Новости

Поняття влади та способів її реалізації в контексті лідерської взаємодії

Работа добавлена:






Поняття влади та способів її реалізації в контексті лідерської взаємодії на http://mirrorref.ru

Тема 4. Поняття влади та способів її реалізації в контексті лідерської взаємодії.

В темі проаналізовані поняття та характеристики:маса, натовп, спільнота, група, учні, послідовники. Лідер – це дзеркало групи, лідер з’являється в даній конкретній групі, яка група – такий і лідер. Людина, яка являється лідером в одній групі, зовсім не обов’язково стане лідером в іншій групі Натовп може бути протиставленийгрупі, яку можливо визначити як «об’єднання людей, у якому відношення спільності визначає характер цілого. Ознаками групи є: усвідомлення себе як «нас» (групова свідомість), яка може виступати як взаємна готовність членів групи допомогти один одному, а також певний життєвий уклад як комплекс певних вимог, які група ставить перед своїми членами. Сутнісні особливості лідерства в контексті інших форм владної реалізації.Великі історичні події завжди відігравали значну роль в  утвердженні популярності героїчних лідерів. Адже саме тоді, коли країні й народу загрожує небезпека, з'являється можливість продемонструвати рішучі дії.Поняття «лідерської групи» та її сутнісні ознаки

Ключові терміни:«маса», «натовп», «спільнота», «група», «учні», «послідовники»

  1. Класифікаційні характеристики послідовників у процесі владної взаємодії

Аналізуючи різноманітні об’єднання індивідів, що прямують за волею провідної особистості до досягнення певної мети, найчастіше оперують поняттями «маса», «натовп», «спільнота», «група». Спробуємо визначити, яке з означених понять є найбільш доречним для дослідження лідерства.

Загалом, аналізуючи лідерське оточення лідера, можна виокремити такіоб’єднання тих осіб, хто слідує за лідером: учні, послідовники і маси.

Учні - це безпосереднє оточенням лідера, вони свято вірять у ідеї свого вчителя і поширюють їх; кожен з учнів є сильною особистістю, і їхній життєвий вибір цілком усвідомлений. Зазвичай, учні володіють відповідним інтелектуальним потенціалом, прагненням у досягненні мети, і з часом стають лідерами, формуючи своє коло учнів.

Послідовники – це ті, хто слідує за лідером, захоплені як його особистістю, так і його ідеями. Вони можуть бути сучасниками лідера, тобто, їхня віра формується безпосередньо, чи його спадкоємцями, сприймаючи ідею опосередковано (через знайомство з творчістю лідера, чи шляхом спілкування з його учнями).

Реалізація постаті лідера у його взаємодії з послідовниками

Однією з визначальних характеристик постаті лідера є його взаємодія з послідовниками. Мета, поставлена лідером, так і залишиться потенційною, якщо він не створить команду найбільш відданих учнів і послідовників, які зможуть вивільнити свій творчий потенціал та через отримані повноваження будуть втілювати ідеї на практиці. Лідерство – це не дії одинака, а робота у команді, це взаємодія між тими, хто хоче вести, і тими, хто бажає слідувати уторованим шляхом. Стратегія, тактика, навички і методи втрачають свій сенс, якщо не брати до уваги фундаментальні людські стремління, які пов’язують лідерів і послідовників.

Лідер передає своєму оточенню знання, моральні цінності, а особисті достоїнства лідера постають як зразок для наслідування та предмет пошани. Зокрема, аналізуючи глибинні причини людських вчинків, можливо зазначити, що те чи інше рішення людини залежить від її сформованої системи ідеалів і цінностей. У кожного індивіда окрім самосвідомості є так званий «ідеал – Его», що формується із усталених у індивіда свідомих та несвідомих образів того, чим би він хотів стати; ці образи сформовані за зразком деяких людей, якими він захоплюється і кого хотів би наслідувати, оскільки приписує їм ідеальні якості. Окрім того, у індивіда є ще свідомий образ того, що є добрим, а що – поганим, отриманий, головним чином, від його наставників, шкільних вчителів та інших авторитетів; ці авторитети і формують те, що називається совістю.

Є.Холландер в своїх дослідженнях висував на перший план в лідерстві власне послідовників, і підкреслював необхідність  знання про те, яким чином сприймається лідер, якої поведінки від нього очікують. Тобто спрацьовував ефект так званого аспекту «очікування-взаємодії», під яким мали на увазі необхідність відповідності діяльності лідера очікуванням послідовників і навпаки.

Дж. Бернс, досліджуючи процеси взаємодії лідерів і послідовників, висунув поняття «трансформаційного» лідера, який здатний на радикальні перетворення поглядів та дій послідовників у тих ситуаціях, коли це особливо важливо, наприклад, в кризових, критичних ситуаціях, коли можливо вирішити проблему лише шляхом виходу із звичного перебігу подій, змінивши традиційне мислення, установки та поведінку послідовників. —Печенки П.А.Феномен лидерства: социокультурный концепт и актуальные культурные модели: дисс.канд. культурологич.наук.[Электронный ресурс] / П.А.Печенкин. – Режим доступа: http://diss.rsl/ru/diss/07/0079/070079050.pdf

Можемо стверджувати, що лідер, що намагається завоювати і зберегти своїх послідовників і офіційну шану, приречений на безперервну роботу з метою утвердження своєї влади.Усе мистецтво управління зводиться до двох речей: обдаровувати і карати. У психологічному плані влада нагороди і покарання - це найпростіший тип впливу, тому що у цьому випадку людина підкоряється від бажання досягнути своєї мети - отримати гроші, підтримку тощо. Такий тип відносин для лідера має ряд істотних недоліків, тому що поведінка, основана на розрахунку, змінюється при першій же нагоді. Тому той, хто впливає, повинен постійно стежити за тим, на кого впливає, крім того, вплив, заснований на насильстві, з часом викликає хвилю незгоди. Відомий філософ епохи Відродження Н. Макіавеллі указував, що потрібно вибирати між двома гранями: або щоб правителя любили, або щоб його боялися. Краще за усе, коли бояться і люблять одночасно. Правитель повинен насаджувати страх так, щоб якщо і не здобувати любові, то однак б уникнути ненависті, а якщо можливо, тоуселяти страх без ненависті. Цієї ж думки дотримується відомий сучасний дослідник у галузі керування людськими ресурсами А. Маслоу, який виступає за ідею так званого сильного лідера.

З даною концепцією не погоджується А. Менегетті, зазначає,що лідер - це той, хто вміє служити, здатний створити гармонію відносин між усіма, оскільки забезпечує щонайвищий рівень досягнень як на матеріальному, так і на духовному рівні. Адже «керувати може тільки той, хто краще уміє служити. Він - лідер саме тому, що уміє робити більше і краще інших. Він висунутий Буттям для служіння життю» —Менегетти А. Психология лидера  / А.Менегетти; [М. Родик (пер.с ит.)]. — 4.изд. — М. : ННБФ "Онтопсихология", 2002. — С.18.

Роджер Л. Мартин у праці «Вірус відповідальності» [425] виступає проти класичної антитези: активний лідер – пасивні послідовники, у результаті якої лідер – герой падає об’ємом тієї відповідальності, якою себе зобов’язав. Автор пропонує застосовувати принцип співробітництва, що складається з таких етапів: «Перший із них — «процес формування рішення» — метод, який допомагає членам групи ефективно співробітничати один з одним, а не вдаватися до героїчного лідерства або пасивної прихильності. При цьому розвивається здатність групи ухвалювати якісніші та більш обдумані рішення, а також з'являється бажання їх реалізувати. Другий інструмент — «рамковий експеримент» — допомагає людям, які застрягли у становищі надмірної або недостатньої відповідальності, поліпшити свої взаємостосунки і підвищити здатність співробітничати з партнером. Третій інструмент — «сходи відповідальності» — розвивальний, який допомагає підлеглим спільно з керівником удосконалювати свої здібності і поступово підвищувати долю покладених на них повноважень. Четвертий інструмент — більш ефективне «нове визначення лідерства і прихильності» — допомагає як лідерам, так і послідовникам не впадати у крайнощі при розподілі відповідальності» —Роджер Л.Мартин. Вирус ответственности  / Л.Мартин Роджер: [Пер. с англ.]. – М.: Изд. Дом «Вильямс», 2005. – С.29. Можемо зазначити, що відношення послідовників до лідера будується на визнанні його авторитету, поваги до його точки зору, та до його здатності досягнути поставленої мети. Наявність лише формальної влади без вищеназваних складових не зможе забезпечити спільну діяльність лідера та його послідовників.

Ще один механізм, який використовують лідери для впливу на послідовників, спирається нарольові відносини. Вони можуть бути наявними і зберігатися, якщо учасники взаємодії мають взаємно роздільні уявлення про поведінку один одного, тому «при дослідженні внутрішньо особистісних процесів поняття «роль» визначають як певний аспект, частину, сторону діяльності особистості, яку вона сприймає на підсвідомому рівні. Увагу тут акцентують, насамперед, на тому, як сам індивід сприймає, усвідомлює і оцінює ту чи іншу свою функцію, яке місце займає вона у його "образі Я", який особистісний сенс вона в нього вкладає» —Кон И.С. Психология самосознания  / И.С. Кон // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С. 103.

Розвиток ролі відбувається за такими стадіями:

  • зразок ролі (у процесі соціалізації людина засвоює певні зразки поведінки, що виступають як щось зовнішнє стосовно індивіда, як певний стандарт для людини; зразок ролі виконує функцію орієнтира і регулятора поведінки, поступово перетворюючись на норму поведінки);
  • моделі ролі (зіставляючи зразки поведінки один із одним та з власними здібностями, індивід виробляє свою модель соціальної поведінки, що є результатом поєднання індивідуального і соціального у структурі особистості);
  • рольова поведінка (це реальні вчинки людей, опосередковані вимогами та очікуваннями оточення, індивідуальними властивостями людини; вона формується у процесі міжособистісного спілкування).

