Новости

Міжнародні відносини України з Аргентиною

Работа добавлена:






Міжнародні відносини України з Аргентиною на http://mirrorref.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

Університет митної справи та фінансів

Факультет: фінанси, банківська справа та страхування

Кафедра: фінанси

Україна в системі міжнародних відносин

Міжнародні відносини України з Аргентиною

Перевірив:                                                                    Виконала:

Кандидат історичних наук                                         студентка ФК-16-1

Доцент кафедри філософії та                                     Онопченко Любов

соціально-політичних дисциплін

Чечельницька  Г. В.

                               Зміст

  1. Вступ
  2. Історичний розвиток Аргентини
  3. Особливості економічного та політичного розвитку
  4. Тенденції соціального та культурного розвитку
  5. Перспективи взаємин з Україною
  6. Літературні джерела

                                           Вступ

На сучасному етапі розвитку України однією з проблем, які має вирішувати наша держава як повноправний суб’єкт міжнародних відносин, є активізація участі у широкомасштабних зовнішньоекономічних відносинах із країнами різних континентів. Нині Україна найбільш плідно співпрацює з країнами Європи та Азії, проте недостатньо використовуються потенціальні можливості розширення зовнішньополітичних і зовнішньоторговельних відносин із країнами Африки, Океанії та Латинської Америки. Перед Україною постала проблема пошуку власної принципово нової моделі економічних відносин із країнами Латинської Америки, які все активніше беруть участь у світових економічних процесах і є активними учасниками на світових торговельних ринках. Країни Латинської Америки нині виділяються як виробники багатьох видів сільськогосподарської і промислової продукції. Вони виробляють близько 10 % світового виробництва сільськогосподарських товарів, мають близько 50 % світових запасів лісових ресурсів, понад 50 % - рідкісних елементів, 30 % - чорних металів, 25 % - кольорових металів, 18 % - запасів нафти. Країни Латиноамериканського регіону давно вже не “бананові республіки”, у деяких із них створено сучасні виробництва на базі новітніх технологій. Вони є постачальниками багатьох товарів не тільки сировинної орієнтації, але й високоякісних конкурентоспроможних готових виробів обробних галузей на світовий ринок. Ці країни є також потенційними ринками збуту українських товарів, особливо промислового значення. Тому зовнішньоторговельні відносини з країнами Латинської Америки повинні орієнтуватися на розширення взаємовигідних економічних зв’язків, особливо такою країною є Аргентина.

                Історичний розвиток Аргентини

Своїм корінням історія Аргентини уходить у глибоке минуле. У 1516 іспанський мореплавець Хуан Діас де Соліс вперше висадився на берегах Ла-Плати. Він відвідав невеликий острівець в естуарії Ла-Плата і дав йому ім'я Мартін-Гарсія; згодом цей острів став важливим стратегічним пунктом, базою військового флоту Аргентини. Під час висадки на березі ріки Уругвай де Соліс був убитий індійцями, а його супутники повернулися до Іспанії. Чотири роки опісля, в 1520, в цей обширний естуарій проник Фернан Магеллан, португальський мореплавець і дослідник на службі у короля Іспанії, проте, переконавшись, що це не морська протока, що веде в Тихий океан, він повернув на південь і продовжив кругосвітню подорож. 

Однак вже через шість років у 1526 році, мандруючий по Атлантичному океану Себастьян Кабот потрапив до заливу Ла-Плата,а, пройшовши цей затоку, попрямував далі по річках Парана і Парагвай. 

Віце-королівство під назвою Ла-Плата, столиця якого знаходилася в Буенос-Айресі, виникло в 1776 році на території сучасної Болівії, Аргентини, Парагваю і Уругваю. У той час як йшла жорстока війна з Наполеоном, по захопленню рішення Віце-королівства, було прийнято Англією.

Уже в 1806 році Англійці атакували Буенос-Айрес. Однак іспанцям вдалося захистити власну столицю і вигнати нахабних загарбників.

Дев'ятого липня 1816 року була підписана декларація про незалежність королівства Ла-плата відІспанії. Далі території нинішніх Уругваю, Парагваю і Болівії не захотіли визнавати момент верховенства Буенос-Айреса над усіма ними. Саме з цієї причини, вони вирішили створити у себе власний і самостійний уряд. За підсумками розбіжностей в 1826 році прийняли конституцію, за якою вся величезна територія, на якій знаходився і сам Буенос-Айрес, приймала статус конфедерації і ставала Федеративною республікою Аргентиною.

