Новости

Фінансова політика держави

Работа добавлена:






Фінансова політика держави на http://mirrorref.ru

Тема 10. Фінансова політика держави

1.  Фінансово-бюджетне регулювання.

2.  Податкове регулювання.

3.  Грошово-кредитне регулювання.

  1. Фінансово-бюджетне регулювання

В Україніфінансову систему утворюють: державний і місцеві бю- джети, або так званий консолідований бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок. Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування.

Основною ланкою фінансової системи є державні фінанси, які складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів.

Фінансова політика є частиною економічної політики держави, уряду, курс, що виявляється у використанні державних фінансових ресурсів, регулюванні доходів і витрат, формуванні та використанні державного бюджету, у податковому регулюванні, в управлінніі грошовим обігом і впливі на курс національної валюти.

Фінансова політика може бути двох типів:

1)дискреційна політика, що проводиться безпосередньо державою, і включає такі основні засоби, як держконтракт, держзамовлення, державні інвестиції, соціальні трансферти, зміни у податковому регулюванні, фінансування державних програм;

2)недискреційна політика, яка здійснюється за допомогою податків, соц. виплат, схильності до споживання, ефекту надійності компаній.

Основними напрямками діяльності держави у сфері реалізації фінансової політики є:

регулювання економіки за допомогою доходів і витрат (фіскальна політика);

регулювання бюджетних процесів, назване бюджетною політикою.

Основним завданням фінансової політики є досягнення макроекономічної рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

В Українібюджетна системаскладається з Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів. Організація та принципи побудови бюджетної системи, а також взаємозв'язок між її окремими ланками характеризуються поняттям«бюджетний устрій».

У загальному розуміннібюджет— це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій певної організації.

Державний бюджет — це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. Взаємозв'язки бюджету з іншими ланками фінансової системи регулюються чинним законодавством.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи, єзведеним бюджетом України.

Консолідований державний бюджет Українибюджет центрального уряду та бюджети місцевих органів влади.

Доходи бюджетівутворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів (далі податків), а також надходжень з інших джерел, визначених законодавством.

ДоходиДержавного бюджету України формуються за рахунок:

податкових надходжень(частини НДС, частини акцизного збору, податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) та підпорядкування, податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності);

неподаткових надходженьі доходів від операцій з капіталом, щоперебуває в загальнодержавній власності(частини доходів від при- ватизації та реалізації державного майна; орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над витратами Національного банку України; повернених державі позик, процентів за наданими державою позиками та кредитами; дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності);

доходів державних цільових фондів(Пенсійного фонду України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державного фонду сприяння зайнятості населення та ін.);

інших доходів,установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету.

Державні видатки,включаючи чисте кредитування, — це витрати, пов'язані з виконанням державою своїх функцій.Витрати— це платежі, що не підлягають поверненню, не створюють і не погашають фінансових вимог. Вони складаються в основному із закупівель товарів, послуг, оплати праці державних службовців, соціальних виплат і обслуговування державного боргу. Дочистого кредитуваннявідносять надання позик і придбання акцій за винятком сум погашених кредитів і доходів від продажу акцій.

Поточні видатки— це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств (установ, організацій, органів), яка існує на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів.

Видатки розвитку— це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень; фінансування структурної перебудови економіки; субвенції та інші витрати, пов'язані з розширеним відтворенням.

Перевантаження доходів над видатками становитьнадлишок (профіцит) бюджету.Надлишок бюджету може використовувати уряд за непередбачених обставин для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року.

Перевищення видатками доходів становитьдефіцит бюджету.Граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою під час його затвердження. У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету на розвиток.

Існує багато способів подолання бюджетного дефіциту, всі вони пов'язані з удосконаленням податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, цінової, зовнішньоекономічної політики, демонополізацією економіки, зміцненням податкової дисципліни.

Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів.

Покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися у декілька способів.

1. Спосіб додаткової емісії грошей.

2. Спосіб продажу державних цінних паперів.

3) Спосіб державних позик.

Бюджетний процесце регламентований законодавством порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за виконанням.Етапами бюджетного процесу в Україні є:

складання проекту бюджету;

розгляд бюджету;

затвердження бюджету;

виконання бюджету;

складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

2. Податкове регулювання

Податок— це обов'язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.

