Новости

Конституційний та інший правовий захист честі і гідності громадян і організацій

Работа добавлена:






Конституційний та інший правовий захист честі і гідності громадян і організацій на http://mirrorref.ru

План

Вступ

1. Поняття особистих правових відносин, незв"язаних з майновими.

2. Поняття та цивільно-правовий захист честі і гідності громадян і організацій.

3. Конституційний та інший правовий захист честі і гідності громадян і організацій.

Висновки.

Вступ.

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є домінуючою. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком демократичної держави. Так, преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення, за яким визнання гідності, властивої всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини “випливають із властивої людській особі гідності”.

Дані положення отримали своє відображення й у Конституції України, згідно з котрою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головним обов’язком держави (ст. 3).

Взаємодія галузей сучасного права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.

Становлення України як правової, демократичної, соціальноорієнтованої держави, створення громадянського суспільства неможливе без реформування всіх галузей права. Однак успішна реалізація зазначених перетворень можлива лише за умови адекватних зусиль людини і соціуму.

У сучасних умовах державотворення в Україні захист прав людини все більше стає однією з домінант суспільного прогресу, основою якого є загальнолюдський аспект, загальнолюдські цінності. Дійсний прогрес, стратегічна мета якого є кардинальне оновлення та розвиток українського суспільства, його економічних, політичних, ідеологічних, правових і моральних підвалин, неможливий без належного забезпечення прав і свобод людини, в тому числі права на честь і гідність.

Слід зазначити, що жодна  демократична, правова держава не може не бачити при прийнятті тих чи інших рішень проблеми захисту прав людини. Крім того, захист прав людини і громадянина тісно пов’язаний з необхідністю всебічного утвердження віри в гідність людини. Їх забезпечення – необхідний атрибут кожної держави. У структурі соціальних зв’язків право людини знаходяться в центрі системи існуючих у суспільстві правовідносин. Право на волю, честь та гідність є найважливішою соціально-правовою цінністю і необхідністю для їх захисту.

Держава вимагає від кожного члена суспільства неухильно додержуватися Конституції України та законів України, “...не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей” (ст.68), а також проголошує своїм головним обов’язком “утвердження і забезпечення прав і свобод людини...” ( ч. 2 ст. 3). Крім того, “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод” (ч. 3 ст. 22). Проте, існуюче законодавство та рівень контролю за його дотриманням не створюють всієї повноти умов для захисту таких невідємних людських прав як честь та гідність. Цією обставиною, на нашу думку, і зумовлюється необхідність розробки детальніших кримінально-правових, цивільних і адміністративних норм, що покращать захист цих прав.

Відповідне “середовище існування” для людини може створити лише дійсно правова держава і демократична політична система, оскільки правова держава і права особи нероздільні одне від одного. Правова держава – гарантія реальності прав людини в плані їх захисту від порушень, а права людини – гуманістичний, людський вимір правової державності.

У сучасний період розвитку українського суспільства виникла необхідність у формуванні правового механізму, який би забезпечував ефективне регулювання існуючих у ньому відносин відповідно до вимог соціального прогресу, основою якого є гармонійний розвиток особи із системою її суб’єктивних прав та інтересів.

Відповідно до ст. 3 Конституції України вперше в історії розвитку нашої держави гідність і честь людини, як і її життя, здоров’я, недоторканність і безпека, визнано найвищими соціальними цінностями. У новому Цивільному кодексі України права на ці цінності особи визначаються як такі, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Крім того, на розвиток положень ст. 28 Конституції України про повагу до гідності кожного в статті 297 ЦК України також закріплюється право на повагу до гідності та честі. Усе це разом, а також ряд інших положень з позначеної проблематики викликають необхідність розроблення механізму забезпечення й реалізації цих прав, а отже, нового наукового осмислення.

Аналіз досліджень проблеми гідності та честі свідчить про те, що й самі ці цінності та права на них переважно розглядалися в аспекті охоронної (неґативної) функції права. На сьогодні такий стан уже не в змозі повною мірою відбити їх правовий статус як особистих немайнових прав, котрі забезпечують соціальне буття фізичної особи, а також сприяти досягненню конституційних вимог про повагу до особи. Така правова характеристика передбачає, по-перше, здійснення та реальне забезпечення гідності та честі фізичної особи в умовах насамперед нормальної життєдіяльності їх носіїв, а не тільки при порушенні цих цінностей. По-друге, для надання суспільним відносинам стабільності, порядку, а отже, для виконання їх основного призначення необхідні нові прийоми та засоби правового впливу. Ці фактори зумовлюють актуальність і значущість розгляданої проблематики та необхідність її комплексного дослідження.Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.