Першим цивільним президентом країни став в 1826 Бернардіно Рівадавія, лідер унітаріїв, якому вдалося здійснити цілий ряд реформ, що стосувалися народної освіти, церкви, судової системи і соціальної сфери. Проте, будучи прихильником нової конституції, що закріпила принцип централізованої держави, він не користувався підтримкою каудільо - цивільних або військових глав провінцій, які володіли на місцях практично необмеженою владою; все це привело до того, що в 1827 Рівадавія був вимушений піти у відставку. Спроба президента ввести в дію конституцію в провінціях викликала запеклий опір федералістів і повергнула країну в хаос, який закінчився приходом до влади генерала Хуана Мануеля Росаса; цей перший диктатор Аргентини мав великий авторитет серед гаучо. Протягом ряду років (1829-1952), що увійшли до історії як «епоха кривавого Росаса», в провінції Буенос-Айрес правили федералісти, а Росас був абсолютним диктатором. Кінець кінцем він був повалений коаліцією, яку очолив одного з його колишніх союзників генерал Хусто Хосе Уркіса. 

Надалі вся історія нової країни ознаменувалася стрімким розвивитком галузі сільського господарства, за рахунок чого Аргентині вдалося перетворитися в одного з найбільших в усьому світі експортерів не тільки одного м'яса, а й зерна. Правда, найбільша частина земель країни була в руках заможних вихідців з Європи. Саме з цієї причини, до початку двадцятого століття, невдоволення серед селянського стану, стало занадто сильно і швидко наростати. Величезна соціальна напруженість в Аргентині призвела до того, що в 1930 році стався державний переворот. Тоді вся влада виявилася в руках генерала на ім'я Хосе Фелікс Урібуру, що обрушила на радикалів, опозицію і робочих хвилю репресій. Аж до того часу, як у 1943 році стався військовий переворот, в Аргентині йшло активне протистояння режиму Урібуру і відчайдушно незадоволених громадян країни.У рокиДругої Світової війни, майже все населення країни зважилося виступити в якості противників правлячої верхівки. При цьому найголовнішою особою даних подій довелося стати генералу на ім'я Педро Рамірес Пабло. Правда, даний правитель теж не знайшов у народі ніякої підтримки. Найбільшого успіху в наступні роки в даному питанні вдалося досягти президентунаім’я  Хуан Домінго Перон. Однак даний правитель вирішив взяти курс на активну індустріалізацію економіки, цим він підірвав с сільськогосподарський сектор. Саме це призвело до того, що президент став повалений.

Диктатура, репресії і економічна криза. Військова хунта, що дійшла влади, розпустила конгрес і припинила діяльність всіх політичних організацій. Під гаслом «процесу національної реорганізації» (так сама диктатура іменувала свою діяльність) посилилися репресії, що мали на меті розправитися з підпільниками і іншими «підривними елементами». В ході репресивної «брудної війни» до 30 тисяч аргентинців, включаючи студентів, профспілкових діячів, представників інтелігенції і політичних супротивників режиму, зникли, схоплені поліцією або військовими, які не утрудняли себе навіть видимістю судових процесів. Цих людей кидали в таємні застінки і піддавали тортурам.

До початку 1985 Аргентина одержала (у вигляді нових позик і відстрочення по виплатах старих позик) біля 7 млрд. дол. Інфляція продовжувала стійко рости, досягнувши до червня 1000% в рік. Уряд висунув нову програму - «План аустраля». По цьому плану колишню грошову одиницю - песо - замінювала нова - аустраль (1 аустраль = 1000 песо); крім того, програма включала введення режиму жорсткої економії, заморожування заробітної платні, зростання податків і зниження витрат на суспільні потреби. Інфляція тимчасово сповільнилася (одночасно з різким падінням виробництва), але до середини 1988 ціни знову поповзли вгору із швидкістю більше 1000% в рік. Була введена нова програма жорсткої економії, «Аустраль-II», але її ефект виявився слабким і недовговічним.

 Новий уряд відмовився від ідей перонізму і попередив населення Аргентини, що воно повинне приготуватися до «серйозної хірургічної операції без анестезії». Менем – новий президент (1989) , мав проект неоліберальних економічних реформ, що мали на меті створення вільного ринку і включаючих приватизацію державних підприємств, що на увазі далеко йде, припинення державного регулювання економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі і заохочення іноземних інвестицій; крім того, планувалися реформи на ринку праці з метою урізувати повноваження профспілок, які здебільшого контролювалися пероністамі. Нову економічну програму Менема завершував прийнятий в 1991 план створення конвертованої валюти - нового песо, еквівалентного долару. З інфляцією вдалося швидко справитися.

