Новости

Поняття та різновиди державно-територіального устрою

Работа добавлена:






Поняття та різновиди державно-територіального устрою на http://mirrorref.ru

Варіант № 16

1.Поняття та різновиди державно-територіального устрою.

2.Сутність, ознаки та різновиди унітарних держав.

3.Особливості та типологія складних держав.

1.Поняття та різновиди державно-територіального устрою.

У світі немає такої держави, територія якої не поділялася б на певні частини. Навіть найменші країни не можуть обійтися без поділу своєї території. Територіальний устрій дає відповідь на питання про те, як організована територія держави, з яких частин вона складається, який їх правовий статус, як будуються взаємовідносини центральних органів з місцевими.

Територіальний устрій необхідний для здійснення найрізноманітніших державних функцій. Насамперед відповідно до територіального устрою будується система державних органів та самоврядних органів на місцях. Він також сприяє збалансованому розвитку всієї території; створенню сприятливих Умов для задоволення матеріальних, соціальних та культурних потреб громадян тощо.

Правовою основою державно-територіального устрою є договір різних гілок влади, різних політичних сил (партій, класів, національних груп тощо), окремих суверенних держав у випадку їх об'єднання у єдину державу в умовах демократії, який закріплюється в основному законі держави - конституції або договорі про утворення державного союзу (наприклад, СРСР- 1922 р.). У стабільних державах адміністративно-територіальний устрій закріплюється парламентом або референдумом. В окремих випадках такий устрій може закріплюватись і за допомогою свавільних, волюнтаристських методів, військової і політичної сили, насильства, залежно від видів політичного режиму та характеру державної влади, лідерів держави або суспільства тощо.

Територіально-організаційна структура держави, яка визначає порядок поділу країни на складові частини (штати, землі, області), їх правовий статус, порядок відносин центральних і периферійних органів влади, називається формою державного устрою. За устроєм держави бувають унітарними, федеративними і конфедеративними. Дехто з дослідників виділяє таку специфічну форму як імперія.

Унітарна держава. Принцип унітаризму означає таку розбудову держави, за якої верховна (суверенна) влада цілком зосереджена в центрі, а складові частини держави (області, наприклад) не мають ознак політико-державної незалежності.

Отже, унітарною є цілісна, єдина держава, частини якої є тільки адміністративно-територіальними підрозділами. Наприклад, Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Португалія, Греція, Іспанія і т.д.

Територія унітарної держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності. Кількість ланок у такій ієрархічній системі може бути різною. В Україні їх є 5: центр — область — район — місто — село.

Сьогодні унітарна держава є найбільш поширеною, така форма устрою існує в більш як 150 державах світу.

Останнім часом у світі посилюється тенденція до децентралізації унітарних держав, яка торкнулась таких бастіонів унітаризму, як Бельгія, Іспанія, Італія, Франція.Не є винятком і Україна (утворення Автономної Республіки Крим, кількох вільних економічних зон і т.д.). Термін "автономія" означає "самоврядування". Характерними ознаками автономії є те, що на її території, по-перше, діють власні закони з певного кола питань; по-друге, формується власний парламент і "автономний уряд". Автономія, як правило, надається окремим етнонаціональним спільнотам, які компактно проживають в межах певної території. Тому автономія є однією з форм самовизначення народів, гарантованого міжнародним правом. Автономія стала останнім часом одним із факторів забезпечення стабільності таких держав, як Іспанія (Країна басків, Каталонія, Андалузія), Португалія (Азорські острови та острів Мадейра), Данія (Фарерські острови та Гренландія), Франція (Корсика) і т.д.[1]

Федеративна держава.Головна ідея принципу федералізму (з лат. "foedus" — союз, об'єднання) полягає в розмежуванні сфер компетенції федеральної (центральної) влади та влади суб'єктів федерації у наданні їм певної політичної самостійності. Принцип федералізму уособлює в собі поєднання загальнонаціональних і регіональних інтересів.

Територія, де розташована федеративна держава, вважається єдиною, хоча складається з різної кількості суб'єктів (від 2—3 до 50 чи 90). Різняться федерації і назвами своїх суб'єктів: "штати" (США, Індія), "землі" (ФРН, Австрія), "кантони" (Швеція), "провінція" (Канада, Пакистан), "республіки" (Росія) та ін. Утворюються федерації за різними принципами. Більша частина їх побудована за адміністративно-територіальним принципом (Австрія, Бразилія, США, ФРН та інші). Решта федеративних держав побудована за етнотериторіальним принципом (Бельгія, Індія, Швейцарія та інші).

