Новости

Процес структурних трансформацій економічної системи України

Работа добавлена:






Процес структурних трансформацій економічної системи України на http://mirrorref.ru

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………….….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТРУКТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ ……………………………………………………………………………1.1 Характеристика поняття структурна трансформація економіки та її значення для економіки України………………………………………………………………….……..5

2.2 Оцінка ефективності структури економіки………………………………………...31

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ…………………………………………………………………………..39

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………...44СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………….48

ДОДАТКИ

ВСТУП

Побудова соціально орієнтованої ринкової економічної системи в Україні потребує, насамперед, докорінних змін у її структурі. Обґрунтування раціональної структури господарства, яка б поєднувала комплексність зі спеціалізацією регіонального господарства - актуальне завдання сучасного економічного розвитку. Економіка країни, як і економіка регіону, є еволюційною відкритою системою, що характеризується наявністю певних видів структури та відчуває на собі постійний вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Гармонізація нової структури господарства, відповідно до соціально-економічних цілей сучасного розвитку, сприятиме економічному росту держави.

Структура економіки України, яка склалася сьогодні, в цілому малоефективна, більш того, економічно та екологічно небезпечна. Основу її становлять енерго- та матеріаломісткі виробництва, що призводить до значних витрат природних та людських ресурсів і, водночас, не задовольняє потребі у виробництві соціального продукту. Недосконалість структури вітчизняної економіки значною мірою пояснюється тим, що в Україні не було власної економічної системи, а існувала підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, де вироблялося тільки 20% кінцевого продукту, і близько 70% підприємств перебували в союзному підпорядкуванні. У зв’язку з цим ринки сировини, збуту, інфраструктура виробництва, організація структури управління орієнтувалися на союзний рівень.

Особливий вплив на структуру економіки України мали також односторонні підходи до оцінки співвідношення матеріального виробництва та соціальної сфери.

Наразі в умовах необхідності інтеграції до світового господарства важливого значення набувають виявлення передумов структурної кризи в економіці країни, теоретичні дослідження структурних трансформацій, визначення причин уповільнення структурної модернізації.

Вагомий внесок у розвиток теоретичних, методологічних аспектів трансформації економічної системи належитьТ.В. Голікова,Б.М. Данилишин,     Д.В. Клиновий, Т.В. Пепа, Б.М.Данилишина, Л.Г. Чернюк, В.В. Ковалевський тощо.

Разом з тим, аспекти трансформації економічних систем у процесі ринкових перетворень продовжують залишатися недостатньо дослідженими.

Метою курсової роботи є теоретичні обґрунтування необхідності структурних трансформацій економіки України.

Для реалізації поставленої мети слід виконати наступні завдання:

  • розкрити теоретичні аспекти  розвитку структурної трансформації;
  • дослідити процес трансформації економіки України в ринкових умовах;
  • оцінити стан економіки України;
  • обґрунтувати перспективи трансформаційних процесів в умовах глобалізації

Об’єктом дослідження є процес структурних трансформацій економічної системи України.

Предметом курсової роботи є сукупність аспектів структурноїтрансформації економіки України.

В основу досліджень покладено фундаментальні концепції й положення, представлені в класичних і сучасних працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Процес досліджень проведено у руслі системного підходу, що базується на положеннях загальної теорії систем та принципах синергетики.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних науковців, матеріали періодичних видань, статистичні дані, матеріали інтернет-ресурсів.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТРУКТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Характеристика поняття структурна трансформація економіки та її значення для економіки України

Розвиток економіки супроводжується безперервними різномасштабними трансформаціями, аналізу яких присвячено багато досліджень. Економічні терміни, що характеризують сутність поняття «структурна трансформація», «структурні перетворення», «реструктуризація» в зв’язку з цим досить часто зустрічаються в економічній літературі, проте чіткості в характеристиці їх змісту не досягнуто до останнього часу.

Поняття «структурна трансформація», «структурні перетворення», «реструктуризація» по сутності термінів означають зміни структури сфери діяльності, управління, власності тощо.

Значні доробки з дослідження трансформаційних процесів має Н.І. Гражевська, вона розглядає процес трансформації у співвідношенні з поняттям еволюція і виокремлює два підходи до трактування терміну «трансформація». У широкому розумінні це форма розвитку економічних систем пов'язана з еволюційними та революційними змінами, переходами економічних систем із стійкого в нестійкий стан. Еволюція розглядається як поступовий процес змін параметрів системи, а момент переходу системи до іншої траєкторії розвитку називається революційними трансформаціями. У вузькому розумінні вона розглядає процес трансформації складовою еволюційного процесу, як процес оновлення системи в процесі стрибкоподібних якісних перетворень [1, с. 18].

На думку Т.В. Пепи, термін «трансформація» - це процес перетворення, видозміни явищ, ситуації, що супроводжується відмиранням одних елементів, рис, властивостей і появою нових. Вона передбачає послаблення одних типів і форм власності і посилення інших, поетапну переорієнтацію економічної структури регіональних господарських систем і всього економічного простору [16, с.41].

Український дослідник С.Єрохін терміном «трансформація» визначає «зміну структури будь-якого об’єкту у рамках самоорганізуючого процесу» [9, с.13].

В контексті трансформації економіки України під терміном «трансформація», або, одно функціональний йому процес, «структурні зрушення» слід розуміти процес адаптації (кількісного та якісного пристосування) елементів економічних систем на макро-, мезо- і мікрорівнях та їх взаємозв’язків відповідно до закономірностей функціонування та розвитку ринкового господарства, який приводить до формування якісно нової структури.

Головною метою ринкової трансформації економіки України є:

  • створення надійного фундаменту зростання добробуту населення;
  • стимулювання швидкого економічного зростання;
  • підвищення продуктивності праці;
  • досягнення світового рівня ефективності використання матеріальних ресурсів через запровадження новітніх технологій;
  • вироблення достатніх обсягів продукції, яка користується попитом;
  • забезпечення високої якості товарів та послуг;
  • створення умов для зростання реальних доходів населення.

Зазначимо, що трансформаційні процеси в економіці України та її регіонах мають свої характерні особливості. В країні, по суті, не було власної економічної системи - це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, яка була сформована для його обслуговування і не включала багатьох необхідних для самостійної системи елементів. Основний зміст трансформаційних перетворень в країні, таким чином, полягає в переході до комплексної і цілісної економічної системи, яка функціонує на ринковій основі. Сьогодні абсолютно очевидно, що об'єктивною необхідністю трансформації економіки України є: перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних; забезпечення структурної перебудови економіки на базі новітніх технологій, розширення наукоємних виробництв; реалізація програм нарощування виробництва товарів споживчого ринку, збалансованих з динамікою платоспроможного попиту; пріоритетність малих форм господарювання; утримання інфляції, індексація всіх кількісних параметрів економічних показників; забезпечення ефективності соціальних реформ.

Безумовно, соціально-економічна природа, стратегічні пріоритети країни визначають характер і напрями розвитку окремих її територій. Разом з тим, від природно-географічних, історико-політичних та соціально-економічних факторів розвитку у значній мірі залежать стан, темпи зростання та рівень розвитку економіки країни в цілому. Світовий досвід вказує на те, що більшість проблем соціально-економічної незбалансованості зароджуються і починають себе проявляти, в першу чергу, на рівні регіонів, і тільки значно пізніше вони виходять на національний рівень. Цим і обумовлюється ключова роль регіону як господарської одиниці в дослідженні та конструктивному вирішенні проблем трансформаційного розвитку держави, значення його як методологічної та методичної бази наукових досліджень і розробки практичних рекомендацій.

Відмітимо, що неоднорідність соціально-економічного простору, яка історично склалася в Україні, справляє вагомий вплив на структуру та ефективність національної економіки, стратегію і тактику інституціональних перетворень, а також на соціально-економічну політику нашої держави. Міжрегіональна асиметрія значною мірою посилилась із зростанням кризових явищ в економіці. На наш погляд, це пов'язано як з механізмами ринкової конкуренції, що диференціювали регіони відповідно до їх конкурентних переваг та пріоритетів, так і з наявністю різних можливостей до адаптації територій з неоднаковою структурою економіки та менталітету населення і влади. В умовах трансформації національної економіки порушилися засновані на принципах територіального поділу праці міжрегіональні зв'язки з поставок сировини для багатьох галузей, в результаті сформувався дефіцит товарів та послуг, які є необхідними для процесу виробництва на промислових підприємствах. Незабезпеченість сировиною, матеріалами, високий рівень збитків, недостатній рівень оновлення основних засобів призвели до скорочення виробництва, і сьогодні загальний його обсяг ні в кількісному, ні в якісному вимірі не задовольняє потреби суспільства.

У процесі трансформації економічної системи України важливого значення набуває структурний аспект економічного розвитку, що виражається у вигляді кількісних і якісних зміни в економіці. Теоретичні дослідження засад економічного розвитку після Другої світової війни значно поглиблені знаннями про економіку в цілому. В той період актуальними визначалися чотири конкуруючих теорії економічного зростання та розвитку: теорія лінійних стадій (У. Ростоу), теорія розвитку (А. Льюіс, Х. Ченері), теорія зовнішньої залежності, теорія «неокласичної контрреволюції» (Д. Вільямс). Використання основних положень цих теорій та практичний досвід їх функціонування може спрямувати дослідження економічних систем на новий, міждисциплінарний рівень здійснення.

