Новости

Сучасний стан та перспективи розвитку туризму шпаргалка

Работа добавлена:






Сучасний стан та перспективи розвитку туризму шпаргалка на http://mirrorref.ru

1.Сучасний стан та перспективи розвитку туризму

Туризм - це галузь економіки, яка останнім часом розвивається досить швидкими темпами, передбачає активний розвиток цієї галузі і в майбутньому.

Основні групи чинників розвитку туризму: - економічні (розвиток економіки). 

Однак поряд із позитивними чинниками туризм відчувнегативний вплив низки різнорідних  чинників, серед яких - природні катастрофи, соціальні потрясіння, війни, економічні кризи. Незважаючи на це, з 1950 року (початок регулярного обліку туристичних потоків) не було відзначено жодного значного спаду темпів зростання міжнародного туризму, який за період останніх 15 років зростав щорічно на понад 4% . 

Для сучасного міжнародного туризму характерна значна територіальна нерівномірність. Вона відбиває різні соціально-економічні рівні країн світу: на економічно розвинені країни припадає 57% туристських прибутків, на країни, що розвиваються,- 30 %, на країни з перехідною економікою - 13 %. При подібній регіональній структурі туристських прибутків і доходів виділяються п’ять туристичних макрорегіонів світу. Туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. Більше того, на початку ХХІ ст. туризм, за обсягом доходу, справедливо посів третє місце серед провідних галузей світової економіки. 

Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства, таких як будівництво, зв’язок, харчова промисловість, сільське господарство, торгівля, виробництво товарів народного споживання та ін.

2. Туризм як суспільне явище. Функції туризму

Туризм, як явище суспільного життя, є похідною суспільного розвитку. Прискорені інноваційні зміни, пов'язані з науково-технічним прогресом, сприяли загальному соціально-економ. розв. певних країн, підвищен. рівня життя населення, зміні характеру праці, способу та стилю життя.

Туризм - явище поліфункціональне. Серед основних функцій туризму слід зазначити рекреаційну, оздоровчу, політичну, освітню (навчальну), містоформуючу, етнічну, соціальну, культурну, екологічну (охорони природи), економічну, просвітницьку і виховну.

Сутністюрекреаційної функції туризму є фізіологічна (відновлення фізичних сил, оздоровлення, відпочинок) та психологічна релаксація.Оздоровлення населення, підвищення його працездатності та рівня культури шляхом здійснення культурно-просвітницької та рекреаційної діяльності посилює соціальну значущість туризму. Дедалі більшого значення набуває екологічна функція -полягає у подорожах до природних недоторканих людиною та, часто, природоохоронних територій, намагаючись не здійснювати великого впливу на цю територію. Беззаперечно значною єекономічна функція. Зростання запитів стимулювало розвиток галузі, а мультиплікаційний ефект та комплексний характе споживання, обслуговуваггя  сприяли її переростанню в індустрію туризму - міжгалузевий комплекс, спрямований на задоволення туристичних потреб населення. Економічна складова туристичної діяльності проявляється не тільки в комерційній спрямованості, а  й в посиленні соціальної та екологічної ролі туризму.

3.Ринок послуг як складова світового ринку. Специфічність послуг їх основна класифікація.

Ринок туристичних послуг або туристичний ринокце сфера задоволення потреб населення в послугах пов’язаних зі змістовним проведенням дозвілля в подорожі.

Світовий ринок - це глобальна система, що регулює співвідношення попиту й пропозиції, а регулятором виступають міжнародні економічні зв'язки.

Основним елементом світового ринку є національний ринок, в межах якого поєднується внутрішньо- та зовнішньоекономічна діяльність з реалізації відповідного товару (послуги). Світовий ринок структурується за формами діяльності, кінцевим продуктом, регіональними та соціально-економічними ознаками.

Предметом обміну на туристичному ринку єтуристичні послуги.

Туристичним послугам, як і будь-яким іншим послугам, властиві особливі риси, які можна позначити як"чотири  Не": невідчутність, неоднорідність якості, нерозривність виробництва і споживання, неможливість збереження туристичної послуги.

Специфічні риси:У структурі туристичних послуг розрізняютьосновні, додаткові і супунті послуги.

4.Характерні ознаки туристичного ринку.

Туристичний ринок характеризується наявністю суб'єктів, тобто юридичних і фізичних осіб, які одночасно є виробниками та споживачами туристичних послуг. Можна виділити чотири основні суб'єкти туристичного ринку: туроператорів і турагентів, виробників туристичних послуг і споживачів (туристів). Окремі елементи ринку туристичних послуг, як і його суб'єкти, не можуть функціонувати ізольовано.Попит, пропозиція і ціна утворюють динамічний взаємозв'язок, який засвідчує функціонування ринкового механізму.

Маркетинг безпосередньо пов'язаний з поняттям ринку. Ринок як економічна категорія з'явився одночасно з появою товарного обміну.Взаємовідносини між продавцями і покупцями, а також пропоновані ними ціни мають важливе значення для задоволення інтересів двох сторін. Покупці цікавляться благами і послугами, які хочуть придбати на визначених умовах. Продавці прагнуть дізнатися, що потрібно виробляти, а також, які споживчі ознаки і ціни їх продуктів прийнятні для покупців. Ринок виконує якінформаційні, так ірегулятивні функції.

5. Ієрархічні рівні геопросторової організації туризму.

Геопросторовій організації туристичного процесу притаманні такізакономірності: постійність просторово-часового узгодження попиту/пропозиції, регіональна багатолінійності розвитку, регіонально ізоморфна мотивація та просторова центрованість, яка є концентрованим проявом процесів багатолінійності розвитку туристичних ринків та їх структур, територіальної диференціації, поляризації, агломерування та дегломерації, що відтворюють гравітаційний характер туристичної дифузії, багатоцентричності, що фіксує тенденції транснаціоналізованої діяльності, комплексно-пропорційного розвитку індустрії туризму, каскадного перебігу туристичних потоків та нееквівалентності туристичних обмінів, зафіксованих формуванням лінійно-вузлових форм геопросторового каркасу тур.ринку.

6. Індустрія туризму як галузевий комплекс.

Інтегрованість індустрії туризму в певний суспільно-географічний комплекс визначається тіснотою взаємодії з іншими його складовими. В індустрії туризму компоненти та елементисоціально-демографічної структури, представлені населенням з властивими йому демографічними характеристиками, системою розселення та господарювання, є одночасно туристичними ресурсами, трудовими ресурсами та споживачами туристичного продукту. 

Господарські структури, представлені господарським та інфраструктурним комплексами даної території та системою територіального управління, забезпечують переважно зовнішні системні зв'язки даного міжгалузевого господарського комплексу (МГК). Як будь-яка складова національного господарства, індустрія туризму споживає енергію, що забезпечуєтьсяпаливно-енергетичним комплексом, сировину та матеріали (комплекс по виробництву конструкційних матеріалів), воду (водогосподарський комплекс). Для безпосереднього функціонування індустрії туризму необхідна матеріально-технічна база, що створюється будіндустрією, продукти харчування,  транспортні засоби та транспортна мережа, ремонтна та будівельна база, трудові ресурси певної кваліфікації.

Отже, з одного боку, господарський комплекс території сприяє розвиткові індустрії туризму, а з іншого, індустрія туризму впливає на розвиток господарського комплексу через створення попиту на певні товари та послуги. Між господарством та індустрією туризму як його складовою існують тісні зв'язки.

7.Функціонально-господарська підсистема індустрії туризму.

Функціонально-господарська підсистема сформована функціонально-інтегративними зв’язками між структурами галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери з надання транспортних, гостинних, дозвілєвих та низки додаткових послуг, які сприяють забезпеченню туристичної мети на відповідному якісному рівні.

Гостинність  поєднує діяльність готельного, рекреаційно-оздоровчого, санаторно-курортного господарств, харчування, торгового і побутового обслуговування, організації екскурсій та дозвілля, створюючи атмосферу доброзичливості і забезпечуючи гостю-туристу комфортне перебування в місці відпочинку та реалізацію мети подорожування з максимальними зручностями.Транспортні послуги в туризмі є невід’ємною складовою здійснення подорожі, умовою розвитку туризму,є основними послугами тур.галузі. Якість, обсяг та характер транспортних послуг залежать від рівня розвитку транспортного комплексу і стану транспортної інфраструктури, як складових господарського комплексу країни.

Підприємства:Туроператор потужне туристичне підприємство, метою функціонування якого є розробка власного турпродукту та його реалізація на внутрішньому та міжнародному ринках.Турагенція є невеликим, переважно спеціалізованим підприємством, підвладне сезонним коливанням попиту. Екскурсійні послуги можна розглядати й як елементпрограми дозвілля.

8.Поняття «гостинність». Складові гостинності.

Поняття "гостинність" "hospitality". В основі даного терміна лежить слово "host" (хазяїн), "hospice" (притулок), "hotel" (палац або будинок палацового типу, призначений для перебування в ньому важливих гостей). Гостинність визначає систему заходів і порядок їх здійснення з метою задоволення найрізноманітніших побутових, господарських і культурних запитів гостей турпідприємств, їх завбачливого обслуговування наданням низки послуг. 

Закладами розміщення туристів називають будь-які об'єкти, де туристам надають епізодично чи регулярно місце для ночівлі. До закладів розміщення туристів належать готелі, мотелі, кемпінги, ботелі, туристичні бази, пансіонати, ротелі, флотелі, бунгало та ін. За міжнародними рекомендаціями (ВТО), заклади розміщення поділяють на три групи: готелі й аналогічні заклади розміщення; комерційні та соціальні заклади розміщення; спеціалізовані заклади розміщення;Готелі й мотелі - основні заклади розміщення, а всі інші - додаткові.

В оздоровчих, санаторіях, на курортах функція надання місця для ночівлі не є головною. Тут набагато важливіші лікування та профілактика захворювань приїжджих.

Заклад харчування - підприємство, призначене для виробництва кулінарної продукції, борошняних кондитерських і булочних виробів, їх реалізації та/або організації їх споживання (ресторани, кафе, бари, столові, закусочні).Специфіка сфери ресторанних послуг дозволяє показати гостям прихильне до них ставлення за допомогою привабливого інтер'єру, вишуканого сервірування, продуманого меню, в якому враховуються харчові уподобання іноземних гостей, та до якого включ. національні страви країн, звідки вони прибули.

9. Класифікація туристичних ресурсів.

Туристичні ресурсисукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста.

За О.О. Бейдикомприродно-географічні,природно-антропогенні,суспільно-історичні ресурси тасупер-точка тур.

М. Труаси виокремлює:природні,створені працею людини,додаткові туристичні ресурси (інфраструктура, економічні зручності).

П. Дефер поділяє всі туристичні ресурси на чотири групи:гідром( до складу яких входить вода),фітом(земля),літом( ств.працею людини) йантропом(народні промисли, свята, фольклор, національні костюми, музика, карнавали та ін.).

Захарактером використання туристичні ресурси можна поділити набезпосередні (використовуються  самими туристими) танепрямі (матеріальні, фінансові, трудові, інформаційні ресурси).

10. Сутність і чинники формування національного ринку туристичних послуг.

Туристичний ринок – це сфера задоволення потреб населення у послугах, пов’язаних з відпочинком, змістовним проведенням дозвілля чи оздоровленням.

Формування національного туристичного ринку обумовлене дієювнутрішніх чинників, а самерівень соціально-економічного розвитку: (науково-технічний прогрес; історичні чинники форм. економ.; рівень розвитку галузей виробництва; рівень розвитку транспортної мережі; демографічна ситуація і структура населення;  характер міграційних процесів; особливості зайнятості)якість життя населення: умови життя (екологічні, житлово-побутові, соціально-культурні); рівень життя (рівень прибутків, заощаджень),соціально-політична ситуація: суспільний устрій; правове забезпечення соціал. та економ. свобод; розвиток громадсько-політичного життя; рівень розвитку інформаційної сфери та ЗМІ.Зовнішні чинники формування та функціонування ринку турпослуг: економічна та політична стабільність держави; участь держави в міжнародних організаціях; характер міжнародних відносин та ін.

Моделі формування національного туристичного ринку: 1)модель саморозвитку (є наслідком загального соціально-економічного розвитку і формування потреби населення в туризмі). 2)привнесена модель (національний ринок туристичних послуг формується під переважним впливом попиту зовнішніх ринків і задля його задоволення створюється сфера діяльності).

11. Територіальна організація індустрії туризму, її елементи.

За ступенем сформованості та рівнем впливу виділяютьсформовані туристичні регіони (ядра концентрування розв.тур.)(Зх-Європейський, Пн-Американський, Тихоокеанський) тапотенційні (Пнєвразійський, Пдмериканський, Австралійський). Сформовані є ядрами науково-технічного прогресу, де концентруються основні фінансові ресурси і важелі економічного впливу, сформувалися на базі національних ринків високоінтенсивного типу, що характер. значним постійним та різноманітним попитом і потужною повноструктурною індустрією туризму, здатною не тільки задовольняти, а й створювати попит, концентруючи його на певних напрямках, видах та формах туризму. Потенційні значні туристичні регіони формуються переважно навколо провідних та впливових "світових міст".

"Світові міста" - центри ділової активності, що стали вузловими елементами територіальної структури світового господарства. За рівнем фінансової активності, функцій в інформаційних мережах та розвитку туристичної інфраструктури, виділяютьголовні (Лондон, Токіо, Нью-Йорк),провідні (Чикаго, Лос-Анжелес, Вашингтон, Париж, Брюсель, Франкфурт-на-Майні, Цюрих, Сінгапур, Сан-Паулу) тазначні (22 міста) вузли. "Світові міста", як центри в першу чергу фінансово-інформаційної ділової активності туристичного ринку, зв'язані постійними фінансовими та інформаційними потоками, утворюють лінійно-вузлову форму територіальної структури туризму.

12. Класифікаційні ознаки туристичного ринку.

Класифікація туризму добре розроблена і використовується в подальшій сегментації ринку туристичних послуг. Більшість авторів виділяють класифікаційні ознаки:

1)мета подорожі, яка визначає вид туризму.

2)форма організації визначає характер виробництва турпродукту і його споживання (самодіяльний, плановий або організований), індивідуальний та груповий.

3) задержавною ознакою: внутрішній та міжнародний.

4) сезон татермінперебування визначають ритмічність роботи на тому чи іншому ринку з значними коливання попиту, що обумовлює наявність «гарячих» та «мертвих» сезонів.

5)клас обслуговування визначається набором послуг, організацією обслуговування і купівельною спроможністю споживача. («V.I.P», «люкс», «вищий», «перший», «туристичний» та «кемпінг»). Характер реалізації: комплексний (пекедж-тури) або індивід. (інклюзив-тури).

6) спосіб подорожування: пішохідний або з використ.транспортних засобів; за поширеністю (традиційні та екзотичні); за формами організації подорожей (лінійні/чартерні).

7) заформою розрахунків.

8) масштаби діяльності визначають класифікацію за територіальною ознакою. Світовий туристичний ринок поділяється на макрорегіональні та субрегіональні турринки. Регіональні ринки турпослуг в свою чергу складаються з національних ринків, а національні - з місцевих. Національні ринки розглядають як класифікаційну основу поділу за територіальною ознакою.

13.Типологічні ознаки національних туристичних ринків.

Типологічними показниками є: рівень соціал.-економ. розв., сформованість ринкових структур, рівень розвитку індустрії туризму, участь в світовому туристичному процесі, характер експортно-імпортних туристичних зв'язків. Виділяють типи:

Високоінтенсивні:  а) країн високого рівня економічного розвитку з переважанням міжнародного туризму, що є постачальниками туристів (США, Нім., Вел. Брит., Скандинавські країни); б) країн високого рівня економ. розв.з переважанням міжнар.туризму, що переважно приймають туристів (Італія, Австрія, Ізраїль, ПАР);

Стабілізовані:а) країн середнього рівня економ. розв. з переважанням міжнар. туризму експортного спрямування, які переважно приймають туристів (Іспанія, Греція, Туреччина, Кіпр);  б) нових індустріальних країн, орієнтованих на розвиток іноземного туризму (Мексика, Аргентина, Чилі, Гонконг, Таїланд, Малайзія);  в) країн перехідного типу економіки з розвиненою ринковою структурою, які переважно приймають туристів (Польща, Угорщина, Чехія, Хорватія, Словаччина, Словенія);

Реформовані:а) країн перехідного типу, що формують ринкові структури, де переважає міжнар. тур. експортного спрямування (Болгарія, Румунія); б) країн перехідного типу, що формують ринкові структури і де переважає міжнародний туризм, які переважно постачають туристів (Росія, Україна, Казахстан, Закавказькі країни);

Акумулюючі:а) країни, що розвиваються з середніми можливостями економічного розвитку, орієнтованими на посилення участі в міжнародному туризмі за рахунок нарощування експорту послуг (Індія, Єгипет, Туніс); б) країни, що розвиваються, з домінуванням іноземного туризму, які приймають туристів і де туризм є однією з провідних галузей економіки (Танзанія, Барбадос); в) країни планової економіки, які підтримують туризм як традиційну галузь господарства (Куба); г) найменш розвинених країн, які практично не приймають участі в міжнародному туризмі, а експорт послуг пов'язаний з дією іноземного капіталу (більшість країн Центральної Африки).

14.Методика макрорегіональних досліджень туристичного ринку.

Методика географічного дослідження туристичного ринку макрорівня є дослідженням особливостей функціонування та розвитку туризму як складової світового ринку послуг.

В основу макрорегіонального дослідження покладені загальні суспільно-географічні закони і закономірності. На макрорегіональному рівні досліджуються особливості розвитку, функціонування та територіальної організації міжнар. туризму як функціонально-галузевої складової світового ринку послуг та ескпортно-імпортної функції ринку тур. послуг, оскільки саме міжнар. тур. є ознакою глобальності тур. ринку і проявом процесу глобалізації.

Таким чином, основні етапи методики макрорегіонального аналізу світового туристичного ринку полягають у виявленні загальних тенденцій і регіональних особливостей туристичного процесу через динаміку споживання туристичних послуг; визначенні напрямків розвитку видових субринків під дією загальних світогосподарських законів та особливостей формування їх територіальної структури; виявленні територіальних диспропорцій та макрорегіональних відмін в розвитку туристичного процесу, форм його організації.

15. Методика дослідження національного туристичного ринку.

Методика дослідження національного туристичного ринку відтворює всю складність та багатоаспектність його функціонування як в сфері міжнародного, так і внутрішнього туризму.

