Новости

Соціальна реальність є об’єктивною: вона виникає та існує незалежно від людського сприйняття

Работа добавлена:






Соціальна реальність є об’єктивною: вона виникає та існує незалежно від людського сприйняття на http://mirrorref.ru

Національний університет "Києво-Могилянська Академія"

Факультет соціальних наук і соціальних технологій

Кафердра соціології

Есе

з курсу "Соціологія-1"

на тему:

Соціальна реальність є об’єктивною: вона виникає та існує незалежно від людського сприйняття.

Виконав:

Студент ФСНСТ-1

Амеров А. Т.

Перевірив:

Старший викладач

кафедри соціології

Хуткий Д. О.

Київ – 2009

Зміст

Вступ

  1. Що таке соціальна реальність?
  2. Історія вивчення соціальної реальності. Основні парадигми.
  3. Порівняння позитивістської та інтерпретативної парадигм.

Висновки

Література

Вступ

Почати я хотів би з того, що сама тема сформульована досить цікаво, адже з моменту виникнення соціології як науки і до сьогодення, тема соціальної реальності була дуже суперечливою і свідомо правильної відповіді на питання «Якою є соціальна реальність?» не існує. Але у своєму есе я спробую максимально яскраво висвітлити принципи однієї з теорій і продемонструвати її переваги, у порівнянні з протилежною. Фактично, ця робота надасть читачеві більш глибоке уявлення про об’єктивне сприйняття соціальної реальності і можливо вплине на його переконання щодо дійсності оточуючого соціального світу.

  1. Що таке соціальна реальність?

Для того, щоб дати характеристику такому поняттю як соціальна реальність, спочатку треба з’ясувати саму сутність цього терміну. Що є соціальною реальністю? Якщо відповідати на це запитання з онтологічної точки зору, то соціальна реальність – це дійсні процеси та явища соціального світу. Таке твердження досить загальне і з ним важко не погодитись . Але ж чому виникає питання її характеристики?

З одного боку, соціальна реальність, як і будь-який інший вид реальності, є сукупністю деяких аспектів, що можуть бути класифіковані та виміряні. Якщо виходити з цього принципу, то будь-яка реальність є об’єктивною, оскільки параметри цих складових є загальноприйнятими як аксіома. Але з іншого боку,структурними елементами соціальної реальності є людські відносини, а це та річ, яка не може бути виміряна певними приладами. З оцінкою людських відносин ще важче. Оцінка сама по собі є суб’єктивним поглядом, тому навіть якщо оцінка конкретних відносин буде єдиною, то її не можна вважати об’єктивною, адже це сукупність однакових, але суб’єктивних рішень. Проте варто додати, що якщо об’єктивність реальності брати за аксіому, то суб’єктивна точка зору не може бути категоричною, адже заперечуючи існування об’ктивності, ми тим самим заперечимо існування соціальної реальності взагалі.

  1. Історія вивчення соціальної реальності. Основні парадигми.

За той час, що існує наука соціологія, на тему соціальної реальності було написано не мало робіт, і проаналізувавши деякі з них, я дійшов висновку, що їх можна розподілити на 4 категорії:

  • Перші підтримували об’єктивне бачення реальності (Е. Дюркгейм).
  • Другі підтримували суб’єктивне бачення реальності (М. Вебер).
  • Треті поєднували дві теорії у симбіоз і пояснювали, що вони нерозривне ціле (А. Щюц).
  • Четверті ж визнавали існування обох теорій, толерантно демонструючи що кожна з них є можливою і не намагаючись давати відповіді на питання: «Яка з них є вірною?» (П. Бергер та Т. Лукман).

Саме ідеї першої категорії стали основої такого напрямку методології соціальної науки як позитивізм.

Позитивістська парадигма – це напрям у методології науки, який визнає дійсним лише результати емпіричні дослідження і цілком заперечує актуальність і цінність філософської ідеї. Позитивізм виник ще у 30-их роках 19 сторіччя, його засновником був французький соціолог Еміль Дюркгейм. Позитивістська парадигма демонструвала соціальну реальність з суто наукової точки зору, а сам Дюркгейм казав, що «Соціологію треба вивчати так само об’єктивно, як вчені вивчають природу». Він був впевнений, що соціологія – це наука не менш об’єктивна, ніж будь які інші галузі знань, і вона теж повинна оперувати з соціальними фактами як з речами. Позитивістська парадигма розцінює філософські теорії суб’єктивного бачення реальності як спробу пояснити те, що не має досі матеріальної основи шляхом абстрактних понять. З точки зору позитивізму, це є кроком у минуле, коли люди, не розуміючи тих явищ, що відбуваються навколо них, наприклад зміну дня і ночі, приймали за істину вплив надлюдської, божественної сили на оточуючий світ. Відповідно найвищою ланкою пізнання реальності, позитивісти бачать знаходження суто наукової  теорії, яка б давала відповідь з точки зору «матеріальності» будь яких явищ соціального світу.

