Новости

Поняття розвитку і формування особистості. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості

Работа добавлена:






Поняття розвитку і формування особистості. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості на http://mirrorref.ru

6/1.Поняття розвитку і формування особистості. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості.

Розвиток людини - це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і не керованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.

Особистість - людина, соціальний індивід що поєднує в собі риси загальнолюдського суспільно значущого та індивідуального - неповторного.

Формування особистості - це становлення людини, як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Можна виділити три види формування : Спадковість - це відновлення у нащадків біологічної подібності. У спадковості передаються : тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (задатки до мови, ходіння, у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності та ін.) Середовище - все те що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім'ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання. Функції виховання в розвитку і формуванні особистості людини: 1) організовує діяльність в якій розвивається і формується особистість; 2) підбирає зміст для розвитку і формування особистості; 3) усуває впливи які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; 4) ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов. Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити "зону близького розвитку", яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення. Виховний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації: телебачення, радіо, преса. Цей вплив має як позитивний так і негативний характер, а тому вимагає відповідного корегування з боку вихователя.

Виховання, навчання і розвиток особистості

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості (на відміну від стихійного впливу середовища), вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Виховання й навчання сприяють:

1. Розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних здібностей, набуттю нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини. Не змінюючи успадкованих фізичних і психічних особливостей, вони сприяють їх загартуванню, зміцненню гальмівних процесів, зміцненню й динамізації нервових процесів, внесенню певних коректив у процес формування особистості.

2. Розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей відповідно до особливостей суспільного розвитку. Це відбувається у процесі постановки нових цілей, завдань і вимог перед вихованцями, спонукаючи їх до пошуку способів подолання труднощів. Пасування перед суперечностями, ухилення від необхідності переборювати їх, спричиняють затримки психічного розвитку, які нерідко набувають кризового характеру. Найчастіше виникають вони там, де дорослі не помічають нових потреб, інтересів, фактів, тенденцій у житті дитини, її невдоволення умовами, способом життя, який вона вже переросла, що затримує її гармонійне існування і розвиток, внаслідок чого й виникають кризи (прояви негативізму, протидії вимогам дорослих, конфлікти).

3. Психічному розвитку людини. До цього процесу належать осмислення, систематизація, узагальнення інформації, засвоюваної під час різних видів діяльності. Такий розвиток постає як цілісні якісні зміни особистості, внаслідок яких людина виробляє і виявляє в собі здатність засвоювати складнішу інформацію, виконувати складніші завдання і реалізовувати нові вміння, самостійно здобувати знання.

4. Інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчитель правильно організовує навчальну діяльність, використовуючи у процесі навчання проблемні ситуації, сприяючи самостійному вирішенню творчих завдань. Російський психолог Лев Виготський (1896—1934), стверджуючи, що навчання є основним фактором розвитку особистості, запропонував поняття — «зона найближчого розвитку», в якому відображено внутрішній зв'язок між навчанням та психічним розвитком індивіда. Його сутність полягає у тому, що на кожному етапі свого розвитку дитина може вирішувати певне коло проблем лише під керівництвом дорослих або разом з підготовленішими дітьми. Потім такі дії вона виконуватиме самостійно, але здатність до цього виникає внаслідок спільних дій у процесі навчання, зміст, форми і методи якого зосереджені саме у «зоні найближчого розвитку».

