Новости

Взаємодія права і релігії

Работа добавлена:






Взаємодія права і релігії на http://mirrorref.ru

Взаємодія права і релігії

ЗМІСТ

  • ВСТУП
  • Право і релігія: спільні риси і відмінності.
  • Взаємодія права і релігії у системі суспільного регулювання.
  • Основні засади відносин держави і церкви: правовий аспект.
  • Релігійна правова сім’я: загальна характеристика. Поняття релігійного права.
  • ВИСНОВКИ
  • ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ВСТУП

           Демократизація суспільства, яка відбувається в Україні з початку 90-х років ХІХ ст., мала наслідком зростання духовної свободи людини, що зумовило природне підвищення рівня релігійності населення, збільшення кількості діючих у країні релігійних організацій, посилення впливу релігійних структур на державно-правові процеси. З урахуванням цього, одним із завдань юридичної науки є розгляд співвідношення права і релігії в нових суспільних реаліях, що виступає необхідною передумовою формування виваженої правової політики у цій сфері, вдосконалення законодавства й запровадження оптимальної моделі відносин держави і церкви.

           Актуальність проблеми дослідження підсилюється тим, що в умовах методологічної плюралізації сучасної юриспруденції, подолання ідеологічного монізму й залучення досвіду зарубіжних правознавців постає завдання переглянути основні питання місця права в системі соціального регулювання. Особливо це стосується співвідношення права і релігії, оскільки останній радянською наукою, що базувалася на марксистській філософії й соціології релігії, відводилася переважно консервативна, негативна роль в комплексі нормативної регламентації соціуму. Така позиція не може вважатися задовільною й додатково обґрунтовує важливість переосмислення зазначеної проблематики.

          Слід також відмітити, що попри певний «ренесанс» релігійної тематики, який спостерігається в сучасній юридичній літературі, в наукових працях майже немає спроб теоретичної розробки співвідношення права і релігії. Існуючі ж дослідження в цій царині досить часто характеризуються фрагментарністю. На монографічному рівні вони переважно або звернені до проблем свободи совісті і правового статусу релігійних організацій, або ж розглядають вплив на право положень окремого віровчення. Майже поза увагою вчених-правників залишаються форми впливу релігії на правоутворення, недостатньо повно вивчено природу релігійного права, а релігійний чинник у наукових пошуках компаративістів висвітлюється здебільшого в межах традиційних або релігійних правових систем. До цього треба додати, що релігійне забарвлення деяких робіт, а іноді – спірність їх відправних засад теж не сприяє вирішенню питань взаємодії права і релігії саме в юридичній площині.

Метою даної роботи є встановлення на підставі сучасного праворозуміння основних засад співвідношення права і релігії. Для досягнення мети проаналізовані будуть: спільні риси права та релігії; особливості взаємодії права та у системі суспільного регулювання; засади відносин держави і церкви, а також поняття релігійного права.

Об’єктомдослідження є право і релігія в системі соціального регулювання.Предметроботи становлять теоретичні проблеми співвідношення права і релігії.

Теоретичне дослідженняпроблем співвідношення права та релігії досліджували у своїх працях такі вчені, як Фома Аквінський, Г. Гегель, К. Гельвецій, Т. Гоббс, Г. Гурвич, Г. Гроцій, Ф. Енгельс, І. Кант, Спекторським, М.С. Суворовим, М.С. Таганцевим, Ф.Г. Тернером, Є.В. Трубецьким, М.М. Фіолетовим, Б.М. Чичеріним, Г.Ф. Шершеневичем.

Методи дослідження.Методологічна основа роботи складається з методів наукового дослідження теоретичного рівня (системно-функціональний, конкретно-історичний, формально-логічний, порівняльно-правовий аналіз, синтез, індукція, дедукція тощо), а також основних положень загальної теорії права.

Структура роботи залежить від мети та сформульованих завдань. Курсова робота складається зі вступу, де в першу чергу описано актуальність обраної теми, чотирьох взаємопов’язаних розділів, висновків та списку використаних джерел.

  1. Право і релігія: спільні риси і відмінності.