1. Поняття особистих немайнових відносин не зв"язаних з майновими.

Цивільне законодавство відповідно до ст. 1 Цивільного Кодексу України (дальше ЦК України) регулює майнові і зв"язані з ними особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини у випадках спеціально передбачених законодавством. Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом лише у винятковому випадку. Сьогодні духовні якості індивідів набувають вирішального значення, підвищується цінність духовної основи.

Особистим немайновим відносинам, незалежно  від їхнього зв"язку з майновими, притаманні такі ознаки:

а) утворення у духовній сфері життя суспільства і не мають майнового економічного змісту. У них відсутній безпосередній зв"язок з майновими відносинами, тобто вони не мають фактичного чи правового зв"язку;

б)  мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об"єктів немайнових благ (честі, гідності, імені, ділової репутації, особистої недоторканості та інше), які неможливо відокремлити від коннкретної особи;

в) мають абсолютний характер.

Відповідно до ознак цих відносин іх можна визначити як безпосередньо не зв"язані з майновими відносинами, що виникають з приводу невіддільних від конкретної особи немайнових благ, з яких здійснюється індивідуалізація особистості.

Особисті немайнові відносини реглюються різними підрозділами цивільного права. Відносини зв"язані з майновими регулються авторським, патентним та іншими правовими інститутами.

У процесі цивільно-правового регулювання особистості немайнові відносини набувають правової форми. Правові зв"язки складаються між суб"єктами з приводу духовних благ, що належать особистості.

Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб"єктивні особисті права на ім"я, честь, гідність, ділову репутацію, таємницю особистого життя, інші особисті права. Цим правом зумовлена обов"язкова відповідальність інших осіб поважати (не порушувати) ці  права.

Особисте немайнове право - це суб"єктивне право, яке надає управомочній особі юридично забезпечену можливість вимагати від оточуючих утримуватися від будь-яких дій, що заважають вірно оцінювати її індивідуальні особливості.

Чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулють особисті немайнові відносини, не пов"язані з майновими. В ньому ще немає єдиної системи особистих немайнових прав, хоч у доктрині цивільного права є багато підходів до їхньої класифікації.

Невіддільність особистих благ від їх носія, створення положення, при якому розпорядчі угоди з приводу особистих прав неможливі. До того часу, поки особисті права не порушені правовий характер відносин, пов"язаних з їх здійсненням, не виявляється. Цим і пояснюється, що говорять про охорону особистих немайнових прав, правове регулювання особистих немайнових відносин. Захист особистих прав повинен полягати у наданні потерпілому права вимагати: визнання за ним особистого права, якщо останнє порушене; припинення дій, що порушують закон; вчинення дій, спрямованих на усуснення наслідків порушення, що забезпечує поновлення порушеного права.

2. Поняття та цивільно-правовий захист честі і гідності, ділової репутації громадян і організацій.

Честь і гідність - важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особистості (громадянина або організації). Вони визначають добре ім"я людини та позитивну репутацію організації. Право на честь і гідність громадянина є конституційним. У межах охорони правовідносин здійснюється правове регулювання відповідно до ст. 7 ЦК України, яка так і називається "Захист честі і гідності та ділової репутації".

Законодавство не роз"яснює термінів "честь" і "гідність". Честь у науці цивільного права визначається, як певна соціальна оцінка особистості, що формується у процесі суспільного життя, діяльності і спілкування людей та організацій з таких об"єктивних показників, як вчинки, погляди та інші явища  суспільного життя. Умовно можна визначити, що честь - це морально-політична поведінка особи в даному суспільстві.

Гідність - це певна самооцінка особистості своїх ділових,  моральних  та інших соціальних якостей, оскільки вона гарантується на її соціальній оцінці, то і честь, і гідність розглядаються у зв"язку між собою. Якщо людина адекватно оцінює свою поведінку, то вона є завжди гідною людиною.

Ділова репутація - це певний імідж особи.

