Новости

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Работа добавлена:






АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ на http://mirrorref.ru

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

РИНАЖЕВСЬКИЙ БОГДАН МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 342.951

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.07 адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків – 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор,

академік НАПрН України

Бандурка Олександр Маркович,

Харківський національний університет

внутрішніх справ, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Негодченко Олександр Володимирович,

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, ректор;

доктор юридичних наук, доцент

Денисюк Станіслав Федорович,

Державна податкова адміністрація в

Харківській області, голова;

доктор юридичних наук, доцент

Подоляка Анатолій Миколайович,

Інститут права ім. князя Володимира

Великого Міжрегіональної академії

управління персоналом, директор.

Захист відбудеться 29 вересня о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 у Харківському національному університеті внутрішніх справ (61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 28 серпня 2010 р.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради        О.П.  Гетманець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах побудови громадянського суспільства, становлення правової держави подальше зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, забезпечення конституційних прав військовослужбовців, як і всіх громадян України, набуває особливої актуальності.

Актуальність дослідження проблеми зміцнення законності правопорядку та військової дисциплін в Збройних Силах України стає особливо значущою з огляду на майже повну відсутність спеціальних досліджень адміністративно-правових засад регулювання діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (далі – Служба правопорядку) – спеціального правоохоронного формування у складі Збройних Сил України, призначеного для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях, дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях для запобігання злочинам та іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх розкриття і припинення, для захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.

Окремі правоохоронні органи здійснюють спеціальну правоохоронну діяльність, відображену в їх назві (службі), відомчому статусі, особливостях правового регулювання. Предмет такої діяльності є особливим, конкретно визначеним функціональними законами, що регламентують специфічні повноваження вказаних органів. Таким правоохоронним органом є Служба правопорядку у Збройних Силах України, створена у 2002 р. З метою подальшого зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, захисту Служба правопорядку набувала певного досвіду у забезпеченні законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, водночас адміністративно-правові засади регулювання діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України потребують удосконалення, необхідно уточнити її компетенцію та повноваження, більш чітко сформулювати завдання та права Служби правопорядку, визначити її функції як провідні напрямки діяльності, упорядкувати процедуру комплектування Служби правопорядку, удосконалити правове регулювання проходження військової служби у Службі правопорядку, уточнити адміністративно-процесуальні та кримінально-процесуальні права військовослужбовців Служби правопорядку та їх соціально-правові гарантії.

Актуальною залишається необхідність чіткого визначення та нормативно-правового закріплення правового статусу військовослужбовців Служби правопорядку. Потребує свого вирішення низка проблемних питань щодо вдосконалення правового регулювання процесуальної діяльності військовослужбовців Служби правопорядку, дотримання прав і свобод військовослужбовців взагалі і військовослужбовців Служби правопорядку зокрема.

Питання забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни в Збройних Силах України, захисту конституційних прав  військовослужбовців досліджувались вченими різних галузей юридичних наук, які розглядали окремі сторони державного і військового будівництва, вивчали національне законодавство, що регламентує військову справу та правоохоронну діяльність у середовищі Збройних Сил України та інших силових структурах, утворених відповідно до закону. Однак комплексного дослідження правового регулювання діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України не було.

Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження обумовлюється також необхідністю поглиблення концептуальних адміністративно-правових засад функціонування Служби правопорядку, розгляду теоретичних і практичних питань військово-службових правовідносин, що виникають у процесі зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни, забезпечення конституційних прав військовослужбовців, здійснення комплексного аналізу компетенцій і повноважень, завдань і функцій Служби правопорядку, чинної правової бази України з питань забезпечення правопорядку у військовій сфері, формування й обґрунтування відповідних наукових висновків та практичних рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до положень розділу 2 Концепції реформування кримінальної юстиції України, запровадженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 та пп. 1.4 Комплексної програми профілактики на 2007–2009 р., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. №1767. При виконанні дисертаційного дослідження враховувалися також завдання, що випливають з Указу Президента України «Про Стратегію національної безпеки України» № 105/2007 та Постанови Верховної Ради України «Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України» від 16 січня 1997 р. № 3/97.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу теоретичних засад правового регулювання та результатів практичної діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України визначити шляхи вдосконалення протидії злочинності та іншим правопорушенням, зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, забезпеченню конституційних прав і свобод військовослужбовців.