Загальна схема дослідження: на першому етапі добираються чинники, визначаються їх факторні групи, ознаки та параметри як кількісні так і якісні; на другому етапі чинники розподіляються на ті, що впливають переважно на розвиток внутрішнього ринку і ті, що впливають на зовнішньоекономічну діяльність; на третьому етапі зазначені чинники, розподілені за параметризованими факторними ознаками, розподіляються відповідно до характеру впливу настимулюючі,стабілізуючі талімітуючі.

Методика дослідження внутрішнього ринку туристичних послуг ґрунтується на сполученні методів галузевого та територіального аналізу і має за мету визначення національної туристичної політики. Основні етапи: 1) оцінка умов та чинників функціонування нац. ринку тур.послуг; 2)комплексний аналіз рівня.

Складовою методики є дослідження туристичного ринку країни-партнера, з метою інтенсифікації двосторонніх відносин в галузі туризму (оцінка внутрішнього та зовнішнього середовища ринкової діяльності, оцінку тур.-рекреац. ресурсів та стану розвитку індустрії, визначення перспективи участі в світовому та регіональному туристичному процесі).

16. Оцінка умов і чинників функціонування національного турринку.

Функціонування національного турринку обумовлене дією чинників: Внутрішні:

1. рівень соціально-економічного розвитку:науково-технічний прогрес;історичні чинники формування економіки;рівень розвитку галузей виробництва;рівень розвитку транспорту та транспортної мережі;демографічна ситуація і структура населення;характер міграційних процесів;особливості зайнятості.

2. якість життя населення:умови життя (екологічні, житлово-побутові, соціально-культурні);рівень життя (рівень прибутків, заощаджень тощо).

3. соціально-політична ситуація:суспільний устрій;правове забезпечення соціальних та економічних свобод;розвиток громадсько-політичного життя;рівень розвитку інформаційної сфери та ЗМІ.

Зовнішні чинники формування та функціонування ринку турпослуг:економічна та політична стабільність держави; участь держави в міжнародних організаціях; характер міжнародних відносин; ступінь інтегрованості у світогосподарську систему.

Національний ринку у сфері туризму показує, що його формування і функціонування залежить також від багатьох юридичних, демографічних, етнічних та макроекономічних чинників. Юридичною основою роботи тур. галузі є законодавчі акти, закони про підприємництво, митні закони, укази і постанови, які прямо чи опосередковано пов'язані зі сферою туризму, займають важливе місце. Демографічні фактори (стать, вік, сімейний стан) мають великий вплив на рухомість і функціонування туристичного ринку. Вирішальне значення на формування масових туристичних потоків має чинник співвідношення робочого і неробочого часу. Оплачувані відпустки щорічно поставляють на туристичний ринок все більший контингент туристів.

Оцінка умов та чинників функціонування національного ринку туристичних послуг є дуже важливою для туризму, оскільки вона є однією із методик дослідження національного туристичного ринку, що допомагає йому розвиватись швидше та краще.

17. Комплексний аналіз рівня розвитку туристичного ринку.

 Національний ринок туристичних послуг є ключовим в суспільно-географічному дослідженні туризму, що визначається його зовнішніми та внутрішніми функціями. Методика дослідження туристичного ринку відтворює всю складність та багатоаспектність його функціонування як в сфері міжнародного, так і внутрішнього туризму.

 Дослідження зовнішньої функції національного ринку туристичних послуг передбачає оцінку його положення як суб'єкта світового туристичного ринку по відношенню до інших.

Комплексний аналіз національного туристичного ринку дозволяє: г) оцінити співвідношення попиту та пропозиції на ринках внутрішнього та міжнар. тур., різних видів та форм туризму, класів обслуговування, ринку послуг гостинності, транспорту, екскурсійних та дозвіллєвих.  д) виявити наявні диспропорції. 

 Результатом комплексного аналізу національного туристичного ринку є визначення рівня задоволення попиту населення в послугах туризму, виявлення видових та територіальних диспропорцій між попитом/пропозицією та визначення їх причин. 

18. Визначення напрямів розвитку турринку, стимулюванняринкової діяльності.

 Визначення напрямків розвитку турринку передбачає комплексну оцінку ринку споживачів, зокрема, визначення загальної потреби в послугах туризму, рівня задоволення, структури попиту та структури задоволення цього попиту, його видову та територіальну диференціацію, що відбиває місцеві умови споживання. Така інформація може бути отримана лише шляхом соціологічних досліджень. На практиці обсяги та структура споживання наближуються відповідно динаміки процесу. Значний вплив на споживання туристичних послуг справляє сезонність, спричинена як об'єктивними природними умовами, так і продиктована в ряді випадків ринковою стратегією туристичних підприємств, тобто створена штучно. 

19.Методика геомаркетингового  аналізу туристичного підприємства.

Методика геомаркетингового аналізу туристичного підприємства передбачає дослідження ринку, що має за мету оцінити ринкову ситуацію відповідно до можливостей певного суб'єкту, який саме обирає відповідну стратегію діяльності. Таким чином, методика мікрорівня є методикою маркетингового дослідження, яка включає аналіз ринкових можливостей, визначення перспективного цільового ринку, вибір маркетингової стратегії, розробку комплексу маркетингу та розробку допоміжних систем з метою посилення позицій на відповідному ринку та розширення масштабів і зон збуту турпродукту. Методика вивчення ринку туристичних послуг на мікрорівні є маркетинговою діяльністю підприємства-суб'єкта ринку. Вона має за мету здійснення прибуткової діяльності шляхом ств. конкурентоздатного турпродукту та зміцнення своїх позицій за даних ринкових умов.

Маркетингове дослідження туристичного підприємства полягає в моніторингу ринку, тобто в системі постійного слідкування на мінливими умовами туристичного ринку з метою розробки ефективного комплексу маркетингу та впровадженню в практику його заходів.

20. Класифікація видів реклами в туризмі.

Реклама-початкову-конкурентну-зберігаючу - підтримка високого рівня попиту на раніше рекламований туристичний продукт. 

Реклама туристичної фірми складається з двох частин:

Реклама потреб - це вид реклами, необхідний для інформування можливих партнерів про існування підприємства і його потребах в чомусь.

Реклама можливостей - це напрямок рекламної діяльності фірми, завдяки якому зацікавлені сторони інформуються про можливості фірми в сфері надання туристичних послуг. Зацікавленими сторонами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

21.Послідовність інформаційного забезпечення маркетингових досліджень.

 Важливим завданням маркетингового дослідження є визначення конкурентних позицій певних видів продукції фірми на ринку та орієнтація виробництва на випуск виробів, який би забезпечив збут на конкретних ринках при одержанні фірмою запланованого прибутку.

 Маркетингове дослідження вивчає певний ринок або його сегмент, враховуючи запити певних категорій споживачів, що вимагає ретельного вивчення і споживчого, і виробничого попиту. Комплексний підхід до маркетингового дослідження включає:

• вивчення, аналіз і оцінювання всіх елементів і чинників, що впливають на тенденції розвитку, структуру, характер відносин на ринку;

• вивчення умов ринку у взаємозв'язку зі станом і тенденціями розвитку кон'юнктури певної країни і певних товарних ринків;

• вивчення зовнішніх і внутрішніх чинників;

Методи збору інформації.Особисте опитування. Методианкетування для опитування великої ксті осіб, які розташовані в різних місцях і мають різне коло інтересів, проводиться спеціальними агентами, які збирають інформацію за допомогою телефону, факсу, Інтернету, або при особистій зустрічі з людьми.Експеримент – для проведення необхідно попередньо змоделювати весь процес, виявити групи потенційних і реальних клієнтів тощо. Методвідбору необхідної інформації з першоджерел.

22.Етапи дослідження  ринку.

 Успішна реалізація підприємницької ідеї значною мірою залежить від глибини розробок питань, що належать до розділу бізнес-плану «Дослідження ринку і маркетинг-план».

Комплексне дослідження ринку проводиться у чотирьох напрямах: дослідження ринку як такого; вивчення покупців; вивчення товарів; вивчення конкурентів.

Дослідження ринку передбачає визначення ємності або місткості ринку, а також можливої частки продуктів підприємства; короткостроковим прогнозуванням розвитку ринку на 6—18 місяців; довгостроковим прогнозуванням; виявленням тенденцій розвитку ринку на 5 та більше років. Вивчення конкурентів дає змогу з'ясувати хто є основними конкурентами; чому їхні товари користуються більшим попитом у споживачів; яку цінову стратегію застосовують конкуренти; які канали товароруху обираються ними і чому; якими перспективними науковими розробками займаються.

23.Обгрунтування і вибір маркетингової політики.

Маркетингова політика підприємства включає товарну, цінову, збутову політику (політику розподілу), а також політику комунікацій.

Товарна політика підприємства — це комплекс заходів щодо планування асортименту товарів, які випускаються, та послуг, які надає підприємство, фірма.

Найважливішою частиною маркетингової товарної політики є розробка товарів (послуг). Це створення нових товарів, які дадуть змогу фірмі: здійснити прорив на ринок; перемогти конкурентів; отримати високі доходи; посилити увагу споживачів до товару; зберегти і розширити свій ринок; збільшити доходи і прибуток.

Цінова політика — це комплекс економічно зважених заходів щодо встановлення оптимальної ціни на товари і послуги та їх регулювання залежно від пропозиції.

Політика комунікацій — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами країни.

24.Оцінка ефективності маркетингової політики туристичного підприємства.

Оцінка ефективності маркетингової політики передбачає аналізфактичного рівня збуту та визначення ринкової частки підприємства. Цей аналіз спирається на інформацію про обсяги діяльності основних конкурентів та обсяги фактичної реалізації турпродукту по галузі. Оскільки обсяги діяльності конкурентів є комерційною таємницею і не можуть бути визначені на основі наявної статистики, доцільно застосовувати відносні оцінки, такі, наприклад, як обсяг особистих продаж (середня кількість продукції, що реалізується одним зайнятим на підприємстві), сума яких, співставлена з обсягами фактичної реалізації продукції по галузі, дозволить з певною умовністю визначити частку кожного конкурента на ринку та оцінити власні ринкові позиції. 

25. Класифікація умов та чинників формування попиту.

Умови та чинники, що формують загальний попит, в залежності від спрямування та характеру впливу можна згрупувати по таких напрямках. Перша група об'єднує соціально-економічні умови розвитку та функціонування туризму та чинники їх диференціації.

На національному рівні дія соціально-економічних умов найбільш яскраво відбивається у державній політиці стимулювання туризму, яка проявляється в правовому забезпеченні, економічній, в тому числі податковій політиці, у сфері зайнятості. За останні десятиріччя туризм став одним з основних джерел створення робочих місць, забезпечуючи зайнятість як кваліфікованої, так і некваліфікованої робочої сили.

Група чинників, пов'язаних з населенням, є основою формування попиту, його обсягу та структури, соціальної та територіальної диференціації, характеру споживання та інших ознак. Населення характеризується рядом процесів: демографічним (демограф.показники), міграційним (характер та напрямки), урбанізаційним (питома вага міського населення в загальній структурі та його розподіл по містах різної величини), агломераційним (характер та форми розселення), етнокультурним (саморозвиток та трансформація традиційної культури), релігійним (релігійність населення, конфесії), які впливають на формування якості та стилю життя, в структурі якого різною мірою наявний туризм.

26. Структура витрат туриста.

Туристичні витрати — це загальна сума споживчих витрат відвідувача чи уповноваженої ним іншої особи при підготовці й під час поїздки, а також під час перебування в пункті призначення.

Туристичні витрати спрямовуються на придбання широкого діапазону предметів споживання — від споживчих товарів і послуг, що є органічною частиною подорожі, до товарів майбутнього та тривалого користування, наприклад, сувенірів, подарунків, прикрас. Відповідно до  UNWTO  туристичні витрати поділяють на такі групи:

—комплексні поїздки (тури), які передбачають визначені набори послуг чи пакети послуг на відпочинок (перевезення, розміщення, харчування, екскурсії тощо) і реалізуються за єдиною ціною без поділу на складові; — розміщення; — харчування і напої; — транспорт;

— рекреаційні, культурні та спортивні види діяльності й заходи, включаючи оплату за вхід в установи культури, відпочинку і розваг; витрати, пов'язані з купівлею, ремонтом та експлуатацією дрібного рекреаційного і спортивного спорядження під час поїздки; плата за навчання окремим видам спорту (наприклад, дайвінгу чи гірськолижного) і рекреації, а також оплата нетривалих екскурсій і послуг гідів-перекладачів;

— магазинні покупки;

— інші статті витрат, до яких належать страхові платежі, комісійні збори, вартість виготовлення фотографій, ремонт автомашини, ушкодженої під час подорожі, та ін.

За напрямком витрати, які входять до складу туристичних, поділяють навитрати до поїздки, витрати під час поїздки і витрати після поїздки.Витрати до поїздки включають передоплату послуг, які будуть надаватися і споживатися під час майбутньої поїздки: комплексні тури, розміщення, перевезення, а також придбання туристської страховки. Витрати під час поїздки охоплюють: купівлю товарів широкого вжитку за нижчими цінами за межами звичного середовища. До витрат після поїздки включаються тільки ті, які стосуються внутрішнього туризму: придбання товарів (послуг), пов'язаних із поїздкою.

27. Характеристика туристичного попиту.

Попит у туризмі - форма прояву потреб населення в туристичному продукті, що забезпечена грошовими коштами.

Особливості: велика різноманітність учасників турів; індивідуальність; заміщуваність; більша, ніж в інших товарах та послугах, еластичність за доходами і ціною, що відбиває неоднорідність споживачів; висока залежність від факторів зовнішнього середовища; віддаленість за часом і місцем від туристичного споживання.

Фактори туристичного попиту:

1.Економічні - рівень матеріального статку масового споживання; співвідношення робочого і вільного часу в суспільній структурі часу;

2. Культурні і суспільно-психологічні - пріоритети в системі духовних цінностей суспільства; психологія споживання: орієнтація на насолоду від життя; інтерес до альтернативної культури; попит на задоволення і зміну вражень;

3. Соціально-демографічні - вік, стать, професія, освіта, середовище проживання, середовище споживання турпродукту;

4. Особисті психологічні - індивідуальні риси та особливості, інтереси у вільний час.

28. Тип і характерні ознаки споживачів тур. послуг

Поведінка споживача на ринку турпослуг, процес вибору турпродукту та прийняття рішення про його купівлю залежить від дії психологічних чинників, основними серед яких є мотивація, сприйняття, засвоєння, думки та погляди.

Найпоширенішими є теорії мотивації. Cпонукальні причини і поведінка не піддаються повному контролю, оскільки є результатом пригнічення природних психологічних сил, дію яких людина не усвідомлює, звідси й виникає суперечлива мотивація.При цьому потреби «вищого» рангу виникають тільки після задоволення потреб «нижчого» рангу і в такому порядку: фізіологічні потреби, потреби безпеки, соціальні потреби, потреби в повазі, потреби самореалізації і самоствердження. В туризмі можливо задіяти всі ранги потреб (відпочинок, гарантовано безпечний на престижному курорті з високим класом обслуговування, що залишить незабутні враження, особливо коли займатися вітрильним спортом чи навчитися плавати з аквалангом).

Раціональні мотиви поведінки на туристичному ринку ґрунтуються на економії грошей, часу і зусиль при придбанні бажаного турпродукту, впевненості в його якості. В основі емоційних мотивів лежить думка людини про себе, свою роль та значення в певному соціальному колі, жага визнання, творення власного іміджу, підвищення статусу, престижу, слідування моді чи потреба в пізнанні тощо.

29.Основні принципи сегментації ринку тур. послуг.

Підхід до сегментації залежить від масштабів дослідження і визначається ступенем деталізації вимог. Потреби загальної оцінки, динаміки змін, порівняльного аналізу ринку будь-якого таксономічного рівня базуються на узагальнюючому підході до сегментації шляхом укрупнення сегментів на основі виділення основних характерних ознак. Оцінка споживчого ринку з позицій виробника туристичних послуг потребує деталізованого підходу з виділенням вузьких сегментів і є елементом конкретного маркетингового аналізу, що прислуговує розробці відповідних міроприємств з виробництва та просування продукту на ринок.

Сегментація ринку туристичного попиту або його структурування за комплексом ознак відповідно до потреб аналізу ґрунтується переважно на чотирьох основних принципах - географічному, демографічному, психографічному та поведінковому.

30.  Характеристика основних сегментів ринку попиту.

Сегмент ринку - це сукупність покупців, що демонструють подібні потреби і щосб мають близьке або їхня споживча поведінка збігається.

Необхідність сегментації ринку визначається методом Парето. Зміст його полягає в тому, що тільки 20% споживачів купують 80% даного виду продукції. Він стосується як споживчої продукції, так і продукції виробничо-технічного призначення.

Для ринку товарів споживчого попиту найбільш поширена сегментація ринку по споживачах. Сегментують ознаками при цьому є демографічних, географічні, соціально-економічні, психографічним, поведінкові, ситуаційні та ін. Сегментація ринку по основним конкурентам є виділення тих чи інших переваг діяльності фірми в порівнянні з основними конкурентами, що дозволяє фірмі зайняти певне положення в тому чи іншому ринковому сегменті. Можуть бути використані різні показники: ринкові, виробничі, фінансових, управлінські, збутові, цінові, рекламні та ін.

Сегментація ринку за параметрами продукції враховує реакцію споживачів на певні параметри конкретних товарів. Вона набуває особливого значення при випуску на ринок нового або істотно модифікованого товару. Сегментація ринку може проведена по одному ключовому споживчому властивості товару (економічність, дизайн, надійність) або кільком.

31. Територіальна диференціація та концентрація турист. попиту.

Територіальна структура відтворює властивості туристичного процесу і спрямована на зростання доступності турпродукту, що є одним з основних оптимізаційних критеріїв. Територіальна диференціація національних ринків грунтується на нерівномірності соціально-економічного розвитку країн. Участь у світовому туристичному процесі обумовлена як рівнем та стилем життя населення, так і можливостями індустрії туризму.Територіальна диференціація туристичного процесу на певній стадії його розвитку закріплюється мозаїчністю територіальної структури ринку туристичних послуг.

Нерівномірність перебігу туристичного процесу призводить до відносної поляризації як компонентної, так і територіальної структур. Відповідно до умов і потреб туристичного процесу об'єктивною є територіальна концентрація туристичної діяльності і спеціалізація територій на наданні туристсько-рекреаційних послуг, внаслідок чого формуються різноманітні таксони (центри, курорти, райони, зони) - територіально-структурні елементи туристичного ринку.

32. Інноваційні види туризму в Укр: приклади, поширення, організатори.