Зокрема, на початку 60-х років ХХ ст., значна частина теоретиків розглядала процес розвитку країни як серію послідовних стадій економічного зростання. Найбільш впливовим представником теорії стадій економічного зростання був американський економіст та соціолог У. Ростоу. Згідно з його концепцією, в основі економічного зростання та історичного переходу суспільства від однієї стадії до іншої закладена різниця загальних принципів: галузева структура економіки, ступінь розвитку техніки, величина накопичень в національному доході, структура та рівень споживання. У відповідності з якісною різницею цих характеристик У. Ростоу визначив п’ять основних стадій розвитку[12]:

  • перша стадія традиційного суспільства;
  • друга стадія перехідного суспільства;
  • третя стадія підйому;
  • четверта стадія зрілості;
  • п’ята стадія масового споживання.

У своїх працях більш пізнього періоду, в 70-х роках ХХ ст., У. Ростоу визначив шосту стадію зростання - «пошук якості життя», в якій ведучим сектором економіки стає сфера послуг, а основною метою прогресу - духовний розвиток людини. Недоліки теорії економічного зростання у подальшому компенсувалися використанням моделей структурних перетворень, що займали центральне місце в теорії структурних трансформацій.

Однією з відомих теоретичних моделей розвитку є теорія структурної трансформації лауреата Нобелівської премії Артура Льюіса, що була обгрунтована ним в 50-х роках ХХ ст. Основою цієї теорії є модель з урахуванням двох секторів економіки: аграрного та промислового, коли резерв робочої сили розглядається як основа економічного зростання. Тому вона може бути застосована для країн з високим рівнем щільності населення, дефіцитом капіталу та обмеженістю природних ресурсів. Таким чином, створюється система національного господарства з чітко визначеними причинно-наслідковими зв’язками, які стимулюють розвиток високотехнологічного виробництва в усіх галузях економіки. В цілому, теорія структурної трансформації А. Льюіса відображає історичний досвід розвитку західних країн, але певна частина основних її положень не відповідає інституціональним та економічним реаліям переважної кількості країн з перехідною економікою.

Вагомий внесок у розвиток теоретичних аспектів структурних трансформацій належить американському економісту Х. Ченері. Вченим створена модель структурної трансформації на основі емпіричного аналізу розвитку багатьох країн третього світу. Результатом його досліджень стало визначення певної кількості рис, характерних для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Насамперед, це спрямування економічної активності з аграрного сектора у промисловий, постійне накопичення фізичного і людського капіталу, зміна споживчих вподобань населення від невеликого набору товарів першої необхідності до товарів промисловості та послуг; зменшення рівня народжуваності у зв'язку з набуттям освіти першочергового значення для майбутніх поколінь.

Теорія зовнішньої залежності виникла в 70-х роках ХХ ст. як результат втрати популярності моделей стадій зростання та структурних перетворень в країнах з низьким рівнем розвитку. В даній теорії визначається три основні напрями: неоколоніальна модель залежності, хибна парадигма розвитку та теорія дуального розвитку. Другий напрям теорії зовнішньої залежності - хибна парадигма розвитку, пояснює відсталість країн третього світу неефективною роботою міжнародних організацій щодо консультування, спрямування допомоги та визначення подальших напрямів розвитку.

У широкому розумінні «структура» означає будову, сукупність відносин, частин і елементів, з яких складається певне економічне ціле[13, с.121]. Трактування структури економіки як сукупності стійких зв'язків економічних об'єктів, що забезпечують збереження основних властивостей системи при різних зовнішніх і внутрішніх змінах, найбільш чітко висвітлює проблематику розвитку економічної системи, ядром якого є структурні зрушення. На основі даного трактування можна визначити етапи трансформації економічної системи, що дозволяє більш детально провести структурний аналіз (рис.1.1).

На ефективність господарювання в країні, на можливості його економічного зростання впливають існуючі регіональні відмінності. Саме з відмінностями в господарських структурах, соціально-економічному потенціалі країни пов'язані перспективи трансформації її економіки, в основі якої лежить уявлення про ефективний розподіл факторів виробництва між альтернативними цілями їх використання. Метою трансформації економіки є створення умов для конкуренції, максимального використання конкурентних переваг, активізації внутрішніх джерел економічного зростання, створення сприятливого економічного клімату.

Результатом трансформації є формування нової економічної системи. Модель трансформації економіки України зображена на рис. 1.1.

Не менш вагомим у процесі трансформації економіки є системне поєднання чинників, що мають вплив на розвиток країни. До них можна віднести: рівень соціально-економічного стану країни та природоресурсного і виробничого потенціалу; загальнонаціональні і регіональні цілі; засоби, економічні та інші важелі і механізми досягнення цілей розвитку регіону; адаптація до форм і методів ринкового середовища; трансформація господарської діяльності до вимог конкурентоспроможного виробництва.

Рис.1.1. Модель трансформації економіки України

Джерело:[12, с. 156]

Отже, дослідженням встановлено наявність різних поглядів поняття «структурна трансформація». Зокрема, у  Великій економічній енциклопедії зміст терміну «трансформація» визначено, як «взаємодію різних процесів та явищ у сфері економіки, політики та іншого, які в результаті забезпечують формування нової якості соціальної системи в цілому».

В економіці України та її регіонах трансформаційні процеси мають свої характерні особливості. Основний зміст трансформаційних перетворень в країні,  полягає в переході до комплексної і цілісної економічної системи, яка функціонує на ринковій основі. Тому важливого значення в процесі трансформації економічної системи України набуває структурний аспект економічного розвитку, що виражається у вигляді кількісних і якісних зміни в економіці

1.2 Особливості структуризації національної економіки

Національна економіка як відкритий системний об’єкт дослідження має певну структуру. Структура економіки країни - це сукупність макроекономічних пропорцій та співвідношень, які відображають взаємозв’язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, а саме: секторами, галузями, територіями. Кожен вид структури відображає певні аспекти економічного розвитку країни та ефективності її економічної політики. Залежно від змісту економічних явищ та процесів, зв’язки між якими відображаються в пропорціях, розрізняють такі види структури економіки [6]:

  • відтворювальна - співвідношення складових відтворення, наприклад: виробництва, обміну, споживання;
  • територіальна - співвідношення районів, економічних регіонів та інших територіальних утворень у виробництві та споживанні ВВП;
  • секторальна - характеризує поділ економіки за секторами, типами і формами власності та організаційно-правовими формами підприємництва;
  • галузева - це розподіл економіки за секторами, галузями та підгалузями у виробництві ВВП;
  • технологічна - співвідношення між технологічними укладами;
  • зовнішньоекономічна - пропорції між експортом і імпортом товарів, послуг, капіталів.

Будь-які структурні зрушення можна виміряти, розглядаючи динаміку зміни питомої ваги або відповідного структурного елементу або показника в часі. Зміни у структурі одного виду зумовлюють певні зміни у структурах інших видів, хоча зв'язок між змінами окремих структур економічної системи не є лінійним та прямо пропорційним . Це є свідченням того, що всі види структури економіки, незважаючи на їх певну самостійність та автономність є взаємопов’язаними. Далі більш детально розглянемо зміни у галузевій та відтворювальній структурі економіки.

Результати економічного розвитку регіонів відображаються у змінах галузевої структури економіки. На основі аналізу цих змін можна визначити як загальний стан економічної системи регіону, так і її окремі складові. Основним базовим показником для цього аналізу є валова додана вартість як у загальному підсумку, так і за галузями господарства.

Структура національної економіки представлена стосунками між наявними в країні виробничими ресурсами; об’ємами їх розподілу між економічними суб’єктами.

На формування структури роблять вплив наступні чинники:

  • ринкова кон’юнктура, що склалася;
  • місткість і рівень монополізації ринків;
  • міра участі країни в міжнародному розподілі праці;
  • рівень розвитку продуктивних сил, масштаби і темпи науково-технічного прогресу;
  • якість природних ресурсів і стан екології. Кількісні співвідношення між макроекономічними показниками, що характеризують структурні зв’язки в економіці, називаються пропорціями.

У складі пропорцій виділяються:

  • міжгалузеві;
  • внутрішньогалузеві;
  • міжрегіональні;
  • міждержавні.

Структура національної економіки ділиться на три великі групи:

  • галузеву структуру виробництва;
  • організаційно-економічну структуру;
  • соціально-економічну структуру.

Галузева структура характеризує долю окремих галузей в загальному обсязі національного виробництва. Галузева структура в ході розвитку зазнає істотні зміни.

Головними причинами галузевих структурних зрушень в економіці є виробництво нових або якісно поліпшених благ, зміна споживчих переваг, зростання доходів населення, освоєння нових технологій і нових методів виробництва.

Для виміру міри перетворень в галузевій структурі національної економіки використовуються два показники: індекс структурних змін і індекс схожості двох порівнюваних структур [17]:

Перший показник заснований на оцінці доль різних галузей в національному виробництві за два порівнювані періоди. Другий показник є дзеркальним відображенням першого і визначається як 100 % мінус перший показник.

Для структурних змін в економіці характерна загальна закономірність: великі агрегати стійкіші в часі, чим дрібні. У галузевій структурі ця закономірність знаходить свій прояв у відносній стабільності питомої ваги таких великих груп галузей, як промисловість, сільське господарство, сфера послуг, на порівняно нетривалих тимчасових інтервалах. На інтервалах значної тривалості (10 і більше років) виявляються закономірності зміни глобальних галузевих пропорцій.

