Новости

ПРАКТИЧНІ ТА СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

Работа добавлена:






ПРАКТИЧНІ ТА СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ на http://mirrorref.ru

ЛЕКЦІЯ № 3

ТЕМА: ПРАКТИЧНІ ТА СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

План

  1. Практичні заняття:
    1. Мета і завдання навчання;
    2. Мотивація навчальної діяльності;
    3. Засоби та методи навчання;
    4. Організація і управління навчальним процесом;
    5. Матеріально-технічне забезпечення навчального процесу;
    6. Контроль за ходом навчального процесу:
    • Функції педагогічного контролю;
    • Типи і форми педагогічного контролю;
    • Самоконтроль у фізичному вихованні.
      1. Семінарські заняття:
        1. Мета і завдання семінарських занять;
        2. Типи та різновиди семінарських занять;
        3. Планування семінарських занять та підготовка до них;
        4. Організація і проведення семінарських занять.

Відповідно до діючого навчального плану для студентів факультету фізичного виховання на практичні заняття з СПД відводиться понад 2000 год., це майже половина всього бюджету часу. Тому ми вважаємо, що саме в процесі проведення практичних занять повинна формуватися професійна компетентність майбутнього вчителя фізичної культури, його педагогічна майстерність.

При традиційному способі проведення практичних занять з СПД основні зусилля викладачів і студентів спрямовані на засвоєння фізичних вправ і поліпшення фізичних кондицій майбутніх учителів та тренерів. Водночас, коефіцієнт корисної дії цих занять щодо набуття професійно-педагогічних умінь надзвичайно низький, оскільки технологія процесу навчання, його методична оснащеність у більшості випадків залишається прихованою від студентів. А це, зазвичай, призводить до того, що добре володіючи вправою, студент виявляє певну безпорадність при спробі навчити інших. Помічено також, що чим вища педагогічна майстерність викладача, тим важче визначити, за допомогою яких методів і методичних прийомів він досягає швидких успіхів.

Якщо такий стан речей може бути прийнятний для проведення занять з фізичного виховання зі студентами інших спеціальностей, то на факультеті фізичного виховання викладач зобов'язаний розкривати методику проведення занять, їх технологію, а саме:

зичної культури адекватних завданням;

на різних етапах навчання фізичних вправ;

інших орієнтирів;

шляхів їх усунення;

вчителя щодо навчання учнів;

визначення параметрів тренувальних навантажень при удосконаленні кожної з них;

є) використання тестів-орієнтирів, здатних прогнозувати потенціальні можливості кожного учня щодо виконання контрольних нормативів;

є) пошук шляхів поєднання фізичних вправ кожного конкретного виду СПД з іншими;

виконання фізичних вправ з різних розділів шкільної програми;

з) використання різних способів контролю.

Таким чином увага студентів у процесі їх професійної підготовки повинна зосереджуватись на наступних її компонентах:

меті і завданнях навчання;

мотивації навчальної діяльності;

засобах і методах навчання;

організації і управлінні навчальним процесом;

матеріально-технічному забезпеченні навчального процесу;

контролі ходу навчального процесу.

Таким чином, усі вищеназвані компоненти утворюють методику, яку слід розуміти як систему управління навчально-виховним процесом. Варто зазначити, що наявність усіх названих вище компонентів сама по собі ще не утворює систему управління. Компоненти методики утворюють систему управління лише за умови, якщо між ними є тісний взаємозв'язок і взаємодія. Завдяки цим взаємозв'язкам налагоджується взаємозалежність компонентів, яка виражається в тому, що зміни в одному із них викликають зрушення в усіх інших і в цілій системі загалом. Разом з тим, кожний окремий компонент методики навчання є складним утворенням зі своєю метою, завданнями, побудовою, функцією.

Розглянемо детально кожен з названих компонентів.