Тривале виконання певної ролі можна співвіднести з маскою, яка з часом стає самим обличчям. Як стверджує Л.Орбан-Лембрик, «оточення у ставленні до особистості має рольові сподівання - систему уявлень про те, як людина повинна поводитися у певній ситуації, чого від неї можна очікувати. Серед багатьох ролей розрізняють, насамперед, соціальні ролі - нормативно схвалений спосіб поведінки, очікуваний від кожного, хто займає певну позицію» —Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління.  / Л.Е. Орбан-Лембрик – К.: Академвидав, 2003. – С.153.

Особистість не може визначати себе безвідносно до своїх соціальних ролей; вона може зливатися, ідентифікуватися з ними, чи дистанціюватися від них, навіть протиставляти себе ним, але у усіх випадках при визначенні свого «я» вони слугують для особистості точкою відліку. І, що багатша структура життєдіяльності індивіда, що ширшою є коло його соціальних застосувань, то більш складною і диференційованою буде його самосвідомість.

Саме тому, що рольовий вплив не піддається довільному посиленню і контролю, особисті устремління лідера повинні бути направленими, швидше, на те, щоб не втратити контроль, а не на те, щоб його посилити. Інакше кажучи, лідер повинен поводитися по-лідерськи, особливо враховуючи неформальні вимоги послідовників. Послідовники, які бачать, що лідер поводиться відповідно до їхніх очікувань, також схильні здійснювати ролеву поведінку. Таким чином взаємно-ролеві відносини зберігаються і підтримуються. Дуже часто необхідність змін у суспільстві вступає у суперечність з необхідністю підтримувати ці відносини. Тому всілякі зміни зберігають у собі небезпеку нестабільності.

Лідерство – це завжди динамічний процес, тому підтримка лідера у певній соціальній системі — це не якесь застигле явище, воно передбачає формування думки, яке може проходити кілька стадій, починаючи, наприклад, із заперечення психологічного пливу особистості, яка претендує на роль лідера й опору йому і закінчуючи повним його ухваленням. Тому є ще один аспект, який необхідно брати до уваги, аналізуючи проблему взаємодії лідера та послідовників. Необхідно знати не лише те, хто займає позицію лідера і хто слідує за ним у той чи інший момент, але й динаміку зміни вимог до лідера та його ціннісних характеристик.

Лідер відображає цілі групи і діє від її імені. Тут припускається, що для розуміння лідерства необхідно мати уявлення про очікування і цілі послідовників, причому активність послідовників може бути визначена тими їхніми діями, які вказують на користь ухвалення впливу, здійснюваного лідером. Лідер повинен відповідати системі цінностей, що поділяється членами спільноти, але водночас він також повинен продукувати нові цінності, що будуть актуальними і необхідними власне у даний історичний період. У лідерстві визначення стратегічного курсу стає найважливішим завданням, адже лідер має об’єднати велику кількість людей, які мають різні наміри, різне сприйняття реальності, різні рівні довіри і власне «его». І це ще раз пояснює, чому формування системи цінностей, досягнення якої потребує відповідної суспільної поведінки, є найголовнішим завданням лідера.

В кожному суспільному середовищі існують критерії, за якими у соціумі відбувається заняття домінуючої позиції. Лідер при цьому проявляється активно, здійснює стимулювання зміни поведінки, визначення напрямку діяльності членів групи. Однак, переконує практика, його домінування різне, залежно від типу буття. Важливу роль тут відіграє система ціннісних орієнтацій, серед яких: цінність людського життя (своїй і іншої людини), патріотизм, свобода,  віра, мистецтво, професійна діяльність, сім’я, матеріальні цінності, совість,  відповідальність.

Лідер – це індивід, що володіє яскраво виражені, корисні (з точки зору внутрішньо групового інтересу) якостями, завдяки яким його діяльність виявляється найбільш продуктивною. Такий лідер служить зразком для наслідування, своєрідним «еталоном», до якого повинні, з точки зору групових цінностей, примикати інші члени групи. Вплив такого лідера засновано на психологічному феномені відображеної суб’єктивності (тобто ідеальному уявленні інших членів групи). Таким чином, лідер постає як особистість, за якою громада визнає право на ухвалення рішень найбільш значущих з точки зору групового інтересу.

Можна вказати на чітку взаємозалежність між лідером і послідовниками – їх прагненнями, моральними ідеалами та переконаннями. Через своїх учнів і послідовників лідер нескінченно посилює власні зусилля на шляху досягнення поставленої мети. Процес навчання у лідерстві - це процес трансформації, що відбувається у свідомості однієї людини, але через інших людей. Адже щоб утвердитися самому, необхідно допомогти самоствердитися іншим. Віра лідера у правильність обраного курсу та довіра до своїх послідовників зможе стати надійним фундаментом для формування шляхів досягнення поставленої мети. Інакше кажучи, шлях до лідерства – це не індивідуальна стежина, яку людина має пройти наодинці, а дорога, що існує у просторі взаємодії з іншими людьми.

Х.Оуен зазначає, що «людина, яка здатна найкращим чином проявляти себе через свої лідерські якості, заохочуватиме і стимулюватиме інших поступати так само. Якщо лідер - добра людина, то, швидше за усе, його послідовники теж будуть добрими людьми. Якщо лідер егоїстичний, то і його послідовники – егоїсти…» —Оуэн Х. Призвание – лидер  :Полное руководство по эффективному лидерству / Х. Оуэн, Ходжинсон В. Газзард Н.  [Пер. с англ.] - Днепропетровск: Баланс Бизнес Букс, 2005. - С.8.

.

Аналізуючи взаємодію лідера і його послідовників у аспекті утвердження суспільних цінностей, ми можемо виокремити такі основні параметри взаємодії:

  • лідер та послідовник взаємодіють у визначеному контексті, який повинен бути зрозумілим та інтерпретованим;
  • лідери та послідовники є взаємозалежними як за змістом, так і за процесом реалізації їх дій;
  • кожна перспектива прямо чи опосередковано визнає інтеракцію між лідером та послідовником, а також те, що впливає на наступні дії кожного з учасників.

Як стверджують американські дослідники Д. Куазес і Б. Познер, лідерам належить значна роль у створенні устремлінь тієї колективної свідомості, якою є суспільство. Лідери можуть слугувати символами етичного єднання суспільства. Вони можуть виражати цінності і працювати на об'єднання суспільства. Якщо виникає таке спільне бачення місії, де основні духовні потреби окремої людини та духовні потреби спільноти збігаються, - у людини прокидається пристрасть, енергія, покликання, тому необхідно, щоб послідовники вірили, що лідери знають їхні потреби і керуються їхніми інтересами. Лідери вдихають життя у надії та мрії оточення і допомагають побачити захоплюючі перспективи майбутнього. Вони створюють спільність мети, показуючи послідовникам, що мрія сприяє загальному благу. Лідери викликають душевний підйом, виявляючи ентузіазм з приводу загальних поглядів. Але найголовніше те, що вони здатні осягати і висувати мету, що змушує людей відірватися від своїх дріб'язкових турбот, зняти тенета, подивитися вище і далі конфліктів, що роздирають суспільство. Лідери здатні об'єднати зусилля багатьох людей у досягненні мети, гідних кращих устремлінь людини.

Д. Куазес і Б. Познер запропонували п’ять практичних методів лідерства:

  1. Прокладання шляху, що охоплює визначення мети та узгодження своєї системи цінностей з ціннісними орієнтирами лідерської групи.
  2. Формування спільного бачення проблеми.
  3. Прийняття виклику, тобто пошук можливостей творчого зростання та вдосконалення, постійний творчий експеримент та прагнення до ризику.
  4. Заклик до дії, який включає процес формування співробітництва з послідовниками, пошук спільних цілей на основі взаємної довіри; зміцнення у послідовників впевненості шляхом передачі повноважень та свободи дій.
  5. Натхнення послідовників, підтримка їхніх індивідуальних досягнень —Вызов бросают лидеры  / Дж. Кузес, Б. Познер; [пер. с англ. А.В. Савинова]. — М: АСТ: ЛЮКС, 2005. – С.43.

Для формування образу лідера характерною є реакція ототожнення послідовників зі своїми лідерами. Вони переймають їхню манеру мови і поведінки, але крім цього поверхневого ототожнення відбувається ототожнення більш глибоке, адже завдяки своєму статусу лідери непомітно впливають на оточення, оскільки вони схильні переймати їх настрій.

Якщо послідовники не мають належної довіри до лідера, який визначає курс, ідентифікації не відбудеться, а залучення буде дуже однобічним і неефективним. Якщо послідовники ідентифікують себе зі своїм лідером, вірять у його вміння і довіряють йому, тоді їхнє бачення буде спільним, тобто відбувається спроба дзеркального відображення поведінки особи за зразком поведінки лідера. Якщо людина формує свою особистість тільки залежно від точки зору значимого іншого, то людське «Я» виглядає у ній пасивним: воно тільки відображає чужі думки щодо себе, а взаємодія людей у процесі їх спільної діяльності зводиться до обміну думками. Насправді індивід спілкується з великою кількістю людей, які його сприймають і оцінюють по різному, тому , зазвичай, взаємовплив буває двостороннім.

На людей впливає образ лідера, який, як правило, присутній у формі, близькій до ідеалу. У лідерстві ми часто маємо справу не з конкретною особистістю, а з її легендарним образом (іміджем), побудованим для сприйняття в конкретній аудиторії.

Імідж (англ.image - образ) - «цілісний, якісно визначений образ певного об’єкта, що здатний зберігатися та відновлюватися в масовій чи індивідуальній свідомості. Він виникає і коригується в результаті сприйняття з зовнішнього середовища інформації про певного суб’єкта та її фільтрації крізь призму наявних в суспільстві стереотипів» —Большой энциклопедический словарь: философия, социология, религия, эзотеризм, политэкономия. – Мн.: МФЦП, 2002. – С.306. Певним чином, його можна характеризувати як групову фантазію з приводу конкретної людини.

Імідж може досить точно відображати психічну реальність, і в цьому випадку громадська думка збігається з об'єктивними якостями людини. Проте часто публічний образ суттєво відхиляється від свого прототипу, набуваючи фантастичної форми соціального міфу. Імідж і діяльність, що з ним пов'язана, є спеціально організованою комунікативною системою, за допомогою якої окрема особа або група людей презентують себе в символічній формі. Імідж формується в процесі безпосередньої або опосередкованої взаємодії людей, виступає у формі узагальненого групового уявлення, поступово набуваючи форми соціального стереотипу.

