушень складається з поведінки, яка заперечує нормам права, які походять від держави, навіть тоді, коли її наказ не завжди співпадає з позначеними громадськими інтересами. В протилежному випадку, існування організованого цивілізованого суспільства немислимо. Тому закони правової держави допускають і забезпечують інститути необхідної оборони, крайньої необхідності і інші [1, с. 485-487]

Вина – це психічне відношення правопорушника до протиправної поведінки. Розрізняються дві форми вини: умисел і небезпека.

Умисел (умисна вина) має місце тоді, коли особа, яка здійснює правопорушення, передбачає і бажає прихід суспільно шкідливих наслідків своєї поведінки.

Небезпека, як форма вини, буває двох видів:

1)      самонадійність, коли особа передбачить суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки. але розраховує на можливість уникнути їх;

2)      необережність, коли особа не уявляє суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки, але може і мусить їх передбачити.

Всі правопорушення по степені їх існування небезпеки поділяються на два види: проступки і злочини.

Проступки – це таке правопорушення, яке характеризується меншим ступенем суспільної безпеки, по схожості з злочином і поширюється на окремі сторони правового порядку, який існує в суспільстві. До них відносять дисциплінарні, адміністративні і громадські правопорушення.

Різні проступки здійснюються в залежності від сфери цих суспільних відносин, якими здійснюється шкода в результаті протиправної поведінки.

Дисциплінарні проступки – це правопорушення, яке здійснюється в сфері службових відносин і порушують, головним чином, порядок відносин підлеглості по службі. Дисциплінарні проступки поширюються на обов’язків порядок діяльності колективів людей: робочих, службових, військовослужбових та ін. – послаблюючи трудову, службову, військову дисципліну.

Адміністративні проступки – правопорушення, яке здійснюється в сфері суспільного порядку, на порушення в області виконуючої і розпорядної діяльності органів держави, не зв’язаних з здійсненням службових обов’язків. Адміністративними проступками є, наприклад, порушення правил протиправної безпеки, санітарної гігієни, безбілетний проїзд [10, 200].

Громадські проступки – це правопорушення, які здійснюються в сфері особистих і неособистих, цілісних, які представляють для людини духовну цінність. Громадські правопорушення виражаються в нанесені організаціям чи громадянам великої шкоди, яка виникла через невиконання обов’язків по договору, в розповсюдженні відомостей, зазіхаючи на честь і здійснюють більш тяжку шкоду особі, державі, суспільству. Злочини зазіхаються на державу, суспільство, особистість і право громадян. У відповідності з спільною теорією права, структура правопорушень складається з об’єкта, суб’єкта, суб’єктивної і об’єктивної сторони.

Юридичний склад правопорушень – це система ознак правопорушення, які необхідні і достатні для настання юридичної відповідальності.

В юридичний склад входять:

1)      суб’єкт правопорушень (праводієздатні, фізичні особи чи соціальні організації, які скоїли дану дію);

2)      об’єкт правопорушень (це те, на що посягає правопорушення; родовим об’єктом виступають громадські відносини, життя, здоров’я, честь і гідність і т.д.);

3)      суб’єктивна сторона правопорушень (сукупність ознак, які характеризують суб’єктивні відносини особи до своєї діяльності і її наслідків), тут головною категорією виступає вина, під якою розуміють психічне відношення особи до здійсненої нею протиправної дії.

Виділяють дві форми вини:

1)      навмисну;

2)      необережну.

Навмисна вина в свою чергу може бути прямою, коли особа розумію громадсько-небезпечний характер своїх дій передбачає неухильність настання, і коли особа розуміє суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачає можливість настання шкідливих наслідків не бажає, та свідомо допускає настання вказаних до закону наслідків, тому що відноситься до них байдуже.