5. Розвитку здатності до спілкування з оточуючими, завдяки чому дитина вчиться, набуває навиків розуміння інших людей, а завдяки цьому і себе. У спілкуванні як формі взаємодії вона засвоює різні види рольової поведінки, визначає своє місце в колективі. Успішність виховання і навчання залежить від виконуваних дитиною колективних завдань та ставлення до них, внутрішньої позиції, прагнень та устремлінь. Дитина по-різному переживає успіхи й невдачі у діяльності та поведінці, внаслідок чого у неї можуть виникати позитивні й негативні переживання, посилюватися чи послаблюватися зацікавленість певними видами діяльності. Переживання, почуття дитини опосередковують вплив оточення на її поведінку та діяльність, моральний досвід. Позитивна мотивація поведінки і діяльності зумовлює закріплення засвоюваних норм, сприяє їх перетворенню на внутрішні засоби регуляції. Завдяки їй формується важлива підструктура особистості — спрямованість — система стійких життєвих потреб, мотивів, інтересів, прагнень, стимулюючих переживань. Формування спрямованості є обов'язковою умовою моральної поведінки, яка регулюється узагальненими і стійкими моральними рисами характеру людини, що розвиваються в процесі виховання і навчання;

6. Розвитку потреб людини. Виховання і навчання покликані розвивати вищі людські потреби (у духовному спілкуванні,співпраці з іншими людьми, у моральній поведінці, знаннях, творчості тощо). Розвиток їх і пов'язаних з ними почуттів сприяє формуванню світогляду, рис характеру моральної людини, здатності до саморегуляції поведінки і діяльності. Тільки впливи, які виражають потребу дитини, спираються на її активність, є цінними у вихованні й забезпечують її розвиток.

7. Розвитку особистості, яка постійно вдосконалюється, будучи не лише об'єктом, а й суб'єктом виховного процесу. Під впливом виховання й навчання формуються свідомість і самосвідомість, власне «Я», що опосередковує усі виховні впливи; активізується самопізнання, вироблення якостей, що відповідають ідеалам, життєвій меті. Індивід починає працювати над собою, вдосконалювати себе завдяки власній діяльності, формуючи характер і волю, інші позитивні якості. Змінюючи себе, особистість змінює умови й обставини свого життя і розвитку.

Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Цього можна досягти через організацію різноманітних взаємовідносин дітей з навколишнім середовищем та систематичне, послідовне підвищення вимог до них.

6/2 Викладання як діяльність учителя. Структура процесу викладання.

Головне завдання вчителя — навчати і виховувати. У ньому закорінені функції педагога.

Навчальна (дидактична) функція. Вважалося, що вчитель як носій знань передає їх учням, і чим обізнаніший він сам, тим краще засвоять науку діти. З часом, коли обсяг знань збільшився до неможливості осягнення їх однією людиною, змінилось бачення дидактичної функції вчителя. Головним стало не передавання знань, а формування вмінь здобувати їх самостійно. Цінність учительської праці почали вбачати в його умінні бути організатором процесу засвоєння знань.

Розвиваюча функція. Її сутність — у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, її саморозкриття, самоутвердження, самореалізації через творчість, у забезпеченні демократичних засад освітнього процесу, скоординованості його за цінностями, цілями, що втілюється в дидактично оформленій системі знань. Учителеві необхідна певна методична гнучкість, оскільки йому доводиться мати справу з відповідними поєднаннями у різних дітей гуманітарно-особистісного, емпіричного, науково-теоретичного типів знань.

Виховна функція. Бути вихователем — означає вміти трансформувати поставлені суспільством перед школою цілі, у конкретні педагогічні завдання — формування необхідних особистісних якостей у кожного школяра. Виховна функція полягає в тому, щоб загальнолюдські цінності вкоренилися у свідомості й поведінці учнів.

Вчитель реалізовує означені функції в різноманітних видах викладацької та виховної діяльності.

Педагогічна діяльність як складна динамічна система складається із взаємопов'язаних компонентів — відносно самостійних функціональних видів діяльності. Конструктивна діяльність пов'язана з відбором та композицією навчально-виховного матеріалу у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями учнів, з плануванням і побудовою педагогічного процесу, з визначенням структури своїх дій та дій учнів, проектуванням навчально-матеріальної бази для проведення навчально-виховної роботи. Організаційний компонент передбачає включення учнів у різноманітні види діяльності, організацію учнівського колективу та перетворення його в інструмент педагогічного впливу на особистість з метою її всебічного розвитку та виховання. Комунікативний компонент означає встановлення взаємин учителя з учнями, колегами, батьками та громадськістю, що дає змогу враховувати й задовольняти потреби та інтереси учнів, оцінювати ефективність педагогічного впливу, коригувати його відповідно до розвитку колективу. Щодо цього процесу особливо важливі професіоналізм, світогляд, моральність учителя, його уміння організувати діяльність дітей, спонукати їх до самовиховання, тобто оволодіння педагогічною майстерністю.

