Новости

Інтерпретація історичної реальності в сучасній німецькій практичній філософії(Ю. Габермас, К.О. Апель, Н. Луман, Х. Йонас, Г. Люббе)

Работа добавлена:






Інтерпретація історичної реальності в сучасній німецькій практичній філософії(Ю. Габермас, К.О. Апель, Н. Луман, Х. Йонас, Г. Люббе) на http://mirrorref.ru

31. Інтерпретація  історичної  реальності  в  сучасній  німецькій "практичній" філософії(Ю. Габермас, К.О. Апель, Н. Луман, Х. Йонас, Г. Люббе).

Філософсько-історична система Габермаса грунтується на кількох стрижневих поняттях. Перше з них — “суспільність”, під якою слід розуміти феномен суспільного життя людей, який розглядається у двох взаємозв’язаних площинах — як соціальна система з відповідними механізмами управління і контролю та як “життєвий світ”, або норми і цінності, якими керуються люди у суспільних стосунках. Друге ключове поняття — “інтеракція” або “комунікативна взаємодія”, що базується на мові і культурі. “Комунікативність” забезпечує можливість інтеґрації особистостей і утворення “суспільності”. Третє поняття (запозичене у М.Вебера) — “раціональність” або здатність людей з допомогою здобування все нових і повних знань вдосконалювати на їх підставі свої “комунікативні дії”. Четверте ключове поняття — “тотожність” або вибір особистістю чи групою певної “соціальної ролі”, місця у суспільстві.  Виходячи з цих базових понять, Габермас розглядає суспільство як систему, яка розвивається шляхом саморегуляції на засадах знаходження між її членами консенсусу стосовно цінностей і норм поведінки. Змістом і головним чинником історичного розвитку та змін суспільства є власне зміни “суспільності”. Погоджуючися з К.Марксом щодо стадіальності суспільної еволюції, німецький вчений вважає необхідним оновити історичний матеріалізм і пропонує покласти в основу визначення стадій (а, значить, вважає провідним чинником історії!) “раціоналізацію життєвого світу”, тобто, у підсумку — суспільну свідомість, а не спосіб виробництва матеріальних благ. За таких умов, суспільна еволюція представляється. передусім, процесом постійного “навчання”, нагромадження знань і навиків, котрі дозволяють досягати все більш високого рівня комунікативності, взаєморозуміння людей між собою. Соціологія Габермаса має психологічне забарвлення, не випадково її автор постійно посилається на когнітивну соціологію (когніціо — знання) і теоретика психоісторії Е.Фромма ( про нього далі).  Вказані новації Габермаса дають можливість замінити економічний чинник Маркса “організаційним принципом” — здатністю суспільства створювати належні умови для його реорганізації і вдосконалення. Зміна “організаційних принципів” і є процесом історичного розвитку, який характеризується певними стадіями, котрі вчений називає “суспільними формаціями”. Габермас нараховує чотири формації:  (1)“передвисококультурну” (первісну), засновану на сімейних структурах, традиціях, ритуалах і табу; (2) “традиційну”, пов’язану з виникненням держави і економіки, розпадом “життєвого світу”, появою експлуатації; (3) “ліберально-капіталістичну”, в ході якої виокремлюється специфічна сфера “життєвого світу” — громадянська, яка протистоїть державі і не допускає її втручання у “справи приватного життя”, намагається контролювати державну систему; (4) “посткапіталістичну”, для якої властиве зростання сили і впливів громадянського суспільства, формування демократичних інститутів, покликаних застерегти соціум як від завеликого поширення приватних інтересів, так і державних  Надаючи великого значення науці та освіті у житті і еволюції суспільства, Габермас багато уваги приділяє методології наукового пізнання. За методами дослідження він поділяє науки на емпірично-аналітичні (природничо-технічні) і герменевтичні (суспільні); останні мають справу з специфічним об’єктом і предметом вивчення (свідома і чуттєва людина) й необхідністю “розуміння” (розшифрування) “слідів” людських діянь, за якими стоять свідомі наміри й підсвідомі порухи. Але, оскільки наука за Габермасом є інструментом самозбереження (і саморегуляції) суспільства, вкрай необхідно, щоби вона була поза впливами ідеологій, котрі спотворюють інтерсуб’єктивні комунікативні потреби індивідів і закривають шлях до діалогу, перетворюючи комунікативність на монолог. Карл-Отто Апель — немецкий философ.  Философские взгляды Апеля сложились на основе американского прагматизма, немецкой герменевтики и полемики с Хабермасом. Ввел понятия трансцендентальной прагматики, «онтической редукции» (когда сущее определяется через другое сущее). Утверждал первичность диалога (интерсубъективной коммуникации) над индивидуальным сознанием. Основой этого диалога Апель считает язык, понятый по аналогии с кантовскими категориями сознания. Основой языка для Апеля являются парадигматические очевидности.

Інтерпретація історичної реальності в сучасній німецькій практичній філософії(Ю. Габермас, К.О. Апель, Н. Луман, Х. Йонас, Г. Люббе) на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат ПРОБЛЕМА ІСТОРИЧНОГО НАРРАТИВУ У СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ

2. Реферат Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії

3. Реферат Історико-філософський дискурс феномена соціальної реальності

4. Реферат КУЛЬТУРНА ПАМ’ЯТЬ ЯК МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНОЇ НАСТУПНОСТІ

5. Реферат ОБЧИСЛЕННЯ СТАТИСТИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЕМПІРИЧНОГО МАСИВУ ДАНИХ І ЇХ ГРАФІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

6. Реферат Особистісна активність людини в контексті історичної психології

7. Реферат ХУДОЖНЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СИЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ В ТРАГЕДІЇ КРІСТОФЕРА МАРЛО «ТАМЕРЛАН ВЕЛИКИЙ»

8. Реферат Суспільно-політична діяльності історичної особи: Петро Могила

9. Реферат Концепція синергетики в сучасній методології історичних досліджень

10. Реферат СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВОДИДАКТИЦІ