Новости

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

Работа добавлена:






ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ на http://mirrorref.ru

МІНСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра адміністративного права і адміністративної діяльності ОВС

ЛЕКЦІЯ

з дисципліни „Адміністративне право”

ТЕМА №4 “ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ”

2 години

Для факультету

за експериментальною

формою навчання (ГБ і КМ)

Дніпропетровськ - 2011

Лекцію підготував:доцент кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності ОВС, кандидат юридичних наук, капітан міліції Логвиненко Б.О.

Рецензенти:

Завідуючий кафедрою адміністративного та митного права Академії митної служби України, доктор юридичних наук, доцент Приймаченко Д.В.

Начальник кафедри адміністративної діяльності ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук Мельник Р.С.

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності ОВС

2 вересня 2011 р. протокол № 1

ПЛАНЛЕКЦІЇ

ВСТУП

  1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
  2. ПОНЯТТЯ ПОСАДИ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
  3. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ
  4. ЕЛЕМЕНТИ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

ВИСНОВКИ З ТЕМИ

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

  1. Адміністративне право України в схемах. Загальна частина: Навчальний посібник / Ю.Г. Битяк, В.В. Зуй, В.М. Паращук та ін. – Х. : Одіссей, 2005. – 128 с.
  2. Адміністративне право України. Академічний курс у 2-х томах / Авер’янов В.Б. – К.: Юридична думка, 2005.
  3. Адміністративне право України: Підручник для юридичних вузів і факультетів / За редакцією Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2006. – 544 с.
  4. Адміністративне право України: Підручник: За заг. ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. – К. Істина, 2009. – 457 с.
  5. Біла книга “Реформа публічної адміністрації в Україні” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.icps.com.ua/
  6. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / Авер’янов В.Б., Дерець В.А., Школик А.М. та ін.; За заг.ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юстиніан, 2007. – 288 с.
  7. Закон України „Про державну службу” від 16.12.1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/
  8. Закон України „Про засади запобігання і протидії корупції” від 7.04.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/
  9. Закон України „Про службу в органах місцевого самоврядування” від 07.06.2001 р.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/
  10. Зелена книга “Реформа публічної адміністрації в Україні” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://center.gov.ua/
  11. Конституція України від 28.06.1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/
  12. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – 624 с.

МЕТА ЛЕКЦІЇ

Метою лекції є з’ясування сутності та особливостей державної служби в Україні як одного зважливих інститутів у справі формування і розвитку державності, від якого залежить функціонування всієї суспільно-політичної системи, вирішення різноманітних завдань і функцій сучасної держави. Державна служба є основою сучасного державного будівництва, здійснює свій вплив на всі найважливіші конституційно-правові формування.

ВСТУП

У Стратегії реформування системи державної служби в Україні, яка затверджена Указом Президента України 14.04.2000 р., підкреслюється, що основними цілями і завданнями державної служби в Україні є сприяння незмінності конституційного ладу, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав та свобод людини і громадянина, забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на конституційних засадах.

Державна влада, діяльність її різних гілок здійснюється при допомозі відповідного механізму, який являє собою сукупність органів і їх структурних підрозділів, а також засобів, що забезпечують цілеспрямований вплив керуючих на керованих, організують діяльність відповідних ланок державного апарату з метою координації та об’єднання зусиль по досягненню запланованих цілей. Основою державного апарату є люди, які в ньому працюють, - державні службовці. Від складу, кваліфікації, професіоналізму, культури, підготовки, раціонального використання державного апарату залежить, передусім, ефективність державної діяльності. Розгляд та вирішення будь-якого питання зводиться до того, як підготовлені кадри, як вони розставлені на тих або інших ділянках, як вони ставляться до дорученої справи, чи забезпечують виконання поставлених перед ними завдань.

Конституція України закріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, судову та виконавчу і встановила, що організація і порядок діяльності Верховної Ради України, судоустрій, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визначаються виключно законами України. Конституційне положення, що основи державної служби визначаються виключно законами України, відкриває значні можливості для становлення, розвитку і формування інституту законодавства про державну службу. В Конституціях і законодавстві радянського періоду про це не говорилось, і лише в 1993 р. був прийнятий перший в історії України Закон «Про державну службу». В цілому оцінюючи його як корисний і своєчасний, слід все ж таки зазначити, що його положеннями не охоплені всі проблеми державно-службових відносин, які потребують свого регулювання, він не призначений для всіх видів державної служби. Фактично можна стверджувати, що названий закон має пряме відношення лише до служби в органах виконавчої влади та апараті цих органів. В той же час і Конституція України (ст. 38) і Закон про державну службу (ст. 4) закріплюють рівне право доступу громадян України до державної служби незалежно від її виду, чим фактично підкреслюються важливість та однакове значення державної служби, де б вона не здійснювалась. Звертає на себе увагу і те, що питання державної служби в Конституції України не одержали необхідної повноти, всебічного розгляду та врегулювання. Разом з тим, Конституція включає в себе багато правових приписів, які тією чи іншою мірою мають відношення до державного апарату, а відтак, і до державної служби, встановлюють основи сучасної державної служби, надаючи змогу подальшого удосконалення конституційно-правових норм у цій сфері діяльності —Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – № 30. – Ст. 141..

