Новости

Шпаргалка з експериментальної психології

Работа добавлена:






Шпаргалка з експериментальної психології на http://mirrorref.ru

  1. Предмет та завданняекспериментальноїпсихології.

експериментальну психологіюможна визначитияк галузь психологічної науки, яка розкриває умови, закономірності, принципи експериментального дослідження психіки.

В даний час під предметом експериментальної психології розуміють різні види досліджень психічних явищ за допомогою експериментальних методів.

При цьому експериментальна психологія розв’язує такізавдання:

· удосконалення експериментальних методик дослідження і застосування їх у різних галузях психологічної науки;

· розробка типології психологічного експерименту, визначення можливостей і обмежень кожного з типів експерименту, формулювання принципів їх організації, розробка критеріїв і стандартів, які визначають місце та функції різних типів експериментів у психологічному дослідженні (з метою зіставлення результатів, отриманих у різних галузях психологічної науки);

· розробка і створення апаратури, спеціально призначеної для психологічних досліджень, яка відповідає сучасному рівню науково-технічного прогресу;

· визначення шляхів застосування досягнень психологічної науки в різних сферах суспільної практики, які спираються на наукові знання, здобуті в експериментальному дослідженні психічної реальності.

Основними завданнями експериментальної психології є:

• формулювання методологічних і теоретичних основ дослідження в психології;

• розробка експериментальних планів і емпіричних процедур;

• пошук методів аналізу, інтерпретації та перевірки статистичної значущості результатів психологічних досліджень;

• оцінка ефективності експериментальних процедур.

2.Витоки експериментальної психології: розвиток експерименту в філософії.

Тисячоліття практичного пізнання людської психіки і століття філософських роздумів підготували підґрунтя для оформлення психології як самостійної науки. Це відбувається в XIX ст. в результаті впровадження в психологічні дослідження експериментального методу. Процес становлення психології як експериментальної науки займає приблизно сторіччя (середина XVIII – середина ХІХ ст.), протягом якого виношувалася ідея можливості вимірювання психічних явищ. прод. у зошиті

У першій чверті XIX ст. німецький філософ, педагог і психологЙоган Фрідрих Гербарт(1776–1841) проголосив психологію самостійною наукою, яка повинна ґрунтуватися на метафізиці, досліді та математиці. Незважаючи на те, що Гербарт визнавав основним психологічним методом спостереження, а не експеримент, який, на його думку притаманний фізиці, ідеї цього вченого мали сильний вплив на погляди основоположників експериментальної психології - Г. Фехнера та В. Вундта.

Німецький фізіолог, фізик, філософТеодор Густав Фехнер(1801–1887) досяг у всіх цих областях значних результатів, але в історію увійшов як психолог. Він прагнув довести, що душевні явища можуть бути визначені й виміряні з такою ж точністю, як і фізичні. У своїх дослідженнях він спирався на відкриту його попередником по кафедрі фізіології Лейпцизького університетуЕрнстом Генріхом Вебером(1795–1878) залежність між відчуттям і подразником. В результаті Фехнер сформулював знаменитий логарифмічний закон, згідно з яким величина відчуття пропорційна логарифму величини стимулу. Цей закон отримав його ім'я (закон Вебера-Фехнера). Досліджуючи залежність між фізичною стимуляцією і психічними відповідями, Фехнер заклав основи нової наукової дисципліни –психофізики, яка представляла собою експериментальну психологію того часу. Ним були ретельно розроблені кілька експериментальних методів, три з яких отримали назву «класичних»:метод мінімальних змін(або метод меж),метод середньої помилки(або метод вирівнювання) іметод постійних подразників(або метод констант). Головна праця Фехнера «Елементи психофізики», опублікований в 1860 р, по праву вважається першою працею з експериментальної психології.

Фехнер розробив основи побудови психофізичного експерименту, які розглядались як засоби отримання емпіричних даних про відчуття досліджуваного при змінах фізичних характеристик стимулів, і запропонував три класичних методики виміру порогів відчуттів, тобто операціоналізував способи їх кваліфікації.В результаті використання фехнеровських методик стала можливою побудова суб'єктивних шкал відчуттів. Це дало підстави Б. Ананьєву охарактеризувати у своїй роботі "Психология чувст-венного познания" монографію Фехнера "Елементи психофізики" як одну із фундаментальних праць в історії експериментальної психології.