Образ, створюваний лідером, завжди пов'язаний із певною оцінкою. Здебільшого, люди схильні давати полярні оцінки, тому об'єктивно нейтральні постаті (а в природі немає існує ні поганого, ні доброго, категорії добра і зла виникають з початком формування моралі певного суспільного середовища) повинні бути неодмінно віднесені або до «добрих», або до «поганих». Позитивний імідж — це імідж, максимально наближений до ідеалів людей. Можемо зазначити, що кінцевою метою побудови конкретного образу релігійного лідера є намагання передати послідовникам його цінності та ідеї.

Для побудови іміджу лідера характерна певна міфологізація. Дуже часто послідовники мають справу не зі своїми особистими і безпосередніми враженнями від лідера, його діяльності та його життя, а з розповіддю про лідера, підготовленою спеціально для сприйняття іншими людьми, що містить певну точку зору і складена з метою вплинути на одержувача цієї інформації. Талановитий лідер створює про себе міф, найреальніший для сприйняття і який може найбільшою мірою впливати на посилення його іміджу. Міф впливає таємно - він зацікавлює і притягує людей незалежно від їхньої волі і знака породжуваних відчуттів - позитивного або негативного.

Діяльність кожного лідера зумовлена його взаємодією з супротивниками, тому прихильники лідера використовують критерії оцінки, за якими дана дія або рішення є безумовним успіхом, його ж супротивники на основі іншого тесту оголошують їх повним провалом. Конструювання значень подій залежить від ситуації. Можна відзначити лише загальну закономірність: дії лідера завжди повинні оцінюватися як успішні, правильні та звитяжні, якщо ж думка про провал стає загальноприйнятою, то відповідальність за нього приписують не діячу, а супротивникам чи обставинам.

Ряд дослідників указує, що особливою і необхідною рисою в діяльності кожного лідера є його вміння демонструвати силу та рішучість своїх дій, представляти плани і проекти, які за своїм змістом і можливістю реалізації можуть бути реальними чи тільки потенційними. Особливість психологічного впливу постаті лідера полягає в тому, що послідовники вірять обіцянкам не тому, що це правда, а тому, що представлена ідея, хоча б і у формі ілюзії, найбільше відповідає їхнім прагненням та переконанням. Одні ідеї, які не знаходять реального втілення, змінюються іншими, але весь час послідовники перебувають у стані натхнення тим великим майбутнім, яке перед ним відкриється. «Будь-який соціальний організм, незалежно від того, великий він, чи малий, зберігає свою організацію, тому що кожний член виконує свій обов’язок сподіваючись на те, що інші члени робитимуть те саме. Кожного разу, коли будь-який бажаний результат досягається шляхом співпраці багатьох окремих осіб, він є простим наслідком їхньої попередньої віри один в одного» —Джемс В. Воля к вере  / В. Джемс. — М. : Республика, 1997. — С.23

Оскільки лідер сам є інструментом здійснення свого власного бачення, на практиці слід проводити точний аналіз своїх помилок і успіхів. Нереально лідеру прагнути якого-небудь ідеального прикладу і намагатися наслідувати його в словах і жестах, інакше в його поведінці відчуватиметься фальш. Ефективний лідер - це, передусім, добрий гравець, який не тільки з успіхом грає свою роль, але також будує саму стратегію гри. І що краще поставлений сам процес комунікаційної гри, то менше послідовники відчуватимуть її вплив.

Задля аналізу ефективності впровадження певної системи цінностей, лідеру, передусім, варто орієнтуватися в ситуації, у якій відбуватиметься процес.Ситуаціяв даному контексті визначається як набір відносин, установок і цінностей, з якими лідеру потрібно мати справу і завдяки якому забезпечується успіх його діяльності. Ситуація характеризується структурою міжособистісних внутрішньогрупових відносин усередині групи і її властивостей; рисами культури (субкультури) певної групи й умовами її існування; системою базових та індивідуальних цінностей і відносин.

До основних характеристикситуації взаємодії лідера та послідовниківми можемо віднести такі:

  • внутрішні та зовнішні умови, у яких існує ця соціальна спільнота;
  • особливості культури, до якої належать члени даного соціуму;
  • соціальний статус, властивий означеній соціальній групі;
  • цінності та відносини, що створені і розвинуті даною соціальною спільнотою.

Адаптація до соціальної ситуації відбувається за рахунок орієнтації в системі соціальних установок, які спрощують пристосування особистості до середовища, пізнання, а також самореалізацію і психологічний захист.

Варто зазначити, що дослідники, які дотримувались позиції щодо домінуючого впливу ситуації на діяльність лідера, сформували науковий напрям -ситуативізм(Б.Басс, Ф.Фідлер, В.Меувіс, Р.Лейкерт, Р.Хаус, С.Керр). Ситуативізм пропагував тезу про те, що хоча лідери і здатні змінювати свою поведінку з урахуванням змінних факторів зовнішнього і внутрішнього групового середовища, найчастіше власне лідерські якості і породжуються в цих нестандартних ситуаціях змін. Тобто, лідерство постає наслідком критичної ситуації, що виступає для нього необхідною передумовою.

Аналізуючи ситуативну зумовленість лідерства, дослідники відмічали домінантне значення отриманих людиною статусних характеристик.Соціальний статус – це, насамперед, оцінка, досягаючи якої суб’єкт засвоює соціальні норми та уявлення, а також відповідну сукупність прав та обов’язків, реалізація яких формує соціальну особистість. Ураховуючи те, що у усіх суспільствах є своєрідна диференціація учасників за рангом, позиція лідера у групі безпосередньо залежить від його статусу. Хоча поняття «соціальний статус» має різне застосування, у даному контексті воно може бути використане у наступній інтерпретації, а саме, щоб позначити «становище особистості у суспільстві, що встановлюється у термінах прав, обов’язків, привілеїв та свобод, які вона отримує завдяки цьому становищу. Статус – це соціальний процес; людина може мати статус лише у відносинах з іншими, які визнають її місце і звертаються до неї певним чином. Статус важливий в тому сенсі, що без нього людина не може позиціювати себе щодо інших. Володіння статусом дозволяє людині очікувати і вимагати певного ставлення до себе з боку інших людей» —Шибутани Т. Я-концепция.  / Т. Шибутани // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.247.

Особливо яскраво статусне становище індивіда проявляється у випадках, коли ситуація передбачає претензії на лідерство відразу кількох членів групи: той, у кого вищий статус, має більше шансів на завоювання лідируючого становища. Ця ж ситуація реалізується і у випадку горизонтальної соціальної мобільності: при переході людини з однієї групи в іншу наявний статус здатний визначити успіх чи невдачу її прагнень до лідерства в новому мікро соціумі. Таким чином, лідерство можливо інтерпретувати як певну реакцію на конкретну ситуацію, причому провідним аспектом лідерства ідеологи ситуативізму бачили відповідність лідерський дій саме цій ситуації, а не іншій.

Доосновних факторів ситуацій, що визначають лідерство, дослідники даного напряму відносили історію розвитку організації чи групи, її кількісний склад і особливості середовища, в якій вона існує, особливості міжособистісних та групових зв’язків, культурні очікування.

В практичному плані діяльності організації ситуативізм передбачав дослідження  характерних умов, що сприяють розвитку роботи організації, не виключаючи можливості, коли сам лідер може створювати в організації такі умови, при яких її члени будуть брати активну участь в управлінні за рахунок їх заохочення до процесу прийняття рішень, тим самим провокуючи ситуації для прояву їх лідерських якостей. Таким чином, лідерство трактувалось як таке, що може бути різним в залежності від ситуації, а саме: в одній ситуації лідером може бути один член групи, а в іншій - інший.

Однією з основних складових постаті лідера є йогосоціальні характеристики,які включають зв'язок лідера з різними соціальними групами, з тими, інтереси яких він представляє, з тими, які підтримують його і є союзниками, а також із тими,  які  є його опонентами і відкритими ворогами. Феномен лідера заснований на особливій чутливості людини до соціального впливу, тому, коли людина знаходиться у групі, її поведінка може радикально змінюватися залежно від психологічної стійкості і здатності супротиву зовнішньому тиску. У присутності інших людей у одних підвищується активність, швидшає реакція і зростає швидкість мислення, у інших — навпаки, переважають тенденції до гальмування. Таким чином, увага і оцінки групи є найсильнішими регуляторами поведінки людей.

Соціальні та символічні характеристики – це ті дві грані, що створюють цілісний образ лідера, адже, з одного боку, соціальні характеристики - достатньо рухома частина образу лідера, тісно пов'язана з вимогами реальності, тому кожного разу вони конструюються заново на основі ретельного аналізу реальної соціальної ситуації. Символічні характеристики, навпаки, є стійким і незмінним компонентом; вони пов'язані з певною ідеологією, яка, зазвичай, є незмінною, а також з ще більш постійними культурними архетипами. Інакше кажучи, є певний постійний набір рис і якостей, який обов'язково повинен демонструвати  лідер, щоб його послідовники слідували за ним. Ці якості пов'язані з деяким ідеальним типом, що є в уявленні послідовників, із певним лідерським архетипом, який виступає втіленням владної ієрархії.

У постаті лідера, передусім, важливим є той внутрішній ідеал, до якого він прагне. Адже «ідеал Я слугує внутрішнім критерієм почуття власної гідності людини та основою її самооцінки. Успіх зміцнює самооцінку, а поразка її послаблює. Водночас самооцінка пов’язана з діяльністю індивіда, і у значущих ситуаціях особистість зі слабкою самооцінкою не може виконувати необхідні види діяльності. Якщо ж самооцінка стійка, то людина має хороші перспективи щодо діяльності. Вона вільніше обдумує альтернативу і здатна інтерпретувати отримувану інформацію як позитивну для себе. В ідеальному образі Я відображаються ті вимоги й очікування оточення стосовно людини, які воно засвоїло як такі, що ідентифікуються з його особистістю» —Врихт М. Образ «Я» как подструктура личности.// Психология самосознания. Хрестоматия.  / М. Врихт – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.396.  Тобто індивід, з одного боку, відчуває внутрішній тиск, який вимагає від нього відповідності своєму внутрішньому ідеалу, а з іншого – зовнішній тиск, що змушує його відповідати очікуванням середовища в даний момент часу.