Навчання — це така різновидність людської діяльності, яка передбачає взаємодію викладача і учня, тому воно має двосторонній характер, тобто складається з двох процесів: 1) процесу викладання — діяльність викладача; 2) процесу навчання — діяльність учня або колективу. Навчання неможливе без взаємодії вчителя і учнів, яка буває безпосередньою (учитель і учень спільно реалізують завдання навчання) і опосередкованою (учень виконує завдання, дані вчителем раніше). Процес навчання може проходити і без учителя (наприклад, самостійна робота). Процес навчання — це не механічна сума процесу викладання і навчання. Це якісно нове цілісне явище. Суть навчання — це єдність пізнання і спілкування. Процес навчання включає мету, мотиви, зміст, способи діяльності, він вимагає напруження волі, фізичних та інтелектуальних сил, способів регулювання дій та контролю за їх результативністю. Тому можна ви ділити такі компоненти у структурі процесу навчання:

1.Цільовий компонент— це усвідомлення педагогом і учнями цілей і завдань кожного предмета, його конкретних розділів і тем. Це усвідомлення залежить від рівня освіченості і вихованості учнів, знань попереднього матеріалу, а найбільше — від цілеспрямованості вчителя, його вміння поставити і роз'яснити цілі і завдання своїм вихованцям.

2.Стимулююче-мотиваційний компонент процесу навчання— це продовження цільового роз'яснення, поглиблена мотивація, міри щодо стимулювання пізнавального інтересу, почуття обов'язку і відповідальності в учнів.

3.Змістовний компонентвизначається стандартами, навчальним планом, програмою, підручником. Зміст кожного уроку конкретизується вчителем у зв'язку з науково-технічним прогресом, змінами в суспільстві, інтересами учнів.

4.Операційно-діяльнісний компонент, який можна назвати методичним, бо він охоплює всі методи, прийоми, форми навчання, якими оперує вчитель у процесі своєї діяльності, взаємодії з учнями.

5. Контрольно-регулятивний компонент— це контроль за ходом процесу навчання" зворотний зв'язок — отримання вчителем інформації про ступінь утруднень, недоліки, якість етапів навчання. Він включає ті методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладом нового матеріалу. Зворотний зв'язок передбачає корективи, регулювання процесу навчання, внесення змін у методи і засоби навчання.

6.Оціночно-результативний компонент— завершальний у процесі навчання, він передбачає оцінку знань учнів аж до випуску з середньої школи, а також самооцінку учнями досягнутих результатів. Усі компоненти потрібно розглядати у взаємозв'язку, вони являють собою етапи, ланки у структурі процесу навчання, до них потрібно підходити творчо, не допускати шаблону в їх використанні.

Роль учителя в навчальному процесі. Учитель виступає як організатор і керівник навчальної діяльності учнів. Йому належить керівна роль. Діяльність учителя складається з планування, організації, стимулювання, біжучого контролю, регулювання, аналізу результатів.Планування— це складання календарно-тематичних і поурочних планів. З деяких предметів учителі одержують готові тематичні плани і вносять у них лише деякі корективи. При складанні поурочних планів учителі користуються посібниками з методики викладання конкретних предметів. Молоді вчителі пишуть детальні плани уроків, у яких вказують мету, основні питання для опитування учнів, викладають новий матеріал, зазначають номери вправ, задач для закріплення і повторення, зміст домашньої роботи, перелік обладнання і літератури. Досвідчені вчителі пишуть менш детальні плани.

