Новости

Державне регулювання інвестиційних процесів фінансового ринку в Україні

Работа добавлена:






Державне регулювання інвестиційних процесів фінансового ринку в Україні на http://mirrorref.ru

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….…1

РОЗДІЛ І. Сутність інвестиційних процесів та їх закономірності на фінансовому ринку …………..…………………………………..….. 3

            1.1.Поняття інвестиційних процесів …………………………………... 3

            1.2.Структура і форми інвестицій ……………………………6                                                                                                                      1.3.Обґрунтування необхідності державного регулювання    інвестиційних процесів на фінансовому ринку ……………..……..… 9

РОЗДІЛ ІІ. Характеристика та розвиток фінансового ринку ……………..… 11

             2.1. Сутність фінансового ринку та його функції ……….…….….... 11

    2.2. Особливості формування та розвитку ринку України ………...14

РОЗДІЛ ІІІ. Державне  регулювання  інвестиційних  процесів фінансового ринку в Україні …………………………………………………..… 17

   3.1. Державне регулювання внутрішніх інвестицій ……………..… 17

   3.2. Регулювання прямих іноземних інвестицій в Україну ……..… 22

Висновки ………….……………………………………………………..…. 24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..… 26

ВСТУП

Тема дослідження фінансового ринку є особливо актуальною, оскільки фінансовий ринок є невід'ємною атрибутом сучасної економіки. Фінансовий ринок є механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками з допомогою посередників з урахуванням попиту й пропозиції. Це найважливіший економічний інститут, який зведе разом економічних суб'єктів, бажаючих надати кредиту із з метою отримання прибутку на вкладені; та знайти економічних суб'єктів, бажаючих одержати кредиту із метою придбання капітальних благ, розширення виробництва або заради купівлі будь-яких споживчих благ.

Актуальність теми індивідуальної роботи. Основною проблемою в інвестиційній сфері України є недостатність фінансових ресурсів та незначні можливості їх залучення. Через нерідко непродуману фінансову політику в Україні практично втрачено кошти приватних та інституційних інвесторів: ні домогосподарства, ні вітчизняні та іноземні інвестори – юридичні особи не поспішають вкладати свої кошти в реальну економіку. Нині першочергове завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити стимулювання процесів нагромадження й ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до перспектив інноваційного розвитку.

Удосконалення управління інвестиційними процесами потребує рішучих дій держави як на макро-, так і на мікрорівнях. По-перше, державне управління інвестиційними процесами забезпечує збереження робочих місць та пріоритетів і веде до підтримки часто збиткових, але важливих для національної безпеки галузей і виробництв. Крім того, державні інвестиції мають важливе значення для забезпечення життєдіяльності економіки і створення виробничої та соціальної інфраструктури. По-друге, приватне управління інвестиційними процесами має за мету, як правило, максимізацію прибутку. Однак ця мета не завжди збігається з цілями соціальної політики.

Ефективне використання інвестиційних ресурсів, які ще вдається залучити в українську економіку, необхідність їх збільшення та соціальні функції інвестування визначають актуальність і значущість теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження моєї індивідуальної роботи є роль держави в регулюванні інвестиційних процесів на фінансовому ринку.

Предмет дослідження – державне регулювання інвестиційних процесів на фінансовому ринку .

Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії інвестиційної діяльності. Різним аспектам цих проблем присвячено праці А.І. Кредисова, А.А. Пересади, О.М. Підйомного, С.Е. Пивоварова, С.К. Реверчука,  Н.И. Реверчук, I.Г. Скоморович  та ряду інших авторів.

Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: структурного аналізу, порівняльного, історичного, прогнозування.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

  • дослідити суть поняття "інвестиційного процесу";
  • охарактеризувати структуру і форми інвестицій;
  • обґрунтувати необхідність державного регулювання інвестиційних процесів;
  • дослідити характерні риси державного регулювання інвестиційних процесів в міжнародній економіці;
  • дослідити державне регулювання інвестиційних процесів в Україні;
  • зробити висновки.