Для досягнення поставленої мети необхідно реалізувати наступні завдання:

– визначити місце і роль Служби правопорядку у структурі Збройних Сил України як головного суб’єкта забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни, захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців;

– охарактеризувати компетенцію та повноваження Служби правопорядку у сфері зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, забезпечення конституційних прав військовослужбовців;

– розкрити поняття, зміст і сутність адміністративно-правового статусу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

– розглянути організацію діяльності Служби правопорядку щодо забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців;

– з’ясувати організаційні та правові проблеми порядку комплектування Служби правопорядку та запропонувати шляхи їх вирішення;

– розробити додаткові заходи забезпечення законності в адміністративно-процесуальній діяльності Служби правопорядку;

– схарактеризувати функції Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, визначити їх як провідні напрямки діяльності Служби правопорядку;

– виявити особливості реалізації профілактичних та правоохоронних функцій Служби правопорядку у сфері забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни та захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців;

– визначити специфіку правового регулювання застосування військовослужбовцями Служби правопорядку примусових заходів;

– окреслити права, умови і межі застосування військовослужбовцями Служби правопорядку спеціальних засобів під час виконання службових обов’язків;

– з’ясувати стан соціального забезпечення військовослужбовців Служби правопорядку;

– розкрити зміст, цілі та завдання правового захисту військовослужбовців Служби правопорядку;

 дати характеристику форм та підстав юридичної відповідальності військовослужбовців Служби правопорядку;

– визначити поняття та межі правової чинності актів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

– схарактеризувати основні принципи діяльності Служби правопорядку;

 на основі проведеного дослідження сформулювати основні положення та пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового регулювання діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у сфері зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України щодо забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, захисту конституційних прав військовослужбовців.

Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять діалектичний метод наукового пізнання дійсності та інші наукові методи дослідження, зокрема системно-структурний, формально-логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, системний аналіз, статистичний аналіз, мету класифікацій, соціологічний метод.

Діалектичний метод наукового пізнання дійсності дозволив розглянути діяльність Служби правопорядку через її функції, права і завдання в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою системно-структурного методу і системного аналізу були сформульовані завдання та визначені форми і методи діяльності Служби правопорядку з попередження правопорушень, виявлення злочинів, додержання законів при проведенні дізнання. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні питання про роль і місце Служби правопорядку в системі Збройних Сил України. Вимоги формальної логіки стосовно послідовності, визначеності, обґрунтованості й несуперечності суджень дотримувались як при формулюванні висновків, так і при висловлюванні пропозицій відповідно до мети дослідження. Використання порівняльно-правового методу дозволило визначити адміністративно-правовий статус Служби правопорядку та її підрозділів. Метод класифікацій дозволив сформувати у групи існуючі завдання та функції Служби правопорядку, виходячи з різних класифікаційних критеріїв. Статистичний та соціологічний методи дозволили проаналізувати існуючий стан роботи органів управління Служби правопорядку, визначити шляхи їх реформування, висвітлити проблеми забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України.

У процесі дослідження також використовувалися загальні положення й висновки адміністративної науки, кримінального права та процесу, теорії управління, військового права, теорії та історії держави і права.

Теоретичною основою дисертації послужили відповідні наукові праці з адміністративного права, військової справи, з філософії, логіки, соціології, теорії й історії держави і права, кримінально-процесуального права, прокурорського нагляду і практики діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, вітчизняна і зарубіжна література з досліджуваної тематики.

Р. Д. Рахункова, В. М. Савицького, О. Б. Соловйова та інших.