Необережність теж має дві форми:

- легковажність – коли особа передбачає суспільно-небезпечні наслідки своєї поведінки, але не достатньо на це причин, само надією розраховує можливість попередження;

- необережність – коли особа не передбачає суспільно-небезпечних наслідків своєї поведінки, хоча при необхідності передбаченості, повинна їх передбачити.

3)      об’єктивна сторона правопорушення – сукупність внутрішніх ознак, які характеризують дане правопорушення до якого відносять:

а) дію;

б) протиправність (формальні аспекти);

в) шкідливий результат (змістовний аспект);

г) причина і зв’язок між дією і шкідливим результатами.

Правопорушення – це перш за все діяння (дії, або бездіяльність). Воно відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками:

1. Це суспільно-небезпечне діяння. Усі правопорушення є суспільно-небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права, або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоди людям, природі, державі. Шкода буває різною: матеріальна, моральна, іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посяганням на життя чи здоров’я людини, на державу небезпеку тощо. У зв’язку з тим, кримінальні злочини є найбільш соціально-небезпечним серед усіх правопорушенням. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна наносить шкоду особі, або державі [6, 201-202].

2. Правопорушення – це протиправне діяння. Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства, чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві.

Вони можуть виявитись в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняється в результаті бездіяльності, коли на об’єкта покладені юридичні обов’язки, передбачені законом, а він не виконує їх в результаті чого наноситься шкода, або створюється соціальна небезпека. Наприклад: на охоронника покладається обов’язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконує своїх обов’язків і трапилось розкрадання майна. Тому «дія» і «бездіяльність» охоплюється одним поняттям – діяння.

3. Правопорушення – це винне без діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутим до юридичної відповідальності. Вина – це психологічне відношення особи до своїх протиправних дій. Вона має об’єктивну і суб’єктивну сторону. Особа іноді може визначити свою вину у вчинені правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доказується державними органами, або позивачем по цивільних справах.

4. Правопорушення – це юридично-карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень і встановлює міри юридичної відповідальності. У зв’язку з цим всі правопорушення природних прав людини, які юридичної не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону, в тих галузях права, де вона не зображена [7,с.34].

5. В окремих випадках правопорушення, особливо в кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний зв’язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщо такого причинного зв’язку, не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушень. Наприклад: громадянка В. під час суперечки із своїм начальником штовхнула його в двері, в результаті чого начальник був негайно доставлений в лікарню і через кілька годин помер. Слідчі органи кваліфікували дії громадянки В. по ст.206 чи 2 КК України, незважаючи на те, що наступили важкі наслідки.

Було встановлено, що причиною зв’язку між діями громадянки В. і наслідками не було. Якщо б був причинний зв’язок, то її дії можна було кваліфікувати по ст.94 – як вбивство.

Таким чином, правопорушення – це соціально-небезпечне, або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлюється юридична відповідальність.

2.2 Види правової поведінки

Одним з найважливіших показників складу суспільства є категорія поведінки особистості в сфері правових дій, зрілість її поступків, готовність, або навпаки, неготовність сприймати діючі переміни, громадської позиції людини. Лише діяльність людей, їх активні правомірні проступки можуть відповісти наскільки діючі проступки можуть відповідати, наскільки діючим соціальним перемінам, наскільки глибоко вони доторкнулися до суспільства.По степені активності процесу входження особи в права регулювання виділяють наступні види правомірної поведінки:

1. Соціально-активна поведінка. Соціально-правова активність особистості представляє собою найбільш високий рівень правової поведінки, яка проявляється в суспільно-корисній, погодженій державою і суспільством діяльності в правовій сфері. Це перш за все ініціативна поведінка, яка може стати і нерідко існуючим фактором зміни в правовій системі. Соціально-правова активність визначається розвитком правосвідомості глибоких правових переконань, які свідомо приймають на себе готовність використати представлені правом можливості, творчо володіти ними в своїй повсякденній поведінці [9,с.28].

