Новости

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА США

Работа добавлена:






ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА США на http://mirrorref.ru

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад « Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

РЕФЕРАТ

на тему:

«ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА США»

Роботу виконала:

Студентка 2 курсу ЮФ, група №3

Рзаєва Шафіга Вагіф кизи

Київ

ПЛАН.

  1. Загальна характеристика політичної системи США.
  2. Тип політичної системи СШАза різними критеріями.
  3. Інституційна складова політичної системиСША.
  4. Функціональна складоваполітичної системиСША.
  5. Ідеологічно-світогляднаполітичної системиСША.
  6. Порівняння з іншими подібними системами(Канада)
  7. Висновки, оцінка студента

1.Загальна характеристика політичної системи.

Сполучені Штати Америки — це найстаріша федерація у світі, яка складається з 50 штатів. Це президентська республіка й репрезентативна демократія. Керівництво регулюється системою стримувань і противаг, яка визначена конституцією Сполучених Штатів. Остання служить найвищим офіційним документом країни. Автори конституції, розробленої в 1787 році, хотіли добитися, щоб жодна людина, жодна група людей не мала б занадто багато повноважень, тому вони вдалися до ступеневої системи влади. В американській федеральній системі громадяни країни, як правило, підкорюються трьом рівням влади: федеральній, штатній і місцевій. Обов'язки місцевої влади розподілені між округом та муніципальною владою. На національному рівні влада ділиться на три незалежні гілки — судову, законодавчу і виконавчу.

Законодавча влада визначена першою статтею конституцією США, приймає нові і змінює вже існуючі закони. За конституцією, цим займається Конгрес — двопалатний парламент, що складається з Сенату і Палати представників. Члени обох палат безпосередньо обираються жителями штату, який вони представляють. У Палаті представників - 435 чоловік. Кількість представників від кожного штату залежить від кількості населення. Вибори в палату проходять раз на два роки. Сенаторів — 100: по два від кожного штату. Їх обирають на шестирічний термін.

Президент Сполучених Штатів може наглядати за діяльністю законодавчої влади. Він може накладати вето на прийнятий Конгресом законопроект, скликати спеціальні сесії і оголосити перерву в роботі Конгресу, тимчасово призначати чиновників на найважливіші посади, коли Конгрес знаходиться у відпустці, Конгрес не може скорочувати заробітну плату президента, поки він чи вона перебуває при владі

Судова влада може наглядати за діяльністю виконавчої влади. Вона може оголошувати закон неконституційним. Конгрес не може скорочувати зарплату судді, поки він чи вона займає посаду. Також голова Верховного суду очолює слухання з імпічменту президента.

  • Агентства Конгресу

Останнім часом роботи у Конгресі стає дедалі більше, і тому законодавці почали опиратись на поради і допомогу деякого числа допоміжних агентств. Серед них одне з найважливіших - Бюджетне агентство Конгресу. До його складу входить група експертів у галузі економіки та статистики, які допомагають законодавцям, надаючи їм незалежну думку про бюджетні пропозиції президента. Ще одне важливе агентство - Бібліотека Конгресу, що є одночасно дослідним центром і національною бібліотекою США. У ній, зокрема, містяться найцінніші історичні документи, в тому числі і Декларація незалежності і конституція.

Виконавча влада відповідає за виконання законів на всій території країни. Вона представлена в особі президента, віце-президента, кабінету міністрів і незалежних агентств. Глава виконавчої влади - президент - зобов'язаний піклуватися «про точне виконання законів», і «захищати конституцію». У цьому йому допомагає широка мережа федеральних департаментів і агентств - приблизно 4 млн чоловік.

  • Президент

Президент - глава держави і виконавчої влади, а також верховний головнокомандувач. В обов'язки президента входить укладання міжнародних угод, підписання і накладення вето на законопроекти, призначення членів кабінету, Верховного суду, послів, а також питання помилування. Завдяки статусу єдиної супердержави світу, президента США часто називають наймогутнішою людиною на планеті. Незважаючи на всю повноту влади, діяльність президента регулюється системою стримувань і противаг, закріпленої в конституції. І все ж останнім часом важливість міжнародної політики та роль, яку відіграють у ній США, істотно збільшили владу президента. Законодавча влада може наглядати за діяльністю президента. Вона може відмовитися прийняти законопроект, внесений президентом або його радниками, має затверджувати бюджет, оголошення війни і міжнародні угоди, може скасовувати вето президента і зміщати його з посади за допомогою процедури імпічменту, обирає переможця президентських або віце-президентських виборів, якщо жоден з кандидатів не заручився підтримкою більшості членів виборчих колегій. Президент повинен звітувати перед Конгресом про виконану роботу, виступаючи із щорічним зверненням «Про становище країни». Судова влада також може наглядати за діяльністю президента. Вона може оголошувати його розпорядження неконституційними. Під час процедури імпічменту голова Верховного суду стає президентом Сенату

  • Кабінет

Кабінет міністрів традиційно складається з віце-президента і глав 15 міністерств - сільського господарства, торгівлі, оборони, освіти, енергетики, охорони здоров'я, внутрішньої безпеки, міського розвитку, внутрішніх справ, праці, транспорту, фінансів, у справах ветеранів та юстиції, а також державного департаменту. Глави міністерств призначаються президентом і повинні бути затверджені більшістю в Сенаті. До складу кабінету за бажанням президента можуть бути внесені й інші департаменти. Міністри повинні працювати в постійному контакті з профільними комітетами Конгресу, який контролює їх бюджет і приймає закони; вони напряму впливають на роботу виконавчої влади.

  • Виконавче управління

Члени Виконавчого управління працюють безпосередньо з президентом. Після чергових виборів зазвичай, якщо до влади приходить інший президент, склад управління та його структура повністю міняються. Установи, що входять в управління, дають поради президентові і стежать за тим, як виконуються президентські розпорядження. Провідна роль віддається Раді національної безпеки (NSC) і Адміністративно-бюджетного управління (OMB). NSC розробляє рекомендації президенту по зовнішній і внутрішній політиці. Його головою є сам президент. Крім нього, до ради входять віце-президент, радник з національної безпеки, міністри оборони та фінансів, а також голова державного департаменту. OMB допомагає президентові у розробці федерального бюджету і планує видаткову його частину.

  • Віце-президент

Віце-президент - другий після президента чиновник у структурі виконавчої влади. Він стає головою держави, якщо президент не може продовжувати виконувати свої повноваження. Він є президентом Сенату, і у разі рівності голосів володіє вирішальним голосом. Віце-президент також головує на спільному засіданні Конгресу, коли підраховуються голоси колегії вибірників на президентських виборах. У XX столітті роль цього чиновника помітно зросла: віце-президента стали запрошувати на засідання уряду. У 1949 році Конгрес призначив віце-президента одним з членів Ради національної безпеки.

  • Незалежні агентства

У системі виконавчої влади є кілька адміністративних управлінь, діяльність яких виведена з-під формального президентського контролю. Вони є незалежними доповненнями до структури уряду і засновуються Конгресом для надання спеціальних послуг та допомоги владі. Серед них - Центральне розвідувальне управлінняпоштова служба і Агентство з охорони навколишнього середовища.

Судова влада дає тлумачення законів, прийнятих Конгресом. Вона складається з Верховного суду і федеральних судів нижчих інстанцій. Трактуючи закони, суд може прийти до висновку, що той чи інший закон, в тому числі і прийнятий окремими штатами, порушують конституцію.