Організація процесу навчання складається з двох етапів: підготовчого і виконавчого. На підготовчому етапі вчитель підбирає ТЗН, наочність, роздатковий матеріал, проводить досліди, демонстрації, проглядає діафільми, підбирає навчально-методичну літературу, пише план.

Організація діяльності вчителя— це постановка завдань уроку, створення сприятливих умов, розподіл функцій при організації практичних робіт, короткі інструкції, своєчасна допомога учням.

Стимулююча функція учителя полягає в тому, що він забезпечує потребу у вивченні теми, розкриває її значення, продумує прийоми стимулювання пізнавальної активності учнів, знімає напруженість, перевантаженість і підвищує активність учнів.

Біжучий контроль, регулювання і коригування навчального процесу здійснюється шляхом спостереження, конкретних питань, вправ, індивідуальних співбесід, аналізу письмових робіт, зошитів учнів. Він дозволяє виявити типові недоліки, утруднення в учнів, попередити прогалини в знаннях, учитель повинен бачити раціональність вибраного варіанту навчальної діяльності, регулювати, доповнювати і змінювати його темп навчання.

Аналіз результатів — завершальний цикл викладання. Тут важливо встановити рівень усвідомлення знань учнями, уміння застосовувати отримані знання, проаналізувати причини прогалин, намітити шляхи їх ліквідації.

Щоб здійснювати процес викладання, учителю необхідно знати мету школи, місце "свого" предмета в її реалізації, знати учнів, уміти управляти процесом навчання.

Викладання– впорядкована діяльність педагога, спрямована на реалізацію мети навчання (освітні завдання), забезпечення інформованості, виховання, усвідомлення і практичного використання знань.

Навчання неможливе без одночасної діяльності вчителя і учнів, без їхньої дидактичної взаємодії. Як би активно не прагнув повідомляти знання вчитель, якщо при цьому відсутня активна діяльність учнів, спрямована на засвоєння знань, якщо вчитель не створив мотивації і не забезпечив організацію такої діяльності, то процес навчання фактично не здійснюється. Тому в процесі навчання здійснюєтьсяне простий вплив педагога на учня, а їх взаємодія,реалізується єдність навчальних і особистісних впливів педагога і самостійних зусиль учня, спрямованих на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, певними елементами вихованості і розвитку

Процес навчання обумовлений метою освіти і характеризується взаємодією наступних його компонентів: а)змісту навчання, тобто навчального предмета, в якому систематизовані знання (основи наук) для засвоєння учнями певного класу; б)викладання, тобто діяльність учителя, яка полягає у формуванні в учнів мотивів навчання, у викладанні змісту предмету, в організації діяльності учнів, в управлінні і керівництві їх самостійною роботою, спрямованою на вивчення і використання знань, в перевірці знань і умінь; в)навчання, тобто різнобічної діяльності учнів, зокрема розумових і фізичних дій; г)матеріальних засобів навчання(підручники, навчальні посібники, технічні засоби, прилади тощо).У процесі навчаннявиділяютьцільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний, оцінювальнорезультативнийкомпоненти.

Діяльність педагога

  • Роз'яснення учням мети і завдань навчання.
  • Повідомлення нових знань.
  • Управління процесом усвідомлення і набуття знань, умінь.
  • Управління процесом пізнання наукових закономірностей і законів.
  • Управління процесом переходу від теорії до практики.
  • Організація евристичної і дослідницької діяльності.
  • Перевірка, оцінка змін у навчанні і розвитку учнів.

Діяльність учнів

  • Створення позитивної мотивації навчання.
  • Сприйняття нових знань, умінь.
  • Аналіз, синтез, порівняння, співставлення, систематизація.
  • Пізнання закономірностей і законів, розуміння причинно-наслідкових зв'язків.
  • Набуття умінь і навичок, їх систематизація.
  • Самостійне розв'язання навчальних проблем.
  • Самоконтроль, самодіагностика досягнень.