Лідер не повинен втрачати можливості керувати людською думкою та враженнями, а саме: лідер, який залишатиметься в уяві послідовників лише «взірцем», нехай навіть тим, хто започаткував спільну роботу, у будь-який момент може втратити позитивний характер у очах однодумців (наприклад, унаслідок мінливості суспільних тенденцій). Навпаки, лідер, який обґрунтовує свою діяльність ідеологічно, матиме можливість стабільно залишатися так би мовити «зрозумілим» для своїх послідовників. Якщо людина робитиме щось під впливом ідеї, вона не вважатиме витрачені зусилля марними, оскільки ця діяльність задовольнятиме її внутрішню потребу. Саме лідер, як носій певної ідеї, є своєрідним взірцем у досягненні досконалості послідовниками. Ідейний лідер знову і знову відтворюватиме для однодумців їхні власні прагнення.

Таким чином, лідер завжди виступає як знак певної ідеології, того або іншого можливого майбутнього, визначеного курсу дій, тому що він формує певний ідеальний образ, що є найбільш актуальним для даної конкретної доби.

Але оточенням лідера також є маса - різнорідне скупчення людей з різними поглядами, прагненнями та інтересами. Зокрема,  поняття «маса» можливо визначити як  групу людей, усередині якої індивіди певною мірою втрачають свою індивідуальність і завдяки взаємному впливу набувають спільних почуттів, інстинктів, прагнень, вольових рухів.

Для маси характерні такі риси: вона легковірна і надзвичайно легко піддається впливу, вона некритична, неправдоподібного для неї немає. Вона думає образами, що породжують один одного асоціативно, - як це буває у окремої людини, коли вона фантазує, - не вивіреними розумом на відповідність на дійсність. Почуття маси завжди прості й досить гіперболічні. Маса, таким чином, не знає ні сумнівів, ні невпевненості. Як зазначав Х. Ортега-і-Гассет, «суспільство завжди було рухомою єдністю меншості і маси. Меншість — сукупність осіб, виокремлених за певними рисами; маса — не виокремлених нічим. У співтовариствах, що цураються масовості, спільна мета, ідея або ідеал служать єдиним зв'язком, що саме по собі виключає численність. Для створення меншості, якої завгодно, спочатку треба, щоб кожна особистість через особливі причини, більш менш особисті, відпала від натовпу. Його збіг із тими, хто утворює меншину, — це пізніший, вторинний результат особливості кожного і, таким чином, це багато у чому збіг незбігів» —Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс.  / Х. Ортега-и-Гассет // Эстетика. Философия культуры.– М.: Искусство, 1991. – С.309 .

Зокрема, порівнюючи масу і вибрану меншість, Х. Ортега-і-Гасет стверджував, що маса - усякий і кожний, хто ні у добрі, ні у злі не міряє себе особливою мірою, а відчуває таким самим, «як і усі», і не тільки не пригнічений, але задоволений власною непомітністю. Звичайно, кажучи про «вибрану меншість», перекручують значення цього виразу, удавано забуваючи, що вибрані - не ті, хто чванливо ставить себе вище, але ті, хто потребує від себе більше, навіть якщо ці вимоги стають непосильними. І, звичайно, найрадикальніше поділяти людство на два класи: на тих, хто потребує від себе багато чого і сам на себе звалює зобов'язання, і на тих, хто не потребує нічого і для кого жити — це плисти за течією, залишаючись таким, який є, і не прагнути перерости себе .

У соціально-психологічному плані близьким до маси є поняття «натовп» - скупчення людей, позбавлених ясно усвідомлюваної мети, але пов’язаних між собою близькістю емоційного стану і спільним об’єктом уваги. Перші дослідження цієї проблеми були здійснені французьким соціологом Г. Лебоном, чиї твори достатньо довго не визнавались у авторитетних наукових колах. Цікавим є той факт, що у Г. Лебона поняття «маса» і «натовп» є ідентичними, однак у більш пізній час у філософській літературі (особливо радянського періоду) поняття «маси» - «народні маси», «революційні маси» - стає загальновживаним, а у понятті «натовп» підкреслюється його деструктивний, антисоціальний елемент. Під словом «натовп» Г. Лебон бере до уваги у звичайному значенні «зібрання індивідів, якою б не була їх національність, професія або стать і якими б не були випадковості, що спричинили означене зібрання» —Лебон Г. Психология народов и масс [Электронный ресурс] / Г.Лебон. – Режим доступа:http://www.vusnet.ru/biblio/archive/lebon_psychology/.

Водночас Г. Тард визначає при характеристиці натовпу необхідність хоча б однієї спільної складової: «дивним явищем є натовп, - це зібрання різнорідних, незнайомих один одному елементів, однак зрозуміло, що необхідно, щоб усі ці люди були схожими один на одного, щоб їх об’єднувала національність, релігія чи суспільне становище» —Тард Г. Преступник и преступление  / Г. Тард; [Е.В.Выставкина (пер.), Н.Н.Полянский (предисл)]. – М.: Изд. Т-ва И.Д.Сытина, 1906. – С.165 .

В психологічному плані, спільність емоційного стану – це та домінантна складова, що об’єднує натовп, і достатньо однієї іскри пристрасті, кимсь кинутої задля електризування цієї суміші, щоб викликати у ній щось на зразок раптової, мимовільно створеної організації. Таким чином,натовп- це тимчасові скупчення людей, , не об’єднаних спільністю мети і єдиною організаційно-рольовою структурою, але пов’язаних між собою спільним центром уваги і емоційним станом. Вони є результатом тимчасового або безперервного розкладання груп або класів, тому натовп сприймається як кількісне і візуальне поняття: він є множиною, на відміну від однини індивідуальності. Їх утворюють індивіди, що не належать до певних суспільних груп, та існують за межами соціальної структури, без певних занять і мети. Їхньою основною рисою є відсутність усталених поглядів і переконань, піддатливість і мінливість. Специфіка владних відносин у натовпі полягає в тому, що великі слабко організовані скупчення людей поважають тільки силу, і добро їх мало хвилює, тому що воно сприймається як одна із форм слабкості. Симпатії натовпу завжди були на стороні тиранів, що підкоряли його собі, а не на стороні добрих властителів. У своїй психологічній основі натовп консервативний, адже він має у собі найбільш священну повагу до традицій і підсвідомий дуже глибокий жах до будь-яких змін, здатних змінити реальні умови його існування.  Почуття і настрої натовпу, затьмареного чужими ідеями і переконаннями, залишаються мінливими; вони можуть змінитися під впливом певного знамення чи події.

Оскільки допускається, що люди здатні робити вибір, вважається також, що вони відповідальні за свої вчинки. Але людина відмовляється нести відповідальність за ті вчинки, які здійснила «не у собі», - у стані сильного потрясіння… чи під впливом деякого «злого духу», тому, зазвичай, дії натовпу безкарні, тому так прагнуть натовпу антисоціальні особистості, щоб приховати звої злочинні наміри за чужим тимчасовим безумством. Натовп сам собою посилює потяг до несанкціонованої поведінки, оскільки індивід відчуває себе захищеним анонімністю, і, відповідно, у натовпі є тільки масова поведінка, а індивідуальні варіанти поведінки викреслюються.

Натовп не відрізняється строгим порядком: він гамірливий і більшість душевних порухів не випробувана усіма і тому не знаходить відголоску у душі кожного… Будь – який окрик, шум чи дія, не будучи добре вислуханими і поясненими, дадуть серйозніші наслідки, ніж можливо. Незв’язність перетворюється у зв'язок, шум у голос, і тисячі об’єднаних людей перетворюються незабаром у одну істоту, у безіменного і страшного звіра, який із нездоланною напругою йде до мети.Будь-який індивід буде мати більш збуджену уяву, зробиться більш податливим до навіювання і перейде з дивовижною швидкістю від справ до дії. У натовпі цілі завжди однакові, але, зазвичай, не бувають свідомо спільними, а за їх пересікання виникає гостра негативна взаємодія, наприклад, у панічному натовпі кожен прагне врятуватись за рахунок інших.

Усі колективні уявлення є несвідомими психічними утвореннями, що володіють величезною енергією і небезпекою. Вони втілюють архетипічну енергію без посередництва его-свідомості і, отже, є мінливими. Що більшим є натовп, то меншу роль відіграє у ньому особистість, але носієм свідомості є особистість. «Характер натовпу може бути краще оцінений, якщо ми зрозуміємо стан його типового члена. Такий індивід втрачає звичайне критичне сприйняття і самоконтроль, як тільки він починає контактувати з іншими членами натовпу і проймається тим колективним збудженням, яке панує над ними. Він прямо і безпосередньо відгукується на зауваження і дії інших, замість того, щоб тлумачити їх, як він зробив би у звичайних умовах. Його нездатність аналізувати дії інших, перш ніж відгукуватися на них, породжує його власне прагнення діяти. Отже, пориви, пробуджені у ньому його співчуттям колективному збудженню, швидше отримають негайний вираз, аніж підкоряться його власній думці. Саме цей стан і є ознакою навіюваності; воно пояснює, чому у натовпі роль навіювання так яскраво виражена» —Блумер Г. Коллективное поведение  / Г. Блумер // Психология масс. Хрестоматия/ [Сост. Райгородский Д.Я]. – Самара:Изд.дом «БАХРАХ - М», 2006. – C.548. Люди, що володіють достатньо сильною індивідуальністю, щоб опиратися навіюванню,  у натовпі дуже нечисленні і тому не у змозі боротися з течією. Найбільше, що вони можуть зробити, — це відвернути натовп за допомогою якого-небудь нового навіювання. Так, наприклад, вдале слово, який-небудь образ, викликаний до речі у уяві натовпу, відвертали його інший раз від самих кровожерливих учинків. Первинні інстинкти, якими керується натовп, у критичній ситуації можуть передаватись і тим індивідам, що не є його частиною, але знаходяться у зоні його впливу.