Організаційно-економічна структура відбиває стосунки, що складаються в процесі організації виробництва громадського продукту. Ця структура характеризується системою пропорцій між долями громадського продукту, створеними господарськими ланками, які згруповані по рівню концентрації або спеціалізації виробництва.

З точки зору концентрації виробництва вона може бути представлена співвідношенням питомих вагів великих, середніх і дрібних підприємств в галузевому виробництві; ВНП або ВВП тощо. Соціально-економічна структура характеризує, з одного боку, вклад підприємств різних форм власності у виробництво громадського продукту, з іншої - диференціацію доходів різних груп населення.

На макроекономічному рівні склалось три основні підходи до структуризації національної економіки: за функціональною, галузевою (за видами економічної діяльності) та територіальною ознаками (рис. 1.2) [13, с.131].

Рис. 2.2. Структуризація національної економіки за основними макроекономічними ознаками

Джерело: [13, с. 131 ]

В рамках загального (функціонального) підходу національна економіка розглядається як сукупність декількох, найбільш укрупнених груп ресурсів – природних, людських та капітал.

Галузевий підхід передбачає виділення окремих груп галузей (видів економічної діяльності), які мають ієрархічну  підпорядкованість (наприклад, промисловість, яка поділяється на добувну та обробну, а ті, у свою чергу, мають ще більш дрібний поділ). Підставою для такого поділу виступає міжнародна система національного рахівництва.

За територіальним підходом національна економіка може бути представлена у вигляді її окремих частин (підсистем), які характеризують їх розташування у просторі.  У якості таких підсистем національної економіки можуть розглядатись різноманітні територіальні утворення - економічні райони, адміністративно-територіальні одиниці, особливі просторові утворення – вільні економічні зони, території пріоритетного розвитку, різні види транскордонних об’єднань, кластерні структури тощо.

Національна економіка з точки зору територіального підходу являє собою багаторівневу ієрархічну систему, у складі якої можна виділити:

  • міжкраїновий рівень, який характеризує зв’язки національної економіки із світової економічною системою;
  • макроекономічний рівень – характеризує темпи та пропорції регіонального розвитку національної економіки в цілому;
  • міжрегіональний рівень, до якого відносяться різноманітні економічні та інші зв’язки між окремими регіонами країни;
  • внутрішньорегіональний рівень – діяльність в межах одного регіону; 
  • локальний (місцевий) – охоплює господарську діяльність в межах окремої частини регіонального утворення.

З точки зору пріоритетів економічного розвитку, які в сучасних умовах полягають у підвищенні соціальних стандартів, збільшенні  реальних доходів  працюючих і загальному поліпшенні якості життя громадян , найбільш важливим та актуальним є саме територіальний підхід щодо структуризації національної економіки. Це обумовлено тим, що у зв’язку із зростанням частки недержавного сектору, галузевий підхід до управління розвитком національної економіки поступово втрачає свою значимість та вплив. А питання підняття рівня життя людей, підвищення рівня їх доходів, розвитку соціальної інфраструктури, покращення екологічного стану тощо виходять на перший план у діяльності органів державної влади різного рівня. Усі вони мають безпосереднє відношення до населення, яке мешкає на конкретних територіях. У даному контексті можна сміливо стверджувати, що для поняття «рівень життя населення» визначальною ознакою є сама територіальна ознака. Якщо уважно проаналізувати вищезазначені підходи до структуризації національної економіки, то стає очевидним,  що підхід за територіальною ознакою є найбільш змістовним та комплексним, оскільки в рамках територіальних утворень національної економіки можуть бути виділені й  два інших та розглядатись у якості підсистем окремих регіонів. Отже, пріоритетний управлінський вплив саме на територіальну структуру здатний забезпечити ефективний розвиток й інших складових національної економіки.

Особливістю структуризації національної економіки є взаємозв’язки та взаємозалежність  між окремими частинами економіки, а саме: секторами, галузями, територіями. Саме на основі зміни галузевої структури економіки визначають як загальний стан економічної системи регіонів, так і її окремі складові. Основним базовим показником для аналізу є валова додана вартість як у загальному підсумку, так і за галузями господарства. З метою подолання негативних тенденцій у структурі економіки слід насамперед активізувати інноваційну діяльність, особливо у високотехнологічних галузях економіки, які є продуцентами інноваційних технологій для інших сфер економічної діяльності. Вирішити цю ситуацію можна лише завдяки розробленню активної структурної політики, спрямованої на подолання структурних диспропорцій, нівелювання соціально-економічних суперечностей та взаємоузгодження інтересів держави та регіонів.

Аналіз досвіду проведення ринкових перетворень говорить про визначальну роль національної стабілізаційної стратегії, яка б виходила з об’єктивних законів системного трансформування та специфіки стартових умов. Причому така стратегія включає три основні напрямки: макроекономічну стабілізацію, здійснення кардинальних структурних реформ та політики економічного зростання [26, с. 65]. Характерно, що ці три складові стратегії трансформування здійснюються системно, взаємопов’язано. Водночас макроекономічна стабілізація створює передумови для прискорення структурних реформ, на базі яких відбувається поглиблення стабілізаційних процесів і перехід до стадії економічного зростання.

При макроекономічному аналізі досліджуються глобальні проблеми функціонування національної економіки і її зв’язки з зовнішнім світом:

  • обсяг і структура суспільного виробництва;
  • чинники економічного розвитку національної економіки, окремих її галузей і регіонів;
  • рівень національної конкурентоспроможності;
  • інфляційні процеси;
  • безробіття і зайнятість;
  • міжнародні економічні відносини і їх вплив на розвиток національної економіки.

Дослідження макроекономічних показників розвитку національного господарства України дали змогу визначити серед них дві групи - систему національних рахунків (СНР) і баланс народного господарства (БНГ)[26, с. 39].

В основі СНР лежить концепція господарського кругообороту, яка має всеосяжний характер представлення даних від усіх інституційних одиниць, що функціонують у межах окремо взятого національного господарства.

Система національних рахунків (СНР) - це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів таінституті[35].

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

  • всі господарські суб’єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;
  • всі економічні операції, які пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;
  • всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

Головним показником при розробці СНР, основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни[35]. .

Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів і послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже, й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з роками скорочення. Економісти називають короткострокові коливання обсягу виробництва діловим, або економічним, циклом.

Отже, валовий внутрішній продукт — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт, обчислюють трьомаметодами[33,34].:

  • як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг  (за видатками  метод кінцевого використання);
  • як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами - розподільний метод);
  • як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями - виробничий метод).

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто:

ВВП = С + І +G+(К-М),  (1.1)

де    С - особисті видатки на споживання;

       І  - інвестиційні видатки;

G -  урядові закупівлі товарів і послуг;

      К -вартість експорту;

     М -вартість імпорту.

За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

  • заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;
  • рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомогомайна, включаючи приписану ренту за проживання у власному житлі;
  • процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігаціїпідприємств);
  • прибуток. Він має два різновиди — доходи некорпоративного сектора (доходипідприємства, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

  • непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний податок,мито тощо);
  • амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року).

Найпоширенішимзнаведених методівобчисленняВВП є метод кінцевоговикористання та виробничий метод.

Близьким до ВВП за змістом є показник валового національного продукту (ВНП). Валовий національний продукт - це сукупна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених національними факторами виробництва, незалежно від того, в якій країні вони виробляли цей продукт[33,34]:

Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами.

У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні.

Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять до обсягу ВВП. Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

Існує також низка інших взаємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) - це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань. Цей показник не враховує вартості зношених засобів виробництва[33,34].

Національний доход (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі тощо). Національний доход - це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі, підприємницьких здібностей. Національний дохід розраховується як чистий внутрішній продукт за вирахуванням податків на бізнес[33,34].

На основі національного доходу визначають особистий наявний доход (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на прибуток підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємства) і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо, то отримаємо суму особистого наявного доходу.

Особистий наявний доход - це одержаний дохід, а національний доход - це зароблений дохід[34]. Якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств (використовуваний дохід) - кінцевий показник системи національного рахівництва.

Він використовується на споживання та заощадження. Згідно з кейнсіанською трактовкою наявний доход виражає споживацьку діяльність населення та суб'єктів господарювання. В системі національних рахунків наявний доход визначає максимальну суму, яку домашнє господарство чи інший господарюючий суб'єкт може спрямувати на споживання та заощадження.

Національне багатство є результатом діяльності попередніх поколінь людей і в той же час основою виробничої діяльності поколінь, що живуть зараз. Воно є вартістю сукупності економічних об’єктів, що забезпечують їх власникам можливість отримання економічної вигоди [34].

Національне багатство (національний капітал) в традиційному розумінні відображає величину накопичених в країні матеріальних і нематеріальних цінностей, створених для виробництва і споживання, золотовалютних запасів, боргів інших країн (за вирахуванням боргів іншим країнам) і власності даної країни в інших країнах. У цьому плані воно є реальним, речовим багатством, реальними активами національної економіки.

Разом з тим, національне багатство може бути визначене як сукупна ринкова вартість всіх економічних активів (як фінансових, так і нефінансових), що знаходяться у власності резидентів країни, за вирахуванням їх фінансових зобов'язань нерезидентам країни.