3.1. Мета і завдання навчання

Відповідно до вимог Законів України  «Про освіту»,  «Про фізичну культуру і спорт» розбудова народної освіти в країні ставить нові завдання в справі докорінного перегляду принципів фізичного  виховання  учнівської молоді,  визнаючи  головними принципи   гуманізму,   демократизму   та   природовідповідності. Це, в свою чергу, вимагає переосмислення змісту, організації та методики підготовки майбутніх учителів фізичної культури. Центральне місце в цьому процесі належить факультету фізичного виховання, який покликаний допомогти майбутньому вчителю формувати педагогічне кредо, бачити мету, визначати завдання, добирати найефективніші засоби, методи та форми їх реалізації. Керуючисьстратегічною метоюфізичного виховання школярів (до закінчення шкільного курсу навчання сформувати вміння управляти життєво необхідними руховими діями в різних умовах діяльності та виховати потребу до систематичних занять фізичними вправами протягом усього життя) тазавданнямипредмета «Основи здоров'я і фізична культура», які передбачають:

розвиток в учнів основних фізичних якостей та рухових здібностей;

формування життєво-важливих рухових навичок та вмінь;

набуття елементарних знань у галузі фізичної культури, гігієни та здорового способу життя;

виховання інтересу і звички до занять фізичними вправами;

виховання бережливого ставлення-до свого здоров'я як найвищої соціальної цінності особистості;

формування основ здорового способу життя та безпеки життєдіяльності;

формування усвідомленої індивідуальної установки на необхідність розвивати свої фізичні якості та рухові здібності;

виховання морально-вольових і психологічних якостей особистостінавчально-виховного процесу творчо. Для цього за роки навчання студент повинен одержати належну гуманітарну, біологічну, психолого-педагогічну, спортивну, багатопрофільну професійно-прикладну фізичну підготовку та навички роботи з професійного самовдосконалення.

Сучасна система підготовки фахівців фізичної культури включає різноманітні блоки навчальних дисциплін, які прямо або опосередковано зв'язані між собою. Провідне місце в цій системі займає блок СПД, який, крім удосконалення фізичних можливостей студентів, покликаний розвивати їх професійні здібності; формувати творчий підхід до навчання і виховання, вміння передбачати і прогнозувати педагогічні явища і ситуації; вказувати оптимальні шляхи вирішення завдань навчально-виховного процесу, тобто все те, що забезпечить їм у майбутньому можливість ефективно виконувати педагогічні функції вчителя фізичної культури.

На практичних заняттях з гімнастики, спортивних ігор, легкої атлетики, лижного спорту, плавання тощо студенти повинні засвоїти термінологію фізичних вправ, навчитися якісно демонструвати рухові дії (з дотриманням відповідних вимог до демонстрації вправ). Вміти лаконічно і доступно пояснити (описати) техніку фізичної вправи, виявляти і виправляти помилки згідно з визначеними практикою правилами, добирати адекватні підвідні та підготовчі фізичні вправи з метою корекції техніки виконання рухової дії, оволодіти технікою страховки і допомоги, жестикуляції.

Курс рухливих ігор повинен озброїти студентів знаннями теорії і методики проведення ігор, необхідними прийомами і навичками роботи з дітьми, умінням використовувати рухливі ігри залежно від змісту навчального процесу, віку та підготовленості учнів. На практичних заняттях студенти повинні вивчати правила та методи проведення рухливих ігор, щоб досягти найвищого виховного ефекту; уміти за завданням викладача використовувати спеціальну літературу, робити короткий опис гри, її правил та методичних вказівок; підготуватися до гри (робоче місце, підібрати відповідний інвентар, розробити конспект). Коротко, логічно і образно розповісти про гру, правильно розподілити учнів на команди, вибрати ведучих, капітанів команд тощо; навчитися керувати поведінкою учнів, слідкувати за дотриманням правил та ролей учасниками гри. Навчитися бачити помилки і своєчасно їх виправляти, аналізувати проведену гру.

