Новости

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОБЛІКУ, АУДИТУ ТА АНАЛІЗУ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ

Работа добавлена:






СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОБЛІКУ, АУДИТУ ТА АНАЛІЗУ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ на http://mirrorref.ru

Міністерство освіти і науки України

Херсонський національний технічний університет

«СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

РОЗВИТКУ ОБЛІКУ, АУДИТУ ТА АНАЛІЗУ:

ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ»

ЗБІРНИК ТЕЗ ДОПОВІДЕЙ

учасників IV Всеукраїнської

науково-практичної Інтернет-конференції

24-25 листопада 2015 р.

м. Херсон

УДК 657.05(082)

Друкується за рішенням Вченої ради Херсонського національного технічного університету (протокол № 3 від 1 грудня 2015 року)

Збірник тез доповідей учасників IV Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції «Сучасні проблеми і перспективи розвитку обліку, аудиту та аналізу: теорія, методологія, організація» / Ред.кол. Сарапіна О.А. та ін. - Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2015. – 107 с.

Відповідальний редактор:

Сарапіна О.А. – д.е.н., професор, завідувач кафедри обліку і аудиту Херсонського національного технічного університету

До збірника включено наукові тези учасників IV Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції, присвяченої сучасним проблемам і перспективам розвитку обліку, аудиту та аналізу, що відбулася 24-25 листопада 2015 року.

Проведення Інтернет-конференції ініційовано кафедрою обліку і аудиту Херсонського національного технічного університету.

Матеріали збірника розраховані на науковців і фахівців з обліку, аналізу та аудиту, а також є корисними для аспірантів, здобувачів і студентів.

Роботи друкуються в авторській редакції. Редакційна колегія не несе відповідальності за достовірність статистичної та іншої інформації, яка надана в рукописах, та може не розділяти поглядів авторів на ті чи інші питання.

УДК 657.05(082)

© Херсонський національний технічний університет, 2015

З М І С Т

СЕКЦІЯ 1

«СУЧАСНИЙ ОБЛІК: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ,

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ»

Бразілій Н.М., Голобородько А.М.

Стан та сутність заробітної плати в сучасних умовах господарювання та шляхи покращення

8

Бурова Т.А., Яценко Л.О.

Передумови та напрями гармонізації бухгалтерського обліку в Україні

10

Головацька С.І., Хаймьонова Н.С.

Організаційно-методичні аспекти удосконалення системи обліку відповідальності

12

Єремян О.М.

Особливості бухгалтерського і податкового обліку курсових різниць на підприємствах з іноземними інвестиціями

14

Єремян О.М., Боднар Т.М.

Недоліки форм фінансової звітності та шляхи їх вирішення

17

Пінчук Т.А., Ісакова В.Є.

Принципи формування інтегрованої управлінської звітності

20

Поліщук Н.В., Томчук А.О.

Бюджетування підприємства

22

Поліщук Н.В., Шевчук Л.О.

Методи бюджетування на підприємстві

24

Половинчак Л.А.

Особливості вибору методів оцінки запасів

25

Сарапіна О.А., Хоменко О.В.

Проблеми організації обліку праці та заробітної плати в Україні

28

Чебан Т.М.

Ідентифікація змін елементів  облікової політики підприємства

30

Чебан Т.М., Сакун  А.Ж.

Класифікація центрів відповідальності як основа організації системи управлінського обліку

32

Шрам Т.В., Садохіна О.

Облік витрат за статтями калькуляції в туризмі та готелях

34

СЕКЦІЯ 2

«ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА У

КОНТЕКСТІ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ»

Бабійчук С. О., Єремян Є.Ю.

Вплив постійних змін податкової політики України на суб’єктів господарювання

40

Слюнина Т.Л., Ровчак А.Е.

Налогообложение аграрного сектора: изменения и перспективы

43

Стефанович Н.Я.

Реформування системи оподаткування, обліку і звітності фізичних осіб-підприємців

45

СЕКЦІЯ 3

«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ

ЯКОСТІ СУЧАСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО АУДИТУ»

Бурова Т.А., Ігнатьєва Я.В.

Сучасні проблеми розвитку аудиту

50

Кобзева М.О.

Джерела інформації аудиту фінансових інвестицій пов’язаним сторонам

52

Пономарьова Т.В., Єщенко А.І.

Методичні аспекти проведення аудиту витрат підприємств

54

Софієнко А.В., Фурсов А.М.

Сутність та роль маркетингового аудиту в системі маркетингу

56

СЕКЦІЯ 4

«ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ»

Ковальчук Т.М., Вергун А.І.

Аналіз взаємозв’язку статичних та динамічних показників фінансового стану підприємства

60

Поліщук Н. В, Без’язична С.Л.

Методики розрахунку основних біржових індексів

62

СЕКЦІЯ 5

«ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В

ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНИХ СИСТЕМАХ ПІДПРИЄМСТВ»

Пустовіт Г.В.

Розподіл загальновиробничих витрат в умовах застосування програми 1С:Бухгалтерія

66

Шевчук О.А.

Аналіз фінансових результатів в системі АРМ

68

Яценко В.Ф.

Реалізація системного підходу при організації обліку на платформі    1С: Підприємство

70

СЕКЦІЯ 6

«МІЖНАРОДНА ІНТЕГРАЦІЯ У СФЕРІ

БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА АУДИТУ»

Бойко Л.І., Заєц С.В.

Облік дебіторської заборгованості: вітчизняний та міжнародний досвід

74

Бойко Л.І., Зощук К. В.

Міжнародний досвід обліку основних засобів

76

Бойко Л.І., Климова О. С.

Зарубіжний досвід організації обліку розрахунків з покупцями

78

Бойко Л.І., Моргун К. В.

Порівняльна характеристика обліку грошових коштів в міжнародній та вітчизняній практиці

80

Бойко Л.І., Рибакова А. Ю.

Порівняльна характеристика обліку основних засобів в міжнародній та вітчизняній практиці

81

Бойко Л.І., Чулкова А.С.

Порівняльна характеристика обліку запасів в міжнародній та вітчизняній практиці

83

Бурова Т.А., Піддубна О.О.

Відповідність положень (стандартів) бухгалтерського обліку міжнародним стандартам

85

Поліщук Н.В., Горобченко Н. І.

Основні класифікації в економічній статистиці

87

Полторак А.С., Бібікова А. В.

Порівняльний аналіз обліку дебіторської заборгованості у вітчизняній і міжнародній практиці

89

Полторак А.С.,  Дорогокуп О.О., Сергієнко В.О.

Порівняльна характеристика методичних засад обліку запасів у вітчизняній і міжнародній практиці

92

СЕКЦІЯ 7

«КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА

ПІДПРИЄМНИЦТВО В СУЧАСНИХ УМОВАХ»

Калінська Т.А., Фурсов А.М.

Роль податкового менеджменту підприємства в забезпеченні оптимізації оподаткування бізнесу

96

Кушнір С.О., Сухаренко Т.А.

Методи управління проблемними кредитами

98

Половинчак Л.А., Осадча Н.С.

Малий бізнес як один з рушійних факторів економічного розвитку країни

99

Потопальська Г.Г.

Роль процесного підходу внутрішнього аудиту в управлінні підприємством

101

Шевчук І.А.

Проблеми в контексті управління економічною безпекою підприємства

103

СЕКЦІЯ 1

«СУЧАСНИЙ ОБЛІК: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ, ПРОБЛЕМИ ТА

ПЕРСПЕКТИВИ»

УДК 657

Бразілій Н.М., к.е.н., доцент,

Голобородько А.М., студентка,

Черкаський державний технологічний університет

СТАН ТА СУТНІСТЬ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В СУЧАСНИХ

УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ

Важливу роль в організації обліку заробітної плати відіграють форми й системи оплати праці. Системи оплати праці виступають з’єднувальним елементом між тарифною системою і нормуванням праці і за допомогою них досягаються якісні показники які характеризують оплату праці, саме за допомогою цих елементів можна дати характеристику результатам праці.

Кожне підприємство самостійно обирає форму і систему заробітної плати, базуючись на специфіці його діяльності. Розрізняють дві форми оплати праці: почасова і відрядна. При відрядній формі оплати праці мірою праці виступає обсяг виконаних робіт, а при почасовій – відпрацьований час, а заробітна плата нараховується працівнику згідно з його тарифною ставкою, посадовий оклад за фактично відпрацьований час.

Оскільки Україна знаходиться у процесі реформування, ці реформи зачіпають безліч галузей у тому числі і економічну, відбувається швидка зміна нормативної бази, яка регулює розрахунки оплати праці і відповідно і обліку.

Проблемні питання з обліку оплати праці розглядали такі вчені як             О.Ф. Андросової [3], О.В. Кантаєвої [5], Н.В. Потриваєвої [6], С.В. Сирцевої [7], тощо. Дослідивши літературу у якій розглянуто питання обліку розрахунків з оплати праці можна сказати що багато питань є достатньо висвітленими але існують і такі які потребують доопрацювання, це проблеми визначення сутності заробітної плати та стимулювання працівників, саме тому обрана тема є актуальною.

Дослідивши наукові праці різних вчених ми дійшли висновку що в сучасній науковій літературі не існує одного трактування понять «оплата праці» та «заробітна плата», це можна спостерігати й у діючому законодавстві України. У нормах статті 1 Закону України «Про оплату праці» [1] та Кодексі законів про працю [2] України говориться про ідентичність цих двох понять «оплата праці» та «заробітна плата». Дамо визначення цим поняттям — отже, це винагорода, яку за трудовим договором власник виплачує працівникові за виконану ним роботу. Опрацювавши Податковий кодекс України, статистичні дані та наукову літературу яка дає змогу оцінити стан заробітної плати дало змогу зробити такий висновок, що поняття і як наслідок обліково-аналітична категорія «оплата праці» дещо ширше за поняття «заробітної плати». У свою чергу вітчизняні економісти також досліджували поняття «заробітна плата» і пропонують інше визначення. Наприклад, на думку С.Ф. Покропивного «заробітна плата» відображає відносини між найманими працівниками і роботодавцями щодо розподілу новоствореної вартості (доходу).

Існує дуже багато визначень поняття «заробітної плати», але на нашу думку найповніше це поняття трактує О.А. Грішнова, вона розглядає його з кількох позицій:

- економічної теорії;

- економіки праці;

- найманого працівника;

- підприємця.

З позиції економічної теорії заробітна плата — це економічна категорія що відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу розподілу доходу.

З позиції економіки праці заробітна праця — це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано.

З позиції найманого працівника, заробітна плата — це основна частина його трудового доходу, який він отримає в результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечити відтворення робочої сили.

З позиції підприємця заробітна плата — це елемент витрат виробництва і водночас головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці [4, с. 274].

Важливим елементом в організації праці є стимулювання працівників, ми пропонуємо розробити бальні коефіцієнти за допомогою яких можна дати оцінку оплаті праці по різних видах робіт.

Суть цього методу така, що вибирається певна кількість факторів які можуть впливати на кваліфікацію і диференціацію кожного працівника окремо і оцінювати виконання ними своїх професійних обов’язків. Кожній категорії персоналу відповідатимуть різні системи показників їх оцінки.

Результатами дослідження роботи яку виконали працівники встановлюється відповідна заробітна плата від найбільшого до найменшого, рівень оплати праці працівника який отримав найменшу кількість балів можна визначити за допомогою діалогу між керівником підприємства і цим працівником, при цьому враховуючи рівень оплати праці на ринку праці [8].

Не слід забувати і про заохочувальні виплати, можна здійснювати доплати за перевиконання плану, це матиме стимулюючий вплив на працівників, також можна в кінці кожного року вибирати кращих працівника і нагороджувати їх, це може бути грошова винагорода, путівка на відпочинок, або інші подарунки які обере підприємство, це мотивуватиме працівників якісно і швидко виконувати свою роботу. Не менш важливе місце займає і психологічний клімат у колективі, оскільки якщо колектив дружній, працює разом, працівники допомагають один одному, то і робота буде робитися швидше, також на нашу думку відповідальність повинен нести колектив, а не одна людина, це дасть можливість персоналу відчувати себе одним цілим і не тягнути одіяло кожному на себе. Можна створити відділ який буде спостерігати за правильністю нарахування та своєчасністю виплати заробітної плати, також відділ може розробити систему коефіцієнтів розрахувавши які можна буде дати якісну оцінку діяльності кожного працівника і спостерігаючи відхилення може впливати на роботу кожного працюючого.

Тому врахувавши наші рекомендації можна підвищити продуктивність праці, стимулювати розвиток виробництва і побудувати відносини в колективі так, щоб психологічний клімат сприяв поліпшенню працездатності.

Список використаної літератури:

1. Закон України «Про оплату праці» затверджений Верховною Радою України від 24.03.1995 №108/95-ВР. Електронний ресурс: http://zakon4.rada. gov.ua/ laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80.

2. Кодекс законів про працю України затверджений Верховною Радою України від 10.12.1971 №322-VIII. Електронний ресурс: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/322-08.

3.Андросова О.Ф. Шляхи удосконалення обліку нарахувань на заробітну плату / О.Ф. Андросова, Ю. Є. Аскерова // Актуальні проблеми економіки – 2010. - № 9. – С. 250.

4. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – 4 –те вид. оновлене. – К.: Знання, 2009. – 390 с.

5. Кантаєва О.В. Шляхи удосконалення обліку оплати праці / О.В. Кантаєва, Л.С. Герасимчук // Молодіжний науковий вісник УАБС НБУ. – 2012. - №2. – С. 186.

6.Потриваєва Н.В. Перспективи удосконалення обліку оплати праці в сучасних умовах гоподарювання / Н.В. Потриваєва, М.Д. Бабенко // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008. - № 3 . – С. 31.

7. Сирцева С.В. Проблеми обліку розрахунків за виплатами працівникам в сучасних умовах / С.В. Сирцева // Електронний ресурс: http://www.uk.lib-ebook. com/41ekonomika/1582560-24-zbirnik-naukovih-prac-studentiv-seriya-ekonomika-upravlinnya-kiiv-2014-udk-zbirnik-naukovih-prac-studentiv-derzhavnog.php.

УДК 657.6(075)

Бурова Т.А. д.е.н., професор,

Яценко Л.О. студентка,

Миколаївський національний університет ім. В.О. Сухомлинського

ПЕРЕДУМОВИ ТА НАПРЯМИ

ГАРМОНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ

Реформування економіки України потребує адекватних змін у системі бухгалтерського обліку, яка є основою інформаційного забезпечення користувачів для прийняття оперативних управлінських рішень. Сучасна трансформація вітчизняної економіки, спрямована на розвиток ринкових відносин та інтеграцію у світове співтовариство, визначає принципово нові задачі щодо підвищення рівня управління суб’єктами підприємницької діяльності. Важливим напрямом реформування бухгалтерського обліку в Україні в умовах інтеграції є його гармонізація.

Вивчення проблем та перспектив розвитку бухгалтерського обліку в умовах сучасної економіки займає сьогодні одне з провідних місць в наукових працях таких вчених-обліковців: Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Голова, В.Ф. Палія,      О.В. Петрука, М.С. Пушкара, Я.В. Соколова, С.П. Токар, М.Г. Чумаченко та інших. Проте, для визначення напрямів подальшого розвитку системи бухгалтерського обліку необхідно більш глибоко дослідити процеси його реформування та перспективи гармонізації в контексті курсу України на євроінтеграцію.

Актуальність теми гармонізації бухгалтерського обліку полягає в тому, що вона тісно пов’язана з глобалізацією економічних процесів та економіки в цілому у світовому масштабі. Метою дослідження є описання напрямів гармонізації бухгалтерського обліку в умовах розвитку євроінтеграційних процесів в Україні та глобалізації економіки.

Гармонізація − це узгодження, координація різних систем бухгалтерського обліку і звітності з метою зіставності інформації, її зрозумілості у світовому масштабі [1]. Даний процес означає приведення національних систем обліку у відповідність до загальноприйнятих у світовому масштабі принципів, правил, вимог.

Передумовами подальшого розвитку бухгалтерського обліку в Україні є насамперед:

  • уніфікація методики визначення даних бухгалтерського обліку та показників фінансової звітності, термінології бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародної практики стандартизації;
  • гармонізація на основі міжнародних стандартів фінансової звітності та з урахуванням вітчизняних потреб і можливостей методики обліку підприємницької діяльності;
  • безперервна професійна освіта, реалізація програми сертифікації бухгалтерів та аудиторів із забезпеченням прийнятних для широкого загалу умов та належного рівня оцінювання [2].

Виходячи з потреб суспільства та інтересів окремих його членів, предметом наукових досліджень є історичні, поточні й майбутні актуальні організації, методологічні та інші аспекти бухгалтерського обліку у взаємозв’язку із відповідними елементами навколишнього середовища, в якому він здійснюється. Аналіз останніх тенденцій пов’язаних з розподілом управлінських повноважень щодо регулювання розвитку окремих облікових підсистем свідчить про відсутність однозначної позиції щодо подальшого вирішення даного питання. Внаслідок цього постає нагальна потреба створення інтегрованої національної системи бухгалтерського обліку, що забезпечить вирішення сучасних проблем облікового забезпечення. На нашу думку, саме гармонізація є основним чинником узгодження та зближення національних, регіональних і глобальних правил обліку. Гармонізації обліку та звітності слугує стандартизація і, в окремих випадках, уніфікація та конвергенція.

Слід зазначити, що основними напрямами гармонізації системи бухгалтерського обліку і фінансової звітності в України є:

  • гармонізація з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку  та міжнародними стандартами фінансової звітності;
  • стандартизація у сфері бухгалтерського обліку країн-членів ЄС, яка здійснюється директивно (Рада Міністрів ЄС приймає законодавчі акти (директиви та регламенти), які регулюють бухгалтерський облік і є обов’язковими для застосування країнами-членами ЄС);
  • удосконалення обліку усередині країни (мова йде про узгодження фінансового  обліку  та  звітності  з  податковим обліком  та  податковою звітністю) [3].

Таким чином, можна зробити висновок, що уніфікація, стандартизація, гармонізація бухгалтерського обліку в Україні зумовлена багатьма зовнішніми і внутрішніми факторами, зокрема, розвитком євроінтеграційних процесів в Україні та глобалізацією економіки. Відповідно, дані фактори призводять до логічних змін в методології обліку та звітності. Однак, ми вважаємо, що будь-які зміни мають буди науково обґрунтованими і враховувати як специфіку розвитку національної економіки, так і ментальність країни та практику бухгалтерів-економістів.

Список використаної літератури:

  1. Петрук О.М. Розвиток національної системи бухгалтерського обліку в Україні: стратегія, гармонізація, регламентація: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец.: 08.06.04 «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит» / О.М. Петрук. – К., 2009. – 29 с.
  2. Чепець О.Г., Губарик О.М. Гармонізація бухгалтерського обліку та фінансової звітності України з міжнародними стандартами [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua.
  3. Єфімов В.І. Напрями гармонізації бухгалтерського обліку та звітності в Україні / В.І. Єфімов // Фінанси, облік і аудит. – 2011. –  №18. – С. 278-284.

УДК 657.3

Головацька С.І., к.е.н., доцент,

Хаймьонова Н.С., аспірант,

Львівська комерційна академія

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОБЛІКУ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Організація обліку витрат за центрами відповідальності є одним із важливих складових та елементів управлінського обліку, який сприяє реалізації основних функцій системи управління: планування, обліку, контролю, аналізу, координації та регулювання, обміну інформацією. Облік відповідальності − система обліку, що забезпечує контроль і оцінку діяльності кожного центру відповідальності. Проблеми обліку за центрами відповідальності детально досліджувалися такими вітчизняними вченими, як Голов С. Ф., Іванченко П. М., Ластовецький В. О., Нападовська Л. В. , Пушкар М. С., Скрипник М. І.  [1 - 3], однак, вони все одно залишаються актуальними з огляду на їх прикладний характер.

Система обліку центрів відповідальності повинна ґрунтуватися на таких принципах: відповідальності менеджерів тільки за ту діяльність, яка перебуває під їх впливом; визначення цілей, за якими оцінюватиметься діяльність менеджерів спільно з ними; бажання менеджерів досягти поставлених цілей; чіткості визначення ролі обліку у заохоченні працівників; регулярності складання звітів про виконання бюджетів. Залежно від того, на кого покладається відповідальність за результати діяльності, які критерії встановлюються для виконання, яким чином здійснюється оцінка виконання та як будується система винагородження менеджерів, розрізняють три типи систем обліку відповідальності: функціонально орієнтовану; орієнтовану на процеси або діяльність; стратегічно орієнтовану.

Для підприємств, що працюють у стабільному середовищі зі стандартизованою продукцією та процесами і незначним конкурентним тиском, найпридатнішою є функціонально орієнтована система обліку відповідальності. У міру зростання організаційної складності і підсилення динамізму конкурентного середовища більш придатними будуть системи обліку відповідальності за процесами (на основі діяльності) і стратегічно орієнтована система. При функціонально орієнтованій системі, яка зосереджується на функціональних підрозділах підприємства та окремих працівниках, центром відповідальності виступають такі організаційні одиниці, як підрозділ (цех, відділ) або виробнича лінія. Незалежно від виду функціональної одиниці відповідальність покладається на посадову особу, що відповідає за даний підрозділ.

В обліку відповідальності за процесами центр уваги від структурних одиниць та індивідів переміщується до процесів і команд. Проте фінансова відповідальність при цьому залишається життєво необхідною. Процеси (закупівля, розробка продукту, залучення нових клієнтів та обслуговування клієнтів) визначаються як центр уваги, адже вони є вирішальним фактором у досягненні підприємством своїх фінансових цілей. У середовищі, що безперервно вдосконалюється, фінансова перспектива трансформується в постійне збільшення доходів, зменшення витрат і поліпшення використання ресурсів.

Системи обліку відповідальності відрізняються також встановленням показників виконання. У функціонально орієнтованій системі наріжними каменями еталонної діяльності виступають бюджетне та нормативне калькулювання, які є об’єктивними, фінансовими й відносно стабільними. Для підприємств, що працюють у середовищі безперервного вдосконалення (виробництво комп’ютерної техніки, програмне забезпечення тощо), критерії виконання зорієнтовані на процеси, а отже, мають стосуватися таких їх параметрів, як тривалість, якість та ефективність. При цьому стандарти оцінки діяльності мають бути динамічні за своєю природою — їх необхідно змінювати, щоб вони відображали нові умови і цілі та допомагали підтримувати рівень прогресу, якого вже досягнуто.

У межах функціонально орієнтованої системи виконання оцінюється шляхом порівняння фактичних результатів з плановими. На працівників у межах центрів відповідальності надаються повноваження лише у межах тих статей, які вони повинні контролювати з особливою увагою на дотриманні бюджетного рівня витрат. У середовищі, яке безперервно вдосконалюється, виконання оцінюється не лише за фінансовою перспективою. Вирішальними показниками діяльності стають час, якість та ефективність, які маються підвищити фінансові результати підприємства. У системах обліку відповідальності існують також відмінності у системах винагородження, де спостерігається перехід від принципів індивідуального винагородження до групового (командного), при чому не тільки за фінансові результати, але й за досягнення певних нефінансових показників.

Незважаючи на те, що облік відповідальності за процесами є значно ефективнішим у середовищі безперервного вдосконалення, він має певні недоліки. Основним його недоліком став той факт, що зусилля, спрямовані на безперервне вдосконалення, мають фрагментарний характер і виявили неспроможність поєднатись із загальною стратегією та метою підприємства. Для усунення цих недоліків була розроблена стратегічно орієнтована система обліку відповідальності (збалансована карта (шкала) бальних оцінок), за якою менеджери повинні точно встановити стратегію підприємства та визначити цілі, критерії виконання і стимули, необхідні для досягнення загальної мети. У зазначеній системі показники виконання повинні бути інтегровані таким чином, щоб вони були взаємно сумісними й справляли підсилюючий вплив один на одного, тобто бути збалансованими та пов’язаними із загальною стратегією підприємства.

Список використаної літератури:

1. Голов С. Ф. Управлінський облік: [Навчальний посібник]  / С. Ф. Голов. – К. : Лібра, 2003. – 704 с.

2.Ластовецький В.О. Виробничо-комерційний облік і внутрішньогоспо-дарська (управлінська) звітність за центрами витрат і відповідальності [Текст]  / В. О. Ластовецький. – Чернівці : Місто, 2003. – 156 с.

3. Нападовська Л. В. Управлінський облік: [Навчальний посібник] / Л. В. Нападовська. – К. : Книга, 2004. – 544 с.

УДК 657.2

Єремян О. М., к.е.н., доцент,

Херсонський національний технічний університет

ОСОБЛИВОСТІ БУХГАЛТЕРСЬКОГО

І ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ КУРСОВИХ РІЗНИЦЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ

Іноземне інвестування займає одне з провідних місць в системі міжнародного бізнесу. Україна не може залишатися осторонь трансформації світового господарства, тому важливо щоб система обліку на вітчизняних підприємствах відповідала сучасним вимогам і стандартам, та була зрозумілою для іноземних інвесторів. Найпоширенішою формою здійснення іноземних інвестицій в Україні є спільні підприємства або підприємства з іноземними інвестиціями – це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс [1].

Теоретико-методологічні засади бухгалтерського обліку підприємств з іноземними інвестиціями розглядали в своїх роботах такі вітчизняні науковці як  Ф.Ф. Бутинець,  Г.П. Голубнича,  Н.О. Гура,  Н.І. Дорош, Б.А. Засадний, К.Ф. Ковальчук, Ю.А. Кузьмінський, Т.Г. Мельник, Є.В. Мних, М.С.Пушкар, В.Г. Швець та інші. Проте, незважаючи на значні напрацювання,через швидку зміну вітчизняного законодавства, залишаються актуальними питання щодо особливостей бухгалтерського і податкового обліку курсових різниць на підприємствах з іноземними інвестиціями. Особливу увагу необхідно приділити перерахунку заборгованості засновників-нерезидентів за внесками до статутного капіталу у зв’язку зі зміною валютного курсу. У бухгалтерському обліку заборгованість засновників може мати різний характер: – якщо очікується внесення до статутного капіталу основних засобів, нематеріальних активів, запасів, заборгованість засновників належить до немонетарної і, отже, перерахунку не підлягає; – якщо очікується отримання на рахунок підприємства валютних коштів, заборгованість належить до монетарної і підлягає перерахунку як на дату балансу, так і на дату здійснення розрахунків засновником-нерезидентом [2]. Оскільки внесок у статутний капітал пов’язаний з інвестиційною діяльністю, курсова різниця внаслідок перерахунку відображається у складі доходів (Д 462 К 744) та витрат (Д 974 К 462) від неопераційної курсової різниці.