Також значний внесок у розвиток експериментальної психології зробили біологи ( Дарвін, Торндайк), нейрофізіологи ( Гельмгольц, Галль) та ін. А саме виникнення експ. психології повязують з 1879 р., коли Вундт у Лейпцигу відкрив першу в світі експериментальну психологічну лабораторію.

3.Психофізіологія як емпірична база психологічних досліджень.

Але безпосередньо експериментальне вивчення психіки розпочалося завдяки успіхам фізіології і, зокрема, нейрофізіології, у рамках якої було визначено матеріальні передумови функціонування психіки. Згідно з цим слід насамперед відзначити цілий ряд відкриттів, зроблених протягомXIXст.:розрізнення чутливих і рухливих нервів (1822), відкриття того факту, що центром рухів — рефлексів є мозок, а також закону специфічної енергії нервів, відповідно до якого ми пізнаємо не безпосередньо речі, а лише збудження самих нервів (Й.Мюллер,1838), виявлення існування спеціальних нервів не тільки для п’яти основних відчуттів, а й для їхніх якостей — кольору, висоти звуку тощо(Г. Гельмгольц,1860). У ці ж роки було відкрито, що нервовий імпульс є електричною хвилею, яка заряджена негативно (М.Бернштейн,1849-1866), при цьому швидкість передачі імпульсу становить 50м/с (Г. Гельмгольц,1850). Тоді ж було висунуто ідею мозкової локалізації (Ф. Галль), відкрито центр мови(П.Брока, 1861), а також те, що спинномозкові рефлекси гальмуються центральними механізмами (I. Сєченов, 1863).

4.Розвитокекспериментальнихдосліджень в психології.

Значний внесок у впровадження експерименту в дослідження психіки зробила психофізика, в якій на ґрунті досліджень П. Бугера та Е. Вебера були виявлені зв’язки між стимулами й інтенсивністю відчуттів (Г. Фехнер, 1860). На думку П. Фресса саме Г. Фехнер заснував експериментальну психологію, створивши експериментальні методики виміру порогів відчуттів, які до цього часу знаходять застосування в усіх дослідженнях, присвячених перцептивним процесам, і є першим етапом підготовки майбутнього психолога-експериментатора.Саме Г. Фехнер застосував до помилок виміру в психології закон Лапласа — Гаусса, відкривши двері для проникнення у психологію ідей імовірності [7; 14].

Отже, перед ученими різних галузей знань виникли психологічні проблеми — проблеми помилок відчуттів і взагалі участі психіки у звіті суб’єкта про свій досвід. Тому не дивно, що першими вченими-експериментаторами у психології стали фізики (Г. Фехнер, Г. Гельмгольц) і фізіологи (В. Вундт, І. Сєченов, І. Павлов), а їхні праці стали природничо-науковою основою для запровадження експерименту в психологію.

Особливо слід відзначити, що ці вчені формували експериментальні методи, які могли бути застосовані й під час вивчення психічних явищ.

Становлення експериментальної психології пов’язують з 1879 р., коли В. Вундт у Лейпцигу створив перший інститут психології, тобто першу експериментальну психологічну лабораторію.

Вундт, намічаючи перспектива побудови психології як самостійної науки, припускав розробку в ній двох напрямків: природничо-наукового і культурно-історичного. В «Основах фізіологічної психології» (1874) він вказує на необхідність використання лабораторного експерименту для розчленування свідомості на Елементи, їх вивчення та з'ясування зв'язків між ними. Предметом вивчення в експерименті можуть бути відносно прості явища: відчуття, сприйняття, емоції, пам'ять. Однак область вищих психічних функцій (мислення, мова, воля) експерименту не доступна і досліджується культурно-історичним методом (через вивчення міфів, звичаїв, мови тощо). Виклад цього методу і програма відповідного емпіричного дослідження дано у десятитомній праці Вундта «Психологія народів» (1900–1920). Головними методичними ознаками наукової психології, за Вундтом, виступають: самоспостереження і об'єктивний контроль, так як без самоспостереження психологія перетворюється в фізіологію, а без зовнішнього контролю дані самоспостереження ненадійні.

становлення експериментального методу в психології, досить детальні й об'єктивні оцінки внеску практично всіх провідних фахівців цієї галузі знань (більшість з яких згадані і в даному розділі підручника), роль видатних вітчизняних дослідників у розвитку експериментальної психології в них практично не висвітлюється, за винятком робіт І. Павлова. Його внесок у розробку експериментальних процедур дослідження класичного зумовлення, яке в підручниках американських авторів називають "простим навчанням", був, як згадувалося вище, відзначений Нобелевською премією. Про визнання наукових здобутків І. Павлова свідчать спроби американських дослідників застосувати його методологію класичного зумовлення при лікуванні психосоматичних захворювань, наприклад, астми у дітей, неврозу анорексії та наркотичної залежності у дорослих, які наводяться у підручниках з експериментальної психології [88].

Проте не тільки заради наукової справедливості, а й для повноти характеристики історії становлення експериментального методу в психології відслідити, що першим дослідником (не тільки у вітчизняній, а й у світовій психології), який наголосив назначенні експерименту як методу наукових досліджень в психології, був М Ланге — професор Новоросійського (нині Одеського) університету, який очолював експериментально-психологічну лабораторію при філософському факультеті цього університету [6, с. 10]. Ланге експериментально досліджував психомоторику, увагу, сприймання, встановивши, зокрема, закон перцепції, в якому констатував наявність певної послідовності фаз сприймання — від менш диференційованого до більш диференційованого, зумовленої філогенетичним розвитком людини. Інтроспекція, як стверджував Ланге, не може виокремити стадії процесу, фіксуючи тільки його кінцевий результат [6, с. 10].

Суттєвий внесок у методологічну роботу з осмислення нормативів експериментування зробив російський дослідник О. Лаврський, який запропонував у 1910 році на І Всеросійському з'їзді з експериментальної педагогіки концепцію природного експерименту. Він також обговорював прийом, коли досліджувані не знають про те, що виступають об'єктами психологічного вивчення [29, с. 35]. Як підкреслює Корнілова [29], поняття природного експерименту в концепції Лазурського передбачало розрізнення таких структур організації дослідження, як спостереження і експеримент. Такий тип експерименту розглядався ним як проміжна позиція між чистим експериментом і менш чистим спостереженням. В його характеристиці передбачалася можливість "дифузних" експериментальних впливів, а також наближення до реальних умов життя і діяльності суб'єкта.

Якщо застосовувати сучасні критерії оцінювання зовнішньої валідності експерименту, що включають вирішення проблем відповідності експериментальних факторів реальним умовам, то можна констатувати, як стверджує Корнілова [29, с. 35], що Лазурський передбачив критерій класифікації експериментів, який пов'язаний з орієнтацією на типи змінних: експерименти, що "відтворюють реальний світ"; "штучні" або моделюючі експерименти і лабораторні експерименти (за класифікацією Р. Готтсданкера [18]

Проте у вітчизняній психології, як зазначалося вище при аналізі робіт Виготського і Гальперіна, виникли нові підходи, які відрізнялися від класичних експериментальних підходів за формами контролю, характером експериментальних впливів і співвідношенням теорії та інтерпретаційних гіпотез.За Виготським, експериментально-генетичний метод, який він протиставив у певних аспектах суб'єктивному методу класичної емпіричної психології, відкривав об'єктивні шляхи вивчення психіки [6, с. 10].

Значний внесок у подальший розвиток експериментально - генетичного методу в психології пов'язують з ім'ям провідного українського психолога Г. Костюка, який очолив у ті роки створений в Україні Інститут психології, який носить нині його ім'я [39, с. 10].

Як підкреслює С. Максименко [39], Костюк створив просту, але дуже ефективну щодо відкриття внутрішніх закономірностей процесу створення образу при сприйнятті предмета експериментальну модель цього процесу. Досліджуваним пропонували сприймати предмет у темній камері, яка ненадовго освітлювалась. Через це досліджуваний не мав можливості побачити предмет повністю, сприймав його як щось невизначене, не доступне свідомості. Завдяки цій експериментальній моделі була створена можливість вивчати: 1) чутливість зорового аналізатора; 2) формування абрису предмета сприймання з невизначеними межами та з порожнинами в цілісному образі; 3) пізнавальні дії, завдяки яким створюються гіпотези-образи, що поступово стають правдоподібними; 4) розвиток образу внаслідок віднесення його до певної категорії; 5) творчість, "аналіз складових психіки, що забезпечують перехід від перцептивних завдань до складніших проявів пізнавальної духовної та продуктивної діяльності" [39, с. 14; 6, с. 11].

Пізніше Максименко дослідив можливості застосування експериментально-генетичного методу в процесі спеціально організованого навчання.

Д. Узнадзе використовував метод експерименту у дослідженні установки. Оригінальну методику психофізіологічного експерименту створили Б. Теплов і В. Небиліцин, тобто експериментальний метод у різних своїх видах проникнув у всі галузі психології.

Отже, зарубіжними та вітчизняними психологічними школами були розроблені різні типи експериментів, як "редукціоністські" (за способом пояснення психологічної реальності), так і такі, що передбачають можливість урахування специфіки психологічних законів, які неможливо звести до типів законів, що характеризують природничо-наукову картину світу" [29, с. 37]. Як підкреслює Т. Корнілова, до спеціальних типів організації психологічних експериментів відносять такі схеми, як демонстраційні випробування і експериментальні ефекти дії "динамічних законів" в школі К. Левіна; моделювання законів становлення вищих психічних функцій в школі Л. Виготського; сучасні експериментально-генетичні дослідження; використання тренажерів (наприклад, для вивчення факторів, що впливають на діяльність авіа пілотів); методики психологічного тренінгу (зокрема, для надання допомоги людині при зміні рівня комунікативної компетенції); акторську модель відтворення емоційних станів в лабораторних умовах (П. Симонов з колегами).

Мабуть, найбільш складною проблемою на шляху становлення експериментального методу в психології виявилася проблема встановлення критерію об'єктивності наукового знання. Ії пов'язували з використанням для аналізу емпіричних даних параметрів, доступних зовнішньому спостереженню чи безпосередньому кількісному вимірюванню (наприклад, поведінкових актів чи психофізіологічних реакцій).

Необхідність розрізнювати тип емпіричних даних і критерій об'єктивності результатів дослідження обґрунтував Б. Теплов у роботі "Об объективном методе в психологии". Фактично Теплов привернув увагу дослідників до специфічності психологічної реальності, яку в багатьох випадках доводиться реконструювати дослідникові на підставі ознак, які опосередковано свідчать про наявність тих чи інших феноменів. Причому це реконструювання звичайно базується на теоретичних позиціях дослідника щодо предмета досліджень. Теплов запропонував інший критерій об'єктивності результатів дослідження — відповідності обраних показників (методик) гіпотезі дослідження. Він цілком обґрунтовано стверджував, що недопустимо вважати об'єктивними тільки ті психологічні методи, за допомогою яких забезпечується об'єктивна реєстрація реакція досліджуваних на "експериментальний вплив" без свідчень самих досліджуваних.

5.Поняття про науковемислення. Принципи наукового мислення.

Спосіб мислення, характерний для вчених в цілому і дослідників-психологів зокрема, має певні особливості. По-перше, дослідники вважають, що явища дійсності, у тому числі людська поведінка, відбуваються не хаотично, а за певними законами, отже, вони впорядковані, і можуть бути передбачені з певним ступенем імовірності.

Таким чином, робляться два припущення - детермінізму і можливості відкриття: всі події мають причини, і ці причини можуть бути відкриті за допомогою наукових методів. Це не означає, однак, що події можуть бути передбачені з імовірністю 100%, це говорить лише про те, що психологічні явища виникають не випадково, а у відповідності з деякими закономірностями і ці закономірності можуть бути відкриті.

Виходячи з цього визначають декілька особливостей наукового мислення, які будуть розглянуті більш детальніше далі: детермінізм, об'єктивність, інформаційний підхід

про детермінізм у зошиті

Друга і найбільш приваблива, на думку Пірса, особливість наукового мислення - це його відносна об'єктивність. Згідно з Пірсу, бути об'єктивним означає уникати таких людських факторів, як очікування і схильності. У відповідності з такими поглядами об'єктивний науковець видається подібним машині неупередженого пошуку істини. Сьогодні, однак, ніхто не думає, що вчений може повністю відволіктися від існуючих думок, а бути об'єктивним не значить втратити природних людських особливостей. Об'єктивне спостереження - це спостереження, що підтверджується кількома дослідниками. Для наукового світу це означає необхідність достатньо точних визначення термінів та описи процедури дослідження, для того, щоб інші вчені могли повторити дане дослідження і отримати аналогічні результати. Такий процес повторення дослідження для перевірки його результатів називається реплікація [3; 42]. Якщо результати співпадають з отриманими раніше, то ймовірність існування даного психологічного феномену зростає, в іншому випадку - знижується. Послідовно непідтверджені результати в кінцевому рахунку не приймаються - це робить науку самокорекційною системою. підтвердження результатів дозволяє також розкрити наукове шахрайство.

Третя особливість наукового мислення в психології - інформаційний підхід до досліджень. Це означає, що висновки про поведінку повинні ґрунтуватися на об'єктивній інформації, отриманої науковими методами.

6.Методологія науки.

Методологія науки — система принципів побудови та способів організації наукового дослідження. В прямому перекладі методологія — шлях наукового пізнання.

Структура методології

рівні

1. Методика та техніка дослідження - Принципи побудови та проведення наукового дослідження

2. методологія науки Принципи побудови та функціонування конкретної науки

3. Загальнонауова методологія Загальні принципи побудови наукового знання

4. Філософська методологія Загальна світоглядна позиція як інтерпретаційна основа науки

Основні методологічні проблеми

  • Системний розгляд різних рівнів методології.
  • Вивчення категоріально-поняттєвого апарату науки.
  • Аналіз етапів та процедури наукового дослідження.
  • Розробка та обґрунтування методів практичної діяльності.

Функції методології

  • Визначення сенсу наукової діяльності.
  • Визначення об’єкту та предмету науки.
  • Основа філософської, світоглядної позиції у інтерпретації даних.
  • Розробка стратегії науки, визначення її можливостей та перспектив.
  • Організація теорії та практики.
  • Стимулювання процесу пізнання, виховання культури мислення, сприяння формуванню творчої особистості науковця.
  • Структурування наукового знання.

7.Методологічніпринципиекспериментальноїпсихології.

  • Наукова парадигма

При плануванні експериментів дослідник орієнтується на ті форми та способи організації наукового знання (наукову парадигму), які є провідними, однак при цьому враховує їх адекватність досліджуваному явищу

  • Індуктивно-дедуктивне мислення

Початок експерименту формулювання індуктивного висновку про особливості каузального зв’язку між явищами, для перевірки якого дедуктивним шляхом висувається експериментальна гіпотеза

  • Гіпотетичне мислення

Обов’язковим етапомекспериментальногодослідження є висуненнягіпотез — наукових припущеньпро особливості причинно-наслідкового зв’язку міжявищами

  • Принцип валідності наукових висновків

Експеримент та його висновки є науково цінними за умовисвоєї валідності — внутрішньої узгодженості, правильностіта можливості узагальнення.Валідність забезпечуєтьсяадекватним плануванням та інтерпретацією результатів

  • Принцип об’єктивності

При плануванні та проведенні експерименту, з метою подолання суб’єктивних факторів, дослідникорієнтується на наукові норми,обирає адекватні експериментальніплани та використовує суворіметоди контролю змінних вексперименті

  • Принцип інструментальної адекватності

Метод дослідження психічноїреальності має бути чітковивіреним, деонтологічновідповідним, таким, що відповідаєпотребам дослідження, неспотворює його предмет та невпливає на результати.

8. Структура наукового дослідження.

Наукове дослідження методологічно та теоретично обґрунто-ване, логічне та має визначену структуру. Система методологічних принципів забезпечує цілісний характер дослідження як наукового способу пізнання світу. Логіка дослідження залежить від обраного способу пізнання — методу. Структура дослідження визначається його технікою — конкретними кроками, які здійснює дослідник у процесі вивчення того або іншого явища.

Структура

Методологія, метод Методика. у зошиті

які бувають дослідження типологія досліджент

етапи у зош ст.. 2 структура дослідження

9.Поняття про наукову проблему.

Наукова проблема — чітко окреслене коло питань (чому? яким чином? за яких умов?..), яке охоплює основну ідею та загальне спрямування дослідження. Постановка проблеми — це початок дослідження, запит, що лежить в його основі.

Базові характеристики наукової проблеми

Характеристика наукової проблеми

Наукова проблема:

«Залежність агресивності підлітків від стилю сімейного виховання»

Побутова проблема:

«Чому одні хлопці б'ються в школі, а інші ні?»

Сформульована у наукових категоріях — термінах та поняттях

Проблема, описана у наукових термінах та поняттях: «стиль виховання», «агресивність»

Для опису проблеми використані побутові поняття: «одні хлопці», «б'ються в школі»

Передбачає можливість опе-раціоналізації —

максимального зв'язку із практикою дослідження

Поняття визначаються через конкретні операції: «агресивність» — прямі і непрямі дії чи висловлювання, спрямовані на завдання шкоди чи болю іншому, приниження його гідності

Поняття не операціоналізують-ся, спрощують психічну реальність, внутрішньо не структу-ровані — не містять послідовної системи операцій практичного вивчення проблеми

Імпліцитно (внутрішньо) містить шлях власного розв'язку

Вивчення «стилю сімейного виховання призведе до розуміння причин агресивності підлітків»

Звичайне питання, для відповіді на яке потрібний додатковий пошук пояснень

Передбачає отримання нового наукового знання

Вирішення проблеми призведе до розширення розуміння ролі сімейного виховання у розвитку особистості дитини

Відповідь на питання не буде науковим знанням, оскільки базуватиметься на умовис-новках, а не на практичному дослідженні

Практично значима

Проблема має практичний вихід — корекція стилю виховання з метою попередження підліткової агресивності

Практична значимість розв'язку побутової проблеми сумнівна, оскільки вона не обґрунтована науково

Типи проблем:

  • реальні проблеми (вирішення яких дає практично значимий результат);
    • псевдопроблеми (малозмістовні);
    • риторичні проблеми (не мають розв'язку).

Джерела наукових проблем:

  • недостатність (дефіцит) наукового знання про реальність;
  • протиріччя (парадокси у науковому знанні);
  • еволюційний розвиток наукового знання;
  • революційний розвиток наукового знання.

10.Теорія як реконструкціяпсихологічноїреальності. Теорія та її структура

Теорія (від грец. theoria — спостереження, споглядання, дослід-ження) — вища форма наукового знання як логічно впорядкована система знань та уявлень про частину реальності. Теорії створюють-ся з метою розкриття сутності, закономірностей та прогнозу взаємо-дії психічних явищ між собою та з об’єктивною реальністю.

Структура теорій

У сучасній методології науки виділяють наступні головні компоненти теорії: 1) вихідну емпіричну основу, яка складається із сукупності фактів, отриманих під час експериментів і потребуючих теоретичного з’ясування; 2) вихідну теоретичну основу – сукупність первинних допущень, постулатів, аксіом, загальних законів теорії, які в сукупності утворюють ідеалізований об’єкт теорії; 3) логіку теорії – множину припустимих у межах теорії правил висновку та доведення; 4) сукупність виведених у теорії тверджень із їх доказами, які утворюють головний масив теоретичного знання.

Види теорій

  • ОПИСОВІ ТЕОРІЇ Опис та найменування явищ без пояснення причин їх виникнення та перебігу
  • ТЕОРІЇ ЗА АНАЛОГІЄЮ Пояснення взаємозв’язку між психічними явищами за аналогією до фізичної моделі
  • КІЛЬКІСНІ ТЕОРІЇ Кількісний вираз, статистичне підтвердження взаємозв’язку між явищами

Рівні теорій

Теорії вищого рівня «...не можна безпосередньо вивести «емпірично навантажені» гіпотези, які можна перевірити на практиці»

Теорії середнього рівня «...не прямо співвідносять загальні висловлю-вання... про можливі психологічні закони з рівня емпірії»

Теорії нижчого рівня «...передбачають використання пояснювальних схем, в яких поняття максимально навантажені емпірично».

11.Гіпотеза як частинатеорії. Основнітипигіпотез.

Гіпотеза— ло-гічне припущення про існування явища, причини його виникненняабо наявність та характер зв’язку між двома чи більше явищами. Під гіпотезою розуміють як саме припущення, так і його зміст.

Вимоги до наукових гіпотез

Адекватність (гіпотеза має відповідати теоретичній основі дослідження, його меті та завданням, адекватно відображувати психічну реальність).

Правдивість (гіпотеза має містити логіку здорового глузду і ба-зуватись на вже відомих, доведених фактах).

Можливість перевірки (гіпотеза лише тоді науково цінна, якщо її можна перевірити повторно).

Особливості перевірки гіпотез:

• можливість операціоналізації;

• можливість прямої чи непрямої перевірки;

• частковість перевірки.

Характеристики наукової гіпотези

  • Операціоналізованість (можливість представлення у вигляді операцій практичного дослідження, що дає можливість емпі-ричної перевірки).
  • Простота (можливість простого пояснення досліджуваного явища). Середній рівень узагальненості (можливість охоплення певно-го кола явищ, бо занадто загальна гіпотеза виключає можли-вість операц