         З переходом до з’ясування природи права обґрунтовується, що основою формування правового регулювання є постійно повторювані суспільні відносини. Для набуття останніми нормативного характеру потрібно їх схвалення суспільством. Критеріями такого схвалення виступають соціальні цінності. Для права ними є, у першу чергу, справедливість, а також свобода та рівність, міра яких визначається вимогами справедливості, і потребами суспільного розвитку, що, у свою чергу, детерміновані й іншими соціальними системами (релігією, мораллю, політикою, економікою тощо). Відповідність суспільних відносин зазначеним цінностям обумовлює формування права на дозаконодавчому етапі.

         Забезпечення ефективності й результативності регулятивного впливу потребує у тому числі захисту норм права з боку держави, основна функція й обов’язок якої полягає в санкціонуванні норм, що здобули суспільну підтримку. Пряме встановлення відбувається лише щодо норм, які не несуть етичного навантаження (юридичні строки, процедури, розміри покарань). Санкціонуватися можуть також релігійні, моральні норми, звичаї, правові норми, запозичені шляхом рецепції, тощо. Значне відхилення державного санкціонування від схвалених суспільством відносин призводить до виникнення диспропорцій між правом і правозастосуванням, появи так званих «мертвих» норм тощо. Процес санкціонування не закінчується прийняттям відповідного закону. Перманентна змінюваність суспільних відносин, а також уявлень про справедливість визначає постійність руху правоутворення —Вовк Д. Право і релігія: спільні риси та відмінності // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2007. – № 1(48). – С. 65..

          З огляду на виділені для цілей дослідження ознаки права (нормативність, повторювані відносини як основа правоутворення, детермінованість права соціальними цінностями, його зв’язок із суспільством і державою) —Бабаев В.К., Баранов В.М., Толстик В.А. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. - М. - 2003.-С.183, під правом розуміється міра свободи й рівності, заснована на загальнолюдських і цивілізаційних уявленнях про справедливість і на потребах суспільного розвитку, яка у своїй основі складається в процесі повторюваних суспільних відносин, що схвалюються суспільством та визнаються й охороняються державою.

У теорії права з урахуванням теологічного, філософського, антропологічного, соціологічного, психологічного, інтегрального підходів до розуміння релігії, вирізняються основні аспекти цього явища —Вовк Д.О. Про напрямки впливу релігії на процес формування права // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – Вип. 91. – С. 12.. Зокрема, вказується, що головною особливістю релігії виступає її сакральний характер, який проявляється у наданні характеру святості певним світоглядними положенням, предметам, істотам, інститутам. На мою думку, слід погодитися з тими дослідниками, які об’єднуючим елементом усіх релігій вважають уявлення про священне, під яким мається на увазі сила, істота або сфера буття, що становлять для віруючих сутнісне ядро їх буття —Демин А.В. Теория государства и права: Курс лекций. М. - 2002. - С.165.. Таке бачення розглядуваного явища дозволяє дотримуватись критерію науковості, не обговорюючи питання про реальність чи фантастичність світу абсолютного, відобразити особливості тих релігій, які не акцентують уваги на надприродному, підкреслити риси релігії як суспільного регулятора (оскільки святенність релігійних цінностей є основою й умовою ефективності функціонування релігії), так і форми свідомості (тому що безумовний, священний характер релігійних догматів вимагає віри в них з боку суб’єкта).

          Відбиваючись у свідомості людини або людської спільноти, священне набуває форми духовних уявлень, які в сукупності утворюють релігійну свідомість. Головною рисою останньої є віра, тобто безумовна переконаність у значущості релігійних цінностей і пов’язаних з ними прагнень і дій. Віра в існування священного, необхідність комунікації з ним індивідом особисто або разом з іншими особами зумовлюють виокремлення у структурі релігії також відповідних норм, релігійної діяльності й релігійних організацій.