Недолік звичайного критичного ставлення та пробудження поривів і емоцій пояснюють ексцентричну несамовиту і несподівану поведінку, яку так часто можна спостерігати у членів натовпу. Пориви, які у звичайних умовах піддалися б суворому придушенню, завдяки здатності індивіда до думки і самоконтролю, тепер знаходять вихід для свого вираження. І хоча кожна людина вірить, що вона може певною мірою здійснювати контроль над своїм життям – приймати рішення і вибирати лінію поведінки, та якщо вона стає частиною натовпу, то втрачає здатність до раціонального осмислення подій та явищ. Тобто, поведінка окремої особи у натовпі часто схильна до насилля та руйнування.

Однак, характеризуючи натовп, у ньому можливо виділити не лише негативні риси, але й здатність до благих учинків, зокрема, до героїзму, адже «натовп піде на смерть заради торжества якого-небудь вірування або ідеї; у натовпі можна збудити ентузіазм і примусити його, ради слави й честі, йти без хліба і зброї. , або ж, захищати рідну землю. Це героїзм, дещо несвідомий, звичайно, але саме за його допомогою творять історію. Якби на рахунок народам ставилися тільки одні великі справи, холоднокровно обдумані, то у світових списках їх значилося б небагато» —Лебон Г. Психология народов и масс [Электронный ресурс] / Г.Лебон. – Режим доступа:http://www.vusnet.ru/biblio/archive/lebon_psychology/.

Подібні спроби виправдання поведінки натовпу не набули поширення у соціально-філософській літературі. Наприклад, С. Сігеле стверджував, що «натовпу більше властиве зло, ніж добро: героїзм, доблесть і добро можуть бути якостями лише одного індивіда, але вони ніколи, або, майже ніколи, не є відмінними ознаками великого зібрання індивідів. Натовп завжди навіює страх, від нього рідко коли чекають чогось хорошого» —Сигеле С. Преступная толпа: опыт коллективной психологии  / С. Сигеле. – М.: КСП+, 1998. – С.49.

Натовп сам по собі не злочинний і не героїчний, він є таким, яким його зробить та особистість, що асоціюється з лідером, або героєм, - стверджував російський дослідник М. Михайловський. Він чітко протиставляв героя та натовп, визначаючи героя як особистість, яка захоплює своїм прикладом масу на позитивні чи негативні вчинки, благородні чи найпідліші, розумні чи безглузді справи. «Натовп - це маса, яка здатна захоплюватись чужим прикладом, високо благородним чи ницим, чи морально-байдужим. Але чи може існувати герой автономно, без натовпу, задля якого він і здійснює свої героїчні вчинки? Однозначно – ні. Великі люди не з неба падають на землю, а навпаки, із землі ростуть до небес. Їх створює те саме середовище, яке висуває і натовп, тільки концентруючи і втілюючи у них розрізнено вируючі у натовпі почуття, інстинкти, думки, бажання» —Михайловский Н.К. Герои и толпа  / Н.К. Михайловский// Избранные труды по социологии: в 2 т./ [В.В.Козловский (отв. ред.)]. – СПб: Алтейя, 1998 . –  Т.2. – С.6.

Противагою колективу у М. Бубера єспільнота – об’єднання людей, де є відчуття один одного, де є розуміння того, хто поряд: спільність є не одночасним перебуванням безлічі людей, а їх співбуття; якщо навіть вони усі разом йдуть до однієї мети, вони всюди відчувають рух один до одного, динамічну спрямованість один до одного, хвилі, що йдуть відЯ до Ти.  Колективність ґрунтується на органічному ослабленні особового, спільнота — на його зростанні і підтвердженні у прагненні один до одного.

У взаємовідносинах лідерів і послідовників є одна специфічна особливість: чим моральнішою і досконалішою є людина, тим важчою буде для неї роль провідника мас. Як влучно зауважував К. Г. Юнг, «будь-який істинний пророк енергійно захищається від підсвідомого нав’язування для себе пафосної ролі пророка. Тому там, де пророк з'являється  у особистості як за порухом руки, з'являються думки про втрату психічної рівноваги. Але разом із можливістю стати пророком, приваблює ще й інше, більш тонке, і ніби легітимне задоволення – стати учнем пророка. Така людина скромно сидить біля ніг учителя і відганяє власні думки. Духовна убогість стає добродійністю і можна грітись у промінні слави, так званої майже божественної істоти у особі вчителя. Архаїзм та інфантилізм несвідомої фантазії отримують те що їм належить, без будь-яких втрат зі своєї сторони, адже уся відповідальність падає на учителя. Піднявши його до рангу божества, людина й сама росте у вишину, а крім цього у неї є велика істина, яку вона хоча й не сама відкрила, але усе ж таки отримала із власних рук вчителя. Звичайно ці учні постійно об’єднуються, але не з любові, а з постійної цікавості, що виявляється у тому, щоб, утверджуючи колективну згоду, без особливих зусиль укріпитися у власній впевненості» —Юнг К. Персона  / К. Юнг // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.542.

Спираючись на вищезазначені тези, можна зробити висновок, що основною ознакою натовпу є його ірраціоналізм, тимчасовість та схильність до наслідування колективної поведінки його учасниками.Основні риси натовпу:

1. Натовп у психологічному значенні є сукупністю людей, яка володіє певною психічною спільністю та єдністю реакцій на певні явища та процеси.

2. Індивід діє як і натовп, але перший — свідомо, а другий — неусвідомлено, тому що свідомість є індивідуальною, а несвідоме — колективним.

3. Натовпи консервативні, незважаючи на їх революційний спосіб дій. Вони завжди закінчують відновленням того, що руйнували, оскільки для них, як і для усіх, хто знаходиться у стані гіпнозу, минуле стає більш значущим, ніж сучасність.

4. Маси, якою б не була їхня культура, доктрина або соціальне становище, потребують підтримки вождя. Він не переконує їх за допомогою доводів розуму, не добивається підкорення силою. Він полонить їх як гіпнотизер своїм авторитетом.

5.Керівництво натовпом здійснюють у результаті ефективної комунікації та підсвідомого психологічного навіювання. Критичний розум, відсутність переконаності і пристрасті є двома перешкодами до дії.Навіювання може їх подолати, саме томупропаганда, адресована натовпу, повинна використовувати мову алегорій — енергійну та образну, з простими і наказовими формулюваннями.

6.Для керування натовпом необхідна певна ідея, втілена у конкретному колективному образі.

4.2.  Поняття «лідерської групи» та її сутнісні ознаки

Згідно з означеними характеристиками, натовп може бути протиставленийгрупі, яку можливо визначити як «об’єднання людей, у якому відношення спільності визначає характер цілого. Ознаками групи є: усвідомлення себе як «нас» (групова свідомість), яка може виступати як … взаємна готовність членів групи допомогти один одному, а також певний життєвий уклад як комплекс певних вимог, які група ставить перед своїми членами» —Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА – М, 2000. – С.119.

Характеризуючи природу соціальної групи А. Донцов виокремлює такі їїсуттєві ознаки:

  • наявність у членів групи значущої причини спільного перебування, що відповідає інтересам усіх її учасників і сприяє реалізації потреб кожного;
  • включення людської спільноти у таку систему суспільних відносин, що визначає можливість виникнення, сенс та межі існування групи і задає (прямо або опосередковано) моделі, норми або правила колективної поведінки;
  • схожість розвитку життєвих ситуацій людей, які є ядром групи, і, як наслідок - спільність вражень і переживань;
  • тривалість існування, достатня для виникнення не тільки специфічної мови і каналів внутрішньо групових комунікацій, але й колективної історії (традицій, спогадів, ритуалів) та культури (уявлень, цінностей, символів, пам'ятників), що сприяють процесу уніфікації світосприйняття членів групи;
  • поділ і диференціація функціональних ролей (позицій) між членами групи або її підгрупами, зумовлені характером загальної мети і задач, умов і засобів їх реалізації, складом, рівнем кваліфікації, що формує кооперативну взаємозалежність учасників групи —Донцов А.И. О понятии «группа» в социальной психологии  / А.И. Донцов // Социальная психология: Хрестоматия. — М: Аспект Пресс, 2003.— С.177.

Для групи характернагрупова одностайність, яка визначається як сукупність норм і правил поведінки, вироблення і визнання більшістю членів групи суспільної думки, спільних цінностей, правил, норм поведінки.

В процесі формування групи деякі її учасники починають відігравати активнішу роль, ніж інші, тобто вони набувають домінуючого становища. Таким шляхом відбувається розподіл учасників групи на провідних і послідовників. У міру кількісного росту групи і, що особливо важливо, її стабілізації, серед членів групи складається рангова ієрархія, і роль лідера набуває вирішального значення в діяльності групи.

Однією з визначальних характеристик групи як базової одиниці у дослідженні проблеми лідерства є їїкомунікативний стиль, який характеризується наявністю внутрішньої мови групи, загального лексичного досвіду, причому новачку потрібно засвоїти не тільки прийняті категорії і їх символи, але також невисловлені передумови щодо того, як ці одиниці взаємозв'язані між собою. Навчаючись мислити конвенційними термінами, людина стає учасником символічного оточення цієї групи; орієнтується у часі та просторі за допомогою координат, які використовує група; вона думає тими самими словами, які використовує у розмові з іншими і які інші використовують у розмові з нею. Це дає змогу порівнювати свій досвід із чужим, уточнювати неадекватні значення та одержувати вказівки стосовно подальшої діяльності.

Кожна група має чітку ієрархію, у ній є свої правила гри, підпорядкування одного іншому. Що більше згуртована група, то ефективнішою буде її діяльність.

Талант керівництва людьми ґрунтується на цілому комплексі соціально-психологічних якостей і властивостей. Велику роль грає довіра і любов мас до свого лідера.

Довіра до лідера – це визнання його високих достоїнств, заслуг і повноважень, визнання необхідності, правильності і результативності його дій. Це внутрішня згода з носієм авторитету, готовність діяти відповідно до його установок. Адже примусити йти за собою за відсутності засобів примушення можна лише на основі довіри. І довіра ця означає, що люди знаходяться у внутрішній згоді і з’єднанні з лідером.