Темний туризм (чорний туризм, туризм суму,  туризм по в'язницях) - різновид туризму, що передбачає переміщення до місць, які пов'язані зі смертю та стражданнями. В Украйні є свій Чорний туристичний об*єкт-заражена Чорнобильська зона. Через 23 роки після ядерної катастрофи на ЧАЕС кілька фірм пропонують сюди тури. Відвідувачі їдуть, щоб побачити підірваний реактор, "мертве місто" Прип’ять і рудий ліс, де сосни набули кольору апельсина через радіацію.

Туризм солодощів (солодкий туризм) - різновид туризму, пов'язаний з відвідуванням місць споживання та виробництва солодощів. В Украйні є місто, яке відзначається містом шоколаду-Львів. У Львові відкрили музей шоколаду, який тепер буде радувати ласунів і гостей міста.Також у Львові є визначна Львівська майтерня шоколаду-мережа кав'ярень родом зі Львова, що славиться своїм шоколадом і цукерками власного виготовлення. Місто ще з середньовіччя славився «хорошими солодощами», а вже в 19 столітті шоколад зі Львова експортувався по всій Європі.

Зелений туризм-з давніх часів і до наших днів відомо, що багатство України в її багатих землях, в її прекрасній природі. Саме завдяки великій кількості природних заповідників і національних природних парків, та і просто унікальних мальовничих місць, зелений туризм в Україні має всі передумови для свого розвитку. Найактивнішими регіонами, що розвивають зелений туризм на своїй території, вважається Закарпатський, Івано-франківський, Вінницький, Київський, Львівський, Полтавський і Кримський.

Агротуризм– в Західних областях України відкриваються його чудові можливості через наявність унікальних народностей з власними господарствами. Вони вражають своїми звичаями, народними промислами, музикою тощо.

33. Мотиваційні групи споживачів за ціннісними туристичними пріоритетами.

За ціннісними туристичними пріоритетами можна виділити такі мотиваційні групи:

природа, коли фізіко-географічні особливості території (сприятливий клімат, мальовничі ландшафти, наявність унікальних чи малопоширених пам'яток природи) у поєднанні з упевненістю в екологічній безпеці та можливістю «побути наодинці з природою» у відносно мало людній місцевості стають основою туристичної мотивації. Орієнтація на цю групу цінностей передбачає активне проведення дозвілля в межах природно-рекреац. спеціалізації;

культурно-історичні пам'ятки, особливо ті, що становлять Світову культурну спадщину і споконвічно притягували до себе відвідувачів. Здебільшого це - об'єкти екскурсійного показу;

комфорт, престижність, мода та інші мотиви того ж ряду, де превалюючим мотиваційним моментом є безтурботне проведення дозвілля в розвагах на курорті.

Шкала туристичних цінностей дуже мінлива: вона змінюється з часом відповідно до можливостей споживання; коливається відповідно моді; має значні регіональні відміни, оскільки абсолютні туристичні цінності розташовані нерівномірно. Мотиваційні пріоритети змінюється з віком, зміною сімейного та соціального стану, тобто з певними корективами стилю життя. Мотиваційні пріоритети значною мірою залежать від здатності потенційного споживача до адаптації до природних та соціокультурних умов іншого середовища.

34. Особливості тур. освоєння і етапність форм. просторової організація тур. споживання.

 Можна визначити такі особливості туристичного освоєння і етапність формування просторової організації туристичного споживання:

а) використання переважно гужового транспорту в туристичному освоєнні простору обумовлювало формування лінійно-точкових структур (поштові тракти), оскільки шляхи сполучення прокладались через якомога більшу кількість поселень, а обмежена швидкість і важкість пересування локалізували туристичний простір, замикаючи його переважно національними чи регіональними рамками;

б) розвиток залізничного транспорту обумовив масовість туристичних подорожей, а мережа залізниць, що з'єднувала великі міста-центри економічного і культурного життя, формувала туристичні центри та вузли, тобто територіальна структура за формою залишалась лінійно-сітьовою, але точкові її елементи формували відповідні зіркоподібні рекреаційні зони;

в) розвиток автомобільного транспорту і автомобілізація населення призвели до зростання ролі невеликих поселень у туристичній діяльності, зробили територію більш доступною для туристичного освоєння (за наявності автошляхів), що обумовило розвиток ареальних форм просторової організації туристичного споживання;

г) розвиток авіційного транспорту і його широке використання в туристичній діяльності стали не тільки етапом стандартизації масового туризму, а й певним чинником глобалізації, «зменшивши» туристичний простір до декількох годин перельоту.

35. Зони туристичного споживання.

Зони туристичного споживання - це значні за площею, переважно постійні, однорідні за умовами формування та задоволення попиту на туристичні послуги території. У цій зоні наявні інтенсивні внутрішні зв'язки між країнами при розвиненому внутрішньому туризмі та стійкий попит на далекі (екзотичні) стандартні і ексклюзивні тури. Тобто, саме в цій зоні формується і певним чином задовольняється попит на туристичні послуги. Найбільш популярними країнами даної зони є Франція, Італія, Іспанія, Велика Британія, Німеччина, куди туристів приваблюють висока концентрація історико-культурних пам'яток, наявність найрізноманітнішого турпродукту та гарантовано високий рівень обслуговування. Саме завдяки цим зусиллям створена система гарантій високої якості обслуговування.

36. Поняття «тур». Класифікація турів.

Тур – це програма, у межах якої реалізується мета перебування людини поза місцем постійного проживання, складена з урахуванням індивідуальних побажань.

37. Принципи та етапи розробки турів.

Тур є ринковим продуктом туристичних підприємств, формою, яку набуває споживання послуг, матеріальних і нематеріальних благ, заходом, який реалізує мету подорожування і в той же час результатом діяльності турфірми, джерелом її прибутку. Складовими туру є маршрут, програма та комплекс послуг по життєзабезпеченню туриста, в межах яких реалізується на відповідному якісному рівні мета подорожування. Маршрут і програма забезпечують мету подорожування.

Тури, які розробляються туроператорами, повинні відповідати такимпринципам:

- безпека (всіх складових і на всіх етапах проходження туру);

- комфортність (задоволення життєвих потреб в проживанні, харчуванні, транспортуванні та інших послугах на рівні, по можливості не нижчому ніж в постійному місці проживання), тобто забезпечення якісного обслуговування під час подорожування);

- ергономічність (відповідність турпродукта та його складових фізіологічним та психологічним потребам туриста);

- достатність послуг, що пропонуються для задоволення потреб туриста під час подорожі, для реалізації мети подорожі;

- категоріальна відповідність (всі складові туру повинні відповідати заявленому класу обслуговування);

- конкурентоздатність (забезпечення прибутковості в діяльності турфірми).

38.Маршрут – це завчасно запланована траса послідовного пересування між географічними пунктами, які будуть відвідані протягом певного періоду часу.

39. Графоаналітична модель організації маршрутів.

Вибір схеми маршруту залежить від транспортної системи: конфігурації транспортної мережі, її густоти та технічного стану, рівня розвитку окремих видів транспорту, рівня розвитку транспортної інфраструктури, що забезпечує надійність та безпеку роботи транспорту.

Застосовується методичний аппарат теорії графів. Графо-аналітичні методи дають можливість виокремити найсуттєвіші елементи, унаочнити наявну інформацію, обгрунтувати відбір та ієрархізацію пунктів маршруту. Задача зводиться до побудови графа - математичного відображення просторової організації турпродукту. Вершини і ребра є елементами графа, що роблять його зв'язним. Значення ребер може задаватися відстанню (в км) між пунктами маршруту або часом, необхідним для його долання тим чи іншим видом транспорту. Тобто сам процес побудови графа є певним впорядкуванням та генералізацією інформації відповідно до мети подорожі.

40. Розрахунок вартості туру.

 Ціна туру залежить від класу обслуговування, терміну та сезону подорожі, її виду та форми. На неї впливає кон'юнктура ринку та характер обраної маркетингової стратегії (реклама, канали реалізації тощо). Зокрема, на ціну туру впливає характер угод туроператора з турагенціями, оскільки ці угоди визначають умови реалізації і визначають комісійні винагороди турагента, що реалізуються через систему націнок та знижок. При цьому туроператор може виступати оптовим продавцем, який в подальшому не контролює цінову політику турагента з реалізації своїх турів, або залишити за собою право контролю цінової політики і надати турагенту відповідні знижки як оптовому покупцеві певного турпакета (тоді турагент повинен дотримуватись тієї роздрібної ціни, яка визначена туроператором, а його прибуток є різницею між оптовою та роздрібною ціною турів).

41.Основні етапи з просування туру на ринок.

Основними етапами з просування туру на ринок є:

а) формування туру відповідно до конкретизованого попиту. Такий попит може бути «пакетним», тобто відповідати розробленому продукту;інклюзивним, що передбачає суттєві зміни в турпродукті відповідно до вимог замовника;оперативним, що залежить від комерційних вимог діяльності турпідприємства і має за мету збільшення прибутків (зменшення видатків) за рахунок забезпечення максимально можливої завантаженості власних засобів розміщення чи отримання додаткових пільг на ринку партнера завдяки інтенсифікації діяльності тощо.

б) експерементальне впровадження, яке може бути поєднане з рекламою та презентацією туру. Результатом такої діяльності є реальне визначення витрат, їх калькуляція, визначення норми прибутку, на підставі чого розраховується ціна, формується система знижок та націнок.

в) реалізація на ринку. Формою подачі туру до реалізації є ваучер (путівка).

42.Життєвий цикл турпродукту.

Життєвий цикл туристичного продукту— це концепція, що намагається описати маркетингову стратегію просування і продажу туристичного продукту, прибуток, споживачів, конкурентів і стратегію маркетингу з моменту надходження продукту на ринок і до її відходу з ринку.

Проектування(задум).Стадіявпровадження продукту, яка містить у собі фазу розробки продукту і фазу його "запуску". (дається опис турпродукту, розраховується його вартість, розробляються підходи до реклами та інформації). Починається з моменту подання турпродукту цільовій аудиторії. Спостерігається, повільний темп обороту продукту, прибуток або відсутній, або незначний.

Стадіязростання(розвиток)- швидке збільшенням обсягу маркетингової стратегії, просування і продажу туристичного продукту і прибутку. Більша частина споживачів виявляють безпосередню цікавість до туристичного продукту.

Зрілість уповільнення зростання маркетингової стратегії створення, просування та продажу турпродукту і його стабілізацію, коло споживачів майже не розширюється. На стадії зрілості обсяг одержуваного прибутку знижується, хоча залишається досить високим, тому турфірма зацікавлена в продовженні цього етапу.

Стадіяспаду означає настання моменту, коли рекреаційна сфера туризму починає перенасичуватися даним туристичним продуктом. Відбувається стійке падіння обсягів просування і продажу турпродукту та зниження розмірів одержуваного прибутку. Падіння попиту на туристичний продукт пояснюється різними причинами: появою на ринку більш досконалих товарів і послуг, зникненням потреб, які задовольнялися цим продуктом, зміною моди та ін. Найчастішою причиною є зміна переваг в галузі туризму і відпочинку.

43. Структура світового ринку послуг.

Основним елементом світового ринку є національний ринок, в межах якого поєднується внутрішньо- та зовнішньоекономічна діяльність з реалізації відповідного товару (послуги). Світовий ринок структурується за формами діяльності, кінцевим продуктом, регіональними та соціально-економічними ознаками.

44. Транснаціональні компанії в туризмі.

На світовому туристичному ринку працюють три найбільші транснаціональні компанії, що спеціалізуються на корпоративному туризмі: "American Express" (від виникнення якої в 1850р. і ведеться історія цього бізнесу), “ВІЧ”  і "Carlson Wagonlit Travel".

American Express Company або AmEx — корпорація з надання фінансових послуг зі штаб-квартирами в трьох фінансових центрах: в Манхетені, Нью-Йорці та США; її засновано в 1850. AmEx відома своїми кредитними й платіжними картками та дорожніми чеками для бізнесу: вона вважається найдорожчим брендом світу та найвизначнішою компанією.

Carlson Wagonlit Travel («Карлсон Вагонліт Тревел») - велике європейське агентство , яке обслуговує туристів і ділових клієнтів. Допомагає компаніям будь-якого розміру, а також державним установам та неурядовим організаціям оптимізувати свої програми поїздок і надає краще в своєму класі обслуговування туристів. Відіграє важливу роль у нарадах та управлінні заходами, надаючи стратегічне ноу-хау та інші послуги з пошуку технологічних рішень, що допомагають компаніям використовувати найкращим чином свої інвестиції. Вона діє в 152 країнах і територіях, де працюють 18000 співробітників.

45. Характеристика агентів туристичного ринку.

Туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством Укр., а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.

З точки зору спеціалізації, турагенти можуть бутибагатопрофільними, тобто здійснювати комплексне обслуговування різних за запитами клієнтів, іспеціалізованими, які спеціалізуються на певних видах обслуговування (організ.ділових, спорт.та ін. поїздок).

За формами організації турагенти можуть бути:

а) самостійними підприємствами, які співпрацюють з однією або декількома фірмами-туроператорами на основі взаємних угод;

б) частиною збутової сітки великої фірми туроператора;

в) турбюро-турагенти, які забезпечують переважно екскурсійне обслуговування і за попередніми формами взаємодіють з туроперторами і турагентами інших видів.

46. Сутність туроперейтинга.

Ключовим елементом діяльності туроператора будь-якого типу є пакетування різноманітних послуг. Діяльність туроператора по комплектації послуг, які ним самим не виробляються (послуги готелів, транспортних компаній, розважальних закладів тощо) у туристичний пакет, тур, турпродукт- називаєтьсятуроперейтингом.

У ширшому розумінні виробничо-обслуговуючої діяльності з організації і продажу турпродукту туроперейтинг передбачає: маршрутизацію та сервісно-анімаційне, нормативно-правове, документальне, фінансово-комерційне та інформаційно-маркетингове забезпечення турпродукту.

Необхідність розвитку туроперейтингу пов'язана, з одного боку, зі зростанням вимог туристів до змістовного проведення дозвілля, коли для повноцінного відпочинку недостатньо тільки розміщення та харчування, а потрібен цілий комплекс додаткових послуг відповідно до індивідуальних потреб туриста, а з іншого- зростання та урізноманітнення пропозиції послуг гостинності туристичних та курортних центрів, що ущільнює ринок пропозиції і потребує професійної зорієнтованості.

47. Готельний бізнес як основа сучасної гостинності: складові, структура.

Основу сучасної системи гостинності в туризмі становить готельний бізнес.

Модель гостинності відображає призначення створюваної організації, її філософську концепцію, визначає пріоритети, цінності й принципи, згідно з якими організація здійснюватиме свою діяльність.

Модель гостинності включає чотири основні концепції: гуманітарну, технологічну, функціональну і комерційну, що виявляють взаємовідносини у системі гостинності між гостем (клієнтом) - послугою - середовищем гостинності.

48. Динаміка і структура надання послуг розміщення іноземним туристам в Україні.

49. Ринок курортних послуг.

Закон України Про курорти від 05.10.2000р. Закон  визначає  правові, організаційні,  економічні та соціальні засади розвитку курортів в  Укр. та  спрямований на використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу України, та їх охорони.

Курорт -  освоєна  природна  територія  на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації, будівлі та споруди з об'єктами  інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні;

В Україні санаторно-курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі, Саках,Трускавці, Одесі, Берегово, Моршині; лікувальні властивості грязей - на узбережжі Куяльницького лиману.

Послуги санаторно-курортних закладів в Україні становлять майже 40% від загального обсягу діяльності туристської галузі. Країна має широку і різноманітну ресурсну базу, представлену майже всіма бальнеологічними типами мінеральних вод: вуглекислі; радонові; сульфідні; залізисті; бромні, йодо-бромні та йодні. Грязьові курорти використовують торфові, мулові грязі, значні поклади яких є в озерах та лиманах Криму, Одеської, Херсонської, Запорізької обл.

50. Ринок транспортних послуг

Продукцією транспорту є безпосередньо сам процес переміщення товарів від виробника до споживача. У цьому й полягає суть транспортних послуг. Вони — основна з'єднувальна ланка між продавцем і покупцем. Транспортні послуги, як і будь-яка послуга, мають своїособливості.1. Транспорт не виробляє нового товару чи продукту, але саме завдяки їх переміщенню з одного місця в інше забезпечується продовження процесу виробництва та обігу.

2. Реалізація транспортних послуг не може виникати, зберігатися і реалізовуватися у відриві від транспорту. Виробництвотранспортних послуг не відривне від їх споживання, тобто створення таких послуг збігається з їх споживанням.3. Транспорт займає особливе місце в міжнародному товарообігу. Він є необхідною умовою здійснення міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків і виступає на світових ринках експортером своєї продукції — транспортних послуг.4. На транспортні послуги впливають фактори, що характеризують розвиток ринкової економіки (попит і пропозиція товарів, цін на нафту, валютного курсу, ступінь втручання держави у зовнішньоеконом. діял., стан політ. та економ.відносин різних держав тощо).

   Послуги з доставки пасажирів у міжнародних сполученнях продаються і купуються на відповідних транспортних ринках. Важливу роль при цьому відіграють туристичні агентства та інші організації, що мають тісні зв'язки з підприємствами повітряного, морського, річкового, автомобільного і залізничного транспорту.Таким чином, послуги з перевезення вантажів і пасажирів є предметом купівлі-продажу на різних міжнародних транспортних ринках.

51. Порядок здійснення міжнародної туристичної подорожі.

52. Міжнародні організації та співробітництво у сфері туризму.

Міжнародні туристичні організації створюються на засадах добровільного членства і роботи в них представників туристичної галузі різних країн. Такі організації діють постійно відповідно до ухвалених статутів і є дуже ефективною формою міжнародної співпраці. До кінця XX ст. у світі налічувалося близько 170 міжнародних туристичних організацій.

Найбільш представницькою, авторитетною й активною єВсесвітня організація туризму (World Tourism Organization — UNWTO), яка вважається міжурядовим універсальним органом співробітництва країн у галузі туризму. Набула чинності  2 січня 1975 р., представляє інтереси майже 150 країн— дійсних членів.

 Ще однією міжурядовою туристичною організацією єРада з туризму Співдружності Незалежних Держав (СНД). Діяльність Ради обмежується територією держав-членів і спрямована на розвиток і зміцнення тур. зв'язків між ними. Для цього розроблені єдина форма статистичної звітності, правила ліцензування, система інформаційного забезпечення, видавнича база, вироблена єдина система стандартизації тур. послуг, спрощені тур. формальності, налагоджена співпраця з підготовки кадрів, гарантування безпеки туристів, запроваджено уніфіковані вимоги до класифікації готелів на території СНД тощо.