           Роль релігії в суспільному регулюванні визначається їїфункціями– світоглядною, компенсаційною, інтеграційною, комунікаційною, регулятивною, легітимаційною —Вовк Д. Право і релігія: спільні риси та відмінності // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2007. – № 1(48). – С. 67.. У теорії права наголошується на універсальності релігії, яка є не тільки нормативним регулятором, а й способом освоєння світу —Демин А.В. Теория государства и права: Курс лекций. М. - 2002. - С.166.. Спираючись на наведені ознаки, структуру й функції релігії, остання визначається як заснована на вірі у священне система духовних уявлень і відповідних їм норм поведінки, форм діяльності й організації віруючих, спрямованих на пояснення й обґрунтування головних питань буття людини, а також на підтримку суспільства чи певної спільноти у стані єдності, урегульованості і стабільності.

Розвиток світової правової думки щодо співвідношення права та релігії, аналіз їх спільних рис й відмінностей, встановлення взаємовпливу, взаємодії та протиріч права і релігії в нормативній системі суспільства займає важливе значення серед актуальних питань науки теорії права. Еволюція наукових поглядів на співвідношення розглядуваних явищ розрізняється. Цей складний процес проходить декілька етапів: а) притаманне середньовічним авторам (Августин Блаженний, Фома Аквінський, Іоанн Граціан, І. Дунс Скотт та ін.) визнання релігійного походження й легітимації державно-правових явищ і використання релігійних засобів пізнання права; б) повна секуляризація права і держави представниками раціоналістичної юридичної думки Нового часу (Г. Гегель, Г. Гроцій, І. Кант, Дж. Локк, К. Маркс, Д. Остін, Г. Пухта та ін.) зі збереженням релігійних елементів у методології пізнання і пояснення права; в) поєднання цих 2-х напрямків у новітній юриспруденції (Г.Дж. Берман, Г. Гурвич, О. Гьоффе, Г. Кельзен, Г. Радбрух, Л. Фуллер та ін.), яка погоджується з певним значенням релігії у процесі формування й функціонування права і держави, а також припускає можливість існування релігійного шляху пізнання й обґрунтування цих інститутів —Вовк Д.О. Проблема співвідношення права і релігії у православній філософії кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 81. – С. 198-199..

Розглянемо спільні риси й відмінності права і релігії. Як форми свідомості вони є нормативними. Центральним елементом суспільної правосвідомості виступає правова ідеологія, що характеризує раціональний, науковий підхід до осмислення права. Натомість у релігійній свідомості превалює психологічний аспект, що знаходить свій прояв у феномені релігійної віри. На рівні індивідуальної свідомості право і релігія відрізняються за способами їх пізнання, оцінки, оскільки право є переважно суспільною цінністю, а релігія – індивідуальною —Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. М. - 2001. - С.227.

         Як нормативні регулятори, релігія і право виникають у результаті розпаду первісних мононорм. При цьому ці явища розрізняються за часом виникнення, суб’єктним складом і способами легітимації. Слід також звернути увагу на двосторонню представницько-зобов’язальну структуру норми права і виключно односторонню зобов’язальну структуру релігійної норми.

            Необхідно звернути увагу і на особливості відповідальності за порушення норм права і релігії. Юридична відповідальність, яка виявляється в обмеженні зовнішньої поведінки, можливостей і свободи людини, не залежить від ставлення особи до права й має ретроспективний характер. Релігійна відповідальність поширюється й на духовний світ індивіда, є проспективно-ретроспективною й виникає лише у випадку визнання віруючим обов’язковості релігійних приписів. При цьому від релігійних санкцій слід відрізняти санкції церковні, які є проявом влади релігійної громади. Мова права є конвенційною й достатньо умовною, мова ж релігії сприймається віруючими як цілком реальна. Значна формалізація права і релігії зумовлює наявність організаційно-інституційних утворень (держави і церкви відповідно), які забезпечують реалізацію правових і релігійних норм —Вовк Д. Право і релігія: спільні риси та відмінності // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2007. – № 1(48). – С. 67..

         Різниця є й у функціональному навантаженні правового (переважно регулятивного) й релігійного (універсального) комплексів.