  • Верховний суд

Верховний суд США - суд вищої інстанції. Його рішення не підлягають апеляції і можуть бути змінені тільки іншим рішенням Верховного суду чи поправками до конституції. Число членів Верховного суду визначається Конгресом, проте з 1869 року їх число незмінне - дев'ять. Кандидатури вносить президент, після чого їх має затвердити Cенат. Членство у Верховному суді довічно, проте судді можуть піти у відставку, на пенсію або бути зняті з посади. Головний обов'язок Верховного суду - вивчати закони і дії уряду з тим, щоб вони не порушували конституцію. Президент може наглядати над судовою владою. Наприклад, він призначає суддів та може оголошувати про помилування засуджених злочинців Законодавча влада також може наглядати за діяльністю судової влади. Вона призначає федеральних суддів, може знімати суддів з посади, може вносити поправки до конституції та змінювати розмір і структуру судів нижчих інстанцій та встановлює бюджети судів.

  • Суди нижчих інстанцій

Нарівні з установою Верховного суду третя стаття американської конституції закликає Конгрес створити суди нижчих інстанцій для інтерпретації федеральних законів локально. У відповідь конгрес створив деяку кількість окружних і апеляційних судів, а також спеціальних судів, наприклад, податкового. У США існують 94 окружні суди. У їх юрисдикції - федеральні кримінальні та цивільні справи. В Америці також є 13 апеляційних судів - по одному на 11 Інституційна складова політичної системи (центральні органи влади)

географічних регіонів, один - в окрузі Колумбія і один - для розгляду справ із спеціальних судів нижчої інстанції. У ці 13 судів справи надходять з федеральних окружних судів. Проте більшість судових справ у США - в тому числі й кримінальні - розглядаються в судах штату на основі законів штату, які можуть сильно відрізнятися в різних регіонах (наприклад, смертна кара).

  1. Тип політичної системи за різними критеріями (форма державного правління, форма державного устрою, форма політичного режиму).

США президентська республіка й репрезентативна демократія. Керівництво регулюється системою стримувань і противаг, яка визначена конституцією Сполучених Штатів. Остання служить найвищим офіційним документом країни. Автори конституції, розробленої в 1787 році, хотіли добитися, щоб жодна людина, жодна група людей не мала б занадто багато повноважень, тому вони вдалися до ступеневої системи влади. В американській федеральній системі громадяни країни, як правило, підкорюються трьом рівням влади: федеральній, штатній і місцевій. Обов'язки місцевої влади розподілені між округом та муніципальною владою. На національному рівні влада ділиться на три незалежні гілки — судову, законодавчу і виконавчу.

3.Інституційна складова політичної системиСША.