Основними функціями податків є:

Фіскальна– фінансування державних витрат;

Соціальна –підтримання соціальної рівноваги через зменшення надто великої розбіжності в реальних доходах окремих соціальних груп населення;

Регулююча – за допомогою податків здійснюється регулювання економічної кон'юнктури, секторної, галузевої та ре- гіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовні- шньоекономічних зв'язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об'єктів;

Податкова система має ґрунтуватися на таких принципах:

1. Принцип обов'язковості сплати податків

2.Принцип рівності суб'єктів оподаткування та недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації

3. Принцип соціальної справедливості

4. Принцип стабільності

5.Принцип наукової обґрунтованості

6. Принцип рівномірності сплати податків

7.Принцип компетенції

8. Принцип єдиного підходу

9. Принцип доступності

Податкова система України характеризуєтьсянизкою особливостей,. До них відносяться:

існування двох підсистем оподатковування стандартноїта спрощеної, що порушує цілісність податкової системи;

значна нерівномірність розподілу податкового тягаря внаслідок масштабного ухиляння від сплати податків  і наявності податкових пільг;

високий рівень податкової заборгованості;

неповна відповідність податкової системи України основним принципам оподатковування справедливості, ефективності, стабільності, адміністративної простоти й економічності.

Система оподаткування— це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов'язки, об'єкти оподаткування, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків.

Платник податку— юридична або фізична особа, на яку покладається зобов'язання сплачувати податки.

Об'єкт оподаткування— кількісно виміряний економічний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, майно, дохід).

Податкова база— частка об'єкта оподаткування, на яку нараховується податок (як правило, менша за об'єкт оподаткування).

Ставка податку (норма оподаткування)— частка податкової бази, що вилучається у вигляді податків і вимірюється у %.

Система податкових органівскладається із законодавчо визначених органів Державної податкової служби, до якої входятьГоловна державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, у містах (крім Києва та Севастополя), у районах у містах, міжрайонні державні податкові інспекції, а також податкова міліція України.

До загальнодержавних податків і зборів належать: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, НДС, акцизний збір, плата за землю, плата за використання лісових ресурсів, плата за спеціальне користування водними ресурсами, плата за користування надрами, збір за забруднення навколишнього природного середовища, гербовий збір та ін.

Податкові пільги— це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку, і стосуються об'єкта, ставки або інших скла- дових оподаткування. Податкові пільги є альтернативою субсидій, дотацій та інших окремих інструментів пільгового кредитування.

Основними видами податкових пільг є:

звільнення від податку— це законодавче визначення конкретних фізичних і юридичних осіб, звільнених від сплати певних видів податків;

вилучення— це виключення з оподатковуваного доходу, тобто ситуація, коли окремі види доходів не враховуються для визначення об'єкта оподаткування;

знижки— це форма податкових пільг, пов'язана з витратами платника

податковий кредит— це вид пільги, об'єктом якої є обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника.

3. Грошово-кредитне регулювання

Елементами грошової системи є:нац ден ед; си-ма эмиссии денег; масштаб цен (вагова  кількість грошового металу, прийнята в країні в якості грошової одиниці та її складових частин); формы денег; валютный паритет (соотнош-е нац валюты с др валютами); институты ден си-мы.

Грошово-кредитна політика— комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

Державна економічна політика, зорієнтована переважно на використання грошово-кредитних засобів, називаєтьсямонетаристською.

Відповідно до ситуації на ринку тактика монетарної політики може змінюватися. Реакцією держави на економічну кон'юнктуру є:

1) політика «дорогих грошей», яка полягає у  зменшенні грошової пропозиції за умов інфляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати су купний попит;

2) політика «дешевих грошей», яка характеризується збільшенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

Суб'єктом грошово-кредитної політики єдержава в особі це- нтрального банку й відповідних урядових структур — Міністерства фінансів, скарбниці, органів нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установ зі страхування депозитів та ін.

Кредитна система — сукупність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, які діють на ринку позикових капіталів і що здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу.

Складовими кредитної системи є сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування та система кредитно-фінансових інститутів.