Складовими національного багатства є:

  • чиста вартість власного капіталу – різниця між активами і зобов'язаннями резидентів країни у взаєминах з нерезидентами. При цьому слід враховувати, що фінансові документи (акції, облігації і інші цінні папери), як правило, мають цінність лише тому, що представляють права власності на речові елементи національного багатства та доходи від них.
    • індивідуальні капітали. Вони формально виступають як ресурси незалежних виробників товарів і послуг.
    • нефінансові і фінансові активи.

Нефінансові активи підрозділяються на нефінансові вироблені активи і нефінансові невироблені активи. Окремо визначається обсяг споживчих товарів тривалого користування в домашніх господарствах і прямі іноземні інвестиції.

Нефінансові вироблені активи - це активи, що є результатом виробничої діяльності: основний капітал, запаси матеріальних оборотних коштів і цінності.

Нефінансовими невиробленими активами є активи виробництва, що не є результатом виробництва:

  • матеріальні невироблені активи - це пізнані ресурси: земля, вода, повітря, ліси, розвідані корисні копалини, кліматичні умови.
  • нематеріальні невироблені активи (права на певні види діяльності, усі людські здібності, досягнення у науці та техніці, культурі і спорті, у мистецтві, а також нагромаджений виробничий досвід суспільства (виражається у загальнолюдському знанні)).

Фінансові активи - це активи, яким, як правило, протистоять фінансові зобов'язання інших господарюючих суб'єктів.

Особисте майно населення враховується окремо. До його складу включаються житлові і невиробничі споруди, побутові товари тривалого користування і запаси споживчого призначення. До них відносяться автомобілі, холодильники, пральні машини, телевізори, комп'ютери і інші матеріальні активи, що знаходяться в домашніх господарствах. Включення їх в окрему групу обумовлено тим, що категорія національного капіталу пов'язана з розумінням національного капіталу як сукупності економічних об'єктів, що приносять дохід.

Крім вищезазначених показників найважливішим показником сфери зайнятості є рівень безробіття - відношення чисельності безробітних до робочої сили. Ще одним показником рівня зайнятості є коефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни. Економісти виокремлюють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне. Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття.

Кожна країна у сфері цін намагається не допустити їх зростання. Зростання загального рівня цін свідчить про наявність інфляції. Загальний рівень цін визначають за допомогою індексів цін - Леспейреса, Пааше і Фішера. Індекси цін обчислюють як відношення вартості деякого набору, або ринкового кошика, товарів і послуг розрахункового року до вартості аналогічного ринкового кошика в базовому році. Індекс цін Леспейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг, називають індексом споживчих цін (ІСЦ). Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

У платіжному балансі відокремлюються два основні розділи: поточний рахунок та рахунок капіталу і фінансів. Поточний рахунок узагальнює статистичні дані про рух між країною та рештою світу реальних ресурсів — товарів, послуг, доходів. У ньому виділяють три широкі категорії — товари і послуги ( не факторні ), доходи від факторних послуг і поточні перекази. Рахунок капіталу і фінансів відображає рух коштів, будь-яких зобов'язань і вимог, що виникають між резидентами різних країн при взаємних розрахунках за товари і послуги, позиках грошей або товарів, погашенні боргів, інвестиціях у нерухоме майно, цінні папери та інші активи за кордоном. Рахунок капіталу враховує перекази капіталу і придбання (продаж) не фінансових активів. У фінансовому рахунку виділяють такі чотири групи: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції й резервні активи.

Різницю між експортом та імпортом товарів називають торговельним балансом. Від'ємне сальдо торговельного балансу країни в довгостроковому періоді свідчить про низьку конкурентоспроможність її товарів на світових ринках. У короткостроковому періоді пасивний торговельний баланс не завжди можна розглядати як ознаку негативних тенденцій у національній економіці. Сальдо поточного рахунку є стрижньовим у платіжному балансі. Країна з додатним поточним рахунком фактично інвестує частину своїх національних заощаджень за кордон. Пасивне сальдо поточного рахунку свідчить, що країна є боржником решти світу.

Отже, основними макроекономічними показниками оцінки ефективності структури економікидоцільно виділити найголовніші, які найповніше характеризують розвиток економіки і зростання добробуту населення зокрема:  ВВП  (валовий національний продукт), ВНП (валовий національний продукт), ЧНП (чистий національний продукт), НД (національний дохід), ОД (особистий дохід ).

Крім вищенаведених, до числа інших економічних індикаторів зазвичай відносять рівень інфляції, розмір золотовалютних резервів, ставку рефінансування, розмір державного боргу, стан платіжного балансу, рівень безробіття, а також ряд грошових індикаторів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Дослідження динаміки структурних трансформацій

Необхідність структурних змін була визнана ще на початку реформування економіки і становлення України як незалежної держави. Але на той час проблеми структурної перебудови, а головне шляхи її здійснення, формувалися переважно під впливом теоретичних уявлень щодо потреб і можливостей ринку, без ґрунтовного обстеження практичної доцільності і реальних умов їх розв’язання.

Значний досвід існування незалежної України і реформування її економічного простору створюють практичне підґрунтя сучасного ставлення до вирішення структурних проблем. Його основна і дуже принципова відмінність від тогочасного ринкового романтизму полягає в тому, що більш змістовною і вагомою видається роль держави як фактора економічної розбудови. Структурна трансформація економіки за методом прискореної лібералізації економічних відносин, що проводилася на початковому етапі реформування, через недооцінку внутрішніх умов і особливостей національної економіки призвела, великою мірою, до втрати керованості економічними процесами, гіперінфляції і значному спаду виробництва, унаслідок чого структурна розбалансованість економіки поглибилася ще більше.

Досвід останніх років безперечно показав дієвість державного фактора у протидії кризовим явищам, стримуванні спаду виробництва, започаткуванні фінансової стабілізації та послідовному впровадженні заходів ринкової адаптації виробництва. І хоча подолати раніше допущені структурні деформації не вдалося, головним результатом посилення державного впливу на трансформаційні процеси економіки стала позитивна тенденція до зростання валового внутрішнього продукту (ВВП).

Водночас, було б несправедливим лише негативно оцінювати перші кроки структурної трансформації. Прискорена лібералізація економіки надала суттєвого поштовху інституціональним перетворенням - децентралізації управління, приватизаційним процесам, формуванню інститутів ринку. Рівень вирішення цих структурних проблем дозволив економіці України набути ознаки ринкової.

На сучасному етапі структурна трансформація економіки України переходить в іншу площину. Ключову роль в активізації відтворювальних процесів починають відігравати не стільки форми власності, скільки пропорції реального сектора економіки. Це зумовлено тим, що економіка України не просто переходить до ринкових відносин, вона одночасно формується як економіка незалежної держави, тобто повинна забезпечити ефективне використання сприятливих національних можливостей для свого розвитку, підвищити конкурентоспроможність та інтегруватися у світовий економічний простір на правах рівноправного суб'єкта. Цілі й завдання нового етапу розвитку є на порядок складнішими і масштабнішими від тих, що вирішувалися економікою в попередні роки. З огляду на це проблема формування структурної політики держави як основи наступних практичних дій набуває особливої актуальності.

Основні тенденції структурних змін в економіці сучасної України можна прослідкувати на динаміці обсягів та структури експорту та імпорту[20, 34, 35].

Дефіцит поточного рахункув 2014 році скоротився до 5.2 млрд. дол. США, або 4.0% від ВВП (порівняно з 16.5 млрд. дол. США, або 8.7% від ВВП у 2013 році). Низька економічна активність та зменшення купівельної спроможності домогосподарств зумовили вдвічі вищі темпи падіння імпорту порівняно з експортом.

Скорочення експорту товарівна 14.4% у 2014 році - до 55.6 млрд. дол. США зумовлено призупиненням виробничих потужностей та руйнуванням транспортної інфраструктури на сході держави, зниженням цін на світових товарних ринках та погіршенням торговельних відносин із Росією.

Експорт товарів до Росії знизився на 34.7% (її частка зменшилась до 17.7% з 23.2% у 2013 році), водночас поставки до країн ЄС збільшилися на 2.1%, а їх частка зросла до 30.8% з 25.8%.[5].

Експорт скоротився за всіма товарними групами, зокрема[5]:

  • продукції машинобудування - на 29.2%, більше половини такого зниження припадало на скорочення поставок залізничних локомотивів (майже в 3 рази) переважно до Росії;
  • металургійної продукції - на 13.2% як через зниження експортних цін на чорні метали (у середньому на 9.6%), так і через зменшення обсягів виробництва в зоні військового конфлікту;
  • хімічної продукції - на 26.1% через скорочення поставок добрив (на 40.7%) та продукції неорганічної хімії (на 31.2%), що спричинено зупинкою виробництва на заводах у зоні конфлікту й обмеженням постачання газу для підприємств галузі;
  • продукції АПК - на 2.0%. З одного боку, експорт харчової промисловості скоротився на 12.9% насамперед до Росії (майже вдвічі) через запровадження санкцій до українських виробників. З іншого боку, завдяки лібералізації доступу українських товарів на ринки ЄС та рекордному врожаю, експорт зернових зріс на 2.8% (фізичні обсяги - на 23.7%), а олії та жирів - на 9.2%.

У грудні 2014 року експорт товарів залишився майже без змін порівняно з листопадом (4.1 млрд. дол. США). Скорочення поставок електричних машин та устаткування (на 21.6%) і хімічної продукції (на 12.5%) було компенсовано зростанням експорту зернових (на 12.3%).