Без належного механізму реалізації права громадян на державну службу як важливого конституційного принципу вони не матимуть можливості по його фактичному здійсненню. Тому гарантії прав громадян України на державну службу є актуальними і повинні знайти відповідне відображення в чинному законодавстві держави.

І.ПИТАННЯ

Поняття та ознаки державноїслужби

Сучасне суспільство об’єднує значну кількість різноманітних організаційних утвореньВони залежно від форми власності, на основі якої здійснюють свою діяльність, можуть бутидержавними, громадськими і приватними; від способів ухвалення рішень – колективними і єдиноначальними; від умов утримання апарату – на сплатній і безоплатній основі тощо.

Але в усіх цих утвореннях є працівники, котрі на постійній основі займаються діяльністю щодо практичної реалізації основних завдань і функцій відповідних органів і організацій. Ці працівники перебувають на службі, а їхня діяльність називається службовою. В цілому ж це явище слід визначити як службу в суспільстві.

Залежно від сфери утворення і функціонування відповідних органів та організацій служба у суспільстві поділяється на окремі види. В сучасних умовах є підстави виділити два базових типи органів і організацій: державні; недержавні, а серед недержавних, у свою чергу, – три підтипи: а) недержавні громадські; б)недержавні корпоративні; в)недержавні самоврядні.

Державні органи й організації утворюються, формуються державою (її органами), використовують матеріальні цінності, фінанси тощо, які залишаються власністю держави в особі її органів, та виконують завдання і функції держави. До них належать усі види державних органів, державні підприємства, установи і організації, їх об’єднання, військові (та інші мілітаризовані) формування.

Недержавні (громадські та корпоративні) органи і організації – це:

– громадські організації, політичні партії, рухи, громадські формування на місцях та їх органи: так звані недержавні громадські утворення;

– утворені на основі недержавних форм власності підприємства, установи, організації, їх об’єднання та їх власні органи управління(адміністрації): так звані недержавні корпоративні утворення. Щодо них держава не ставить завдання з виконання ними повсякденних функцій, не втручається в їхню діяльність та майнове становище. На державному рівні регулюється лише порядок їх утворення, реєстрації та здійснення контролю за відповідністю їх діяльності чинному законодавству. Решту завдань і функцій недержавні організації реалізують самостійно в межах закону та на підставі своїх статутів;

– недержавні самоврядні утворення – це органи місцевого самоврядування. Вони, з одного боку, не є державними органами, а з іншого – їх не можна повністю віднести і до недержавних органів і організацій, оскільки перші реалізують публічно–владні функції (як відомо, місцеве самоврядування розглядається, поряд з державною владою, однією з форм публічної влади) —Закон України „Про службу в органах місцевого самоврядування” від 07.06.2001 р.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/.

В усіх перелічених видах органів і організацій має місце служба, службова діяльність, яка відповідно також може розглядатися у двох найзагальніших варіантах – як державна і недержавна служба.

Аналіз особливостей служби в державних органах, органах місцевого самоврядування, державних підприємствах, установах і організаціях, а також недержавних утвореннях дає всі підстави стверджувати, що головним, найбільш вагомим видом служби у суспільстві єдержавна служба. Адже через державну службу забезпечується належна організація діяльності всіх органів держави, безперечним є її вплив на життєдіяльність суспільства в цілому.

Державна служба – один з важливих видів суспільне корисної діяльності, зміст якої полягає у виконанні завдань і функцій держави відповідно до обсягу компетенції відповідного органу державної влади. Державна служба є організаційно–правовим явищем зі своїм характерним змістом та особливостями.

В усіх випадках службова діяльність пов’язана зтрьома елементами:

1) запровадженням служби (встановлення посад, їх кількості),правовим врегулюванням порядку проходження тощо;

2) організацією виконання повноважень, здійсненням управління відповідними об’єктами;

3) вирішенням внутрішньоорганізаційних питань службової діяльності в певному органі чи організації (взаємовідносини між структурними підрозділами та службовцями відповідного органу).

В адміністративно–правовій літературі служба за своїм внутрішнім змістом іноді аналізується з двох боків – як організація, налагодження служби, що передує практичному її здійсненню, і як сама службова діяльність. Проте якщо проаналізувати статути державних і недержавних організацій, положення про державні органи, затверджені на різних рівнях, то стає очевидним, яке важливе значення приділяється побудові та врегулюванню взаємовідносин між внутрішніми структурними підрозділами органів, між посадовими особами, розподілу між ними повноважень. Тому доповнення змісту служби таким елементом, як організація та правове регулювання внутрішньоорганізаційних відносин, необхідне для правильного розуміння поняття державної служби.

Державну службу традиційно розглядають в трьох аспектах:

– соціальному; У стислому вигляді її соціальний аспект характеризується призначенням державної служби в житті суспільства;

– політичному; – пов’язаний з формуванням державної влади, її здійсненням відповідними органами;

– правовому. Юридичний аспект зумовлений необхідністю правового регулювання статусу державних службовців, порядку проходження служби та інших елементів державно–службових відносин. У юридичній науці головна увага приділяється саме правовому аспекту державної служби, в якому чільне місце посідає адміністративно–правове регулювання.

Сукупність взаємозв’язанних правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державної служби, становлять комплексний інститут права (правовий інститут). Так, до нього входять: норми конституційного права, якими встановлюється право на державну службу; норми фінансового права, що регулюють фінансування державної служби тощо; а також норми деяких інших галузей права – екологічного, трудового, земельного і т. ін.