На практичних заняттях з ритміки студентам потрібно дати знання про ритміку і хореографію (як художнє і фізичне явище),сформувати  в них музично-ритмічне відчуття як основу відображення музики в русі, яке ґрунтується на взаємодії слухових, м'язових  і   зорових  аналізаторів,   індивідуальну  хореографічну майстерність, що проявляється у свідомому володінні і керуванні процесом хореографічного руху.   Показати  шляхи формування хореографічних   навичок  учнів,   навчити   підтримувати   чіткий ритм роботи, дисципліну, культуру взаємостосунків серед учнів. Одним із вагомих чинників професійного становлення майбутнього вчителя є його підготовка, яка здійснюється в курсі ПСМ.  Курс  ПСМ  покликаний розв'язати два пов'язаних між собою завдання: перше — особисте спортивне вдосконалення студентів та досягнення високих спортивних результатів; друге — підвищення якості професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів і особливо тренерів (оволодіння основами планування та управління навчально-тренувальним процесом, організацією проведення змагань, методикою суддівства тощо).

3.2. Мотивація навчальної діяльності

Мотив— це спонукальна сила діяльності, те, задля чого вона здійснюється. Мотиви навчальної діяльності мають динамічний характер. Вони змінюються залежно від соціальних установок особистості, умов її формування і розвитку в процесі навчання.

За даними наукових досліджень понад 35 мотивуючих установок спонукають школярів 5—11 класів до практичних занять фізичними вправами. Серед них: мати красиву поставу, ходу, фігуру; красиво, пластично рухатися; стати спортсменом, досягти високих результатів; виїздити на змагання; почувати впевненість у собі тощо. На жаль, серед мотивуючих установок відсутня найбільш соціально значуща — бути здоровим, почуватися краще, довше прожити тощо. Це, ймовірно, пов'язано з тим, що в шкільному віці узагальнююче поняття «здоров'я» (як перспектива) не є спонукально значущим для школяра.

Разом із тим, це досить значущий суттєвий факт з точки зору процесуальності фізичного виховання в спрямованості його на формування мотивації школяра до занять фізичними вправами. І відкидати його, як такого, аж ніяк не можна. Потрібно будувати процес фізичного виховання таким чином, щоб усі вузькі мотиви, в кінцевому рахунку, переросли в широкі, більш соціально значущі. Такий підхід буде виступати рушійною силою у формуванні мотивації учнів до занять фізичними вправами, сприятиме вдосконаленню самого процесу фізичного виховання в школі. У посиленні цього процесу важливу роль відіграє пред'явлення школярам еталонів, потреб, мети, ідеалів, які повинні поступово перетворюватися із зовнішньо зрозумілих у такі, які можливо внутрішньо свідомо сприйняти і реально практично реалізувати.

Головними засобами мотивації навчальної роботи учнів є мотивування і стимули.