Крім того, уп.8 ПБО21 установлено, що курсові різниці, які виникають внаслідок перерахунку зобов’язань засновників при формуванні статутного капіталу, відображаються у складі додаткового капіталу [2]. У листі № 31-08310-06-10/29025 Мінфіном України надано роз’яснення, що суми таких курсових різниць відображаються у складі додаткового капіталу, оскільки вони не можуть визнаватися доходом [3]. Водночас у листі № 31-08410-07-16/33606 зазначено, що інформація про курсові різниці за зобов’язанням засновників з внесків до статутного капіталу обліковується на субрахунку 425 «Інший додатковий капітал» [4].

Згідно з п.9 ПБО21 курсові різниці, які виникають щодо дебіторської заборгованості або зобов’язань за розрахунками із господарською одиницею за межами України, погашення яких не плануються і не є ймовірними в найближчій перспективі, відображаються у складі іншого додаткового капіталу та в іншому сукупному доході. У листі № 31-08410-07-16/33606 роз’яснюється, що інформація про такі курсові різниці узагальнюється на субрахунку 423 «Накопичені курсові різниці».

Відповідно до пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 Податкового кодексу визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку [5]. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) враховується у складі доходів платника податку, а збиток (від’ємне значення курсових різниць) враховується у складі витрат платника. Таким чином, результати розрахунку курсових різниць у більшості випадків повинні однаково впливати на доходи або витрати, що відображаються у бухгалтерському та податковому обліку.

Звернемо також увагу на те, що за іноземними інвестиціями курсові різниці не перераховуються, тому що зафіксований в установчих документах підприємства зареєстрований (статутний) капітал, у формуванні якого задіяно іноземну інвестицію, є немонетарною статтею. Щодо іноземної валюти, яку було перераховано нерезидентом як внесок до статутного капіталу і яка є на валютному рахунку підприємства-резидента, то ця валюта належить до монетарної статті, тому щодо неї курсові різниці визначаються (перераховуються) у загальному порядку яку бухгалтерському, так і в  податковому обліку;

Щодо розрахунку обмеження витрат відповідно до п. 141.2 ст.141 Податкового кодексу дохід від перерахунку курсових різниць за борговими зобов’язаннями на користь нерезидентів, які володіють 50 та більше відсотками статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) платника податку або пов’язаних з ними осіб, у податковому обліку не враховується. Зауважимо, що дохід від перерахунку курсових різниць за зазначеними борговими зобов’язаннями не враховується виключно для цілей розрахунку обмеження витрат відповідно до п. 141.2 ст.141 Податкового кодексу [5]. А от для цілей визначення суми оподатковуваного прибутку дохід від перерахунку курсових різниць за цими борговими зобов’язаннями повинен враховуватися, адже це установлено пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 Податкового кодексу. Також слід зазначити, що у бухгалтерському обліку жодних винятків щодо визначення курсових різниць за зобов’язаннями на користь таких нерезидентів не встановлено, тому курсові різниці визначають у загальному порядку, встановленому ПБО 21.

Таким чином, дослідження особливостей ведення обліку на підприємствах з іноземними інвестиціями дало змогу оцінити, що складність обліку полягає не лише в переході до заповнення звітності за міжнародними стандартами, а і в необхідності відображати господарські операції водночас у двох валютах: національній валюті України та іноземній, при цьому виникають курсові різниці, які вимагають ретельного вивчення та детального відображення у бухгалтерському і податковому обліку підприємств з іноземними інвестиціями.

Список використаної літератури:

1. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. 94/96 зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс] // Урядовий портал. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/93/96.

2. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193 [Електронний ресурс] // Урядовий портал. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/.

3. ЛистМіністерства фінансів України «Щодо бухгалтерського обліку курсових різниць за інвалютними внесками засновників до статутного капіталу»від 05.12.2013 р. n 31-08310-06-10/29025 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.profiwins.com.ua/letters-and-orders/treasury/4451-29025.html

4. ЛистМіністерства фінансів України «Щодо відображення в бухгалтерському обліку курсових різниць за зобов’язаннями засновників з внесків до статутного капіталу»від 19.11.2013 р. n 31-08410-07-16/33606 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.profiwins.com.ua/uk/letters-and-orders/treasury/4367-33606.html

5.Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-vi (із змінами та доповненнями // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/2755-17.

УДК 657.37

Єремян О.М., к.е.н., доцент,

Боднар Т.М., студентка,

Херсонський національний технічний університет

НЕДОЛІКИ ФОРМ ФІНАНСОВОЇ

ЗВІТНОСТІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

На сьогоднішній день продовжується реформування бухгалтерського обліку. Це пов’язано з євроінтеграцією, а саме переходом до міжнародних стандартів фінансової звітності та бухгалтерського обліку. З кожним роком відбувається все більше змін та нововведень, що спричинило необхідність визначити, які ж, все таки мають місце недоліки при складанні фінансової звітності підприємств.

Сутність даної проблеми розглядали у своїх публікаціях багато науковців та дослідників, а саме:  П. Атамас  [4], Г. Курило  [5], А. Рабошук  [6], В. Теслюк [7], А. Дегтяренко [7].С. Голов, Н. Гура, О. Кащенко, З. Задорожний, Я.В.Соколов. Незважаючи на те, що відбувається удосконалення звітності, все ж існує необхідність дослідження цієї теми. Метою є аналіз недоліків форм фінансової звітності та пропозиції щодо їх вирішення.

Кінцевим результатом облікової діяльності суб’єкта господарювання є складання фінансової звітності, яка відображає фінансовий стан підприємства, є публічною і, найголовніше — повинна бути зрозумілої людині, яке не має економічної освіти.

На жаль, навіть після стількох змін — довгого процесу реформування бухгалтерського обліку − залишились деякі недоліки, які повинні бути усунені.

Основні недоліки, які, на нашу думку, є найсуттєвішими, тобто перешкоджають наближенню фінансової звітності до вимог МСФЗ, відображені на рис. 1.

Рис. 1. Основні недоліки форм фінансової звітності

Розглянемо декілька з них:

  • у оновленій формі звітності №1 «Баланс» передбачається окремий розділ активу для груп вибуття та окремий розділ в пасиві — для зобов’язань, пов’язаних з реалізацією необоротних активів та груп вибуття. Якщо звернутися до МСФЗ, то вони не передбачають відображення даної інформації в окремих розділах звітної форми;
  • труднощі користувачам фінансової звітності для оцінки фінансового стану підприємства створює відсутність у балансі чіткого поділу активів і зобов’язань на поточні та довгострокові. У зв’язку з цим для підвищення точності фінансового аналізу окремі науковці пропонують відображати в Примітках до річної фінансової звітності склад статті “Витрати майбутніх періодів” у розрізі необоротних та оборотних активів, а “Доходи майбутніх періодів” – у розрізі довгострокових і поточних зобов’язань [4]. Реалізація цієї пропозиції не потребує внесення змін у баланс. Вона стосується лише річної фінансової звітності і не впливає на квартальну;
  • наявність двох форм звіту про рух грошових коштів значно ускладнює життя підприємств. Під прямим методом розуміється заповнення форми за допомогою дебетових та кредитових рахунків 30 «Готівка» та 31 «Рахунки в банках» відповідно у кореспонденції з рахункам бухгалтерського обліку операцій, активів та зобов’язань. Це викликає труднощі, оскільки багато підприємств не використовують детальну аналітику рахунків, що й ускладнює складання звіту та вимагає чимало часу. Під непрямим методом розуміється заповнення даного звіту поєднанням двох форм – Балансу (Звіту про фінансовий стан) та Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід). Лише для декількох рядків Звіту про рух грошових коштів потрібно використовувати аналітичні дані. Але звіт за рахунок своїх рядків є не дуже зрозумілим для некомпетентних користувачів даної інформації [2];
  • недоліками структури звіту є недостатня інформативність про зміни власного капіталу підприємства, зокрема про безоплатно одержані активи і про джерела їх надходження, детально не описано причини змін у статутному та додатковому капіталі тощо.

Один з аспектів критики існуючої системи фінансової звітності полягає в тому, що зараз в ній не приділяється достатньо уваги таким факторам, як ризик, стратегія, нагляд і стійкість бізнесу підприємства. Дані недоліки та невідповідність фінансової звітності сучасному бізнесу вимагають негайного вирішення. Ми вважаємо за необхідне звернутися до інтегрованої звітності, яка охоплює всі сторони бізнесу – фінансові та нефінансові, що допомогло б у співпраці з іноземними бізнес-партнерами та залученню інвесторів. Перехід України до нової економічної моделі дасть змогу підприємствам відповідати міжнародним стандартам фінансової звітності і мати високу конкурентоспроможність на міжнародному ринку.

Список використаної літератури:

1. Методичні рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності: Наказ Міністерства фінансів України від 28.03.2013 р. № 433 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pro-u4ot.info/index.php?section=browse& CatID=92&ArtID=13614.

2. НПСБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Наказ Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 19. – С.665.

3. Міжнародні стандарти фінансової звітності – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// minfin.gov.ua.

4. Атамас П.Й., Атамас О.П. Методичні проблеми складання Звіту про рух грошових коштів та шляхи їх вирішення / П.Й. Атамас, О.П. Атамас // Європейський вектор економічного розвитку: Збірник наукових праць. – 2013. – № 1 (14). – С. 3 – 11.

5. Курило Г.М. Щодо пошуку стратегії конвергентності в обліку та фінансової звітності: концептуальний підхід / Г.М. Курило // Вісник Донецького університету економіки та права. – 2013. – № 1. – С. 95-100.

6. Рабошук А.В. Проблеми забезпечення достовірності фінансової звітності / А.В. Рабошук // Економічні науки. – Серія “Облік і фінанси”. – 9 (33),ч. 3. – 2012. – С. 116-124.

7. Теслюк В.М., Дегтяренко А.В. Складання звіту про рух грошових коштів / В.М. Теслюк, А.В. Дегтяренко// Вісник Сумського НАУ. Серія: Фінанси і кредит. – 2011. – № 1(30). – С.127-131.

УДК 657.37

Пінчук Т.А., к.е.н. доцент,

Ісакова В.Є., студентка,

Херсонський національний технічний університет

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ

ІНТЕГРОВАНОЇ УПРАВЛІНСЬКОЇ ЗВІТНОСТІ

В Україні послідовно проводиться інституційна реформа, пов’язана з розвитком суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм, форм власності, відкритості організації бізнес-процесів і стратегій розвитку господарюючого суб’єкта. При цьому чітко проявляються тенденції активізації процесів інтеграції суб’єктів господарювання та формування інтегрованої управлінської звітності підприємства, в якій поряд з економічними результатами їх діяльності знаходять відображення соціальні та екологічні аспекти. В індустріально розвинених країнах з традиційною ринковою економікою формування такої звітності стало нормою не тільки для великих, а й для середніх підприємств. Проте, на сьогодні, в науково-практичній літературі питання удосконалення організації та методики інтегрованої звітності підприємства не знайшло широкого відображення [1].

Управлінська звітність – це система необхідної релевантної цільової фінансової та нефінансової інформації про майно, капітал, зобов’язання, доходи та витрати структурних підрозділів організації, їх взаємозв’язки, господарські процеси та їх результати, про внутрішні та зовнішні фактори, яка передана у відповідній формі, орієнтована на користувача, використовується при плануванні, контролі та регулюванні показників фінансово-господарської діяльності організації. Однак її віднесення до внутрішньогосподарської або оперативної, що формується у межах бухгалтерського обліку та є доповненням до фінансової звітності, не відповідає сучасній практиці та вимогам інформаційного забезпечення управління підприємством, не враховує новітні функціональні можливості пов’язані з комп’ютеризацією обліку. Змістовно та методологічно управлінський облік і звітність поглинають і виходять за межі бухгалтерського обліку та звітності [2].

У результаті ґрунтовного дослідження та порівняння національних і міжнародних підходів, наукових публікацій, визначено та розкрито сутність принципів формування та подання інтегрованої управлінської звітності як основного джерела інформації, що відображає результати діяльності підприємств і організацій [3]:

  1. Принцип «проектування зверху» – відповідність потребам вищого менеджменту та необхідність перевірки інформації в облікових документах та реєстрах на достатність для отримання відповідного звіту.
  2. Принцип агрегування – детальність звітів зменшується у міру збільшення рівня керівника (менеджера), якому вони представляються.
  3. Принцип ієрархічності передбачає необхідність уникати дублювання оперативної інформації, що призначена для центрів відповідальності нижчих рівнів відповідальності, для середнього та вищого рівнів управління.
  4. Принцип відособленості – визначення специфіки діяльності економічного суб’єкта, особливостей роботи конкретного підрозділу організації та орієнтація на центри відповідальності.
  5. Принцип конкретності – спрямування інформації на рішення конкретних завдань управління.
  6. Принцип своєчасності формування і представлення управлінської звітності – забезпечення менеджерів необхідною інформацією до терміну ухвалення рішень.
  7. Принцип зіставності інформації з минулими періодами – визначення об’єктивної оцінки динаміки показників, що представлені в управлінській звітності.
  8. Принцип аналітичності – наявність в управлінській звітності не лише фактичних показників діяльності центрів відповідальності, але й інформації про відхилення фактичних показників від планових.
  9. Принцип контрольованості витрат – відображення планових і фактичних величин тільки тих видів витрат, на величину яких керівник центру відповідальності може здійснювати вплив.
  10. Принцип конфіденційності – передача та контроль керівництвом підприємства інформації, що представлена в управлінській звітності [4].

Таким чином, управлінська звітність виступає штучно створеною цілісністю елементів (показників звітності), призначеною для формування інформації, використовуваної менеджерами при управлінні підприємством. Система показників звітності є інструментом управління, засобом, що показує ефективність самого управління через набір параметрів, що фіксуються в цій системі.

Чітке дотримання визначених вимог користувачів до інтегрованої управлінської звітності сприяє не тільки оптимізації її формування, але й створенню принципово нової моделі управління економічними суб’єктами.

Список використаної літератури:

1. Любимов М. О. Формування управлінської звітності підприємств: автореф. дис. … канд. екон. наук : спец. 08.00.09 «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит» / М. О. Любимов. – Одеса, 2012. – 22 с.

2. Король С. Я. Управлінська звітність: сутність і алгоритм формування / С. Я. Король // Бізнес Інформ. – 2014. – № 7. – С. 325 – 331.

3.Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999р. із змінами і доповненнями //Електронний ресурс:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/996-14.

4. Нагірська К. Є. Принципи та вимоги до формування звітності підприємств: управлінський аспект [Електронний ресурс] / К. Є. Нагірська, Я. Є. Герус // Економічні науки. Cер. : Облік і фінанси . - 2013. - Вип. 10(2). - С. 176-183. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ecnof_2013_10(2)__25.pdf.

УДК 657.1

Поліщук Н. В., к.е.н., доцент,

Томчук А.О., студентка,

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

БЮДЖЕТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Бюджетування – один з ефективних механізмів управління підприємством в ринкових умовах. Об’єднує в собі набір методів здійснення управлінських дій, засобів збору та обробки інформації, прийомів мотивації, системи контролю. Слід зазначити, що в сучасних конкурентних умовах розвитку економіки, якій притаманні самостійність суб’єктів господарювання та власна відповідальність підприємств за результати фінансово-господарської діяльності, виникає об’єктивна потреба у постійному контролі, аналізі, коригуванні й прогнозуванні змін фінансового стану та оцінки фінансових можливостей підприємства на майбутнє. Система управління підприємством повинна вдосконалюватись з урахуванням накопиченого світового досвіду, новітніх теоретичних і практичних досягнень у сфері менеджменту. Як один з ефективних напрямків удосконалення системи управління на мікрорівні для вітчизняних підприємств пропонується використання бюджетування, яке позитивно зарекомендувало себе в країнах із розвиненою ринковою економікою [2, c. 36].

«Бюджетування – це процес розробки конкретних бюджетів відповідно до цілей оперативного планування». Бюджетне управління дає керівникам більш чітке уявлення про свої цілі, що в свою чергу змушує коригувати бюджети, збільшуючи точність їх виконання. Для розуміння де, коли, як і для кого ви збираєтеся  виробляти  і  продавати продукцію;  для розуміння,  які  ресурси вам знадобляться  при  русі  до  поставленим  цілям;  для  ефективно  використання залучених    ресурсів   очевидність   необхідності  бюджетування  незаперечна  [3, с. 67].

Ми погоджуємося з думкою, що бюджетування на підприємстві виконує три основні функції: планування, прогнозу та аналізу.

Функція планування є найважливішою, бюджетування – це основа для внутрішньо-фірмового планування, тобто виходячи зі стратегічних цілей підприємства, бюджети вирішують завдання розподілу фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні підприємства. Слідуючою функцією є функція прогнозу, яка полягає у розрахунку прогнозних показників з виконання планових завдань на основі бухгалтерського і управлінського обліку. Функція аналізу передбачає зіставлення фактичних даних з плановими показниками на кожному етапі, виявлення відхилень, наступне коригування дій [2, с.38].

До загальних умов ефективного застосування бюджетування на підприємствах можна віднести такі:

  • реальність встановлених планових показників. Планові завдання повинні бути економічно обґрунтовані, з врахуванням ситуації, що на даний момент склалась в середині підприємства і на ринку. Вони повинні спиратись на реальні рівні цін, виробничі можливості підрозділу, забезпеченість ресурсами тощо;
  • участь керівників центрів відповідальності у процесі визначення планових завдань для власних підрозділів. Реальні можливості підрозділу найкраще знає його керівник, а не економіст, що розраховує планове завдання. Тому, планові показники обов’язково повинні узгоджуватись з керівництвом центрів відповідальності;
  • періодичне коригування планових показників у відповідності до внутрішніх і зовнішніх змін щодо діяльності підприємства. Це в свою чергу повинно відображатись і на планових завданнях, оскільки, якщо ми їх не відкоригуємо, то вони не будуть відповідати реальній ситуації;
  • керівники центрів відповідальності повинні мати в своїх руках певні важелі для досягнення запланованих результатів, які можуть застосовувати самостійно без узгодження з керівництвом підприємства. Такими важелями повинні бути: право змінювати персонал підконтрольного центру відповідальності; право самостійно обирати постачальників і покупців; право надавати знижки на продукцію оптовим чи постійним;
  • премії повинні виплачуватись на основі розрахунку комплексного показника по виконанню завдань: виконання плану по виробництву продукції і по ліміту витрат на її виробництво. Це необхідно для того, щоб не було перегинів з метою якомога більшого перевиконання плану, щоб отримати більші преміальні;
  • розмір премії повинен бути узгоджений не лише між керівництвом підприємства і керівником підрозділу, а й з працівниками відповідного центру відповідальності [1, с.127].

Отже, ми можемо зробити висновок, що бюджетування є найважливішим елементом системи управління підприємством. Система бюджетування відіграє досить важливу роль на підприємстві. Вона необхідна для того, щоб підприємство могло розвиватись та ефективно працювати. Ця система є ефективною та дозволяє досягати поставлених завдань. Застосування бюджетування на українських підприємствах вимагає від їх власників врахування особливостей діяльності організацій і забезпечує раціональне використання ресурсів, визначення їх цільового призначення, вдосконалення управління грошовими потоками та інше.

Список використаної літератури:

1. Ілляшенко Т. О. Бюджетування як напрямок удосконалення системи управління діяльність підприємства / Т. О. Ілляшенко, К. В. Ілляшенко, М. В. Скобенко // Вісник Суду. Серія «економіка». – 2012. – № 3. – С. 36 – 44.

2. Рудко Е. А. Роль и место бюджетирования в управлении предприятием / Е. А. Рудко, Л. В. Карпик // Проблеми науки. – 2014. – № 4-5. – С. 67 – 69.

3. Дем’яненко М. Я. Бюджетування на підприємстві: завдання і основні передумови ефективного застосування / М. Я. Дем’яненко, Р. В. Сидоренко // Економічні науки. Серія «Облік і фінанси». Збірник наукових праць. Луцький державний технічний університет. – 2008.– № 5(20). – С. 123 – 129.

УДК 657.1

Поліщук Н.В., к.е.н., доцент,

Шевчук Л.О., студентка,

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

МЕТОДИ БЮДЖЕТУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Відомо, що в сучасних умовах підприємства мають завжди пристосовувати свою діяльність до умов ринкового оточення, щоб виживати і зберігати довгострокову конкурентоспроможність. Таким чином, все більшого значення набуває удосконалення системи управління діяльністю суб’єктів господарювання. Один з ефективних напрямків удосконалення цієї системи – бюджетування. Бюджетування — складова частина фінансового планування, результати якого оформляються системою бюджетів, узгоджених за напрямами діяльності та підрозділами підприємства [2, с. 11].

Бюджетування діяльності підприємств дозволяє створити ефективну систему управління фінансами; підвищити інвестиційну привабливість; оптимізувати доходи й витрати в цілому; отримувати консолідовану звітність; розраховувати й оцінювати показники ліквідності та рентабельності підприємств; підвищити ефективність управління в цілому [1, с. 39].

Існують різні методи складання бюджетів на підприємстві: синхронного бюджетування, послідовного бюджетування, стабільного бюджетування, гнучкого бюджетування, неперервного бюджетування, централізованого бюджетування, децентралізованого бюджетування, комбінований, метод бюджетування від досягнутого, методи бюджетування на базі попередніх бюджетів,метод поопераційного бюджетування, метод бюджетування за центрами відповідальності,метод бюджетування за видами бізнесу,  проектно-цільовий, програмно-цільовий та матричний [1, 2].

Метод синхронного бюджетування полягає в одночасному розробленні і координуванні бюджетів на різних рівнях та різного спрямування.

При високому рівні диверсифікації діяльності підприємства доцільно використовувати метод послідовного бюджетування, при цьому планування починається з визначення обмежувального фактора і складання бюджету, в якому він є визначальним.

Також виділяють метод стабільного (фіксованого) бюджетування і метод гнучкого бюджетування та розрізняють жорсткі (або статичні) і гнучкі бюджети. Жорсткий бюджет розраховується на певний рівень ділової активності підприємства та служить для порівняння з фактично досягнутими показниками. Гнучкий, навпаки, враховує зміни у діяльності підприємства та рівні його ділової активності надаючи оптимістичний та песимістичний прогнози. Метод неперервного бюджетування дає змогу за результатами виконання бюджетів за певний мінімальний період вносити корективи і зміни до бюджетів залишкового бюджетного періоду та розробляти бюджети на мінімальний бюджетний період.

Сутність методу централізованого бюджетування у плануванні «згори вниз», а методу децентралізованого бюджетування у планування «знизу вгору», комбінований метод поєднує у собі два попередні.

Метод бюджетного планування з нульової бази використовують при впровадженні системи бюджетування на підприємстві або у випадку розширення його виробничих потужностей. Метод бюджетування від досягнутого використовується на підприємствах, бюджетні системи яких вже функціонують, і бюджетні показники попереднього періоду розглядаються як база для розрахунку планових. Є такі методи бюджетування від досягнутого: нормативний, екстраполяційний, економіко-математичне моделювання та оптимізаційно-варіантний.

Метод поопераційного бюджетування зводиться до формування бюджетів за певними операціями. Метод бюджетування за центрами відповідальності передбачає вибір конкретних центрів відповідального і складання бюджетів тільки з урахуванням витрат, які цими центрами безпосередньо контролюються та регулюються. Метод бюджетування за видами бізнесу дозволяє виокремити високорентабельні й нерентабельні види бізнесу та приймати управлінські рішення щодо доцільності розвитку окремих видів бізнесу або потреби у реструктуризації підприємства. Проектно-цільовий та програмно-цільовий методи передбачають формування бюджетів за окремими проектами або програмами, а показники цих бюджетів консолідуються потім у зведених бюджетах. Матричний метод застосовується для узгодження поопераційних бюджетів, бюджетів за центрами відповідальності, бюджетів за видами бізнесу та за окремими проектами і програмами [1, с. 42 - 43].

Отже, дослідивши всі існуючі методи бюджетування на підприємстві, можна дійти висновку, що вони мають як переваги так і недоліки. При виборі того чи іншого методу бюджетування керівники повинні враховувати особливості кожного з них, а також особливості суб’єктів господарювання.

Список використаної літератури:

1. Ілляшенко Т. О. Бюджетування як напрямок удосконалення системи управління діяльність підприємства / Т. О. Ілляшенко, К. В. Ілляшенко, М. В. Скобенко // Вісник Сум ДУ. Серія «економіка». – 2012. – № 3. – С. 36 – 44.

2. Бугай В.З. Аспекти бюджетування в управлінні господарською діяльністю на підприємстві / В.З. Бугай, В.А. Бугай, Ю.Ю. Ренгевич // Вісник Запорізького національного університету. – 2010. – №4 (8). – С. 10-16.

Половинчак Л.А., к.е.н., доцент,

Херсонський національний технічний університет

ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРУ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ЗАПАСІВ

В умовах необхідності забезпечення ефективного функціонування суб’єктів господарювання для досягнення ними достовірних фінансових результатів вибір методів оцінки списання запасів є важливою передумовою організації обліку цих об’єктів. Важливість правильного вибору методів оцінки списання запасів зумовлюється ще й тим, що цей вид витрат безпосередньо пов’язаний з розрахунками собівартості продукції.

Фактично оцінювання запасів є основою для визначення фактичної собівартості та ціни виробленої продукції. Таким чином, дуже важливим є вибір оптимального методу вибуття запасів для кожного господарюючого суб’єкта, виходячи із поточних та стратегічних завдань його діяльності.

Виробничі запаси істотно впливають на фінансовий результат господарської діяльності, оскільки мають найбільшу питому вагу в собівартості витрат підприємства більшості галузей виробництва різних сфер діяльності.

При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним із методів, передбачених П(С)БО 9 «Запаси». Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. Для запасів різного призначення можуть використовуватись одночасно різні методи оцінки.

Перед підприємством постає завдання вибору такого методу, який би найбільше відповідав його потребам:

– не завищував фінансових результатів діяльності;

– не занижував собівартості готової продукції;

– був простим та легким у застосуванні.