Норми адміністративного права в цьому інституті становлять основну частину. Ними регулюються найважливіші організаційні елементи державної служби: правовий статус посади в державних органах та їх апараті, статус державного службовця і посадової особи, категорії посад і ранги посадових осіб, вимоги до державних службовців, порядок проходження державної служби, організація управління державною службою, проведення атестації державних службовців, адміністративна і дисциплінарна відповідальність державних службовців та ін.

При визначенніпоняття державної служби слід виходити з наступних основнихознак цього явища:

– державна служба – це професійна діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах (законодавчих, виконавчих, судових, прокуратурі) та їх апараті;

– державна служба здійснюється на основі Конституції та законів України, інших нормативно–правових актів;

– зміст державної служби полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави та вирішенні інших суспільне важливих завдань, забезпеченні прав і свобод громадян;

– оплата праці державних службовців здійснюється з державних коштів (з Державного бюджету).

Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993 містить визначення поняття державної служби, яке в цілому охоплює головні її ознаки. Це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (ст. 1 згаданого Закону) —Зелена книга “Реформа публічної адміністрації в Україні” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://center.gov.ua.

Важливим для розуміння сутності державної служби є визначення їїпринципів. Вони встановлені Законом України “Про державну службу”.

1. Основоположним принципом є конституційне положенняпро рівне право громадян на доступ до державної служби (частина друга ст. 38 Конституції України). На його розвиток у ст. 4 згаданого Закону зазначено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір або призначені на посаду за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Принципами державної служби, визначеними ст. З згаданого Закону, є:

– служіння народу України;

– демократизм і законність;

– гуманізм і соціальна справедливість;

– пріоритет прав людини і громадянина;

– професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;

– персональна відповідальність за виконання службових обов’язків, дисциплінованість;

– дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування, прав підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян —Закон України „Про державну службу” від 16.12.1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/.

Розмежування видів державної служби можливе з різних підстав.

Наприклад, залежно від того, в органах якої гілки влади вона здійснюється, виділяються: 1) служба у законодавчому органі; 2) служба в органах виконавчої влади; 3) служба у судових органах.

Такі види, як цивільна служба і мілітаризована служба, виокремлюються залежно від порядку проходження служби. Цивільна служба, в свою чергу, поділяється на функціональну і спеціальну службу, а мілітаризована служба має значну кількість підвидів, які виділяють за характерними ознаками.

Інший варіант визначення груп (видів) державних службовців пов’язується з визнанням державної служби як “служби державі” і включає в себе такі сфери:

а) службу в державних установах (підприємствах) та інших організаціях, що не пов’язана з реалізацією повноважень державної влади (освіта, охорона здоров’я, культура тощо);

б) службу в державних органах, що наділені державно-владними повноваженнями (всі органи державної влади та інші суб’єкти з делегованими повноваженнями державної влади);

в) мілітаризовану службу (крім строкової), яка охоплює такі види:

– службу в усіх видах Збройних Сил України;

– службу в Прикордонних військах України;

– службу у Внутрішніх військах МВС України;

– службу у Службі безпеки України;

– службу в Державній службі охорони України;

– службу в органах виконання покарань;

– службу в озброєних формуваннях органів внутрішніх справ тощо.

Для позначення другої (п. б) та третьої (п. в) сфери служби в державі використовується власне поняття «державна служба», тобто це завжди служба в державних органах (та їх апараті), котрі виконують повноваження державної влади.

Відтак, ключовою об’єднуючою ознакою інституту державної служби виступає наявність у відповідних органів, де відбувається служба, державно-владних повноважень.

У цьому значенні державна служба також не є цілком однорідною і охоплює дві основні сфери.

1. Служба в органах виконавчої влади, їх апараті та апараті інших державних органів. Сюди мають бути віднесені державні службовці, які не мають спеціальних звань і здійснюють звичайну управлінську (адміністративну) діяльність.

Використовуючи практику ряду європейських країн, цей вид державної служби доцільно визначити як «цивільну3 службу» і включити до неї службу:

– у Секретаріаті Президента України та органах, створених при Президентові України;

– в Апараті Верховної Ради України та секретаріатах комітетів Верховної Ради;

– у Секретаріаті Кабінету Міністрів України та в апараті урядових органів;

– в апараті центральних і місцевих органів виконавчої влади;

– в апараті органів прокуратури;

– неатестованих працівників апарату органів внутрішніх справ;

– неатестованих працівників апарату (штабу) військових формувань;

– в апараті судових органів;

– державних судових виконавців та працівників деяких інших органів.

Незалежно від видів державної служби існують певні особливості тихправовідносин, які виникають при її здійсненні.

З одного боку, державна служба пов’язана з виконанням завдань та функцій держави, а тому в її процесі виникають відносини між державою (в особі її органів, уповноважених осіб) і державним службовцем, який займає відповідну державну посаду. В цих відносинах державний службовець служить державі, він повинен сумлінно ставитися до своїх обов’язків, чесно служити інтересам держави, виконувати вказівки вищих керівників.

З іншого боку, виникають відносини між державним службовцем і громадянами, державними і недержавними організаціями. Тут державний службовець виступає як слуга народу, який зобов’язаний дотримувати пріоритет прав людини і громадянина, шанобливо ставитися до людей, не допускати дій, що можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державних службовців тощо.