Імпорт товарівзменшився на 27.4% до 61.7 млрд. дол. США, що було зумовлено послабленням РЕОКу гривні (на 19.5%) та скороченням внутрішнього попиту: оборот роздрібної торгівлі знизився на 8.6% , а промислове виробництво скоротилося на 10.7%.

Найбільше скоротилися поставки товарів із Росії (на 45.5%) насамперед через зниження імпорту газу (на 63.1%). Частка імпорту з Росії зменшилася до 20.6% (з27.4% у 2013 році), водночас частка імпорту з країн ЄС зросла до 32.4% (з 30.2% у 2013 році).

Енергетичний імпорт скоротився на 28.8%, що було зумовлено:

  • зниженням поставок природного газу як російського, так і з Європи майже в два рази (середня ціна імпортного газу зменшилася на 29.1%);
  • зменшенням імпорту нафти в 4.3 раза через зупинку всіх нафтопереробних заводів.

Неенергетичний імпорт скоротився на 27.0%, зниження відбулося за всіма товарними групами:

  • машинобудування - на 38.0% насамперед легкових автомобілів (у 2.5 раза);
  • продукції хімічної промисловості - на 20.2%, особливо фармацевтичної продукції (на 20.2%), пластмас (на 17.7%) та гумових виробів (на 31.5%);
  • продовольчих товарів - на 26.1%, особливо м'яса (в 2.6 раза), цитрусових (на 35.8%) та морепродуктів (на 31.3%).

У грудні імпорт зріс на 7.6% порівняно з листопадом завдяки сезонному зростанню поставок продовольчих продуктів (риби - на 53.1%, цитрусових - на 13.4%) та фармацевтичної продукції (на 31.3%).

Додатне сальдо торгівлі послугамиу 2014 році скоротилося до 0.7 млрд. дол. США (з 4.4 млрд. дол. США у 2013 році). Це зумовлено зниженням надходжень від:

  • туристичних послуг - у 3.3 раза у зв’язку зі зменшенням кількості відвідувачів, особливо з Росії;
  • транспортних перевезень - на 28% через руйнування інфраструктури на сході країни та зниження економічної активності.

Від’ємне сальдо за доходами скоротилося до 1.3 млрд. дол. США (порівняно з

3.0 млрд. дол. США у 2013 році) через зниження виплат дивідендів від прямих іноземних інвестицій (на 69.1%). Додатне сальдо трансфертівскоротилося до 1.5 млрд. дол. США (з 2.1 млрд. дол. США) унаслідок зменшення приватних трансфертів в Україну (на 23.2%).

Таким чином, проведений аналіз свідчить про наявність динамічних трансформаційних процесів в економіці країни та її регіонах, які проявляються як у територіальній організації матеріальних і соціальних продуктивних сил, так і у зміні їх просторових пропорцій, що необхідно враховувати у перспективних розробках з економічного та соціального розвитку регіонів.

В останні десятиріччя у світі відбувся перехід до динамічних конкурентних переваг в зовнішній торгівлі, за яких в конкурентній боротьбі здобувають вигідне для себе місце у світовому поділі праці не галузь чи компанія, які мають дешевші виробничі ресурси, а ті, щодо яких створено найбільш сприятливі умови для розвитку.

За територією і чисельністю населення Україна входить в число найбільших країн Європи. Дві третини України складають родючі чорноземи. Вона багата кам'яним вугіллям Донбасу, залізними й марганцевими рудами Придніпров'я, мармуром Закарпаття й Житомирщини. Більше 1700 найменувань корисних копалин міститься в її надрах. Україна має потужну горну й кольорову металургію, електроенергетику, практично всі сучасні галузі машинобудування, включаючи й космічну, розвинуту харчову й легку промисловість, необхідні умови для розвитку інтенсивного й високорозвинутого сільського господарства.

Макроекономічні параметри України протягом 2010-2012 рр. залишалися сприятливими, так протягом 2010 - 2011 років реальний ВВП зріс на 9,5%, подолавши більше половини від кризового падіння; дефіцит бюджету за підсумками 2011 року становив прогнозні 2,7% ВВП року (проти 4% ВВП у Єврозоні, 8,9%у Японії та 10% ВВП у СІЛА); а інфляція з її 4,6% за підсумками 2011 року була нижчою тільки у дефляційному 2002 році.  Узагальнення деяких показників за 2010-2014 р.р.  наведено в дод. А. , зокрема проблеми Державного бюджету України на 2014 рік, індекси промислової продукції в Україні за 2010-2013 р.р. переплата податків, млрд., грн.. за 2010- 2014р.р. показники державного та гарантованого боргу України за 2010 - 2014р.

У зв’язку з тим, що валовий внутрішній продукт є основним макроекономічним показником проведемо аналіз його  по окремих країнах світу та в Україні (табл. 2.1.)

Таблиця 2.1

Валовий внутрішній продукт по окремих країнах та регіонах світу

у 2007-2012 роках

Країни

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2012 Індекс

ВВП (2007=100%)

% до попереднього року

РФ

8,5

5,2

-7,8

4,3

4,3

3,7

109,4

США

1,9

-0,3

-3,5

2,4

1,8

2,2

102,5

Світ

5,4

2,8

-0,6

3,8

3,3

115,2

Єврозона

3,0

0,4

-4,3

2,0

1,4

-0,4

99,0

ЄС

3,4

0,5

-4,2

1,6

-0,2

99,7

Україна

7,9

2,3

- 14,8

5,2

0,2

95,6

Джерело:  [5]

Аналізуючи дану таблицю варто відмітити, що протягом зазначеного періоду найбільше зростання ВВП спостерігається у Російській Федерації, хоча в порівнянні 2012 рік з 2007 роком, то відбулося зниження даного показника майже 2,3 раза. Країни Єврозони та ЄС у 2012 році демонструють зниження ВВП в порівнянні з попереднім роком. В Україні простежується незначне підвищення даного показника у 2012 році в порівнянні з 2007 роком всього на 0,2 в. п., хоча динаміка є незначною, але позитивною [5].

Досить вагомий вплив на імідж країни в сучасному світі становлять різноманітні рейтинги щодо економічного, соціального та політичного стану в країні.

Так, у рейтингу легкості ведення бізнесу (Doing Business), що складається Світовим Банком Україна покращила свою загальну позицію на 15 одиниць (зі 152 місця у 2001 році до 13 7 місця у 2012 році) - це найкращий показник для України за усі роки існування рейтингу. Але детальний аналіз складових показнику свідчить, що ключові проблеми, визначені у Програмі економічних реформ, залишаються невирішеними. Так, Україна на 66 позицій покращила процедури початку підприємницької діяльності, на 18 позицій покращилося податкове адміністрування. Але одночасно показник захисту прав інвесторів погіршився на 3 позиції. Ці висновки підтверджує і Європейська Бізнес Асоціація, яка погіршила оцінку рейтингу інвестиційної привабливості України з 3,4 у І кварталі 2011 року (найвищий показник) до 2,14 за результатами III кварталу 2012 року [34, 35] .

Найбільш об'єктивним індикатором незадовільного стану справ з вітчизняним бізнес-кліматом є обсяги прямих іноземних інвестицій. Приріст прямих іноземних інвестицій в Україну у вигляді акціонерного капіталу у січні-вересні 2012 року склав 2,6 млрд дол. США, що майже на третину (на 29,4%) менше, ніж за аналогічний період 2011 року. У III кварталі 2012 року інвестиції збільшилися всього на 247,1 млн дол. США- це в п'ять разів менше, ніж за той же час минулого року (1,26 млрд. дол. США) [5].

ПРООН - глобальна мережа ООН з питань розвитку, яка активно виступає за зміни і залучає країни до знань, досвіду і ресурсів, допомагаючи людям будувати краще життя.

Доповідь про розвиток людини - це щорічна незалежна публікація Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй, яка дозволяє по-новому поглянути на деякі найбільш актуальні виклики, що стоять перед людством. Доповідь містить дані про рівень життя і соціальну захищеність жителів різних країн, показники здоров'я, рівень освіти та культурного розвитку населення, стан злочинності, охорону природного навколишнього середовища, участь людей в прийнятті рішень та інші. Як повідомляє Центр новин ООН Україна посіла 78-е місце в переліку країн з високим рівнем людського життя із 193 країн. Білорусія, Росія, Казахстан займають 50-е, 55-е й 69-е місце відповідно. В даному списку також Грузія - 72-е місце, Азейбарджан (82-е), Арменія (87-е). В п’ятірку країн з найбільш високим рівнем людського розвитку ввійшли Норвегія, Австралія, СІЛА, Нідерланди та Німеччина. В кінці списку опинилися такі країни як: Нігер, Демократична республіка Конго, Мозамбік, Чад та Буркіна-Фасо - країни з найнижчим рівнем людського розвитку (в даній групі 44 країни) [5].

Рейтинги конкурентоспроможності засновані на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів опитування керівників компаній - великого щорічного дослідження, яке проводиться Всесвітнім економічним форумом спільно з мережею партнерських організацій, - провідних дослідницьких інститутів і компаній в країнах, що аналізуються в звіті.

