Новости

Організація і технологія оптової і роздрібної торгівлі Курс лекцій

Работа добавлена:






Організація і технологія оптової і роздрібної торгівлі Курс лекцій на http://mirrorref.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ ЇМ. М. ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

                   Кафедра: Маркетингу і комерційної справи

Саркісян Л.Г.

Казакова О.Б.

Організація і технологія оптової і роздрібної торгівлі

Курс лекцій

для студентів спеціальностей

7.050108 "Маркетинг"

7.050301 “Товарознавство та комерційна діяльність”

Затверджено

Протокол засідання кафедри

Маркетингу і КС

№ 12 от 02.03.2005р

Донецьк 2005р.

Зміст

1.Загальносистемні особливості торгової справи

2.Побудова роздрібної торгівлі.Роздрібна торгова мережа

3.Вивчення попиту і кон’юнктури торгівлі. Формування асортименту товарів у магазині.

4.Організація торгово-технологічного процесу в магазині.

5.Організація праці в роздрібних торгових підприємствах.

6.Форми і принципи товаропостачання.

7.Організаційно-господарські ланки оптової торгівлі.

8.Реклама в торгівлі.

9.Товарні склади в торгівлі, їх функції і види, пристрій і основи проектування складів.

10.Технологічні процеси й організація праці на складі.

11.Організація тарного господарства.

12.Транспортно-експедиційні операції у торгівлі.

ТЕМА: "ЗАГАЛЬНОСИСТЕМНІ ОСОБЛИВОСТІ ТОРГОВОЇ СПРАВИ "

План

  1. Поняття, структура функції  ринку.
  2. Торгівля. Торгове підприємство.
  3. Організаційно-правові форми торгових підприємств. Основи організації підприємств.

ФУНКЦІЇ РИНКУ

У конкурентній ринковій еконояфміці ринок виконує 3 основні функції:

послідовне збалансування пропозиції та попиту по обсязі і структурі;

встановлення рівноважної ціни, тобто ціни пропозиції на рівні, що відбиває суспільну значимість зробленого товару чи пропонованої послуги;

створення передумов (через конкурентне середовище) для постійного прагнення суб'єктів ринку до підвищення економічної ефективності їхньої діяльності.

Структура ринку

У структурі об'єктів внутрішнього ринку економіки ринкового типу виділяють наступні основні групи ринків:

засобів виробництва і виробничих видів діяльності;

споживчих товарів, послуг, житла;

будинків і споруджень невиробничого призначення;

робочої сили;

цінних паперів, валюти;

інформації й інновацій.

У свою чергу споживчий ринок також має визначену структуру, зміст якої обумовлюєтьсянизкою факторів центральне місце серед них займають натурально-речовинний склад і функціональне призначення реалізуємих споживчих вартостей. По цих ознаках у структурі ринку споживчих товарів можна виділити, наприклад, ринок продовольчих товарів і ринок непродовольчих товарів.

Ринок класифікується також по географічному положенню, характеру продажів і інших факторів.

Суб'єкти ринку

Ринок є місцем дії трьох основних економічних суб'єктів, що вступають у товарно-грошові відносини за допомогою купівлі-продажу:

держава;

підприємства;

домашні господарства.

У табл. 1.1 приведені основні товари (послуги), що служать предметом купівлі-продажу суб'єктами ринку.

Таблиця 1.1

Суб'єкт ринку

Предмет продажу

Предмет покупки

Держава

Послуги державних організацій і установ. Земля, природні ресурси, житло, ліцензії

Товари суспільного, державного користування, призначені для національної оборони, державного керування, охорони суспільного порядку, функціонування культурної спадщини (робоча сила, будинки, устаткування, озброєння, мережі комунікацій, фундаментальні наукові дослідження, художні твори і т.п.)

Підприємства

Товари, послуги,  майнові цінності, що належать їм, інтелектуальна власність

Робоча сила, земля, природні ресурси, сировина, напівфабрикати, товари, гроші, цінні папери

Домашні господарства

Праця, майнові цінності, товари, послуги

Споживчі товари, послуги, майнові цінності

Інфраструктура ринку

Під інфраструктурою розуміється обслуговуюча частина будь-якої функціональної структури. Ринкова інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових форм (кредитна, емісійна, податкова, митна системи, системи комунікації, система страхування підприємництва та ін.) і суб'єктів ринку (підприємства оптової і роздрібної торгівлі, ярмарки й аукціони, різного роду біржі, банки, податкові інспекції, підрозділи митної служби, підприємства зв'язку, рекламні фірми й ін.), що забезпечують функціонування ринку.

Товар

Під товаром у широкому змісті розуміється матеріальна чи нематеріальна власність, реалізована на ринку. Товаром можуть бути продукт як фізичної, так і розумової праці, результат послуги, сама здатність до праці, земля і її надра — усе, що має споживчу вартість і вартість і може бути виміняне на інший товар (гроші) власником цієї споживчої вартості.

У вузькому змісті під товаром розуміється продукт праці, зроблений для обміну.

2.Торгівля. Торгове підприємство.

Торгівля — це форма товарного звертання, здійснюваного за допомогою грошей.

Торгівля — особлива діяльність людей, що пов'язана зі здійсненням актів купівлі-продажу і що представляє собою сукупність специфічних технологічних і господарських операцій, спрямованих на обслуговування процесу обміну.

Відокремлення торгівлі в окрему галузь економіки пов'язано із суспільним поділом праці і виділенням торгового капіталу як частини промислового капіталу, що зумовлено прагненням до більш ефективного використання наявних ресурсів.

Розрізняють наступні види торгівлі:

оптова— реалізація товарів, як правило, великими партіями, що припускає їхній подальший перепродаж чи переробку. Товари в результаті оптового обороту в кінцеве споживання не надходять;

роздрібна реалізація товарів кінцевому споживачу, що є завершальною ланкою руху товару в сфері обігу.

Функції торгівлі

Функції торгівлі багато в чому визначені її сутністю як форми товарного обігу. Найважливішими функціями торгівлі є:

реалізація зробленої споживчої вартості (товарів). Виконання цієї функції створює економічну передумову відтворення сукупного суспільного продукту, зв'язуючи виробництво зі споживанням;

доведення предметів споживання до споживачів. Виконуючи дану функцію, торгівля організує просторове переміщення товарів від виробників до споживачів, здійснюючи при цьому ряд операцій по продовженню процесу виробництва в сфері обігу (наприклад, транспортування, збереження);

підтримка балансу між пропозицією та попитом з одночасним активним впливом на виробництво в частині обсягу й асортименту продукції, що випускається;

скорочення витрат звертання в сфері споживання (витрат покупців на придбання товарів) шляхом вдосконалення технології продажів, інформаційних послуг і ін.;

функції, зумовлені концепцією маркетингу: розробка товару, ринкові дослідження, організація розподілу, визначення ціни, створення служб сервісу й ін.

Торгове підприємство

Торгове підприємство — основна ланка сфери обігу, що володіє господарською і юридичною самостійністю, що здійснює просування товарів від виробників до споживачів за допомогою купівлі-продажу і що реалізує власні інтереси на основі задоволення потреб людей, представлених на ринку.

З позицій загальносистемного підходу принциповою особливістю підприємства торгівлі як відкритої системи є присутність людини як активного елементу системи. Ця обставина обумовила наявність у розглянутіц системі особливих властивостей:

нестаціонарність окремих параметрів і стохастичність (імовірностний характер) її поводження;

унікальність і невизначеність, поводження системи в конкретних умовах при одночасній наявності в неї граничних можливостей, зумовлених наявними ресурсами і структурними зв'язками;

здатність до самоорганізації, що виражається через:

здатність змінювати свою структуру, зберігаючи цілісність, і формувати варіанти поводження;

здатність протистояти ентропійним (руйнуючим систему) тенденціям і генерувати неентропійні тенденції (розвитку);

здатність адаптуватися до умов, що змінюються;

здатність і прагнення до формування цілей усередині системи, до цілеутворення.

Підприємству необхідні кваліфіковані кадри, товари, технічні ресурси, технології торгового процесу, кредитні лінії, інформація про стан ринку і попит покупців і багато чого іншого. З іншого боку, торговому підприємству необхідно вийти на ринки збуту, де в гострій конкурентній боротьбі здійснюється реалізація споживачам товарів і послуг.

Як правило, підприємства класифікуються по розмірі в залежності від чисельності працівників. Наприклад, у США підприємства, що знаходяться в індивідуальній (одноособової) власності, розділені на 5. груп: найменші (з чисельністю зайнятих від 1 до 24 чоловік), малі (25—99 чоловік), проміжні (100—499 чоловік), великі (500—999 чоловік) і найбільші (понад 1000 чоловік). Правда, у США існує й обмеження на обсяг діяльності: підприємство оптової торгівлі відноситься до категорії малого бізнесу, якщо його річний оборот не перевищує 18 млн. дол. У роздрібній торгівлі і сфері обслуговування цей ліміт дорівнює 5 млн. дол.'

Відповідно до російського законодавства до малого відносяться підприємства, чисельність працівників яких не перевищує 25 чоловік.

До малого відносяться підприємства торгівлі, що знаходяться в приватній чи сімейній власності, підприємства, що функціонують у виді господарських товариств, як повних, так і на вірі (командитних), а також господарчі товариства з обмеженою відповідальністю.

Організаційно-правова форма підприємств середнього розміру це акціонерне товариство.

До великого відносяться торгові підприємства, акції яких котируються на фондовій біржі.

Функції торгового підприємства

Функції торгового підприємства зумовлені функціями торгівлі як економічної категорії. Основна функція — продаж (реалізація) товарів споживачам, що супроводжується перетворенням товарної форми вартості в грошову, що можна представити у вигляді формули Д-Т-Д чи графічно (мал. 1.2).

Мал. 1.2. Реалізація функцій торгового підприємства

Для реалізації основної функції торгове підприємство виконує безліч супутніх функцій: вивчає попит споживачів, укладає договори на постачання товарів, організовує доставку товарів з місць їхнього виробництва в місця споживання, забезпечує збереження товарів, формує товарний асортимент і ін.

Критерії ефективності діяльності торгового підприємства

Ціль суспільного виробництва визначається економічними законами розвитку суспільства і має об'єктивний характер. По визначенню академіка Н.П.Федоренка, "ціль є одна із загальних характеристик сутності системи, її найважливіший структурний елемент, що характеризує основний закон руху системи в цілому"'.

У науковій літературі існують різні підходи до розуміння мети суспільного розвитку. Серед найбільш видних представників економічної думки, що зробили істотний вплив на формування різних напрямків у сучасній політичній економії, найбільший внесок в обґрунтування призначення ринкової економічної системи внесли Дж.К.Гелбрейт, Дж-М.Кейнс, К.Маркс, А-Маршалл, У.Ростоу.

Відомий англійський економіст Дж.М.Кейнс, що зробив істотну перебудову політичної економії часів ринкової економіки вільної конкуренції відповідно до особливостей сучасного механізму відтворення, у своїх міркуваннях спирався на положення, що"... споживання являє собою єдину мету будь-якої економічної діяльності"2.

На думку Дж.К.Гелбрейта, одного з основоположників "теорії держави благоденства", призначення економічної системи полягає в тому, "щоб робити матеріальні блага і робити послуги, що потрібні людям"3. Більш того, він вважав, що "найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, у чому вони найбільше бідують"4.

Основоположник теорії "суспільства масового споживання" У.Ростоу в широко відомій роботі "Стадії економічногоросту", приводячи класифікацію етапів економічного розвитку, вищу, п'яту, стадію називає "суспільством високого рівня масового споживання".

Неважко помітити, що в приведених визначеннях просліджується загальна позиція — розвиток економічної системи в умовах сучасного стану продуктивних сил спрямовано на максимальне задоволення різноманітних потреб людей.

З іншого боку, К.Маркс, аналізуючи зміст і мети капіталістичного виробництва свого часу, прийшов до висновку, що "виробництво додаткової вартості, чи витяг додаткової праці, складає специфічний зміст і ціль капіталістичного виробництва"'.

Ми не бачимо протиріч у настільки, на перший погляд, різних твердженнях. З позиції суспільства, функціонування економічної системи повинне бути спрямоване на задоволення потреб людей. Однак діяльність підприємств (фірм, корпорацій) підлегла меті одержання прибутку. Переконливі приклади, що підтверджують припущення про максимізацію прибутку як єдиному довгостроковому фінансовому інтересі будь-якої фірми, приведені в різних виданнях, присвячених економічній теорії ринкових відносин2. Реалізувати ж цю мету на сучасному рівні стану виробництва, особливо в країнах з високорозвиненою ринковою економікою, підприємства можуть лише через максимальне задоволення нестатків споживачів, забезпечуючи тим самим їхній добробут і суспільний прогрес у цілому.

Отже, довгостроковою метою діяльності торгового підприємства є максимізація прибутку. Разом з тим поряд з названим критерієм у залежності від конкретних умов, що носять короткостроковий, минущий характер, можуть існувати й інші критерії — збільшення ринкової частки, мінімізація витрат та ін.

Тема «Побудова роздрібної торгівлі.Роздрібна торгова мережа»

Роздрібна торгова мережа — це сукупність роздрібних торгових підприємств і інших торгових одиниць, розміщення на визначеній території з метою продажу товарів і обслуговування покупців.

Функції роздрібної торгової мережі:

закупівля товарів;

продаж товарів;

транспортування;

збереження;

прийняття ризику;

фінансова діяльність;

інформування ринку, одержання інформації про ринків підсортування, підробіток, приведення до товарного виду. Торгова мережа забезпечує можливість швидко, зручно, з  мінімальною витратою сил і часу здобувати потрібні товари і послуги в умовах вільного вибору із широкого і  глибокого асортименту, недалеко від місця роботи і житла, у  зручній кількості.

Структура роздрібної мережі — це співвідношення різних типів підприємств:

•співвідношення підприємств, що торгують продовольчими і непродовольчими товарами;

• питома вага спеціалізованих магазинів у загальній кількості торгових підприємств;

• використані форми продажу і методи обслуговування;

• співвідношення торгових площ, використаних для реалізації окремих груп товарів;

• тривалість використання торгової площі протягом дня (режим роботи);

• співвідношення торгової площі підприємств, розташованих в окремо стоячих і убудованих будинках;

• питома вага магазинів, що забезпечені холодильним устаткуванням, у тому числі підприємств, що торгують швидкопсувними товарами;

• середній розмір торгової площі одного магазина.

Спеціалізація торгової мережі — це обмеження діяльності окремих підприємств по торгівлі окремими групами товарів.

Типізація торгових підприємств — система заходів, спрямована на добір технічно зроблених і економічно ефективних типів магазинів і що використовує наступні показники: торгова площа, товарний асортимент, форма продажу товарів.

Типізація магазинів дозволяє скоротити витрати на їхнє будівництво, упорядкувати асортимент, забезпечити рівень обслуговування.

Показники якості роздрібної торгової мережі

До даних показників відносяться:

• щільність торгової мережі — кількість торгових одиниць, що приходяться на 10 000 мешканців;

• забезпеченість населення роздрібною торговою мережею — торгова площа, що приходиться на 1000 мешканців;

• частка напівстаціонарної мережів загальній кількості роздрібної торгової мережі;

• рівень спеціалізації роздрібної торгової мережі — відношення кількості спеціалізованих підприємств торгівлі до загальної кількості підприємств торгівлі;

• загальна чисельність торгових підприємств;

• середня торгова площа магазина;

• співвідношення торгової і неторгової площі магазина.

Матеріально-технічна база (МТБ) магазинів

МТБ магазинів містить у собі будинок, спорудження (навіси, площадки), під'їзні колії, кабельні лінії, технічне устаткування (водопровід, каналізація, опалення, висвітлення, вентиляція), технологічне і торгове устаткування, інструменти й інший інвентар.

Види будинків магазинів:

вбудовані (у перших поверхах і підвалах житлових будинків і установ);

  вбудовано-прибудовані;

  кооперативного користування, де підвальне приміщення і перший поверх займає магазин, а другий — підприємства побутового обслуговування;

  будинки, що стоять окремо.

Методи розміщення роздрібної торгової мережі

Методи розміщення бувають наступними:

рівномірний — з метою максимального наближення до населення;

концентричний чи східчастий — виділяється загальноміський тип, тип житлових районів;

груповий — припускає створення торгових вулиць, торгових центрів.

Торговий центр — це комплекс функціонально і просторово зв'язаних підприємств торгівлі, масового харчування, побутового й іншого видів обслуговування, що забезпечує населенню широкий вибір товарів і послуг в одному місці й економію часу.

Фактори, що впливають на розміщення роздрібної мережі:

містобудівні — величина міста, функціональне зонірування території, щільність населення, розміщення місць додатка праці, адміністративних, культурних і спортивних центрів;

• транспортні — напрямок і інтенсивність основних потоків руху суспільного й індивідуального транспорту;

• соціальні — можливість зниження витрат часу на відвідування підприємств роздрібної торгівлі, досягнення високого рівня обслуговування;

• економічні — ефективність капітальних вкладень, оптимальний рівень їхньої прибутковості.

Вибір місця для майбутнього магазина повинний вироблятися дуже ретельно. Тому є дві причини. По-перше, розташування торгової точки — основний фактор вибору магазина покупцем. Де ви купуєте продукти? Напевно в магазині, що найближче розташован до вашого  будинку чи роботи.

По-друге, вдало вибравши місце для магазина, роздрібний торговець забезпечує собі стійку конкурентну перевагу. Ціни, рівень сервісу, асортимент — усе це, на відміну від розташування торгової точки, відносно швидко змінюється. Часто торговим фірмам приходиться вкладати величезні гроші у придбання й облаштованість нерухомостічиукладати довгострокові договори оренди з власниками приміщень. Тому перевага в місці розташування магазина не може бути відтворено конкурентами.

В останні роки рішення про розташування магазина придбали ще більшого значення. Насамперед це обумовлено тим, що усе більше роздрібних торговців відкривають нові торгові точки, і вигідних місць для магазинів стає усе менше. Крім того, відбувається уповільнення темпів росту населення і будівництва нових торгових центрів. Іноді торговцю вдається знайти придатне місце, але висока орендна плата і значні витрати на обробку змушують його задуматися про пошук нового.

Фактори, що впливають на привабливість регіонів і областей торгівлі

До кращих регіонів відносяться ті, у яких підприємство роздрібної торгівлі здатно домогтися максимальних обсягів збитку. Щоб оцінити загальний обсяг попиту в конкретному регіоні чи області, необхідно розглянути демографічні характеристики населення і діловий клімат, а також рівень конкуренції з боку інших працюючих там торговців.

демографічні характеристики. У більшості випадків перевагу варто віддавати районам, що характеризується ростом населення, хоча, звичайно, його чисельність і темпи приросту далеко не єдиний фактор. Не менш важливе значення має і рівень доходу домогосподарств, їхні розміри і склад. Наприклад,AnnTaylor (торгова мережа, що спеціалізується на традиційному і діловому жіночому одязі) розміщає магазини в багатих районах і місцях, що користуються великою популярністю у туристів. При цьому розмір родини не є критичним чинником.Toys "R"Us, навпаки, зацікавлена в місцях, навколо яких проживають родини з маленькими дітьми.

діловий клімат. Дуже важливо оцінити тенденції зайнятості на ринку, тому що високий рівень зайнятості населення звичайно означає його високу купівельну спроможність. Крім того, корисно довідатися, які області розвиваються особливо швидко і чому. Наприклад, район міста Остин, штат Техас, у 1980-х рр. виріс завдяки «напливу» високотехнологічних фірм.

Однак зростання показників зайнятості населення аж ніяк не гарантує сприятливе роздрібне середовище в майбутньому. Якщо він відбувається тільки за рахунок однієї якоїсь галузі, у районі можуть виникнути несприятливі циклічні процеси. Очікується, наприклад, що населення багатьох споконвічне військових містечок США в 1990-х рр. зменшиться у зв'язку зі скороченням чисельності військовослужбовців.

Ще один фактор трудовий клімат району. За інших різних умов роздрібному торговцю варто віддати перевагу області, де немає профспілок роздрібних працівників, тому що витрати на утримання персоналу там будуть нижче.

конкуренція. Рівень конкуренції прямо впливає на купівельний попит. У залежності від загальної стратегії фірми вона може шукати регіон, у якому рівень конкуренції невисокий. Однак деякі торговці, навпаки, вітають тверду конкурентну боротьбу.

Оцінка конкретних місць

У загальному випадку найкраще розміщати магазин у місці,в якому приплив цільових покупців максимальний. У цьому розділі ми розглянемо визначальні його фактори, включаючи доступність місця, переваги розташування усередині торгового центра, а також правові аспекти.

ДОСТУПНІСТЬ.Чим простіше покупцям потрапити в магазин і вийти з нього, тим вище доступність даного місця. Для оцінки доступністі розглядаються схема доріг, дорожні умови і бар'єри. Схема доріг показує, наскільки просто покупцям добиратися до магазина по основним прилягаючим вулицям і автомагістралям. З нею пов'язаний ще один фактор — дорожні умови (якість і вік доріг, кількість смуг для руху, світлофорів, частота виникнення дорожніх пробок). Наприклад, стара, вузька вулиця, що має другорядне значення і до того ж перевантажена дорожніми пробками, — погане місце для магазина. На доступність також впливають природні (ріки, гори) і штучні (залізниці, великі шосе, парки) бар'єри.

Крім того, роздрібні торговці повинні оцінити зовнішні фактори доступністі у безпосередньої близькості від магазина, такі як: його видимість, рух, наявність парковочної стоянки, частота дорожніх пробок і простота доступу до місця.

Під видимістю місця розуміється здатність покупця побачити магазин і відсутність небезпек при в'їзді на автостоянку.

Види роздрібної торгової мережі, їхня роль в обслуговуванні населення

Раціональна побудова роздрібної торгової мережі повинна здійснюватися з обліком кліматичних, демографічних, економічних і соціальних особливостей. У зв'язку з цим торгова мережа включає підприємства, що відрізняються один від одного характером обслуговування, товарною спеціалізацією, формами власності й іншими ознаками.

Реалізація товарів покупцям здійснюється через визначені пункти продажу, сукупність яких формує роздрібну торгову мережу певного регіону.  Однак у її склад входять не всі пункти продажу товарів даного регіону – частина споживчих товарів реалізується населенню крім роздрібної торгової мережі. Це відноситься до продажу лісоматеріалів на корені, періодичних видань по підписці; реалізації товарів населенню безпосередньо зі складів виробників, в ательє пошиття одягу і взуття і т.п.

Упроваджуючи на той чи інший регіональний споживчий ринок і створюючи мережу своїх пунктів продажу товарів, торгове підприємство повинне враховувати як уже сформовану в регіоні роздрібну торгову мережу, так і обсяги продажу крім роздрібної торгової мережі. Крім того, кожен підприємець, що здійснює свою діяльність у сфері торгового бізнесу, повинен знати загальні принципи формування роздрібної торгової мережі в регіоні, щоб у рамках обраної ринкової ніші сформувати найбільш ефективні типи магазинів.

У складі роздрібної торгової мережі виділяють два основних види пунктів продажу – магазини і дрібнороздрібну мережу. Їхня роль у торговому обслуговуванні й організації форми досить неоднозначні.

До складу дрібнороздрібної торгової мережі входять палатки, кіоски, ларьки і пересувні пункти продажу, торгові автомати, лотки та ін.  Ці пункти  продажу реалізують обмежений асортимент товарів, не мають торгового залу, не роблять покупцям додаткових торгових послуг, що суттєво знижує рівень торгового обслуговування. До недоліків дрібнороздрібної торгової мережі варто віднести також труднощі збереження товарів і контролю за дотриманням правил торгівлі, незручності в роботі продавців, високу трудомісткість торгово-технологічного процесу.

У той же час дрібнороздрібна торгова мережа дозволяє торговому підприємству з найменшими витратами ресурсів наблизити товари до покупця і мобільно організувати їхню реалізацію в зручному для покупців місці й у зручне для них час. У складі пунктів продажу торгового підприємства дрібнороздрібної торгової мережі приділяється   допоміжна роль, тому що вона не може самостійно забезпечити реалізацію цілей і задач його стратегічного розвитку.

У торговій практиці розрізняють мережу магазинів дрібнороздрібної мережі, що заміщає і доповнює.

Необхідність мережі першого виду викликається насамперед недостатньою кількістю магазинів, що характерно для нових житлових районів.

Другий вид мережі може застосовуватися для розгортання вуличної торгівлі з метою максимального наближення до покупців.

До складу дрібнороздрібної торгової мережі включають автомати. Ця форма не одержала суттєвого розвитку в нашій країні, хоча переваги її очевидні. Переваги торгівлі через автомати – значне прискорення процесу продажу товарів, скорочення витрат по утриманню обслуговуючого персоналу, необмежений час роботи.

Пересувна торгова мережа призначена для організації торгівлі в тих місцях, де відсутня мережа магазинів, автоматів, палаток, ларьків і підрозділяється на розвозну і розносну.

Засобом розвозної торгівлі є автомагазини, автофургони, вагони-магазини, судомагазини. Радіус обслуговування – до десятків, а вагонів-магазинів – до декількох сотень кілометрів. Переважний розвиток одержали автомагазини, особливо в споживчій кооперації.

Розносна торгівля застосовується для обслуговування в місцях відпочинку, на залізничних платформах, стадіонах, у потягах, літаках цивільної авіації, поширена при продажі квітів, газет, книг, морозива і деяких інших товарів.

Основну роль у складі пунктів продажу товарів грають магазини, через які реалізується до 80-85 % товарів народного споживання. Розміщають магазини в будинках, що стоять окремо, чи на перших поверхах житлових чи адміністративних будинків. Магазини мають наступні переваги :

  • забезпечення більш різноманітного асортименту товарів,
  • застосування прогресивних форм продажу і додаткового обслуговування покупців,
  • забезпечення умов для збереження товарно-матеріальних цінностей,
  • створення оптимальних умов для підготовки до продажу, сортування, обробки товарів,
  • розширення можливостей для механізації й автоматизації торгово-технологічних процесів,
  • забезпечення більш високої культури обслуговування і створення умов праці для працівників торгівлі.

Основні недоробки магазинів полягають у відносній далекості від населення, що обслуговується, неможливості швидкого розгортання, великих витрат на будівництво та експлуатацію.

По технічному виконанню ринки можуть бути критими, комбінованими і відкритими; за часом діяльності – постійно діючими чи сезонними, ранковими і вечірніми; за місцем перебування -  міськими, селищними і сільськими. Реалізація сільгоспродуктів, продовольчих, непродовольчих товарів, живої худоби, птаха, домашніх тварин виробляється чи на спеціалізованих ринках, чи на ринках з врахуванням санітарно-епідеміологічних вимог. Для нужди і зручностей продавців і покупців на територіях ринків чи поруч відкриваються магазини, підприємства суспільного харчування, побутового обслуговування, телефонного зв'язку, каси продажу квитків на транспорт, готелі.

Принципи класифікації магазинів.

Головною відмінною ознакою магазинів від інших пунктів продажу є наявність торгового залу, у якому організується процес безпосереднього обслуговування покупців. У той же час, незважаючи на цю об'єднуючу ознаку, магазини істотно розрізняються між собою по багатьом кількісним і якісним параметрам, що визначає необхідність попередньої їхньої класифікації.  Така класифікація магазинів повинна бути пов'язана з основними аспектами намічуваної діяльності торгового підприємства, і в першу чергу, з регіоном діяльності, сегментом споживчого ринку, обраною ринковою нішею, обсягом діяльності і т.д.