Для застосування важливо обрати той метод, який дозволяє найточніше провести оцінку з урахуванням інтересів власників підприємства та специфіки виробничої діяльності.

Проаналізуємо переваги та недоліки методів оцінки запасів при їх вибутті.

Метод ідентифікаційної собівартості передбачає визначення витрат за кожною окремою одиницею виробничих запасів. Використовується при:

а) невеликій номенклатурі запасів;

б) виконанні спецзамовлень і проектів;

в) унікальній характеристиці одиниці запасу;

г) невеликій вартості запасів;

д) неможливій заміні іншими запасами.

За методом середньозваженої собівартості оцінка ведеться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початку звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів. Собівартість запасів буде залежати від придбання запасів за вищою ціною наприкінці місяця. Використовується при неналежній ідентифікації та періодичній системі обліку.

За методом ФІФО собівартість запасів, придбаних у першу чергу, повинна бути віднесена до запасів, що вибули у першу чергу. Використовується для:

а) запасів у вигляді продуктів харчування (щоб уникнути збитків від псування);

б) підприємств, які мають пільги з податку на прибуток.

Також на підприємстві встановлюються нормативні облікові ціни, якими протягом місяця користуються для оцінки списання запасів. Наприкінці місяця обчислюють ціну, виходячи з фактичних витрат.

Метод нормативних витрат використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією.

За методом ціни продажу собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною вартістю реалізованих товарів і сумою торгівельної націнки на них. Використовується на підприємствах, які мають мережу магазинів чи значну номенклатуру з орієнтовно однаковим рівнем націнки.

У бухгалтерському обліку дуже важлива не кількість методів оцінки запасів, а безперечно їх позитивний вплив при прийнятті рішень щодо ціноутворення на вироблену продукцію та оцінку фінансових результатів діяльності суб’єкта господарювання. Також спосіб списання товарно-матеріальних запасів впливає на вартість оборотних активів у структурі балансу на кінець звітного періоду та, як наслідок, на ліквідність і фінансову стійкість підприємства.

Аналіз існуючих методів оцінки вибуття виробничих запасів дозволив виділити наступні причини, що впливають на вибір певного методу:

– різний характер та специфіка виробничих запасів (асортимент, ціна тощо);

– специфіка діяльності підприємства (промисловість, торгівля, транспорт, зв’язок);

– місце використання (за структурними підрозділами, відділами, цехами, управліннями);

– економіко-правовий фактор (тенденції розвитку економіки, податкового регулювання);

– історичний фактор (історичні передумови формування системи обліку);

– інформаційне та організаційне забезпечення (використання комп’ютерних інформаційних систем обліку, забезпеченість підприємства складами, іншими місцями зберігання запасів).

Вибір конкретного методу залежить в основному від того, які завдання вирішуються організацією у сфері інвестицій, фінансів і оподаткування. Ми поділяємо погляди деяких вчених стосовно того, що метод ФІФО доцільно використовувати підприємствам, які планують здійснення капітальних вкладень за рахунок власних джерел і користуються при цьому відповідними пільгами по податку на прибуток. В свою чергу, метод середньозваженої собівартості вважаємо помірним щодо впливу на прибуток і ліквідність порівняно з ФІФО.

Список використаної літератури:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» від 20.10.1999 року № 246 (зі змінами та доповненнями): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ z0751-99.

2. Гончаров Ю.В. Оцінка виробничих запасів: вітчизняний та зарубіжний досвід / Ю.В. Гончаров, І.В. Кравченко // Облік і фінанси АПК. – 2011. – № 1. – С. 50−53.

3. Самко М.С. Порівняльний аналіз існуючих видів оцінок виробничих запасів підприємства / М.С. Самко // Управління розвитком. – 2013. – № 3. – С. 62–65.

4. Гончаров Ю.В. Оцінка виробничих запасів: вітчизняний та зарубіжний досвід / Ю.В. Гончаров, І.В. Кравченко // Облік і фінанси АПК. – 2011. – № 1. – С. 50−53.

5. Фесенко В.В. Вибір методу оцінки списання запасів як фактор впливу на формування фінансових результатів / В.В. Фесенко // Управління розвитком. – 2012. – №4. – С. 53–56.

УДК 331.21

Сарапіна О.А., д.е.н., професор,

Хоменко О.В., студентка,

Херсонський національний технічний університет

ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ

ПРАЦІ ТА ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ

Ефективність діяльності будь-якого суб’єкта господарювання в значній мірі залежить від ефективності організації і обліку оплати праці робітників і службовців. Вибір організаційних форм та методів ведення бухгалтерського обліку створює досконалу нормативно-правову систему, яка здатна забезпечити ефективне надходження та використання фінансових ресурсів, необхідних для ефективного функціонування суб’єкта господарювання.

Нині значна увага приділяється фінансовим показникам, які відображають ефективність діяльності. Важливе місце серед них займають саме показники оплати праці, адже вони дають загальне уявлення  не лише про внутрішню діяльність, але й зосереджують увагу на основну винагороду працівника — заробітну плату, яка виконує стимулюючу функцію, включаючи премії та надбавки, зокрема за якісне виконання покладених службових обов’язків на кожного з працівників.

Облік праці та заробітної плати займає одне з головних місць у всій системі обліку на підприємстві, оскільки є складним і трудомістким процесом. З огляду на це, перед бухгалтерами часто постають питання стосовно ведення документації з обліку кадрів та її оформлення згідно з постійно оновлюючимся законодавством, нарахування заробітної плати та інших виплат, обчислення та сплати податків із заробітної плати, подання звітності тощо.

Проблеми організації обліку праці та її оплати завжди привертали до себе увагу багатьох вчених економістів, зокрема Безбатько О., Кантаєвої О.В., Семенова Т.С., Садовнікова О.А., Потриваєвої Н.В.,Ткаченко Н., Шилової, Г.А.

Згідно з Законом України «Про оплату праці», заробітна плата — це винагорода, обчислена у грошовому виражені, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу [3].

Сучасний стан організації обліку праці та заробітної плати є однією з актуальних проблем, оскільки є недосконалим. Це зумовлено рядом причин, основними з яких є:

  • складність розрахунку та різноманітність структур заробітної плати працівників різних підприємств;
  • численні класифікації персоналу за сферами застосування праці, професіями, кваліфікацією, стажем роботи та іншими ознаками;
  • різний порядок здійснення утримань з різних видів виплат;
  • наявні розбіжності періоду нарахування та виплати заробітної плати в залежності від особливостей роботи підприємств.

Проте головною проблемою залишається постійна зміна законодавства та неоднозначність його трактування. Так, відповідно до законопроекту №1658 з 1 січня 2016 року набуде чинності новий Трудовий кодекс.

На відміну від діючого законодавства до законопроекту включено регулювання питань щодо визнання цивільно-правових відносин трудовими, порядку укладення письмового договору, уточнення щодо оплати праці за різних обставин виконання робіт, установлення фінансової відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати працівникам та ін. Основні відмінності діючого Трудового кодексу від проекту нового представлено в табл. 1.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика діючого

Трудового кодексу та проекту нового Трудового кодексу [1, 2].

Положення

Діючий

Трудовий кодекс

Проект нового Трудового кодексу

Про майбутнє звільнення у зв’язку зі скороченням роботодавець — суб’єкт малого підприємництва зобов’язаний письмово попередити працівника

Не пізніше, ніж за 2 місяці

Не пізніше, ніж за 1 місяць

За розголошення державної таємниці, комерційної або іншої охоронюваної законом інформації, що стала відома працівникові, який підписав зобов’язання про її нерозголошення

Працівника не може бути звільнено

Працівника може бути звільнено

Щорічна основна відпустка

Не менше як 24 календарних днів

Не менше як 28 календарних днів

Розмір вихідної допомоги у разі скорочення працівників

Місячна зарплата

Залежно від кількості років відпрацьованих у одного роботодавця: до 5 років – місячна зарплата; до 10 років – за 2 місяці, більше 10 років – за 3 місяці

Залучення жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда до робіт у нічний час, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Неможливе

Можливе

Загалом новий Трудовий кодекс передбачає велику кількість змін, які спрямовані на врівноваження балансу інтересів роботодавців та працівників. Детальніший аналіз змін можна буде провести після введення кодексу в дію.

Тож здійснювати побудову організації обліку праці та її оплати необхідно обґрунтовано, звертаючи увагу на законодавчі зміни та нововведення, використовуючи попередній досвід.

Список використаної літератури:

1.Трудовий кодекс України від 02.10.2008 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JF0US00V.html

2. Проект Трудового кодексу України 1658 від 27.12.2014 [Електронний ресурс] –– Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua

3. Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95р. № 108/95-ВР [Електронний ресурс] –– Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

УДК 657.47

Чебан Т.М., к.е.н., доцент,

Херсонський національний технічний університет

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЗМІН

ЕЛЕМЕНТІВ  ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

Облікова політика є важливою складовою системи нормативного регулювання бухгалтерського обліку на макрорівні та обов’язковим елементом його організації на підприємствах. Водночас облікова політика є інструментом інформаційного забезпечення формування показників фінансової звітності, умовою їх порівнянності та співставності. Значимість облікової політики та динамізм середовища функціонування вітчизняних підприємств потребують своєчасної зміни облікової політики під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. Однак процедури ідентифікації, методика обліку та механізм розкриття цих змін в фінансовій звітності врегульовані недостатньо чітко.

Єдиним нормативним документом, який містить визначення сутності змін облікової політики та облікових оцінок, є П(С)БО 6 [1].  Основним методичним аспектом використання цього стандарту є розмежування зазначених змін. Необхідність ідентифікації подій як доповнень, змін облікової політики та облікових оцінок пов’язана із різним їх впливом на результати діяльності, фінансовий стан підприємства, відображенням в обліку і способами розкриття в фінансовій звітності. Окрім безпосередньо ідентифікації подій як доповнень, змін облікової політики і облікових оцінок, досить складним питанням є процедура їх відображення в обліку. Дослідження чинної нормативної бази дозволило дійти до висновку, що зміни облікових оцінок, пов’язані із одержанням додаткової інформації і зміною обставин, на яких вони базувалися, не потребують будь-яких записів в обліку, а в основному стосуються уточнення числової інформації (строк корисного використання необоротних активів, ліквідаційна вартість основних засобів, відрахувань в резерви та інш.). Зміна елементів облікової політики, за умови можливості достовірного визначення кумулятивного ефекту впливу на показники минулих періодів, за ретроспективним способом потребує коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного періоду та подання порівняльної інформації за попередні періоди в додатках до фінансової звітності. При невиконанні цієї умови відображення зміни облікової політики проводиться перспективним способом – шляхом коригування оцінки відповідних показників Звіту про сукупний дохід в  поточному та майбутніх періодах [1].  Розуміння методології обліку доводить, що зміна сальдо нерозподіленого прибутку згідно правил подвійного запису обумовлює необхідність коригування відповідних статей активів або зобов’язань підприємства.  Отже, обов’язковою процедурою при ретроспективному методі є проведення коригувальних записів в поточному обліку. Узагальнюючі проведене дослідження пропонуємо механізм визнання, обліку та розкриття в звітності змін елементів облікової політики представити у виді наступного алгоритму (рис.1).

Рис.1. Алгоритм ідентифікації та відображення доповнень і змін облікової політики

Таким чином, розуміння актуальності та прикладного характеру проблеми відображення доповнень, змін елементів облікової політики і облікових оцінок обумовлює необхідність їх чіткої ідентифікації. Розроблений алгоритм дозволить обрати відповідні облікові процедури і адекватний механізм коригування показників фінансової звітності, що сприятиме забезпеченню якості обліку та достовірності фінансової звітності підприємств.

Список використаної літератури:

1. П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», затверджене наказом МФУ від 28.05.99 р. № 137/ [Електрон. ресурс] //Режим доступу: http://www.dinai.com/Docs/ nsbu/standart-6.doc.

УДК 657.47

Чебан Т.М. к.е.н., доцент,

Херсонський національний технічний університет,

Сакун А.Ж. к.е.н., доцент,

Херсонський державний аграрний університет

КЛАСИФІКАЦІЯ ЦЕНТРІВ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК ОСНОВА

ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

Складні умови господарювання вітчизняних підприємств об’єктивно обумовлюють жорсткі вимоги до якості управління ними з метою мінімізації ризиків, забезпечення стабільного функціонування та економічного зростання. В значній мірі якість управління підприємствами залежить від своєчасності, варіативності, релевантності інформації, що формується в системі управлінського обліку, організаційним фундаментом якого є центри відповідальності.

Вивчення фахової літератури доводить неоднозначність думок науковців щодо класифікації центрів відповідальності, що ускладнює організацію управлінського обліку на практиці. Поява великих підприємств із складною організаційною структурою, розширення обсягу повноважень їх керівників, урізноманітнення цілей і завдань управління, розповсюдження управлінського обліку і, зокрема, концепції центрів відповідальності, на невиробничу сферу значно розширили типологію видів центрів відповідальності.

Окрім вже визнаних професійною спільнотою, науковцями запропоновані нові види центрів відповідальності — за видами бюджетів [1]; доповнена існуюча класифікація за відповідальністю керівників центрами грошових потоків [2], маржинального доходу, виручки  [3], реального та розрахункового прибутку [4, с. 34], рентабельності [5], інновацій [6, с. 194] та ефективності (венчур-центри) [7, с. 63]; рекомендовані нові ознаки класифікації: відмінності технології та організації бюджетного процесу [8, с. 173], співвідношення фінансової  та  організаційної  структури  суб’єкта  господарювання  [9, с. 85, 10, с. 12].

Виявлена тенденція свідчить про подальшу деталізацію центрів відповідальності та актуалізує проблему упорядкування їх класифікації. Для вирішення поставленої проблеми пропонуємо розробити багатокритеріальну класифікацію центрів відповідальності, яка узагальнює розроблені раніше ознаки та додатково враховуєфункціональне призначення, мету управління, ступень агрегованості центрів відповідальності із місцями виникнення витрат, що забезпечить більш повну їх характеристику та чітку ідентифікацію.

Експертна оцінка систематизованих класифікаційних ознак свідчить про їх різну значущість для організація обліку, контролю та аналізу діяльності центрів відповідальності, що дозволило запропонувати матричний підхід для встановлення їх підпорядкування, виходячи із пріоритетної ознаки — відповідальності менеджерів (рис. 1).

Ознаки класифікації

ЦЕНТРИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

центри витрат

центри доходів

центри прибутку

центри інвестицій

мета управління

оперативні, тактичні

стратегічні

характер контрольованих показників

центри дискреційних витрат

центри доходу

центри реального прибутку

центри технологічних витрат

центри маржинального доходу

центри розрахункового прибутку

завдання підрозділів

основні, допоміжні, обслуговуючі

відношення до організаційної структури

центри, що співпадають з межами структурних підрозділів

центри, що не співпадають з межами структурних підрозділів (центри фінансової відповідальності)

Рис.1. Матриця центрів відповідальності

Наведений підхід узгоджений із основною метою концепції центрів відповідальності, цілями управління та базується на організаційній структурі підприємств. Використання розроблених рекомендацій на практиці дозволить упорядкувати та розширити типологію центрів відповідальності,  чітко їх ідентифікувати,  поглибити деталізацію, доповнити та урізноманітнити класифікацію, що робить запропонований підхід гнучким інструментом формування організаційно-методичних засад управлінського обліку.

Список використаної літератури:

  1. Ларка А.В. Бюджетування як інструмент удосконалення системи управління витратами на підприємстві./ А.В.Ларка, М.В.Шевченко. // [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.kpi.kharkov.ua/archive/vestnik2012/5/18Larka.pdf
  2. Варавка В.В.Управлінський облік грошових потоків підприємства./ В.В.Варавка//[Електрон. ресурс]/Режим доступу:http://www.google.com.ua
  3. Боровков П. БДР и БДДС «по-русски». Часть 2. // [Електрон.ресурс] / Режим доступу: http://www.marketer.ru/node/1414
  4. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посіб. / За ред. М.Г. Грещака. – К.: КНЕУ, 2001. – 228 с.
  5. Дерев’янко С.І. Особливості обліку на основі концепції «центрів відповідальності» та прийняття управлінських рішень./ С.І.Дерев’янко, Т.О.Губенко, С.О.Олійник.//[Електрон. ресурс] / Режим доступу: http://elibrary.nubip.edu.ua/11602/1/SIDerevjankoStat8.pdf
  6. Маркус О.В.Особливості бюджетного контролю інноваційних проектів підприємства./ О.В.Маркус.// Економічні науки.–Серія «Облік і фінанси». - Випуск 11 (41). Ч.2. – 2014. – С.191-197.
  7. Гордієнко Т. Формування фінансової структури лізингової компанії./ Т.Гордієнко// Вісник КНЕУ.- 2009. - № 3. – С.60-68.
  8. Хруцкий В.Е. Внутрифирменное бюджетирование.-М.: Финансы и статистика, 2002. – 400 с.
  9. Мамчур Р.М. Впровадження сучасної системи бюджетування у вітчизняних підприємствах // Економіка АПК. - 2006. - №4. - С.81-87.
  10. Білобловський С.В. Модель бюджетування операційних витрат на підприємстві.// Економіка, Фінанси, Право. - 2004. - №8. - С.7-15.

Шрам Т.В., к.е.н., доцент,

Садохіна О., студентка,

Херсонський національний технічний університет

ОБЛІК ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ

КАЛЬКУЛЯЦІЇ В ТУРИЗМІ ТА ГОТЕЛЯХ

Облік діяльності підприємств туристичної сфери має низку особливостей, пов’язаних із технологією формування та надання туристичних послуг, структурою туристичного продукту, організаційною формою туристичної діяльності, вимогами законодавства щодо організації та оподаткування. Зазначені фактори проявляються через структуру та характер витрат туристичного підприємства.

Однак, недостатньо опрацьованим залишається питання щодо особливостей обліку витрат за статтями калькуляції в готелях і в туристичній сфері сучасної України. Досі відсутній відповідний нормативний документ, який би містив методичні рекомендації щодо обліку витрат підприємств туристичного бізнесу. Отже, на практиці кожне підприємство самостійно вирішує завдання організації обліку витрат, їх розподілу та визначення собівартості туристичного продукту (послуги).

Відповідно до Закону України «Про туризм» туристичний продукт – це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо) [1].

Згідно НП(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” витрати – це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками) [2]. Витрати будь-яким чином впливають на ціну продукту готельного чи туристичного бізнесу і формують його вартість.

Собівартість туристичного продукту – вартісна оцінка матеріальних та інших витрат, понесених у процесі виробництва та продажу туристичного продукту, а також інших витрат на його просування та реалізацію. Вона є економічним інструментом регулювання виробничого процесу, контролю й оцінки господарської діяльності туристичного підприємства [1].

Порядок групування та класифікації витрат, що включаються до собівартості туристичного продукту, визначено Наказом Державного комітету України з туризму від 04.06.99 р. № 23 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо обліку витрат, які входять до собівартості туристичного продукту, та порядок формування фінансових результатів, які враховуються при оподаткуванні прибутку суб’єктів туристичної діяльності». Слід зазначити, що в цьому відомчому нормативному документі є ряд протиріч. Тому доцільно розглянути класифікацію витрат суб’єкта туристичної діяльності відповідно до П(С)БО 16 «Витрати»:

  1. Прямі виробничі витрати – акумулюються на обліковому рахунку 23 «Виробництво».
  2. Загальновиробничі витрати – акумулюються на обліковому рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».
  3. Адміністративні витрати - акумулюються на обліковому рахунку 92 «Адміністративні витрати».
  4. Витрати на збут – акумулюються на обліковому рахунку 93 «Витрати на збут».
  5. Інші операційні витрати – акумулюються на обліковому рахунку 94 «Інші операційні витрати» [3].

Готелі можна розглядати в туристичній сфері на рівні основних витрат туриста, але доцільно зважати на те, що облік витрат за статтями калькуляції в готелях специфічний, відносність готелів щодо логіки туристичної галузі підштовхує до виділення їх як ланки в загальному обліку витрат в туризмі, де готельні комплекси – сутність і каркас туристичного підприємства, формують туристичний попит і вимагають своєчасність виконання суб’єктом господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань. При розгляді туристичної сфери сучасної України доцільно буде спростити облік витрат за статтями калькуляції в готелях і дати їм характеристику.

Складна інфраструктура ринку туристичних послуг сьогодення пов’язує характеристики даних видів калькуляційних статей обліку витрат таким чином, що поняття самого ведення обліку витрат в готелі не розмежовується на чіткі категорії, а набуває лише характерні відтінки, що взаємопов’язані між собою. Тут говорять і про зв’язність цих статей між собою  і про взаємопов’язаних послуг готельного обслуговування  в  туристичному бізнесі.

Таблиця 1

Облік витрат в готелях за калькуляційними статтями

Калькуляційна стаття

Витрати готелю, які відносять до статті

Характеристика

«Інші витрати»

Витрати на формений одяг, інвентар; витрати на ліцензування та сертифікацію готельних послуг

Отримання форми, видача одягу персоналу за повну вартість з розстрочкою, зі знижкою в 50% з розстрочкою чи безоплатно, погашення вартості форменого одягу, списання вартості виданого одягу, витрати на ліцензування ведуться в обліку так само як і облік інших нематеріальних активів

«Витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу»

Витрати на заробітну плату персоналу

Заробітна плата передбачена для безпосередньо обслуговуючого проживаючих в готелі персоналу: швейцарів, ліфтерів, портьє, покоївок, іншого персоналу.

«Амортизація необоротних активів»

Витрати на амортизацію

Метод нарахування амортизації вибирає само підприємство. Сума нарахованої амортизації по виробничим основним засобам відноситься на рахунки 23 «Виробництво», субрахунок «Готельних послуг», 91 «Загальноексплуатаційні витрати», субрахунок «Готельних послуг» та 92 «Адміністративні витрати», субрахунок «Готельних послуг».

«Витрати на поточний ремонт»

Витати на поточний ремонт номерного фонду і інвентарю: нараховані працівникам суми заробітку та суми відрахувань від цієї заробітної плати в соціальні фонди, вартість використаних на ремонт матеріалів, суми транспортних витрат по доставці матеріалів та інші затрати, безпосередньо пов’язані з виконанням поточного ремонту.

Витрати на ЗП визначаються на підставі розрахунково-платіжних відомостей. Витрати матеріалів визначаються на підставі первинних документів, де вказується найменування структурного підрозділу, категорія і номер кімнати в готелі. Для списання витрачених матеріалів на відповідні рахунки бухгалтерія на підставі первинних документів та звітів матеріально-технічного складу про використання матеріалів складає «Відомість розподілу матеріалів по рахункам і статтям витрат». Витрати на «Опалення», «Електроенергію», «Водопостачання» і «Каналізацію» розподіляють між об’єктами калькулювання на підставі показників лічильників.

«Витрати допоміжних підрозділів готелю»

Витрати наступних служб: служба безпеки, ремонтно-будівельна служба, виробничо-технічна служба, санітарно-технічна служба, ліфтове господарство, служба енергетики і зв’язку, пральня, котельня.

Різноманітність діяльності допоміжних виробництв впливає і на організацію обліку їх витрат. Виконані роботи і послуги допоміжними виробництвами оформляються спеціальними документами. Послуги, надані допоміжними виробництвами, оцінюються за фактичною виробничою собівартістю. Перелік і склад статей допоміжних виробництв, відповідно з п. 11 П(С)БО 16, установлюється готелем самостійно. Для обліку затрат усіх допоміжних виробництв використовується рахунок 23 «Виробництво», до якого може відкриватися субрахунок другого порядку «Допоміжні підрозділи».

Таким чином, враховуючи всі особливості ведення бухгалтерського обліку при формуванні туристично-готельного підприємства можливо уникнути кризових станів.

Список використаної літератури:

1. Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/ show/324/95-%D0%B2%D1%80.

2. Національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджений наказом фінансів Міністерства України від 07.02.13р., №73 // Все про бухгалтерський облік – 2013. – №55.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: вiд31.12.1999 №318[Електронний ресурс].– Режимдоступу:http://http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00.

4. Грибова Л. Туризм: організація та облік // Дебет-Кредит. – 2002. – №29. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dtkt.com.ua/show/ 1cid01916.html. 

СЕКЦІЯ 2

«ПОДАТКОВА

ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА

У КОНТЕКСТІ ПОДАТКОВОГО

КОДЕКСУ УКРАЇНИ»

УДК 336.228

Бабійчук С. О., студентка,

Херсонський національний технічний університет,

Єремян Є.Ю., студент,

Київський національний торговельно-економічний університет

ВПЛИВ ПОСТІЙНИХ ЗМІН ПОДАТКОВОЇ

ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ НА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Вплив вітчизняної податкової політики на розвиток підприємницького сектору є одним із найактуальніших, найгостріших та найдискусійніших питань економічної теорії і практики. Це зумовлено тим, що, з одного боку, підприємництво має значні можливості у здійсненні реструктуризації економіки, створенні ефективного конкурентного середовища, активізації інноваційних процесів, підвищенні інвестиційної спрямованості економіки та забезпеченні довгострокового соціально-економічного зростання, а, з іншого боку, роль податків в економіці є багатогранною – від суто фіскальної до стимулюючої. Створена податкова система в Україні і досить слабо стимулює розвиток підприємницької ініціативи.

Теоретичну основу дослідження податкової системи та механізмів податкового регулювання в Україні висвітлено у працях таких вітчизняних дослідників  як:  М.  Білик,  З.  Варналія,  О.  Василика,  А.  Крисоватого,         Н. Кучерявенка, І. Лукінова, І. Луніної, П. Мельника, І. Михасюка, О. Сич,         А. Соколовської, Л. Шаблистої, С. Юрія та ін. Особливої уваги вказана проблематика набула у зв’язку із прийняттям Податкового кодексу України в контексті реформування податкової системи. У зв’язку з цим, праці Н. Вахновської, Л. Новосельської, Л. Олейнікової, О. Покатаєвої та інших, присвячені аналізу переваг та недоліків новоприйнятого документу, деяким аспектам спрощеної системи оподаткування тощо [1].

Не дивлячись на значну кількість публікацій та їх наукову цінність означені проблеми потребують подальшого дослідження в контексті впливу податкової політики саме на розвиток підприємницького сектору в Україні.

В Україні податкова політика в останні роки була спрямована на удосконалення податкової системи. Результатом стало формування податкової системи, подібної до системи оподаткування розвинених країн. До позитивних наслідків проведення такої політики можна зарахувати зниження ставок основних податків. Запроваджено пропорційне оподаткування доходів фізичних осіб. З метою стимулювання розвитку малого бізнесу в Україні діє спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. Укладено угоди з уникнення подвійного оподаткування з іншими країнами.

Проте, податкова система України має досить значні недоліки, які негативно впливають на економічний і соціальний розвиток держави:

– податкова система недостатньо спрямована на стимулювання економічного зростання, проведення структурної перебудови економіки, модернізації підприємств та впровадження інновацій;

– досить високим є податкове навантаження на фонд оплати праці, що стало одним із факторів посилення тіньової економіки та ухилення від оподаткування;

– недостатньо виваженими є механізми стягування та відшкодування податку на додану вартість, що є основою стримування економічного зростання та зловживань з одержанням бюджетного відшкодування;

– нерівномірний розподіл податкового навантаження на платників різних галузей;

– спрощена система оподаткування малого бізнесу є недосконалою, оскільки вона сприяє уникненню від оподаткування та використанню нераціональних систем мінімізації податкових зобов’язань [2].

Метою реформування податкової системи України є досягнення такого її стану, який найбільш повною мірою відповідає забезпеченню поступального розвитку економіки та вирішенню соціальних проблем. При цьому до уваги береться як досвід розвинутих країн у формуванні системи оподаткування, так і особливості стану економічного, соціального і культурного розвитку України. Отже, основними задачами податкової реформи є:

– забезпечення стабільного, поступального розвитку економіки;

– формування достатнього обсягу ресурсів державного сектору для вирішення гострих соціальних проблем, наявних в Україні;

– проведення змін у системі податкового адміністрування, спрямованих на використання сучасних методів і форм, які запроваджено в розвинутих країнах.

Проведення податкової реформи повинно бути спрямоване на підвищення інвестиційної активності в Україні, продовження структурної перебудови господарського комплексу, стимулювання інноваційного розвитку, зміцнення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу, сприяння розвитку підприємницької діяльності, сприяння прискореному розвитку регіонів. Важливою залишається задача забезпечення фінансування соціальних програм та соціального захисту громадян.

На урядовому порталі основні положення перезавантаження податкової системи представлено наступними тезами:

- зменшення кількості податків (з 22 до 9) та звітності;

- простий розрахунок податку на прибуток на основі фінансової звітності;

- електронне адміністрування ПДВ;

- зниження ставок ЄСВ для роботодавців та підвищення відповідальності за порушення трудового законодавства;

- легалізація активів заможних громадян;

- зниження на 50% ставок єдиного податку для малого бізнесу;

- мораторій на 2 роки на перевірки малого бізнесу (з обсягом доходу до 20 млн. грн. в рік);

- підвищення фінансової спроможності місцевих бюджетів шляхом введення акцизного податку з роздрібних продажів підакцизних товарів, запровадження оподаткування нежитлової нерухомості та розширення бази оподаткування податку на житлову нерухомість та ін. [3].

На перший погляд, зміни які декларуються у Концепції можна вважати позитивними (наприклад, зменшення кількості податків з 22 до 9), але проаналізувавши детальніше положення законопроекту № 5079, що насправді фактично скасовується лише 6 податків і зборів, а всі інші механічно трансформуються (об’єднуються) у інші. Таке «укрупнення» податків свідчить про ознаки формалізму розробленої Концепції, навряд чи дозволить покращити інвестиційний клімат України, підвищити її позиції в рейтингу легкості сплати податків PayingTaxes, який є складовою частиною рейтингу легкості ведення бізнесу DoingBusiness, а навпаки, може створити додаткові проблеми (в теоретичній площині, наприклад, об’єднання єдиного податку і фіксованого сільськогосподарського податку є недоцільним, оскільки природа даних 26 податків є різною, а на практиці – такі зміни ускладнять сприйняття податкового законодавства платниками податків).

Що ж необхідно для того, щоб провести реальну (а не чергову формальну) реформацію податкової сфери в Україні? В першу чергу, податкова реформа повинна орієнтуватися на зниження податкового навантаження та тиску на малий та середній бізнес і незахищені верстви населення з перерозподілом навантаження на більш рентабельний бізнес та заможних громадян, за умови встановлення консенсусу у суспільстві, досягнутого за результатами діалогу влади та бізнесу [3].

І найголовніше треба пам’ятати, що будь-який процес реформування має, щонайменше, дві складові: реформування законодавчої бази та впровадження у життя положень реформованого законодавства, при чому ключова роль при проведенні реформ належить саме останній складовій, яка залежить як від конкретних виконавців так і від громадськості, яка повинна здійснювати всебічний контроль діяльності державних органів при реалізації податкової реформи.

Отже, реформування чинної податкової системи повинно відбуватися у напрямі створення сприятливих податкових умов для вітчизняних підприємців, стимулювання вкладення коштів в інвестиційні програми.

Для формування раціональної податкової системи необхідно використовувати регулюючу функцію податкової системи у вигляді надання пільгового оподаткування, зробити пільги більш прозорими та підвищити їх стимулюючі й регулюючі властивості.

Виконання цих та інших завдань приведе до успішного досягнення поставленої мети реформування податкової системи держави – формування максимально досконалої системи оподаткування в Україні і, як наслідок, економічного зростання загалом.

Список використаної літератури:

1. Концепція реформування податкової системи України. Проект // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 187. – 4 жовтня. – С. 11 – 12.

2. Луніна І. О. Мінімізація впливу фінансової кризи на бюджет України / І. О. Луніна, В.В. Баліцька // Фінанси України. – 2008. – № 12. – С. 22−32.

3. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 31.07.2014 р. N 1621-VII

4. Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dkrp.gov.ua/

УДК 336.221

Слюнина Т. Л., к э.н. доцент,

Ровчак А. Е., магистр,

Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина

НАЛОГООБЛОЖЕНИЕ АГРАРНОГО

СЕКТОРА: ИЗМЕНЕНИЯ И ПЕРСПЕКТИВЫ

Для сельскохозяйственных предприятий 2015 год принес значительные изменения. С2015 года фиксированный сельхозналог (ФСН), который долгие годы уплачивали фермерские хозяйства, благодаря которому нагрузка на них не зависела ни от уровня полученной прибыли, ни от выручки, включили в единый налог (ЕН). И выделили им отдельную, четвертую, группу налогоплательщиков. Данные изменения называют, как важный шаг к облегчению фискальной нагрузки на АПК и упрощения администрирования налогообложения.

По-прежнему, основным условием перехода сельскохозяйственных предприятий на уплату единого налога четвертой группы, является соблюдение доли производства сельхоз продукции за предыдущий налоговый (отчетный) год, которая должна быть равна или превышать 75 процентов от общего производства.

Механизм налогообложения действительно остался прежним. Базой налогообложения также, как и до реформы, остается нормативная денежная оценка земли, которая принадлежит предприятию или находится у него в аренде. Объект налогообложения так же не изменился — это площадь сельскохозяйственных угодий и земель. Но ставки единого налога по сравнению с ФСН «внезапно» выросли втрое, что стало для фермеров первым ударом. Следующим значительным изменением, оказался коэффициент нормативной оценки земли, который с 2015 года рассчитывается с учетом индексации по состоянию на 1 января текущего налогового года (ранее использовались данные в привязке к 1 июля 1995 года). Такой коэффициент по состоянию на 1 января 2015 составляет 3,997. В связи с новым порядком индексации, коэффициент для разных типов земель вырос в 4-7 раз, что вместе с троекратным увеличение ставки налога, дали итоговый рост налоговой нагрузки в 12-20 раз. Соответственно, если в 2014 г. средний размер ФСН с гектара сельхозугодий составлял менее 6 грн/га, то в текущем году соответствующий обязательный платеж превысит 115 грн/га.

Плательщики ЕН четвертой группы самостоятельно исчисляют сумму налога и уплачивают налог ежеквартально в течение 30 календарных дней, следующих за последним календарным днем налогового квартала, в таких размерах: в I квартале – 10%; во II квартале – 10%; в III квартале – 50%; в IV квартале – 30%.

Помимо увеличения налоговой нагрузки аграриев решили ряда льгот. Сельхозпроизводители больше не могут пользоваться возмещением НДС. C 1 января 2016 г. отменяется специальный режим налогообложения аграрного бизнеса.С одной стороны — отмена спецрежима противоречит тексту коалиционного соглашения, которым предусмотрено сохранение налоговых льгот для аграриев до 2018 года. С другой — переход на общий режим налогообложения АПК уже с 1 января 2016 года является одним из ключевых пунктов соглашения с МВФ. 

Любые налоговые льготы должны предоставляться на ограниченный, короткий период времени, для того чтобы помочь определенной отрасли выйти из кризиса и повысить собственную конкурентоспособность. Как только эта цель достигнута — льготы отменяют. Именно так должно было быть и в аграрном секторе. Например, в свое время налоговые льготы по НДС вводились в Украине с целью освободить сельхозпредприятия от долгов, накопившихся в постсоветское время. Эта краткосрочная мера должна была стать стимулом для развития аграрной отрасли.

Данные льготы были бы эффективны, если бы они помогали прежде всего малым и средним фермерским хозяйствам. Но это не так: больше всего помощи получают именно крупнейшие предприятия отрасли. Около 560 предприятий, или 4% от общего количества сельскохозяйственных предприятий оставляют у себя около 51% НДС. В случае отмены специального режима НДС, потери экспортного потенциала АПК, по разным оценкам, составят 1-1,5 млрд. $  ежегодно. В макроэкономическом аспекте это означает потерю валютной выручки, что приведет к дополнительному давлению на курс национальной валюты.

Льготное налогообложение является единственной реальной поддержкой сельскохозяйственной отрасли без коррупционной составляющей. В 2013 году украинские аграрии получали 25 евро субсидий на гектар, тогда как румынские получили — 191 евро/га, а польские — 316 евро/га.

Именно льготная система налогообложения аграрного производства, которая позволяла увеличивать инвестиции в сектор стала источником энергии для развития аграрного сектора. Для того чтобы поддержать мелких и средних сельхоз предприятий следует ввести прямую финансовую поддержку в виде адресных целевых дотаций для сельхозпроизводителей. Только таким путем Украина сможет действительно способствовать развитию аграрной отрасли и повысить справедливость налогообложения различных отраслей экономики в целом.

Список использованной литературы:

  1. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] // Офіційний сайт державної служби статистики України. - Режим доступу: http:www.ukrstat.gov.ua.
  2. Податковий кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 14.12.2011: за станом на 20.09.2015р. Розділ «Законодавство України». Режим доступу:  http:zakon2.rada.gov.ua.
  3. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи [Електронний ресурс] // Закон України №71 від 28.12.2014р.Розділ «Законодавство України». Режим доступу: http:zakon2.rada.gov.ua.

УДК 657.446:336.226.111

Стефанович Н.Я., старший викладач,

Херсонський національний технічний університет

РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ,

ОблікУ і звітнОстІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ-ПІДПРИЄМЦІВ

За історію розвитку ринкової економіки України та малого підприємництва при підготовці фахівців з обліку і аудиту та в науковій літературі не приділялась належна увага питанням обліку і звітності фізичних осіб-підприємців як рівноправних суб’єктів малого підприємництва. Оскільки закон «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» розповсюджується на юридичних осіб, вважалось за непотрібне розглядати організацію і методику обліку діяльності фізичних осіб-підприємців.

З одного боку, фізичні особи-підприємці не зобов’язані вести облік майна (активів), з іншого, як платники податків повинні вести облік результатів своєї діяльності в залежності від обраної системи оподаткування. На загальній системі оподаткування підприємець веде облік доходів і витрат, на спрощеній системі – платники єдиного податку – тільки доходів. Облік приватного підприємця залежить від обраної системи оподаткування.

 На користь вивчення фахівцями з обліку і аудиту питань організації і методики обліку для фізичних осіб-підприємців свідчить той факт, що підприємець є податковим агентом у відношенні найманих працівників. В такому випадку, фізичні особи-підприємці зобов’язані вести облік відпрацьованого часу та виробітку працівників, складати і подавати до органів фіскальної служби звітність щодо утриманих податків і обов’язкових зборів із заробітної плати, виконувати трудове законодавство.

Відсутність знань в області оподаткування, додаткові витрати на ведення обліку та подання звітності змушують багатьох підприємців працювати в «тіні», або взагалі відмовитись від власної справи. На сьогодні значна кількість фізичних осіб – підприємців є результатом оптимізації податкового навантаження суб’єктів середнього та великого підприємництва. Це пов’язано, в першу чергу, з різними правилами оподаткування: ставка ЄСВ для підприємців становить 34,7%, тоді як для юридичних осіб – від 36,76% до 49,7% в залежності від класу професійного ризику. Крім того, підприємці на загальній системі оподаткування мали можливість не сплачувати ЄСВ у разі відсутності доходів за місяць.

Запропонована Міністерством фінансів України податкова реформа [1] ставить за мету, в першу чергу, створити рівні умови для всіх суб’єктів підприємництва – юридичних і фізичних осіб-підприємців, а також знизити навантаження на фонд оплати праці. Мета досягається шляхом встановлення єдиної для всіх ставка ЄСВ – 20%, ПДФО для всіх видів доходів – 20%, збереження податкової соціальної пільги в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року для всіх фізичних осіб – найманих працівників і підприємців незалежно від системи оподаткування.

На відміну від загальної системи оподаткування фізичних осіб-підприємців, значних змін зазнала спрощена система оподаткування, обліку і звітності, яка з 2016 року розповсюджується тільки на фізичних осіб-підприємців і сільськогосподарських товаровиробників. Змінені групи, бази, об’єкти і ставки оподаткування для підприємців (табл.1).

Таблиця 1

Спрощена система оподаткування

Групи платників єдиного податку

Граничний розмір доходу

Інші обмеження

База оподаткування

Ставка єдиного податку

Група А

До 300 тис.грн.

Без найманих працівників; роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або надання побутових послуг населенню

Мінімальна заробітна плата, встановлена на 01.01 звітного року

Від 1 до 20%

Група В

До 2 млн.грн.

До 10 найманих працівників

Оподаткований дохід

20%

Група С

До 2 млн.грн.

Частка сільськогосподарського виробництва більше 75% за попередній рік

Нормативна грошова оцінка 1 гектара сільськогосподарських угідь

Ставка податку 1гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду

залежить від категорії земель, їх розташування

Для групи «В» база оподаткування розраховується як різниця між отриманим доходом зменшеним на суму мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року, та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта – на 2016-2017 роки – 0,8; 2018р. – 0,6 ; з 2019р. – 0,4.

Доходи, як і раніше, підприємець визначає за касовим методом. Методика розрахунку оподаткованого доходу свідчить, що в період з 2016 по 2017 роки оподаткування підлягає 20% отриманого доходу; в 2018р. – вже 40%, а з 2019р. – 60%. В той же час, податок на прибуток для юридичних осіб становить 20% від прибутку, який розраховується як різниця між доходами і витратами. Нерівність податкового навантаження на бізнес залишається.

Для виведення бізнесу з тіні податкова реформа передбачає використання підприємцями незалежно від системи оподаткування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Наведений аналіз податкової реформи дозволив виявити переваги і недоліки змін системи оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб.

Список використаної літератури:

1. Проект Закону «Про створення конкурентних умов в оподаткуванні та стимулювання економічної діяльності в Україні» від 30.112015р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: minfin.gov.ua

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. зі змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. — Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua

СЕКЦІЯ 3

«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ СУЧАСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО АУДИТУ»

УДК 336.225.674(477)

Бурова Т.А., д.е.н., професор,

Ігнатьєва Я.В.,студентка,

Миколаївський національний університет ім. В.О. Сухомлинського

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АУДИТУ

Сучасні підприємства стараються підтримувати ділові зв’язки з багатьма партнерами, орієнтуватися на численних конкурентів, враховувати і передбачати різноманітні вимоги споживачів, суспільних організацій, держави тощо. Саме ці фактори визначають необхідність покращення якості аудиту в Україні.

Аудит, як незалежну форму фінансово-господарського контролю, в своїх працях досліджували багато видатних економістів, зокрема: Р.Додж, Р.Монтгомері, Р.Адамс. У публікаціях українських науковців та фахівців (Дорош Н.І.,   Петрик О.А.,   Рудницький В.С.,   Жук В.М.,   Шевчук В.О., Редько О.Ю.) здебільшого висвітлюється питання організації аудиту в Україні. Проте ринкова економіка висуває нові завдання у сфері контролю, від правильного вирішення яких залежить його подальший розвиток та удосконалення.

Ефективне науково-практичне вирішення проблем кардинальних змін в управлінні економікою, перебудові системи організації й методології контролю за її функціонуванням потребує вдосконалення аудиту як системного економіко-правового та історико-культурного явища. Аудит як культурно-історичне явище характеризується з погляду особливостей свідомості і поведінки учасників господарської діяльності в конкретних формах і сферах суспільного життя.

Проте найважливішими невирішеними повною мірою теоретико-методологічними і науково-практичними питаннями у сфері аудиту, на думку дослідників, є: - з’ясування статусу аудиту як форми наукового знання, чітке визначення предмета аудиту;  - визначення чіткої концепції розвитку аудиту;     - тлумачення достовірності звітності, що базується на істотності, яка розуміється як критерій істинності аудиту; - методика розрахунку рівня істотності в обов’язковому аудиті (головним недоліком методик, що використовуються переважною кількістю аудиторських фірм, є відсутність у них зв’язку з загальною концепцією аудиту, в основі якої лежать інтереси користувачів звітності. Крім того, під час визначення істотності відсутні логічне й емпіричне обґрунтування набору базових показників звітності, а також часток, застосовних до цих показників. Ці недоліки значно знижують ефективність використання методик на практиці, оскільки можуть негативно позначитися на істинності аудиту); - перерозподіл функцій регулювання аудиторської діяльності між державними органами управління і саморегулюючими організаціями (відсутня належна теоретична платформа для вирішення проблем, пов’язаних з державним і громадським регулюванням аудиторської діяльності); - специфіка правового регулювання аудиторської діяльності, правовий механізм реалізації законодавства про аудит. Нині неможливо обійтись без оцінних понять з причин недосконалості юридичної техніки, наявності прогалин у науковому знанні [1]. Практична значимість правового оцінювання в аудиті полягає в тому, що вона не конкретизована законодавчо; уточнюється в процесі правозастосування; дає учасникам цього процесу можливість вільного розсуду, вільної оцінки фактів).

Невизначеність поняття «система регулювання аудиторської діяльності», нечіткість структури зазначеної системи, неузгодженість функцій, що виконуються учасниками системи, наявність суперечностей у прийнятих ними регуляторних актах — ці й інші проблеми зумовлюють необхідність пошуку наукового підходу до їх вирішення. Під час розроблення положень , що регламентують функції регуляторів на ринку аудиторських послуг, поза увагою законодавців залишається ефект збільшення масштабу регулюючих норм і не акцентується необхідність їх систематизації, кодифікації; недостатня увага приділяється підсистемі внутрішньо-фірмового регулювання аудиторської діяльності аудиторських організацій та індивідуальних аудиторів. Не завжди всебічно і глибоко аналізуються сучасні тенденції розвитку аудиторської діяльності в світі, що впливають на аудиторський ринок . Ці й інші питання не знайшли відображення в літературі, присвяченій проблемам контролю та аудиту.

Все це вносить елементи нестабільності в діючу систему регулювання аудиторської діяльності: суперечливі одна одній функції регуляторів, не виявлені науковими дослідженнями, спричиняють надмірне ускладнення відносин учасників аудиторського ринку і є перешкодою для подальшого розвитку системи. Сама система на сьогодні виявилась надмірно ускладненою, неприйнятною для адекватного сприйняття. Це також зумовлює необхідність проведення наукових досліджень у зазначеній сфері [2].

Дискусійним є й питання про віднесення аудиторської діяльності виключно до підприємницької. Так, багатопредметне поле аудиту, його функції в широкому і вузькому їх значенні, як наприклад соціальна й юридична, не дозволяють визначати аудиторську діяльність виключно підприємницькою. Тому визначення статусу обов’язкового аудиту як некомерційної діяльності, метою якої є захист конституційних прав людини і встановлення на державному рівні тарифів за його проведення, що адекватно відображають високий інтелектуальний рівень аудиторської професії і рівень відповідальності за вираження аудиторської думки, дозволить значно підвищити якість аудиту і уникнути зловживання правом.

В умовах ринкових відносин, що динамічно розвиваються, роль сучасного аудиту в прийнятті оптимальних управлінських рішень безперервно зростає, що, в свою чергу, вимагає від нього постійного вдосконалення і наукового обґрунтування його методології і організації проведення.

Список використаної літератури

  1. Бондар В.П. Удосконалення системи організації аудиторської діяльності в Україні. – Формування ринкових відносин в Україні. - № 9(88)/2010.
  2. Проскуріна, Н. М. Якість аудиторських послуг в Україні: реалії та перспективи [Текст] / Н. М. Проскуріна, В.П. Коваленко // Економічний часопис ХХІ. – 2011. – №9-10. – С. 53-57.

УДК 657.631

Кобзева М.О., аспірант,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ АУДИТУ

ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ ПОВ’ЯЗАНИМ СТОРОНАМ

Організаційне і методичне забезпечення є базисом аудиту фінансових інвестицій пов’язаним сторонам. Якісне та повне інформаційне забезпечення є одним з головних аспектів в організації процесу  аудиту. Метою аудиту фінансових інвестицій пов’язаним сторонам є визначення достовірності відображення операцій з ними у фінансовій звітності та відповідність їх чинному законодавству України.

Основними зацікавленими сторонами аудиту фінансових інвестицій пов’язаним сторонам є інвестори, кредитори, акціонери, власники.  Для них основною вимогою до результатів аудиту є надання об’єктивної інформації для оцінки прибутковості підприємства, економічної стабільності, довгострокової перспективи щодо інвестування пов’язаним сторонам.

Зацікавленими у якісному неупередженому висвітленні інформації щодо відображення фінансових інвестицій можуть бути не тільки інвестори. Ще однією категорією користувачів інформації про стан фінансових інвестицій пов’язаним сторонам  є держава та контролюючі органи. Їх інтерес, перш за все обумовлено підтвердженням та перевіркою надходжень до бюджету (сплата податків).

Залежно від мети, об’єкту та цілей аудиту визначається програма, план, джерела інформації. Для досягнення поставлених задач аудитор використовує  інформацію, надану керівництвом підприємства, як за власним бажанням так і на його вимогу.

Аудитор формує свою думку на підставі аудиторських доказів. Відповідно до МСА 500, аудиторські доказице інформація, яка використовується аудитором для обґрунтування думки про достовірність фінансової звітності під час виконання завдань [1].

Залежно від змісту інформації джерела, за якими її отримують  можна розподілити на законодавчі (Податковий кодекс, Закон України (ЗУ) «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ЗУ «Про аудиторську діяльність», П(с)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(с)БО 3 «Звіт про фінансові результати», П(с)БО 12 «Фінансові інвестиції», П(с)БО 15 «Дохід», П(с)БО 16 «Витрати», П(С)БО23 «Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін», Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку (МСБО) 27 «Консолідована та окрема фінансова звітність», МСБО 28 «Інвестиції в асоційовані підприємства», МСБО 31 «Частки у спільних підприємствах», МСБО 24 «Розкриття інформації про зв’язані сторони», Міжнародний стандарт аудиту (МСА) 500 «Аудиторські докази», МСА 700 «Формулювання думки та надання звіту щодо фінансової звітності» та ін.); договірні (договори), організаційні (накази), фінансові (фінансова звітність, первинні документи тощо).

За джерелом отримання також можна виокремити внутрішні зовнішні та змішані джерела інформації.

До зовнішніх джерел відносять дані, отримані від інвестиційних фондів, банків, страхових компаній кредитних спілок інших аудиторських та юридичних фірм, нормативні документи тощо.

Головним внутрішнім джерелом інформації для проведення аудиту фінансових інвестицій пов’язаним сторонам виступає фінансова звітність. Основними фінансовими звітами, в яких відображається стан або динаміка фінансових інвестицій є Баланс, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід), звіт про рух грошових коштів, звіт  про власний капітал.

До внутрішніх джерел інформації проведення аудиту фінансових інвестицій також відноситься інформація, яку аудитор може отримати безпосередньо на підприємстві: договори (договори позики, договори про спільну діяльність), наказ про облікову політику підприємства (з нього він може дістати інформацію про рахунок,на якому обліковуються ті чи інші процеси, пов’язані з фінансовими інвестиціями, принципи визнання доходу і витрат від фінансових інвестицій; перелік первинних документів (та їх формами), які пов’язані з відображенням фінансових інвестицій; перелік осіб,які мають право підписувати ці документи, форми первинних документів, які затверджені організацією для обліку цінних паперів); первинні облікові документи з обліку фінансових інвестицій, зокрема:документи приймання — передачі внесків до статутних капіталів інших організацій та структурних підрозділів; документи приймання-передачі внесків в спільну діяльність;  документи приймання-передачі цінних паперів; прибуткові і видаткові касові ордери; платіжні доручення і виписки банку; документи про результати інвентаризації тощо.

Ще одним  внутрішнім джерелом інформації для проведення аудиту фінансових інвестицій пов’язаним сторонам є дані, які можуть бути підготовлені в електронному середовищі підприємства. Це можуть бути аналітичні відомості, як в розрізі окремих рахунків, на яких обліковуються фінансові інвестиції, так і зведені таблиці, регістри бухгалтерського обліку, Головна книга. Не варто зневажати і досвідом попередніх перевірок та результатом виправлення помилок.

Для правильної, об’єктивної оцінки стану фінансових інвестицій на підприємстві аудитору потрібно провести комплексний аналіз всіх доступних джерел інформації.

Виходячи з аналізу зазначених джерел інформації аудиту фінансових інвестицій пов’язаним сторонам можна зауважити, що великі обсяги інформації, які отримує аудитор під час перевірки потребують значних затрат часу. За для оптимізації терміну перевірку доцільно використовувати їх класифікацію за ознакою суттєвості економічної інформації.

Список використаної літератури:

  1. Міжнародний стандарт аудиту 500 «Аудиторські докази» [Електронний  ресурс]. -  Режим доступу http://www.apu.com.ua/ files/temp/Audit_2013_1.pdf.
  2. Голубка Я.В. Інформаційне забезпечення обліку та аудиту фінансових інвестицій // Вісник Технологічного університету “Поділля”. – 2003. - №5, частина 2. – С. 103-107.
  3. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93, № 3125-XII зі змінами і доповненнями [Електронний  ресурс].  -  Режим  доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3125-12

УДК:657.6:[658:657.471]

Пономарьова Т.В., к.е.н., доцент,

Єщенко А.І., студентка,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ

ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВ

Діяльність підприємств полягає у виробництві продукції, наданні послуг.Витрати — неминуча частина будь-якої діяльності. Необхідно мати чітку уяву про  витрати підприємства.Враховуючи важність цього процесу, важливо приділяти увагу не тільки обліку, а й незалежній перевірці витрат аудиторами.

Мета: уточнити програму аудиту витрат на підприємстві.

В першу чергу, аудитору необхідно детально ознайомитися з організаційними, технологічними особливостями підприємства. Провести тестування системи внутрішнього контролю і бухгалтерського обліку. Встановити, чи визначаються в наказі про облікову політику витрати, що списуються на виробництво продукції (робіт, послуг) чи дотримуються вимог, встановлених наказом про облікову політику.

Програма аудиту, яку пропонуємо використовувати при аудиті  витрат, представлена в таблиці 1.

Таблиця 1

Програма аудиту витрат на підприємстві

Найменування циклу

Аудиторські процедури

1

2

1.Цикл формування непрямих витрат для виробництва продукції, надання послуг

1.Перевірка обґрунтованості та правомірності включення у витрати вартості матеріалів, оплати праці, амортизації, орендних  платежів тощо.

2.Перевірка правильності розподілу

Продовження таблиці 1

1

2

непрямих витрат та віднесення їх на собівартість.

3.Оцінка обґрунтованості використання методу розподілу непрямих витрат.

4.Перевірка достовірності оформлення та відображення в обліку непрямих витрат.

2.Цикл формування прямих витрат для надання послуг

1. Перевірка постійності та обґрунтованості обраних в облікові політиці методів обліку витрат і способів калькулювання собівартості.

2. Перевірка включення у витрати вартості матеріалів, оплати праці, амортизації тощо.

3. Перевірка достовірності оформлення та відображення в обліку прямих витрат.

3.Цикл формування витрат діяльності для виробництва продукції, надання послуг

1.Перевірка обґрунтованості та правомірності  включення у витрати діяльності вартості оплати праці, амортизації, тощо, виконання вимог ПКУ, у разі наявності обмежень

2.Перевірка достовірності оформлення та відображення в обліку витрат діяльності

4.Перевірка тотожності даних облікових регістрів витрат підприємства.

1.Свірка даних первинного обліку з даними аналітичних регістрів.

2.Свірка даних аналітичних та синтетичних регістрів.

3.Свірка даних регістрів з даними Журналу реєстрації господарських операцій

4.Перевірка правильності визначення сум за статтями бух. звітності, у яких надана інформація про витрати.

*- складено автором  за матеріалами [4], [6]

Таким чином, представлено програму, яку пропонується використовувати для аудиту витрат. Після оцінки внутрішнього контролю та ознайомлення з обліковою політикою необхідно перевірити витрати, що формують собівартість продукції (робіт, послуг), потім адміністративні, на збут та інші витрати діяльності підприємства.

Список використаної літератури:

  1. Кулаковская, Л.П. Основы аудита: учебное пособие для вузов / Л.П. Кулаковская, Ю.В.Пича. – 2-е изд., исправл. и доп. – К.: Каравела, 2011.- 496 c.
  2. Пантелєєв В. П. Аудит. – Навчальний посібник. – К.: «Видавничий дім «Професіонал»», 2008. – 400 с.
  3. Петрик О. А. Організація і методика аудиту підприємницької діяльності: навчальний посібник. – К: КНЕУ, 2008. – 472 с.
  4. Граковський Ю. Аудит податкового обліку собівартості товарів, робіт. послуг// Незалежний аудитор. – 2013. - №7.
  5. Лебединець Т. Роль внутрішнього аудиту в запобіганні та виявленні шахрайства// Незалежний аудитор. – 2013. - №7.
  6. Тютюник В. Аудит витрат на виробництво продукції // Незалежний аудитор. – 2013. -№16.

УДК 658.8:657.6(075.8)

Софієнко А.В., к.е.н., доцент,

Фурсов А.М.,студент,

Херсонський національний технічний університет

сутність ТА РОЛЬ

маркетингового аудиту В СИСТЕМІ МАРКЕТИНГУ

Сучасні умови підвищеного динамізму середовища функціонування підприємств, посилення конкуренції за ринки збуту зумовлюють необхідність маркетингової орієнтації суб’єктів господарювання. Підвищення ролі маркетингу в діяльності підприємств і наявність системних проблем у цій сфері (недостатнє знання поточного і перспективного стану ринку, відсутність стратегічного підходу, недосконала система інформаційного забезпечення тощо) потребує проведення маркетингового аудиту, який спрямований на комплексну оцінку результатів маркетингових дій підприємства і розробку рекомендацій з підвищення ефективності маркетингової діяльності.

Маркетинговий аудит, як інструмент аналізу та оцінки бізнесу, дає чітке розуміння цілей, завдань і функцій маркетингу, шляхів реалізації маркетингової стратегії, виявлення та використання маркетингових ресурсів для одержання додаткових конкурентних переваг і поліпшення стану підприємства на ринку.

Для правильної організації маркетингового аудиту і розуміння йогофункціональної ролі в забезпеченні прийняття ефективних рішень в області маркетингу важливе значення має з’ясування сутності маркетингового аудиту щодо якого існують різні тлумачення.

Узагальнюючи думки окремих авторів [1 - 7], можна зробити висновок, що трактування сутності маркетингового аудиту переважно базується на його визначенні як:перевірки функціонування комплексу маркетингу;процесу діагностики та оптимізації маркетингової політики; інструмента створення стратегії ринкової орієнтації та ефективного управління такою стратегією; невід’ємної частини маркетингового планування; складової процесу управління маркетингом; методу визначення потенціалу компанії; інструмента аналізу та оцінки ефективності бізнесу і положення підприємства на ринку.

На наш погляд, під аудитом маркетингу слід розуміти системне дослідження і контроль  маркетингової політики підприємства, а також комплексну оцінку виконання функцій маркетингу і результатів маркетингової діяльності з метою надання повної та об’єктивної характеристики поточного стану системи управління маркетингом і розроблення рекомендацій щодо плану дій з удосконалення маркетингової складової бізнес-процесів підприємства. Результати маркетингового аудиту мають стати основою для обґрунтування тактичних і стратегічних управлінських рішень, спрямованих на підвищення результативності роботи системи маркетингу, орієнтованого на ринок, і забезпечення ефективності маркетингової діяльності підприємства як у короткостроковій, так і у довгостроковій перспективі.

Аналізуючи підходи до визначення місця аудиту маркетингу в маркетинговій  діяльності  підприємства,  слід  констатувати  відсутність єдиної

думки щодо цього питання. Зокрема, С.В. Корягіна і М.В. Корягін характеризують взаємозв’язок маркетингу і маркетингового аудиту в трьох аспектах (рис. 1) [4].

Рис. 1. Підходи до визначення місця аудиту маркетингу в маркетинговій  діяльності  підприємства

На нашу думку, перший підхід, що розглядає аудитмаркетингу як етап процесу стратегічного маркетингового планування, є доволі обмеженим, оскільки він спирається лише на стратегічний характер маркетингового аудиту і визначає місце останнього в системі маркетингу підприємства.Не можна погодитись і з другим підходом, щопозиціонує аудит маркетингу щодо маркетингової  діяльності  підприємства як напрям (вид) аналітичної функції маркетингу —контролю. Це пояснюється тим, що контроль маркетингу є складовою функціонального забезпечення маркетингової діяльності, яка в свою чергу,є предметом дослідження аудиту маркетингу.

Третій аспект характеризує аудит маркетингу не як частину маркетингової діяльності, а як окремий спосіб контролю цієї діяльності[4]. На думку авторів, такий підхід є більш обґрунтованим, оскільки розглядає  аудит маркетингу як метод контролю всієї сукупності маркетингової активності підприємства та визначення якості реалізації маркетингових функції в системі управління підприємством.

Отже, маркетинговий аудит є сучасним і найбільш дієвим способом оцінки ефективності маркетингової діяльності підприємства. Це метод визначення проблем, що передбачає подальший пошук та обґрунтування способів їх вирішення з метою розробки та реалізації оптимальних рішень в області маркетингу. Відмінність аудиту маркетингу від власно маркетингу полягає в тому, що перший спрямований на коригування та досягнення оптимальних пропорцій різних елементів комплексу маркетингу, тобто на його актуалізацію, приведення у відповідність умовам, що змінюються [7].

Правильне розуміння сутності маркетингового аудиту, його місця в системі маркетингу та взаємозв’язку із загальною системою управління підприємством дозволить обґрунтовано визначити об’єкти аудиту маркетингу, основні напрями аудиторського дослідження, а також удосконалити організацію та методику проведення маркетингового аудиту на підприємствах.

Список використаної літератури:

1. Егорова С.Е. Анализ эффективности и аудит маркетинговой деятельности / C.Е.  Егорова,  О.А.Волкова  [Электрон. ресурс].  - Режим доступа: http://www.auditfin.com/fin/2010/1/03_04.pdf

2. Зайцева Т.Ю. Аудит маркетингу як метод підвищення конкурентоспроможності підприємства / Т.Ю. Зайцева [Електрон. ресурс]. - Режим доступу:http://www.e-xecutive.ru/community/articles/1411861/?page=0

3. Идрисов Ш.А. Маркетинг: учеб. пособ. (электронное издание) / Ш.А. Идрисов, Л.А. Волкова [Электрон. ресурс]. - Режим доступа: http://umk.dgu.ru/ pdfdoc/ 6633/p37aa1.html

4. Корягіна С.В. Маркетинговий аудит: навч. посіб. / Корягіна С.В., Корягін М.В. - К.: Центр учбової літератури, 2014. - 320 с.

5. Косова Л.Н. Маркетинг-аудит: метод. пособ. / Л.Н. Косова [Электрон. ресурс]. - Режим доступа:http://storage.elib.mgup.ru/10/kosova_met_pos.pdf

6. Кульпина Ю.В. Теоретические основы применения внутреннего маркетинг-аудита в организациях / Ю.В. Кульпина[Электрон. ресурс]. - Режим доступа: http://gisap.eu/ru/node/5067

7. Тюрин Д.В. Маркетинговый аудит как средство повышения результативности маркетинга компании / Д.В. Тюрин [Електрон. ресурс]. - Режим доступа: http://www.marketologi.ru/docs/lib/Tyurin%2006_11.pdf

СЕКЦІЯ 4

«ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ»

УДК 658.14

Ковальчук Т.М., д.е.н., професор,

Вергун А.І., к.е.н.,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ СТАТИЧНИХ ТА ДИНАМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

На сучасному етапі розвитку підприємства як відкритої соціально-економічної системи актуальним залишається питання, наскільки існуючі методики аналізу фінансового стану задовольняють потреби користувачів з огляду на динамічність та багатогранність господарських процесів.

Дослідженню теоретико-методологічних засад і розробці методики аналізу фінансового стану підприємства присвячені праці вітчизняних і зарубіжних вчених  М.І. Баканова, Л.А. Бернстайна, І.О. Бланка, Ф.Ф. Бутинця,                   В.В. Ковальова, М.Я. Коробова, Л.А. Лахтіонової, М.В. Мельник, Є.В. Мниха, Ж.Рішара, В.С. Рудницького, Г.В. Савицької, В.К. Савчука,В.І. Стражева,М.Г. Чумаченка, А.Д. Шеремета, С.І. Шкарабана, Э. Хелферта,                          Ю.С. Цал-Цалка та інших.

Проте традиційні показники фінансового стану мають відмінні (а відтак – складнопорівнювані) характеристики динамічності. Тому виникає об’єктивна необхідність удосконалення методичного підходу до аналізу фінансового стану підприємства з врахуванням його змінюваності. Так, показники фінансової стійкості визначаються на фіксований момент часу і не показують стану між моментами на початок та на кінець звітного періоду [1; 2; 3; 4]. У цьому контексті статичність цих показників об’єктивна, оскільки вони визначаються на основі фіксованих залишків фінансової звітності, крім того, платоспроможність — це здатність розрахуватись за зобов’язаннями у визначений період (момент настання зобов’язання). Проте з іншого боку, здатність, яка виникає на певний момент часу є наслідком процесу, що має певний набір якісних і динамічних характеристик. Так, ліквідність (якщо розглядати її не тільки з погляду платіжного чи бухгалтерського балансу) характеризується певною якістю, властивостями активів, а також, особливостями джерел формування активів і залежить від ефективності їх використання. Ці властивості у свою чергу зумовлюються впливом ряду внутрішніх і зовнішніх факторів, пов’язаних із якістю виробничих засобів, кваліфікацією персоналу, рівнем організації виробничого процесу, складом і умовами формування власних і залучених джерел засобів тощо, які й визначають динаміку процесу формування та використання активів.

Встановлено, що обґрунтування системи показників і їх динамічності тісно пов’язане з урахуванням взаємозв’язків між окремими групами показників фінансового стану. У цьому контексті важливо дослідити взаємозалежності фінансової стійкості та ділової активності, оскільки вони відображають два найважливіші у фінансовому менеджменті критерії — ефективність і  ризик.

Особливість дослідження взаємозв’язку показників фінансової стійкості із показниками ділової активності полягає в тому, що перші визначаються статично (на певний момент часу) на основі залишків на початок чи кінець періоду, а другі — динамічно, відображають дані за досліджуваний період і визначаються на основі усереднених показників та оборотів (зокрема, коефіцієнт оборотності активів, який визначається відношенням чистого доходу до середньої вартості активів:

В ході дослідження виведено залежність, яка враховує статику та динаміку показників фінансового стану:

де  – темп приросту активів; – коефіцієнт фінансової незалежності на початок періоду;  – коефіцієнт фінансової незалежності на кінець періоду; коефіцієнт оборотності активів; коефіцієнт оборотності власного капіталу.

Дана залежність поєднує статичні показники із динамічними, дає можливість визначити вплив на фінансову стійкість рівня ділової активності підприємства, тому може використовуватись як у ретроспективному, так і перспективному аналізі.

Таким чином, в ході дослідження визначено функціональну залежність між динамічними показниками ділової активності та статичними показниками фінансової стійкості обґрунтовано методику факторного аналізу фінансової стійкості. Визначено економічний зміст співвідношення показників оборотності активів і власного капіталу та встановлено характер його взаємозв’язку з динамікою активів. Теоретичним та практичним шляхом визначено, що якщо співвідношення показників оборотності активів і власного капіталу більше за коефіцієнт фінансової незалежності на початок досліджуваного періоду, то позитивна динаміка майна матиме негативний вплив на кінцеву фінансову стійкість підприємства і навпаки, якщо це співвідношення буде меншим за коефіцієнт фінансової незалежності на початок досліджуваного періоду, вплив позитивної динаміки майна на кінцеву фінансову стійкість буде позитивним. Запропоновано враховувати дану залежність як для ретроспективного факторного аналізу, так і для прогнозування фінансової стійкості.

Список використаної літератури:

1. Слободян Н. Г. Аналіз і прогнозування фінансової стійкості підприємства в сучасних умовах: методологія і практика [Текст] / Наталія Геннадіївна Слободян  // Економічний аналіз : зб. наук. праць / Тернопільський національний економічний університет. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний центр Тернопільського національного економічного університету “Економічна думка”, 2014. – Том 18. – № 2. – С. 239-245.

2. Хелферт Э. Техника финансового анализа [Текст] / Э. Хелферт. – [пер. с англ. под ред. Л. П. Белых]. – М. : Аудит, ЮНИТИ, 1996. – 663 с.

3. Цал-Цалко Ю. С. Фінансовий аналіз: підручник / Ю. С. Цал-Цалко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 566 с.

4. Шеремет А. Д. Методика финансового анализа [Текст] / А. Д. Шеремет, Р. С. Сайфулин. – М. : ИНФРА–М, 1995. – 176 с.

УДК 336.76

Поліщук Н. В, к. е. н. доцент,

Без’язична С.Л., студентка,

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

МЕТОДИКИ РОЗРАХУНКУ ОСНОВНИХ БІРЖОВИХ ІНДЕКСІВ

Біржовий ринок України тільки починає розвиватися, на відміну від біржових ринків країн з розвиненою ринковою економікою.  Тому, у даний час виникає багато проблем та питань щодо механізму функціонування бірж, системи оцінки стану та перспектив розвитку біржового ринку, який має певні особливості у вітчизняній економіці. У сучасних умовах більшість розвинених країн використовує системи біржових індексів для аналізу та прогнозування розвитку окремих ринків та галузей, але для України біржові індекси є новим та недостатньо вивченим інструментом з цієї позиції.

Біржові індекси являють собою показники, які характеризують стан та зміни кожного окремого сегмента біржового ринку. У загальному змісті біржовий індекс — це середній або середньозважений показник курсів цінних паперів, що відображає поточний стан та динаміку фондового ринку. Біржові індекси є цифровими статистичними показниками, що виражають (зазвичай у відсотках) послідовні зміни певних явищ [2].

Розглянемо основні біржові індекси, які використовують у країнах з розвиненою ринковою економікою для оцінки стану біржових ринків та економічної ситуації взагалі:

1. Індекси Доу-Джонса (DowJonesAverage). Існує 4 індекси Доу-Джонса, найбільш поширеним з яких є промисловий. Промисловий індекс Доу-Джонса (TheDowJonesIndustrialAverage − DJIA) — це найвідоміший індекс у біржовій практиці. Цей індекс розраховується шляхом складання цін включених у нього акцій і ділення отриманої суми на певний деномінатор.

2. Композитний індекс Нью-Йоркської фондової біржі (NewYorkStock Exchange CompositeIndex), (NYSE CompositeIndex). Цей індекс розраховується за всіма акціями, що обертаються на Нью-Йоркській фондовій біржі (понад 2100 акцій).

3. Індекси Американської фондової біржі. Основним ринковим індексом Американської фондової біржі (AMEX MajorMarketIndex) є простий середній показник руху цін 20 провідних промислових корпорацій. До його складу входять акції корпорацій, зареєстрованих на Нью-Йоркській фондовій біржі.

4. Індекс «СтендардендПурз 500» (Standard &Poor’s 500 Index), (S&P 500).  Цей індекс розраховується за 500 акціями наступних компаній: 400 – акції промислових компаній, 20 – акції транспортних компаній; 40 – акції фінансових компаній; 40 – акції комунальних компаній [3, с. 88].

Методика розрахунку біржового індексу полягає у визначенні співвідношення середньої геометричної ціни акцій підприємств за поточний період та середньої геометричної ціни за базовий [2]. Однак у кожній країні існують власні методи розрахунку індексів. Загалом у світовій системі господарювання використовують чотири основні методологічні системи розрахунку біржових індексів, що ґрунтуються на розрахунках за відповідний період:

1) темпів зміни середньої арифметичної величини ціни акцій певної кількості обраних корпорацій. Прикладом даної методики є перший у світі і найбільш відомий індекс США — індекс DowJones.

2) темпів зростання (зниження) середньозваженої (за кількістю акцій в обігу) ціни більшості акцій компаній. Прикладом розрахунку за цією методологічною системою є індекс Standard &Poor’s.

3) середньоарифметичне значення темпів приросту (зниження) цін акцій. Прикладом такої методології розрахунку біржових індексів є український індекс Першої фондової торговельно-інформаційної системи (ПФТС).

4) середньогеометричного значення темпів зміни цін акцій. Прикладом зазначеної методології є композитний індекс ValueLineCompositeAverage. Це середньогеометрична похідна приросту курсів 1 695 акцій.

Методики розрахунку українських індексів дуже подібні. Головні розбіжності полягають у джерелах отримання інформації про ринкові ціни акцій, що зумовлено відсутністю єдиного центру котирування. Деякі індекси намагаються охопити більшу частину ринку, але при цьому орієнтуються на котирування, що у ситуації недостатньої ліквідності українського ринку цінних паперів неминуче призводить до зменшення точності індексів. Проблему становить і те, що ринок має невеликий обсяг і залежить від руху коштів іноземних портфельних інвесторів [1, c. 127].

Отже, біржові індекси є загальновизнаним світовим показником поточної ефективності діяльності фондової біржі, за допомогою яких здійснюється оцінка поточного стану розвитку біржової системи. За допомогою такої оцінки можна вчасно визначити проблеми біржового процесу та вжити необхідних заходів щодо їх вирішення. Методика їхнього розрахунку досить різна, оскільки в кожній країні існують власні методи розрахунку індексів. Однак у світовій системі господарювання використовують чотири основні методологічні системи розрахунку біржових індексів, що ґрунтуються на розрахунках за відповідний період.

Список використаної літератури:

  1. Бралатан В. П. Розвиток біржового ринку в Україні / В. П. Бралатан // Економіка АПК. – 2006. – № 2. – С. 126–129.
  2. Герасименко О. М. Ефективна економіка [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=292.
  3. Міщук Г. Ю. Державне регулювання розвитку біржового товарного ринку / Г. Ю. Міщук // Економіка АПК. – 2005. – № 1. – С. 87–92.

СЕКЦІЯ 5

«ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

В ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНИХ СИСТЕМАХ ПІДПРИЄМСТВ»

УДК 657

Пустовіт Г.В., к.е.н., доцент,

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

РОЗПОДІЛ ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ

В УМОВАХ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОГРАМИ 1С:БУХГАЛТЕРІЯ

Процедура розподілу загальновиробничих витрат (далі — ЗВВ) є складною для багатьох бухгалтерів. Ця важлива ділянка бухгалтерії, оскільки від правильного вибору бази розподілу ЗВВ залежить точність підрахунку фактичної собівартості продукції, дані якої використовуються керівництвом для прийняття низки управлінських рішень. Зокрема, таких як: чи продовжувати випуск існуючого асортименту продукції, яки види продукції приносять найбільший прибуток та інші.

У відповідності до п.11 ПБУ-16«Витрати» у виробничу собівартість продукції включають прямі, а також змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати. ЗВВ представляють собою витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, ділянок) — це «непрямі» витрати, які пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробництва. Вказані витрати відносяться до декількох об’єктів витрат (підрозділів,  продуктів, видів діяльності) та повинні бути розподілені між ними.

Зазвичай перелік об’єктів витрат наводиться в наказі про облікову політику та в спеціальному внутрішньому документі, що регламентує облік витрат.

Непрямими по відношенню до продукції будуть витрати на обслуговування виробництва (амортизація будівлі цеху витрати на поточний ремонт будівлі цеху, опалення, освітлення, прибирання та інш.) та витрати на управління виробництвом (оплата праці майстра цеху, його замів, відрахування на соціальні заходи, амортизація обладнання и т.п.).

ЗВВ включають у собівартість пропорційно обраній базі розподілу(пропорційно матеріальним витратам,  об’єму виробництва, прямим витратам та інш.). Процес розподілу  ЗВВ  можна представити у вигляді  трьох етапів: 1) розрахунок суми ЗВВ; 2) вибір бази розподілу; 3) розподіл ЗВВ  пропорційно обраній базі.

Як правило, база розподілу  представляє собою кількісну характеристику об’єктів витрат.

В умовах застосування програми 1С: Бухгалтерія для розподілу ЗВВ  необхідно зробити ряд налаштувань в обліковій політиці підприємства. Якщо  цього не зробити програма не знайде бази розподілу та спише всі ЗВВ на рахунок 90, в собівартість продукції попадуть тільки прямі витрати на виробництво  продукції,  облік  яких  ведеться  на  рахунку 23. Програма        1С: Бухгалтерія пропонує такі варіанти бази розподілу ЗВВ: об’єм випуску; планова собівартість; оплата праці; матеріальні витрати; прямі витрати; окремі  статті прямих витрат; не розподіляються.

Фахівцю необхідно провести налаштування програми у відповідності до прийнятої на підприємстві бази розподілу ЗВВ.

Розглянемо приклад. налаштування розподілу ЗВВ для підприємства. Виробниче підприємство  випускає в Цеху № 1 два види продукції пластикова труба D 26 см ( планова собівартість 3760 грн.) , пластикова труба D 30 см ( планова собівартість 4550 грн.). Базою розподілу ЗВВ обрані матеріальні витрати. Незавершене виробництво відсутнє.

Налаштування обліку витрат на виробництво та довідкової інформації

Доступ:Підприємство – Облікова політика – Облікова політика організацій –Закладка «Виробництво»  - Рахунок 23

Встановити розподіл витрат основного та допоміжного виробництва:

  • для послуг стороннім замовникам – по плановій собівартості випуску й виторгу,
  • для послуг власним підрозділам – по плановій собівартості випуску;

«Рахунок 91» - Методи розподілу непрямих витрат:

  • Додати запис від 01.01.20___ поточного року.
  • Рахунок витрат – 91, підрозділ – Цех  № 1(загальновиробничі),
  • База розподілу – Матеріальні витрати,

«Переділи»:

  • Послідовність переділів – по підрозділах.

2. Встановити ( Підприємство -  Товари (матеріали, продукція, послуги) - «Встановлення цін номенклатури») для тип цін «Планова собівартість» ціни для продукції (дата документу – 1 січня  20 __ р.):

  • продукція – пластикова труба D 26 см - 3 760 грн.,
  • продукція – пластикова труба D 30 см - 4 550 грн.,

Доступ: Підприємство – Облікова політика – Встановлення порядку підрозділів для закриття рахунків Дата  – з 01.01.20__ р.

Порядок закриття : 1) Цех № 1. 2) Адміністрація. 3) Збут.

На протязі місяця підприємство здійснює облік прямих витрат у розрізі найменувань продукції на рахунку 23, ЗВВ в цілому по цеху №1 на рахунку 91.В кінці місяця визначають розмір ЗВВ та списують їх пропорційно базі розподілу на собівартість випущеної продукції.