Але і в першому, і в другому випадках повноваження державних службовців повинні бути чітко й однозначно врегульовані законодавче. При цьому якщо в другому випадку пріоритет надається правам, свободам людини і громадянина при виконанні службовцем функцій державної служби, то в першому – інтересам держави, яку він представляє, а відносини характеризуються елементами залежності державного службовця від держави, інтересів і цілей публічної влади.

Останнім часом вжито певних заходів щодо вдосконалення правового регулювання державно–службових відносин та організації державної служби.Слід врахувати, що Закон України «Про державну службу» лише за формальними ознаками вважається таким, що визначає загальні засади державної служби, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті. Фактично, за своїм змістом даний Закон врегульовує діяльність службовців тільки органів виконавчої влади та апарату цих та інших органів державної влади.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів комітетів Верховної Ради та їх заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра, інших членів Кабінету Міністрів, Голови та суддів Конституційного Суду, Голови та суддів Верховного Суду, Голови та суддів Вищого господарського суду, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Прийнято низку законодавчих актів, що регулюють окремі напрями державно-службової діяльності: про місцеві державні адміністрації, про Прикордонні війська України, про Прокуратуру України, про Збройні Сили України, про освіту, про міліцію України та ін. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних органах.

Для реалізації державної політики у сфері державної служби та здійснення поточного керівництва нею функціонує Головне управління державної служби України. До його компетенції віднесено прогнозування і планування потреб державних органів та їх апарату в кадрах, забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті, розробку і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нормативних актів з питань державної служби, розробку, координацію і контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби та вирішення інших питань організації і правового регулювання державної служби.

Важлива роль належить також Координаційній раді з питань державної служби при Президентові України. На неї покладено функції щодо визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних завдань у сфері державної служби, об’єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності державної служби.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Державна служба в Україні може бути поділена на цивільну та мілітаризовано (озброєну, організовану за військовим принципом). Державна служба є професійною діяльністю осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

ІІ. ПИТАННЯ

Поняття посади державного службовця

Посада, яку займає державний службовець, визначає зміст його діяльності й правове становище. Від посади залежать обсяг, форми, методи участі державного службовця у практичному здійсненні компетенції державного органу, де він працює.

Водночас державну службу слід розглядати не як просту сукупність посад державних службовців, а як певну єдину структуру, яка має свою відповідну ієрархію. В ряді випадків у державному органі є лише одна певна посада (наприклад, посада першого заступника голови місцевої державної адміністрації), а в інших випадках може мати місце цілий ряд аналогічних посад (наприклад, посади заступників голови місцевої державної адміністрації).

Отже,посади, з одного боку, забезпечують персоніфікацію управлінських функцій, відповідальності, розподілу праці, а з іншого – їх уніфікацію, яка допомагає вирішувати питання професіоналізації апарату. Цим забезпечується ефективність добору і розстановки кадрів, організації їх праці, її стимулювання, вдосконалення структури апарату державних органів.

Згідно із ст. 2 Закону України “Про державну службу”посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Законодавче визначення поняття посади охоплює його характеристику з організаційної і правової точок зору.

В організаційному аспекті посада характеризується тим, що вона встановлюється державою (компетентним органом), включається в штатний розпис (входить до єдиної номенклатури посад), є первинною одиницею державного органу чи його апарату, за якою закріплюється певне коло повноважень, що визначаються, крім штатного розпису, структурою органу і є досить стабільними. Саме цим зумовлені роль і місце особи, яка обіймає відповідну посаду в державному органі та його апараті.

У правовому аспекті посадахарактеризується повноваженнями, колом прав і обов’язків, які закріплені за посадою. Вони встановлюються нормативно–правовими актами і є частиною прав і обов’язків державного органу.

І організаційний, і правовий аспекти посади пов’язані з особою – державним службовцем, який обіймає посаду. Відповідно його обов’язки та права конкретизуються в нормативних документах, де, крім функцій і повноважень, закріплюються вимоги до особи, що претендує на заняття посади (спеціальна освіта, стан здоров’я, знання державної мови тощо), рівень заробітної плати, порядок зарахування, кваліфікаційний ранг за посадою і т. ін.

Закон України “Про державну службу” (ст. 25) наводитькласифікацію посад державних службовців. Основними їїкритеріями є: організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу.

Встановлено сім категорій посад державних службовців, яким відповідають п’ятнадцять рангів, що присвоюються службовцям відповідно до займаної посади, рівня кваліфікації та результатів роботи. Відповідно до категорії посад державної служби та згідно з рангами, які присвоюються державним службовцям, здійснюється прийняття на державну службу, просування по ній службовців, вирішується питання стимулювання їх праці тощо. Безперечно, законодавчо встановлена класифікація посад державних службовців позитивно вплинула на становлення та розвиток державної служби в Україні. Подальший розвиток вона дістала в ряді указів Президента України.

Водночас у сучасних умовах актуалізуються завдання наближення інституту державної служби в Україні до європейської моделі та гармонізації напрямів правового регулювання системи державної служби в Україні й європейських країнах. Адже про вибір Україною європейської моделі розвитку говориться і в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2004 роки». Звичайно, йдеться не про запозичення чужої моделі державної служби, а про те, що вона повинна повною мірою відповідати кращим зарубіжним зразкам. Це стосується і класифікації посад державних службовців —Битяк Ю. Проблеми визначення системи законодавства про державну службу // Право України. – 2006. – № 5. – С. 22-26..