Основні принципи класифікації магазинів

1.По складу основного контингенту покупців, що обслуговуються.

2.По характеру розміщення на території населеного пункту.

3.По формах товарної спеціалізації.

4.По визначальному методу продажу товарів.

5.По ціновим рівням реалізованих товарів.

6.По розмірах торгової площі.

Розглянемо основні різновиди магазинів у розрізі окремих класифікаційних ознак, покладених в основу сучасних принципів організації роздрібної торгової мережі.

1.По складу основного контингенту покупців, щообслуговуються, усі магазини прийнято підрозділяти на дві основні групи:

а)  магазини, що обслуговують міських жителів (створені в містах і селищах міського типу);

б) магазини, що обслуговують сільських жителів (створені в сільських населених пунктах).

Розглядаючи такий поділ магазинів, прийнятий у практиці організації роздрібної торгової мережі, варто звернути увагу на визначену  його умовність. Так, до 30 % 9  (а в деяких регіонах з добре розвинутими внутрірегіональними транспортними зв'язками і більш ) обсягу своїх покупок сільські жителі роблять вданий час у містах, де забезпечений більш різноманітний асортимент товарів і створені кращі умови для їхнього придбання. У той же час, і міські жителі роблять частину своїх покупок товарів у сільських населених пунктах, проводячи в них відпустки, приїжджаючи в гості, виїжджаючи на садові і городні ділянки і т.д. Однак, відкриваючи магазин, завжди варто орієнтуватися на основний контингент населення, що буде робити в ньому свої покупки.

2.По характері розміщення на території населеного пункту  магазини, створені в містах, підрозділяються на дві основні групи:

а) магазини, розташовані безпосередньо в житловій забудові;

б) магазини, розташовані в місцях загальноміського значення.

Характер розміщення магазина визначається різноманітними факторами – величиною міста і його планувальною структурою; станом  внутріміських і транспортних зв'язків; напрямками й інтенсивністю основних потоків руху населення (маршрутами внутрідобової його міграції); щільністю населення в окремих житлових і адміністративних районах; розташуванням виробничих і культурно-просвітніх об'єктів, але найбільш важливим фактором при цьому є його функціональна спрямованість на задоволення основних груп потреб покупців.

Так,магазини першої групи покликані задовольняти найбільш масові і постійні потреби в товарах (основні групи продовольчих товарів; господарські, галантерейно-парфумерні і деякі інші групи непродовольчих товарів повсякденного попиту), тому визначальним фактором при їхньому розміщенні є радіус пішохідної доступності (він приймається звичайно в межах до 500 м). Слід при цьому відзначити, що в практиці розміщення таких магазинів у країнах з розвинутою ринковою економікою цей фактор не є настільки визначальним, тому що практично кожна родина має машину, а покупки таких товарів відбуваються звичайно один раз у тиждень. Розміщення магазинів цієї групи варто сполучити з основними напрямками пішохідних маршрутів усередині жилої забудови.

Магазини другої групипокликані задовольняти періодичні та епізодичні потреби покупців у товарах, до їх послуг вони звертаються рідко, тому радіус пішохідної доступності не грає для них визначальної ролі. Головними факторами для покупців є широта пропонованого вибору таких товарів і забезпечення транспортної доступності при розміщенні магазинів. Найбільш  ефективними  формами територіальної концентрації таких магазинів планувальній структурі міст є загальміські центри, центри адміністративних районів, найбільші транспортні магістралі (особливо місця їхнього перетинання), території, що безпосередньо примикають до залізничних й автовокзалів, великих ринків і т.д.

У сільській місцевості магазини першої групи також рівномірно розміщаються на території всіх сільських населених пунктів, у той час як магазини другої групи створюються , як правило, тільки в селах-центрах притягання (великих сільських населених пунктах, у яких розташовуються адміністративні, виробничі, культурно-освітні і інші об'єкти).

3. По формах товарної спеціалізаціїмагазини підрозділяються на наступні основні групи:

а) універсальні;

б) комбіновані;

в) спеціалізовані;

г) вузькоспеціалізовані;

д) неспеціалізовані.

Розмежування форм товарної спеціалізації магазинів визначається обраним торговим підприємством сегментом споживчого ринку і відповідної ринкової ніші і являє собою одну з форм поділу праці в організації торгового обслуговування покупців.

Універсальні магазиниреалізують, як правило, всі основні групи продовольчих чи непродовольчих товарів. При цьому, універсальні продовольчі магазини можуть включати у свій асортимент  і деякі групи непродовольчих товарів, у той час як універсальні непродовольчі магазини (універмаги) можуть реалізовувати і ряд груп продовольчих товарів. Універсальні магазини є найбільш зручними для покупців, тому що забезпечують комплексне задоволення їхнього попиту. При цьому, поєднуючи різноманітний асортимент товарів, універсальні магазини забезпечують досить глибоку його спеціалізацію в розрізі окремих своїх структурних підрозділів. Разом з тим варто врахувати, що універсальні магазини є найбільш складними об'єктами керування, тому що вимагають високого професіоналізму менеджерів у сфері  функціонування всіх основних сегментів споживчого ринку.

Комбіновані (чи комплексні) магазини реалізують товари різних груп, об'єднані спільністю їхнього споживання, тобто задовольняють комплексний попит окремих категорій покупців. Найбільш розповсюдженими комбінованими (чи комплексними) магазинами є «Товари для дітей», «Товари для жінок»; «Товари для будинку»;  «Товари для відпочинку і спорту»; «Дієтичні продукти»; «М'ясо-риба»; «Овочі» і деякі інші.  Як видно з цих прикладів, комбіновані магазини можуть створюватися для реалізації як непродовольчих, так і продовольчих товарів. Комплексно задовольняючи попит окремих контингентів покупців, ці магазини сприяють розширенню відповідної ринкової ніші, обраної торговим підприємством для своєї діяльності.

Спеціалізовані магазини реалізують, як правило, товари однієї групи (м'ясо і м'ясні продукти; молоко і молочні продукти). У складі роздрібної торгової мережі спеціалізовані магазини одержали найбільше  поширення. Це пов'язано з тим, що обмежуючи свою діяльність визначеним сегментом споживчого ринку, торгове підприємство може забезпечити досить високий ступінь задоволення  попиту покупців на окремі товари, запропонувати широку номенклатуру додаткових послуг, що відповідають особливостям реалізованих товарів, сформувати високопрофесійний склад персоналу в рамках обраної спеціалізації.

Вузькоспеціалізовані магазини реалізують товари частини будь-якої однієї групи, (а іноді й окремої підгрупи). Видами товарної спеціалізації таких магазинів є, наприклад, сири, ковбаси, жіноче взуття, електроосвітлювані прилади, інструменти, чоловічі сорочки та інше. Ще більше поглиблюючи й обмежуючи ринковий сегмент і, відповідно, підвищуючи рівень обслуговування покупців,  вибір такої групи спеціалізації магазинів таїть у собі визначені загрози, пов'язані з коливаннями кон'юнктури споживчого ринку. Уникнути такої загрози можна шляхом вибору вузької спеціалізації діяльності по товарах найбільш масового попиту, а також по товарах, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу.

Неспеціалізовані (чи змішані) магазини реалізують товари різних груп, не зв'язаних (чи слабко зв'язаних)  між собою спільністю попиту. На відміну від універсальних магазинів вони пропонують обмежену номенклатуру груп продовольчих і непродовольчих товарів. Магазини такої форми спеціалізації вибираються звичайно для розміщення в сільській місцевості.

Розглядаючи форми товарної спеціалізації магазинів, варто звернути увагу на те, що границі асортиментного профілю багатьох з них у даний час виглядають трохи «розмитими». У цілому ряді спеціалізованих і вузькоспеціалізованих  магазинів ми зустрічаємося з невластивим ним асортиментом товарів, що носять випадковий характер. Це породило в середовищі практиків думку про те, що товарна спеціалізація магазина в умовах переходу до ринкової економіки утрачає своє значення.

Таку думку варто розглядати як дуже спірну. Хоча в умовах нестабільного розвитку споживчого ринку, пошуку відповідної ринкової ніші, необхідності забезпечення «виживання» на первісній стадії розвитку торгового підприємства, визначене «розведення» товарного профілю  магазина може бути виправдано поточними комерційними цілями, у стратегічній перспективі вибір відповідної форми його спеціалізації повинний бути строго визначений. Як  показує досвід країн з розвинутою ринковою економікою, саме  цей вибір  дозволяє формувати і реалізувати стратегічні цілі розвитку торгового підприємства, а отже є найважливішою передумовою ефективного торгового менеджменту.

Перспективними напрямками спеціалізації роздрібної торгової мережі в нашій країні й за рубежем є:

  • у продовольчій торгівлі – істотне підвищення ролі універсамів, розширення мережі плодоовочевих магазинів і розвиток мережі непродовольчих товарів повсякденного попиту;
  • у непродовольчій торгівлі – зростання ролі універмагів, будинків торгівлі і великих спеціалізованих магазинів у сполученні з мережею невеликих вузькоспеціалізованих магазинів із поглибленим асортиментом товарів, а також створення мережі магазинів комплексного асортименту (для садівників; спортсменів; для рукоділля і т.д.)

Існують три основних методи визначення рівня спеціалізації роздрібної торгової мережі

а) У першому випадку рівень спеціалізації К1 визначається як відношення кількості спеціалізованих магазинів  Мс до загальної їхньої кількості Мо :

К1 = (Мс/ Мо) х100 %.

Визначений такий засобом рівень спеціалізації не повною мірою відбиває процес спеціалізації, тому що досліджувані магазини неоднорідні по розмірах торгових площ і товарообігу

Б) У другому випадку рівень спеціалізації К2 може бути визначений як відношення товарообігу спеціалізованих магазинів Тс до загального товарообігу То :

К2 = (Тс/ То)х 100 %

В) И, нарешті, більш точний метод полягає у визначенні рівня спеціалізації К3 як відносини торгової площі спеціалізованих магазинів і секцій Пс до  загальної торгової площі По:

К3= (Пс/По) х100 %.

На рівень спеціалізації впливає ряд факторів:

- характер купівельного попиту (твердоформований чи імпульсивний попит);

- ступінь складності асортименту (чим складніше асортимент, тим більш вузька спеціалізація можлива і доцільна);

- розміри торгових підприємств (менші розміри вимагають більш вузької спеціалізації);

- місцеві умови розвитку товарообігу;

- розміри приміщень магазина;

- чисельність населення міст.

4.По визначальному методу продажу товарів магазини підрозділяються на наступні основні групи:

  • магазини з індивідуальним обслуговуванням покупців;
  • магазини, що реалізують товари по методу самообслуговування;
  • магазини, що реалізують товари по зразках і каталогам.

Оскільки окремі магазини можуть сполучити різні методи продажу, то в процесі їхнього вибору розглядається лише визначальний з них, за допомогою якого буде здійснюватися переважна частина реалізації товарів  населенню.

Магазини з індивідуальним обслуговуванням покупців здійснюють продаж товарів через продавців. Вибір такої технології торгового обслуговування визначається насамперед специфікою асортименту реалізованих товарів. У першу чергу такий вибір виправданий для спеціалізованих і вузькоспеціалізованих магазинів, що реалізують дорогі малогабаритні товари, що вимагають великого обсягу консультації покупців при їхній покупці (ювелірні вироби, хутряні товари і т.п). Крім того, такі магазини виправдують себе при продажі товарів, що важко піддаються стандартизації і попередній фасовці (свіже м'ясо, жива риба і т.д.) Критерієм вибору таких магазинів може служити і необхідність забезпечення схоронності товарів, якщо вони розміщаються в місцях з випадковим контингентом покупців (при ринках, автобусних і залізничних станціях і т.д.).

Магазини, що реалізують товари по методу самообслуговування, засновані на принципі вільного добору товарів покупцями. Такі магазини найбільш ефективні при продажі товарів простого асортименту найбільш масового попиту (наприклад, універсам), а також при продажі товарів, добре відомих покупцю, асортимент яких носить відносно стабільний характер. Крім того, вибір таких магазинів ефективний при високій інтенсивності купівельних потоків, тому що цей метод продажу дає істотну економію чисельності персоналу.

Магазини, що реалізують товари по зразках чи каталогах,здійснюють продаж товарів на основі попереднього ознайомлення і розрахунку за товари, забезпечуючи їхню наступну доставку на будинок покупцям. Вибір такої визначальної технології ефективний насамперед при продажі технічно складних чи великогабаритних товарів (телевізори, холодильники, пральні машини, автомобілі, меблі, основні види будматеріалів і т.д.), зразки яких розміщуються в магазинах-салонах, магазинах-складах і т.п. торгівля по каталогах може охоплювати практично всі основні групи непродовольчих товарів складного асортименту, вибір яких не може бути забезпечений у рамках лише одного магазина (магазина посилкової торгівлі).

Вибір визначального методу продажу товарів формує основу торгово-технологічного процесу магазина і рівень обслуговування покупців. Крім того, він  істотно впливає на чисельність персоналу магазинів, розмір товарних запасів, рівень витрат по забезпеченню товароруху й інші показники, що визначають економічну ефективність діяльності торгового підприємства.

5. По цінових рівнях реалізованих товарів магазини підрозділяються на такі основні групи:

  • магазини середнього рівня цін;
  • магазини низьких цін;
  • елітні магазини з найбільш високим рівнем цін.

Ця відносно нова для нашої  практики система класифікації

магазинів викликана поглибленням диференціації грошових доходів населення на стадії переходу до ринкової економіки. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою показує, що така класифікація магазинів дозволяє набагато глибше диференціювати асортимент і рівень обслуговування покупців відповідно до їхнього реального попиту на товари і торгові послуги в залежності від рівня доходів.

Магазини середнього рівня цінмають найбільші можливості побудови різноманітного асортименту товарів з цінами, що задовольняють різні контингенти покупців. Такі магазини розраховані на обслуговування найбільш масових покупців.

Магазини низьких цінформують свій асортимент за рахунок найбільш дешевих різновидів товарів, якість яких звичайно уступає середньому рівню . Крім  того, у таких магазинах істотно занижений критерій рівня торгового обслуговування, особливо по параметрах, що викликає додаткові витрати магазина. Такі магазини розраховані переважно на обслуговування покупців з найбільш низьким рівнем доходів.

Елітні магазини з найбільш високим рівнем цін вибираються торговим підприємством у тому випадку, якщо обрана їм ринкова ніша пов'язана з обслуговуванням покупців з найбільш високим рівнем доходів. Високий рівень цін на товари в цьому випадку зумовлений підбором особливого (елітного) їхнього асортименту, забезпеченням найвищої якості реалізованої продукції, широкою номенклатурою додаткових торгових послуг, а також високим рівнем витрат на відповідне оформлення інтер'єра торгового залу.

Варто очікувати, що в міру просування до розвитої ринкової економіки диференціація магазинів по відповідним цінових рівнях буде розширяться.

6. По розмірах торгової площі магазини підрозділяються на чотири основні групи:

  • дрібні;
  • середні;
  • великі;
  • найбільші.

При цьому для міських і сільських магазинів критерії їхньої розмірної диференціації різні.

До дрібних магазинів в умовах міської забудови відносять звичайно магазини з торговою площею до 250 кв. м. , а в сільській місцевості – відповідно до 100 кв.м. Звичайно такі магазини розміщаються в пристосованих приміщеннях і розраховані на обслуговування щодо невеликого контингенту покупців.

До середніх магазинів у містах відносять магазини з торговою площею 251-1000 кв.м., а в сільській місцевості – відповідно 101-400 кв.м. Такі магазини розміщаються як у пристосованих приміщеннях, так і в спеціально побудованих будинках. На такій торговій площі можуть бути організовані спеціальні й вузькоспеціалізовані магазини кожної з груп товарної спеціалізації, а також магазини комплексного попиту й універсальні продовольчі.

До великих магазинів у містах відносять магазини з торговою площею 1001-3500 кв.м.,  а в сільській місцевості – відповідно 401-1000 кв.м. Така торгова площа дозволяє створювати магазини комплексного попиту, а також універсальні продовольчі й непродовольчі магазини.

До найбільших магазинів у містах відносять магазини з торговою площею понад 3500 кв.м., а в сільській місцевості – понад 1000 кв.м. Такі високі розміри торгової площі призначаються звичайно для створення універсальних непродовольчих магазинів у великих міських і сільських населених пунктах.

У практиці організації торгової мережі розміри магазинів, призначених для нового будівництва, певним чином стандартизуются. Так, з урахуванням прийнятого стандарту проектування розміри міських магазинів, призначених для нового будівництва, установлені з наступними параметрами торгової площі: 250; 400;  650; 1000; 1500; 2500; 3500; 4500; 6500; 8500; 11000; 15500 і 22000 кв.м. Розміри сільських магазинів, призначених для нового будівництва, встановлені в наступних стандартах: 100; 150; 250; 400; 650; 850; 1000; 1650; 2150 і 3150 кв.м. Враховуючи, що ці розмірні стандарти магазинів були введені ще в 1981 році і відповідно до них будувалася їхня мережа протягом останніх майже двох десятиліть, вони є найбільш розповсюдженими варіантами розмірів діючих магазинів.

Характеристика магазина по основних ознаках, розглянутим вище, являє собою і його тип. У рамках перерахованих характеристик кожне торгове підприємство формує свої типи магазинів, що відповідають цілям й особливостям їхньої діяльності. У процесі вибору типів магазинів може бути використана Номенклатура основних типів міських і сільських магазинів, відповідно до якої велося їхнє нове будівництво в останні роки, мається великий портфель типових проектів і стандартних будівельних рішень. Такий підхід дозволяє не тільки упорядкувати і полегшити процес вибору типів магазинів, але й істотно зробити дешевше їхнє проектування і будівництво. Це не виключає, однак, можливості формування магазинів з індивідуальними характеристиками їхніх основних параметрів.

Під типізацією розуміють визначення, проектування і вибір найбільш оптимальних типів магазинів з метою забезпечення нормальної рентабельності і високої культури торгівлі. Це поняття означає зведення безлічі різноманітних по розмірах  і спеціалізації магазинів до порівняно невеликої їхньої кількості.

Типізація має дуже істотне соціально-економічне значення для раціональної організації роздрібної торгової мережі і дозволяє забезпечити кращу керованість торговою мережею, у залежності від типу магазина визначити типові штати. Вона є необхідною умовою для уніфікації торгово-технологічних процесів виробництва і впровадження типових наборів торгового устаткування й інвентарю (наприклад, комплексів устаткування для універсаму).

Типізація дає істотні переваги в організації матеріально-технічної бази торгівлі, сприяє найбільш раціональному визначенню і  розміщенню  торгової мережі на території чи міста району, а також найбільш повному задоволенню попиту населення і підвищенню культури торгівлі.

Застосування сучасних типових проектів дозволяє значно скоротити терміни і витрати на проектування, будівництво торгових об'єктів, насамперед за рахунок індустріальних методів будівельно-монтажних робіт.

Процес типізації полягає в наступному: на основі всебічного вивчення передового досвіду визначаються підприємства торгівлі з економічної точки зору найбільш успішно працюючі і що мають досить високий рівень культури. Відібрані підприємства є основою для створення нових, більш сучасних типів з врахуванням останніх досягнень торгової і будівельної техніки, науки, найбільш ефективних форм продажу товарів, пристрою і планування торгових залів і змін у характері попиту і на товари народного споживання.

Тип торгового підприємства визначають наступні основні ознаки:

  • асортиментний профіль магазина;
  • потужність підприємства, виражена в розмірах торгових підсобних площ;
  • форми і методи торгового обслуговування;
  • район діяльності магазина;

Типізація товарного профілю полягає у встановленні для магазина

визначеного асортименту, тобто визначенні конкретних товарних груп, реалізованих у магазині. У залежності від цього магазини бувають універсального, спеціалізованого, комбінованого і комплексного асортименту.

Типізація розмірів зводиться до визначення торгової площі магазина на основі виявленого обсягу чи товарообігу чисельності населення, що обслуговується. Магазини одного  товарного профілю можуть мати кілька типових розмірів. Наприклад, типорозміри універсамів – 400, 650, 1000, 1500, 2000 кв.м. торгової площі. Це дає можливість при організації магазина вибирати такий тип, що у найбільшій мірі відповідає вимогам покупців даного району, їхньої чисельності.

Типізація форм продажу полягає у виборі  найбільш оптимальних форм обслуговування при реалізації визначених товарних груп і обслуговуванні визначених контингентів населення (самообслуговування, продаж по замовленнях, зразкам і т.п.).  В даний час розроблені конкретні рекомендації з застосування тих чи інших форм продажу при реалізації визначених груп товарів.

Район діяльності магазина визначається з врахуванням частоти попиту на товари, витрат часу на покупку, вимог покупців до асортименту, а також культури торгівлі. У цьому плані  магазини поділяються на дві групи:

  • магазини, що реалізують товари першої  необхідності частого попиту, тобто магазини стандартного характеру, розташовані в житловій зоні;
  • магазини, що реалізують товари складного асортименту, періодичного і рідкого попиту, що мають загальноміське значення.

Усі типи магазинів зведені в номенклатуру типів магазинів, у якій

враховано сучасні вимоги до розвитку й організації торгового обслуговування міського населення, а також закордонний досвід. Ця номенклатура включає 118 типорозмірів магазинів для будівництва і ряд додаткових типів для реконструкції діючої торгової мережі.

На основі даної номенклатури розроблена номенклатура типів торгових будинків, що розрізняються величиною й об'ємно-планувальними рішеннями. Нарешті, номенклатура типових будинків покладена в основу номенклатури типових проектів будинків самих масових магазинів. Вона містить 34 типу будинків магазинів і 5 типів торгових центрів.

Усі типи магазинів, що включені в номенклатуру, поділяються на основні і додаткові.

Основні типи магазинів призначені в основному для нового будівництва в районах житлової забудови і частково при реконструкції міст і селищ міського типу. Для них установлені визначені розміри торгової площі.

Додаткові типи магазинів використовуються переважно в районах старої забудови, при реконструкції чи розширенні діючої торгової мережі. Перелік їх у номенклатурі дуже широкий, що дозволяє торговим і проектним організаціям, місцевим органам влади вибрати найбільше оптимальний варіант з врахуванням багатьох факторів.

У номенклатурі типів магазинів передбачені наступні основні типи магазинів (табл. 1.)

Таблиця 1. Основні типи продовольчих магазинів

Тип магазина

Торгова площа, м.кв.

З універсальним асортиментом товарів

Універсам *

400 (120), 650 (200), 1000 (320),

1500 (480), 2000(640)

Гастроном

400, 650 ,1000, 1500, 2000

Магазин замов

2, 4, 6, 8, 12, 16, 20  тис. замовлень у день

Спеціалізовані

Дієтичні продукти

250, 400, 650

Овочі, фрукти

250, 400

Хлібокондитерський

250, 400

Кондитерські товари

250, 400

Риба

250, 400

Вино-горілчані вироби

250

*у дужках зазначена площа для непродовольчих товарів

Додаткових типів продовольчих магазинів у номенклатурі також небагато. Серед них магазини «Продукти» (150-400 м.кв), «Овочі-фрукти» ( 150-200 м.кв), «Хлібокондитерський» (50-200 м.кв), «Молоко» (50-200 м.кв), «Вино-горілчані вироби» (75-200 м.кв), «Кондитерські товари» (100-200 м.кв.), «М'ясо» (100-200 м.кв.), «Риба» (150-200 м.кв.), «Соки-води» (50-150 м.кв), «Мінеральні води» (50-100 м.кв.), «Тютюн» (50-100 м.кв.).

Основним типом магазина в продовольчій торгівлі є універсам, що по будові і планувальних рішеннях наближається до сурпермаркету. У Біларусії спостерігалося досить інтенсивне зростання універсамів. Приблизно 1/3 приросту роздрібної продовольчої мережі здійснюється за рахунок введення універсамів.

У діючій номенклатурі відбита тенденція до універсалізації мережі продовольчих магазинів, що продиктовано потребами населення. Саме тому і надалі мережа спеціалізованих продовольчих магазинів може бути скорочена за рахунок гастроному, вино-горілчаного, хлібокондитерського і т.п.

У номенклатурі передбачені наступні основні типи непродовольчих магазинів (табл. 2.)

Таблиця 2.Основні типи непродовольчих магазинів

Тип магазина

Торгова площа, м.кв

З універсальним асортиментом товарів і комплексним попитом

Універмаг *

3500(400), 4500(650), 6500(650), 8500(1000), 11000(1000), 15500(1500), 22000 ( 2000)

Універмаг «Дитячий світ»

2500, 3500, 4500, 5500, 6500

Товари для дітей

650, 1000, 1500, 2500

Маля

400, 650

Товари для молоді

650, 1000, 1500, 2500

Товари для молодят

650, 1000, 1500

Спеціалізовані

Одяг

650, 1000, 1500

Взуття

250, 400, 650, 1000, 1500

Тканини

250, 400, 650, 1000

Галантерея-парфумерія

250, 400

Побутові машини і прилади

250, 400, 650, 1000, 1500

Госптовари

400, 650, 1000, 1500

«Зроби сам»

250, 400, 650, 1000

Побутова хімія

250, 400, 650

Меблі

400, 650 ,1000, 1500, 2500, 3500

Радіотовари

400, 650, 1000, 1500

Фотокінотовари

250, 400, 650

Грампластинки

250, 400

Ювелірні вироби і годинники

250, 400

Товари для спорту і туризму

250, 400, 650, 1000, 1500

Автомобілі

1500, 2500, 3500

Книги

250, 400, 650, 1000, 1500

Квіти

250

Комісійні товари

250, 400, 650, 1000, 1500

*у дужках зазначена площа для продтоварів.

Серед типів непродовольчих магазинів основна увага повинна бути приділена універмагам.  У залежності від чисельності населення міста рекомендовані зразкові типорозміри і кількості універмагів. Так для міста з населенням 50-100тис. чоловік може бути рекомендований універмаг площею 3500 м.кв., з населенням 500 тис. чоловік – 8500-11000 м.кв., з населенням до 1 млн. чоловік – 11000-22000 м.кв. У великих містах можуть створюватися універмаги районного значення. Але практично всі основні типи непродовольчих магазинів мають міське значення.

У діючій номенклатурі значна увага приділена спеціалізації непродовольчих магазинів. У цьому проявилася необхідність через спеціалізацію роздрібної торгової мережі більш активно впливати на широту і глибину асортименту по групах, підгрупам і товарним комплексам непродовольчих товарів і на цій основі більш активно впливати на виробництво цих товарів.

Основними задачами розміщення роздрібної торгової мережі  на сучасному етапі розвитку торгівлі є:

  • максимальне наближення роздрібної торгової мережі до покупців;
  • забезпечення необхідного асортименту товарів у магазинах;
  • забезпечення кожному підприємству необхідного обсягу товарообігу і належного рівня рентабельності;

Основні напрямки розвитку й організації роздрібної торгової мережі:

1.Розробка нової номенклатури типів магазинів, а також методичних вказівок по складанню планів (схем) розвитку і розміщення мережі підприємств роздрібної торгівлі з врахуванням особливостей ринкової економіки.