   Особливості економічного та суспільного розвитку

Аргентина, ймовірно, більше, ніж будь-яка інша латиноамериканська країна, схильна до різких змін думок та настрою. Десять років тому вона продемонструвала динамічний ривок до ХХІ сторіччя, стала для всієї Південної Америки прикладом економічної лібералізації й поліпшення контактів зі Сполученими Штатами. Тим часом економічна ситуація в Аргентині наразі починає поліпшуватися. За прогнозами, валовий внутрішній продукт у 2004 р. мав зрости на 7-8%. Активне сальдо в першому кварталі 2004-го сягнуло $1,4 млрд. Доказом одужання фінансової системи Аргентини є швидке скорочення обсягів неповернення боргів і збільшення кредитування протягом 2003 р. на 40%. Нині його обсяг становить 7% ВНП, але це тільки 40% його докризового рівня. Темпи зростання досить значні порівняно з теперішніми латиноамериканськими стандартами, проте загальний рівень економіки є набагато нижчим, ніж раніше. Подібна динаміка повинна продовжуватися протягом наступних 10 років, щоб країна досягла стану процвітання, яким аргентинці насолоджувалися в 1998 р. Рівні добробуту та зайнятості впевнено збільшуються, однак 60 відсотків аргентинців і нині живуть нижче межі бідності, а безробіття офіційно сягає 20%. Поточне економічне відновлення спирається на три чинники. Перший - рішуча девальвація аргентинського песо, втрата ним понад двох третин своєї вартості порівняно з доларом. У результаті Аргентина стала експортоспроможною країною, особливо стосовно такої продукції, як соя, сира нафта і деяка індустріальна сировина. Надзвичайно дешеве песо перетворило Буенос-Айрес (і певною мірою інші регіони країни) на популярне місце міжнародного туризму, заохочуючи швидкий ріст готелів та інших об'єктів із обслуговування туристів, які мають тверду валюту. Другий чинник економічного відновлення Аргентини полягає в інтенсивному використанні основного капіталу, накопиченого протягом 90-х, коли країна була бенефіціантом $120 млрд. прямих іноземних інвестицій. І, нарешті, третім найважливішим чинником економічного росту є відродження низки галузей заміщення імпорту, котрі виробляють товари щоденного вжитку. Такі галузі в багатьох випадках фінансовані доларами, які Аргентина тримала поза банківською системою (там депозити були заморожені понад два роки). Певною мірою подібний крок також призводить до росту неофіційної економіки. Чи довго триватиме економічний ріст і низька інфляція без проведення ринкових реформ? Центральний банк повинен тепер підтримувати політику плаваючого курсу песо. До речі, за такого режиму досить відкрита економіка Мексики наразі досягла успіху в підтримці на потрібному рівні інфляції. Але чи зможе Аргентина, з її частково закритою економікою, бути настільки ж успішною? У всіх сучасних капіталістичних системах діє практика щорічного повторного інвестування близько 14% валового внутрішнього продукту для відновлення основного капіталу. Протягом 1990-х Аргентина, завдяки високому рівню прямих іноземних інвестицій, дотримувалася такої практики винятково добре, реінвестуючи в середньому 20% на рік. Але й тоді інвестиційні вкладення мали компенсувати низький рівень інвестування попередніх десятиліть. Сьогодні ж Нестор Кіркнер та міністр фінансів Роберто Лавагна вважають, що економіка країни може зростати до 4% на рік і без істотних вливань іноземних фінансів. Чи є правильним їх припущення - невідомо, оскільки це залежить, поза іншим, від експорту таких зернових культур, як соя та пшениця, світовий попит на які може змінюватися. До того ж після тривалого потужного зростання в першому кварталі 2004 р. розвиток економіки почав уповільнюватися, що певною мірою унеможливлює її подальше відновлення. Додає проблем і суперечлива урядова політика щодо розвитку певних сфер та галузей економіки. Наприклад, дворічне заморожування норм споживання електрики значно стримує інвестиції в промисловість та її інноваційну спрямованість. Кілька років тому аргентинський економіст Альдо Феррер видав книгу "Давайте жити на власних ресурсах", де описана стратегія розвитку Аргентини. Учений зазначає, що політика нинішнього уряду не забезпечує процвітання, до якого країна була історично привчена. Нова квазіавтаркія має соціально-економічні й політичні виміри. Щоб виживати, чимало аргентинців спрямували свої зусилля в напівзаконну або навіть цілком незаконну діяльність. Суттєво збільшилася кількість правопорушень та організованих злочинів, поширився тіньовий обіг зброї і наркотиків, почастішали викрадення людей задля викупу. Неофіційна аргентинська економіка здійснює підроблення товарів багатьох світових брендів, незаконне копіювання програмного забезпечення, виробництво музичних дисків та