Міжнародні туристичні організації, які приділяють увагу всім основним питанням розвитку міжнародного туризму, відносять до універсальних. Найбільшими серед них є такі:

Всесвітня федерація асоціацій туристичних агентств, до якої входять національні асоціації туристичних агентств різних країн. Приділяючи увагу найважливішим питанням розвитку міжнародного туризму.Міжнародна федерація туроператорів об'єднує асоціації туроператорів і окремі туроператорські фірми різних країн. Приділяє увагу захисту інтересів туроператорського бізнесу.Всесвітня асоціація туристичних агентств (УАТА). Основною метою є стимулювання діяльності туристичних агентств, захист їхніх інтересів перед туроператорами і транспортними компаніями.

До вузькоспеціалізованих:Міжнародна готельна асоціація,Міжнародна асоціація повітряного транспорту,Міжнар. асоціація конгресового бізнесу,Міжнарод. бюро з соціального туризму ,Міжнар. бюро молодіжного туризмута ін.

53. Сучасні тенденції світового ринку туристичних послуг.

За результатами дослідження стану міжнародних регіонів, можна відзначити формування певних тенденцій: - пожвавлення міжнародної туристичної активності спостерігається у всьому світі.- Європа, на частку якої припадає більше половини всіх міжнародних туристських прибуттів в світі, була найбільш швидкозростаючим регіоном (29 млн. відвідувачів); - Близький Схід (-8%) та Північна Африка (-9%) були єдиними регіонами, які показали негативні результати за міжнародними туристськими прибуттями, у зв'язку с Арабською Весною та політичними переходами в регіоні; - надходження від міжнародного туризму на 2011 рік оцінюються в 1,030 млрд. дол. США;- число міжнародних туристських прибуттів в усьому світі, як очікується, збільшиться на 3,3% у рік в середньому з 2010 по 2030 роки. Це становить близько 43 мільйонів міжнародних туристських прибуттів у рік.- тенденція розвитку напрямків економік країн, що розвиваються в порівнянні з розвинутими економіками буде продовжувати зберігатись у майбутньому. Як очікується, у період між 2010 і 2030 роками, прибуття в країни з економікою, що розвивається збільшиться в два рази, на відміну з розвинутими економіками; 

54. Індустрія туризму України в світовому туристичному процесі.Матеріальною основою туристичного ринку в Україні та вагомою структурною складовою її економіки є рекреаційно-туристичний комплекс, для розвитку якого існують необхідні природні умови, історико-культурні, матеріальні та трудові ресурси. Територія України має унікальні передумови для формування на ринкових засадах рекреаційно-туристичного комплексу. Це комплекс фізико-географічних, гідрологічних, структурно-геологічних та інших параметрів, що й зумовило існування значної к-сті багатьох видів природних ресурсів. Наявність кількох природно-кліматичних зон і розташування в межах двох морів – Чорного та Азовського – сприяло формуванню різноманіття ґрунтово-рослинного покриву та гідрографічної мережі. 

Проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, можна виокремити її головні проблеми та спробувати знайти альтернативний шлях виходу з кризи, що включає такі заходи: 1) підвищення ефективної інформаційно-комунікаційної інфраструктури; 2) створення позитивного образу України як туристичної держави; 3) активне просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг; 4) створення в Україні транспортних кордонів. Розвиток інноваційної діяльності сприятиме створенню нових оригінальних туристичних продуктів, комплексному використанню та збереженню навколишнього природного середовища та культурної спадщини. 55.Механізм обігу коштів на ринку турпослуг

Механізм обігу коштів на ринку турпослуг виглядає таким чином:

процес реалізації - турист сплачує гроші туристичному підприємству за турпродукт і отримує його (ваучер або путівка);

процес споживання - турист отримує послуги та враження, реалізуючи мету подорожі, що забезпечується всією діяльністю туристичного підприємства;

процес розвитку - туристичне підприємство інвестує кошти у розвиток, на створення нового турпродукту і його просування на ринку;

процес розрахунків - туристичне підприємство сплачує до бюджету податки та провадить інші види розрахунків з державою та місцевими органами влади, недержавними організаціями.

Підприємства сплачують державі та місцевим органам влади податки, а держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює інші заходи, що сприяють розвиткові виробництва.Рух капіталу в міжнародному туризмі підпорядкований загальним законам міжнародного руху капіталу, де задіяний державний та приватний капітал. Між країнами мають місце всі форми переміщення капіталу, які зазвичай регулюються інвестиційним і банківським законодавством.   Рух капіталу, інтенсивність обертання коштів прямо залежать від умов ринку, а з іншого боку, характеризують рівень його розвитку: розвинені ринкові структури прискорюють обертання коштів, стимулюють накопичення капіталу галузі та її внесок у формування державних доходів, що характеризує ефективність діяльності індустрії туризму і визначає її роль в економіці країни. І навпаки, повільне обертання коштів ускладнює накопичення капіталу та розвиток індустрії туризму, робить її малоефективною, а ринок туристичних послуг характеризується постійним дисбалансом між попитом та пропозицією.

56. Особливості обігу інформації на ринку турпослуг.

Інформація є невід'ємною складовою функціонування ринку, його «зовнішнім» колом. Кожен суб'єкт ринку, кожен окремий споживач є носієм інформації. Туристичне підприємство спілкується зі своїми посередниками, споживачами, різними контактними аудиторіями; посередники також контактують зі своїми клієнтами та іншими споживачами; споживачі спілкуються між собою. Так утворюється певне інформаційне поле, стан якого дає уявлення про ринок турпослуг. Інформаційна насиченість ринку є результатом діяльності суб'єктів ринку.

Види і форми інформації, розвиненість засобів комунікацій характеризують інформаційну щільність ринку. Щільне інформаційне поле стимулює ринкову діяльність, розріджене, навпаки, уповільнює, ускладнює процес задоволення попиту.

Поток інформації  характеризує основні параметри ринку споживача (за віком, статтю, рівнем освіти, доходу, соціальною, етнокультурною, релігійною структурою, стилем життя та ін) та його попит (мета подорожі, її тривалість, місце проведення, форми організації, вартість тощо).

Потік продукту обов'язково супроводжується інформацією про нього, яку можна поділити націлеспрямовану абокомунікативнуінформацію, що є частиною маркетингової політики певної туристичної фірми. Комунікаційна система є частиною маркетингу і включає рекламу, особистий продаж, стимулювання збуту, зв'язки з громадськістю та прямий маркетинг. Реклама може бути друкована, радіо-чи телевезійна; презентації, ярмарки та виставки тощо;

Тобто, комунікації є «вихідним» потоком інформації першого порядку, спрямованим від виробника до споживача. Споживач, отримуючи інформацію, відповідним чином реагує  і ця інформація для аналізу знов спрямовується на ринок виробника. Споживач безпосередньо від виробника швидко отримує достовірну різноманітну інформацію, яка дозволяє йому зорієнтуватися на ринку послуг, зробити свій вибір і придбати турпродукт.

57. Маркетинг туристичного ринку.

Основна ідея маркетингу – задоволення потреб споживача в умовах конкуренції виробника продукції з метою отримання прибутку, максимально можливого за даних ринкових умов.Маркетинг – це процес управління ринком з метою здійснення обміну задля задоволення потреб споживача.

Управління маркетингом включає аналіз ринку споживача з метою виявлення запитів і потреб; розробку певного продукту (турів, послуг та товарів) відповідно до оцінки потреб споживача; комунікації з метою просування товару на ринок; його розподіл; встановлення цін, які б були прийнятні для споживача та забезпечували прибуток виробнику; обслуговування, спрямоване на максимальну реалізацію продукту  з метою формування попиту та стимулювання збуту своєї продукції. Функції: аналітична, виробнича, збуту, управління і контролю.

Функціонування суб'єктів туристичного ринку та їх ринкова діяльність передбачає проведення певноїмаркетингової політики – цілеспрямованої системи заходів (організаційно-технічних, фінансових, комунікаційних та інших) з інтенсифікації діяльності, підвищення конкурентоспроможності, активного впливу на попит і пропозицію.

58. Роль персоналу і система підготовки кадрів у туризмі

Персоналові, часто приписують найважливіше значення, тому що персонал перебуває у постійному контакті з клієнтом і може формувати уявлення клієнтів про діяльність підприємства на ринку.

Основою маркетингової діяльності туристичних підприємств є кваліфікований персонал з надання послуг. Це стосується осіб, які безпосередньо обслуговують споживачів (працівники туристичних фірм, екскурсоводи, гіди, працівники пунктів туристичної інформації), а також працівників управлінської ланки. Клієнт оцінює якість туристичного продукту і за компетентністю працівників, які його обслуговують, їхньою поведінкою і презентабельністю. Ці особи є візитною карткою підприємства при спілкуванні з клієнтами, вони повинні добре орієнтуватись не лише у ціновій сфері, питаннях доїзду і відстані, а також у питаннях розміщення туристичних об'єктів та деталях їх оточення (комунальне сполучення, туристичні траси, виробнича і культурна інфраструктура). Працівник туристичного підприємства повинен володіти відповідними рисами характеру, комунікабельністю, бути позитивно налаштованим до виконання побажань і потреб туристів. Загалом, уся система професійної підготовки фахівців із туристичної діяльності в Україні складається з трьох рівнів:

1) вищий (інституційно-управлінський) рівень – який передбачає підготовку менеджерів, що визначають напрями і завдання роботи, стратегію, тактику галузі, окремого підприємства (турменеджер, менеджер готелю, маркетинг. діялбності.)Університецькі магістр та бакалавр.

2) середній рівень (управлінсько-технологічний) – включає персонал, який забезпечує технологічну послідовність обслуговування, погоджує взаємодію з іншими технологічними ланками (турагент, менеджер із резервування місць, ресторану тощо). Забезпечують вищі і середні спеціальні навчальні заклади, коледжі, ліцеї, що готують  фахівців із менеджменту певних технологічних процесів бакалаврського рівня;

3) початковий рівень (технологічно-виконавчий) – представлений персоналом, який виконує конкретні завдання і забезпечує задоволення окремих потреб туриста або реалізацію окремого виду обслуговування. Цей рівень забезпечують навчальні закладі широкого профілю і спеціалізації (центри, школи, курси, училища), які готують працівників масових професій: офіціантів, кухарів, інструкторів і так далі.

59. Кваліфікаційні вимоги фахівців туристичної галузі.

Особи, які бажають працювати у туристичні галузі, окрім набутих професійних навичок під час практик чи навчань (наприклад, технічних, обслуговування клієнтів чи знань із соціології та психології), мають мати певні психофізичні здібності: терпимість, опанування собою, ввічливість, сумлінність; красномовність, висока особиста культура, доброзичливість; відповідальність, почуття обов'язку, дисциплінованість; стійкість у стресовій ситуації; вміння шукати вихід, швидке прийняття рішення; добра організація праці та систематичність; вміння правильно представити себе, свобода у поведінці та комунікабельність; приємна зовнішність та естетичний вигляд; постійне самовдосконалення та підвищення інтелектуального рівня; знання іноземних мов;  легкість встановлення контактів з людьми; зосередженість та вміння уважно слухати; емоційна стабільність, здатність до швидкого відновлення сил у стресових ситуаціях; здатність впоратися з емоціями клієнта; готовність надати допомогу іншим людям для вирішення їхніх проблем; вміння вести переговори й активно продавати.

Зовнішній вигляд працівника під час зустрічі з туристом не повинен викликати у нього негативного ставлення. При роботі на лінії "працівник — турист" важливу роль відіграють зовнішні умови: презентабельність, приємна зовнішність, спортивна фігура тощо.

60. Кон'юнктура як інструмент оцінки стану ринкового середовища.

КОН'ЮНКТУРА РИНКУ (лат. поєдную, з'єдную, разом, нероздільно) — сукупність конкретних умов суспільно-економічного, соціального, політ. характеру, що діють у певний час і суттєво впливають на співвідношення попиту і пропозиції у процесі руху товарів зі сфери виробництва у сферу торгівлі і сферу споживання. На стан К.р. впливають такі фактори: розвиток продуктивних сил, рівень товарного виробництва та обсяги експортно-імпортних операцій, умови формування попиту населення, його обсяги, структура, якість і динаміка, матеріальна база і якість торговельного обслуговування населення, рівень цін, стан соціального забезпечення населення, його доходи, рівень культури, освіченості і духовності тощо. Кон'юнктура ринку є станом економіки загалом, окремої галузі або конкретного товарного ринку, що формується певними чинниками і виражається в конкретних показниках.

Кон*юнктура ринку може бутисприятлива, коли ринок збалансований, інесприятлива — за умов розбалансованості ринку.

61. Конкурентоспроможність турпродукту

Підконкурентоспроможністю продукції розуміють сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами такої ж продукції інших виробників.

У процесі виробництва туристичного продукту матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи його конкурентоспроможн. Визначаючи конкурентоспроможність продукту, виробник має обов'язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності починається з визначення суттєвих споживчих властивостей, за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукт на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть його характеристики з продуктами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації. На силу конкурентної боротьби в сфері туризму впливає багато факторів:

1.кількість конкурентів (фірм та підприємств) збільшується і вони стають відносно рівними щодо розмірів і можливостей.

2.попит на продукт зростає повільно. Це стимулює появу нових стратегічних ідей, маневрувань та заходів, спрямованих на переманювання клієнтів конкурентів.

3.на туристичні послуги схильний до значних сезонних коливань. Тому фірми часто вдаються до використання знижок, поступок та інших тактичних дій, з метою збільшення продажу.

62. Оцінка конкурентоспроможності України на субрегіональному  ринку

Конкурентні позиції країни, створення привабливого туристичного іміджу є віддзеркаленням суспільних процесів, що відбуваються в країні. Визначення конкурентних позицій України на ринку туристичних послуг передбачає визначення конкурнтного кола. Європейський вибір нашої країни обмежує це коло Європейським макрорегіоном. Але в цьому субрегіоні сутність, напрямки та темпи суспільних реформ були відмінні, відповідно до внутрішніх умов кожної країни, тому й рівень соціально-економічного розвитку і, відповідно, рівень розвитку національної індустрії туризму, її пропозиції та можливості також різні. Конкурентне коло обмежується країнами-сусідами України, оскільки такий підхід дозволяє дотриматись основ конкурентності подібності турпродукту та умов його просування на ринок Саме ці ознаки (спільність історичної долі, умови розвитку та ринкового середовища, сталість соціально-економічних і туристичних зв'язків) дозволяють виокремити на основі україно-центричного підходу регіональний субринок у складі Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Росії, Білорусі, Молдови - Український регіональний субринок.

63. Конкурентні позиції  Укр. на тур.ринку країн Центральної та Східної  Європи.

Складну конкурентну ситуацію для України створює наявність серед країн-сусідів трьох таких потужних країн як Польща, Угорщина та Росія, на які припадає зараз найбільша частка регіонального субринку. При цьому Угорщина та Польща мають розвинену туристичну індустрією, що відповідає європейським стандартам, та здійснюють активну політику стимулювання туризму.

Польський турпродукт розрахований на активний споживацький сегмент та розширення пропозиції в сегменті «третього віку». Україна займає п’яте місце за обсягами прибуттів до Польщі. Відповідно, польський туристичний продукт значною мірою спрямований на потреби туристів з Нім. та країн колишнього СРСР, особливо з України, Росії, Білорусі, Литви.

В Угорщині основні маркетингові зусилля з просування національного турпродукту спрямовуються на традиційні для країни ринки (відпочинок і розваги, курортно-лікувальний) при одночасному посиленні інформаційної складової (виставкові, фестивальні міжнародні та національні заходи, видання туристичної преси та туристичних карт, відкриття офісів закордоном тощо. Україна серед регіональних постачальників туристів займає 11 місце.

 Росія пропонує традиційний турпродукт (відпочинок на узбережжі Чорного моря, культурний та екскурсійний до Москви, Санкт-Петербургу, по Золотому Кільцю), нарощуючи відповідно готельний фонд в цих регіонах, в тому числі із залученням іноземних інвесторів. Новим ринком, на якому активно починає діяти Росія є ринок екологічного (Карелія, Алтай, Бурятія, Камчатка) та сільського (Калінінградська область) туризму. Основними споживачами російського турпродукту залишаються поки туристи з сусідніх країн СНД і першість серед них веде Україна. З розвинених країн найбільший потік забезпечують сусідня Фінляндія, а також Німеччина, Велика Британія та США.

64. Сутність туристичного споживання.

Туристичне споживання (використання) — це витрачання доходу, створеного індивідуумами, з метою придбання туристичних товарів і послуг для задоволення визначених туристичних потреб чи бажань у конкретному місці призначення у визначений час. Відповідно до основної концепції туризму, турист — це споживач, який отримує (використовує) туристичну продукцію.

До рішення витратити гроші на задоволення власних туристичних потреб і бажань індивідуума спонукають конкретні фактори. Поведінка індивідуума залежить від його фізичних, розумових і соціальних якостей. Фактори, які впливають на індивідуумів при ухваленні ними рішень, можуть бути:

Ендогенні (внутрішні) фактори — це психологічні, фізичні й інтелектуальні особливості індивідуума, рівень його культури.

Екзогенні (зовнішні) фактори визначаються рівнем особистого доходу, соціальними, політичними й економічними обставинами й, у кінцевому підсумку, — рекламою.

Розглядаючи питання, пов'язані з туристичним споживанням, необхідно визначити, що є для туриста споживчою вартістю. Вона має матеріальні й нематеріальні складові. Узагалі підспоживчою вартістю для туриста розуміється корисність матеріальних складових — товарів (благ), які можуть бути продуктами людської діяльності (послуги, надані туристу) і можуть ними не бути (природні фактори — сонце, повітря, вода).

65. Обсяг і структура туристичного споживання

Обсяг туристичного споживання визначається сумою витрат туристів під час подорожування і залежить від платоспроможності туристів, ціни на послуги та товари, інтенсивності витрат. Витрати можна поділити назагальні (валові), що є всією сумою грошових витрат, здійснених під час подорожі, і«чисті», що відбивають перевищення витрат за період подорожування відносно витрат, які за цей же період могли бути здійснені вдома. Структура туристичного споживання відбиває частку витрат туриста на кожен вид товарів та послуг туристичного призначення в загальних витратах. 

На обсяг витрат туриста відносно витрат «нетуриста» за той же проміжок часу впливає такий фактор як здатність пристосуватися до умов і стилю життя в місці відпочинку.

 В стандартній структурі туристського споживання дві третини витрат припадають на основні послуги та сувенірні товари. Структура витрат залежна від терміну подорожі: чим менша тривалість подорожі, тим більше витрат припадає на транспорт.