Мотивування —це сукупність факторів, аргументів і доказів, які використовує вчитель для переконання учнів у значенні кожної вправи, розділу програми і предмета в цілому. У результаті мотивування учні повинні отримати відповідь на питання: «Задля чого потрібно вивчати дану вправу, розділ, предмет?» Якщо учні внутрішньо приймуть мотивуючі докази вчителя, тоді навчальний матеріал набуває для них особистого значення (сенсу). В цьому випадку, по-перше, навчальна мета («що треба робити?») збігається з навчальним мотивом («задля чого це потрібно робити?»); по-друге, вся навчальна діяльність учнівперетворюється з репродуктивної в усвідомлену. Наведемо приклад. Студенти факультету на заняттях з легкої атлетики починають вивчати стрибок у довжину. Викладач повідомляє їм, що світовий рекорд у стрибках в довжину серед чоловіків Б. Бімона (США) дорівнює 890 см (ставить прапорець у стрибкову яму на відстань 890 см від бруска). Спортсмен, який показав цей результат, мав зріст 191 см, масу тіла — 72 кг; 100 м пробігав за 10,3 с; стрибав у висоту 213 см і 16,02 м — потрійним. Почав займатися стрибками в довжину з 14 років, а в 20 років установив світовий рекорд. За шість років систематичних тренувань можна досягти таких вражаючих результатів. Цього стрибка ви будете навчати учнів 5-х класів. Скажіть їм, що збіжить 6 років, ви будете навчатися в 10 класі, і за навчальними нормативами юнаки мають досягнути результату 440 см, а дівчата — 370 см(IVрівень компетентності). Це майже наполовину менше, ніж результат Бімона. Далі збоку ями поставте один прапорець на 440 см, а другий — на 370 см від бруска. Учні наочно бачать різницю цих відстаней. «А чи цікаво вам знати, який результат стрибка ви здатні показати сьогодні?» — запитайте далі і запропонуйте кожному виконати 2—3 спроби та запам'ятати свій кращий результат. Далі вчитель повинен повідомити учням, що в 5 класі слід орієнтуватися на такі результати: 300 см для дівчаток та 340 см — для хлопчиків, і запропонувати кожному підрахувати власний дефіцит досягнення. Після підрахунків учні визначають дефіцит власної підготовленості і переконуються в тому, що ліквідувати його протягом навчального року цілком  можливо.

змагальності.

Опираючись на власні спостереження, викладач повинен націлити студентів на необхідність використання названих прийомів і зауважити при цьому, що вчителі фізичної культури із названих прийомів використовують переважно прийом один — практичну діяльність. Знанням і емоційному задоволенню приділяється значно менше уваги. В результаті всі педагогічні зусилля мають низьку результативність. Сподівання на те, що знання й емоційне задоволення з'являться в учнів і без допомоги вчителя практично не виправдовуються. А їх подальша діяльність вступає у протиріччя з навчальними завданнями, зі змістом вимог програми.

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми пропонується концепція формування рухових дій на основі «понятійних» (що робити? як робити?), «рухових» (як контролювати?) і «чутливих» (що відчувати?) компонентів. Згідно з цією концепцією, на першому етапі процесу навчання фізичним вправам пропонується впливати переважно на «понятійні» та «рухові» компоненти. На другому — на «рухові» та «чутливі»; на третьому — комплексно: «понятійні», «рухові» і «чутливі».

Учні, які навчалися за цією схемою, змогли за короткі терміни оволодіти технікою виконання стрибка в довжину з розбігу «зігнувши ноги» (табл. 1).

Таблиця 1 Стрибок в довжину з розбігу «зігнувши ноги»

Заслуговує на увагу такий метод навчання рухових дій як метод припису алгоритмічного типу. Цей метод тісно пов'язаний з програмованим навчанням і є його складовою частиною. Відповідно до цього методу весь навчальний матеріал розподіляється на частини (дози, порції або навчальні завдання) і навчання учнів цим частинам відбувається у чітко визначеній послідовності, з урахуванням їх індивідуальних можливостей і готовності до виконання. Перехід кожного учня до виконання наступної частини (дози) вправ можливий лише за умови виконання попередньої. Наведемо приклад розучування стрибка ноги нарізно через козла в ширину заметодом припису алгоритмічного типу.

1. Навчальні завдання (засоби) для формування правильного приземлення.

В. п. — стоячи біля гімнастичної стінки обличчям до неї і спираючись прямими руками на рівні грудей, піднестися навшпиньки й опуститися на всю стопу.

В. п. — те саме. 1 — поштовхом ніг прийняти положення вис стоячи на 2—3 рейці. 2—3 — тримати; 4 — в. п.

Прийняти правильне положення приземлення і фіксувати його 5 с.

Те саме, з утриманням великого м'яча на голові.

В. п. — о. с. 1 — махом рук уперед — вгору піднестися навшпиньки; 2 — прийняти положення правильного приземлення; З — тримати; 4 — в. п.

В. п. — упор присівши. 1 — стрибок вгору прогнувшись; 2 — прийняти положення правильного приземлення; 3 — тримати; 4 — в. п.

В. п. — упор присівши на гімнастичній лаві повздовжньо.

1 — стрибок вгору прогнувшись із приземленням на гімнастичний матрац; 2—3—4 — тримати.

Те саме, але з різних приладів зі збільшенням їх висоти до 90-110 см.

Те саме, але з приземленням в ціль.

Стрибок прогнувшись з гімнастичного містка і прийняття правильного приземлення.

1.1.  Перекид вперед і стрибок вгору прогнувшись.

Те саме після двох-трьох перекидів вперед.

Перекид назад і стрибок вгору прогнувшись.

Стрибки вгору на підлозі з поворотом на 45—90—180°, з прийняттям правильного приземлення.

2. Навчальні завдання для формування правильного розбігу і вистрибування на місток.

Біг на місці, високо піднімаючи;стегна, спираючись руками на опору.

Те саме, але без опори руками.

Повільний біг навшпиньках.

Стрибкоподібний біг

Біг з високим підніманням стегна.

Біг із закиданням гомілок назад, із незначним просуванням уперед.

Біг на 10—15 м з поступовим прискоренням.

Біг з прискоренням на дистанції 15—20 м.

3. Навчальні завдання для настрибування на місток і поштовху ногами.

В. п. — вис стоячи на пальцях на першій рейці гімнастичної стінки. Піднятися навшпиньки і повернутись у в.п.

Стрибки ноги разом з опорою руками на рейку гімнастичної стінки (кінь, колода, козел і т.д.).

В. п. — стійка на пальцях, руки на пояс. Підскоки з напруженими ногами (не опускаючись на п'ятки) з незначним просуванням уперед.

Стрибки на прямих ногах з незначним просуванням уперед. Відштовхування здійснювати лише стопами з мінімальним згинанням ніг в колінних суглобах.

під прямим кутом. Стрибок ноги нарізно (над лавою) і пружно відштовхнутись стопами (ноги в колінах не згинати), повернутися в. п. Зістрибуючи з лави, руки опускаються вниз, а при відштовхуванні ногами від підлоги — енергійно повертаються у в.п.

Те саме, але з просуванням по лаві вперед.

З 2—3 кроків стрибок поштовхом однією ногою з приземленням на дві.

Те саме, але після приземлення на пальці виконати стрибок вгору.

Те саме, але з відштовхуванням з містка.

З 2—3 кроків вистрибнути на місток і відштовхнутись і двома ногами, заскочити на гірку з 4—5 матраців.

Стоячи на містку, руки на козла (коня, колоду). Темпові підскоки на містку з високим підніманням тулуба (таза) над приладом.

Те саме, але з розведенням ніг в сторони.

4.    Навчальні завдання для формування правильного поштовху руками.

1.Кидки набивного м'яча двома руками від грудей.

рахунок опускання і піднімання грудинно-ключичних суглобів.

на козлі (коні).

руками і грудьми.

В упорі лежачи на підлозі (можна руки на лаву або гірку з 3—4 матраців) поштовх двома руками зі сплеском (2 оплески).

З упору лежачи на підлозі поштовхом рук перейти в упор лежачи за палицю і наступним поштовхом рук повернутись у в. п.

В упорі лежачи на підлозі перед гіркою з 2—3 матраців поштовхом рук перейти в упор лежачи на гірку з 2—3 матраців.

В упорі лежачи поштовх руками і ногами одночасно.

З упору лежачи одночасним поштовхом рук і ніг прийняти положення присід.

З упору лежачи одночасним поштовхом ніг прийняти положення упор стоячи ноги нарізно.