Щодо приведення класифікації посад державної служби в Україні у відповідність з європейськими стандартами, то слід врахувати, що найпоширеніша європейська практика при віднесенні посад до відповідних категорій виходить з рівня освіти та місця посади в структурі державного органу, що пов’язане з обсягом і характером компетенції на конкретній посаді. За цими критеріями виділяють чотири категорії посад: А, В, С, D, яким відповідають певні чини (ранги). У майбутньому ця схема класифікації посад державної служби в певному варіанті може бути прийнята і нашою державою.

Безумовно, Україна не може прямо запозичити у жодній країні модель побудови державної служби. Без врахування національних особливостей, умов соціально–економічного і політичного розвитку таке запозичення може привести до негативних наслідків. Водночас європейський досвід теоретичного осмислення і законодавчого регулювання формування та проходження державної служби є корисним і повинен враховуватись у вітчизняній системі державної (а також в органах місцевого самоврядування) служби та в законотворчій діяльності.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Відповідно до реформування публічної адміністрації в Україні, серед посад можна виділити такі специфічні види як політичні та патронатні.

ІІІ. ПИТАННЯ

Управління державною службою

Управління державною службою – це практична діяльність відповідних державних органів щодо визначення основних напрямів розвитку і забезпечення реального функціонування усіх елементів інституту державної служби. Це управління ґрунтується на принципах законності; гласності; підпорядкованості вищестоящим державним органам і посадовим особам вищого рівня; єдності основних вимог, що висуваються до державних службовців; стабільності державної служби —Адміністративне право України. Академічний курс у 2-х томах / Авер’янов В.Б. – К.: Юридична думка, 2005.

Органи управління державною службою – це спеціальні державні органи або підрозділи державних органів, до компетенції яких належать забезпечення і розвиток системи державної служби.

Зокрема, загальне керівництво державною службою здійснює Президент України. Безпосередньо підконтрольним і підзвітним йому провідним органом управління державною службою виступає Головне управління державної служби України (Головдержслужба), правове становище якого визначено законами України, актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та Положенням про Головне управління державної служби України (затвердженим Указом Президента від 02.10.1999 р.).

Відповідно до Указу Президента України від 18 липня 2011 року №769 Головдержслужба України реорганізується у Національне агентство з питань державної служби.

Згідно з Указом Президента «Про підвищення ефективності системи державної служби» від 11.02.2000 р. Головдержслужба України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.

Згідно з п. 4 Положення Головдержслужба:

– розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань, що належать до її компетенції;

– аналізує фактичний склад державних службовців і готує пропозиції державним органам щодо підвищення ефективності їх роботи;

– веде комп’ютерний облік даних про державних службовців першої – третьої категорій;

– здійснює заходи щодо вдосконалення конкурсного відбору на державну службу, проведення атестації державних службовців із забезпеченням об’єктивної оцінки їх діяльності;

– готує та вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо віднесення існуючих посад державних службовців, які не перелічені у ст. 25 Закону України «Про державну службу», а також нових посад державних службовців до відповідних категорій;

– готує проекти актів Президента України і Кабінету Міністрів України про присвоєння рангів державним службовцям, які займають посади, віднесені до першої та другої категорій;

– дає висновки щодо призначення на посади та звільнення з посад перших заступників і заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які відповідають за роботу кадрових служб, попередньо розглядає питання про призначення на посади та звільнення з посад керівників кадрових служб цих органів, а також керівників апарату та керівників кадрових служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, директорів регіональних центрів підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств, установ і організацій;

– здійснює методичне керівництво роботою з кадровим резервом, аналізує пропозиції центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо формування кадрового резерву на посади державних службовців, призначення на які здійснюється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України, а також Кабінетом Міністрів України, і узагальнені матеріали щороку подає на розгляд Кабінету Міністрів України;

– здійснює заходи щодо запобігання проявам корупції серед державних службовців, узагальнює звітність центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань додержання вимог Закону України «Про запобігання і протидії корупції» та подає її до Кабінету Міністрів України;

– перевіряє в державних органах та органах місцевого самоврядування додержання вимог Законів України «Про державну службу», «Про засади запобігання і протидії корупції» та інших актів законодавства з питань державної служби та ін —Закон України „Про засади запобігання і протидії корупції” від 7.04.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/.

Для виконання зазначених завдань, покладених наГоловдержслужбу,вона має право:

– залучати вчених, спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до її компетенції;

– утворювати у разі потреби комісії та експертні групи із залученням учених, працівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (за погодженням з їх керівниками) для підготовки проектів актів законодавства, здійснення їх експертизи та надання роз’яснень;

– одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій статистичні дані, інші документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань;

скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до її компетенції;

представляти Кабінет Міністрів за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення відповідних міжнародних договорів України.

Одним з важливих напрямів діяльності Головдержслужби є проведення нею перевірок, порядок якого регламентується Положенням про порядок проведення Головдержслужбою перевірок (затвердженим Головдержслужбою від 18.05.2000 р.)1. Такі перевірки проводяться щодо державних органів та органів місцевого самоврядування з метою: встановлення фактичного стану справ щодо дотримання єдиної державної політики у сфері державної служби, підвищення її ефективності, дотримання зазначеними органами правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та участь у місцевому самоврядуванні; встановлення фактичного стану справ щодо виконання законодавчих та інших нормативно–правових актів з питань боротьби з корупцією та запобігання її проявам в органах державної влади та місцевого самоврядування тощо.

Постійно діючим консультативно–дорадчим органом, утвореним Президентом України, єКоординаційна рада з питань державної служби при Президентові України(далі – Рада), яка у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України (затвердженим Указом Президента від 21.03.2000 p.).Основними завданнями Ради є:

– визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів державної політики у сфері державної служби, об’єднання зусиль державних органів щодо підвищення її ефективності;

– розгляд проектів реформування системи державної служби та підготовка пропозицій до плану заходів її впровадження, аналізу і можливого коригування дій;

– розгляд проектів законів та інших нормативно–правових актів з питань державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, кадрового забезпечення державної служби та державних підприємств, установ, організацій;

– аналіз взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо реалізації кадрової політики та з питань державної служби, підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності цієї роботи;

– розгляд питань та пропозицій щодо оптимізації та вдосконалення управління державною службою;

– аналіз стану та ефективності використання інтелектуального і управлінського потенціалу держави, розробка заходів щодо стимулювання праці, посилення правових гарантій, матеріальної та моральної захищеності державних службовців, а також удосконалення адміністративної культури, підвищення відповідальності та запобігання проявам корупції серед державних службовців, посилення суспільної довіри до державної служби;

– аналіз стану та розгляд заходів щодо вдосконалення системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації державних службовців та керівників державних підприємств, установ і організацій, а також проведення наукових досліджень з питань державної служби;

вивчення та розробка пропозицій щодо впровадження вітчизняного і міжнародного досвіду з питань державного управління, державної служби, кадрового менеджменту. З метою вивчення та розгляду питань, що належать до компетенції Ради, вона має право: утворювати у разі потреби комісії, експертні й робочі групи, залучати у встановленому порядку працівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також вчених та провідних фахівців; одержувати безоплатно у встановленому порядку необхідну для її діяльності інформацію, документи, матеріали і статистичні дані; заслуховувати на своїх засіданнях інформацію керівників міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ і організацій з питань, що належать до компетенції Ради.

Зрештою, в кожному окремому органі виконавчої влади управління державною службою здійснює керівник відповідного органу.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Нині в Україні триває реформування державної служби, пов’язане із необхідністю покращення як управлінської складової, так і кадрового потенціалу. Відповідно до реформи оптимізуються повноваження центральних суб’єктів управління в цій сфері та система територіальних органів. Наразі створюється Національне агентство з питань державної служби, яке фактично буде головним суб’єктом управління державною службою.

IV. ПИТАННЯ

Складові елементи інституту державної служби

Змістом інституту державної служби є суспільні відносини, що формуються в ході реалізації громадянами права доступу до державної служби і подальшого здійснення державно–службової діяльності. Окремі відносно самостійні й однорідні групи цих відносин виступають як складові елементи інституту державної служби.

У числі основних такихелементів висвітлюються:1) проходження державної служби; 2) соціальне забезпечення державних службовців; 3) дисциплінарна відповідальність державних службовців —Закон України „Про державну службу” від 16.12.1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/.

Проходження державної служби: загальне поняття

Проходження державної служби є одним з найважливіших елементів інституту державної служби, оскільки саме завдяки йому практично реалізується основне її призначення.

Для усвідомлення сутності проходження служби досить ґрунтовним слід вважати тлумачення, запропоноване свого часу російським адміністративістом В. М. Манохіним: державний службовець працює в системі розгалуженої державної організації, в державному апараті та різних державних установах, створених з метою практичного втілення в життя завдань, що стоять перед державою. Причому діяльність службовця повністю визначається потребами державної організації, тому службовець завжди діє за дорученням держави та від імені держави. Це означає, зокрема, щодержавний службовець: по–перше, працює на загальний, тобто публічний, а не на приватний інтерес; по–друге, може і повинен діяти лише в межах повноважень, визначених за конкретною посадою.

У сучасній науковій літературі прийнято розглядати проходження служби як специфічний вид суспільне корисної діяльності, під час якої службовці різних органів та організацій вступають у специфічні відносини, зміст яких залежить як від виду служби, так і від виду організації чи органу, в якій вона здійснюється.

Метою проходження служби є виконання відповідних завдань та функцій держави. Це потребує наділення осіб, що проходять службу, спеціальним правовим статусом – статусом державного службовця.

Важливим є питання, з якого моменту особа набуває цього статусу. Хоча Закон України “Про державну службу” (далі – Закон) не містить необхідних роз’яснень щодо цього, але аналіз чинного законодавства про державну службу дає змогу зробити висновок: статус державного службовця особа набуває не в момент прийняття на службу (видання наказу про прийняття на службу), а в момент складення присяги державного службовця України (тобто підписання тексту присяги). Це стосується насамперед тих осіб, які поступають на державну службу вперше.

Ті ж особи, які раніше перебували на службі й мали статус державного службовця, після чого звільнилися та знов повертаються на службу, – приступають до виконання службових повноважень з моменту призначення на відповідну посаду.

Втрачається статус державного службовця в день звільнення з державної служби. Оскільки на службовців поширюється законодавство про працю в частині звільнення, то втрата статусу державного службовця повинна відбуватися в момент завершення виконання службових повноважень за посадою в останній день роботи службовця.

Під час проходження служби застосовуються певні процедури.

Зокрема, можна виділити процедури, що здійснюють у зв’язку з:

– добором кадрів (конкурс, тестування, співбесіда);

– прийняттям на службу (видання наказу про прийняття на службу на відповідну вакантну посаду та про присвоєння відповідного рангу, ознайомлення з детальним описом службових повноважень, прав та обмежень, приведення до присяги службовця, облаштування службового місця та видача службового посвідчення) —Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України 22 лютого 2006 року // Офіційний вісник України. – 2006. – № 12. – Ст. 791.;

– власне здійсненням службової кар’єри (атестація,  щорічне оцінювання, присвоєння чергового або позачергового рангу);

– реалізацією інших прав службовця (оформлення відпустки, направлення у службове відрядження, проведення службового розслідування і т. ін.);

– переведенням на іншу посаду (в тому ж самому чи в інший орган – конкурс, співбесіда, видання наказу про звільнення у зв’язку з переведенням та видання наказу про прийняття на вакантну посаду по переводу);

– припиненням служби (видання наказу про звільнення зі служби, проведення остаточного розрахунку, повернення службового посвідчення та видача трудової книжки). Проходження служби пов’язане і з певними обмеженнями, встановленими законами України. Зокрема, службовці не мають права вчиняти дії, передбачені Законом України “Про боротьбу з корупцією” Крім того, службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державних органів та їх апаратів. Інші обмеження щодо проходження служби можуть встановлюватися виключно законами України.

Отже, поняттяпроходження державної служби слід визначити як діяльність державного службовця щодо виконання завдань та повноважень за посадами, що він обіймає, починаючи з моменту набуття ним статусу державного службовця і завершуючи його припиненням.

Стадії проходження державної служби

Враховуючи, що проходження державної служби є процесом, який триває, можна говорити про його стадійний (поетапний) характер.

Як зазначається в адміністративно–правовій літературі,проходження служби– це процес, який триває і який починається з виникнення державно–службових відносин, тобто з моменту заміщення особою державної посади, з подальшим переміщенням працівника по службі, проведенням оцінки та атестації державних службовців, та завершується припиненням державно–службових відносин.

Дослідниками виділяються різні стадії проходження служби. Наприклад, Д. М. Бахрах основними стадіями проходження служби вважає такі:

– вступ (прийняття) на службу;

– атестація та підвищення кваліфікації службовців;

– присвоєння чинів, персональних звань, розрядів, дипломатичних рангів тощо;

– переведення на іншу посаду в межах служби;

– заохочення;

– притягнення до відповідальності;

– припинення служби.

Оскільки в процесі проходження служби конкретною особою можуть і не мати місця деякі з наведених стадій, то доцільноздійснити розмежування:

– обов’язкових стадій (прийняття на службу, присвоєння рангу службовцю вперше, приведення до присяги службовця, присвоєння чергових рангів, припинення служби);

– факультативних (тобто необов’язкових) стадій (переведення на іншу посаду, присвоєння рангу службовцю позачергово, заохочення, притягнення до відповідальності). Звідси, маючи на увазі обов’язковий перелік стадій проходження служби, потрібно виділити такі основні стадії:

– прийняття на службу;

– проходження служби;

– припинення служби.

І. Стадія прийняття на державну службу охоплює такі процедури:

– прийняття відповідним органом чи керівником рішення на підставі здійснення конкурсної чи позаконкурсної процедури прийняття на службу;

– видання відповідного наказу або розпорядження про прийняття особи на конкретну вакантну посаду;

– присвоєння особі рангу службовця в межах відповідної категорії посади;

– ознайомлення особи з наказом про прийняття на посаду та зі службовими повноваженнями;

– приведення особи до присяги службовця;

– безпосередньо початок виконання службових повноважень за посадою.

З метою формування дієздатного кадрового корпусу, залучення на державну службу висококваліфікованих спеціалістів при заміщенні вакантних посад державної служби проводиться конкурс. Відповідно до Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 15.02.2003 р.) конкурсний відбір проводиться для заміщення вакантних посад державної служби третьої–сьомої категорій, крім випадків, коли законами України встановлено інший порядок заміщення таких посад. Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору —Стеценко С.Г. Адміністративне право України: навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – 624 с..

При заміщенні вакантних посад державної служби, призначення на які відповідно до законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України здійснюється за іншою процедурою, а також у разі прийняття керівником рішення про призначення осіб в межах одного державного органу конкурс не оголошується.

До участі у конкурсі не допускаються особи, які: а) досягли встановленого законодавством граничного віку перебування на державній службі; б) визнані в установленому порядку недієздатними; в) мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади державного службовця (не знята судимість); г) у разі прийняття на державну службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; д) позбавлені права займати відповідні посади в установленому законом порядку на визначений термін; е) в інших випадках, установлених законами.

Конкурс проводиться поетапно у такій послідовності:

– публікація оголошення державного органу про проведення конкурсу в пресі або поширення його через інші засоби масової інформації;

– прийом документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади;

– проведення іспиту та відбір кандидатів.