Особливості організації Збройних Сил України та інших військових формувань, правового регулювання їхньої діяльності, особливі вимоги до дисципліни, додержання вимог Статутів тощо обумовлюють і специфіку діяльності Служби правопорядку, що викликає необхідність вивчення форм здійснення контролю і нагляду за додержанням законодавства військовослужбовцями самої Служби правопорядку. Разом із тим слід зазначити, що спеціального дослідження цих питань після створення Військової служби правопорядку у Збройних Силах України не проводилось.

Емпіричну базу дослідження становлять: законодавство України, статистична звітність Служби правопорядку та Генеральної прокуратури України за останні роки, кількісні показники діяльності окремих органів Служби правопорядку, узагальнення адміністративних і кримінальних справ і матеріалів, які перебувають у провадженні Служби правопорядку та військової прокуратури (близько 500), анкетування, проведене серед військовослужбовців Служби правопорядку, а також 30-річний досвід роботи автора в органах військової та територіальної прокуратури.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі вперше проведено комплексне монографічне дослідження організаційної та правової діяльності Служби правопорядку, визначено її найбільш актуальні практичні і теоретичні проблеми, вирішено науково важливі питання правоохоронної діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, висновків та рекомендацій. Зокрема:

уперше:

– розкрито особливості адміністративно-правового статусу Служби правопорядку як головного суб’єкта забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни і захисту конституційних прав військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону;

– визначено, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України як спеціальне правоохоронне формування має особливу компетенцію і повноваження, обов’язки, права, функції та відповідальність, які визначають її адміністративно-правовий статус;

– встановлено, що адміністративно-правовий статус Служби правопорядку визначає її правове становище як суб’єкта адміністративного права і характеризується сукупністю прав, обов’язків, завдань і гарантій діяльності і відповідальності у сфері забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни і захисту конституційних прав військовослужбовців;

– сформульовано висновок, що військова дисципліна, законність і правопорядок, захист конституційних прав і свобод військовослужбовців як невід’ємні складові військового будівництва і забезпечення національної безпеки України регулюються Конституцією України, військовим законодавством України, а також статутами Збройних Сил України, які не лише мають юридичну форму законів, а й є обов’язковими нормативно-правовими актами з питань життєзабезпечення та життєдіяльності військ та функціонування військових формувань, утворених відповідно до закону;

– обґрунтовано необхідність внесення змін і доповнень до Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» з метою більш чіткого визначення правової основи діяльності Служби правопорядку та посилення її правомочності у сфері зміцнення законності правопорядку та військової дисципліни, розширення прав Служби правопорядку стосовно захисту конституційних прав військовослужбовців;

удосконалено:

– поняття та зміст адміністративно-правового регулювання діяльності Служби правопорядку у Збройних Силах України, основою якого є закон, у якому визначаються загально-нормативні адміністративно-правові засади регулювання, які поширюються на всіх суб’єктів військових правовідносин, охоплюють різні види та рівні правового регулювання – законодавчого, підзаконного, загальнодержавного, регіонального, локального, галузевих тощо;

– розуміння того, що правове регулювання військової служби у Службі правопорядку – це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини, що виникають під час проходження військовослужбовцями служби у Службі правопорядку з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку, а також вплив на поведінку та свідомість військовослужбовців шляхом проголошення їх прав та обов’язків, встановлення певних дозволів, заборон та юридичної відповідальності;

– положення, що військова служба у Службі правопорядку має базуватися на принципах законності, поваги до особи, її прав і свобод, соціальної справедливості, централізованого керівництва та єдиноначальності, взаємодії з громадськістю; для того, щоб діяльність Служби правопорядку була більш ефективною, необхідно детально регламентувати військову службу у її підрозділах за допомогою відомчих нормативно-правових актів;

– поняття правової чинності актів управління Служби правопорядку, які мають характер приписів, процес реалізації яких неможливий без дотримання принципів військової служби як комплексу обов’язкових, визначених державою загально-правових і специфічних військово-спеціальних засад, основ та ідей військового будівництва, внаслідок якого утворюється військовий правопорядок та забезпечується  військова дисципліна;

дістали подальшого розвитку:

– характеристика законодавства, що регламентує військову службу у Службі правопорядку, та вивчення військової сфери, яка залишається малодослідженою і в науковому розумінні маловивченою через надмірну специфічність предмета дослідження;

– питання, що стосуються правового статусу осіб, які виконують обов’язки військової служби, зокрема вирішення численних проблем правового регулювання матеріального та іншого видів забезпечення військовослужбовців Служби правопорядку, соціального захисту цієї категорії громадян у сучасних умовах, що є одним із визначальних елементів розвитку соціальної правової держави та важливим завданням правового регулювання військової сфери;

– обґрунтування неефективності чинних соціально-правових гарантій військовослужбовців Служби правопорядку, публічна і правова декларативність яких не забезпечується реальністю виконання, що потребує невідкладного законодавчого врегулювання;

– визначення необхідності розробити адміністративно-правові форми та механізми як сприяння, так і участі громадськості у забезпеченні законності, правопорядку та військової дисципліни, взаємодії громадських організацій з Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України, які разом із різними видами державного контролю (парламентським, президентським, урядовим, відомчим, судовим) та прокурорським наглядом мали б виступати складовою частиною загального контролю за забезпеченням законності у суспільному житті країни;

– пропозиції щодо удосконалення правових підстав та порядку застосування військовослужбовцями Служби правопорядку примусових заходів;

– висновок, що від якості та належної організації діяльності Служби правопорядку, значною мірою залежить боєготовність і боєздатність Збройних Сил України, забезпечення національної безпеки держави та підтримання соціального миру і спокою в суспільстві;

– констатація того, що сутність правової природи особливостей військової служби у Службі правопорядку, функції Військової служби правопорядку у Збройних Силах України належним чином в правових актах не розроблені та чітко не сформульовані, що заважає їх ефективному виконанню;

– поняття правого становища Служби правопорядку, яка є складовою системи Збройних Сил України і водночас правоохоронним формуванням, призначеним забезпечувати правопорядок і військову дисципліни серед військовослужбовців, в зв’язку з чим її організаційно-правові засади функціонування, компетенція і повноваження далеко виходять за правові межі діяльності звичайних військових структурних утворень.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

– у науково-дослідній сфері результати дисертаційного дослідження можуть бути основою для подальшої розробки положень правоохоронної діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, вивчення проблем забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни й захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців;

– у галузі правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, розроблені в дисертації, можуть бути використані для підготовки змін і доповнень до чинного законодавства і підзаконних актів, що регламентують діяльність Служби правопорядку з питань забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України;

у правозастосуваннівикористання одержаних результатів буде корисним для підвищення якості підготовки й ухвалення управлінських рішень у правоохоронній діяльності Служби правопорядку, в організації діяльності органів управління Служби правопорядку;

– у навчально-методичній діяльності – узагальнені положення дисертації можуть бути корисними при проведенні занять з навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Судові та правоохоронні органи України», «Військове право», при підготовці курсу лекцій, навчальних програм і планів, виданні підручників, монографій з питань зміцнення військового правопорядку;

– у правовиховній роботі – для роз’яснення законодавства військової сфери, характеру адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності Служби правопорядку, виховання поваги до військової служби, дотримання вимог законності, правопорядку та військової дисципліни, захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців.

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів дисертаційного дослідження. Дисертаційне дослідження виконане автором самостійно з використанням останніх досягнень адміністративно-правової та інших галузей юридичної науки. Усі положення і висновки, сформульовані в дисертації, обґрунтовано дисертантом на підставі його особистих досліджень та власного практичного досвіду. Ідеї та розробки, які належать співавторам, у науковій роботі не використовувались. Усі наукові публікації та монографію підготовлено дисертантом одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені в доповідях і виступах на ІІ науково-практичній конференції «Актуальні проблеми адміністративного законодавства України і шляхи його вдосконалення» (м. Івано-Франківськ, 5–6 червня 2009 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України» (м. Кіровоград, 5–6 листопада 2009 р.), використані в процесі виконання Київським міжнародним університетом науково-дослідної теми 01004U003159 «Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти», затвердженої в УкрІНТЕІ, яка виконується до грудня 2010 р. (акт № 281/03-10 від 16 березня 2010 р.), при проведенні семінарських занять з навчальних курсів «Адміністративне право», «Судові та правоохоронні органи України» в Київському міжнародному університеті (акт № 18 від 24 червня 2010 р.) та при підготовці навчально-методичних комплексів з навчальних дисциплін, які вивчаються на кафедрі адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Харківського національного університету внутрішніх справ (довідка № 14 від 3 липня 2010 р.).

Результати дисертаційного дослідження обговорювалися за розділами й у цілому на міжкафедральному семінарі кафедр юридичного інституту Київського міжнародного університету (протокол № 15 від 10 травня 2010 р.) та на спільному   засіданні  кафедри адміністративного    права та  процесу та      кафедри   адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 17 від 13 липня  2010 р.).

Пропозиції та висновки, розроблені в процесі дисертаційного дослідження, використано в Комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності при підготовці проекту Закону України «Про Службу правопорядку Міністерства внутрішніх справ України» (порядковий № 2470, протокол № 66 від 17 лютого 2010 р.), проекту Закону України «Про внесення змін до ст. 410 Кримінального кодексу України щодо відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно» (реєстр. № 5119, протокол № 66 від 17 лютого 2010 р.), та проекту Закону України «Про обіг зброї невійськового призначення» (реєстр. № 2105, протокол № 66 від 17 лютого 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в індивідуальній монографії, 22 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, а також у тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації визначаються предметом і логікою наукового пошуку і відповідають предмету, меті, завданням та методології дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, які містять 20 підрозділів, висновків до кожного розділу та загального висновку, списку використаних наукових, нормативних і документальних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 339 сторінок, список використаних джерел складається з 267 найменувань і займає 21 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Увступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, наводиться загальна характеристика роботи, формулюються об’єкт і предмет дослідження, визначаються мета і завдання дисертації, методи дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, надається інформація про апробацію результатів, кількість публікацій та структуру дисертації.

Розділ 1 «Адміністративно-правовий статус Військової служби правопорядку у Збройних Силах України» складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються компетенція і повноваження Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, правова основа її діяльності та основні завдання і права Служби правопорядку із забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України та конституційних прав військовослужбовців.

Упідрозділі 1.1 «Компетенція та повноваження Військової служби правопорядку у Збройних Силах України» зазначається, що Служба правопорядку як спеціальне правоохоронне формування має особливі компетенцію і повноваження, обов’язки, права, функції та відповідальність, які визначають адміністративно-правовий статус Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Дослідження сутності адміністративно-правового статусу Служби правопорядку неможливе без з’ясування провідних напрямків її діяльності, які допомагають розкрити місце, роль та соціальне призначення цього інституту. У зв’язку з цим надається огляд основних функцій Служби правопорядку, які безпосередньо впливають на елементи організації та діяльності суб’єкта військового адміністрування. Головними елементами правового статусу Служби правопорядку є призначення, завдання, функції, конкретні владні повноваження і відповідальність, які становлять серцевину правового статусу досліджуваного суб’єкта забезпечення законності, правопорядку, військової дисципліни та захисту конституційних прав військовослужбовців. Наявність адміністративно-правового статусу означає, що працівники Служби правопорядку мають визначену адміністративно-правовими нормами компетенцію – предмети відання, права та обов’язки (повноваження), несуть відповідальність за дії або бездіяльність в межах власної чи делегованої компетенції, виконують публічні, виконавчо-розпорядчі, дозвільно-реєстраційні, контрольні функції, беруть участь в адміністративних правовідносинах регулятивного чи охоронного характеру.