Доступ:ОпераціїРегламентні операції –Закриття місяця

Якщо налаштування зроблені правильно сума ЗВВ буде розподілена між видами продукції. Будуть зроблені проведення Д 23 К 91. На рахунку 23 будуть накопичені дані про фактичну собівартість виготовленої продукції. Цю інформацію ми зможемо побачити та проаналізувати за даними Довідки-розрахунку собівартості продукції (Доступ:ОпераціїРегламентні операції –ДовідкирозрахункиСобівартість продукції).

Також програма дозволяє проаналізувати собівартість продукції за статтями калькуляції. (Доступ:ОпераціїРегламентні операції –ДовідкиРозрахункиКалькуляції (бухгалтерський облік)).

Список використаної літератури:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом МФУ від 31.12.1999р. № 318, із змінами.

2.Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. Наказ МФУ від 30.11.1999 р.№ 291, зі змінами.

УДК 657

Шевчук О.А., к.е.н. доцент,

Тернопільський національний економічний університет

АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ В СИСТЕМІ АРМ

Складність вирішення проблем теоретичного обґрунтування організації економічного аналізу в комп’ютерному середовищі та розробки програмного забезпечення автоматизованої системи економічного аналізу визначена не лише різноманітністю напрямів діяльності підприємств різних галузей економіки, їх форм власності, але й різноманітністю видів і завдань аналітичної роботи, необхідної для ефективного управління суб’єктом господарювання.

Характерним при організації економічного аналізу в комп’ютерному середовищі є:

1)підвищення системності економічного аналізу,що зумовлено необхідністю чіткого визначення та формалізації аналітичних завдань при їх вирішенні в автоматичному режимі. Необхідність формалізації завдань економічного аналізу полягає у:

  • полегшенні їх подальшої алгоритмізації та програмування для ЕОМ;
  • чіткому висвітленні дійсних потреб у початкових даних для аналізу;
  • усунення дублювання аналітичних завдань, полегшення групування їх в блоки для одночасної обробки;
  • визнанні формалізованого завдання аналізу як безпосереднього об’єкту економіко-математичного моделювання, що істотно підвищує глибину аналітичного дослідження діяльності [1, c. 98].

Ці об’єктивні передумови до зростання очікуваного ефекту від формалізації завдань економічного аналізу постійно підвищують інтерес аналітика та зумовлюють використання ним математичної символіки;

  1. аналіз широкого кола внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на досліджуваний об’єкт,сприяє підвищенню ступеня наукової обґрунтованості управлінських рішень, які приймаються на підставі результатів економічного аналізу;
  2. підвищення достовірності та надійності отриманих результатів економічного аналізузабезпечується оперативним коригуванням даних бухгалтерського обліку;
  3. розширення можливостей реалізації аналітичних дослідженьвикористання комп’ютерів дає можливість в режимі реального часу проводити оперативний і ситуаційний аналіз, збільшувати можливість проведення багатоваріантного прогнозного аналізу, що передбачає обробку та розрахунок ряду підходів і прийняття оптимальних управлінських рішень шляхом вибору найбільш вигідного;
  4. створення можливостей для проведення комплексних аналітичних дослідженьвимагає оперативної обробки великих масивів вхідної аналітичної інформації;
  5. підвищення дієвості економічного аналізузумовлено як високим ступенем наукової обґрунтованості управлінських рішень, так і можливістю їх своєчасного прийняття.

Основною передумовою для успішної роботи аналітиків у комп’ютерному середовищі є побудова комп’ютерної інформаційної системи підприємства.

Комп’ютерна інформаційна система підприємства (КІСП) —це сукупність економіко-математичних методів і моделей, технічних, програмних, технологічних засобів і рішень, а також спеціалістів, призначена для обробки інформації та прийняття управлінських рішень.

Комплексну комп’ютеризацію економічного аналізу в умовах КІСП забезпечує наявність електронної мережі (локальної, регіональної або глобальної). На сьогодні широкого розповсюдження набула мережа Інтернет, яка є глобальною системою з’єднаних комп’ютерних мереж, складовою якої є електронна пошта. Інтернет складається з сотень вільно з’єднаних мереж і немає жодної окремої групи людей або організації, що відповідає за її роботу [2, c. 132].

При удосконаленні аналітичних інформаційних систем слід приділяти увагу також розвитку та створенню корпоративних інформаційних мереж — Інтернет, які дозволяють об’єднати усі наявні комп’ютери підприємству, різноманітне програмне забезпечення та бази даних у єдину систему. Ця система уможливлює швидке знаходження необхідної інформації. Інтранет (регіональна мережа) — своєрідна індивідуальна система Інтернет, яка використовує інфраструктуру та стандарти останньої, але є захищеною від несанкціонованого доступу з відкритої мережі Інтернет. Функціонування такої системи сприяє раціональній організації економічного аналізу (підвищує його оперативності, дієвість, знижує ймовірність дублювання робіт, знижує трудомісткість процедур тощо).

Отже, ефективність роботи АРМ бухгалтера-аналітика багато в чому залежить від досконалості методики аналізу, від того, наскільки вона відповідає сучасним вимогам управління виробництвом, а також технічним можливостям персонального комп’ютера. АРМ аналітика перетворює підсистему аналітичного забезпечення управління діяльністю на постійно діючий фактор підвищення ефективності діяльності за рахунок активізації всієї інформаційної системи підприємства.

Список використаної літератури:

  1. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансово-економічного стану підприємства: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2013. – 278с.
  2. Прохар Н.В. Облік доходів, витрат і фінансових результатів: проблеми теорії та практики: [монографія] / Н.В. Прохар, Ю.О. Ночовна. – Полтава: РВВ ПУЕТ, 2011. – 257 с.

УДК 657.37(477)

Яценко В.Ф., к.е.н., доцент,

Херсонський національний технічний університет

РЕАЛІЗАЦІЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ПРИ

ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ НА ПЛАТФОРМІ 1С: ПІДПРИЄМСТВО

Теоретична концепція постіндустріального суспільства передбачає перехід цивілізації на наступний історичний етап свого можливого еволюційного розвитку — інформаційний, що зумовлює становлення інформаційної економіки. Бухгалтерський облік як основа обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю підприємства потребує визначення на концептуальному рівні  своїх  місця  і  ролі  в умовах  функціонування  сучасних  інформаційних систем,   нових  технічних  засобів   та  новітніх  принципів  обробки  інформації [1, с. 25].

Система — це мережа взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів (процесів), які працюють для досягнення мети, що стоїть перед об’єктом. Система має наступні атрибути: наявність системної мети; наявність кордонів між системою і зовнішнім середовищем; наявність внутрішньої структури (підсистем), внутрішніх елементів; наявність зв’язків між елементами (підсистемами). Атрибути дозволяють елементам функціонувати для досягнення спільної мети.

Система “1С: Підприємство” складається з передової технологічної платформи (ядра) і розроблених на її основі прикладних рішень (“конфігурацій”). Разом з конфігурацією система «1С: Підприємство» виступає вже готовим до використання програмним продуктом, орієнтованим на певні типи підприємств і класи завдань.

Підсистеми — це загальні об’єкти конфігурації. На їх основі платформа формує командний інтерфейс прикладного рішення та візуально розділяє всю функціональність програми на великі й дрібні блоки.

Підсистеми можуть мати ієрархічну структуру, тобто одна підсистема може включати в себе кілька інших підсистем (наприклад, підсистема Необоротні активи включає три інших: Малоцінні Активи, Нематеріальні Активи, Основні засоби (рис. 1.).

Під об’єктом конфігурації в системі «1С: Підприємство» розуміємо формальний опис групи понять (предметної області, засобів взаємодії користувача з системою) з подібними характеристиками і однаковим призначенням (наприклад, довідник, константи, документ). Об’єкти конфігурації — логічні одиниці, «блоки», з яких складається конфігурація. Кожен об’єкт конфігурації може входити до складу однієї або декількох підсистем.  Таким  чином,  за допомогою термінів підсистем можна описати всю структуру прикладного рішення (наприклад, підсистема Основна Діяльність (рис. 2 ).

Інформаційні системи дозволяють  вивести бухгалтерський облік в Україні на новий інноваційний рівень. Насамперед це стосується можливості готувати документи та звітність в електронному вигляді [2, с. 373].

Рис. 1. Підсистема «Необоротні активи» системи 1С: Підприємство

Рис. 2. Склад об’єктів підсистеми «Основна Діяльність»

Інформаційні системи змінюють економіку, забезпечуючи значний приріст ефективності: поліпшення робочих процесів, точності та своєчасності інформації, вдосконалення конкуренції та збільшення прибутковості в силу зниження інформаційних транзакцій. Тому розвиток і використання інформаційних систем дає значні економічні переваги їх власникам. Вони не просто призводять до підвищення ефективності або появі нових галузей, — вони перетворюють фундаментальні принципи функціонування економічної системи, формуючи електронну економіку, яка має значний потенціал і незаперечні переваги.

Список використаної літератури:

1. Яценко В. Обліково-аналітична система багатосегментного підприємства: теоретичне обґрунтування й практична реалізація. /В. Яценко// Бухгалтерський облік і аудит. - 2014. - № 11. - м. Київ. - С 25-37.

2.Лучик С. Д. Переваги організації автоматизованого обліку на платформі / С.Д. Лучик //Інноваційна економіка. – 2014. – №. 4. – С. 373-376.

СЕКЦІЯ 6

«МІЖНАРОДНА ІНТЕГРАЦІЯ

У СФЕРІ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА АУДИТУ»

УДК  657. 4

Бойко Л.І., к.е.н., доцент,

Заєц С.В., студентка,

Херсонський національний технічний університет

ОБЛІК ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ:

ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

У процесі господарської діяльності практично у кожного підприємства виникає дебіторська заборгованість. Існуюча нестабільність економічної ситуації на ринку України призводить до значного збільшення ризиків при продажу товарів, робіт, послуг з відстрочкою оплати. Незалежно від причин виникнення дебіторської заборгованості, уникнути її появи неможливо, тому необхідно мати навички управління боргами. Проблема зростання дебіторської заборгованості в оборотних активах підприємства призводить до пошуку нових методів мінімізації заборгованості, вдосконалення облікової політики підприємства щодо дебіторської заборгованості. На сучасному етапі господарювання однією з проблем є гармонізація ведення обліку дебіторської заборгованості вітчизняними підприємствами з міжнародними стандартами та вимогами.

Проблемам обліку дебіторської заборгованості присвячені праці таких вітчизняних та зарубіжних науковців, як: Ф. Бутинець, С. Голов, Н. Гура,         О. Коблянська, Л. Ловінська, М. Чумаченко, С. Грей, Б. Нідлз, Д. Кізо та ін. Однак окремі аспекти обліку заборгованості в Україні та за кордоном залишаються дискусійними та потребують подальших наукових досліджень.

Основним вітчизняним нормативно-правовим документом, який регулює відображення в бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості, є П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» [1]. Згідно з ним дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Під дебіторами слід розуміти юридичних та фізичних осіб, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

У зарубіжних країнах не існує окремого стандарту щодо регулювання дебіторської заборгованості. Окремі аспекти визначені в М(С)БО 1 «Подання фінансових звітів», М(С)БО 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання», М(С)БО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка». Зокрема, у М(С)БО 32 дебіторська заборгованість трактується як фінансовий актив, але конкретного визначення цього поняття міжнародні стандарти не дають. Порівняння рахунків, на яких ведеться облік дебіторської заборгованості в Україні та за кордоном, наведено в табл. 1.

Оцінка та порядок обліку дебіторської заборгованості відбувається залежно від її класифікації. П(С)БО 10 класифікує її на поточну та довгострокову,М(С)БО — короткострокові (оборотні) активи, які відповідають будь-якому з критеріїв:

1) актив передбачається реалізувати або він призначений для використання при звичайних умовах операційного циклу;

2) актив призначений для продажу або його передбачається реалізувати протягом 12 місяців після звітної дати.

Таблиця 1

Рахунки обліку дебіторської

заборгованості у вітчизняній та зарубіжній практиці

Вітчизняна практика

Зарубіжна практика

18 «Довгострокова дебіторська заборгованість»

Рахунки до отримання

34 «Короткострокові векселі одержані»

Знижки за оплату в строк

36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»

Втрачені знижки за оплату в строк

37 «Розрахунки з різними дебіторами»

Витрати на сумнівну заборгованість

38 «Резерв сумнівних боргів»

Резерв сумнівних боргів

В Україні довгострокова дебіторська заборгованість у момент її визнання оцінюється за первісною вартістю, а за теперішньою вартістю — нараховуються відсотки.

У міжнародній практиці оцінка дебіторської заборгованості здійснюється на дату її виникнення, дату погашення або на дату складання балансу. Причому на дату виникнення вона відображається за сумою виставленого рахунку або за сумою, зменшеною на величину знижки, на дату погашення — за сумою з урахуванням знижки (оплата в період дії знижки), на дату складання балансу — за сумою, скоригованою на знижку.

Для контролю за дебіторською заборгованістю підприємство формує резерв сумнівних боргів. Згідно з П(С)БО 10 величина резерву сумнівних боргів визначається за одним із методів: застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості; застосування коефіцієнта сумнівності.

На відміну від українського обліку, коли безнадійні борги списуються за рахунок резерву, в окремих країнах, незважаючи на списання безнадійної дебіторської заборгованості на витрати, вона продовжує обліковуватися в дебеті рахунків, на яких відображається короткострокова дебіторська заборгованість, а також відображається в активі балансу (рядки «Не отримані від покупців рахунки», «Векселі покупців») з одночасним відображенням безнадійної заборгованості в окремому рядку зі знаком мінус.

Отже, можна зазначити, що облік дебіторської заборгованості в Україні чітко регулюється П(С)БО 10, положення якого певною мірою відрізняються від запропонованих у міжнародних стандартах. Ці відмінності викликані, в першу чергу, національними та економічними особливостями, що склалися в Україні.

У М(С)БО зазначені лише загальні правила класифікації, оцінки, визнання дебіторської заборгованості, проте не відображена конкретизація цих аспектів. Відмінності між вітчизняним і зарубіжним обліком: в Україні оцінка дебіторської заборгованості відбувається за первісною вартістю, у зарубіжних країнах — за справедливою. Також в Україні величина резерву сумнівнихборгіввизначаєтьсяізрозрахункуабсолютноїсумисумнівноїзаборгованостіабо з використанням коефіцієнта сумнівності. У міжнародній практиці, крім того, ще у відсотковому відношенні від виручки при можливому розподілі дебіторів на декілька груп. Для вдосконалення вітчизняного обліку на сучасному етапі актуальним є приведення цих протиріч у відповідність.

Відповідність обліку, в тому числі дебіторської заборгованості, світовим вимогам є однією з перед умов успішної інтеграції українського бізнесу в міжнародне економічне середовище. Головною відмінністю вітчизняного обліку дебіторської заборгованості від міжнародної практики є те, що він чітко регламентований і не передбачає альтернативи для підприємства, а також те, що М(С)БО розглядають дебіторську заборгованість більш широко з урахуванням тривалого досвіду співпраці з іноземними контрагентами.

Отже, напрями подальших досліджень полягають у пошуці шляхів удосконалення вітчизняного обліку розрахунків з дебіторами з урахуванням міжнародного досвіду.

Список використаної літератури:

  1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. № 237 [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0725-99.
  2. Бондаренко О.С. Сучасні підходи до обліку дебіторської заборгованості у вітчизняній та зарубіжній практиці / О.С. Бондаренко // Інвестиції: практика та досвід. – 2012. – №18. – С. 36-39.

УДК 657.421

Бойко Л.І., к.е.н., доцент,

Зощук К. В., студентка,

Херсонський національний технічний університет

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

На сьогоднішній день при активізації інтеграційних процесів в економіці України важливою умовою ефективного функціонування підприємств є адаптація системи фінансового обліку до вимог міжнародної практики. Орієнтація фінансового обліку на міжнародні стандарти сприятиме підвищенню достовірності та зрозумілості інформації про фінансовий стан та господарську діяльність підприємств для іноземних користувачів.

В Україні діють чимало підприємств різних галузей та форм власності, проте важливим елементом діяльності будь-якого з них є основні засоби. Являючись однією з головних складових активу балансу будь-якого підприємства, основні засоби значно впливають на фінансовий результат діяльності суб’єктів господарювання, тому вони потребують правильного і грамотного обліку.

Чимало провідних науковців здійснили значний внесок  в удосконалення обліку основних засобів, приділивши увагу питанню відповідності національної системи бухгалтерського обліку вимогам міжнародної   практики,   серед  них:  С.Ф. Голов,  Н.А. Пономарьова,  О.В. Замазій, В.М. Костюченко та інші. Проте, враховуючи зміни та доповнення в національній системі бухгалтерського обліку в останні роки, питання визначення шляхів удосконалення організації обліку основних засобів відповідно до правил і принципів міжнародних стандартів залишається відкритим.

У Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку і звітності питання обліку основних засобів розглядаються в МСБО 16 «Основні засоби», метою якого є визначення підходу до обліку основних засобів для забезпечення зрозумілості інформації про інвестиції суб’єкта господарювання в його основні засоби та зміни в цих інвестиціях. Методологічні засади формування облікової інформації про основні засоби, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності встановлені П(С)БО 7 «Основні засоби» [2].

Аналізуючи міжнародні та національні стандарти щодо обліку основних засобів, спостерігаються відмінності у методиці нарахування амортизації. Методами нарахування амортизації у П(С)БО і у МСБО є прямолінійний та виробничий. Проте П(С)БО передбачено ще три методи: зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, а МСБО включає в себе метод зменшення залишку. Міжнародні стандарти не містять вичерпного переліку методів амортизації основних засобів, проте в них зазначено, що головне те,щоб використовуваний метод відображав схему за якої підприємство споживає економічну вигоду, отриману від активу [5]. Тому, обліковуючи основні засоби, що продовжують приносити економічні вигоди, з нульовою залишковою вартістю, українські підприємства відповідно до міжнародних стандартів роблять суттєву помилку у веденні обліку основних засобів. В такому випадку підприємству слід змінити метод амортизації або строк корисного використання основного засобу.

Відповідно до П(С)БО 7 вартість землі не амортизується, тоді як МСБО 16 містить положення про те, що «у деяких випадках сама земля може мати обмежений термін корисної експлуатації, тоді її амортизують методом, який відображає вигоди, що мають бути отримані від неї» [1]. З метою покращення бухгалтерського обліку основних засобів доцільним є внесення змін у П(С)БО 7 у питанні методики нарахування амортизації землі та земельних ділянок.

Отже, детально вивчивши положення, які містяться у МСБО 16 та П(С)БО 7 на підставі порівняльної характеристики, можна спостерігати ряд спільних рис.  Проте між цими нормативними документами є і суттєві відмінності, оскільки міжнародні стандарти не враховують національні особливості ведення бухгалтерського обліку.

Для адаптації національної системи бухгалтерського обліку відповідно до вимог міжнародної практики, в П(С)БО 7 необхідно внести деякі  зміни і доповнення, що дозволить подолати певні неузгодженості в обліку основних засобів і сприятиме підвищенню достовірності, прозорості та зрозумілості облікової інформації для іноземних користувачів.

Відмінні риси між П(С)БО 7 та МСБО 16 можна пояснити тим, що міжнародний обліковий стандарт носить загальний рекомендаційний характер та не враховує національних особливостей ведення бухгалтерського обліку. Із метою уніфікації П(С)БО 7 до МСБО 16 слід вирішити такі завдання:

- узгодити критерії визнання основних засобів та склад їх об’єктів у П(С)БО 7 з МСБО 16;

- передбачити в П(С)БО 7 такі методи нарахування амортизації основних засобів, які включено в МСБО 16;

- чітко сформулювати в П(С)БО 7 дії при списанні суми дооцінки об’єкта на нерозподілений прибуток.

Отже, з вищесказаного, можна зробити висновок, що П(С)БО 7 вимагає змін і доповнень як з боку визначень термінів наведених в ньому, так і збоку сфери його дії. Вирішення цих проблем дозволить гармонізувати національну систему обліку основних засобів відповідно до міжнародного облікового стандарту, в результаті чого будуть подолані певні неузгодженості в обліку основних засобів щодо їх придбання, використання та оцінки.

Список використаної літератури:

1.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 // Все про бухгалтерський облік. – № 8 – 9. – 27 січня 2012. – С. 42 – 47.

2. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 р. із змінами і доповненнями // Все про бухгалтерський облік. – № 8 – 9. – 27 січня 2012. – С. 5 – 10.

УДК-657.4

Бойко Л. І., к.е.н,. доцент,

Климова О. С., студентка,

Херсонський національний технічний університет

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ПОКУПЦЯМИ

Характерною особливістю сучасного розвитку економіки України є глибокі економічні перетворення. Ринкові відносини вимагають перегляду системи бухгалтерського обліку, одним із центральних елементів якої є облік взаєморозрахунків суб’єктів господарювання. На сьогодні одним з найбільш складних і суперечливих питань українського обліку є облік дебіторсько-кредиторської заборгованості, що пов’язано з існуванням проблеми неплатежів.

Суб’єкти господарювання на перший план висувають вирішення власних проблем замість виконання фінансових зобов’язань по платежах перед партнерами. Відсутність майнової відповідальності за невиконання власних договірних зобов’язань дає їм змогу ухилятися від взаєморозрахунків з партнерами. Вирішення вищезазначеної складної проблеми багато в чому залежить від удосконалення бухгалтерського обліку взаєморозрахунків.

Одними з причин такого становища є недостатня теоретична розробка питань оцінки заборгованості і недосконала методика відображення інформації про розрахунки в системі рахунків бухгалтерського обліку, суперечності між фінансовим і податковим обліком.

Коло питань, пов’язаних з пошуком пріоритетних напрямів підвищення ефективності використання оборотних активів, розглядається в наукових працях зарубіжних і вітчизняних вчених. Дослідженнями питань оцінки стану дебіторської  заборгованості  підприємств  займалися Стоун Д., Хитчинг К., Дж. Ван Хорн, Зві Боді, Роберт К. Мертон та інші.

Дебіторська заборгованість — це заборгованість фізичних та юридичних осіб перед підприємством, яка відображається в обліку як актив, тобто право на отримання певної грошової суми (товару, послуги) з боржника. Величина дебіторської заборгованості відіграє важливу роль у життєдіяльності підприємства, оскільки це завжди є відтоком оборотних коштів. Зростання дебіторської заборгованості в динаміці пов’язане із зменшенням імовірності її погашення, що може бути спричинене не тільки фінансовими проблемами покупців, але й недостатньою організацією діяльності бухгалтерії та юридичної служби щодо претензійно-позовної роботи підприємства [2, с. 48].

У системі міжнародних стандартів фінансової звітності визнання, класифікація та оцінка дебіторської заборгованості чітко не визначені. Щодо класифікації дебіторської заборгованості, то в зарубіжних країнах у балансі існують лише загальні правила рекомендаційного, а не директивного характеру. Довгострокові векселі до отримання, згідно з положеннями системи загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку США, також класифікуються як поточна дебіторська заборгованість, оскільки вважаються високоліквідними [3, с. 255].

Важливе значення в бухгалтерській практиці мають відображення сумнівної дебіторської заборгованості і створення резервів під безнадійні борги. У США компанії при списанні своєї дебіторської заборгованості по рахунках можуть передавати її третій особі, ліквідувавши останню таким чином, й отримати певну суму грошей. Впровадження міжнародних стандартів обліку у вітчизняну практику вимагає передусім узгодженості між вітчизняними та зарубіжними системами обліку на основі уточнення  на законодавчому рівні економічної сутності статей балансу, порядку відображення на рахунках, методів оцінки та окремих складових господарських засобів підприємств і джерел їх формування.

Отже, вивчаючи міжнародний досвід обліку розрахунків з покупцями, можна зробити висновок, що в кожній країні склалася налагоджена і самостійна система ведення бухгалтерського обліку. Кожна із систем має свої переваги і недоліки, спільні та відмінні риси. Досвід зарубіжних країн послужив розвитку не тільки обліку розрахунків з покупцями, а й всього бухгалтерського обліку загалом на території України.

Список використаної літератури:

1. Береза С. Л. Класифікація дебіторської заборгованості: нові підходи / С.Л. Береза // Вісник ЖІТІ. − 2007. − № 14. − С. 156.

2. Боліцька В. В. Борги підприємств України: проблеми не розв’язуються / В. В. Боліцька // Актуальні проблеми економіки. − 2008. − № 2. − С. 48–60.

3. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Ф. Ф. Бутинець, Л. Л. Горецька. − Житомир: ПП «Рута», 2009. − 544 с.

УДК 657.01Бойко Л.І., к.е.н, доцент,

Моргун К. В., студентка,

Херсонський національний технічний університет

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБЛІКУ ГРОШОВИХ

КОШТІВ В МІЖНАРОДНІЙ ТА ВІТЧИЗНЯНІЙ ПРАКТИЦІ

Облік грошових коштів відображено в МСБО «Звіт про рух грошових коштів». В Україні під поняттям «грошові кошти» розуміють готівку, кошти на рахунках в банках та депозити до запитання.

Згідно з МСБО 7, до грошових коштів належать готівка в касі та депозити до запитання. У США до складу готівки включаються банкноти й монети, кошти на чекових рахунках, чеки і грошові перекази, отримані від клієнтів (покупців).

Визначення термінів «грошові кошти» і «еквіваленти грошових коштів» в Україні практично аналогічне визначенням цих понять, що наводяться у МСБО 7. Єдина суттєва відмінність полягає й тому, що в українській практиці не обмежуються критерії визнання короткострокових інвестицій грошовими еквівалентами трьохмісячним терміном погашення.

Визнання та оцінювання грошових коштів не створює облікових проблем. Грошові кошти відображаються в обліку за фактичною номінальною вартістю. Усі грошові кошти, що можуть бути використані для поточних операцій або задоволення поточних зобов’язань, а також еквіваленти грошових коштів, у балансі закордонних компаній показуються однією статтею.

У закордонній практиці грошові кошти, які внаслідок певних обмежень не можуть бути використані для поточних операцій, не вносяться до статті балансу «Грошові кошти», а показуються окремо. Наприклад, у балансі американських компаній такі кошти відображаються у статті «Інвестиції та фонди» або «Інші активи».

Іншим випадком, коли виникають обмеження на використання грошових коштів підприємства, є вимога банку постійно тримати на банківському рахунку певну незнижувану суму коштів, на яку не нараховуються відсотки або нараховуються низькі відсотки. Формування такого залишку грошових коштів може бути однією з умов видання підприємству бланкового кредиту чи надання інших видів банківських послуг. Такі кошти називаються компенсаційним залишком (compensating balances). Компенсаційний залишок становить певну частину від суми банківського зобов’язання та служить своєрідною гарантією наданого кредиту чи відкритої кредитної лінії.

Оцінка грошових коштів та відображеній їх в звітності відповідно до МСБО, а також інших облікових систем, здійснюється за оголошеною або фактичною номінальною вартістю.

Основні проблеми, пов’язані з грошовими коштами, - це проблеми не облікові, а управлінські; організація контролю за збереженням та використанням грошових коштів.

Серед облікових проблем можна виділити проблему класифікації грошових коштів, процес перевірки виписок з банківського рахунку та облік дрібної каси підприємства.

Вагомою обліковою проблемою, пов’язаною з грошовими коштами підприємств, є організація ефективної системи їх внутрішнього контролю. Важливим аспектом системи внутрішнього контролю за грошовими коштами є розмежування обов’язків: особа, яка несе фізичну відповідальність за активи, не повинна мати доступу до облікових записів.

Однією з особливостей закордонного обліку готівкових коштів є практика ведення американськими компаніями дрібної каси (petty cash). У компаній зазвичай існують регулярні витрати, такі, як: купівля поштових марок, офісного приладдя, витрати на таксі, обід із клієнтами тощо. Було б незручно і дорого щоразу виписувати чеки на такі незначні витрати. Тому безпосередньо на підприємстві встановлюється фонд дрібної каси, за яку відповідає певна особа. Цей фонд дрібної каси періодично поповнюється мірою понесених витрат (раз на тиждень чи місяць).

Детально розглянувши МСБО та вітчизняну практику ведення грошових коштів можна побачити, що є певні відмінності.

Список використаної літератури:

1.Бутинець Ф. Ф., Горецька Л. Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. Навчальний посібник. - Житомир: ПП«Рута», 2003

2.Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку №7 «Звіт про рух грошових коштів»

УДК 657.01

Бойко Л.І., к.е.н, доцент,

Рибакова А. Ю., студентка,

Херсонський національний технічний університет

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБЛІКУ ОСНОВНИХ

ЗАСОБІВ В МІЖНАРОДНІЙ ТА ВІТЧИЗНЯНІЙ ПРАКТИЦІ

Облік основних засобів відображено в МСБО «Основні засоби». Аналогом цього стандарту в Україні є П(С)БО «Основні засоби». На основі цих стандартів можна знайти спільні та відмінні риси у веденні обліку основних засобів в Україні та у зарубіжних країнах.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку визначає основні засоби як матеріальні активи, які підприємство або установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва (діяльності) або постачання товарів, надання послуг,здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного  циклу,  якщо він довший за рік). Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку визначає основні засоби як матеріальні об’єкти, щоутримують для використання у виробництві, постачанні товарів чи наданні послуг, для надання в оренду, для адміністративних цілей або використовуватимуть, за очікуванням, протягом більше одного періоду.

Критерії визнання основних засобів і в Україні і за кордоном однакові, але в Україні більш розширена класифікація основних засобів. Також схожа оцінка основних засобів. Певні відмінності можна знайти у нарахуванні амортизації та методах, за якими проводиться амортизація основних засобів.У зарубіжних країнах як відомо, амортизація активу починається з моменту, коли актив можна використати за призначенням. Національні ж стандарти, на відміну від міжнародних, не припиняють амортизації подібних активів на період реконструкції, ремонту чи модернізації. У міжнародній практиці використовують наступні методи нарахування амортизації: рівномірний (прямолінійний), суми цифр числа років, зменшення залишку та метод суми одиниць продукції (виробничий). В Україні застосовується п’ять методів амортизації основних засобів, вони є більш деталізованими для різних основних засобів (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика обліку

основних засобів в міжнародній та вітчизняній практиці

Класифікаційна ознака

Міжнародна практика

Вітчизняна практика

1

2

3

Визначення основних засобів

Матеріальні об’єкти, щоутримують для використання у виробництві, постачанні товарів чи наданні послуг, для надання в оренду, для адміністративних цілей або використовуватимуть, за очікуванням, протягом більше одного періоду.

Матеріальні активи, які підприємство або установа  утримує  з  метою використання їх у процесі виробництва (діяльності),постачання  товарів, надання послуг,здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких   більше одного року (або операційного циклу, якщо він  довший за рік).

Критерії визнання основних засобів

У міжнародній практиці до основних засобів належать:земля, земля та будівлі , машини та обладнання, кораблі, літаки, автомобілі, меблі та приладдя, офісне обладнання.

У вітчизняній практиці до основних засобів належать:земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель,будинки та споруди, машини та  обладнання,  транспортні  засоби, інструменти та інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, та інші основні засоби.

Нарахування та облік амортизації

У міжнародній практиці використовують наступні методи нарахування амортизації: рівномірний (прямолінійний), суми цифр числа років, зменшення залишку та метод суми одиниць продукції (виробничий).

В Україні застосовується п’ять методів амортизації основних засобів:прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод, виробничий метод. Вони є більш деталізованими для різних основних засобів.

Продовження табл.1

1

2

3

Переоцінка основних засобів

В Україні і за кордоном переоцінку основних засобів роблять у тому випадку, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється  від  його  справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки   об’єкта  основних  засобів  на ту саму  дату здійснюється  переоцінка  всіх об’єктів групи основних засобів, до якої  належить  цей  об’єкт.Об’єкти, які входять до одного класу основних засобів, переоцінюються одночасно, щоб запобігти вибірковій переоцінці активів і включенню у фінансову звітність сум, у яких змішані витрати та вартості на різні дати.

В Україні і за кордоном переоцінку основних засобів роблять у тому випадку, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється  від  його  справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних  засобів  на ту саму  дату здійснюється  переоцінка  всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить  цей  об’єкт.Об’єкти, які входять до одного класу основних засобів, переоцінюються одночасно, щоб запобігти вибірковій переоцінці активів і включенню у фінансову звітність сум, у яких змішані витрати та вартості на різні дати. Проте клас активів можна переоцінювати на безперервній основі — за умови, що переоцінка класу активів завершується за короткий проміжок часу і переоцінка відбувається вчасно.

Детально розглянувши МСБО та П(С)БО можна побачити, що ці документи мають ряд відмінностей, але є й певна схожість. Це пояснюється тим, що міжнародні стандарти розроблені для усього світу, але вони виступають у ролі рекомендацій, а національні положення розроблені на основі міжнародних стандартів, але пристосовані спеціально для економіки України.

Список використаної літератури:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №7 «Основні засоби» [Електронний  ресурс]. - Режим доступу: http://www.buh24.com.ua/ polozhennya-standart-buhgalterskogo-obliku-7-osnovni-zasobi.

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку №16 «Основні засоби» [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://sop.com.ua/regulations/8231/ 8233/460241.

УДК 657.422

Бойко Л.І., к.е.н., доцент,

Чулкова А.С., студентка,

Херсонський національний технічний університет

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБЛІКУ

ЗАПАСІВ В МІЖНАРОДНІЙ ТА ВІТЧИЗНЯНІЙ ПРАКТИЦІ

Запаси вміщують у собі значну частину активів підприємства, призначених для здійснення основної діяльності. Вони також є головним джерелом доходу і відіграють важливу роль в утворенні прибутку. У зв’язку з цим методи оцінки і обліку запасів суттєво впливають на Баланс і Звіт про прибутки та збитки, а також мають важливе значення для аналізу фінансового стану підприємства та результатів проведених ним операцій.

До складу запасів включають матеріальні активи, що придбані та зберігаються для перепродажу, а також призначені для використання у процесі виробництва та при наданні послуг.

Запаси є найбільш значною частиною активів підприємства. Вони займають домінуючу позицію у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності, їх облік та оцінка впливає на результати господарської діяльності підприємства та на розкриття інформації про його фінансовий стан.

Визначення терміну запаси в різних країнах відрізняється. Якщо в Україні запаси є активами, призначеними для виробництва продукції, надання послуг або для перепродажу протягом короткого періоду часу, то в США запаси — це активи, призначені для продажу протягом одного звичайного ділового циклу, або використання протягом одного виробничого циклу.

За кордоном на торгівельних підприємствах, де придбані товари, які не підлягають обробці перед реалізацією, практично всі запаси є товарними.

Порівнюю чи термін запаси, наведений в МСБО 2 «Запаси» та П(С)БО 9 «Запаси», можна стверджувати, що термін запаси за вітчизняними та зарубіжними стандартами має аналогічний зміст.

У зарубіжній практиці для обліку товарно-матеріальних запасів застосовуються дві системи:

  • постійного обліку;
  • періодичного обліку.

В Україні вартість сировини, основних та допоміжних матеріалів, палива, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, які призначені для споживання в ході нормального операційного циклу відображається в балансі.

В ряді країн в балансі записи відображаються відповідно до правила нижчої оцінки, сутність якого полягає в тому, що за принципом обачності запаси оцінюються і відображаються за найменшою з можливих вартостей: ринкової ціни чи собівартості.

Різниця між собівартістю запасів та їх ринковою ціною списується двома методами: прямим і непрямим. У першому випадку ринкова вартість запасів просто заміщує їх собівартість і різниця прямо списується на собівартість реалізованої продукції; у другому складається контрактивний коригуючий рахунок “Знижки в результаті зниження ринкової вартості запасів” до рахунку запасів і рахунок, який відображає цей збиток у звіті про прибутки і збитки.

В Росії підготовка звітності підприємств відповідно до міжнародних стандартів часто має за мету надання інформації зарубіжним партнерам, у той час як розрахунок податку здійснюється відповідно до чинних нормативних документів які не дають підприємству можливості вибору між методами ФІФО та ЛІФО. Тому використання ЛІФО призводить до зниження чистого доходу і не дозволяє при цьому економити на податках.

Різниця між первісною вартістю, що визначена за фактичними витратами на придбання запасів і вартістю визначеною методом найнижчої оцінки, називається збитком від одержання запасів. Цей збиток може бути безпосередньо включений до собівартості реалізованої продукції і відображається окремим рядком у звітності, відповідно використовується два методи обліку запасів:метод безпосереднього зниження вартості запасів передбачає використання методу найнижчої оцінки від періоду до періоду і реєстрації та відображення в звітності вартості запасів, отриманої цим методом. При цьому збиткові дотриманих запасів автоматично включається до собівартості реалізованої продукції.

Метод відрахувань на знецінення запасів передбачає відображення збитку від отримання запасів окремою проводкою і рядком у звіті про прибутки і збитки.

Список використаної літератури:

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. Затверджено наказом МФУ від 30.11.1999 р. № 291 //Бухгалтерський облік іаудит. - 2000. - № 1. - С. 14-66.

БутинецьФ. Ф., ГорецькаЛ. Л. Облік товарно-матеріальних запасів// БО у зарубіжних країнах.– 2002.-С.124-133.

Губачова О.М. Облік товарно-матеріальних запасів//Облік у зарубіжних країнах.-2012.-№1.- С.124-167.

УДК 658.15

Бурова Т.А., д.е.н. професор,

Піддубна О.О., студентка,

Миколаївський національний університет ім. О.Сухомлинського

ВІДПОВІДНІСТЬ ПОЛОЖЕНЬ (СТАНДАРТІВ) БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ МІЖНАРОДНИМ СТАНДАРТАМ

Програмою реформування бухгалтерського обліку передбачалося розробити першочергові та вдосконалити (переглянути) діючі положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які повинні відповідати основним принципам і вимогам міжнародних стандартів.Станом на 1 січня 2015 р. було розроблено й впроваджено в практику організацію бухгалтерського обліку українських підприємств 34 запланованих Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(с)БО).

Дослідження окремих концептуальних положень бухгалтерського обліку в Україні міститься в працях Ф. Бутинця, С. Голова, Н. Горицької, Р. Грачової,    С. Токар та інших авторів.Вченими-економістами вказується, що повна відповідність фінансової звітності вимогам МСБО може бути досягнута за умов:

1) збігання концептуальних основ П(с)БО і МСФЗ;

2) відповідності норм П(с)БО положенням міжнародних стандартів;

3) адекватного тлумачення та дотримання норм П(с)БО;

4) несуттєвості існуючих розбіжностей та їхньому впливу на якість фінансової звітності;

5) наявності аудиторського висновку про відповідність фінансової звітності вимогам МСФЗ, складеного на основі аудиту, проведеного за міжнародними стандартами [1].

Згідно з НП(с)ПО 1, суттєвість інформації визначається відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та керівництвом підприємства. Застосування судження керівництва щодо суттєвості обмежується випадками, передбаченими НП(с)БО. На відміну від МСБО українські положення (стандарти) не розглядають суттєвість інформації як засіб забезпечення доречності та достовірності фінансової звітності.

Невідповідність фінансової звітності українського підприємства вимогам МСФЗ  виникає також внаслідок жорсткої регламентації форм фінансової звітності в Україні та відсутності практичних засобів застосування принципу суттєвості.

Проведене дослідження складу стандартів обліку і звітності показує, що хоча П(с)БО та МСФЗ мають однакову концептуальну основу, між ними існує певна невідповідність:

а) висока:

- МСФЗ 3 «Об’єднання бізнесу» та П(с)БО 19 «Об’єднання підприємств»;

-МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття» та П(с)БО 13 «Фінансові інструменти»;

- МСБО 16 «Основні засоби» та П(с)БО 7 «Основні засоби»;

- МСБО 27 «Консолідовані та окремі фінансові звіти» та П(с)БО 2 «Консолідована фінансова звітність»;

- МСБО 39 «Фінансові інструменти: визначення та оцінка» та П(с)БО 13 «Фінансові інструменти», П(с)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

б) повна:

- МСФЗ 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу та припинена діяльність» та П(с)БО 27 «Діяльність, що припиняється»;

- МСФЗ 1 «Перше застосування МСФЗ»;

- МСФЗ 2 «Платежі, на основі акцій»;

- МСФЗ 4 «Страхові контракти»;

- МСФЗ 6 «Оцінка та розвідка запасів корисних копалин»;

- МСБО 26 «Облік та звітність щодо програм пенсійного забезпечення»;

- МСБО 34 «Проміжна фінансова звітність»;

- МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість». Однак відповідні П(с)БО не розроблені.

в) помірна:

- МСБО 8 «Облікова політика, зміни в облікових оцінках та помилки», МСБО 10 «Події після дати балансу» та П(с)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах»;

- МСБО 14 «Звітність за сегментами» та П(с)БО 29 «Звітність за сегментами»;

- МСБО 17 «Оренда» та П(с)БО 14 «Оренда»;

- МСБО 19 «Виплати працівникам» та П(с)БО 26 «Виплати працівникам»;

- МСБО 20 «Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу» та П(с)БО 15 «Дохід»;

- МСБО 21 «Вплив змін валютних курсів» та П(с)Б0 21 «Вплив змін валютних курсів»;

- МСБО 24 «Розкриття інформації щодо зв’язаних сторін» та П(с)БО 23 «Розкриття інформації щодо зв’язаних сторін»;

- МСБО 28 «Облік інвестицій в асоційовані компанії» та П(с)БО 12 «Фінансові інвестиції» та інші [2].

Висока невідповідність міжнародним стандартам спостерігається  у сфері обліку об’єднання бізнесу, консолідації фінансових звітів, подання інформації про фінансові інструменти та основні засоби. Таким чином необхідно зазначити перспективи та розробити шляхи подальшого застосування в Україні принципів і методів МСФЗ.

Список використаної літератури:

  1. Голов С. Ф. Бухгалтерський облік в Україні : аналіз стану та перспективи розвитку: Монографія / С. Ф. Голов. – К.: ЦУЛ, 2007 – 522 с.
  2. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2001: зміни та доповнення/ Переклад з англійської за редакцією С. Ф. Голова. - К: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2008.

УДК 311 (075.8)

Поліщук Н. В., к.е.н., доцент,

Горобченко Н. І., студентка,

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСНОВНІ КЛАСИФІКАЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ СТАТИСТИЦІ

Статистичні класифікації призначені для здійснення систематизованого поділу явищ на певні групи, класи, розряди за принципом їх подібності або розбіжності.

Класифікаційні ознаки, як правило, атрибутивні (вид економічної діяльності, вид продукції чи послуги тощо). На відміну від групувань класифікації передбачають більш повний, розширений поділ сукупності, що розглядається як статистичний стандарт.

Кожній класифікаційній позиції у класифікації надається стандартний код – сукупність знаків або символів, яка замінює назву цієї позиції і слугує засобом її ідентифікації. Коди об’єднуються у класифікатори (наприклад, країн світу, валют, одиниць вимірювання тощо) [1, с. 281].

Щодо предметної області класифікації розподіляються на економічні (Класифікація видів економічної діяльності, Класифікація інституційних секторів економіки, Номенклатура продукції промисловості), соціальні (Класифікатор професій), юридичні (Класифікація організаційно-правових форм господарювання), географічні (Класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України) [3].

Економічні класифікатори розробляються міжнародними та національними статистичними органами і рекомендуються як статистичний стандарт.

В Україні з 1994 року розроблено близько 20 національних статистичних класифікацій, які базуються на засадах методології міжнародних статистичних класифікацій. Три з них є базовими:

а) Класифікація видів економічної діяльності – КВЕД;

б) Державний класифікатор продукції та послуг – ДКПП;

в) Українська класифікація товарів зовнішньо-економічної діяльності — УКТ ЗЕД.

Окрім базових статистичними класифікаціями в Україні є: Класифікація форм власності; Класифікація організаційно-правових форм господарювання; Класифікація професій; Класифікація держав світу; Класифікація валют та ін. [1, с. 282].

Класифікація видів економічної діяльності (далі — КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об’єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи.

Основне призначення КВЕД — визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців.

Крім того, КВЕД призначений забезпечувати:

- статистичний облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності;

- проведення державних статистичних спостережень економічної діяльності й аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання показників національних рахунків — рахунків виробництва й утворення доходу, таблиці “витрати-випуск”);

- зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною через застосування єдиної статистичної термінології, статистичних одиниць і принципів визначення та змінення видів економічної діяльності підприємств і організацій [2].

Державний класифікатор продукції та послуг (ДКПП) визначає результати економічної діяльності у вигляді виробництва продуктів і надання послуг. У дев’ятизначному коді ХХ.ХХ.ХХ.ХХ.Х перші чотири цифри узгоджуються з КВЕД, шість цифр – з Європейською класифікацією видів продуктів та послуг (СРА), а окремі групи — з Європейським класифікатором видів промислової продукції (PRODCOM). Класифікатор ДКПП використовують при розробці каталогів продукції, в аналізі показників продукції на макроекономічному і мікроекономічному (галузевому і регіональному) рівнях.

Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) призначена для товарів, що мають обіг у зовнішній торгівлі. Класифікація відповідає потребам митних служб (декларування, ліцензування та квотування) і на основі якої здійснюється регулювання експорту і імпорту товарів, вивчається кон’юнктура ринку [1, с. 282].

Отже, статистичні класифікації систематизують явища за різними ознаками, що допомагає визначати їх подібність. Важливу роль мають класифікації в економічній статистиці, а саме Класифікація видів економічної діяльності, Державний класифікатор продукції та послуг та Українська класифікація товарів зовнішньо-економічної діяльності. Вони містять інформацію, що слугує основою для аналізу структури і структурних зрушень в економіці, оцінювання збалансованості окремих складових в економіці країну, регіону, галузі.

Список використаної літератури:

  1. Лугінін О.Є. Статистика: підручник. / Лугінін О.Є. – 2-е видання, перероблене та доповнене – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 608 с.
  2. Класифікатор видів економічної діяльності [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.dkrp.gov.ua/print/842
  3. Національні (державні) статистичні класифікації (класифікатори) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua /work/ klass200n.htm

УДК 657.01

Полторак А.С., к.е.н., ст. викладач,

Бібікова А. В., студентка,

Миколаївський національний  університет ім. В.О. Сухомлинського

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ У ВІТЧИЗНЯНІЙ І МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ

Від початку формування ринкових відносин в Україні і донині існує чимало актуальних нерозв’язаних питань, пов’язаних з обліком дебіторської заборгованості, що спричиняє доцільність застосування зарубіжного досвіду обліку дебіторської заборгованості до вітчизняних умов. Проблема обліку дебіторської заборгованості є завжди першочерговою для підприємств через те, що фінансовий стан підприємства значною мірою залежить саме від наявності та ефективного управління цим видом заборгованості. Проаналізуємо питому вагу дебіторської заборгованості у загальному обсязі оборотних активів на підприємствах окремих галузей України та представимо її у табл. 1.

У результаті аналізу табл. 1 з’ясовано, що дебіторська заборгованість у структурі оборотних активів на підприємствах окремих галузей зростає, що підтверджує важливість обліку дебіторської заборгованості для пошуку нових методів мінімізації заборгованості та вдосконалення облікової політики підприємства стосовно обліку дебіторської заборгованості.

Таблиця 1

Питома вага дебіторської заборгованості

у структурі оборотних активів підприємств України*

Галузь

Питома вага дебіторської заборгованості в структурі оборотних активів в Україні, %

2011 р.

2012 р.

2013 р.

2014 р.

Сільське, лісове та рибне господарство

3,5

4,3

5,4

5,7

Промисловість

31,3

31,4

32

32,3

Будівництво

3,8

5,3

5,3

5,5

Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів

33,1

33,2

32,5

32,6

Освіта

0,02

0,02

0,06

0,07

*Джерело: узагальнено за даними Державної служби статистики [1].

На сучасному етапі господарювання однією з проблем є гармонізація ведення обліку дебіторської заборгованості вітчизняними підприємствами з міжнародними стандартами та вимогами.

Основним вітчизняним нормативно-правовим документом, який регулює відображення в бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості, є П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» [5].

На відміну від національних стандартів у зарубіжних країнах не існує окремого документу щодо регулювання дебіторської заборгованості. Окремі аспекти цього питання визначені в МСБО 1 «Подання фінансових звітів» [3], МСБО 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання» [4], МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» [2].

Оцінка та порядок обліку дебіторської заборгованості відбувається залежно від її класифікації. П(С)БО 10 [5] поділяє її на поточну та довгострокову, на сумнівну та безнадійну, а МСБО виокремлює ініційовану підприємством та неініційовану дебіторську заборгованість.

На відміну від міжнародної практики, де оцінка дебіторської заборгованості здійснюється на дату її виникнення, дату погашення або на дату складання балансу в Україні довгострокова дебіторська заборгованість у момент її визнання оцінюється за первісною вартістю, якщо на неї нараховуються відсотки — за теперішньою. Поточна дебіторська заборгованість у момент її визнання оцінюється за первісною вартістю одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг, а на дату складання балансу — за чистою вартістю реалізації [6].

Безнадійна дебіторська заборгованість згідно з П(С)БО 10 — поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності. Сумнівний борг — поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником [5]. Визнання сумнівної дебіторської заборгованості згідно до МСБО 39 відбувається в таких випадках: значні фінансові труднощі емітента; фактичний розрив контракту; надання позикодавцем боржникові пільгової позики, яку позикодавець не розглядав би за інших умов; висока імовірність банкрутства або іншої фінансової реорганізації підприємства; визнання збитку від зменшення корисності цього активу в попередньому звітному періоді; зникнення фінансового ринку для цього фінансового активу внаслідок фінансових труднощів [2].

Двома найбільш поширеними методами обліку безнадійної заборгованості в більшості країн є метод прямого списання і метод нарахування резерву. Величина резерву сумнівних боргів відповідно до П(С)БО 10 визначається одним із двох методів: застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості; застосування коефіцієнта сумнівності [5].

Міжнародні стандарти методи розрахунку величини резерву сумнівних боргів не передбачають. Величина резерву сумнівних боргів у міжнародній практиці визначається у відсотковому відношенні від виручки при можливому розподілі дебіторів на кілька груп.

Отже, можна зазначити, що облік дебіторської заборгованості в Україні чітко регулюється П(С)БО 10, положення якого певною мірою відрізняються від запропонованих у міжнародних стандартах. Ці відмінності викликані, в першу чергу, національними та економічними особливостями, що склалися в Україні.

Таким чином, адаптація вітчизняного досвіду обліку, в тому числі дебіторської заборгованості, до світових вимог є однією з передумов успішної інтеграції українського бізнесу в міжнародне економічне середовище. Головною відмінністю вітчизняного обліку дебіторської заборгованості від міжнародної практики є те, що він чітко регламентований і не передбачає альтернативи для підприємства, а також те, що МСБО розглядають дебіторську заборгованість більш широко з урахуванням тривалого досвіду співпраці з іноземними контрагентами. Напрями подальших досліджень полягають у пошукі шляхів удосконалення вітчизняного обліку розрахунків з дебіторами з урахуванням міжнародного досвіду.

Список використаної літератури:

1. Державна статистика України : офіційний сайт [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/929_015

3. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансових звітів» [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show /929_0ІЗ/page.

4. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/929_029.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» від 8 жовтня 1999 р. № 237 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/z0725-99.

6. Бєлокоз О. Відмінності між вітчизняними та міжнародними підходами до оцінки дебіторської заборгованості торговельних підприємств / О. Бєлокоз // Галицький економічний вісник. – 2010. – № 3. – С. 197–201.

УДК 657.01

Полторак А.С., к.е.н., ст. викладач,

Дорогокуп О.О., студентка,

Сергієнко В.О., студентка,

Миколаївський національний університет ім. В. О. Сухомлинського

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД

ОБЛІКУ ЗАПАСІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ І МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ

Вибір європейського шляху розвитку, першим етапом якого був вступ України до Світової організації торгівлі, спричинив необхідність реформування всіх галузей економіки та удосконалення бухгалтерського обліку у відповідності з міжнародними стандартами.

В сучасних умовах виникає необхідність узгодження національних систем регулювання обліку, в т. ч. обліку запасів, у відповідності з міжнародними стандартами, однак, простий перенос бухгалтерських методик та принципів інших країн без врахування існуючих розбіжностей у рівні економічного розвитку країн не тільки не принесе бажаних позитивних результатів, але і може спричинити негативні наслідки.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси» [3] було затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. із застосуванням міжнародної практики обліку, з урахуванням національних особливостей економіки України. Так,на сучасному етапі положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 має ряд спільних моментів з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку № 2, зокрема:

1. Поняття «запаси» трактується в обох документах як: «активи, що утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством».