Фінансовий ринок України – основа фінансової систем держави. Він формується у досить складних як внутрішніх, і зовнішніх умов, що робить розгляд його загальної концепції, принципів, і будівлі є важливим і досить необхідним моментом з оцінки нинішнього гніву й перспектив формування у майбутньому.

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ЗАКОНОМІРНОСТІ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

1.1. Поняття інвестиційних процесів

По-перше, інвестиції – це значно ширша економічна категорія, ніж довгострокове вкладення капіталу в економіку (виробничі фонди), оскільки вони можуть впроваджуватись в найрізноманітніших формах: реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній. По-друге, на відміну від капітальних вкладень інвестиції здійснюються тільки в високоефективні проекти, результатом яких є прибуток, доход, дивіденди.

Законом України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції визначаються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької і інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Це визначення в основному відповідає міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність як процес вкладання ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку в майбутньому.

До суб'єктів інвестиційної діяльності Законом "Про інвестиційну діяльність" віднесені інвестори і учасники. Ними без будь-яких застережень можуть бути як громадяни і юридичні особи України, так і іноземні громадяни і юридичні особи, і самі держави, що приймають рішення про вкладення власних, запозичених і залучених майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Таким чином, інвестиційна діяльністьце послідовна сукупність дій її суб'єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку. Кожна держава як суб'єкт інвестиційної діяльності визначає правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності в своєму законодавстві. У вужчому тлумаченні цього поняття застосовують термін "інвестиційний процес". Це поняття звичайно пов'язується з обґрунтуванням і реалізацією інвестиційних проектів [12, с.185-190].

Значні широкомасштабні проекти мають велику кількість стадій їх виконання. Інвестиційні процеси в державі з ринковою економікою і при адміністративно-регулюючій системі господарювання суттєво розрізняються.

Найбільш характерними стадіями інвестиційного процесу є наступні: мотивація інвестиційної діяльності, прогнозування і програмування інвестицій, обґрунтування доцільності інвестицій, страхування інвестицій, державне регулювання інвестиційного процесу, планування інвестицій, фінансування інвестиційного процесу, проектування і ціноутворення, забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами, освоєння інвестицій, підготовка до виробництва продукції, попередня здача і приймання в експлуатацію, кінцева здача об'єкта в експлуатацію.

Порівняльний аналіз стадій інвестиційного процесу дозволив виявити значні розбіжності.

Звичайно інвестиційний процес розпочинається з мотивації інвестиційної діяльності (рис. 1.1). Основним мотивом такої діяльності є надлишок певних коштів у суб'єкта господарювання або приватної особи, яких не влаштовують відсотки за банківськими депозитами. Інвестор, що є власником цих нагромаджень (збережень), прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові активи або інвестиційні товари (реальні активи), тобто здійснити інвестиції[22, с.306-310].

Мотивів займатися інвестиційною діяльністю ще замало, щоб опанувати якийсь певний інвестиційний проект. Як правило, власникові нагромаджень дуже важко зупинитися на якомусь конкретному проекті, оскільки у нього немає впевненості в тому, що інвестиції принесуть прибуток, крім того, вони взагалі можуть бути втрачені.

З метою забезпечення охорони інвестицій при виборі проекту проводиться ціла низка передінвестиційних досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики, проводяться маркетингові дослідження, оцінюються напрямки інвестування. Обґрунтування доцільності інвестицій потребує розгляду якомога більшої кількості інвестиційних проектів з метою вибору найкращого. Звичайно в цій справі інвестору допомагають інші учасники (посередники) інвестиційного процесу.

Рис. 1.. Ринкова модель організації інвестиційного проекту  [22, с.310]

Як правило, для здійснення інвестиційного проекту, особливо великого, інвестору не вистачає власних коштів і він прагне одержати позичковий, або залучений капітал, тобто використати інші джерела фінансування, крім власних. Визначення джерел фінансування, обґрунтування їх структури передує інвестуванню, воно необхідне для переконання і залучення до проекту інших учасників інвестиційного процесу.