На туристичне споживання (його обсяги та структуру) впливають об'єктивні економічні, соціальні умови, правові аспекти зовнішньоекономічної діяльності, характеристики споживачів та суб'єктивна психологічна мотивація.

66. Етапи витрат туриста.

З погляду часу здійснення туристичних витрат виокремлюють три періоди в споживанні товарів і послуг: витрати перед подорожжю, витрати поточного споживання, витрати майбутнього споживання, або витрати після поїздки. Отже, загальні туристичні витрати складаються з витрат на товари і послуги, які передують подорожі, витрат поточного споживання і витрат майбутнього споживання.

Залежновід часу та місця призначення туристичні витрати поділяють на дві групи:

1) прямі, які здійснюються під час транспортування туриста і до його повернення на місце постійного проживання;

2) непрямі, які здійснюються в місці постійного проживання туриста до його транспортування, тобто витрати на придбання товарів, які будуть використовуватися під час подорожі, на одержання паспорта та ін.

Залежновід мети подорожі виокремлюють такі туристичні витрати:

1) невидимі, які здійснюються до чи під час транспортування туриста, пов'язані з придбанням запасів продуктів, одягу тощо,

2) видимі, які здійснюються при придбанні туристичних товарів і послуг, вироблених чи наданих виключно туристичними підприємствами.

3) додаткові витрати на задоволення туристичних потреб і бажань у процесі транспортування.

67. Співвідношення попиту і пропозиції.

Попитхарактеризує кількість продукції (товарів і послуг), яку споживачі хочуть і можуть купити за певною ціною впродовж певного часу дії ціни. На попит, окрім ціни, впливають: смаки споживачів, доходи споживачів, ціна на товари-замінники, очікування споживачів.

Споживчий попит визначають за допомогою низки характеристик товарного споживання й опитувань покупців, а також експертного і кон'юнктурного оцінювання. Він також може бути кількісно виражений як потенційний обсяг покупки.

Пропозиція характеризує кількість продукції (товарів і послуг), яку виробники хочуть і можуть продати за певною ціною впродовж певного часу дії ціни.

На пропозицію також впливають: технологія виробництва, ціна на робочу силу, основні й обігові фонди, ресурси, при зниженні цін на які також зменшується собівартість продукції, кількість виробників, податки.

Попит та пропозиція - основні характеристики ринку, що впливають на його стан і є головними орієнтирами на всіх етапах маркетингу, завдання якого - точно "сигналізувати" про зміни попиту та пропозиції, використовуючи цю інформацію з максимальною вигодою для фірми.

68. Туристичний процес на світовому ринку.

69. Регіональна структура туризму

Регіональна структура туризму - сукупність територіальних зв'язків, що характеризують світовий туристський ринок і його окремі географічні сегменти. В динаміці структуристури ринку у 90-ті рр. XX ст. виявлялисястійкі тенденції: а) повільно, проте неухильно, скорочувалася частка Європи як щодо кількості прийнятих туристів, так і щодо доходів, принесених туризмом; б) той самий процес відбувався в Америці, однак при цьому досить швидко скорочувалася частка доходів, тобто відпочинок в Америці (насамперед в США) ставав відносно дешевшим; в) особливо швидкими темпами розвивався туризм у країнах Пд.-Сх. Азії й Океанії - регіоні з унікальними рекреаційними ресурсами й екзотикою та дуже високим рівнем сервісу; г) в Африці спостерігався перехід від високоприбуткового до надзвичайно дешевого туризму.

70. Провідні туристичні країни світу

При аналізі регіональної структури туристичних прибуттів і надходжень виділяють шість туристичних регіонів світу:

Європейський — це країни Зх, Пн, Пд, Центр. та Сх. Європи, включаючи всі колишні республіки СРСР, а також держави Сх. Середземномор’я (Ізраїль, Кіпр, Туреччина);

Американський — країни Пн, Пд, Центр. Америки, острівні держави та території Карибського басейну;

Азіатсько-Тихоокеанський — країни Сх. та Пд-Сх. Азії, Австралія та Океанія;

Африканський — країни Африки (крім Єгипту та Лівії);

Південноазіатський— усі країни Пд Азії;

Близькосхідний — країни Зх. та Пд.-Зх.Азії, Єгипет і Лівія.

Серед країн, які найбільше приваблюють туристів, варто відзначити такі:

Франція - середземноморські узбережжя (Лазуровий берег), історико-архітектурні пам'ятки. Країна має сприятливі кліматичні умови для розвитку як літніх, так і зимових видів туризму. У Франції здійснюються 10 відсотків гірських баз світу, популярний конгресний туризм - понад 500 конгресів кожний рік. Щороку цю країну відвідує майже 79,3 млн. туристів, а доходи від туризму становлять 55,6 млрд. доларів США.

Іспанія. Популярними районами серед туристів є Канарські острови, райони Коста-Брава, пляжі Коста-Дорада, Коста дель Соль, острів Мальорка та давньоісторичні міста. Іспанію щорічно відвідує 57,3 млн. туристів, доходи від туризму становлять 61,6 млрд. доларів США.

Італія. Основними туристичними центрами є Рим, Неаполь та Флоренція. Пам'ятки 22 міст Італії є унікальними, а 1350 з них вважають надзвичайно привабливими. Щороку країну відвідує 42,7 млн. туристів, доходи становлять 45,7 млрд. доларів США.

Велика Британія популярна незайманою природою, історичними містами та музеями, а південь її славиться піщаними пляжами. Щорічно до країни прибувають 30,2 млн. іноземних туристів, доходи складають 36,03 млрд. доларів США.

71.Особливості споживання туристичних послуг в Україні.

За останні роки туристична галузь в Україні почала дуже розвиватись і стала масовим

соціально-економічним явищем. Її швидкому розвитку сприяє розширення політичних, економічних, наукових і культурних зв’язків між Україною та іншими державами. Основною проблемою розвитку туризму в Україні є неефективне та нераціональне використання природних ресурсів, а також відсутність чіткої стратегії розвитку індустрії туризму та її регулювання. Підняття рівня якості вітчизняних туристичних послуг до європейських стандартів, удосконалення туристичної інфраструктури та транспортних шляхів сполучення значно прискорило б розвиток вітчизняного туризму та привабило б більше туристів як з України, так із близького зарубіжжя. Система управління туристичною та рекреаційною діяльністю в регіонах України ще не відповідає сучасним вимогам.

  Протягом 2010 року Україну відвідали 21,1 млн. в’їзних (іноземних) туристів.Зростання обсягів в’їзного потоку протягом 2010 р. відбулося за рахунок зростання числа поїздок з приватною метою.Виїзний турпотік у 2010 р становив 17,2 млн. осіб та порівняно з 2009 р. збільшився на 12 %.Виїзний турпотік збільшився за рахунок поїздок з метою приватних подорожей та службових поїздок.

72.Динаміка, структура і співвідношення міжнародних туристичних потоків України.

Як туристична дестинація (територія, яка виконує туристичні функції) величезним потенціалом володіє Україна. Розташована у центрі Європи на перехресті транспортних шляхів, вона має сприятливі природно-кліматичні умови, мальовничі ландшафти, різноманітний рослинний і тваринний світ, цілющі мінеральні джерела, багату історико-культурну спадщину.

Виїзний туризм з України перевищує в'їзний. Існує кілька перспективних напрямів розвитку в'їзного туризму в Україну. На фоні традиційних бізнес-туризму і конгресного туризму варто виокремити екологічний туризм (наприклад, Карпати, Крим, Чорноморське та Азовське узбережжя).

Протягом 2010 року Україну відвідали 21,1 млн. в’їзних (іноземних) туристів.. Зростання обсягів в’їзного потоку протягом 2010 р. відбулося за рахунок зростання числа поїздок з приватною метою.Виїзний турпотік у 2010 р становив 17,2 млн. осіб та порівняно з 2009 р. збільшився на 12 %. Виїзний турпотік збільшився за рахунок поїздок з метою приватних подорожей та службових поїздок.

73. Динаміка внутрішнього туризму в Україні.

Розвиток внутрішнього туризму визначено Державною програмою розвитку туризму до 2010 р. як пріоритетний напрям туристичної діяльності і за останні три роки намітилась тенденція до зростання внутрішнього туризму та екскурсійної діяльності.

Національний туристичний ринок України належить до реформованого типу і є ринком країни перехідної економіки з середнім рівнем соціально-економічного розвитку, що формує ринкові структури та індустрію туризму відповідно до макрорегіональних (європейських) стандартів. Сучасний етап характеризується відносно незначною участю у світовому туристичному процесі і переважанням експорту туристичних послуг.

Пріоритетним видом туристичної діяльності є внутрішній туризм на який припадає 48% туристів, обслугованих туроператорами. Всього протягом 9 місяців 2010 року туристичними операторами обслуговано 1,7 млн. туристів та 1,7 млн. екскурсантів в т.ч. за видами туризму: в*їзний – 288,7 тис. осіб, виїзний – 916,7 тис. осіб, внутрішній – 522,4 тис осіб.

74. Дії загальних законів в туризмі.

Для регулювання в'їзного туризму особливе значення має дотримання міжнародно-правових актів в галузі туризму, якими керується більшість країн світу. Основними з них є:

1. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948р.

2. Статут Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО), прийнятий у Мехіко у 1970р.

3. Манільська декларація по світовому туризму, прийнята Всесвітньою конференцією по туризму, яка проходила в Манілі (Філіппіни) 1980р.

4. Гаазька декларація по туризму, прийнята на конференції в Гаазі, 14 квітня 1989р.

5. Балійська декларація по туризму, де вказано принципи розробки туристичної політики.

6. Сеульська декларація "Мир і туризм", прийнята на Генеральній асамблеї ВТО в м.Сеул 2001р. проголошує практичні принципи, що сприяють встановленню миру у всьому світі на основі розвитку міжнародного туризму.

7. Міжнар.готельна конвенція про укладання контрактів власниками готелів та турагентами.

В Укр. основним законом туристичної діяльності є Закон України “Про туризм”. Цей Закон   визначає загальні правові,організаційні та соціал.-економ.засади реалізації державної політики  України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян  на  відпочинок, свободу  пересування,  охорону  здоров'я,  на безпечне для життя і здоров'я довкілля,  задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює  засади раціонального  використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням тур. на території України.

До нормативно-правових актів загального характеру, що регулюють відносини в галузі туризму, можна віднести Закони України: "Про захист прав споживачів", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", "Про страхування", "Про рекламу", "Про державний кордон України", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про правовий статус іноземців", "Про підприємництво", "Про охорону культурної спадщини";

75. Туризм як геопросторовий процес, його специфічні ознаки.

Об'єктом географії туризму є туристичний процес як суспільне явище геопросторового змісту, властивостями якого є цілісність, циклічність, лімітованість, зональність та регіональність. Предметом географії туризму є геопросторова організація туристичного процесу, відбита у структурованості, типах та формах функціонування, розвитку і взаємодії туристичних ринків.

Геопросторовій організації туристичного процесу притаманні такізакономірності: постійності просторово-часового узгодження попиту/пропозиції, регіональної полілінійності розвитку, регіональної мотивації та просторової центрованості, які є концентрованим проявом процесів багатолінійності розвитку туристичних ринків та їх структур, територіальної диференціації, поляризації, агломерування. Прояв глобалізаційних процесів в конкретних умовах країни, і включає чотири типи національних туристичних ринків з підтипами відповідно до сполучення типологічних ознак:високоінтенсивний, стабілізований, реформований та акумулюючий.

76. Туризм і сфера послуг в народному господарстві

Туризм виник у давні часи, з першими подорожами людей, і водночас це зовсім молода галузь людської діяльності. Туризм — це явище масове, бо вже нині по своїх країнах і за їх межами мандрують близько 3 млрд людей, тобто майже половина людства. І водночас — суто індивідуальне, бо відкриває світ для кожної людини окремо.

Як сфера застосування праці туризм тепер виділився в окрему галузь господарювання, яку відносять до нематеріальної сфери, переважно — до сфери послуг. За характером суспільного розподілу праці та участю у створенні суспільного продукту галузі народного господарства поділяються насферу матеріального виробництва танематеріальну сферу.

  Велика кількість галузей нематер.сфери мають виробничу базу, виробничий цикл, в результаті якого поєднуються засоби виробництва з робочою силою і виробляються певні споживчі вартості, що не мають матеріального втілення. Це — послуги. Але не всі послуги мають нематеріальний характер.

77. Туризм як соціальне явище.

Туризм як важливе соціал.-економ. явище сучасності підкоряється об'єктивним законам розвитку людського суспільства, активно впливає на життєдіяльність суспільства і в той же час залежить від суспільства, стану розвитку його продуктивних сил і виробничих відносин.

Туризм здійснює позитивний вплив на розвиток суспільства та його значення:

-політичний - як фактору миру та співдружності;

-економ. - як джерела одержання прибутків, збільшення валового національного продукту, стимулу розвитку багатьох суміжних галузей господарства, створення робочих місць тощо;

-культурно-виховн. - як засіб піднесення культурного рівня людини та суспільства в цілому, духовного збагачення, збереження істор. пам'яті народу та його культурного спадку;

-соціально-демографічний - оздоровлення суспільства, активність життя людини тощо.

Попри велике позитивне значення туризм також має негативний вплив на суспільне життя (може загрожувати здоров'ю людей), здійснювати негативний вплив і на місцеве населення, на стан довкілля. Туризм і туристи не тільки можуть стати жертвами забруднення довкілля, але часто виступають як причина такого забруднення.

Як і наслідки взаємодії туризму та суспільства, так і розвиток туризму в цілому залежать від комплексу умов - природно- географічних, історико-політичних, соціально-економічних, демографічних, що склалися у суспільстві, і чинників, що їх визначають.

В Україні туризм поступово набуває значення важливого соціально-економічного чинника в житті країни, що активно проявляє свої функції.

78. Класифікації туризму.

Для територіальної організації та планування туристського господарства важливе значення має класифікація туризму, зміст якої полягає у виокремленні його класів, форм і видів за найрізноманітнішими напрямами. Поки що не існує чіткої загальноприйнятої класифікації. Класифікація його за видами і формами дає можливість розв'язати низку проблем щодо розвитку і територіальної організації туристського господарства, визначати попит на тур. послуги і на цій підставі розробляти плани розвитку матеріально-технічної бази туризму.

Форми і види туризму залежать від низки чинників: наявності й тривалості вільного часу, віку, статі, стану здоров'я, рівня духовного розвитку, особистих смаків людей і їхнього матеріального добробуту, розмаїтості природних умов і сезонності, наявності певних засобів пересування. Туризм можна класифікувати за найрізноманітнішими показниками:

Залежно від виду туризм поділяють на:

o внутрішній або національний - подорожі у межах своєї країни;

o іноземний або міжнародний - подорожі поза межами країни.

Згідно ЗУ "Про туризм" туризм поділяється наіноземний, внутрішній та зарубіжний.

Захарактером організації: плановий (організований), самодіяльний (неорганізований).

Закількістю учасників: індивідуальний туризм, груповий туризм.

Затермінами і тривалістю: короткочасний "вихідного дня");тривалий.

Затериторіальною ознакою внутрішній туризм поділяють на: місцевий, дальній.

Заінтенсивністю туризм поділяють на: постійний, сезонний(одно, дво-)

Туризм також поділяютьна активний і пасивний.

79. Передумови виникнення й розвитку туризму.

Туризм виник на індустріальній стадії розвитку суспільства, зумовлений об*єктивними чинниками: НТП та урбанізація (зміна характеру праці, від важкої фіз. до інтелектуальної). Таким чином, туризм є наслідком об*єктивних процесів соціально-економічного розвитку, обумовлений психофізичними особливостями людини, прагненням до пізнання світу.

Історично склалося, що сучасний туризм став результатом появи та еволюції подорожей. Люди подорожували завжди й залишали записи про свої мандрівки. На стадіях зародження туризму мандрівники організовували подорожі самостійно. Метою подорожей було вивчення звичаїв і побуту, рівнів та особливостей розвитку народів і країн. Потім, в епоху Римської імперії, виникають перші елементи індустрії подорожей - заїжджі двори.

Розвиток християнства та торгівлі в середні віки привів до появи подорожей з метою розповсюдження релігії і реалізації товарів поза місцем їхнього виготовлення. У цю пору інфраструктура подорожей поповнюється за внаслідок появи монастирів. В епоху Великих географ. відкриттів метою мандрівників, мореплавців і першопрохідників стало захоплення й освоєння територій.

Поняття "тур" було введено до вжитку в 1750 p., а термін "турист" використовувалося як найменування учасника розважальних або освітніх подорожей (турів). Великого англійського реформатора Томаса Кука справедливо називають "батьком" міжнародного туризму як сфери економічної діяльності, оскільки він уперше відзначив комерційні перспективи його розвитку. Кук поклав початок організації туризму, створивши перше бюро подорожей, увів резервування місць у засобах пересування і розміщення, видавав якісні путівники з вичерпною інформацією

У виникненні туристичної діяльності і розвитку туризму можна виділити4 етапи:

1 етап - передісторія туризму;

2 етап - елітарний туризм і зародження масового туризму;

3 етап - початок становлення масового туризму;

4 етап - масовий туризм.

80. Туризм і екскурсії в 17-19 ст. на поч. 20 ст.

 Протягом XVII-XVIII ст. процес відкриття населених континентів практично завершився. На початок XIX ст. були досліджені та нанесені на карти найбільші річки й озера, визначено рельєфи континентів, окреслено їхні границі, досліджено більшість острівних архіпелагів. Географічні відкриття спричинили помітне зростання кількості торговельних подорожей. У XVII-XVIII ст. формуються купецькі торговельні мережі.

У географічних дослідженнях велике значення мали наукові товариства, що виникали у різних країнах. Освітні та наукові мотиви подорожей посилюються наприкінці XVII-XVIII ст. — в епоху Просвітництва, коли люди відправлялися в подорожі для ознайомлення з культурою античних часів і з культурним життям великих європейських центрів - «епоха гранд-туру» — великих освітніх подорожей молодих європейських аристократів. Такі елітарні подорожі сприяли відродженню і розвитку готельної та ресторанної справи, закладенню основ індустрії гостинності. Саме в цей час виникла фр. назва «готель» - замки й резиденції, що використовувалися аристократами як помешкання під час подорожі; у ті ж часи вперше з’явилися екскурсоводи, гіди- провідники. У цей період виник і термін «ресторан».

На рубежі XVII та XVIII ст. під впливом великих просвітників у деяких навчальних закладах Європи почали практикувати короткі екскурсії та прогулянки з природознавчою або краєзнавчою метою. Так на рубежі XVII та XVIII ст. зароджувалася екскурсійна справа.