Структура механізмів дії лідерів на масу залежить від властивостей послідовників. Лідер знаходиться в сильній залежності від колективу.Група, маючи образ лідера, – модель,вимагає від реального лідера, з одного боку, відповідності їй, а з іншої – від лідера потрібна здатність виражати інтереси групи. Тільки при дотриманні цієї умови послідовники не просто йдуть за своїм лідером, але і бажають йти за ним. Статус лідера повинен визначатись самою групою, а не нав’язуватись ззовні.

Лідером групи може стати тільки та людина, яка здатна привести групу до вирішення тих або інших групових ситуацій, проблем, завдань, хто несе в собі найбільш важливі для цієї групи особистісні межі, хто несе в собі і розділяє ті цінності, які властиві групі. Лідер – це як би дзеркало групи, лідер з’являється в даній конкретній групі, яка група – такий і лідер. Людина, яка являється лідером в одній групі, зовсім не обов’язково стане знов лідером в іншій групі (група інша, інші цінності, інші очікування і вимоги до лідера).

Порівнюючи психологічний стан особистостіу натовпі і у групі, можемо визначититакі основні відмінності:

З позиції тривалості:

  • Основною різницею між поведінкою у натовпі і у групі є те, що натовп недовговічний і індивіди, що утворюють його, не відомі один одному, інакше кажучи, вони не взаємодіють між собою як особистості. Його ефект на індивідуального члена є тимчасовим і діє завжди у напрямі примітивної і часто деструктивної поведінки. Натовп не організований і, окрім двох основних складових - «того, хто веде» і «тих, кого ведуть», не має структури.Група, як соціальна структура, практично протилежна за своїми характеристиками: її вплив на індивіда тривалий і часто постійний, вона має чітку структуру, її члени зазвичай відомі один одному, і тому їх швидше можна спрямувати на творчі та раціональні дії.Отже, натовп викликає примітивні нахили і його прагнення є тимчасовими, а група створює нові і звичайно більш стійкі відносини та цілеспрямоване прагнення рухатись задля досягнення поставленої мети.

З позиції управління:

  • Під час аналізу процесу управління групою як соціальною структурою, доцільним є вживання поняття «лідер», (а не «вождь» чи «герой моменту», як у натовпі), аджелідер - це особистість, яка, поставивши перед собою мету, знаходить засоби і створює колектив, здатний її досягнути.Він є своєрідним стратегом наявних або конструйованих засобів для досягнення певної мети. Для ефективної роботи групі потрібен певний баланс позитивних способів поведінки, пов'язаних як із наданням підтримки, так і з рішенням завдань, що стоять перед нею. Коли група працює над досягненням мети, кожен учасник групи може взяти на себе функцію надання підтримки, щоб розрядити напруженість. Група, керована лідером, працює як один організм, у якому, зазвичай, одні члени групи беруть на себе виконання тієї або іншої ролі, важливої для вирішення задач, що стоять перед групою, а інші беруть на себе відповідальність за підтримку гармонійних відносин.

З психологічної сутності наслідування:

  • Спільною рисою людських спільнот, що визначають їхнє прагнення руху до певної мети, є наслідування. Взаємне наслідування, коли основою його слугують схожі переконання і, особливо, подібні психологічні стани, є справжнім зусиллям інтенсивності, властивої цим переконанням і цим станам, у кожного з тих, хто їх переживає одночасно з іншими. Але якщо наслідування у групі є усвідомленим, то у натовпі, який керується емоціями, наслідування є несвідомим, некерованим, і тому небезпечним: «цим пояснюється те, чому так небезпечно довго жити у спілкуванні з особами, у яких зустрічаєш власні думки та почуття; можна незабаром дійти до сектантства, аналогічного стадному почуттю.

З оцінки змісту психологічного впливу:

  • Влада у групі, як і влада у натовпі, ґрунтується на психологічному впливі однієї особистості на інших. Різницею є лише те, щоу групі підлеглі здійснюють постійний психологічний контроль за діями свого лідера, а у натовпі підкорення є ірраціональним і тому беззастережним. У натовпі свідома особистість зникає, причому відчуття і ідеї усіх окремих одиниць, які створюють ціле, іменоване натовпом, приймають один і той самий напрям. Утворюється колективна душа, що має, звичайно, тимчасовий характер, але й дуже певні риси. Зібрання у таких випадках стає організованим натовпом або натовпом натхненним єдиною істотою і тим, що підкоряється закону духовної єдності натовпу.

З точки зору особистісних переконань:

  • Працюючи у групі, кожна окрема особистість зберігає свої особисті переконання, які, водночас, не суперечать переконанням групи у цілому. Якщо між переконаннями особистими та переконаннями суспільними виникає певний дисонанс, то індивід залишає групу. У натовпі особисті переконання відсутні, людина тимчасово втрачає свою індивідуальність і підкоряється колективному психозу.Натхненний натовп є тимчасовим організмом, що утворився з різнорідних елементів, які на одну мить з'єдналися разом, подібно тому, як з'єднуються клітини, що входять до складу живого тіла і створюють за допомогою цього об'єднання нову істоту, що володіє властивостями, відмінними від тих, якими володіє кожна клітина окремо. Люди, що володіють достатньо сильною індивідуальністю, щоб опиратися навіюванню, у натовпі дуже нечисленні, і тому не спроможні боротися із загальним настроєм. Саме тому сильні особистості, що здатні мислити раціонально, ніколи не стануть ядром натовпу, а дистанціюються на його периферію (за винятком тих випадків, коли перебування у натовпі пов’язане з необхідністю маніпулювання ним).

З позиції збереження індивідуальності:

  • Як уже зазначалося, кожна особистість у групі зберігає свою індивідуальність, на відміну від натовпу, де індивід набуває, завдяки тільки чисельності, усвідомлення непереборної сили, і це дозволяє йому піддаватися таким інстинктам, яким би він ніколи не дав волю наодинці. У натовпі ж він менш схильний приборкувати ці інстинкти, тому що натовп анонімний і не несе відповідальності. Відчуття відповідальності, що стримує завжди окремих індивідів, абсолютно зникає у натовпі.

Таким чином, натовп і лідерська група мають свої чіткі відмінності щодо цілого ряду соціопсихологічних параметрів.

Вивчаючи погляди послідовників на дії лідера, дослідники зіткнулися з фактом, що в цих поглядах відображається уявлення послідовників про те, що таке ефективний лідер і як він повинен діяти в певній ситуації. Це явище отримало назвустереотипного лідерства. Стереотип лідера зростає в свідомості людей як набір специфічних, а також більш загальних характеристик.

Помічено, що крім інституційних (імідж лідера для певного типу організацій) існують національні стереотипи лідерства. Наприклад, східна і азіатська культури через наявну в них велику “дистанцію влади” приписують лідерові як необхідні наступні якості: директивність, висока структурованість завдань, широке використання тактики маніпулювання.

Варто зазначити, що більший упор на участь підлеглих в управлінні властивий лідерам в малих країнах Західної Європи і Скандинавії, де національна культура орієнтує людей на невелику “дистанцію влади”. Груповий підхід до роботи вважається типовим для лідерів в країнах Середземномор’я і Південно-східної Азії, національні культури яких підтримують дух істинного, а не нав’язаного колективізму

Обов’язкова умова лідерства – володіння владою в конкретних формальних або неформальних організаціях  самих різних рівнів і масштабу – від держави і навіть групи держав до урядових установ,  місцевого самоврядування або народних і суспільних груп і рухів. Повноваження лідера в можуть бути формальними (коли людина позиціює себе як лідер у межах тієї сфери діяльності, де офіційно закріплені її владні повноваження як певні закони) чи неформальними. Формалізована  влада лідера закріплюється законом. Але у всіх випадках лідер повинен мати соціальну і психологічну, емоційну опору в суспільстві або в тих колективах  людей, які за ним слідують.   Як правило, влада лідера основана на його особистісних якостях, і на відміну від формальної позиції керівника, лідеру влада делегується знизу - від людей, які потребують ідеологічних поводирів. У кожній соціальній групі є свої лідери, що формують її психологічний мікроклімат. Зазвичай, лідер має соціальну і психологічну, емоційну опору в суспільстві або в колективах людей, які за ним слідують.

Варто зазначити, що офіційна позиція може не тільки посилювати, але і обмежувати владу  лідера  та  його  можливості використання різних способів впливу, відповідно до традицій чи законів, що діють у суспільстві. Становище офіційних лідерів, так само, як і становище лідерів неформальних має свої сильні і слабкі сторони. Офіційні лідери одержують в своє розпорядження деяку структуру, яку об'єднують загальні норми, цінності, розподіл ролей тощо, і яка працює на них, можливість застосовувати санкції тощо. Проте у неформальних лідерів є свої переваги: у них немає багатьох зобов'язань щодо наявних груп або владних фігур, які пов'язують офіційних лідерів, і вони володіють більшою свободою дій стосовно своїх супротивників. Їх легітимність ґрунтується на тому, що вони є носіями і адептами нової популярної ідеї, яку вони можуть інтерпретувати в досить широких межах. Життєвість нової мети або нових справ дає їм змогу значною мірою здійснювати вплив на послідовників.

Аналізуючиуправління групою з позицій керівництва талідерства, можемо визначити наступні відмінні риси:

  • Лідер не захищений від санкцій проти себе з боку групи, якщо його поведінка не відповідає прийнятим морально-етичним нормам. А керівник, наприклад, фірми, залежить від певних санкцій не з боку групи, а з боку тієї організації, що доручила йому керівництво цією групою.
  • Лідер для збереження своєї позиції повинен бути чутливим до потреб і запитів групи, а начальник може цим нехтувати.
  • У своїй діяльності лідер і послідовники взаємно доповнюють одне одного. Роль послідовника і позицію лідерів не можна закріпити за людиною на надто довгий строк, тому нерідко відбувається обмін ролями, а особливо активні послідовники часто ініціюють вчинки лідера. В керівництві обмін функціональними ролями практично неможливий.
  • Різниця між поняттями «лідер» та «керівник» також полягає в тому, що лідер висувається завжди знизу, завдяки своїм талантам, мужності, силі, спритності тощо, це воля лідера, його прагнення бути ним, це вміння повести маси за собою, переконати їх у необхідності й вищості власних ідей, образів, власного бачення світу, це насамперед власні ідеали, які такий лідер накидає масам. Зрозуміло, що маси повинні прагнути до чогось подібного, лідер лише скоріше за всіх вловлює такі настрої, формулює їх у певні символи, окрім цього, лідер з'являється, лише маючи певне оточення, прибічників чи учнів, які вірять в нього, вірять йому та всьому, що він декларує. Шлях у лідери –«знизу-догори». Керівник — це людина, яку призначено зверху, обрано на керівну посаду тощо. Тобто шлях у керівники – «згори-вниз».
  • Зазвичай, керівник діє в рамках певної організації, він регулює офіційні відносини групи як певної організації. Якщо лідером можна стати стихійно, спонтанно, то керівником — ні, оскільки керівник від початку знаходиться в певних рамках, дотримується певних норм, в яких функціонує дана організація. Лідер діє не обов'язково в рамках жорсткої організованості, це може бути певне об'єднання — рух, асоціація, група за спільними інтересами, з однією метою. Лідер реалізує міжособистісні стосунки в групі, він виступає в ролі певного регулятора цих стосунків, а також може бути символом, а навіть ідеалом.
  • Людина стає лідером не через формальну наявність у неї певних рис характеру, а завдяки здатності застосовувати окремі свої якості залежно від ситуації й у такий спосіб установлювати між собою й членами групи відносини типу “лідер – послідовники”. Однак визначальний елемент лідерської діяльності і її процесу — ціль, що реалізовується через функції й завдання. Ціль передбачає діяльність групи й лідера. Керівництво нерозривно пов’язане з організацією й процесами, що відбуваються в ній, а лідерство можливе й поза нею.
  • Функція управління стосується посади в ієрархії. За керівником товариші по службі йдуть через формальні причини, а за лідером послідовники – через суб’єктивні. У керівника є підлеглі, а в лідерів – прихильники, що визнають привабливі цілі лідера. Керівник, адміністратор очолюють персонал унаслідок формальної організації – делегування повноважень, а дії лідерів не обмежуються рамками певних повноважень і структур.

Звичайно, що найбільших успіхів досягне та особистість, яка, ставши, а точніше — досягнувши становища лідера, перетвориться й на керівника. Досить часто в політичному лідерстві неформальний партійний лідер, досягнувши вершин влади, перетворюється на формального керівника держави (особливо це властиво тоталітарним формам правління). Однак це зовсім не означає, що лідер-керівник в ліберально-демократичних державах не може успішно функціонувати. Наприклад, формально в США обраний президент є лідером політичної (демократичної чи республіканської партії), таке ж становище спостерігається в багатьох європейських державах (Німеччині, Англії, Франції тощо). Водночас у ряді держав керівники не мають статусу лідерів, оскільки в них відсутня власна політична організація. Загалом, політична практика доводить, що поняття «лідер» найчастіше пов'язується з керівником політичного об'єднання, насамперед тієї або іншої партії,  а поняття  «керівник» стосується найчастіше тих, хто очолює різні гілки влади на різних рівнях, наприклад глав держав тощо.

Хоча, часто виникає ситуація, коли формальне політичне керівництво представляють одні особи, а фактичними політичними лідерами є інші, що не сприяє ефективному функціонуванню такого політичного режиму, незважаючи на те, що керівництво передбачає достатньо жорстку та формалізовану систему ієрархічного панування-підпорядкування. Окрім того, лідер часто діє спонтанно, стихійно, він людина ситуації, керівник же пов'язаний нормами, правилами, які обмежують його свободу прийняття рішення, визначають його спосіб діяльності, оскільки керівник має заздалегідь вже визначені порядки дій у тих чи інших ситуаціях, тобто йому важче пристосуватися до умов, які швидко змінюються. Спільним у лідера й керівника є те, що і обидва керують людьми різного рівня організованості.

4.3. Сутнісні особливості лідерства в контексті інших форм владної реалізації

Ми вважаємо, що варто розрізняти також поняття «лідер» і «вождь», передусім, з організаційних, психологічних, комунікативних, ціннісних  позицій. Аналізуючи процес слідування вождю з психологічної точки зору З. Фрейд зазначав, що бувають ситуації, коли «окрема людина відмовляється від свого "ідеалу Я" і замінює його масовим ідеалом, утіленим у вожді. У даному випадку вождь повинен володіти типовими якостями цих індивідів і особливо справляти враження великої сили та лібідозної свободи; на це відразу відгукується потреба в сильному володарі і натовп наділяє його такою надсилою, на яку він і не став би претендувати» —Фрейд З. Массовая психология и анализ человеческого «Я»  / З. Фрейд // Психология масс: хрестоматия. – Самара:Изд.дом «БАХРАХ - М», 2006. – с.183.

У лідерства і вождізму наступні відмінні ознаки:

  • Для вождізму властиві вузькі групові зв’язки, необхідність підтримувати стійку структуру групи, яка є найближчим оточенням вождя, культивування віри в непогрішність глави клану. Закон, правові норми та критерії відносин в такій групі, незалежно від її масштабів, відступають на другий план або ігноруються. У вождізмі людина втрачає свою індивідуальність, перетворюється на безособову масу, а завданням лідерства є виховання свідомої особистості. Лідерство визначає вищий рівень відносин між лідером і послідовниками, коли кожен учасник процесу сприймається як свідома особистість, що володіє відповідним рівнем культури. Багато західних дослідників проблем лідерства розуміють його як новий крок розвитку суспільства, що потребує від учасників процесу необхідного рівня індивідуального психічного та творчого розвитку.
  • Вождь вдається до найдоступніших маніпуляцій суспільною свідомістю, яка сприймає все нове як чуже, а чуже, як вороже. Ірраціональним стає прагнення оточення наділяти вождя незвичайними здібностями, надзвичайною мудрістю і прозорливістю, можливістю думати та приймати рішення за інших. І найнебезпечнішою рисою вождя, з морального погляду, є прагнення стати єдиним критерієм у вирішенні питань добра і зла, бажання стати безумовним суддею чужих учинків чи помислів. На відміну від вождізму,лідерство передбачає тіснішу взаємодію лідера та його учнів, тобто всі учасники комунікаційного процесу мають змогу взаємодіяти між собою. Воно реалізується передусім, як діалог, можливість не тільки проповідувати певну ідею вибраному колу прихильників, але й залучати їх до осмислення сутності цієї ідеї, вироблення спільного групового досвіду та найоптимальнішої стратегії діяльності.
  • Вождь не має учнів, а лише послідовників, які віддалені від постаті вождя і його найближчого оточення, тому тісна комунікаційна взаємодія практично неможлива. Комунікаційний процес між вождем та послідовниками здійснюється опосередковано, тобто створюється такий образ вождя, який найбільш бажаний у даний момент часу. У сфері політичних відносин поняттям «лідерство» часто називають той тип відносин, що найбільш властивий для вождізму; така підміна понять призводить до хибного розуміння мети і стратегії суспільного розвитку і, як наслідок, стає причиною дестабілізації в суспільстві.

Отже, підкреслюємо, що поняття «лідер» і «вождь» відмінні як за своїми змістовними характеристиками, так і за функціональною спрямованістю.

У постаті лідера, передусім, важливим є той внутрішній ідеал, до якого він прагне. Адже, ідеал «Я» слугує внутрішнім критерієм почуття власної гідності людини та основою її самооцінки. Успіх зміцнює самооцінку, а поразка її послаблює. Водночас самооцінка пов’язана з діяльністю індивіда, і у значущих ситуаціях особистість зі слабкою самооцінкою не може виконувати необхідні види діяльності. Якщо ж самооцінка стійка, то людина має хороші перспективи щодо діяльності. Вона вільніше обдумує альтернативу і здатна інтерпретувати отримувану інформацію як позитивну для себе. В ідеальному образі Я відображаються ті вимоги й очікування оточення стосовно людини, які воно засвоїло як такі, що ідентифікуються з його особистістю.  Таким чином, можна стверджувати, що індивід, з одного боку, відчуває внутрішній тиск, який вимагає від нього відповідності своєму внутрішньому ідеалу, а з іншого – зовнішній тиск, що змушує його відповідати очікуванням середовища в даний момент часу.

Постає питання, чи можливо асоціювати лідера згенієм, і чи мають означені поняття близький чи тотожний зміст? Серед численних визначень поняття «геній» (лат. genius), здійснюваних у історико-філософському контексті, найбільш поширеним залишається те, що асоціює особистість з творчим процесом. З поняттям «геній» асоціюється людина, яка «володіє творчою обдарованістю, яка проявляється оригінальною здатністю до розуміння фантазії та їх творчого формування і відображення.

Означені поняття близькі за змістом, але не ідентичні. Харизматичний лідер, зазвичай, володіє потенціалом творчої геніальності, що уможливлює його вибір найбільш оптимального  шляху для досягнення поставленої мети. Водночас, лідерство передбачає реалізацію мети тільки у взаємодії з командою учнів та послідовників, які для творчої реалізації генія зовсім не обов’язкові.  Геніальність та здатність до лідерства можливо сприймати як дві грані буття особистості – внутрішню – основану на реалізації творчого потенціалу та спробі осягнення трансцендентного, і зовнішню – зорієнтовану на усвідомлення самоцінності кожної особистості та її здатності до самореалізації.

Лідерство часто ототожнюють з героїзмом, особливо в політичному контексті ситуаційного лідерства, коли лідера сприймають як «героя моменту», що самовисувається із людського загалу задля вирішення певного завдання. Героїчне лідерство, як правило, виникає у  кризові часи, коли на фоні суспільних криз та катаклізмів усталені моральні устої різко слабшають, а традиційна влада втрачає свою колишню легітимність. Воно відрізняється вірою у  особистість лідера незалежно від його якостей, досвіду і конкретних поглядів. Длягероїчного лідерствавластива впевненість у  здатності лідера долати перешкоди і вирішувати кризи, у послідовників формується готовність делегувати йому владу у  кризовий час; виникає пряма масова підтримка на фоні відсутності конфлікту між лідерами і послідовниками. Адже люди проектують свої емоції, агресивність, страхи і надії на соціальний об’єкт у пошуках хоча б символічного вирішення своїх проблем. Індивідам потрібен лідер задля ідентифікації із ким-небудь більш могутнім, ніж вони, а лідеру потрібні послідовники для задоволення своїх особистих мотивів. Саме герої символізують ідеї та персоніфікують рухи.