Але все у другій половині 19 сторіччя виникає інша парадигма, яка повністю суперечить ідеям позитивізму – інтерпретативна. Інтерпретативну парадигму обгрунтував німецький соціолог Макс Вебер. Під інтерпретативною парадигмою треба розуміти таке бачення світу, при якому однією з найважливіших рушійних сил є те, як людина уявляє певний предмет або явище. Можна сказати, що без людської оцінки сам оцінюваний предмет не існує. Тобто немає ніяких соціальних відносин, якщо людина не надасть їм характеристики. Інтерпретативна парадигма обгрунтовує культурологічну модель дійсності. З точки зору цієї моделі, усі форми людської діяльності можуть бути представлені як символи (певні структурні ланки світу значень). Таким чином, метою досліджень стає не пошук первинних основ та причинно-наслідкових зв’язків, а інтерпретація дій людини з тої чи іншої точки зору (наприклад стороннього спостерігача, який спостерігає за цією людиною, або самоцінка цієї людини).

Кардинально відрізняється від двох попередніх теорій феноменологічна парадигма, яку заснував американський соціолог А. Шютц. Вона визнає що соціальний світ бесперечно має об’єктивну основу, але він починає набувати значення для людей лише у той момент, коли його починають пізнавати і він переходить у внутрішній суб’єктивний світ кожної людини.

Іншою спробою поєднання позитивістського та інтерпретативного бачень соціальної реальності є теорія П. Бергера та Т. Лукмана, яка дає загальний аналіз кожної з парадигм і пояснює необхідність їх інституціоналізації.

  1. Порівняння позитивістської та інтерпретативної парадигм.

Можна безліч часу витрачати на те, щоб доводити позитивістську теорію, яку я на даний момент вважаю вірною. Але з іншого боку, можна спробувати знайти фальш у теорії, яка є протилежною, що повністю заперечує першу, і дає своє пояснення суті речей, і, спростувавши її, зробити обрану мною теорію єдиною можливою.

У сучасному світі все більшу і більшу вагу набирають людські відносини. Ними пронизані усі сфери нашого життя. Політика, економіка й багато інших систем вже розглядають соціальний фактор як важливий компонент, який впливає на ці системи. Якщо додати до цих фактів теорію інтерпретативної парадигми, а саме принцип суб’єктивності людських відносин, то ми отримаємо наступне. Людина, як основна одиниця соціуму, є творцем соціальної реальності, і вона може керувати цим світом так, як вона того забажає, оскільки сам цей світ твориться від того, як людина його сприйматиме. Людина стає надлюдиною.

Такі принципи суперечать реальному стану подій, адже конкретна людина наврядчи може змінити глобальні системи, які діють протягом багатьох років. Воля однієї особистості не може кардинально вплинути на економічний стан країни або політичне становище у світі. Для того щоб справді досягти певного результату буде потрібна вже група людей. Але в групі люди на можуть мати ідеально спільного бачення, що призведе або до того, що люди підуть на компроміс і досягнуть своєї цілі, або до того, що група розвалиться. У жодному з цих випадків не можна буде сказати що суб’єктивна думка окремого індивідуума дала той жаданий результат.

Отже, дуже потужним фактором є аналіз дійсності у глобальному маштабі. Інтерпретативна парадигма є актуальною лише для невеликих соціальних груп, які мають спільне ставлення щодо тих чи інших явищ. Але якщо кожного разу перевіряти правдивість теорій інтерпретативістів на зразку усього людства, вони просто не витримають критики.

Ще одним розділом вжечння інтерпретативної парадигми є символічний інтеракціонізм. Люди, спілкуючись, ніби читають певні соціальні символи, надаючи їм певного значення. А тому те, наскільки правдивим є бачення людиною навколишнього середовища визначається багатством її знань про різноманітні символи. Але реальність полягає у тому, що людський розум не може усвідомити усього різноманіття символів, що вже створені соціумом. На мою думку, не можна казати що в світі існує одна система символів, тому що система означає взаємозв’язки між усіма компонентами цієї системи. У світі існує сукупність символьних систем, тобто існують локальні системи, котрі не мають зв’язків одна з іншою, і усі разом вони творять певний набір. Тим самим я не заперечую актуальності цієї теорії стосовно невеликих «домашніх груп», які користуються такими окремими системами, але заперечую правдивість такого погляду стосовно всієї реальності.