Терміни «туризм» і «турист» з’явилися в період XVII-XVIII ст. У їх основі — фр. слово «тур», «турне» — «подорож із поверненням додому». Гірські походи також стали популярними. Так, у 1786 р. було здійснено перше масове сходження на Монблан. Учасників сходження назвали альпійцями, згодом назва змінилася на альпіністів.

Люди приділяли більше уваги здоров’ю, активізувався лікувальний туризм. Особливо популярне лікування на бальнеологічних курортах. У 2 пол. 19ст. - мода на морські курорти.

Починаючи з XVII ст., спонукальним мотивом для подорожі все частіше ставало задоволення від самої подорожі, зміни оточення.Таким чином, у XVII-XVIII ст. розширилася мотивація подорожей, їх географія, мотиви стали більше особистіснимн. Значно покращилися і можливості для здійснення подорожей: вдосконалився та став більш різноманітним гужовий транспорт, став комфортнішим, розбудовувалися й обладнувалися шляхи, розвивалися та вдосконалювалися готелі, значно підвищилася безпека подорожей. Все це підготувало «туристичну революцію» ХІХ ст.

81. Світовий туризм на сучасному етапі.

За даними ВТО, загальна кількість туристів (міжнародних і внутрішніх) з урахуванням екскурсантів становить понад третину населення земної кулі, а прибуток від туризму в світі перевищує 900 млрд дол. США. Для сучасного міжнародного туризму характерна значна територіальна нерівномірність: на економічно розвинені країни припадає 57 % туристських прибутків, на країни, що розвиваються,- 30 %, на країни з перехідною економікою - 13 %. При подібній регіональній структурі туристських прибутків і доходів виділяються п’ять туристичних макрорегіонів світу: Європейський, Американський, Азійсько-Тихоокеанський, Африканський,  Близькосхідний. Для всіх макрорегіонів характерна поступова динаміка розвитку, проте темпи не однакові, як і не однакова кількість туристських прибуттів. За чисельністю працівників сфера туризму також стала однією з найбільших у світі - у ній зайнято понад 260 млн осіб, тобто кожен 10-й працюючий. У багатьох країнах світу туризм є однією з найбільш пріоритетних галузей, внесок у валовий національний дохід яких складає 20-45 %, а надходження від іноземного туризму є основним джерелом отримання валюти. Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства, таких як будівництво, зв’язок, харчова промисловість, сільське господарство, торгівля, виробництво товарів народного споживання та ін.

82. Етапи розвитку туризму в Україні.

Різні автори виділяють різні класифікації розвитку туризму в Україні:

Перший період розвитку туризмув Україні пов'язаний з мандрівництвом від найдавніших часів. (Геродот описує Північнопричорноморські степи України, Страбон  у 17-томній праці "Географія" описує життя і побут племен Північного та Східного Причорномор'я, Гіппократ, Пліній. У добу Середньовіччя витоки вітчизняного туризму найінтенсивніше виявилися за існування Київської Русі.)

Другий період розвитку туризмув світі, сприяв перетворенню стихійного мандрівництва на організований туризм. Специфікою України було те, що вона, як і в попередні чотири століття, залежала від геополітичних сусідів: на початку XIX ст. - від двох великих імперських держав - Росії й Австрії. Почалося освоєння Криму і бальнео ресурсів, кінець XIX ст. - початок освоєння туристичних територій Яремча, Ворохти, Гребенева тощо, а на поч. XX ст. розгорнувся масовий туристичний рух, (в Одесі - Кримський гірський клуб (1890 р.), а 1895 р. - Ялтинське екскурсійне бюро, 1778 р. було відкрито санаторії "Любінь Великий", а 1870 р. - курорт "Шкло, згодом «Трускавець», «Моршин». У розвиток туризму на західноукр. землях важливу сторінку вписали численні туристичні, краєзнавчі та спортивні товариства-"Сокіл", "Чорногора" (1910 р.), І. Франко 1883 р. організував "Кружок для устроювання мандрівок по ріднім краю»

У третій міжвоєнний період розвитку туризмув Україні туристично-краєзнавча робота на західноукраїнських землях, завойованих тоді Польщею, швидко відновилася. У 1921 р. професор Крип'якевич заснував "Кружок любителів Львова", «Плай». У Центральній та Східній Україні тур. справа зазнала грубого ідеологічного впливу партійних і державних органів.У 20-х рр відкриті перші будинки відпочинку.

Із завершенням Другої світової війни, яка завдала відчутної шкоди туристичній інфраструктурі, Україна ввійшла учетвертий етап світового розвитку туризму.З 70-х років туризм в Україні поступово перетворюється на галузь сфери послуг із достатньо розвинутою інфраструктурою. Відродження туризму здійснюється поступово. Важливим кроком у створенні правових засад туристичної діяльності та його розвитку стало прийняття Верховною Радою України 15 вересня 1995 р. Закону України "Про туризм".

83. Туризм в Україні в 70-80 рр ХХ ст

Наприкінці 60-х pp. інфраструктуру туризму після ДСВ остаточно було відновлено. Починається епоха масових подорожей. 70-ті pp. були періодом масовогоміжнародного туризму в СРСР.Піднесення міжнародного туризму в цей період пояснюється такими чинниками: склалася сприятлива міжнародна ситуація; зросла купівельна спроможність населення; збільшилась тривалість відпусток, вдосконалювалися транспортні засоби і сфера туристського обслуговування. У 70-ті pp. "Інтурист" розробив і запропонував на зовнішньому ринку понад 100 привабливих маршрутів, що охоплювали сто міст європейської й азійської частин СРСР. Іноземні туристи мали можливість ознайомитися з містами-героями Києвом, Одесою, пам'ятками архітектури, курортами Криму, із заповідниками та ловецькими угіддями. В Україні в 70-ті pp. стрімко розвивалася матеріально-технічна база міжнародного туризму. Були побудовані нові готелі "Інтуриста": у Києві, Харкові, Львові - "Дністер", в Ужгороді, Одесі, Запоріжжі, Полтаві, Чернівцях, Херсоні. Значно зросла популярність "поїздок дружби". У СРСР набув розвитку і такий порівняно рідкісний у світовій практиці вид туризму, як річкові круїзи Волгою, Дніпром. Починаючи з 1982 р. був уведений новий круїз Дніпром "Ріка -море" з Києва до Херсона, далі - Чорним морем до Одеси, звідки Дунаєм Болгарії і Румунії. Круїз став єдиним такого типу в світовому туризмі.

Молодіжним туризмом в СРСР займалось Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник". У 70 -80-ті pp. він значно розширив обсяги та напрями своєї діяльності. У 70-80-ті pp. туристсько-екскурсійні організації України проводили роботу з розвитку й удосконалення форм залучення молодого покоління. Було розроблено понад 40 нових маршрутів. Важливим внеском до міжнародних молодіжних подорожей у 70-80-ті pp. став розвиток такої популярної і ефективної форми молодіжних обмінів, як поїзди, рейси, круїзи дружби. Це співробітництво стало традиційним і поширилося на молодіжні організації Болгарії, Угорщини, Монголії, Польщі, Чехословаччини та інших країн соціалізму.

84. Сучасний стан і перспективи розвитку туризму в Україні.

В Україні існують всі передумови для розвитку туристичної сфери. Зручне географічне розташування, сприятливий клімат, різноманітний рельєф, унікальне поєднання природно-рекреаційних ресурсів, культурно-історичної спадщини, розгалуження санаторно-курортної бази – всі ці фактори зумовлюють конкурентні переваги України в пропозиції туристичного продукту. Туристичний потенціал України на сьогодні розкрито не повною мірою, про що свідчить 1,5 – 2,5 % частка туристичної галузі в структурі ВВП країни. Основними перепонами, що перешкоджають розвитку туристичного сектору в Україні, сьогодні виступають переважно чинники управлінського, економічного, екологічного, соціального та культурного характеру.Наша держава використовує лише одну третину туристичного потенціалу, яким володіє. В рейтингу економічного розвитку туристичної сфери від Світової ради подорожей та туризму Україна по всіх позиціях в 2011 році знаходиться нижче середніх світових показників і згідно прогнозів експертів ради в довготерміновій перспективі до 2022 року буде втрачати свої позиції на світовому туристичному ринку. За останній час в сфері туризму відбуваються серйозні позитивні зміни: розробляються нові маршрути, розвивається готельна інфраструктура, підвищується рівень обслуговування туристів і поліпшується відвідуваність туристичних об’єктів. Туристично-рекреаційні можливості України викликають велику зацікавленість у представників міжнародної туристичної індустрії. Всі ці фактори впливають на динамічне зростання туристичних потоків та надходжень від туристичної діяльності.

85. Туристичне районування і тур. ресурси світу та України

Туристичні ресурси - природно-кліматичні, соціокультурні, історичні, архітектурні й археологічні, наукові і промислові, видовищні, культові та інші об'єкти або явища, спроможні задовольнити потреби людини в процесі туристичної діяльності. Туристичні ресурси визначають формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні. Рекреаційні ресурси, потоки рекреантів та матеріально-технічна база дозволяють виокремити в Україні такі зони:

Кримський рекреаційний регіон- найпопулярніший, всесвітньо відомий санаторно-курортний та оздоровлювальний регіон України. Цьому сприяють кліматичні, водні, грязеві, пляжні, пізнавальні ресурси. М'який середземноморський клімат Південного берега Криму.

Карпатський рекреаційний регіон– у його межах зосереджена третина рекреаційного потенціалу України. Є великі природно-ресурсні можливості для організації і розвитку зимових видів відпочинку, зокрема гірськолижного. Карпатський регіон має значні бальнеологічні і пізнавальні ресурси.

Більшу частину території України займаєЦентрально українська рекреаційна зона, яка включає Придніпровський, Донецький, Подільський та Придністровський рекреаційні регіони. Основними рекреаційними ресурсами цієї зони є помірний континентальний клімат, густа річкова мережа, чимало водосховищ, а також грязі і мінеральні води.

ЧастинаПоліської рекреаційної зонисьогодні фактично закрита для масового відпочинку та оздоровлення через шкідливий вплив Чорнобиля. Вагоме місце у цій зоні займає Західно-Поліський рекреаційний район з центром у Шацьку, де налічується до 30 прісноводних озер. Тут є 74 рекреаційні заклади. Найбільшу цінність мають водокліматичні і лісові ресурси.

На світовому рівні виділяються п’ять туристичних макрорегіонів світу5. Близькосхідний (включає країни Зх та Пд-Зх Азії, Єгипет, Лівію)

86. Диверсифікація географії подорожей туристичним підприємством (фірмою)

Географія подорожей  для клієнтів залежить, насамперед,  від особистісних особливостей. Найбільшою популярністю серед категорії людей літнього віку користуються пізнавальні та оздоровчі тури в регіониСередземноморський: Ізраїль та Кіпр таЄвропейський. Знижується попит на індивідуальний туризм й активізується груповий туризм, причиною чого стає зниження фінансового стану населення, так при розвитку нових напрямків - Ліван, Індонезія, ОАЕ - все ж актуальними залишаються через низькі ціни на тури Західно-Азіатські країни. Росте інтерес до корпоративного й сімейного відпочинку, спеціалізованих турів за інтересами (особливо Африка з турами по сафарі - "Джип сафарі", що актуально для молоді та бізнесменів). Туристична діяльність з організації поїздки "ділова", зокрема для участі або проведення конгресів, фестивалів, бізнес-зустрічей, належить до вигідних видів подорожей і тих, що найбільш динамічно розвиваються. Інтерес міжнародних туристів до поїздок у   Південно - Східну Азію досягне максимально високих темпів прийому міжнародних туристів у порівнянні з іншими регіонами світового співтовариства. Такий інтерес міжнародних туристів до поїздок у цей великий регіон світу викликаний тим, що держави, що утворять його, мають у своєму розпорядженні унікальні туристські ресурси, надають високий сервіс і відрізняються традиційною гостинністю. Регіон Південної Азії, у свою чергу, також за прогнозами буде притягати до себе усе більше число міжнародних туристів, що ринуться ознайомитися з унікальною природою, звичаями і культурними традиціями проживаючих там народів.

87.Загальна характеристика туристського підприємства.

Туристичні підприємства - це виробничі підприємства різних форм власності (державні, приватні, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства тощо), які виробляють туристичні товари і послуги для громадян, є частинами туристичної індустрії, яка виробляє товари та послуги.

управління підприємством, основні напрямки діяльності туристського підприємства, посадові інструкції працівників туристичного підприємства. Скільки в туристичній фірмі працює кваліфікованих працівників. Де фірма має головний офіс та пункти продажу, регіональні офісів фірми, які знаходяться у великих містах. У головному офісі фірми існують дирекції і відділи; Основними напрямками діяльності туристського підприємства є:..

88.  Умови та принципи діяльності туристичних підприємств.

Головна мета, що визначає зміст існування і функціонування туристичного підприємства, полягає в наданні реальних туристичних послуг при одночасному забезпеченні фінансової стійкості, відповідного рівня динаміки й позитивних фінансових результатів.

Як і будь-який вид бізнесу, туристичний бізнес має головну мету -отримання прибутку, який повинен зростати протягом довготривалого терміну. Турбізнес задовольняє потреби і бажання туристів у комплексі. Це не просто окремий готель, ресторан чи туристичний офіс. Готель чи туристичний офіс - це місце, де виробляються туристичні продукти чи послуги. Туристичний бізнес може співпрацювати більш ніж з одним готелем чи туристичним агентством. 

Усю діяльність туристичних підприємств у загальному вигляді можна звести до виконання трьох основних функцій:

• організаційної (фомування комплексних маршрутів для ту ристських груп та туристів-індивідуалів на основі договорів між підприємствами туристичної індустрії);

• посередницької (комплектування і продаж послуг та товарів туристського призначення за дорученням підприємств-постачальників туристичних послуг);

• торговельно-банківської (операції з обміну валют, страхуван ня майна та життя туристів).

Основною функцією туристичних підприємств як складової ту ристичної індустрії є виробництво (комплектування), надання та реалізація комплексного турпродукту.

Основною метою функціонування туристичних підприємств є задоволення потреб споживачів у туристичних послугах. Основним видом їх діяльності є комплектування та реалізація туристичного продукту - комплексу туристичних послуг, що задовольняють по треби туриста під час його подорожі.

За змістом та характером своєї основної діяльності туристичні підприємства є свого роду посередниками між споживачем (турис том) та виробником окремих туристичних послуг (засобами розмі щення туристів, транспортними організаціями, підприємствами харчування тощо).

Класифікацію підприємств туристичної індустрії можна здійс нити залежно від мети діяльності, форми власності, розміру, ступе ня домінування на ринку конкурентної стратегії тощо.

89. Формування та виконання програм перебування туристів.

Формування конкретного туристичного продукту для задоволення потреб у туристичній послузі включає в себе розробку маршрутів, турів, екскурсійних програм, надання основних, додаткових і супутніх послуг. При складанні програми перебування туристів визначається:

1) маршрут подорожі;

2) перелік туристичних підприємств-партнерів;

3) період надання послуг кожним підприємством-виконавцем послуг;

4) перелік та склад послуг, які надаються під час турів;

5) комплекс розважальних заходів та анімаційних програм;

6) час перебування туристів у кожному пункті маршруту;

7) кількість туристів;

8) вид та кількість транспортних засобів, задіяних в обслуговуванні туристів;

9) потреба в послугах гідів, екскурсоводів, закордонних представників, інструкторів, перекладачів, супроводжувачів груп туристів;

10) підготовка документів туристів.

Кожна програма туристичного продукту складається з урахуванням певних правил.

Кожний продукт в тому числі тур продукт, проходить у своєму роз. 4 послідовні стадії: впровадження, зростання, зрілість, спад. Сформований товарний продукт у вигляді турпутівки реалізується через турагентів, бюро реалізації або самостійно через бюро подорожей та екскурсій, яке виступає посередником між туристом і підприємствами, які надають послуги.

90. Екскурсійне обслуговування туристів.

Екскурсія являє собою цілеспрямований, наочний процес пізнання оточуючого, середовища. Цей процес будується з використанням заздалегідь відібраних об'єктів, які знаходяться в природних умовах, і відбувається під керівництвом кваліфікованого спеціаліста-екскурсовода у відповідності до заздалегідь визначеної тематики.

Екскурсійна діяльність має свої характерні ознаки(зміст, тематику, склад учасників, місце проведення, спосіб пересування, наявність екскурсовода ,тексту екскурсій, об’єктів показу і наявність самих учасників). За змістом вони бувають багатопланові і тематичні. Такі екскурсії поділяються на природознавчі, історичні, мистецькі, екологічні, виробничі та ін..

За складом поділяються на індивідуальні, групові, для школярів та студентів, для місцевого населення та приїжджих.Тривають від 1 год до 24 год. Окрім таких загальних для всіх екскурсій ознак, у кожного виду екскурсій є свої специфічні ознаки.

91. Загал. принципи організації транспортного обслуговування туристів.

Суттєвою ознакою туристичної діяльності є подолання простору від місця постійного проживання до місця відпочинку, ознайомлення з пам'ятками природи, історії та культури тощо. При плануванні подорожі враховуються такі фактори, як швидкість доставки до цілі подорожі, безпека, вартість переїзду і наявність пільг та знижок, комфортність, можливість перевезення багажу, зупинки, широкого обзору під час поїздки, умови для сну і відпочинку, харчування, рівень шуму і вібрацій, наявність несприятливих екологічних впливів. Чим сприятливіші оцінки має набір таких факторів, тим вища вартість транспортної подорожі. Однак, жодний вид транспорту не задовольняє такому набору вимог повністю.

При внутрішньому туризмі найбільшу популярність мають автобусні і залізничні перевезення. В останні роки збільшився відсоток туристів, які користуються авіатранспортом, що пов'язано з розвитком таких видів туризму, як шоп-тури і бізнес-тури, де визначальним фактором є швидкість доставки.

1. Повітряний транспорт (рейси, які відбуваються згідно з розкладом, не за розкладом, інші)

2. Водний транспорт (пасажирські лінії і пороми, круїзи, інші водні перевезення).

3. Сухопутний транспорт (залізничний транспорт, міжміські та міські автобуси, інший громадський автодорож ній транспорт (регулярний, чартерний), приватні автотранспортні засоби, прокат авто, інші.

92. Туристичні перевезення авіа- та залізничним транспортом.