Президент і уряд. Президентська влада, тобто величезний військово-бюрократичний апарат, очолюваний президентом, являє собою за сучасних умов найважливішу політичну установу, за допомогою якої монополістичний капітал США здійснює свою внутрішню і зовнішню політику.   Конституція США наділила президента широкими повноваженнями, чим поставила його на чолі так званої “виконавчої гілки влади”. Однак, конституційні повноваження є лише частиною влади, яку фактично отримав президент з початку епохи імперіалізму.   За конституцією, президентом може бути природжений, а не натуралізований громадянин США, який досяг 35-річного віку і проживає безвиїзно у межах США не менше 14 років. Встановлено також, що президент і віце-президент не можуть бути мешканцями одного штату. Однак поряд із цими конституційними вимогами, які пред'являються до кандидатів на посаду президента, на практиці з'явилася ціла низка інших вимог. Практично кандидатом у президенти може бути висунутий лише один з видатних політичних діячів двох головних партій.     Президент США поєднує у своїх руках повноваження голови держави і голови уряду. Він безконтрольний, безвідповідальний і практично незмінюваний. Президент керує величезним військово-бюрократичним апаратом, не несе жодної відповідальності перед Конгресом;   Уряд США, який зветься Кабінетом, очолюється президентом. Конституція ні слова не говорить про Кабінет, але вже з президентства Вашінгтона (1789-1797 pp.) Кабінет міцно увійшов у державний звичай.   Уряд - Кабінет складається з секретарів (міністрів), і призначається президентом за “порадою і згодою Сенату”. Це означає, що сенат більшістю у 2/3 голосів повинен затвердити призначений президентом уряд, але фактично верхня палата конгресу ніколи не відмовляє президенту у затвердженні його пропозицій. Члени Кабінету - секретарі не є членами Конгресу. Вони цілком і повністю підлеглі президенту і працюють під його керівництвом.   Зараз до складу Кабінету входять 12 секретарів: Державний секретар (міністр іноземних справ), міністр фінансів, міністр оборони, міністр юстиції (генеральний атторней), міністр транспорту, міністр внутрішніх справ, міністр сільського господарства, міністр торгівлі, міністр праці, міністр охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення, міністр житлового і міського будівництва. Окрім того, на запрошення президента на засіданнях Кабінету присутні американський представник в ООН, директор адміністрації з іноземних операцій, директор управління мобілізації, директор Бюро Бюджету, голова комісії громадської служби, помічник президента.     У теперішній час до цього апарату входять центральні відомства: Бюро бюджету, канцелярія Білого дому, Рада національної безпеки, Управління мобілізації для оборони, Рада економічних консультантів і Дорадчий комітет при президентові з питань урядової організації, Центральне розвідувальне управління тощо.Президент.Будучи главою держави і главою уряду, Президент США наділений достатньо широкими повноваженнями. Передусім він стоїть на чолі величезного державного апарату, який нараховує 2,5 млн громадських службовців, з яких приблизно 1500 чиновників федеральних відомств отримують призначення на посаду безпосередньо від президента або за його участі..   Повноваження Палати представників і Сенату. Кожна палата Конгресу має право законодавчої ініціативи з будь-яких питань, за винятком фінансових законопроектів; останні повинні бути запропоновані в Палаті представників. Таким чином, має місце факт, що великі штати мають змогу більшою мірою впливати на стан державної казни, ніж малі. Разом із тим, на практиці кожна палата може голосувати проти законопроектів, прийнятих іншою палатою. Сенат може не ухвалити фінансовий або будь-який інший законопроект. Палата представників може запропонувати до нього поправки, які змінюють його суть. У цьому разі, для набуття законопроектом сили закону, узгоджувальна комісія, до складу якої входять члени обох палат, повинна запропонувати компромісне рішення, яке задовольняє обидві сторони.   Сенат також має свої особисті права, в тому числі право більшістю у дві третини голосів затверджувати призначення Президентом вищих посадових осіб у федеральному уряді, а також ратифікувати усі угоди. Негативна реакція будь-якої палати нейтралізує дії виконавчої влади.     Широкі повноваження Конгресу сформульовані у восьмому параграфі Конституції: встановлювати та стягувати податки; за-ключати займи для поповнення державної казни; встановлювати правила і обмеження у торгівлі між штатами і у зовнішній торгівлі тощо, усього сімнадцять пунктів.   Деякі з цих повноважень у наш час застаріли, наприклад, прокладання поштових шляхів, але вони продовжують діяти. Десята поправка встановлює певні межі компетенції Конгресу, уточнюючи, що повноваження не надані урядові союзу, зберігають за штатами. Крім цього, Конституція прямо забороняє Конгресу вирішувати низку конкретних питань. Конгрес не має права: припиняти дію конституційних гарантій недоторканності особи, за винятком окремих ситуацій під час заколота або вторгнення; оподатковувати громадян прямими податками, інакше, ніж на підставі вже здійсненого перепису; санкціонувати введення будь-яких станових титулів тощо, усього сім пунктів.

4.Функціональна складова (форми і методи здійснення влади)

За конституцією США, прийнятою в 1787 році, певні повноваження для здійснення державної влади передані федеральному уряду США. Державні повноваження, не визначені для передачі у ведення федерального уряду конституцією, здійснюються штатами США. У конституції США закладений принцип розділення влади, по якому федеральний уряд складається із законодавчих, виконавчих і судових органів, що діють незалежно один від одного.

Найвищий орган законодавчої влади — двопалатний Конгрес США:

  • нижня палата — Палата представників;
  • верхня палата — Сенат.