До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:  центральні банки; комерційні банки; спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Центральнібанки, що здійснюють випуск банкнот і що є центрами кредитної системи. Доосновних функцій ЦБ відносяться наступні:

1) емісійна функція,

2) функція акумулювання і зберігання касових резервів для комерційних банків,

3) функція кредитування комерційних банків

4) надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів,

Комерційні банки - приватні й державні банки, що здійснюють універсальні операції з кредитування промислових, торгових та інших підприємств, головним чином, за рахунок тих грошових капіталів, які вони отримують у вигляді внесків.  Виділяють декілька їх функцій:

акумулювання безстрокових депозитів або ведення поточних рахунків, і оплата чеків, виписаних на ці банки;

надання кредитів підприємцям.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути включають банківські й небанківські організації, що спеціалізуються на певних видах кредитування. До них відносять:

1) інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю, тобто провідні операції з випуску й розміщення на фондовому ринку цінних паперів, отримуючи від цього прибуток;

2) Страхові компаніїпродаж страхових полісів;

3) пенсійні фонди.

4) інвестиційні компанії, що розміщують серед дрібних держателів свої зобов'язання (акції) і використовують вилучені кошти для купівлі цінних паперів народного господарства.

Банківська система України є дворівневою і складається з НБУ та інших банків, у тому числі державних та КБ.

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління. НБУ є економічно самостійним органом, який здійснює витрати за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в деяких випадках — також і за рахунок Державного бюджету.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади та інших банків, а органи державної влади і банки не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Основною функцією НБУ єзабезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконуючи свою основну функцію, сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також — цінової стабільності.

Вищим органом управління НБУ єРада Національного банку України.Керівним органом НБУє Правління Національного банку України.Очолює Правління НБУГолова Національного банку України.

СтруктураНБУбудується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.

НБУ є підзвітним Президенту та Верховній Раді в межах їхніх конституційних повноважень.

Для реалізації цілей грошово-кредитної політики розрізняють дві групи інструментів: 1.До засобів прямого впливу можна віднести:  механізм готівкової емісії;  встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, вартості кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту.2.опосередкованого регулювання:

визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ (далі банків);

процентну політику;

рефінансування комерційних банків;

управління золотовалютними резервами;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

регулювання імпорту та експорту капіталу.

Норми обов'язкових резервів — інструмент, за допомогою якого центральний банк має можливість впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків та рівень грошової мультиплікації.

Ставки рефінансування— це виражена в % плата за кредити, що на даються комерційним банкам, яка встановлюється НБУ з метою впливу на грошовий обіг та кредитування.

Облікова процентна ставкавиконує опосередковану функцію, визначаючи вартість отриманих комерційним банком надлишкових резервів (кредитів центрального банку).

Ломбардна процентна ставка— %, що стягується з КБ за надання їм кредитів під заставу цінних паперів.

Операціями НБУ на відкритому ринку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань НБУ (депозитних сертифікатів), а також визнаних Правлінням НБУ комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Основнимоб'єктом валютного регулювання є відповідна корекція курсу національної грошової одиниці.Субъект – КМУ и НБУ.

КМУ визначає ліміт зовнішнього державного боргу, бере участь у розробці платіжного балансу, забезпечує формування і є розпорядником Державного валютного фонду.

Девальвація — це дії відповідних державних органів, що мають на меті зниження обмінних курсів валюти власної країни.

Ревальваціяпов'язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти.

Сутністьдисконтної валютної політикиполягає у зниженні або підвищенні Національним банком % ставок за кредит з метою регулювання попиту на позичковий капітал.

НБУ здійснюєдевізну валютну політикуна основі регулювання курсу гривні до іноземних валют через купівлю та продаж іноземної валюти на фінансових ринках (валютну інтервенцію).

Механізм валютної інтервенціїє санкціонованою МВФ нормою міждержавних валютних відносин, яка широко використовується у світовій практиці. Вона пов'язана з операціями купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави. Такі операції впливають на зміну попиту і пропозиції на валютному ринку певної грошової одиниці.

Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок використаннязолотовалютних резервів НБУ(банківського золота, спеціальних прав запозичення, резервної позиції в МВФ, іноземної валюти або коштів на рахунках за кордоном, цінних паперів, що оплачуються в іноземній валюті).

Валютні обмеження - система правил, які регламентують права фізичних та юридичних осіб стосовно обміну валюти, а також здійснення інших валютних операцій.

ТЕМА 11. Науково-технічна та інноваційна політика

1. Роль науково-технічної та інноваційної політики у забезпеченні конкурентоспроможності країни.

2. Пріоритетні напрями інноваційної політики в Україні та джерела їх фінансування.

3. Досвід західноєвропейських країн стимулювання інновацій.