2. Розробка чи відновлення типових проектів для будівництва і реконструкції підприємств роздрібної торгової мережі з обліком наукового і практичного досвіду закордонних країн з розвинутою ринковою економікою.

3.Прискорення темпів розвитку роздрібної торгової мережі з метою  досягнення її кількісної і якісної відповідності потребам населення. Можливості рішення цієї проблеми визначаються розширенням джерел фінансування капітальних вкладень за рахунок збільшення власних засобів суб'єктів споживчого ринку, зростанням ролі банківського капіталу в торговому будівництві і т.д. Основними принципами визначення кількісних і якісних показників розвитку роздрібної торгової мережі повинні стати чисто ринкові принципи економічної доцільності і переваги для покупців.

4.Організація магазинів, орієнтованих на задоволення диференційованих потреб різних соціальних, національних і демографічних груп населення, поповнення роздрібної торгової мережі в кожному з територіальних сегментів споживчого ринку конкурентноздатними партнерами, що охоплюють у сукупності основну частину відповідного асортименту, поглиблення соціальної диференціації типів магазинів, створення територіального поділу магазинів з різним ціновим рівнем реалізованих товарів.

5. Широкий розвиток ефективних форм продажу товарів, підвищення рівня торгового обслуговування покупців шляхом надання їм різноманітних послуг.

6.Регулювання відповідними державними органами розвитку роздрібної торгової мережі в потрібному  для того чи іншого населеного чи пункту регіону напрямку. У противному випадку неминучі необґрунтовані напрямки розвитку роздрібної торгової мережі, що приведе до невиправданого росту витрат звертання і споживання і зниженню ефективності цієї мережі.

7.Поновлення на основі з'єднання принципів вільного і регульованого формування роздрібної торгової мережі системи розробки і твердження перспективних планів розвитку і розміщення роздрібної торгової мережі, як складової частини генеральних планів-схем розвитку міст і міських районів. Основні зміни в системі планування  розвитку і розміщення мережі підприємств роздрібної торгівлі повинні бути пов'язані зі змінами форм власності.  Розвиток торгової мережі повинний  визначатися результатами планування забудови міських територій, проведеного органами місцевої державної влади, і планування інвестицій власниками фінансових засобів. Перспективні плани розвитку і розміщення роздрібної торгової мережі повинні бути основою для проведення приватизації, перепрофілювання, розширення торгової мережі, відведення земельних ділянок під будівництво торгових об'єктів.

8.Використання наукового і практичного досвіду закордонних країн, накопиченого в умовах гострої конкуренції між торговими фірмами, високої забезпеченості торговими площами, визначеного впливу міської влади на процес організації торгової мережі.

Тема: «Вивчення попиту і кон’юнктури торгівлі. Формування асортименту товарів у магазині. »

Задачі і методи вивчення купівельного попиту

В основі формування асортименту товарів для підприємств роздрібної торгівлі лежитьвивчення різних видів купівельного попиту з метою його наступного аналізу і використання отриманих результатів.

Найбільш розповсюдженою формою прояву попиту є показник роздрібного товарообігу. Аналіз його структури допомагає виявити переваги покупців у відношенні тих чи інших товарів.

Але товарообіг як вираження попиту дозволяє судити лише про реалізовані потреби покупців. Існують ще і нереалізовані потреби, а значить – і незадоволений попит. Причинами виникнення такого попиту можуть бути і відсутність у продажу необхідних споживачам товарів, і занадто високі ціни на них, що не відповідають доходам населення.

Зміна попиту може бути пов'язана як зі зниженням потреби покупців в одних і збільшенням потреби в нових, що заміняють їх, товарах, так і з розширенням потреб у товарах, попит на які вже склався. У цих випадках говорять про попит, що формується.

Таким чином, при вивченні попиту враховуються три його види:

-реалізований;

-незадоволений;

-попит, що формується.

Облік реалізованого попиту проводять для виявлення фактичного задоволення попиту населення на окремі товари. Про обсяг і структуру такого попиту судять по розміру продажу товарів. З цією метою використовують матеріали інвентаризацій, оперативні дані про запаси і надходження товарів і т.д. Застосування сучасних комп’ютерно-касових систем дозволяє вести щоденну реєстрацію проданих товарів і формувати звіти з виведенням їх на печатку. При цьому можуть бути враховані не тільки найменування, кількість, ціна товарів, але і цілий ряд інших характеристик.

Облік незадоволеного попиту на підприємствах роздрібної торгівлі проводиться різними способами. Наприклад, у магазинах можуть вестися спеціальні книги, куди заносяться заявки покупців на товари, відсутні в продажі. При надходженні цих товарів покупців сповіщають по телефону чи за допомогою поштових листівок. Крім того, з метою вивчення цього показника на роздрібних торгових підприємствах можливе проведення анкетних опитувань покупців. Довідатися які товари з відсутніх у продажу покупці хотіли б придбати, допомагають і бесіди, проведені продавцями в процесі обслуговування покупців.

Вивчення процесу, що формується, на товари-новинки дозволяє роздрібним торговим підприємствам виявити відношення до них покупців і більш точно визначити потребу в цих товарах. З цією метою в магазинах проводяться виставки-продажі, на яких покупці знайомляться з властивостями представлених товарів, одержують консультації по їх застосуванню, беруть участь у дегустаціях і  т.п.

Матеріали, отримані в процесі вивчення попиту, узагальнюються. Потім за результатами їхнього аналізу приймаються міри, спрямовані на вдосконалення роботи з формування асортименту товарів на підприємствах роздрібної торгівлі.

Поняття про торговий асортимент

Асортимент товарів – набір товарів, об'єднаних по будь-якій одній ознаці чи по сукупності ознак.

Розрізняють два основних види асортименту товарів –промисловий і торговий.

Промисловий асортимент – асортимент товарів, що вироблено окремою галуззю промисловості чи окремими промисловими (сільськогосподарськими) підприємствам.

Торговий асортимент – асортимент товарів, представлений у торговій мережі. Він, як правило, ширше промислового, оскільки формується шляхом підбора товарів по групам, видам, сорту, моделям, фасонам, розмірам і іншим ознакам.

В основі утворення торгового асортименту лежить товарна група, що включає товари (продовольчі чи непродовольчі), що випускаються різними виробниками. Торгова група – сукупність товарів, що мають аналогічне функціональне призначення і що володіють подібним складом споживчих властивостей і показників (наприклад: взуття, одяг).

Сукупність товарів визначеної групи, об'єднаних загальною назвою і призначенням, утворюють вид товарів. Як приклад видів товару можна привести костюми, плаття, телевізор, сир і т.п.

Усередині кожного виду товарів по ряду приватних ознак виділяють їх різновид. Різновид товарів представляється у виді конкретних марок, моделей, сортів. Асортимент товарів, представлений їхніми різновидами, називається розгорнутим.

У залежності від кількості ознак, по яким класифікуються товари, їхній асортимент може бути простим чи складним.

Простий асортимент товарів представлений такими видами, що класифікуються не більш ніж по трьох ознаках. До них відносять більшість продовольчих товарів, а також деякі непродовольчі (металева галантерея та ін.)

Складний асортимент товарів представлений такими видами, класифікуються  більш ніж по трьох ознаках (наприклад: найменування, сорт, артикул, модель, колір, повнота та ін.) це майже все непродовольчі товари і частина продовольчих (ковбаси, консерви та ін.)

По частоті і характеру пропонованого покупцями попиту товари  підрозділяються на кілька груп.

Товари повсякденного попиту здобуваються населенням регулярно (щодня чи через невеликі проміжки часу).

Товари періодичного попиту покупці здобувають теж регулярно, але через більш тривалі проміжки часу (кілька разів у рік).

Товари рідкого попиту відносять переважно до тих, терміни служби яких обчислюються роками. Здобуваються вони, відповідно один раз у кілька років (технічно складні товари, меблі та ін.).

Реалізаціясезонних товаріввиробляються у визначені періоди року (деякі види овочів, ялинкові прикраси та ін.).

Попит насупутні товари виникає при покупці чи використанні основних товарів (засобу догляду за взуттям та ін.).

Формування асортименту товарів у магазині

Формування асортименту – це складний і безупинний процес, основна мета якого полягає в найбільш повному задоволенні потреб населення в товарах. Крім того, правильно сформований асортимент дозволяє забезпечити прибуткову роботу торгового підприємства.

В основу побудови асортименту в роздрібної торгівлі повинне бути покладене раціональне співвідношення окремих груп товарів у залежності від:

  • Обсягу товарообігу магазина;
  • Розміру торгової площі;
  • Технічної оснащеності;
  • Умов товаропостачання;

При формуванні асортименту варто також враховувати:

  • Чисельність населення, що обслуговується;
  • Наявність між населеними пунктами транспортних зв'язків;
  • Місце розташування магазина стосовно інших торгових підприємств.

На процес формування асортименту товарів істотний вплив роблять фактори, що визначають попит населення:

  • Соціальні (соціальний склад населення, що обслуговується, його освітній і культурний рівень, характер трудової діяльності);
  • Економічні (розвиток виробництва, рівень доходів і соціального забезпечення населення, рівень роздрібних цін на товари);
  • Демографічні (чисельність і склад населення, кількість і склад родин);
  • Природно-кліматичні (географічне розташування населеного пункту, клімат);
  • Національно-побутові (національний склад населення, його традиції і вдачі);

Помітний вплив на попит роблять мода і досягнення науково-технічного прогресу, тому їх теж не можна не враховувати, формуючи асортимент товарів.

У магазинах процес формування асортиментів товарів починається з визначенняшироти асортиментуреалізованих у ньому товарів, тобто кількості товарних груп. Потім визначаєтьсяглибина асортименту,тобто кількості різновидів товарів усередині кожної групи.

Як правило, в універсальних магазинах асортимент товарів більш широкий у порівнянні з асортиментом спеціалізованих магазинів. Однак у спеціалізованих магазинах представлене більше число різновидів товарів, тому для них характерна велика глибина асортименту.

Відповідно до діючих Правил продажу окремих видів товарів асортимент пропонованих до продажу товарів визначаються самостійно підприємствами роздрібної торгівлі відповідно до профілю і спеціалізації їхньої діяльності.

Працівниками магазинів розробляються асортиментні переліки, які включають у себе види і різновиди товарів, що повинні завжди бути в продажі. Наявність таких переліків сприяє кращому обслуговуванню покупців, тому що дозволяє мати в продажі необхідні їм товари за рахунок підтримки повноти і стабільності (стійкості) асортименту.

При цьомуповнотою асортиментурозуміється надання покупцю широкого вибору різновидів товарів, а підстабільністю– забезпечення постійної наявності в продажі визначених різновидів товарів. Вираженням цих показників є коефіцієнти повноти і стабільності асортименту.

Тема «Організація торгово-технологічного процесу в магазині»

Будинки, що використовують для розміщення магазинів, класифікують по наступним основним ознакам: капітальності спорудження, розміщенню, особливостям об'ємно-планувального рішення, матеріалу стін і конструктивних елементів.

По капітальності торгові будинки і спорудження підрозділяють на два види — капітальні і полегшені. Капітальні будинки і спорудження служать для розміщення магазинів, полегшені — для пристрою дрібнорздрібних торгових підприємств.

В залежності від розміщення будинки підрозділяють на ті, що стоять окремо, вбудовано-прибудовані, торгові комплекси. Будинки, що стоять окремо, спеціально призначені для магазинів. Вбудовано-прибудовані приміщення знаходяться на перших поверхах житлових будинків чи у прибудованих до них спеціальних блоках. Торгові комплекси — сполучені торгові будинки, у яких поряд з магазинами розміщаються підприємства суспільного харчування і т.д.

У залежності від особливостей об'ємно-планувального рішення розрізняють одноповерхові, багатоповерхові з підвальними приміщеннями чи без них торгові будинки. Магазини, що розташовані в одноповерхових будинках без підвалу, з погляду функціонально-технологічних рішень, найбільш прості і зручні в експлуатації, тому що в них спрощуються шляхи руху товарів, немає необхідності в пристрої сходів і застосуванні засобів міжповерхового переміщення товарів. Вони найбільш зручні для покупців. У споживчій кооперації будуються в основному одноповерхові торгові будинки.

По матеріалі стін і конструктивних елементів торгові будинки класифікують на цегельні, кам'яні, гіпсоблочні, шлакоблокові, залізобетонні і дерев'яні. Останні по ступені вогнестійкості відносять до групи будинків, що спалюються. У сучасних умовах широке впровадження одержало будівництво торгових будинків зі збірних залізобетонних конструкцій індустріальним методом.

Будинки і спорудження, в яких розміщають магазини, повинні відповідати ряду технологічних, архітектурнобудівельних, економічних і санітарно-гігієничених вимог.

Технологічні вимоги припускають такий пристрій будинку, що створює можливість раціональної організації торгово-технологічного процесу в магазині з застосуванням сучасної техніки і впровадженням прогресивних форм продажу товарів. З врахуванням технологічних вимог визначаються склад приміщень магазина, їхнє розміщення і взаємозв'язок, схема руху товарних і купівельних потоків.

Архітектурно-будівельні вимоги припускають міцність будинку, будівництво індустріальними методами з використанням готових елементів заводського виготовлення, що відповідає оформленню фасаду та інтер'єру магазина. Архітектура будинку повинна гармонійно сполучатися з навколишньою забудовою.

Економічні вимоги передбачають оптимізацію матеріальних і трудових витрат не тільки в процесі будівництва, але і при експлуатації магазина. З цією метою будівництво торгових будинків повинне вестися з економічних будівельних матеріалів з використанням уніфікованих деталей.

Санітарно-гігієнічні вимоги визначають пристрій систем вентиляції, опалення, висвітлення, водопостачання і каналізації. Вони необхідні не тільки для створення належних умов роботи торгового персоналу, але і для нормального здійснення торгово-технологічного процесу в магазині. За допомогою опалення і вентиляції створюється оптимальне повітряно-вогке середовище і температура повітря в приміщеннях. В усіх приміщеннях магазинів необхідно передбачати висвітлення, що забезпечує нормальний режим роботи підприємств, а також чергове висвітлення, що повинне автоматично виключатися і включатися.

Особливі вимоги пред'являються до генерального плану і благоустрою ділянки, на якій розміщений магазин.

Функціональна сторона генерального плану повинна передбачати зону для відвідувачів і господарську зону.

Зона для відвідувачів передбачає наявність декількох подзон: підходу й ознайомлення з вітринами; відпочинку; паркінга індивідуального транспорту.Всізони повинні бути добре упоряджені, щоб створити сприятливі санітарно-гігієнічні і комфортні умови для покупців. Для безперешкодного руху покупців влаштовуються тротуари. Їхнє розташування і ширина повинні бути зручними для огляду вітрин магазина. Для сезонної торгівлі необхідно передбачати площадки для установки збірно-розбірних павільйонів і організації базарів. Постійне розширення парку автотранспортних засобів покупців вимагає пристрою в магазинах спеціальних стояночних площадок. Площа стоянки транспорту покупців приділяється враховуючи діючі Будівельні норми і правила.

Для під'їзду автомашин з товарами, їхнього маневрування, а також для будівель господарського призначення створюється господарська зона. Як правило, від основної зони вона відокремлюється лінією чи озелененим тротуаром. Не рекомендується пристрій дворів і надвірних будівель. У господарській зоні можуть розміщатися і технічні спорудження (пожежні резервуари і т.п.).

СКЛАД І ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПРИМІЩЕНЬ МАГАЗИНА

Магазин повинний мати у своєму розпорядженні комплекс приміщень, необхідних для раціонального функціонування торгово-технологічного процесу. Склад і розміри приміщень залежать від типу магазина і його загальної площі.

Сукупність приміщень магазина у відповідньому їхньому взаємозв'язку складає його технологічне планування. По функціональному призначенню приміщення підрозділяють на наступні групи: торгові; для приймання, збереження і підготовки товарів до продажу; допоміжні: адміністративно-побутові; технічні

Торгові приміщення займають найважливіше місце в загальній сукупності приміщень магазина. До них відносять торгові зали, приміщення прийому і видачізамовлень, зал кафетерію, зал демонстрації нових товарів, приміщення (зони) для надання додаткових послуг покупцям (розкрій тканин, припасування плаття по фігурі покупця, кімната матері і дитини та ін.). Усі ці приміщення несуть основне функціональне навантаження в магазині. Площі, форми і пропорції торгових приміщень у значній мірі зумовлюють рівень обслуговування покупців, впливають на побудову торгово-технологічного процесу в магазині, на економічні показники його роботи.

До приміщень для приймання, збереження і підготовки товарів до продажу відносять приймальні, розвантажувальні, комори для збереження товарів, охолоджувані камери для збереження швидкопсувних продуктів, приміщення для підготовки товарів до продажу, фасувальної, комплектувальні й експедиції відділу замовлень.

Підсобні приміщення включають приміщення для збереження тари і контейнерів, експедиції по доставці товарів на будинок, майстерні по ремонті устаткування й інвентарю, рекламно-оформлювальні майстерні, приміщення для прийому посуду, мийні.

До адміністративно-побутових приміщень відносять конторські приміщення, кабінет директора магазина, приміщення для розміщення їдальні чи буфета для персоналу магазина, кімнати громадських організацій, червоний куточок, головну касу, здравпункт, гардеробні, душові і т.п.

Технічні приміщення — вентиляційні камери, машинні відділення холодильних установок і ліфтів, телефонний комутатор, електрощитова, приміщення теплового вузла чи котельні, радіовузол, камери кондиціонування повітря.

Усі приміщення магазина повинні бути розташовані з врахуванням забезпечення раціонального взаємозв'язку між ними. Так, планування торгових приміщень, а також приміщень (зон) для приймання, збереження і підготовки товарів до продажу, допоміжних і адміністративно-побутових приміщень повинна відповідати наступним основним вимогам:

торгові приміщення повинні бути безпосередньо зв'язані з приміщеннями для збереження і підготовки товарів до продажу, щоб можна було забезпечити оперативне поповнення товарних запасів у торговому залі, використовуючи найкоротші шляхи руху товарів;

оптимальним є рішення, коли торговий зал і комори розташовані на одному рівні; торговий зал повинний бути зв'язаний із приміщеннями для приймання товарів по можливості найкоротшим шляхом, що особливо важливо при надходженні в магазин товарів у тарі-устаткуванні;

приміщення для збереження товарів повинні бути непрохідними, з максимально приближеними до них приміщеннями для приймання і підготовки товарів до продажу;

приміщення для збереження тари, обмінного фонду контейнерів, пакувальних матеріалів і інвентарю бажано розташовувати безпосередньо біля приймальної чи розвантажувальної рампи;

пункт прийому посуду від населення повинний мати окремий вхід і бути з'єднаний з розвантажувальною платформою для перевантаження склопосуду з комори на автотранспорт;

адміністративно-побутові приміщення повинні бути зв'язані з торговими приміщеннями, а також із приміщеннями для приймання, збереження і підготовки товарів до продажу. У свою чергу між приміщеннями цієї групи повинний бути забезпечений належний взаємозв'язок. Наприклад, необхідно планувальне об'єднання приміщень для відпочинку і буфета. Гардеробні приміщення, санвузли, мийні повинні бути зв'язані з усіма групами приміщень магазина.

Розміщення приміщень і їхнє планування повинні бути спрямовані на забезпечення максимальних зручностей для покупців при доборі і покупці ними товарів, раціональне здійснення всіх торгово-технологічних операцій на основі широкого впровадження сучасного торгово-технологічного устаткування. Планування приміщень магазина повинні забезпечувати нормальні умови роботи персоналу, високий рівень продуктивності праці працівників. Пристрій і розміщення приміщень повинні бути підлеглі вимогам схоронності товарно-матеріальних цінностей на торгових підприємствах.

ПРИСТРІЙ І ПЛАНУВАННЯ МАГАЗИНІВ

Основним торговим приміщенням є торговий зал, що, як правило, займає велику частку в загальній площі магазина. Він служить для розміщення робочого і виставочного запасу товарів, тут виробляється добір товарів покупцями, здійснюються розрахункові операції за відібрані товари, виявляються різні додаткові послуги покупцям. У торговому залі організовані робочі місця продавців, касирів, продавців-консультантів, касирів-контролерів і інших працівників магазина. Тому пристрій і планування торгового залу повинні відповідати вимогам раціональної організації чинених тут операцій. Найважливішими з цих вимог є: вільний рух купівельного потоку; забезпечення найкоротших шляхів руху товарів із зон збереження і підготовки товарів до продажу до місць їхнього викладення і розміщення; створення умов і зручностей для орієнтації покупців.

Раціональне планувальне рішення торгового залу легше всего забезпечується при співвідношенні його сторін 1:1 при максимальному кроці колон. Торговий зал повинний мати по можливості більший периметр глухих стін і перегородок, що дуже важливо для розширення можливості установки товароємкого устаткування.

Таке планувальне рішення не тільки відповідає вимогам раціональної організації торгово-технологічних операцій, чинених у торговому залі, але і дозволяє створити найбільш вдалий інтер'єр, під яким варто розуміти не тільки оформлення торгового залу, але й організацію внутрішнього простору приміщення і рішення всіх його складових елементів — обробки, висвітлення, торгового устаткування.

Важливу роль у формуванні інтер'єра торгового залу грають будівельні й оздоблювальні матеріали, що є основними засобами художньої виразності композиції інтер'єра. Тому матеріали, що використовуються для обробки приміщень торгових залів, повинні бути красивими, міцними і дешевими. Дуже важливо, щоб вони мали звуковбирні здібності і були економічними в експлуатації.

Для обробки стін, перегородок і колон у продовольчих магазинах повинна застосовуватися гладка вологостійка обробка, що не повинна змінювати свою поверхню при вологому збиранні. У магазинах, що торгують непродовольчими товарами, для цих цілей може бути використана обробка із шорсткуватою матовою чи блискучою поверхнею. Бажано, щоб стелі в торговому залі були оброблені звуковбирними матеріалами.

Для покриття підлог повинні використовуватися матеріали, що володіють високою міцністю, великою опірністю стиранню. Поверхня підлог повинна бути рівною, неслизькою, вологостійкою.

При будівництві магазинів з матеріалів з високим ступенем теплоізоляції стіни мають невелику (до 20 см) товщину і скло віконних прорізів складають з ними єдину поверхню, що створює відчуття легкості в інтер'єрі торгового залу.

У залежності від кліматичних умов застосовується різна орієнтація віконних прорізів. У районах з жарким кліматом у віконних прорізах влаштовуються спеціальні сонцезахистні елементи, в умовах холодного клімату — подвійне скло.

При формуванні інтер'єра торгового залу магазина варто враховувати вимоги ергономіки.Цевідноситься не тільки до вибору геометричних параметрів приміщень, але і до розмірів торгового устаткування і меблів.

Важливі вимоги пред'являються до освітлення торгового залу. Для визначення ступеня природного освітлення розраховується світловий коефіцієнт, що дорівнює відношенню площі заскленої поверхні до площі підлоги торгового залу. Цей показник повинний складати не менш 0,125. Природне висвітлення найбільш сприятливе, однак йогонезавжди досить через короткий світловий день, невдалого розташування магазина і т.д. Тому для освітлення торгових залів магазинів широко використовується і штучне освітлення. Воно повинно бути рівномірним, достатньої яскравості і мати сприятливий спектральний склад. Штучна освітленість торгових залів, як і інших приміщень магазинів, нормується в залежності від характеру застосовуваних електричних ламп (накалювання чи люмінесцентні) .

При рішенні інтер'єра торгового залу магазина необхідно враховувати місцеві особливості і національні традиції.

Інтер'єр торгового залу магазина повинний відповідати естетичним і економічним вимогам. Фактор ергономіки повинний враховуватися при організації основних функціональних зон, при розміщенні і конструюванні основних елементів інтер'єра торгового залу.

Торговий зал можно розділити на наступні зони чи площі: установочну, проходів для покупців, робочих місць продавців і площа зони розрахункового вузла.

Установочна площа — це площа, займана під установку устаткування і великогабаритних товарів (піаніно, холодильників, пральних машин і т.д.), розташованих на підлозі. Звичайно для цих цілей приділяється 27—30 % площі торгового залу.

Ступінь ефективності використання площі торгового залу можна визначити шляхом розрахунку коефіцієнта установочної площі по наступній формулі:

Ку=

де Ку — коефіцієнт установочної площі;  — установочна площа, кв. м; Sтз — площа торгового залу, кв. м.

Однак ефективність використання площі торгового залу визначається не тільки ступенем використання її під установку устаткування. Важливо ще і те, щоб установочна площа була ефективно використана під викладення товарів, що може бути досягнуто при оснащенні торгового залу устаткуванням, що має досить велику площу викладення.

Площа викладення (демонстраційна) обчислюється як сума площ всіх елементів устаткування (полиць, кошиків, касет, перфорованих щитів, панелей), на яких можуть бути викладені товари. Сюди же включається і площа, зайнята під установку великогабаритних товарів. .

Для острівних і пристінних універсальних гірок демонстраційна площа визначається шляхом підсумовування площі всіх полиць устаткування; перфорованих щитів із кронштейнами — як добуток довжини кронштейна на його умовну ширину і на їхню загальну кількість; вішалок — як добуток довжини кронштейна на висоту; подіумів, лотків, столів — як добуток довжини на ширину; контейнерів — шляхом множення площі їхньої підстави на кількість полиць; для кошиків чи інших товароносітелей, що мають круглий перетин, демонстраційна площа розраховується як площа кругу по середньому діаметрі.

Показником, що характеризує ступінь використання площі торгового залу під викладення товарів, єкоефіцієнт використання площі торгового залу під викладення товарів. Він визначається як відношення площі викладення товарів до площі торгового залу:

Kвикл=Звикл/Sтз

де Квикл — коефіцієнт використання площі торгового залу під викладення товарів; Звикл — площа викладення товарів, кв. м; Sтз — площа торгового залу, кв. м.

Цей показник не може безмежно збільшуватися, тому що від його завищення може постраждати раціональна організація технологічних процесів, погіршитися видимість товарів. Вважається, що найбільш прийнятними відносинами між площею викладення товарів і площею торгового залу в магазинах самообслуговування є 0,7—0,75, чи 70— 75 %. Значення цього показника залежить від типу устаткування, що використовується, його висоти, кількості полиць, кронштейнів і інших елементів, що  використовуються для демонстрації товарів.

Частина площі торгового залу приділяєтьсязонам для проходів покупців. Ширина проходів установлюється Будівельними нормами і правилами. Однак при визначенні ширини проходів у кожному конкретному магазині варто враховувати щільність купівельного потоку, тобто число покупців, що приходяться на одиницю площі. Для створення комфортних умов переміщення покупців необхідно від 4 до 10 кв. м торгової площі на покупця.

Проходи для покупців підрозділяють на магістральні (основні) і бічні. Магістральні проходи зв'язують усі зони торгового залу і йдуть уздовж стін. Їхня ширина повинна забезпечувати безперешкодне переміщення основних купівельних потоків.

У магазинах, де торгівля ведеться через прилавок обслуговування, виділяєтьсяплоща для організації робочих місць продавців. Її розмір визначається множенням довжини фронту прилавка на глибину робочого місця. При цьому глибина робочого місця включає ширину прилавка, ширину проходу між прилавком і торговим устаткуванням для викладення і розміщення робочого запасу товарів і глибину цього устаткування.