Компетенцію Служби правопорядку в дисертації визначено як сукупність юридично встановлених прав та обов’язків, що визначають її місце в системі Збройних Сил України, як правовий засіб (форму) розподілу діяльності із зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України та забезпечення конституційних прав військовослужбовців, а повноваження – як право та можливості діяти в різних ситуаціях відповідно до обставин, а також функції та завдання, спрямовані на виконання компетенції Служби правопорядку.

Упідрозділі 1.2«Правова основа діяльності Військової служби правопорядку» наголошується, що Конституція України є головним нормативно-правовим актом у системі правового регулювання військової справи. Основним законом держави оборону України, захист її суверенітету і недоторканності покладено на Збройні Сили України. Правову основу діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України становлять Конституція України, закони України, що регламентують військову справу України, та інші нормативно-правові акти стосовно регулювання суспільних відносин, що виникають у діяльності підрозділів Служби правопорядку.

Обов’язки Служби правопорядку є первинними щодо прав, останні спрямовані на забезпечення їх реалізації. Проте законодавець досить часто в нормативних актах не формулює розділ про обов’язки відповідних суб’єктів права, що викликає справедливе нерозуміння у науковців, які досліджують елементи правового регулювання різних державних органів, у тому числі і військових формувань України.

У правових актах, що регламентують діяльність Служби правопорядку, обов’язки або знаходять лише загальне визначення, або їх взагалі важко відмежувати від функцій і завдань указаного державного органу, що є недопустимим, оскільки наслідком цього стає практичне ототожнення різних за своєю сутністю та призначенням елементів правової основи державного органу, що негативно впливає на визначення відповідальності органу.

Вищесказане безпосередньо стосується діяльності Служби правопорядку, оскільки в Законі України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах Україні» обов’язки даного органу не визначено, натомість їх викладено в призначенні, правах та функціях служби.

Зіткнення прав, функцій та обов’язків у зазначеному нормативному акті пов’язується з не досить вдалою загальною конструкцією закону, коли в ньому одночасно закріплені завдання та функції Служби правопорядку, але не були визначені обов’язки, що практично не зустрічається в жодному подібному законодавчому акті.

Упідрозділі1.3 «Основні завдання та права Військової служби правопорядку у Збройних Силах України»вказується, що з метою реалізації та охорони прав людини і законних інтересів суспільства і держави держава здійснює правоохоронну діяльність, створюючи для цього спеціально уповноважені правоохоронні органи.

Окремі правоохоронні органи здійснюють спеціальну правоохоронну діяльність, відображену в їх назві (службі), відомчому статусі, особливостях правового регулювання. Таким правоохоронним органом є Служба правопорядку у Збройних Силах України. Завданням правоохоронної діяльності Служби правопорядку є зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, захист конституційних прав військовослужбовців.

Виконання завдань Служби правопорядку забезпечується системою правових і моральних норм і вимог, які військовослужбовці зобов’язані виконувати як у процесі повсякденної служби, так і у воєнній ситуації.

Водночас адміністративно-правові засади регулювання завдань Військової Служби правопорядку у Збройних Силах України потребують удосконалення: необхідно уточнити її компетенцію та повноваження, більш чітко сформулювати завдання та права Служби правопорядку в різних сферах функціонування, визначити функції як провідні напрямки діяльності. Для більш ефективного виконання завдань Служби правопорядку необхідно удосконалити правове регулювання проходження військової служби у Службі правопорядку, уточнити адміністративно-процесуальні та кримінально-процесуальні права військовослужбовців Служби правопорядку та її соціально-правові гарантії.

Урозділі 2 «Організація Військової служби правопорядку у Збройних Силах України» аналізується порядок комплектування особового складу Служби правопорядку, правове регулювання та організація військової служби, розглядаються права військовослужбовців Служби правопорядку та заходи щодо забезпечення законності в діяльності Служби правопорядку.

Підрозділ 2.1 «Порядок комплектування особового складу Служби правопорядку» присвячений визначенню поняття «особовий склад Служби правопорядку». У ньому встановлюється, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Особовий склад Служби правопорядку комплектується офіцерським складом, прапорщиками, сержантами та солдат