Найвищий орган виконавчої влади — президент США. Президент — глава держави, головнокомандувач збройними силами. Існує посада віце-президента. Більш ніж 200-літня історія розвитку конституційного права США показує, що повноваження виконавчої гілки влади постійно розширювались. Президентська влада почала домінувати над Конгресом ще з кінця XIX ст. Траплялися періоди, наприклад, зокрема у 1970-ті роки, коли президентська влада послаблювалась, але такі періоди були короткі. Як зазначає колишній радник президента Дж. Ріді, президентська влада є «фокусом» американського життя.

Найвищий орган судової влади — Верховний суд США. Основні політичні партії — республіканська і демократична. Також існує багато інших, дрібніших партій.

Зовнішня політика США направлена на досягнення двох основних цілей — на забезпечення безпеки держави та її громадян і на забезпечення добробуту громадян країни. В умовах сучасного світу американська зовнішня політика тяжіє до гегемонії, що обумовлене руйнуванням біполярної (за участю СРСР) системи міжнародних відносин.

Збройні сили.Нині збройні сили США залишаються одними з найбільших у світі. Військовий бюджет США на 2010 рік становив 668 млрд доларів США. Збройні сили США включають армію (сухопутні війська), Військово-повітряні сили, Військово-морські сили, Корпус морської піхоти і Берегову охорону. За даними на квітень 2007 року, 1 426 700 чоловік проходили службу в регулярних частинах збройних сил і 1 458 500 чоловік в резервних формуваннях.    5.Ідеологічно-світоглядна (переважаючий тип політичної культури, ідеології тощо)

При проведенні порівняльного аналізу американської політичної культури і політичних культур континентально-європейського типу, приміром, необхідно враховувати, що в США формування політичної культури після завоювання незалежності в 1770 році відбувалося за більш сприятливих умов, чим у Європі. Феодальних пережитків у США було незрівнянно менше, ніж у Старому Світі. Таким чином, політична культура США споконвічно несла в собі значно менше слідів феодального минулого. У американської буржуазії не було, як у європейської, потужного суперника в особі феодальної аристократії. Американська буржуазія не випробувала такого тиску з боку робочого руху, як європейська.

Інша особливість національної історії США – поступовість освоєння континенту і включення до складу держави різнорідних у культурно-політичному відношенні регіонів. Ця особливість також впливала на політичну культуру даної країни, визначаючи наявність регіональних політичних субкультур. Крім того, необхідно додати, що США утворювались як країна іммігрантів. Отже, політична культура США постійно зштовхувалася з новими елементами, носіями яких були іммігранти з різних країн. А це жадало від держави пропаганди ідеології «американізму».

Всі зазначені особливості обумовили відносну децентралізацію політичної влади, аморфність політичних партій, орієнтацію із самого початку на узгодженість політичних дій, а не на насильство, сміливість у політичному експериментуванні. Ці риси характерні для американської політичної культури. Континентально-європейські політичні культури виглядають декілька інакше. Історія розвитку європейських країн обумовила перевагу еклектичності в їхніх політичних культурах. Розходження поступово згладжуються, але час від часу вони дають про себе знати.

Геополітичні чинники мають не менше важливе значення для процесу формування політичної культури. Якщо розглядати вплив їх на прикладі США, то можна констатувати, що Сполучені Штат розвивалися у віддаленні від Європи й Азії як центрів політичної сили і культури. Це забезпечувало безпеку США і визначало характер відносин з іншими країнами. Пригадаємо розхожу фразу американських політиків: «Національні інтереси США вищи над усім!». Якщо додати до цього відносну слабість сусідів, із якими США припадало взаємодіяти на півночі і півдні, то можна зробити висновок: ніщо не перешкоджало формуванню гіпертрофованих уявлень американців про власну значимість. Специфіка геополітичного положення США визначила дуже важливий для формування їхньої політичної культури наслідок: США практично не знали війн. Аж до кінця XIX сторіччя вони не мали регулярної армії, звідси відсутність жорстких, мілітаристських традицій у політичній культурі. Діяльність, пов'язана з військовою сферою, сприймається американцями як свого роду бізнес. У Європі й Азії (на відміну від Америки) для розвитку мілітаристських традицій склалися усі відповідні умови.