Площа зони розрахункового вузла включає площу, зайняту кабінами контролерів-касирів, площу проходів між кабінами і площу, необхідну для надання додаткових послуг покупцям у процесі розрахункових операцій.

Для розрахунку числа робочих місць контролерів-касирів використовують формулу

К=П*в/п*3600*і

де К — кількість робочих місць контролерів-касирів; П — площа торгового залу, кв. м; в — середній час розрахунку з  одним покупцем, с; п — площа торгового залу, що приходиться на одного покупця, кв. м; 3600 — кількість секунд у 1 г; і — коефіцієнт використання робочого часу контролером-касиром.

Розрізняють наступніосновні варіанти технологічних планувань торгового залу: лінійну, боксовую і змішану. Вибір відповідного варіанта технологічного планування здійснюється з врахуванням розмірів і конфігурації торгового залу, асортименту реалізованих товарів і методів їхнього продажу.

Лінійне планування торгового залу, є найбільш раціональним для продажу товарів за допомогою самообслуговування. При такому плануванні зона розміщення товарів і проходів для покупців спланована у виді рівнобіжних ліній торгового устаткування, розташованих перпендикулярно лінії вузла розрахунку, що дає можливість організувати централізовані касові операції в єдиному вузлі розрахунку. Вона зручна для покупців, тому що дозволяє їм вільно пересуватися по всьому торговому залі і розраховуватися за усі відібрані товари в одному місці. При лінійному плануванні створюються сприятливі умови і для раціональної технології роботи магазина: найбільше оптимально використовується площа торгового залу;

маються умови для створення однієї бригади матеріально відповідальних облич і взаємозамінності працівників магазина. У свою чергу лінійне планування може бути трьох варіантів: подовжня, поперечна і змішана (мал. 1).

Мал. 1. Варіанти лінійного планування:

1 — подовжня;2 — поперечна;3 — змішана

При боксовому плануванні всю площу торгового залу розбивають на ізольовані один від одного бокси (відділи). Кожен бокс має самостійний вузол розрахунку. Звичайно боксовая планування застосовується у великих магазинах з великою торговою площею. У порівнянні з лінійною вона менш зручна, тому що при комплексній покупці покупець змушений звертатися в різні відділи і робити оплату за відібрані товари в декількох вузлах розрахунку. Виділення окремих боксів може бути виправдане при продажі специфічних товарів, що вимагають спеціального вибору (грампластинок, коштовностей і т.п.).

Змішане планування передбачає розміщення устаткування в торговому залі з використанням комбінацій лінійного і боксового планувань.

Планування робочих місць продавців у магазинах, що застосовують традиційні форми обслуговування покупців, залежить від асортименту реалізованих товаров. типу підприємства. Наприклад, у магазинах по торгівлі продовольчими товарами ширина фронту робочого місця продавця повинна бути не менш 2 м, а в магазинах, що торгують непродовольчими товарами,— не менш 3 м. Між пристінним устаткуванням і прилавком повинний бути прохід шириною не менш 0,9 м. Глибина робочого місця продавця може бути різної в залежності від ширини прилавка і пристінного устаткування. Розміщають робочі місця продавців ближче до приміщень, у яких здійснюються збереження і підготовка до продажу товарів.

Планування вузла розрахунку повинне забезпечувати безперешкодний напрямок руху купівельних потоків, виключати зустрічні потоки. Касові кабіни повинні розташовуватися таким чином, щоб потік покупців проходив ліворуч від робочих місць контролерів-касирів. При організації єдиного вузла розрахунку необхідно передбачати застосування сполученої системи «вхід — вихід». Крім касових кабін, для пристрою вузлів розрахунку використовують також столи для упакування товарів покупцями, устаткування для збереження особистих речей покупців.

При розробці схеми технологічного планування для конкретного магазина варто враховувати його тип, розмір торгової площі, конфігурацію торгового залу і т.д. Технологічна схема повинна відповідати наступним основним вимогам: створювати для покупців умови безперешкодного вибору товарів у мінімально короткий термін; забезпечувати застосування самообслуговування при продажі більшості товарів; оптимально використовувати торгові площі; створювати необхідні умови працівникам магазина для раціональної організації торгово-технологічного процесу.

Важливу роль в організації безперебійного торгово-технологічного процесу магазина грають приміщення для приймання, збереження і підготовки товарів до продажу. Склад і розміри цієї групи приміщень залежать від типу і розміру магазина, характеру виконуваних технологічних операцій.

Для розвантаження транспортних засобів в магазинах повинні бути обладнані спеціальні місця. У великих магазинах для цих цілей влаштовуються рампи чи дебаркадери.

Приміщення (зони) для приймання товарів по кількості і якості повинне примикати до місця розвантаження. У магазині може бути також виділена спеціальна зона для товарів, що прибули у позаробочий час.

Зона для приймання товарів повинна бути зв'язана з приміщеннями для збереження і підготовки товарів до продажу. Крім того, приміщення для приймання товарів повинні мати по можливості найкоротший зв'язок з торговим залом для доставки товарів, що надійшли в тарі-устаткуванні, безпосередньо в зал.

Приміщення для збереження товарів по своєму пристрою повинні відповідати вимогам раціонального збереження необхідних запасів товарів. Розмір площі цих приміщень, їхній склад (для охолоджуваних і неохолоджуваних товарів) залежать від асортименту реалізованих товарів і встановлюються по Будівельним нормам і правилам. Охолоджувані камери повинні влаштовуватися у виді єдиного блоку. Зони збереження товарів можуть розміщатися в підвальних приміщеннях чи у приміщеннях, що знаходяться на рівні торгового залу. Рідше такі приміщення розташовуються над торговим залом (на верхніх поверхах будинку). Приміщення для збереження оснащуються відповідним технологічним устаткуванням — стелажами, подтоварниками і т.д.

Розміри приміщень для підготовки товарів до продажу також встановлюються у відповідності з Будівельними нормами і правилами. Ці приміщення повинні мати гарний зв'язок як із зоною приймання і збереження товарів, так і з торговим залом. Приміщення для підготовки товарів до продажу повинні оснащуватися пристосуваннями для фасовки, нарізки, етикетирування товарів, а також іншими пристроями в залежності від характеру підготовчих операцій.

Принципи організації оперативних процесів

До даних принципів відносяться: забезпечення комплексного підходу до вироблення варіантів продажу товарів,

забезпечення найкращих умові вибору товарів, економія часу покупців, високий рівень торгового обслуговування,

відповідність технології сучасному науково-технічному рівню, використання передової техніки, прогресивних трудових процесів,

досягнення оптимальної економічної ефективності і технологического процесу прискорення оборотності товарів, економії праці, зниження витрат обігу,

збереження фізико-хімічних властивостей товарів

Приймання товарів по кількості— це звірення маси, числа місць товарів, що фактично надійшли, з показниками супровідних документів (рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна). Проводять у визначений термін, що зазначено в інструкціях. Нестачу оформляють комерційним актом.

Приймання товарів по якості — це виявлення якості і комплектності товару, відповідності тари, упакування, маркірування установленим вимогам, а також супровідним документам (сертифікат якості, санітарний сертифікат, ветеринарний сертифікат). Проводять у термін, що встановлено інструкціями. При виявленні недоброякісних чи некомплектних товарів приймання припиняють і складають комерційний акт.

Тема «Організація праці в роздрібних торгових підприємствах»

На режим роботи магазина впливають інтенсивність купівельних потоків, розподіл товарообігу по годинах дня, дням тижня, сезонам. При цьому варто враховувати можливість створення оптимального режиму праці і відпочинку торгових працівників, надання їм п'ятиденного робочого тижня, складання зручного графіка виходу на роботу. Установлений з врахуванням цих вимог режим роботи магазина кооперативна організація повинна погодити з виконкомом місцевої Ради народних депутатів.

Для погодженості режиму роботи магазина з режимом праці і відпочинку його працівників розробляються раціональні графіки виходу на роботу.Вони повинні ґрунтуватися на дотриманні передбаченої трудовим законодавством тривалості робочого часу і забезпеченні ритмічного чергування часу праці і відпочинку працівників магазина протягом дня і робочого тижня. Варто передбачати час на підготовчо-заключні операції. Графіки повинні відповідати зміні купівельних потоків у різних годинах дня і днів тижня.

Графіки виходу на роботу різних категорій працівників магазина розробляються виходячи з річного фонду робочого часу, як правило, на кожен місяць. Погоджені з профспілковим комітетом і затверджені адміністрацією графіки виходу на роботу доводяться до зведення працівників магазина за два тижня до їхнього введення. У наступному вони доводяться до зведення працівників не пізніше чим за три дні до початку наступного місяця. У них вказують час початку і закінчення роботи, час перерви на обід і відпочинок, вихідні дні.

У робочий час працівників включається час, що затрачено на підготовчо-заключні операції. Так, для продавця цей час складається з витрат часу на одержання і підготовку товарів до продажу, їхнє розміщення і викладення, підготовку інвентарю і пакувального матеріалу, перевірку ваговимірюючого устаткування, підрахунок чеків, збирання інвентарю, пакувальних матеріалів, передачу товарно-матеріальних цінностей і т.д.

Звичайно на ці операції приділяється не менш 15—30 хв, але не більш 60 хв у зміну.

В магазинах із семигодинним робочим днем встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. У магазині з восьмигодинним робочим днем тривалість робочого тижня складає, як правило, п'ять днів із двома вихідними днями. Загальна тривалість робочого часу за тиждень — 41ч. Якщо магазин працює в півтори зміни (тривалість робочого дня — 11 ч), то для працівників встановлюється робочий день нормальної тривалості з двома вихідними днями.

У магазинах з полуторозмінним режимом роботи (11 ч у день) у виняткових випадках, коли неможливо установити робочий день нормальної тривалості, для продавців і контролерів-касирів дозволяється застосовувати підсумований облік робочого часу. При цьому тривалість робочого дня не повинна перевищувати 11 ч 30 хв при обов'язковому наданні відпочинку наступного дня. Загальна кількість робочих годин на місяць повинна бути така ж, як і в інших працівників. Переведення працівників на підсумований облік робочого часу здійснюється правлінням споживчого суспільства за узгодженням із профспілковим комітетом.

Якщо магазин працює в півтори чи дві зміни і протягом дня має нерівномірний потік покупців, то для всіх працівників може встановлюватися лінійний графік виходу на роботу. Такий графік передбачає вихід на роботу не всіх одночасно працівників, а групами в різні години дня. Найчастіше стрічкові графіки застосовуються в продовольчих магазинах.

Наукова організація праці в магазині передбачає створення сприятливих умов праці, під якими варто розуміти сукупність виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних та естетичних факторів, що впливають на організм працівників у процесі їхньої праці.

Поліпшенню умов праці працівників магазина сприяють широке застосування тари-устаткування для доставки товарів у роздрібну торгову мережу, впровадження засобів механізації вантажно-розвантажних робіт і внутрімагазинного переміщень вантажів, механізація операцій, пов'язаних з підготовкою товарів до продажу і їхньою відпусткою, а також обліково-обчислювальних операцій.

На умови праці працівників магазина значний вплив роблять вентиляція й опалення. У торговому залі й інших приміщеннях магазина повинні підтримуватися нормальний повітрообмін і температура повітря. Будівельними нормами і правилами передбачено, що температура повітря в торговому залі і підсобних приміщеннях магазина в холодний період року повинна бути в межах 17—22 °С, у теплий період не перевищувати 28 °С. Відповідно до санітарних норм швидкість руху повітря в приміщеннях у теплий період року може бути в межах від 0,3 до 0,5 м/с, у холодний — не більш 0,3 м/с. Перевищення цих норм може привести до простудних захворювань у працівників магазина. Система вентиляції й опалення повинна передбачати рівномірний розподіл повітря в приміщеннях магазина. Відносна вологість повітря в холодний і перехідний період року не повинна перевищувати 75 %, у теплий період року вона може бути в межах від 55 (при 28 °С) до 75% (при 24°С).

Визначеним вимогам повинне відповідати освітлення в магазині. Воно повиннео бути рівномірним, досить інтенсивним, але не сліпучим. Важливо, щоб освітлення не спотворювало фактичний колір товарів. Робочі місця фасувальників, продавців гастрономічних товарів, контролерів-касирів повинні освітлюватися в 1,5—2 рази інтенсивніше, ніж інша частина торгового залу. Норми освітлення передбачені в Будівельних нормах і правилах.

Необхідно, щоб концентрація пилу в повітрі не перевищувала в робочих приміщеннях магазина 10 мг/м. Знизити цей показник можна за допомогою витяжної вентиляції. Для видалення пилу, що осіла на устаткуванні, стінах і т.д., використовують пилососи.

Несприятливий вплив на організм людини робить шум. Він приводить до перевтоми працівників, розвитку різних захворювань. Основними джерелами шуму в магазинах є транспортери, холодильні і вентиляційні установки, а також деякі інші види торгово-технологічного устаткування. Шум робить негативний вплив не тільки на працівників магазина, але і на покупців. Гранично припустимий рівень шуму для торгових залів магазинів складає 50—60 дб.

Поліпшенню умов праці працівників торгівлі, підвищенню культури обслуговування покупців сприяють також дотримання вимог технічної естетики при організації робочих місць і оформленні інтер'єрів, а також строге дотримання санітарно-гігієничних умов праці. Магазини повинні розташовувати необхідними санітарно-технічнимипристроями і побутовими приміщеннями.

ОРГАНІЗАЦІЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В МАГАЗИНІ

Для забезпечення схоронності товарно-матеріальних цінностей і готівки на працівників роздрібних торгових підприємств покладається матеріальна відповідальність, тобто обов'язок відшкодувати майновий збиток, заподіяний підприємству з їхньої вини.

Діючим трудовим законодавством установлені два види матеріальної відповідальностізазаподіяний збиток: обмежена і повна. У споживчій кооперації найбільш розповсюдженим видом є повна матеріальна відповідальність, при якій працівник, що заподіяв збиток,зобов'язаний відшкодувати його в повному обсязі.

Договір про повну матеріальну відповідальність полягає в письмовому вигляді між управлінням споживчого суспільства і матеріально відповідальними особам. Він може бути укладений тільки з працівниками, що досягли 18-літнього віку і займають посади, безпосередньо пов'язані зі збереженням, обробкою, перевезенням і продажем цінностей. При цьому не можна приймати на роботу, пов'язану з матеріальною відповідальністю, особи, раніше судженихзарозтрати і розкрадання.

Розрізняють дві форми матеріальної відповідальності: індивідуальну і колективну (бригадну). При індивідуальній матеріальній відповідальності кожен працівник роздрібного торгового підприємства приймає товарно-матеріальні цінності під свою особисту відповідальність і один відповідає за заподіяний збиток. Колективна матеріальна відповідальність застосовується лише в тих випадках, якщо неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника й укласти з ним індивідуальний договір. Крім того, для встановлення колективної відповідальності повинно бути згода всіх членів бригади. Бригадна матеріальна відповідальність встановлюється за узгодженням з комітетом профспілки.

У магазинах самообслуговування з торговою площею до 1000 кв. м, що мають єдиний вузол розрахунку, встановлюється бригадна відповідальність за всі товарно-матеріальні цінності, що знаходяться в магазині чи на кожнім його поверсі (у торговому залі і коморах). За схоронність цінностей відповідають усі працівники, безпосередньо пов'язані з прийомом і продажем товарів.

У магазинах самообслуговування з торговою площею понад 1500 кв. м і великою кількістю працівників може застосовуватися бригадна матеріальна відповідальність обмеженого кола осіб. До складу бригади при цьому включаються завідувачі секціями, їхні заступники, старші продавці, контролери-касири. За товари, що зберігаються в коморах, відповідають спеціальні бригади працівників.

До складу бригади, що формована завідувачем магазином, не рекомендується включати більш 10—12 чоловік. Договір про повну матеріальну відповідальність підписують керівник споживчого суспільства і всі члени бригади. Один із членів бригади призначається бригадиром. При вибутті окремих членів бригади чи прийомі нових працівників (крім бригадира) договір, як правило, не переоформляється. Про вибуття членів бригади (не більш 50%) в договорі робиться оцінка. Знову прийнятий член бригади дає підписку на даному договорі про прийняття матеріальної відповідальності. При вибутті більш половини членів бригади, а також при зміні бригадира договір підлягає переоформленню.

Якщо в магазині виявлена нестача чи псування товарів, то члени бригади несуть не солідарну, а часткову відповідальність. При встановленні провини окремих членів бригади в заподіянні збитку інші члени звільняються від матеріальної відповідальності. Бригада не несе відповідальності за збиток, що відбулися не по її провині.

Члени бригади мають право брати участь в обговоренні питань організації роботи бригади, складу її членів, призначення бригадира і його заступника, прийому нових членів до бригади. Вони вправі вимагати в разі потреби проведення позачергової інвентаризації цінностей, за які несе відповідальність бригада. З відома керівників бригада має право проводити самоперевірки цінностей, що знаходяться в підзвіті. Бригада вправі заявити відвід тим членам колективу, що, на їхню думку, не в змозі виконувати доручену роботу і забезпечити схоронність товарно-матеріальних цінностей.

Бригада матеріально відповідальних осіб забезпечує схоронність цінностей, бере участь у їхній інвентаризації, здійснює взаємний контроль і робить товариську взаємодопомогу. Бригадир зобов'язаний здійснювати загальне керівництво бригадою, вести у встановленому порядку облік руху і залишків товарів, представляти бухгалтерії звітність про рух і залишки товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться в підзвіті.

Застосування бригадної форми матеріальної відповідальності дозволяє раціональніше використовувати робочий час працівників магазина, прискорює обслуговування покупців. Впровадження бригадної матеріальної відповідальності сприяє також вихованню у працівників магазина почуття чесного і сумлінного відношення до роботи, сприяє зміцненню трудової дисципліни.

Забезпеченню схоронності товарно-матеріальних цінностей у магазині сприяють також повсякденний контроль за роботою матеріально відповідальних облич, своєчасне проведення інвентаризацій, контроль за правильністю і своєчасністю складання товарно-грошових звітів та ін.

Тема “Форми і принципи товаропостачання ”

Поняття і сутність процесу товароруху

Процес доведення товарів від підприємств-виготовлювачів через підприємства оптової і роздрібної торгівлі до споживачів називається товарорухом. Він включає не тільки фізичне переміщення товарів з місць виробництва в місця споживання, але й операції, пов'язані з їх збереженням, підсортуванням і підготовкою до продажу на підприємствах торгівлі.

На підприємствах торгівлі завершується процес кругообігу засобів, що вкладені у зроблені предмети споживання, відбувається перетворення товарної форми вартості в грошову і створюється економічна основа для поновлення виробництва товарів.Тому раціональна організація процесу товароруху — одна з важливих функцій торгівлі. З цією метою повинні визначатися найбільш сприятливі потоки і напрямки руху товарів, більш економічні види транспорту для перевезення товарів з місць виробництва в місця споживання, а також створюватися відповідна мережа складів і баз. Від того, наскільки раціонально організовано процес товароруху, у значній мірі залежать рівень торгового обслуговування населення, а також час обороту товарно-матеріальних цінностей. Тому товарорух припускає створення технологічного ланцюга, здатного вчасно і безперебійно доводити товари від виробництва до споживачів у необхідній кількості, різноманітному асортименті, високої якості, при мінімальних витратах праці, матеріальних засобів і часу.

В основу раціональної організації процесу товароруху повинно бути покладено дотримання наступних основних принципів:

застосування найкоротших шляхів руху товарів;

встановлення оптимальної форми руху товарів із широким застосуванням централізованої доставки товарів у роздрібну торгову мережу;

вибір раціональних транспортних засобів і ефективне їхнє використання;

широке застосування тари-устаткування і засобів механізації вантажно-розвантажувальних і складських робіт;

постійне удосконалення й оптимізація технологічного ланцюга товароруху.

Основними ланками технологічного ланцюга товароруху є промислові і сільськогосподарські підприємства, що роблять товари народного споживання, оптові бази, магазини й інші пункти роздрібного продажу товарів.

Випливаючи зі сфери виробництва в сферу споживання, товари можуть проходити через одну чи більш складських ланок. Раціональна організація процесу товароруху передбачає проходження товару через мінімальне число ланок.

Фактори, що впливають на процес товароруху

На організацію процесу товароруху впливає ряд факторів, який можна об'єднати в наступні групи: виробничі, транспортні, соціальні і торгові.

До числавиробничих факторів відносяться: розміщення виробництва, спеціалізація виробничих підприємств, сезонність виробництва окремих товарів.

Істотний вплив на процес товароруху робить розміщення виробництва товарів. Наближення виробничих підприємств до джерел сировини часто приводить до нерівномірного розподілу їх на території країни, видаленню від районів споживання, а це, у свою чергу, ускладнює процес товароруху, тому що викликає необхідність перевезення товарів на великі відстані, сповільнює доведення їх від виробництва до споживачів.

Не менший вплив на організацію товароруху робить спеціалізація виробничих підприємств по випуску порівняно вузького асортименту товарів. Особливо це стосується товарів складного асортименту, тому що дрібні магазини не в змозі одержувати їх без попереднього підсортування на підприємствах оптової торгівлі. Це приводить до того, що більшість товарів, перш ніж надійти на роздрібне торгове підприємство, проходить попередньо через одну чи більш ланок оптової торгівлі.

Виробництво деяких товарів народного споживання має яскраво виражений сезонний характер, що, у свою чергу, пов'язано із сезонністю виробництва сировини для їхнього виготовлення, а також сезонністю придбання і споживання окремих товарів. У зв'язку з цим асортимент товарів, які беруть участь у процесі товароруху, істотно змінюється протягом року, що викликає необхідність внесення відповідних корективів в організацію технологічного процесу товароруху.

Дотранспортних факторів відносяться: стан транспортних шляхів сполучення, види транспорту, що використовуються для перевезення товарів, і т.д. В даний час ще не всі регіони мають добре розвинуту транспортну мережу, отже, доставка товарів у деякі з них повязана з визначеними труднощами (має сезонний характер, змушує використовувати нераціональні види транспорту і т.д.). Структура парку транспортних засобів повинна також відповідати вимогам раціональної організації процесу товароруху, для чого необхідна наявність відповідного спеціалізованого транспорту, транспортних засобів різної вантажомісткості і т.д.

Важливий вплив на процес товароруху роблятьсоціальніфактори, основними з яких є: розселення населення, рівень грошових доходів і т.д. Так, при невисокій щільності населення організувати доставку товарів споживачам складніше, ніж у районах з високою щільністю населення: перевозитиїх приходиться на великі відстані і, як правило, вони проходять через більшу кількість ланок. На інтенсивність процесу товароруху впливає і рівень грошових доходів населення.

На процес товароруху впливають наступніторгові фактори: розміри, спеціалізація і розміщення підприємств торгівлі, ступінь складності асортименту товарів і їхньої властивості, рівень організації товаропостачання роздрібної торгової мережі.

У значній мірі процес товароруху залежить від асортименту і властивостей товарів. Так, товари складного асортименту, перш ніж надійти в роздрібну торгову мережу, проходять підсортування в оптовій ланці. Створення особливих умов у процесі товароруху вимагають швидкопсувні продукти.

По-різному буде протікати процес товароруху в залежності від форми постачання роздрібній торговій мережі товарів.

Процес товаропостачання

Процес товаропостачання являє собою рух товарів з районів виробництва в роздрібну торгівлю.

Однією з умов раціонального товаропостачання є мінімум засобів, витрачених на його організацію. Оскільки при централізації товарних запасів витрати по збереженню, а також утрати товарів від неправильного збереження мають тенденцію до скорочення, необхідно прагнути до того, щоб товарні запаси зайво не розпорошувалися по магазинах. Зокрема, нагромадження сезонних запасів не швидкопсувних товарів, утворення запасів на випадок перебоїв у надходженні товарів від постачальників повинне бути покладене на склади.

В умовах зміцнення господарського розрахунку в торгівлі, самофінансування торгових підприємств товаропостачання роздрібній торговій мережі повинне бути планомірним і безперебійним, ритмічним.

Планомірність постачання вимагає, щоб товари в магазини завозили по графіках, що визначає частоту, періодичність доставки окремих товарів і розміри партій, що доставляються. Таким чином, створюються умови для виконання плану товарообігу з мінімальним розміром товарних запасів.

Безперебійність постачання припускає регулярну доставку товарів у пункти продажу в кількості й асортименті, що забезпечують постійну наявність необхідних товарів і товарів, що виключають можливість порушення встановленого для даного магазина асортиментного переліку.

Найважливішою умовою планомірності і безперебійності постачання є ритмічність завезення товарів, тобто періодичне поповнення запасів за певними умовами. Наприклад, при рівномірному купівельному попиті товар завозять через рівні інтервали часу; при нерівномірному, дискретному попиті — по досягненні визначеного мінімуму запасів.

Нерівномірність надходження товарів у торгову мережу веде до порушення нормальних умов роботи магазинів, викликає зниження рівня торгового обслуговування покупців і обумовлює значне підвищення рівня запасів товарів у другій половині місяця. Крім того, нерівномірне надходження звичайно супроводжується завезенням товарів у магазини в кількості, що перевищує їх потреба, що приводить до розпилення товарних ресурсів, уповільненню товаро-оборотності, підвищенню рівня й обсягу товарних запасів і збільшенню потреби в складській площі.

Ритмічність у завезенні товарів позитивно відбивається на роботі магазинів, складів, транспорту: нормування товарних запасів у магазинах стає більш точним, прискорюється товарооборотність, тому що середній розмір товарних запасів починає в більшому ступені відповідати встановленим термінам надходження. Ритмічна робота складів і транспорту дозволяє більш рівномірно розподіляти робочий час. У результаті більш ефективно використовуються складська площа, транспортні засоби, робоча сила. У кінцевому рахунку до мінімуму скорочуються сукупні витрати постачання роздрібної торгової мережі.

Щоб забезпечити безперебійний продаж товарів населенню при мінімальних товарних запасах у магазинах, необхідно завозити товари невеликими партіями, але з великою частотою. На складах торгової організації також не повинні концентруватися зайві запаси товарів. Отже, і від постачальників товари повинні надходити регулярно і теж відносно невеликими партіями. Така система постачання вимагає встановлення тісного зв'язку з постачальниками, своєчасного і правильного складання і представлення замовлень на постачання товарів, нормування  систематичного контролю товарних запасів у торговій мережі і на складах. Загальна злагодженість системи постачання є основою для додання процесу товаропостачання торговій мережі елементів автоматизації, коли акти реалізації товарів, а також вивчення попиту, одержавши відображення в інформації і пройшовши канали зв'язку, автоматично пускають у хід механізм постачання.

Для зниження витрат по перевезенню насамперед необхідно ефективно використовувати транспортні засоби. Регулярне відправлення в магазини повновантажних автомобілів можуть бути досягнуті за умови доставки товарів не у випадковому підборі, а в комплектному асортименті, з використанням кільцевого завезення.

Складські операції, доставка товарів у торгову мережу, приймання їх у магазинах повинні утворити єдиний технологічний процес, що складається з тісно взаємозалежних ланок і діючий за принципом максимальної автоматичності.

Зіставляючи кількість і асортимент товарів, що замовляються магазинами, з ходом виконання плану товарообігу, розміром товарних запасів у магазинах і на складах, даними вивчення купівельного попиту, виправляючи за узгодженням з магазинами представлені ними заявки і замовлення, даючи вказівки постачальникам про порядок завезення товарів, працівники торгової організації (підприємства) тим самим керують торговою мережею в процесі постачання їй товарів. Основна роль при цьому приділяється торговим (комерційним) відділам і диспетчерським службам роздрібних торгових підприємств  (організацій).