З упору лежачи одночасним поштовхом рук і ніг прийняти положення — стійка ноги нарізно, нахил тулуба вперед, руки вперед — догори — в сторони.

В. п. — в упорі лежачи, ноги на лаві. Повільно прогнутись, а потім швидко підняти таз, імітуючи поштовх руками (кисті рук від підлоги не відривати).

В парах: перший — в упорі лежачи, ноги нарізно; другий підтримує партнера за ноги в ділянці таранно-гомілкового суглоба («тачка»).

В. п. — те саме: перший виконує одночасні поштовхи руками без затримки з просуванням уперед.

Наскок в упор на коліна і махом рук зіскок ноги нарізно.

Експериментально доведено,  що навчання дітей і підлітків методом припису алгоритмічного типу дає позитивні результати. Разом із тим слід зазначити, що будь-який метод навчання може  виявитись  неефективним,  якщо навчальний  процес  не «оживляти» такими прийомами, як:

елементи новизни, різноманітність засобів, методів організації діяльності, способів виконання вправ;

постановка конкретних, доступних завдань, які можна виконати наприкінці уроку або на наступному уроці;

забезпечення виразного, точного і глибокого розуміння кожним учнем завдань, змісту і значення кожної вправи або серії вправ;

застосування ігрового і змагального методів;

постійне спонукання учнів до самостійних занять фізичними вправами в позаурочний час шляхом використання системи заохочень (подяка, грамота, фото на дошці пошани тощо);

регулярний контроль досягнень учнів у засвоєнні знань, умінь і навичок; у розвитку якостей;

широке використання наочних і технічних засобів навчання, нестандартного обладнання, інвентарю;

проведення уроків з музичним супроводом, в нестандартних умовах, на природі.

Отже, підсумовуючи викладене, зазначимо, що ефективність педагогічної праці викладача (учителя) визначається тим, яку функцію виконує навчання в процесі отримання студентами (учнями) знань, формування умінь і навичок: пасивного чи активного сприйняття і засвоєння інформації. Завдання викладача (учителя) полягає у тому, щоб домогтися максимальної активізації пізнавальної діяльності студентів (учнів), розвивати в них активне, самостійне творче мислення, вчити використовувати необхідні для цього прийоми і методи.

3.3. Засоби і методи навчання

На практичних заняттях в циклі СПД, як і на уроках фізичної культури, вивчається, повторюється, закріплюється і вдосконалюється велика кількість різноманітних фізичних вправ, за допомогою яких вирішуються освітні, виховні й оздоровчі завдання. Серед них: стройові (організовуючі вправи), загальнорозвиваючі (загальнорозвивальні), загальнопідготовчі, спеціально-підготовчі, підвідні, імітаційні, змагальні.

У цьому розмаїтті фізичних вправ дуже важливо визначити, які саме аспекти методики навчання й особливості застосування повинні бути пріоритетними для кожної СПД, аби уникнути їх зайвого дублювання, не втратити педагогічно професійно-орієнтовані зв'язки між дисциплінами й одночасно озброїти студентів широким і різноманітним арсеналом засобів.

Стройові вправиналежать до найтиповіших вправ, що становлять основу засобів гімнастики. На практичних заняттях з гімнастики студенти повинні навчитись правильно подавати стройові команди (згідно з вимогами Стройового Уставу), оволодівати методикою їх навчання і практичного застосування.

Під час навчання стройових вправ слід наголошувати на тому, що педагогічну цінність вони мають лише за умови, коли виконуються правильно і чітко. Таке виконання стройових вправ сприяє вирішенню не тільки низки педагогічних завдань організаційного плану, але й має оздоровчий характер. Завдяки раціональному застосуванню стройових вправ, викладач (учитель) має можливість: швидко й організовано вишикувати групу (клас), перешикувати, розімкнути, зімкнути різними способами (приставними і танцювальними кроками, бігом, акробатичними діями тощо), перемістити з одного виду (місця) занять до іншого, зберегти узгодженість і високу організованість дій учнів упродовж всього уроку; розвивати почуття ритму, формувати правильну поставу, запобігати травматизму.