6.Порівняння з іншими подібними системами.

Основні відмінності в політичних системах США та Канади

Серед визначальних рис двосторонніх взаємин головними є ті, що мають усталений характер. Будь-яка міждержавна взаємодія відбувається в межах певної історично сформованої системи цінностей і в сталому геополітичному середовищі. Така духовна і природна єдність у взаємодії створює рамки і форми можливих взаємин.

З геополітичної точки зору США й Канада відзначаються материковою замкненістю й океанічною відкритістю, що зумовлює їх обопільне прагнення, підтримуючи континентальне сусідство, зміцнювати трансокеанічні зв’язки. Це – приклад геополітичної моделі, що ставить соціальну взаємодію в жорсткі геополітичні рамки.Північна Америка є монолітним геополітичним утворенням, дві третини території якого займають Сполучені Штати й Канада. Від інших центрів геополітичної взаємодії їх відокремлюють два океани. Відтак, незмінна геополітична структура зводить до мінімуму варіанти їх соціальної взаємодії.

Наступна рамкова характеристика канадсько-американських відносин має культурно-історичний характер. Історія визначила певний тип канадсько-американських стосунків і причетність обох народів до спільної історико-культурної формації, що зумовлює відданість цих націй єдиній системі цінностей.

У політичному сенсі стосунки Сполучених Штатів і Канади характеризуються поступовим формуванням єдиної політичної спільноти поруч із регіональним господарським комплексом. Оборона є первинною і основною функцією політичної системи. Тому тісне військове співробітництво США й Канади є запорукою подальшого політичного об'єднання. На теренах Північної Америки склався спільний канадсько-американський оборонний комплекс, який характеризується такими рисами.

По-перше, обидві держави мають однакові військові інтереси та уявлення, що передбачає спільність у царині ідентифікації загроз.Так, головне положення канадської військово-політичної доктрини наголошує на тому, що двома стратегічними імперативами Канади є захист національного суверенітету та Північної Америки. Обидві нації усвідомлюють, що спільний захист континенту від зовнішніх загроз відповідає їх інтересам. Підтвердженням служить наявність такого інституту, як Північноамериканська організація аерокосмічної оборони (NORAD).

По-друге, склався спільний канадсько-американський ВПК, підвалини якого було закладено Огаденберзькою (1940) і Гайд-Парківською (1941) угодами. На початок 1990-х років діяло близько 200 угод, покликаних регулювати військово-політичну кооперацію, що набула сталих інституційних форм.

По-третє, оборонне співробітництво між Сполученими Штатами й Канадою сягнуло найвищого рівня – створення спільних інституцій. Канадська і американська політичні системи фактично єдині стосовно первинної і основної функції – оборони, що цілком забезпечує подальше формування регіональної політичної спільноти.

Важливою особливістю канадсько-американських взаємин є спільність поглядів на ключові проблеми міжнародних стосунків. Крім того, обидва національні актори діють у єдиному «оперативному полі», що зумовлює подібність зовнішньополітичних дій, реакцій, оцінок. Означене поле послідовно включає Північну Америку, Атлантичну та Тихоокеанську спільноти та, зрештою, кризонебезпечні регіони посткомуністичного і третього світу. Наявність зовнішньополітичного консенсусу певною мірою пояснює відсутністю спільних канадсько-американських інституцій узгодження позицій та прийняття рішень.