         При встановленні динамічного аспекту співвідношення права і релігії, необхідно зазначити про загальні засади впливу релігії на формування й функціонування права й публічно-владних інститутів. Механізм подолання цих протиріч має базуватися на приматі правових приписів, що поєднується із законодавчим створенням умов для реалізації суб’єктами своїх релігійних прав та недопущенням насильства над релігійними почуттями й переконаннями віруючих (не порушуючи при цьому прав інших осіб).

  1. Взаємодія права і релігії у системі суспільного регулювання.

Вплив релігії на процес формування права докладно аналізуються формами релігійної детермінації правоутворення. Д.О. Вовк вирізняє такі форми: санкціонування державою релігійних норм (пряма форма), сприяння з боку релігії генезису нових правових норм або гальмування цього процесу, визначення еволюційного руху правової системи в цілому, а також розвитку правової науки (опосередковані форми) —Вовк Д.О. Про напрямки впливу релігії на процес формування права // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – Вип. 91. – С. 14..

На стадії першовиникнення права значний його обсяг становили норми релігії (так зване «релігійне право»), які були перенесені в чинне право шляхом санкціонування. На підставі критичного аналізу підходів до визначення природи релігійного права, з огляду на структуру його норм, способи їх закріплення, джерела легітимації, сферу дії, характер санкцій за їх порушення Д.О. Вовк пропонує поділяти зазначені норми на                          1) релігійні (ті, що закріплені в сакральних текстах) і 2) корпоративні норми релігійних громад або церков (канонічне, мусульманське, рабинське, індуське право) —Вовк Д. Право і релігія: спільні риси та відмінності // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2007. – № 1(48). – С. 70.. На певних історичних етапах і в окремих правових системах ці норми набувають правового характеру, що пояснюється не відокремленістю права й політики від релігії.

Санкціонування релігійних норм відбувається у 2-х напрямках: це 1)  перенесення у правову дійсність норм, що безпосередньо врегульовують суспільні відносини, і 2) санкціонування загальних засад та принципів, які об’єднують окремі норми в єдину систему —Там само. С. 70.. На підставі численних прикладів виокремлюються галузі права, в яких релігійний вплив у прямій формі є найбільш відчутним (кримінальне, цивільне, сімейне, процесуальне й міжнародне публічне право).

Із розвитком процесу секуляризації права й політики вплив релігії набуває переважно опосередкованих форм. Ставлення різних релігій до певних правових відносин та інститутів (оренди, страхування, кредитування, ф’ючерсних угод, судових процедур та ін.) наочно демонструє вплив релігійної підтримки (або заперечення) останніх як чинник прискорення (або гальмування) правового розвитку. На прикладі особливостей функціонування правових систем країн християнства, ісламу, індуїзму, іудаїзму у сфері призначення й виконання покарань, укладення шлюбу, звернення до суду, соціального захисту тощо ми бачимо ідеологічний вплив релігійних догматів, зокрема, норм релігійної моралі, на правову систему. Значення релігії вбачається як у визначенні напрямків еволюції правової науки, так і в створенні її методологічних засад; впливу певних релігій, сучасні правові системи світу, (далі – релігійний чинник) на розвиток і функціонування існуючих правових систем, а також їх типологізації за цим критерієм. Правова система розглядається у теорії права як категорія, яка охоплює сукупність усіх явищ правової дійсності з точки зору вираження їх цілісності та взаємозв’язку. При цьому, як правило, підкреслюється відкритий характер правової системи, її залежність від оточуючого середовища, в тому числі від пануючої в суспільстві релігії —Загальна теорія держави і права:[Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2004. – С. 121.

Таким чином, взаємозалежність релігії і права як регулятивних систем, їх узгоджений вплив на соціальний розвиток полягає передусім у тому, що вони є регулятором суспільних відносин.

Релігія і право пов'язані між собою взаємовпливом їх елементів (релігійної ідеології і правосвідомості, релігійних (церковних) і світських судів, релігійних та правових норм); одновекторна спрямованість однорідних елементів обох систем на інші соціальні системи і суспільне життя (наприклад, релігії й права на морально-етичні уявлення), взаємне регулювання юридичними і релігійними нормами суспільних відносин; безпосердній взаємовплив неоднорідних елементів релігійної і правової систем (регулювання юридичними нормами релігійної поведінки і відносин, внутрішньоконфесійної діяльності і т. ін.), чи опосередковане (вплив релігійної ідеології на формування правових норм через правосвідомість унаслідок сприйняття правосвідомістю релігійних уявлень та ідей); взаємодія галузей права з різними сферами релігії (регулювання релігійними і правовими нормами різних сторін церковно-державних відносин, майнових та інших прав конфесійних організацій і культових служителів, узаконення культових церемоній в різних сферах державного життя - коронація, релігійна присяга при входженні на державні посади, релігійна клятва в суді тощо) —Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х., - 2004. –С. 447..

Такі варіанти взаємозв'язків можуть слугувати причиною інтеграції чи дезінтеграції державно-церковних відносин (специфічних взаємозв'язків релігійних організацій з державою) й визначати їх характер: як відносин між державою і панівною церквою, державою і терпимими релігійними організаціями і державою та конфесіями, що переслідуються.Регулятором цих зв' язків за певних обставин може виступати держава чи особливе організаційне утворення духовної влади - церква, яка за своєю природою є дуалістичною, що й визначає її специфіку. Вона є симбіотичним модусом релігійних і суспільних відносин.

  1. Основні засади відносин держави і церкви: правовий аспект.

Функціональність церкви можна визначити як суспільну, бо її діяльність розгортається в певній соціальній конструкції, де вона постає як об'єднання віруючих того чи іншого релігійного напряму на основі загального віровчення і культу, централізованою системою управління життям, діяльністю та поведінкою віруючих, ієрархічністю, визначеною системою норм (релігійної моралі, канонічного права тощо), цінностей, санкцій, розподілом своїх членів на духовенство (професійних служителів культу) та мирян (рядових віруючих) —Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — С. 125.. Належність до певної церкви може визначатись як сімейними і національними традиціями, так і свідомим вибором особи. У процесі релігійної діяльності Церква, виконуючи релігійні функції, здійснює й політичні, соціальні, економічні, правові, культурні впливи на особу та соціум. Але все-таки основне покликання Церкви є специфічно релігійним. Вона має забезпечити особливий зв' язок людини з трансцендентним Богом.

З державно-церковними відносинами пов'язуються такі поняття, як свобода вибору і свобода совісті. У тандемі відношень "держава - церква" ці фактори мають бути визначеними не як якийсь особливий дар держави, а як природне право кожної особи на можливість вільного вибору релігії, світоглядних орієнтирів і переконань, що мали б визначити сенс особистісного буття, мотиваційний каркас вчинків та поведінки індивіда.

Нехтування та ігнорування цього фактора, однобічність впливу держави на церкву, антагоністичний тип відокремлення Церкви від держави, що заперечує можливість вільного партнерства між цими інституціями, призводили до викривлень і збочень суспільного устрою в умовах світоглядного вакууму і сприяло виникненню квазірелігійних утворень як результату пошуків нової віри, нових духовних орієнтирів, цінностей та ідеалів.

Заборона державою релігії може призвести до наділення надприродними властивостями осіб, націй, певних суспільних інституцій, виникнення так званих світських релігій, соціоцентричних за своїм характером (зосереджених на сакралізації об' єктів земного походження).

В Україні право на свободу світогляду і віросповідання закріплене у ст. 35 Конституції й включає "свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність".

Що означає відокремленість церкви від держави? Передовсім, така модель державно-церковних відносин означає, що держава не втручається у визначення громадянином свого ставлення до релігії та релігійної приналежності, до виховання дітей батьками чи особами, котрі їх замінюють, відповідно до своїх переконань та із врахуванням права дитини на свободу совісті і свободу віросповідання. Врешті, держава не покладає на релігійні об'єднання виконання функцій органів державної влади, державних установ і органів місцевого самоврядування та не втручається в діяльність релігійних об'єднань, якщо вона не протирічить діючому законодавству.

У той же час держава регулює надання релігійним організаціям податкових та інших пільг, надає їм іншу фінансову, матеріальну допомогу тощо. Релігійна організація у світській державі створюється і здійснює свою діяльність згідно з власною ієрархічною структурою, призначає свій персонал, не здійснює функцій органів державної влади, інших державних установ, органів місцевого самоврядування, не бере участі у виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування та не бере участі в діяльності політичних партій і рухів, не надає їм матеріальної допомоги.

Варто також завважити, що в деяких демократичних світських державах узаконено офіційну (державну, національну) релігію. Наприклад, у Греції та Болгарії такою релігією виступає православна —Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2004. –С. 436..

В Україні представлені 52 віросповідання. Діяльність церков і релігійних організацій, міжконфесійні та церковно-державні відносини регулюються ст. 35 Конституції України та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Чинне законодавство в цілому має демократичний характер і відповідає нормам міжнародного права, зокрема Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакту про громадянські та політичні права, рекомендаціям Парламентської Асамблеї Ради Європи №190 (1995 p.). Чи не головною проблемою у взаємовідносинах Української держави і церкви сьогодні є реституція майнових прав релігійних організацій. Тобто йдеться. про повернення релігійним організаціям того, що було відібрано в них у перші роки радянської влади.

Таким чином, вітчизняна модель характеризується автономністю, помірною сепараційністю.  У теорії права досить часто констатується необхідність активної ролі держави в процесі забезпечення релігійних прав громадян, яка не може редукуватись до пасивної нейтральності в релігійних питаннях, а також на необхідності визнання різного історичного й соціального статусу окремих конфесій, що поєднується з тезою про їх юридичну рівність —Вовк Д.О. Про значення релігійної ідеології в контексті зближення правових систем України і Об’єднаної Європи // Матер. семінарів та «круглих столів», провед. Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого спільно з Акад. прав. наук України в рамках фестивалю науки 15-16 трав. 2007 р. / Упоряд.: А.П. Гетьман, О.В. Петришин. – Х.: Право, 2001. – С. 125-127.. Звертається увага на відсутність в українському суспільстві значного досвіду автономного співіснування держави і церкви, що унеможливлює застосування більшості форм їх кооперації. Нарешті, вказується, що побудова відносин держави і церкви має відбуватися на основі принципу верховенства права та вимог, які з нього випливають —Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — С. 128..

У світлі існуючої практики особливо звертає на себе увагу потреба у відмежуванні церкви від політичних процесів у суспільстві, а також необхідність надання церкві статусу юридичної особи.

Аналіз ролі релігійного чинника в українській правовій системі дозволяє зробити висновок про належність у цілому до підгрупи правових систем країн православ’я, і притаманність їй, через історичні й геополітичні особливості, окремих ознак, характерних для правових систем країн західного християнства. Вітчизняна правова система знаходиться в стані трансформації, що має наслідком зниження правової культури й поваги до права. Одним із засобів подолання цих явищ може бути природне зростання традиційної релігійності у суспільстві —Вовк Д. Сучасні проблеми відносин держави і церкви в Україні // «Круглий стіл»: «Сучасний етап розвитку Української держави і права в світлі реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям». – Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – № 1(40). – С. 246..

Більшість західних країн виробили нову концепцію суспільства, за якою Церква обстоює порядок, заснований на гідності людської особистості виходячи з індивідуальної свідомості, віри й розуму. Тому актуальним у вирішенні пов'язаних з цим проблем є використання західного досвіду з питань регулювання державно-церковних відносин, релігійної свободи, забезпечення особистісних прав, свободи совісті і вибору. І за останнє десятиріччя в цьому напрямі досягнуто певних успіхів.

  1. Релігійна правова сім’я: загальна характеристика.  Поняття  релігійного права.

Серед теоретиків немає єдності в питанні виокремлення та класифікації систем релігійного права. Так, Р. Давид та К. Цвайгерт і X. Кетц досліджують лише дві системи релігійного права: мусульманське (ісламське) та індуське —Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова А. М. Колодія. — К: Юрінком Інтер, 2004. - с.109.. Вітчизняні та російські автори, в основному, також використовують цей поділ. Наведена класифікації є неповною, бо не охоплює всіх правових систем, заснованих на релігійних нормах. Не можна також розглядати окремі релігійні системи, наприклад мусульманське право, як правові сім'ї, оскільки до їх складу не входять інші правові системи. Релігійна правова сім'я поєднує чотири правові системи, а саме: системи мусульманського, індуського, іудейського й канонічного права.

Характерніриси релігійних правових систем —Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — С. 129.:

1. Нерозривний зв'язок з релігією. Кожна правова система, що входить до цієї правової сім'ї, є частиною певної релігії — ісламу, індуїзму, іудаїзму, християнства. Норми права засновуються на релігійних уявленнях і віруваннях, унаслідок чого правові й релігійні норми тісно переплетені, а часто і збігаються. У цих системах не відбулося чіткого виокремлення норм права з інших соціальних норм, насамперед релігійних.

2. Розгляд права як результату божественного відкриття, а не як наслідку раціональної діяльності особистості і держави. Право надане раз і назавжди, тож завдання людини в такій системі — лише правильно усвідомити і витлумачити божественні норми. Якщо оцінювати реальність, а не церковні догмати, то необхідно визнати, що зміст норм релігійного права змінювався протягом історії. Це відбувалося шляхом нового тлумачення релігійними діячами священних текстів. Проте такі релігії, як християнство й іудаїзм, визнали своє право створювати нові норми права.

3. Персональний характер дії права. Це означає, що засноване на релігії право поширює свою дію не на певну територію, а на конкретну релігійну громаду, тобто індивідуально. Це одна з принципових відмінностей релігійних систем права від національних, що поширюють свою дію за територіальною ознакою — на всіх осіб у межах кордонів держави — і екстериторіальною — на своїх громадян за межами держави. Релігійні правові системи поширюють свою дію тільки на осіб, які сповідують певну релігію, незалежно від того, де, на якій території вони мешкають. Якщо особа відмовилася від своєї релігії, вона виходить зі сфери дії цієї правової системи. Таким чином, право не поширюється на іновірців та атеїстів.

4. Визнання соціальної цінності права. В усіх релігіях присутня ідея богоугодного характеру права і воно визнається необхідним елементом справедливого суспільного устрою. Р. Давид зазначає, що існує два види принципів, якими керуються незахідні країни. Одні визнають велику цінність права, але саме право розуміють інакше, ніж на Заході (країни мусульманського, індійського й іудейсько го права), другі відкидають саму ідею права і вважають, що суспільні відносини повинні регламентуватися іншим шляхом (країни Далекого Сходу, Африки й Мадагаскару).

5. Невизнання принципу формальної рівності прав людини. На відміну, наприклад, від романо-германської правової сім'ї, в якій цей принцип визнано як загальнолюдський, релігійні правові системи наділяють людину різним правовим статусом — правами й обов'язками згідно з належністю до певної групи, вирізненої за такими критеріями, як статевий, національний, релігійний або соціальний. Класичним прикладом може бути кастовий поділ в Індії, який визнаний і захищається індуським правом.

Д.О. Вовк пропонуєяк доповнення до вже існуючих наступну типологію правових систем: 1) правові системи країн розвинених неавраамістичних релігій (буддизм, індуїзм, даосизм та ін.); 2) дуалістичні правові системи країн авраамістичних релігій (іслам, іудаїзм);                             3) секуляризовані правові системи християнських країн —Вовк Д.О. Релігія і політична глобалізація (на прикладі християнства) // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор України: Зб. тез (за матер. ХІХ Харків. політолог. читань). – Х.: Нац. юрид. акад. України, НДІ держ. буд. та місцевого самоврядування АПрН України, 2007. – С. 15-17..

Серед особливостейпершої групи правових систем науковець називає: (а) невідокремленість права від релігії; (б) різний ступінь впливу релігії на окремі елементи правової системи; (в) здійснення релігійного впливу на право переважно в опосередкованих формах; (г) менша значущість права порівняно з іншими суспільними регуляторами; (д) поєднання у правовій системі елементів різних правових традицій; (е) дискреційність діяльності законотворчих і правозастосовчих органів; (є) домінування колективних цінностей і прав над індивідуальними.