Джерела осмислення значення героїзму для визначення лідерського потенціалу особистостей, які зумовлюють ґенезу суспільства, сягають ранніх античних цивілізацій. Визначаючи героїзм як своєрідний ігровий елемент культури, Й. Хейзинга стверджує, що «для підтримки й утіхи у  суворій життєвій боротьбі і як пояснення великих діянь людство завжди потребувало гіпотези про високе призначення людини, що перевершує звичайні виміри людської сили і відваги. Міфологічне мислення переносило здійснення такої величі у  сферу надлюдського. Герої були напівбогами: Геракл, Тесей. Але ще у  період розквіту Еллади термін «герой» перейшов на простих смертних людей: на полеглих за вітчизну, на тирановбивць. Однак це завжди були вже мертві люди. Культ мертвих був зерном героїчної ідеї. Поняття «герой» стояло поряд із поняттям «покійний». Лише згодом, і то тільки теоретично, воно розповсюдилося і на живих» —Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня  / Й. Хейзинга. – М.: Издательская Группа «Прогресс», «Прогресс-Академия», 1992. – С.322. Як правило, позиція героїзму свідомо культивується владою у  ім’я держави, і, оскільки героїзм означає підвищене усвідомлення особистістю свого покликання – беззастережно, до самопожертви, брати участь у здійсненні спільної справи, - то його можна назвати позицією, що буде цінною у  будь-яку епоху. У цьому разі, беззаперечно, високо цінується і той поетичний зміст, що присутній у  поняття героїзму. Він додає діючому індивідууму тієї напруги і екзальтації, з якими звершуються великі справи.

Традиція поділу лідерів на героїв та подвижників має давню історію. Зокрема, Г. Лебонподіляє лідерів на дві основні категорії, маючи за основну ознаку стійкість вольових здатностей. До однієї належать люди енергійні, із сильною волею, але такою, що з’являється у  них лише на короткий час. Вони сміливі, буйні, хоробрі; вони особливо придатні для раптових зухвалих вчинків, для того, щоб захопити маси не зважаючи на небезпеку і перетворити на героїв вчорашніх рекрутів. Але енергія цих ватажків, хоча й дуже могутня, тримається недовго і зникає разом зі збудником, що викликав її появу. Дуже часто герої, які виявили таку енергію, повернувшись до буденного життя, ставали слабкими і не здатними керувати своїми вчинками навіть за буденних умов. Тобто,для підкріплення їхніх внутрішніх вольових зусиль постійно має бути певний зовнішній збудник у вигляді критичної ситуації чи певної радикальної ідеї.

До іншої належать лідери, що зустрічаються набагато рідше, вони мають не лише сильну, але й стійку волю. Їхня наполеглива воля є такою нескінченно рідкісною і могутньою якістю, яка примушує підкорятися собі соціальну спільноту. Вони часто не усвідомлюють того, чого можна досягти за допомогою наполегливої та сильної волі, а тим часом, ніщо не може протистояти такій волі ні природа, ні боги, ні люди. До цієї категорії й належать творці великих справ та істинні засновники релігій.

Зазначимо, що героїчне лідерство рідко коли здійснюється безпосередньо під час особистого спілкування. Його можна назвати «віддаленим» лідерством, адже основним завданням героїчного лідера є натхнення якомога більшого натовпу прихильників на тимчасові радикальні вчинки, основані на бурхливих емоціях. У героя, як правило, немає учнів чи послідовників, адже він не налаштований на тривалу систематичну роботу задля утвердження своєї ідеї - для нього важливим є не раціональне осмислення, а емоційний вибух. Подвижницьке лідерство можна назвати «безпосереднім», адже діяльність лідера здійснюється через певне коло учнів та послідовників, які свідомо поділяють ідеї свого учителя та пропагують його ідей. Подвижницьке лідерство знаходить своє безпосереднє втілення у  християнстві.

Героїзм прагне до порятунку людства самотужки й водночас зовнішніми засобами; звідси виняткова оцінка героїчних діянь, у максимальному ступені втілення «програми максималізму». Потрібно щось зрушити, зробити щось понад силу, віддати при цьому найдорожче - своє життя - така заповідь героїзму. Стати героєм, а разом з тим і рятівником людства, можна героїчним діянням, що виходить далеко за межі повсякденного обов’язку. Найбільша можливість героїчних учинків, ірраціональна «піднесеність настрою», екзальтованість, сп'яніння боротьбою, що створює атмосферу деякого героїчного авантюризму, - і все це є рідна стихія героїзму.

Великі історичні події завжди відігравали значну роль в  утвердженні популярності героїчних лідерів. Адже саме тоді, коли країні й народу загрожує небезпека, з'являється можливість продемонструвати рішучі дії. Такі дії очевидні для всіх і вражають уяву натовпу, і той лідер, що вчинив їх, стає у  очах народу героєм і видатним діячем свого часу. Тим часом, інші лідери, що діють не у  таких екстремальних ситуаціях, часто не мають у  очах натовпу ніякої популярності, хоча саме вони, працюючи методично і послідовно, поступово ведуть країну та народ до поставленої мети.

З самої сутності героїзму випливає, що він передбачає пасивний об’єкт сприйняття - спасенний народ чи людство, між тим герой - завжди уявляється у  однині. Він вважає себе надлюдиною, яка займає щодо свого оточення  гордовиту позу спасителя. Якщо героїв є декілька, то між ними невідворотно виникає суперництво. зазначає, що «героїзм, як загальнопоширене світовідношення, є першопочатком не збірним, а роз’єднуючим, він створює не однодумців, а суперників» —Булгаков С. Героизм и подвижничество (Из размышлений о религиозной природе русской интеллигенции)  / С. Булгаков //Вехи: Интеллигенция в России: Сб. Ст.. 1909 – 1910. – М.; Мол. Гвардия, 1991. – С.58 .

Стати героєм, а разом із тим і спасителем людства можливо лише завдяки героїчному вчинку, такому, що виходить за межі буденного обов’язку, тому, здійснити такий вчинок, із одного боку, дуже важко, оскільки необхідно подолати інстинкти страху та волі до життя, а із іншого – легко, адже вимагається вольового зусилля лише на короткий період часу. Іноді героїзм межує із самогубством, коли виникає прагнення піти із життя внаслідок життєвої неузгодженості та безсилля нести свої життєві незгоди.

Можемо зазначити, що для того,щоб проявити себе, надзвичайні події та критичні ситуації, відсутні насправді, можуть бути створені штучно.Усуспільстві завжди зберігається певне неблагополуччя, яке може бути назване претендентом на героїчне лідерство серйозною проблемою, і використавши свої ораторські здібності, лідер оголошує, що складається серйозна або навіть критична ситуація, що наступає рішучий момент або переломний період, проектуючи обставини задля бажаного радикального вчинку. Відповідно до  побудованого іміджу, герой мудрий, добрий і справедливий до друзів, але нещадний із ворогами, він покликаний вищими силами позбавити країну і народ від нещастя.Для героя особливо важливим є конструювання зовнішніх ворогів і ефективне їх подолання у  жорстокій, часто кровопролитній боротьбі. Враховуючи те, що герої не здатні на тривалу роботу із суспільним середовищем із метою переконання його у  правильності своїх ідей, то основним критерієм конструювання ворогів стає позитивна чи негативна оцінка діяльності лідера, тобто проголошується гасло: «Хто не із нами, той – проти нас».У  даному разі важливо оцінити ту роль, яку виконують героїчні лідери у  суспільстві – деструктивну чи консолідуючу.

Героїчний максималізм цілком проектується зовні, у  досягненні зовнішньої мети. Герой виокремлює себе із натовпу і ставить себе вище за інших. Він усвідомлює власну унікальність і його чесноти постають у гіпертрофованому вигляді. Герої – сильні особистості, це такі провідники, які захоплені певною ідеєю настільки, що все навколо зникає і не має ніякого сенсу.Герої не мають сумнівів у  правильності своїх вчинків, для них мета виправдовує будь-які засоби. Власне життя не має цінності у  порівнянні із цінністю тієї ідеї, що стоїть на шляху її досягнення.

героїчне лідерство найчастіше проявляється у  політиці, де поняття моралі є лише відносним, і можливо тимчасово захопити маси своєю ідеєю задля досягнення певної цілі. У релігійній сфері героїчне лідерство знаходить свій вияв у діяльності екзальтованих сповідників віри, які, із-за своєї нестандартної поведінки можуть бути офіційною церквою або канонізовані, або проголошені єретиками. Героїчне лідерство немає підґрунтя для реалізації в сфері управління чи економічних відносин, адже у реалізації мети та у визначенні стратегії її досягнення відмінності героїзму та організаційного лідерства межують із антагонізмом. Адже особа, що хоче стати героєм, яка ставить себе у  роль провидіння, завдяки цій духовній узурпації приписує собі більшу відповідальність, ніж може витримати, і більші задачі, ніж ті, що доступні пересічній людині.

Поняття влади та способів її реалізації в контексті лідерської взаємодії на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «МЕДИЧНА ДОПОМОГА» ТА «ПОСЛУГА» У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН

2. Реферат Поняття та види органів виконавчої влади в Україні

3. Реферат Загальна харакреристика способів адресації операндів

4. Реферат ВПЛИВ СПОСОБІВ ОСНОВНОГО ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ ТА УДОБРЕННЯ НА УРОЖАЙНІСТЬ ЛЬОНУ-ДОВГУНЦЮ І ЯКІСТЬ ЛЬОНОПРОДУКЦІЇ В УМОВАХ ПЕРЕДКАРПАТТЯ

5. Реферат Податковий контроль: поняття та зміст, класифікація та поняття податкової перевірки

6. Реферат Перерізи взаємодії

7. Реферат Протоколи мережевої взаємодії

8. Реферат Міжетнічна комунікація якскладова міжетнічної взаємодії

9. Реферат Основні принципи взаємодії політики і релігії

10. Реферат Організація влади в Україні