Індекс конкурентоспроможності оцінює здатність країн забезпечити високий рівень добробуту своїх громадян. Що в першу чергу залежить від того, наскільки ефективно країна використовує ресурси, які має в розпорядженні. При цьому, для підтримки рівня життя в умовах вільного ринку, як правило, потрібне постійне підвищення продуктивності праці і якості товарів, послуг. В рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index 2012-2013), який щорічно складається аналітичною групою Всесвітнього економічного форуму Україна зайняла 74-е місце з 144-х країн. Україна набрала 4,14 балу і зайняла 74-е місце, піднявшись на 8 позицій в порівнянні з попереднім періодом. Вона випереджає Уругвай (75-е місце) і В'єтнам (76), але поступається Чорногорії (73) і Чехословаччині (72).

Перші місця в рейтингу зберегли Швейцарія (1) і Сінгапур (2). Фінляндія піднялася на одну сходинку і зайняла 3-є місце. А ось, Швеція, навпаки опустилася на 4-е місце. У першій десятці також Голландія (5), Німеччина (6), СІЛА (7), Великобританія (8), Гонконг (9) і Японія (10). Замикають рейтинг конкурентоспроможності Гаїті (142), Сьера Леоне (143) і Бурунді (144-е місце). Росія зайняла 67-е місце, опустившись на одну позицію. Казахстан залишився на 51- місці, а Білорусь до рейтингу не увійшла [5].

Що стосується економічного стану України у 2014-2015 році, то слід відмітити негативну тенденцію по усіх показниках. За даними аналітичної записки Національного банку «Аналіз економічного стану України», розміщеній насайті НБУ в Україні зафіксовано зниження індексу виробництва базових галузей на 20,5% у листопаді 2014 р. після зниження на 18,7% у жовтні [35, 36].

Для того, щоб оцінити поточний стан економіки країни або передбачити її динаміку, використовуються різні показники. За ступенем спільності показники можна розбити на дві групи: економічні індикатори, тобто макроекономічні показники, і економічні індекси.

До числа основних економічних індикаторів зазвичай відносять ВВП, рівень інфляції, розмір золотовалютних резервів, ставку рефінансування, розмір державного боргу, стан платіжного балансу, рівень безробіття, а також ряд грошових індикаторів. В таблиці 2.2. узагальнено основні макроекономічні показники України за 2014р. [35, 36].

Таблиця 2.2

економічного і соціального розвитку України на 2014 рік

Показник

2014 рік 

Валовий внутрішній продукт (за міжнародним стандартом системи національних рахунків 2008 року):

 

номінальний, млрд. гривень

1574,3

відсотків до попереднього року

97

Валовий внутрішній продукт (за міжнародним стандартом системи національних рахунків 1993 року):

 

номінальний, млрд. гривень

1524,2

відсотків до попереднього року

97

Індекс споживчих цін:

 

в середньому до попереднього року, відсотків

108,5

грудень до грудня попереднього року, відсотків

112

Індекс цін виробників промислової продукції, грудень до грудня попереднього року, відсотків

112,3

Прибуток прибуткових підприємств, млрд. гривень

253,5

Загальна сума фактичних витрат на оплату праці та інших виплат, пов’язаних з відносинами трудового найму, млрд. гривень

486,6

у тому числі фонд оплати праці найманих працівників і грошового забезпечення військовослужбовців, млрд. гривень

459,8

Середньомісячна заробітна плата працівників, брутто:

 

номінальна, гривень

3379

Продовж. табл. 2.2

номінальна, скоригована на індекс споживчих цін, відсотків до попереднього року

95,4

Кількість зайнятих економічною діяльністю у віці 15-70 років, млн. осіб

20,15

Рівень безробіття населення у віці 15-70 років за методологією Міжнародної організації праці, відсотків до економічно активного населення відповідного віку

8,2

Продуктивність праці, відсотків до попереднього року

98,3

Сальдо торговельного балансу, визначене за методологією платіжного балансу, млн. доларів США

-12604

Експорт товарів і послуг:

 

млн. доларів США

82711

відсотків до попереднього року

96,9

Імпорт товарів і послуг:

 

млн. доларів США

95315

відсотків до попереднього року

94,7

Джерело[35, 36].

Кабінет Міністрів України уточнив основні макропоказники економічного і соціального розвитку на 2015 р.[28].

Прогноз розроблено на варіантній основі за двома сценаріями. Обидва сценарії прогнозу передбачають скорочення ВВП за підсумками 2015 року, що враховує падіння за всіма трьома потенційними джерелами економічного зростання (споживання, інвестиції, експорт).

Ключові припущення щодо реалізації зовнішньої та внутрішньої політики за обома сценаріями в цілому однакові.

Отже, у 2015 році Міністерство економічного розвитку прогнозує[28]:

  • падіння реального ВВП на рівні 2% і 4,3% відповідно;
  • номінальний ВВП в обсязі 1751 млрд. грн. і 1720,8 млрд. грн. відповідно;
    • індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) - на рівні 111,2% і 113,1% відповідно;
    • індекс цін виробників промислової продукції (грудень до грудня попереднього року) - на рівні 114,1% і 115,2% відповідно;
      • збільшення номінальної середньомісячної заробітної плати працівників - до 3934 гривень і 3882 гривень відповідно;
      • падіння реальної середньомісячної заробітної плати на 2,5% і на 4,4% відповідно;
      • рівень безробіття населення у віці 15-70 років - на рівні 9,8% і 10% відповідно до економічно активного населення відповідного віку;
      • зменшення продуктивності праці - на 1,6% і 3,8% відповідно;
      • зменшення обсягів експорту товарів і послуг - на рівні 4,8% і 8,9%, імпорту - на рівні 7,7% і 12,8% відповідно.

Так, зменшення обсягів промислового виробництва в лютому уповільнилося до 3,7% у річному вимірі (-5% у січні), зокрема суттєво уповільнилося зниження обсягів виробництва інвестиційних товарів (з -24,9% у січні в річному вимірі до -13,1% у лютому) та зросли обсяги виробництва енергії (на 1,8% у річному вимірі).

Падіння обсягів промислового виробництва в січні-лютому становило 4,2% порівняно з відповідним періодом минулого року.

 За умов подолання панічних настроїв та спекулятивних атак на валютному ринку, середньорічний обмінний курс можна прогнозувати на рівні  20 грн/дол. у 2015 р. Така динаміка обмінного курсу на тлі згортання економічної активності у поточному році призведе до зростання рівня державного боргу до ВВП.

Отже, провівши аналіз оцінки ефективності структури економіки країни протягом досліджуваних періодів, слід відмітити, що за підсумками 2010-2013р.р відмічалась позитивна динаміка щодо темпів економічного зростання, зокрема в 2011р.  реальний ВВП зріс на 9,5%, дефіцит бюджету становив прогнозні 2,7% ВВП; рівень інфляції 4,6%. Що стосується прогнозних макроекономічних показників у 2015 р., то слід зазначити , що ВВП України у 2015 р. досягне пікових значень спаду на рівні 6-7 %. Очікуване скорочення дефіциту рахунку поточних операцій (до 4-4,5 млрд. дол. США у 2015 рр.). Зазначене пов’язане більш швидкими темпами згортання імпорту та розгортання інфляційних процесів у 2014 р., при якому  індекс споживчих цін може очікуватися у 2015 році – 15-16 %.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Економіка України виявилась вразливою до глобальних дисбалансів, обумовлених стрімким зростанням світових цін і надлишками ліквідності на світових фінансових ринках. А сучасний стан національної економіки є наслідком не тільки впливу світової економічної кризи, а й внутрішніх суперечностей, нагромаджених у минулому.

Необхідною умовою подолання наслідків економічної кризи і стабілізації економічного розвитку України є розробка стратегії модернізації з чітким висвітленням цілей і способів їх досягнення. Національна антикризова політика повинна реагувати на глобальні виклики, з визначенням, як спільного напряму антикризових заходів провідних країн світу, так і специфічних особливостей соціально-економічного розвитку країни. Мова йде про сценарії подолання кризи, запрограмовані внутрішньою логікою розвитку глобальної економічної системи [6, с. 35].

Перший сценарій передбачає швидкий вихід на нову «довгу хвилю» економічного зростання, трансформацію кризи у керований режим, що дозволяє провідним країнам спрямувати спад у найбільш проблемних секторах, периферійних регіонах світової економіки, використовуючи ресурси на підйом інноваційної активності, форсування зростання нового технологічного укладу. При цьому кардинально зміниться «архітектура» глобальної фінансової системи, що перетворилася у полівалютну, відбудеться значне посилення державних інститутів стратегічного планування і регулювання фінансових потоків. Глобалізація стане більш збалансованою з метою узгодження інтересів провідних країн світу.

Другий сценарій пов’язаний з колапсом існуючої американо-центричної фінансової системи, формуванням відносно самодостатніх регіональних валютно-фінансових систем, знищенням більшої частини міжнародного капіталу, різким падінням рівня життя, поглибленням рецесії, впровадженням протекціоністських бар’єрів між регіонами.

основі встановлення контролю за їх активами.

Як свідчить світовий досвід, економічного зростання можна досягти шляхом пpискоpеного pозвитку обpобної пpомисловості. Пpіоpитетним тут є наpощування високотехнологічних виpобів, пеpедусім технічно складних товаpів широкого вжитку, медичної комп’ютеpної техніки, легкових автомобілів та інших виpобів, які найбільшою міpою стимулюватимуть внутpішній попит і підвищення кінцевого споживання населення. Основою стpуктуpних змін у пpомисловості має стати пpискоpений pозвиток машинобудування - найважливішої ланки індустpіальної системи деpжави, здатної забезпечити інноваційний пpоpив. Однак загальна стpатегія тpансфоpмаційних пpоцесів повинна pеалізовуватися за такими напрямами [9, с. 185] :

  • pозшиpення попиту і пpопонування вітчизняних пpомислових товаpів на внутpішньому pинку шляхом підвищення збалансованості виpобництва, ствоpення замкнутих технологічних циклів із виpобництва кінцевої пpодукції;
  • дивеpсифікація товаpної стpуктуpи виpобництва з поступовим наpощуванням у ньому пpодукції поглибленої пеpеpобки з порівняно високим pівнем доданої ваpтості;
  • збільшення частки технологічно новітніх пpомислових виpобництв.