В українській політологічній школі існує виразна федералістська концепція, започаткована Кирило-Мефодіївським товариством. Теоретик українського лібералізму М. Драгоманов розробив федералістську концепцію і виклав її на рівні конституційного документа. Громадянин і громада, за його теорією, — це основні інститути системи суспільних взаємин. Схема федерації М. Драгоманова:

М. Грушевський пропонував поділити Україну на30земель, які водночас будуть виборчими округами на виборах до Українських всенародних зборів (сейму).

Із здобуттям Україною незалежності на початку 90-х років XX ст. неодноразово порушувалося питання щодо поділу України на 9 історичних і економічних регіонів (земель) — Донецький, Придністровський, Північно-Східний, Центрально-Поліський, Карпатський, Волинський тощо.

Конфедерація.Цей термін походить від лат. "conf oederatio" і означає "союз, об'єднання кількох держав". Прикладом конфедерацій можуть бути давні ліги грецьких міст, середньовічні ліги німецьких, бельгійських, італійських міст та інші. Деякі конфедеративні утворення існували досить тривалий час: Швейцарія (1291—1849), Нідерланди (1579—1795), Німеччина (1815—1864) тощо. В новітні часи історія зафіксувала створення конфедерації, яку було названо Сенегамбія. Але, проіснувавши близько 8 років, вона розпалась на первинні складові — Сенегал і Гамбію.

Отже, сьогодні конфедерацій у розумінні спільної держави не існує, хоча їх поява не виключена. Натомість існує низка конфедерацій як міждержавних утворень. У цьому розумінні конфедерація — це спілка кількох держав, об'єднаних договором про взаємні гарантії, яка характеризується збереженням цілковитої юридичної і політичної незалежності всіх її членів, відсутністю в ній єдиної центральної влади, єдиного законодавства, єдиної грошової системи тощо. На відміну від федерації, що є союзною державою (в основі якої є конституція), конфедерація є спілкою держав, яка утворюється на основі договору.

Отже,державно-територіальнийустрій -цетериторіальнаорганізаціядержавноївладиідержави,поділїїнаскладові (адміністративно-територіальнийподіл)умежахдержавнихкордонів (територій)наосновіпринципів:єдностійсуверенностідержавноївладинавсійтериторії;територіальноїцілісностійнедоторканностітериторії (територіальневерховенство);принципуієрархіїдержавноївлади (підпорядкованостінижчихдержавнихорганіввищим);поєднаннясистемидержавногоуправліннязмісцевимсамоврядуванням;поєднаннязагальнонародних (державних)ірегіональнихпотребтаінтересів;зметоюнайкращогоуправліннядержавою,суспільствомтаокремимирегіонами,атакожпринципуподілудержавноївладиназаконодавчу,виконавчуісудову (длянайвищихорганівдержавноївлади).[5]

2.Сутність, ознаки та різновиди унітарних держав.

Проста, або унітарна, держава- це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і всіх інших основних ознак держави і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Термін «унітарний» означає: єдиний, один. До таких держав належать: Польща, Болгарія, Румунія та ін. Крім того, є такі унітарні держави, які мають автономні державні утворення (автономні республіки, краї, округи, провінції тощо). До таких держав належать: Україна, Італія, Королівство Іспанія, Республіка Узбекистан та ін. Нині більшість держав світу мають просту унітарну форму державно-територіального устрою. Так, із 185 суверенних держав світу 166 мають унітарний характер.

Унітарна держава має такі характерні ознаки:

1) до її складу не входять державні утворення, які мають державний суверенітет та інші основні ознаки держави;

2) єдина система державних органів, заснована на законі ієрархії;

3) найвищі державні органи влади унітарної держави є суб'єктами політичних міжнародних державних відносин, єдиним представником народу і країни на міжнародній арені;

4) у такій державі існує єдина конституція та єдина система права і законодавства;

5) єдина територіальна цілісність, неподільність і недоторканність, територіальне верховенство найвищих державних органів влади;

6) у такій державі існує єдине громадянство;

7) єдині державні кордони та єдині дипломатичні органи (посольства і консульства) в іноземних державах.