Організацію постачання торговій мережі товарів варто розглядати як складову частину процесу керування торгівлею, що направляється на можливо більш повне забезпечення населення товарами народного споживання при високій якості обслуговування.

Форми товаропостачання магазинів

Товари в роздрібну торгову мережу надходять з виробничих підприємств постачальників, зі складів оптових підприємств і власних складів торгового підприємства (організації), а також від приватних осіб при прийманні товарів на комісійних засадах.

При цьому роздрібні торгові організації мають можливість застосовувати (дві форми товаропостачання магазинів — транзитну і складську)

Надходження товарів у пункти продажу безпосередньо від постачальників (виробничих, заготівельних і оптових підприємств), минаючи власні склади роздрібного торгового підприємства, називається транзитною формою товаропостачання роздрібної мережі. Її варто відрізняти від транзитної форми товароруху, що означає рух товару від виробника безпосередньо в магазини без завезення на склади роздрібних, оптових і збутових підприємств. Якщо товари на своєму шляху від виробника до магазина минають усі складські ланки, включаючи склади роздрібного підприємства (організації), говорять про збіг форм транзитного товаропостачання і транзитного товароруху. У продовольчій торгівлі саме за такою схемою надходять у торгову мережу швидкопсувні товари.

Транзитна форма товаропостачання (особливо якщо вона збігається з транзитним товарорухом) виключає витрати по навантаженню-розвантаженню і збереженню товарів на складах, прискорює просування товарів у торгову мережу, сприяє кращої схоронності товарів. Однак неправильне застосування цієї форми може привести до порушень повноти і комплектності асортименту товарів у магазинах і уповільненню оборотності, особливо якщо товар доставляють зайво великими партіями й у вузькому асортименті.

Транзитне надходження товарів від іногородніх промислових підприємств із перевезеннями в магазини авторефрежераторами чи зі залізничних станцій доступно лише дуже великим універсальним магазинам (універсамам, гастрономам), що мають можливість приймати товари партіями в розмірі встановлених норм транзитного відвантаження. Тому для більшої частини магазинів застосовується транзитна форма товаропостачання з одноміських виробничих чи приміських сільськогосподарських підприємств.

Швидкопсувні і взагалі потребуючі швидкій реалізації товари (молочні продукти, м'ясо, ковбасні вироби і морожена риба, хліб) при всіх умовах необхідно доставляти в магазини безпосередньо з місцевих підприємств — молочних заводів, м'ясокомбінатів, холодильників, хлібозаводів. Транзитом з місцевих виробничих підприємств доставляють також товари простого асортименту — макаронні вироби, цукор, мило та ін. По цій же формі (поле — магазин) у літню пору завозять свою плодоовочеву продукцію сільськогосподарські підприємства.

Постачання магазинів зі складів оптових підприємств має ряд переваг. Оптові підприємства мають досить різноманітний асортимент товарів, що задовольняє вимогам більшості магазинів. Найбільшого ефекту ця форма постачання досягає при постачанні товарів у спеціалізовані магазини і великі магазини типу «Універсам», «Гастроном». Такі товари, як кондитерські вироби, овочеві і фруктові консерви, інші бакалійні товари, доставляють найчастіше зі складів оптових підприємств по торгівлі продовольчими товарами.

При постачанні дрібних, неспеціалізованих магазинів часто більш кращої виявляється складська форма.

Складська форма товаропостачання утвориться при русі товарів від виробників чи від оптових підприємств до магазинів через власні склади роздрібної торгової організації. Такі склади мають можливість відправляти в торгову мережу товари укрупненими партіями, що включають найрізноманітніші товари, необхідні магазинам, і робити при цьому дробове підсортування (наприклад, з укладанням в одну одиницю тари-устаткування товарів різних найменувань).

Але досягти повної ефективності постачання з власного складу можна лише за умови, якщо сам склад одержує товари не в порядку їхнього перевезення з місцевих, одноміських підприємств оптової торгівлі, а безпосередньо від виробничих підприємств, а також іногородніх постачальників.

Тема «Організаційно-господарські ланки оптової торгівлі »

  1. Основні поняття в оптовій торгівлі. Методи оптового продажу.
  2. Ярмарок. Виставочно-ярмарочна діяльність.
  3. Біржова торгівля.

1.Основні поняття в оптовій торгівлі. Методи оптового продажу.

Основою комерційної діяльності в оптовій торгівлі є закупівельна робота. Її основною задачею є вигідне придбання товару з метою задоволення споживчого попиту.

Робота з оптових закупівель товарів включає комплекс взаємозалежних комерційних операцій, до числа яких відносяться:

вивчення і прогнозування купівельного попиту з метою обґрунтування комерційних рішень по оптових закупівлях товарів;

визначення потреби в товарах;

виявлення і вивчення джерел закупівлі, вибір постачальників і каналів просування товарів;

установлення господарських зв'язків з постачальниками;

контроль виконання договорів і ходу постачання товарів.

Вивчення і прогнозування купівельного попиту необхідно для обґрунтування комерційних рішень по оптових закупівлях товарів.

Як відомо,попит — це форма ринкового прояву по виробленим товарам. З цією метою комерційні працівники повинні постійно аналізувати рекламні оголошення в засобах масової інформації, стежити за іншою інформацією про виробництво й оптовий продаж товарів. Вони повинні відвідувати виробничі підприємства, що виготовляють товари, знайомитися з їхніми виробничими можливостями, асортиментом і якістю товарів, що випускаються ними. Також корисними виявиться їхня участь у нарадах із працівниками промисловості і підприємцями, у виставках-переглядах нових зразків виробів, у виставках-ярмарках і т.д.

Ретельний аналіз отриманої інформації дозволить торговому підприємству скласти необхідне уявленняпро джерела надходження товарів, до числа яких відносять сільське господарство, різні галузі промисловості (харчова, легка, електронна, деревообробна і т.д.). У значних обсягах у товарообіг втягують товари, вироблювані на підприємствах кооперативної промисловості, а також продукція підсобних і фермерських господарств.

Під постачальниками товарів варто розуміти конкретні підприємства різних джерел надходження. Їх можна розділити на дві групи: постачальників-виготовлювачів і постачальників-посередників. Такий підрозділ постачальників залежить відканалу збуту (просування), тобто шляху, по якому товари рухаються від виробників до споживачів. Він характеризується числом складових його ланок чи рівнів, на кожнім з який виконуються різні операції по наближенню товару до кінцевого споживача.

Вибір оптимального варіанта розподілу залежить від багатьох факторів і в першу чергу від призначення і характеру продукції. В останні роки усе більш широке поширення одержує варіант, при якому споживчі товари виробники прагнуть продавати безпосередньо кінцевим споживачам. Це так званий каналнульового рівня чипрямий канал товароруху. При цьому варіанті може бути використано три основних способи прямого продажу товарів:

розвізна (розносна) торгівля, посилкова торгівля і торгівля через приналежні виробнику магазини.

При одноурівневому каналі посередником на ринку споживчих товарів стає оптовий і роздрібний торговець.

Якщо між промисловим підприємством і підприємством роздрібної торгівлі стоять два і більш оптових торговці, то ми маємо справу збагаторівневим каналом просування товарів.

Чим більше число посередників використовує виробниче підприємство, тим менше безпосередніх контактів зі споживачами воно має, тим повільніше просувається товар. У той же час, мінімальне число посередників між виробником і споживачем вимагає великих витрат на збереження запасів товарів, їхню обробку і т.д.

Як постачальники-посередники можуть виступати:

оптові підприємства загальнонаціонального (федерального) і регіонального рівня, що спеціалізуються на оптовій торговій діяльності;

посередницькі оптові структури, що не використовують у своїй діяльності переходу до них права власності на товар (дистриб’ютори).

Організатори оптового обороту — товарні біржі, оптові ярмарки, аукціони, оптові ринки — також є самостійними суб'єктами оптової торгової діяльності.

Одним з найважливіших етапів закупівельної роботи є встановлення господарських зв'язків з постачальниками.

Господарські зв'язки з постачальниками товарів включають економічні, організаційні, комерційні, адміністративно-правові, фінансові й інші відносини, що складаються між покупцями і постачальниками товарів у процесі постачання товарів.

В умовах ринкової економіки велике значення придается самостійному врегулюванню господарських взаємин між постачальниками і покупцями товарів на базі правових норм цивільного законодавства. При цьому істотно підвищується роль договорів постачання товарів.

Методи оптового продажу товарів

Операції, пов'язані з оптовим продажем товарів, складають значну частину комерційної роботи оптових підприємств, що спрямована на виконання ними однієї з основних функцій оптової торгівлі — організацію товаропостачання роздрібній торговій мережі. При цьому важливе значення має вибір найбільш раціональної форми товароруху.

При складській формі товароруху оптовий продаж товарів здійснюється зі складів, що дозволяє робити попереднє підсортування товарів і в потрібному асортименті пропонувати їх оптовим покупцям (в основному роздрібним торговим підприємствам).

Найбільш розповсюдженими методами оптового продажу товарів зі складів є продаж товарів: з особистою відбіркою;

по письмових, телеграфних, телефонних і інших заявках;

через роз'їзних товарознавців і пересувні кімнати товарних зразків;

через автосклади.

Продаж товарів з особистою відбіркою представником роздрібної торгової організації чи підприємства практикується по товарах складного асортименту. Відбірка товарів здійснюється в залах товарних зразків. Тут представляється можливість детально ознайомитися з наявним на базі асортиментом товарів шляхом огляду товарних зразків, вивчення каталогів. У залах товарних зразків виставляються швейні і трикотажні вироби, тканини, головні убори і багато інших непродовольчих і продовольчих товарів. Товари розміщають по групах і підгрупах. Добре відомі, а також великогабаритні товари в залі товарних зразків не демонструють, на них повинні бути списки про наявність і каталоги.

Продаж товарів по письмових, телеграфних, телефонних і інших заявках застосовується в тому випадку, коли особисте знайомство зі зразками товарів не потрібно. Цей метод оптового продажу товарів особливо зручний при широкому використанні централізованої доставки товарів у роздрібну торгову мережу.

Для полегшення роботи зі складання заявок у магазинах на завезення товарів і спрощення їхньої обробки на оптових підприємствах бази здійснюють попереднє розсилання бланків заявок.

У телеграфних, телефонних і телефаксних заявках містяться ті ж реквізити, що й у письмових. На них поширюється такий же порядок прийому і виконання, що і на письмові заявки.

          Продаж товарів може вироблятися ічерезпересувні склади і роз'їзних товарознавців. Пересувні склади обладнаються на базі критих автомашин. Їх завантажують товарами відповідно до товарного асортименту магазинів, у які здійснюється завезення товарів. Працівники магазинів знайомляться з пропонованим асортиментом товарів, визначають потребу в них. Комірник, що супроводжує склад, оформляє рахунок-фактуру і відпускає виписані товари. Використовують пересувні склади при товарі-постачанні віддалених невеликих роздрібних торгових підприємств, звільняючи при цьому працівників магазинів від необхідності поїздок на оптові бази і значно прискорюючи доставку товарів на підприємства роздрібної торгівлі. Завезення товарів у магазини виробляється відповідно до заздалегідь розроблених графіків.

За допомогою роз'їзних товарознавців (комівояжерів) можна запропонувати магазинам багато непродовольчих і продовольчих товарів. Для цього роз'їзні товарознавці направляються на роздрібні торгові підприємства, де вони знайомляться з асортиментом товарів, виявляють відсутні і приймають на них заявки. Товарознавці забезпечуються альбомами, каталогами і проспектами на товари, що є на складі.

Пересувні кімнати товарних зразків — спеціально обладнані автомашини, укомплектовані необхідними товарними зразками, каталогами, альбомами. За кімнатою товарних зразків закріплюється товарознавець, в обов'язок якого входять знайомство працівників магазинів зі зразками товарів, надання їм допомоги в підборі необхідних товарів, прийом заявок на їхнє завезення.

В останні роки усе більший розвиток одержуєпродаж товарів на оптових ринках.

Оптовий ринок дозволяє вирішувати наступні задачі:

1. Прискорюється і спрощується процес просування товарів до споживачів, тому що вони концентруються в одному місці.

2. Усім товаровласникам і оптовим покупцям надається право рівного і вільного доступу на конкурентний ринок. Наявність об'єктивної інформації про попит та пропозицію товарів дозволяє сформувати реальні ринкові ціни на них з тенденцією на їхнє загальне зниження.

3. Здійснення експертизи і сертифікації продукції сприяє підвищенню безпеки і якості реалізованої сільськогосподарської сировини і продовольчих товарів.

4. Він є зручним місцем для організації товарних інтервенцій і стабілізаційних закупівель, розміщення на конкурсній основі замовлень на закупівлю і постачання продовольства серед суб'єктів, що господарюють, для формування продовольчих фондів. Це дає можливість розвивати систему підтримки товаровиробників при реалізації товарів, застосовуючи гарантовані мінімальні ціни.

У цілому все це буде сприяти розвитку малого і середнього підприємництва як у сфері виробництва, так і в сфері роздрібної торгівлі.

При розміщенні оптових ринків враховують наступні основні фактори:

розмір зони обслуговування, у границях якої знаходиться достатня кількість потенційних користувачів послугами ринку;

наявність розвинутої транспортної інфраструктури (автодороги, залізниці і т.д.);

можливість розширення земельної ділянки у зв'язку з ростом торгової активності ринку.

Оптові ринки, у залежності від асортименту реалізованих товарів, можуть бути спеціалізовані, реалізуючі товари окремих груп, і універсальні, реалізуючі товари декількох товарних груп.

Для забезпечення функціонування оптових ринків на них створюються загальносистемні служби, основними задачами яких є транспортне обслуговування, інформаційне забезпечення, сертифікація і контроль якості продукції.

Економічна ефективність функціонування оптових ринків забезпечується за рахунок зниження втрат і витрат у системі розподілу сільськогосподарської сировини і продовольства, скорочення різниці між відпускною ціною виробника продукції і її роздрібною ціною. При цьому важливе значення має підвищення ефективності загальної системи постачання і розподілу продовольства у великих містах, промислових центрах і окремих регіонах країнах.

На дрібнооптових покупців (роздрібних торговців, власників дрібнороздрібних торгових підприємств і т.д.) розрахованідрібнооптові магазини «сод/» & саггу».

Можна назвати чотири наступних основних взаємозалежних принципи функціонування цих магазинів:

прямий доступ клієнта до товару;

оплата тільки наявними;

оптові ціни на дрібнооптові партії товарів;

самостійне навантаження товару клієнтом.

У магазинах «сазь & саггу» товари розкладені на стелажах. До них є вільний доступ покупців. Це дозволяє покупцю самостійно ознайомитися з товарами, що є в продажі.

2.Ярмарок.

Однією з ефективних форм оптової торгівлі є висновок договорів на постачання товарів на оптових ярмарках. Вони користувалися широкою популярністю в Росії ще в дореволюційний період. Потім оптові ярмарки одержали поширення в 60-х роках. Їхня прогресивність полягає в тому, що оптовим покупцям надається можливість вільно закуповувати товари, ознайомившись з реальними зразками товарів, пропонованих постачальниками, одержати при цьому необхідну комерційну інформацію, оперативно оформити угоди договорами.

Ярмаркова форма оптових закупівель товарів дозволяє зміцнити ділові контакти між оптовими покупцями і постачальниками, оперативно довести до виготовлювачів інформацію про кон'юнктуру ринку. При цьому підсилюється вплив покупців на постачальників з питань випуску високоякісних, конкурентноздатних товарів, з'являється можливість більш гнучкого і своєчасного реагування на зміну попиту споживачів.

У залежності від тривалості функціонуванняоптові ярмарки можуть бути постійно діючими й епізодично проведеними торгами, що одержали поширення в умовах ринкової економіки.

Епізодично проведені ярмарки можуть проводитися з різною періодичністю (один чи два рази в рік і т.д.).

По масштабі діяльності оптові ярмарки поділяються на міжнародні, загальнодержавні і регіональні. Учасниками міжнародних оптових ярмарок можуть виступати закордонні компанії і фірми. В оптових ярмарках загальнодержавного (федерального) значення беруть участь вітчизняні товаровиробники, а також інші оптові продавці і покупці товарів. На них представляються товари, що виробляються в різних районах країни. На регіональних ярмарках, що мають місцеве значення, відбуваються угоди по купівлі-продажу товарів, що виробляються місцевими товаровиробниками.

Керує роботою оптового ярмароку ярмарковий комітет. Він створює робочі органи ярмароку (дирекцію та ін.), що організують належне функціонування ярмароку, створюють умови для оперативного здійснення угод по купівлі-продажу товарів.

В останні роки усе більш широке поширення одержуєвиставочно-ярмарочна діяльність, результатом якої є проведення міжнародних, національних, міжрегіональних і регіональних торгово-промислових виставок і виставок-ярмарок, проведених на території великих міст.

Як організаторами виставок-ярмарок можуть виступати державні і громадські організації, а також підприємства будь-яких форм власності.

Основними формами виставочно-ярмарочної діяльності є:

великі міжнародні виставки, що впливають на розвиток тієї чи іншої галузі промисловості, науки і сегмента ринку;

міжнародні, міжрегіональні і міські спеціалізовані виставки-ярмарки;

спеціалізовані виставки-салони;

національні і регіональні виставки.

Єдиним організаційно-методичним центром виставочно-ярмарочної діяльності виступає торгово-промислова палата, при якій існує Комітет з виставочній діяльності.

Одним з нових каналів товароруху, що з'явилися в останні роки, єоптові продовольчі ринки.Це місце купівлі-продажу конкурентноздатного товару (сільськогосподарської продукції і продовольства) незалежними операторами (продавцями і покупцями) за встановленими правилами. Як продавці тут виступають товаровиробники й оптові комерційні структури, як покупці — підприємства роздрібної торгівлі і суспільного харчування, підприємства переробної промисловості, дрібнооптові комерційні структури, а також покупці, що здобувають дрібні партії товарів для власного споживання.

Різновидом оптового ринку є новідрібнооптові «магазини для магазинів» - що в перекладі на російську мову означає «плати і неси». Вони розраховані на дрібнооптових покупців — роздрібних торговців, власників дрібнорздрібних торгових підприємств і т.д. Тут клієнти мають доступ до товарів, на дрібнооптові партії яких встановлені оптові ціни. Навантаження товарів виробляється самостійно клієнтом.

ОРГАНІЗАЦІЯ БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ

Товарна біржа є організованим ринком, тому щоявляє собою форму організації торгівлі товарами по заздалегідь установленим правилам. Основними її характеристиками є:

регулярність торгівлі в строго визначеному місці;

уніфікація основних вимог до якості товару, умов і термінів постачання;

ведення торгівлі на основі зустрічних пропозицій покупців і продавців;

вивдення угод з постачанням товарів як зі складу, так і в майбутньому; котирування цін;

арбітраж — врегулювання суперечки;

інформаційна діяльність і ін.

Товарна біржа пов'язує підприємців, що вільно господарюють, з виробництвом. Суб'єкти, що самостійно господарюють, зустрічаються тут для того, щоб, з одного боку, реалізувати свою продукцію і, з іншого боку, щоб задовольнити свій попит. Процес купівлі-продажу на біржі здійснюється через посередників за цінами, що залежать від попиту та пропозиції. Вона служить місцем врегулювання ринкових цін, комерційної інформації про стан ринку і сприяє прискореному просуванню товару зі сфери матеріального виробництва в сферу споживання.

Товарна біржа сама не здійснює торгово-посередницьку діяльність. Вона створює для посередницької діяльності необхідні умови, а торгівлю ведуть брокерські контори і брокери.

Правовим документом, що регламентує діяльність товарних бірж у Україні, є Закон України «Про товарні біржі».

Для здійснення державного регулювання і контролю діяльності товарних бірж при Державному комітеті з антимонопольної політики створена Комісія з товарних бірж, до складу якої включені представники державних органів, діяльність яких пов'язана з регулюванням товарних ринків, а також представники біржових спілок і інших суспільних об'єднань підприємців, експерти. Її основними функціями є:

видача ліцензій на організацію біржової торгівлі;

здійснення ліцензування біржових посередників і біржових брокерів;

контроль над дотриманням законодавства про біржі;

організація вивчення діяльності і розвитку бірж;

розробка методичних рекомендацій з підготовки біржових документів;

розгляд скарг учасників біржової торгівлі;

розробка і представлення в законодавчі органи пропозицій по удосконаленню законодавства про товарні біржі.

Комісія з товарних бірж має право призупинити

порядок проведення біржових торгів;

види біржових угод;

найменування товарних секцій;

перелік основних структурних підрозділів біржі;

порядок інформування учасників біржової торгівлі про майбутні біржові торги;

порядок реєстрації й обліку біржових угод;

порядок котирування цін біржових товарів;

порядок інформування учасників біржової торгівлі про біржові угоди на існуючих біржових торгах, у тому числі про ціни біржових угод і про котирування біржових цін;

порядок інформування членів біржі й інших учасників біржової торгівлі про товарні ринки і ринкову кон'юнктуру біржових товарів;

заходу для контролю над процесом ціноутворення на біржі з метою недопущення різкого підвищення чи заниження цін, чи змови поширення помилкових слухів з метою впливу на ціни;

перелік порушень, за які біржею стягуються штрафи з учасників біржової торгівлі, а також розміри штрафів і порядок їхнього стягування;

розміри відрахувань, зборів, тарифів і інших платежів і порядок їхнього стягування біржею.

У правилах біржової торгівлі висвітленні й інші питання.

Класифікуються біржі по наступним основним ознакам:

організаційно-правовому статусу;

місцеві і ролі у світовій торгівлі;

виду біржових товарів;

масштабу дії;

характеру діяльності;

характеру біржових операцій;

ступеня участі відвідувачів у біржових торгах;

формі біржової торгівлі.

Узалежності від організаційно-правового статусу біржі підрозділяються на державні, приватні, змішані, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю й асоціації.

Державні чи публічно-правові біржі функціонують під державним контролем, їхнім членом може стати будь-який підприємець, включений у національний торговий реєстр і що має визначений розмір товарообігу. Робити операції на такій біржі можна також здобуваючи разові квитки.

На приватних біржах діють тільки члени біржової корпорації. Вищим управлінським органом тут є рада директорів.

Змішані біржі є біржами напівзакритого типу. Їхня діяльність всебічно регламентується державою. Учасники біржової торгівлі об'єднані в корпорацію. З числа учасників біржової торгівлі обирається біржовий комітет, що строго підкоряється урядовому органу.

Створені у виді акціонерних товариств біржі можуть бути зареєстровані як акціонерні товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю.

Асоціації являють собою добровільне об'єднання біржі і фізичних осіб в області біржової торгівлі.

Помісцеві і ролі у світовій торгівлі розрізняють міжнародні, національні (федеральні) і регіональні біржі.

По виду біржових товарів товарні біржі підрозділяють на біржі реального товару і ф'ючерсні біржі (див. розподіл бірж по характері біржових операцій).

По масштабі дії біржі поділяються на центральні, міжрегіональні і локальні (регіональні і місцеві), що обслуговують відповідне коло учасників.

У залежності від характеру діяльності розрізняють спеціалізовані й універсальні біржі, що організують торгівлю відповідно вузьким чи більш широким колом товарів.

З врахуванням характеру біржових операцій прийнято виділяти біржі реального товару, ф'ючерсні і змішані (у тому числі електронні).

На біржах реального товару продаж контрактів супроводжується, як правило, наступним постачанням товарів.

На ф'ючерсних біржах в основному продають контракти про реалізацію товарів, що будуть зроблені в майбутньому періоді.

На змішаних біржах здійснюються угоди з реальним товаром з негайним постачанням, угоди на реальний товар з постачанням у майбутньому. До цієї групи бірж відносять і електронні біржі, на яких для підбора покупців і продавців застосовують алгоритм «ціна/час».

По ступені участі в біржових торгах біржі підрозділяють на відкриті і закриті. У торгах на відкритих біржах крім посередників беруть участь і відвідувачі. На закритих біржах у торгах беруть участь тільки біржові посередники (брокери, дилери і т.д.).

Узалежності від форми біржової торгівлі розрізняють комерційні і некомерційні біржі.

Звичайно біржі створюються засновниками і членами для полегшення проведення комерційних операцій, для обслуговування потреб засновників і членів бірж, що займаються торгівлею.

У Російській Федерації з'явилася необхідність у комерційній діяльності бірж, для того щоб забезпечувати дивіденди своїм членам. Особливо це було характерно для початку 1990-х років.

Органами керування товарної біржі є:

загальні збори членів біржі (пайовиків) і засновників;

біржовий комітет (рада директорів);

виконавча дирекція.

Загальні збори членів біржі і засновників є вищим органом керування біржі. Воно затверджує статут біржі, положення про страхування угод на біржі й інші документи, а також вносить у них зміни і доповнення. У його компетенцію також входить:

розгляд і твердження правил, періодичності і регламенту проведення загальних зборів і інших біржових зборів;

розгляд і твердження положень, правил, інструкцій і інших документів, що регламентують діяльність підрозділів біржі;

розгляд скарг і заяв, що стосуються роботи ради директорів, генерального директора біржі та ін.;

встановлення розмірів вступного і щорічного членських внесків, що сплачуються членами біржі, розміру біржового збору з угод, вхідної плати з відвідувачів, плати за послуги, ока-брокери офіційні посередники, члени біржі. Вони укладають контракти на продаж і покупку товарів від свого імені з доручення і за рахунок клієнтів, одержуючи при цьому за свою роботу комісійну винагороду.

Дилери також мають місце на біржі і здійснюють біржове чи торгове посередництво за свої рахунок і від свого імені. Їхній доходи утворяться за рахунок різниці між покупною і продажною ціною біржового товару.

Трейдери чибіржові спекулянти є членами біржі. Торгують для себе.

Маклери, на відміну від брокерів, здійснюють угоди від свого імені і за свій рахунок. Вони також мають місце на біржі.

Оператори фіксують висновок угод у своєму колі і є помічниками маклера.

Для виконання різних обов'язків, пов'язаних із прийомом замовлень від клієнтів, доставкою їх до брокера і т.д., використовуютьсяклерки. Як і інші, що служать (працівники юридичного відділу, розрахункової групи й ін.), вони є фізичними особами, що беруть участь у діяльності бірж на основі контракту. Їм забороняється брати участь у біржових угодах і створювати власні брокерські фірми, а також використовувати службову інформацію у власних інтересах.

Контроль за дотриманням законодавства біржею і біржовими посередниками здійснюєдержавний комісар, який відповідно до закону «Про товарні біржі і біржову торгівлю» вправі:

бути присутнім на біржових торгах;

брати участь у загальних зборах членів біржі й у загальних зборах членів секцій (відділів, відділень) біржі з правом дорадчого голосу;

знайомитися з інформацією про діяльність біржі, включаючи всі протоколи зборів і засідань органів керування біржею і їхнього рішення, у тому числі конфіденційного характеру;

вносити пропозиції і робити представлення керівництву біржі;

вносити пропозиції в Комісію з товарних бірж;

здійснювати контроль за виконанням рішень Комісії з товарних бірж.