1.2. Структура і форми інвестицій

Відповідно до Закону, до майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність, належать:

  • грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;
  • рухоме і нерухоме майно та інші матеріальні цінності;
  • майнові права, що випливають з авторського права, навички і інші інтелектуальні цінності;
  • сукупність технологічних, технічних, комерційних і інших знань, що оформлені в вигляді технічної документації навичок і виробничого вміння, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);
  • права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права і цінності.

Ці цінності та майнові права складають об'єкти інвестиційної діяльності. Основним джерелом інвестування є національний доход, за рахунок якого утворюється фонд нагромадження, що, в свою чергу, умовно поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення. За рахунок цих фондів формуються валові і чисті (в їх складі) інвестиційні ресурси.

Джерелом чистих інвестиційних ресурсів є фонд відновлення, за рахунок якого формуються нові виробничі фонди. Вони менше валових на величину коштів, що спрямовуються з фонду відшкодування в вигляді амортизаційних відрахувань.

Залежно від джерел фінансування розрізняють: власні кошти інвестора, запозичені, залучені кошти.

За формами власності інвестиції розподіляються на:

  • державні –що фінансуються з держбюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами;
  • приватні –кошти населення, комерційних структур, колективних підприємств;
  • іноземні –запозичені і кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інституцій, зарубіжних корпорацій і фірм, спільних підприємств[20, с.23-24].

Залежно від строків освоєння інвестиції можуть бутидовгостроковими, середньостроковими і короткостроковими. Основне правило інвестування проголошує, що інвестиції повинні бути довгостроковими, однак через несприятливі умови інвестиційного клімату, нестабільність політичних обставин і високі темпи інфляції інвестори вимушені шукати об'єкти середньострокових або короткострокових вкладень. Згідно з методологією НБУ в Україні короткостроковими вважаються інвестиції до 1 року, середньостроковими – до 3-х років, довгостроковими – більше 3-х років.

Ознакою розподілу інвестицій за формами вважається виділення фінансових і реальних інвестицій (рис. 1.2).

Рис. 1.. Форми інвестицій

Фінансові інвестиціїце вкладення коштів в різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.

Реальні інвестиціїце вкладення в виробничі фонди (основні і оборотні). Переважно це вкладення в матеріальні активи – будівлі, обладнання, споруди і інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи.

Останнім часом в економічній літературі визначилась нова – інноваційна форма інвестицій. В принципі при стабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями. За умов кризи можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого складається з інтелектуальних інвестицій.

Інтелектуальні інвестиціїце вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі[21, с.333-334].

За ринкових умов слушним є розподіл інвестицій на прямі і портфельні. Прямі інвестиції звичайно здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою одержання доходу і участі в управлінні виробництвом. Іноді інвестор послідовно збільшує обсяги прямих інвестицій з метою заволодіння контрольним пакетом акцій (паїв).

Портфельні інвестиції звичайно здійснює пасивний інвестор, отримуючи невелику частку (пай) компанії в надії на одержання хоч і невеликого, але стабільного прибутку. Такий інвестор звичайно не прагне до управління компанією, її фінансовий стан цікавить його тільки в строки виплати дивідендів.

1.3. Обґрунтування необхідності державного регулювання інвестиційних процесів на фінансовому ринку

Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів.

На активізацію інвестиційних процесів була спрямована "Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України, яка визначає основні напрямки державної інвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи:

  • послідовна децентралізація інвестиційного процесу;
  • збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;
  • перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;
  • виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;
  • фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;
  • надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;
  • здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;
  • розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;
  • удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;
  • запровадження системи страхування інвестицій [3, с.54-57].