Останній напpям має особливе значення у впровадженні інноваційної моделі pозвитку економіки. Вpаховуючи досягнення вітчизняної фундаментальної науки, інтелектуальний і науково-технічний потенціал окpемих виpобництв, а головне, потpеби суспільства, до пpіоpитетних видів економічної діяльності за цим напpямом можуть бути віднесені:

  • у галузі інфоpмаційних технологій - pозвиток космічного зв’язку, ствоpення і впpовадження інфоpмаційних і телекомунікаційних систем, пpиладів комплексної автоматизації, систем зв’язку;
  • у галузі екологічних технологій - pозpоблення екологічно чистих технологій, машин і устаткування для пеpеpобки й утилізації відходів, систем контpолю стану і захисту навколишнього пpиpодного сеpедовища;
  • у галузі біотехнологій - виpобництво біостимулятоpів pосту pослин, оpгано-мінеpальних добpив комплексної дії, новітніх технологій виpобництва антибіотиків, імунобіологічних пpепаpатів та засобів захисту тваpин;
  • у галузі вдосконалення тpадиційних технологій - модеpнізація енеpгоблоків теплових електpостанцій з підвищенням їх ефективності й екологічної безпеки, пошиpення технології безпеpеpвного pозливу сталі, упpовадження енеpгозбеpігаючих та екологічних технологій виpобництва мінеральних добрив, аміаку і сіpчаної кислоти, модеpнізація виpобництва автомобільних шин з підвищенням їх якості, упpовадження сучасних технологій і видів технологічного устаткування для комплексного оснащення пеpеpобної пpомисловості, освоєння новітніх технологій і видів озброєння та військової техніки.

Виконання цих завдань в умовах обмеження інвестиційних ресурсів потребує проведення гнучкої структурної політики з боку держави, основними складовими якої повинні бути загальносистемні та селективні підходи. У першому випадку держава шляхом встановлення відповідного податкового, грошового, валютного і митного режимів, запровадження технічних та екологічних стандартів створює сприятливі, однакові для всіх суб'єктів ринку умови. Підприємства мусять самостійно знаходити свої ринкові сегменти, адаптуючись до структурних змін відповідно до сукупного попиту, пропонування товарів і послуг та державних пріоритетів. Це, так би мовити, горизонтальна складова структурної політики.Удругому випадку підтримуються лише ті суб’єкти ринку, які спроможні протягом недовгого проміжку часу (2-3 роки) одержати конкурентні переваги, сформувати «точки зростання» і забезпечити позитивну спрямованість структурної перебудови. Такий підхід можна назвати вертикальною складовою структурної політики.

Оптимальне поєднання загальносистемного й селективного підходів підвищить дієвість державного впливу на прискорення структурної перебудови промислового комплексу. Але селективний підхід особливо актуальний на початковому етапі, коли розпочинається процес розширеного відтворення і з'являються перші ознаки реального нагромадження капіталу. Слід враховувати також і те, що селективний підхід потребує посилення вимог до визначення пріоритетів державної підтримки. Технократичні оцінки, які донедавна були провідними у визначенні пріоритетів, уже не можуть вважатися достатніми. Потрібно зважати на суто економічні критерії, адаптовані до умов ринку, а саме:

  • платоспроможний попит на продукцію підприємств та перспективи його зростання;
  • наявність сприятливих умов для отримання конкурентних переваг;
  • прибутковість суб'єктів господарювання, що забезпечує можливість самофінансування розширеного відтворення та поліпшення якісних параметрів виробництва;
  • можливість використання мультиплікаційного ефекту, пов'язаного із розвитком пріоритетного виробництва, тобто його позитивного впливу на інші виробництва  і сфери діяльності.

Виходячи з цих критеріїв, для підвищення ролі держави у здійсненні заходів структурної перебудови та оптимальному використанні інвестиційних ресурсів доцільно переглянути державні й галузеві науково-технічні програми, що затверджені або перебувають на стадії розроблення, провести експертизу інвестиційних проектів, передбачених програмами, та надати перевагу тим проектам, на продукцію яких є високий потенційний попит. Можливо, слід також передбачити заходи дестимулювання для тих виробництв, що не відповідають ринковим критеріям і створюють надлишкове інвестиційне навантаження на економіку.

Засоби та методи грошово-кредитної політики доцільно використовувати насамперед для контролю впливу монетарних чинників на стабільність грошової одиниці. У першій половині року такий контроль слід здійснювати через регулювання обсягу монетарної бази, яка розглядається як операційний орієнтир грошово-кредитної політики. Приріст монетарної бази у 2015 році відповідно до наявних макроекономічних прогнозів може становити до 20%. Залежно від динаміки розвитку соціально-політичної, економічної та фінансової ситуації в державі прогнозне значення цього орієнтира може змінюватися. Також як операційні орієнтири грошово-кредитної політики розглядатимуться монетарні

Крім вищезазначеного, в  Україні  значна  частка  економічної  діяльності  відбувається  в  тіні,  тобто  поза межами офіційної  економіки.  Національні  експерти  визначають  її  в  межах 30%  від ВВП[34,35]. Така значна частка  тіньової економіки створює великі економічні проблеми: брак коштів в державі та нерівні правила гри для компаній. Для  оцінки  конкретних  заходів  щодо  скорочення  тіньової  діяльності,  насамперед, необхідно  глибоко  усвідомити  причини  її  виникнення.  По-перше,  високий  розмір  нарахувань  на  заробітну  плану (насамперед  внески  на загальнообов’язкове  державне  пенсійне  страхування)  створює  стимули  для  заниження офіційно  сплаченої  заробітної  плати,  що  нівелює  будь-який  позитивний  вплив  від низької  ставки  податку  на  доходи  фізичних  осіб.  По-друге,  серйозні  адміністративні бар’єри часто створюють додатковий  тягар на платників податків  і призводять до схем ухилення (включаючи  корупцію).  По-третє,  платники  податків  часто  мають  враження, що  сплачені  податки  погано  та  неефективно  витрачаються  державою, що,  тим  самим, створює дозвільну культуру ухилення від сплати податків.

Визначені  вище  причини  створюють широкі  можливості  для  покращення  ситуації.  Для легалізації  економічної  діяльності,  яка  проводилась  в  тіні,  варто  створити чутливу  систему  економічних  стимулів, тобто слід  знайти правильний «баланс», щоб мінімізувати тіньову діяльність.

ВИСНОВКИ

Теоретичні аспекти структурної трансформації економіки мають свої характерні особливості. Основний зміст трансформаційних перетворень в країні,  полягає в переході до комплексної і цілісної економічної системи, яка функціонує на ринковій основі. Тому важливого значення в процесі трансформації економічної системи України набуває структурний аспект економічного розвитку, що виражається у вигляді кількісних і якісних зміни в економіці.Світовий досвід вказує на те, що більшість проблем соціально-економічної незбалансованості зароджуються і починають себе проявляти, в першу чергу, на рівні регіонів, і тільки значно пізніше вони виходять на національний рівень.

Особливістю структуризації національної економіки є взаємозв’язки та взаємозалежність  між окремими частинами економіки, а саме: секторами, галузями, територіями. Саме на основі зміни галузевої структури економіки визначають як загальний стан економічної системи регіонів, так і її окремі складові. Основним базовим показником для аналізу є валова додана вартість як у загальному підсумку, так і за галузями господарства. З метою подолання негативних тенденцій у структурі економіки слід насамперед активізувати інноваційну діяльність, особливо у високотехнологічних галузях економіки, які є продуцентами інноваційних технологій для інших сфер економічної діяльності.

Сучасний стан української економіки потребує значних перетворень, які сприятимуть підвищенню ефективності діяльності підприємств.Оцінка ефективності діяльності підприємства, як правило, ґрунтується на аналізі різних макроекономічних показників. Узагальненим показником виробництва є валовий внутрішній продукт  (ВВП),який вимірює вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених упродовж певного періоду часу в межах економічної території країни. Валовий внутрішній продукт можна обчислити трьома методами. По-перше, додаванням видатків домогосподарств, фірм, держави та іноземців на всі кінцеві товари і послуги.  Інші важливі показники виробництва отримують із валового внутрішнього продукту. Валовий національний продукт - це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний період часу, як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці фактори використовують — усередині країни чи за кордоном. Чистий внутрішній продукт - це ВВП, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Національний дохід (НД) є сукупним доходом, заробленим упродовж року власниками ресурсів — резидентами певної країни, незалежно від того, де ці ресурси використовуються - у власній країні чи закордоном. Його обчислюють-вирахуванням із ВНП амортизаційних відрахувань та непрямих податків на бізнес або додаванням факторних доходів - заробітної плати, ренти, процента, прибутку та доходів власників.

Найважливішим показником сфери зайнятості є рівень безробіття — відношення чисельності безробітних до робочої сили. Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття.