При внутрішньому туризмі найбільшу популярність мають автобусні і залізничні перевезення. В останні роки збільшився відсоток туристів, які користуються авіатранспортом, що пов'язано з розвитком таких видів туризму, як шоп-тури і бізнес-тури, де визначальним фактором є швидкість доставки. Авіаперевезення сьогодні виконують більше однієї третини всіх перевезень міжнародних туристів у світі. Існують певні обмеження щодо ваги, розмірів і кількості місць багажу, які пасажир може взяти з собою, надлишок багажу перевозиться за додаткову плату.

Основними критеріями при виборі авіаперевезень є: -швидкість доставки; комфортабельність польоту; - тарифи і пільги; - надійність та репутація авіакомпанії та ін. Обслуговування на літаку авіакомпанії вказується буквеними символами, найбільш уживаними серед яких є: - перший клас (F) - бізнес-клас (С) - економічний клас (Y) - туристський клас (Т).

Сьогодні залізничний транспорт зберігає свою популярність при проведенні туристичних подорожей в Західній Європі. На його долю припадає 38% загального обсягу перевезень всіма видами транспорту. Види пасажирських вагонів: -пасажирську купейні вагони СВ -пасажирську купейні вагони - пасажирські купейні вагони для інвалідів - пасажирську плацкартні.

93. Морські та річкові перевезення, круїзи.

Перевезення туристів водним транспортом включає: морські перевезення і круїзи; річкові подорожі; подорожі на поромах, катамаранах, яхтах; морські і річкові прогулянки (екскурсії) та інші види водних подорожей.

Переваги водних туристських подорожей: високий рівень комфорту; значний обсяг одночасного пасажирозавантаження; можливість реалізації різних видів і цілей туризму (пізнавальний, бізнес, учбовий та ін.); можливість повноцінного відпочинку; повний комплекс життєзабезпечення.

Недоліки: невисока швидкість руху; обмежена мобільність; синдром «замкнутого простору»; схильність до «морської хвороби» частини людей та ін. Організацією морських і річкових подорожей та круїзів займаються спеціалізовані туристичні компанії і бюро, більшість з яких створюється при пароплавствах або комерційних судноплавних компаніях.

Найбільш поширений вид водних подорожей —круїзи. Поняття круїз охоплює організацію морських і річкових подорожей з відвіданням портових міст кількох країн. Основними факторами, які впливають на ціну, є тривалість круїзу, сезон, розміщення та розмір каюти, оснащення корабля, відпочинкові програми.

94. Автотранспортне обслуговування туристів та організація подорожей автотрансп.

Автомобільний транспорт при перевезеннях туристів виконує дві основні функції:самостійний засіб пересування та екскурсій;допоміжний(трансферний) транспорт.

Переваги автомобільного транспорту: мобільність, невисокі тарифи, можливість транспортування багажу, можливість зупинок в дорозі, широкий обзор, невисокі питомі капітальні затрати та ін. Недоліки даного виду транспорту: невисока пасажиромісткість і експлуатаційна швидкість, забруднення довкілля продуктами згоряння палива, невисокий рівень комфортного життєзабезпечення під час тривалих подорожей, висока аварійність та ін.

За призначенням автобуси ділять на міські, приміські, міжміські, місцевих повідомлень, туристські, екскурсійні та шкільні.

Автобуси призначені для масових перевезень пасажирів. Їх важливою експлуатаційної характеристикою є місткість. За цим параметром розрізняють автобуси: особливо малої місткості до 10 місць; малої місткості 10-35 місць; середньої місткості 35-60 місць; великої місткості 60-100 місць; особливо великої місткості (зчленований) понад 160-190 місць.

Організація турподорожей на внутр. маршрутах реалізується на основі Правил перевезення пасажирів і багажу, правил безпеки, нормативних документів Міністерства транспорту Укр.

95. Туристичні формальності та їх види.

Формальності в міжнародному туризмі — це дії і процедури, пов'язані з обов'язковим виконанням туристами, які перетинають державний кордон, встановлених правил, що регулюють порядок виїзду, в'їзду і перебування в іншій країні.

Правила для мандрівників встановлюються на підставі міждержавних договорів, чинних міжнародних норм і місцевих звичаїв і є обов'язковими для туристів, туристичних фірм. Виділяють туристичні формальності таких видів: паспортно-візові, митні, валютні, медико-санітарні.

Способи державного регулювання формальностей у сфері туризму:

— ухвалення законів і нормативних актів, спрямованих на впорядкування й удосконалення туристичних формальностей;

— ліцензування, стандартизація в туристичній індустрії, сертифікація туристичного продукту;

— запровадження правил в'їзду, виїзду і перебування на території країни тимчасового проживання;

— створення сприятливих умов для митного і валютного регулювання;

— захист прав та інтересів мандрівників, гарантування їхньої безпеки;

— сприяння підготовці кадрів і розвитку наукових досліджень у сфері туристичних формальностей.

Державні органи повинні своїми рішеннями, з одного боку, створювати умови, сприятливі для розвитку туристичної діяльності, з іншого — гарантувати свободу і безпеку туристичних поїздок і відвідувань, запроваджуючи такі прикордонні, митні, медичні и інші формальності, які не заважатимуть розвитку міжнародного туризму.

96. Паспортно-візові формальності.

Основним документом, на підставі якого громадяни Укр. перетинають її державний кордон, є паспорт громадянина для виїзду за кордон, оформлений згідно вимог нормативних актів.

Для дітей віком до 18 років замість ЗЗП оформляється проїзний документ дитини. Для його отримання до паспортної служби органів внутрішніх справ надається нотаріально завірений дозвіл обох батьків, свідоцтво про народження дитини (оригінал і ксерокопія), 2 фото 3,5x4,5 см, паспорт одного з батьків.

Паспорт є єдиним документом, що дає право безвізового повернення в Україну. У випадку втрати паспорта громадянином під час перебування за кордоном консульськими установами України на території країни перебування йому оформляється посвідчення особи для повернення на батьківщину. Для виїзду за кордон громадянин України повинен також отримати візу країни призначення, якщо між цією країною та Україною відповідними угодами не встановлено безвізовий режим подорожей.

У ряді країн туристичну візу можна отримати на в’їзді до країни.

Шенгенська віза — це «єдина європейська віза», яка надає право вільно пересуватися територіями країн-членів Співдружності. Візу видає консульський відділ країни, куди направляється турист, або країни, що є першою за маршрутом подорожі.

97. Митні формальності.

Митні формальності  здійснюються при перетині державного кордону і передбачають заповнення митної декларації встановленої форми для кожної особи, яка досягла 16-літнього віку. Митна декларація застосовується при митному контролі за товарами і предметами, що належать фізичним особам. Турист зобов'язаний відповісти на всі запитання митної декларації точно, без виправлень, спотворення інформації спричиняє відповідальність за законодавством.

У декларацію вносяться відомості про туриста, країну прибуття і країну проходження, мету поїздки, особистий багаж, наявність валюти, предметів старовини і мистецтва, виробів із дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, диких і домашніх тварин. У виїзну декларацію бажано також внести інформацію про нову дорогу кіноапаратуру, біноклі, фотоапарати, відеокамери. Митна декларація зберігається на весь період тимчасового виїзду чи в'їзду і при поверненні пред'являється митним органам.

При митному контролі митні органи можуть застосовувати спрощений пільговий порядок проходження туристів двома коридорами: "зеленим" і "червоним". "Червоний" коридор використовується для декларування товарів у письмовій формі, "зелений" — в усній.

До предметів особистого споживання належать: особисті ювелірні прикраси; фото- і кінокамери з невеликою кількістю фото- і кіноплівки; переносні слайд- чи кінопроектори;  музичні інструменти; переносні магнітофони, приймачі й телевізори; переносні друкарські машинки; дитячі й інвалідні візки; портативні комп'ютери, відеокамери, відеомаг-нітофони, мобільні тел.; спортивні предмети; біноклі. Вони звільняються від сплати мита.

Деякі товари можна ввозити без мита, але в обмежених кількостях.

Під час закордонних поїздок туристи досить часто купують скульптури і прикраси, картини і гравюри, зброю, рукописи, інші предмети, які мають культурно-історичну цінність. Якщо їх куплено в магазині, то до чека додається відповідний дозвіл на вивезення коштовної покупки.

98. Валютні та медико-санітарні туристичні формальності.

Валютні формальності (за UNWТО): можливість отримувати в країні, з якої туристи виїжджають, вільно конвертованої валюти, необхідної для їхніх поїздок; дозвіл на ввезення валюти в розмірі, зазначеному в митній декларації; обмін ввезеної валюти тільки на добровільній основі; забезпечення можливості зворотного обміну валюти при виїзді з країни перебування; надання туристам права мати при виїзді достатні суми в національних грошових одиницях для зворотної поїздки своєю країною; надання туристам і відвідувачам повної інформації про правила і поточний курс обміну валюти; розміщення в обов'язковому порядку необхідної інформації на контрольно-пропускних пунктах в'їзду.

Медико-санітарні формальності: розширення співпраці національних туристичних адміністрацій з санітарно-епідеміологічними організаціями іі органами охорони здоров'я в справі надання вичерпної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам; укладання багатосторонніх державних договорів щодо надання невідкладної медичної допомоги всім без винятку туристам; у разі захворювання в гострій формі чи смерті негайне повідомлення консульства і родичів; перевезення тіла на батьківщину чи його поховання; швидке оформлення потрібних документів.

99. Страхування в туризмі.

Страхування в туризмі - це система відносин між страховою компанією і туристом по захисту його життя і здоров'я та майнових інтересів при настанні страхових випадків.

Страхування виконує чотири функції: ризикову, попереджувальну, ощадну, контрольну.

Застосовуються наступні види страхування: медичне; від нещасного випадку; майнове; на випадок затримки транспорту; витрат, пов'язаних із неможливістю здійснити поїздку; асистанс; страхування відповідальності власника автотранспортних засобів та інші.

Суб'єкт туристичної діяльності, який надає туристичні послуги, зобов'язаний забезпечити страхування туристів та осіб, які їх супроводжують. Для цього договір страхування із страховиком можуть укласти самі туристи або суб'єкт туристичної діяльності як агент страхової компанії.

Особливим видом страхування є асистанс. Він забезпечує туристів або спеціалістів, відряджених за кордон, допомогою на місці в технічній (ремонт автомобіля), грошовій або іншій формі.

В міжнародній страховій діяльності страхування відповідальності власників автотранспорту відоме під назвою "зелена картка". "Зелена картка" - це система міжнародних угод про обов'язкове страхування громадянської відповідальності автовласника. Свою назву вона отримала за кольором і формою страхового полісу.

100. Туристичні документи.

На всіх етапах роботи туристичної фірми діють туристичні документи, що обслуговують процес організації туру. їх можна розподілити на: інформаційні, облікові, розрахункові, звітні.

Доінформаційних документів належать такі, що містять інформацію про хід продажів, графік проведення подорожі, конкретні умови обслуговування, підтверджують його бронювання, а також повідомляють про зміни й ануляції.Облікові документи служать для відміток про реально отримане туристичне обслуговування під час подорожі і в подальшому виступають підставою для розрахунків (перерахунків) між приймаючою та направляючою фірмою, а також — між фірмою і туристами( ваучер, картки туриста (картки обслуговування) для туристів-індивідуалів, листи обслуговування (листи відміток) і маршрутні ордери для груп туристів).

Основними документами, що використовуються як длярозрахунків із підприємствами обслуговування туристів, так і при розрахунках між туристичними фірмами-партнерами, є рахунки-фактури. Кожне підтвердження заповнюється у двох примірниках. Перший примірник видається підприємству-виконавцю обслуговування, другий — залишається у книжці для звіту.

Звітні документи поділяють навнутрішньофірмові - служать для аналізу витрат на туристичну подорож і використання виділених на неї коштів або мають маркетинговий характер — вивчення якості продукту, ізовнішні, що є формою державної статистичної звітності.

Головним туристичним документом є туристичний ваучер (генеральний ордер). Ваучер має багатофункціональний характер: підтверджує статус туриста, гарантує йому отримання всіх указаних у ваучері та сплачених туристом послуг.

101. Правила оформлення туристичних документів.

Договір (угода, контракт) з клієнтами укладається в письмовій формі і містить таку інформацію:

— назву країни, місце призначення подорожі;

— дату початку і закінчення подорожі;

— транспортні засоби, які будуть використані для подорожі, їх клас і комфортність;

— назву готелю, в якому розміщуватимуться туристи, його місцезнаходження, класність, категорію номерів з переліком послуг;

— систему харчування (повний пансіон, напівпансіон, "шведський стіл" або тільки сніданок);

— ціну туристичної подорожі в гривнях та іноземній валюті;

— маршрут та програму екскурсій на кожен день з визначенням їх терміну та тематики;

— транспортно-візові та медичні вимоги в країні перебування.

102. Безпека туристичних подорожей.

Відправляючись в туристичну чи екскурсійну поїздку, на відпочинок або оздоровлення, на маршрут вихідного дня або у всесвітню подорож, турист стикається з цілою низкою проблем, які при збігу обставин можуть призвести до негативних наслідків для його здоров'я та майна, погано вплинути на настрій та враження від поїздки.

Виділяють головні фактори небезпечності: травмонебезпека, небезпечна дія навколишнього середовища, в тому числі виробничі джерела - шум, вібрація, пожежонебезпека, хімічні, радіоактивні, біологічні, психофізичні, природні, особиста безпека, а також специфічні фактори ризику, притаманні особливим видам туризму.

Суб'єкти туристичної діяльності розробляють конкретні заходи щодо забезпечення безпеки туристів, екскурсантів, які беруть участь у туристичних подорожах, походах, змаганнях, запобігання травматизму та нещасним випадкам і несуть відповідальність за їх виконання".

Згідно із Законом України "Про туризм" із метою забезпечення безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані здійснювати: підготовку безпечних умов для перебування туристів, облаштування та забезпечення туристів справним спорядженням та інвентарем, навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм та нещасних випадків, інструктаж із надання першої медичної допомоги, контроль за підготовкою туристів до подорожей, надання оперативної допомоги туристам, що зазнають лиха, транспортування потерпілих;

Найбільш поширеним нещасним випадком серед туристів єтравматизм. З метою запобігання травматизму використовуються захисні облаштування, огородження туристичних стежок і маршрутів, захисне обладнання канатних доріг, гірськолижних трас, підйомників, індивідуальні страхові мотузки, шлеми тощо.

При проектуванні туру необхідно брати до уваги вибір сприятливої пори року, вечірнього чи денного часу, раціонально обрати туристичний маршрут, врахувати погодні умови, забезпечення засобів індивідуального захисту, повне і своєчасне інформування туристів про можливу небезпеку та ін.

Існує велика загроза інфекційних захворювань, харчових отруєнь та ін. біологічних факторів.

З метою здійснення практичної роботи по забезпеченню безпеки туристів, наданню їм допомоги і захисту в екстремальних ситуаціях. Пошуково-рятувальна служба повинна мати повну взаємодію з органами охорони здоров'я, зв'язку, внутрішніх справ, цивільної авіації, лісового та водного господарства, гідрометеорологічної служби.

103. Претензійна робота в туризмі.

Якщо громадянину була заподіяна будь-яка шкода, він може подати позов про її відшкодування безпосередньо винуватцю шкоди або в судові органи. Вимога про відшкодування спричиненої шкоди, усунення недоліків або виплату боргу тощо називаєтьсяпретензією. Турист звертається з претензією до туристичної фірми, яка повинна захищати його інтереси. З моменту подання туристом претензії у фірму вона вступає в претензійну роботу.

Претензія повинна бути подана туристом у письмовій формі, у двох примірниках і відразу ж зареєстрована фірмою. Форма заяви — довільна, але має містити відомості про те, яке право споживача порушено, коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані документи, які підтверджують нанесення шкоди. Це можуть бути: довідка з медичної установи, документи, що підтверджують його неналежну якість; транспортні документи, багажні квитанції; акти та експертні висновки.

Згідно з законодавством України шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, крім тих випадків, коли вона доведе, що шкоду заподіяно не з її вини. (Регулює ЗУ «Про захист прав споживачів»). У договорі між туристичною фірмою й туристом теж можуть бути зазначені терміни подання претензії, що влаштовують сторони.

104. Етапи створення туристичного продукту.

Туристичним продуктом є послуга чи комплекс послуг, пов'язаних між собою і різних за функціональними особливостями. Основним і масовим турпродуктом фірм-туроператорів є тур, тобто подорож кільцевим маршрутом (турне) з комплексним обслуговуванням.

Проектування туристичного продукту поділяють на кілька етапів:

1) генерування ідей про турпродукт, його кількісні та якісні властивості за результатами вивчення існуючого та потенційного попиту. Цю роботу турфірма повинна проводити постійно оскільки прихильності й переваги, а також мода на туристичні поїздки часто змінюються;

2) створення концепції нового турпродукту, тобто наповнення його конкретними споживчими властивостями, які відповідають попиту цільового ринку: вибір конкретного маршруту, програми, виду туризму, набору і класу послуг, терміну подорожі та ін.;

3) позиціювання туристичного продукту, що означає додавання йому таких споживчих властивостей, які б забезпечили його конкурентоспроможність на ринку;

4) пробний маркетинг, яким є пробна реалізація на ринку нового турпродукту з метою визначити ставлення до нього покупців, виявити й усунути його можливі недоліки;

5) комерціалізація турпродукту, яка полягає в організації його масового продажу.

105. Договірні відносини в туристичному бізнесі.

ДОГОВІРНІ ВІДНОСИНИ В ТУРИЗМІ- система договорів і взаємних зобов'язань, що випливають з договорів, які укладаються між туристськими організаціями, а також між туристськими організаціями і туристом. Зміст договору розкриває конкретні умови, що визначають сукупність прав і обов'язків сторін, вимоги до порядку і термінів його реалізації.

Основні види договорів:

Договір агентський - угода, за якою одна сторона (агент) зобов'язується за винагороду чинити за дорученням ін.сторони (принципала) юрид. й ін. дії від свого ім., але за рахунок принципала.

Договір генеральний - угода про принципи співробітництва або взаємин. Пов'язує між собою провідні туристські, транспортні фірми, ланцюги готельні, що претендують на ексклюзивний характер взаємин, і має, як правило, довгостроковий характер (не менше трьох років).

Договір комісії - договір, відповідно до якого одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої (комітента) за винагороду укласти одну чи кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір купівлі-продажу - за цим договором одна сторона (продавець) зобов'язується продати річ (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). 

Договір міжнародний - документ, що регламентує характер міжнародного співробітництва, в т. ч. у сфері туризму.

Договір доручення - договір, відповідно до якого одна сторона (повірник) за винагороду зобов'язується вчинити від імені і за рахунок другої (довірителя) певні юридичні дії.