Отже, держава має у своєму розпорядженні три основні форми впливу на економічні процеси: правову, адміністративну та економічну. Кожній з них відповідає певний склад інструментів, за допомогою яких ці форми реалізуються. Основну роль відіграє правова (законодавча) форма, бо в ній здійснюються усі регулюючі дії уряду в межах адміністративної та економічної форм. Економічна форма включає монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну (податково-бюджетну) політику. Вони обидві найвагоміше впливають на ділову активність.

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОГО РИНКУ

2.1. Сутність фінансового ринку та його функції

Фінансовий ринок виступає сферою забезпечення нормально функціонувати фінансових відносин. Роль ринку у сучасній економіці полягає у акумулюванні заощаджень і тимчасово вільних фінансових ресурсів немає і використанні їхніх задля забезпечення потреби у грошовому капіталі, як фізичних осіб, і підприємницьких структур, організацій корисною і держави. Він посідає особливе місце у фінансовій системі держави як важлива сфера фінансових відносин, що сприяє ефективному функціонуванню сфер і ланок фінансової систем країни.

У літературі трапляються такі визначення ринку.

Фінансовий ринок, на думку О.Р. Романенка, це «сукупність економічних відносин, що з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних коштів та обігу цінних паперів» [18,с.264]

Якщо ж спиратися на В.М.Шелудько, то «фінансовий ринок – це система економічних пріоритетів і правових відносин, що з купівлею-продажем чи випуском та обігом фінансових активів» [15, з. 392]

Фінансовий ринок необхідно розглядати, як специфічну сферу грошових відносин, які творяться у процесі руху фінансових фондів держави, юридичними і фізичними особами з допомогою спеціалізованих фінансових установ. Оскільки характерною рисою ринку і те, що відносини реалізуються на етапах і розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів немає і коштів процесу розширеного відтворення.

Головна передумова існування ринку полягає у невідповідність потреб у фінансових ресурсів годі тієї чи іншої суб'єкта ринкових відносин із наявністю джерел задоволення такої потреби.

Основне завдання ринку є забезпечення переміщення фінансових ресурсів від, хто має їх надлишок, і тих, кому потрібні інвестиції. У цьому, зазвичай, вони спрямовані від, хто може змогли ефективно використати кошти, до тих, хто використовує їх продуктивно. Так, для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є центром господарського організму. За станом ринку можна будувати висновки про економіці, впливаючи на фінансовий ринок, можна управляти економічною активністю суспільств[11, с.77-83].

Оскільки передача у користування капіталом відбувається після продаж фінансових активів, які відбивають права отримання доходу на вкладений капітал, можна стверджувати, що такий фінансовий ринок – це система економіко-правових відносин. Обов'язковими атрибутами ринку є чіткі правила торгівлі, наявність професійних учасників та розвинена інфраструктура, що забезпечує мінімальні витрати і максимальну надійність.

Сутність ринку відображена у його функціях. За сучасних умов фінансовий ринок виконує таких функцій:

1) Активна мобілізація тимчасово вільного капіталу приватних осіб, приватного бізнесу, державні органи, іноземних інвесторів. Цей вільний капітал, що у формі громадських заощаджень, тобто. грошових та інших фінансових ресурсів населення, підприємств, державні органи, не витрачених поточний споживання й реальне інвестування.

2) Ефективне розподіл акумульованого вільного капіталу на взаємовигідних засадах з метою їхнього ефективне використання між кінцевими його споживачами. Механізм функціонування ринку забезпечує виявлення обсягу й структури попиту окремі фінансові активи і своєчасне задоволення у межах всіх категорій споживачів.

3) Визначення ефективних напрямів розміщення капіталу з позицій забезпечення високого рівня дохідності. Задовольняючи значний об'єм і велике  коло інвестиційних потреб суб'єктів господарювання, механізм ринку системою ціноутворення деякі інвестиційні інструменти виявляє найефективніші сфери, і напрями інвестиційних потоків.

4) Формування ринкових ціни окремі фінансові інструменти, і послуги, які об'єктивно відбивають співвідношення між попитом й пропозицією. Ринковий механізм ціноутворення цілком протилежний державному, хоч і перебуває під певним впливом державного регулювання.