Така поведінка включає в себе наступні компоненти:

а) активність в діяльності добровільних організацій, партій, союзів, фондів, асоціацій та інших, які виникли на основі суспільних інтересів, соціальних груп, ідейного і групового вибору особистості. Така активність ставить ціль вплинути на підтримку, функціонування, або переміни державно-правових структур, відтворення реформ, захист громадських, політичних, соціальних і культурних прав і свобод громадян, їх участь в управлінні державними і суспільними справами;

б) активність в державно-організованих формах діяльності в сфері правотворчості і право реалізації (участь в обговоренні і прийнятті законопроектів інших суспільно-державних і суспільно-значимих рішень; участь у виборах депутатів, участь реалізації в правових установах і охорона правопорядку);

в) активністю у здійсненні і діяльності альтернативних, або паралельних суспільних і суспільно-державних структур (комітети, або ради суспільного самоуправління по населеному пункту; експертні суспільні ради; групи самодопомоги і забезпечення порядку, правозахисні асоціації і групи «суспільного подавлення» і т.д.);

г) самодіяльну активність особистості в сфері права (голосування визначеним образом під час виборів і референдумів, засоби масової інформації, порушення законності і суспільної моралі і т.д.) [10, 208-209].

2. Звичаєва поведінка. Людина, як відомо, вибирає найбільш доцільний і практичний варіант поведінки, вона діє вибірково. Привичка виникає в результаті багатогранного повторення дій, які діють у вже звичній, відомій обстановці. В цих умовах лише на початку людина обмірковує свої вчинки, а в подальшому вона діє в силу створеної звички, вести себе так, а не інакше.

Правові звички, як регулятори грають природну роль в процесі становлення правомірної поведінки. Згідно, проведених юристами досліджень, вони визнали привички в категорії домінуючого мотиву своїх вчинків в сфері права. Свідоме присвоєння правових цінностей забезпечує достатньо високий рівень розвитку особистості, якщо виконання потреб права проходить зі знанням справи.

В цей час всі соціальні норми права і принципи носять суспільний характер і не завжди можуть відповідати конкретній життєвій ситуації. Суспільна норма не враховує нерівність фізичних і духовних особистостей різних людей їх неоднакові можливості в відтворенні тої, або іншої дії. Тому нерідко існує необхідність самостійного осмислення особистістю обстановки, правильної орієнтації в зміненій ситуації, в змінених умовах вибору. В силу цих утворень, правових звичок потрібно дотримуватися законів при свій їх дії.

Позитивні дії, в основі яких лежать виконання нормативних передбачень, потребують волевиявлення ініціативи, творчості, діяльної активності особистості, а ці риси соціальної цінності правомірної поведінки не завжди досягаються лише формуванням звички до виконання закону.

3. Конформістська поведінка. Конформістська правомірна поведінка представляє собою пасивне дотримання особою норм права, пристосування, підкорення своєї поведінки думкою і діями оточуючих. Іншими словами, в сфері соціально-правових відносин, людина вчиняє правомірно, оскільки, так вчиняють інші. Як соціально-психологічну категорію, конформізм потрібно відрізняти від поняття конформоності – це відповідність вчинків особистості, які визнані, або потребують стандартно ціннісних, що розділюються групою, в яку входить дана особа [5, 420-421].

Конформістська поведінка складає лише нижчу ступінь суспільної поведінки конформного. Вона заснована на пристосовуючи при відсутності особистих критичних позицій, відповідність вчинків людей з діями інших осіб. Поняття конформізму застосуємо тільки у визначеному способі вирішення конфлікту між індивідуумами і групою – підкорення індивіда груповими стандартами і потребами.