Договір франшизи (франчайзинговий) - передавання виключних прав і привілеїв на збут товарів і послуг, що охороняються торговою маркою.

Договір на тур.обслуговування - основний договір в туризмі, який туроператор (продавець) укладає з туристом (покупцем) про майбутній тур як товар визначеної комплектності, який буде створено продавцем і передано туристові за визначену ціну в конкретний термін.

Договір фрахтування -документ, що визначає терміни й умови наймання морського чи повітряного судна;

106. Бронювання туристичного обслуговування.

Вплинути на продажі, покращити їх якість, максимально підвищити ефективність роботи можливо шляхом застосування систем бронювання і резервування в діяльності підприємств туристичного бізнесу. 

Комп'ютерні системи бронювання мають великий вплив на всю туристичну сферу, оскільки надають не тільки авіапослуги, але і послуги проживання в готелях, оренду автомобілів, круїзні поїздки, інформацію про місце перебування, курси валют, повідомлення про погодні умови, автобусне і залізничне сполучення. Тобто, такі системи дозволяють резервувати усі основні сегменти туру - від місць в готелях до квитків у театр і страхових полісів.

Найбільшою популярністю бронювання послуг через мережу Інтернет користуються: 1) авіаквитки2) готелі3) автомобілі

4) тури

Серед інформаційних технологій у сфері надання туристичних послуг вагоме місце посідає Інтернет, який з другої половини XX ст. став платформою для розвитку систем бронювання й продажу товарів і послуг

Основними групами учасників електронних туристичних послуг є:

- готелі, які на своїх веб-сторінках дозволяють здійснювати бронювання послуг за допомогою електронної пошти, заповнення і надсилання формуляра замовлення, або бронювання і купівлю в режимі on-line;

- авіакомпанії, які пропонують клієнтам власні веб-сторінки для виконання замовлення і купівлі послуг, а для кращого планування подорожі за умови бронювання квитка існує можливість бронювання інших послуг, наприклад, прокату автомобілів;

- туристичні оператори. Відповідна веб-сторінка дає змогу швидко встановити контакти з постачальниками окремих послуг, туристичними агенціями. У свою чергу, індивідуальним клієнтам дає змогу бронювати й купувати послуги у формі пакетів (туристичних заходів) безпосередньо на веб-сторінці організатора подорожі або через інтернет-посередників;

- туристичні посередники, які створили власні системи бронювання в Інтернеті

Залежно від охоплення системи бронювання, вираженої географічним розташуванням виробників послуг, комп'ютерні системи бронювання туристичних послуг можна поділити на три основні групи:глобальні системи бронювання,національнісистемикомп'ютерного,комп'ютернісистемибронювання .

107. Організація туристичного обслуговування, його контроль, облік та розрахунки.

Основним змістом діяльності туристичних фірм є створення тур- продукту (турів), їх просування й реалізація на споживчому ринку та організація споживання (власне здійснення подорожі). У туристичному бізнесі діяльність цього виду отримала назву туроперейтінгу. Власне технологію організації конкретної туристичної подорожі можна відобразити схематично.

108. Правила організації та проведення заходів виставкової індустрії.

Виставка –показ, основною метою якого є ознайомлення публіки шляхом демонстрації засобів, що є в розпорядженні людства для задоволення потреб в одній або декількох галузях його діяльності або майбутніх його перспектив.

Ярмарок –економічна виставка зразків відповідно до звичаїв країни, натериторії якої вона знаходиться, крупний ринок товарів, що діє у встановленітерміни в одному й тому ж місці, на якому учасникам дозволено представлятизразки своєї продукції для укладання торговельних угод у національному й міжнародному масштабі.

При участі у виставці необхідно враховувати: час і місце проведення виставки; авторитет виставки; чисельність і якісний склад учасників та відвідувачів; рівень ділової активності; можливість надання виставці площ і послуг; умови участі у виставці.

Варіанти участі у виставках: без стенду; на колективному стенді; організація власного стенду.

Організація колективного стенду дозволяє забезпечити координацію і кооперацію з підприємствами туристського бізнесу, набути необхідного практичного досвіду, налагодити ділові відносини, відпрацювати прийоми і методи рекламної виставкової діяльності, здійснити цілеспрямоване просування національного (регіонального) туристського продукту.

Організація власного стенду дозволяє учаснику реалізувати в повному обсязі свою власну стратегію просування національного (регіонального) туристського продукту і використати для досягнення цієї мети всі можливості, що надаються учасникам виставки.

109. Спеціалізовані види туризму.

Спеціалізованийтуризмцекомплекснийпідхіддопідготовкиобслуговуваннятуристів,якийповністювраховуєїхінтересивідповіднодометиподорожі,вікутуристів,складугрупи,соціальноїприналежностітаін.

Щоб привернути туристів, необхідно підготувати програми і умови обслуговування не тільки такого ж рівня, як у міжнародних зразків, а в чомусьоригінальніше. Для цього потрібно знати, які існують традиції, норми і туристські пристрасті в цій сфері; застосовувати ці знання для розробки власних програм обслуговування, власногокомплексу туроперейтинга.

При складанні спеціалізованих програм слід особливу увагу приділятитрьом аспектам: якість, оптимальність і психологічна підготовка до сприйняття.

Тайм-шер-це придбання готельного номеру, вілли, котеджу у власність на певний час (наприклад, один-два тижні протягом року по черзі з іншими власниками).

Туризм самообслуговування- клієнти купують у туристичної фірми мінімальний набір послуг: транспортування, розміщення, страхування, а всі інші, в т. ч. харчування та розваги, купують на місці або організовують самостійно, користуючись їх значно нижчою місцевою ціною. 

Клубний туризм- це відпочинок людей, яких поєднують спільні заняття, інтереси,захоплення. Місцем організації такого відпочинку як правило, є туристичні містечка або круїзні судна.

110. Організація спортивно-оздоровчого туризму.

Спортивно-оздоровчий туризм здійснюється шляхом подолання якоїсь відстані, території, маршруту активним способом, покладаючись на власні вольові і фізичні зусилля.

Одна з найважливіших сторін підготовки туриста — теоретична підготовка. Як і в будь-якому виді спорту, вона охоплює широке коло питань, у тому числі проблеми навчання і тренування, контролю за навантаженнями, надання невідкладної медичної допомоги, основи педагогіки, психології, конфліктології тощо. Особливість теоретичної підготовки туристів полягає в тому, що вона пов'язана з засвоєнням певного обсягу знань з географ, краєзнавства, топографії.Вона включає такий обсяг знань з географії, який дозволяв би туристам розуміти суть природних явищ, спостерігати, досліджувати навколишнє середовище чи його окремі компоненти і використовувати отримані дані для розробки маршрутів і туристського освоєння території. 

Спеціальна фізична підготовка - вид фізичного виховання, обумовлений особливостями обраного виду туризму. Кожний учасник повинен уміти орієнтуватись на місцевості, долати перешкоди, влаштовувати табір, готувати їжу, ремонтувати спорядження і одяг, надавати першу медичну допомогу тощо. 

Підсумовуючи, можна визначити наступні складові організації спортивно-оздоровчого туризму: туристична, географічна і фізична підготовка, спортивно-технічні вимоги, виховна роль туризму. Всі вони нерозривно пов’язані один з одним, взаємодоповнюючи і розвиваючи один одного. Кожен з цих компонентів мають свої певні характеристики, котрі комплексно характеризують галузь, що аналізується.

111. Особливості організації ділового туризму.

Діловий туризм - це поїздки, пов'язані з виконанням фахових обов'язків з метою відвідування об'єктів, що належать фірмі або становляють для неї певний інтерес" -бізнес-поїздки.

Плануються бізнес-поїздки зазвичай набагато раніше, ніж звичайні тури. Це пов'язано з більшою складністю організації такої поїздки. Необхідно орієнтуватися в часі, спираючись на дату проведення конкретної виставки, бізнес-конференції чи симпозіуму. Вибрати готель, розташований якомога ближче до місця проведення заходу та організувати своєчасну доставку бізнес-туристів.

Організовуючи бізнес-тур, туристична компанія, повинна знати професійну діяльність клієнта, і чітко бачити специфіку ділової поїздки, щоб у повну міру організувати культурну та екскурсійну програму. Додатковими послугами є: акредитація на виставку або вхідні квитки, послуги гідів, перекладачів, можливість додаткових переїздів, оренда авто і багато іншого. Незважаючи на достатню складність організації ділової поїздки, туристичні компанії, що надають такі послуги, постійно розширюють і вдосконалюють спектр розважальних послуг, супутніх діловим зустрічам. Також останнім часом дуже розширилася географія ділових турів. Ділові семінари і виставки поряд з європейськими країнами: Німеччиною, Францією, Іспанією; організовують і країни Азії: Туреччина, Сінгапур, Китай, Індонезія, Таїланд.

При плануванні, організації і здійсненні подорожі треба врахувати: отримання візи / візову підтримку; бронювання квитків і трансфер; бронювання готелю та забезпечення умов проживання (в тому числі, харчування); страховку; вхідні квитки програми / план заходів (якщо це виставка, конференція); трансфери під час перебування в турі; послуги перекладача, екскурсійну програму і послуги гіда (при необхідності); відпочинок.

112. Суб*єкти господарювання турист. індустрії.

Суб’єктами господарюванняє учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі сукупність господарських прав і обов’язків, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми обов’язками в межах цього майна.

Суб’єктами господарювання є:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до діючого Господарського кодексу, зареєстровані у встановленому порядку і виконуючи господарську діяльність;

2) громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які виконують господарську діяльність і зареєстровані як підприємці відповідно до Закону.

Господарські організації мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

113. Підприємства гомадського харчування та готельне господарство як складові тур.

У процесі комплексного обслуговування туристів заклади ресторанного та готельного господарства відіграють особливо важливу роль і набувають специфічних рис, що дозволяє вважати цей вид господарської діяльності важливою складовою індустрії туризму.

У ресторанному господарстві зосереджена значна частина матеріально-технічної бази туризму. Від рівня розвитку мтб підприємств ресторанного господарства залежить ступінь комплексного обслуговування та задоволення потреб споживачів.

Готельне господарство – одна зі складових частин туристичної індустрії. Матеріальна база, призначена для розміщення туристів, посідає одне з перших місць під час формування туристичної інфраструктури, а якість проживання та відповідне обслуговування впливають на рівень туристичного сервісу. Тому готельна індустрія стрімко розвивається, що приносить значні грошові надходження. Готельний сервіс включає цілий комплекс послуг для туристів і є ключовим чинником, що визначає перспективи розвитку туризму в світі. Розміщення входить до складу туристичної програми, незалежно від її тематичної спрямованості та тривалості.

114. Рекреаційно-туристичне природокористування.

Рекреаційне природокористування — це комплекс заходів, пов'язаних із використанням природних ресурсів з метою оздоровлення людини, відновлення її фізичного та психологічного самопочуття, розширення екологічного і культурного світогляду. Здійснюється на конкретних територіях з певними соціально-економ.та природними умовами. Система туристичного природокористування формується під впливом зростаючих потреб суспільства в рекреаційних послугах та рівня придатності природно-ресурсного потенціалу території для рекреаційного використання.

Функції:Медико-біологічна має виключне значення, бо завдяки їй формується основний попит на різноманітні рекреаційні послуги.Освітньо-виховна реалізується, в основному, через задоволення пізнавальних потреб населення.Політична реалізується через міжнародний туризм. Знайомство з культурно-історичною спадщиною країни, безпосередній контакт із місцевим населенням, участь у традиційних народних обрядах часто є основою як для особистих товариських відносин, так і для тісного міжнародного співробітництва в галузях науки, культури та бізнесу.

115. Структура рекреаційно-туристичної діяльності.

Найчастіше в основі класифікації рекреаційної діяльності лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування в певному місці рекреанта, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять і т.д.

За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну (кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування), оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність.

За характером організації рекреація ділиться на регламентовану (або сплановану) і самодіяльну. Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно з попередньо придбаною путівкою на певний термін. Під самостійною неорганізованою рекреацією розуміють самостійну подорож рекреанта, не пов'язаного будь-якими взаємними обов'язками з рекреаційними закладами. За кількістю учасників розрізняють індивідуальний і груповий.

116. Туристсько-рекреаційний потенціал.

Важливим чинником розвитку туризму будь-якої території є наявність туристичного потенціалу. Підтуристичним потенціалом території розуміють сукупність природних, культурно-історичних та соціально-економічних передумов для організації рекреаційної діяльності на певній території.

Туристичний потенціал за структурою поділяють на дві групи – туристичні ресурси та туристичну інфраструктуру, що в свою чегру, містять відповідні підгрупи.

Визначення напрямів та перспектив розвитку туристичного потенціалу території неможливе без: 1)виявлення потенціалу; 2) його оцінки; 3)оцінки сучасного стану його використання; 4)оцінки можливостей інтенсифікації його використання; 5) оцінки чинників, що стримують розвиток туризму в регіоні; 6) підготовки та реалізації перспективної моделі територіальної організації туристичної сфери регіону.

117. Діяльнісний підхід до класифікації турист. ресурсів.

Діяльнісний підхід дозволяє класифікувати ресурси за соціально-економічною сутністю, вартісними та трудовими ознаками  на:

а) туристичні блага, наявність яких об'єктивна і практично не залежить від людської діяльності. Це природно-рекреаційний потенціал території, представлений сприятливим для відпочинку в будь-яку пору року кліматом, мальовничими краєвидами, іншими природно-географічними умовами;

б)туристичні ресурси, які включають об'єкти, створені людською працею (пам'ятки історії, культури, архітектури, музеї тощо) та об'єкти, до яких докладається людська праця з метою підтримки їх атрактивних якостей (пляжі, національні парки тощо);

в)туристична інфраструктура, представлена підприємствами розміщення, харчування, транспорту, екскурсійного обслуговування та проведення дозвілля.

Перші дві групи обумовлюють абсолютні переваги певних територій для розвитку туризму і становлять мотиваційну основу для здійснення подорожі, а третя група сприяє комфортності подорожування, створюючи умови споживання турпродукту.

118. Умови розвитку туризму на території.

Розвиток туризму у сучасних умовах потребує якісних природних та сприятливих кліматичних умов. Функціонування туристичного підприємства безпосередньо залежить від стану навколишнього середовища, тому для його успішної діяльності необхідно стимулювати заходи зі збереження та охорони природного довкілля.

Привабливість території для потенційних туристів, значною мірою, залежить від стану МТБ(матеріально-техн. бази) туристичних підприємств, розгалуженості та різноманітності їх мережі, якості та асортименту послуг, що вони пропонують тощо. Основною складовою МТБ туризму є засоби розміщення туристів, які забезпечують їх тимчасовим житлом і надають побутові та інші послуги у період подорожі. Поряд з основними послугами засоби розміщення туристів можуть надавати такі додаткові послуги: медичні, обслуг. ділових зустрічей, посередницькі, спортивні, банківські тощо.

Важливим чинником, що сприяє підвищенню привабливості туристичної території є правильно організована маркетингова політика. Основними принципами туристичного маркетингу є вдала реклама, правильна інформаційна політика, виявлення потреб клієнта і задоволення їх шляхом надання послуг та встановлення оптимальних цін.

119. Модель державного регулювання тур. діяльності.

Специфіка соціально-економічних та політичних умов розвитку країн світу пояснюють різноманітні підходи до державного регулювання розвитку туристичної діяльності. Виділяється 4 моделі державного регулювання розвитку тур.діяльності:

1) представляє собою відсутність централізованого органу – центральної туристичної адміністрації, а усі питання вирішуються на принципах ринкової «самоорганізації». (США).

2) передбачає наявність міністерства, як сильного та авторитетного центрального органу, який здійснює контроль над усіма туристичними підприємствами країни. Інструментами державного управління є: фінансові вкладення, рекламна та маркетингова діяльність, залучення інвестицій в туристичну індустрію, адже країни, де застосовується дана модель управління туристичною діяльністю є небагатими (Єгипет, Мексика, Туреччина, характеризуються багатим історичним та природнім потенціалом, що має бути підтримано на державному рівні).

3) «європейська»: Франція, Іспанія, Велика Британія, Італія, на частину яких, згідно із даними ВТО, припадає близько 1/3 світових туристичних прибутків. Питання розвитку тур.діял. вирішуються в міністерстві на рівні відповідного галузевого підрозділу, який відповідає за розвиток туризму в країні, а свою діяльність спрямовує у двох напрямках: •вирішення загальних питань держ. регулювання: координація маркетингової діяльності:

4)  (змішана), що передбачає ств. комбінованого міністерства, яке охоплює разом із тур. діял. ще й інші суміжні галузі. Характерними ознаками є визначення туристичної галузі пріоритетною для країни, чіткий розподіл повноважень між центральною та регіональною туристичними адміністраціями (Індія та Малайзія).

120. Суб*єкти діяльності на тур. ринку.

Суб'єктами туристичного ринку виступають юридичні та фізичні особи, що є виробниками і покупцями туристичного продукту, який виступає об'єктом ринкових відносин, тобто відносин купівлі-продажу туристичних послуг.

Туристичні оператори – юрид.ос., ств.згідно із законодавством Укр., для яких виключною діяльністю є організація та створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.

Ініціативні - це туроператори, які відправляють туристів за кордон або інші регіони за домовленістю з приймаючими операторами або безпосередньо з туристичними підприємствами.Рецептивні- це туроператори на прийомі, тобто ті, які комплектують тури і програми обслуговування в місцях прийому і обслуговування туристів, використовуючи прямі угоди з постачальниками послуг.

Туристичні агенти – юрид. ос., ств. згідно із законодавством Укр., а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації турпродукту туроператорів та турпослуг інших суб'єктів тур. діяльності, а також посередницьку діял. щодо реалізації характерних та супутніх послуг, які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.

Також Закон України "Про туризм" визначає й інших суб'єктів туристичної діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг.

Сучасний стан та перспективи розвитку туризму шпаргалка на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку готельного бізнесу в Україні

2. Реферат СУЧАСНИЙ СТАН, АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

3. Реферат ПАРАДИГМИ В ОСВІТІ:СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ

4. Реферат Правовий статус НБУ – сучасний стан та проблеми вдосконалення

5. Реферат Регіональний стан та перспективи розміщення продуктивних сил Житомирської області

6. Реферат Впровадження Міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні: стан та перспективи

7. Реферат Геотермальна енергетика: перспективи розвитку

8. Реферат ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ ЯК ФОРМИ ТОРГІВЛІ ПОСЛУГАМИ

9. Реферат Податкова система України та перспективи її розвитку

10. Реферат ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