5) Скоєння кваліфікованого посередництва між продавцями і покупцями фінансових інструментів. У системі ринку існують спеціальні фінансові інститути, здійснюють таке посередництво.

6) Створення умов мінімізації фінансових ризиків. Фінансовий ринок виробив свій власний механізм страхування цінового ризику. Він дає змогу до мінімуму знизити фінансовий і комерційний ризик продавців і покупців фінансових активів і реального товару за умов нестабільності економічного розвитку і кон'юнктури фінансового і товарного ринків.

7) Прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі. Забезпечуючи мобілізацію, розподіл ефективне використання вільного капіталу, задоволення в стислі терміни ним потреби окремих суб'єктів господарювання.

8) Кредитування уряду, органів місцевого самоврядування шляхом розміщення урядових і муніципальних цінних паперів.

9)Обслуговування населення кредитуванні споживчих витрат[19, с.115].

Фінансовий ринок сприяє розвитку економіки, здійсненню матеріально - фінансову збалансованість з загального обсягу і за структурою громадського виробництва. З його допомогою розвиваються підприємства міста і галузі, що забезпечують інвесторам максимальну прибуток на вкладений капітал.

Фінансові інструменти – це «різноманітні фінансові документи, активи, які звертаються до фінансового ринку, мають грошову вартість, є законними вимогами власників цих активів отримання певного доходу на майбутнє».

2.2. Особливості формування та розвитку фінансового ринку України

Розглядаючи фінансовий ринок України у історичному аспекті, слід зазначити, що він був біля нашої держави перед революцією 1917 року, потім у період Непа наприкінці 20-х, в тому числі надалі, але у урізаному і обмеженому вигляді. Нині вже немає можливості забезпечити спадковість прийнятих актів і законодавства, яке у складі імперії (зокрема й України) до 1917 року. Ця обставина неспроможна б викликати розчарування, оскільки перед революцією ми мали розвинену як у той час, правову базу регулювання ринку.

У структурі національного ринку найдинамічніше розвивався фондовий ринок. У це була пов'язана із приватизацією державних підприємств, активнішим проведенням корпоратизації із наступною емісією цінних паперів новоствореними товариствами.

Формування правової бази до створення і функціонування ринку цінних паперів України почалося з прийняття у 1991 року закону України "Про цінні папери та фондової біржі". З'явився першу офіційну законодавчий документ, регулюючий створення умов та діяльність фондових бірж України.

 Україною було вжиті заходи в розвитку ринку. До найважливішим із них ставляться розробка «Концепції функціонування та розвитку ринку України» і закону України «Про регулювання ринку цінних паперів України», і навіть постанову по випуску державних цінних паперів, емісія яких мала стати однією з дієвих важелів фінансування дефіциту державного бюджету. Було закладено основи організаційної і законодавчу діяльність ринку України [23, с.128-130].

З'являються фондові біржі: Київська міжнародна фондової біржі, Донецька фондової біржі. Проте внаслідок організаційного становлення нових бірж операції проводилися практично лише з УФБ. Також з'являються асоціації, які об'єднують учасників ринку: Перша фондова торгова система (ПФТС), яка являла собою «електронну» біржу цінних паперів України та охоплювала все найбільші регіонах України і підтримувала роботу національної електронної системи торгівлі цінними паперами як «online», Українська асоціація інвестиційного бізнесу, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв.

Надходження іноземних інвестицій забезпечило розвиток вторинного ринку цінних паперів, що призвело до високих темпів зростання акцій українських емітентів та його ліквідності.

Загальний обсяг торгів на організаційно оформлених ринках становив 15,81%. Загальний обсяг емісії акцій, становив 9970 млн. грн., тобто близько 74% всіх випущених цінних паперів.

Практично новим явищем для ринку України є розширення емісій облігацій підприємств. Обсяг зареєстрованих емісій цих облігацій  становить 116,4 млн. грн.. Але у настільки значне збільшення розмірів емісії облігацій їх у загальній масі цінних паперів над ринком надзвичайно мала [5, с.528].