Державний комісар не вправі приймати самостійні рішення, обов'язкові до виконання. Таким чином, біржові угоди можна розділити на угоди, зроблені з реальним товаром, і угоди на термін без реального товару. Угоди з реальним товаром можуть бути з коротким терміном постачання (угоди «спот») чи угоди з відстроченим терміном постачання реального товару (угоди «форвард» чи форвардні угоди).

Ціль угод«спот» — дійсне придбання чи відчуження товару. По своїй правовій природі такі угоди є договором закупівлі-продажу.

Форвардні угоди укладаються на постачання товарів у визначений договором термін у майбутньому і є договорами постачання. Головними відмінними рисами таких угод є те, що момент висновку угод не збігається з моментом їхнього виконання, і об'єктом таких угод може виступати як наявний товар, так і товар, що буде зроблений до терміну, встановленому договором.

В даний час на російських біржах переважають угоди з негайним постачанням товарів, з мірою розвитку ринкових відносин форвардні угоди повинні стати основним видом угод.

На визначеному етапі свого розвитку ринок наявного товару перестає відповідати нестаткам економіки, і тоді починає розвиватися ф'ючерсна торгівля.

Ф'ючерсні угоди здійснюються з товарами, яких у момент висновку угоди в наявності немає. Об'єктом угоди тут є біржовий контракт з уніфікованими умовами по кількості, якості, термінам постачання. Їхньою метою є одержання доходів від різниці між ціною контракту в момент його висновку і ціною в день витікання контракту. Ф'ючерсні угоди обов'язково реєструються в розрахунковій палаті.

У якості самостійних біржових угод виступаютьопціонні угоди (чи угоди з преміями), які пов'язані з поступкою прав на майбутню передачу прав і обов'язків у відношенні біржового товару чи контракту на постачання біржового товару. Опціон надається за визначену винагороду. Можна виділити три види опціону:

опціон із правом покупки — надає право, але не зобов'язує купувати визначений ф'ючерсний контракт, товар чи нетоварну цінність за даною ціною;

опціон із правом продажу — надає право, але не зобов'язує продавати визначений ф'ючерсний контракт, товар чи нетоварну цінність за даною ціною;

подвійний опціон — надає право купити або продати (але не купити і продати одночасно) контракт чи інший вид цінностей за базисною ціною. Він використовується в умовах надзвичайно хитливої ринкової кон'юнктури.

Тема «Реклама в торгівлі»

  1. Сутність реклами. Сучасний рекламний процес.
  2. Види і засоби реклами. Рекламна кампанія.
  3. Ефективність реклами.

На рубежі 80-х і 90-х років відбувся дійсний бум розвитку рекламної галузі в усіх напрямках.

В даний час можна наочно спостерігати становлення і розвиток реклами в Україні. Основний упор у рекламі робиться на залучення нових клієнтів і надання найбільш оперативної і різнобічної інформації з компаній, щоцікавлять клієнта. В умовах досить твердої конкуренції перед кожною з компаній стоїть задача створення свого власного імені, вироблення основної концепції і політики, що проводиться на ринку, а також, як основна мета, залучення інвесторів і партнерів.

Напевно, не багато знайдеться суспільних явищ,  думки про які в нашій країні були б настільки  розбіжні,  як  про рекламу. З одного боку, є чимало свідчень, що люди мають потребу в ній,  навіть шукають її. Багато галузей народного господарства відчувають потребу в оперативному оповіщенні споживачів. І цю потребу задовольняє ціла мережа  різних за структурою і можливостям рекламних організацій. А з іншого боку, досить широко існує дуже скептичне відношення до реклами. Нажаль, сьогоднішня наша рекламна практика укупі з якістю деяких товарів і послуг дають чимало приводів і для гумору, і для скепсису.

При розгляді першого питання "Сутність реклами. Сучасний рекламний процес" акцентується увага на поняття реклами, риси характеристики реклами, стилі рекламного звертання, принципову схему рекламного процесу.

Реклама - це вид діяльності або зроблена в її результаті продукція, метою якої є реалізація збутових чи інших задач промислових, сервісних підприємств і громадських організацій шляхом поширення оплаченої ними інформації, сформованої таким чином, щоб впливати на масову чи індивідуальну свідомість, викликаючи задану реакцію обраної споживчої аудиторії.

Можна виділити основні риси, характеристики реклами.

1. Суспільний характер. Реклама - сугубо суспільна форма комунікації. Її суспільна природа припускає, що товар є законним і загальноприйнятим. Оскільки те саме звертання одержує безліч осіб, покупець знає, що мотив, яким він керується при покупці товару, зустріне суспільне розуміння.

2. Здатність до умовляння. Реклама - це засіб умовляння, що дозволяє продавцю багаторазово повторювати своє звертання. Одночасно вона дає можливість покупцю одержувати і порівнювати між собою звертання різних конкурентів. Великомасштабна реклама, проведена продавцем, є свого роду позитивним свідченням його величини, популярності й успіху. Так називаною порівняльною рекламою користуються в таких товарних категоріях як, наприклад, миючі засоби (наприклад, мило «Safe Guard», зубна паста «Blend a med»). Сюди ж можна віднести рекламу батарейок «Duracell», автомобільних шин «Bridge Stone» та  ін.

3. Експресивність. Завдяки митецькому використанню шрифту, звуку і кольору реклама відкриває можливості для помітного, ефектного представлення фірми і її товарів. Однак у ряді випадків саме вдала помітність реклами може, як би розмити звертання чи відвернути увагу від його суті. Наприклад, дослідження, що були проведені по вивченню думки про колір коробок сигарет, показали, що червоний колір на пачці сприймається як свідчення того, що сигарети міцні, голубой і білий – легкі, зелений – сигарети з ментолом, золотавий асоціюється з високою якістю сигарет, достаток «золота» – з високою ціною.

4. Не має обличчя. Реклама не може бути актом настільки ж особистісним, як спілкування з продавцем фірми. Аудиторія не випробує почуття необхідності приділити  увагу чи відповісти. Реклама здатна тільки на монолог, але не на діалог з аудиторією.

У стильовому звертанні будь-яке рекламне звертання може бути виконане в різних варіантах.

1. Замальовка з натури. Представлення одного чи декількох персонажів, що використовують товар у звичній обстановці.

Наприклад, реклама кава Nescafe “Нового дня ковток”.

2. Акцентування способу життя. Робиться упор на те, як товар вписується у визначений спосіб життя.

Реклама колготокSaintPellegrino. ”Краса і незалежність.”

3. Створення фантазійної обстановки. Навколо товару чи його використанні створюється деякий ореол фантазії.

Реклама дезодоранта Impulse, де красива жінка одержує квіти від молодої людини, що летить на аероплані. “Якщо незнайомець раптом дарує Вам квіти, він реагує на Impulse!”

4. Створення настрою чи образа. Навколо товару створюється настрій, що будиться ним, чи образ, скажемо, ніжності, краси, любові і безтурботності. Не роблять ніяких тверджень на користь товару, крім тверджень, що непрямо вселяються. На створення настрою расчитана реклама сигарет Rothmans і шоколаду Dove. “Хвилини ніжності створені для Dove.”

5. Мюзикл. Показ одного чи декількох облич чи мальованих персонажів, що співають пісню про товар.

По цьому принципі побудована реклама жувальної гумки Hollywood, а з вітчизняної реклами першим і, мабуть, самим удалим мюзиклом була реклама АТ “Мовен”: “Якщо любите прохолодь, свіже повітря цілий рік, звертайтеся на Московський вентиляторний завод”.

6. Використання символічного персонажа. Створення персонажа, що уособлює собою товар. Персонаж може бути як реальним, так і мультиплікаційним.

Гарним прикладом може служити кролик з реклами розчинного какао Nesquik.

7. Акцент на професійному і технічному досвіді. Демонстрація технічного і професійного досвіду фірми у виробництві конкретного товару.

8. Використання даних наукового характеру. Наводяться наукові дані про перевагу чи більшу ефективность товару в порівнянні з іншими.

Така реклама зубних паст Blend-a-med і Colgate.

9. Використання свідчень на користь товару. Реклама представляє джерело інформації, який заслуговує повної уваги чи викликає симпатію та який схвально відзивається про товар. Це можуть бути як прості люди, так і знаменитості, що заявляють, що їм подобається товар.

У фірми Lotto, що випускає спортивні товари, є колекція тенісного екіпірування Борис Беккер. На обкладинці кожного з предметів колекції зображений Борис у формі Lotto і сказано, що “Борис предпочитает Lotto”.

Але реклама має як позитивні, так і негативні сторони.

Реклама може залучити великий, географічно широкий ринок. Єдине послання передається відразу всієї цільової аудиторії. Для друкованих засобів тираж видання підвищується передачею екземпляра одного читача - іншому. Крім того, споживачі можуть повторно прочитати оголошення. Витрати на одиного глядачачи слухача досить низькі. У рекламі можна використовувати широкий діапазон засобів: від національно телебачення до місцевих газет. Реклама контролюється спонсором, оскільки він зацікавлений у ній і відповідає за її зміст.

Реклама прокладає шлях для персональних продажів. Породжуючи інформованість аудиторії, створює сприятливе відношення до продукції фірми. Крім того, вона дозволяє існувати роздрібній торгівлі, заснованої на самообслуговуванні, навіть цілої галузі - продажу поштою. Використовуючи стратегію притягання реклама дозволяє фірмі демонструвати наявність попиту у споживачів, як свій канал збуту.

Негативна сторона складається у відсутності гнучкості в рекламних оголошеннях, труднощах їхнього пристосування до нестатків й особливостей споживача. Значна частина інформації приходитися на, так звану, марну аудиторію.

Деякі види рекламної діяльності вимагають великих вкладень, навіть якщо на одиного глядача чи читача вони незначні. Це може бути перешкодою для невеликих фірм у використанні деяких засобів інформації.

У реклами досить складно одержати зворотний зв'язок, а швидкий - майже неможливо.

Засобу масової інформації залучають багатьох людей, що не цікавляться рекламою. Організації, що займаються рекламою по телебаченню стурбовані тим фактом, що телеглядач використовує пульт дистанційного керування для переключення на інші канали під час демонстрації реклами.

Для розуміння сутності рекламного процесу необхідно проаналізувати його базову технологію і розділити її на окремі елементи, що дозволяють згодом розглянути взаємодію учасників цього процесу на різних стадіях і рівнях.

Принципова схема рекламного процесу складається з чотирьох ланок і виглядає в таким чином:

Рекламодавець — це юридична чи фізична особа, що є замовником реклами у рекламного агентства і що сплачує її.

Основними функціями рекламодавця є:

визначення товарів, у тому числі експортних, що потребують у рекламі;

визначення разом з рекламним  агентством ступеня й особливостей рекламування цих товарів;

формування разом з рекламним агентством плану створення рекламної продукції і проведення рекламних заходів;

пророблення разом з рекламним агентством бюджету створення реклами і проведення рекламних заходів;

підписання договору з агентством на створення рекламних матеріалів, розміщення реклами в засобах її поширення, проведення рекламних заходів і т.д.;

допомога виконавцям у підготовці вихідних матеріалів;

надання технічних і фактичних даних чи продукції послуги;

технічні консультації, затвердження макетів, рекламних матеріалів і оригіналів реклами;

оплата рахунків виконавця.

Рекламне агентство, крім вищевказаних робіт, що виконуються разом з рекламодавцями, здійснює по їх замовленнях творчі і виконавські функції, зв'язані зі створенням рекламних матеріалів, виготовляє оригінали реклами, проводить комплексні рекламні кампанії й окремі рекламні заходи, взаємодіє з продуктивними базами, з іншими рекламними і видавничими фірмами, у тому числі закордонними, здійснює зв'язок із засобами поширення реклами, розміщає в них замовлення на публікацію реклами, контролює проходження і якість виконання замовлень, виставляє рахунок рекламодавцю й оплачує рахунок засобів поширення реклами. Повносетвісне рекламне агентство, як правило, має у своєму розпорядженні широке коло висококваліфікованих позаштатних творчих працівників і виконавців і при значних обсягах міжнародної діяльності має комерційних агентів за кордоном.

Засіб поширення реклами — це канал інформації, по якому рекламне повідомлення доходить до споживачів. У рекламному процесі засіб поширення реклами звичайно надано організацією-власником.

Споживач – це той, на кого спрямоване рекламне звертання з метою спонукати його зробити визначену дію, у якому зацікавлений рекламодавець.

До останнього часу активними учасниками рекламного процесу були тільки перші три ланки, а споживачу приділялася пасивна роль елемента аудиторії, що піддається рекламному впливу. Тепер споживач стає активним учасником рекламного процесу, найчастіше його ініціатором. По власній волі він запитує від рекламного агентства, засобу поширення чи реклами рекламодавця — потрібну йому інформацію. У сучасній рекламній діяльності споживач виступає як генератор зворотного зв'язку.

До часу здійснення рекламного процесу в нього включаються й інші учасники: організації, що регулюють рекламну діяльність на державному (урядові заклади) і суспільному (асоціації й інші подібні організації) рівнях; виробничі, творчі і дослідницькі організації, що ведуть свою діяльність в області реклами.

Для того, щоб рекламний процес був досить високо ефективним, йому повинні передувати відповідні маркетингові дослідження, стратегічне планування і вироблення тактичних рішень, що диктуються збутовими цілями рекламодавця і конкретною обстановкою на ринку.

Характерною рисою сучасної реклами є придбання нею нової ролі в результаті залучення в процес керування виробничо-збутової діяльністі промислових і сервісних фірм. Суть нової ролі реклами в тому, що вона стала невід'ємною й активною частиною комплексної системи маркетингу, рівень розвитку якої визначає якість і ефективність рекламно-інформаційної діяльності виробника і її відповідність новим вимогам світового ринку.

Різке ускладнення збуту і загострення конкуренції привели до того, що маркетинг став фактором конкурентної боротьби, не менш важливим, чим досягнення переваги на ринку шляхом упровадження технічних нововведень чи зниження собівартості продукції. Реклама виявилася практично єдиним інструментом впливу на ринок.

При розгляді другого питання "Види і засоби реклами. Рекламна кампанія" важливо відзначити як види реклами, так і класифікацію засобів реклами, ознайомитися з поняттям рекламна кампанія і його характеристика.

Можна виділити кілька видів реклами в залежності від того, яка ознака покладена в основу класифікації реклами.

Виходячи з цілей просування, обумовлених стадіями життєвого циклу товару, ступенем готовності основної маси споживачів до покупки, виділяють наступні види реклами.

1. Інформативна реклама — її основною задачею є донести до споживачів інформацію про товар, послугу, підприємство і їхні характеристики, достоїнства, нововведення.

2.Реклама, що умовлює — найбільш агресивний вид реклами, основною задачею якого є переконання покупця купити саме даний конкурентний товар (послугу), а не товари (послуги) конкурентів.

3. Порівняльна реклама - різновид реклами, що умовлює, заснованої на порівнянні товару, що рекламується (послуги), з товарами (послугами) конкурентів.

4. Реклама, що нагадує - основною задачею є нагадування потенційним споживачам про існування визначеного товару (фірми) на ринку і його характеристики.

5. Підкріплювальна реклама - різновид реклами, що нагадує. Покликана підтримати споживачів, які вже купили товар, переконати їх у правильності зробленого ними вибору в надії на повторні закупівлі цього товару з їх боку.

У залежності від засобів, які викристовуються рекламою, поширення інформації розрізняють:

  1. Рекламні звертання в пресі.

Теле-, радіо- і кінорекламу.

Рекламно-комерційну літературу (каталоги, довідники, буклети).

Зовнішні експозиції (щити, плакати, вивіски).

Рекламу на транспортних засобах і транспортних спорудженнях.

Пряму поштову рекламу.

Однієї з найбільш розповсюджених класифікацій реклами є класифікація на основі застосовуваних засобів інформації. З цього погляду розрізняють класичну рекламу в засобах масової інформації, пряму рекламу, рекламу в місцях продажу, індивідуальну рекламу, персональний продаж. В даний час цей перелік можна доповнити і рекламою в нових засобах інформації.

Розходження між рекламою продукту і рекламою фірми полягає в тому, що є об'єктом рекламного звертання. Підприємство займається, як правило, і рекламою окремих продуктів, і рекламою фірми в цілому. У першому випадку виділяються особливі якості продуктів, у другому - через указівки, наприклад, на величину підприємства і його світові зв'язки робиться спроба домогтися довіри покупців для усієї виробничої програми підприємства.

Можна назвати безліч форм реклами продукту. Це інформує реклама, емоційна реклама, реклама з використанням знаменитостей, реклама, що використовує свідчення звичайних споживачів на користь товару, порівняльна реклама.

Привід для дискусій представляє редакционно оформлена реклама, що по форматі і зовнішньому вигляді не відрізняється від інших матеріалів, включених у засоби масової інформації. Таким чином, рекламодавець намагається сховати комерційні мотиви і додати повідомленню велику переконливість.

Так звана підсвідома реклама використовується з метою прямого впливу на підсвідомість споживачів. Правда, існують сумніви, чи дійсно тут мова йде про процес керований і придатний до використання в рекламних цілях.

З погляду значних витрат на рекламні кампанії іноді має сенс відмовитися від індивідуальної реклами й вдатися до колективної. Можна рекламувати, наприклад, кілька продуктів, вироблених на різних підприємствах (тенісна  ракетка і спортивне взуття).

Для підприємств, що роблять однорідні продукти, має сенс удатися до спільної реклами. У цьому випадку рекламується не конкретне підприємство, а просто продукт, зроблений на підприємствах X, Y, С.

Колективна реклама може використовувати сильні сторони ланок виробничо-збутового ланцюга, наприклад, фінансові засоби підприємства-виробника і знання споживачів, що мають підприємства збуту.

Рекламна кампанія — це комплекс рекламних заходів, розроблений відповідно до програми маркетингу і спрямований на споживачів товару, що представляють відповідні сегменти ринку, з метою викликати їхню реакцію, що сприяє рішенню фірмою-виробником своїх стратегічних чи тактичних задач.

Під час проведення рекламних кампаній конкретизація окремих заходів залежить насамперед від маркетингової стратегії, що може виражатися, наприклад, у захопленні ринку в цілому, його частки, сегмента; впровадженні в незайняту конкурентами нішу; утримання раніше захоплених ринкових позицій. Враховуються також: маркетингова інфраструктура, людські і технічні ресурси, рівень налагодженості комунікацій і постачання інформацією, характер екології рекламно-інформаційної і маркетингової діяльності.

На високу ефективність рекламних кампаній виробник може розраховувати лише в тому випадку, якщо: вони, по-перше, підготовлені і проведені на основі попередніх досліджень з врахуванням динамічної природи ринку; по-друге, створена обґрунтована, що запам'ятовується і належним образом вливає на заздалегідь обрану споживчу аудиторію рекламна продукція; по-третє, спрямованість кампаній забезпечена досить широкою по обсязі публікацією в найбільш доцільних для рішення поставлених задач і враховуючих специфіку рекламної аудиторії засобах поширення реклами; по-четверте, заходи в різних місцях і на різних рівнях збутової діяльності скоординовані. Цей комплекс умов виникає поза залежністю від того, чи рекламується товар масового попиту чи промислового призначення.

Незалежно від термінів проведення, кожна рекламна кампанія містить у собі три основних етапи: підготовчий, кульмінаційний і заключний. Основним є підготовчий, тому що від нього залежать інші два етапи, а також успіх рекламної кампанії в цілому. Підготовчий етап містить у собі планування рекламної кампанії. Планування враховує ситуацію, що складається навколо товару на ринку, і визначає витрати на рекламу, що, з одного боку, диктуються оптимальним набором використаних видів і засобів поширення реклами, а з іншого боку — обсягом розміщення реклами, з якого виходять, установлюючи вартість покупки місця чи часу для неї.

При плануванні рекламних кампаній береться на увазі те, що успіх ринкової діяльності залежить не тільки від вдалої реклами, але і від факторів, що характеризують товар: його споживчих властивостей, ціни й аналогів на ринку.

Рекламна кампанія — це результат спільних погоджених дій рекламодавця, як замовника рекламної кампанії, рекламного агентства, як творця, організатора і координатора кампанії і засобу поширення реклами, як каналу, що доводить рекламне звертання до споживача.

Ефективність рекламних кампаній — складного, многоаспектового і часто тривалого процесу, здійснюваного колективом фахівців, що представляють різні організації, прямо залежить від вибору і використання методів і форм керування, що відповідають вимогам маркетингової ситуації, що складається.

При розгляді третього питання "Ефективність реклами" виділяється економічна, суспільна, освітня роль реклами, методи оцінки якості рекламної продукції.

Економічна роль реклами реалізується в тому, що вона сприяє зростанню суспільного виробництва, обсягу капіталовкладень і числа робочих місць. Реклама також підтримує конкуренцію, розширює ринки збуту, сприяє прискоренню оборотності засобів, чим підвищує ефективність суспільного виробництва в цілому.

Крім могутнього впливу реклами на всі галузі економіки, необхідно відзначити, що рекламна діяльність сама по собі є найбільшою галуззю господарювання, що поєднує сотні тисяч спеціалізованих рекламних фірм із загальним оборотом у сотні мільярдів доларів і що дає роботу мільйонам людей.

Велика також суспільна роль реклами. Вплив реклами на мільярди потенційних покупців сприяє формуванню визначених стандартів мислення і поводження різних шарів населення в кожній країні і в усьому світі.

Не можна не відзначити значну освітню роль реклами. У процесі впровадження нових прогресивних товарів і технологій вона сприяє поширенню знань з різних сфер людської діяльності, прищеплює споживачам визначені практичні навички.

Оцінка значення реклами була б неповної без нагадування її великій естетичній ролі. Кращі зразки рекламних звертань з часів стародавності до наших днів можна по праву вважати творами прикладного мистецтва.

Значення реклами підтверджується її ефективністю. Ефективність реклами може бути як економічна, так і психологічна. Економічна ефективність рекламної діяльності  визначає ріст валового доходу підприємства. Психологічна ефективність реклами виявляється в її здатності залучити до себе увагу споживачів. І це у свою чергу впливає на економічні результати реклами.

Визначення ефективності рекламних кампаній, як важливого контролюючого елемента рекламної діяльності, є актуальною проблемою. Більшість фахівців вважає, що витрати на рекламу повинні розглядатися як неминучі витрати, подібно витратам на дослідження, навчання, устаткування, тобто для досягнення запланованого обсягу реалізації необхідно підтримувати визначеною, виробленою ринковою практикою відсоток відрахувань на рекламу, що залежить від цього обсягу.

Проте відносну ефективність рекламної кампанії установити можна: по-перше, співвідношенням обсягів чи продажів прибутку до і після проведення кампанії і витраченої на неї суми, а по-друге, зміною відсотка інформованості заданої рекламної аудиторії про рекламодавця, його товарний знак, продукцію і послуги. В останньому випадку ефективність оцінюється тим, наскільки вона виконує свою інформаційну функцію.

Ефективність рекламної діяльності експортера з великим ступенем точності можна установити шляхом аналізу структури рекламних витрат.

Існує ряд методів оцінки якості рекламної продукції, що дають можливість побічно визначити ефективність рекламного впливу на задану аудиторію в процесі проведення рекламної кампанії:

експертна оцінка редакційно-художніми радами, що складаються з фахівців різного профілю, які працюють в області реклами;

рецензування рекламної продукції вітчизняними і закордонними експертами, у результаті чого виявляються різні достоїнства і недоліки рекламної продукції;

анкетування;

конкурси серед виробників рекламної продукції.

Є підстави припускати, що буде потрібний деякий тривалий період часу і наполеглива робота фахівців з реклами, щоб вітчизняні експортери, що недавно вийшли на зовнішній ринок, усвідомили важливість аналізу ефективності рекламних кампаній і якості рекламної продукції, зробили його регулярним, системним, всебічно пов'язаним з експортною діяльністю.

Але в будь-якому випадку реклама ефективна лише тоді, коли задовольняє наступним вимогам:

чітко формулює ринкову позицію товару, тобто містить інформацію про специфіку його використання, відмінності від товарів конкурентів;

обіцяє споживачу істотні вигоди при придбанні товару, для чого показуються його достоїнства, створюється позитивний образ, формуються інші передумови переваги й у заголовку рекламного звертання, і в його ілюструванні, і в стилістиці подачі текстового і графічного матеріалів;

містить вдалу рекламну ідею — оригінальну й у той же час легку для сприйняття;

створює і впроваджує у свідомість ясний, продуманий у деталях образ товару — стереотип, що збільшує його цінність в очах споживачів;

підкреслюється висока якість пропонованого товару й у той же час сама рівнем виконання асоціюється з цією високою якістю;

оригінальна і тому не нудна, не повторює відомі, обридлі рішення;

має точну цільову спрямованість, відбиваючи різні запити, бажання, інтереси конкретних споживачів і інформуючи їх таким чином, щоб враховували розходження споживчого попиту у визначеній рекламній аудиторії;

привертає увагу, що досягається вдалими художніми і текстовими рішеннями, розміщенням рекламного оголошення в засобах масової інформації, що користуються високою репутацією, що читають, слухають, дивляться ті, на кого реклама розрахована;

наголошує на нові унікальні риси і властивості товару, що є передумовою його успіху на ринку і найбільш діючою складовою рекламною аргументацією;

зосереджує увагу на головному, не ускладнюючи, пропонує лише те, що важливо для споживача, і звертається безпосередньо до нього.

Тема « Товарні склади в торгівлі, їх функції і види, пристрій і основи проектування складів»

Переміщення предметів споживання зі сфери виробництва в сферу споживання в процесі товароруху неможливо без утворення у визначених місцях необхідних товарних запасів, для збереження яких потрібні відповідні складські пристрої.

Під складом розуміють пристрій (спорудження), призначений для збереження товарів. Крім збереження на складах виконується великий комплекс робіт,пов'язаних із прийманням, підсортуванням, фасовкою, упакуванням, відпусткою і доставкою товарів у роздрібну торгову мережу.

Утворення товарних запасів пов'язано з необхідністю їхнього збереження. Організувати оптимальне збереження – найперша задача товарного складу.

Складські приміщення класифікують по ряду наступних ознак:

  • місцевізнаходження в процесі товароруху;
  • характеру виконуваних операцій;
  • товарної спеціалізації;
  • технічній ознаці (ознаці матеріально-технічної бази);
  • розмірам;
  • формам використання (керування);
  • поверховість і висота складських приміщень;
  • ступінь механізації технологічних процесів;
  • транспортні умови й ін.

За місцемзнаходження в процесі товароруху розрізняють наступні види складів:

  • склади в районах виробництва і заготівель. Це склади вихідних і торгово-закупівельних баз, базисні холодильники оптових організацій державної і кооперативної торгівлі, склади заготівельних організацій споживчої кооперації, елеватори, реалізаційні бази хлібопродуктів і т.д. Їхні основні операції – упакування товарів, первинна обробка продуктів (сортування, калібрування, охолодження, заморожування), комплектування у великі партії для відправлення (маршрути, вагони, контейнери) у райони споживання;
  • склади, розташовані в районах споживання.Основне призначення їх – розукрупнення великих партій товарів, що надходять з районів виробництва, постачання ними роздрібних торгових підприємств. До таких складів відносяться: продовольчі склади оптових торгових баз, розподільні холодильники.