Змістом права громадян і організацій на честь і гідність є їхня юридично забезпечена можливість вимагати від оточуючих осіб утримання від будь-яких дій, які порочать їх честь і гідність. В цьому випадку посягання заключається в розповсюдженні відомостей, які принижують честь, гідність, ділову репутацію громадянина або організації в громадській думці чи думці  окремих громадян з точки зору додержання законів,  загально визнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Цивільне право здатне регулювати особисті немайнові відносини до моменту їхнього порушення. Вказані відносини формються і розвиваються у нормальному (непорушному) стані, коли поведінка інших суб"єктів відповідає вимогам закону. Громадяни та організації повинні наділятися не просто правом на захист честі і гідності, а правом на честь і гідність. Це пояснюється тим, що неможливо встановити санкцію, якщо не визначено права і обов"язки, які ця санкція охороняє чи забезпечує дотримання. Регулювання будь-яких суспільних відносин означає і їх правову охорону. Право на захист - це лише одна з правомочностей суб"єктивного цивільного права.

Закон надає потерпілому можливість захищати свою честь і гідність шляхом пред"явлення цивільного позову. Це буде позов про визнання й заборону. В цьому випадку позивач просить про поширених відомостей такими, що не відповідають дійсності та про заборону дальшого поширення цих відомостей, а також про те, щоб зобов"язати порушника виконати певні дії для спростування відомостей, що порочать честь і гідність.

Такий позов може бути пред"явлений у суді в тих випадках, коли немає підстав для притягання порушника до кримінальної відповідальності (вигадки порушуються ненавмисно). Але і в тих випадках, коли  є склад злочину і (наклепник) порушник притягнений до кримінальної відповідальності, потерпілий може пред"явити цивільний позов у кримінальній справі й вимагати його реабілітації.

Захист трудової честі гарантується нормами трудового права, зокрема шляхом скасування незаконного формування звільнення чи незаконних дисциплінарних стягнень та інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або неправильно, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам, якщо той, хто порушив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

При розгляді цивільної справи, порушеної у порядку ст. 7 ЦК України повинно бути з"ясовані поширені відомості, про спростування яких подано позов, що ганблять честь, гідність або ділову репутацію громадянина або організації, а також встановлено чи відповідпють вони дійсності.

Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також у іншій формі невизначеному колу осіб або хоча б одній людині. Форма поширення відомостей може бути будь-яка, закон її не регламентує. Суттєвим є лише факт поширення вказаних відомостей.

Поширення відомостей є також вивішування (демонстрація) у громадських місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою гноблять честь, гідність або ділову  репутацію громадянина чи організації.

Але повідомлення таикх відомостей лише особі, якої вони стосуються, не вважається їх поширенням. Остання має право ставити питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності за образу та наклеп, якщо для цього є підстави або подати заяву до товариського суду. Вимоги про спростування названих відомостей можуть бути заявлені у суді незалежно від того, коли їх було поширено, оскільки їх не стосується позовна давність, за винятком позовів до органів масової інформації.

До відомостей, що ганблять особу, слід розуміти і  відносити ті з них, які принижують честь, гідність та ділову репутацію громадянина чи організації в громадській думці або думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загально-визнаних правил співжиття та принципів людської моралі (наприклад: відомості щодо негідної поведінки в побуті). Відомості, що містять критику існуючих недоліків у роботі, поведінці в колективі, побуті, не вважаються такими, що порочать честь і гідність.

Відомості, які порочать честь і гідність, повинні мати такі ознаки:

а) містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних обставин її життя;

б) містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки;

в) стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації (професійна діяльність, інтимна сфера та інше).

В порядку нагляду, передбаченому ст. 7 ЦК України, не можуть розглядатися позови про спростування відомостей, які містяться у вироках та інших судових рішеннях, постановах слідчих та інших відповідних органів для оскарження яких законом встановлено інший порядок.