Правовим системамдругої групи, на думку науковця, властиві: (а) дуалізм правових систем як поєднання елементів (правосвідомості, позитивного права, правозастосування тощо), що відчувають різний ступінь релігійного впливу; (б) важливість права в системі суспільного регулювання і розвинена правова ідеологія; (в) концептуальна підпорядкованість права релігійними нормам, забезпеченість виконання правових приписів релігійною підтримкою; (г) поєднання прямих і непрямих форм релігійного впливу на право; (д) функціонування правового регулятора в невластивих йому сферах; (е) відсутність конституції як основного закону держави; (є) прагнення законодавця узгодити законодавчі форми з традиційною правовою доктриною; (ж) протиріччя між нормативним складником правової системи та її динамічними елементами; (з) нерозділеність державних і релігійних інститутів; (и) лояльне ставлення до державної влади, поєднане з формами громадського контролю; (і) домінування колективних прав над індивідуальними; (й) похідний характер прав індивіда від прав общини.

Для правових системтретьої групи є характерним: (а) соціальна важливість права як нормативного регулятора, його розвиненість; (б) відокремленість права від релігії; (в) автономія держави і церкви; (г) превалювання непрямих форм релігійного впливу на право; (д) перевага спеціально-юридичних функцій права над загально-соціальними; (е) універсалізм досліджуваних правових систем; (є) домінування індивідуальних прав над колективними; (ж) ствердження природного характеру прав людини; (з) побудова державної влади на основі принципу верховенства права й конституції; (и) контроль з боку суспільства за законотворчою та правозастосовчою діяльністю держави, зріле громадянське суспільство; (і) розвинена правова наука. У межах третьої групи виокремлюються підгрупи правових систем країн західного і східного християнства.

При цьому особливості правових систем країн православ’я, які пов’язані із доктринальною й історичною специфікою останнього, не зменшують спорідненості правових систем цих підгруп.

ВИСНОВКИ

В даній курсовій роботі були досліджені спільності, відмінності та взаємодія права та релігії. Слід відзначити, що в теорії права найчастіше предметом наукового аналіз є взаємодія права та моралі, тоді як взаємодія права та релігії залишається осторонь. При цьому релігія, будучи поєднаною з глибинними основами людського буття, впливає на соціальні структури і цінності. Важливість її підкреслюється тим, що вона охоплює речі, які виходять за межі світськості. Функціонування релігійних відносин залежить від рівня релігійної свободи в певному суспільстві, а виміри релігійної свободи пов'язані з незалежно еволюціонуючими частинами доктрин в сучасних правових системах. Її розуміння залежить від впливу концептуальних розробок в різних галузях світського права. Часом релігійна свобода стає зв'язуючою ланкою конкуруючих цінностей - рівності, свободи слова, гідності і особистої свободи. Тому іноді робиться спроба звести релігійну свободу до її світських компонентів. Але головним для релігійної свободи є право релігійних моделей життя на те, щоб бути прийнятими на своїх власних умовах, а не знаходити захист, якщо тільки вони погоджуються зі світськими судженнями відносно того, що саме необхідно захищати. Взаємодія права і релігії на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат ВЗАЄМОДІЯ МІЖНАРОДНОГО І ВНУТРІШНЬОГО ПРАВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2. Реферат Історія релігії та церкви в Україні

3. Реферат Основні принципи взаємодії політики і релігії

4. Реферат Секуляризація та зміна функцій релігії в сучасному суспільстві

5. Реферат Взаємодія нейтронів з ядрами

6. Реферат ВЗАЄМОДІЯ ПІДПРИЄМСТВ ТРАНСПОРТУ ТА ЇЇ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

7. Реферат Самоорганізаційна взаємодія як чинниквиживання фанатських груп

8. Реферат Взаємодія нових флуоресцентних зондів безантронового ряду з олігомерами лізоциму

9. Реферат ВЗАЄМОДІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ ТА ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ - ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

10. Реферат Взаємодія гамма-випромінювання з речовиною. Послаблення випромінювання при проходженні крізь речовину