Стройові (організовуючі) вправи включені в шкільну програму вже з 1 класу.

Програмою передбачено не лише навчати учнів правильно виконувати стройові вправи, але й формувати уміння проводити їх самостійно, оскільки в старших класах учні вже практикуються у проведенні підготовчої частини уроку, яку важко уявити без стройових вправ, всіляких шикувань і перешикувань.

Слід акцентувати увагу студентів і на те, що ефективність навчання учнів стройових вправ забезпечується широким використанням методів і прийомів, які активізують їх навчально-пізнавальну діяльність. Наприклад, ходьба під музику, без музики і знов під музику; виконання стройових дій після подачі правильної і невиконання після неправильної команди; виконання стройових вправ в ігровій і змагальній формах (хто краще? хто швидше?); використання рухливих ігор з елементами стройових вправ тощо.

Загальнорозвиваючі вправи (ЗРВ). Це рухи руками, ногами, тулубом і головою, які виконуються з різним м'язовим напруженням, різною швидкістю й амплітудою, симетрично й асиметрично, одночасно і послідовно. Таких елементарних рухів і їх поєднань може бути безліч.

ЗРВ виконують без предметів і з предметами, на приладах і біля приладів, із взаємною допомогою один одному, в шерензі, в колоні, в колі, в квадраті тощо. Вони застосовуються переважно на кожному практичному занятті (уроці фізичної культури). І на кожному з них треба наголошувати на необхідності підбирати вправи залежно від специфіки виду рухової діяльності (ігрові, легкоатлетичні тощо) та конкретної дії, яка буде вивчатися на даному занятті, його мети. Важливо також у кожне заняття включати 1—2 нові вправи й орієнтувати студентів на необхідність керуватися цим правилом у майбутній педагогічній діяльності.

Мета їх — підготовка рухового апарату (серцево-судинної, дихальної і нервової систем) до виконання складніших рухових дій.

Слід звертати увагу студентів і на ті завдання, які можна вирішити за допомогою ЗРВ, а саме:

регулювати фізичне навантаження, змінюючи кількість вправ і їх повторень, вихідні положення, характер виконання (швидко, повільно, напружено, розслаблено тощо).

розвивати фізичні якості: силу, гнучкість, швидкість рухів, спритність;

вибірково впливати на окремі частини тіла і групи м'язів;

формувати правильну поставу і сприяти усуненню її дефектів;

навчати учнів напружувати і розслабляти окремі (необхідні) групи м'язів;

навчати учнів правильного дихання.

Навчати загальнорозвиваючих вправ досить просто. Достатньо повторити ту або іншу вправу декілька разів, і вона засвоєна. Але, на жаль, практика показує, що в арсеналі вчителя знаходиться не більше 20—30, а в кращому випадку — 50 ЗРВ. Цього явно недостатньо, щоб забезпечити оптимальний всебічний і гармонійний розвиток учнів, належним чином реалізувати освітні, виховні й оздоровчі завдання уроку і, головне, підтримувати інтерес учнів до процесу фізичного виховання. Кожен студент повинен отримати інформацію й усвідомити, що безсистемне й обмежене використання ЗРВ, особливо у молодшому шкільному віці, призводить до втрати сприятливих можливостей для розвитку і вдосконалення рухового апарата. Не розвинені своєчасно здібності стають перепоною у майбутньому для формування більш складних життєво важливих умінь і навичок.

Базову підготовку в цьому контексті студенти повинні здобути на практичних заняттях з гімнастики, а-саме:

засвоїти назви основних положень і рухів;

знати правила уточнення назви і запису вправ;

знати правила та форми запису вправ;

уміти добирати ЗРВ для окремих частин тіла і певних груп м'язів;

уміти складати нові вправи і перебудовувати їх;

оволодіти методикою навчання ЗРВ.