Якщо розглянути таку структуру соціуму як:

Весь соціальний світ

|

Домашня група

|

Окрема особистість

то можна побачити цікаву закономірність. Візьмемо пару «Домашня група – окрема особистість». У цій парі група є узагальнюючим поняттям, а окремий індивідуум – лише структурною одиницею. І якщо брати за аксіому те, що домашня група – це група людей, що об’єднані спільним баченням дійсності, тобто суб’єктивна точка зору однієї людини вже збігається з суб’єктивною точкою зору групи, то здавалося б можна погодитись з інтерпретативною точкою зору. Але якщо переходити на наступний рівень і розглядати пару «Весь соціальний світ – домашня група», для якої теж правдиво те, що перший термін визначає об’єднання, а другий – структурну одиницю, то ми побачимо що тут закони інтерпретативної парадигма не працюють.

Я б поділив об’єктивну соціальну реальність на 2 типи: глобальна та індивідуальна. Глобальна реальність – це та істинна сутність усіх явищ, які виникають у людському суспільстві, але яку ми не бачимо. Існування такої реальності на перший погляд можна поставити під сумнів, адже чому повинно існувати те, чого ніхто ніколи не бачив. Але якщо уявити, що усі наші погляди є суб’єктивним викривленням реальності, то повинна існувати якась основа, яку змінює призма нашого сприйняття.Людина не може збагнути глобальну об’єктивну реальність, адже не існує таких шляхів дослідження, при яких людина не мала б ніякого впливу на досліджуваний предмет.  Індивідуальна реальність – це відносний тип об’єктивної реальності. Кожна людина вважає об’єктивним той світ, який бачить вона, і суб’єктивними усі інші світогляди.

Але у двох різних особистостей індивідуальна об’єктивна реальність може співпадати. Якщо людина дає оцінку тому чи іншому явищу, вона спирається на свій досвід, свої традиції, стереотипи, уподобання тощо. Ці установи її свідомості закладаються у розум з початку людського життя. Коли дитина ще мала і не усвідомлює своїх вчинків, певні правила їй нав’язують батьки, вчителі, інші дорослі досвідчені люди, з якими вона спілкується. В певний момент людина починає сама обирати з якого боку вона буде у тому чи іншому питанні. Цей приклад ілюструє постійне бачення людиною власної індивідуальної  реальності, яка спочатку є копією певної суб’єктивної точки зору, усвідомленої як об’єктивна.

Висновки

Отже, на сьогоднішній день знаючи обидві радикально відмінні парадигми, ми не маємо права повністю ігнорувати одну з них, тим самим намагаючись підтримувати іншу. Найраціональнішими поглядами будуть або визнання обох теорій вірними у певній мірі з указанням недоліків кожної з них у тих чи інших аспектах, або доведення необхідності зв’язку між ними, без якого кожна з парадигм демонструє неповну картину соціальної реальності. Але правильність обох теорій означає, що кожна з них окремо від другої є правильною, тому твердження, використане як тема цього есе, а саме «Соціальна реальність є об’єктивною: вона виникає та існує незалежно від людського сприйняття.» частково, але вірно передає дійсність навколишнього світу.

Література

  1. Ґіденс Е. Соціологія / Пер. с англ. – К.: Основи, 1999.
  2. Дюркгейм Е. Соціологія. Її предмет, метод, призначення / Пер. с фр. А. Б. Гофмана.- М.: Канон, 1995.
  3. Бергер П., Лукман Т. Соціальне конструювання реальності - М.: “Медиум”, 1995.
  4. Хмелько В.Є. Курс лекцій з соціології. – НаУКМА, 1997.
  5. Девятко И.Ф. Методы социологического исследования. Екатеринбург: Вид-во УрГУ, 1998.

Соціальна реальність є об’єктивною: вона виникає та існує незалежно від людського сприйняття на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат ЗДОРОВ’Я-ХВОРОБА: ПОЛЮСИ КОНТИНУУМУ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ

2. Реферат ЦІННОСТІ І СМИСЛИ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ (СУЧАСНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ)

3. Реферат Педагогічні погляди Томазо Кампанели. Місто Сонця і реальність. Міць, Мудрість і Любов

4. Реферат СПРИЙНЯТТЯ ПРОСТОРУ

5. Реферат СПРИЙНЯТТЯ І ОЦІНКА ЧАСУ

6. Реферат Психофізіологія та патологія відчуття та сприйняття

7. Реферат Соціальна відповідальність

8. Реферат Соціальна стратифікація

9. Реферат Психологія музичного сприйняття і методи її розвитку

10. Реферат СОЦІАЛЬНА ТИПОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