1. Роль науково-технічної та інноваційної політики у забезпеченні конкурентоспроможності країни

Під єдиною науково-технічною політикою держави мається на увазі система цілеспрямованих заходів, які забезпечують комплексний розвиток науки та техніки, впровадження їх результатів у народне господарство.

Під«інноваціями»,або інноваційною діяльністю, розуміють створення і впровадження фірмами нових продуктів і виробничих процесів.

2. Пріоритетні напрями інноваційної політики в Україні

та джерела їх фінансування

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних  та правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримки підприємництва у науково-виробничій сфері;

вживання заходів для підтримки міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової та митної політики у сфері інноваційної діяльності;

сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Об’єктами інноваційної діяльності є:

інноваційні програми і проекти;

нові знання та інтелектуальні продукти;

виробниче обладнання та процеси;

інфраструктура виробництва і підприємництва;

організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного та іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва та соціальної сфери;

сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

товарна продукція;

механізми формування споживного ринку і збуту товарної продукції.

Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання  осіб, які здійснюють в Україні інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Стратегічні напрями – розраховані на тривалу перспективу (не менше десяти років) і спрямовані на забезпечення соціально-економічного зростання держави.

Середньострокові пріоритети - розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох, п’яти років напрями інноваційного оновлення промислового, с/х та сфери послуг.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

визначення й підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

формування і реалізації державних, галузевих, регіональних та місцевих інноваційних програм;

створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

фінансової підтримки виконаних інноваційних проектів;

встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної інфраструктури.

3. Досвід західноєвропейських країн стимулювання інновацій

Основними напрямкаминепрямого сприяння розвитку інноваційної діяльності в країнах ЄС є: захист інтелектуальної власності, підвищення ефективності патентної системи, зокрема авторських прав в інформаційних мережах і поширення патентної охорони в біотехнології; нормативна база і спрощення адміністративних вимог; розвиток освіти і професійного навчання, заходи щодо поширення мобільності наукових кадрів і використання інформаційних технологій; орієнтація програм наукових досліджень на інновації.

Технологічний парк – це юридична особа або об’єднання на підставі договору про спільну діяльність юридичних осіб (учасників), головною метою яких є діяльність щодо виконання інвестиційних проектів, виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та конкурентоспроможної на світових ринках продукції.

Учасники технологічного парку – це об’єднання юридичних осіб – суб’єктів наукової, науково-технічної діяльності та підприємницької діяльності, що уклали в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, договори про спільну діяльність щодо виконання інвестиційних та інноваційних проектів.

Інноваційний проект технологічного парку – комплект документів, який включає опис взаємопов’язаних заходів технологічного парку, його учасників, дочірніх і спільних підприємств, співвиконавців та виробників продукції щодо проведення наукових досліджень.

Тема 12. Державне регулювання цін та інфляції

1. Необхідність та методи державного регулювання цін.

2. Антиінфляційна політика.

1. Необхідність та методи цінового регулювання

Ціна – це грошове вираження вартості одиниці товару.

Метою цінового регулювання є:недопущення інфляції; сприяння нормальній конкуренції; підтримка прожиткового мінімуму.

В Україні створена спеціальна система органів ціноутворення, до якої входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, до другої – Управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін (рис. 1)

Рис. 1. Методи цінового регулювання

Спостереженням за цінами займається Центральне статистичне управління.

Посилення державного регулювання цін зумовлюється:

  1. кризовим станом економіки;
  2. дефіцитом продукції;
  3. високими темпами інфляції;
  4. необхідністю прискорення структурної перебудови.

Державне регулювання цін – це засіб досягнення певних цілей у державній економічній політиці. Можна виділити кілька таких цілей:

запобігання руйнівному впливу цін на економіку.

стримування інфляції за допомогою політики доходів.

забезпечення доступу до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів.;

захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції.

стримування монополізму і забезпечення конкурентного середовища на ринку..

Під дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки.

Контроль за цінами здійснюють Державна інспекція з контролю за цінами Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України і підпорядковані їй державні   інспекції   Автономної  Республіки Крим,  обласних,  Київської та Севастопольської міських  державних адміністрацій.

Право контролю за додержанням дисципліни цін і тарифів мають такі установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби,Комітетіззахисту прав споживачів. Їх права значно вужчі, ніж інспекцій.Законодавством передбачається адміністративна такримінальна відповідальність за порушення законодавства про ціноутворення.