Мотиви такої поведінки характеризують громадську несформовану особистість: узгодження підкорення, засноване на пасивному відношенні до правового порядку: бажанням уникнути засудження в групі або колективі, побоювання втратити близьких, або знайомих і т. д. В свою чергу це призводить до поведінки ситуаційного, залежного підкорення зовнішнього прикладу. В протилежній особистості, з чіткою системою ціннісних орієнтацій, які можуть і співпадати з думкою оточуючих, конформна позиція суб’єкта права не дозволяє йому протистояти втіленим вказівкам, протиставлення своєї думки думкою інших, відстоювати її і свій вибір поведінки.

Соціально-правовий конформізм є соціально-корисним явищем, оскільки індивід, підкоряючись поглядам і переконанням інших, дотримується вимог права і тим самим точно реалізує їх в життя. Однак слід визначити і те, що конформістська поведінка будучи зразком для суспільства, не є для нього бажаним, як перспективна ціль дії права, оскільки представляє собою безслівне підкорення, сліпе слідування за правом без його логічного усвідомлення, на основі власних оцінок корисності і необхідності правових вимог.

4. Маргінальна поведінка. Слідування поглядам людей, правові думки яких розходяться з потребами правових норм, лежить в основі такої формально-правомірної поведінки, як маргінальна (лат. margo – край, границя).

Вона відображає стан індивідів, які знаходяться на межі акти суспільного прояву своєї поведінки, яка веде до правопорушення. В даний проміжок часу, мотивами поведінки виявляються інші рушійні сили – загроза можливого наказу, власні угоди від правомірності, боячись осудження з боку колективу, групи чи середовища.

Маргінальний статус став нормою великого числа людей. В політичному плані такі люди відірвані від своїх соціальних коренів. Звідси їх потенційна готовність здійснити правопорушення, впасти в агресивність чи, навпаки, соціальну апатію. В правовім плані маргінальність характеризується особливим перехідним проміжком між правомірною і протиправною поведінкою особи, яка викликається власною соціально-психологічною деформацією [4, с. 451].

Серед осіб, поведінку яких відносять до маргінальної, також велику частину становлять ті особи, які знаходяться на межі між «добром і злом».

Отже, така поведінка характеризується тим, що особа співставляє свої вчинки у відповідності з нормами чинного законодавства, тому що в неї страх перед юридичною відповідальністю. Слід сказати, що негативним аспектом такої поведінки являється той факт, що як тільки держава послабить міри по боротьбі зі злочинністю, така особа в будь-який момент готова до споєння злочину.

РОЗДІЛ 3

ПРАВОВА ПОВЕДІНКА В СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Зміни, які відбуваються у всіх сферах суспільного життя України, спонукають людину ревізувати свої раніш усталені уявлення про правове і протиправне.Те, що ще кілька років тому втілювало в собі правовий зміст, сьогодні трансформувалося в те, що стало «поза законом», а те, що було протиправним, перетворюється на правове. Такі коливання дають додаткові підстави вважати, що правові уявлення людини є похідними від економічних, політичних, ідеологічних та інших уподобань, котрі істотно переважають у суспільстві [3, с. 179-180].

Відомо, що серцевиною правової поведінки особистості є інтерналізовані нею соціальні норми; тобто, ті вимоги суспільної свідомості, що приймаються особистістю до повсякденної реалізації. Зазвичай соціальні норми визначають як соціальні еталони, встановлення модальної, обов’язкової, з точки зору суспільства, поведінки, що виконують функції інтеграції, упорядкування життя груп, індивідів, суспільства. Саме обов’язковий характер дотримання соціальних норм усіма членами суспільства робить ці норми правовими, або імперативами правової поведінки.

На нашу думку, чи не найбільший вклад у дослідження проблеми соціальних норм зробила М. Бобньова. Вона вважає, що найважливішою функцією соціальних норм є забезпечення поєднання позаособистісних вимог, умов і завдань суспільства з поведінкою і проявами особистості. Це визначає особливу функцію соціальних норм, пов’язану з становленням і розвитком особистості, а саме: засвоєння та формування особистісної системи норм та використанням їх як умов і детермінант соціального розвитку особистості – тобто, її соціалізації. Відбувається це на підставі формування так званих статусних характеристик, котрі виникають під час оволодіння особистістю системою норм і цінностей соціальної групи, до якої вона належить.