відеокасет. Порушення Аргентиною угод з іноземними інвестиційними компаніями стало важливим повідомленням міжнародному інвестиційному співтовариству. У 2002-му і 2003 рр. в країну інвестувалося з-за кордону тільки близько $1 млрд. Якщо так продовжуватиметься і надалі, то ще до кінця десятиліття Аргентина потерпатиме від серйозного зменшення основного капіталу. За три роки, що минули після дефолту, країна не завершила переговорів з кредиторами майже на $100 млрд. зовнішнього боргу. У червні 2004 р. уряд запропонував схему реструктуризації боргу, котра полягає в обміні $100 млрд. колишніх боргових зобов'язань на $40 млрд. нових, включно з несплаченими належними відсотками. Більшість кредиторів відхилила пропозицію, вважаючи, що таким чином буде відшкодовано тільки 23-25 центів за долар, враховуючи такі фактори, як відсоткові ставки на альтернативних інвестиціях, ризики, інфляція. У світлі недавнього фінансового покращення кредитори вимагають збільшити відшкодування. Посилюється тиск на аргентинське керівництво з боку міжнародної спільноти. На вимогу групи семи націй G7 і МВФ Аргентина в лютому 2004 р. мала найняти три інвестиційні банки - Merrill Lynch, Barclays і UBS, з допомогою яких виробити нові пропозиції щодо реструктуризації боргу. Ринкові аналітики вважають, що Нестор Кіркнер усе ж таки погодиться з пропозицією кредиторів, оскільки інакше Аргентину очікує уповільнення росту економіки. З огляду на це ціни на облігації підвищилися до рівня, небаченого від часів дефолту. Тривала суперечка з кредиторами перешкоджає вкладенням іноземних і місцевих корпорацій. Попит на кредит залишається слабким попри те, що облікова ставка в Аргентині набула історично найнижчого рівня - 6,7%. Обсяги інвестицій дотепер ще на 31% нижчі рівня 1999 р., а кілька великих транснаціональних корпорацій заявили, що вони виводять свої капітали з країни. У той час, як уряд наполягає на тому, щоб розмір активного сальдо не перевищував 3% ВНП, представники кредиторів називають цифру не менше 4%, оскільки інакше неможливо виплатити борги. Дехто з найрадикальніших кредиторів навіть вимагає, щоб Аргентина підвищила своє активне сальдо до 6,5% ВНП. Водночас, існує ще й чималий внутрішній борг Аргентини. Нестор Кіркнер підписав декрет про реструктуризацію близько $17 млрд. боргу місцевим пенсійним фондам. Погоджено обміняти близько $15 млрд. невиконаних зобов'язань і відсотків за ними на нові, відкориговані щодо інфляції зобов'язання в песо терміном на 42 роки із щорічною відсотковою ставкою 5,96%. Фонди також обміняють казначейські зобов'язання, які примусово прийняті ними наприкінці 2001 р., на нові (з урахуванням інфляції) за ставкою 2%. Варто відмітити, що програмами приватних пенсійних фондів охоплено близько 10 млн. аргентинців. Зниження вартості заощаджень викликало серед населення значну зневіру, втрату очікувань одержувати пристойну пенсію. Перед аргентинськими політиками і суспільством постає питання: чи існує шлях для Аргентини, здатний знову вивести країну на міжнародні ринки капіталу? Відповідь на нього вимагатиме певної переоцінки цінностей як політичними діячами Аргентини, так і іноземними інвесторами. Потужний спосіб досягти цілі - відкинути модель розвитку за рахунок боргу, що перешкоджає Аргентині повною мірою реалізувати її потенціал. Досвід багатих країн підказує, що коли боргові суми спрямовуються для фінансування вигідних інвестицій у приватний сектор, розвиток може відбутися. Натомість у випадку більшості країн, що розвиваються, борг використовується для фінансування урядового марнотратства та підтримання статус-кво. Мабуть, настав час зменшити роль уряду у створенні боргу, що має призвести до кращих політичних рішень, мудріших інвестицій та реального розвитку країни. Світова історія подібних до аргентинського боргових неплатежів свідчить, що найчастіше між дефолтом і реструктуризацією боргу минає понад 10 років. Протягом цього періоду сторони перебувають у процесі болісних спроб досягти взаємоприйнятних умов. 

       Тенденції соціального та культурного розвитку

 

Міжнародні відносини України з Аргентиною на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Міжнародні відносини в Європі у XVI ст.

2. Реферат МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯУ ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3. Реферат МІЖНАРОДНІ ІНВЕСТИЦІЇ

4. Реферат Міжнародні організації

5. Реферат Міжнародні розрахунки і платіжний баланс

6. Реферат Міжнародні фінанси. Міжнародний лізинг

7. Реферат РАСОВІ ТА ЕТНІЧНІ ВІДНОСИНИ

8. Реферат Організаційно-господарські відносини

9. Реферат Міжособистісні відносини в колективі

10. Реферат Цивільно-правові відносини та підстави їх виникнення