Фондовий ринок України здійснює 129 інвестиційних фондів; 100 інвестиційних компаній із 182 взаємними фондами; 827 торговців цінними паперами (зокрема комерційних банків); 352 реєстратора; 82 хранителя; один депозитарій; 6 бірж; 2 торгово-інформаційні системи; 10 саморегулюючих організацій. Україна не мала зареєстровано понад 35800 емітентів цінних паперів у тому, числі 11840 відкриті акціонерні товариств. Переважна частка акцій випущена приватизованими підприємствами (близько 80% від суми емітованих цінних паперів). Усього професійних учасників ринку цінних паперів більш 1500.

Обсяг ринку України зростає з однієї з найменших в Центрально-Европейському регіоні (10% ВВП) до близько 35% ВВП, що є розмірним з ринками акцій Чехії, Польщі, Румунії. Тим більше що стрімке зростання капіталізації не відтворює реального зростання ринку, оскільки лише близько 20 % акцій підприємств у вільному зверненні. Капіталізація ринку становила 199 млрд. грн., а загальний обсяг торгів акціями становив 6,1 млрд. грн.. Кінець 2012 року ознаменувався обвалом ринку України як індикатора фінансової кризи, який триває до сьогодні. Однак у останнім часом спостерігається незначне зростання.

Зараз інституціональну основу інфраструктури ринку цінних паперів крім банків Україні складають Українська фондової біржі, має філії у кожному обласний центр; перша фондова торгова система; Східноукраїнський фондовий центр, що у Харкові; Київська міжнародна фондової біржі; фондова секція Української міжбанківської валютної біржі; Київська універсальна біржа, проводить торги по певним видам цінних паперів; позабіржові торгово-інформаційні системи; реєстратори і хранителі цінних паперів; депозитарії; депозитарно-клиринговие компанії; Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв; Асоціація торговців цінними паперами і Українська асоціація інвестиційного бізнесу[14, с.648].

Основні напрями відзначають необхідність запровадження нових видів іпотечних цінних паперів, і навіть деривативів; створення умов використання органами місцевого самоврядування облігацій місцевих позик для реалізації регіональних соціально-економічних програм; впровадження системи рейтингування суб'єктів господарювання та інструментів ринку незалежними рейтинговими агентствами, зокрема, провідними міжнародними рейтинговими агентствами. З іншого боку, основних напрямів припускають зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторів торгівлі цінними паперами.

РОЗДІЛ ІІІ. ДЕРЖАВНЕ  РЕГУЛЮВАННЯ  ІНВЕСТИЦІЙНИХ  ПРОЦЕСІВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

3.1. Державне регулювання внутрішніх інвестицій

Інвестиції є основою перебудови сектору матеріального виробництва, а тому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних, правових та адміністративних засобів для подолання негативної тенденції скорочення обсягів інвестиції та підвищення інвестиційної активності. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Увесь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами (рис. 3.1.1).

Рис. 3..1Основні напрями державного регулювання інвестиційної діяльності

Визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування.Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України.

Якщо підприємці зацікавленні в чистому доході, то введення податку перешкоджатиме виробництву оподатковуваного товару. Спричинене в такий спосіб зменшення виробництва може звести нанівець будь-який передбачуваний приріст бюджетних надходжень. На цій підставі було зроблено загальний висновок: пожвавлення ділової, передусім інвестиційної активності, можна досягти радикальним полегшенням податкового тягаря, точніше – оптимальним оподаткуванням.

До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи: запровадження диференційованих ставок оподаткування; звільнення від сплати податку на певний строк; зменшення бази оподаткування; усунення подвійного оподаткування.

Ефективним методом податкового регулювання інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування. Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зі складу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються на інвестування. Таке зменшення доцільно проводити після здійснення операцій вкладання коштів у сфери та об'єкти інвестування, що їх визнано пріоритетними. Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалий термін, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійні пільги призводять до значних структурних деформацій в економіці, знижують конкуренцію.