Відповідно до ст. 42 Закону "Про радіо і телебачення" від 21.12.1993 року особа, в якої беруть інтерв"ю або особа, яка надала інформацію для телерадіоорганізації, має право вимагати у письмовій формі перегляду чи прослуховування готового матеріалу з передачі. А також ст. 43 цього ж Закону передбачає, що телерадіоорганізація зобов"язана надавати громпдянам чи організаціям (їх представникам), інтересам яких заподіяно шкоди розповсюдженою інформацією, можливість відповіді, спростуванні чи власного тлумачення обстаивн справи. В разі розповсюдження і радіопередачі даних, які принижують честь і гідність громадян або не відповідають дійсності, вони повинні бути на прохання зацікавлених осіб в місячний строк спростовані телерадіоорганізацією, яка розповсюдила ці відомості. Зміст і час спростування визначається за угодою зацікавлених осіб.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 цивільно-процесуального кодексу кожен має право вимагати в судовому порядку спростування недостовірної інформації, що порочить честь і гідність членів його сім"ї, це положення закріплено також в ч. 4 ст. 32 Конституції України.

Відповідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 цивільно-процесуального кодексу України позов спростування відомостей, що ганблять честь і гідність, може бути пред"явлено особою, про яку поширені такі відомості, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи посередньо їх порочать. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку також  у разі поширення таких відомостей щодо члена її родини або іншого родича, який помер.

Позов про спростування відомостей, які порочать честь і гідність неповнолітноьї особи або особи, визнаної недіздатною, може бути пред"явлено законним представником, який не є членом їх сім"ї (батьками, усиновителями, опікунами, піклувальниками), а також прокурором у порядку ст. 118 ЦПК України.

У випадку поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості.

Правомочними суб"єктами даних правовідносин, а у багатьох випадках і позивачами у суді у справі по захисту честі і гідності виступає громадянин або організація - юридична особа, відносно яких були поширені неправдиві відомості, які порочать їх честь і гідність. Якщо ці відомісті поширені щодо неповнолітнього або осіб, визнаних судом недієздатними, позов про захист їхньої честі і гідності мають право вчинити батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники або прокурор.

На практиці трапляються випадки, коли громадяни домагаються у суді спростування відомостей, поширених не щодо нього, а щодо члена його родини. Якщо ці відомості торкаються його інтересів, то кожна заінтересована особа має праов звертатися до суду за захистом.

Заінтересована особа має право на судовий захист честі і гідності й у разі, коли відомості, які поширені порочать померлого члена сім"ї чи іншого родича. У цьому випадку так само предметом захисту є інтерес близьких до померлого осіб, якими можуть бути не тільки родичі, а й заінтересовані особи (спадкоємці, співавтори) або прокурор.

Зобов"язаними суб"єктами (або відповідачами даних правовідносин) може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що ганблять позивача.

Якщо такі відомості поширені у пресі, або іншими засобами масової інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягуються автор та відповідний орган масової інформації (редакція, агенство, інший орган, що здійснив випуск інформації), і має право відповідно до ч. 2 ст. 7 ЦК України, покласти на них обов"язки спрстувати відомості, визнані такими, що не відповідають дійсності і порочать позивача.

Якщо автор використав у публікації відомості, одержані з офіційного джерела, до участі у справі, як відповідача має бути притягнуто організацію або посадову особу, які надали оспорювані позивачем відомості.

Якщо відомості опубліковано під умовним ім"ям або без позначення імені, то відповідачем у справі буде відповідний орган масової інформації, як було сказано вище. Якщо автор дасть згоду на розкриття свого імені, він притягується до участі у справі, співвідповідач.

При опублікуванні вказаних відомостей у стінній або багатотиражній газеті відповідачами у справі стають автори матеріалу і організація, що користується правом юридичної особи, органом якої є стінна або багатотиражна газета і здійснила випуск масової інформації.

У позовах про спростування відомостей, викладених у характеристиках, довідках та інших документах, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи і організації, від котрих видано документ.

Правдивість поширених відомостей доводить відповідач. Позивач повинен довести лише сам факт поширення про нього неправдивих відомостей особою, проти якої пред"явлено позов. Він має право подати докази про невідповідність дійсності розповсюджених відомостей, що принижують його честь і гідність. На цю категорію справ позовна давність поширюється терміном в 1 рік.

Підставою (юридичним фактом) розглядуваних правовідносин є протиправна дія: поширення відомостей, які порочать честь і гідність громадян або організацій і не відповідають дійсності.

Підставою (юридичним фактом) вказаних правовідносин є також безпідставність поширених відомостей, які порочать честь і гідність, тобто, коли факт чи обставини, зазначені у відомостях, ніколи не мали місце, були не такими або відображені спотворено. Вимоги про спростування відомостей судом не задовільняються, оскільки у цьому випадку честь і гідність принижують не їх поширення, а поведінка особи, відображена у цих відомостях.