Єдність і суверенітет державної влади означає, що найвища державна влада та її закони поширюються на всю територію держави, на всіх громадян і на всі державні органи та органи самоврядування, зокрема й на територіальні автономні утворення. Держава має право сама розпоряджатися своєю територією, своїми ресурсами та об'єктами права власності, за окремими винятками.

Деякіавторивважають,щоунітарна -цетакадержава,територіяякоїподіляєтьсянаадміністративно-територіальніодиниці,щозазагальнимправиломнемаютьбудь-якоїполітичноїавтономії,хочокремізнихможутьматистатустериторіальноїавтономії.Такі територіальні автономії можуть мати свою конституцію і законодавство, свої органи законодавчої та виконавчої влади. Територіальна автономія - це самоврядна територіальна одиниця у складі держави, яка має певну самостійність у межах, установлених конституцією та законами цієї держави. Однак, це не тільки територіальна автономія, а й політико-територіальна автономія у складі єдиної унітарної держави, компетенція і повноваження якої визначаються найвищими органами державної влади за погодженням (договором). На підставі об'єктивних потреб та інтересів повноваження закріплюються в конституції держави або окремих законах.[4]

Унітарна держава — незалежно від того, централізована вона чи децентралізована, демократична чи авторитарна — це форма державного, а подекуди і національно-державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Інакше кажучи, унітарною вважається держава, в якій жодна її частина не має статусу державного утворення.

Більшість перших державних утворень та держав, що виникли ще кілька тисячоліть тому, були унітарними. Хоча деякі, з них, як наприклад Лікія, були федеральними, а інші, як приміром Римська імперія, мали елементи конфедерації. Починаючи з нашої ери, унітарна держава стала панівною формою державного устрою і залишалася нею майже до останньої чверті XVIII ст., тобто до виникнення США, котрі й започаткували т.з. федералістську революцію, яка з часом поширилася на інші країни та континенти. Варто наголосити, що поява унітарної форми державного устрою не була випадковою, її народження та багатовікове панування було зумовлено щонайменше трьома чинниками:

- по-перше, моноетнічним складом населення значної частини держав, які щойно народжувалися;

- по-друге, самою природою тогочасної політичної влади, її основними засадами — зміцненням єдиновладдя, виникненням перших політичних еліт, формуванням вертикально-ієрархічних владних структур;

- по-третє, впливом пануючих в доіндустріальних і частково індустріальних суспільствах тенденцій централізації та уніфікації, збирання власних і загарбання чужих земель, поневолення інших народів, створення імперій, формування націй, будівництва національних держав тощо.

Сьогодні унітарна форма є найбільш поширена, оскільки більшість, а саме 150 з майже 200 нині існуючих держав за своїм устроєм є унітарними.

Класичними прикладами унітарних держав є Італія, Франція, Японія та багато інших. Унітарною державою, всупереч своїй назві і тлумаченню колишньої офіційної радянської пропаганди, був і СРСР. Унітарними стали і всі держави, що народилися чи відродилися на його знаменах, в тому числі і Україна. Виняток становить лише Росія, де йдуть надзвичайно складні й суперечливі процеси пошуку і будівництва федеративної держави.

Говорячи про унітарну державу, варто уникати одномірного підходу та однозначної її оцінки. Унітарна держава, як і будь-які інші форми державного устрою, має певні достоїнства та недоліки. До достоїнств унітарної держави можна віднести:

1. Певну економічність, тобто не дуже великі витрати на утримання владних структур.

2. Відносну простоту та оперативність прийняття рішень.

3. Відносну легкість нагляду та контролю за виконанням прийнятих рішень.

4. Значну стійкість в екстремальних умовах.

5. Досить велику придатність в часи державного будівництва.

Недоліками ж є те, що вона:

1. Зможе створювати умови для авторитаризму, відродження або встановлення тоталітаризму.

2. Ігнорує специфічні особливості етнонаціональних спільнот, уніфікує всі сфери їх життя.

3. Позбавляє ініціативи регіональні та місцеві органи влади.

4. Провокує зародження екстремізму та сепаратизму тощо.