6/3 Мета, завдання та зміст фізичного виховання учнів.

Фізичне виховання— система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей.

До основних засобів фізичного виховання в школі належать:

— теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами);

— заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку школярів: загальнорозвиваючі, вправи на формування правильної постави, акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки);

— заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність);

— рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання дисциплінованості);

— спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол);

— лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі подовженого дня), позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних товариствах. Самостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках тощо.

Головним організаційно-методичним принципом здійснення фізичного виховання школярів є диференційоване застосування засобів фізичної культури на заняттях з учнями різного віку та статі з урахуванням стану їх здоров'я і рівня фізичної підготовленості. Важливе значення має регулярний лікарський контроль за здоров'ям школярів.

Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів. Їх проводять систематично протягом навчального року з урахуванням пори року для певної місцевості і стану навчально-матеріальної бази.

За структурою уроки фізичної культури складаються з трьох частин:

1. Підготовча (8—12 хв.). Учитель організовує учнів, пояснює завдання уроку, готує їх психологічно і фізіологічно (розминка) до виконання завдань уроку.

2. Основна (25—30 хв.). Передбачає вивчення, удосконалення, виконання на оцінку фізичних вправ, розвиток рухових якостей, формування правильної постави тощо.

3. Заключна (3—5 хв.). Учитель поступово знижує фізичне навантаження, приводячи організм учня у відносно спокійний стан, підбиває підсумки уроку, дає завдання додому.

Найчастіше використовують такі способи організації учнів на уроці фізкультури: фронтальний (одночасне виконання учнями вправ); потоковий (виконання учнями вправи по черзі один за одним); змінний (учнів поділяють на зміни, які по черзі виконують вправи); груповий (передбачає розподіл учнів класу на групи, кожна з яких займається окремою вправою); індивідуальний (застосовується при виконанні учнями вправ на оцінку, при складанні навчальних нормативів); колове тренування (характеризується тим, що учні невеликими групами виконують певну кількість різних вправ послідовно, переходячи «по колу» від одного спеціально підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого).

Позакласна робота з фізичного виховання учнів охоплює заняття фізкультурних гуртків і спортивних секцій, спортивні змагання, спартакіади школярів, фізкультурні свята, туризм.

Природні фактори є важливим засобом зміцнення здоров'я, загартування організму і підвищення працездатності дитини.

Загалом реалізація комплексу виховних завдань зводиться до використання таких головних чинників:

— вивчення навчальних дисциплін (виявлення потенційних виховних можливостей предмета, включення їх у зміст уроку, реалізація під час його проведення, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів);

— позакласна та позашкільна виховна робота (підбирають загальні методи, форми виховної роботи, які краще підходять для певного напряму виховання та віку дітей);

— залучення учнів до різних видів практичної діяльності (сприяє формуванню навичок і звичок відповідної поведінки);

— залучення сім'ї і громадськості до реалізації виховної роботи.

Поняття розвитку і формування особистості. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості на http://mirrorref.ru


Похожие рефераты, которые будут Вам интерестны.

1. Реферат К.Д., Макаренко А.С., Сухомлинський В.О. про виховання як процес формування особистості. Структурні елементи процесу виховання

2. Реферат Виховання у первісному суспільстві. Древньогрецькі філософи про формування людської особистості

3. Реферат Теорії розвитку особистості

4. Реферат ХАРАКТЕР ОСОБИСТОСТІ: ДІАГНОСТИКА ТА ФОРМУВАННЯ

5. Реферат Методи формування свідомості особистості, їх характеристика

6. Реферат Умови формування творчої особистості молодшого школяра

7. Реферат Особливості розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі особистості

8. Реферат Основні напрямки всебічного розвитку особистості, їх характеристика

9. Реферат Формування творчої особистості гуртківців на основі використання проектних технологій

10. Реферат Вікові етапи розвитку особистості школяра, їх психолого-педагогічна характеристика