Засобом захисту честі й гідності є спростування відомостей, які порочать честь і гідність людини або організації. Порядок спростування відомостей, які порочать позивача, встановлюються законом або судом. У ч. 2-3 ст.7 ЦК України вказано: якщо відомості які порочать честь і гідність, поширено в засобах масової інформації, то й спростовані вони мають бути також через них. Вимога громадянина або організації про публікацію спростування чи відповіді розглядаються судом, коли орган масової інформації відмовив у такій публікації або протягом місяця не здійснив її. Згідно ч. 2 ст. 124 Конституції України вимоги громадянина або організації про спростування опублікованих засобами масової інформації відомостей, що не відповідають дійсності й порочать честь і гідність особи, розглядаються судами й у тому разі, коли ця особа попередньо не зверталася до органів масової інформації про спростування зазначених відомостей. Якщо такі відомості містять документ, що відходить від організації, він підлягає вилученню та заміні. Порядок спростування в інших випадках встановлюється судом.

Суд при задоволенні позову повинен в резолютивній частині рішення зазначити, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності та ганблять честь і гідність позивача вказати на спосіб спростування й визначити строк, протягом якого воно має бути здійснене. В необхідних випадках суд може викласти текст спростування відомостей.

Залежно від обставин справи суди встановлюють такі конкретні засоби захисту: принесення позивачем публічного вибачення; направлення письмових спростувань в організацію в яку були повідомлені названі відомості; спростування у відповідному колективі відомостей, поширених на зборах та ін.

У рішенні повинно бути вказано не тільки засіб спростування відомостей, а й (при необхідності) викладено текст такого спростування у відповідному порядку та визначено сток коли воно має відбутися. Інколи суди визначають неправильні засоби спростування, зобов"язавши відповідача вибачитись перед позивачем у присутності судовиконавця. Таке рішення не відповідає поняттю публічного перепрошення.

Відповідно до ст. 37 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 р. та іншого законодавства редакцію (видавництво) може бути зобов"язано опублікувати спростування в спеціальній рубриці або на тій самій полосі і тим самим шрифтом, що й спростоване повідомлення: в газеті - не пізніше місяця з дня набрання рішення законної сили, в інших періодичних виданнях - у черговому підготовлюваному випуску.

При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати від органу масової інформації, щоб резолютивна частина рішення була зачитана диктором в тій самій програмі або циклі передач, в той самий час - не пізніше місяця з дня набрання рішення законної сили. Вільне редагування органом масової інформації тексту рішення або коментар до нього, які за змістом є оспорюванням рішення, недопустимі.

Заяви у цивільній справі про захист честі і гідності судами слід більше уваги звертати на їх відповідність вимогам ст. 137 цивільно-процесуального кодексу України. Така заява має зокрема містити в собі дані про те, які саме відомості, що ганблять особу, поширені відповідачем, з зазначенням часу, способу й осіб, яким такі відомості повідомлені, посилання на докази, що стверджують зазначені обставини, а також прохання про спростування відомостей. Згідно з п. 10 ст. 65 ЦПК України ціна позову, яка складається з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою цих вимог, за вийнятком вимог про відшкодування моральної немайнової шкоди. Тому вимоги про відшкодування моральної шкоди заявлені у справі за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації, а також вимоги, заявлені самостійно, оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовів немайнового характеру. Невиконання зазначених вимог тягне наслідки, передбачені ст. 139 цього кодексу.

Особа, стосовно якої поширено відомості, що порочать її честь, гідність або ділову репутацію, має право поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування збитків та моральної шкоди у повному обсязі, заподіяних їх поширенням (ст. 7 ч. 3 ЦК Ураїни). Законодавець розширив права потерпілого, надавши йому можливість вимагати матеріальної і моральної шкоди. Суд вирішує такі вимоги відповідно до ст.440 і ст. 441 ЦК України, виходячи з принципу відшкодування винним шкоди у повному обсязі.

За ст.440 ЦК України і ст. 49 Закону "Про інформацію" повинна відшкодовуватись також моральна шкода, завдана громадянинові внаслідок поширення відомостей, які не відповідають дійсності і ганблять честь та гідність громадянина. Під мора