Розширювати і поглиблювати цю підготовку студентів повинні викладачі інших СПД. Наприклад, на практичному занятті з гімнастики студенти вивчили комплекс ЗРВ (8 вправ). Викладач дає домашнє завдання: скласти можливі варіанти першої (другої, третьої і т. д.) вправи.

Перша вправа комплексу:

В. п. — о. с. 1 — руки в сторони; 2 — руки вгору; 3 — руки в

сторони; 4 — в. п.

Варіантами виконання даної вправи можуть бути:

1. В. п. — о. с.  1 — права в сторону; 2 — ліва в сторону;

З — права вгору; 4 — ліва вгору; 5 — права в сторону; 6 — ліва в

сторону; 7 — права вниз; 8 — ліва вниз.

В. п. — о. с. 1—4 — руки вгору; 5—8 — руки вниз.

В. п. — о. с. 1 — права вгору; 2 — ліва вгору; 3 — руки в сторони; 4 — руки вниз.

В. п. — о. с. 1 — руки в сторони; 2 — тримати; 3 — руки вгору; 4 — тримати; 5 — руки в сторони; 6 — тримати; 7 — руки вниз; 8 — тримати.

За таким принципом складаються варіанти ЗРВ з використанням проміжних положень прямих рук, зігнутих рук, стійок, сидів, випадів, упорів тощо.

Наступним кроком у збагаченні студентів (учнів) ЗРВ повинно бути використання різноманітних предметів (великих і малих м'ячів, скакалок, обручів), приладів (гімнастичної стінки, лави, колоди, бар'єру тощо), групове (одночасне) виконання вправ у колі, в шерензі, квадраті тощо. Такий підхід до розучування ЗРВ демонструє студентам (учням) безмежність їх варіантів і комбінацій, вчить творчо підходити до їх складання, викликає інтерес до їх виконання. Наведемо приклади таких вправ:

І. Вправи з малим м'ячем

Підкидати м'яч і ловити його двома руками.

Те саме, але лівою або правою рукою.

Те саме, але під час польоту м'яча зробити один, два або три оплески в долоні.

Те саме, але за спиною і перед собою.

Підкидати м'яч угору і ловити його після відскоку на рівні голови (грудей, поясу, колін) спочатку двома, а потім однією рукою.

Підкинути м'яч угору, присісти і торкнутись підлоги однією (а потім двома руками) й спіймати м'яч.

Перекинути м'яч над головою із лівої руки в праву і навпаки.

Кинути м'яч об стінку і спіймати його після відскоку.

Те саме, але після підскоку від підлоги.

Кидки м'яча об стінку на дальність відскоку.

Кинути м'яч об землю так, щоб він відскочив якомога вище від землі і спіймати його.

і спіймати його обома руками.

Те саме лівою рукою (правою).

Затиснути м'яч ступнями, стрибком підкинути його і спіймати обома руками.

Те саме однією рукою.

Підкинути м'яч, зробити поворот на 360° і спіймати його.

II.Вправи з великим м'ячем

1.праворуч, ліворуч, над головою, між ногами.

Перекочування м'яча один одному по підлозі в двох шеренгах на відстані 2—3 м між ними.

Підкинути м'яч угору і зловити його обома руками.

Те саме, але після присідання.

Підкидання м'яча угору і ловіння його після повороту кругом і на 360°.

Підкидання м'яча угору і ловіння його після сплеску в долоні, або декілька оплесків.

Підкидання м'яча угору і ловіння його після присідання.

Те саме, але після торкання підлоги однією або обома руками.

Перекидання м'яча, стоячи в колі, праворуч і ліворуч.

Перекидання м'яча один одному знизу, від грудей або з-за голови.

Затиснути м'яч ступнями. Кидки м'яча вперед.

Підкидання м'яча вгору з-за спини однією або обома руками.