Бюджетне та грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності.Бюджетні методи регулювання для України мають особливе значення, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, не замкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, банки майже не здійснюють довгострокового кредитування.

Розширення бюджетного інвестування має супроводжуватися реформуванням системи оплати праці, передовсім збільшенням частки заробітної плати у витратах на виробництво продукції. Це можливо тільки за реалізації інноваційних проектів, запровадження яких підвищить продуктивність праці та стане підставою для зростання оплати праці. Збільшення заробітної плати дасть можливість відмовитися від багатьох соціальних програм та субсидій, дещо скоротивши видатки бюджету з одночасним вивільненням додаткових коштів на потреби структурної перебудови.

Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти.

Національний банк справляє істотний вплив на інвестиційний процес через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Норми обов'язкових резервів для комерційних банків встановлюються у вигляді певного процента від суми депозитів, які в Національному банку зберігаються на їхніх рахунках. За збільшення кредитних ресурсів комерційні банки розширюють кредитні операції, збільшують частку довгострокових кредитів.

У порівнянні з ринком цінних паперів банківська система у фінансовому та організаційному плані більше готова до активного включення в інвестиційні процеси. Однак і досі переважає мотивація до короткострокового кредитування й розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Мережі спеціалізованих інвестиційних банків, як це має місце в розвинених країнах, так і не створено [17, с.130-139].

Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні більшість економістів погоджується з тим, що існуюча амортизаційна політика не сприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. За останні десять років амортизаційні фонди українських підприємств практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій [10, с.96].

Активізувати участь інвесторів у приватизації можна поширенням застосування некомерційних конкурсів; створенням для інвесторів найбільш вигідних умов оподаткування; дальшим вдосконаленням механізму запобігання невиконанню покупцями державного майна умов договорів купівлі-продажу; застосуванням способів ліквідації збиткових підприємств як юридичних осіб, їх наступною реструктуризацією; залученням іноземних інвесторів до приватизації.

У ринковій економіці фондовий ринок є інструментом реалізації регулятивної функції закону попиту і пропозиції. Фондовий ринок створює ринковий механізм вільного переливання капіталів у найефективніші галузі господарства. Фондовий ринок є сегментом як грошового ринку, так і ринку капіталів, які також включають рух прямих банківських кредитів, перерозподіл грошових ресурсів через страхову галузь, внутрішньо фірмове кредитування тощо. За умов розвинутих ринкових відносин фондовий ринок функціонує у вигляді ринку цінних паперів. Перерозподільний механізм фондового ринку ( рис. 3.1.2.)

Рис. 3.1.. Перерозподільний механізм фондового ринку

У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність.

До методів прямого впливу належать:

  1. Емісія державних цінних паперів. Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб вона впливає на встановлення котирування на фондовому ринку.
  2. Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава здатна впливати на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку.
  3. Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності.
  4. Запобігання монополізації фондового ринку. Держава проводячи антимонопольну політику, установлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку [4, с.19-21].

Держава може здійснювати й непряме регулювання фондового ринку через податкову політику, регулювання грошової маси й обсягів кредитів, установлення облікової ставки та резервної норми, регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій, операцій з іноземними цінними паперами.

Державне регулювання інвестиційних процесів фінансового ринку в Україні на http://mirrorref.ru


1. Реферат Державне регулювання економіки

2. Реферат Державне регулювання економіки як функція

3. Реферат Державне регулювання економіки у зарубіжних країнах

4. Реферат ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ. ДОСВІД ІЗРАЇЛЮ

5. Реферат Правове регулювання освіти в Україні. Правовий статус навчальних закладів в Україні

6. Реферат Розвиток інструментів фінансового ринку

7. Реферат Розвиток сучасного національного фінансового ринку України

8. Реферат Зарубіжний досвід державного регулювання інноваційних процесів

9. Реферат РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

10. Реферат ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