Іспит проводиться конкурсною комісією державного органу, в якому оголошено конкурс, з метою об’єктивної оцінки знань і здібностей кандидатів на відповідні посади державної служби. Під час іспиту перевіряються знання Конституції України, законів України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією», а також законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу. Результатам іспиту приділяється велике значення: кандидати, які не склали іспит, не можуть бути рекомендовані конкурсною комісією для призначення на посаду.

Конкурсна комісія на підставі розгляду поданих кандидатами документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали іспит, на своєму засіданні здійснює відбір осіб для зайняття оголошених для конкурсу вакантних посад державної служби. Інші кандидати, які успішно склали іспит, але не були відібрані для призначення на посади, у разі їх згоди, за рішенням конкурсної комісії можуть бути рекомендовані для зарахування до кадрового резерву в цьому державному органі. У разі виникнення відповідних вакансій такі особи протягом року можуть бути прийняті на рівнозначну або нижчу посаду без повторного проходження конкурсу.

Якщо за результатами конкурсу не відібрано жодного з кандидатів для призначення на посаду, конкурсна комісія не може рекомендувати цих кандидатів до кадрового резерву. В такому випадку оголошується повторний конкурс.

Рішення про призначення на посаду державного службовця та зарахування до кадрового резерву приймає керівник державного органу на підставі пропозиції конкурсної комісії протягом одного місяця з дня прийняття рішення конкурсною комісією. Це рішення може бути оскаржене керівнику відповідного державного органу протягом трьох днів після ознайомлення з цим рішенням, а також у порядку, визначеному законодавством (або в порядку підлеглості, або безпосередньо в судовому порядку).

ІІ. Стадія проходження служби здійснюється шляхом зайняття службовцем більш високої посади або присвоєння йому більш високого рангу. Практично просування по службі збігається з поняттям службової кар’єри, яка є індивідуальною для кожного службовця.

У західних країнах проходити службу означає «робити службову кар’єру». І успіх тут цілком залежить від особистих моральних якостей особи, її життєвого досвіду, рівня професіоналізму та кваліфікації, а також ставлення до служби.

За загальним правилом, переважне право на просування по службі мають ті службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявили ініціативність у межах повноважень, постійно підви — Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / Авер’янов В.Б., Дерець В.А., Школик А.М. та ін.; За заг.ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юстиніан, 2007. – 288 с.щували свій професійний рівень, додержуються етики поведінки службовців.

Найбільш суттєво впливають на кар’єру службовців результати атестації. Порядок та умови проведення атестації визначаються Положенням про проведення атестації державних службовців (затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 p.).

Атестація службовців проводиться виключно з метою визначення відповідності чи невідповідності конкретного службовця займаній посаді. За результатами атестації атестаційна комісія приймає одне з таких рішень щодо службовця: а) відповідає займаній посаді повністю; б) неповною мірою відповідає займаній посаді; в) не відповідає займаній посаді.

Результати атестації, оформлені відповідним письмовим актом атестаційної комісії, затверджуються відповідним керівником. Службовець має право оскаржити результати атестації або в порядку підлеглості з вимогою переатестації, або безпосередньо до суду та проханням скасувати результати атестації щодо нього.

Нарешті,ІІІ. стадією припинення служби не тільки завершується кар’єра службовця, а й відбувається втрата ним статусу державного службовця.

ВИСНОВКИ З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:

Державна служба складається з трьох „П” – прийняття – проходження – припинення. Відповідно, кожен зі складових елементів має свої особливості, чи-то обмеження, віковий ценз, строк перебування у одному званні або посаді.

Із прийняттям, проходженням, припиненням державної служби змінюється і адміністративно-правовий статус людини як державного службовця.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ

Хотілось би зазначити, що зараз дослідження з проблем державної служби, виходять на новий рівень. Вони перестали бути предметом уваги лише з боку юристів, тепер їх вивчають й фахівці у галузі економіки, менеджменту, політології, психології, соціології, історії тощо.

Отже, державна служба в Україні потребує свого подальшого розвитку. Це стосується і теоретичних розробок, і організації її діяльності, і законодавчого закріплення правовідносин, які в ній виникають.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

При опрацюванні матеріалу даної лекції необхідно використовувати рекомендовану літературу. Варто докладно вивчити особливості адміністративно-правового статусу державного службовця в Україні, зокрема працівника міліції. Готуючись до семінарського заняття слід звернути увагу на реорганізаційні процеси, що відбуваються в сфері публічного адміністрування в Україні. Увагу необхідно приділити офіційним назвам державних органів, їх функціям та завданням. Зазначену інформацію можна знайти на відповідних сайтах в мережі Інтернет. Окремо необхідно вивчити ключові слова і поняття та опрацювати нормативні акти МВС до теми.

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Характеристика державної фіскальної служби в Україні та їх структурних підрозділів щодо оперативного управління фінансами

2. Реферат ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

3. Реферат ПОЛІТИЧНА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ ЯК ГАРАНТІЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА СТАБІЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

4. Реферат Система органів державної влади в Україні

5. Реферат Інститут адвокатури

6. Реферат Держава як інститут політичної системи

7. Реферат ІНСТИТУТ ВІЙСЬКОВОГО ОМБУДСМЕНА ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЕМОКРАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ

8. Реферат Правове регулювання освіти в Україні. Правовий статус навчальних закладів в Україні

9. Реферат Інститут публічних народних читань другої половини ХІХ - початку ХХ ст. як об’єкт вивчення

10. Реферат Служби обміну повідомленнями