Кожна країна у сфері цін намагається не допустити їх зростання. Зростання загального рівня цін свідчить про наявність інфляції. Індекси цін обчислюють як відношення вартості деякого набору, або ринкового кошика, товарів і послуг розрахункового року до вартості аналогічного ринкового кошика в базовому році.

Індекси цін використовують для зведення багатьох номінальних змінних до реальних. Зведення номінального ВВП до реального відбувається через інфлювання та дефлювання. Платіжний баланс - це систематизований запис усіх міжнародних операцій резидентів країни з рештою світу за певний проміжок часу, як правило, за рік. Платіжний баланс складається в національній валюті або в іноземній. У платіжному балансі відокремлюються два основні розділи: поточний рахунок та рахунок капіталу і фінансів. Різницю між експортом та імпортом товарів називають торговельним балансом. Від'ємне сальдо торговельного балансу країни в довгостроковому періоді свідчить про низьку конкурентоспроможність її товарів на світових ринках. У короткостроковому періоді пасивний торговельний баланс не завжди можна розглядати як ознаку негативних тенденцій у національній економіці.

Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх політичних атрибутів (40% покриття дефіциту державного бюджету припадає на зовнішні джерела); серйозну загрозу для безпеки держави становлять «тінізація» та криміналізація економіки (тіньовий сектор становить до 50% економіки).

Аналіз прогнозних макроекономічних показників у 2015 р., свідчить, що ВВП України у 2015 р. досягне пікових значень спаду на рівні 6-7 %. Очікуване скорочення дефіциту рахунку поточних операцій (до 4-4,5 млрд. дол. США у 2015 рр.). Зазначене пов’язане більш швидкими темпами згортання імпорту та розгортання інфляційних процесів у 2014 р., при якому  індекс споживчих цін може очікуватися у 2015 році – 15-16 %.

Одними із причин економічної кризи в Україні є відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів (інститут - це порядок, закріплений у формі закону або установи, це створені людьми норми, правила поведінки, які структурують політичні, економічні і соціальні взаємодії), які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством. В Україні не сформовано ефективних механізмів взаємодії держави і ринку. Держава неохоче підтримає бізнес, а бізнес здебільшого обходить інтереси держави. Відбувається боротьба груп інтересів.

Необхідною умовою подолання наслідків економічної кризи і стабілізації економічного розвитку України є розробка стратегії модернізації з чітким висвітленням цілей і способів їх досягнення. Національна антикризова політика повинна реагувати на глобальні виклики, з визначенням, як спільного напряму антикризових заходів провідних країн світу, так і специфічних особливостей соціально-економічного розвитку країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Гражевська Н. І. Відображення трансформаційних процесів у системі категорій соціально-економічної динаміки / Н. І. Гражевська // Економічна теорія. - 2007. - № 4. - С. 19-29.
  2. Геец В. Макроэкономическая оценка денежно-кредитной и валютно-курсовой политики Украины до и во время финансового кризисна / В. Геец // Экономика Украины. – 2009. –№ 2. – С. 5–24.
  3. Голікова Т.В. Державне управління територіальним економічним розвитком : теорія і практика : монографія / Т.В. Голікова. – К.: Вид-во НАДУ, 2007. – 296
  4. Данилишин Б.М. Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка / Б.М. Данилишин, Д.В. Клиновий, Т.В. Пепа. – Ніжин : ТОВ «Вид-во «Аспект-Поліграф», 2007. – 688с
  5. Державна програма активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки : [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.me.gov.ua/control/pubHsiyarticle/main
  6. Дикань В.В. Структурна трансформація промисловості України вбік розвитку високотехнологічного виробництва / В.В. Дикань // Вісник НТУ «ХПІ». -  2013. -  № 50 (1023). – С. 33-40
  7. Економіка України : Вікіпедія : [Електронний ресурс] - Режим доступу :http://hl.mailru.su/gcached?q=cache:ypecMXKu854
  8. Економічна теорія : підручник / за ред. В.М. Тарасевича. - К. : Центр навч. літ-ри, 2006. - 784 с. (30)
  9. Єрохін С.А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічний аспект)) / С.А.Єрохін - К.: Вид-во «Світ знань», 2002. - 528с.
  10. Индекс развития человеческого потенциала : [Електронний ресурс] - Режим доступа :www.undp.org
  11. Как оценить эффективность работы компании [Электронный ресурс]. – 2011. – Режим доступа:http://www.iteam.ru (35)
  12. Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка : навч. пос. / Д.В. Клиновий, Т.В. Пепа. – К.: ЦНЛ, 2006. - 728с
  13. Макроекономіка та макроекономічна політика : навч. посібн. / А.Ф. Мельник, Т.Л. Желюк, О.В. Длугопольський, О.В. Панухни. - К. : Вид-во "Знання". - 2008. - 699 с.(31)
  14. Мельник М.В. Анализ и оценка систем управления на предприятиях / М.В. Мельник. — М.: Финансы и статистика, 2009. — 136 с. (33)
  15. Никипелов А. Стратегия и тактика денежно-кредитной политики в условиях мирового экономического кризисна / А. Никипелов, М. Головин // Вопросы экономики. – 2010. – № 1. – С. 4–20.
  16. Пепа Т. В. Регіональна динаміка і трансформація економічного простору України : монографія / Т. В. Пепа. -Черкаси : Брама-Україна, 2006. - 440 с.
  17. Показатели эффективности деятельности фирм [Электронный ресурс]. – 2011. – Режим доступа:http://www.bibliotekar.ru (34)
  18. Пороховский О.А. Економічна криза як рубіж сучасного світового і національного розвитку / О.А. Пороховский // Економічна теорія. – 2009. – № 1. – С. 5–14.
  19. Фащевський М.І. та ін.]. – Вінниця : Книга-Вега, 2007. – 572с.
  20. Рейтинг економічного розвитку регіонів України: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://real-economy.com.ua
  21. Розміщення продуктивних сил : підруч. / Заред.В.В. Ковалевського,О.Л. Михайлика, В.Ф.Семенова. – К. :Знання, 2001. – 351с.
  22. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : підруч. / [Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф., Єгоров О. П., Єрмолін В. М.] – К. : Знання, 2006. – 350с.
  23. Розміщення продуктивних сил України / Заред.Е.П. Качана. К.: Вища школа, 1999. – 375с.
  24. Сіденко В. Економічне трансформування у країнах Центральної Європи та Середньої Європи // Економіка України. - 2008. - №12. - С. 60-68.
  25. Соціально-економічні проблеми розвитку регіонів : методологія і практика / Заред.Данилишина Б.М. – Черкаси: ЧДТУ, 2006. – 315с.
  26. Сунцова О.О. Методологічні засади оцінювання ефективності макроекономічного регулювання розвитку національного господарства  // Економіка та управління національним господарством : наук. журн. / О.О. Сунцова, 2012. – С.39-43
  27. Тарасевич В.Н. Экуника: гипотезы и опыты / В.Н. Тарасевич. – М.: ТЕИС, 2008. – 565 с.
  28. Україна – 2015: Національна стратегія розвитку[Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.uf.org.ua/news/550/
  29. Т.В.Пепа. – К.: Ун-т «Україна», 2005. - 245с
  30. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України : навч. пос./Л.Г.Чернюк, Д.В.Клиновий. – К.: ЦУЛ, 2002. – 440с
  31. Шинкарук Л.В. Макроекономічні передумови та перебіг економічної кризи в Україні /Л.В. Шинкарук // Економічна теорія. – 2010. – №2. – С. 61–70.
  32. Эффективность производственно-хозяйственной и инвестиционной деятельности предприятия [Электронный ресурс]. – 2011. – Режим доступа:http://www.beintrend.ru
  33. [Електронний ресурс] - Режим доступу:http://economics.unian.ua/finance/958544
  34. [Електронний ресурс] - Режим доступу:http:://www.unicyb.kiev.ua/Library/Macro
  35. Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку та торгівлі: - Режим доступу: http://www.me.gov.ua/
  36. Офіційний сайт Державного комітету статистики України: - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Додаток А

Рис. А.1. Проблеми Державного бюджету України на 2014 рік

Джерело: [5]

Рис. А.2. Індекси промислової продукції в Україні за 2010-2013 р.р.

Джерело: [7]

Рис. А.3. Переплата податків, млрд., грн.. за 2010- 2014р.р.

Джерело: [7]

Рис. А.4. Державний та гарантований борг України за 2010 - 2014р.р.

Джерело: [7]

Процес структурних трансформацій економічної системи України на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Банк як елемент економічної системи

2. Реферат Розроблення системи соціально-економічної діагностики в умовах глобалізації

3. Реферат Розроблення системи соціально-економічної діагностики на підприємстві в умовах глобалізації

4. Реферат Організація роботи органів внутрішніх справ України щодо протидії дитячій злочинності: функції структурних підрозділів ОВС з профілактики дитячої злочинності; аналіз, облік та оцінка їх роботи

5. Реферат Роль економічної науки. Формування економічної культури та ринкового мислення

6. Реферат Загальна характеристика податкової системи України

7. Реферат Формування стійкої системи продовольчої безпеки України

8. Реферат Поняття судової системи України. Конституційні принципи правосуддя

9. Реферат МОЖЛИВОСТІ ВІДНОВЛЕННЯ ДОВІРИ ДО БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

10. Реферат Автореферат диссертации Інтеграція податкової системи України до європейського економічного простору 2000 год