Мають місце й певні політико-ідеологічні відмінності. Суспільна ідеологія Канади перебуває під впливом британського торизму, що зумовлює відданість багатьох канадців принципу корпоративізму – на противагу індивідуалізму американців. Гуманістично-етатистські погляди Нової демократичної і, почасти, Ліберальної партій також набувають поширення. На прикладі канадсько-американських міждержавних взаємин виникла специфічна ідеологічна модель, коли одна глобальна ідеологія розгортається в межах певної історико-культурної формації, вирізняючи закладені в ній екстреми, які водночас доповнюють і протистоять одна одній. Корпоративістський лібералізм Канади та індивідуалістський лібералізм Сполучених Штатів окреслюють спектр можливих концепцій лібералізму в межах єдиної ліберальної доктрини, привнесеної з Британії разом із християнсько-ліберальною системою цінностей.

7.Висновки, оцінка студента

Як відомо, політична система целенаправлена на управління суспільними процесам. Це досягається тим, що частки і елементи політичної системивпливають на людей, визначаючи відповідну спрямованість їх політичнійдіяльності, виробляючи політичні правила поведінки. Ефективність діїполітичної системи на людей багато в чому залежить від рівня гласності і відвертості політичної інформації, поширюваної засобами масовоїінформації. Нині США вступили в епоху інформативності. Інформація стаєосновним соціальним і політичним продуктом і одній з головних цінностейамериканського суспільства.

Правове регулювання засобів масової інформації (ЗМІ) Б США здійснюєтьсяконституцією, Законом про комунікацію (1934 р.), Законом про свободуінформації (1974 р.), а також судовими прецедентами. Конституція США,проголошуючи свободу слова і друку (поправка I), гарантує вільнепоширення політичної інформації в суспільстві.

У США функціонує потужна система засобів масової інформації (75 програм телебачення, більше 11 тыс, періодичних видань, мільйони відеозаписів і так далі).Причому мі державних, ні партійних телекомпаній і періодичнихвидань в США не існує. За допомогою потужних засобів масової інформаціїполітична інформація поширюється на всю країну, охоплюючи кожну людину,

забезпечуючи взаємодія між людьми і їх суспільними об'єднаннями, міжгромадянами і державою. Політична інформація залучає широкі маси довирішення державних і суспільних справ. Без сучасних ЗМІ політичнасистема не змогла б ефективно залучати громадян до державної політики.За допомогою ЗМІ можна направити маси на певні соціальні орієнтири.

Для виявлення громадської думки проводяться опити населення. Інститутопитів громадської думки вперше зародився в США. В даний час в країнііснує безліч фірм, організацій, що займаються суспільним опитом(найбільш відомі Дж. Геллапа, Л.Харріса). Закон вимагає, щоб результатиопиту громадської думки протягом 72 годин були представлені в бібліотекуКонгресу США.

Опити громадської думки, як політичний інститут, виконують двояку роль.З одного боку, вони дозволяють органам держави виробити оптимальнупозицію в стосунках з політичними партіями, суспільними об'єднаннями,соціальними групами. Громадська думка виступає як індикатор процесів, щойдуть в суспільстві.З іншої - опити громадської думки створюютьзворотний зв'язок громадян з державою. Громадська думка впливає наконгресменів, президента республіки і інші державні органи, вимушуючи їх

своєчасно ухвалювати рішення, знаходити якнайкращі шляхи здійсненнязавдань, що стоять перед суспільством.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА США на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Політична свідомістьта політичні ідеології

2. Реферат Політична розвідка на міждержавному рівні

3. Реферат Політична стабільність в умовах наздоганяючої модернізації:виклики та орієнтири

4. Реферат Суспільно-політична діяльності історичної особи: Петро Могила

5. Реферат Виборчі технології та політична реклама як інструмент становлення політичного лідера

6. Реферат ПОЛІТИЧНА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ ЯК ГАРАНТІЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА СТАБІЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

7. Реферат Система права и правовая система, современное понимание из соотношения

8. Реферат Понятие, функции, система народовластия в система самоуправления

9. Реферат Специальные налоговые режимы: Упрощенная система налогообложения, Единый налог на вмененный доход, Патентная система налогообложения

10. Реферат Система измерения газа в топке. Автоматизированная система контроля температуры в топке энэргогенерирующего комплекса