2. Однакові умови визнання запасів і основні поняття, пов’язані з ними.

3. Аналогічні рекомендації щодо використання методів оцінки запасів та розкриття інформації про запаси у формах фінансової звітності.

Однак, поряд з цим можна виділити деякі відмінності у національних та міжнародних  положеннях. Згідно з П(С)БО № 9 [3] до складу запасів входять: сировина, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб. До цієї групи включають також незавершене виробництво, готову продукцію, що вироблена на підприємстві і призначена для продажу, товари у вигляді матеріальних цінностей,що придбані та утримуються підприємством з метою подальшого продажу, малоцінні та швидкозношувані предмети, поточні  біологічні активи, якщо вони оцінюються за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 9, а також сільськогосподарська продукція і продукція  лісового  господарства  після  її  первісного визнання.

Запаси згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку № 2 – це активи, які:

– утримуються для продажу у звичайному ході бізнесу;

– перебувають у процесі виробництва для такого продажу або

– існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг [2].

Зауважимо, що згідно з П(С)БО №9, до собівартості не включаються: понаднормові витрати і нестачі запасів; фінансові витрати; витрати на збут; загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану,в якому вони придатні для використання у запланованих цілях [3, с. 14]. А до собівартості запасів, згідно з МСБО № 2 не включаються: понаднормові відходи матеріалів, витрати на оплату праці або інші виробничі витрати; витрати на зберігання, крім тих витрат, які зумовлені виробничим процесом і є необхідними для підготовки до наступного етапу виробництва; адміністративні накладні витрати, не пов’язані з доставкою запасів до їх теперішнього місця розташування та приведення у теперішній стан; витрати на продаж.

Ми погоджуємося з думкою Т. Кондрашової та О. А. Соболєвої, що покладена в основу зарубіжного обліку запасів і перенесена на вітчизняну практику модель оцінки запасів не завжди дає змогу ефективно управляти ними, а тому потребує аналізу з метою підвищення ефективності управління запасами на вітчизняних підприємствах [1, с. 16-20] та взяття вектору на подальше наближення вітчизняних методичних засад обліку запасів до міжнародних стандартів, що, ймовірно, суттєво полегшить співпрацю вітчизняних підприємств з іноземними партнерами, враховуючи великий обсяг імпортної продукції на ринках України. Зауважимо, що при узгодження стандартів обліку запасів необхідно враховувати певні особливості економіки України, непритаманні іншим європейським країнам.

Список використаної літератури:

1. Кондрашова Т. О. Міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку: навч. посіб./ Т.О. Кондрашова, О.А. Соболєва - К.: Знання, 2009. - 320 с.

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку № 2 «Запаси» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/ 929_021.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»: положення від 20.10.1999 р. № 246 / Міністерство фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0751-99.

СЕКЦІЯ 7

«КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО

В СУЧАСНИХ УМОВАХ»

УДК 658.29

Калінська Т.А., к.е.н., доцент,

Фурсов А.М., студент,

Херсонський національний технічний університет

РОЛЬ ПОДАТКОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА

В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ОПТИМІЗАЦІЇ ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

Ділова активність підприємницьких структур і результати їх фінансово-економічної діяльності залежить від чинників, які прямо або опосередковано пов’язані з оподаткуванням. Це зумовлює необхідність впровадження на підприємствах нових, ефективних форм управління податковими потоками, тобто формування дієвого податкового менеджменту, основні характеристики якого наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Основні характеристики податкового менеджменту

Основні характеристики

Визначення

1

2

Економічна сутність

Складова фінансового  управління, що пов’язана з розрахунком та оптимізацією податкових платежів підприємства і контролем за їх здійсненням.

Мета

Розробка та реалізація податкової стратегії, яка дозволить оптимально поєднати податкове навантаження та максимально досягнуті результати підприємства [1].

Основні завдання

Своєчасне та в повному обсязі виконання податкових зобов’язань підприємства відповідно до діючого законодавства. Формування системи податків, спрямованої на оптимізацію податкових платежів і зниження рівня податкового навантаження на підприємство.

Об’єкт

Податкова діяльність підприємства – діяльність, пов’язана з формуванням податкових баз, нарахуванням і сплатою податків, підготовкою та поданням податкової звітності, оцінкою податкових ризиків.

Результат

Створення ефективного податкового режиму, забезпечення оптимального податкового навантаження на підприємство.

Сутність податкового менеджменту, як певної управлінської діяльності, найбільш повно розкривається в її функціях, основними з яких є: податкове планування; податковий аналіз; податковий облік та звітність; внутрішній податковий контроль [2].

Ефективне функціонування податкового менеджменту підприємства забезпечують такі процеси:

1. Організація роботи учасників (суб’єктів) управління податковими потоками:

- організація спеціального відділу податкового планування (на великих і середніх підприємствах зі значними сумами податкових платежів);

- організація роботи податкових менеджерів, фахівців з податкового планування, бухгалтерського обліку, юристів та ін.

2. Аналіз податкового середовища підприємства та оцінка податкових ризиків.

3. Податкове прогнозування:

- виявлення можливостей легальної оптимізації податкових платежів на довгостроковий період на основі застосування особливостей оподаткування;

- розробка податкової стратегії підприємства відповідно до загальної стратегії економічного розвитку і прогнозу зовнішніх податкових умов.

4. Податкове планування:

- організація правильного і достовірного розрахунку податків;

- розроблення податкових планів;

- оцінка альтернативних варіантів оподаткування;

- оптимізація податкових проектів;

- забезпечення оптимального податкового навантаження.

5. Формування облікової політики з метою  оподаткування. Організація податкового обліку і складання податкової звітності.

6. Внутрішній податковий контроль:

- контроль правильності нарахування та своєчасності сплати податків;

- контроль руху вхідних і вихідних податкових потоків;

- виявлення та усунення податкових помилок;

- контроль виконання рішень у сфері податкового управління.

7. Податковий моніторинг господарських операцій як окремий елемент внутрішнього податкового контролю:

- податкова експертиза інвестиційних проектів, довгострокових контрактів, договорів лізингу;

- розроблення схем проведення розрахунків в цілях оптимізації оподаткування тощо.

8. Податковий аналіз:

- оцінка поточного рівня оподаткування;

- порівняння фактичних показників оподаткування із запланованими, визначення відхилень, їх причин і винуватців;

- оцінка податкових ризиків і податкового навантаження;

- надання рекомендацій щодо усунення виявлених недоліків у сфері  оподаткування підприємства.

9. Оцінка ефективності податкового менеджменту підприємства.

Список використаної літератури:

1. Гринчук Ю.С. Податковий менеджмент в системі управління підприємством / Ю.С. Гринчук, В.Ю. Гринчук [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://magazine.faaf.org.ua/content/view/1163/35/

2. Ткачик Л.П. Розвиток корпоративного податкового менеджменту в умовах відкритої економіки України: дис… канд. економ. наук: спец. 08.00.08 / Леся Петрівна Ткачик. -  Львів, 2014. – 222 с.

УДК 657.422.14

Кушнір С.О., старший викладач,

Сухаренко Т. А., студентка,

Запорізький національний університет

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ

На сьогодні залишається актуальним питання становлення та розвитку, покращення стану та ефективності функціонування банківської системи України. Особливо актуальним є питання вдосконалення стратегії і тактики кредитної діяльності з метою уникнення несприятливих ситуацій в частині повернення боргу за виданими кредитами. Мінімізувати кредитний ризик можливо за допомогою вдосконалення методів управління проблемними кредитами та забезпечення оптимізації аналізу в банку.

Актуальність питання управління проблемними активами банків знайшли відображення в низці робіт вітчизняних та зарубіжних науковців і практиків. Зокрема значний внесок у розкриття цієї теми зробили вітчизняні вчені            В. Д. Базилевич, О. І. Барановський, О. Д. Вовчак, О. В. Дзюблюк,                     В. І. Міщенко, Л. O. Примостка, М. І. Савлук, В. Т. Севрук [3].

Поняття «проблемний кредит» характеризується:

  • зниженням ринкової вартості забезпечення;
  • виникненням обставин, які дають підставу банку мати сумнів щодо повернення позики;
  • припиненням платежів за кредитом.

Однією з головних проблем банківських установ є неповернення позичальником отриманих коштів та плати за користування ними. Так, накопичення з часом проблемних кредитів стає причиною виникнення цілого ряду негативних наслідків, таких як:

  • втрата репутації банком;
  • виникнення додаткових витрат, пов’язаних зі стягненням проблемної заборгованості;
  • падіння рентабельності банку;
  • зниження ліквідності банку;
  • відтік клієнтів та втрата кваліфікованих працівників [2].

На практиці у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати основні методи управління ними: реструктуризацію, реабілітацію чи ліквідацію. Вирішуючи питання про вибір методу банк повинен враховувати результати аналізу проблемного кредиту, а також певні конкретні обставини. Найоптимальнішим варіантом є той, який дозволяє переглянути умови кредитної угоди та надає змогу і банкові і позичальникові поновити нормальну  діяльність.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту через проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника. Реструктуризація означає зміни в умовах повернення кредиту, у відповідності до яких позичальнику тимчасово надаються пільгові умови погашення кредиту[1].

Якщо повернення кредиту неможливе, банком розробляється механізм його списання за рахунок сформованих резервів на покриття втрат.

Отже, вибір та використання методів управління проблемними кредитами є нагальним питанням для українських банків. Але, на жаль, існуючі методи не зменшують обсяги проблемних кредитів на балансах банків. Є потреба у створенні нового інструменту та пошуку нового шляху для досягнення кращого результату.

Список використаної літератури:

  1. Бажанов О. Є. Особливості методів управління проблемною заборгованістю банків/ Бажанов О. Є. // Фінанси, грошовий обіг і кредит [Електронний ресурс]– Режим доступу: http://business-inform.net/pdf/2012/5_0/ 188_190.pdf
  2. Болгар Т. М. Проблемні кредити банків як результат реалізації кредитного ризику / Болгар Т. М. // Економічний нобелівський вісник [Електронний ресурс]– Режим доступу: http://duep.edu/uploads/vidavnitstvo14/ ekonomichnij-nobelivskij-visnik-114/7594.pdf
  3. Стукало Н. В., Білай О.С. Системний підхід до управління проблемними кредитами в банківській діяльності // Гроші, фінанси і кредит [Електронний ресурс]– Режим доступу: http://soskin.info/ea/2012/11-12/ 201224.html

УДК 334.722

Половинчак Л.А., к.е.н., доцент,

Осадча Н.С., студентка,

Херсонський національний технічний університет

МАЛИЙ БІЗНЕС ЯК ОДИН З РУШІЙНИХ ФАКТОРІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Малий бізнес є привабливою сферою зайнятості, адже в противагу великому підприємництву він швидко реагує на зміни та попит ринку, забезпечує розвиток вільного конкурентного середовища і в результаті динамічне соціально-економічне зростання.

Значний внесок у вивчення даної теми зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: Гринюк. А., Остапенко Н., Струк Б., Кредісов В., Варналія З., Хурса М., Грушко В., Румянцева С., Збарський В., Балашевич М. та ін.

За часткою малого підприємництва у ВВП країни Україна посідає останні місця в Європейському рейтингу, у той час, як у сусідніх Чехії, Словаччині та Угорщині частка малих підприємству ВВП становить 30-40%. Загалом у сфері малого бізнесу в Україні задіяно близько 17% загальної зайнятості, а в країнах ЄС цей показник сягає 65% [2].

За даними Держстату України станом на 01. 01. 2015 в Україні налічувалося 1 932 161 суб’єктів господарювання, з яких 1 915 046 суб’єктів малого підприємництва [1]. Основні показники розвитку малих підприємств  за 2012-2014 роки подано в табл. 1.

Таблиця 1

Основні показники діяльності

малих підприємств в Україні за 2012-2014 рр.

Показник

Роки

2011

2012

2013

2014

1

2

3

4

5

Кількість підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць

77

76

82

76

Кількість зайнятих працівників, тис. осіб

2091,5

2051,3

2010,7

1686,9

Кількість найманих працівників, тис. осіб

2011,8

1951,6

1891,8

1583,0

Обсяг реалізованої продукції (товарів, послуг), млн. грн.

1607628,0

1769430,2

1662565,2

1723151,5

Відповідно до чинного законодавства України учасниками господарських відносин можуть бути юридичні та фізичні особи. На початок 2015 року в Україні господарську діяльність здійснювали 341 001  юридичних осіб, з яких 15906 – середні підприємства і 324 598 – малі підприємства [1]. У структурі вітчизняного підприємництва за розміром підприємств станом на 01.01.2015 частка малих підприємств становила 95,19 %, середніх – 4,67 % та великих – 0,14 %, як це зображено на рис.1.

Рис. 1. Кількість підприємств за їх розмірами у відсотках до загальної кількості підприємств станом на 01.01.2015

Проаналізувавши статистичні дані, можна стверджувати, що не дивлячись на зменшення основних показників діяльності, малий бізнес займає основну частину підприємств України.

Серед головних причин гальмування розвитку малого підприємництва в Україні можна виділити наступні:

─ важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб’єктів малого підприємництва долучатись до тіньової економіки;

─ недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

─ низька інвестиційна активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів [3].

Тому для покращення ситуації у даній сфері діяльності, необхідно:

1. Розвивати фінансову підтримку малого бізнесу;

2.Знизити податкові ставки на початку діяльності малого підприємства;

3. Створити відповідну нормативно-правову базу;

4. Надати інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення.

Отже, малий бізнес є одним із найважливіших факторів економічного розвитку країни, адже він сприяє соціально-політичній стабільності суспільства. Подальший розвиток малого підприємництва України потребує формування і здійснення ефективної та гнучкої державної політики.

Список використаної літератури:

Сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

Облік, аналіз і контроль в стратегії розвитку економіки України / Статистичний збірник// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://oia.lntu. edu.ua/files/Tezi_Ch_3_25_04_2015.pdf

Аграрний сектор України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://agroua.net/economics/documents/category-92/.

УДК 336.275.674:005.936.3

Потопальська Г.Г., корпоративний секретар

ПАО «Альфа-Банк», м. Київ

РОЛЬ ПРОЦЕСНОГО ПІДХОДУ

ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ

Сучасне, складне і динамічне ринкове середовище вимагає від підприємств постійного вдосконалення, адже загальновизнаним є факт, що криза економіки — це, перш за все, криза управління, суть якої полягає у невідповідності якості управління підприємствами вимогам сучасного ринкового середовища.

На даний час все більше зростає роль внутрішнього аудиту як джерела інформації для покращення та удосконалення системи управління. Звісно, під впливом нових вимог кардинально змінюється й сам внутрішній аудит, й профіль співробітника який його здійснює. Адже внутрішній аудит поширюється на всі операції підприємства, тому внутрішній аудитор повинен бути консультантом і аналітиком, а не тільки бухгалтером.

Важливим постає питання створення такої системи взаємодії між менеджментом та внутрішнім аудитом, яка б додавала ефективності бізнесу та робила його стійким до зовнішніх коливань. Адже, значною мірою ефективність функціонування системи управління залежить й від інформації, яка використовується в процесі прийняття управлінських рішень.

Історично сформовані схеми управління орієнтовані на структурному підході, не дають, на сьогодні, підприємству шансу бути конкурентноспроможним, адже такий підхід не стимулює зацікавленість співробітників у досягненні кінцевого результату. За підрахунками аналітиків, працівники витрачають лише 20 % на виконання поставлених завдань, решту   80 % — на передачу результатів своєї діяльності наступному виконавцю.

В свою чергу, процесний підхід орієнтований на бізнес-процеси,метою якого є поліпшення їх результативності та ефективності й вцілому сприяння організації в досягненні  встановлених цілей.

Звісно такий підхід потребує як іншого рівня облікової системи, яка є джерелом інформації, так й іншої культури управління, якої в першу чергу повинні дотримуватися перші особи підприємства й тим самим мотивувати до залучення у даний процес всіх інших співробітників.

Переваги цього підходу досить принадні, серед яких чіткий розподіл процесів, їх інтеграція та поєднання, при цьому усунення зайвих. Такий фокус дає можливість направити зусилля саме на підвищення результативності та ефективності, при цьому зменшити витрати й скоротити виробничий цикл внаслідок більш результативного використання ресурсів. Саме такий підхід є суттєвим додатковим важелем не лише в бік конкурентноспроможності, а й збільшує інвестиційну привабливість підприємства.

Проте, саме для досягнення такого рівня впровадження процесного підходу в управлінні, в перехідному періоді від структурного підходу,підприємству важливо враховувати наступні чутливі моменти:

  • процесний підхід повинен сприйматися як ідеологія;
  • прийняття того факту, що потрібні суттєві зміни в структурі управління й в організаційній структурі, й зробити такі зміни;
  • побудова системи процесів, яка адекватна реальній бізнес-діяльності;
  • налаштування правильної процедури регламентації процесів;
  • створення системи показників, а також поєднання процесів та показників, які відповідають реальному стану діяльності в напрямку реалізації визначеної стратегії; створення системи постійного оновлення;
  • напрацювання компетенції щодо організації управління процесами;
  • забезпечення необхідними ресурсами для реальної оптимізації процесів, в тому числі й нематеріальною мотивацією персоналу.

Саме в цей момент, роль внутрішнього аудиту не можливо переоцінити, адже з їх допомогою менеджмент отримую експертну оцінку незацікавленої особи у приховувані недоліків діяльності з одного боку, а з іншого боку ця особа представляє частину підприємства й розуміється на внутрішніх особливостях як діяльності так й принципів взаємодії між співробітниками. Внутрішньому аудиту важливо побудувати партнерські стосунки з колективом, які б стимулювали співробітників інформувати про недоліки та пропонувати найоптимальніші  шляхи покращення та удосконалення.

Узагальнюючи інформацію, отриману із різних джерел, а також враховуючи свій професійний рівень, внутрішній аудит є потужним інформаційним джерелом в рамках управління підприємством, а саме, для менеджменту вищої ланки —  на системному рівні, середньої ланки — в рамках здійснюваних ними функцій.

Список використаної літератури:

  1. Веркеева Е.В. Учетно-аналитическое обеспечение системы внутреннего аудита в корпорациях: диссер. кандэконом. наук: 08.00.12 /ВеркееваЕкатеринаВладимировна. – Йошкар – Ола, 2010. – 260с.
  2. Капелист Е. И.Развитие системы внутреннего контроля и аудита в сельскохозяйственных организациях: автореф. диссер. на соискание ученой степени канд.эконом.наук: спец. 08.00.12 «Бухгалтерский учет, статистика» / Е.И. Капелист. – Ростов-на-Дону, 2012. – 25 с.
  3. Суворова С.П., Панкратова Л.А., Ханенко М.Е. Концепция внутреннего аудита в системе управленческих задач организации: материалы IV Междунар.студ.электрон.науч.Конф."СТУДЕНЧЕСКИЙ НАУЧНЫЙ ФОРУМ2012",[http://www.rae.ru/forum2012/21/996]
  4. Акулич М. Стратегическая роль внутреннего аудита [http://www.cfin.ru/anticrisis/companies/cases/Internal_Audit_Role.shtml]
  5. Брыль В.Н. Процессный подход к управлению предприятием. [http://bryl.ru/bp_process.html]
  6. Репин В. Процессный подход на практике: проблемы внедрения. [http://www.cfin.ru/itm/bpr/process_approach.shtml]

УДК 658

Шевчук І.А., викладач,

Тернопільський національний економічний університет

ПРОБЛЕМИ В КОНТЕКСТІ

УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВА

Сучасне підприємство знаходиться в умовах безперервної зміни зовнішнього середовища його існування. Ця нестабільність вимагає від господарюючих суб’єктів постійної адаптації, зокрема пошуку нових і вдосконалення вже відомих засобів забезпечення системи економічної безпеки задля досягнення економічних і соціальних цілей діяльності підприємства. Нині актуальність цієї проблеми постає з новою силою, по-перше, через вихід глобалізаційних процесів на новий рівень, що практично унеможливлює відокремлення одного підприємства або економічної системи від світового впливу; по-друге, через підписання та ратифікацію «Поглибленої та всеосяжної угоди про вільну торгівлю (Deep and Comprehensive Free Trade Area) міжУкраїною таЄС». Останній фактор вимагає перегляду попередніх концепцій економічної безпеки підприємства і всебічного їх удосконалення через ускладнення зовнішніх умов виживання, насамперед, для малого бізнесу.

На нашу думку, сьогодні недостатньо уваги приділено загрозам економічної безпеки з огляду на сучасний стан економіки України, а також необхідності створення нових механізмів забезпечення економічної безпеки підприємства у зв’язку з гібридною війною із Російською Федерацією та анонсованим нею продовольчим ембарго України та новим перспективам які відкриються із набранням чинності поглибленої та всеосяжної угоди про вільну торгівлю України і ЄС з 1 січня 2016 року.

Економічна безпека підприємства — це стан захищеності підприємства від негативного впливу дестабілізуючих факторів, при якому забезпечується стабільне його функціонування, реалізація основних комерційних інтересів у даний час і в майбутньому [1].

Оцінюючи рівень усвідомленості і практичного застосування економічної безпеки вітчизняними підприємствами можна виділити такі проблеми українського підприємництва [2, с. 47]:

  • ненормована приватизація, що призвела до привласнення значних ресурсів без значних витрат, а також до спроб перерозподілу власності зокрема й кримінальним шляхом;
  • загибель слабких, неефективних підприємств, які не витримують ринкової конкуренції — через 1-4 роки роботи на ринку;
  • відсутність чіткої системи правового захисту підприємництва, тощо.

Аналізуючи суть та масштаби проблеми вітчизняних підприємств щодо забезпечення економічної безпеки можна виокремити такі аспекти [2; с. 62]:

  • значна частина підприємств збиткові (у жодній з галузей економіки цей показник не є нижчим за 30%) та скорочується як кількість, так і питома вага діючих підприємств; темпи зниження кількості діючих підприємств перевищують темпи збільшення новостворюваних;
  • обсяги реалізації продукції (скориговані на індекс інфляції) у базових галузях економіки не значні (промисловість, будівництво, с/г та ін.);
  • незадовільними є показники ефективності фінансово-господарської діяльності та використання ресурсного забезпечення підприємств;
  • низькими є показники ліквідності підприємств (кредиторська заборгованість у всіх галузях перевищує дебіторську, а у таких галузях економіки, як с/г, освіта та охорона здоров’я — майже удвічі);
  • підприємства практично не скеровують кошти на розширене відтворення та здійснення інновацій як вагомих складових зміцнення економічної безпеки. Вони функціонують в умовах значного рівня ризику, проте практично не використовують інструменти страхування;
  • зростає кількість кримінальних посягань на підприємців, т. зв. “рейдерства”, корупційних та дискримінаційних дій;
  • рівень конкурентоспроможності більшості укр. підприємств низький.

Подолання цих проблем вимагає створення системи забезпечення економічної безпеки національних підприємств, яка б вирішувала наступні завдання:

  • розвиток превентивного підходу, тобто пріоритетність розробки шляхів уникнення можливих загроз і мінімізація негативних впливів.
  • підвищення ролі і частки інформаційно-аналітичної діяльності в роботі служби безпеки підприємства. Це можна обумовити неймовірним темпом зростання значення інформації як фактора виробництва.
  • одночасне забезпечення прозорості та конфіденційності інформації щодо діяльності підприємства.
  • розвиток взаємозв’язку економічної безпеки підприємства з національної економічною безпекою. В умовах глобалізації задля забезпечення національних інтересів держави необхідно підтримувати належний рівень діяльності національних підприємств, що стає можливим лише за наявності певного рівня економічної безпеки.

Отже, економічна безпека є досить важливою проблемою, дослідження якої дозволить зробити значний крок щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства та держави в цілому. Потрібно враховувати міжнародний досвід у питаннях економічної безпеки, що дозволить значно вдосконалити традиційні механізми державного сприяння розвитку підприємництва і сприяти зміцненню економічної безпеки суб’єктів підприємництва, їх можливостей щодо доступу до зовнішніх ринків.

Список використаної літератури:

  1. Каталог наукової періодики[Електронний ресурс]: база даних/ Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. – Електрон. дані. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vsunu/2011_3_2/Doroschko.pdf
  2. Шваб Л.І., Тарасюк Г.М. Планування діяльності підприємства. Навчальний посібник. Київ: “Каравела”, 2013, - 432 с.

Для нотаток

Наукове видання

«СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

РОЗВИТКУОБЛІКУ, АУДИТУ ТА АНАЛІЗУ:

ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ»

ЗБІРНИК ТЕЗ ДОПОВІДЕЙ

учасників ІV Всеукраїнської

науково-практичної Інтернет-конференції

Підписано до друку07.12.2015р.

Формат ………

Папір ………..

Наклад 100.

Видавництво ПП Вишемирський В.С.

Свідоцтво серія ХС № 48 від 14.04.2005

видано Управлінням у справах преси та інформації

7300, Україна, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 138,

тел. (050) 514-67-88, е-mail:vvs2000@inbox.ru

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОБЛІКУ, АУДИТУ ТА АНАЛІЗУ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КОНТРОЛІНГУ ЯК НАУКИ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

2. Реферат Організація обліку та аудиту на підприємстві Торезький завод ЗБШК

3. Реферат ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

4. Реферат ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПОСЛУГ

5. Реферат Сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку готельного бізнесу в Україні

6. Реферат Організація обліку і методика проведення аудиту довгострокової та поточної дебіторської заборгованості на підприємстві

7. Реферат СТАЛИЙ РОЗВИТОК ТУРИЗМУ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, РЕАЛІЇ БІЗНЕСУ

8. Реферат Облік надходження основних засобів в розрізі господарської діяльності підприємства дослідження порядку організації та ведення бухгалтерського обліку та аналізу обліку надходження основних засобіви на прикладі Товариства з обмеженою відповідальністю Амікс-

9. Реферат Проблеми і перспективи запровадженнямедіації в Україні

10. Реферат Вивчення організації бухгалтерського обліку і аудиту в господарстві