По характері виконуваних операцій продовольчі склади підрозділяються на розподільні, сортировочно-розподільчі,  сезонного і довгострокового збереження, транзитно-перевалочні.

  • розподільні складиздійснюють розподіл переважно однорідних масових товарів простого асортименту, не потребуючих підсортуванню (сіль, цукор, борошно, сірники і т.п.). До цього типу складів можна віднести, наприклад, розподільні склади споживчих суспільств.
  • сортировочно-розподільчі склади.До них належать продовольчі склади міжрайонних універсальних оптових баз, склади продовольчих баз облспоживчих спілок,  склади госпрозрахункових оптових баз. Їх основні технологічні операції: приймання від підприємств-виготовлювачів і постачальників укрупнених партій товарів, поділ їх на дрібні і відправлення в підсортованому виді в роздрібну торгову мережу. Крім того, сортировочно-розподільчі склади виконують операції по підсортуванню, переупаковці,  упакуванню, фасовці, перевірці якості і кількості одержуваних і реалізованих товарів. На цих складах зберігаються поточні запаси товарів.
  • Наскладах сезонного збереженняздійснюється обробка і збереження товарів сезонного виробництва чи споживання (картопля, овочі, фрукти).
  • Склади довгострокового збереженняпризначені для тривалого збереження товарів довгострокового завезення і резервних;
  • Транзитно-перевалочні складистворюються на станціях залізниць і пристанях і служать для перевалки товарів з одного виду транспорту на іншій для відправлення на основний склад. Такі склади створюють суспільства вилучені від транспортних шляхів.

По товарній спеціалізації розрізняють склади: спеціалізовані і неспеціалізовані.

  • Доспеціалізованих складіввідносяться склади, у яких зберігаються товари, як правило, однієї будь-якої групи (бакалія, кондитерські вироби, консерви, вино-горілчані вироби, молочні, м'ясні, рибні й інші товари). Серед них виділяють вузькоспеціалізовані склади, на яких зберігають товари одного виду, як правило, простого асортименту (сіль, рослинна олія, цукор), сховища для картоплі, плодів, цибулі, моркви і т.д.
  • Донеспеціалізованих складіввідносяться універсальні склади з різноманітним асортиментом товарів, а також змішані склади, в асортименті яких сполучаються окремі види продовольчих і непродовольчих товарів.

По технічній ознаці склади можуть бути підрозділені на загальтоварні і спеціальні.

  • Загальтоварні складипо своєму пристрою й устаткуванню пристосовані для збереження різноманітних товарів;
  • спеціальні складипристосовані для збереження визначених видів товарів (холодильники, овощефруктосховища, солесховища, зерносховища, маслосховища).

По розмірах складської площі склади підрозділяються на дрібні, площею    м², середні          м²,  великі            м².

По організаційних формах використання розрізняють склади індивідуального, спільного і загального користування.

  • Склади індивідуального користуванняперебувають у віданні будь-якої однієї кооперативної організації. Вони можуть бути власними чи орендованими. Найчастіше створення складів індивідуального користування приводить до здрібнювання складського господарства і зниженню ефективності його використання.
  • Підвищення ефективності використання складів у цьому випадку досягається створеннямскладів спільного користування,щоналежать до великих підприємств складського господарства і отримавших широке поширення в системі державної оптової торгівлі.

Склади спільного користування підрозділяються на склади кооперативні й об'єднані. Кооперативні склади створюються в порядку об'єднання капіталовкладень декількох торгових організацій для спільного будівництва великого складу. Кожному пайовику приділяється складська площа визначених розмірів пропорційно розміру засобів, вкладених у його будівництво. На кооперативних складах створюються сприятливі умови для централізації керування, раціонального використання загальної експедиції, під'їзних колій, засобів механізації, ремонтних майстерень.

До об'єднаних складів відносяться склади, що належать однієї торгової організації, але використовувані декількома орендарями.

До складів загального користуваннявідносяться склади, що надають свої будинки і приміщення для збереження товарів будь-яким торговим організаціям за відповідну плату. Вони діють на основі господарського розрахунку і належать, як правило, транспортним організаціям.

Незважаючи на значну роботу з розвитку складського господарства, складська мережа споживчої кооперації ще відстає від рівня сучасних вимог. Темпи росту складської площі істотно відстають від темпів росту товарних запасів.

Види складських приміщень

Задача складського планування — забезпечення збереження товарів таким чином, щоб зробити їх максимально доступними споживачам.

Весь складський простір складається з двох частин: площ, що використовуються і невикористовуються для збереження. При плануванні варто враховувати, що найбільш раціональним являється співвідношення цих площ, що дорівнює 2:1.

Планування складських приміщень повинні відповідати наступним вимогам:

  застосування найбільш раціональних способів розміщення й укладання товарів;

виключення негативного впливу одних товарів на інші при їхньому збереженні;

можливість застосування підйомно-транспортного устаткування.

Розглянемо планування загальтоварного складу як найбільш розповсюдженого.

Усі приміщення на загальтоварних складах поділяються на:

приміщення основного виробничого призначення, призначені для виконання основних технологічних операцій (приміщення для збереження товарів, їхнього розпакування, упакування, фасовки і комплектування, експедиції по прийому і відпустці товарів);

допоміжні приміщення, призначені для збереження тари, багатооборотних контейнерів і піддонів;

підсобно-технічні приміщення, призначені для розміщення інженерних пристроїв і комунікацій, а також господарських комор і ремонтної майстерень;

адміністративно-побутові приміщення — приміщення для розміщення адміністративного апарата і побутового обслуговування працівників складів.

На планування і структуру приміщень складу істотно впливає зміст технологічного процесу. На стадії проектування встановлюються склад приміщень складу, пропорції між окремими приміщеннями і їхньою дислокацією.

Основний принцип внутрішнього планування складу — забезпечення безперервності складського технологічного процесу.

Визначення потреб в складській площі

Існують різні методи розрахунків визначення потреби в складській площі і ємкості складів. Найбільш розповсюдженими є наступні.

Як основу розрахунку складської площі використовують показник товарних запасів, виражений в умовних двовісних вагонах. Дана методика припускає виконання попередніх розрахунків величини максимального товарного запасу в умовних вагонах по формулі:

де ТЗ — максимальний запас товарів (умов. вагони);

О — річний обсяг складського товарообігу (руб.);

Д — товарний запас (дні обороту);

К — коефіцієнт нерівномірності утворення запасів;

 СТ — середня вартість 1 вагона (руб.).

Потрібна площа збереження(Sn ) визначається окремо по кожній товарній групі по формулі:

де Н — норма площі з урахуванням способу збереження. Норма площі збереження на 1 умовний вагон для товарів, покладених у штабелі, складає 25 м2, а для товарів, збережених у розпакованому виді на стелажах при висоті укладання 2,5 м2.

Ємкість складу визначається обсягом збережених товарів, вимірюваним в умовних піддонах чи вагонах. Як умовний піддон приймається піддон обсягом 1 м3 (800 х 1200 х  1050 мм). Один двовісний вагон вантажопідйомністю 20 т вміщає 42 умовних піддона, і його обсяг відповідно дорівнює 42м3.

Для розрахунку площі збереження можна також скористатися наступною формулою:

де   — норма ємкості на 1 умовний вагон товарів (штабельного способу збереження норма складає   стелажного збереження — 100 м3);h — висота укладання товарів (м).

Техніко-економічні показники роботи складу

Ефективність складського господарства — це раціональне використання складських площ, зменшення витрат часу на виконання різних операцій, гнучкість у прийнятті рішень, одержання максимуму прибутку при найменших витратах.

Для оцінки ефективності роботи складів застосовується система наступних техніко-економічних показників:

складський товарообіг;

складський вантажообіг;

продуктивність праці працівників складу;

собівартість переробки на складі 1 т вантажу;

коефіцієнт корисної площі складу;

коефіцієнт використання корисного обсягу складу;

рівень механізації складських робіт.

Складський товарообіг — кількість товарів, реалізованих зі складу за визначений період, виражене у вартісних показниках.

   Складський вантажообіг — кількість товарів, відпущених зі складу протягом визначеного періоду, виражене в натуральних показниках (кг, т).

Продуктивність праці працівників складу — це сума товарообігу чи обсяг вантажообігу на одиного працівника в одиницю часу, що розраховується за формулою:

де П — продуктивність праці працівників складу (руб. чи т);

СТО — складський товарообіг (руб.);

СВО — складський вантажообіг (т);

Ч — чисельність працівників складу;

В — часовий інтервал, для якого обчислюється продуктивність праці.

Собівартість переробки на складі 1 т вантажу — це синтетичний показник, що характеризує сукупність витрат живої й упредметненої праці на складі. Даний показник свідчить про ефективність застосовуваного на складі технологічного процесу.

Собівартість переробки 1 т вантажу визначають за формулою:

С = ЕР/СГО,

де С — собівартість переробки 1 т вантажу (руб.);

ЕР — величина експлуатаційних витрат, пов'язаних з переробкою вантажів (грн.).

Експлуатаційні витрати — це витрати на оплату праці працівників складу, електроенергію, допоміжні матеріали, амортизацію і ремонт складських приміщень і устаткування, а також витрати, пов'язані зі збереженням товарів.

Коефіцієнт корисної площі складу — це частка корисної (призначеної для збереження товарів) площі до загальної площі складу.

Коефіцієнт використання корисного обсягу складу — це відношення обсягу стелажів і штабелів з товарами до загального складського обсягу.

Рівень механізації складських робіт характеризує раціональність використання робочої сили і визначається за формулою:

МР РМ=—-х 100%, Р

де РМ — рівень механізації (%);

МР — обсяг механізованих робіт (т);

Р — загальний обсяг робіт, виконуваних на складі (т). Застосування перерахованих показників дозволяє визначити раціональність використання складського господарства.

Тема: «Технологічні процеси й організація праці на складі».

Зміст технологічного процесу на складі

Технологічний процес складської переробки товарів — це сукупність послідовно виконуваних операцій,пов'язаних з підготовкою до приймання і прийманням товарів, розміщенням їх на збереження, організацією збереження, підготовка до відпустки і відпустка товарів.

Зміст і обсяг складського технологічного процесу залежать від виду складу, фізико-хімічних властивостей товарів, що зберігаються на ньому, обсягу вантажообігу й інших факторів.

Організація технологічних процесів впливає на загальну тривалість просування товарів від пунктів виробництва до товароодержувачів. У свою чергу швидкість технологічного складського процесу залежить від функцій, виконуваних складом, умов постачання і ступеня механізації складських операцій.

Раціональна організація технологічного процесу припускає:

послідовне і планомірне виконання складських операцій, що сприяють ритмічної й ефективної організації праці складських працівників, найбільш повному використанню устаткування і складських приміщень; оптимальне використання, ємкості й устаткування складів; забезпечення схоронності споживчих властивостей товарів при їхній обробці і збереженні; підвищення механізації й автоматизації складських операцій;

зниження загального рівня складських витрат на основі використання прогресивних методів роботи.

На невеликих складах операції технологічного процесу можуть здійснюватися однією групою працівників.

На великих складах операції по прийому, збереженню і відвантаженню товарів виконують відповідні функціональні підрозділи.

Надходження і приймання товарів на склад

Організація робіт із приймання товарів на склад — перший етап технологічного процесу складської переробки товарів.

Приймання товарів — це установлення фактичної кількості, якості і комплектності товарів, а також визначення відхилень і причин, що їх викликали.

Надходження товарів на торговий склад і їхнє приймання регламентуються наступними основними документами: Цивільним кодексом Російської Федерації; Положенням про постачання товарів народного споживання; Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості";

Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості"; стандартами і технічними умовами; статутами окремих видів транспорту, а також договірними зобов'язаннями постачальників і покупців товарів.

Структура і характер операцій по прийманню на склад залежать від:

способу доставки (залізної дорогий, водяним, повітряним чи автомобільним транспортом постачальника чи покупця);

місця приймання (на складі постачальника чи покупця);

характеру приймання (по кількості і якості);

виду постачання (у тарі чи без тари) та ін.

При цьому можна виділити загальні види робіт, що  здійснюються при виконанні цієї операції:

підготовчі заходи щодо приймання товарів;

перевірка цілісності вагонів, чи контейнерів упакування;

розвантаження;

переміщення в зону приймання;

розпакування;

приймання товарів по кількості;

приймання товарів по якості;

визначення місць збереження.

Підготовчі заходи щодо приймання товарів припускають установлення місць розвантаження транспортних засобів і

місць збереження товарів, що надходять, визначення необхідної кількості працівників і устаткування, а також підготовку приймально-здавальної документації.

Робота з приймання починається з ретельної перевірки цілісності вагона. При надходженні вантажу в несправному вагоні чи контейнері з порушеною пломбою необхідно провести суцільну перевірку кількості і якості товарів і скласти комерційний акт, що є основою для пред'явлення претензій постачальникам чи транспортним органам.

Безпосередньому прийманню товару передує розвантаження, проведене з дотриманням установлених правил вантажно-розвантажувальних робіт.

Розпакування товарів здійснюється для перевірки кількості і якості отриманого товару і переслідують подвійну мету:

дозволяє здійснити кількісну і якісну перевірку товарів і сприяє упорядкуванню складування товарів і скороченню часу виконання замовлень споживачів.

Приймання товарів по кількості і якості

Товари, що доставляються в зону приймання, приймаються по кількості і по якості. Приймання товарів по кількості — це встановлення точної кількості товару, що надійшов, і його відповідності даним супровідних документів, що передбачає виконання наступних операцій:

добір тарних місць для розкриття;

розкриття тари;

підрахунок кількості одиниць (зважування товарів);

звірення із супровідними документами.

Приймання товарів по кількості здійснюється, як правило, шляхом суцільного підрахунку одиниць, міри і маси товару в даній партії (за винятком товарів у фабричному упакуванні), однак допускається і вибіркова перевірка кількості товарів.

При проведенні приймання товарів по кількості перевіряється відповідність фактичної наявності товару даним, що містяться в транспортних, супровідних чи розрахункових документах. До них відносяться: пакувальні аркуші, накладні і рахунки.

Збереження товарів на складі

Збереження товарів на складі — одна з найважливіші операції технологічного процесу, що полягає в забезпеченні умов для збереження споживчих властивостей товарів. Процес збереження починається після приймання і переміщення товарів на склад.

Запаси товарів, що зберігаються на складах, покликані забезпечити безперервність і ритмічність руху товарів у сферу споживання.

Однак збереження і зміст запасів на складах вимагає значних фінансових витрат. У зв'язку з тим що кошти, вкладені в товари, вивиільнюються тільки за умови їхнього продажу і розрахунку з покупцем, час збереження товару на складі повинний бути скорочений до мінімуму.

Доцільність збереження товарів на складі визначається споживчим попитом на цей товар, а кількість товарів, що знаходяться на складі, визначається кон'юнктурою ринку і можливостями постачальників забезпечити ритмічне постачання товарів.

Збереження товарів на складі припускає виконання наступних операцій:

організація складського простору;

розміщення товарів;

створення необхідних умов збереження й охорони товарів;

організація обліку товарів;

рух і переміщення товарів;

забезпечення можливості використання підйомно-транспортного устаткування.

Планування складських приміщень повинні забезпечувати можливість застосування найбільш раціональних способів розміщення й укладання товарів, використання складського устаткування і забезпечення умов для повної схоронності товарів.

Прийняті по кількості і якості товари укладають у тару, пакетують і переміщають у зону збереження.

Для забезпечення схоронності товарів важливе значення має розробка раціональної схеми розміщення товарів, що передбачає закріплення за товарами різних груп, підгруп і найменувань постійних місць збереження й індексацію (кодування).

Індексація — це умовне цифрове позначення місць збереження товарів.

На складання схеми розміщення і вибір устаткування для збереження переважаючий вплив робить специфіка збережених товарів. На практиці збереження товарів розділяється на кілька типів:

збереження товарів за принципом однорідності;

збереження товарів у залежності від їхнього розміру і ваги;

роздільне збереження товарів підвищеного і зниженого споживчого попиту;

окреме збереження специфічних товарів.

Однією з умов раціональної організації збереження товарів є оптимальний вибір способу укладання, що визначається властивостями, формою і масою товару, особливостями упакування й інших факторів.

Розрізняють два способи укладання товарів: штабельний і стелажний.

Штабельне укладання застосовують при збереженні різних продовольчих товарів, що були затарені у мішки, лантухи, шухляди, бочки. Висота укладання товарів у штабелі залежить від міцності тари і властивостей товарів.

Стелажне укладання використовують для товарів, що зберігаються в розпакованому виді, і товарів у зовнішній тарі. При стелажному збереженні товари розташовують на полках. На стелажах товари можуть зберігатися в коробках, мішках, піддонах.

Стелажний тип збереження дозволяє більш раціонально використовувати ємкість складів за рахунок розміщення товарів на максимальній висоті.

Гарантом схоронності якості товарів і скорочення товарних витрат є дотримання режиму збереження, від якого залежать схема розміщення товарів на складі і встановлення товарного сусідства.

На складі повинний бути забезпечений постійний контроль за підтримкою оптимальної температури і вологості повітря. Регулювання температурно-вогкісного режиму здійснюється за допомогою вентиляції, опалення, холодильних установок. У табл. 18.1 приведені оптимальні режими збереження товарів на складах.

У процесі складської обробки товарів неминуче виникають товарні втрати, що бувають двох видів: природний збиток, що виникає внаслідок вивітрювання, витоку, розливу, розпилу й утрушування, і неприпустимі втрати, що виникають унаслідок псування, бою, брухту товарів чи незадовільних умов збереження.

Відпустка товарів зі складу

Відпустка товарів зі складу — заключний етап складського технологічного процесу, що полягає у виконанні замовлень на товари, що зберігаються на складі.

Відпустка товарів зі складу припускає виконання наступних операцій:

прийом замовлення;

оформлення продажу (для оптових торгових підприємств) чи відпустки (для роздрібних торгових підприємств);

відбірка товарів з місць збереження;

комплектування замовлень і упакування;

переміщення укомплектованих замовлень у зону навантаження;

навантаження.

Склад здійснює товаропостачання своїх споживачів на основі замовлень, що можуть бути відправлені поштою чи з кур'єрським зв'язком. В даний час широко застосовуються автоматизовані системи передачі даних, що забезпечують пряму передачу даних і швидке одержання зворотної інформації. Прямий контакт споживача і співробітників складу забезпечує також усна передача замовлення по телефону.

Оформлення продажу товарів зі складів оптових підприємств здійснюється в залі товарних зразків. Документами, що оформляють відпустку товарів зі складу, є відбірний лист, видаткова накладна та ін.

Виконання замовлення починається з отборки товарів з місць збереження, підставою для якої є відбірний лист чи рахунок-фактура.

У залежності від характеру замовлень дрібні партії товарів, отримані від різних постачальників, поєднуються в більш великі, і навпаки, товари, отримані великими партіями, дробляться на дрібні. Вартісний контроль складських операцій підтвердив, що найчастіше на практиці витрати на виконання дрібнопартійних замовлень невеликої вартості не покриваються доходами, отриманими від їхньої реалізації. Для збалансування подібних утрат встановлюється мінімальний розмір партії товарів, що включаються в замовлення.

Існує два методи отборки товарів: індивідуальний і комплексний. Перший припускає індивідуальне обслуговування замовника, другий — добір товарів з місць збереження одночасно для декількох замовників по зведеному відбірному листу.

Відбірка може бути ручна (для невеликої кількості товарів) і механізована.

Операції по відбірці товарів для комплектування замовлень дуже трудомісткі і монотонні. Використання засобів оптичного сканування і різних ідентифікаційних кодів дозволяє скоротити витрати ручної праці і час виконання замовлення.

Укомплектоване замовлення обов'язково піддається перевірці, потім направляється на упакування.

Відібрані при комплектуванні замовлення товари поміщають у відповідну тару: спеціальні розбірні шухляди, брезентові мішки, контейнери та ін. У кожну одиницю тари вкладається пакувальний аркуш.

Завантажену тару маркірують, пломбують і переміщають в експедицію, де ведеться облік сформованих партій товарів. Експедиція замовляє автотранспорт і організує відправлення товарів замовнику.

Підготовлений до відправлення товар переміщають у зону відвантаження.

Відвантаження товарів зі складу — заключний етап складських операцій, що завершує процес виконання замовлень.

Товари зі складу можуть бути відпущені залізниці для доставки на адресу покупця, відправлені замовнику власним транспортом торгового підприємства чи вивезені транспортом замовника.

Відпустка товарів зі складу документально оформляється накладною, що на торговому підприємстві є як прибутковим, так і видатковим товарним документом.

Техніко-економічні показники роботи складу

Ефективність складського господарства — це раціональне використання складських площ, зменшення витрат часу на виконання різних операцій, гнучкість у прийнятті рішень, одержанні максимуму прибутку при найменших витратах.

Для оцінки ефективності роботи складів застосовується система наступних техніко-економічних показників:

складський товарообіг;

складський вантажообіг;

продуктивність праці працівників складу;

собівартість переробки на складі 1 т вантажу;

коефіцієнт корисної площі складу;

коефіцієнт використання корисного обсягу складу;

рівень механізації складських робіт.

Складський товарообіг — кількість товарів, реалізованих зі складу за визначений період, виражене у вартісних показниках.

Складський вантажообіг — кількість товарів, відпущених зі складу протягом визначеного періоду, виражене в натуральних показниках (кг, т).

Продуктивність праці працівників складу — це сума товарообігу чи обсяг вантажообігу на одиного працівника в одиницю часу, що розраховується по формулі:

П=СТО/Ч*В чи  П=СВО/Ч*В

де П — продуктивність праці працівників складу (руб. чи т);

СТО — складський товарообіг (руб.);

СВО — складський вантажообіг (т);

Ч — чисельність працівників складу;

В — часовий інтервал, для якого обчислюється продуктивність праці.

Собівартість переробки на складі 1 т вантажу — це синтетичний показник, що характеризує сукупність витрат живої й упредметненої праці на складі. Даний показник свідчить про ефективність застосовуваного на складі технологічного процесу.

Собівартість переробки 1 т вантажу визначають по формулі:

С = ЕВ/СВО,

де С — собівартість переробки 1 т вантажу (руб.);

ЕВ — величина експлуатаційних витрат, пов'язаних з переробкою вантажів (руб.).

Експлуатаційні витрати — це витрати на оплату праці працівників складу, електроенергію, допоміжні матеріали, амортизацію і ремонт складських приміщень і устаткування, а також витрати, пов'язані зі збереженням товарів.

Коефіцієнт корисної площі складу — це частка корисної (призначеної для збереження товарів) площі до загальної площі складу.

Коефіцієнт використання корисного обсягу складу — це відношення обсягу стелажів і штабелів з товарами до загального складського обсягу.

Рівень механізації складських робіт характеризує раціональність використання робочої сили і визначається по формулі:

РМ=МР/Р*100%

де РМ — рівень механізації (%);

МР — обсяг механізованих робіт (т);

Р — загальний обсяг робіт, що виконуються на складі (т). Застосування перерахованих показників дозволяє визначити раціональність використання складського господарства.

Тема “Організація тарного господарства

Класифікація і характеристика основних видів тари

Тара являє собою велику номенклатуру виробів, що використовується для розміщення товарів. Ці вироби істотно відрізняються одне від іншого, тому і класифікують тару по досить широкому колу ознак, основні з який наступні:

функції, що викрнуються в процесі товарного звертання;

призначення;

приналежність;

кратність використання;

матеріал виготовлення;

конструкція і метод виготовлення;

стійкість до зовнішніх механічних впливів;

якість.

У процесі товарного звертання тара може виконувати різні функції, з обліком яких її поділяють на транспортну, цехову, споживчу і тару-устаткування.

Транспортна(зовнішня) тара застосовується для транспортування і збереження товарів. До неї відносять шухляди, бочки, мішки і т.д.

Цехова тара призначена для угруповання товарів всередині підприємства (лотки і шухляди спеціальної конструкції).

Споживча (внутрішня) тара надходить до споживача з продукцією і не являє собою самостійної транспортної одиниці. Вартість споживчої тари — пакетів, коробок, тубов, банок і т.п., як правило, включається у вартість товару. Вона повинна бути зручною, дешевою, легкою, барвисто оформленою. Її оформлення повинне нести велике рекламне й інформаційне навантаження.

Однієї з різновидів споживчої тари є подарункова тара, художньо-конструкторське виконання якої повинне підкреслювати призначення продукції (товару) як подарунка, сувеніра.

Тара-устаткування — це обладнання, призначене для транспортування, тимчасового збереження, викладення і продажу товарів.

Попризначенню тару поділяють на універсальну і спеціалізовану.Універсальна тара може бути використана для затарування різних товарів,спеціалізована тара —тільки для визначених товарів.

У залежності від приналежності варто розрізняти тару загального й індивідуального користування.Тара загального користування може застосовуватися різними підприємствами й організаціями. Дотари індивідуального користування відноситься інвентарна тара, виготовлена по спеціальному замовленню для централізованої доставки товарів на роздрібні торгові підприємства. Вона є власністю підприємств чи промисловості оптових торгових підприємств.

По кратності використання тара поділяється на багатозворотну, поворотну і разового використання.

Багатозворотна тара призначена для багаторазового використання при постачаннях продукції. Сюди відносяться шухляди, бочки, фляги, мішки й інша транспортна тара.

Доповоротної тари відноситься тара, що була у вживанні, яку доцільно використовувати повторно. Вона підлягає здачі постачальнику в обов'язковому порядку.

Разова тара призначена для одноразового використання при постачаннях продукції. Це коробки з-під цукерок, сірників, цигарок і інша споживча, а також транспортна тара, що після її використання підлягає утилізації.

У залежності від матеріалу виготовлення тару підрозділяють на дерев'яну, картонну, паперову, текстильну, металеву, скляну, керамічну, полімерну і комбіновану.

Дерев'яна тара найбільш поширена в звертанні. Її виготовляють з деревини різних порід. До цієї групи тари відносять шухляди, бочки і кошики.

Шухляди бувають дощаті, фанерні і комбіновані. Конструктивними елементами шухляд є: дно, дві голівки, два боки і кришки. Для упакування промислових і продовольчих товарів використовують щільно збиті шухляди; для овочів, фруктів, вино-горілчаних виробів — решітка. У відповідності зі стандартами випускається кілька видів дощатих і фанерних шухляд для продукції рибної промисловості, кондитерських виробів, консервів, овочів і фруктів, а також інших продовольчих товарів, продукції легкої промисловості й інших непродовольчих товарів. Розрізняються вони між собою по розмірах, призначенню, обсягу деревини, що пішла на виготовлення деталей шухляд, і по інших ознаках. Бувають нерозбірні, розбірні і складні шухляди. Місткість їх може складати до 200 кг продукції.

Дерев'яні бочки виготовляють з деревини різних порід. Складаються вони з кльопок, днищ і обручів. З кльопок і днища збирають ост бочки. На кінці кльопок є пази, в які вставляють дно. Ост бочки з зовнішньої сторони обтягнутий симетрично розташованими обручами.

Бочки підрозділяються на заливні і сухотарні. У заливні бочки затаровують рибу в тузлуку, пиво, вина й інші рідкі продукти, у сухотарні бочки — сухі молочні продукти, яєчний порошок, суху фарбу, замазку і т.п. У днищі заливних бочок є отвір для заливання розсолу, тузлуку і т.п.