У процесі регуляції поведінки особистості соціальні норми взаємодіють з багатьма факторами, що обумовлюють її спрямованість. При цьому суттєвими є внутрішні і зовнішні фактори і способи регуляції поведінки, які роблять соціальні норми або каналами для проведення соціального впливу, або реалізуються за каналами цих способів регуляції. До таких факторів М. Бобньова відносить моральну й ціннісну детермінацію поведінки, що відбувається за умов суттєвої співвідносності норм і цінностей. На цій підставі можна припустити, що детермінація поведінки особистості у її правовому вимірі може бути як відповідною до змін, що відбуваються в суспільстві (є співвідносність норм і цінностей), так і опозиційною (норми не співвідносяться з цінностями).

Для забезпечення ефективності дії правової норми деякі дослідники вважають за необхідне дотримання певних вимог. По-перше, особистість зобов’язана визнавати соціальні цінності, які закріплюють та охороняють правові норми. Проте зміни соціальних пріоритетів обумовлюють появу нових соціальних цінностей-норм, відтак потрібен час для відповідної інтерналізації. По-друге, правова норма має розвиватися і змінюватися з урахуванням трансформацій, що відбуваються в суспільній правосвідомості. Однак у реальному житті саме розвиток правосвідомості особистості може не встигати за динамічними соціальними трансформаціями. По-третє, норми права повинні відповідати сучасним суспільним потребам, матеріальним і духовним інтересам суспільства. Саме відповідати, а не випереджати чи значно відставати, оскільки ці норми мають сприйматися особистістю як підстава для правомірних дій. [3, c. 181]

Отже, є закономірністю те, що соціальні трансформації зумовили значні розбіжності у визначенні як правового в цілому, так, зокрема, і правової поведінки особистості. Справді, більш визначеним на сьогодні є те, що вважається протиправним. Правове переважно тільки протиставляється йому. Тому, як на нашу думку, вирішення проблеми правової поведінки особистості є актуальним завданням, що потребує уважного вивчення.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи вищевикладене та проаналізувавши недоліки і позитивні сторони всіх видів правомірної поведінки можна сказати, що державі і суспільству не байдуже, якими мотивами керується особистість у своїх вчинках. Сьогодні абсолютно очевидно, що у формуванні нової української державності, успішного ходу перетворень в суспільстві вирішальним умовою стає соціально-активна і звичне поведінку громадян. Це - висока громадянська позиція, активність, бажання і здатність до змін, це і політичний, моральний і інтелектуальний вигляд нашого сучасника. Відсутність власних позицій, стійкі звички відходу від вирішення реальних проблем, соціальний конформізм людей, не тільки не вміють, а й часто не бажають мислити і діяти самостійно, є гальмом у процесі росту нової України.

На закінчення можна додати, що у формуванні правосвідомості сьогоднішніх молодих людей, яким незабаром належить будувати нове оновлюється суспільство, має бути присутнім гарантія здійснення своїх прав і свобод з боку держави. Конституція України, її статті є основним гарантом здійснення прав і свобод. Стаття третя Конституції України говорить про те, що людина, її права і свободи є найвищою цінністю. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина - обов'язок держави. Це означає, що людина є найважливішим елементом всієї держави і суспільства, а всі дії держави і права мають бути спрямовані на забезпечення її гідного існування.

У сучасній демократичній державі людина, з її правами і свободами, є вищою цінністю держави, і тому вона відповідальна перед громадянином за створення умов для вільного і гідного розвитку особистості, усунення деформації в його правосвідомості. За допомогою типології правомірної поведінки законодавці мають можливості встановлювати ті чи інші правила поведінки і обирати відповідні стимули і заохочення з метою попередження порушень норм права.

Велика роль відводиться правовому вихованню. Громадяни повинні бути інформовані щодо правових вимог, які пред’являються до них державою. Адже інколи порушення приписів пов’язано не з антисоціальним ставленням особи, а з незнанням змісту правових актів. Для усунення деяких правопорушень важливим є проведення медичних заходів проти алкоголізму і наркоманії.

Необхідно підвищити результативність діяльності самих правоохоронних органів, поліпшити їх кадровий склад, матеріально – технічне забезпечення тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права.Т.Андрусяк Львів: Фонд «Право для України», 1997. –  130с.

2. Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. Посібник К. Г.Волинка – К. : МАУП, 2003. -240с. – Бібліогр. :  229-232с.

3. Загальна теорія держави і права / За редакцією академіка АПрН України, доктора юрид. наук, професора В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком, 1997. – 320с.

4. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / Р. А. Каможний,

С. М. Тимченко, Н. М. Пархоменко, С. М. Легуша. – К. : Вид. Паливода А. В., 2007. – 296 с.

5. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко,

Л. Л, Богачова та ін.. ;

6. Загальна теорія держави та права: Підручник. М. С Кельман, О.Г. Мурашин,Н. М.Хома -Львів: «Новий світ – 2000», 2003. -584 с.

7. Кишеньковий довідничок. Основи права. /Автор-упорядник Бармак М. – Тернопіль – АСТОН, 2006 – 384 с.

8. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Х. : ПП «ІГВІНІ», 2008. – 256 с.

9. Оборотов Ю. М., Крестовська Н. М., Крижанівський А. Ф., Матвєєва Л. Г. Теорія держави і права. Державний іспит.Ю. М.Оборотов,Н. М.Крестовська,А. Ф.Крижанівський,Л. Г.Матвєєва– Харків: Одіссей, 2008. 256 с.

10. Основи держави і права України: Підручник / За ред. проф. В. А. Орлинського, проф. В. К. Грищука, М. А. Мацька. – К. : Знання, 208. – 583 с.

11. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / [Пер. з рос.] О. Ф.Скакун – Харків: Консум, 2001. – 656 с.

12. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Енциклопедичний курс. Підручник. -Харків: Еспада, 2006. 776с.

13. Теорія держави і права. Академічний курс [Текст] : підручник / [Зайчук О. В. та ін. ; відп. ред. Зайчук О. В.]. - Київ : Юрінком Інтер, 2006. - 685 с.

14. Теорія держави і права: Академічний курс. Підручник. -К. : Юрінком Інтер, 2006. 688с.

15. Федоренко Г. О. Теорія держави і права: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення. – О. Г. ФедоренкоК. : КНЕУ, 2006. 232с.

ПРАВОВА ПОВЕДІНКА В СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Моральна агнозія як когнітивне порушення.дослідження нейробіологічної обумовленості соціальної незрілості та злочинної поведінки

2. Реферат Вивчення моделі патологічного потягу до ігор як однієї з форм залежної поведінки неповнолітніх та вивчення особливостей Я-концепції, що сприяють виникненню адиктивної поведінки (ігровий залежності) підлітків

3. Реферат Віктимна поведінка як психологічна проблема

4. Реферат ПІДПРИЄМСТВО У СТРУКТУРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

5. Реферат Економічна поведінка:до питання експлікації поняття

6. Реферат Педагогіка. Місце педагогіки в структурі суспільних наук

7. Реферат КОМУНІКАТИВНА ПОВЕДІНКА ІНІЦІАТОРА ПРИМИРЕННЯ: ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ

8. Реферат ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДЕВЕРБАТИВІВ У КОМУНІКАТИВНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ І ТЕКСТУ

9. Реферат Девіантна поведінка з точки зору культурології та когнітивні парадигми культури

10. Реферат ВНУТРІШНЯ КАРТИНА ХВОРОБИ В СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ХВОРИХ НА ЕПІЛЕПСІЮ