Унітарні держави поділяються на дві великі групи: централізовані та децентралізовані. Централізованими вважаються такі, в яких підпорядкування переферійних органів влади державному центру здійснюється за допомогою посадових осіб, призначених з центру. Прикладами класичних централізованих унітарних держав можуть бути Норвегія, Швеція, Фінляндія та ін. Децентралізованими унітарними державами є ті, в яких периферійні органи влади формуються незалежно від центру і діють більш самостійно, звичайно, в рамках наданих повноважень. Прикладом децентралізованих держав вважають Великобританію, Нову Зеландію, Японію та ін.[3]

В останні десятиріччя в більшості унітарних держав, таких як Іспанія, Італія, Франція, Великобританія та багатьох інших все чіткіше проглядається тенденція до децентралізації, передачі місцевим органам влади все більшого кола владних прерогатив та функцій. Наприклад, в Італії нині є розбіжності між регіонами з звичайним статусом й тими, які зберігають особливий статус на базі специфічних культурних, етнічних чи історичних особливостей. Це Сицилія, Сардинія, Валле д'Аоста, Трентино-Альто Адидже. Все більш зростаючої самостійності у вирішенні місцевих проблем домагаються Шотландія, Уелс та інші регіони Великобританії. Аналогічні тенденції мають місце і в Іспанії (баски), Франції та ін. Намітилася вона і в Україні. Це виявилося в створенні й існуванні на її території Автономної Республіки Крим, кількох вільних економічних зон, розширенні повноважень регіональних органів влади.

В той же час сам процес деконцентрації влади ще не може слугувати гарантією демократизації суспільства. Навпаки, він може привести до розбалансованості суспільно-державного розвитку і досвід України, на жаль, це підтверджує. Гарантією цивілізованості може слугувати лише цілеспрямований перерозподіл владних функцій з центру на місця, який в свою чергу дасть змогу розподілити відповідальність за політику і реформи, що здійснюються в країні, між різними її суб'єктами. Це є світова норма.

Підводячи підсумок вищесказаному, можна відзначити, що унітарна держава – це єдине державне утворення. Держава при цьому ділиться лише на адміністративно-територіальні частини. Для такої держави характерне існування загальних для всієї країни найвищих органів державної влади і управління, єдиної судової системи і конституції.

3.Особливості та типологія складних держав.

Вже більше трьохсот років у вченнях про державу використовується термін „складна держава”. Вживаний в працях різних учених, які часто дотримуються абсолютно різних, деколи навіть протилежних поглядів, трактується він, як не дивно, однаково. Такий консенсус можливий лише в двох випадках: або дане поняття настільки добре розроблене, що ніяких неясностей в ньому просто не залишилося, або, навпаки, воно не привертало до цих пір до себе пильної уваги дослідників через ясність і загальновизнаність.      Складні держави – це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

федерація (від француз,federation — об'єднання, союз) — це союзна держава, яка має постійні загальносоюзні органи влади й управління, складається з державних утворень, виступає в якості єдиного суб'єкта міжнародного права.

Федерація має такі ознаки:

-територія федерації складається з територій її суб'єктів;

- верховна законодавча, виконавча і судова влада належить федеральним державним органам;

- компетенція між суб'єктами федерації і самою федерацією розмежовується союзною конституцією;

- суб'єкти федерації мають свої конституції, свої вищі законодавчі, виконавчі і судові органи;

- вищий законодавчий (представницький) орган федерації має двопалатну структуру (є палата, що представляє інтереси суб'єктів федерації, і палата, що представляє інтереси

населеня всієї країни).

Таким чином, державні утворення, що складають федеративну державу (штати, землі, провінції та ін.), є суб'єктами федерації і, маючи свій адміністративно-територіальний поділ, володіють певною самостійністю. Водночас самостійність суб'єктів федерації не доходить до того, щоб вони могли визнаватися суб'єктами міжнародного права. Це пояснюється тим, що суб'єкти федерації не є державами у власнім смислі слова:вони не мають суверенітету;не мають право сецесії — право одностороннього виходу з федерації;       Міжнародна діяльність суб'єктів федерацій розвивається в таких основних напрямках: укладання міжнародних угод; відкриття представництв в інших державах; участь у діяльності міжнародних міжурядових організацій макро— і субрегіонального характеру (наприклад, Спілка регіонів Європи, рух Єврорегіонов і т.д.).

Обсяг міжнародної правосуб'єктності суб'єктів федерації залежить від виду федерації. Розрізняють: територіальні і національні федерації.Територіальна федерація має такі ознаки:

--суб'єкти такої федерації позбавлені конституцією права прямого представництва в міжнародних відносинах;

--Територіальними федераціями є США, Мексика, ФРН.

Національна федерація, на відміну від територіальної, характеризується наступними ознаками:

-її суб'єкти є національно-державними утвореннями;

- гарантованість суверенітету великих і малих націй;

- формувайня вищих органів державної влади в певній частині з представників суб'єктів федерації;

- затвердження права націй на самовизначення.

       У даний час у світі існує більше 20 федеративних держав, в яких обсяг міжнародної праводієздатності їхніх суб'єктів коливається від володіння правом укладати міжнародні договори або угоди з дуже обмеженого кола питань з аналогічними або нижчестоящими суб'єктами інших держав (економічні, прикордонні, культурні, поліцейські зв'язки міжнародного, регіонального, субрегіонального характеру) під контролем федеральних урядів (Австрія, Канада, Швейцарія, ФРН), до заборони на будь-яку зовнішньополітичну діяльність.

Історії відомі дві федерації — Союз РСР і Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, суб'єкти яких були за конституцією суверенними державами і могли претендувати на статус суб'єктів міжнародного права. Правосуб'єктність двох союзних радянських республік — України і Білорусії — хоча й одержала міжнародне визнання, завдяки їхній участі в створенні ООН і наступному членству в цій міжнародній універсальній організації, але на практиці в значній мірі носила формально-юридичний характер.

Конфедерація (лат. —confoederatio — спілка, об'єднання) — це така форма об'єднання держав, при якій держави, що входять в союз, зберігають свій суверенітет у повному обсязі.Конфедеративний союз держав носить тимчасовий характер, створюється для розв'язання яких-небудь спільних задач, у ньому будь-яка з державучасниць не перестає бути самостійним суб'єктом міжнародного права і новий єдиний суб'єкт міжнародного права у виді конфедерації не утвориться.

- суб'єкти конфедерації мають право сецесії — право безумовного і вільного виходу зі складу конфедерації в будь-який час;

- у предмет ведення конфедерації входить невелике коло питань (зазвичай, питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної системи безпеки, єдиної армії і т.п.) крім яких суб'єкти конфедерації зберігають повну самостійність;

- у конфедерацію входять не всі органи державної влади й управління держав-суб'єктів конфедерації, а тільки ті, що необхідні для вирішення задач, котрі лежать в основі створення такого союзу (міністерства оборони, міністерства закордонних справ і т.д.).Причому серед таких органів ніколи немає органів судової влади;

- постійно діючі органи конфедерації позбавлені владних повноважень і приймають рішення на погоджувальній основі;

- парламент конфедерації формується представницькими органами (парламентами) її суб'єктів, що зобов'язують свої делегації точно слідувати виданим їм інструкціям і вказівкам;

- суб'єктам конфедерації належить право нуліфікації — право відмови у визнанні або відмови в застосуванні актів союзної влади.Причому за таку відмову правова відповідальність суб'єктів не передбачена;

- на відміну від федерації: бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків її суб'єктів; у конфедерації, як правило, відсутня єдина система грошового обігу; у ній немає єдиного союзного громадянства; військові формування конфедерації набираються її суб'єктами, причому нерідко зберігається їхнє подвійне підпорядкування органам конфедерації і її суб'єктів.[1]

У історичній ретроспективі в різний час конфедераціями були: СІЛА — із 1776 по 1787 роки, Німеччина — 1815-1866 роки, Швейцарія — із 1815 по 1848 роки. Новій історії відома конфедерація Об'єднана Арабська Республіка, яку із 1958 по 1961 роки складали Єгипет і Сирія, і Сенегамбія, в яку із 1982 по 1989 роки входили Гамбія і Сенегал.

З часової характеристики конфедерацій, які існували, видно, що такий союз носить дуже нестійкий характер." На практиці він функціонує як перехідна форма від співіснування незалежних держав до їхньої федерації або до утворення унітарної держави. Через етап конфедерації у своєму розвитку пройшли СІЛА, Нідерланди, Швейцарія, що і зараз офіційно називається конфедерацією, хоча практично вже давно стала федерацією. У 1990 році Корейська Народно-Демократична Республіка запропонувала в якості перехідної стадії до об'єднання двох корейських держав створити конфедерацію.

Імперії існували тисячоліттями, а деякі з них були надзвичайно великими і могутніми.Імперія(від лат. іmperium - влада, сильний, могутні тощо) - одна з найдавніших форм державного устрою, під яким розуміється об'єднання під жорсткою централізованою владою національно-територіальних чи адміністративно-територіальних утворень на принципах співвідношень "метрополія-колонія" або "периферія-центр"

ЗаЛ.М.Гумельовим,створенняімперійбулопідсилуневсімнародам,алишетимякімали "найвищупасіонарність",тобтонайвищуенергіюінепоборневнутрішнєпрагненнядодіяльності,спрямованоїнадосягненняпевноїмети.

Зачасовимкритеріємрозрізняють:

стародавніімперії [віддавніхчасівдокінцясередньовіччя (Рим,Єгипет)];

новіімперії [XVI-XIXст. (Османська,Російська,Британськаімперії)];

новітніімперії [XXст. (нацистськаНімеччина,СРСР)].

Загеополітичнимположеннямімперіїподіляютьназовнішніівнутрішні;затипомрежиму -наавторитарніітоталітарні.

Імперіямпритаманніяксутоімперські,такіспільнізунітарноюдержавоюриси.

Досутоімперськихрисналежить:

-наявністьколонійчинапівколоній;пануванняєдиноїдержавноїідеології;

-існуваннявеличезноївійськової,політичної,економічноїтаадміністративноїбюрократії;

-готовністьцентрудопускатидоімперськоїелітипредставниківпериферійнихелітзаумовїхньоїасиміляції;агресивність,войовничістьіекспансіонізм;

- намагання створити державу не локального, а континентального, навіть світового масштабу;

- концентрація в метрополії матеріальних, духовних, інтелектуальних багатств імперії;

- самоізоляція (імперія, за англійським істориком А. Тойнбі, - «замкнений універсум»).

До властивостей, притаманних і імперіям, і унітарним державам, можна віднести наявність:

- єдиного управлінського центру;

- управлінської вертикалі;

-єдиної системи права.

Крім того, імперіям притаманні певні елементи федералізму, а саме:

- поліетнічний склад населення;

- етнонаціональний територіальний поділ;

- існування державних утворень, подвійного громадянства.

Імперії створювались або шляхом приєднання нових територій на добровільній основі чи внаслідок загарбницьких війн і були ефективною формою державного устрою за часів, коли в державній політиці країн воєнно-політична складова переважала соціально-економічну.

Імперії в своєму розвитку пройшли такі етапи існування: народження, піднесення, застій, криза, загибель. У сучасному світі імперій немає. Але постає питання: чи можливе їх відродження або народження нових?

Теоретично це можливо, але практично малоймовірно, а головне - недоцільно. Адже людство виробило і успішно користується іншими, альтернативними імперіям, формами державного ладу та міждержавних утворень, а саме - федеративними та конфедеративними утвореннями [2].

Використана література

1.Шаповал В. Державний лад країн світу. −К.: Український центр правничих студій, 1999. – 318 с.

2.Гелей С.Д., Рутар С.М. Політико-правові системи світу: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 668 с.

3.Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник / М. С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та інш. За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2Cге вид., доп. і переробл. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 544 с.

4.Політологія : підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П.Горбатенко. – 3Cте вид., перероб., доп. – К. : ВЦ «Академія», 2008. – 568 с.

5.Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 480 с.

Поняття та різновиди державно-територіального устрою на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Поняття про рухову якість - мязову силу та її різновиди. Прояв сили в різних видах спорту

2. Реферат Поняття про систему управління. Числове, програмне управління та його різновиди

3. Реферат Поняття, функції, принципи та різновиди юридичної відповідальності, підстави юридичної відповідальності

4. Реферат Форми державного устрою та їх характеристика

5. Реферат Дослідження фінансового забезпечення діяльності територіального органу Пенсійного фонду

6. Реферат ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ АПК

7. Реферат ВІДНОСИНИ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВО: ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

8. Реферат Податковий контроль: поняття та зміст, класифікація та поняття податкової перевірки

9. Реферат Конституційна форма правління, державного устрою та державного режиму України

10. Реферат Функції і загальна організація керування. Різновиди керування