2. Антиінфляційна політика

Інфляція виникає внаслідок переважання випуску грошей над виробництвом товарів і має серйозні соціально-економічні наслідки.

Інфляційні процеси можуть виникати під впливом таких чинників:

грошових – емісія паперових грошей, швидкості їх обертання, стану фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют;

виробничих (негрошових) – монополізації виробництва, браку конкуренції, структурних перекосів у матеріальному виробництві та ціновій політиці, витратного характеру економіки.

Антиінфляційна політика – комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією.

У міжнародній практиці застосовуються такі класичні напрямки антиінфляційної політики:дефляційна політика (регулювання попиту);політика доходів (регулювання витрат).

Сутність дефляційної політики полягає у тиску на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як щодо товарів, так і щодо грошей.З цією метою використовуються такі важелі впливу на грошову масу:

  • процентна ставка;
  • норма обовязкових резервів;
  • операції на відкритому ринку.

Іншим напрямком антиінфляційної політики єполітика доходів, сутність якої полягає в прямому обмеженні зростання цін та доходів, передусім заробітної плати.

Адаптаційна політика спрямована не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї, а також на припинення інфляційних очікувань.

13. Суспільний сектор економіки як обєкт державного регулювання

1. Державне підприємництво й управління державною власністю.

2. Державне управління процесами приватизації.

Підприємництво – самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг.Суб’єктами можуть бути, крім фізичних, також і юридичні особи всіх форм власності, держава.

У системі управління державною власністю треба розрізняти:

управління державною власністю, управління зміною форм і відносин власності.

Роздержавлення – прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб’єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах..

У процесі приватизації застосовують такі способи:

  • викуп об’єктів малої приватизації товариствами покупців, створених їх  працівниками;
  • викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації;
  • викуп державного майна, зданого в оренду;
  • викуп державного майна,  зданого в оренду з викупом;
  • продаж на аукціоні, продаж за некомерційним конкурсом;
  • продаж акцій відкритих акціонерних товариств;
  • продаж з відстрочкою платежу.

Викуп об’єктів малої приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками..

Продаж на аукціоні – спосіб приватизації, коли власником об’єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.

Продаж за некомерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта або за однакових умов – найвищу ціну.

Продаж за комерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який за фінансових початкових умов запропонував найвищу ціну.

Продаж за конкурсом з відстроченням платежу – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який на конкурсних засадах отримав право оплати за придбаний об’єкт з відстроченням платежу на три роки за умови попереднього внесення 30%  від його вартості.

Викуп державного майна, зданого в оренду з викупом, –  спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає орендар відповідно до договору оренди.

Продаж акцій відкритих акціонерних товариств – спосіб приватизації, за яким власниками акцій перетворених у відкриті акціонерні товариства державних підприємств на конкурсних засадах стають покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації акцій на пільгових умовах.

Цінні паперицегрошові документи, що засвідчують право володіння часткою капіталу, визначають взаємовідносини між організацією, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових або інших прав на ці документи іншим особам. Головними видами цінних паперів є облігації та акції.Облігації це цінні папери, які підтверджують внесення їхнім власником грошових коштів і зобов’язання емітента (акціонерного товариства) покрити їх номінальну вартість у передбачений термін з оплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами.Акції – це цінні папери без фіксованого терміну обігу, які свідчать про внесення певного паю до статутного фонду, визначають можливість управління ними, дають право на отримання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також участь у розділі майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Акції, які випускають в обіг, бувають різного виду і різної категорії (привілейовані, прості, іменні, закриті, акумулюючі та інші).

Фінансова політика держави на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Фінансова безпека держави. Фінансова криза та її вплив на безпеку держави. Сучасна фінансова криза вУкраїні та шляхи її локалізації

2. Реферат Фіскальна політика держави (Бюджетно-податкова політика)

3. Реферат Фінансова безпека держави

4. Реферат Бюджетно-податкова політика держави та її роль у фінансових відносинах макрорівня

5. Реферат Соціальна політика радянської держави та її реалізація в Донбасі в період НЕПу (1921 - 1928 рр.)

6. Реферат Фінансова безпека України

7. Реферат Фінансова санація підприємства

8. Реферат Фінансова криза на підприємстві шпаргалка

9. Реферат Фінансова діяльність страхової організації

10. Реферат Фінансова система Європейського Союзу