Дерев'яні бочки випускають різної ємності. Наприклад, соки, морси, коньяки і коньячний спирт, вина затаровують у бочки ємкістю від 50 до 600 л; рибну і плодоовочеву продукцію, пряжену олію, маргарин — від 15 до 250 л.

Сипучі і пастообразні товари затаровують у фанерні барабани ємкістю від 10 до 100 л.

Для збору, збереження і транспортування овочів, фруктів, риби і деяких інших продуктів використовують прутяні і дранкові кошики.

Тара може бути виготовлена зі шпони з прошарками еластичної гуми. Виробництво тари з такого матеріалу (резофана) дозволяє значно зменшити її власну вагу без зниження показників міцності і вологостійкості, характерних для дерев'яної тари.

Докартонної тари відносять коробки і шухляди. Коробки виготовляють із пресованого картону, шухляди — із пресованого і гофрованого. Картонна тара легше дерев'яної в 2,5-4 рази на одиницю затареної продукції. Для її виготовлення потрібно в кілька разів менше деревної маси. Сировиною для її виготовлення можуть служити відходи ділової деревини. Виробництво картонної тари і процес її затарування легше механізувати. У зв'язку з цим картонна тара усе ширше застосовується для затарування як промислових, так і продовольчих товарів.

У залежності від призначення, конструкції, розмірів і деяких інших ознак картонні шухляди підрозділяються більш ніж на 10 типів (для кондитерських виробів, для продукції м'ясної і молочної промисловості і т.д.).

Для затарування сипучих товарів використовуєтьсяпаперова тара. До неї відносяться паперові мішки і пакети. Мішки підрозділяють на битуміруванні (крафт-мішки), дубльовані і вологостійкі. Битуміруванні мішки просочують спеціальними розчинами. Крім того, за засобом виготовлення їх підрозділяють на склеєні і зшиті, з відкритою і закритою горловиною. Для виготовлення пакетів використовують спеціальний пакувальний папір.

Текстильно-мачульна тара в основному представлена тканинними і сітчастими мішками, пакувальними тканинами. Мішки виготовляють із лляних, напівлляних, льноджутових, льнокенафних, льноджутокенафних і інших тканин, а також з сітки чи гардинної полотнини. У залежності від призначення вони поділяються на мішки сітчасті з-під картоплі й овочів, мішки тканинні з-під цукру і мішки тканинні з-під хлібопродуктів і насінь сільськогосподарських культур. Як правило, мішки випускаються місткістю 50 і 100 кг.

Пакувальна тканина (бавовняна чи лляна) використовується для упакування тканин, швейних, трикотажних і килимових виробів, а також інших товарів.

Транспортування і збереження рідких, летучих, вогненебезпечних і інших товарів здійснюється в металевій тарі, до якої відносяться бочки, балони, барабани, фляги, банки і каністри. Для їхнього виготовлення використовують листову сталь, спеціальну жерсть, алюміній. Внутрішню поверхню металевої тари покривають спеціальними лаками чи нейтральними металами, для того щоб запобігти її взаємодії з харчовими продуктами.

Скляна тара використовується для затарування рідких товарів (молока і молочних продуктів, вино-горілчаних виробів, в інших продовольчих і промислових товарів). У залежності від форми і ємкості розрізняють банки, пляшки, балони (сулії) і флакони. Товари, затарені в скляну тару, необхідно перевозити і зберігати у твердій транспортній тарі і м'яких пакувальних матеріалах.

Керамічна тара знаходить обмежене застосування. В основному вона використовується для затарування деяких лікеро-горілчаних виробів.

Полімерна тара одержує усе більш широке поширення. Вона виготовляється із синтетичних матеріалів, що мають міцність, легкість і добре захищають товари від зовнішніх впливів. Вона поєднує досить різноманітний асортимент як споживчої, так і транспортної тари. Сюди відносяться банки, пляшки, каністри, туби, коробки, пакети, шухляди і т.п.

Комбінована тара виходить шляхом сполучення різних матеріалів при її виготовленні. Так, шляхом комбінації полімерних матеріалів з папером, фольгою, тканиною можна одержати міцне і барвисте упакування.

По конструкції тару підрозділяють на розбірну, нерозбірну, складну, розбірно-складну, зі знімними деталями, а пометодах виготовлення — на литу, штамповану, бондарну, клеєну тару і тару, виготовлену литтям під тиском.

В залежності від стійкості до зовнішніх механічних впливів тару прийнято поділяти натверду (дерев'яні і металеві шухляди і бочки, скляна тара),напівтверду (картонні шухляди і кошики) ім'яку (мішки, пакувальні тканини і т.п.).

Одним з ознак класифікації тари є її якість. Наприклад, тканинні мішки в залежності від їхньої якості поділяються на три категорії, поворотні дерев'яні шухляди — на дві категорії і т.д.

Тема “Транспортно-експедиційні операції у торгівлі

Транспортно-експедиційні операції в торгівлі

У діяльності кожної галузі народного господарства важливу роль грає транспорт, що зв'язує промисловість і сільське господарство, забезпечує умови для нормального розвитку виробництва і звертання, сприяє розвитку міжрайонних, міжобласних і міжреспубліканських зв'язків. Десятки мільйонів тонн вантажів постійно знаходяться в процесі транспортування. Витрати на перевезення товарів у всіх торгових системах країни займають значну частку у витратах звертання. Тому усе більше значення приділяється ефективному використанню транспортних засобів, більш раціональному здійсненню транспортно-експедиційних операцій. Добре налагоджена робота транспорту  дозволяє організувати безперебійну торгівлю товарами народного споживання, у більшому ступені задовольняти постійно зростаючий попит населення. Від роботи транспорту багато в чому залежать економічні показники роботи торгових підприємств і організацій.

Транспортно-експедиційні операції — комплекс робіт з доставки вантажів від пункту відправлення до моменту здачі їх у пункті призначення. До них відносяться операції по підготовці товарів до перевезення, безпосереднє перевезення вантажів, охорона їх у шляху проходження, розвантаження транспортних засобів у пункті призначення, оформлення здачі-прийому товарів.

Організація перевезення товарів залізничним транспортом

На залізничному транспорті основним документом, що регулює порядок перевезення товарів, а також виникаючі при цьому господарські відносини між органами транспорту, відправниками вантажу і вантажоодержувачами, є Статут залізниць. Він регламентує планування й організацію перевезень вантажів, а також відповідальність залізниці, відправників вантажу і вантажоодержувачів. Крім того, цім же цілям служать правила й інструкції, що видані Міністерством шляхів сполучення за узгодженням з різними організаціями.

У залежності від кількості перевезених по одній накладній вантажів залізничні перевезення підрозділяють на дрібні, дрібнотоннажні, повагонні, групові і маршрутні відправлення.

Обсяг дрібної відправки не повинний перевищувати '/з місткості чотиривісного критого вагона чи піввагона чотиривісної платформи. Маса вантажу може бути до 5 т (у виняткових випадках — до 10 т).

Маса дрібнотоннажного відправлення коливається в межах від 10 до 20 т, а її обсяг — не більш 1/2 місткості вагона.

Дрібні і дрібнотоннажні відправлення здійснюються в збірних вагонах у спеціальному упакуванні чи контейнерах.

Для повагонного відправлення потрібно окремий вагон, для групового відправлення — більш одного вагона.

При маршрутних відправленнях маса партій перевезеного вантажу відповідає нормі, установленої для формування цілого поїзда.

Перевезення вантажів здійснюються вантажною швидкістю, великою швидкістю і вантажобагажем. При вантажній швидкості товари перевозять у звичайних вантажних потягах. Вантажі, прийняті до перевезення великою швидкістю, доставляються в прискорених поїздах у напрямках, обумовлених Міністерством шляхів сполучення. Вантажобагажем відправляються невеликі партії товарів у багажних вагонах пасажирських потягів.

За видами повідомлень перевезення підрозділяють на місцеві (у межах однієї залізниці), прямі (у межах двох і більш доріг), змішані (за участю декількох видів транспорту) і міжнародні.

Перевезення вантажів залізничним транспортом здійснюється на основі річних і квартальних планів, для складання яких відправники вантажу у встановлений термін представляють заявки. Для кооперативних організацій і підприємств потреба в транспортних засобах визначається на основі заявок, що представляються обласними споживчими спілками і розроблювальних на основі заявок кооперативних організацій, що стоять нижче.

Відправники вантажу відповідно до затвердженого для них розміру перевезень представляють до початку планованого місяця в керування залізниці розгорнуті місячні плани перевезень вантажів із вказівкою точного найменування вантажів і обсягів перевезень по станціям відправлення і дорогам призначення, а по вантажах, що перевозяться у межах дороги відправлення,— по станціях призначення.

За три дні до початку декади відправник вантажу зобов'язаний подати начальнику відділка залізниці заявку з вказівкою обсягу навантаження за днями декади. Непредставлення заявки розцінюється як відмовлення від використання виділених вагонів і спричиняє матеріальну відповідальність.

При надпланових чи позапланових перевезеннях відправник вантажу зобов'язаний представити начальнику відділка залізниці заявку не пізніше чим за п'ять днів до початоку навантаження.

У разі потреби зміни обсягів і напрямків перевезень, передбачених у місячних планах, відправник вантажу зобов'язаний подати до керування чи відділення залізниці відповідну заявку.

Для організації вантажних перевезень на станціях залізниць є спеціальні служби (товарні каси, вантажні двори, товарні контори).

Вантаж, призначений для перевезення, повинний бути належним чином підготовлений до транспортування. Тара й упакування повинні відповідати вимогам стандартів для даного виду товару. У відправницькому маркіруванні необхідно вказувати найменування відправника вантажу і вантажоодержувача, станцій відправлення і призначення, порядкові номери вантажних місць, масу вантажу. На вантажі, що вимагають особливого звертання, заносять спеціальні написи і знаки, що попереджають про запобіжні заходи. Органи залізничного транспорту мають право не приймати до перевезення вантажі, упакування яких не відповідає установленим вимогам.

Під навантаження повинні подаватися тільки технічно справні і придатні для даного вантажу транспортні засоби, у противному випадку відправник вправі відмовитися від них і вимагати заміни.

Основним перевізним документом є накладна, що заповнюється відправником вантажу на кожне відправлення. У ній містяться зведення про відправника й одержувача, швидкості перевезення, найменування, кількість місць і маса вантажу, оголошена відправником цінність вантажу й інші зведення. Маса вантажу визначається зважуванням, підрахунком маси, зазначеної на тарних місцях, чи по стандартній масі вантажних місць. Маса деяких вантажів може встановлюватися розрахунковим шляхом по обмірюванню чи умовно. У накладній вказується час приймання вантажу до перевезення.

Навантаження транспортних засобів на під'їзних коліях виробляються силами і засобами відправника вантажу. Якщо вантаж доставлений на склад чи площадку загального користування, що знаходяться на території вантажного двору і приналежні залізниці, то навантажувальні роботи виконуються засобами залізниці.

Якщо вантаж встановлюється за масою відправника, то він і пломбує вагони. За пломбами залізниці відправляються вагони, навантажені її засобами.

Доставка вантажу повинна здійснюватися у встановлений термін, при обчисленні яких ґрунтуються на нормативних швидкостях доставки вантажів. Нормативна швидкість включає тільки ту частину терміну доставки, протягом якої вантаж знаходився безпосередньо в шляху. Правилами перевезень вантажів, що діють на залізничному транспорті, передбачений також час на оформлення, перевантаження, переадресування вантажу й інші операції. Числення терміну доставки здійснюється з 24 г дня приймання вантажу до перевезення. За прострочення доставки вантажу залізниця сплачує вантажоодержувачу штраф. Планові і фактичні терміни доставки вантажів, а також штрафи за прострочення в доставці вантажу визначаються Статутом залізниць і Правилами перевезення окремих видів вантажів.

Вартість перевезення вантажів розраховується на підставі тарифів на вантажні залізничні перевезення. Під тарифами розуміють плати і збори, стягнуті за залізничні перевезення, а також правила обчислення цих плат і зборів. Тарифні ставки диференційовані по родах вантажу, відстані і швидкості перевезення, видам відправлень і рухливого складу. Тарифна система передбачає також збори за збереження вантажів понад установлені норми на станціях залізниць, зважування вантажів при відправленні чи видачі, подачу вагонів до складів відправника, за повідомленням вантажоодержувача про підхід вантажу. Встановлені також збори за виконання експлуатаційних операцій, вантажно-розвантажувальні роботи, за супровід вантажів.

Про прибуття вантажу залізниця зобов'язана повідомити вантажоодержувачу в день надходження, але не пізніше 12 г наступного дня. Представник вантажоодержувача повинний мати доручення на право одержання вантажу. Після оформлення видачі вантажу і його розвантаження одержувач зобов'язаний здати залізниці транспортні засоби.

Вантажі, що прибули на станцію призначення, зберігаються безкоштовно протягом 24 г. За збереження вантажу понад зазначений термін стягується плата, розміри якої залежать від маси і характеру вантажу, виду відправлення.

В залежності від властивостей вантажів визначені граничні терміни їх збереження і вивозу вантажоодержувачем, при простроченні яких залізниця вправі передати вантажі іншій організації.

При одержанні вантажу одержувач зобов'язаний установити, чи забезпечена його схоронність під час перевезення. Він повинний перевірити цілість пломб, відбитки на них, справність вагона чи іншого перевізного засобу, відповідність найменування вантажу і кількості місць даним, зазначеним у залізничній накладній.Від того, чиїми засобами навантажений вантаж на станції відправлення, залежить участь залізниці в перевірці вантажу. Якщо вантаж навантажений на станції відправлення засобами залізниці, то вантажоодержувач зобов'язаний вимагати перевірку маси, кількості місць і стану вантажу навіть у випадку прибуття його з ознаками схоронності. В обов'язку залізниці входить перевірка вантажу, навантаженого засобами відправника, у випадку прибуття його в несправному вагоні чи з ушкодженими пломбами, а також при прибутті вантажу з ознаками нестачі, чи псування ушкодження під час перевезення у відкритому рухливому складі.

Якщо при прийманні вантажу встановлене ушкодження чи псування вантажу, невідповідність найменування і маси вантажу чи кількості місць даним, зазначеним у накладної, вантажоодержувач зобов'язаний вимагати від станції складання комерційного акта, тому що при відсутності його відправник не несе відповідальність за збитки, що одержувач міг би стягнути з залізниці. Комерційний акт складається в трьох екземплярах на бланках установленої форми. У ньому вказують: номер і дату складання акта, точний опис стану вантажу, тари і тих обставин, при яких виявлена несправність перевезення, причини псування чи ушкодження вантажу, дотримання правил навантаження. При складанні комерційного акта на псування швидкопсувного вантажу до його першого екземпляру обов'язково додаються контрольні зведення про льодопосточання чи виписка з журналу температур. Акт повинний бути підписаний начальником станції чи іншим компетентним представником залізниці і вантажоодержувачем. За вимогою одержувача станція зобов'язана в триденний термін видати йому комерційний акт.

При видачі вантажу на залізничній накладній шляхом накладення спеціального штемпеля робиться оцінка про дату фактичної видачі вантажу.

Організація перевезення товарів автомобільним транспортом

Прийом вантажів до перевезення автомобільним транспортом здійснюється на підставі затверджених планів перевезення. Планування перевезень вантажів передбачає найбільш повне і своєчасне задоволення потреб організацій і підприємств у перевезенні вантажів з мінімальними транспортними витратами, прискорення доставки вантажів і підвищення ефективності використання автотранспортних засобів. Розробка річних, квартальних і місячних планів перевезення вантажів ґрунтується на глибокому аналізі виконання планів перевезень, структури і рівня транспортних витрат за минулий період, уточненні очікуваного виконання плану за поточний період і передбачуваний обсяг перевезень на планований період. Обсяг перевезень вантажів на планований період розраховується на основі даних про планований товарообіг, плани закупівель і постачань сільськогосподарських продуктів і сировини, виробництва і т.д.

Річні плани перевезень вантажів автотранспортом розробляються в споживчій коопераціїнаоснові заявок кооперативних організацій і підприємств по кожному автогосподарству і споживчій спілці. У заявках повинні виділятися вантажі, для транспортування яких потрібно спеціалізований рухомий склад. Квартальними планами уточнюються обсяги перевезень, визначені річним планом. На підставі квартальних планів автогосподарств за узгодженням з відправниками вантажу затверджують місячні плани перевезень.

Перевезення овочів, фруктів, молока і ряду інших сільськогосподарських продуктів для кооперативних організацій може вироблятися автогосподарствами загального користування не тільки на підставі затвердженого плану, але і по їхніх заявках, що повинні бути представлені не пізніше чим за п'ять днів до початку перевезень.

На підставі затверджених планів автогосподарства укладають з кооперативними організаціями і підприємствами річні договори на перевезення вантажів. У них встановлюються обсяг і терміни перевезень, порядок складання, представлення і виконання заявок на перевезення вантажів, порядок виконання вантажно-розвантажувальних робіт і експедирування товарів, матеріальна відповідальність, раціональні форми, маршрути і схеми вантажоперевезень.

Перед початком кожного місяця затверджуються декадні планові завдання на перевезення вантажів, відповідно до яких відправники вантажу повинні завчасно представляти автогосподарствам заявки на потрібну кількість автомобілів. В них указують найменування товарів відповідно до встановленої класифікації вантажів, кількість у тоннах, маршрут перевезення, місце і час подачі автомобілів під навантаження й інші умови, обумовлені договорами.

Кількість і типи автотранспортних засобів для перевезення вантажів визначаються автогосподарством з врахуванням обсягу і характеру майбутніх перевезень. Автогосподарство повинне надати для перевезення товарів справні і підготовлені в санітарному відношенні транспортні засоби. Вони повинні подаватися під навантаження в зазначений в заявці час.

Представлені до перевезення товари повинні бути належним чином підготовлені до транспортування. Відповідно до Положення про матеріальну відповідальність автотранспортних організацій і клієнтури за виконання планів перевезень і схоронність перевезених вантажів автогосподарства можуть відмовитися від прийому до перевезення вантажів, не підготовлених відповідним чином до транспортування, не зобов'язані нести відповідальність за їхню схоронність. Товари, що підлягають перевезенню, повинні бути завчасно упаковані в інвентарну тару, зважені, підгруповані по одержувачах. Повинні бути також заготовлені товарно-транспортні документи і рахунки-фактури. Кількість екземплярів цих документів встановлюється в договорах у залежності від умов обліку і розрахунків.

При прийманні вантажу до перевезення водій зобов'язаний пред'явити відправнику вантажу службове посвідчення чи паспорт, а також шляховий лист, завірений печаткою автогосподарства. Приймання вантажу до перевезення з відповідальністю автогосподарства за його схоронність здійснюється шляхом зважування на вагах при навантаженні, обмірювання в кузові чи автомобіля рахунка місць. Товари, що відправляються за пломбою відправника, водій приймає по кількості місць відповідно до рахунка-фактури. Прийом товарів до перевезення засвідчується підписом водія на всіх екземплярах товарно-транспортної накладної.

Час прибуття автотранспортного засобу під навантаження обчислюється з моменту пред'явлення відправнику вантажу шляхового листа водієм, а під розвантаження — з моменту пред'явлення їм вантажоодержувачу товарно-транспортної накладної.

Доставлені в пункт призначення товари водій здає по кількості місць. Вантажоодержувач повинний перевірити справність тари і пломб і у випадку виявлення порушення пломби, слідів розкриття тари чи її поломки зобов'язаний зробити приймання вантажу з розкриттям тари і перевіркою наявності товарів. Одержання товару засвідчується підписом і штампом вантажоодержувача в товарно-транспортній накладній і рахунку-фактурі.

Оплата за перевезення вантажів автомобільним транспортом виробляється відповідно до єдиних тарифів на вантажні і пасажирські перевезення і послуги автомобільного транспорту. Розрахунок між автогосподарством і клієнтом за перевезення вантажів здійснюється на підставі товарно-транспортної накладної і підписаного замовником шляхового листа.

В умовах постійного росту обсягу перевезень вантажів автомобільним транспортом усе більш важливого значення набуває підвищення ефективності його використання.

Основними напрямками інтенсифікації використання автомобільного транспорту є: поліпшення використання вантажопідйомності транспортних засобів; скорочення простоїв автотранспорту; поліпшення використання пробігу; підвищення коефіцієнта змінності роботи транспорту; прискорення вантажно-розвантажувальних робіт.

Поліпшенню використання вантажопідйомності автотранспортних засобів у значній мірі сприяють раціональні прийоми розміщення вантажів у кузовах автомобілів, добре продумана розробка маршрутів їхньої доставки.

Для визначення ступеня використання вантажопідйомності транспортних засобів можна застосовувати статистичний і динамічний коефіцієнти. Статистичний коефіцієнт розраховується як відношення кількості вантажу, фактично перевезеного транспортним засобом, до його номінальної вантажопідйомності. Другий коефіцієнт дорівнює відношенню фактичної транспортної роботи, вираженої в тонно-кілометрах, до кількості тонно-кілометрів, яке можна було б виконати при повному використанні номінальної вантажопідйомності автомобіля.

На величину цих показників впливають тип рухливого складу, маса, форма і габарити вантажу, вид упакування.

Скорочення простоїв автотранспорту забезпечується своєчасним оформленням супровідних документів, механізацією вантажно-розвантажувальних робіт, чітким оформленням приймання вантажів у пунктах призначення.

Поліпшення використання пробігу пов'язано зі скороченням холостих пробігів транспортних засобів і залежить від якості розробки маршрутів завезення товарів на підприємства роздрібної торгівлі.

Важливою умовою росту ефективності використання автотранспорту є підвищення коефіцієнта змінності його роботи. Підвищення цього показника можна домогтися шляхом продовження часу роботи експедиційних складів і диспетчерських служб, створення умов для нічного завезення товарів на торгові підприємства.

Великий вплив на ефективність використання транспортних засобів робить швидкість виконання вантажно-розвантажувальних робіт. Широке застосування засобів механізації вантажно-розвантажувальних робіт не тільки сприяє витисненню ручної праці, але й у значній мірі скорочує простої транспортних засобів під навантаженням і розвантаженням і тим самим підвищує їх оборотність.

Особливості перевезення товарів водяним і повітряним транспортом

Водяний і повітряний транспорт відіграє важливу роль в ефективному функціонуванні єдиної транспортної системи країни.

Морський транспорт має велику універсальність, високою пропускною здатністю і низькою собівартістю.

Хоча сфера застосування річкового транспорту обмежена, все-таки він широко застосовується в окремих районах для перевезення товарів народного споживання.

Самим швидкісном є повітряний транспорт. Однак порівняно висока вартість перевезення вантажів цим транспортом обмежує його використання для перевезення товарів народного споживання.

Організація перевезення вантажів водяним транспортом регламентується Кодексом торгового мореплавання, діючим на морському транспорті, Статутом внутрішнього водяного транспорту (на річковому транспорті), а також правилами перевезень, розробленими для морського і річкового видів транспорту.

На морському транспорті перевезення вантажівза видами повідомлення поділяються на міжпортове (між двома морськими портами) повідомлення, пряме водяне (між морськими і річковими портами) повідомлення і пряме змішане (залізнично-водяне чи автомобільне) повідомлення. Перевезення між радянськими портами називаютькаботажними.

Планування перевезення вантажів на морському транспорті здійснюють Міністерство морського флоту  і його пароплавства на підставі заявок відправників вантажу.

Заявки на перевезення вантажів, що складаються окремо на перевезення в прямому і змішаному повідомленнях, повинні містити зведення про вантажовласника, а також дані про обсяг перевезень у тоннах, найменування вантажів і виді упакування, порти відправлення і призначення.

При здачі вантажу до перевезення відправник вантажу оформляє ордер на вантаж, на підставі якого вантажна контора порту виписує перевізний документ —коносамент. Якщо перевезення вантажу здійснюється в прямому змішаному повідомленні, то вона оформлюється випискою накладної і дорожньої відомості, а замість коносамента відправнику вантажу видається квитанція, по пред'явленні якої відпускається вантаж у пункті призначення.

На кожне прийняте до відправлення вантажне місце в порту наносять транспортне маркірування.

Вантажно-розвантажувальні роботи виконуються силами і засобами порту за рахунок відправників і одержувачів.

У порту вантаж зберігається безкоштовно протягом доби. За збереження вантажу понад 24 г стягується плата за тарифом.

На момент одержання вантажу вантажоодержувач повинний пред'явити оригінал коносамента і доручення. У випадку виявлення нестачі, пошкодження окремих місць чи псування вантажу одержувач зобов'язаний зажадати складання комерційного акта.

Річний план перевезень складається на основі заявок міністерств і відомств, а також планів областей і країв. Квартальні плани розробляють у централізованому порядку  органи річкового транспорту і пароплавства. У них враховуються потреби відправників вантажу і вантажоодержувачів і навігаційні умови.

По видах повідомлень на річковому транспорті перевезення підрозділяються:

у внутрішньому водяному повідомленні — перевезення в межах одного річкового пароплавства:

у прямому внутрішньому водяному повідомленні — в границях декількох пароплавств;

у прямому водяному повідомленні — за участю річкового і морського транспорту.

В залежності від обсягу вантажу, що доставляється по одному перевізному документі, відправлення річковим транспортом підрозділяються на дрібнопартійні (масою не більш 20 т), менш суднової норми (збірні) і суднові.

Перевезення вантажів річковим транспортом можуть здійснюватися великою (на вантажопасажирських судах і вантажних теплоходах) і вантажною швидкістю.

При пред'явленні вантажу до відправлення відправник вантажу заповнює накладну.

Для одержання вантажу в річковому порту вантажоодержувач повинний пред'явити накладну і доручення.

На термін доставки вантажу річковим транспортом впливають вид вантажу, період навігації, швидкість судів і напрямок їхнього руху.

На повітряному транспорті основним документом, що регламентує перевезення, є Повітряний кодекс. На основі кодексу Міністерством цивільної авіації розроблені правила перевезення пасажирів, багажу і вантажів.

Розробку річних планів перевезення здійснює Міністерство цивільної авіації на основі заявок спільних міністерств і відомств.

Квартальне планування перевезень вантажів повітряним транспортом покладено на керування цивільної авіації з врахуванням заявок відправників вантажу.

На повітряному транспорті перевезення вантажів здійснюється на основі договорів. За разовими заявками відправляють дрібнопартійні,  термінові і коштовні вантажі.

Оформлюється відправлення вантажу випискою відправної і вантажної накладних.

Вантажно-розвантажувальні роботи виконуються в основному силами і засобами аеропортів. На повітряному транспорті діє такий же порядок збереження і видачі вантажів, як і на інших видах транспорту.

Організація і технологія оптової і роздрібної торгівлі Курс лекцій на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат Технологія зведення будівель та споруд курс лекцій

2. Реферат Сучасні тенденції розвитку оптової торгівлі в Україні

3. Реферат Технологія конструкційних матеріалів та матеріалознавство Конспект лекцій

4. Реферат Курс лекцій з філософії

5. Реферат Організація і технологія вантажних робіт при перевезенні м’ясних виробів

6. Реферат Економіка і організація інноваційної діяльності конспект лекцій

7. Реферат Курс лекцій з Економіки будівництва

8. Реферат Курс лекцій з фінансового менеджменту

9. Реферат КУРС ЛЕКЦІЙ ПО ПРАВУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

10. Реферат ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІВ УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЄВРОПИ